Розвиток кооперативного права в Україні

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

РЕФЕРАТ

З правознавства

Розвиток кооперативного права в Україні

2

До недавнього часу чи не найбільшою перешкодою розвитку справжніх сільськогосподарських кооперативів в Україні була відсутність необхідної законодавчої бази. Це суттєво стримувало ініціативу потенційних кооператорів і змушувало їх шукати та використовувати інші, часом не дуже вигідні, форми реалізації виробничих та комерційних інтересів. Формально підприємство, що створено для реалізації спільних економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників, можна було зареєструвати в Украї-ні у таких формах: сільськогосподарський кооператив, колективне сільсько-господарське підприємство, споживче товариство, господарське товариство, кредитна спілка. Проте жоден із згаданих типів підприємств не був адекватним фундаментальним принципам кооперацій сільськогосподарських товаровиробників у їх широко розповсюдженому у світі значенні. В той же час в Україні набули певного поширення організації, які проголошували кооперативами, а по суті такими не були. Подальший розвиток сільського-подарської кооперації в Україні вимагав створення відповідного правового поля. У серпні 1997р. Президент України підписав прийнятий Верховною Радою Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію”. Цей закон відкриває широкі можливості для сільськогосподарських товаровиробників у створенні своїх власних, повністю ними контрольованих структур агробізне-су, а отже, являє собою нову віху на шляху до цивілізованого ринку. Вперше в історії нашої держави законодавчо закріплені міжнародні принципи коопе-рації.

До цього часу правовою основою діяльності сільськогосподарських коопе-ративів в Україні був закон СРСР „Про кооперацію в СРСР”, прийнятий в 1988р. Він діяв тій частині, яка не суперечила чинному законодавству України. Згаданий закон був прийнятий в період, коли майже будь-яка форма недержавного підприємства вважалася кооперативом. Це була альтернатива неефективному суспільному сектору народного господарства і компенсуван-ня його певної недосконалості. У той час радянське законодавство не знало іншої законної форми приватного бізнесу. Однак радянські кооперативи функціонували як підприємства, орієнтовані на отримання прибутку, а отже були дуже далекими від справжніх кооперативних ідеалів і цінностей. На жаль, цей закон тривалий час залишався законодавчою основою кооперативів у сільському господарстві України. Водночас навіть у Росії він не діяв, оскільки законодавча база кооперації там була розвиненіша: в 1992р. прийнято „Закон о потребительской кооперации”, в 1995р. – „Закон о сельсь-кохозяйственной кооперации” і в квітні 1996р. – „Закон о производственной кооперации”.

Щодо законів України, то в деяких з них згадуються сільськогосподарські кооперативи, наприклад, у „Земельному кодексі України”, Законах України „Про власність”, „Про колективне сільськогосподарське підприємство” та „Про селянське (фермерське) господарське”. Проте до прийняття „Закон про сільськогосподарську кооперацію” жоден із законів в Україні не визначав сільськогосподарський кооператив як особливу форму підприємства і не рег-

3

ламентував його діяльність. Це створювало певні перешкоди для реєстрації сільськогосподарських кооперативів, однак формально органи державної реєстрації зобов’язані були реєструвати кооперативи, оскільки Закон СРСР „Про кооперацію в СРСР” повністю не втратив силу, а лише в частині, що стосується споживчої кооперації.

Це відбулося в результаті прийняття в травні 1992р. Закон України „Про споживчу кооперацію”, в якому знайшли відображення кооперативні прин-ципи. Він отримав загальне схвалення Міжнародного кооперативного альянсу, до складу якого ввійшли Українська спілка споживчих товариств. Відповідно до закону основними напрямами діяльності будь-якого спожив-чого товариства може бути торговельна, заготівельна, виробнича та інша підприємницька діяльність, не заборонена чинним законодавством України. Проте існує велика різниця між споживчою і сільськогосподарською кооперацією. За економічною суттю – це напрями обєднання принципово різних суб’єктів ринку за економічними інтересами. Не принижуючи значен-ня споживчої кооперації, слід підкреслити необхідність започаткування і розвитку сільськогосподарської кооперації, тобто такої, в центрі якої знахо-диться сільськогосподарський товаровиробник. Саме тому, конче необхідний був спеціальний закон, який би регулював сільськогосподарську кооперацію.

З прийняттям Закону „Про сільськогосподарську кооперацію” виникає необхідність методологічно чітко розмежувати функції споживчої і сільсько-господарської кооперації. Законотворцям слід ураховувати, що існує принципова різниця між споживчою і сільськогосподарською кооперацією. За економічною суттю вони являють протилежні напрями кооперування суб’єктів ринку у маркетинговому каналі. Це означаю, що у споживчому то-варистві носіями кооперативних відносин виступають споживачі, і коопера-тивна ініціатива виходить саме від них. Тоді як у сільськогосподарському кооперативі кваліфікаційною ознакою суб’єкта кооперації є його належність до сільськогосподарських товаровиробників.

Розмежування сфери діяльність споживчої і сільськогосподарської коопе-рації необхідне для вироблення цілеспрямованої стратегії розвитку кооперативних процесів, їх кооперації та взаємодії з метою протистояння експансії посередницького бізнесу, що в даний час досягає надмірних розмірів як для споживачів, які вимушені платити надмірно високі ціни за продукти харчування, так і для сільськогосподарських товаровиробників, які не отримують справедливої ціни за вироблену ними продукцію.

Слід враховувати, що Закон України „Про споживчу кооперацію” було вве-дено в дію тоді, коли менталітет широкого загалу значною мірою перебував під впливом досвіду, отриманого в радянський період. Практика одержавле-ння споживчої кооперації за часів існування командно-адміністративної системи сприяла поширенню стереотипу індиферентного ставлення переваж-ної більшості населення до цієї унікальної форми взаємодопомоги, соцільно-го та економічного захисту населення. Бюрократизація і командні методи не можливо було подолати за такий короткий проміжок часу. Досвід діяльності

4

споживчих товариств України за ринкових умов у той час був ще рудимен-тарним. Рядові українські кооператори, тобто пайовики споживчих това-риств, не були (подекуди ще й досі не є) достатньою мірою ознайомленими з практикою господарювання їх колег у розвинутих країнах. Власний досвід споживчої кооперації доколективізаційних часів було фальсифіковано, принижено і врешті майже забуто.

Для піднесення авторитету і ролі товариств споживчої кооперації у суспіль-но-економічному житті нашої країни, відродження її демократичного харак-теру та первісної місії необхідно, перш за все, подальше удосконалення зако-нодавчої бази. Слід визнати, що в даний час немає нагальної потреби прин-ципово змінювати загальну концепцію Закону „Про споживчу кооперацію”. Його структурну побудову можна визнати вдалою, оскільки всебічно і комплексно охоплює організаційно-правові та соціально-економічні основи споживчої кооперації. Проте зміст окремих статей не є іманентними ідеології кооперації, а деякі необхідні статті взагалі відсутні.

Нині у нашій державі точиться дискусія про те, чи потрібні закони про окремі види кооперації (споживчу, сільськогосподарську, а з часом – кредит-ну, страхову, будівельну та ін.), чи може доцільніше було б розробити і прийняти єдиний закон про кооперацію, в якому визначити основні, загальні принципи діяльності усіх кооперативних організацій, а в окремих розділах висвітити особливості кооперації в різних сферах діяльності. Саме такий підхід застосовувався у багатьох розвинутих країнах при розробці їх коопера-тивного законодавства.

Проте прийняття Закону України „Про споживчу кооперацію”, а згодом і Закону „Про сільськогосподарську кооперацію”, значно віддалили перспек-тиви прийняття єдиного закону про кооперацію. Законодавці України обрали шлях, згідно з яким кооперативне законодавство формуватиметься у вигляді спеціальних (окремих) законів про кооперацію. Останнє, з юридичної точки зору, хоча й не може визначатися найдосконалішим, проте це вже є реалія сьогодення, яку слід сприймати, і відповідно до якої проводити роботу щодо подальшого удосконалення законодавства. Проте логічним було б у майбутньому, після прийняття закону про кредитну та інші види кооперації, поставити питання про уніфікацію та об’єднання усіх кооперативних законів у Кооперативний кодекс України. (мал. 1)

Прийняття Кооперативного кодексу України



Уніфікація спеціальних кооперативних законів



Прийняття законів України про інші види кооперацій



Прийняття Законів України „Про споживчу кооперацію”

та „Про сільськогосподарську кооперацію”

5

Під уніфікацією кооперативних законів слід розуміти приведення цих законів до єдиної теоретико-методологічної основи, структурної побудови та загальної ідеології, що визначається природною кооперативних організацій. Це дало би змогу узагальнити деякі спільної принципи побудови кооператив-них організацій, узгодити їх з міжнародними принципами кооперації, що сприятиме солідарності і стратегічній взаємодії усіх гілок кооперації в Украї-ні, розширенню мережі кооперативних організацій та їх проникненню у нові для них сфери соціально-економічного життя суспільства. Розвиток коопера-тивного руху в Україні на загальних принципах, декларованих Кооператив-ним кодексом, сприятиме усвідомленню суспільством виключної важливості цієї форми економічного і соціального захисту населення, що врешті робитиме ринкову трансформацію економіки не такою болючою, як нині, особливо для найнезахищеніших верств суспільства. Власне кажучи, для цього кооперація й існує.

Отже, Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію” є законодав-чим документом виключної ваги, який разом із Законом „Про споживчу коо-перацію” поклав початок формуванню кооперативного руху України як скла-дової частини ринкової економіки та демократичного суспільства. Існування цих законів відповідає світовій практиці формування кооперативного законо-давства шляхом прийняття спеціальних кооперативних законів. Логічним і перспективним є прийняття у майбутньому Кооперативного кодексу Украї-ни, який би об’єднав усі спеціальні кооперативні закони, створивши міцну і всебічну законодавчу основу розбудови кооперативного руху в нашій держа-ві.

Таким чином, відродження і розвиток кооперативних підприємств у сільсь-кому господарстві України є складною соціально-економічною проблемою. Але вони мають багато й інших аспектів: організаційний, психологічний, юридичний і, безумовно, політичний. Вирішення цієї проблеми хоча вимагає певного часу, напруженої роботи, консенсусу в суспільстві та ефективних рішень, проте є реальним і багатообіцяючим. Робота щодо вдосконалення законодавства про сільськогосподарську кооперацію повинна відбуватися під загальним гаслом подолання викривлення кооперативної ідеї за часів тоталі-таризму, відродження демократичного характеру цієї важливої суспільної інституції. Урахування при цьому міжнародних кооперативних принципів, світового досвіду є запорукою цілеспрямованого і послідовного входження України до міжнародного кооперативного руху та передумовою інтеграції нашої держави у світову систему господарювання.

6

СПИСОК ВИКОРИТСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Зіновчук В.В., Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. – - К. : Логос, 1999. – с.224 – 231.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
26кб. | скачати


Схожі роботи:
Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин Конституційні основи права
Теорія та історія кооперативного руху
Принципи виборчого права в Україні
Історія розвитку кооперативного законодавства Білорусі
Роль учителя в підготовці до кооперативного навчання
Захист права інтелектуальної власності в Україні
Розвиток Енергетики В Україні
Розвиток соціології в Україні
Розвиток лізингу в Україні
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru