Розвиток капіталізму в Росії та Німеччині

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Порівняльна характеристика розвитку капіталізму в Росії і Німеччини на рубежі XIX - XX ст
Показники
Німеччина
Росія
Умови розвитку еко-кого зростання
На рубежі XIX-XX століть Німеччина стала розвиватися більш активно, ніж у попередні десятиліття. Це було обумовлено рядом передумов, що склалися ще в 1870-х роках, і перш за все відбувалися після 1871 року державним об'єднанням країни на чолі з Пруссією. Замість безлічі роздроблених держав виникла потужна держава з населенням більше 40 млн чоловік, на чолі якої стояв прусський король Вільгельм I Гогенцоллерн, проголошенням шенний німецьким імператором (кайзером). Велику роль в об'єднанні країни відіграв Отто фон Бісмарк Шенхаузен (1815-1898), призначений першим рейхсканцлером Німецької імперії, в руках якого в 1871-1890 роках була зосереджена фактично вся влада.
Протягом 1872-1877 років у країні було встановлено єдине торгове, залізно-дорожній, поштове законодавство, єдина грошова система на основі німецької марки (1 талер дорівнює 3 марками), єдина (метрична) система заходів і терезів. Громадянам Німеччини гарантувалися право приватної власності, свобода підприємцям-тва й інші права. Все це сприяло швид-рому економічному підйомі му, який вивів Герма-нію в кінці XIX століття в число передових країн світу.
Іншим чинником, який відіграв позитивну роль у розвитку Німеччини, була перемога у франко-прусській війні (1870-1871), в результаті якої Німеччина повернула собі Ельзас і Лотарингію, багаті залізною рудою та іншими корисними копалин-мимі і мали розвинену бавовняну промисловості. Крім того, Франція повинна була виплатити 5 млрд франків контрибуції за агресію, і ці гроші були вкладені в німецьку промисло-ність для реконструкції старих і будівництва нових підприємств. Важливий-ним умовою бурхливого розвитку промисловості стали протекціоністські тарифи, введені з 1879 року. Ця політика надійно захищала німецьке підприємництво від іноземної конкуренції, створюючи навіть зайво тепличні умови для промисловості. На рубежі століть Німеччина зуміла ефективно включити в господарський оборот всі сировинні ресурси країни. Розробка запасів залізної руди Ельзасу та Лотарингії в поєднанні з видобутком вугілля і залізної руди Рейнської області і Саарського басейну створювала потужну базу для таких галузей, як металургія і машинобудування. У ці ж роки активно розроблялися багаті поклади калійних солей, мінеральної сировини для виробництва цементу.
Росії кінця XIX - початку XX століть характеризувалася періодами підйому і спаду, але в цілому її розвиток йшов неухильно по висхідній лінії. Особливо бурхливе піднесення відбувався в 1893-1899 роках, і перш за все, в галузях важкої промисловості, в яких виробництво збільшилося в два рази, а в легкій - в 1,6 рази. Найбільш швидкими темпами в ці роки зросло виробництво у гірничо-видобувній і металургійного-кою промисловості, в ма-ностроеніі. Так, видобуток нафти і кам'яного вугілля збільшився більш ніж у два рази, виробництво чавуну і продукції машинобудування - в три рази. Росія вийшла на третє місце в світі з виробництва чавуну, а за видобутком нафти - на перше.
1900-1908 роки в російській економіці можна охарактеризувати як період деякого спаду, або, скоріше, застою, причому це спостерігалося не в усіх галузях. Загальний розвиток промислового виробництва все ж продовжувалося, але проходило дуже нерівномірно. Наприклад, виплавка чавуну знизилася на 3%, зате виробництво сталі збільшилося на 24%, нафтовидобуток впала на чверть, але видобуток вугілля зріс в 1,5 рази. За ці роки кількість зайнятих робітників збільшилася на 21%, а загальний випуск промислової продук-ції - на 37%, що можна оцінити як загальне підвищення продуктивності праці. А в цілому за період з 1890 по 1913 роки продуктивність праці в промисловості зросла в чотири рази.
У 1909-1913 роки почався новий економічний підйом, який охопив практично всі народне господарство країни. Особливо швидкими темпами зросло виробництво промисло-ленній продукції. Росія за цим показником випереджала такі розвинуті країни Заходу, як Англія, Франція, Німеччина, США. За цей період загальний середньорічний приріст про-лової продукції склав 9%. Виробництво чавуну зросло на 64%, сталі - на 82%. Надходження від промислового виробництва в національному доході майже зрівнялися з надходженнями від аграрного сектора, а продукція промисловості покривала 80% внутрішнього попиту.
Особливо швидко розвивалися такі регіони країни, як Центральний, Північно-Західний, Урал, Донбас, Криворіжжя, Прибалтика, Польща, в яких були зосереджені до 80% всіх робітників і вироблялося до 75% валової промислової продукції.
Монополіс-тичні процеси
На рубежі XIX-XX століть німецька економіка пережив-вала період посиленої моно-полізаціі, хоча перші монополії з'явилися ще до франко-пруської війни.
Безпосередньою ж причи-ною появи монополій послужив економічна криза, що вибухнула в 1873 році, коли товаро-виробники сталі найбільше побоюватися стихійного падіння цін. У 1879 році в країні налічувалося 14 картелів, які об'єд-нялі найбільш життєздатності-ні підприємства, виживши-рілі в умовах кризи.
Картелирование станься-ло в добувають їх і пов'язаних з ними галузях важкої промисловості, щоб легше було захистити ринок від конкурентів на всіх етапах починаючи з джерел сировини.
Особливо швидко монополі-зація йшла в 1880-х роках, коли щороку в країні виникало до 25 картелів. Цьому сприяла протекціоністська політика, яка допомагала німецьким підприємцям монопо-лизировать внутрішній ринок. А оскільки у Німеччини не було своїх колоній, то промисловці об'єднувалися для того, щоб спільно виходити на зовнішні ринки.
На відміну від США, де монополізація проходила на базі трестів, у Німеччині цей процес йшов на основі картелів та синдикатів, тобто шляхом угод між підприємцями про розподіл ринків, про єдині монопольних цінах на сировину, готову продукцію і т.д. Картелі і синдикати контролювали лише сферу збуту, тоді як виробництво залишалося в руках самостійних підприєм-тий. Німецькі монополії об'єднували, як правило, велика кількість (іноді до сотні) підприємств.
Серед найбільших монопо-лій можна назвати Рейнсько-Вестфальський каменноуголь-ний синдикат, що виник в 1893 році і контролював до 1900 року до 95% видобутку вугілля цього басейну і до 50% видобутку вугілля всієї країни. У 1890-х роках з'явилися перші концерни: у електротехн-чеський промисловості - АЕГ («Загальне Товариство електрики») і «Сіменс». У військовій промисловості лідируючі позиції займала фірма Круппа (сталеливарна промисловість, виробництво злодієві-ди), що стала пізніше акціонерним товариством. У суднобудуванні і мореплава-ванні панували дві компанії: «Северогерман-ський Ллойд» і «Гамбург-Америка». Перед Першою світовою війною в герман-ської економіці нараховуючи-лось близько 600 монопольних об'єднань (в 1870 році їх було тільки шість).
Одночасно аналогічний процес йшов і в банківській справі. Перед Першою світовою війною майже 85% всіх банківських капіталів і внесків знаходилося в руках дев'яти найбільших Герман-ських банків. Через систему філій вони акумулювання-рова величезні капітали і кредитували промислові підприємства. Але на відміну від Англії та Франції фінансовий капітал Німеччини майже не мав виходу за кордон і використовувався в основному усередині країни, що сприяло всесторон-нього розвитку еко-кого потенціалу Німеччини.
До початку XX століття Німеччина перетворилася в індустріальних но-аграрну країну: частка промисловості у ВВП стала переважати над часткою аграрного сектору. Активне промисловий розвиток призвело до зростання міського населення. Так, в 1870 році в містах проживала третина населення країни, в 1895-му - половина, а в 1910-му - 60%.
Циклічний розвиток російської економіки на початку XX століття призводило до посилення монопо-лістіческіх процесів. Йшов процес концентрації вироб-ництва на найбільш великих підприємствах. У 1912 році приблизно 75% усього чавуну Півдня вироблялося на 9 металургійні заводах, на яких працювало до 80% всіх парових двигунів і робітників усієї металургії південного регіону країни, 65% продукції нафтопереробки виробляй-лось на 6 великих заводах.
У Росії було всього 8 заводів з виробництва паровозів, 15 заводів з виробництва вагонів. У перше десятиліття XX століття на базі цих великих підприємств створюються монополії. У 1902 році був заснований найбільший синдикат - «Товариство для продажу виробів російських металурги-чеських заводів» («Продамет»), його акціонерний капітал склав 900 тис. руб. Спочатку в ньому об'єдналися 14 заводів для продажу листового і широкополосного заліза, пізніше синдикат став реалізовувати вироби прокату. Після того, так «Продамет» об'єднав 30 заводів, включаючи виробництво залізничних рейок, дана монополія захопила майже 90% всього металурги-чеського виробництва Південного регіону.
На початку століття утворилися такі великі синдикати, як Продпаровоз »(Рада паровозо-будівельних заводів, 1901 рік); Гвоздь» (1903); «Продвагон» (1904), який охоплював до 90% всіх замовлень на залізничні вагони; «Продвугілля» ( 1904), на еля якого в 1909 році припадало 60% видобутку вугілля в Донбасі. Між монополіями йшла запекла боротьба за ринки збуту однорідної продукції. Так, в 1906 році виник синдикат Покрівля »з продажу уральського покрівель-ного заліза. Але до цього року в результаті конкуренції «Продамет» витіснив цю монополію з ринку.
Для нафтової промисловості характерними компаніями були трести. Найбільшим з них було товариство братів Нобель, яке займалося видобутком, переробкою, транспортуванням і продажем кінцевої продукції. У 1912 році їм на противагу була заснована «Російська генеральна нафтова корпора-ція», якій вдалося охопити 27% видобутку нафти в Росії. Її творцями були Російсько-Азіатський і Міжнародний комерційний банки з правлінням Лондоні.
На відміну від важкої промисло-вості легка промисло-ність помітно відставала в процесі монополізації. Але й тут виникали картелі, синдикати, а група Кнопп, що об'єднувала бавовняні фабрики, мала ознаки тресту. Проте ці об'єднання не займали переважного місця в цілому по галузі.
У харчовій промисловості також було утворено кілька монополій: синдикат «Дріжджі», Угода про ціни між борошномелів, вже згадуване Товариство цукрозаводчиків, соляна
монополія під прапором пароплавного товариства «Океан». У 1913 році був заснований Тютюновий трест, який тримав під контролем 80% капіталів цієї галузі. До створення цього тресту також мав безпосереднє ставлення-ня Російсько-Азіатський банк. На морському і річковому транспорті було створено 20 Монополіс-тичні об'єднань. Так, в Азовському і Чорному морях протягом багатьох років панувало Російське гро-во пароплавства і торгівлі («РОПІТ»).
Одним з методів панування монополій на ринку на початку XX століття було стримування об'ємів виробництва і підвищення продажних цін на ринку даної продукції. Перше ж синдикатних угоду в системі «Продамет» сприяло підвищенню цін на залізо (1902). Пізніше «Продамет» ввів у практику виплату премій тим підприємствам, які не повністю виконували визначену ним норму («квоту») виробництва продукції металургії. Якщо ж квота перевищувалася, з підприємства стягувався штраф. У 1911 році заводи Півдня, що входили в «Продамет», скоротили виробництво рейок на 20%, піднявши при цьому ціни на 40%. Ця монополія добилася того, що після її утворення не було збудовано жодного нового великого металургійного підприємства, навпаки, були закриті вже діючі заводи.
Такими ж методами користу-вались і монополії в нафтовій промисловості. У результаті змови в 1902-1912 роках видобуток нафти в Росії скоротилася, а ціна пуда нафти зросла з 6 до 38 коп., Що помітно підвищило прибутку нафтопромисловців.
Процес утворення монопо-лій не обійшов стороною і банківську сферу. На 1 липня 1914 року в Росії налічувалося всього 47 акціонерних комерційних банків, з них у Петербурзі - 13, у Москві - 8, а решта 26 - в провінції. Столичні банки поширювали свої філії та відділення по всій країні, їх кількість за 1900-1913 роки збільшилася майже в три рази. Особлива активність була властива трьом «китам» - Російсько-Азіатського, Петербурзькому міжнародному і Азовсько-Донському банкам, яким належала майже половина всіх банківських активів країни.
Одним з напрямків успішного розвитку банків було їх активну вмешательст-во в діяльність підприємств самих різних галузей. Так, Російсько-Азіатський банк контро-лювати діяльність низки військових підприємств, залоз-них доріг, у тому числі Московсько-Казанської, «Табач-ного тресту», «Російської генеральної нафтової корпорації» та ін Петербурзький міжнародний банк здійснюва-лял контроль над товариствами суднобудівних заводів «Руссуд» і «Наваль» у Миколаєві, над підприємствами металургійної, гірничої, скляної, текстильної промисловості, залізничн-рожніх компаніями, соляної монополією «Океан». Міжна-родного банк був тісно пов'язаний з трестом братів Нобель і Англо-голландський нафтовий трестом. Азовсько-Донський ком-мерческій банк надавав вплив на «Продамет» і «Продвугілля», фінансував деякі уральські металург-ня підприємства, Сулін-ський металургійний завод і видобуток ртуті в Донбасі, залізничні компанії, текстильні підприємства. Серед петербурзьких банків склалися дві основні групи. Першу з них контролював французький капітал і в неї входили Російсько-Азіатський, Приватний комерційних-ний, Російський торгово-промисловий і Сибірський торговий банки. У другу групу, поряд з Російським банком для зовнішньої торгівлі, Петербурзький обліковий і позиковий, входив німецький капітал.
Динамічний розвиток народного господарства Росії на рубежі століть вивело країну за багатьма показниками на 4-5 місце у світі після США, Англії, Німеччини та Франції. І хоча в цілому економіка залишалася аграрною, темпи розвитку промислового сектора були дуже вражаючими. Наприклад, обсяг виробництва інвести-ційних товарів збільшився за 1893-1913 роки в 7 разів, причому виробництво чавуну - в 5 разів, сталі - в 13 разів, видобуток вугілля - в 6 разів. Не менш швидкими темпами зростали обсяги виробництва споживчих товарів: переробка бавовни зросла в 7 разів, виробництво цукру - в 4 рази і т.д.76
В економіці Росії спостерігались дуже високі темпи виробництва інвести-ційних товарів - майже в два рази вище, ніж темпи виробництва споживчих товарів, 63% технічного обладнання в промисло-вості було вироблено на вітчизняних підприємствах. Темпи росту промислової продукції і виробник-ності праці були найвищими в світі і складали за період з 1880 по 1913 роки в середньому 9% на рік. Однак за багатьма показниками економіка Росії відставала від інших країн. Так, вітчизняне машинобудування займало лише 7% у загальному обсязі промислового виробництва. Росія була змушена закуповувати за кордоном велику кількість промислового обладнання, майже половину споживаної сільськогосподарської-кої техніки. Незважаючи на значні темпи зростання продуктивності праці, за цим показником Росія відставала від США в 10 разів. Особливо великий відрив на користь західних країн був за рівнем енергоозброєності.
І все ж таки слід підкреслити, що Росія перед Першою світовою війною не була відсталою країною, як часто зазначалося в літературі. Це була аграрно-індустріальна країна з середнім рівнем розвитку. Їй аж ніяк не загрожувала доля «напівколонії» для більш розвинених західних країн, її частка у світовому господарстві в 1913 році становила 7%.
Розвиток соціальної сфери
Цей період характеризувати-вався демографічним вибухом: з 1870 по 1913 гол населення Німеччини збільшилося з 40,8 млн. до 67 млн. чоловік, або на 63%. При цьому більш високими темпами зростало міське населення, і перш за все за рахунок припливу в міста сільських жителів, що створювало сприятливі умови для збільшення ємності внутрішнього ринку.
У 1907 році в країні налічувалося 18 млн робітників, які вже з 1870-х років стали організовуватися в єдине профспілковий рух - «Вільні профспілки".
У відповідь на зростання робітничого руху уряд на чолі з канцлером О. фон Бісмарком прийняло в 1878 році «Винятковий закон проти соціалістів», по якому не тільки забороняється-лись профспілкові газети, але й робилися спроби розпустити профспілкові організації на підприєм-тіях. Тим не менше під давши-ленням профспілок у Герма-ванні був прийнятий ряд соціаль-них законів: про деяке обмеження дитячої праці та введення системи Фабричев-них інспекторів (1878), про страхування промислових робітників на випадок хвороби (1883), на випадок каліцтва на виробництві (1884), за ста-рости і нездатності до тру-ду (1889). Це було огром-ним досягненням порівняно з попе-нию з іншими країнами, не дивлячись на те що страху-ші фонди складалися на 70% з внесків робітників і лише на 30% - з коштів перед-підприємців. І все ж робітничий рух не прек-ращается. У 1890 році уряди було змушене скасувати «Винятковий закон», а О. фон Бісмарк пішов у відставку.
Помітно змінилася соціальна структура населення Росії, яке виросло за 20 років на 40 млн. чоловік - з 125 до 165 млн., тобто на 32%, (не рахуючи Польщі та Фінляндії).
Міське населення зросло з 16,8 до 26,5 млн. чоловік, або на 70%, а його питома вага - з 13,4 до 18%. Кількість працівників найманої праці збільшилася з 10 до 18 млн. чоловік, в тому числі індустріальних робітників - з 1,5 до 4,2 млн. чоловік. До 1913 року в цілому по країні знизилася тривалість робочого дня з 11-12 до 9,5 -10 год. Середня заробітна плата в обробній промисло-вості за 1904-1913 роки зросла з 205 до 264 руб. на рік, а на машинобудівних заводах Санкт-Петербурга вона досягала 511 руб. на рік, тобто приблизно 43 руб. на місяць при середньомісячному прожитковий мінімум міської робочої сім'ї в 25-30 руб.
Навіть за такими напрями розвитку, як рівень освіти, Росія впевнено просувалася вперед. Так, за роки правління Миколи II витрати на освіту зросли з 25,2 до 161,2 млн. руб., Тобто більш ніж у 6 разів. Значних успіхів досягла народна освіта. У 1908 році був прийнятий закон про введення обов'язкового началь-ного навчання. У 1915 році 51% всіх дітей у віці від 8 до 11 років отримали початкову освіту, а 68% рекрутів, призваних на військову службу, вміли читати і писати. Число учнів у середніх навчальних закладах становило 733 тис., в університетах - 40 тис. Серед всіх студентів країни 37% становили жінки, що було однією з найвищих показників у світі. Майже половина вищих навчальних закладів містилася на гроші російських підприємців, а плата за навчання була в 30-100 разів нижче, ніж, скажімо, в США, причому до 70% студентів не платили за навчання взагалі.
Роль іноземно-го капіталу
Важливу роль у розвитку економіки відіграли досягнення німецької інженерної думки, які помітно випереджали західноєвропейський рівень і майже ні в чому не поступалися самим передовим американ-ським розробкам.
Істотно було і те, що всі ці винаходи дуже швидко знаходили застосування-ня в господарстві. Нові промислові підприємства створювалися на основі передових технологій, і це давало величезні переваж-вин в конкурентній боротьбі з англійськими та французькими підприємцям-телями.
Протягом 1870-х років в основному було завершено створення широкої колії залізниць, після чого почалося будівництво транспортних шляхів буквально до кожного міста, кожного підприємства країни. За 1870-1875 роки щорічно вводилося в дію по 1,5 - 2,5 тис. км, що дозволило побудувати за ці п'ять років більше доріг, ніж за все попереднє десятиліття. У 1870-1913 роках протяжність залізниць у Німеччині зросла в 33 рази.
При цьому слід зазначити, що якщо спочатку фінансування будівництва залізниць йшло в основному за рахунок держави, то в 1870-х роках воно повністю перейшло у приватні руки. Залізничні акціонер-ні компанії випускали цінні папери, які користувалися високим попитом на біржах, що привело до швидкого зростання банківського капіталу.
Залізничне будів-будівництві стимулювало своїми замовленнями розвиток вугільної, металургійної, машинобудівної та багатьох інших галузей промисловості. У 1910-х роках Німеччина перетворилася на найбільшого світового експортера залізничного обладнання-вання, локомотивів, вагонів. До того ж залізні дороги були самим дешеві м видом транспорту, що значно знижувало вартість перево-зок вантажів і пасажирів на далекі відстані, а це, у свою чергу, сприятливо позначалося на загальній економічній ситуації.
Після 1870 року в країні помітно спростилися право-ші умови створення акціонерних товариств, куди кинулися капітали середовищ-ній буржуазії. Акціонер-ні товариства давали можливість акумулювати заощадження найширших верств населення, які без цього ніколи не знайшли б їм виробляй-ного застосування. У 1871 - 1873 роках в країні було засновано 928 нових акціонерних товариств з сумарним капіталом у 2,8 млрд марок.
На хвилі грюндерства почався бурхливий инвестир-вання капіталів в основні галузі: в гірничодобувній-щую, металургійну, в будівництво та ін Так, у гірничу промисловість була вкладена майже третина всіх капіталів. Величезні капіталовкладення буквально змінили німецьку інду-стрії, звідки остаточно був витіснений ручної реміснича праця. Колишні ремісники поповнювали ряди кваліфікованих найманих працівників. Лише в легкій промисловості, особливо в текстильній, ще зберігалася система розсіяних мануфактур.
У 1870 - 1890-х роках обсяги промислового виробництва зросли майже в 6 разів, і за темпами зростання Німеччина поступалася лише США, де воно збільшилося за ці роки в 9 разів (в Англії - в 2,2 рази, у Франції - в 3 рази ). Найбільш швидко розвивалася важка промисловість, більш ніж у два рази випереджала темпи зростання легкої промисловості (відповідно 800 і 350%. За ці роки виплавка чавуну зросла з 1,4 млн до 8,5 млн т, сталі - з 0,2 млн до 6 млн т. Особливо різкий стрибок на рубежі століть вчинила німецьке машинобудування, коли широке застосування в економіці отримали двига-тель внутрішнього згорання і електроенергія, для яких була потрібна зовсім інша технічна база. Продукція таких галузей, як метал-Лургі і машинобудування, становила третину герман -ського експорту. По вивозу машин Німеччина займала тепер перше місце в світі.
Найбільш інтенсивно розви-валися електроенергетика і хімічна промисло-ність. Тільки за перші 10 років XX століття потужність електростанцій збільшилася більш ніж у 100 разів. Обсяги виробництва сірчаної кислоти збільшилися з 75 тис. т (1870) до 1,7 млн ​​т (1913), тобто більш ніж у 20 разів. На початку XX століття Німеччина вийшла на перше місце в світі за вироб-ництва анілінових краси-вачів, якими користува-лася текстильна промисло-ленность майже всіх країн.
У результаті за останні 30 років XIX століття Німеччина вийшла на друге місце в світі по випуску промис-лової продукції, обігнавши Англію і Францію (питома-ний вага Німеччини за цим показником становив 16,6%). До початку XX століття Німеччина випускала в два з гаком рази більше продукції, ніж Франція.
Однак з випуску продукції галузей легкої та харчової промисловості Німеччина поступалася не тільки США, а й Англії, а також Франції. Це було пов'язано в першу чергу з недостатньою розвиненістю власної аграрної бази, тому сировину доводилося ввозити з-за кордону, що було досить недешево.
На рубежі двох століть значну роль у багатьох галузях народного господарства став грати іноземний капітал. Завдяки своїй послідовній політиці, С.Ю. Вітте добився зняття всіляких перешкод для іноземних інвестицій, які, за його висловом, служать ліками від бідності. У цей період Росія стала найбільшим у світі імпортером капіталів. Всього за останнє десятиліття XIX століття обсяг іноземних інвестицій в промисловість і банківську систему країни збільшився з 214,7 до 911 млн. руб.
Багато інвесторів визнавали, що велику роль у цьому процесі відіграла грошова реформа 1897 року, в результаті чого в Росії був встановлений золотий стандарт.
Політика Вітте по притягнення надходженню іноземних капіталів зустрічала протидію в державних структурах аж до Державної Ради, де висловлювалися побоювання в тому, що Росія потрапить у «іноземну кабалу», що Вітте нібито «розпродає національні багатства». Він же, у свою чергу, постійно приводив приклад США, чиї економії-етичні успіхи значною мірою були досягнуті за рахунок іноземних капіталовкладень, і все-таки зміг настояти на встановленні політики найбільшого сприяння по відношенню до закордонних інвесторів.
І протягом досить корот-кого проміжку часу іноземні, передусім європейські, капітали букваль-но хлинули в нашу країну, хоча загальний обсяг іноземного капіталу на початку XX століття становив не більше 9-14% від вартості всіх промислових капіталів. Якщо в 1888 році всього по країні було 16 іноземних фірм, то в 1909 році - 269. Переважні інвестиції направлялися у видобувні галузі: вугілля-ву, нафтову, железноруд-ву, в металургію і залізничне будівельник-ство, тобто в ті галузі, куди вітчизняні інвестори не поспішали вкладати кошти, перш за все, через їх повільною віддачі. Найбільшу питому вагу зарубіжних капіталів припадав на гірничодобувну промисловість: у 1900 році до 70% акціонерного капіталу тут належало іноземцям.
До 96% усіх зарубіжних капі-талів припадало на чотири європейські країни: Францію, Англію, Німеччину і Бельгію, причому кожна з цих країн мала свої галузеві переваги. Так, Франція і Бельгія проявляли особливий інтерес до металургії, маши-ностроенію, банківської системі. Англія направляла інвес-ління юстиції найчастіше у вугільну промисловість Донбасу та нафтопромисли Баку. Герман-ський капітал віддавав перевагу хімічну та електротехнічних-кую промисловість, машино-будування, міське господарство. На початку XX століття частка Франції складала 31% у загальному обсязі іноземного капіталу, Англії - 24%, Німеччині - 20%, Бельгії - 13%.
За участю європейських бізнесменів були побудовані в Донбасі і Криворіжжі металургійні заводи, обладнані за останнім словом техніки. У підмосковному Подольську був побудований завод з виробництва швейних машин «Зінгер і К» *, в Люберцях - підприємство фірми «Маккормік і К», що виробляло жниварки, молотарки та іншої сільсько-господарський інвентар.
Політика російського уряду була спрямована на те, щоб іноземні інвестори вважали за краще ввозити в країну капітали, а не готову продукцію, на яку були встановлені високі мита.
Особливо заохочувалися прямі інвестиції, тобто інвестиції в безпосереднє виробництв-во чи на покупку контрольного пакету акцій російських компаній. Приплив інвестицій відбувався також у вигляді державних позик. До 1913 року іноземні капиталовло-вання оцінювалися в 7,6 млрд. руб., В тому числі - 1,7 млрд. приватних інвестицій, тоді як вітчизняні вкладення становили 14 млрд. руб., З них 3,6 - приватні. За підрахунками економістів, загальний обсяг іноземних капіталів в російську промисловість за 1893-1913 роки склав близько половини вітчизняних капіталовкладень. При цьому інвестиції з-за кордону не супроводжувалися створенням в російській економіці якихось замкнутих утворень - анклавів. Навпаки, всі ці капітали дуже ефективно асимілювалися з вітчизняних-ними, сприяючи швидкому переходу Росії на індустріальні рейки.
Що стосується «розпродажу національних багатств», у чому дорікали Вітте та інших державних діячів, то, згідно з підрахунками економіс-тів, до початку Першої світової війни прибутку іноземних компаній, перекладні за кордон, становили 150 млн. крб. на рік, у той час як уряд виплачувало тільки у вигляді відсотків за державними позиками до 220 млн. руб.
Безсумнівно, прагнення до високих прибутків для іноземних бізнесменів служило спонукальним Моті-вом для їх просування в Росію. Привабливим фак-тором для них був великий російський ринок збуту, дешева робоча сила, багаті родовища природних ресурсів - все це разом забезпечувало їм високі доходи.
Проте в цілому норма прибутку іноземних товариств дорівнювала 4-7% на вкладений капітал, що відповідало доходам і вітчизняних компаній. До того ж закордонним фірмам потрібно було кілька років (від 5 до 15), щоб повністю вписатися в специфічні умови російської економіки, в тому числі в бюрократичну систему, де потрібні були «особливі умови» під час укладання вигідних контрактів і т.д.
Становище в сільському господарстві
У міру завершення в 1860-1870-х роках аграр-них реформ великі зміни відбулися в сільському господарстві. У середині XIX століття значно підвищилася ефективність цього сектору економіки. Юнкерські господарства, замінивши фортеці-них селян на найманих працівників, різко підвищили продуктивність землеробства і тваринництва Сільське господарство Німеччини в умовах сприятливої ​​кон'юнктури на світовому хлібному ринку в 1850 - 1860-х роках не тільки забезпечувало внутрішній попит на продовольство зростаючого міського насе-лення, але і вивозило його за кордон.
У другій половині XIX століття Німеччина вийшла на перше місце в світі по виробництву картоплі та цукрового буряка. Широкого поширення набула промисловість по пере-лення буряка в цукор, а картоплі - на крохмаль і спирт. Ця продукція займала помітне місце в німецькому експорті.
Але незважаючи на завершення аграрних реформ, у країні як і раніше зберігалися великі поміщицькі госпо-ва площею 500 га і більше. Найбільшими земельними власниками були Гогенцоллерни (імператор-ський будинок), Арнім, Гогенлое, Шуленбург, Бісмарки та інші нащадки середньовічних феодалів. Імператорська прізвище, наприклад, володіла близько 200 тис. га, у той час як 3 млн селянських господарств мали наділи не більше 2 га. І хоча повсюдно одержав розповсюдження оренда, земельна рента була дуже високою, що стримувало цей процес.
Сільське господарство в Німеччині, так само як і в інших європейських країнах, зазнало на собі тягар наслідків світової аграрної кризи в 1870-1890-х роках. За ці роки ціни на пшеницю впали майже на 30%, що завдало великих збитків селянським господарствам. Держава намагалося допомагати селянам: організовувало спеціальні агрономічні курси, дослідні станції, способст-вовало поширенню передових методів у землеробстві та тваринництві, впровадження сільсько-господарських машин і мінеральних добрив. У селах створювалися сіль-ськогосподарських товариства для взаємного кредитування і спільного використання техніки. Найбільшим з них був Імперський союз сільськогосподарських товариств (1909), що об'єднував 13 тис. кредитних товариств (з річним оборотом 4500 млн марок), куди входив 1 млн осіб.
Ці та інші заходи дозволили помітно інтенсивністю-ваних сільськогосподарсь-дарське виробництво. При тих же посівних площах у 1900-1910-х роках обсяг продукції основних культур збільшився на 10-20%, а всього за 1870-1913 роки урожайність в цілому по країні виросла на 35-50%. Більш ніж у п'ять разів збільшилися посіви буряка і картоплі, зросло поголів'я худоби. Тим не менш виробництво сільськогосподарської продукції не відповідало потребам населення. До кінця XIX століття Німеччина з країни, що вивозить хліб, перетворилася на великого імпортера продовольства, щорічно закуповує велику кількість зерна.
У країні став популярним гасло про «брак життєвого простору» для німців. У дію-вительной вся справа була в недостатньо ефективне використання наявних площ, коли у великих поміщицьких господарствах величезні території були зайняті парками, мисливські-ми угіддями. Орендарі ж, виснажені великими податками, високими рент-ними платежами, ростовщі-чеський заборгованістю, просто не могли вкладати достатньо коштів у виробництво продукції.
У селі відбувалися разючі зміни, зв'язані з реформами. За підтримки Держбанку і земства почалося бурхливе зростання спочатку кредитних, а потім і виробничих, збутових, споживчих кооперативів, яких до 1915 року в країні налічувалося близько 30 тис. Селянам, особливо вийшовши-шим з общини, виявлялася всіляка агротехнічна допомогу, організовувалося навчання новим методом господарювання.
Проте в цілому по країні не була вирішена проблема голоду і відносного аграрного пере-населення. Сільське господарство залишалося, в основному, екстенсивним, його ефекти-вність була низькою. Середня врожайність зерна була у два рази нижче, ніж у Франції, і в три рази нижче, ніж у Німеччині. Під зерновими культурами було зайнято майже 90% всіх посівних площ країни. Посіви бавовнику зросли на 112%, а посіви льону знизилися на 11%. Сільськогосподарські машини були великою рідкістю в селянських господарствах, мінеральні добрива застосовувалися, в основному, лише у великих спеціалізованих господарствах, причому до 90% усіх мінеральних добрив привозили з-за кордону.
Але саме до високорозвиненому сільськогосподарському виробництву в Росії прагнув Столипін, проводячи аграрну реформу. Слід зазначити, що Столипіну вдалося здійснювала-вити цю реформу тільки частково. Перш за все, не скрізь дотримувалася доброволь-ність виходу селян з общини, де-не-де допускалися примусові виділю землі. Повсюдно не вистачало землемірів для виконання величезних обсягів робіт. Часом землевпорядні комісії не хотів і возитися з окремими господарськими наділами, а просто ділили всю землю на хутори чи отруба, використовуючи при цьому прямий тиск на селян, що викликало у них опір. Не вистачало також і грошей, що виділяються державою на облаштування переселенців, організацію хуторів.
торгівля
Вплив зовнішніх факторів на економіку Німеччини. Внутрішні протиріччя накладали свій відбиток і на політику Німеччини у зовнішньоекономічній сфері. Оскільки наявними-еся сировинні запаси (навіть з урахуванням їх видобутку в Ельзасі, Лотарингії, Саарську басейні і Рейнської області) не забезпечували повністю потреби німецької промисловості, попит на сировину в основному задовольнявся за рахунок зовнішнього ринку. У зв'язку з цим німецькі монополії стрімко-лись укладати різні міжнародні угоди в самих різних сферах діяльності. Так, в 1907 році був укладений договір між німецькою фірмою АЕГ і американським трестом «Дженерал елект-рик»; створено міжнародний картель торгового судоходст-ва, куди входив англо-американський трест «Між-народна компанія морської торгівлі» під контролем сімейства Морганів, а також «Північнонімецький Ллойд» і «Гамбург-Америка».
Були організовані між-народний рейковий кар-тель, цинковий синдикат і ін Перед Першою світовою війною німецький капітал брав участь у створенні близько 100 міжнародних компаній.
І хоча в 1900-1913 роках помітно збільшився вивіз капіталу (з 12,5 млрд до 44 млрд марок), Німеччина проте відчувала потребу швидше у вивезенні промислових товарів, так як промисловість пере-росла масштаби внутрішнього ринку. У другій половині XIX століття країна перетворилася на найбільшого світового експортера стан-ков, машин, хімікатів та іншої промислової про-дукції, яка становила приблизно 73% усього німецького експорту.
Але на рубежі століть вар-тість імпортних операцій стала перевищувати вартість експортних. Значні кошти спрямовувалися на закупівлі продовольства, і перш за все хліба. Крім того, приблизно 60% імпорту становило промислову сировину. Залізну руду Німеччина ввозила з Іспанії та Швеції, лісоматеріали і нафтопродукти-з Росії, шерсть і бавовна - з інших країн світу.
Збільшення обсягів зовніш-ній торгівлі викликало зростання німецького торгового флоту, тоннаж якого перед Першою світовою війною становили 21 млн т. Проте зовнішньоторговельні позиції Німеччини ускладнювалися тим, що у неї практично не було колоній, звідки можна було б отримувати сировину за монопольно низькими цінами і куди безмитно постав-лять німецькі товари. Щоб перемагати в конкурентній боротьбі на світових ринках, потрібно підвищувати якість товарів, що й робили німецькі виробники. Таким чином вони зуміли в кінці XIX століття пробити собі дорогу навіть на англійський ринок.
Помітних успіхів досягла внутрішня і зовнішня торгівля. Обсяг внутрішньої торгівлі в 1913 році становив 18 млрд. руб., Або в півтора рази більше, ніж у 1909 році.
Зовнішньоторговельний оборот також збільшився за цей період приблизно в 1,5 рази і склав до 1913 року 2,6 млрд. крб., Причому обсяг експорту впевнено перевищував обсяг імпорту - відповідно 1,5 і 1,1 млрд. крб. Структура експорту традиційно складалася із сировини та сільськогосподарської продукції, а імпорту - з товарів виробничого призначення: машин, обладнання, напівфабрикатів. Як і раніше ввозився бавовна-сирець, оскільки його внутрішнє виробництво забезпечувало лише половину потреби вітчизняної промисловості, а також предмети розкоші, шовк-сирець, чай, кава і т.п.
Доходи від продажу хліба складали близько 44% вартості всіх експортних надходжень в державний бюджет, а доходи від продажу продукції тваринництва - до 22%. Перед Першою світовою війною Росія була однією з провідних країн-експортерів хліба в світі. З усього обсягу вивозиться хліба приблизно 30% експортувалося до Німеччини і близько 20% - до Англії. У морських перевезеннях, як і раніше був великий питому вагу іноземних торгових суден.
Активне зовнішньоторговельне сальдо служило справі зміцнення державного бюджету. Крім доходів від зовнішньої торгівлі в числі джерел державного бюджету можна назвати доходи від винної монополії і відкупної системи, від казенних залізниць, а також непрямі податки.
Державні доходи повели-чілісь з 1,4 млрд. руб. в 1897 році до 3,1 млрд. руб. в 1912 році. Російський рубль залишався однією з найбільш сильних валют у світі. Навіть у роки російсько-японської війни і революції 1905-1907 років тривав обмін кредитних білетів на золото. Загальна сума податків на одного мешканця країни була в два рази нижче, ніж в Австро-Угорщині, Франції, Німеччині, і в чотири рази менше, ніж в Англії.
Але витрати бюджету зростали значно швидше, ніж доходи. Гроші витрачалися на величезний бюрократичний апарат, на підтримку поміщицьких господарств, на військові потреби, на виплату відсотків за іноземними кредитами. На 1 січня 1914 державного-жавна заборгованість Росії за внутрішніми і зовнішніми боргами становила близько 9 млрд. руб. Як і в попередні роки, велике значення мала кредитна система на чолі з Державним банком, який зберігав золотий запас країни, здійснював грошову емісію і основні розрахункові операції. Навколо Державного-ного банку сформувалася велика мережа акціонерних комерційних банків, основним завданням яких було фінансування всього госпо-ва країни.
Особливе місце серед них займали банки земельного (іпотечного) кредиту. Два з них були державними: Дворянський земельний і Селянський поземельний, а десять - приватними. Ці банки видавали позики землевласників-ділкам, виступали Посереднім-ками в процесі купівлі-продажу земельних ділянок, особливо під час Столипінської аграрної реформи. Для середньої і дрібної буржуазії існували товариства взаємного кредиту та міські банки.

Список використаної літератури
1. Bee Г. Історія світової економіки. - М., БЕК, 1994.
2. Історія світової економіки / за ред. А.Н Маркової. - М., ПРІОР,
1999.
3. Конотопом М.В. Історія світової економіки. - М., "Дело", 1999.
4. Тимошина Т.М. Економічна історія Росії. - М.
Юстіцінформ, 2001
5. Тимошина Т.М. Економічна історія зарубіжних країн. - М.
Юстіцінформ, 2002
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
85.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Розвиток капіталізму в пореформеній Росії
Розвиток капіталізму в Росії на рубежі XIX-XX століть
Розвиток капіталізму в Англії
Розвиток капіталізму в Україну
Становлення капіталізму в Європі за працею Макса Вебера Протестантська етика та дух капіталізму
Пол патріархат і розвиток капіталізму
Зародження та розвиток капіталізму в Україні
Розвиток сучасного капіталізму з М Вебером
Теорії організованого капіталізму й державно-монополістичного капіталізму
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru