Розвиток СРСР у двадцятих роках ХХ століття

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
Введення
1.Форсірованная індустріалізація та її підсумки
2.Сталінская колективізація та її підсумки
3.Утвержденіе в СРСР адміністративно-командної системи
Висновок
Список літератури

Введення
Необоротні формаційні процеси перехідного періоду, що відбуваються в нашому суспільстві в останні роки, мали визначальний вплив на розвиток вітчизняної історичної науки. Бурхливі сучасні політичні та соціально-економічні потрясіння, радикальні зміни в сфері культури, науки і освіти несуть в собі не тільки елементи недавніх історичних подій, кардинально обновили весь вигляд нинішньої Росії, а й певні типологічні риси віддаленого минулого нашої Вітчизни, йдучи своїм корінням в тисячолітню його історію. Для того щоб правильно орієнтуватися в подіях дня сьогоднішнього, необхідно, перш за все, по-новому осмислити весь многотрудний шлях історичного розвитку, пройдений нашим багатонаціональним народом і державою.
У другій половині 20-х років найважливіший завданням економічного розвитку стало перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності. Нагальною потребою була модернізація економіки, головною умовою якої було технічне вдосконалення (переозброєння) всього народного господарства. Форсована індустріалізація погіршила життєвий рівень населення. У керівництві країною все більше затверджувалися авторитарні підходи. Головним чинником, який визначає політику Сталіна і підтримуючих його осіб, ставало прагнення генерального секретаря до встановлення одноосібної влади. Перетворення економіки та посилення централізованих засад в управлінні призвели до формування нової моделі суспільства. Зміни, що відбулися в економічному, соціально-політичному і національно-державному розвитку Радянського Союзу, зажадали зміни Основного Закону.
1.Во другій половині 20-х років виникла потреба коригування економічної політики, яка була пов'язана з об'єктивним ходом розвитку країни.
По-перше, зміцніли одноосібні господарства, приватний капітал став грати помітну роль в економіці, оголилися диспропорції у розвитку окремих галузей економіки.
По-друге, одночасно скоротився приплив продуктів харчування на міський ринок, з'явилися труднощі з експортом сільськогосподарських продуктів, почалися заготівельні кризи, виникла загроза інфляції.
По-третє, спроби уряду стабілізувати становище в країні за допомогою адміністративних методів не дали результатів.
У наявності був глибокий соціально-економічна криза, що загрожувала перерости в політичний. Вихід з ситуації, що склалася, керівництво партії бачило в наступі соціалізму. Партійні лідери розуміли, що подальше здійснення НЕПу веде до ослаблення режиму диктатури пролетаріату, підриває однопартійну систему.
У цих умовах нагальною потребою стала модернізація економіки, головною умовою якої було технічне вдосконалення (переозброєння) всього народного господарства.
Індустріалізація - створення великого машинного виробництва, насамперед важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й інших базових галузей); перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності; технічне переоснащення народного господарства.
У грудні 1925 р. на ХIV з'їзді ВКП (б) був проголошений курс на індустріалізацію. Законодавчо він був закріплений у квітні 1927 р. IV з'їздом Рад СРСР.
Було поставлено завдання перетворити СРСР із країни, ввозяшей машини та обладнання, в країну, їх виробляє; потім провести машинізації всього народного господарства і на цій основі домогтися прискореного розвитку.
У СРСР мова йшла про відновлення індустріалізації, розпочатої ще у дореволюційний час і перерваної подіями 1917 року.
Головною метою індустріалізація ставила зміна соціальної структури і ліквідацію класу підприємців, зміцнення політичного панування більшовиків.
З кінця 20-х років держава приступило до планування, почали розроблятися п'ятирічні плани, які з часом перетворилися на тверді завдання з виробництва продукції, складаються без урахування витрат.
У проведенні індустріалізації деякі історики виділяють 3 етапи: 1) 1926-1928 рр..; 2) 1928-1932 рр..; 3) 1933-1937 рр.. Ряд інших дослідників поділяють хід індустріалізації за довоєнними п'ятирічкам: 1) 1928-1933 рр..; 2) 1933 - 1937 рр..; 3) 1938-1942 рр.. (Перервана в червні 1941 р.). Перший п'ятирічний план (1928/29-1932/33 рр..) Вступив в дію 1 жовтня 1928 р. до розробки проекту плану були залучені О.М. Бак (вчений-біохімік), І.Г. Александров та А.В. Вінтер (вчені-енергетики), Д.М. Прянішніков (агрохімік). План був затверджений на V Всеросійському з'їзді Рад у травні 1929 р. Головним завданням п'ятирічки було проголошено перетворення країни з аграрної в аграрно-індустріальну.
Темпи соціалістичного будівництва («п'ятирічку в чотири роки») незабаром були значно підвищені. Керівництво країни висунуло гасло - в найкоротші терміни наздогнати і перегнати в техніко-економічному відношенні передові капіталістичні країни. За ним стояло бажання в найкоротший термін будь-яку ціну ліквідувати відставання в розвитку країни і побудувати нове суспільство. Промислова відсталість і міжнародна ізоляція СРСР стимулювали вибір плану форсованого розвитку важкої промисловості.
У перші два роки п'ятирічки, поки не вичерпалися резерви НЕПу, промисловість розвивалася відповідно до планових завдань і навіть перевищувала їх. На початку 30-х років темпи її зростання впали в результаті наступних причин:
- Нові контрольні цифри не були продумані і не мали під собою реальної основи;
- Прискорені темпи індустріалізації зажадали збільшення капіталовкладень; субсидування промисловості велося в основному за рахунок внутрішньопромислових накопичення.
Виникла необхідність перерозподілу національного доходу через держбюджет на користь індустріалізації. Засоби для неї передбачалося вишукувати наступними шляхами:
- У сфері сільськогосподарського виробництва;
- У легкій промисловості;
- Від доходів, принесених монополією зовнішньої торгівлі;
- За рахунок посилення податкового тягаря;
- У результаті отримання додаткових коштів від позик;
- За рахунок емісії грошей, що викликало різке поглиблення інфляції.
У 1933 р. було оголошено, що перший п'ятирічний план був виконаний достроково за 4 роки і 3 місяці, однак насправді «відкориговані» завдання плану з випуску більшості видів продукції виконати не вдалося.
Другий п'ятирічний план (1933 - 1937 рр..) Був затверджений ХVII з'їздом партії в січні 1934 р. Було поставлено завдання: завершити перехідний період від капіталізму до соціалізму, побудувати матеріально-технічну базу соціалізму. Незважаючи на гучний лозунг, завдання плану - у порівнянні з попередньою п'ятирічкою - виглядали більш реалістичними і помірними.
План зберігав тенденцію на пріоритетний розвиток важкої індустрії на шкоду галузям легкої промисловості. Його головне економічне завдання полягала у завершенні реконструкції народного господарства на основі новітньої техніки для всіх його галузей.
Завершення виконання другого п'ятирічного плану було оголошено дострокових - знову за 4 роки і 3 місяці. У деяких галузях промисловості дійсно були досягнуті дуже високі результати. У 3 рази зросла виплавка сталі, в 2,5 рази - виробництво електроенергії. Виникли потужні індустріальні центри і нові галузі промисловості: хімічна, верстато-, тракторо-і авіабудівна. Разом з тим розвитку легкої промисловості, що виробляє товари споживання, не приділялося належної уваги. Сюди направлялися обмежені фінансові та матеріальні ресурси, тому результати виконання другої п'ятирічки по групі «Б» виявилися значно нижче запланованих. Завдання третього п'ятирічного плану (1938-1942 рр..), Затвердженого ХVIII з'їздом ВКП (б) у березні 1939 р., передбачали подальше пріоритетний розвиток важкої промисловості. Головні зусилля були спрямовані на розвиток галузей промисловості, які забезпечують обороноздатність країни. До 1941 р. в ці галузі спрямовувалось до 43% загальних капіталовкладень. Головний політичний гасло третього п'ятирічного плану носив демагогічний характер - наздогнати і перегнати за рівнем виробництва продукції на душу населення розвинуті капіталістичні країни. Ця установка виходила з завищених показників другого п'ятирічного плану. У сфері економіки продовжувала розвиватися система державного соціалізму - жорсткого планування, розподілу і контролю у всіх сферах господарської діяльності. Були розширені повноваження Держплану, створений Наркомат державного контролю. Зміцнювалися командно-адміністративні методи управління, які, незважаючи на значні недоліки, відіграли позитивну роль у мобілізації економічних і людських ресурсів у воєнний час.
Таким чином, індустріалізація проходила з великою напругою сил, оскільки не вистачало ні капіталів для інвестицій, ні кваліфікованих кадрів - інженерів, конструкторів, робітників. Головними джерелами накопичення капіталу для інвестицій у промисловості були:
-Продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей;
-Пограбування села;
-Праця ув'язнених;
-Різке зниження цін на західноєвропейські промислові товари в результаті депресії (кризи кінця 20-х - початку 30-х рр..).
У результаті індустріалізації СРСР вийшов на друге місце в світі за обсягом промислового виробництва. Індустріалізація дозволила швидко ліквідувати безробіття, але більше половини промислових робітників було зайнято важкою фізичною працею.
Головний підсумок «великого стрибка» - закріплення командно-адміністративних методів управління економікою. Цей період по праву оцінюється (незважаючи на всі недоліки) як промислове перетворення країни, що забезпечило техніко-економічну незалежність СРСР у складних зовнішньополітичних умовах.
2. Колективізація в СРСР - об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі, колективні шляхом виробничої кооперації
Перші колективні господарства почали виникати ще на рубежі 1917-1918 рр.. Тоді ж визначилися і три їх форми, що розрізняються ступенем усуспільнення:
-ТОЗи (товариства спільного обробітку землі);
-Артілі (узагальнено основні засоби виробництва: земля, реманент, худобу, включаючи дрібну худобу та птицю);
-Комуни (велика ступінь усуспільнення виробництва і навіть побуту).
Кооперативний план передбачав перетворення сільського господарства на основі докорінної технічної реконструкції, підйому загальної культури села. До середини 20-х - початку 30-х років об'єктивний хід соціально-економічного розвитку країни поставив державу перед необхідністю вирішення цих питань. Господарювання на дрібних клаптиках землі за допомогою примітивних знарядь прирікало селян на важку ручну працю, забезпечуючи їм всього-на-всього підтримку існування, нескінченне відтворення все тих же відсталих умов праці та побуту. Низький рівень сільськогосподарського виробництва стримував загальний економічний розвиток країни, ставив серйозні перешкоди почалася індустріалізації.
Країна в середині 20-х років опинилася на межі економічної та політичної кризи. Причинами такого становища були:
-Збудження невдоволення сільського населення через надмірне податкового обкладення;
-Непомірне збільшення цін на промислові товари і одночасне штучне заниження державних закупівельних цін на продукти сільського господарства («ножиці цін»), внаслідок чого селяни, щоб прогодуватися, стали вирощувати технічні культури в збиток виробництву продуктів харчування, йшли на лісорозробки або будівництва, або займалися кустарними промислами;
-Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, що розоряли бідняків і середняків (кулаки дробили свої господарства з метою приховування доходів);
-Нестача продовольчих товарів, що приводила до підвищення на них ринкових цін, що завдавало удар по міському населенню;
-Скорочення посівних площ, обумовлює скорочення закупівель сільськогосподарської техніки.
В кінці 1927-початку 1928 рр.. вибухнув хлібна криза, під загрозу було поставлено продовольче постачання міст, плани експорту та імпорту, план індустріалізації. Держава, з одного боку, змушене було вдатися до надзвичайних заходів в області хлібозаготівель, а з іншого боку, взяти курс на суцільну колективізацію.
В кінці 20-х років у країні було чимало противників негайної і швидкої колективізації селянських і козацьких господарств, які переконливо аргументували свою точку зору. Поза правлячої партії це були великі вчені-економісти Н.Д. Кондратьєв, А.В. Чаянов. У лавах ВКП (б) застерігали проти поспішної колективізації Н.І. Бухарін, А.І. Риков, Н.П. Томський і багато інших. У боротьбі протилежних точок зору на ХV з'їзді ВКП (б) (квітень 1929 р.) фактично була вироблена компромісна точка зору. Суть її полягала у визнанні правомірності і довготривалості розвитку в селі дрібних селянських господарств і в наданні їм державою всебічної допомоги. Однак ці помірні плани соціалістичних перетворень були відкинуті перебувала при владі у ВКП (б) і радянській державі групою І.В. Сталіна. Всупереч колективно прийнятим рішенням, Сталін у своїх виступах, головним чином на секретних нарадах, зажадав прискорення соціалістичних перетворень на селі.
Спочатку тип кооперації не був визначений, але вже в березні 1928р. перевагу явно віддавалася колгоспам (з артільної формою кооперації). У 1928 р. був прийнятий закон «Про загальні засади землекористування і землеустрою, що надавав колгоспам пільги щодо отримання землі і користування нею, кредитування та оподаткування. Обмежувалася оренда землі кулаками, заборонялося виділення на хутори заможних господарств. На допомогу колгоспам з листопада 1928 створювалися державні машинно-тракторні станції (МТС). Безпосереднє керівництво колгоспним будівництвом здійснював секретар ЦК ВКП (б) за роботу в селі В.М. Молотов. Був створений Колхозцентр СРСР, очолюваний Г.М. Камінським.
Про перехід до створення колективних господарств Сталін оголосив у статті «Рік великого перелому», опублікованій в «Правді» 7 листопада 1929р. Він визначив і терміни колективізації - три роки. Таким чином, фактично був узятий офіційний курс на суцільну колективізацію селянських господарств. Відсутність чітких вказівок і законів, на основі яких повинен був здійснюватися цей процес, призвело до адміністративного сваволі. До організації колгоспів були залучені міські жителі, погано знайомі з сільським господарством, з традиціями сільського життя, психологією селян («двадцятий'ятитисячники»). Ходом колективізації керували районні «трійки» - надзвичайні органи влади, до складу яких входили представники виконкомів, райкомів, ОГПУ. Було виділено три зони колективізації з різними термінами її проведення:
1) основні райони товарного землеробства (Поволжя, Північний Кавказ) - один рік;
2) України, Сибір, Урал, Центрально-Чорноземна область - два роки,
3) інші райони країни - три роки.
Головним завданням колективізації партія проголосила ліквідацію куркульства як класу. Порядок розкуркулення визначався секретної інструкцією ЦВК СРСР і Раднаркому від 4 лютого 1930 р., згідно з якою заборонялася оренда землі та найману працю.
Отже, на початку 1935 р. на II з'їзді колгоспників було констатовано, що 99% всіх оброблюваних земель в країні стали «соціалістичної власністю. Приблизно до 1937-1938 рр.. колективізація фактично завершилася (93% селянських господарств були об'єднані в колгоспи). Загалом на сільське господарство були поширені принципи господарювання, раніше утвердилися в державному секторі промисловості: уравнительность, жорстка централізація. Ломка соціальних відносин супроводжувалася руйнуванням продуктивних сил, загибеллю мільйонів голів робочої і продуктивної худоби, головне ж - руйнуванням людських відносин і крахом святих ідеалів. Ці зміни надали глибокий вплив на селянство. По-перше, піддавшись закликам до вступу в колгоспи і усуспільнення засобів виробництва, селянство фактично виявилося обдурено, так як було відчужене від засобів виробництва і втратило будь-яке право на них. По-друге, було завдано потужного удару по селянському почуттю власника, оскільки селяни були позбавлені права розпоряджатися результатами своєї праці, виробленою продукцією, долю якої стали вирішувати місцеві партійні і радянські влади. По-третє, формально вважалися (щодо Статуту сільгоспартілі) господарями колгоспу, колгоспники фактично вирішували другорядні питання життя і побуту колективу, так як рішення всіх принципових питань виявилося в руках керівних партійних і радянських органів. По-четверте, колгоспник втратив навіть право самостійно вирішувати питання про те, де він хотів би жити і працювати (на це потрібен дозвіл влади).
3. У 20-ті роки в СРСР стала складатися політична система, при якій держава здійснювала абсолютний контроль над всіма галузями життя суспільства
Більшовицька партія перетворилася на головну ланку державної структури. Найбільш важливі державні рішення спочатку обговорювалися в колі партійних лідерів - Політичну бюро (Політбюро) ЦК РКП (б), до складу якого в 1921 р. входили В.І. Ленін, Г.Є., Зінов'єв, Л.Б. Каменєв, І.В. Сталін, Л.Д. Троцький і т.д. Потім їх затверджував ЦК РКП (б), і тільки після цього всі питання закріплювалися в рішеннях державних, тобто радянських органів. Всі керівні державні пости займали партійні лідери: В.І. Ленін - голова СНК; М.І. Калінін - голова ВЦВК; І.В. Сталін - народний комісар у справах національностей і т.д.
На Х з'їзді РКП (б) була прийнята секретна резолюція «Про єдність партії», яка забороняла створення в РКП (б) фракцій або груп, які мають відмінну від партійного керівництва точку зору. Однак це рішення не припинило внутрішньопартійної боротьби. Хвороба В.І. Леніна, а потім його смерть у січні 1924 р. ускладнила ситуацію в партії. Генеральним секретарем ЦК РКП (б) став І.В. Сталін. Різне розуміння принципів і методів соціалістичного будівництва, особисті амбіції, прагнення зайняти в партії і державі керівне становище (Л. Д. Троцький, Л. Б. Каменєв, Г. Є. Зінов 'єв та ін), їх неприйняття сталінських методів керівництва - все це викликало опозиційні виступи в Політбюро партії, в ряді місцевих партійних комітетів, у пресі. Зіштовхуючи політичних супротивників і вміло інтерпретуючи їх висловлюваннями як антиленінський, І.В. Сталін послідовно усував своїх опонентів Л.Д. Троцького в 1929 р. вислали з СРСР, Л.Б. Каменєв, Г.В. Зінов'єв і їх прихильники були репресовані в 30-х роках.
І.В. Сталін зосередив у своїх руках величезну владу, розставивши в центрі і на місцях віддані йому кадри. Складався культ особистості І.В. Сталіна. У 20-і роки більшовицьке керівництво завдало удару по сохранявшимся опозиційним політичним партіям. У 1922 р. були закриті газети та журнали лівих соціалістичних партій.
Влітку 1922 р. в Москві пройшов публічний судовий процес над лідерами есерів, звинувачених в терористичній діяльності. У середині 20-х рр.. були ліквідовані останні підпільні групи правих есерів і меншовиків. У країні остаточно затвердилася однопартійна політична система. Через систему секретних співробітників ВЧК - ОГПУ (Об'єднане Державне Політичне Управління - з 1924 р.) був налагоджений контроль над політичними настроями державних службовців, інтелігенції, робітників і селян. Органи таємного розшуку ізолювали в тюрмах і концтаборах усіх активних противників більшовицького режиму, каральні заходи торкнулися всіх верств населення. Слідом за розкуркуленням були проведені репресивні заходи відносно міських верств населення. У категорію «ворогів народу» потрапили багато відповідальні працівники Держплану, ВРНГ, наркоматів, видатні вчені Л.К. Рамзін, Н.Д. Кондратьєв, А.В. Чаянов. Репресії супроводжувалися порушенням законності. Створювалися позасудові органи в системі держбезпеки, рішення яких з питань репресій не підлягало контролю. Встановлювався новий порядок ведення справ про терористичні акти. Їх розгляд проводився в 10-денний термін без участі захисту та звинувачення. Посилювалися командно-адміністративні методи керівництва соціально-політичним і культурним життям країни. Були ліквідовані багато громадських організацій.
У середині 30-х років посилилися репресії проти командних кадрів Червоної армії (М. М. Тухачевський, І. Е. Якір, І. П. Уборевич, А. І. Єгоров, В. К. Блюхер). Десятки тисяч невинних людей засуджували до ув'язнення в системі Державного управління таборів (ГУЛАГ).
Чисельність ув'язнених у них осіб збільшилася з 179 тис. в 1930 р. до 996 тис. у 1937 р. До середини 30-х років в СРСР склалася адміністративно-командна система. Її найважливішими рисами були: централізація системи управління економікою, зрощення політичного управління з економічною, «захоплення держави партією», знищення громадянських свобод, уніфікація суспільного життя, культ національного вождя.

Висновок
Отже, в кінці 30-х р. у країні сформувався тоталітарний режим. Сталін перетворився на одноосібного владику Радянського Союзу, його економіки, політики, ідеології, а також і міжнародного комуністичного руху. До того ж виявилися руйнівні наслідки масового терору для народного господарства. У грудні 1938 р. на посаді керівника НКВС Єжов був замінений Л.П. Берією, а потім (як і його попередник Ягода) розстріляний. Була проведена нова чистка НКВС, в ході якої були знищені багато видних учасники і небезпечні для Сталіна очевидці «великого терору» 1937-1938 рр.. Політичний режим 30-х років з його терором, періодичним перетрушуванням кадрів був пов'язаний з обраною моделлю індустріалізації, з оформилася в ході її адміністративно-командною системою. З 10 по 21 травня 1939 р. у Москві проходив ХVIII з'їзд партії. З'їзд затвердив нову, більш «демократичну» редакцію статуту партії - умови прийому і тривалість кандидатського терміну ставали єдиними для всіх, без відмінності соціального походження. Чистки 1933 - 1936 р. були засуджені. Сталін визнав, що при їх проведенні було допущено багато помилок, але провину за це поклав на місцеві партійні органи. Новий статут давав право на оскарження, і, можливо, на відновлення в партії виключеним (механізм реалізації цього права залишився на папері).
Таким чином, у 20-30-і роки в країні відбувається оформлення тоталітарної системи, будь-які опозиційні і інакомислячі елементи в ній придушуються. Формується відповідна політична ідеологія. Зміцнився репресивний апарат починає проведення масових репресій, формується «культ особистості».

Список літератури
1.Деревянко, А.П. Історія Росії з найдавніших часів до кінця ХХ століття [Текст]: Навчальний посібник / А.П. Дерев'янко, Н.А. Шабельникова .- 2-е вид .- М.: Право і закон, 2001 .- 800С.
2.Зуев, М.М. Історія Росії з давніх часів до наших днів [Текст]: Навчальний посібник / М. Н. Зуєв .- М.: Видавничий дім «ОНІКС 21 століття», 2003 .- 928с.
3.Ісаев, І.А. Історія держави і права Росії [Текст]: Підручник / І.А. Ісаєв .- 2-е вид. перераб. і доп .- М.: МАУП, 1999 .- 448с.
4. Історія Росії з давніх часів до наших днів [Текст]: Підручник / за ред. О.М. Сахарова, О.М. Боханова .- М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2008 .- 768с.
5.Історія Росії з давнини до наших днів [Текст]: Підручник / за ред. М.М. Горінова, А.А. Горського, М. Н. Зуєва .- М.: Вищ. шк .- 1998.-431с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Контрольна робота
49.2кб. | скачати


Схожі роботи:
СРСР на світовій арені в 20-30 роках XX століття
СРСР на світовій арені в 20 30 роках XX століття
Зовнішня політика СРСР у 20 х 30 х роках ХХ століття
Стан і розвиток культури СРСР у 20-30-х роках
Економічний розвиток Білорусії в 20-х роках 20-го століття
Розвиток цивільної авіації в 80 90 х роках ХХ століття
Розвиток цивільної авіації в 80-90-х роках ХХ століття
Розвиток культури західноукраїнських земель у 20-30-х роках ХХ століття
Розвиток російської дипломатичної служби в 80-х роках XVII століття
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru