додати матеріал


Ринок продовольства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодо­вується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків

Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й па­кування продукції, транспорт і зв'язок. Цент­ральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.

Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринко­вої) економіки. Перша грунтувалася на дер­жавній формі власності на основні засоби ви­робництва. Друга переважно на трьох фор­мах власності (приватній, колективній, дер­жавній). Модель ринку централізованої еконо­міки характеризувалася такими особливостя­ми: первинним була пропозиція і вважалося, що головне це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок пере­важно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефектив­ності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внут­рішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відноси­ни повинні формуватися за так званою збу­товою концепцією. Вона виходить із необхід­ності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприєм­ства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулювати­муться ринкові відносини переважно еконо­мічними методами. Оскільки капітал буде пе­рерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направ­лятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів люди­на витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує най­вищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кре­дитно-податкову політику і створення відпо­відних умов для зміцнення матеріально-тех­нічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів ре­гулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення нау­ково-технічного прогресу.

Чому ж потрібне державне регулювання ринку? Перш за все це треба для ліквідації суперечностей в інтересах товаровиробників і споживачів. Товаровиробники заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, не перевищувала справжній попит, тобто щоб можна було виробити якнайменше товару і продати якнайдорожче. Споживачі, навпаки, заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, перевищува­ла справжній попит, щоб можна було купити якнайбільше товару й якнайдешевше. Не­обхідність державного регулювання ринку продуктів харчування зумовлюється також порушенням паритету обміну, що склався між містом і селом. Нині мінова вартість сільсько­господарської продукції у 1,5—2 рази нижча від мінової вартості промислових товарів.

Потреба державного регулювання ринку зумовлюється й характером перерозподілу капіталу. У більшості випадків нині великі цінності наживаються не працею, а приходять до їх власників ніби самі по собі (завдяки службовому положенню, родинним і дружнім зв'язкам тощо) і незалежно від яких-небудь х планів. Це бездіяльнежиття робить людей часто не тільки недосвідченими, але й нездатними до тієї розумової діяльності, яка необхідна для того, щоб передбачити тих або інших заходів регулювання их відносин.

Перехід до ринкової економіки докорінно змінює мету й завдання виробництва. Якщо головною метою виробництва за часів адміністративно-командної було виконанняння плану, то в умовах функціонування ринкових відносин — одержання максимального прибутку на капітал. Основою виробництватва стає пріоритет споживачів ринку. Виробництво продукції слід оріентувати на ринок — на найповніше задовільнення потреб споживачів та одержання максимального прибутку. Основними принципами функціонування цих відносин мають бути: ощадливість, конкуренція, захист споживачів і товаровиробників

Ощадливість зберігає й нагромаджує капітал Усе те, що зберігається з одержаного , додається до свого капіталу. Потім ці збереження витрачаються на розширення виробництва, переробку продукції чи на розвиток торгівлі, а також створюють можливості і іншим господарям дати позички під проценти тобто за певну частину прибутку. Отже, ощадливість приводить у рух додаткову кількість праці, яка створює додаткову вартість.

Коннкуренція — це вільне суперництво товароивиробників. Конкуренція спонукає кожного спрямувати зусилля на підвищення певного рівня виробництва, родючості та ефективності виробництва, інтенсивлення господарства в інтересах самозахисту та збільшення прибутку на вкладений капітал. Адже ринкова система — це жорстокий механізм перерозподілу доходів. Навпілмонополія, яка переважає до цього часу, є великим ворогом такого господарства. Усі нові джерела доходу: заробітна плата, рента і прибуток на капітал, завдяки моноополії стають менші, ніж це було б за конкуренції, зазначав Адам Сміт. Конкуренція вигідна основній масі народу ще й тому,що сприяє насиченню ринку товарами і примушує продавати їх дешевше. Формування ринку продовольства відбуватиметься коли в конкурентній боротьбі за «продовольчі гроші» замовників і споживачів буде впроваджена технологічна дисципліна, якість, асортимент продукції, тобто технологічну дісцпліну будуть диктувати замовник і споживач продукції. Побоювання втратити замовника стримуватиме виробників від обману і стимупюватиме виробництво й надходження до споживачів високоякісної продукції.

Захист споживачів і виробників продукції повинен здійснюватися у результаті розроб­ки й реалізації системи антимонопольних за­конодавчих актів. Серед останніх вирішальне значення мають роздержавлення, правовий захист, оборот капіталу, приватизація та опо­даткування прибутків монополістів. Слід на­дати чинності законодавству, що регулює пи­тання власності, продажу, оренди й закладан­ня землі, стимулює розвиток конкуренції, регулює контракти на закупівлю та продаж продуктів, затверджує необхідні нормативи функціонування ринкових відносин. Захист сільськогосподарських товаровиробників про­дукції від імпорту й монополії у переробці й торгівлі здійснюватиметься як державою, так і через об'єднання виробників, створення власних переробних і торговельних коо­перативів. Захист споживачів продукції за­безпечується також системою контролю за якістю продукції, встановленням обов'язкових стандартів якості. Спеціалісти-контролери за два тижні до початку збирання врожаю зобо­в'язані відбирати на місці вирощування куль­тур проби продукції для лабораторного ана­лізу на рівень забрудненості радіонуклідами, нітратами і пестицидами. Повторному контро­лю повинна піддаватися кожна партія про­дукції безпосередньо при надходженні на ри­нок.

Одним із важливих заходів захисту спо­живачів є регулювання рівня цін на продукти, яке може здійснювати держава, нагромаджу­ючи їх запас і доставляючи потім на ринок при зростанні попиту.

Перехід до ринкової економіки можливий за таких умов: свобода підприємництва й тор­гівлі, свобода переміщення праці й капіталу від однієї галузі до іншої, наявність різних форм власності (приватна, колективна, дер­жавна) на основні засоби виробництва, лікві­дація земельної і банківської монополії, роз­ширення прав успадкування, розвиток коопе­рації (збутової, постачальної, обслуговуючої), використання найманої праці, пробудження в населення підприємницького мислення й за­безпечення його широкою інформацією, на­явність міцної влади, правове забезпечення виконання договорів і зобов'язань, надійний захист власності. Останнє зумовлюється тим, що розвиток ринкової економіки неминуче призведе до розшарування суспільства, появ­ляться не тільки багаті люди, але й велика маса бідняків. А як відомо, розкіш багача зав­жди збуджує обурення бідняків, котрі, гнані нуждою, намагатимуться заволодіти цим ба­гатством. Тому власники великих цінностей, придбаних працею багатьох років, а можли­во й поколінь, можуть спати спокійно лише тоді, коли їх надійно охороняє держава.

Ринкова економіка — це не просто вели­ка кількість ізольованих і відокремлених рин­ків. Вона є туго сплетеною сіткою цін, де змі­ни на одному ринку викликають багаточи-сельні й значні зміни на інших ринках. Особливо великий вплив на формування рин­ку продовольства справляє розвиток ринку землі, робочої сили й капіталів.

За останні п'ять років значно змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися справжній попит і пропози­ція. При цьому темпи зниження попиту наба­гато перевищили зменшення пропозиції. По багатьох продуктах ринок із дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні труднощі з про-дажею продуктів. Хоч збільшилася їх реаліза­ція на міських ринках безпосередньо насе­ленню в рахунок оплати праці шляхом бар­терних угод, проте ще значна кількість виро­щеної сільськогосподарської продукції не зна­ходить збуту, згодовується худобі або псуєть­ся. Тільки в торговельних організаціях втра­ти, наприклад овочів, становлять щорічно 11—13%. У той же час високими темпами розширюється імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян роботи й засобів до існування. Спад попиту на продукти зумовлений, перш за все, зниженням реальних доходів населен­ня, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю екс­портних можливостей сільськогосподарської продукції. Пропозиція продуктів зменшилася через скорочення їх вітчизняного виробницт­ва та недоліки в системі маркетингу: мала за­інтересованість працівників в ефективному використанні ресурсів і поліпшенні стану реа­лізації продуктів харчування, дуже низька ма­теріально-технічна база переробних підпри­ємств і торговельних організацій, недостатньо розвинута інфраструктура ринку, майже припинила роботу споживча кооперація. У 1995 р. організаціям споживчої кооперації було продано лише 7,6% усіх реалізованих овочів і 18,2% фруктів та ягід. Диспропорції попиту і пропозиції продуктів зумовлені також впровадженням принципів саморегульованого ринку, яке сприяло роз­витку інфляційних процесів і зниженню міно­вої вартості сільськогосподарської продукції, зменшило можливість для розширеного від­творення виробництва та економічного зміц­нення господарств, сприяло значному скоро­ченню місткості внутрішнього ринку через зниження купівельної здатності населення.

На внутрішньому ринку продовольства України продовжується зростання цін. Проте темпи підвищення їх істотно різняться по ок­ремих продуктах, зокрема: за період із серп­ня 1995 р. по серпень 1996 р. найнижчі вони були на олію, яблука, цибулю, цукор і картоп­лю, а найвищі — на хліб і хлібопродукти, мо­локо, кондитерські вироби. Якщо індекс пари­тету цін у державній і кооперативній торгівлі (порівняно із хлібом пшеничним із борошна І сорту) становив по олії 7,9%, яблуках — 8,9, цибулі — 14,9, цукру — 19,6, картоплі — 20,3%, то по хлібу житньому — 100,8%, мо­локу — 92, кондитерських виробах — 82—94, м'ясу і м'ясопродуктах — 52—84%. На міських ринках підвищення цін на продукти харчуван­ня відбувається меншими темпами, ніж у дер­жавній і кооперативній торгівлі. У цілому ціни на продукти харчування збільшилися за вка­заний період на 44,7%, а на непродовольчі товари — на 87,6%.

Аналіз еластичності попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів спо­живачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності ста­новить 0,3—0,35) — картоплі, капусти, столо­вих буряків тощо. Тому виробництво цих про­дуктів має більші шанси на розширення. А на тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, за умов самоухилення держави від регулювання ринкових відносин чекають застій і скорочення виробництва.

Прогнозоване насичення внутрішнього ринку продовольством й необхідність вико­нання експортних торгових зобов'язань зу­мовлюють потребу не тільки стабілізувати, а й збільшити у найближчій перспективі вироб­ництво сільськогосподарської продукції на 5— 10%. Проте наявність потрібної кількості про­дукції буде лише першою передумовою для формування ринку продуктів харчування. Низькі, конкурентоздатні затрати на вироб­ництво — друга передумова. І нарешті, вирі­шальне значення матиме постійне забезпе­чення високої якості запропонованих на рин­ку продуктів, розширення їх асортименту тг поліпшення зовнішнього оформлення товару Щоб подолати негативні тенденції у роз витку ринку продовольства, слід, насамперед посилити державне регулювання ринкови; відносин, підвищити ефективність викорис тання ресурсів, розширити державну допомо гу господарствам. Держава може здійснюва ти регулювання ринку через цінову й кредит но-податкову політику. Цінова політик. держави тільки тоді буде ефективною, коп ціни на сільськогосподарську продукцію за безпечать необхідні темпи розширеного віл творення виробництва, а прибуток на вкладе ний капітал буде не нижчим, ніж за інших не прямів його використання. Це є можливим з умов прийняття Закону України про використання мінімальних цін на сільськогоспода; ську продукцію, надання державних дотацій сільськогосподарському виробництву, розшірення, у першу чергу, експортних субсидій і скасування ПДВ. А щодо кредитної політики, то тепер доцільно видавати безпроцентні кре­дити на закладання багаторічних насаджень і догляд за ними до вступу їх в експлуатацій­ний період, а також у 8—10 разів зменшити існуючі кредитні ставки і в 2—3 рази продов­жити строки повернення кредитних сум. Ни­нішні надто високі податки та проценти на по­зичковий капітал буквально розоряють сіль­ськогосподарські підприємства.

Поліпшити економічне становище госпо­дарств могло б впровадження такого заходу, як повернення з бюджету суми ПДВ, випла­ченої постачальникам за виконані роботи, на­дані послуги, придбані матеріальні ресурси, пальне, основні засоби виробництва й нема­теріальні активи.

У період переходу до ринкової економіки (поряд із розвитком нових, конкурентоздатних джерел поставок засобів виробництва, а та­кож нових каналів збуту, зберігання, перероб­ки і розподілу продукції) слід поліпшити дер­жавні поставки, відновити держзамовлення на всі види сільськогосподарської продукції, роз­ширити інтервенційні заготівлі.

Доцільно практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпе­чення зустрічного продажу їм необхідних ре­сурсів за пільговими цінами.

Слід розширити захист вітчизняних това­ровиробників, 1 зокрема:

збільшити митний податок на імпорт про­дуктів;

скасувати попередню оплату та податок (акциз на спирт) на експорт продуктів;

увести граничну торговельну надбавку (не більшу 20%) на вітчизняну сільськогоспо­дарську продукцію;

створити сприятливі умови для увезення ресурсів, необхідних для впровадження прог­ресивних технологій вирощування й перероб­ки продукції, звільнивши господарства від сплати митного податку та ПДВ;

реалізувати комплекс заходів щодо роз­ширення зовнішнього ринку сільськогоспо­дарської продукції і продуктів її переробки.

Державна допомога вітчизняним товаро­виробникам повинна мати й непрямий харак­тер це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції та захисту товаровироб­ників і споживачів, забезпечення ринковою І статистичною інформацією, встановлення і контроль за дотриманням стандартів якості, митний протекціонізм тощо.

Головним резервом насичення внутріш­нього ринку продуктами й розширення їх екс­порту є поліпшення використання наявних ресурсів господарств і біокліматичного потен­ціалу України завдяки впровадженню інтен­сивних ресурсозберігаючих технологій, по­глибленню спеціалізації виробництва, удоско­наленню розміщення культур, поліпшенню структури посівних площ, розширенню пере­робки і зберігання продукції в місцях її виро­щування, а також у результаті перебудови структури виробництва на ресурсоекономний, особливо енергоекономний тип відтворення.

Розвиток ринку продовольства залежить не тільки від підвищення ефективності сіль­ськогосподарського виробництва та вдоскона­лення системи маркетингу, а й ще більшою мірою від добробуту і багатства самих праців­ників села. Чим біднішими вони стають, тим менше вони виробляють продукції, а це, у свою чергу, посилює бідність, призводить до того, що населення постачається переважно не за рахунок місцевого виробництва, а зов­нішнього ринку. Особливо велике зубожіння селян спостерігається після «лібералізації» цін за умов функціонування в країні нерегу­льованого ринку. Основні причини погіршен­ня життя народу України це високі подат­ки на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спад виробництва, збільшення непрацюючих людей, самоухи­лення держави від регулювання ринку, пере­ливання державного капіталу України у при­ватний капітал зарубіжних країн, низький рі­вень заробітної плати, який нині не забез­печує навіть простого відтворення робочої сили, несвоєчасна виплата заробітної плати та відпустки без оплати. Існуючі затримки з виплатою заробітної плати, за нашими підра­хунками, знижують купівельну здатність насе­лення на 25—30%. Ще більшими темпами відбувається процес зубожіння міського насе­лення. Останнє змушує його в боротьбі за виживання тимчасово займатися вирощува-ням картоплі та овочів на невеликих ділянках (громадські городи), розміщених на значній відстані від міста. Це виробництво грунтуєть­ся переважно на ручній праці і ведеться у більшості випадків із порушенням агротехні­чних вимог, а тому неефективне, продукція неконкурентоздатна. Така організація вироб­ництва цих продуктів спричиняє марнотрат­ство земельних і трудових ресурсів.

Таким чином, стратегія формування рин­ку продовольства повинна грунтуватися на врахуванні купівельної здатності населення, на можливостях зміцнення вітчизняного сіль­ськогосподарського виробництва, розвитку системи маркетингу, всебічне стимулювання експорту та обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринко­вих відносин.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
42.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Захист продовольства і фуражу від ядерного ураження
Регіональні програми розвитку галузі продовольства та сільського
Форми управління сільського господарства і продовольства за кордоном
Сутність ринку продовольства та напрямки його формування
Проблеми продовольства і здоров`я населення вирішення цих проблем
Захист продовольства джерел води і сільськогосподарських тварин від зброї масового ураження
Регіональні програми розвитку галузі продовольства та сільського господарства напрямки розвитку
Фінанси гроші бюджетна кредитна і банківська системи РФ валютний ринок і ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів Фондовий ринок України
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru