додати матеріал


Ринок державних цінних паперів 2

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст
"2-9" \ t "Назва; 1" Зміст 1
Введення 2
1. Сутність ринку державних цінних паперів 2
1.1. Ринок державних цінних паперів 2
1.2. Державні цінні бумагі_ 2
2. Характеристика ринку державних цінних паперів 2
2.1. Український ринок державних цінних паперів 2
2.2. Ринок державних цінних паперів США_ 2
3. Перспективи розвитку ринку державних цінних паперів 2
Висновок 2
Список використаної літератури_ 2
 
Введення
В умовах ринкової економіки фінансове здоров'я держави, його перспективи визначаються, перш за все, станом державного бюджету, величиною його дефіциту, а також величиною державного боргу - агрегованої характеристикою цього дефіциту.
У розвинених країнах світу накопичено великий досвід в управлінні державним боргом, передусім ринковими методами, пов'язаними з використанням різних фінансових інструментів, покликаних забезпечувати результативне вплив на величину державного боргу та його структуру. Одним з таких інструментів є державні цінні папери. Ринок державних цінних паперів - це, з одного боку, один з індикаторів стану всієї економіки, а з іншого - одна з больових точок, вплив на яку може уповільнити або прискорити процеси ринкових перетворень.
Ринок державних цінних паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. Державні цінні папери вважаються найбільш ліквідним і найбільш надійним видом капіталовкладень, який приваблює корпорації та населення, використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як альтернатива іншим вкладенням капіталу.
У світі централізований випуск цінних паперів використовується в якості інструмента державного регулювання економіки: як важіль впливу на грошовий обіг і управління обсягом грошової маси, а також як засіб не емісійного покриття дефіциту державного та місцевого бюджетів, спосіб залучення грошових коштів підприємств і населення для вирішення тих чи інших конкретних завдань.
Таким чином ринки державних цінних паперів відіграють важливу роль у фінансуванні державного бюджету, у підтримці ліквідності фінансової системи, регулюванні економічної активності.
Уряд може залучити короткострокові і довгострокові кошти за рахунок продажу різних видів цінних паперів інвесторам, що потребує значного довіри до нього з боку суспільства та абсолютної готовності уряду до виконання своїх зобов'язань. Це особливо стосується країн з перехідною економікою, уряд яких звикли вилучати значну частину доходів юридичних осіб і використовувати прямі кредити центрального банку для покриття витрат бюджету.
Актуальність обраної теми пов'язана з тим, що в умовах централізованої системи управління, що існувала в нашій країні, ринок державних боргових зобов'язань практично був відсутній. А в період переходу від адміністративної до ринкової економіки державні цінні папери є одним з напрямків не інфляційного покриття бюджетного дефіциту шляхом залучення приватних коштів, а так само можуть бути важливим джерелом засобів для великої кількості урядових проектів. До того ж формування первинних і вторинних ринків державних цінних паперів сприяють зростанню і підвищенню гнучкості національної фінансової системи, дозволяє приватному і державному сектору краще реагувати на сигнали ринку.
У провідних країнах світу накопичено багатий досвід у ринковому управлінні державним боргом, введені в практику різні види державних фінансових інструментів, моделюються і випускаються різноманітні фінансові держзобов'язань, що відповідають інтересам різних груп населення та інституційних інвесторів (торгових і промислових фірм, банків та фінансових компаній).
Метою даного реферату є всебічна характеристика ринку державних цінних паперів в Україні, виявлення проблем цього ринку і оцінка перспектив його розвитку.
Для його розгляду цього питання використовуються матеріал підручників Опарін В.М «Фінанси» та Кудряшов В.П. «Фінанси». Ринок державних цінних паперів добре освітлений на сайтах Міністерства фінансів України та Національного банку України.
У курсовій роботі використані такі Закону України: «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», різні постанови Кабінету Міністрів України та положення про діяльність НБУ.
1. Сутність ринку державних цінних паперів

1.1. Ринок державних цінних паперів

Ринок державних цінних паперів - особлива форма торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обіг державних цінних паперів. Це найважливіший елемент фондового ринку будь-якої країни. У країнах з розвиненою ринковою економікою ринок державних цінних паперів виконує наступні функції:
· По-перше, з його допомогою здійснюється централізоване запозичення державою тимчасово вільних грошових коштів у комерційних банків, інвестиційних та фінансових компаній, різних підприємств і населення. Отримані таким чином грошові ресурси традиційно використовуються для не інфляційного фінансування дефіциту державного бюджету. Тобто, кошти, отримані від реалізації державних цінних паперів, дозволяють без інфляційно покрити дефіцит державного бюджету;
· По-друге, різні державні цінні папери активно використовуються при проведенні центральними банками грошово-кредитної політики. На практиці це означає регулювання за допомогою державних зобов'язань розмірів грошової маси, що знаходиться в обігу;
· По-третє, державні цінні папери, будучи надійними і ліквідними активами, застосовуються для підтримки ліквідності балансів фінансово-кредитних установ. [7]
Таким чином саме державні цінні папери можуть стати основою для формування розвиненого вітчизняного фондового ринку в разі їх розміщення на умовах, що визначаються ринковою кон'юнктурою.
Загальна господарська та політична нестабільність обов'язково буде причиною значного коливання курсу державних цінних паперів. Це зробить їх одним з найбільш затребуваних товарів на фондовій біржі.
Ринки цінних паперів підрозділяються на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий.
Первинний ринок цінних паперів - це ринок, який обслуговує випуск (емісію) та первинне розміщення цінних паперів. Вторинний ринок є ринком, де проводиться купівля-продаж раніше випущених цінних паперів, характеризується операціями перепродажу цінних паперів.
З організаційних форм розрізняють біржовий ринок (фондова або валютна біржа) і позабіржового ринок.
Позабіржовий ринок - сфера обігу цінних паперів, не допущених до котируванні на фондових біржах. На позабіржовому ринку розміщуються також нові випуски цінних паперів. Позабіржовий ринок організується дилерами, які можуть бути або не бути членами фондової біржі. Позабіржовий ринок цінних паперів проводиться за телефоном, телефаксом, комп'ютерних мережах. Він займається головним чином цінними паперами тих акціонерних товариств, які не мають достатньої кількості акцій або доходів для того, щоб зареєструвати (пройти лістинг) свої акції на який-небудь біржі. Позабіржовий ринок цінних паперів проводиться за телефоном, телефаксом, комп'ютерних мережах. Він займається головним чином цінними паперами тих акціонерних товариств, які не мають достатньої кількості акцій або доходів для того, щоб зареєструвати (пройти лістинг) свої акції на який-небудь біржі.
Операції з цінними паперами проводять фондові біржі (для паперів у валюті - валютні біржі) і інвестиційні інститути.
Фондова біржа являє собою організований і регулярно функціонуючий ринок з купівлі-продажу цінних паперів. Організаційно-фондова біржа представлена ​​у формі господарюючого суб'єкта, що працює за ліцензією і займається обігом цінних паперів. Під зверненням цінних паперів розуміються їх купівля, продаж, а також інші дії, передбачені законодавством, що призводять до зміни власника цінних паперів. Біржа не є комерційним підприємством. Як господарюючий суб'єкт біржа надає приміщення для операцій з цінними паперами, надає розрахункові та інформаційні послуги, дає певні гарантії, накладає обмеження на торгівлю цінними паперами і отримує комісійні від угод. Функції фондових бірж полягають у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів через продаж цінних паперів у встановленні ринкової вартості цінних паперів і у встановленні ринкової вартості цінних паперів.
Держава як правило, випускає цінні папери з метою залучення коштів для:
· Фінансування поточного бюджетного дефіциту;
· Погашення раніше розміщених позик;
· Забезпечення касового виконання державного бюджету;
· Згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;
· Забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;
· Фінансування цільових програм, здійснюваних місцевими органами влади;
підтримки соціально значимих установ і організацій. [8]
Як вже раніше було сказано одним з напрямків покриття бюджетного дефіциту є залучення приватних коштів шляхом продажу державних цінних паперів. Однак слід зауважити що випуск державних цінних паперів є найбільш економічно доцільним методом фінансування бюджетного дефіциту порівняно з практикою запозичення коштів у центральному банку і залученням доходів від емісії грошей. Дійсно, використання кредитних ресурсів центрального банку звужує його можливості регулювання позичкового ринку і тому практично в усіх країнах з ринковою економікою встановлені обмеження на доступ уряду до цих ресурсів. Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей призводить до надходження в оборот незабезпечених реальними активами платіжних засобів і пов'язане з інфляцією, розладом грошового обігу.
Уряд України, наприклад, у 1996 році за рахунок випуску внутрішніх державних позик планував профінансувати дефіцит держбюджету в розмірі 150 трлн. крб, тобто на 32,5%. Звичайно ж, масштаби залучення державою коштів шляхом емісії цінних паперів у різних державах далеко не однакові. Так, наприклад, в 1989 році в Італії співвідношення загального обсягу випущених цінних паперів і валовим внутрішнім продуктом становить 50,6%, в Японії - 40,4%, у той час як у Франції - 17,7%, а у ФРН - 16 , 6%. [13]
Слід зазначити, що необхідність випуску боргових інструментів може з'явитися в зв'язку з потребою погашення раніше випущених урядом позик навіть без дефіцитності бюджету поточного року. Крім того, незалежно від наявності зазначених причин, в рамках одного бюджетного року нерідко виникають відносно короткі розриви між державними доходами і витратами. Вони зазвичай пов'язані з тим, що пік надходжень платежів до бюджету припадає на певні дати, встановлені для їх сплати і подання податкових декларацій, у той час як бюджетні витрати мають більш рівномірний розподіл за часом.
Випуск деяких видів державних цінних паперів може сприяти згладжуванню нерівномірності податкових надходжень, усуваючи тим самим причину касової незбалансованості бюджету. Наприклад, Казначейство (міністерство фінансів) Великобританії випускає іменні податково-депозитні сертифікати, які можуть за бажанням їх власників або в будь-який час бути повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до завчасному внесення сум податкових платежів і знижується ймовірність касових розривів між доходами та витратами бюджету.
Державні цінні папери можуть випускатися для фінансування програм, здійснюваних органами влади на місцях, а також для залучення коштів у позабюджетні фонди. Держава має право випускати не тільки свої власні цінні папери, а й давати гарантії за пайовою зобов'язаннями, що емітуються різними установами та організаціями, які на його думку заслуговують урядової підтримки. Такі часткові зобов'язання набувають статусу державних цінних паперів.
Фінансування державного боргу за допомогою випуску державних цінних паперів пов'язане з меншими витратами, ніж залучення коштів за допомогою банківських кредитів. Це пов'язано з тим, що урядові часткові зобов'язання відрізняють високою ліквідністю і інвестори відчувають набагато менше труднощів при їх реалізації на вторинному ринку, ніж при перепродажі позичок, наданих у борг державі. Тому державні цінні папери у країнах з ринковою економікою, як правило, є одним з основних джерел фінансування внутрішнього боргу.

1.2. Державні цінні папери

Цінні папери представляють собою грошові документи, що засвідчують права власності або відносини позики власника документа по відношенню до особи, видало такий документ (емітенту).
Державні цінні папери ¾ це боргові зобов'язання емітента (юридична особа здійснює випуск цінних паперів - держави, частіше за все в особі казначейства) перед набувачем даних зобов'язань (власником державних цінних паперів) у тому, що емітент зобов'язується в термін і в повній мірі погасити цінні папери, виплачувати належні відсотки, якщо такі випливають з договору про купівлю цінних паперів, а також виконувати інші зобов'язання, які обумовлені в договорі. Це джерело фінансування витрат держави, територіально-адміністративних органів управління, муніципалітетів; форма вкладень грошових коштів фізичними та юридичними особами та спосіб отримання ними доходів від цих вкладень.
Державні цінні папери можуть випускатися центральними органами, органами влади на місцях, відокремлених, відносно незалежними, державними установами, а так само організаціями, які користуються державною підтримкою. Тому окремі цінні папери, випущені приватними юридичними особами, можуть мати, певною мірою, характер державних паперів, якщо держава гарантує доходність по них.
До цінних паперів, в цілому, і до державних цінних паперів, зокрема, відносяться грошові документи:
· Засвідчують право володіння або відносини позики;
· Визначають взаємини між особою, що випустила ці документи, та їх власником;
· Передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих відносин, іншим особам.
Необхідно визначити призначення державних цінних паперів:
По-перше, держава використовує їх як метод мобілізації грошових заощаджень громадян, тимчасово вільних фінансових ресурсів інституційних інвесторів (страхові компанії, пенсійні фонди тощо) для фінансування витрат бюджету, що перевищують його доходи.
По-друге, цінні папери використовуються для регулювання грошового обігу.
Наприклад, в США емісія готівкових грошей здійснюється центральним банком - Федеральною резервною системою (ФРС) під прийнятне забезпечення, головним чином державними облігаціями. Після розміщення на первинному ринку державні цінні папери звертаються на вторинному ринку. При необхідності ФРС скуповує їх у комерційних банків. У результаті цієї операції збільшуються резерви комерційних банків у ФРС. А це означає, що комерційні банки можуть видавати підприємцям значно більші суми кредитів. Так, змінюючи суми випуску і скуповування цінних паперів і облікові ставки за кредитами, ФРС регулює грошовий обіг.
До числа державних цінних паперів, прийнятих у світовій практиці, відносяться наступні цінні папери: державні облігації, казначейські векселі, ощадні сертифікати.
Розглянемо ці види цінних паперів.
Облігація - це боргове грошове зобов'язання, за яким кредитор надає емітенту позику. Емітент, що випустив цінний папір, зобов'язується сплатити власнику облігації в обумовлений строк номінальну вартість паперу та щорічно (до погашення) фіксований або плаваючий відсоток. Значить облігацією визнається цінний папір, що закріплює право власника на отримання від емітента в передбачений нею термін її номінальної вартості і зафіксованого у ній відсотка від вартості облігації або іншого майнового еквівалента. [1]
Таким образам облігація є цінним папером, що засвідчує відношення позики між її власником (кредитором) і особою, що випустила її (емітентом, боржником) і засвідчують:
· Факт надання власником папери грошових коштів емітенту;
· Зобов'язання емітента повернути борг через певний час; право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані грошові кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.
· Відсоток по облігаціях залишається постійним або змінюється незначно. Тому облігації - цінні папери з фіксованим доходом або твердо дохідні папери.
Облігації випускаються з метою залучення грошових кошти для покриття держбюджету і реалізації державних проектів і служать джерелом фінансування видатків бюджету, що перевищують доходи; формою заощаджень коштів громадян і організацій та отримання ними доходу.
Існують різні види облігацій залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів дії, на які вони випускаються, умов обігу та їх надійності.
Державні облігації випускають центральні органи управління. Як правило, емітентом є Міністерство фінансів. Отримані кошти направлені на покриття бюджетного дефіциту або фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління.
Залежно від способу виплати доходу розрізняють процентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного відсотка, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій
На облігації зазначена номінальна вартість. Вона може бути продана за суму меншу, ніж номінальна вартість (зі знижкою).
Тоді особа, що випустило її, зобов'язана відшкодувати її власникові в передбачений термін номінальну вартість. Дохід власника в цьому випадку утворюється у вигляді різниці між номінальною і продажною ціною. Облігація може бути продана за номінальною вартістю або за ринковою ціною. У цьому випадку особа, що випустило облігацію, зобов'язана відшкодувати її власникові в передбачений термін номінальну вартість і сплатити йому фіксований відсоток. При покупці облігації за номіналом дохід власника дорівнює отриманому відсотку. При перепродажу облігацій за ринковою ціною утримувач її має дохід або збиток у вигляді різниці. Між ціною купівлі та ціною продажу і дохід у вигляді відсотка. У разі фіксованого відсотка облігації - твердо прибуткові цінні папери.
По термінах розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Термінові випускаються на певні періоди, які не можуть змінюватися. У залежності від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до одного - двох років), середньострокові (до п'яти років) і довгострокові (більше п'яти - десяти років). Слід зауважити що, в кожній країні існує свій підхід до визначення термінів поділу облігацій на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску.
Залежно від умов обігу облігації, ділять на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.
По надійності облігації діляться на забезпечені і не забезпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу відповідно до встановлених термінів. Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, земля і тд. Державні облігації незалежно від того, вказується чи ні об'єкти і форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутує і завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутує і завжди має достатні ресурси і тому його облігації виступають еталоном надійності.
Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються серед населення, і свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на отримання фінансового доходу. Випускають такі види казначейських зобов'язань: короткострокові (до одного року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (від 5 до 10 років). [1]
Короткострокові казначейські векселі є формою боргового зобов'язання держави, випускаються на термін, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту. Таким чином, короткострокові казначейські векселі - державні зобов'язання, що погашаються звичайно в межах одного року з часу їх випуску та реалізовані з дисконтом, тобто за ціною нижче номіналу, по якому вони погашаються (або продаються за номіналом, а випускаються за ціною вище номіналу ).
Середньострокові казначейські векселі, казначейські бони ​​¾ казначейські зобов'язання, які мають термін погашення від одного до п'яти років, що випускаються звичайно з умовою виплати фіксованого відсотка.
Довгострокові казначейські зобов'язання ¾ з терміном погашення до десяти років і більше; по них оплачуються купонні відсотки. Після закінчення терміну власники таких державних цінних паперів мають право отримати їх вартість готівкою або рефінансувати в інші цінні папери. У деяких випадках довгострокові зобов'язання можуть бути погашені при настанні попередньої дати, тобто за кілька років до офіційного терміну погашення.
Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. [1]
Термін ощадні сертифікати як цінний папір має два значення:
· Документ - свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання депозиту (депозитні сертифікати), або свідоцтво банку про отримання грошей від громадян для довгострокового їх заощадження (ощадні; сертифікати);
· Вид облігацій державних позик.
Сертифікати дають можливість залучити вкладників вільних грошових коштів.
Власник сертифіката отримує дохід або у вигляді відсотка, або у вигляді різниці між сумою, що підлягає виплаті, і купівельною ціною сертифіката.
Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірної відсоток на певний строк) або до запитання
Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншими особами є не дійсним. Ощадні сертифікати на пред'явника можуть звертатися на вторинному ринку. У продажну ціну включається і нарахований на момент продажу відсоток;
Депозитні сертифікати до запитання дають власникові право на вилучення певних сум за пред'явленням сертифіката. На термінових депозитних сертифікатах вказані термін відплати і розмір належного відсотка.
Отже, державний цінний папір - це форма існування державного боргу, це боргові цінні папери, емітентом яких виступає держава.
Державні цінні папери мають як правило 2 переваги перед іншими цінними паперами:
- Найвищий рівень надійності для вкладених коштів і відповідно мінімальний ризик втрати основного капіталу і доходів за ним
- Пільгове оподаткування в порівнянні з іншими цінними паперами або напрямками вкладання капіталу. Часто на державні цінні папери відсутні податки на операції з ними та на отримувані доходи
Уряд випускає боргові зобов'язання широкого спектра термінів від казначейських векселів терміном у 3 місяці до облігацій терміном 30 років.
За допомогою випуску в обіг державних цінних паперів вирішуються такі основні завдання: фінансування державного бюджету на не інфляційної основі, тобто без додаткового випуску грошей в обіг; фінансування цільових державних програм у сфері житлового будівництва, інфраструктури, соціального забезпечення і т.д.
2. Характеристика ринку державних цінних паперів

2.1. Український ринок державних цінних паперів

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» центральні і місцеві органи влади мають право випускати два типи цінних паперів: облігації внутрішньої позики і казначейські зобов'язання. А відповідно до указів Президента України випускаються облігації зовнішньої позики.
Державні облігації внутрішньої позики.
Державні облігації широко використовуються урядами країн як інструменти залучення позикових коштів для фінансування поточного бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу. У більшості країн внутрішні державні облігації займають саму важливу частину в інструментальній структурі державного боргу.
У розвинених країнах, як правило, практично вся заборгованість держави втілена в цінних паперах, які випускаються для внутрішнього і зовнішнього ринку. Емітуючи цінні папери, держава виступає на фінансових ринках в ролі позичальника, причому на ринку цінних паперів державні структури - такі, як міністерства фінансів - є найбільш великим позичальником.
Більша частина цінних паперів, що емітуються державами, розміщена на їх внутрішніх ринках. В, наприклад, у світі на внутрішні державні боргові цінні папери припадають на 95% від загальної суми заборгованості, а на зовнішні, відповідно - лише 5%.
Щоправда, в Україні останнє співвідношення принципово відрізняється від середніх світових пропорцій. У структурі прямого державного боргу, оформленого цінними паперами, на внутрішні папери припадає лише 38.5%, а на зовнішні облігації, відповідно - 61.5%.
Крім того, внутрішні державні облігації займають, у переважній більшості країн, і основну частину національних ринків цінних паперів з фіксованим доходом. Якщо взяти групу країн з форму економіки, до яких належить і Україна, то тут у 2000 році державні боргові цінні папери становили в середньому 64%, а боргові цінні папери приватного сектора - 36%, від сукупного обсягу внутрішнього ринку цінних паперів з фіксованим доходом. [13]
У середньому в світі найбільшу частину облігацій, випущених на внутрішніх ринках, утримують банки. Проте, в багатьох країнах з форму економіки, ключовими інвесторами у внутрішні боргові цінні папери стали такі інвестори, як пенсійні фонди і страхові компанії.
Внутрішні державні облігації, як правило, є менш ризикованим фінансовим активом в даній країні. З точки зору обов'язковості виконання, інструменти внутрішнього ринку державних запозичень є менш жорсткими зобов'язаннями. Їх невиконання не означає таких серйозних негативних наслідків для кредитного рейтингу держави, як дефолт за міжнародними облігаціями та іншими зовнішніми борговими інструментами. Так, наприклад, дефолт за кредитами МВФ, Світового банку і більшості єврооблігацій автоматично тягне за собою крос-дефолт по всіх зобов'язаннях.
Як правило, номінальна вартість внутрішніх державних облігацій виражається в національній валюті. Відносна довгостроковість робить внутрішні державні цінні папери зручним інвестиційним інструментом для портфельних інвесторів з довгостроковими зобов'язаннями в національній валюті.
Важливо відзначити і те, що ринки більшості державних цінних паперів - це ринки оптові, тобто гнітючими інвесторами на яких виступають великі інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії, банки, корпорації), а не приватні інвестори.
Особливо привабливою для цієї групи інвесторів можуть бути довгострокові державні облігації, оскільки це може надавати їм можливість збалансувати за термінами свої довгострокові пасиви з такими ж довгостроковими активами.
Початок освіти в Україні ринку внутрішнього державного боргу можна вважати 1994 рік, коли в уряді з'явилося чітке розуміння необхідності створення механізмів не емісійного покриття дефіциту бюджету, і коли почала формуватися нормативна база.
Перший випуск українських державних облігацій був здійснений в березні 1995 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 586 від 23 серпня 1994 року «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року».
Перший аукціон з розміщення державних облігацій, в якому брали участь 11 комерційних банків, проводився 10 березня 1995 року, другий і третій - відповідно 11 і 18 квітня. На цих аукціонах було розміщено облігацій на загальну суму емісії 1 трлн крб. (10 млн. грн.) Під високу дохідну ставку і залучено коштів до бюджету на суму 1187,2 млрд. крб.
Ринок ОВДП почав по справжньому швидко зростати з 1996 року. У цей період спостерігається значна трансформація структури покриття бюджетного дефіциту - заміни кредитів НБУ на позики через ринок державного боргу. При цьому залишається значний дефіцит бюджету. Позики здійснювалися практично за рахунок короткострокових інструментів (в основному до 1, максимум 1,5 р.). Протягом цього періоду номінальні прибутковості значно знизилися, а реальні залишилися на досить високому рівні. Серед інвесторів, крім банків, починають з'являтися нерезиденти. Їх частка поступово збільшується і досягає в 1997 році 70% від розміщених облігацій. [11]
Влітку 1997 року в портфелях іноземних інвесторів знаходилося 50% ОВДП. Приплив іноземного капіталу супроводжувалася ревальвацією гривні, зростанням валютних резервів НБУ. Але, вчасно не обмеживши приплив іноземного капіталу, уряд допустив помилку. Чи не розвинувши достатньої бази внутрішніх інвесторів, воно поставило себе в залежність від динаміки світових фінансових ринків.
Реальні ставки дохідності на ринку ОВДП в період його бурхливого розвитку були сильно високими, що з одного боку сприяло залученню досить великих коштів від нерезидентів, а з іншого - призвела до великого навантаження на бюджет у вигляді витрат на обслуговування боргу за ОВДП.
Все це призвело до того, що існування ринку ОВДП виявилося недовгим, а результати його функціонування за 1995 - вересень 1998 року - дуже негативними для України. Починаючи з 1998 року, основним покупцем на аукціонах стає Нацбанк. Якщо в 1997 році НБУ закупив приблизно 14% річної емісії ОВДП, то в 1998 році його участь виросла до 52%. На початку серпня НБУ мав у своєму портфелі близько 60% ОВДП, нерезиденти - по 20%. [12]
У серпні - вересні 1998 року було здійснено кілька переходів ОВДП. Найбільш вдалими були конверсії для нерезидентів, оскільки вони мали значно кращі умови.
Головним результатом конверсії ОВДП резидентів (великих комерційних банків) була поява нового інструменту - конверсійних ОВДП (КОВДП) - на суму понад 687 млн. грн. за номіналом. У цей час ринок, як такої, фактично зникає. Практично єдиним покупцем ОВДП стає НБУ.
Після прийняття в травні 1999 року закону «Про Національний банк України», НБУ втратив право купувати ОВДП безпосередньо на первинних аукціонах, але залишилася можливість здійснення цього через вторинний ринок або робити це через банки, рефінансуючи їх на відповідну суму.
Період реструктуризації державних боргових зобов'язань перед комерційними кредиторами закінчився в квітні 2000 року масштабної реструктуризацією різни зовнішніх українських облігацій на суму 2,6 млрд. дол. Приблизно в цей же період почалися розмови про необхідність відродження ринку внутрішнього боргу.
22 березня НБУ стверджує «Положення про порядок здійснення установами банківської системи операцій на ринку ВОГЗ», а 10 квітня Кабінет Міністрів приймає постанову «Про випуск ОВДП 2000 року». Перший аукціон відбувся вже 11-13 квітня. На них було залучено 1,2 млрд. грн. За офіційними даними випуск викупив один з найбільших банків. [1]
Причиною ж таких поспішних дій Уряду була необхідність здійснення 14 квітня грошової виплати на 220 млн. дол. в рахунок накопичених відсотків власників зовнішніх облігацій. Після цього протягом 2000 року обсяги операцій на первинному ринку ОВДП були дуже невеликими.
Значною подією на ринку внутрішніх державних облігацій стала повна реструктуризація портфеля ОВДП Нацбанку у вересні 2000 року - були випущені так звані процентні ОВДП (ПОВДП) на загальну суму 9,56 млрд. грн. Саме вони стали основними інструментами вторинного ринку в 2001 - 2002 році.
31 січня 2001 Уряд приймає нову постанову (№ 80) про ОВДП. Згідно з ним на ринку з'явилися державні цінні папери з новими назвами - короткострокові державні облігації (КДО) та середньо строкові державні облігації (СДО). Перші - дисконтні інструменти з періодом обігу до року, інші - з квартальними купонами і періодом обігу від 1 до 5 років. Відповідно до цієї постанови були також збільшений номінал однієї облігації - з 100 до 1000 грн. Залучені кошти на первинному ринку на тяжінні цього періоду перебували на досить низькому рівні, за винятком епізодичних сплесків (особливо в грудні, коли Уряду терміново необхідно було закривати дірки в бюджеті). [6]
У 2002 року Мініну, в основному за рахунок підвищення прибутковості, вдалося розмістити випуск середньо термінових облігацій (СДО). Це було 11 липня. Випуск СГО був розміщений на 80 млн. грн., Терміном в 1,5 років, під прибутковість в 14%. Мінфін намагався збільшити терміни інструментів, ці спроби були вдалими тільки в липні і в серпні 2002 року (частково за рахунок підвищення прибутковості).
У травні 2003 року вдалося залучити 165 млн. грн. під середню прибутковість 9,2% на середній термін в 25,9 місяців. Протягом літа 2003 року середній термін розміщення ОВДП склав приблизно 14 -17 місяців, але обсяги залучення були дуже скромними, поступово знижувалися, і склали всього 46 млн. грн. [11]
Незначне збільшення обсягу залучених коштів у вересні було здійснено завдяки розміщенню 2 вересня 1,5 літніх СГО на 50 млн. грн. Обсяги залучення в жовтні і листопаді ще виросли, склали 117,5 млн. грн. та 89,7 млн. грн. відповідно. Основним стимулюючим фактором купівлі середньострокових облігацій комерційними банками була й залишається можливість отримання під них рефінансування в НБУ
Спроби продовження термін позик тривають і досі.
У листопаді 2002 року в постанову № 80 були внесені зміни і в грудні на ринку з'явилися два нових види ОВДП: довгострокові державні облігації з достроковим погашенням і амортизаційні довгострокові державні облігації. Разом вони стали відомі як ДДО. Зміною в постанові № 80 запроваджено так само і ДГО зі змінною ставкою доходу (індекс інфляції плюс 2 процентних пункти), але цей тип облігацій не отримав ніякого попиту на аукціонах у грудні 2002 року. Тому, зараз цей тип облігацій, передбачених нормативно базою (для них існують основні умови випуску), але вони до сих пір не були випущені й у зверненні їх немає.
Повний термін обігу ДГО становить 5 -5,5 років. Вони були випущені на відносно велику суму (1,3 млрд. грн.), Але розміщені переважно не ривкових методами, при цьому основними покупцями виступили великі системні банки, в першу чергу Ощадбанк.
Як вже було сказано, в кінці серпня 1998 року в результаті конверсії були випущені так звані КОВДП (конверсійні облігації внутрішньої державної позики) на загальну суму 687 млн. грн. Вони були випущені шістьма серіями рівного обсягу строків на 3-5,5 років. Остання погашення КОВДП відбулося 27 лютого 2004 року. [11]
Найбільший обсяг на ринку займають ПОВДП, які були випущені у вересні 2000 року в результаті реструктуризації облігаційного боргу Уряду перед НБУ. В даний час в обігу знаходяться приблизно на 7,53 млрд. грн. за номіналом, строком погашення то кількох тижнів до 7 років. [1]
Особливістю ПОВДП є те, що вони мають плаваючу процентну ставку, прив'язану до індексу споживчих цін, при цьому номінальна вартість не індексується залежно від інфляції.
Фактично, протягом 2001 - 2002 рр.. ПОВДП були майже винятковим інструментом, який Нацбанк використовував для проведення операцій на відкритому ринку. Починаючи з 2003 року, ПОВДП не продаються взагалі і знаходяться виключно у власності НБУ. [12]
Крім облігацій, що випускаються на ринку, в обігу перебувають так само вже існуючі облігації, випущені в 1998 і 2000 рр.. Таким чином, якщо виключити КОВДП та ПОВДП, на 1 вересня 2004 р. в обігу знаходяться внутрішні державні облігації:
· • короткострокові державні облігації (КДО)
· • середньострокові державні облігації (СДО)
· • довгострокові державні облігації (ДДО) в тому числі:
o ДДО з достроковим погашенням
o амортизаційні ДДО.
Міністерство фінансів дисципліновано виконує свої зобов'язання з погашення та виплат відсотків по державних облігаціях, проте реального успіху в розвитку ринку ОВДП до цих пір досягти не вдалося: ринок залишився недостатньо прозорим, а конкуренція практично відсутня, навіть на первинному ринку.
Безпосереднім позичальником на ринку внутрішнього боргу України виступає Міністерство фінансів, яке діє від імені Уряду (Кабінету Міністрів України). [1]
Мінфін проводить первинні аукціони з розміщення ОВДП щовівторка. Аукціон з розміщення КМО проводиться щотижня у вівторок, а аукціони з розміщення СГО проводяться щомісяця в першу, і подальші повну тиждень у вівторок, сплата коштів - на наступний день. [1]
Проводяться аукціони Нацбанком - генеральним агентом Мінфіну з випуску і погашення ОВДП.
З 7 серпня 2003 функціонування первинного ринку початок регламентуватися новим нормативним документом Нацбанку, який був узгоджений з Мінфіном. Прийняття цього документа трохи відчистили стару нормативну базу, за рахунок скасування деяких старих положень, але принципово мало, що змінилося в технології функціонування первинного ринку. [1]
Судячи з офіційною заявою, в найближчому майбутньому не слід очікувати будь-яких істотних змін у політику Мінфіну на ринку внутрішнього державного обороту.
В Україні в 2001 р. основним покупцем ОВДП виступив Пенсійний фонд України. Він викупив біля 70% від загального обсягу розміщення ОВДП у 2001 р. (близько 800 млн. грн.). Частина комерційних банків склав біля 20%, а більша частина цих 20% припадала на Ощадний банк. Решту облігацій (10%) придбала ще одна державна структура - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. [12]
У 2002 - 2004 рр.. картина мабуть трошки змінилася у бік системних банків, оскільки у Пенсійного фонду в цей період було менше вільних коштів, ніж у 2001 р. Але це не є особливо важливим, оскільки суть від цього не змінюється. Портфелі ОВДП Українських інвестиційних фондів і страхових компаній є дуже невеликими.
Фізичні особи та нерезиденти, на даний час, на ринку практично відсутня (а якщо і є, то точно тримають зовсім незначні пакети).
Що стосується нерезидентів, постанова КМУ і НБУ 1996 року, вимагає здійснення нерезидентами операцій з ОВДП виключно через уповноважені комерційні банки.
Державні облігації зовнішньої позики.
Розвитку ринку міжнародних облігацій сприяло багато факторів, серед яких слід виділити велике зростання випусків боргових цінних паперів урядами країн з метою фінансування значних бюджетних дефіцитів, а також скорочення обмежень на рух капіталів між країнами.
Взагалі, міжнародними облігаціями вважаються облігації, які розміщуються на закордонних ринках. У залежності від ринків, на яких розміщуються міжнародні облігації, їх можна розділити на такі види: єврооблігації, іноземні облігації і глобальні облігації.
Найчастіше цю класифікацію обмежують першими двома пунктами. Глобальні облігації - це, в принципі, гібрид двох перших видів інструментів.
Єврооблігації - це середньо-і довгострокові облігації, які випускаються урядами країн, муніципальними та корпоративними позичальниками і розміщуються за допомогою міжнародного синдикату за межами, як країни-емітента, так і країни, у валюті якої вони деноміновані. Єврооблігації є найбільш поширеним видом міжнародних облігацій.
Значно менш поширені так звані іноземні облігації. Вони випускаються і розміщуються емітентом у певному іноземній державі у валюті даної держави за допомогою синдикату з даної держави. Емітент зобов'язаний дотримуватися правил та інструкцій, передбачених органами влади країни, де здійснюється випуск. Тому іноземні облігації відрізняються від звичайних "внутрішніх", як правило, режимом оподаткування, методом розміщення, обсягом розкриття інформації, обмеженнями на коло потенційних покупців. Найбільш відомим і великим регіональним ринком іноземних облігацій є, ринок іноземних облігацій у США.
За останні 10 років випуск глобальних облігацій придбав досить велику популярність, адже можливість торгувати облігаціями і на Європейському міжнародному ринку, і на внутрішньому ринку США значно покращує потенційну ліквідність випуску і, відповідно, може істотно знизити вартість запозичення для емітента, а також розширити його базу інвесторів .
Облігації зовнішнього державного боргу 1995 року, в доларах США, випущені Міністерством фінансів України від імені уряду України з метою реструктуризації його боргу російської газодобувної компанії «Газпром» в 1995 р. Номінальна вартість облігацій 5000 дол. США кожна і річною ставкою купонного доходу 8,5%. У той час Україні розглядалася на міжнародних ринках як дуже ризикований позичальник і ціни Українських облігацій були дуже низькими.
4 лютого 2000 Міністерство фінансів України представило пропозицію про обмін облігацій зовнішньої державної позики 1995 року. У результаті цієї заміни протягом 2000 -2002 р. Україна здійснила емісію єврооблігацій на загальну суму 1 млрд. 167,67 млн. євро і 1 млрд. 587,55 млн. дол. Ці облігації з купонним доходів 10% і 11% у євро і доларах США, відповідно. Купони по ним сплачуються щоквартально. Підлягають погашенню частковими платежами два рази на рік до 2007 року. 15.09.2004 року Міністерство фінансів здійснило чергову виплату за купонами, основної суми боргу за цими облігаціями Загальна сума платежу склала 125,5 млн. євро і 133,4 млн. дол. При цьому виплата відсотків по єврооблігаціях дорівнює 16,4 млн. євро і 24,4 млн. дол., Погашення основної суми боргу - відповідно 109,1 млн. євро і 109, млн. дол. [11]
Важливою передумовою обміну була відсутність прямого списання певної частини боргу. Крім того, пропозиція про обмін передбачало також досить велику виплату накопичених відсотків тим, хто погодився на обмін.
Після реструктуризації 2000 року почався новий етап розвитку ринку Українських суверенних єврооблігацій. На цьому етапі Україні жодного разу не порушувала своїх зобов'язань з обслуговування боргу, здійснюючи платежі своєчасно і в повному обсязі. За рахунок цього, економічного зростання в останні роки і певного поступу в сфері ринкових реформ міжнародні інвестори значно збільшили свою довіру до України.
Поступово ставлення міжнародних інвесторів до України поліпшувалося. А після того, як за підсумками 2001 року Українські єврооблігації виявилися найбільш дохідним борговими інструментом з країн, що розвиваються, на Україні звернув свою увагу значно ширше коло інвесторів, ніж працювало з Українськими боргами в 1999-2000 роках.
Підвищилась довіра інвесторів до Українських інструментам тому вони стали розглядати кредитні ризики Україну як набагато нижче. Ринкові ціни за Українським облігаціями вже значно зросли, а прибутковості, відповідно, впали.
У червні 2003 р. Уряд України успішно розмістило єврооблігації обсягом 800 млн. дол. США під прибутковість 7.65% на термін у 10 років. При цьому сукупний попит на Українські облігації сягав майже 5 млрд. дол. США. Наприкінці вересня 2003 р. було здійснене до розміщення цих облігацій на 200 млн. дол. США. [11]
Цей випуск був представлений звичайними облігаціями з фіксованою ставкою відсотка, без можливості якогось дострокового погашення хоча б частини номіналом.
Перша виплата відсотків за Українським суверенними єврооблігаціями 2003 р. була здійснена - 11 грудня 2003 р., на 38.25 млн. грн. [11]
За підсумками заявок інвесторів після прайсі українських єврооблігацій, що відбувся 26 лютого 2004 року, було прийнято рішення про випуск українських облігацій зовнішньої державної боргу терміном 7 років на суму 600 млн. доларів США зі ставкою прибутковості 6,875%. Відповідне Постанова українського Уряду опублікована в газеті "Урядовий кур'єр". Останній термін погашення облігацій - 4 березня 2011 рік. Дохід виплачується піврічними купонами.
Третього вересня 2004 року було здійснено перший купонний платіж у розмірі 20628000 дол. США за облігаціями зовнішньої державної боргу поточного року з погашенням в 2011 році, що мають прибутковість 6,875% річних. [12]
Основними інвесторами в Українські міжнародні облігації виступають спеціалізовані фонди ринків, що розвиваються і російські банки.
Серед першої групи інвесторів можна виділ, наприклад, групу Alliance Саріtal. Регулярно з'являються повідомлення, навіть у національній пресі, щодо збільшення або зменшення її фондами частини Українських єврооблігацій в їх інвестиційних портфелях. Серед російських банків слід виділити в першу чергу Інвестиційний Банк "ТРАСТ". Він є одним з найбільш професійних російських інвестиційних банків і в 2002 році активно працював у сфері торгівлі Українськими єврооблігаціями, а також взяв участь в якості одного з менеджерів до випускання доларових єврооблігацій Україні.
Облігації місцевої позики.
Муніципальні облігаційні позики - один з важливих інструментів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електро-, водопостачання і каналізації, будівництво житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я і т. ін Інвестиційні проекти, які повинні реалізовувати місцеві органи влади, як правило, потребують великих інвестиціях і мають тривалий термін окупності. Такі проекти найзручніше фінансувати шляхом випуску муніципальних облігацій, адже кредити рідко видаються на тривалі терміни. Оформлення муніципального боргу в цінних паперах може робити його більш ліквідним, що в результаті знижує вартість запозичення.
Слід зазначити, що до муніципального боргу відносять зазвичай не тільки борг місцевих органів влади, але й обов'язок суб'єктів федерації (у країнах з федеративним устроєм), а також борг автономних республік і т. ін Тому до муніципальних облігаціях відносяться не тільки облігації, випущені муніципалітетами , а й облігації субфедерального або субнаціонального рівня.
Основним критерієм класифікації цих облігацій є спосіб забезпечення зобов'язань по муніципальних цінних паперів. Муніципальні цінні папери випускаються або як генеральні облігації, або як прибуткові облігації. Перші забезпечуються всіма доходами та іншими фінансовими джерелами емітента, а також його правом на виправлення податків, другі, обслуговуються за рахунок доходів від спеціально обумовлених проектів. Прибуткові облігації передбачають, що виплати основної суми і відсотків здійснюються лише в тому випадку, коли був досягнутий достатній рівень прибутковості проекту.
Муніципальні облігації характеризуються більшістю тих же самих рис, які притаманні іншим цінних паперів з фіксованим доходом. Однак можна виділити як мінімум три риси (окрім типу емітента) муніципальних облігацій, які відрізняють їх від інших інструментів класу активів з фіксованим доходом. По-перше, це безподатковий статус, який часто надається доходами від муніципальних облігацій на національному рівні.
По-друге, досить часто муніципальні облігації мають багато дат погашення, тобто випускаються в серійній формі. Хоча вони розглядаються і реєструються як єдиний випуск, фактично це кілька окремих емісій, цінні папери в яких не є взаємозамінними і торгуються окремо. Така структуризація випусків обумовлена ​​поступової віддачею інвестиційних проектів, під які випускаються облігації, що робить доцільним робити випуск таким, щоб узгоджувалися строки та обсяги грошових потоків від проекту і платежів з обслуговування облігаційного випуску.
Разом з тим, в теперішні часи стають все більш популярними муніципальні облігації з разовим погашенням - наприкінці терміну обігу. Це пояснюється їх потенційно значно вищої ліквідністю порівняно з серійними облігаціями.
Якщо говорити про питому вагу ринків муніципальних облігацій у сукупних обсягах внутрішніх облігаційних ринків, то слід відзначити два моменти: 1) цей питома вага є невеликим (максимум 10-11% - у США) і 2) цей питома вага в більшості країн знижується.
Взагалі, муніципальні облігації зараз вважаються такими, що найбільш активно витісняються з національних ринків цінних паперів. [13]
Значною мірою вони переміщуються на міжнародні ринки. Так, на ринку єврооблігацій Канадська провінція Онтаріо позичає більше ресурсів, ніж центральний уряд Канади. Також досить активними є німецькі землі, італійські області, Бразильські провінції. Можна говорити, що в кінці 1990-х років спостерігалося досить активну зустрічний рух: муніципалітети залишали національні ринки заради міжнародних; фінансові інститути, навпаки, істотно перерозподіляли свої емісії в інтересах внутрішніх ринків.
Правова база для запозичень та випуску боргових зобов'язань регіональними та місцевими органами влади була створена в 1991 р. з прийняттям Закону про бюджетну систему. У цьому ж році був прийнятий і Закон України "Про цінні папери і фондову біржу", в якому було визначено право випускати облігації міськими та обласними органами влади. При цьому останній Закон не вимагав, щоб випуск муніципальних облігацій проходив реєстрацію в якихось центральних органах влади.
Однак перші муніципальні облігації були випущені лише навесні 1995 р., згодом після початку роботи ринку державних облігації. Майже всі випуски муніципальних облігацій в Україні були здійснені до 1998 р.
До вступу в силу положення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) "Про порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики" питання випуску та розміщення муніципальних облігацій не були практично врегульовані законодавчо. Для виходу на ринок місцева рада повинна був лише прийняти рішення про випуск облігацій. Ніяких обмежень в обсягах, аналізу окупності проектів, механізмів організації ринку в законодавчому полі не було.
За таких умов муніципальні облігації охоче використовувалися для створення різного роду безподаткових фінансових схем (Дніпропетровськ, Херсон), для житлових проектів (Львів), і навіть для фінансових афер з грубим порушенням законодавства.
Найбільшою активності ринок досяг влітку 1997 р., коли прибутковість по державних облігаціях знизилася, і місцеві органи змогли конкурувати за фінансові ресурси з державою. У період літа-осені 1997 р. десять рад оголосили про свої плани вийти на ринок. Але потім настав фінансова криза, ставки на ринку ОВДП підвищилися, і ринок муніципальних облігаційних позик знову затих.
Взагалі, перші реальні спроби залучення фінансових ресурсів за допомогою муніципальних облігаційних позик в окремих регіонах України почали здійснюватися в 1995 р.
Першими в Україну емісію муніципальних облігацій здійснили у столиці. З метою фінансування будівництва житла і метрополітену були випущені дисконтні облігації. Номінальна вартість однієї облігації становила 50 млн. крб. (500 грн.) Облігації були випущені у без документної формі. З квітня 1995 р. по січень 1996 р. було залучено майже 190 млрд. руб. - 1.9 млн. грн. або біля 1 млн. дол. США. Прибутковість розміщення в січні 1996 р. визначалася як облікова ставка НБУ плюс 5 процентних пунктів. Потім було прийнято рішення про припинення позики, але всі шість серій випущених облігацій було погашено.
До 1998 р. в Україні було здійснено 15 випусків муніципальних облігацій на суму майже 300 млн. грн. Найбільшими емітентами були Крим (125 млн. грн.) Та Одеса (61 млн. грн.).
За даними Міністерства фінансів України, в 1995 - 1997 роках рішення про випуск місцевих позик було прийнято міською радами 11 міст України (здійснені в 10 містах). Планувалося залучити до місцевих бюджетів 400 млн. грн. Але реально від розміщення позик було отримано лише 220 млн. грн. [11]
Крім Одеси в 1998 році єврооблігації планували випустити Київ, Автономна Республіка Крим, Харків і Дніпропетровськ. Криза 1998 року теж дуже негативно вплинув на розвиток всіх фінансових ринків в Україні, в тому числі і на ринок муніципальних облігацій.
На Українському ринку муніципальних облігацій відбулися скандальні дефолти. Дуже негативний досвід облігаційних позик міста Одеса та Автономної Республіки Крим. Мабуть, це негативно вплинуло не лише на зацікавленість інвесторів в цьому ринку, але і на бажання державної влади проводити лібералізацію системи запозичень органів місцевого самоврядування.
Для посилення контролю за виконанням боргових зобов'язань 18 червня 1998 р. був виданий Указ Президента України № 655/98 "Про впорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що здійснюються органами місцевого самоврядування", який фактично заборонив здійснювати місцеві запозичення без погодження з Міністерством фінансів.
З моменту введення в дію Указу і аж до другої половини 2003 р. Мінфін не погодив жодного місцевого запозичення.
У результаті прийняття Указу Президента № 655/98 всі муніципальні запозичення, включаючи випуски муніципальних облігацій, стали підлягати обов'язковому узгодженню в Міністерстві фінансів. Випуск муніципальних облігацій стало можливим лише після узгодження його розміру з Міністерством фінансів України.
Важливою подією, яка стосується ринку муніципальних облігацій в Україні є прийняття у червні 2001 р. Бюджетного кодексу. Він є базовим законодавчим документом, без якого не було можливо б створити повноцінну систему регуляції муніципальних запозичень (було б важким прийняття інших підзаконних актів у цій сфері).
Основні нормативні документи, які безпосередньо стосуються муніципальних запозичень та муніципальних облігацій, були прийняті лише у 2003 р. - у лютому і в жовтні.
Взагалі, 2003 рік і, особливо, 2004 рік характеризувалися загальним підвищенням зацікавленості різних суб'єктів господарювання - як потенційних емітентів, так і різного роду посередників - в ринку муніципальних облігацій.
Після того, як влада Києва оголосила про намір здійснити запозичення на зовнішньому ринку шляхом випуску єврооблігацій, і прийняття 24 лютого 2003 Кабінетом Міністрів постанови щодо порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів, цілий ряд муніципалітетів Україна заявили про інтерес до залучення коштів шляхом випуску облігацій.
В кінці лютого - на початку березня такі заяви прозвучали, як мінімум, з боку Харкова, Львова, Донецька та Автономної Республіки Крим. Плани деяких органів місцевого самоврядування обмежувалися лише внутрішніх облігаційних ринком, а деякі говорили й про можливість зовнішніх облігаційних запозичень. [11]
Тут слід зазначити, що згідно з Бюджетним кодексом, здійснювати запозичення взагалі мають право лише міста та АР Крим, а зовнішні запозичення мають право здійснювати лише міста з чисельністю населення понад 800 тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики.
2003 - 2004 рр.. стає роками відновлення функціонування ринку муніципальних облігацій в Україні. Таким чином, Український ринок муніципальних облігацій починає відроджуватися лише зараз.
На сучасному етапі основною характерною рисою українського ринку муніципальних запозичень в цілому та Українського ринку муніципальних облігацій зокрема є активне формування і корекція нормативної бази.
На даний момент на внутрішньому ринку муніципальних облігацій звертається лише один випуск - облігації міста Одеса, які є породженням реструктуризації у 2000 році Одеської позики. Точні дані щодо деталей цієї реструктуризації не відомі (інформація в пресі щодо цього є дуже обмеженою). Тому точний обсяг нових облігацій міста Одеса, які знаходяться в обігу, є невідомим.
Фактично, на даний час, поки ще внутрішнього ринку муніципальних облігацій в Україні не існує (як і протягом останніх 5 років). Але вже почалося і відбувається активне формування цього ринку.

2.2. Ринок державних цінних паперів США

Цінні папери, які є борговими зобов'язаннями уряду США, юридично оформленими федеральними властями з зобов'язанням виплатити їх у встановлені терміни погашення. Постанова Конгресу (Acts, 1, 65; USC, 5 / 241) поклало на Казначейство і на Секретаря Казначейства підготовку планів вдосконалення та управління доходами і підтримки держкредиту.
Згідно Публічному законом 92-5, проведено зміну другого Закону про облігації Свободи (USC, 31/757b), що забезпечує, що в будь-який момент часу номінальна сума зобов'язань, випущених і обертаються в силу цього закону, а також номінальна сума випущених і обертаються зобов'язань, гарантованих в частині капіталу та відсотків Сполученими Штатами, не повинна перевищувати в сукупності 400 млрд. дол., постійний межа державного боргу.
Законом (PL 90-39) встановлено що номінальна сума процентного доходу та сертифікатів участі випущених згідно з розділом 303 (с) Акту про створення федеральної національної іпотеки (USC, 12/1717с) паперів і обертаються в будь-який момент часу, повинен бути доданий до суми, яка повинна прийматися до уваги при визначенні, чи виконані вимоги вищезазначених положень. Згідно спільної резолюції Палати представників № 520, постійний ліміт заборгованості був збільшений до 1290,2 млрд. дол. (890,2 млрд. часової межі на додаток до постійного межі 400 млрд. дол.). Зважаючи на велику ймовірність збереження високого дефіциту бюджету здається можливим подальше збільшення часової межі державного боргу [13]
Закон про державний борг передбачає одноосібне рішення міністра фінансів про продаж цінних паперів, що випускаються на конкурентній або іншій основі, на процентній або вексельної основі, на комбінованій основі або за такою ціною або цінами, які може наказати міністр фінансів.
Типи цінних паперів.
ВЕКСЕЛІ КАЗНАЧЕЙСТВА (Treasury bills). Векселі казначейства випускаються за ціною нижче номіналу, і відсотки по них не виплачуються. Тому вкладник отримує прибуток від різниці між ціною купівлі та ціною продажу або номінальною вартістю на строк погашення; вона повинна розглядатися як звичайні прибуток або збиток, а не як приріст або втрата капіталу, що, і передбачено в Податковому кодексі.
Торги за три-і шестимісячних векселями Казначейством зазвичай проводяться щотижня по понеділках, з оплатою на наступний четвер, через окружні банки ФРС, що виступають фінансовими агентами Казначейства. Торги по 52-тижневим векселями проводяться через кожні чотири тижні, зазвичай по середах. Спеціальні векселя зі строком погашення незабаром після термінів податкових кайданів податкових платежів можуть пропонуватися кілька разів на рік. Іноді на торги виставляються векселя управління готівкою або векселя федеральних фондів, зазвичай підлягають сплаті в межах декількох днів і допомагають Казначейству пережити тимчасові труднощі, пов'язані з періодами нестач грошових коштів на початку деяких місяців. Вони продаються тільки великими блоками учасникам ринку, що представляє на розгляд мінімальні пропозиції 10 млн. дол.
Тендери з продажу векселів Казначейства проводяться з конкурентними і неконкурентними пропозиціями ціни. Конкурентні пропозиції повинні виражатися в ціновій основі 100, неконкурентні заявки зазвичай до 500 тис. дол. без заявленої ціни повністю приймаються за середньої вартості прийнятих конкурентних заявок. Векселі випускаються тільки у формі бух. записів у широкому діапазоні достоїнств, кратних 5000 дол., від мінімального гідності 10 тис. дол. і можуть бути обмінені тільки на нижчі гідності. [13]
Сертифікати заборгованості (Certificates of indebtedness). Тип КОРОТКОСТРОКОВИЙ цінного паперу з терміном погашення в один рік, більше не випускається Казначейством; їх замінили векселі Казначейства.
КАЗНАЧЕЙСЬКІ КВИТКИ (Treasure notes). Казначейські квитки мають терміни погашення не менше одного року і не більше 10 років, і т. о. перебувають у проміжному класі за термінами погашення. Казначейство регулярно випускало двох-, чотирьох-і п'ятирічні казначейські білети; трирічні казначейські квитки випускалися рідше; звичайно пропозиції казначейських квитків, включаючи семирічні та десятирічні, робляться в ході щоквартальних операцій рефінансування. Казначейські квитки можна пропонувати громадськості за готівкову підписку, в обмін на випущені і звертаються квитки або квитки з закінчуються терміни погашення, або для подачі пропозицій (зазвичай в термінах доходу) на торги. По казначейських квитків виплачуються відсотки; вони є в достоїнствах починаючи з 1000 дол. (Окрім казначейських квитків з терміном погашення менше 4 років); максимальні гідності досягають 1 млн., 100 млн. і 500 млн. дол. Випуск казначейських квитків став найбільш поширеним типом емісії цінних паперів у фінансовій практиці Казначейства. [13]
ОБЛІГАЦІЇ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ
Інвестиційні облігації серії В - неринкові 2,75-відсоткові облігації, випущені, мали однаковий паритет з ринковими 2,5-відсотковими облігаціями.
Дані облігації були непередаваними, неринковими і не погашаються власником, але їх можна було обміняти на вибір власника на 1,5-відсоткові п'ятирічні ринкові казначейські білети; виплати відсотків вироблялися два рази на рік. Ці цінні папери мали термін погашення тільки п'ять років; на момент погашення останніх облігацій серії В їх було в обігу всього на 21 млн. дол. [13]
Різні цінні папери (Miscellaneous issues). Найбільш важливі типи неринкових цінних паперів - серія урядових облігацій, випущених Казначейством безпосередньо для урядових агентств, траст-фондів та банківських установ; ОЩАДНІ ОБЛІГАЦІЇ США; серії облігацій штатів і місцевих органів влади, що випускаються урядами штатів і місцевими органами влади для реінвестування доходів у попереднє рефінансування своїх не оподатковуваних податками, відповідно до практики Податкового управління, боргових зобов'язань; серія іноземних. цінних паперів та цінних паперів в інвалюті, перші з яких мають достоїнство в доларах, а другі - у валюті країни, що робить покупку, що випускаються у вигляді векселів, короткострокових векселів, казначейських квитків або облігацій іноземних урядів.
Статус державних цінних паперів. Цінні папери уряду США представляють найпоширенішу форму кредиту на американських інвестиційних ринках; довіра й репутація американського уряду відбиваються на його прямих і гарантованих цінних паперах. Т. о., В інвестиційній практиці доходи від американських державних цінних паперів з різними термінами погашення є точкою відліку в безризикові отриманні доходів на вкладені кошти з точки зору фінансового ризику (здатність і готовність платити). Як володар найвищого суверенітету в політичній системі США, уряд США має повноваження, які можуть бути мобілізовані для своєчасної оплати зобов'язань державного боргу: 1) будучи єдиною національної податкової владою у політичній системі, уряд фактично перетворює національне багатство і національний дохід в основу для доходів, що дозволяють задовольняти свої зобов'язання; 2) влада регулювати ціни - виключно федеральне повноваження, нехай і не розглядається в консервативних фінансах як активний фактор підтримки. Струнка банківська система, координація фінансової політики і грошово-кредитної політики становлять більш міцну гарантію здібності Казначейства оплачувати і рефінансувати свої зобов'язання, ніж другий чинник - велика кредитна здатність банківської системи і типово великий обсяг державних цінних паперів, придбаних банками.
Крім того, великий обсяг, добре розподілені вклади і активні ринки, підтримувані дилерами державних цінних паперів, роблять державні цінні папери ідеальними, з точки зору ліквідності, як для установ, так і для приватних осіб. Ринкові їх типи є вторинні резерви для інституціональних інвесторів і вкладають капітал установ. Ощадні облігації, не будучи ринковими, ізольовані від ринкових коливань для індивідуальних власників, які можуть погашати їх за вказаною вартості погашення.
Класифікація державних цінних паперів США.
1. Ринкові або неринкові. До ринкових цінних паперів відносяться векселі, короткострокові векселі, казначейські білети, а також облігації. До неринковим цінних паперів відносяться ощадні облігації, депозитні облігації, облігації інвестиційної серії, спеціальні цінні папери, а також іноземні серія і серія в інвалюті.
2. Цінні папери з фіксованою процентною ставкою або зі знижкою. Єдині ринкові цінні папери, коториерие продаються зі знижкою, - це векселі Казначейства, хоча питання випуску цінних паперів на процентній основі або на основі дисконту повністю віднесений на розсуд Казначейства.
3. Прямі або гарантовані зобов'язання. Гарантований борг американських урядових агентств, наприклад, боргові зобов'язання Управління військових заводів та боргові зобов'язання Федерального управління житлового будівництва (нерегулярні випуски).
4. З правом дострокового погашення або без права дострокового погашення. Для забезпечення гнучкості в управлінні боргом Казначейство випустило деякі з ринкових облігацій з нефіксованими датами погашення, щоб була можливість погасити ці облігації за номінальною вартістю до кінцевого терміну погашення на будь-яку піврічну дату нарахування відсотків на підставі повідомлення (зазвичай приблизно чотири місяці). Датою першого погашення є перша дата, зазначена в описі зобов'язання до кінцевого терміну погашення. Казначейство достроково погашало знаходяться в обігу облігації тільки в тому випадку, якщо рефінансування могло призводити до економії на відсотках в порівнянні з процентною ставкою на звертаються цінні папери. [13]
Цінні папери федеральних органів. Обсяг не гарантованих зобов'язань федеральних агентств, які не є прямим обов'язком американського уряду, але користуються урядовою підтримкою, в останні роки помітно збільшився, що відображає збільшення відкритого ринкового фінансування зацікавленими організаціями. Хоча уряд не приймає за них ніякої відповідальності, прямої чи непрямої, зобов'язання гарантуються зобов'язаннями банків, що працюють в рамках банківської ліцензії федеральних органів під урядовим наглядом. І відноситься до зобов'язань, випущених на ринок довгострокового позичкового капіталу такими корпораціями, підтримуваними федеральною владою, як Федеральні банки середньострокового кредиту і Федеральні земельні банки.
Різні цінні папери федеральних агентств орієнтовані на інституційних інвесторів, внаслідок їх високої конкурентоспроможності та прибутковості, на 25-50 базисних пунктів перевищує прибутковість прямих зобов'язань із зіставними термінами погашення.
В абсолютному, а також процентному поданні, на нетто-основі зростання боргу штатів і місцевого боргу перевищив зростання федеральних боргових зобов'язань (випущених і обертаються на руках у населення).
Податковий статус державних цінних паперів.
Векселі. Відповідно до Податкового кодексу, будь-який дохід, отриманий від казначейських векселів, чи пов'язаний він з виплатою відсотків або вигодою від їх продажу або іншого розміщення, не звільняє від сплати податків. Також і втрата від продажу або іншого розміщення будь-яких таких векселів не пов'язана з будь-якими спеціальними податковими наслідками. Векселі підпадають під дію податків на майно, на спадщину, на дарування або ін акцизних зборів, як федеральних, так і штатів, але звільнені від будь-яких податків на капітал або відсотки, що накладаються в даний час і в майбутньому будь-яким штатом чи будь-яким органом Сполучених Штатів , або будь-якими місцевими податковими установами. Для цілей оподаткування сума знижки, з якою векселі спочатку продавалися Сполученими Штатами, повинна розглядатися як відсоток.
Сертифікати заборгованості, ноти й облігації. Дохід, отриманий від таких цінних паперів, підпадає під дію всіх податків, які в даний час і в майбутньому слідують з Податкового кодексу. Цінні папери підпадають під дію податків на майно, на спадщину, на дарування або ін акцизних зборів, як федеральних, так і штатів, але звільнені від будь-яких податків на капітал або відсотки, що накладаються в даний час і в майбутньому будь-яким штатом чи будь-яким органом Сполучених Штатів, або будь-якими місцевими податковими установами.
Тільки відносно ощадних облігацій будь-яке збільшення у вартості, представлене розходженням між оплаченою ціною і вартістю, отриманої при погашенні (як у строк, так і до терміну офіційного погашення), для цілей оподаткування повинно розглядатися як відсоток.
Спеціальні цінні папери, що є інвестиціями різних урядових фондів і підлягають оплаті тільки за рахунок таких фондів, не пов'язані з податковою відповідальністю.
Відповідно до постанови Казначейства обмін 2,75-процентних інвестиційних облігацій серії В, на 1,50-відсоткові п'ятирічні казначейські квитки не створює будь-якої вигоди або втрати з точки зору федерального прибуткового податку. Казначейські квитки, видані в обмін, беруть на себе фінансову основу обмінюваних облігацій при обчисленні вигоди або втрати після подальшого продажу або іншого. розміщення казначейських квитків. При визначенні того, чи є приріст або втрата капіталу довгостроковими або короткостроковими, використовується повний період безперервного володіння (облігаціями, а пізніше казначейськими квитками). [13]
Ринок державних цінних паперів. Практично вся торгівля ринковими цінними паперами американського уряду і федеральних агентств відбувається на позабіржовому ринку цінних паперів, хоча урядові облігації внесені в список на Фондовій біржі Нью-Йорка, і торгівля неповними лотами державних цінних паперів була введена на Американській фондовій біржі. Первинні ринки підтримуються банківськими та небанківськими дилерами, які, у свою чергу, обслуговуються брокерами за урядовими зобов'язаннями, які не визначають ринки, але забезпечують дилерів інформацією про котирування і брокерських торгових операціях. В операціях відкритого ринку торгове бюро Федерального резервного банку Нью-Йорка веде справи тільки з визнаними або первинними дилерами.
Система торгівлі державними цінними паперами відрізняється різними унікальними особливостями. Цінні папери, відмінні від векселів Казначейства, зазвичай котируються за курсом покупця, а курс, запропонований продавцем, виражається у відсотках (з мінімальною градацією 1 / 32) від 100 дол. номінальної вартості. (Для процентних цінних паперів фактична сплачена ціна буде також включати всі нараховані по випуску відсотки починаючи з останньої дати оплати). Різниця між ціною покупця і ціною продавця, кожна з яких - нетто-ціна без дилерської комісії, називається різницею і зазвичай дуже невелика для найбільш активних цінних паперів, так що домінуючим фактором є обсяг здійснюваної операції. Котирування можуть також виражатися в частках 1 / 64.
Векселі Казначейства котируються за нетто-ціною, що визначається розміром облікової ставки від повної номінальної вартості, виходячи з 360 днів у році. Т. о., Для векселів з терміном погашення шість місяців або менше, перерахований річний дохід на основі дисконту може бути розрахований як еквівалентний дохід за облігаціями (за 365 днів). [13]
Для векселів Казначейства з терміном погашення більше шести місяців Казначейством і ФРС використовується інший розрахунок, призводить до більш низької перерахованим на рік еквівалентному доходу за облігаціями, тому що за облігаціями (і ін процентними цінними паперами) двічі на рік виплачуються відсотки, а за векселями Казначейства - ні).
Зазвичай державні цінні папери доставляються на наступний діловий день після дня угоди, крім того, можливо організувати угоду за готівковий розрахунок (оплата та постачання в день угоди) або відстрочену постачання, при якій буде мати місце нарощування відсотка на дату відстроченої поставки. У випадку угод з неповним лотом нормальний термін поставки - п'ять повних ділових днів після дня угоди.
Оплата за поставку державних цінних паперів здійснюється у федеральні фонди, тобто фонди у федеральному резервному банку. Казначейство США розробило систему бух. записів для здійснення поставок державних цінних паперів, що дозволило банкам зберігати державних цінних паперів у федеральному резервному банку на рахунках з комп'ютеризованим зберіганням записів. Т. о., Дилери державних цінних паперів повинні проводити оплату через банки-члени, які, зв'язавшись по лінії зв'язку з ФРС, у відповідь на переказ коштів роблять необхідні передачі цінних паперів, що зберігаються там в системі бух. записів, до ін банкам-членам, що діє від імені їх дилерів, які працюють з державними цінними паперами. Банки дилерів беруть участь в таких операціях за власний рахунок.
Електронна котирування. В останні роки все більшого поширення набуло використання електронних систем котирування, які фактично призвели до радикальних змін у процедурах котирування і торгівлі на ринку державних цінних паперів. У електронні системи котирування входять виконавчі системи і дошка оголошень. Використовуючи систему дошки оголошень, ідентифіковані дилери-учасники вносять до списку свої розцінки на цінні папери, які виводяться на відео екрани для інформування абонентів або одержувачів, які, у свою чергу, для здійснення угод повинні безпосередньо зв'язатися з відповідним дилером, зазвичай по телефону. Виконавча система також показує на відео екрані котирування фірм-продавців і фірм-покупців, але учасники, які висувають пропозиції, не вказуються. Т. о., Щоб зробити угоди, зацікавлений учасник, який бажає зробити фактичні угоди купівлі або продажу, має увійти в контакт з менеджером відео екрану, які буде купувати або продавати від імені зацікавленого учасника і одночасно продавати або купувати у не розкритого бере участь дилера, який запропонував свої котирування.
Електронні системи котирування зарекомендували себе як швидкодіюче, дешеве і широко використовуваний засіб поширення даних за котируванням пропозиції та попиту на державні цінні папери (такі системи вже використовуються і для поширення даних за ін котируванням грошового ринку та валютним курсом). Вони одночасно надають дані по попиту і пропозиції всім учасникам і т. о. дають можливості для безперервної фактичної торгівлі. Тому вважається, що електронні виконавчі системи перетворять дилерську торгівлю в реальний аукціонний процес. [13]
Державні цінні папери в Америці виконують життєво важливу роль в інвестиційних та кредитних структурах, будучи ліквідними поточними активами для установ та окремих осіб, і служать дохідними активами і засобом забезпеченого покриття казначейських квитків ФРС. Хоча, з консервативною точки зору, надмірне збільшення урядового боргу небажано, фінансова системі буде дуже важко пристосуватися до серйозного вилученню, в результаті якого істотно скоротилися б випуск і різноманітність державних цінних паперів.
3. Перспективи розвитку ринку державних цінних паперів
Відповідно до пункту 3.5 "Підвищення ефективності державних фінансів" Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Відкритість, дієвість, результативність" у сфері боргової політики Урядом будуть прийняті, зокрема, такі заходи:
• мінімізація витрат на обслуговування державного боргу;
• здійснення поступового переходу від зовнішніх запозичень до внутрішніх;
• розвиток внутрішнього ринку державних середньо-та довгострокових боргових зобов'язань.
Безперечно, такі наміри Уряду є обнадійливими. Якщо вони будуть реалізовані, то ринок внутрішніх державних облігацій в Україні може знову стати ефективним, привабливим ринком. Правда, на цей раз не за рахунок занадто високих доходностей, а за рахунок таких ознак як ефективність, ліквідність, прозорість, зручність інфраструктури.
Принципово важливим є те, які пріоритети поставило для себе Уряд у борговій політиці.
Якщо пріоритетність йде в послідовності переліку вищезазначених заходів, то ситуація з ринком державного боргу може залишитися на місці. "Мінімізація витрат на обслуговування" державного внутрішнього боргу, взагалі, не повинна бути коротко або навіть середньостроковим пріоритетом. Якщо не буде розвиненим ринок середньо-і довгострокових внутрішніх державних облігацій, то по суті то і внутрішнього боргу, як такого, не буде. Тоді завдання з мінімізації витрат на його обслуговування просто зникне саме собою, оскільки розміри цих виплат буде дуже незначними. Уже зараз "ринковий внутрішній борг" знаходиться на дуже низькому рівні по відношенню до ВВП: якщо не враховувати ПОВДП, то обсяг ринкового облігаційної державного внутрішнього боргу становить лише 1% від ВВП. [11]
Інша справа, якщо під мінімізацією витрат розуміється зменшення витрат за рахунок другого пункту, тобто переходу від зовнішніх запозичень до внутрішніх. Але, проаналізувавши фактичні дії Уряду в цьому році і заяви щодо планів на наступний рік, навряд чи можна бути впевненим у наведеному у попередньому реченні тлумаченні пріоритетів Уряду.
Звичайно, випуск Українських єврооблігацій в 2004 р. досить успішним, але поки що, відбувається тенденція, протилежна заявленою - внутрішній борг замінюється зовнішнім. Протягом сучасного етапу розвитку ринку внутрішніх державних облігацій він використовувався Мінфіном майже виключно для покриття касових розривів і фінансування дефіциту держбюджету. Проте в сучасній економіці роль ринку внутрішнього державного боргу зводиться далеко не тільки до кошти фінансування бюджетного дефіциту.
Уряд може залучати кошти під великі суспільно необхідні і, в той же час, рентабельні інвестиційні проекти. Але для того, щоб це робити необхідно, мати ефективно функціонуючу, професійну структуру, яка б здійснювала оцінку та відбір таких проектів.
Якщо дивитися на це питання більш широко, і враховувати міжнародний досвід, то необхідно говорити про створення певної структури, відповідальної за фінансовий ризик-менеджмент держави. Найбільш поширеним варіантом таких структур у світі є так звані агентства з управління (державним) боргом. Звичайно, що крім управління пасивами (боргами і умовними зобов'язаннями) держави таке агентство впливає і на розміщення активів держави (відбір інвестиційних проектів). Це є необхідним в силу того, що від того, як будуть використані заімствуемие державою кошти, безпосередньо залежить можливість їх повернення.
У цьому відношенні в Україну відбулося певний рух. У квітні 2003 р. народні депутати зареєстрували Проект Закону про Державний борг України, яким передбачається створення Агентства з управління державним боргом. Важливу інформацію щодо змін на ринку ОВДП містить проект Державного бюджету на 2004 р.
Передбачався випуск 5-річних ОВДП на суму 1.926 млрд. грн. в рахунок погашення заборгованості держбюджету за ПДВ перед експортерами. Пропонувалося, щоб облігації були амортизаційними - з щорічним погашенням 20% номінальної вартості. Слід зазначити, що Верховна Рада вже відмовлялася надати право Кабміну випустити подібні облігації для погашення заборгованості перед експортерами. [11]
Таким чином, є досить суттєва імовірність того, що в майбутньому році на ринку ОВДП знову будуть домінувати неринкові, нестандартні інструменти, що є породженням реструктуризації тих чи інших боргів. Однією цікавою характеристикою розвитку ринку корпоративних облігацій стала поява великих випусків провідних державних підприємств, або підприємств, більшість акцій яких знаходиться у власності держави. Найбільш яскравим прикладом є випуск облігацій на суму в 500 млн. грн. державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-західна залізниця" (термін до погашення цих облігацій - 3 роки, ставка відсотку 12%, щомісячний купон). За своєю суттю, це є квазі - державні облігації. [12]
Безумовно, такі великі випуски можуть стати орієнтиром на ринку корпоративних облігацій, але було краще б, якщо б цим орієнтиром виступав розвиненою, ліквідний ринок ОВДП. Ринок квазі - державних облігацій, який почав формуватися, не може бути повноцінним замінником ринку внутрішніх державних облігацій для фінансової системи країни.
Може подумати, що ринок ОВДП тільки віднімає потенційні ресурси, які б могли бути спрямовані на кредитування реальної економіки (на відміну від ринку корпоративних облігацій). Але це є так, лише коли залучені кошти спрямовуються виключно на споживання. У країнах із сильним державним фінансовим менеджментом велика частина залучених за рахунок ринкових державних запозичень коштів йде на конкретні інвестиційні проекти.
Отже, ліквідний та ефективний ринок державних облігацій - це велике суспільне благо.
Проста статистика свідчить про те, що ринки корпоративних облігацій, та інших інструментів з фіксованим доходом, більшою мірою розвинені в тих країнах, де більш розвиненими є ринки державних облігацій та пов'язаних з ними інструментів.
Не потрібно переоцінювати ефект витіснення, коли державні запозичення витісняють приватні. Дійсно, так було в 1996 -1998 рр.., Але в нормальній економіці державні та корпоративні запозичення швидше доповнюють один одного, чим конкурують. Позитивний вплив розвиненого ринку внутрішніх державних цінних паперів значно перевищує ефект витіснення.
Розвиток ринку внутрішніх державних облігацій є досить складною і довгостроковим завданням. Деякі з важливих передумов його ефективного розвитку неможливо досягти в короткі терміни. Це є, наприклад, створення потужних національних довгострокових інвесторів, таких як пенсійні фонди і компанії зі страхування життя.
Але є і такі речі, які можна здійснювати вже прямо зараз. Серед таких заходів необхідно виділити наступні:
• певне підвищення дохідності розміщення облігацій;
• подальша стандартизація термінів інструментів;
• концентрація на випуску простих стандартних інструментів;
• підвищення прозорості ринку;
• вдосконалення мікроструктури ринку.
У сфері вдосконалення мікроструктури головними напрямками є: введення системи первинних дилерів, спрощення процедури проведення первинних розміщень внутрішніх державних облігацій та заміна багато цінових аукціонів на моноценовие.
Про перспективи ринку Українських міжнародних облігацій можна говорити в двох аспектах. З одного боку - це перспективи розвитку цього ринку в світовому масштабі, тобто збільшення його розміру, ліквідності, обсягів торгівлі, розширення бази міжнародних інвесторів, і т. ін
У цьому плані розвиток ринку залежить від економічного розвитку Україна і боргової політики держави та окремих недержавних позичальників. Якщо Україна буде успішно розвиватися, то база потенційних інвесторів в Українські міжнародні облігації (але і Українські інструменти взагалі) кардинально розшириться. Це, безумовно, буде сприяти і підвищенню обсягу ринку, і зростанню його ліквідності.
Однак буде рости чи цей ринок, навіть при такому оптимістичному сценарії, залежить ще й від того, якою мірою борговою політикою Уряду України буде передбачено використання зовнішніх джерел фінансування державних потреб. Більшість країн зараз намагається розвивати ринок внутрішнього боргу. Відповідні рекомендації надаються і багатьма міжнародними експертами (з МВФ, Світового банку, ОЕСР, Банку міжнародних розрахунків та ін.) Цілком можливо, що Україні теж обере цей шлях (хоча поки ще дії Уряду говорять про протилежне). Тоді імовірним буде збереження помірного обсягу ринку Українських міжнародних облігацій - для того, щоб мати в наявності певний "барометр" поглядів міжнародного фінансового співтовариства на Україні - але обсяг ринку не буде рости. З іншого боку, цікавим є також питання розвитку ринку з точки зору участі в ньому внутрішніх Українських інвесторів, наприклад пенсійних фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів.
Участь резидентів-інвесторів в ринку Українських міжнародних облігацій залежить, по-перше, від того, чи буде і надалі лібералізований режим інвестування резидентів Україні в ці інструменти. Як відомо, НБУ недавно поліпшив свій режим, але все ще не в достатній мірі, щоб можна було говорити про вільний інвестуванні резидентами в Українські єврооблігації. Так, наприклад, заборонено купувати валюту на міжбанківському ринку для придбання Українських суверенних облігацій. Тобто, резиденту можна купити ці інструменти лише за умови наявності певних валютних активів.
Подальша доля цього питання буде залежати від позиції інших регуляторів фінансових ринків України - Державної комісії з цінних паперів та фондовому ринку та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. [11]
Але навіть у разі повної лібералізації інвестицій інвестиційних та пенсійних фондів в Українські суверенні єврооблігації їх участь у цьому ринку аж ніяк не гарантовано. Якщо внутрішні ринки цінних паперів успішно розвиватимуться і будуть забезпечувати достатній рівень ліквідності і прозорості, то потреба пенсійних, інвестиційних фондів, страхових компаній в доступі до міжнародного ринку (в тому числі і до Українським міжнародним облігаціях) не буде великою. Українські інституціональні інвестори зможуть просто досягати більш високих реальних доходностей на внутрішньому ринку капіталів, ніж на зовнішньому.
Однак на сьогоднішній день внутрішні ринки все ще залишаються нерозвиненими. І за таких умов Українські пенсійні фонди та інші інститути контрактних заощаджень можуть стати вагомою групою інвесторів на ринку єврооблігацій України (за умови лібералізації їх доступу до цього ринку).
Розвиток ринку внутрішніх муніципальних облігацій є досить складним завданням. У деяких країнах проекти з розвитку цього ринку реалізовувалися в рамках більш широких проектів з розвитку муніципальних запозичень (або навіть розвитку місцевого самоврядування взагалі) за допомогою різних міжнародних інститутів і донорів.
Розвиток ринку муніципальних облігацій в багатьох країнах часто стримується браком загальної реформи системи муніципальних фінансів. В Україні вже багато зроблено в цьому напрямку - був прийнятий Бюджетний кодекс, проведені зміни в системі між бюджетних відносин.
Але багато важливих питань все ще залишаються невирішеними. Особливо це стосується забезпеченості муніципалітетів так званими "власними доходами", тобто такими доходами, обсяг яких контролюється в основному самим муніципалітетом. Основним видом таких доходів є місцеві податки і збори. Вони становлять зараз лише декілька відсотків від сукупних доходів Українських місцевих бюджетів. У більшості країн основним джерелом власних доходів муніципалітетів виступає податок на нерухомість.
Однозначно можна стверджувати, що, крім вдосконалення системи муніципальних фінансів, розвиток ринку внутрішніх муніципальних облігацій буде мати потребу в наявності розвинутого базового боргового ринку - ринку внутрішніх державних цінних паперів. Розвинений ринок внутрішніх державних цінних паперів буде надавати базовий орієнтир прибутковості для всіх інших внутрішніх боргових ринків і сприятиме більш високій ліквідності всіх фінансових ринків в Україні.
На сьогоднішній день цей ринок розвиненою дуже слабо - він дуже малий за обсягом і неліквідний. Ті законодавчі обмеження, які були встановлені на даний момент щодо муніципальних запозичень в Україні, є відносно м'якими. Існує лише одне обмеження - виплати відсотків не можуть перевищувати 10% видатків загального фонду місцевого бюджету. Хоча навіть це обмеження може стати обмежуючим, якщо у певного міста буде надійний великий інвестиційний проект, а загальний фонд бюджету цього міста буде відносно малим.
Міністерство фінансів уже зараз проводить роботу з доопрацювання нормативно-правової бази щодо муніципальних запозичень і існує реальна можливість введення в найближчому майбутньому додаткових обмежень на обсяг муніципального боргу або перегляд діючого 10-процентного нормативного коефіцієнту витрат на відсотки за позиками. У залежності від того, які будуть зміни, будуть залежати і перспективи розвитку ринку муніципальних запозичень. У разі введення додаткових нормативних коефіцієнтів, які сильно будуть обмежувати можливі обсяги муніципальних запозичень, ринок муніципальних облігацій в Україні залишиться дуже незначним. [11]
Більшість інвестиційних проектів, які необхідно реалізовувати Українським містам, носить довгостроковий характер. Тому і основним сегментом ринку муніципальних облігацій повинен стати ринок муніципальних цінних паперів з терміном 4-5 років і більше. Для розвитку ринку таких довгострокових випусків дуже необхідною є поява на фінансовому ринку України активів інститутів контрактних заощаджень. Мова йде, перш за все, про недержавні пенсійні фонди і компанії зі страхування життя, а також довгострокові інститути спільного інвестування закритого типу.
Збільшенню інвестиційного попиту на внутрішні муніципальні облігації має сприяти становище банківської нормативної бази: більш низький коефіцієнт зважування при розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу для муніципальних облігацій (в порівнянні з кредитами муніципалітетам) певною мірою сприятиме банківських інвестицій в муніципальні облігації.
Стримуючим фактором для випуску довгострокових муніципальних облігацій може бути заклопотаність потенційних інвесторів щодо виконання зобов'язань за облігаціями наступної місцевою владою. Адже прецедент з Одесою показав, що це є дуже серйозним ризиком. Досвід інших країн показує, що цей фактор може бути протягом тривалого часу гальмом розвитку ринку муніципальних облігацій. Якщо говорити про зовнішній ринок, то тут слід відзначити існування значної ймовірності зневаги внутрішнім ринком з боку найбільших міст, які мають право на зовнішні запозичення. Частковим підтвердженням цьому є те, що перше Українське муніципальне облігаційне запозичення після 5 - річної перерви було здійснено саме на зовнішньому ринку - позика Києва в кінці липня - на початку серпня цього року обсягом 150 млн. дол. США. [13]
Висновок
Розвиток фінансових ринків в державах з перехідною економікою є важливим елементом реформ. Ці ринки грають дуже важливу роль у перетворенні заощаджень в інвестиції і переміщення грошей і капіталу з одного сектора в інший для більш ефективного їх використання. Збалансована структура фінансового ринку, без сумніву, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б економічне зростання держави.
Ринок державних цінних паперів - це невід'ємна частина внутрішнього фінансового ринку, і його зростання більшою мірою може сприяти розвитку, стабільності та ефективності фінансової системи. Крім того, що державні папери є надійним джерелом доходу, вони роблять економіку гнучкою до ринкових сигналів.
Тим більше що випуск державних цінних паперів для фінансування державних витрат у перехідній період здається більш привабливим у порівнянні зі зростання грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, тому що:
§ Розміщення цінних паперів дозволяє уряду фінансувати свої витрати без збільшення сукупної грошової маси;
§ Продаж цінних паперів часто є дешевшим шляхом (у порівнянні зі збільшенням податкового навантаження або грошової маси) фінансування державних витрат;
§ Ринок державних цінних паперів є складовою частиною національних фінансових ринків;
§ Випуск цінних паперів дозволяє уряду пристосувати структуру і час позик до своїм теперішнім і майбутнім потребам;
§ Активна торгівля державними цінними паперами сприяє зменшенню різниці між ринковими ставками залучення і надання в позику грошових ресурсів і зниження витрат фінансових посередників;
§ Звернення державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності і гнучкості економіки в цілому;
§ Існування добре розвинених вторинних ринків дає можливість використання державних цінних паперів при проведенні грошової політики центрального банку країни;
§ Розвиток первинних і вторинних ринків державних цінних паперів дозволяє уряду повною мірою контролювати високі темпи інфляції;
§ Звернення державних цінних паперів відповідає існуючим міжнародним стандартом робить економіку більш стабільною і привабливою для іноземних інвесторів.
У той же час деякі недоліки інтенсивного використання продажу цінних паперів для фінансування державних витрат, наприклад:
§ нові випуски державних цінних паперів можуть збільшити державний борг і таким чином переносити частину фінансового навантаження на майбутнє покоління;
§ Розвиток первинних і вторинних ринків державних цінних паперів може спричинити розподіл фінансових ресурсів і мати негативний вплив (ефект витіснення інших інвестицій) на розвиток інших фінансових ринків країни;
§ Великі суми заступників можуть призвести до збільшення номінальних процентних ставок і зробити витрати бюджету сприйнятливими до зміною процентних ставок;
§ Використання цінних паперів послаблює бажання уряду та інших органів влади контролювати свої витрати і, крім того, може збільшити залежність уряду від своїх кредиторів.
Вітчизняний ринок так чи інакше державних цінних паперів перебуває на стадії становлення, однак досвід зарубіжних країн свідчить про важливу роль цих цінних паперів як джерела формування позикового капіталу. В умовах розвиненої ринкової економіки державні цінні папери, послужать необхідним засобом мобілізації грошових коштів. Для інвестора облігації будуть одним з надійніших способів вкладення капіталу.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991г. № 1201-XII, зі змінами та доповненнями від 05.02.2004 року N 1455-IV.
2. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 1455 від 22.09.2000 "Про випуск процентних облігацій внутрішньої державної позики 2000 року".
4. "Положення про депозитарну діяльність Національного банку України", затверджене постановою Правління НБУ № 114 від 19.03.2003 та зареєстрованого в Мін'юсті за № 304/7625 від 15.04.2003.
5. "Положення про порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик", затверджене постановою Правління НБУ № 248 від 18.06.2003 та зареєстрованого в Мін'юсті за № 551/7872 від 7.07.2003.
6. Постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 31.01.2001 "Про випусках облігацій внутрішніх державних позик".
7. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). 2-е вид. К.: КНЕУ, 200
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Курсова
185.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Ринок державних цінних паперів
Ринок державних цінних паперів в РФ
Ринок державних цінних паперів США
Ринок державних цінних паперів Казахстану
Ринок державних цінних паперів тенденції і перспективи
Фінанси гроші бюджетна кредитна і банківська системи РФ валютний ринок і ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів Фондовий ринок України
Ціноутворення на ринку державних цінних паперів
Функції і класифікація державних цінних паперів
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru