додати матеріал


Ринок капіталу

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економічної теорії і маркетингу
Курсова робота
на тему: «Ринок капіталу»
Виконав
Перевірив
Луганськ 2006

Зміст
Вступ
1 Фінансовий ринок
1.1 Поняття фінансового ринку та його структура
1.2 Суб'єкти фінансового ринку
1.3 Характеристика об'єктів фінансового ринку
2 Ринок цінних паперів
2.1 Сутність ринку цінних паперів і його місце в ринковій економіці
2.2 Функції ринку цінних паперів
2.3 Структура та види ринку цінних паперів
3 Про заходи щодо розвитку організаційного ринку цінних паперів в Україну
4 Здійснення економічних нормативів
4.1 Роль кредитно-банківської системи в економіці держави
Висновки
Список використаної літератури

Введення
В умовах ринкових відносин ринок капіталу займає дуже важливе значення, тому що є важливим джерелом довгострокових фінансових ресурсів. У ринок капіталу входять ринок цінних паперів і ринок банківських послуг, що сприяє платоспроможності фінансової системи. Усі ринки регламентуються законами і законодавчими актами, тому для нормального функціонування цих ринків необхідно в Україні створити нормальну законодавчу базу, яка б змогла регулювати економічні відносини з формування та розподілу позичкового капіталу.
Найважливішою функцією фінансового ринку є трансформація вільних грошових коштів у позичковий капітал, потім перерозподіляє між різними господарюючими суб'єктами економіки, які ставлять перед собою одну мету - збільшення капіталу.
Незважаючи на достоїнства і недоліки ринку цінних паперів не слід все ж ідеалізувати економічний механізм ринкових відносин. Існує необхідність у підході до його можливостей і в оцінці його потенціалу. Так само необхідна згуртованість так як ринок цінних паперів чинить негативний вплив на платіжні системи та на банківські показники.
Ці та інші питання ми розглянемо в цій роботі, які вимагають особливої ​​уваги.

1 Фінансовий ринок
1.1 Поняття фінансового ринку та його структура
Для нормального розвитку економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки. Ці процеси повинні здійснюватись на фінансових ринках.
Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.
На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладення. Тому всі суб'єкти ведення господарства стикаються в першу чергу з фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.
Крім того, фінансовий ринок стимулює зростання обсягів виробництва, накопичення фінансових ресурсів та сприяє виникненню і розвитку позитивних соціальних змін у суспільстві. Реалізація цих функцій здійснюється в тому числі і через ринок цінних паперів, який значно розширює і полегшує шлях всім суб'єктам економіки до отримання необхідних їм коштів.
Фінансовий ринок як ринок фінансових ресурсів має таку структуру (рис.1.1).
Фінансовий
Ринок
Валютний
Ринок
Кредитний
Ринок
Грошовий Ринок
Ринок інструментів позики
Ринок інструментів власності
Ринок гібридних і похідних інструментів
Ринок цінних паперів
Рис.1.1 Структура фінансового ринку
Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих ринків:
Кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами та громадянами, які потребують фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;
Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.
Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску та обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.
З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.
Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти. Їхній рух обумовлено різницею в рівнях прибутку та ризику.
Ринок капіталу - це:
1 частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція на середньо-і довгостроковий позичковий капітал;
2 специфічна сфера відносин, об'єктом яких є наданий у позику грошовий капітал і формується попит і пропозиція на нього;
3 сегмент ринку позикових капіталів, на якому здійснюються операції щодо середньо-і довгострокового фінансування та операції з цінними паперами (акціями, облігаціями).
4 Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо-і довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.
Ринок капіталу - найважливіший джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.
Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.
Виділяють також національний і міжнародний фінансові ринки. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якого виходять на світовий ринок.
Фінансовий ринок можна розділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному ринку.
У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційний організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищої якості та виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ​​ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами поза фондової торгівлі. У цьому випадку об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які за будь-яких причин не котируються на біржі.
При будь-трактуванні структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їх мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки. Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівно доступним грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.
Наведемо коротку характеристику окремих сегментів фінансового ринку.
Кредитний ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де об'єктом операцій виступає наданий на певних умовах у позику капітал.
Цей ринок виконує такі функції:
1 об'єднання дрібних, розрізнених грошових заощаджень населення, державних структур, приватного бізнесу, іноземних інвесторів і утворення великих грошових фондів;
2 трансформація коштів у позиковий капітал, який забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;
3 надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття дефіциту державного бюджету, фінансування різного роду соціальних програм.
4 Таким чином, кредитний ринок дає можливість здійснювати нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок потрібно розглядати як синтез ринків різних платіжних засобів. Він поділяється на ринок грошових ресурсів і ринок боргових зобов'язань.
Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.
Валютний ринок виконує такі функції:
1 своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;
2 регулювання валютних курсів;
3 диверсифікацію валютних резервів;
4 страхування валютних ризиків;
5 отримання прибутку учасниками валютного ринку у вигляді різниці курсів валют;
6 проведення валютної політики, що грунтується на державній регуляції національної економіки та реалізації узгодженої політики в межах світового господарства.
7 Валютний ринок України - це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Суб'єктами валютного ринку є продавці валюти, покупці і посередники.
В їх ролі можуть виступати:
1 комерційні банки - великі транснаціональні, середні і малі банки, для яких характерною є тенденція до зосередження операцій на великих біржах;
2 небанківські фінансові установи - фонди хеджування (в основному спекулятивні фонди) і пенсійні фонди. Ці установи безпосередньо на ринку не виступають, а користуються посередництвом банків. Їх роль зростає, тобто їх угоди досягають великих розмірів, і вони не підпадають під правила з точки зору обережності як банківські установи;
3 підприємства і приватні особи.
Залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют ринки поділяються на міжнародні, регіональні і національні.
Міжнародний ринок - сукупність операцій з валютами, що виступають на вільному світовому ринку в країні походження валюти. Сукупність операцій з валютами, що виступають на вільному світовому ринку поза країни їх походження, здійснюється на євроринку.
На регіональних і національних ринках банки проводять операції з обмеженою кількістю вільно конвертованої валюти.
Ринок цінних паперів охоплює досить широку сукупність суспільних відносин, які виникають і існують щодо цінних паперів, включаючи державну і інституційно-правову їх регуляцію.
1.2 Суб'єкти фінансового ринку
Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні господарства, фірми і підприємства, фінансові інститути і держава.
Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.
Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.
Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.
Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.
Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.
Фінансові інститути - це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи).
Основна функція фінансових посередників - це допомога в передачі коштів від потенційних позичальників і навпаки. Їх діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників, а саме:
1 відпадає потреба у пошуках один одного;
2 знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;
3 з попереднього випливає зростання процентного доходу зберігач;
4 знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики за рахунок зменшення моральних, фізичних зусиль і витрат часу на залучення капіталу декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;
5 фінансові посередники зменшують витрати на здійснення фінансових операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів і отримувати великі прибутки.
Таким чином. Фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) - позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).
1.3 Характеристика об'єктів фінансового ринку
Товарами фінансового ринку є кошти та цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.
Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко і без великих втрат переведені в готівку.
Цінні папери - основний товар фінансового ринку, своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.
Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:
1 стандарт - напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;
2 ринковість - підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;
3 ліквідність - свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;
4 регуляція державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.
За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою (маючи на увазі, що в кожному конкретному випадку такий тотожності мова не обов'язково йде про весь масиві цінних паперів). Так, емітент багатьох цінних паперів і грошей той самий - держава й уповноважені нею органи. Випуск тих і інших регулюється Урядом, Міністерством фінансів, Центральним банком, деякими іншими органами. І гроші, і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизували, мають певний ступінь захисту від підробок.
І гроші, і цінні папери підпадають під дію інфляційних процесів. Багато спільного є і в механізмі їх знецінення, що відбувається, якщо грошей випущено більше, ніж потрібно обслуговування товарообігу, або якщо емісія цінних паперів перевищує місткість фондового ринку. І гроші, і цінні папери можуть накопичуватися, бути засобом утворення скарбів. Крім того, гроші і такі цінні папери, як вексель або чек, використовуються як засоби платежу. При цьому вексель, будучи кредитними грошима, є їх різновидом, а чек - їх замінником.
Ще одна важлива тотожність цінних паперів і грошей полягає в тому, що вони є товаром особливого роду. І ті й інші, зокрема, мають властивість елемента авансованого капіталу. Як товар особливого роду гроші можуть обмінюватися на товари, а цінні папери - обмінюватися на гроші. Цінні папери можна також обмінювати на активи елементів. Особливий характер цінних паперів як товару полягає в особливому - щодо реальних інвестицій - характер звернення (звернення самостійне, але під впливом змін, що відбуваються в реальних інвестиціях, капіталі).
Гроші та цінні папери є таким товаром, що має значення не сам собою, а лише як представник, інструмент відповідних ринків, процесів, потреби яких вони і обслуговують.
Сказане вище не ліквідує істотних розбіжностей між цінними паперами і грошима. Так, якщо гроші можуть випускатися тільки державою або Центральним банком, то цінні папери - практично будь-якими юридичними, а в ряді випадків і фізичними особами.
Чимало розбіжностей існує і в сфері економічних характеристик цінних паперів і грошей. Цінні папери відображають процеси, що відбуваються всередині капіталу і на фондовому ринку, а гроші - процеси, що відбуваються всередині всього товарного світу. Гроші - мірило національного багатства активів, пасивів, майна окремого підприємства і приватної особи. Гроші - вимірювач капіталізації (обсягу випуску) цінних паперів. Цінні папери - це титул власності, а гроші - показник багатства.
Гроші мають, як правило, безстроковий характер, а цінні папери обмежені термінами. Рівні ліквідності і надійності грошей звичайно набагато вище, ніж цінних паперів. Найбільшою мірою це відчутно в умовах рівноважного ринку. Щодо прибутковості, то в цінних паперах вона зазвичай запрограмована. Гроші ж самі собою, не ставши інвестиціями, доходу не дають. Цей зв'язок можна показати таким способом:
Г> Iнв. (ЦП)> Г'(1.1)
де Г - гроші вкладені; Iнв. - Інвестиції; ЦП - цінні папери; Г'- гроші отримані.
Перша фаза цієї формули, Г> Iнв. (ЦП), є стадією інвестування, або придбання за гроші цінних паперів (документованих інвестицій).
Друга фаза, Iнв. (ЦП)> Г', є стадією реалізації цінного паперу (повного або часткового погашення), стадією реалізації економічного права власності на неї. Для отримання доходу при реалізації цінного паперу (повне погашення) важливо перевищення Г'над Г:
Дохід = Г'- Г. (1.2)
За характером нарахування плати за позику інструменти фінансового ринку можна поділити на такі основні типи:
1 Проста позика. Це позика в розмірі Р, яка надається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величину так званих процентних платежів, які нараховуються в розмірі відсотку щорічно на суму, що перебуває у розпорядженні позичальника;
2 Дисконтна позика. Це позика, номінальна величина якої більша за ту величини, що фактично передається позичальнику в момент видачі позики. Різниця між цими величинами є формою позикового відсотка, який стягується авансом;
3 Позика з фіксованими виплатами. Це позика в розмірі Р, що надається на t років, причому погашення позики здійснюється щорічно, починаючи з першого року, протягом t років у фіксованому розмірі Р *. Такого роду позики дуже поширені як споживчі позики;
4 Купонна облігація. Вона має термін погашення t, номінальну вартість F, яка вказується на самій облігації і виплачується при погашенні облігації належать t * купонів вартістю Р * кожний, які дають право власнику облігації отримувати щорічно виплати в розмірі Р *.
Розвиток та удосконалення фінансового ринку сприяє появі різноманітних цінних паперів, які функціонують у різних його сегментах, дають можливість відкласти сьогоднішнє споживання, нагромадити заощадження, спрямувати їх у сферу підприємницької діяльності.
Таким чином, фінансовий ринок здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між галузями, областями та регіонами; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Фінансовий ринок утворює достатні фонди коштів для всіх суб'єктів економіки - держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

2 Ринок цінних паперів
2.1 Сутність ринку цінних паперів і його місце в ринковій економіці
Ринок цінних паперів - це сектор фінансового ринку, що акумулює тимчасово вільні капітали інвесторів, виступаючий місцем зіткнення і реалізації інвесторів продавців і покупців цінних паперів. Фондовий ринок сприяє більш адекватному реагуванню фінансової системи на кон'юнктурні коливання і регулюють потоки капіталів, забезпечує їх перелив з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з більш високою.
Найважливіші переваги ринку цінних паперів полягають у наступному.
1. При отриманні банківського кредиту компанія обмежена часом, жорсткими зобов'язаннями з виплати високих відсотків незалежно від розміру отриманого прибутку, в той час як продаж цінних паперів дозволяє в короткі терміни використовувати залучені ресурси, за обсягом значно перевищують ті, які можна отримати за кредитами.
2. На ринку цінних паперів можна отримати капітали на кілька десятиліть (при випуску облігацій) і навіть у безстрокове користування - при випуску акцій.
3. Доходи за деякими видами цінних паперів виплачуються залежно від розміру отриманого прибутку, в той час як відсотки по кредитах номінально фіксовані.
4. Кошти, інвестовані в цінні папери, продовжують залишатися в розпорядженні всього життєвого циклу фондових цінностей, навіть якщо власники цінних паперів передають їх одне одному.
5. Ринок цінних паперів дає можливість брати участь в управлінні виробництвом.
6. Операції з цінними паперами знижують рівень оподатковування інвесторів - власників цінних паперів.
Незважаючи на величезні переваги і недоліки ринку цінних паперів, не слід все ж ідеалізувати цей економічний механізм ринкових відносин, необхідно тверезо і виважено підходити до його можливостей і оцінювати його потенціал. У зв'язку з цим виділяють основні недоліки ринку цінних паперів.
1. Ринок цінних паперів чутливий до різного роду маніпуляцій і іншим діям, що викривляє ціноутворення і рішення про розміщення, що зменшує пропозицію цінних паперів на фондових ринках.
2. Внутрішні ринки цінних паперів піддаються сильному впливу з боку міжнародного ринку цінних паперів.
3. Ринок цінних паперів може справити негативний вплив на платіжні системи та на банківські питомі капітальні показники, які можуть виникнути через нестабільність цін і обсягів на ринку цінних паперів. Такий вплив відчувається у двох напрямках: ефекти потоків, які підтверджують рух грошей у відповідь на рух цінних паперів, ефекти капіталу. Учасники ринку цінних паперів повинні адекватно реагувати на рух цін.
4. Ринок цінних паперів призводить до створення потужного механізму переміщення багатства, що може призвести до суспільно небажаних результатів. По-перше, рух цін на ринку в умовах спочатку нерівній професійної підготовки учасників веде до перерозподілу фінансових активів на користь найбільш кваліфікованих, до концентрації капіталів, до монополізації ринку. По-друге, доступ до списку на фондовій біржі може бути обмежений, і прохід до нього може використовуватися як спрямований кредит, забезпечуючи фонди фірмами, що знаходяться у більш сприятливому становищі.

2.2 Функції ринку цінних паперів
Фондовий ринок дозволяє вирішувати наступні завдання:
Ø акумулювати капітал емітентами в найкоротші терміни;
Ø вкладати капітал інвесторами при менш витратною формі запозичення;
Ø регулювати заощадження, споживання, інфляцію, зайнятість та інші макроекономічні показники;
Ø залучати інвесторів до прав і зобов'язаннями власника;
Ø диверсифікувати капітал і розподіляти ризик, пов'язаний з вкладеннями інвесторів;
Ø сприяти довгостроковому економічному зростанню.
Розглянемо основні фактори, що визначають характер ринку цінних паперів. Можна виділити два основних фактори, які впливають на ринок цінних паперів:
1. макроекономіка і фінансові умови;
2. законодавча, правова та інституційна інфраструктура.
Розглянемо елементи інфраструктури ринку цінних паперів більш докладно.
1. Інституційна інфраструктура.
Включає елементи, що забезпечують можливість функціонування фондового ринку: посередники для проведення всіх видів операцій з цінними паперами і дій з їх потенційними покупцями; інформаційно-технічні системи та технології для проведення на біржовому та позабіржовому ринку цінних паперів операцій, пов'язаних з цінними паперами та клієнтурою; депозитарні , реєстраційні структури ринку цінних паперів; фінансово-аудиторські, е. консультаційні функції і відповідні суб'єкти, е. безпосередньої участі в торгівлі цінними паперами не приймають, але щоб забезпечити прийняття рішень щодо інвестування та оцінюють отримані результати.
2. Законодавча інфраструктура.
Цей найважливіший елемент інфраструктури ринку цінних паперів складається з: виконавчих органів державної влади, що відповідають за організацію та функціонування фондового ринку; приватних саморегулюючих структур (фондові біржі, всілякі самостійні організації корпоративного характеру); власне законів цих корпоративних організацій, які мають за мету регулювання технології роботи з цінними паперами, прийнятих стандартів; контролюючих органів корпоративних структур.
3. Правова інфраструктура.
Дана система має риси подібності з законодавчої інфраструктурою, але, на відміну від останньої, виходить за рамки корпоративних норм і обмежень. Правова інфраструктура охоплює весь спектр взаємин і норм між учасниками ринку. Системи нормативних актів разом з методикою їх функціонування покликана забезпечити ефективне вирішення спорів між учасниками ринку цінних паперів. Засоби вирішення спорів дієві судові органи державного та корпоративного походження в особі арбітражних і третейських судів.
Існування подібної інфраструктури забезпечує чотири умови:
1. Безумовне дотримання прав контрагентів і в першу чергу прав власності.
2. Вільний доступ всіх зацікавлених до інформації про ринок цінних паперів і гласність проведення угод з цінними паперами. Абсолютна видимість при торгівлі цінними паперами і ясне розуміння інших процедур необхідних для ефективного встановлення цін і для впевненості у справедливості ринку.
3. Захист від нечесних дій посередників та інсайдерів. Контролюючі органи в особі держави і контролюючих громадських і приватних організацій покликані захистити інвесторів від недобросовісних емітентів та неправдивої інформації.
4. Захист від фінансового краху посередників і ринкових інститутів, таких як розрахункові палати.
Цивілізований розвинений ринок цінних паперів складається з маси взаємопов'язаних, але самокоштовних елементів, що відображає складність стоять перед суспільством завдань. У цій ситуації від приватного бізнесу потрібна максимальна увага та прагнення до інституціонального будівництва на ринку цінних паперів. В якості перспективної задачі приватний інтерес спрямований на розвиток суб'єктної бази ринку цінних паперів в особі професійних інвесторів.
Для успішного функціонування ринку цінних паперів необхідно наявність наступних умов: створення інституційної інфраструктури; розумна державна політика щодо формування та функціонування ринку цінних паперів.
2.3 Структура та види ринку цінних паперів
У структурі ринку цінних паперів прийнято виділяти дві основні частини:
Ø первинний ринок цінних паперів;
Ø вторинний ринок цінних паперів.
Первинний ринок цінних паперів - це ринок перших і повторних емісій фондових інструментів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Найважливіша риса первинного ринку цінних паперів - повне розкриття інформації для інвесторів, що дозволяє їм зробити обгрунтоване і доцільний вибір цінних паперів для інвестування.
Вторинний ринок цінних паперів це ринок, на якому звертаються в перебігу свого життєвого циклу раніше емітовані і розміщені на первинному ринку цінні папери. Механізм вторинного ринку цінних паперів орієнтований на підтримку стабільного ринку, на обмеження спекулятивних явищ. Вторинний ринок цінних паперів підрозділяється на два сектори:
- Біржовий - забезпечувати ліквідність та регулювання ринку цінних паперів, визначення ціни, облік ринкової кон'юнктури. Найважливішим елементом інфраструктури вторинного ринку цінних паперів є фондова біржа. Вона виступає як торговельне, професійне, нормативне та технологічне ядро ​​ринку цінних паперів;
- Позабіржовий - охоплює сукупність операцій з цінними паперами, що здійснюються поза фондової біржі.
Наведена характеристика біржового та позабіржового вторинного ринку цінних паперів точна лише в першому наближенні, так як в реальній дійсності існує перехідні форми, які розмивають чітко окреслену межу між цими категоріями.
Крім вищевикладеної класифікації, ринок цінних паперів може бути сегментований за іншими ознаками. За видами цінних паперів виділяють:
Ø ринок акцій;
Ø ринок облігацій;
Ø ринок векселів;
Ø ринок опціон;
Ø ринок депозитних і ощадних сертифікатів і т.д.
За емітентам ринок цінних паперів можна розділити на ринок:
Ø приватних цінних паперів;
Ø ринок державних цінних паперів;
Ø ринок міжнародних цінних паперів.
За інвесторам виділяють:
Ø ринок цінних паперів інституційних інвесторів;
Ø ринок цінних паперів індивідуальних інвесторів.
За територіальним критерієм ринок цінних паперів може бути:
Ø регіональним;
Ø національним;
Ø світовим.
За видами застосовуваної технології торгівлі розрізняють такі види ринку цінних паперів:
1. Стихійний, який характеризується тим що правила укладання угод і вимоги до цінних паперів, до учасників ринку не встановлюються, торгівля здійснюється довільно.
2. Простий аукціонний, являє собою механізм, при якому в конкурентні відносини включаються тільки покупці. Така форма торгівлі цінних паперів підходить тільки для примітивних ринків.
3. Онкольний - на якому цінні папери протягом певного часу продаються за конкретною ціною, яка приводить у відповідність попит і пропозиція.
4. Безперервний аукціон, на якому цінні папери продаються за ціною постійно змінюється в результаті взаємодії попиту і пропозиції.
5. Подвійний аукціонний - являє собою сукупність онкольного і безперервного ринків цінних паперів. З змагання вступають продавці і покупці цінних паперів.
6. Дилерський - на якому цінні папери продаються за ціною, встановленою продавцем.
Можливість змін зростає на ринках, що розвиваються, у зв'язку з цим регулюючі органи повинні вносити необхідні правові поправки.
Активність ринку цінних паперів, спрямована за межі країни, може зростати трьома шляхами:
1. Позичальники капіталу шукають доступу до іноземних портфелів інвестиційних ресурсів, а інвестори - до інвестиційних можливостей іншої країни.
2. Створення регіональних ринків цінних паперів для підтримки життєздатності національного ринку цінних паперів.
3. Ефективність використання дорогих функцій ринку цінних паперів: електронна перевірка та оформлення угод.
Організуючі ринку цінних паперів повинні триматися на рівні впливу, які накладаються на управління в результаті змін, що відбуваються. Необхідно прагнути до найважливішої мети, щоб ринок цінних паперів залишався інформаційно-відкритим і забезпечував рівні можливості для всіх його учасників.

3 Про заходи щодо розвитку організаційного ринку цінних паперів в Україну

Протягом багатьох років стан організаційного ринку цінних паперів в країні визначається взаємодією трьох довготривалих факторів: діючої вкрай жорстокою і неоптимізованою системи тотального фіскального оподаткування; триваючим, далеким від завершення, процесом межі власності; нецивілізованим характером корпоративної культури та корпоративного управління в АТ.

Тому ніякі часткові, локальні заходи з розвитку організованого ринку цінних паперів в України не можуть принести скільки-небудь помітного результату. Необхідна розробка комплексної програми, яка б в органічному єдності і взаємозв'язку охоплювала всю сферу законодавчого регулювання зазначених чинників-процесів і в контексті відповідних перетворень передбачала поетапне внесення змін до законодавства, що регулює ринок цінних паперів і діяльність його професійних учасників. Вся ця робота повинна проводитися в рамках імплементації Директиви ЄС «Про фінансових ринках» від 21 квітня 2004 2004/39/ЄС, а також інших директив ЄС, що стосуються ринку цінних паперів.

Необхідно підготувати спільний план робіт, з визначенням цілей та сутності змін у чинному законодавстві України, а також етапів їх реалізації за широкої участі державних органів, науково-дослідних установ та саморегулівних організацій (СРО) професійних учасників фінансового, фондового і товарного ринків.

Не маючи можливості надати проект такого плану в цілому, вважаємо корисним в інтересах його розробки дати свої пропозиції з окремих питань, які можуть увійти до комплексу заходів, що підлягають розробці в рамках цього проекту.
Перш за все, необхідно здійснити комплекс заходів з докорінного підвищення корпоративної культури і вдосконалення корпоративного управління в АТ (в першу чергу, у відкритих) відповідно до «Принципів корпоративного управління України», затвердженими рішенням ДКЦПФР від 11 грудня 2003 р. № 570.
Особливе значення для розвитку цивілізованого ринку цінних паперів в Україні мають три вузлові проблеми: інформаційна відкритість (публічність) ВАТ; дотримання ними прав акціонерів (у тому числі міноритарних); проведення зваженої дивідендної політики, яка б враховувала інтереси всіх груп акціонерів. Якщо перші дві з названих проблем знайшли відображення у проекті Закону України «Про акціонерні товариства» та нормативних актах ДКЦПФР, то остання законодавством практично не регулюється. Між тим систематична невиплата або вкрай малі розміри дивідендів негативно позначаються на загальному іміджі ВАТ для самих акціонерів, і в тому числі - портфельних інвесторів, діяльність яких переважно формує попит та пропозиція на вторинному ринку цінних паперів і від яких багато в чому залежить загальний стан ринку цінних паперів в Україну. Догляд портфельних інвесторів з вітчизняного фондового ринку наприкінці минулого століття серйозно підірвав позиції цього ринку і сприяв його стагнації. Противники встановлення жорстких законодавчих норм стосовно виплати дивідендів посилаються на можливі порушення в такому випадку правий володарів великих пакетів акцій. Але законна і інша постановка питання: чи не порушує невиплата дивідендів прав всіх інших акціонерів?
Чинний Закон України «Про господарські товариства», а також доповнює його проект Закону України «Про акціонерні товариства», який безуспішно намагаються провести через Верховну Раду України, не створюють передумов та мотивації для активної емісійної діяльності корпоративних емітентів, для виходу на фондовий ринок. Зокрема, вкрай низька норма Закону України «Про господарські товариства» щодо мінімального розміру статутного фонду АТ і відсутність у цьому законі обмежень на максимальну кількість акціонерів в ЗАТ створили ще одну проблему для фондового ринку. Так, з одного боку, в Україні діє безпрецедентно велику кількість (за станом на 1 січня 2004 р., понад 11,8 тис.!) ВАТ, акції багатьох з яких не обертаються на фондовому ринку і взагалі не мають ринкової перспективи через відсутність інвестиційної привабливості підприємств. З іншого боку, багато великих, інвестиційно привабливі та ефективно працюючі підприємства, які отримали статус ЗАТ, взагалі закриті для організаційного фондового ринку, а їх загальна кількість (22,5 тис.) майже вдвічі перевищує кількість ВАТ.
Тим часом слід прийняти законодавчі заходи, які б підвищили статус ВАТ, їх роль у формуванні цивілізованого ринку цінних паперів в Україні та значення в національній економіці. Необхідно переглянути і диференціювати норми, які встановлені чинним законодавством щодо мінімального розміру статутного фонду (капіталу) АТ і максимальної кількості акціонерів залежно від їх типу і тим самим спонукають їх до відповідних перетворень у своєму організаційно-правовий статус, а як результат - до скорочення їх кількості за рахунок поліпшення зазначених якісних характеристик, а також сприяти виведенню фінансово-економічної діяльності підприємств з тіньової сфери.
Зважаючи на складність процедур, пов'язаних з реалізацією запропонованих змін у чинному законодавстві, необхідно передбачити їх поетапне введення в дію з урахуванням складної економічної ситуації, особливостей тих чи інших груп АТ, а також ступеня підготовленості всього законодавчо-правового поля у відповідності з цими політиками, відвівши кожному з цих етапів достатній період.
Втілення всіх цих норм у практику АТ зажадає від них значних фінансових витрат. Їх тягар може бути істотно ослаблене за рахунок лібералізації оподаткування (наприклад, часткової або повної відміни податку на дивіденди, і в тому числі - авансової виплати цього податку з боку АТ) і зниження тарифів обов'язкових платежів за послуги державних органів з оформлення, реєстрації (перереєстрації) відповідних документів, випусків акцій та ін, а також за послуги друкованих видань за публікації регулярної та нерегулярної інформації про діяльність АТ, проведення зборів акціонерів, і т. п.
Важлива роль в активізації та розвитку організованого ринку цінних паперів належить торговцям цінними паперами. Їх більш високі витрати і більш складні правила торгівлі на організованому ринку призводить до того, що їм вигідніше і простіше працювати саме на неорганізованому ринку. Тому, при загальному зниженні рівня оподаткування операцій з цінними паперами, слід створити певні переваги в оподаткуванні (аж до його повної відміни - за аналогією з банківськими депозитами) для операцій з цінними паперами, що здійснюються на їх організованому ринку.
У законодавстві необхідно чітко розмежувати поняття «фондова біржа» та «позабіржова ТІС». Розмежувати ці поняття можна на базі використання поняття «організатор торгівлі цінними паперами».
Головна функція фондової біржі полягає у виявленні «справедливих» ринкових цін з цінних паперів, що знаходяться на ній в обігу, тоді як для позабіржовий ТІС головною функцією є інформування учасників торгів про котирування цінних паперів, що обертаються на ній. Тому пропонується, взявши за основу наведене визначення поняття «організатор торгівлі цінними паперами», сформулювати поняття «фондова біржа» та «позабіржова ТІС» з урахуванням їх головних функцій, зазначених раніше.
Вимоги до фондової біржі як до організатора торгівлі повинні бути ширшими і жорсткими, ніж до позабіржовий ТІС. Що ж стосується лістингу цінних паперів, то, згідно зі світовою практикою (і зокрема ФКЦБ Росії), це поняття стосується тільки фондових бірж і має на увазі допуск цінних паперів до офіційного котирування на фондовій біржі. Тому критерії лістингу централізовано встановлюються уповноваженим державним регулюючим органом лише для фондових бірж. У свою чергу, для позабіржових ТІС визначаються загальні вимоги допуску, без конкретизації його критеріїв, які повинні бути самостійно встановлені цими ТІС.
Подальший розвиток організаційного ринку цінних паперів в Україні вимагає відновлення на ньому провідної або, щонайменше, рівноправною з позабіржовими ТІС ролі фондових бірж.
Для цього вітчизняні фондові біржі повинні піти на суттєві і навіть корінні перетворення у своїй організації і діяльності, цілями яких мають стати створення цілісного біржового фондового торгово-інформаційного простору та забезпечення конкурентоспроможності фондових бірж з позабіржовими ТІС, найбільш розвиненою представницею яких в Україні є ПФТС. У свою чергу, все це потребуватиме корінного програмно-технічного переозброєння фондових бірж, впровадження сучасних технологій організації торгівлі цінними паперами та її інформаційного супроводу. Фондові біржі повинні забезпечити виконання своїх класичних функцій - таких, як створення стійкого ринку; визначення «справедливої» ціни; регулювання руху інвестиційних капіталів; формування фондових індикаторів; інформування про фінансовий стан емітентів цінних паперів та про стан їхнього ринку.
Для цього необхідні великі фінансові ресурси. На жаль, природні процеси концентрації капіталу за рахунок злиття або поглинання компанією в сфері біржової фондової діяльності, як і в інших галузях економіки, в Україні поки йдуть вкрай мляво. Інтенсифікувати ці процеси могло б серйозне посилення вимог, що пред'являються законодавством України до фондових бірж. У цьому зв'язку ми підтримуємо пропозиції Української міжбанківської валютної біржі про значне підвищення нормативу мінімального розміру статутного фонду фондової біржі до 1 млн. або навіть до 2 млн. євро.
Для створення цілісного біржового фондового торгово-інформаційного простору в Україні повинні бути розроблені єдині (уніфіковані) для всіх фондових бірж правила лістингу, торгівлі на них цінними паперами та формування курсових цін, а самі фондові біржі повинні мати спільне інформаційне поле, доступне для всіх операторів ринку цінних паперів в Україні. Такі вимоги зможуть виконати лише одна - дві з діючих вітчизняних фондових бірж. Іншим же з них доведеться або припинити свою діяльність, або стати структурними підрозділами.
Можливий також варіант досягнення поставлених цілей за рахунок консолідації фондових бірж шляхом створення Єдиної біржової фондової системи України. В основу такої Системи повинні бути покладені принципи добровільності, рівноправності та господарської самостійності її учасників, які об'єднують свої фінансові та інтелектуальні ресурси для побудови відповідної матеріально-технічної бази Системи, для організації електронних межбіржевих торгів цінними паперами з віддалених робочих місць у режимі реального часу за допомогою спеціалізованої структури - «Технічного центру». Досвід розвинених країн (зокрема, США і Франції) свідчить про широкі можливості такої системи організації біржової торгівлі, в рамках якої регіональні біржі торгують в режимі реального часу цінними паперами, що обертаються на центральних біржах (Нью-Йоркській або Паризької), за їх курсовим цінами . Організаційно-правовою основою Системи може стати Асоціація українських фондових бірж, цілями якої є спільна захист та лобіювання інтересів фондових бірж, розробка відповідної внутрішньої нормативної бази Системи. Ця Асоціація теж створюється на зазначених вище принципах. У рамках такої Асоціації може бути вирішена проблема створення єдиної СРО торговців цінними паперами - акціонерів і членів фондових бірж. З огляду на нинішній стан фондових бірж в Україні, ми вважаємо цей варіант найбільш реальним, оскільки він дозволив би в найкоротші терміни забезпечити вирішення поставленого завдання, актуальність якої постійно зростає.

4 Дотримання економічних нормативів.

4.1 Роль кредитно-банківської системи в економіці країни.

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.
Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, установлювані Національним банком України:
I. платоспроможність банку;
II. показники ліквідності балансу;
III.максімальний розмір ризику на одного позичальника;
IV.размер обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку України.
Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків по високому ринковому курсі, а виходить, одержати значну курсову різницю, використовувану банками в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а також за бажанням акціонерів належні їм дивіденди.
Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених чи втрат екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам). У таких випадках на покриття збитку може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль свого роду страхового фонду.
Платоспроможність банку ¾ це достатність його власних засобів для захисту інтересів вкладників чи інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними засобами банку і його активів помножене на 10. Це співвідношення не повинне бути менш 8%. Щоб домогтися високої платоспроможності, банк повинний постійно стежити за якістю своїх активів. Для цього насамперед варто домагатися чи ліквідації зменшення статей з високим коефіцієнтом ризику. Звичайно банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнуться його статутний фонд для покриття збитків.
Ліквідність банку ¾ це його здатність своєчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту й ін.) Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність.
До зобов'язань банку при розрахунку показників поточної, короткострокової і загальної ліквідності відносяться засоби на розрахункових, поточних і депозитних рахунках і в кредиторській заборгованості, а також суми гарантій та поручительств, наданих банком.
Сума ризику на одного позичальника перевищує 10% власних засобів банку вважається великим кредитом. Сумарний залишок заборгованості по усіх великих кредитах, з урахуванням балансових зобов'язань (гарантій та поручительств) не повинен перевищувати 8-кратного розміру власних коштів банку.
Якщо сума усіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір власних засобів не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються, а якщо перевищують більш ніж на 50% ¾ потроюються (тобто значення показника платоспроможності повинне бути не нижче 24%).

Висновок
З вище написаного можна зробити наступні висновки, що для нормального функціонування економіки необхідна мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перерозподіл на комерційній основі між різними секторами економіки.
В умовах ринкових відносин господарюючі суб'єкти у своїй безпосередньо взаємодіють на фінансовому ринку, де шукають необхідні кошти і здійснюють інвестування тимчасово вільних грошових коштів.
Крім того ринок стимулює зростання обсягу виробництва, накопичення фінансових ресурсів, що сприяє розвитку економіки і отримання соціального ефекту в суспільстві. За коштам ринку капіталу функціонує ринок цінних паперів, який регулює потік капіталу, забезпечує його перелив з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з більш високою, що призводить до негативної тенденції.
Ринок цінних паперів призводить до формування потужного механізму переміщення багатства, до концентрації капіталу, отже, до монополізації ринку.
У зв'язку з тим що фондовий ринок тільки проходить етап зародження в української економіки, то необхідно створити законодавчу базу, яка б регулювала економічні відносини з приводу розподілу і перерозподілу грошових ресурсів. Так само існує необхідність у відкритому фондовому ринку, який почав би залучати без особливого ризику іноземних інвесторів до прав і зобов'язаннями власника.
Диверсифікувати капітал і розподіляти ризик, пов'язаний з вкладеннями інвесторів в українську економіку.

Список вікорістаної Літератури
1. 1.Алехін Б.І. Ринок цінних паперів. Введення у фондові операції. - Самара, 2000.
2. Алексєєв М.Ю. Ринок цінних паперів. - К., 2000.
3. Андрєєв В.К. Проблеми правового регулювання ринку цінних паперів / / Держава і право. - 2001. № 3
4. Андрєєв В.К. Ринок цінних паперів. Правове регулювання. Курс лекцій. -К., 2001.
5. Балабанов В.С. Ринок цінних паперів. - К., 2003.
6. 6.Бобров В.Я. Основи рінкової ЕКОНОМІКИ: підручник. -К,: Либідь, 2000.-320с.
7. Голубєв С. В. Ринок цінних паперів: становлення та тенденції.: Автореф. Дис. Канд.наук. - К., 2003.
8. Міркін Я.М. Цінні папери і фондовий ринок. - К.: Перспектива, 2002.
9. Мурзін Д.В. Цінні папери - безтілесні речі. - К., 2003.
10. Назарчук М. Про заходи щодо розвитку організованого ринку цінних паперів в Україні / / журнал Економіка України № 12
11. Нерсесов Н.О. Представництво і цінні папери. - К., 2001.
12. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник для вузів. Серія «Підручники, навчальні посібники». Ростов н / Д: «Фенікс», 2000. - 352стр.
13. Філюк. Г. Роль кредитно-банківської системи в економіці держави / / журнал Економіка України № 8
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
110.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Ринок капіталу і ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів і ринок капіталу
Ринок капіталу та кредитний ринок
Ринок праці та капіталу
Світовий ринок капіталу
Ринок позичкового капіталу 2
Ринок позичкового капіталу
Ринок позичкового капіталу 3
Ринок реального капіталу
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru