Римська республікa

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

У період республіки організаціявласті була досить проста і деякий час відповідала умо-виям, які були в Римі до часу виникнення государства.На протягом наступних п'яти століть існування респуб-лики розміри держави значно збільшилися. Але це почтіне відбилося на структурі вищих органів держави, по-преж-нього знаходилися в Римі і здійснювали централизованноеуправление величезними територіями. Природно, що таке по-ложення знижувало ефективність управління і стало з временемодной з причин падіння республіканського ладу. На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, в Рим-ської республіці поєднувалися аристократичні і демократичний-ські риси, при істотному переважання перших, які забезпечують-вавшіх привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників. Це у повноваженнях і взаєминах вищих державних органів. Ними були народниесобранія, сенат і магістратури. Хоча народні збори вва-лись органами влади римського народу і були олицетворениемсвойственной полісу демократії, не вони переважно управ-лялі державою. Це робили сенат і магістрати - органи ре-альної влади нобілітету. У Римській республіці існували три види народних со-лайкою - центуріатних, трибунатні і куріатні. Головну роль іграпі центуріатних зборів, забезпечується-рілі завдяки своїй структурі та порядку прийняття рішень пре-володіють аристократичних і багатих кіл рабовладельцев.Правда, їх структура з середини | | | ст. до н.е. з розширенням пре-делов держави і увеліченіеж числа вільних змінилася нев їх користь: кожен з п'яти розрядів імущих громадян став ви-ставлять рівну кількість центурій - по 70, а загальна чіслоцентурій було доведено до 373. Але переважання аристократії ібогатства все ж таки збереглося, тому що в центуріях вищих розрядів було набагато менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарі, чия чисельність, значно зріс-ла, як і раніше складали тільки одну центурію. До компетенції центуриатного зборів входило прінятіезаконов, обрання вищих посадових осіб республіки (консу-лов, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд жалібно вироки до смертної кари. Другий вид народних зборів представляли трибунатні з-бран, які залежно від складу жителів триб, беру участь-вавшіх в них, ділилися на плебейські і патриціанських-плебей-ські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони ізбіралінізшіх посадових осіб (квесторів, еділам тощо) і розглядали чи скарги на вирок ~ про стягнення штрафу, Плебейські собра-ня, крім того, обирали плебейського трибуна, а з 111 в. до н.е. оніполучілі та право прийняття законів, що призвело до зростання їх зна-чення в політичному житті Рима. Але разом з тим у результатеувеліченія до цього часу числа сільських триб до 31 (зі збереженням-нівшіміся 4 міськими трибами всього стало 35 триб) жітелямотдаленних триб стало важко бути в зборів, чтопозволіло багатим римлянам посилити свої позиції в цих собра-куріатні зборів після реформ Сервія Тулія потерялібилое значення. Вони лише формально вводили на посаду осіб, обраних іншими зборами, і врешті-решт були замененисобраніем тридцяти представників курії - лікторів. Народні збори в Римі скликалися на розсуд вис-ших посадових осіб, які могли і перервати збори, і пе-ренесті його на інший день. Вони ж головували в собра-ванні і оголошували питання, що виникають. Учасники з-бран не могли змінювати внесені пропозиції. Голосування поним було відкритим і тільки в кінці республіканського періодабило введено таємне голосування (учасникам зборів роздаючи-лись спеціальні таблиці для голосування). Важливу, найчастіше всегоопределяющую роль відігравало те обставина, що рішення цін-туріатного зборів про прийняття законів і обрання должностнихліц у перше століття існування республіки підлягали утвер-дження сенатом, а й потім, коли в 111 ст. до н.е. 'Це правило билоотменено, сенат отримав право попередньо рассмотреніявопросов, що виносяться на збори, що дозволяло йому фактіческінаправлять діяльність зборів. Важливу роль у державному механізмі Римської респуб-лики грав сенат. Сенатори (спочатку їх було 300, за кількістю патрі-цианско пологів, а в 1 ст. До н.е. число сенаторів було увеліченосначала до 600, а потім до 900) не обиралися. Спеціальні посадової особи - цензори, що розподіляли громадян з центуріями тр ~ бам, раз на п'ять років складали списки сенаторів з пред-ставники знатних і багатих сімей, вже займали, як правило, вищі державні посади. Це робило сенат органом верхівки рабовласників, фактично незалежним від волі біль-шінства вільних громадян. Формально сенат був дорадчим органом, і його поста-лення називалися сенатус-консульт. Але компетенція сенату була великою. Він, як зазначалося, контролював законодавець-ву діяльність центуріатних (а потім і плебейських) зборів, стверджуючи їх вирішення, а згодом попередньо розглядають рівая (і відкидаючи) законопроекти. Точно таким же чином кон-троліровалось іабраніе народними зборами посадових осіб (спочатку затвердженням обраних, а згодом - кандидатур). Велику роль відігравало те обставина, що в розпорядженні се-ната знаходилася скарбниця держави. Він встановлював податки і що визначає необхідні фінансові витрати. До компетенції сенату ставилися постановленйя з громадської безпеки, благоус-тройству і релігійного культу. Важливе значення мали зовнішньо-політичні повноваження сенату. Якщо війну оголошувало центурії-. атное збори, то мирний договір, а також договір про союз ут-верждает сенат. Він же дозволяв набір в армію і распределяллегіони між командувачами арміями. Нарешті, в чрезвычайныхобстоятельствах (небезпечна війна, потужне повстання рабів і т.п.) сенат міг прийняти рішення про встановлення диктатури. Магістратурами в Римі іменувалися державні поса-ності. Як і в Стародавніх Афінах, у Римі склалися определенниепрінціпи заміщення магістратур. Такими принципами були ви-борность, терміновість, колегіальність, безплатність і відпові-відальність. Всі магістрати (крім диктатора) обиралися центуріатних-ми або трибутних зборами на один рік. Це правило не рас-поширюють на диктаторів, термін повноважень яких не могпревишать шести місяців. Крім того, повноваження консула, ко-мандовавшего армією, у разі незакінчений військової кампа-нії могли бути продовжені сенатом. Як і в Афінах, все магістра-тури були колегіальними - на одну посаду ізбералосьнесколько чоловік (диктатор призначався один). Але специфіка кол-легіальності в Римі полягала в тому, що кожен магістрат мав право самостійно приймати рішення. Це рішення міг-ло бути скасовано його колегою (право интерцессии). Винагорода ня магістрати не отримували, що, природно, закривало шлях до магистратурам (а потім і в сенат) малозабезпеченим і незаможним. У той же час магістратури, особливо в кінці республіканського періоду, стали джерелом. значних доходів. Магістрати (за винятком диктатора, цензора і плебейського трибуна) по істе-чении терміну їх повноважень могли бути притягнуті до відпові-ності народними зборами, які обрали їх. Необхідно відзначити і ще одна істотна відмінність рим-ської магістратури - ієрархію посад (право вищого магістрату скасувати рішення нижчестоящого). Влада магістратів поділялась на вищу (~ гпрепит) і загальну (ро1ея1ая). В ~ балаканина включалися вища військова влада право укладати перемир'я, право скликати сенат і народні збори і головувати в них, право видавати накази і примушувати до іспоЬненію, право суду та призначення покарання. Ця влада належала диктатору, консулам і преторам. Дік-татор мав "найвищий Імперіум" (яиттпит) базікання), вклю-чавшій право засуджувати до смертної кари, яке не підлягає оскарженню. Консулу належав великий империум (тпа] ия ~ трегШт) - право виносити смертний вирок, який міг бути оскаржений в центуриатном зборах, якщо він був винесений у місті Римі, і не підлягав оскарженню, якщо був винесений за межами міста. У претора був обмежений империум (Іпрі-пцтп Ппця) - без права засуджувати до смертної кари. Влада ро1ез1ая належала всім магістратам і включала в себе правр віддавати розпорядження та накладати штрафи за їх невиконання. Магістратури ділилися на ординарні (звичайні) і екстра-ординарні, (чрезвичаййие). До ординарним магистратурам відно-сілісь посади консулів, преторів, цензорів, квесторів, еділам І Д ~. Консули (у Римі обиралися два консули) були вищими ма-гістратамі і очолювали всю систему магістратур. Особливо істотному були військові повноваження консулів: набір до армії і командування нею, призначення воєначальників, право укладати перемир'я і розпоряджатися військовою здобиччю. Претори з'явилися в середині 1Ч ст. до н.е. в якості помічників консулів. У силу того, що останні, командуючи арміями, часто були відсутні в Римі, до преторам перейшло управління містом і, що особливо важливо, керівництво судочинством, що дозволяло в силу наявного в них Імперіуму видавати загальнообов'язкові постанови і тим самим створювати нові норми права. Спочатку обирався один пре-тор, потім два, один з яких розглядав справи римських грома-дан (міський претор), а інший - справи з участю іноземців (претор перегринів). Поступово число преторів збільшилося довосьмі. Два цензора обиралися раз на п'ять років для складання спи-Сков римських громадян, розподілу їх по трибам і розрядам ідля складання списку сенаторів. Крім того, до їх компетенцііотносілось спостереження за моральністю і видання відпо-чих едиктів. Квестори, колишні спочатку помічниками консу-лов без спеціальної компетенції, з часом стали відати (підконтрольний сенату) фінансовими витратами і розслідуванням не-яких кримінальних справ. Число їх, відповідно, зростала і до концуреспублікі досягло двадцяти. Еділи (їх було два) спостерігали заобщественним порядком у місті, торгівлею на ринку, організовує-вивалі святкування і видовища. Колегії "двадцяти шести чоловіків" складалися з двадцяти шестічеловек, що входили в п'ять колегій, що відали наглядом за тюрь-мами, карбуванням монети, очищенням доріг і деякими судебниміделамі. Особливе місце серед магйстров займали плебейські трібуни.Іх право че1о відігравало велику роль у період завершення борьбиплебеев за рівноправ'я. Потім, у міру збільшення ролі сенату, активність плебейських трибунів пішла на спад, а спроба ГаяГракха у 11 ст. до н.е. посилити її закінчилася крахом. Екстраординарні магістратури створювалися лише у над-вичайно, що загрожують особливою небезпекою Римському державі про-стоятельствах - важка війна, велике повстання рабів, серйозно-ні внутрішні заворушення. Диктатор призначався за предложеніюсената одним з консулів. Він мав необмежену владу, якій підпорядковувалися всі магістрати. Право че1о плебейського три-буна на нього не діяло, розпорядження диктатора не підля-ли оскарженню, і за свої дії він не ніс ответственності.Правда, в перші століття існування республіки диктатури вво-лися не тільки в надзвичайних обставинах, а для решеніяконкретних завдань і повноваження диктатора обмежувалися рамка-ми цього завдання. За її межами діяли ординарні магіст-ратури. У період розквіту республіки до диктатури майже не при-бігали. Термін диктатури не повинен був перевищувати шести месяцев.Вместе з цим у період кризи республіки це правило билонарушено і з'явилися навіть довічні диктатури (діктатураСулли "для видання законів і устрою держави"). До екстраординарним магистратурам можуть бути віднесені ікоміссіі децемвиров, утворені в період одного з под'емовборьби плебеїв за свої права для підготовки Законів Х11 таблиць, створених в 450 - 451 рр.. до н.е.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Доповідь
22.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Римська архітектура
Римська література
Римська цивілізація
Римська міфологія
Римська імперія
Римська цивілізація
Давня римська міфологія
Римська військова тактика
Римська громада та її управління
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru