додати матеріал


приховати рекламу

Рикунін Микола Миколайович

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Народний артист РРФСР

Народився 23 вересня 1915 року в місті Ростові Ярославської області. Дружина - Рикуніна Маргарита Василівна. Доньці - Наташа (1985 р. нар.) І Ніка (1991 р. нар.).

Батько Миколи був фабрикантом, він помер від запалення легенів за кілька місяців до народження сина. Хлопчика назвали на честь батька. Перші два роки Микола-молодший жив з матір'ю Марією Антонівною у власному особняку. Дід Миколи був купцем і не шкодував коштів на виховання онука. За розповідями матері хлопчик знав, що його батько багато зробив для міста. Він брав участь у багатьох благодійних акціях. Його капітали були вкладені в будівництво ростовської гімназії, міського театру. Після революції будинок конфіскували, і Микола з матір'ю опинилися на вулиці. Їх прихистила бабуся. Мати влаштувалася працювати в їдальню, щоб врятувати сім'ю від голоду.

У школі, в якій навчався Микола, був драматичний гурток під керівництвом вчителя російської мови А.І. Урусова. Там хлопчик займався і зіграв кілька головних ролей. Одного разу вчитель сказав, що при міському театрі відкривається дитячий театр і відбудеться перегляд дітей. Миколи туди прийняли. Його першою роллю став Ворон у виставі "Снігова королева".

Одного разу ввечері 1929 Микола пішов на вокзал. Він любив дивитися на минаючі поїзди. До платформи підійшов 509-й поїзд, що йде до столиці. Москва здавалася місцем виконання мрії. Почалася посадка. Миколи, ваблене мрією стати артистом, потягнуло до відкритої двері вагону. Через кілька годин він вийшов на платформу Ярославського вокзалу. Гуляючи по Москві, він потрапив на Театральну площу і опинився біля Малого театру, на дверях якого було написано, що бажаючі молоді люди беруться до допоміжний склад трупи. Він зайшов і побачив хлопчика, який теж мріяв стати артистом, - Володю Глухова (згодом став Народним артистом Латвії). У Малому театрі їх прослухали та взяли на другий тур. На другий день, гуляючи по місту, вони забрели на Тріумфальну площу, до театру Мейєрхольда. Експериментальна театральна майстерня В.Е. Мейєрхольда - ГЕКТЕМАС - проводила набір на акторське відділення. Вони записалися і були допущені до конкурсу першого туру. Коли на іспиті Микола читав підготовлений уривок, то в один момент так закричав і впав на підлогу, що голова комісії, ним виявився сам Всеволод Еміль Мейерхольд, запитав, чи не розбити чи той і попросив прочитати іншу вірш. Микола почав, але Мейєрхольд перервав його і попросив підшукати щось класичне. Миколі вручили товсту книгу, показавши уривок, який потрібно прочитати. Хвилювання юнака було таке велике, що він дивився на довгі рядки і нічого не розумів. Коли Миколу викликали знову, він підійшов до столу і, ледь не плачучи, поклав книгу і мовчки попрямував до дверей, пояснивши свій вчинок тим, що не розумів нічого з написаного. І раптом Микола почув, як Мейєрхольд сказав комусь: "Зараховано цього хлопчика на третій тур".

Скоро Микола і його новий друг дізналися, що їх зарахували до ГЕКТЕМАС, і тут же залучили як допоміжну силу у виставах. У пошуках заробітків вони з Володею потрапили в Театр Революції, в пору іспитів, і вирішили спробувати себе і там. Далі почали бігати по всіх подібних іспитів, намагаючись ще і з'ясувати, чи платять студентам стипендію і чи є гуртожиток. Їх прийняли в Дитячий музичний театр Наталії Сац, пообіцявши невеликі гроші. Вовка ноги годують. Володя дізнався, що в Центральному технікумі театрального мистецтва (ЦТТІ) платять стипендію і є гуртожиток. Це означало, що є місце, де можна вчитися, харчуватися і жити.

Обидва приятелі були прийняті, і це виявилося дуже серйозно. Курсом керував Борис Михайлович Сушкевич, йому допомагали Іван Любєзнов і Володимир Дудін. Міміку і грим викладав керівник Московського театру сатири Андрій Павлович Петровський. У кінці 1-го курсу всіх відправили на виробничу практику в колишній театр Корша.

Як-то раз Микола опинився в Саду імені Баумана. У той час там була акторська біржа. До нього підійшов чоловік і запитав, хто він, де навчається. Через півгодини новий знайомий Лев Маркович Мейерсон, підписав з Миколою перший акторський контракт, вручив підйомні і призначив день приїзду до Свердловська. З драматичного театру, куди прибув Микола, його відправили в Златоуст, де створювався Театр малих форм сатири. Його взяли в трупу, і почалися репетиції. На здачу вистави приїхала комісія зі Свердловська, але, переглянувши постановку, вирішила закрити театр. Миколи перевели в місцевий драматичний театр. Так минув перший театральний сезон, який він догравав вже в Театрі російської драми. Микола Рикунін скуштував життя провінційного артиста в повній мірі. Він грав в Ярославлі, Калузі, Смоленську. Після безлічі ролей йому захотілося повернутися в театральне училище.

Одного разу в розпал сезону в Смоленськ приїхали майстри мистецтв з Москви. Комісія переглянула виставу і запросила Миколу зіграти Павку Корчагіна з трупою мінського театру. З вікна мінської готелю він побачив величезний плакат, який проголошував, що у виставі "Як гартувалася сталь", приуроченому до Дня Червоної Армії, в ролі Павки Корчагіна виступить артист Рикунін. Репетиція в театрі пройшла успішно. Після неї колеги запросили Миколая в буфет, де він, розпалений, випив холодного пива. На наступний день Рикунін настільки захрип, що не міг брати участь у виставі. Миколі довелося повернутися до Смоленська, де його чекало листа з Москви від директора Театру сатири І.М. Веров, який запрошував Миколи після закінчення сезону в трупу театру.

У Москві його зарахували до складу трупи, призначивши невеликий оклад. Микола був щасливий грати з такими акторами, як П.М. Поль, І.А. Любєзнов, В.Я. Хенкин, Н.І. Слонова, Є.Я. Мілютіна, Р.Г. Холодов, Н.Д. Нурмі, В.А. Лепко, Я.М. Рудін, Д.Л. Кара-Дмитрієв, Р.Г. Корф та ін Молодий артист їздив з майстрами на концерти, був постійно зайнятий, а також виручав колег, якщо вони хотіли звільнитися від якихось маленьких ролей.

Розпочата війна застала театр на гастролях у Києві. Кинувши все, трупа повернулася до Москви. Після приїзду Московський театр сатири відправив на фронт бригаду своїх найкращих артистів. Чоловіча частина молоді театру вирішила з'явитися до військкомату з проханням відправити на фронт в одну військову частину. У військкоматі вони зустріли свого директора І.М. Веров. Виявилося, що їх театр поряд з іншими провідними театрами занесений в "золотий фонд" країни і артисти звільнялися від призову до діючої армії. Акторам не потрібно було ходити в атаку, але захищати Батьківщину можна було по-різному ...

Під час перших бомбувань Москви Миколи Рикуніна і Віктора Драгунського зарахували пожежними театру. Ночами вони чергували на даху і скидали запальнички. Незабаром дирекція театру підготувала ще дві бригади для відправки на фронт. В одній з них були Р.Г. Корф, Я.М. Рудін, В.А. Токарська, Р.Г. Холодов, а в іншій - Ф. Діамант, К. Фролова, П. М. Поль. Поль був призначений керівником, а Микола - бригадиром. Спочатку виступали під Смоленськом, потім у Вязьмі. У той час тут йшли кровопролитні бої. Коли, рятуючись від німців, бригада Миколи повернулася до Москви, їм повідомили страшну звістку: інша бригада театру потрапила в оточення. Р.Г. Корфа і Я.М. Рудіна розстріляли на місці, інші потрапили в полон. Цей факт дійшов до Верховного Головнокомандувача. На наступний день наказом І.В. Сталіна театр був відправлений в евакуацію до Іркутська. Сезон в Іркутську пройшов вдало, і театр вирушив до Магнітогорська. Там Микола одружився з акторкою свого театру Олені Кара-Дмитрієвої (вони прожили з нею більше 50 років). Від першого шлюбу у неї була дочка, яку Микола прийняв як свою.

Незабаром театр переїхав до Владивостока, потім - у Комсомольськ-на-Амурі, Хабаровськ, Читу, Свердловськ, Челябінськ і знову до Магнітогорська. Після евакуації театр повернувся до Москви. Микола з дружиною отримали дозвіл поїхати з концертами в діючу армію. Подорож залишив у пам'яті чимало пригод і аж ніяк не гумористичних, бригада театру об'їздив багато фронтових доріг. У ту пору Микола Рикунін отримав нагороди, які вважає найдорожчими, - орден Червоної Зірки, медалі "За оборону Москви" і "Перемогу над Німеччиною".

Закінчилася війна, театр повернувся до Москви і відкрив новий сезон. У п'єсі "Факір на годину" Микола виконував роль Колі-фоторепортера, з танцями і куплетами. Його партнером був Віталій Доронін. Володимир Хенкин грав роль швейцара в провінційній готелі.

Одного разу на виставу прийшов уже відомий на той час артист естради Олександр Шуров і запропонував створити з ним сатиричний дует. До цього А.І. Шуров працював в дуеті з А.І. Трудлером: Шуров грав на роялі, Трудлер співав арії з оперет. Вони виконували злободенні куплети, діалоги, інтермедії. Під час війни Трудлер загинув. Пропозиція Шурова було для Миколи несподіваним, але приємним. Вони почали репетирувати. Олександр грав на роялі. Разом вони співали куплети, пісеньки, музичні пародії. Микола зазвичай знаходився біля рояля, але якщо треба, використав всю сцену для танцю. Для першого концерту було підготовлено всього два номери: куплети В. Бобошко і М. Вікерс "Летять перелітні птахи" і пародії "Бабка й мураха". Виступ відбулося 2 травня 1946 року в Центральному Будинку Радянської Армії. Дует був прийнятий добре.

Перший успіх вирішив долю Миколи. Почалася концертне життя, хоча він не відразу розлучився з театром. У той час основним видом транспорту для А. Шурова і Н. Рикуніна був трамвай. Пізніше В. Диховічний і М. Слобідської написали для дуету пісеньку "Аннушка", присвячену знаменитому трамвайному маршруті "А". Давид Ашкеназі написав до неї музику. У репертуарі дуету з'явилася сатирична пісенька "Манечка" і "Серенада" поета Я. Грея на музику М. Богословського, потім "Главсметана", "Заїло", "Потяг іде в Чикаго" та ін Для дуету писали автори: Б. Ласкін, Е. Лагідний, А. Мерлін, Грей, О. Левицький, Г. Теріков, А. Левін та ін

З ростом числа концертів росла і популярність. Представники дуету стали подумувати про створення естрадного вистави. Одним з таких уявлень стала "Чорна кішка". Вистава грали в готелі "Радянської". Все пройшло нормально, але наступного дня стало відомо, що перший секретар московського міськкому партії Єгоричев розгромив програму дуету на партійному пленумі. У Міністерстві культури відбулося спеціальне засідання з питання А. Шурова і Н. Рикуніна. Їм заборонили працювати на естраді протягом року. Коли їх поновили на роботі, дует продовжив свою концертну діяльність.

У середині 1950-х років дует перетворився на Маленький естрадний театр. До співпраці залучалися музиканти, виконавці, але за собою дует залишав центральне місце. У той час М. Рикуніна і А. Шуров були присвоєні високі почесні звання Заслужених артистів РРФСР. У театрі з'явилися спектаклі: "Замість концерту" В. Диховичного і М. Слобідського (режисери П. Васильєв та М. Петров, 1953), "На маскараді" В. Бахнова і Я. Костюковський (режисери К. Воїнів і Н. Рикунін, 1955), "Маленькі образи великого міста" В. Куніна і А. Мерліна (режисер П. Васильєв, 1957), "Не в назві справа" А. Хазіна (режисер Н. Рикунін, 1958), "Чоловіча розмова" В. Бродова і А. Мерліна (режисер Н. Рикунін, 1961), "З жартом під вітрилами" А. Мерліна, Я. Зискинд і Н. Рикуніна (режисер Н. Рикунін, 1975), "Бенефіс ... Бенефіс ..." (Режисер Н. Рикуніна, 1988) та ін

Дует гастролював по всьому Радянському Союзу, був буквально нарозхват. При цьому Микола Рикунін закінчив Вищі режисерські курси при ГІТІСі, стажувався у Г. Товстоногова в Ленінграді. Під час навчання, щоб не залишити Шурова без роботи, їздив з Москви до Ленінграда і назад. Микола Миколайович тяжів до режисури і намагався ставити всі свої спектаклі сам. Він ставив вистави на стадіонах, у палацах спорту, кілька сезонів поспіль його програми йшли в Саду "Ермітаж".

У 1979 році А. Шуров і Н. Рикуніна присвоїли звання Народних артистів РРФСР, що в ті часи було серйозним визнанням для сатириків. Олександр Шуров був старший Миколи Рикуніна на 10 років, і з часом різниця у віці дала про себе знати. Їх останній "Бенефіс" відбувся у Театрі естради в лютому 1991 року. Дует прощався зі своїми глядачами, Шурова в той час було 85 років. Він все рідше і рідше виходив на сцену і в 1995 році помер.

Втрата партнера і друга стала великим потрясінням. Микола Миколайович довго не міг зважитися повернутися на естраду. Треба було вигадувати новий репертуар, шукати концертмейстера ... До того ж він не знав, як буде прийнятий публікою, яка звикла до дуету. Один раз Н. Рикунін подзвонив автору і виконавцю, композитору Людмилі Лядової і запропонував їй стати своїм музичним партнером. Вона погодилася, і почалися виступи. А в 1997 році за пропозицією головного режисера Театру естради Бориса Брунова Микола Рикунін зіграв свій "Бенефіс" в цьому театрі.

Сьогодні Народний артист РРФСР Микола Рикунін майже не виходить на сцену. Ні концертів, немає пропозицій. Він зайнятий літературною творчістю, випустив книгу "Бенефіс на біс", закінчує роботу над мюзиклом, пише гостросюжетні повісті. У той же час намагається не забувати куплети і інколи влаштовує репетиції з піаністом, щоб бути у формі. Микола Миколайович одружений з актрисою Московського театру ляльок, з якою його познайомила на гастролях Клавдія Іванівна Шульженко, виховує двох дочок.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Різне | Біографія
27.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Ге Микола Миколайович
Микола Миколайович Бенардос
Асєєв Микола Миколайович
Дроздов Микола Миколайович
Алексєєв Микола Миколайович
Єременко Микола Миколайович
Добронравов Микола Миколайович
Миклухо-Маклай Микола Миколайович
Микола Миколайович Миклухо-Маклай
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru