Ресурси підприємства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Т.В. Яркіна

1. Персонал підприємства

1.1. Класифікація і структура персоналу підприємства

Розрізняють поняття "трудові ресурси" і "персонал" підприємства.

Трудові ресурси - це частина населення працездатного віку, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями та практичним досвідом для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять у його обліковий склад.

Усі працівники підприємства поділяються на дві групи:

- Промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- Непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (ППП) підрозділяється на чотири категорії: робітників, керівників, фахівців і технічних виконавців (службовців).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (послуг), ремонтом, переміщенням вантажів і т.п. До них також належать прибиральниці, двірники, гардеробники, охоронці.

Залежно від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (які виробляють продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес).

Керівники - працівники, які займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів (функціональних служб), а також їх заступники.

Спеціалісти - працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші функції. До них відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, техніки й ін

Технічні виконавці (службовці) - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документів, господарське обслуговування (діловоди, секретарі-друкарки, табельщики, креслярі, копіровщіци, архіваріуси, агенти та ін.)

Співвідношення працівників по категоріях характеризує структуру трудових ресурсів підприємства.

У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють по професіях, спеціальностям і рівню кваліфікації.

Професія - визначений вид діяльності (занять) людини, обумовлений сукупністю знань і трудових навичок, придбаних у результаті спеціального навчання.

Спеціальність - вид діяльності в рамках тієї чи іншої професії, який має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад: економіст-плановик, економіст-бухгалтер, економіст-фінансист, економіст-трудовик у рамках професії економіста. Або: слюсар-наладчик, слюсар-монтажник, слюсар-сантехнік в рамках робочої професії слюсаря.

Кваліфікація - ступінь і вид професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння і навичок, необхідних для виконання роботи чи функцій певної складності, що відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується ціла система показників.

Кількісна характеристика персоналу виміряється в першу чергу такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це кількість працівників облікового складу на певну дату з обліком прийнятих і вибулих за цей день працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за певний період використовується показник середньоспискової чисельності.

Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається як частка від ділення суми всіх облікових даних за кожний день на календарне число днів в місяці. При цьому у вихідні і святкові дні показується облікова чисельність працівників за попередню дату. Середньооблікова чисельність працівників за квартал (рік) визначається шляхом підсумовування середньомісячної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства у кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3 (12).

Рух працівників на підприємстві (оборот) характеризують наступні показники:

- Коефіцієнт обороту по прийому - це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період;

- Коефіцієнт обороту з вибуття - це відношення всіх вибулих працівників до середньооблікової чисельності працівників;

- Коефіцієнт плинності кадрів - це відношення вибулих з підприємства по неповажних причин (з ініціативи працівника, через прогули та ін) до середньооблікової чисельності (визначається за певний період).

Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають:

1.2. Визначення чисельності різних категорій працівників

Розрахунок чисельності працюючих - найважливіша задача визначення обгрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.

Планові розрахунки по кожній категорії працюючих ведуться з застосуванням різних методів визначення необхідної їхньої чисельності.

Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається виходячи з базисної чисельності (Чб), планованого індексу зміни обсягу виробництва (Jq) і відносної економії чисельності, отриманої в результаті пофакторно розрахунків зростання продуктивності праці (ЕЧ):

Чппп = Чб Jq Ресурси підприємства ЕЧ.

Більш точним є метод розрахунку планової чисельності промислово-виробничого персоналу на основі повної трудомісткості виготовлення продукції:

Чппп =,

де t - повна планова трудомісткість виробничої програми, чел.-ч.;

Б - баланс робочого часу одного працівника (розрахунковий ефективний фонд робочого часу);

Кв.н. - Очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Загальна чисельність робітників (чол.), зайнятих на роботах нормованих, визначається за формулою:

де t - планова трудомісткість одиниці певного виду продукції, чел.-ч.;

m - кількість виробів даного виду продукції, одиниць.

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах, а також допоміжних робітників розраховується за нормами обслуговування з урахуванням змінності робіт.

При складанні балансу робочого часу визначають число днів або годин, яке слід відпрацювати кожному робочому протягом планового періоду, число днів неявок на роботу, середню тривалість робочого дня одного середньооблікового робітника.

У балансі робочого часу розрізняють три категорії фонду часу: календарний, номінальний і ефективний. Календарний фонд дорівнює числу календарних днів планового періоду, а номінальний - за умови перериваної виробництва - календарному з урахуванням вирахування вихідних і святкових днів. Номінальний фонд за вирахуванням неявок внаслідок хвороби, відпусток та виконання громадських і державних обов'язків становить ефективний фонд робочого часу.

Чисельність керівників, фахівців і службовців розраховується по кожній функції методом прямого нормування або методом кореляційної залежності. Керівники підприємств при встановленні чисельності управлінського персоналу можуть керуватися типовими штатними розкладами, розробленими НДІ.

Чисельність непромислового персоналу не залежить від чисельності промислово-виробничого персоналу і визначається окремо по кожному виду діяльності з урахуванням особливостей (дитячі установи, житлово-комунальне господарство, підсобне сільське господарство тощо).

1.3. Кадрова політика на підприємстві

Управління персоналом пов'язане з розробкою і реалізацією кадрової політики, основними цілями якої є:

- Задоволення потреби підприємства в кадрах;

- Забезпечення раціональної розстановки, професійно-кваліфікаційного і посадового просування кадрів;

- Ефективне використання трудового потенціалу підприємства;

Реалізація цих цілей припускає виконання багатьох функцій, а саме:

- Планування, наймання і розміщення робочої сили, включаючи відбір, орієнтацію та адаптацію;

- Навчання, підготовку і перепідготовку працівників, підвищення кваліфікації;

- Оцінку персоналу (проведення атестації працівників, просування по службі та організація кар'єри);

- Визначення умов найму, праці та її оплати;

- Мотивацію праці і дотримання дисципліни;

- Забезпечення формальних і неформальних зв'язків, створення сприятливого психологічного клімату в колективі;

- Реалізацію соціальних функцій (пільгове харчування на підприємстві, допомогу родині, організація відпочинку та інше);

- Контроль за безпекою праці.

Роботу з кадрами на підприємстві здійснюють усі лінійні керівники, а також деякі функціональні відділи і менеджери: відділ кадрів, відділ праці і заробітної плати, відділ технічного навчання, керуючі (директора, менеджери) персоналом.

Наймання працівників здійснюється з зовнішніх і внутрішніх джерел.

До зовнішніх джерел відносять: регіональні біржі праці, державні центри зайнятості, вищі навчальні заклади і ПТУ.

Внутрішні джерела: підготовка працівників на самому підприємстві, просування своїх працівників по службі, прийом на роботу за рекомендацією своїх співробітників і ін

1.4. Продуктивність праці

Продуктивність праці - це його ефективність, результативність.

Для вимірювання продуктивності праці використовуються два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або приходиться на одного середньострокового працівника в рік (квартал, місяць).

Трудомісткість характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції або роботи.

Виробіток - найбільш розповсюджений і універсальний показник праці. Для її виміру використовують натуральні, умовно-натуральні і вартісні (грошові) одиниці виміру.

Одиниці трудомісткості - нормо-години. Праця, витрачена на виробництво продукції, може бути виражений в людино-годинах, людино-днях або середньостроковій чисельністю працюючих.

У залежності від способу вираження обсягу продукції розрізняють три основних методи виміру продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.

При натуральному методі рівень продуктивності праці обчислюється як відношення обсягу продукції у фізичних одиницях виміру до середньострокової чисельності ППП.

При трудовому методі обсяг продукції обчислюється в нормо-годинах.

Рівень продуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягу продукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність ППП.

У залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:

а) технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників);

б) трудомісткість обслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);

в) виробнича трудомісткість (витрати праці основних і допоміжних робітників);

г) трудомісткість керування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);

д) повна трудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).

Фактори підвищення продуктивності праці можна класифікувати за трьома напрямками:

1) чинники, що створюють умови для зростання продуктивності праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів тощо);

2) фактори, що сприяють росту продуктивності праці: матеріальне і моральне стимулювання, удосконалення оплати праці, впровадження науково і технічно обгрунтованих норм праці, впровадження прогресивної технології та ін

3) чинники, що безпосередньо визначають рівень продуктивності праці на підприємстві: механізація і автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці, ліквідація простоїв, усунення браку, вдосконалення управління і організації праці та ін

Базою підвищення рівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.

2. Виробничі фонди

2.1. Характеристика виробничих фондів

Засоби праці (машини, устаткування, будівлі, транспортні засоби) спільно з предметами праці (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, паливом) утворюють засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва є виробничими фондами підприємств. Розрізняють основні і оборотні фонди.

Основні виробничі фонди являють собою засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час і зберігають при цьому свою натуральну форму. Вартість їх переноситься на готову продукцію частинами, у міру втрати споживчої вартості.

Оборотні фонди - це ті засоби виробництва, які цілком споживаються в кожному новому виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на готовий продукт і в процесі виробництва не зберігають своєї натуральної форми.

Поряд з виробничими існують невиробничі основні фонди - майно соціального призначення. Це житлові будинки, дитячі та спортивні заклади, їдальні, бази відпочинку та інші об'єкти культурно-побутового обслуговування трудящих, що знаходяться на балансі підприємств і не надають прямого впливу на виробничий процес.

2.2. Класифікація, структура та оцінка основних виробничих фондів

У залежності від виробничого призначення основні фонди поділяються на групи:

- Будівлі - виробничі корпуси, склади, контори, гаражі і т.п.;

- Споруди - дороги, естакади, огорожі та ін інженерно-будівельні конструкції, що створюють необхідні умови для здійснення процесу виробництва;

- Передавальні засоби - лінії електропередач, зв'язку, трубопроводи;

- Машини і пристрої - силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні і регулюючі пристрої і лабораторне устаткування, обчислювальна техніка;

- Транспортні засоби - усі види транспортних засобів, в т.ч. міжзаводські, міжцехові і внутріцехові;

- Інструменти;

- Виробничий інвентар і приналежності;

- Господарський інвентар;

- Інші основні фонди.

Ці групи утворюють активну і пасивну частини основних виробничих фондів. До активної частини належать передавальні пристрої, машини і обладнання, до пасивної - будівлі, споруди, транспортні засоби, які безпосередньо не беруть участь у процесі виробництва, але є необхідною його умовою.

Співвідношення між окремими групами і частинами основних виробничих фондів характеризує їх структуру, що має важливе значення в організації виробництва. Найбільш ефективна та структура, де більше питома вага активної частини.

На структуру основних виробничих фондів впливають такі фактори, як спеціалізація і концентрація виробництва, особливості виробничого процесу, рівень механізації і автоматизації, географічне розміщення підприємства та ін

Існує кілька видів вартісної оцінки основних фондів.

Первісна вартість основних фондів - це сума витрат на виготовлення або придбання фондів, їхню доставку і монтаж.

Відновлювальна вартість - це вартість фондів на момент останньої їхньої переоцінки.

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною або відновною вартістю основних фондів і сумою їх зносу.

Ліквідаційна вартість - це вартість реалізації зношених і знятих з виробництва основних фондів (наприклад, ціна брухту).

2.3. Відтворення основних виробничих фондів

Знаходяться на підприємствах, основні фонди поступово зношуються. Розрізняють фізичний і моральний знос.

Фізичний знос означає матеріальний знос основних виробничих фондів під впливом процесу праці, сил природи (стирання робочих органів, корозія металевих частин і конструкцій, гниття дерев'яних частин, вивітрювання і т.п.).

Фізичний знос основних виробничих фондів знаходиться в прямій залежності від навантаження, якості відходу, рівня організації виробництва, кваліфікації робітників та інших факторів. Він визначається співвідношенням фактичного і нормативного термінів служби основних фондів. Для більш точного визначення зносу проводиться обстеження технічного стану основних фондів.

Під моральним зносом основних виробничих фондів розуміється їхня невідповідність сучасному рівню техніки, зниження техніко-економічної доцільності їх експлуатації.

З метою компенсації зносу основних фондів і нагромадження необхідних засобів для відтворення і відновлення основних фондів використовується система амортизаційних відрахувань.

Амортизацією називається грошове відшкодування зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування є одним з елементів витрат виробництва і включаються до складу собівартості продукції.

Розмір амортизаційних відрахувань, виражений у відсотках до первісної (балансової) вартості кожного виду основних фондів, називається нормою амортизації і розраховується за формулою:

де Фп (б) - первісна (балансова) вартість основних фондів;

Фл - ліквідаційна вартість основних фондів;

Тсл - термін служби основних фондів.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості основних виробничих фондів на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Величина амортизаційних відрахувань визначається трьома методами: рівномірним, рівномірно-прискореним і прискореним (коли в перші три роки переноситься 2 / 3 первісної вартості основних фондів, а потім залишок - рівномірно).

Існують різні форми простого і розширеного відтворення основних фондів.

Форми простого відтворення - ремонт (поточний, середній, капітальний і відбудовний), модернізація обладнання (вдосконалення його з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва) і заміна фізично зношених і технічно застарілих засобів праці.

Форми розширеного відтворення основних фондів:

- Технічне переозброєння (на якісно новому рівні) діючого підприємства;

- Реконструкція і розширення;

- Нове будівництво.

2.4. Виробнича потужність підприємства

Виробнича потужність підприємства - максимально можливий річний (добовий, змінний) випуск продукції (або обсяг переробки сировини) в номенклатурі і асортименті за умови найбільш повного використання обладнання і виробничих площ, застосування прогресивної технології та організації виробництва. Для вимірювання виробничої потужності використовуються натуральні та умовно-натуральні вимірники (тонни, штуки, метри, тисячі умовних банок і т.д.).

Розрізняють три види потужності:

- Проектну (передбачену проектом будівництва або реконструкції);

- Поточну (фактично досягнуту);

- Резервну (для покриття пікових навантажень).

При визначенні поточної потужності обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Середньорічна потужність підприємства обчислюється за формулою:

де мн.ч. - Потужність на початок року;

Мввод. - Потужність, що вводиться протягом року;

Мвиб. - Вибуває потужність;

n1, n2 - кількість місяців з моменту введення чи вибуття потужності, що залишилися до кінця року.

Величина потужності залежить від багатьох чинників: кількості встановленого обладнання, технічної норми продуктивності ведучого обладнання, можливого фонду часу роботи устаткування та використання виробничих площ протягом року, номенклатури, асортименту та якості вироблюваної продукції, нормативів тривалості виробничого циклу і трудомісткості виготовленої продукції (виконаних послуг) і т.д.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних виробничих цехів, дільниць або агрегатів, тобто за потужністю провідних виробництв.

У загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху може бути визначена за формулою:

або,

де a - продуктивність обладнання на годину;

T - річний фонд робочого часу обладнання, год.;

m - середньорічна кількість обладнання;

t - трудомісткість виготовлення одиниці продукції, год.

2.5. Ефективність відтворення та використання основних фондів і виробничих потужностей

Для характеристики відтворення основних фондів використовують такі показники:

Основними показниками використання основних виробничих фондів є:

1) коефіцієнт екстенсивного використання устаткування-визначається відношенням фактичної кількості годин роботи обладнання до кількості годин його роботи за планом;

2) коефіцієнт змінності роботи устаткування - відношення загальної кількості відпрацьованих машино-днів за добу до числа встановленого устаткування;

3) коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності обладнання до його технічної (паспортної) продуктивності;

4) коефіцієнт інтегрального використання устаткування дорівнює добутку коефіцієнтів інтенсивного і екстенсивного використання устаткування і комплексно характеризує експлуатацію його за часом і продуктивності;

5) фондовіддача - показник випуску продукції, що припадає на одну гривню середньорічної вартості основних виробничих фондів;

6) фондомісткість - величина, зворотна фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних виробничих фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається. Фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зниження;

7) фондоозброєність праці визначається відношенням середньорічної вартості основних виробничих фондів до середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства за рік.

На підприємстві розраховують також коефіцієнт освоєння проектної потужності і коефіцієнт використання наявної потужності.

Основні напрямки поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей: скорочення простоїв обладнання і підвищення коефіцієнта його змінності; заміна і модернізація зношеного і застарілого обладнання, впровадження новітньої технології й інтенсифікація виробничих процесів; швидке освоєння нововведених потужностей; мотивація ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей; розвиток акціонерної форми господарювання та приватизація підприємств та ін

2.6. Оборотні фонди підприємства

Поряд з основними виробничими фондами в процесі виробництва беруть участь оборотні виробничі фонди.

До складу оборотних фондів включають:

- Виробничі запаси - сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту обладнання, швидкозношувані малоцінні інструменти, а також господарський інвентар;

- Незавершене виробництво - предмети праці, які знаходяться у виробництві на різних стадіях обробки в підрозділах підприємства;

- Напівфабрикати власного виготовлення - предмети праці, обробка яких повністю завершена в одному з підрозділів підприємства, але які підлягають подальшій обробці в інших підрозділах підприємства;

- Витрати майбутніх періодів, до яких відносяться витрати на підготовку і освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво, а також інші витрати, зроблені в даному періоді, але які будуть включені в собівартість продукції в наступному періоді.

Співвідношення між окремими групами, елементами оборотних фондів і загальними їх обсягами, виражене в частках або відсотках, називається структурою оборотних фондів. Вона формується під впливом ряду факторів: характеру і форми організації виробництва, типу виробництва, тривалості технологічного циклу, умов постачання паливно-сировинних ресурсів та ін

У середньому на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить близько 70%, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення - 25%.

Головною умовою формування та використання оборотних фондів є їх нормування.

Нормами витрати вважаються максимально допустимі абсолютні величини витрат сировини і матеріалів, палива й електричної енергії на виробництво одиниці продукції.

Нормування витрати окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Основними повинні бути: прогресивність, технологічна та економічна обгрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.

При встановленні норм і нормативів на планований рік рекомендується використовувати дослідно-статистичний і розрахунково-аналітичний метод.

При аналізі роботи промислового підприємства застосовуються різні показники корисного використання матеріальних ресурсів:

- Показник (коефіцієнт) виходу готової продукції з одиниці сировини;

- Показник витрати сировини на одиницю готової продукції;

- Коефіцієнт використання матеріалів (відношення чистої ваги або маси виробу до нормативного або фактичною витратою конструкційного матеріалу);

- Коефіцієнт використання площі або обсягу матеріалів;

- Рівень відходів (втрат) і ін

Спільними джерелами економії матеріальних ресурсів є: зниження питомої витрати матеріалів, зменшення ваги виробів; зниження втрат і відходів матеріальних ресурсів; використання відходів і побічних продуктів; утилізація відходів; заміна натуральної сировини і матеріалів штучними і ін

3. Нематеріальні ресурси та активи

3.1. Нематеріальні ресурси

Нематеріальні ресурси - це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До них відносяться об'єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність - поняття, використовуване для позначення виключного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження або найменування місця походження товару, а також право по припиненню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність - юридичне поняття, яке охоплює авторське право та ін права, що стосуються інтелектуальної діяльності у галузі виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Характеристика об'єктів промислової власності:

1) винахід - це нове і володіє істотними відмінностями технічне рішення задачі в будь-якій галузі народного господарства, що дає позитивний ефект. Право на винахід засвідчується авторським свідоцтвом або патентом;

2) промисловий зразок - нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам технічної естетики, придатне до здійснення промисловим способом і що дає позитивний ефект.

Існує дві форми охорони промислового зразка: свідоцтво і патент. Не підлягають охороні як промислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винятково їх функцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;

3) корисні моделі - це нові по зовнішньому вигляду, формі, розміщенню частин або за будовою моделі. Для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні моделі;

4) товарні знаки - позначення (ім'я, знак, символ або поєднання їх), що поміщається на товарі або його упаковці для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

Основними вимогами до товарних знаків є їх індивідуальність, впізнаваність, привабливість для споживачів та охороноздатність, тобто можливість їх офіційної реєстрації.

Об'єкти інтелектуальної власності пов'язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого накопичення і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних відомостей, що відносяться до певної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

1) "ноу-хау" - технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні та управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва "ноу-хау" не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення "ноу-хау" здійснюється насамперед за допомогою укладання ліцензійних договорів.

2) раціоналізаторська пропозиція - це технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства, якому вона подана і передбачає зміну конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або зміна складу матеріалу. Його автору видається спеціальне посвідчення - підстава права на авторство і винагороду.

3) найменування місця походження товару. Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.

4) "гудвіл" - визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

3.2. Нематеріальні активи

Нематеріальні активи - це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об'єктів промислової власності отримують виключне право на їх використання за допомогою патентів.

Патент - документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріплює за особою, якій він виданий, виключне право на винахід.

Патент включає патентну грамоту єдиного зразка з розкриттям назви винаходу і дати його пріоритету, прізвища автора, а також патентну опис - характеристику технічного рішення. Термін дії патенту складає в середньому 15-20 років. У цей час виключається доступ фірм-конкурентів до запатентованої новинки і забезпечуються умови для отримання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбанням багатьох підприємств галузі.

На корисні моделі не видається патентна грамота. Модель заносять до спеціального реєстру, про що робиться публікація в офіційному виданні, а заявник отримує свідоцтво про виключне право на корисну модель терміном на 5 років.

Правовий захист товарного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації.

На продукт інтелектуальної власності встановлюється авторське право - система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних і художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ та їх взаємовідносин з іншими контрагентами.

Правовий захист місця походження товару виникає на основі його реєстрації.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл є власністю підприємства і не мають спеціального правового захисту, тому є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива шляхом їх використання самим власником чи наданням (з його згоди) такого права іншій зацікавленій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія - дозвіл ліцензіара на використання належних йому прав промислової власності (на винахід, промисловий зразок, товарний знак), що видається іншій особі (ліцензіату) на певних умовах. Ці умови (термін, обсяги, винагороду) складають зміст укладається ними ліцензійної угоди.

На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії:

1) періодичні відсоткові відрахування ("ройялті") від вартості виробленої і продаваної ліцензійної продукції;

2) одноразові винагороди - виплати твердо встановлених паушальних сум;

3) у вигляді взаємного обміну ліцензіями.

4. Фінансові ресурси підприємства

4.1. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси - це грошові кошти, наявні у розпорядженні підприємства і призначені для забезпечення його ефективної діяльності, для виконання фінансових зобов'язань і економічного стимулювання працюючих.

Формуються фінансові ресурси за рахунок власних і залучених коштів.

Стартовим джерелом фінансових ресурсів в момент установи підприємства є статутний (акціонерний) капітал - майно, створене за рахунок внесків засновників (або виручки від продажу акцій).

Основним джерелом фінансових ресурсів діючого підприємства служать доходи (прибуток) від основної та інших видів діяльності, позареалізаційних операцій. Він також формується за рахунок стійких пасивів, різних цільових надходжень, пайових та інших внесків членів трудового колективу. До стійких пасивів відносять статутний, резервний та інші капітали, довгострокові позики і постійно знаходиться в обороті підприємства кредиторську заборгованість.

Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, випущених підприємством; дивідендів з цінних паперів інших підприємств і держави; доходів від фінансових операцій; кредитів.

Фінансові ресурси можуть надходити в порядку перерозподілу від асоціацій і концернів, в які вони входять, від вищих організацій при збереженні галузевих структур, від страхових організацій.

В окремих випадках підприємства можуть бути надані субсидії (у грошовій або натуральній формі) за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють:

- Прямі субсидії - державні капітальні вкладення в об'єкти, особливо важливі для народного господарства, або в малорентабельні, але життєво необхідні;

- Непрямі субсидії, здійснювані засобами податкової і грошово-кредитної політики, наприклад, шляхом надання податкових пільг і пільгових кредитів.

Сукупність фінансових коштів підприємства прийнято підрозділяти на оборотні кошти і інвестиції.

4.2. Оборотні кошти підприємства

Оборотні кошти - це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Фонди обігу - це кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені, а також кошти в розрахунках і грошові кошти в касі і на рахунках.

Фонди обігу зв'язані з обслуговуванням процесу обігу товарів, вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після виготовлення продукції та її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це сприяє постійному відновленню процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства. У своєму русі оборотні кошти проходять три стадії: грошову, виробничу і товарну.

Для забезпечення безперебійного випуску і реалізації продукції, а також з метою ефективного використання оборотних коштів на підприємствах, здійснюється їх нормування.

На практиці застосовують три методи нормування оборотних коштів:

1) аналітичний - передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з подальшим вилученням з них надлишкових;

2) коефіцієнтний - полягає в уточненні чинних нормативів власних оборотних коштів у відповідності зі змінами показників виробництва;

3) метод прямого рахунку - науково обгрунтований розрахунок нормативів по кожному елементу нормованих оборотних коштів.

Малюнок 2. Елементний склад оборотних коштів підприємства.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (по сировині, матеріалам, паливу) визначається шляхом множення середньодобового споживання у вартісному виразі на норму запасу в днях.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається шляхом перемноження середньоденного випуску продукції за її виробничою собівартістю на середню тривалість виробничого циклу в днях і на коефіцієнт наростання витрат (собівартості) незавершеного виробництва.

Норматив оборотних коштів підприємства у витратах майбутніх періодів розраховується виходячи із залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового періоду за мінусом величини наступного погашення витрат в рахунок собівартості продукції.

Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції визначається добутком вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях.

Сукупний норматив оборотних коштів являє собою суму нормативів оборотних коштів, обчислених по окремих елементах.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів використовуються наступні показники:

- Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) визначається як частка від ділення обсягу реалізованої продукції на середньорічну вартість нормованих оборотних коштів;

- Оборотність (тривалість одного обороту в днях) розраховується як співвідношення кількості днів у році (360) до оборотів за рік;

- Коефіцієнт завантаження визначається відношенням середньорічної вартості оборотних коштів до обсягу реалізованої продукції;

- Рентабельність оборотних коштів обчислюється як відношення прибутку підприємства до середньорічної вартості оборотних засобів;

- Абсолютне вивільнення відображає пряме зменшення потреби в оборотних коштах;

- Відносне вивільнення відбиває як зміна величини оборотних коштів, так і зміна обсягу реалізованої продукції. Щоб визначити його, потрібно обчислити потреба в оборотних коштах за звітний рік, виходячи з фактичного обороту з реалізації продукції за цей період і оборотності в днях за попередній рік. Різниця дасть суму вивільнення коштів.

Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів: оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення реалізації товарної продукції та ін

4.3. Інвестиції: сутність, види і напрямки використання

Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку).

Розрізняють внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції.

Внутрішні інвестиції поділяються на:

- Фінансові інвестиції - це придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, вкладення грошей на депозитні рахунки в банках під відсотки і ін;

- Реальні інвестиції (капітальні вкладення) - це вкладення грошей у капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва;

- Інтелектуальні інвестиції - підготовка фахівців, передача досвіду, ліцензій, "ноу-хау" та ін

Зовнішні інвестиції поділяються на:

- Прямі, що дають інвесторові повний контроль над діяльністю іноземного підприємства;

- Портфельні, що забезпечують інвестору право на отримання лише дивідендів на придбані акції закордонних підприємств.

Об'єктами інвестиційної діяльності є: основний капітал (знову створюваний і модернізований), оборотний капітал, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності.

Одна з найбільш важливих господарських завдань, яку повинні вирішувати підприємства - це вигідне вкладення грошових ресурсів з метою отримання максимального доходу. Інвестиційна політика визначає найбільш пріоритетні напрями вкладення капіталу, від яких залежить ефективність господарської діяльності, забезпечення найбільшого приросту продукції та доходу на кожну гривню витрат.

В даний час найбільшу частину інвестицій підприємства направляють у капітальне будівництво на розширене відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. До основних форм відтворення основних фондів відносять: технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, нове будівництво.

За відсутності проекту капітальних вкладень кращий спосіб - це зберігати гроші на депозитах надійного банку або придбати контрольний пакет акцій перспективного підприємства, завдяки чому можна надавати прямий вплив на роботу цього підприємства і спрямовувати його інвестиції з вигодою для себе.

При оцінці доцільності інвестицій встановлюють ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує норму прибутку інвестора (відносний показник мінімального щорічного доходу). За допомогою дисконту (облікового відсотка) визначають спеціальний коефіцієнт дисконтування (заснований на формулі складних відсотків) для привиди інвестицій і грошових потоків у різні роки до нинішнього моменту.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат
85.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Фінансові ресурси підприємства
Фінансові ресурси підприємства 2
Трудові ресурси підприємства 2
Трудові ресурси підприємства 3
Трудові ресурси підприємства
Фінансові ресурси підприємства
Фінансові ресурси підприємства 2
Нематеріальні ресурси підприємства формування й оцінка
Фінансові ресурси підприємства 2 Поняття джерела
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru