додати матеріал


Резерви підвищення економічної ефективності бурякового виробництва

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

ЗМІСТ
 
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .... ... .... 3
1. Теоретичні та методичні засади підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва ... ... ... .... ... 5
1.1. Поняття економічної ефективності. Необхідність підвищення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5
1.2. Види ефективності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .11
1.3. Система показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 13
1.4. Методика визначення економічної ефективності агротехнічних заходів ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 22
2. Сучасний рівень ефективності виробництва цукрового буряка в АТЗТ «Гуторова» ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 23
2.1. Виробничо-економічна характеристика підприємства ... ... ... 23
2.2. Роль виробництва цукрових буряків в економіці підприємства ... ... ... 32
2.3. Основні закономірності та фактори зміни ефективності виробництва цукрових буряків в господарстві ....................................... ........... 34
3. Основні напрями підвищення ефективності бурякового виробництва в умовах ринку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 38
3.1. Забезпечення ефективного зростання врожайності овочів відкритого грунту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 38
3.2. Організація зберігання і переробки овочів в господарстві ... ... ... ... .. 43
3.3. Удосконалення економічного механізму господарювання ... ... ... 47
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 52
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 53

 

Введення


Незважаючи на те, що слова "ефект" і "ефективність" ставляться зараз до числа найбільш поширених (як в науковому побуті, так і в повсякденному житті) слів, в різних джерелах ці поняття трактуються по-різному.
Слово "ефект" латинського походження (effectus), одне зі значень якого - "результат дії".
Поняття "ефективність" у широкому сенсі слова означає дієвість, результативність, продуктивність і т.д. В даний час в общеметодологическом аспекті ефективність стає загальнонауковим поняттям, оскільки його активно як у природних, так і в суспільних науках.
У самому загальному сенсі ефективність - це співвідношення результатів і витрат.
Який же зміст вкладають економісти в поняття "ефективність". Економічна ефективність охоплює проблему "витрати - випуск". Вона розкриває зв'язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, і результатом цього виробництва: чим більше кількість продукту виробляється в одиницю часу, тим вище ефективність економіки
Економіка досліджує проблему такого використання або використання рідкісних ресурсів, при якому досягається найбільше або максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. Оскільки потреби практично безмежні, а ресурси рідкісні, остільки економіка не в змозі задовольнити ці потреби. Економіка - це наука про ефективність використання рідкісних ресурсів.
Метою моєї курсової роботи є розкриття змісту поняття "ефективності". Розглядаючи економічну поведінку таких господарюючих суб'єктів, як споживач і виробник, необхідно звернути увагу на підходи до визначення ефективності кожної з цих сторін, а також економіки в цілому.
На даному етапі розвитку суспільства та економічних взаємин у ньому, все більшу увагу привертають проблеми, пов'язані з негативним впливом зовнішніх ефектів на його соціально-економічне життя. Спроби вирішення даного питання робилися економістами з середини XIX століття.
Пошук ефективної системи економіки і сьогодні не втратив своєї актуальності.
Досягнення ефективності є однією з основних проблем, що підлягають вирішенню, тому що вона зачіпає всі сфери життя суспільства.
4. Теоретичні та методичні засади підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва
 
4.1. Поняття економічної ефективності. Необхідність підвищення
 
Виробництво сільськогосподарської продукції - основна функція сільського господарства та його первинних ланок - підприємств. У процесі виробництва використовуються виробничі ресурси - земля, праця, основні та оборотні фонди, а результатом є продукція з її споживчими властивостями.
Зіставлення продукції з ресурсами і витратами характеризує його результативність, яка виражається категорією - економічна ефективність виробництва.
Кількісно економічна ефективність виробництва може виражатися по-різному. В одних випадках вона проявляється у зростанні обсягів продукції при незмінних ресурсах і витратах, в інших - у зменшенні виробничих витрат на ту ж кількість продукції, по-третє - і в зростанні обсягів виробництва, і в скороченні виробничих витрат.
Стосовно до сільського господарства ефективність виробництва означає отримання більшої кількості необхідної суспільству продукції з кожного гектара землі, від кожної голови худоби при найменших витратах трудових і матеріальних ресурсів. Коротко це положення можна сформулювати так: максимум продукції при мінімумі ресурсів і витрат.
Підвищення ефективності виробництва мало і має велике значення, як для всього народного господарства, так і для кожного підприємства. Це зумовлено багатьма чинниками.
По-перше, зростання обсягів виробництва продукції в умовах обмеженості ресурсів сприяє більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.
По-друге, при ефективності використання трудових та матеріальних ресурсів знижуються витрати виробництва, що впливає на рівень роздрібних цін на продовольство.
По-третє, підвищення ефективності виробництва забезпечує зростання доходів підприємств, виділення більше коштів для економічного і соціального розвитку трудових колективів.
У системі ринкових відносин підвищення ефективності виробництва є практично єдиною умовою нормального функціонування підприємств.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва носить багатоплановий характер, має безліч цілей і відповідно кілька груп показників, що характеризують її специфічні риси і рівень.
Так, економічну ефективність виробництва поділяють: за стадіями відтворення - на виробничо-технологічну, виробничо-економічну та соціально-економічну ефективність; за рівнями виробництва - на народногосподарську, галузеву (сільське господарство), підприємств та об'єднань, внутрішньогосподарських підрозділів, окремих заходів (інтенсифікації, спеціалізації, агропромислової інтеграції, кооперації та ін).
Виробничо-технологічна ефективність характеризує рівень використання ресурсів виробництва. Для її оцінки використовуються показники врожайності та продуктивності, виробництво продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, середньорічного працівника, на 100 руб. виробничих фондів та ін).
Виробничо-економічна ефективність - це ефективність виробництва продукції, обумовлена ​​рівнем виробничо-технологічної ефективності та діючого економічного механізму господарювання. Вона значною мірою визначається системою взаємовідносин галузі або підприємства з державними структурами, іншими галузями і підприємствами, а також внутрішньогалузевими та внутрішньогосподарськими зв'язками. Для її характеристики використовуються вартісні показники, такі як: валова і чиста продукція, валовий дохід і прибуток по відношенню до витрат виробництва та інвестицій.
Соціально-економічна ефективність відображає реалізацію економічних інтересів суспільства в цілому або трудових колективів і характеризує ефективність роботи сільського господарства, АПК або підприємства в цілому.
Ці види ефективності взаємопов'язані. Так, величина виробничо-технологічної ефективності залежить від стану матеріально-технічної бази виробництва, яка, у свою чергу, визначається рівнем виробничо-економічної ефективності. Соціальна ефективність, будучи наслідком виробничо-економічної ефективності, впливає на рівень останньої через матеріальну зацікавленість працівників в результативності виробництва.
Народногосподарська ефективність виробництва відображає співвідношення одержуваного суспільством кінцевого результату у вигляді матеріальних благ та послуг і витрат живої і уречевленої праці. Вона виражається обсягом національного доходу в абсолютному вираженні або в розрахунку на душу населення. Такий показник оцінки ефективності народного господарства виходить з кінцевої мети виробництва - задоволення потреб суспільства в матеріальних благах, а національний дохід як раз і використовується па споживання і накопичення.
Народногосподарська ефективність сільського господарства визначається рівнем забезпечення населення продуктами харчування, часткою витрат на продовольство в загальних витратах населення, станом експорту та імпорту продовольства і іншими показниками.
Галузева ефективність сільського господарства характеризується системою загальних і приватних показників. До загальних можна віднести такі показники - ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування, рівень виробництва і споживання окремих видів продуктів у розрахунку па душу населення, обсягом валової продукції, валового і чистого доходу до розрахунку па одиницю виробничих ресурсів, ступінь окупності капітальних вкладень та виробничих витрат та ін
До приватних показників відносяться врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, обсяг виробництва окремих продуктів у розрахунку на 100 га с.-г. угідь, на середньорічного працівника і ряд інших.
Господарська економічна ефективність відображає результативність виробничо-господарської діяльності підприємств. Вона характеризується системою натуральних і вартісних показників.
Народногосподарська ефективність тісно пов'язана з ефективністю галузевої, яка у свою чергу визначається ефективністю підприємств. Це обумовлено тим, що ефективність кожного вищого ланки суспільного виробництва визначається ефективністю ланки, що стоїть нижче. Звідси і необхідність вивчення ефективності па всіх рівнях господарювання.
При цьому на кожному рівні можливе застосування різних, але взаємопов'язаних показників ефекту і витрат. Оскільки суспільне виробництво безпосередньо здійснюється в його первинній ланці - підприємстві, то з найбільшою повнотою слід розглядати всі аспекти його економічної ефективності.
Проблема підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, в тому числі і в тваринництві, становить рішення двох взаємозалежних груп завдань: з одного боку, зростання результативних показників виробництва (натуральна і валова продукція), а з іншого - раціональне використання земельних, трудових і матеріальних ресурсів і пов'язане з ним Скорочення виробничих витрат.
Обсяг продукції є величиною виробничої від кількості залучених у виробництво ресурсів і рівня продуктивності їх використання. Так, у тваринництві факторами виробництва є поголів'я продуктивної худоби, рівень продуктивності, а в землеробстві - площа посівів і врожайність сільськогосподарських культур.
Рішення другої групи завдань, тобто скорочення виробничих витрат, пов'язані з здійсненням безлічі заходів:
по-перше, найбільш повне використання виробничих потужностей будівель і споруд на фермах, а в землеробстві - машинно-тракторного парку;
по-друге, різке підвищення продуктивності праці на основі посилення механізації виробничих процесів, що дасть можливість зменшити трудомісткість продукції, а звідси і частку витрат на оплату праці у загальних витратах виробництва;
по-третє, економне витрачання кормів, ремонтних матеріалів і запасних частин, палива та електроенергії, медикаментів інших оборотних коштів шляхом науково обгрунтованого нормування, матеріального стимулювання, запобігання всіляких втрат матеріальних ресурсів;
по-четверте, всебічне скорочення загальновиробничих і загальногосподарських витрат, раціональне використання транспортних витрат та інших робіт і послуг.
Важливою умовою реалізації вищеназваних заходів є форми власності і господарювання, рівень розвитку виробничих і соціальних інфраструктур.
Викладене свідчить про те, що всю сукупність заходів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва можна поділити за такими напрямками:
- Технічне та біологічне - вдосконалення засобів виробництва, більш продуктивні машини й устаткування, нові породи тварин;
- Технологічні - ресурсозберігаючі технології;
- Організаційно-економічні - спеціалізація, концентрація і міжгосподарська кооперація, організація виробництва, стимулювання праці, вдосконалення економічної роботи і т.д.
- Соціальне - поліпшення житлово-побутових умов, торгівлі, охорони здоров'я, освіти тощо
4.2. Види ефективності
 
Для порівняння результатів виробництва з витратами розраховують такі види економічної ефективності (схема 1):
- Народногосподарську ефективність;
- Ефективність сільськогосподарського виробництва;
- Ефективність виробництва в господарствах (колгоспи, радгоспи, акціонерні товариства та ін);
Схема 1
Види економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність сільського господарства як галузі народного господарства (галузева ефективність)

Ефективність сільськогосподарського виробництва підприємств

Ефективність виробництва: внутрішньогосподарських підрозділів (бригад, ферм, відділень, цехів)

Ефективність окремих сільськогосподарських галузей (рослинництві, рільництві, садівництві, тваринництві)

Ефективність виробництва сільськогосподарських культур і видів продукції (зерно, картопля, овочі, цукрові буряки, кормові культури, молоко, м'ясо худоби і птиці тощо)

Ефективність окремих господарських заходів (агротехнічних, меліоративних, зоотехнічних, ветеринарних, інженерних та ін)

- Ефективність окремих галузей (тваринництво, рослинництво); - ефективність внутрішньогосподарських підрозділів (бригад, ланок, ферм);
- Ефективність виробництва окремих культур або продуктів (зерно, картопля, овочі, м'ясо, молоко і т.д.);
- Ефективність заходів (меліорації, хімізації, науково-технічного прогресу).
Всі ці види ефективності нерозривно пов'язані між собою. Кінцевий економічний ефект в цілому по сільському господарству залежить від раціонального використання всіх ресурсів, систематичної боротьби за економію і ощадливість, зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності праці.
4.3. Система показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва
 
Критерій ефективності випливає з самої суті процесу виробництва. Оскільки метою сільськогосподарського виробництва є найбільш повне задоволення потреби суспільства в продуктах харчування при найменших витратах всіх видів ресурсів, то критерієм його ефективності може бути ступінь досягнення цієї мети.
Навіть самий короткий погляд на проблему приводить до висновку про те, що критерій ефективності сільськогосподарського виробництва не можна висловлювати одним показником.
Збільшення обсягу виробництва продукції та досягнення великої кількості її в торгівлі, поліпшення її асортименту і якості самі по собі, без зіставлення з використовуваними ресурсами і витратами, не можуть характеризувати ефективність виробництва. Зростання обсягів виробництва продукції може бути досягнутий при випереджальному зростанні ресурсів і витрат, що характерно для розвитку сільського господарства за тривалий період часу, що свідчить про зниження його ефективності.
Показники ефективності сільськогосподарського виробництва повинні відображати, з одного боку, обсяги виробництва продукції, а з іншого - використані ресурси і витрати. Цим вимогам в більшій мірі відповідає показник використання виробничого потенціалу по валовій продукції, що визначається за формулою:
ВП
Кпп = ---------, де
ПП
Кпп - коефіцієнт використання (окупності) виробничого потенціалу галузі або підприємства;
ВП - обсяг валової продукції в грошовій оцінці;
ПП - виробничий потенціал у грошовій оцінці.
Близький до даним показником за економічною сутністю показник окупності виробничих витрат, що визначається за формулою:
ВП
КПЗ = ---------, де
ПЗ
КПЗ - коефіцієнт окупності виробничих витрат;
ВП - обсяг валової продукції в грошовій оцінці
ПЗ - виробничі витрати.
Однак ці показники далеко не відображають всієї складності проблеми підвищення ефективності виробництва.
По різноманіттю використовуваних ресурсів і результатів сільськогосподарське виробництво є дуже складним, тому його ефективність може бути виражена системою натуральних і вартісних показників.
Результати і витрати сільськогосподарського виробництва у своєму первісному вигляді виступають в натуральній формі: результат - це тонни зерна, буряків, м'яса, молока та іншої продукції, а витрати - це тонни насіння, кормів, добрив, палива, а праця виражений у люд.-годинах робочого часу. Порівняння результатів і витрат у натуральній формі може характеризувати окремі сторони ефективності виробництва, зокрема, використання окремих ресурсів.
Наприклад, співвідношення виробленої тваринницької продукції і споживаних кормів показує ефективність їх використання. Але сучасне сільськогосподарське виробництво відрізняється безліччю видів результатів і витрат, більше того, в одному виробничому процесі одержують кілька видів продукції (молоко і приплід, коренеплоди та бадилля, зерно і солома). Тому прямі зіставлення їх в натуральній формі далеко не розкривають сукупну ефективність виробництва. Для цього необхідно і результати, і витрати виразити в однакових одиницях виміру - в грошовій формі. Продукція оцінюється в цінах реалізації, а витрати виступають у вигляді витрат, тобто собівартості продукції.
Звідси випливає, що результати виробництва, крім натуральної продукції, можуть бути виражені валовою продукцією.
Але валова продукція сільського господарства включає вартість спожитих у процесі виробництва засобів виробництва і новостворену вартість - валовий дохід, який розраховується як різниця між вартістю всієї валової продукції і матеріальними виробничими витратами. Валовий дохід - важливий економічний показник, що характеризує рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.
Валовий дохід поділяється на фонд особистого споживання і чистий дохід. Оскільки оплата праці є складовою частиною витрат виробництва, то чистий дохід виступає як різниця між вартістю валового продукту і витратами на його виробництво. Реалізована частина чистого доходу виступає у формі прибутку, яка представляє собою різницю між сумою виручки і повною собівартістю реалізованої продукції.
Таким чином, результат сільськогосподарського виробництва виражається такими категоріями: натуральна продукція (НП), валова продукція (ВП), валовий дохід (ВД) і чистий дохід або прибуток (ЧД; П).
Ресурси і витрати сільськогосподарського виробництва - це земля, праця, виробничі фонди і сукупні витрати виробництва або виробничі витрати.
Земельні ресурси в сільськогосподарському виробництві як об'єктів обліку представлені площею сільськогосподарських угідь (Пл.с.-х.), площею посівів (Пл пс). Крім цих категорій при аналізі факторів ефективності сільськогосподарського виробництва використовуються дані про площу порівнянною і сумірною ріллі.
Матеріальні ресурси представлені виробничими основними (Фос) і оборотними (Фоб) фондами. Праця в сільському господарстві виступає у формі кількості середньорічних працівників (Тр) або затрат праці в процесі виробництва (Тч).
Сукупні виробничі витрати (Пз), пов'язані з використанням земельних, трудових і матеріальних ресурсів, включають земельний податок або орендну плату (ДТ), амортизацію основних засобів (А), вартість матеріальних оборотних коштів (МОЗ), витрати на оплату праці (3оп.т ) та інші витрати (Зп).
Виробничі витрати розраховуються за формулою:
ПЗ - ДТ + А + МЗ + З.оп.т. + Зп
Як у цілому по сільському господарству, так і в кожному підприємстві для відтворення основних фондів використовуються грошові кошти - капітальні вкладення. Вони теж відносяться до найважливіших факторів виробництва, а ефективність їх використання (коефіцієнт і термін окупності) є показником економічної ефективності виробництва.
Таким чином, ресурси та витрати виробництва поділено на п'ять груп, а результати виробництва - на чотири. Виходячи із сутності економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, що відбиває співвідношення результатів з ресурсами і витратами, показники її будуть виражатися дробом, де в чисельнику результати виробництва, а в знаменнику - ресурси та витрати.
Вся система виробничо-економічних показників ефективності виробництва для наочності представлена ​​у вигляді схеми 2.
У тваринництві як засоби виробництва використовується продуктивна худоба (ПГС), тому для характеристики ефективності виробництва результативні показники будуть зіставлятися з поголів'ям у вигляді формул:
НП, ВП, ЧД: П,
ПГС ПГС ПГС
 
Аналіз співвідношень результатів з ресурсами і витратами, представленими у схемі 2, свідчить про те, що вони повною мірою характеризують як використання окремих виробничих ресурсів, так і в цілому ефективність виробництва. Так, показники першого рядка характеризують рівень використання земельних ресурсів,
другий - окупність матеріальних витрат,
третій - продуктивність праці,
четвертої - економічну ефективність всього виробництва.
Всі наведені у схемі співвідношення є показниками економічної ефективності виробництва. Багато з них широко використовуються в плановій та аналітичній роботі економічних служб і мають загальновизнані найменування.
Так, співвідношення обсягу натуральної продукції з посівною площею сільськогосподарських культур (НП / ПЛ) називається її врожайністю, а з поголів'ям худоби і птиці НП / ПГС - їх продуктивністю, з кількістю середньорічних працівників продуктивністю праці;
Схема 2
Основні показники ефективності                                                                 сільськогосподарського виробництва
Результати
Ресурси
і витрати
Натуральна продукція, НП
Валова
продукція, ВП
Валовий дохід,
ВД
Чистий дохід, прибуток ЧД: П
1.Земельний ресурси: сільськогосподарські угіддя - ПЛ с.-г.
рілля - Пл. п.
посіви - Пл. пс.
НП НП ПЛС-х ПЛП
НП Пл.пс
ВП ВП ПЛС-х ПЛП
 
ВП Пл.пс
ВД ВД ПЛС-х ПЛП
 
ВД Пл.пс
ЧД: П ЧД: П    ПЛС-х ПЛП
 
ЧД: П
Пл.пс
2. Вироб. фонди - ФП фонди основні - Фос фонди оборотні - Фоб




Кількість працівників-ТР
Кількість витрат праці - Тч





ЧД: П
Тр

ЧД: П
ТЧ
4. Виробничі витрати - ПЗ; амортизація - А матеріальні оборотні кошти - Моб.с. оплата праці - Зоп.т. Плата за землю - ЗП витрати інші - Зпр.





Капітальні вкладення-КВ




а співвідношення зворотного порядку, тобто в чисельнику ресурси або витрати, а в знаменнику натуральна продукція, називаються:
Фос - фондомісткість продукції;
НП
Тч - трудомісткість продукції;
НП
ПЗ - собівартість продукції;
НП
КВ - капіталомісткість продукції або видалені капітальні
НП вкладення;
 
МОЗ - матеріаломісткість продукції;
НП
За валової продукції використовуються такі найменування:
ВП - фондовіддача;
Фос
Фос - фондомісткість валової продукції;
ВП
ВП, _ ВП - показники продуктивності праці;
Тр Тч
Тч - трудомісткість валової продукції;
ВП
ВП - коефіцієнт окупності витрат;
ПЗ
ПЗ - собівартість одиниці валової продукції, або виробничі
ВМ витрати на 1 крб. валової продукції;
МОЗ - Матеріаломісткість валової продукції;
ВП
КВ - капіталомісткість продукції;
ВП
ВП, ВД - окупність капітальних вкладень по валовій
КВ КВ продукції та валового прибутку.
За чистому доходу і прибутку мають місце такі найменування:

Ру = П / ПЗ * 100 - рівень рентабельності виробництва;
П
Рн =--- ------ * 100 - норма прибутку;
Фос + Фоб
ЧД - коефіцієнт окупності капітальних вкладень;
КВ
КВ - термін окупності капітальних вкладень.
Д
Крім названих для характеристики ефективності сільськогосподарського виробництва, використовуються як знаменник приведені витрати (ПРЗ), що представляють суму поточних витрат та виробничих основних фондів або капітальних вкладень, наведених через нормативний коефіцієнт ефективності (Е) до однакової пропорційності.
ВП ВП
Епрс = --------------------, Епрс =----------------------,
Пз - А + Е * Фос Пз - А + Е * КВ
де Епрз - ефективність наведених витрат;
Пз - поточні виробничі витрати;
А - амортизація.
Розрахунок показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідний для вибору найбільш вигідних варіантів вирішення виробничих завдань, напрямів науково-технічного прогресу і інтенсифікації виробництва, а також для оцінки результативності виробничо-господарської діяльності в цілому галузі чи окремих підприємств.
При аналізі ефективності виробництва розраховують економічну ефективність сільськогосподарського виробництва підприємства; окремих галузей підприємства; виробничих підрозділів (бригад, ферм, орендних колективів тощо); окремих сільськогосподарських культур і видів тварин; окремих заходів і операцій (механізації, хімізації, меліорації, нових технологій, впровадження досягнень науково-технічного прогресу і т.д.).
У всіх випадках ефективність виробництва визначається шляхом зіставлення отриманого результату з витратами та ресурсами.
Рівень економічної ефективності сільськогосподарського виробництва зумовлюють безліч факторів:
по-перше, природні (клімат, грунт) та економічні (ми власності та господарювання, ціни, податки, умови фінансування і кредитування, державна допомога), умови господарювання;
по-друге, наявність, стан і використання виробничих ресурсів, їх кількісна та якісна характеристика;
по-третє, величина витрат виробництва, тобто витрати, пов'язані з використанням земельних, матеріальних, трудових ресурсів, які визначаються співвідношенням факторів, технологією та організацією виробництва, системою управління виробничою діяльністю галузі або підприємства.
Перша група чинників практично не залежить від діяльності підприємства, і воно змушене пристосовуватися до даної реальності. Другу групу факторів по відношенню до його виробничої діяльності можна назвати і зовнішніми і внутрішніми.
Забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, кваліфікованою робочою силою підприємств різна, хоч і функціонують вони практично в однакових умовах. Отже, можна судити про те, що забезпеченість ресурсами визначається внутрішніми умовами. У той же час ці чинники багато в чому залежать і від промисловості, яка постачає сільському господарству непродуктивну, ненадійну і незрівнянно дорогу техніку, низької якості товари і послуги.
Третя група чинників в основному визначаться внутрішніми умовами виробництва, тобто рівнем господарювання. Серед них найбільш важливе значення має вибір найбільш раціонального співвідношення між факторами виробництва.
Характер співвідношень виробничих факторів визначається конкретними умовами виробництва. Наприклад, співвідношення таких чинників, як праця і фонди, буде визначатися ступенем забезпечення підприємств цими ресурсами. При нестачі трудових ресурсів та можливості збільшення фондів слід знайти таке поєднання праці і фондів, яке забезпечувало б виробництво заданого обсягу продукції, при мінімальних витратах виробництва. Подібні розрахунки можна зробити і по співвідношенням землі і фондів, землі та праці, знайшовши оптимальне їх поєднання для виконання прийнятих програм.
1.4. Методика визначення економічної ефективності агротехнічних заходів
 
Усі заходи для зміни засобів і предметів праці, технології та організації виробництва повинні мати достатню економічне обгрунтування, тобто, оцінку економічної ефективності. Оскільки її сутність полягає в зіставленні результатів виробництва з ресурсами і витратами, то методика визначення економічної ефективності зводиться до кількісного виміру і вираженню результативних та факторіальних показників.
Весь комплекс агротехнічних заходів є зональну систему землеробства, основними елементами якої є:
- Система сівозмін;
- Система обробки грунту;
- Система удобрення;
- Сортооновлення і насінництво;
- Система захисту посівів від бур'янів, шкідників і хвороб;
- Боротьба з втратами продукції.
Ефективність системи землеробства виражається у зростанні врожайності та обсягів виробництва продукції, показниках використання землі, праці і капіталу. Вона характеризується всією системою натуральних і вартісних показників.
Можна розрахувати ефективність кожного елемента системи землеробства, в основі розрахунків - зіставлення результатів з витратами ресурсів.
2. Сучасний рівень ефективності виробництва цукрового буряка в АТЗТ «Гуторова»
2.1. Виробничо-економічна характеристика підприємства
 
Таблиця № 1 - Розмір підприємства
Показники
 
2000
2001
2002
По області в середньому на одне підприємство, 2002 р.
Валова продукція, тис. руб.
21522
20827
30453
9917
Товарна продукція, тис. грн.
20251
19475
25155
7453
Площа с.-г. угідь, га
1686
1665
1560
2729
Площа ріллі, га
1407
1388
1359
2382
Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.    

134877

129740

89337

25032

Середньорічна чисельність працівників, чоловік

514

476

366

109
 
ВИСНОВОК: Розглянуте підприємство є великим, що підтверджує порівняння всіх показників таблиці № 1 з середньо-обласними значеннями 2002 року. За площею сільгоспугідь воно менше в 1,7 рази, але чисельність працівників більш ніж у 3 рази перевищує середнє підприємство Курської області, що не може не позначитися на результатах виробництва. Вартісні результативні показники перевищують аналогічні значення за середнім підприємству області в 3,4 рази.
Таблиця № 2 - Середня грошова виручка
 
Види галузей і продукції
 
Господарство
Підприємство роздрібної спеціалізації
2000
2001
2002
Мічурінець
2000
тис. руб
у% до підсумку
тис. руб
у% до підсумку
тис. руб
у% до підсумку
тис. руб
у% до підсумку
Зерно
1915
9,5
1662
8,5
702
2,8
88
3,4
Цукрові буряки
434
2,1
617
3,2


2108
80,7
Картопля
22
0,1






Інші
501
2,5
341
1,8
16
0,06


Овочі відкритого грунту

1375

6,8

636

3,3

412

1,6




Овочі захищеного грунту

10440

51,6

9042

46,4

13640

54,2


Разом рослинництво

14687

72,5

12298

63,1

14770

58,7

2200

84.2
Молоко
1512
7,5
2053
10,5
1571
6,2
208
8
М'ясо ВРХ
376
1,9
697
3,5
322
1,3


Разом скотарство

1888

9,3

2750

14,1

1893

7,5


М'ясо свиней
57
0,2
158
0,8
176
0,7


Інші
32
0,2
39
0,2
47
0,2


Продукція живий-ва собств.проізв-ва, реалізована в перероб. вигляді


413


2,04


478


2,5


262


1,04


143


5,5
Разом тваринництво

2390

11,8

3425

17,6

2378

9,5

362

13,8
Послуги і інша реалізація

3174

15,7

3752

19,3

8007

31,8

50

1,9
Всього
20251
100
19475
100
25155
100
2612
100
 
ВИСНОВОК: У структурі грошової виручки господарства переважає продукція рослинництва, зокрема овочі захищеного грунту. У той же час слід відзначити, що досить великими галузями є зернове виробництво, молочне скотарство і овочі відкритого грунту. Даній галузі і буде присвячена дана курсова робота.
У тваринництві грошова виручка за період 2000-2001 рр.. - Зростає, а за період 2001-2002 рр.. - Знижується. Грошова виручка послуг та іншої реалізації значно зросла. У продукції тваринництва найбільшу питому вагу займає молочне скотарство.
Найбільшу питому вагу виробництва зерна і овочів припадає на 2000 р., а молочного скотарства на 2001 р. Питома вага виручки від реалізації овочів захищеного грунту за аналізований період зросла.
Спеціалізація господарства АТЗТ «Гуторова» - овощемолочное.
Таблиця № 3 - Вихідні дані
Показники
Господарство
2002 р. у% до 2001 р.
2000
2001
2002
Загальна площа
1941
1903
1768
92,9
в т.ч.: сільгоспугіддя
1686
1665
1560
93,7
з них: рілля
1407
1388
1359
97,9
Площа посіву, га
1407
1325
1269
95,8
У т.ч.: зернових
634
582
620
106,5
цукрові буряки
100
100


Кукурудза всіх видів використання

200

200

170

85
Площа меліорованих земель, га

478

478

478

100
Валове виробництво, ц: зерна

15909

13120

15300

116,6
Цукрових буряків
13277
12420


Кукурудза (зел.масси)
149
200
170
85
Валова продукція, тис. грн.
21522
20828
30453
146,2
У т.ч.: рослинництва
14420
12425
41619
335
Валовий дохід, тис. грн
4840
-175
-4169
2382,3
У т.ч. рослинництва
299
-802
-1475
183,3
Прибуток тис.руб
-5576
-7330
-13218
180,3
У т.ч. рослинництва
-5239
-6346
-11777
185,6

 
Таблиця № 4 - Економічна ефективність використання землі
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 р. у% до 2001 р.
Структурні показники
Коефіцієнт освоєння землі

0,87

0,87

0,88

101,1
Коефіцієнт розораності
0,83
0,83
0,87
104,8
Частка в посівній площі,% зернових культур

45,1

43,9

48,9

111,4
Технічних культур%
21,3
22,6
13,4
59,3
Натуральні показники врожайність з 1 га, ц зерна

25,1

22,5

24,7

109,8
Цукрових буряків
132,8
124,2
---

Овочів відкритого грунту
194,2
55,2
77,5
140,4
Кукурудзи (зел. маси)
0,7
1
1
100
Отримано на 100 га ріллі, ц: зерна

1130,7

945,2

1125,8

119,1
Цукрових буряків
943,6
894,8
---

Вартісні показники Отримано на 100 га ріллі в рослинництві, тис.руб.: Валової продукції


1024,9


895,2


1329,3


148.5
Валового доходу
21,3
-57,8
-109,3
189,1
прибутку
-372,4
-457,2
-866,6
189,5
Отримано на 100 га сільгоспугідь по госп-ву, тис.руб.: Валової продукції

1276,5

1250,9

1952,1

156,1
Валового доходу
287,1
-10,5
-267,2
2544,8
прибутку
-330,7
-440,2
-847,3
192,5
 
ВИСНОВОК: Питома вага в посівах зернових збільшився, тоді, як частка технічних культур зменшилась. Урожайність зернових і овочів відкритого грунту в 2002 р. в порівнянні з 2001 р. збільшилася. Тому можна сказати, що структурні і натуральні показники використання землі поліпшуються. Вартісні показники навпроти за аналізовані роки погіршуються. Валовий дохід стає негативним, а величина збитку збільшується більш ніж у два рази в розрахунку на 100 га сільгоспугідь.
 
Таблиця № 5 - Склад і структура трудових ресурсів
Категорії працівників і показники
2000
2001
2002
разом
у% до підсумку
разом
у% до підсумку
разом
у% до підсумку
Працівники зайняті у всіх галузях
514
100
476
100
366
100
У т.ч.: у с.-г. виробництві
444
115
406
117,2
314
116,6
З них постійні
377
136
339
140,4
258
141,9
Керівники
24
2141
25
1904
26
1407,7
Фахівці
40
1285
39
1220,5
28
1307,1
Працівники підсобних підприємств і промислів

32

1606

32

1487,5

13

2815,4
Працівники житлово-комунального госп-ва, культурно-побутових установ та ін


12


4283


14


3400


6


6100
Доводиться працівників, зайнятих у сільсько- виробництві, на: 100 га с.-г. угідь


26,3


x


24,3


x


20,1


x
100 га ріллі
31,5
x
29,3
x
23,1
x
 
ВИСНОВОК: Чисельність працівників, зайнятих у всіх галузях виробництва, в тому числі і в сільськогосподарському виробництві постійних працівників і фахівців зменшується. Чисельність працівників підсобних підприємств і промислів залишається незмінною, а чисельність керівників, працівників житлово-комунального господарства, культурно-побутових установ збільшилося, про це свідчать дані таблиці № 5.
Навантаження сільськогосподарських угідь на одного працівника і навантаження ріллі на одного працівника зростає і це є негативною тенденцією тому зростає напруженість праці, його тривалість, а якість знижується.
Таблиця № 6 - Рівень продуктивності праці при виробництві основних видів с.-г. продукції
 
Види продукції, роки
 
Вироблено продукції, ц
Прямі витрати праці на основну продукцію люд.-год
Вироблено продукції на 1 чел.-ч. прямих витрат праці, кг
Прямі витрати праці на 1 ц, люд.-год
 
Госп-во
Передове госп-во «Зоря комунізму»
Зерно: 2000
2001
2002
15909
13120
15300
13
14
15
122,4
93,7
102
0,8
1
1

0,52
Цукрові буряки: 2000
2001
2002

13277
12420
-------

8
5
---

166
248,4
----

0,6
0,4
----


0,27
Овочі відкритого грунту: 2000
2001
2002


26599
3477
7752


42
21
9


63,3
16,6
86,1


1,6
6
1


1,57
Молоко: 2000
2001
2002
5819
6343
4616
55
50
52
10,6
12,7
8,9
9,5
7,9
11,3

6,39
Приріст живої маси: ВРХ
2000
2001
2002


693
376
191


59
50
48


1,2
0,8
0,4


85,1
133
251,3


32
Свиней: 2000
2001
2002
28
36
39
7
7
13
0,4
0,5
0,3
250
194,4
333,3

33
 
ВИСНОВОК: Трудомісткість виробництва всіх видів продукції висока. Трудомісткість виробництва 1 ц молока в 1,5 рази вище, ніж в передовому господарстві. Показники господарства АТЗТ «Гуторова» вище, ніж у господарства «Зоря комунізму» і за аналізований період продовжують зростати. Зростання трудомісткості тваринницької продукції в 2002 році в порівнянні з 2001 роком склав більш ніж в 2 рази, що є негативною тенденцією і з цим потрібно боротися, тобто підвищувати врожайність сільськогосподарських культур, підвищувати продуктивність тварин, підвищувати рівень годівлі, покращувати умови утримання, підвищувати збалансованість кормових раціонів, лікування та профілактика захворювань, підвищувати рівень механізації виробничих процесів, удосконалювати організацію праці, поліпшувати умови праці, підвищувати рівень кваліфікації кадрів.
 
Таблиця № 7 - Склад і структура основних фондів
 
Види фондів
Господарство
2000
2001
2002
тис.руб
у%
тис.руб
у%
тис.руб
у%
Будинки
84626,5
53,4
82421,5
53
43719,5
42,9
Споруди
45180
28,5
44974
28,9
32488,5
31,9
Машини та обладнання за все
12511
7,9
12289,5
7,9
11263,5
11,1
Транспортні засоби
2293,5
1,4
1776,5
1,1
1324,5
1,3
Виробничий і госп-ний інвентар

43

0

61,5

0

93

0
Продуктивна худоба
806,5
0, .5
1175,5
0,8
1832
1,8
Інші основні фонди
13048
8,2
13022
8,4
11076,5
10,9
Основні виробничі фонди

143920

90,8

139164,5

89,4

89336,5

87,8
Невиробничі фонди

14587,5

9,2
16556
10,6
12461
12,2
Всього основних фондів
158507,5
100
155720,5
100
101797,5
100
 
ВИСНОВОК: Найбільшу питому вагу в структурі основних фондів займають будівлі і споруди, вартість основних виробничих фондів за період 2000-2002 зменшилася. Питома вага будівель, споруд, транспортних засобів, інших основних фондів - зменшився, а питома вага виробничого та господарського інвентарю, продуктивної худоби, невиробничих основних фондів, машин та устаткування - збільшився. Устаткування старіє, вартість його зменшується і навіть збільшення питомої ваги вартості машин та обладнання в загальних основних фондах не є позитивною тенденцією, оскільки абсолютна величина їх вартості продовжує знижуватися, тобто покупки нової техніки не проводиться.
 
Таблиця № 8 - Забезпеченість с.-г. підприємств виробничими фондами та ефективність їх використання
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 р. у% до 2001 р.
Вихідні дані
Середньорічна вартість основних виробничих фондів с.-г. призначення, тис, грн.


143920


139164,5



89336,5


64,2
Площа сільгоспугідь, га
1686
1665
1560
93,7
Оборотні фонди, тис. руб.
20329
20954,5
42339,5
202,1
Сукупні фонди, тис, грн.
164249
160119
131676
82,2
Середньорічні працівники, зайняті в сільському господарстві, чол.

444

406

314

77,3
Вартість валової продукції, тис, грн.
21522
20827
30453
146,2
Валовий дохід, тис. руб.
4840
-175
-4169
2382,3
Прибуток, тис. руб.
-5576
-7330
-13218
180,3
Показники забезпеченості
Вартість основних виробничих фондів, тис. руб.на:
100 га сільгоспугідь


8536,2


8358,2


5726,7


68,5
середньорічного працівника
324
342,8
284,5
83
Показники ефективності використання фондів
На 100 руб. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення вироблено, руб.: валової продукції (фондовіддача)



15



15



34



226,7
валового доходу
3,3
-0,1
-4,7
4700
прибутку
-3,9
-5,3
-14,8
279,2
Фондомісткість, руб.
6,7
6,7
2,9
43,3
На 100 руб. сукупних фондів вироблено, руб.: валової продукції

13,1

13

23,1

177,7
валового доходу
2,9
-0,1
-10
10000
прибутку
-3,4
-4,6
-10
217,4
 
ВИСНОВОК: Фондовіддача по валовій продукції за період з 2000 по 2002 рік зросла, фондовіддача за валовим доходом м прибутку в 2002 році в порівнянні з 2000 - зменшилася. Ефективність використання фондів також зменшилася, що стосується фондооснащеності то за аналізований період вона знизилася, а фондоозброєність у 2001 році - зросла і в 2002 році - знизилася, це негативна тенденція, тому що забезпеченість працівників технікою знижується отже рівень механізації виробничих процесів зменшується, а ручна праця завжди дорожчий і менш ефективний.
Таблиця № 9 - Склад і структура оборотних коштів
 
Види коштів
2000
2001
2002
Руб.
%
Руб.
%
Руб.
%
Сировина, матеріали
2648
25,8
2718
25,3
2699,5
26,1
в тому числі:
молодняк тварин і тварини на відгодівлі

2151

21

2535,5

23,6

2921,5

28,2
Інші оборотні активи

2752

26,8

2751

25,6

2750

26,6
Незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів

2707

26,4

2753,5

25,6

1971,5

19,1

Разом виробничих
оборотних фондів
10258
50,5
100
10758
51,3
100
10342,5
24,4
100
Готова продукція
849,5
8,4
689,5
6,8
229,5
0,7
Грошові кошти
503
5
0
0
0
0
Кошти в розрахунках
8718,5
86,6
9507
93,2
31767,5
99,2

Разом фондів обігу

10071
49,5
100

10196,5
48,6
100

31997
75,6
100
Всього оборотних коштів
20329
100
20954,5
100
42339,5
100
 
ВИСНОВОК: Найбільшу питому вагу займають кошти в розрахунках. Серед виробничих оборотних фондів дорівнює питому вагу займають: матеріал, молодняк тварин, незавершене виробництво та інші активи.
Серед оборотних фондів переважають кошти в розрахунках, при чому їх питома вага зростає, що є негативною тенденцією, тому що це означає зростання дебіторської заборгованості. Оптимізація дебіторської заборгованості буде полягати у вдосконаленні методики розрахунків, більш обгрунтованому виборі покупця і, в крайньому випадку, слід вдаватися до судових розглядів.
 
Таблиця № 10 - Ефективність використання оборотних коштів
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 р. у% до 2001 р.
Вихідні дані:
Грошова виручка за реалізовану продукцію і послуги, тис, грн.


20251


19475


25155


265,5
Середньорічний залишок оборотних коштів, тис, грн

20329

20954,5

42339,5

202,3
Показники
Коефіцієнт оборотності

1

0,9

0,6

66,7
Середня тривалість одного обороту (у днях)

360

400

600

150
Сума оборотних коштів у розрахунку на 1 крб. обороту, руб.

1

1,1

1,7

154,5
 
ВИСНОВОК: Ефективність збільшується якщо коефіцієнт оборотності зростає, а тривалість обороту в днях зменшується і навпаки ефективність зменшується якщо коефіцієнт оборотності знижується, як у нашому випадку з1 до 0,6, а середня тривалість обороту в днях збільшується з 360 до 600. Таким чином вкладені кошти в оборотний капітал роблять повний кругообіг і повертається на підприємство у вартісній формі через 600 днів, що є дуже тривалим періодом для будь-якої галузі в тому числі і для сільського господарства. Необхідно терміново розробити систему заходів спрямованих на вдосконалення управління оборотними засобами господарства.
 
 
 
2.2. Роль виробництва цукрових буряків в економіці підприємства
 
Таблиця № 11 - Економічна ефективність овочів відкритого грунту
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 р. у% до 2001 р.
Вихідні дані:
Площа посіву, га

137

63

100

158,7
Валовий збір, ц
25699
3477
7752
223
Продано, ц
16341
3950
7752
196,3
Прямі витрати праці на основну продукцію, чел.-ч. тис

42

21

9

42,9
Прямі витрати праці на основну продукцію, тис. руб.

1310

1058

691

732,7
Грошова виручка
1375
636
412
64,8
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

943

1083

691

63,8
Прибуток (збиток), тис. грн.
432
-447
-279
62,4
Показники
Урожайність з 1 га, ц

194,2

55,2

77,5

140,4
Трудомісткість 1 ц, люд.-год
1,6
6
1,2
20
Собівартість 1 ц, крб
49,2
304,3
89,1
29,3
Середня ціна реалізації 1 ц, крб
84,1
161
53,1
33
Прибуток (збиток), грн. у розрахунку на 1 га посіву

3153,3

-7095

-2790

39,3
Рівень рентабельності,%
45,8
-41,3
-40,4
97,8
 
ВИСНОВОК: Економічна ефективність вирощування овочів відкритого грунту значно зменшилася за аналізовані роки, якщо в 2000 році виробництво овочів було прибутковим, то в 2001 і 2002 роках воно приносило тільки збиток. Площа посіву тому значно скоротилася, зменшилася врожайність і валовий збір, найбільш збитковим був 2001 рік, коли різке падіння врожайності призвело до зльоту трудомісткості і собівартості 1 ц, навіть високі закупівельні ціни на овочі не змогли компенсувати всю величину вкладених витрат. Підприємство в 2002 році постаралося врахувати негативний досвід попереднього року і певний ефект був досягнутий, обсяг збитку скоротилася на 61%.
 
Таблиця № 12 - Визначення ролі окремих галузей рослинництва в економіці господарства
Роль галузі овочів відкритого грунту в економіці господарства
 
Показники
Грошова виручка, тис.руб
Вартість валової продукції, тис. грн
Виробничі витрати, тис. грн
Прибуток, тис. грн.
Госп-во

2001
19475
20827
28157
-7330
2002
25155
30453
43671
-13218
Рослина-
ництво
2001
12298
12427
18773
-6346
2002
14770
18065
29842
-11777
Овочі відкритий. грунту
2001
636
611
1058
-447

2002

412

412

691

-279
Питома вага овочів відкритого грунту





Госп-ву




2001

3,3

2,9

3,8

6,1

2002

1,6

1,4

1,6

2,1
рослинництву


2001


5,2


4,9


5,6


7

2002

2,8

2,3

2,3

2,4
 
ВИСНОВОК: згадана галузь не є основною на підприємстві АТЗТ «Гуторова», набагато більшу увагу видаляється вирощування овочів захищеного грунту. Частка галузі за аналізований період знизилася, можна припустити що це пов'язано з її збитковістю, а в подальшому підприємство планує повністю від неї відмовитися. Проте слід відзначити велику народнохозяйствованое значення овочів відкритого грунту в формуванні раціону харчування населення і неможливості високого ведення виробництва в особистих підсобних господарствах населення (ЛПГ), тому повністю відмовлятися від великотоварного виробництва в даній галузі є економічно не доцільно.
 
2.3. Основні закономірності та фактори зміни ефективності виробництва цукрових буряків в господарстві.
 
Таблиця № 13 - Структура собівартості овочів відкритого грунту
Статті витрат
2001
2002
витрати
 
у% до підсумку
витрати
 
у% до підсумку
на валів. вироб., тис. руб
на 1 га
руб
на 1 ц
руб
 
на валів. вироб., тис. руб
на 1 га руб
на 1ц
руб
 
Пряма оплата праці з нарахуваннями

225

3,6

64,8

21,3

88

0,88

11,3

12,7
Насіння та посадковий матеріал

201

3,2

57,8

19

228

2,3

29,4

33
Добрива
119
1,9
34
11,2
97
0,97
12,5
14
Витрати на утримання основних засобів

113

1,8

32,5

10,7

36

0,36

4,6

5,2
Інші витрати
400
6,3
114,9
37,8
242
2,4
31,2
35
Всього витрат
1058
16,8
304
100
691
6,9
89,14
100
Валове виробництво
3477



7752



Площа, га
63



100



 
ВИСНОВОК: Собівартість овочів відкритого грунту за аналізований період зазнавало складні зміни, найбільшого значення вона досягла у 2001 році, а в 2002 році знову знизилася, але все ж таки залишилася вище рівня 2000 року. Найбільшу питому вагу в структурі витрат на виробництво 1 ц. овочів займають інші витрати.
Питома вага оплати праці послідовно знижується, якщо в 2000 році він становив понад 30%, то в 2002 році зменшився до 12,7. Слід зазначити ряд негативних тенденцій: витрати на добрива знижується не дивлячись на те, що площа посіву овочів відкритого грунту збільшується. Є незначне зростання витрат на насіння в порівнянні із зростанням посівних площ. Можливо це є наслідком застосування ресурсозберігаючих технологій, але в повніше можливо, що господарство заощаджує на покупці елітного насіння, що не може не позначитися на врожайності овочів.
 
Таблиця № 14 - Собівартість овочів відкритого грунту
і чинники її визначають
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 р. у% до 2001 р.
Зміни 2002 по порівнянні з 2001 р.
Себестоімость1 ц, крб
49,25
304
89,14
29,3
-214,9
Виробничі витрати на 1 га посіву, тис. руб.

9,6

16,8

6,9

41,1

-9,9
Урожайність з 1 га, ц
194,2
55
77
140
22
Витрата на оплату праці на 1 ц, крб.

15,4

64,8

11,3

17,4

-53,5
Виробництво продукції на 1чел.-ч., ц

0,63

0,17

0,86

505,9

0,69
Трудомісткість 1 ц, люд.-год
1,6
6
1,2
20
-4,8
Оплата 1 люд.-год, тис. руб.
9,74
10,7
9,78
91,4
-0,92
Витрата на насіння на 1 ц руб.
7,2
57,8
29,4
50,9
-28,4
Витрата на добрива на 1 ц руб.

2,9

34

12,5

36,8

-21,5
 
ВИСНОВОК: Собівартість 1 ц овочевих зменшився на 214,9 рублів під впливом двох факторів, а саме виробничих витрат на 1 га посіву і врожайності з 1 га. Обидва чинники змінюються в напрямку зниження собівартості 1 ц:
За рахунок зниження витрат на оплату праці собівартість 1 ц овочів знижується на 53 рубля, це викликано зростанням продуктивності праці який супроводжується зниженням питомої оплати праці.
За рахунок зниження витрат на насіння собівартість 1 ц овочів знижується на 28,40 рублів, а за рахунок зниження витрат на добрива - відповідно 21,50 рублів. У цілому за рахунок розглянутих факторів собівартість 1 ц овочів знижується на рублів. Таким чином це становить приблизно половину загального зниження собівартості, тобто, є ще цілий ряд чинників діють в тому ж напрямку, але нам не відомих.
 
Таблиця № 15 - Фактори рентабельності виробництва
овочів відкритого грунту
 
Показники
 
2000
 
2001
 
2002
2002 у% до 2001
Середня ціна реалізації 1ц, руб.
84,1
161
53,1
33
Повна собівартість 1 ц, крб
57,7
274,2
89,1
32,5
Прибуток на 1 ц, крб
26,4
-113,2
-36
31,8
Рівень рентабельності,%
45,8
-41,3
-40,4
97,8
Маса прибутку, тис. руб.
431,4
-447,1
-279,1
62,4
Рівень товарності,%
61,4
100
100
100
Обсяг реалізації, ц.
16341
3950
7752
196,3
Обсяг виробництва
26599
3477
7752
222,3

ВИСНОВОК: 1) На зміну рівня рентабельності вплинуло 2 фактори:
ü прибуток у розрахунку на 1 ц.
ü собівартість, 1 ц.
Наведу формулу рентабельності:

 
Зростання рентабельності може бути викликаний:
ü якщо прибуток зростає, а собівартість знижується
ü якщо прибуток зростає швидше, ніж собівартість
Ми зацікавлені в підвищенні рентабельності, але в даному випадку через підвищення собівартості, рентабельність у 2002 році знижується.
2) На масу прибутку впливають три чинники:
ü обсяг реалізації
ü собівартість, 1 ц.
ü ціна, 1 ц.

Рівень товарності в 2001 і 2002 роках залишається незмінним і дорівнює 100%, але в порівнянні з 2000 роком вона зросла на 38,6%, а обсяг виробництва в 2001 році скоротився більш ніж у 7 разів у порівнянні з 2000 р., а в 2002 виріс майже в 2,5 рази в порівнянні з 2001 роком, але такі незначні збільшення не змогли вплинути на масу прибутку і тому вона значно знизилася.
3) Обсяг реалізації залежить від 2-х факторів:
ü обсягу виробництва
ü рівень товарності

Вплив рівня рентабельності на товарну ціну, зниження рентабельності може викликати зростання товарності, щоб зберегти колишню масу прибутку.
 
3. Основні напрями підвищення ефективності виробництва овочевої продукції
3.1. Забезпечення ефективного зростання врожайності овочів відкритого грунту
Ефективність овочівництва в значній мірі визначається рівнем технічної оснащеності і механізації виробництва. Обробіток овочевих культур - складний технологічний процес, що складається з взаємно зв'язаних між собою робіт з підготовки грунту, внесення добрив, посіву насіння і висадці розсади, догляду за рослинами і збирання врожаю. Овочівництво є однією з найбільш трудомістких галузей сільського господарства. При обробітку овочевих культур трудові витрати вище в 20-25 разів, ніж при вирощуванні зернових культур, в 2-2,5 рази - картоплі, досягаючи 1000 чел.-ч/га і більше. Тому важливим напрямком підвищення ефективності технологій в овочівництві виступає забезпечення комплексної механізації виробництва овочів, яка передбачає використання машин і механізмів на всіх етапах вирощування овочевих культур. Матеріально-технічною основою комплексної механізації повинна бути система машин, що дозволяє впроваджувати індустріальні технології, передові прийоми агротехніки, полегшувати умови і підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції. При механізованому обробітку овочевих культур слід забезпечити максимальне застосування комбінованих агрегатів, що дозволяють поєднувати технологічні операції основний і передпосівної обробки грунту, а також посіву насіння.
Крім економії енерговитрат, скорочення термінів проведення польових робіт, важливою перевагою застосування комбінованих агрегатів у порівнянні з традиційними машинами є менше ущільнення грунту, що є одним з основних вимог технологій обробітку овочевих культур, особливо тих, продуктивні органи яких розташовуються в землі (морква, буряк, петрушка, хрін і ін)
Вітчизняний і зарубіжний досвід вказує на необхідність широкого використання технологій обробітку овочевих культур на грядках і гребенях із застосуванням відповідного комплексу машин.
Значні резерви підвищення ефективності овочівництва пов'язані з освоєнням раціональних сівозмін. Більшість овочівницьких господарств республіки мають достатньо розвинуте молочне скотарство, яке економічно і організаційно поєднується з овочівництвом. У зв'язку з цим найбільш ефективними сівозмінами є овощекормовие з багаторічними або однорічними травами. У структурі овощекормових сівозмін овочеві культури займають 40-50% на мінеральних грунтах і 30-35% - на торф'яно-болотних грунтах. Включення до сівозміни бобових і хрестоцвітих культур (конюшина, вика, люпин, редька олійна, гірчиця біла та ін) позитивно впливає на структуру, плодоношення і фітосанітарний стан грунтів.
Поряд з овощекормовимі слід активніше освоювати володіють високою потенційною ефективністю інтенсивні овочеві сівозміни без багаторічних трав. Інтенсивні сівозміни дозволяють одержувати в рік 2-3 врожаю з одиниці земельної площі. Вони відіграють велику роль у створенні конвеєра цілорічного надходження свіжих овочів.
Важливою проблемою в овочівництві є очищення посівів від бур'янів. Бур'яни споживають 25-50% внесених у грунт мінеральних добрив і поливної води. Унаслідок засміченості посівів урожайність може знижуватися до 60%. У цілому економіко-екологічна ефективність інтегрованої системи захисту овочевих рослин від бур'янів оцінюється тим, що завдяки спеціальному підбору і чергуванню культур у сівозміні, раціональному поєднанню хімічних і агротехнічних методів з'являється потенційна можливість знищення 85-90% бур'янів, зниження в 2-2,5 рази витрати отрутохімікатів і затрат праці. Впровадження інтегрованої системи боротьби з бур'янами є суттєвим фактором ведення ефективного, екологічно безпечного овочівництва. Вирішення цієї проблеми - важлива справа працівників НДІ, фахівців Мінсільгосппроду і безпосередньо виробничників.
Овочеві культури характеризуються підвищеною вимогливістю до забезпечення вологою. Причому для отримання високих врожаїв кожному періоду вегетації рослин повинна відповідати оптимальна вологість. Тому, як свідчить світовий та вітчизняний досвід, для забезпечення стабільного виробництва овочів в республіці посіви овочевих культур слід максимально розміщувати на зрошуваних землях, щоб забезпечити можливість поливів.
В даний час необхідно орієнтуватися на поширення нових, більш ефективних способів зрошення, таких, як крапельне, мелкодісперсноє дощування та ін
Важливим чинником підвищення ефективності технологій є застосування регуляторів росту рослин. Регулятори (стимулятори) росту і розвитку рослин є фізіологічно активні речовини хімічного або біологічного походження, що застосовуються в мікродозах. У результаті застосування регуляторів росту підвищується Урожай, поліпшується його якість і знижується собівартість отриманої продукції.
При переході від традиційних до принципово нових технологій міститься значний потенціал підвищення ефективності овочівництва. В даний час найбільш науково дослідженої технологією нового напрямку є вирощування цибулі-ріпки безпосередньо посівом насіння в грунт, минаючи стадію севка. Агрокліматичні умови республіки дозволяють обробляти цибулю ріпчасту в однорічній культурі насамперед у південній зоні. Площа таких посівів може досягати 40-45% загального поля, зайнятого під цибулю.
У вирішенні проблем розвитку овочівництва, забезпечення населення овочевою продукцією велика роль відводиться організаційного вдосконалення селекції і насінництва овочевих культур.
Зараз провідна роль відводиться екологічної (адаптивної) селекції рослин, покликаної сприяти найбільш повному використанню біокліматичних ресурсів і мобілізації внутрішнього біологічного потенціалу рослин. Тому стратегічна мета сучасної селекції овочевих культур полягає у створенні сортів і гібридів, які поєднують високу реальну продуктивність зі стійкістю до абіотичних стресів (низькі або високі температури, посуха та ін), толерантністю до хвороб і шкідників, мінімумом енерго-і ресурсовитрат на виробництво одиниці якісної , екологічно чистої продукції, придатної для споживання у свіжому вигляді, тривалого зберігання і переробки.
Інший важливий напрям сучасної селекції - створення гібридів, які мають гетерозисного ефекту в першому поколінні (F 1). Потенціал врожайності таких гібридів, як відомо, перевищує звичайні сорти на 30-50% і більше.
Реалізація потенціалу сортів і гібридів в значній мірі визначається організацією насінництва, сортовими та посівними якостями насіння. Тому поряд з підвищенням рівня селекції необхідно здійснювати перехід до більш прогресивної системі забезпечення республіки насінням овочевих культур, перш за все - на основі власного їх виробництва.
Нарощування обсягів і підвищення ефективності виробництва насіння припускають поглиблення спеціалізації господарств на обробітку окремих поєднаних культур і концентрації посівів їх до оптимальних розмірів. Питома вага овочевого насінництва і супутнього виробництва овочів у вартості товарної продукції спеціалізованого господарства повинен становити не менше 27-30%. Тільки при такому рівні спеціалізації, як показують дослідження, галузь забезпечує достатню рентабельність.
Раціонально спеціалізувати господарства на 2-3-х культурах (а всього необхідно вирощувати не більше 5-ти) з метою отримання насіння. При більшому наборі культур збільшуються витрати праці і фінансових коштів на одиницю продукції. При визначенні кількості та видів культур необхідно враховувати особливості грунтово-кліматичних умов, наявність робочої сили та спеціалізовані засоби виробництва.
Необхідно здійснити заходи щодо розвитку матеріально-технічної бази насінництва овочевих культур у республіці. Попереду підняти технічний рівень вирощування насіння від посіву до збирання, що передбачає оновлення і розширення парку спеціалізованих машин, створення механізованих ліній з післязбиральної доробки насіння і підготовці їх до посіву.
3.2. Організація зберігання і переробки овочів в господарстві
Для збереження великих партії овочів у свіжому вигляді при оптимальних умовах застосовують два основних способи зберігання: польовий - у буртах і траншеях, тобто в найбільш просто влаштованих пристосуваннях, з використанням грунту в якості основної ізотермічної і гідроізоляційної середовища (таке зберігання нерідко називають тимчасовим); стаціонарний - у спеціально побудованих або пристосованих сховищах. З урахуванням особливостей режимів зберігання окремих продуктів створюють спеціалізовані овочесховища. Будують і універсальні (комбіновані) сховища для зберігання в окремих камерах різних об'єктів, у тому числі продуктів переробки овочів..
При польовому зберіганні овочі розміщують у траншеях і буртах кількома способами: насипом з переслойкой вологою землею або піском; насипом без переслойкі, але з припливно-витяжною вентиляцією; насипом з пристроєм активної вентиляції; насипом у великогабаритних буртах з активною вентиляцією ». При стаціонарному способі зберігання плодоовочеву продукцію розміщують: в засіках сховища, обладнаних припливно-витяжною вентиляцією, з висотою завантаження 1,2 ... 1,5 м; насипом у великих засіках, обладнаних активною вентиляцією, з висотою завантаження 2,5 ... 4 м (іноді до 5 ... 6м); суцільний насипом (навалом) у сховищах, обладнаних активною вентиляцією, з висотою завантаження 2,5 ... 5 м; у тарі на піддонах з висотою вісім-десять ящиків і три-шість рядів контейнерів (сховище обладнують примусовою вентиляцією, висота завантаження 5 ... 5,5 м); в штабелі ящикових піддонів під поліетиленовою накидкою з силіконовою вставкою; в ящиках, контейнерах з поліетиленовими вкладишами; в поліетиленових контейнерах з силіконовими вставками, в поліетиленових мішках, пакетах ін На стелажах, насипом або пірамідками продукцію розміщують рідко через нераціональне використання об'єму сховищ.
Транспортують і зберігають продукцію і контейнерах місткістю 400 ... 500 кг або напівконтейнерах СП-5-0, 45 і СП-5-0 ,45-2 місткістю 250 ... 300 кг.
Збільшуються обсяги завантажується продукції в бурти. Такий спосіб зберігання овочів великогабаритних буртах (300 ... 600 т) можливий лише при поєднанні польового способу зберігання з активним вентилюванням. Завдяки активному вентилюванню продукція у великогабаритних буртах обсушують, охолоджується і зберігається при оптимальному режимі.
У стаціонарних сховищах об'єкти розміщують так, щоб не було несумісного зберігання, що призводить до підвищених втрат маси та якості через відсутність оптимальних умов для кожного виду продукції. Наприклад, якщо зберігати картоплю й капусту в одному сховищі при оптимальному режимі для картоплі, то капуста уражується сірою гниллю, у неї швидше закінчується процес диференціації верхівкової бруньки, качани починають тріскатися і втрачають товарний вигляд. Якщо створити режим, встановлений для капусти, то бульби набувають солодкий смак, виникають фізіологічні розлади, що призводять до почорніння серцевини, можливо і підмерзання. Несумісне також зберігання картоплі з цибулею. Останній при цьому захворює сірої шейковой гниллю, проростає і втрачає товарні якості. Стаціонарні сховища спеціалізуються але видами продукції, що закладається в них. При спрямованої технології вирощування із завантаженням відсортованої продукції в контейнери в господарствах, наступним транспортуванням і зберіганням її в тих же контейнерах в оптимальних умовах, що враховують специфіку сортову, підвищується вихід товарної (стандартною) продукції після зберігання.
Переробки частини овочів місцях виробництва - найважливіший шлях збереження харчових ресурсів. Істотне значення вона має і в підвищенні економічної ефективності виробничої діяльності господарств в результаті більш повної і раціональної реалізації ланцюгової продукції та використання робочої сили в міжсезонний період.
Способи переробки овочів різноманітні. У залежності від способів впливу на сировину і що відбуваються в ньому процесів їх поділяють на такі. Групи: біохімічні - квашення, соління, мочіння; хімічні - консервування речовинами антисептичної дії (сірчистої і аскорбіновою кислотами, пропіонат тощо) і маринування; фізичні - термостерілізація (при виробництві консервів), заморожування, променева стерилізація та ін
Перероблена продукція повинна за якістю відповідати вимогам державного нормування і санітарним нормам. При переробці будь-яких видів сировини обов'язково виконують всі правила ведення технологічного процесу і забезпечують належний технохімічних і мікробіологічний контроль.
Залежно від місця розташування та спрямованості у господарствах створюють переробні підприємства. Найбільш поширені квасильно-засолювальні пункти, цехи з виробництва соків, морозильні установки, овощесушілие цехи. Види переробки будуть залежати від конкретного овоча, зокрема рекомендується: квасити капусту, солити огірки і помідори і т.д.
При переробці овочів, впроваджують безвідхідні технології. Безвідходна технологія - це принцип організації технологічного виробництва, при якому забезпечують раціональне і комплексне використання всіх компонентів сировини та не завдають шкоди навколишньому середовищу. Основні напрями безвідходної технології переробки овочів та плодів наступні: сушка плодоовочевих відходів; виготовлення плодового порошку і желирующего концентрату з яблучних вичавок при виробництві соку; комплексна переробка томатних відходів; утилізація насіння овочевих культур.
Кожен технологічний процес має свої особливості, наприклад, капусту заквашують цілими качанами або нарізану (нашатковану або рубану). Більш поширений останній спосіб. При заквашування цілими качанами потрібні значно більші ємності.
Квасять капусту з кочеригу ​​або без неї. У першому випадку кочеригу ​​сильно подрібнюють. Перед шинкування кочеригу ​​розсікають ножем на чотири-вісім частин. Якщо капусту готують без кочеригу, їх видаляють ножем вручну або на спеціальних свердлильних машинах. Найкраща температура зберігання квашеної капусти С. Що ж стосується технології соління огірків і томатів, то технологія соління огірків і томатів. Партії сировини сортують за якістю (сортам) і калібрують за розміром. Томати сортують також за ступенем зрілості. Огірки калібрують на корнішони, дрібні, середні і великі.
Технологічні вимоги до огірків, призначеним для соління та маринування, включають показники якості, наприклад: розмір, форма - правильна, циліндрична, подовжено-овальна; поверхня - гладка, опушена, допустима дрібно-і среднебугорчатая; колір - однорідний, зелений або темно-зелений ; консистенція - щільна, хрустка; смак - характерний без гіркоти і т.д. Температура зберігання С.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3.2. Удосконалення економічного механізму господарювання
 
Економічний механізм являє собою сукупність методів і важелів економічного впливу на товаровиробників з метою посилення мотивації їх виробничої та інвестиційної діяльності. Основні його елементи - ціни, податки, кредит, бюджет, страхування.
Економічний механізм функціонування агропромислового комплексу повинен забезпечувати еквівалентний обмін між сільським господарством та промисловістю, насичення продовольчого ринку за рахунок пріоритетного та ефективного розвитку власного виробництва.
В умовах ринку висока ефективність сільськогосподарського виробництва можлива тільки при наявності економічно обгрунтованої системи цін та ціноутворення, оскільки ціна встановлюється не тільки на основі попиту і пропозиції, але і з урахуванням витрат на виробництво сільськогосподарської продукції та економічних можливостей товаровиробників.
Для товаровиробника важливо, щоб ціни реалізації дозволяли отримувати прибуток і вести розширене відтворення. Однак нині на багато видів сільськогосподарської продукції діють ціни, які не забезпечують належного рівня рентабельності аграрного виробництва, а нерідко, особливо в тваринництві, не дозволяють навіть оплатити вкладену працю і відшкодувати матеріальні витрати.
В останні роки вкрай несприятливо складалося співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та засоби виробництва. Так, якщо ціни реалізації основних видів продукції сільського господарства зросли з 1990 по 2002 р. в 2,2 рази, то ціни на промислову продукцію і послуги, що споживаються в сільському господарстві, - у 9,6 рази. Таким чином, утворився і заглибився так званий диспаритет цін.
Диспаритет цін прийняв такі розміри, при яких відновлення раніше сформованих співвідношень цін на сільськогосподарську і промислову продукцію без втручання держави в найближчі роки важкодосяжним. Отже, повинна зрости роль держави в регулюванні цін на продукцію сільського господарства та інших галузей АПК.
Діюча податкова система недосконала, не стимулює розвиток агропромислового виробництва, підвищення його економічної ефективності. Підприємства АПК сплачують до 15 видів податків і платежів у позабюджетні фонди. Основними видами податків є податки на додану вартість, на прибуток, на майно, на землю, відрахування в дорожні фонди, акцизи, регіональні та місцеві податки (на потреби освітніх установ, транспортний, на утримання житлового фонду, міліції та ін.) Крім податків підприємства агропромислового комплексу здійснюють платежі в позабюджетні соціальні фонди (пенсійний, зайнятості, соціального страхування, медичний), які, по суті, також відносяться до податків.
Загальне тягар оподаткування, обчислювана як відношення податків і відрахувань до громадських фондів до суми виручки від реалізації продукції, робіт і послуг, за останні роки різко зросла. За період з 1991 по 1998р. цей показник по підприємствах
АПК зріс з 13,9 до 23,1%, в тому числі по сільському господарству з 10,3 до 18,5%. У 1998р. з 23,1% на частку податків доводилося 16,6%, а частка обов'язкових відрахувань до соціальних фондів до виручки від реалізації становила 6,5%. За аналізований період загальна тягар оподаткування в АПК зросло в 1,6 рази, а в сільському господарстві - в 1,8 рази.
У структурі податків, що стягуються з сільськогосподарських підприємств, найбільшу частку складають податок на додану вартість (46%) та податок на прибуток (36%). Введення податку на додану вартість (ПДВ) на продовольчі товари мало на меті збільшити дохідну частину бюджету, однак в умовах формування ринкових відносин це призвело лише до збільшення роздрібних цін на вітчизняне продовольство.
Вкрай ускладнений механізм нарахування податків. Одні з них відносяться на собівартість продукції (земельний, транспортний), інші сплачуються з виручки (податок на додану вартість, акцизи), треті - з прибутку (податок на прибуток).
Для удосконалення системи оподаткування сільського господарства необхідно ліквідувати множинність видів податків і платежів, зробити податки стабільними.
Основним повинен стати податок на землю як основний засіб виробництва. Поки земельний податок не є дієвим стимулом поліпшення використання землі і вагомим джерелом коштів для підвищення грунтової родючості; на його частку припадає менш ніж 5% загальної суми податків, що сплачуються сільськогосподарськими підприємствами. Ставку земельного податку доцільно встановлювати у твердих відсотках від ціни землі, визначеної на основі диференціальної ренти. Цей податок, на думку науковців і практичних працівників, повинен становити не менше 70% суми всіх податків і платежів.
Податкова система повинна забезпечити зацікавленість товаровиробників у проведенні структурної перебудови агропромислового виробництва, у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу.
Зменшення обсягів централізованих кредитів з одночасним збільшенням процентної ставки болісно відбивається на фінансовому стані сільськогосподарського виробництва, так як сільське господарство - капіталомістке виробництво і через сезонність не може швидко погашати кредитну заборгованість.
Перехід до ринкової економіки вимагає вироблення нових, адекватних підходів до кредитного обслуговування агропромислового комплексу. Розвиток повинні отримати всі форми кредиту. Кредит покликаний зайняти ключове положення в стимулюванні виробництва. Сільське господарство внаслідок своїх особливостей не може функціонувати без залучення позикових коштів.
У дореформений період кредит був дешевим і доступним: річна ставка становила 1-5% за короткостроковими та 0,75-2% за довгостроковими позиками. Пільгові кредити, що видавалися по жовтень 1993 р., не завжди використовувалися за призначенням, частина їх вкладалася у сільськогосподарське виробництво. Після скасування пільгових кредитів сільським товаровиробникам стали їх надавати на загальних умовах. Банки в ситуації неповернення позик, інфляції, нестабільності і збитковості відмовилися кредитувати більшість господарств, так як і відстрочка, і списання заборгованостей за кредитами невигідні для них. Сільськогосподарські товаровиробники також не мають особливого бажання брати позикові кошти під непосильні відсотки. Неможливість отримання прямих банківських позик привела до того, що з 1995 р. стали використовувати товарний кредит.
Аналіз показав, що цей вид позикових коштів не був дешевим, як спочатку передбачалося, і не виправдав себе. Товарний кредит був не здатний поповнити сезонний недолік оборотних коштів. На відміну від банківської позики він не забезпечує регулярного надходження ресурсів для виробничої діяльності. Маючи відповідну суму коштів, можна набагато дешевше придбати паливо і мастильні матеріали, насіння, мінеральні добрива та інші засоби виробництва. Хоча товарний кредит не приніс очікуваної економії, він все ж таки дешевше прямих банківських позичок.
Однією з причин скорочення обсягів виробництва продукції можна вважати також руйнування системи обов'язкового централізованого страхування аграрного сектору, яка була складовим елементом економічного механізму.
З 1991 р. сфера сільськогосподарського страхування зазнала серйозні зміни. До них насамперед слід віднести відмову від державної монополії на проведення страхової діяльності. В останні роки спостерігається тенденція створення спеціалізованих сільськогосподарських страхових компаній, для яких характерні: наявність великого статутного капіталу; розгалужена мережа регіональних філій; включення до складу засновників великих організацій, зайнятих агропромисловим виробництвом або його обслуговуванням.
Разом з тим є всі підстави для того, щоб говорити про глибоку кризу сфери сільськогосподарського страхування. Причин такого стану декілька. Розглянемо найбільш значущі.
Перша причина - вкрай несприятливий фінансовий стан більшості сільськогосподарських товаровиробників.
Друга причина - інфляція. Як показав досвід останніх років, страхові відшкодування за загиблий худобу або згорілі будови при високій інфляції покривають не більше половини реальних втрат. Введення ж поправочних коефіцієнтів на розмір страхового відшкодування залежно від часу виплат призводить до різкого подорожчання страхових тарифів, що істотно обмежує попит на ринку сільськогосподарського страхування.
Третя причина - відсутність гарантій своєчасної виплати страхових відшкодувань через нестачу коштів у страхових компаній. Справа в тому, що сільськогосподарське страхування, перш за все страхування врожаїв, має ряд особливостей. Наприклад, неврожаї, викликані посухою або іншими несприятливими погодними явищами, зазвичай вражають цілі регіони.
Отже, неодмінною умовою успішного розвитку агропромислового виробництва є вдосконалення економічного механізму. Це в значній мірі залежить від державної аграрної політики.

Висновок



Досягнення абсолютної ефективності, з моєї точки зору, неможливо, але кожна система повинна прагнути до досягнення того оптимуму, при якому ефективність буде по можливості максимальною. Так як, відомо, що потреби безмежні, а ресурси обмежені, необхідно використовувати їх ефективно та раціонально.
Проблема зовнішніх ефектів стає все актуальнішою. Як відомо кожен виробник прагне до збагачення (і потреби його безмежні), але обмежуючи його свободу до певної межі держава і суспільство має подбати про те, щоб діяльність, якою він займається не тягла за собою небажаних наслідків. Так як ми живемо в суспільстві, необхідно регулювати взаємовідносини, але кожен "тягне ковдру на себе", і тому необхідно створювати державні органи, які будуть використовувати інструменти влади для знаходження компромісу.
На закінчення хочеться відзначити, що Росія має в своєму розпорядженні всі необхідні ресурси для успішного розвитку овочівництва - родючими грунтами, відповідними кліматичними умовами, достатнім промисловим потенціалом для виробництва техніки, хімічних засобів захисту, добрив і т.д. Чи будуть використані ці можливості, залежить від особистої зацікавленості всіх працівників овочевого виробництва.
Список використаної літератури
 
1. Абалкін Л.І. "Економічна енциклопедія" М.1999 р
2. Балікоев В.З. Загальна економічна теорія. Навчальний посібник.-Новосибірськ: ТОВ "КЖЕА", НПК "Модус", 1996.-416 с.
3. Барбашин А.І. Економіка сільського господарства: Курс лекцій: 2-е вид. - Курськ: Вид-во КГСХА, 2002 р.
4. Войтов А.Г. Економіка .- 2001 .- 3 е., 2000 .- 2 е.
5. Грузинів В.П., Грибов В.Д. Економіка підприємства .- 1998 .- 1 е, 2001.-1
6. Зайцев Н.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Сільське, лісове господарство та землекористування | Курсова | 509кб. | скачати

Схожі роботи:
Основні резерви підвищення економічної ефективності виробництва молока
Резерви підвищення економічної ефективності скотарства СПК Рассохінскій
Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва в сучасний період
Організація і шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна
Резерви підвищення ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств
Підвищення економічної ефективності тваринництва
Шляхи підвищення економічної ефективності рослинництва
Підвищення економічної ефективності трудових ресурсів
Організація і шляхи підвищення економічної ефективності виробництв
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru