Психічне здоров`я Психічне здоров`я

Виконав: Іванов І.І.

Воронеж, 2010

Зміст

Введення

Глава 1. Психічне здоров'я як норма

Глава 2. Особливості та характер функціонування психіки людини

Глава 3. Співвідношення психіки з позиції навколишнього світу і фізіології людини

Висновок

Бібліографічний список

Введення

На сучасному етапі розвитку суспільства, в період процесу поступової всесвітньої глобалізації та підвищувального рівня науково-технічного прогресу у світі все більш актуальним стає дослідження в гуманітарних галузях наукового знання. У науці відбувається повернення від наукоємних технологій до гуманітарної сфери. Психологія є типовим приклад даного явища. Так як психологія хоча і виступає однією з цілого ряду гуманітарних дисциплін, на сьогоднішній день вона займає тверді позиції серед всіх гуманітарних дисциплін. Причини цього перебувають у науковому «кругозір» і «далекоглядності» психології, яка дозволяє піддати людини всебічному психологічному аналізу, а також дослідити його поведінки, життя, і крім цього все суспільство в цілому. Зауважимо той факт, що людина все ж є соціальною істотою, тому психологія спрямовує свій науковий погляд також і на суспільство. Важливість даної науки в тому, що вона дозволяє виявляти і розкривати проблеми психологічного характеру в людині і суспільстві, а крім цього і вирішувати їх і прогнозувати.

На сьогоднішній день проблема психічного здоров'я в сучасному суспільстві постає актуальною. Актуальність обумовлена ​​безліччю факторів. Так, перейшовши межу XXI століття, людство досягло небувалих висот у науково-технічній сфері, промислової, медичної (фармакологічної). Але одночасно з цим людство втратило своє справді «людське» обличчя. Сучасна ситуація в Росії продовжує свідчити про безліч невирішених проблем соціального характеру: соціальне розшарування на тлі економічної кризи останніх років, широке поширення алкоголізму та наркоманії, поширення девіантної поведінки серед молоді, екстремізму і багато ін Все більш підвищується рівень психічно хворих людей у суспільстві. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, посилюють нервову напругу, що найчастіше сприяють виникненню і розвитку нервово-психічної патології. Нормою стає синдром «емоційного вигорання» на роботі і мн. ін Тому на підставі всього вищенаведеного, дослідження питань психічного здоров'я дозволить, з нашої точки зору, не тільки більш коректно підійти до вирішення нагальних проблем у психічній області людини, але й можливо вирішити проблеми в соціальній сфері цілого суспільства.

Загальна мета дослідження є - проведення структурного аналізу феномена «психічне здоров'я»;

Завдання дослідження: 1) вивчити можливість об'єктивного використання застосування поняття «психічне здоров'я», 2) проаналізувати особливості та характер функціонування психіки людини; 3) провести структурний аналіз психічного здоров'я крізь призму співвідношення психіки і навколишнього світу, а також фізіології людини.

Методологія дослідження грунтується на таких загальнонаукових методах як: аналіз, синтез, буде використовуватися порівняння і теоретичне узагальнення.

Загальна структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків і бібліографічного списку.

Глава 1. Психічне здоров'я як норма

Психічне здоров'я це збірне поняття, яке складається з декількох складових: психіка і здоров'я - створюючи, таким чином, синтетичний об'єкт для вивчення.

Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного (психічного) та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних ефектів. Так фізичне здоров'я - природний стан людини, обумовлене нормальним функціонуванням усіх його органів і систем; воно залежить від рухової системи, від правильного харчування, від оптимального поєднання усної та фізичної роботи.

Психічне здоров'я - відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти. З даного визначення випливає одна важлива думка про те, що якщо фізичний стан здоров'я це здоров'я чого-небудь речового, то психічне здоров'я це нормальне функціонування фактично психічних процесів в людині.

Таким чином, психічне здоров'я - суть інтегральна характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда. Визначення психічного здоров'я в сучасній науці тісно пов'язане із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку.

У психології та медицині існують різні підходи до проблеми психічного здоров'я, звернені до різних сторін нормального й аномального функціонування. Традиційна медична модель розглядає психічне здоров'я як міру вірогідності розвитку хвороби («негативний» визначення здоров'я як відсутність хвороби). У психоаналізі уявлення про здоров'я як такому взагалі відсутня; кожна людина виступає як носій потенційної хвороби, перехід якої в актуальну хвороба - перешкоджає збалансований режим функціонування механізмів психологічного захисту і компенсації в індивідуальній психодинаміці.

Для біхевіоризму характерно зведення особистості до її соціальному функціонуванню і до визначення норми або здоров'я через поняття рівноваги з середовищем, з використанням таких критеріїв, як адаптація, стабільність, успішність, продуктивність. Сучасні теоретичні, експериментальні та прикладні підходи в психології особистості і психотерапії характеризують психічне здоров'я як зрілість, збереження і активність механізмів особистісної саморегуляції, міру здібності людини трансцендіровать («виводити за межі») свою біологічну, соціальну та смислове детермінованість, виступаючи активним і автономним суб'єктом своєї життя в світі, що змінюється.

Повернувшись до психоаналізу, відзначимо той факт, що психоаналіз перша сучасна система психології, предметом якої є не якийсь окремо взятий аспект проблеми людини, а людини як цілісна особистість. Для більш повного розуміння психічного здоров'я розглянемо коротко вивчення психіки основоположником психоаналізу З. Фрейда. Так в ході своїх досліджень Фрейд встановив, що психіка спочатку є регресивною. Регресія - одне з найуживаніших у психоаналізі понять і сенс його - не однозначний. Це, по-перше, перехід від «вторинних», свідомих форм психічної активності до первинних, несвідомим, інстинктивним. По-друге, від складних - до спрощених, дитячим способам міркування або повернення до зжиті, пройденим стадіям розвитку. По-третє, це жваве, зацікавлена ​​прагнення виразити за допомогою слів, образів, жестів приховане не артикульований зміст психіки. По-четверте, повернення лібідо, сексуального інстинкту до первинних, найбільш раннім його об'єктів. Подібно до цього також Фрейд виділив такі особливості функціонування психіки як: опір, витіснення, трансфер і ін

Крім Фрейда, до діяльності якого в науковому середовищі є й негативні думки, слід відзначити дослідження К. Юнга та Е. Фромм. Виступаючи в ролі продовжувачів справи свого вчителя і будучи представниками психоаналітичної школи вони також встановили, що фактично поняття норми, еталони в області психології не прийнятно. Так, наприклад, згідно з К. Юнгом несвідоме, а особливо колективне несвідоме являє собою загальне для всіх представників людської раси підставу психіки, при цьому займає найбільшу область у процесі функціонування людини. Психічні розлади, на думку Юнга і Фромма можуть виступати як наслідок внутрішнього протиріччя між внутрішніми («найбільш людськими») посилами і зовнішніми етичними нормами і засадами. У цьому ключі спроба визначення еталону психічного здоров'я немислима. Наше несвідоме, як примітивне, архаїчне мислення, що являє собою початковий стадій світовідношення людини, знаходиться в непримиренній суперечності і у ворожнечі з тими культурними обмеженнями особистості, які роблять її соціальною одиницею, учасником в культурному будівництві людини. Дійсність показує, що мислення душевнохворих і невротиків, більшою чи меншою мірою відрізняється якраз такими рисами, які зближують їх з людьми «архаїчними», тобто фактично з людьми, які не змогли на якомусь етапі свого розвитку вирішити ці внутрішні протиріччя. Тому, навіть якщо ми спробуємо умовно оформити психічне здоров'я, то проблема буде нагальною і актуально або постійно і супутньої всьому людству, або буде дозволена при новому витку розвитку психології як наукової дисципліни. Але дослідження в галузі філософії науки (наприклад, робота «Повстання мас» Хосе Ортеги-і-Гассета) швидше підтверджують перше.

Торкнувшись питань еталона психічного здоров'я, цікавим буде порівняння кордонів між особливостями людського характеру (акцентуациями) та патологіями. Так акцентуація характеру поняття, введене К. Леонгардом і що означає надмірну вираженість окремих рис характеру та їх поєднань, представляє крайні варіанти норми, які межують з психопатіями. Саме на описах цих акцентуацій будуються сучасні класифікації характерів. Наводити в роботі ми їх не будемо через мінімуму обсягу роботи. Акцентуації як тимчасові стану психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці.

Психопатія (від грец. Psycho - душа і pathos - страждання, хвороба) - патологія характеру, при якій у суб'єкта спостерігається практично необоротна вираженість особистісних властивостей, що перешкоджають його адекватної адаптації в соціальному середовищі.

Розрізняють психопатії ядерні (вроджені або конституціональні) і набуті. Останні виникають як наслідок травми головного мозку, інфекції, інтоксикації, психотравми і т. д. Конституціональні психопатії обумовлені вродженою неповноцінністю нервової системи, викликаної факторами спадковості, шкідливостями, що впливають на плід, родовою травмою і т. п. Конституціональні психопатії проявляються вже в дитячому віці у вигляді порушень емоційно-вольової сфери, при цьому інтелект може бути відносно збережених. Ступінь вираженості психопатії у дорослому віці залежить від умов виховання та впливу навколишнього середовища. Прояви психопатій різноманітні. Незважаючи на рідкість чистих типів і переважання змішаних форм, прийнято виділяти такі класичні типи:

1) циклоїди, основна ознака яких - постійна зміна настрою з коливаннями циклу від декількох годин до декількох місяців, 2) шизоїди, для яких характерні відхід від контактів, замкнутість, скритність, легка вразливість, відсутність емпатії, незграбність рухів; 3) епілептоіди, основний ознака яких - крайня дратівливість з нападами туги, страху, гніву, нетерплячість, упертість, уразливість, жорстокість, схильність до скандалів, 4) астеники, яким властиві підвищена вразливість, психічна збудливість, що поєднується з швидкою истощаемостью, дратівливість, нерішучість; 5) Психастеніки - тривожні, невпевнені в собі, схильні до постійних роздумів, патологічним сумнівам; 6) паранояльні психопати - схильні до утворення надцінних ідей, уперті, егоїстичні, відрізняються відсутністю сумнівів, упевненістю в собі і завищеною самооцінкою; 7) істеричні психопати - характеризуються прагненням будь-що будь звернути на себе увагу оточуючих, при цьому оцінка ними реальних подій завжди перекручена в сприятливу для них бік, у спілкуванні манірно, театральні; 8) нестійкі психопати - основні ознаки: слабохарактерність, відсутність глибоких інтересів, піддатливість впливу оточуючих; 9) органічні психопати - відрізняються вродженої розумової обмеженістю, можуть добре вчитися, але безплідні, коли потрібно застосувати знання або проявити ініціативу, вміють «тримати себе в суспільстві», але банальні в судженнях.

Чіткої межі між психопатіями й варіантами нормальних характерів не існує. Зазначеним типам психопатів в нормі відповідають натури з подібним характерологічних складом, але без патологічної (психопатичної) вираженості (Акцентуація характеру). Під впливом хвороби або психотравм у психопатів можуть виникати гострі і затяжні реактивні і невротичні стани, а також депресії.

Кордон між акцентуацією характеру і психопатіями дуже розпливчаста, і не виключено «перетікання» одного в інше. Справа в тому, що в теоретичному відношенні поняття психічної норми досить розпливчасто і відносно.

Проводячи тривалі спостереження за людьми, що страждають різними психічними захворюваннями, психологам вдалося виділити деякі критерії, які допомагають розрізнити нормальний і аномальний стан. Спираючись на них, звичайно, не можна поставити діагноз і зробити висновок про наявність певного психічного захворювання (психолог цього і не повинен робити, підміняючи собою лікаря), проте можна ставити питання про відхилення від норми.

Поведінки, що відхиляється від норми, властиві такі характерні ознаки: воно неадекватно, у ньому простежується відсутність самокритики, воно, як правило, непродуктивно. Слід відзначити ще один важливий критерій - поведінка людини, схильної до патологій, як правило, завдає шкоди оточуючим його людям.

Не можна забувати про те, що під впливом тиску певного роду, акцентуація характеру може перетекти у відповідну патологію. Тому необхідно пам'ятати про це. А також, для запобігання подібного «перетікання», дуже важливо своєчасне відстеження акцентуацій.

Тим не менш, ще раз нагадаю про те, що чіткого визначення психічної норми не існує. І тому, визначення «нормальності» є долею лікаря і повинно бути індивідуальним.

Глава 2. Особливості та характер функціонування психіки людини

Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою безлічі спеціальних тілесних «пристроїв». Одні з них сприймають впливу, інші - перетворять їх у сигнали, будують план поведінки і контролюють його, треті - надають поведінці енергію і стрімкість, четверті - приводять у рух м'язи і т.д. Вся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі і вирішення життєвих завдань.

Психіка як відображення дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями.

Вищий (дивлячись, звичайно, з якої позиції подивитися) рівень психіки, властивий людині утворює свідомість. Свідомість є вища, інтегруюча форма психіки. У цьому сенсі свідомість є «суспільний продукт», свідомість є не що інше, як усвідомлене буття.

При дослідженні психіки і психічної діяльності все ж важливим є дослідження глибиною області психіки і психічного - несвідомого.

Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, у впливі яких людина не дає собі відліку. У несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які він робить, неможлива і оцінка їх результату.

В область несвідомого входять психічні явища, що виникають у сні (сновидіння); відповідні реакції, які викликаються неощущаемимі, але реально впливають подразниками («субсенсорние» або «субцептівние» реакції); руху, що були в минулому свідомими, але завдяки повторення автоматизовані і тому більш неусвідомлювані; деякі спонукання до діяльності, в яких відсутня свідомість мети, та ін До несвідомим явищ належать і деякі патологічні явища, що виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації і т. д. Було б не вірно говорити, що несвідоме - це протилежне свідомості. Несвідоме - це настільки ж специфічно людське психічне прояв, як і свідомість, воно детерміноване суспільними умовами існування людини.

Чому ж так важливо психіка і її нормальне функціонування?! Можливо, що відповіддю є одна відмітна риса психічної діяльності людини - передача суспільного досвіду. І тварина і людина набувають особистий досвід у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Громадський ж досвід займає домінуюче місце в поведінці окремої людини.

Психіку людини у найбільшій мірі розвиває рухаючись йому суспільний досвід. З моменту народження дитина опановує способи вживання знарядь, способами спілкування. Психічні функції людини якісно змінюються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі, власне людські, функції (довільна пам'ять, довільна увага, абстрактне мислення). Даний аспект також доводить той факт, що людина виступає соціальною істотою, яка не може існувати поза суспільством. З даної позиції цікавим постає одне з найстрашніших покарань стародавніх греків, що застосовується в давнину при порушенні законів, як вигнання з міста-поліса.

Глава 3. Співвідношення психіки з позиції навколишнього світу і фізіології людини

Психічне здоров'я людини залежить від величезної кількості чинників, ключовим з яких є стан психіки. Психіка ж людини функціонує у взаємозв'язку з фізіологією людини, а також з навколишнім світом. У цьому розділі ми спробуємо довести, що психічне здоров'я крім суто психологічної сторони також залежить і від безлічі інших чинників. А тому для того, щоб досягти стану психічного здоров'я у людини і у суспільства будуть вимагатися зусилля і в інших наукових галузях. Можливо, що матеріали цього розділу покажуть наскільки складною і можливо навіть невирішеною є проблема психічного здоров'я в сучасному суспільстві.

Те, що людина володіє і фізичним здоров'ям та психічним як його частиною доводити не варто, але от те, як це може виявлятися, ми постараємося показати на кількох прикладах.

Так існує цілий спектр хвороб, у розвитку яких провідну роль відіграють психологічні фактори. Це психосоматичні хвороби. Психосоматичні захворювання - це хвороби, у розвитку яких провідну роль відіграють психологічні фактори, у тому числі і психологічний стрес. Класичний набір психосоматичних захворювань включає в себе бронхіальну астму, гіпертонічну хворобу, тиреотоксикоз, виразкову хворобу 12-палої кишки, неспецифічний виразковий коліт, нейродерміт, ревматоїдний артрит і ряд інших хвороб. Психологічні чинники грають важливу роль і при інших захворюваннях: мігрені, ендокринних розладах, злоякісних новоутвореннях. Однак слід розрізняти справжні психосоматозам, виникнення яких визначається психічними факторами і лікування яких має бути спрямований, перш за все, на їх усунення та корекцію (психотерапія і психофармакологія), і інші захворювання, включаючи інфекційні, на динаміку яких психічні та поведінкові чинники справляють істотний вплив, змінюючи неспецифічну резистентність організму, які при цьому не є першопричиною їх виникнення. Існує кілька гіпотез, що пояснюють походження психосоматичних захворювань.

Згідно з однією з них, психосоматичні захворювання є наслідком стресу, обумовленого довго діючими і нездоланними психотравмами.

Інша гіпотеза пов'язує виникнення психосоматичних симптомів з внутрішнім конфліктом між однаковими за інтенсивністю, але різноспрямованими мотивами індивіда. Відповідно до третьої гіпотези, нерозв'язний конфлікт мотивів (як і непереборний стрес) породжує в кінцевому підсумку реакцію капітуляції, відмова від пошукового поведінки, що створює найбільш загальну передумову до розвитку психосоматичних захворювань. Це проявляється у вигляді явної чи маскированной депресії. На тлі виникає зниження резистентності організму до несприятливих факторів середовища порушується робота якогось органу за принципом «слабкої ланки», що обумовлено генетичними факторами чи хворобами (травмами) в процесі онтогенезу.

Таким чином, стрес є одним з провідних факторів у розвитку психосоматичних захворювань, причому його вирішальна роль у даному процесі доведена не тільки клінічними спостереженнями, але і в експериментах на різних видах тварин. Особливо показовими були досліди, проведені на мавпах, які в якості експериментальної моделі вважаються найбільш близькими людині. Так, в одних експериментах у самця-ватажка відбирали улюблену самку, поміщали її в сусідню клітку й підсаджували до неї нового партнера. Самець, що залишився один у клітці, важко переносив зраду подруги і протягом 6 - 12 місяців гинув від серцевого нападу або підвищеного кров'яного тиску. В інших спеціальних експериментах на мавпах психологічний стрес призводив до розвитку виразки шлунка або серйозних порушень в роботі кишечника.

У людей емоційний стрес може призводити до ще більш серйозних наслідків, включаючи розвиток онкологічних захворювань. Так дослідниками з медичної школи Х'юстона (США) отримані переконливі докази того, що стрес може викликати порушення генетичного апарату, підвищуючи ймовірність виникнення онкологічних захворювань. Як зазначають вітчизняні автори, «знаючи про фармакологічні ефекти стероїдів, про можливість їх прямої дії на геном людини, можна припускати, що їх вільна циркуляція тривалий час або висока концентрація в організмі стають прямою причиною багатьох психосоматичних захворювань». Інший російський вчений, Ю.М. Користь пише: «Ми вступили в епоху, коли стрес відіграє визначальну роль в захворюваннях людини - до 90% всіх захворювань можуть бути пов'язані зі стресом. Емоційний стрес є головною причиною серцево-судинних уражень, неврозів, деяких хвороб шлунка і кишечника, збільшує вірогідність інфекційних захворювань і ускладнює їх перебіг. До теперішнього часу більшість дослідників сходяться на думці, що надмірний стрес, що виникає в конфліктних або безвихідних ситуаціях, і що супроводжується депресією, почуттям безнадійності чи розпачу, збільшує ймовірність виникнення багатьох злоякісних новоутворень ».

Як видно з даних прикладів, вплив через психіку на фізіологію людини не становить великої праці. Одночасно з цим ми можемо говорити і про зворотні процесу, коли навколишнє середовище або внутрішнє фізичний стан людини впливає на психіку, психічне здоров'я та його поведінку.

Для дослідження психічного здоров'я важливим є вивчення середовища проживання людини, яка є складним переплетінням соціальних і природних факторів. Сьогодні, як ніколи раніше людина живе в складному світі, в якому як це не парадоксально все створено, щоб полегшити його побутове життя (можливо, це один із парадоксів сучасного цивілізованого суспільства). На практиці це благополуччя надає людині «ведмежу» послугу, впливаючи несприятливо на його психіку. В даний час значна частина хвороб людини пов'язані з погіршенням екологічної обстановки в нашому середовищі проживання: забрудненнями атмосфери, води і грунту, недоброякісними продуктами харчування, зростанням шуму. Ось лише невеликий список факторів, що впливають на психіку людини і на його психічне здоров'я.

Екологія. Не для кого не секрет, що сучасна природа дуже забруднена. У залежності від своєї природи, концентрації і часу дії на організм людини різні речовини-результати промислової діяльності вони можуть викликати різні несприятливі наслідки. Реакції організму на забруднення залежать від індивідуальних особливостей: віку, статі, стану здоров'я. Як правило, більш вразливі діти, люди похилого віку та особи похилого віку, хворі люди. При систематичному або періодичному надходженні організм порівняно невеликих кількостей токсичних речовин відбувається хронічне отруєння.

Ознаками хронічного отруєння є порушення нормальної поведінки, звичок, а також нейропсихічного відхилення: швидке стомлення або почуття постійної втоми, сонливість або, навпаки, безсоння, апатія, ослаблення уваги, неуважність, забудькуватість, сильні коливання настрою. При хронічному отруєнні одні й ті ж речовини у різних людей можуть викликати різні ураження нирок, кровотворних органів, нервової системи, печінки.

Проблема шуму: Дуже гучна сучасна музика здатна викликати нервові захворювання. Шум має акумулятивним ефектів, тобто акустичні роздратування, накопичуючись в організмі, все сильніше пригнічують нервову систему. Тому перед втратою слуху від впливу шумів виникає функціональний розлад центральної нервової системи. Особливо шкідливий вплив шум надає на нервово-психічну діяльність організму. Доведено, що процес нервово-психічних захворювань вищий серед осіб, що працюють в галасливих умовах, ніж в осіб, що працюють у нормальних звукових умовах.

Висновок

Психічне здоров'я це збірне поняття, яке складається з декількох складових: психіка і здоров'я. Психічне здоров'я - відповідно до визначення Всесвітньої організації охорони здоров'я, це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти. Таким чином, психічне здоров'я - суть характеристика повноцінності психологічного функціонування індивіда.

У психології та медицині існують різні підходи до проблеми психічного здоров'я, звернені до різних сторін нормального й аномального функціонування.

У психоаналізі, наприклад, уявлення про здоров'я як такому взагалі відсутня; кожна людина виступає як носій потенційної хвороби, перехід якої в актуальну хвороба - перешкоджає збалансований режим функціонування механізмів психологічного захисту і компенсації в індивідуальній психодинаміці.

Психічні розлади можуть виступати як наслідок внутрішнього протиріччя між внутрішніми («найбільш людськими») посилами і зовнішніми етичними нормами і засадами. У цьому ключі спроба визначення еталону психічного здоров'я не може (якщо навіть можлива взагалі).

Торкнувшись питань еталона психічного здоров'я, цікавим буде порівняння кордонів між особливостями людського характеру (акцентуациями) та патологіями. Так акцентуація характеру поняття, що означає надмірну вираженість окремих рис характеру та їх поєднань, представляє крайні варіанти норми, які межують з психопатіями. Чіткої межі між психопатіями й варіантами нормальних характерів не існує. Під впливом хвороби або психотравм у психопатів можуть виникати гострі і затяжні реактивні і невротичні стани а також депресії.

Кордон між акцентуацією характеру і психопатіями дуже розпливчаста, і не виключено «перетікання» одного в інше. Справа в тому, що в теоретичному відношенні поняття психічної норми досить розпливчасто і відносно.

Відзначимо також, що Психічне здоров'я людини залежить від величезної кількості чинників. Для дослідження психічного здоров'я важливим є вивчення середовища проживання людини, яка є складним переплетінням соціальних і природних факторів. Відзначимо також, що в даний час значна частина хвороб людини пов'язані з погіршенням екологічної обстановки в нашому середовищі проживання: забрудненнями атмосфери, води і грунту, недоброякісними продуктами харчування, зростанням шуму.

Бібліографічний список:

1. Горностай П., Титаренко Т. Психологія особистості: словник-довідник. - К.: Рута, 2001. - [Www.psylib.ukrweb.net: Психологічна бібліотека Київського Фонду cприяння розвитку психічної культури];

2. Немов Р.С. Загальна психологія: Короткий курс / Р.С. Немов. - СПб.: Пітер, 2007. - 304 с.

3. Реньяра П. Розумові епідемії: Історико-психіатричні нариси. Переклад з фр. Ел.Зауер. - M., 2004. - [Www.psylib.ukrweb.net: Психологічна бібліотека Київського Фонду cприяння розвитку психічної культури];

4. Столяренко Л.Д. основи психології. 5 видавництво., Перераб. і доп. / Л.Д. Столяренко. - Ростов н / Д.: Фенікс, 2002. - 672 с.

5. Столяренко Л.Д. Психологія: Підручник для вузів / Л.Д. Столяренко. - СПб.: Лідер, 2004. - 592 с.

6. Фрейд З. Психологія мас і аналіз людського «Я»: Роман: Пер. з нім. / З. Фрейд. - СПб.: Видавничий Дім «Азбука-классика», 2008. - 192 с.

7. Фромм Е. Душа людини. Переклад з нім. В. Закса / Е. Фромм. - Фромм. - М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2009. - 251 с.

8. Фромм Е. Людина для самого себе. Переклад з англ. Е. Спірово. / Е. Фромм. - М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. - 349 с.

9. Хрестоматія з філософії: Навчальний посібник / Відп. ред. і сост. А. А. Радугин. - Москва: Центр, 2001 .- 416с.

10. Юнг К.Г. Нариси з аналітичної психології / К.Г. Юнг. - Мн.: ТОВ «Харвест», 2003. - 528 с.

11. Юнг К.Г. Символи трансформації: пров. англ. / К.Г. Юнг. - М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. - 544 с.

12. Ортега-і-Гассет Х. Повстання мас / Ортега-і-Гассет Хосе. - М.: АСТ, 2003. - 512 с.