додати матеріал

приховати рекламу

Психологічні особливості підліткового віку

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Зміст:

Вступ

Розділ 1. Психологічні особливості підліткового віку

1.1 Індивідуально-вікові особливості підлітків

1.2 Причини підліткової психологічної кризи

1.3 Особливості міжособистісного спілкування в групі однолітків

Розділ 2. Аналіз впливу психологічних особливостей підлітків на міжособистісне спілкування

2.1 Застосовані методики аналізу психологічних особливостей спілкування підлітків та їх характеристика

2.2 Визначення рівнів сформованості міжособистісної культури підлітків крізь призму їх психологічних особливостей

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Відомо, що підлітковий період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв'язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми психологічних особливостей підлітків, для їх врахування у ефективній педагогічній та психологічній роботі з даною віковою категорією.

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізичної зрілості організму, а також відносин, які складаються у підлітків з дорослими людьми та однолітками. Еталони міжособистісного сприймання, якими користуються підлітки, оцінюючи оточуючих людей, стають все більш узагальненими і співвідносяться з ідеалами, цінностями і нормами.

Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин підлітків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.

Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження „Психологічні особливості підлітків”.

Мета дослідження полягає у вивченні психологічних особливостей підлітків, проявів цих особливостей під час спілкування в групі однолітків; у розробці й обґрунтуванні методів визначення та корекції рівня культури спілкування підлітків, адже саме ця комунікативна взаємодія виходить на перший план у цьому віці.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання дослідження:

  1. На підставі теоретико-методологічного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження підліткового віку.

  2. Охарактеризувати індивідуальні психологічні особливості особистості, які проявляються у підлітковому віці.

  3. Проаналізувати вплив психологічних особливостей підлітків на їх міжособистісне спілкування.

  4. Застосувати комплекс діагностичних методик, релевантних меті та завданням дослідження; створити психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення психологічних особливостей підлітків, та вплив цих особливостей на міжособистісну взаємодію.

Об’єкт дослідження психологічні характеристики особистості підліткового віку.

Предмет дослідження — якісні характеристики особистісного розвитку: прагнення, домагання, взаємовідносини з дорослими та однолітками, що в комплексі становить психологічні особливості підліткового віку.

Для розв’язання поставлених мети і завдань застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження:

  • теоретичні: вивчення та аналіз психолого-педагогічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення, аналіз і узагальнення психолого-педагогічного досвіду;

  • емпіричні: діагностичні (письмове опитування) з метою визначення рівня сформованості в учнів компонентів міжособистісного спілкування; використання методик − діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков), діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Дослідженням було охоплено 50 учнів 8-9 класів.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані студентами при написання наукових, курсових, дипломних та інших наукових робіт, пов’язаних з даною проблематикою.

Структура курсової роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (34 найменування) та додатків.

Розділ 1. Психологічні особливості підліткового віку

1.1 Індивідуально-вікові особливості підлітків

Вчений А.П. Краківський називає наступні вікові особливості підлітка:

  1. потреба в гідному становищі в колективі однолітків, у родині;

  2. підвищена стомлюваність;

  3. прагнення мати вірного друга;

  4. прагнення уникнути ізоляції, як у класі, так й у малому колективі;

  5. підвищений інтерес до питання про “співвідношення сил” у класі;

  6. прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого;

  7. відсутність авторитету віку;

  8. відраза до необґрунтованих заборон;

  9. сприйнятливість до промахів учителів;

  10. переоцінка своїх можливостей, реалізація яких передбачається у віддаленому майбутньому;

  11. відсутність адаптації до невдач;

  12. відсутність адаптації до положення “гіршого”;

  13. тенденція віддаватися мріянням;

  14. острах опоганення мрії;

  15. яскраво виражена емоційність;

  16. вимогливість до відповідності слова справі;

  17. підвищений інтерес до спорту;

  18. захоплення колекціонуванням, захоплення музикою й кіномистецтвом [10, 63-64].

Варто додати, що підлітки забіякуваті, проявляють елементи жорстокості й агресивності, можуть потрапити під чужий вплив, потрапити у вуличні злочинні угруповання, тобто піддані сугестивності й відомості. У цьому віці проявляються елементи деструктивної поведінки (тяга до паління, злодійства, обманів й т.д.). Підлітки часом не дисципліновані, енергійні, тривожні, дуже активні, особливо проявляють активність при виконанні класних, суспільних доручень, при прибиранні кабінету, шкільної території й т.д. (що говорить про високу фізіологічну енергію), правда ця активність може поступитися місцем стомлюваності. Бажання зберегти таємниці й секрети в них сусідить із невмінням зберігати ці таємниці й секрети від навколишніх, підлітки часто ябедничають один на одного, починають давати один одному “прізвиська”, які зберігаються аж до закінчення школи. У багатьох підлітків спостерігається завищена самооцінка своїх можливостей (“я все можу зробити сам”), егоїстичне самоствердження, при якому дитина радується, якщо в однокласника неприємності, якщо однокласник виявився приниженим або менш успішним ніж він. Підлітки дуже ранимі й уразливі.

Дуже люблять підлітки бравірувати речами, предметами, вбраннями, які є тільки в них, але відсутні в інших товаришів. Зараз ми спостерігаємо, як серед підлітків іде поділ у класах на дітей забезпечених батьків і на дітей з малозабезпечених родин (це особливо яскраво проявляється в містах), на перше місце ставиться багатство, а не знання. Досить активно в підлітковому віці йде формування “малих груп”.

Не можна не згадати й питання про взаємини між підлітками й учителями. Положення вчителя саме по собі не гарантує поважного відношення з боку підлітків, і наставник повинен мати певні якості й поводитися певним чином, щоб заслужити до себе повагу. Від того, як учитель, зможе виявити себе при роботі з підлітками, залежить їхнє відношення до нього в процесі подальшого навчання в школі. Строгість потрібна, але її варто сполучати з наполегливістю, ввічливістю й цікавістю викладу нового матеріалу.

Підлітковий вік має свої особливості.

Американський психолог Ст. Хол ще на початку XX століття, докладно освітив цю тему. Підлітковий вік він відносив до перехідного, проміжного періоду розвитку, періоду “бурі й натиску”, а зміст підліткового віку він охарактеризував як “кризу самосвідомості”. Тільки переборовши цю кризу, підліток здобуває “почуття індивідуальності”. А поки це не наступило, він буде перебувати в стані пошуку свого “я”, йому буде властива нестійкість, яка проявляється в наступних моментах: висока активність змінюється ослабленням, самовпевненість змінюється сором'язливістю, егоїзм може переходити в альтруїзм, веселий, піднятий настрій переміняється апатією, спокійна зосередженість раптом переходить у нескінченні міркування, прагнення до новацій може поступитися місцем любові до рутини й т.д. [10, 67].

Німецький філософ і психолог Е . Шпранглер виділяє й описує три типи розвитку підліткового віку. Перший тип розвитку - це “підліткова криза”, коли дитина переживає свій вік, як “друге народження”. Другий тип розвитку відрізняє стабільний і поступовий ріст, коли дитина плавно прилучається до “дорослої діяльності”. Третій тип розвитку являє собою більше активне й самовиховання, яке свідомо направляється самим індивідом, подолання зусиллям волі, власних недоліків, у тому числі тривоги, кризових проявів, а також більш ясне усвідомлення своєї індивідуальності. [20, 37]

За словами Б.Ц. Бадмаєва, “підлітковий вік самий важкий для вчителів і батьків, самий критичний для самих підлітків. Девіантна поведінка підлітків приносить багато турбот не тільки безпосереднім вихователям - учителям, але й всій виховно-освітній і правоохоронній системі. І в медицини тут є проблеми, пов'язані з нервово-психічними розладами підлітків, наркоманією, сексуальними відносинами й т.д.”.

Перехід до періоду підліткового віку супроводжується різким ламанням психіки, що одержало назву “підліткової кризи”, коли навчальна діяльність перестає чинити той вплив на розвиток, який вона мала в попередній період, а провідною діяльністю стає спілкування з однолітками (згідно Д. Б. Ельконіна - інтимно-особисте спілкування), психологічне віддалення від дорослих, із частими конфліктами [20, 39].

Однією з вікових особливостей підлітків є підвищена стомлюваність. Вчений Г.Г. Шахвердов, який багато років вивчав особливості протікання фізіологічної перебудови організму, знаходить наступні причини виникнення цієї проблеми: “У підлітка більш інтенсивно функціонують гіпофіз, щитовидна залоза й статеві залози. Передня частка гіпофіза стимулює ріст організму в довжину й разом із щитовидною залозою підсилює обмін речовин в організмі”. “Серцево-судинна система ще не досить досконала. У середньому шкільному віці у зв'язку із загальним ростом тіла в довжину спостерігається інтенсивне зростання всієї серцево-судинної системи при деякій невідповідності росту серця й судин”. “На самому початку цього віку ріст серця трохи затримується, кров'яний тиск знижується, що супроводжується часто загальним недокрів'ям, і, зокрема, недокрів'ям мозку, млявістю й підвищеною стомлюваністю”. Саме в цьому віці відбувається все більша витрата енергії, яка не може залишитися без певних наслідків. Звідси напрошується висновок про те, що навіть звичайні навантаження приводять до перевтоми [20, 43].

К. Д. Ушинський у роботі “Людина як предмет виховання” вказував, що педагог, який прагне виховувати людину повинен, насамперед, довідатися його у всіх відносинах. “Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете управляти, і чиніть у відповідності із цими й тими обставинами, у яких ви хочете їх прикласти” [20, 49].

В 60-і роки XX століття Д. Б. Ельконін висловив гіпотезу про те, що “немає підстав для абсолютизації існуючої схеми віків, заснованої на середньостатистичних вікових нормах розвитку, для перетворення їх у якийсь інваріант будь-якого можливого шляху розумового розвитку. Ця схема відображає лише цілком певний і конкретний шлях розумового розвитку дітей, що протікає в конкретно-історичних формах...” [9, 127].

Психічна діяльність людини носить опосередкований характер. Тому індивідуально-вікові особливості підлітків опосередковані культурно-історичним середовищем, у якому вони живуть і розвиваються, з умовами, що випливають із його, навчання й виховання, носять тимчасово просторовий характер. Так, наприклад, Піаже вважав, що логічні операції розвиваються в дітей тільки до 11-12 років. Дослідження Л.А. Венгера, П.Я. Гальперина, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова показали, що при зміні умов навчання, міняються вікові границі й форми психічного розвитку дітей.

Оригінальну концепцію вікового підходу розробила Л.І. Божович, що опиралася на введене Л.С. Виготським поняття про соціальну ситуацію розвитку. Фундаментальна є сформована нею теза про те, що справді віковий підхід припускає не тільки урахування тих властивостей, які яскраво проявляються на даному віковому етапі, але й опору на ті особливості, які ще не повністю виявилися на даному щаблі розвитку, яким належить майбутнє. З погляду Л.І. Божович, віковий підхід - це виховання дитини з урахуванням перспектив її розвитку.

Таким чином, індивідуально-вікові особливості підлітків обумовлені:

  1. особливостями біологічного розвитку організму;

  2. культурно-історичним середовищем, як сферою їхнього росту й розвитку;

  3. умовами навчання й виховання;

  4. резервами індивідуального розвитку. Причому процес розвитку індивідуально-вікових особливостей носить поступальний характер [3, 44-45].

Індивідуально-віковий розвиток характеризується необоротністю своїх процесів. На кожному новому витку розвитку реалізуються результати попереднього етапу.

Внутрішньою рушійною силою процесу розвитку є єдність протилежностей, що борються. Вирішення внутрішніх протиріч і приводить через стрибок до нового етапу розвитку. Результатом індивідуально-вікового розвитку на кожному етапі є формування психічних новотворів, які являють собою якісно новий спосіб функціонування психіки, особистості, а розкриття їх субстратних характеристик дозволяють прогнозувати хід розвитку особистості. Виникнення психічних новотворів характеризує “безперервний процес саморуху” особистості (Л.С. Виготський). Причому процес саморуху в сучасній психологічній науці розглядається в єдності двох протилежних сторін:

  1. інтеріоризація існуючих у поза соціальними факторами, їхнє засвоєння;

  2. вихід за межі накопиченого досвіду, сформованих навичок, звичок, якостей особистості.

Вивчення індивідуально-вікових особливостей дітей необхідно для виявлення резервів розвитку підлітків. Знання й користування в педагогічній практиці резервів розвитку підлітків більш успішно навчати й виховувати дітей. Перед педагогом встають проблеми: як сформувати позитивну навчальну мотивацію, розвивати пізнавальну навчальну мотивацію, розвивати пізнавальну й творчу активність, захопити, зацікавити, розбудити. Ученими й практиками затрачаються колосальні зусилля для їхнього вирішення. Але чомусь установилася сумна закономірність: чим далі йде процес навчання, тим нижче активність учнів. У соціальну технологію взаємини по формулі “учитель постачає - учень споживає”, пізнавальна мотивація учня, вибір учнем свого місця в житті не вписується. Знамениті “чомучки” саме тому й залишаються в дошкільному дитинстві, що в них на життєвому шляху встановлюється шлагбаум “відповіді без запитань”. Формується певний тип учня - інтелектуального споживача [3, 47].

В.В. Давидов, підводячи підсумки експериментальної роботи з розвиваючого навчання, констатував: “Ми не маємо у своєму розпорядженні цифрових даних, але спостереження говорять про те, що проблеми середньої школи, пов'язані з невмінням, а головне - з небажанням учнів учитися, існують й в експериментальних класах й в іншому місці...”. На жаль, формули самовизначення підлітків стосовно школи типово антишкільні: у традиційному варіанті - “не хочу (і не вмію) учитися”, в експериментальному - “умію, але не хочу”. Дослідження показали, що активність людини, як суб'єкта у взаємодії з навколишнім світом, народжується інформаційною потребою. Саме вона джерело активності людини, що у фізіології зареєстрована І.П. Павловим як рефлекс “що таке?” [3, 52].

Інформаційна потреба - це потреба всього живого в інформації для орієнтовно-пристосувальної поведінки й боротьби за існування. Для людини це ще й усвідомлена необхідність інформації для здійснення творчо перетворювальної діяльності. У розвитку інформаційної потреби, головним є - слово. Вивчення інформаційної потреби розкрило її пряму залежність від рівня знання учнів. Чим він вище, тим вищай інформаційна потреба й тим більше школяр проявляє себе як суб'єкт у пізнавальній діяльності, інформаційна потреба розвивається за умови відчуття учнем успіху, задоволення результатом, подолання труднощів. А це вимагає розвитку в особистості вольової сфери, здатності до вольових умов.

Неправомірно розглядати індивідуальні особливості школяра (наприклад, індивідуальні особливості уваги, пам'яті, мислення й т.д.) безвідносно до вікового періоду, стадії його розвитку. Одна з основних умов успішного формування індивідуальних особливостей в учня, це знання цих особливостей на кожному віковому щаблі. Вікові особливості завжди існують і проявляються у формі індивідуальних варіантів розвитку і є тлом для вивчення індивідуальних розходжень. Облік психологічних особливостей надзвичайно важливий у вихованні й навчанні.

Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14-15 років. Письменниця Олена Кононенко правдиво охарактеризувала складність і суперечливість підліткового віку: “Людина вже не дитина, хоча часом ходить у коротких штанах й охоче заглядається на вітрини іграшок. І людина ще не юнак, хоча вже дерзає критично мислити будувати плани свого майбутнього”. А от, що написав про підлітковий вік, головний редактор “Сім’ї і школи” Н. Ченцов: “Підростають діти, складніше стає їхнє життя й уже не все в ньому відкрите нам. Нові друзі й захоплення, інтереси й заняття - як розібратися, як віднестися до всього цього? Тільки з повагою. Підліткова пора випробовує й дорослих, і самого підлітка - що накопичено, що створено в попередні роки? Досвід співробітництва, співучасті всіх у родині в житті кожного, уваги й взаємного розуміння дозволяє одні зміни передбачати, інші - попереджати, треті - підтримувати. Більше того, цей досвід відкриває дорослим благодатну можливість повною мірою передати дітям усе, що дали прожиті роки: життєву досвідченість, знання людей, моральні переконання. Підлітку необхідно все це - адже він уже на порозі дорослого життя. Звичайно, щось не прийме, із чимсь не погодиться, щось вирішить і зробить по-своєму. Поставимося з повагою й до цього вибору [10, 125-126].

А якщо всі роки тримали, вели за руку, самі вирішували, і він виконував, а тепер не слухається, виривається, рветься, невідомо куди? І до цього віднесемося з розумінням і повагою. Інакше й не можна: адже більше не втримаємо... Нехай його прагнення здаються нам безглуздими, претензії - перебільшеними, судження - необґрунтованими. Зрозуміти все це він може тільки як доросла людина - власним розумінням й у рівноправному співробітництві із близькими, а не по нашій команді. Нам відкривається остання можливість стати для нього такими близькими”.

Психологічно підлітковий вік украй суперечливий, він характеризується максимальними диспропорціями в рівні й темпах розвитку. Найважливішою психологічною особливістю є його почуття дорослості. Воно виражається в тому, що рівень домагань підлітка передбачає його майбутнє становище, якого він фактично ще не досяг. Саме на цьому ґрунті в підлітка виникають типові вікові конфлікти з батьками, педагогами й самим собою. У цілому - це період завершення дитинства й початку “виростання” з нього. Американський музикант Ді Снайдер так описує цей вік: “Юність чудова й важка - але це її пишнота незрозуміла, поки ти не подорослішаєш і не знайдеш можливості оглядатися назад. Це час необхідних невідповідностей: тіло тягнеться нагору, а голос стає нижче: вуса, хоч убий, не проростають, зате фізіономія посипана цілим урожаєм прищиків; на той час, коли ти нарешті починаєш цікавитися протилежною статтю, протилежна стать демонструє явну втрату інтересу до тебе; батьки вимагають, щоб ти “був дорослим”, вимагаючи одночасно, щоб ти “припинив зображувати із себе розумника”. До тебе ставляться не як до маленької дитини, але й не як до дорослого, а як до чого посередині” [10, 127].

А от точка зору Б.Ц. Бадмаєва: “Причина конфліктних ситуацій у спілкуванні дорослих з підлітком порозумівається зміною відношення підлітка до дійсності: він почуває себе “уже не дитиною” або “не гірше дорослого”, а дорослий продовжує вважати його дитиною, тобто в наявності зміна позиції дитини стосовно самої себе й до всіх дорослих, у тому числі до вчителів і батьків” [10, 129].

Загальні закономірності підліткового віку проявляють себе через індивідуальні варіації, що залежать не тільки від оточуючого підлітка середовища й умов виховання, але й від особливостей організму або особистості. Підлітковий вік займає важливу фазу в загальному процесі становлення людини як особистості, коли на основі якісно нового характеру, структури й складу діяльності дитини заставляються основи свідомого поводження, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних знань і соціальних установок.

Підлітковий вік - це вік “допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності”. Поведінка й діяльність підлітка багато в чому визначаються особливостями самооцінки. У навчальній діяльності підлітка є свої труднощі й протиріччя, але є й свої переваги, на які може й повинен опиратися педагог.

Із загальним ростом свідомого відношення до дійсності помітно підсилюється свідоме відношення до навчання. З іншого боку, саме в підлітковому віці спостерігаються окремі випадки негативного відношення до навчання; учителеві в кожному конкретному випадку потрібно з'ясовувати причини такого відношення. Однією з таких причин є своєрідна реакція підлітка на ті або інші невдачі в навчанні, викликані іноді випадковими обставинами (наприклад, хворобою), які ведуть до зниження успішності.

Підліток зазвичай гостро переживає власні невдачі, і порушене самолюбство викликає в нього бажання замаскувати своє справжнє відношення до цих невдач: він робить вигляд, що успіхи в навчанні не мають для нього значення.

Істотні знання при негативному відношенні підлітків до навчання має усвідомлення й переживання або неуспіхи в оволодінні тими або іншими навчальними предметами. Неуспіх, як правило, викликає в учнів бурхливі негативні емоції й небажання виконувати важкі навчальні завдання. Навпаки, сприятливою ситуацією навчання для підлітків є ситуація успіху, що забезпечує їм емоційне благополуччя. “Бажання гарно вчитися, - стверджував В.А. Сухомлинський, - приходить тільки разом з успіхом у навчанні. Інтерес до навчання з'являється тільки тоді, коли є натхнення, яке народжується від успіху в оволодінні знаннями” [10, 132].

Багато педагогів для усунення непевності учня у своїх силах подолання негативного відношення до навчання спеціально створюють “ситуації успіху”, наприклад, ставлячи запитання, на яке знаєш свідомо, що буде отримана правильна відповідь.

Широко відомий психологам ефект Розенталя - Якобсона. Ці дослідження показали, яке величезне значення для успіхів учня мають очікування вчителя, і його настрой, упередженість. Велике значення для підлітка мають сприятливі ситуації, створювані педагогами: схвалення при правильній відповіді учня або старанні; підкреслення навіть самого незначного успіху, похвала тощо.

Характерною рисою цього віку є й те, що в підлітків загострений острах, виглядати “слабким”, несамостійним, тобто мати ті риси, які дозволяють сумніватися в тому, що підліток уже не “маленький”.

До індивідуальних розходжень у розумових здатностях відносяться й здатності учнів до самостійного набуття знань, умінь самостійної роботи. Вони зв'язані з усією пізнавальною діяльністю учня: оволодіння новими знаннями, виконання різних навчальних практичних завдань, особливе виділення в досліджуваному матеріалі істотного, встановлення зв'язку нового матеріалу з раніше засвоєним і т.п. Для учнів, які мають утруднення при виконанні самостійної роботи, потрібно вживати заходів, що відповідають кожному конкретному випадку. Це може бути поділ складного завдання на етапи, допомога учням у складанні плану відповіді. Учитель прагне до того, щоб виробити в учня навички узагальнювати, робити висновки, виділяти найбільш головне й т.п.

У підлітковому віці змінюється мислення школяра, воно здобуває нові риси і якості. У підлітка вчителям треба попереджати або усувати такі недоліки мислення, як схильність до занадто “сміливих аналогій”, поспішних узагальнень, висновків або умовиводів. Індивідуальні розходження в розумовій діяльності проявляються в тому, що одні з учнів більш продуктивно працюють над образним матеріалом, а інші - зі словесним матеріалом, треті - однаково добре працюють і з наочно-образним і словесно-логічним матеріалом. Учитель обов'язково повинен прагнути розвивати такі індивідуальні властивості мислення, як, наприклад: викладаючи матеріал словесно, підкріплювати його оглядовим, і навпаки.

Увага підлітків поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів. Увага сама по собі не є особливим пізнавальним процесом. Вона властива будь-якому пізнавальному процесу (сприйняттю, мисленню, пам'яті й т.д.) і виступає як форма, здатність організації цього процесу. У підлітковому віці людина стає винахідливою, схильною до аналізу й сприйнятливою.

Значно збільшується обсяг пам'яті, причому не тільки за рахунок кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Підсилюється прагнення домагатися розуміння того, що треба запам'ятати, і відтворювати не буквально, а своїми словами, роблячи при цьому потрібні збереження й узагальнення. Властивості пам'яті в кожної дитини різні. Одні відразу ж можуть відтворити правила, визначення й т.д. Інші на етапі первинного ознайомлення з матеріалом цього зробити не можуть (не тому що не хочуть, а саме не можуть). Таким учням треба ще якийсь час для осмислення, запам'ятовування. З огляду на властивості пам'яті, мислення, таких учнів потрібно запитувати не відразу, після ознайомлення з новим матеріалом, а через урок, можливо через два, даючи їм необхідний час. Але до кінця вивчення теми, зазвичай, всі учні повинні знати й уміти формулювати основні поняття.

1.2 Причини підліткової психологічної кризи

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. Підлітковий період розпочинається з виникнення у дитини почуття дорослості. У драму розвитку вступає нова діюча особа, новий якісно своєрідний фактор особистість самого підлітка. Почуття дорослості як внутрішнє психічне новоутворення має складний зміст.

Отже, підлітковий вік – вік між дитинством і дорослістю (від 11–12 до 16–18 років), який характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням у доросле життя. У цей період особа має підвищену збудливість, імпульсивність і часто неусвідомлений, статевий потяг. Провідна діяльність в підлітковому віці — це інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Для підліткового віку характерні:

  1. Почуття дорослості;

  2. Формування "Ми"- концепції;

  3. Формування референтних груп. [10, 32-33]

У цьому віці відбувається маніфестація тих аномалій особистісного розвитку, які в дошкільний період існували в латентному стані. Відхилення в поведінці властиві майже всім підліткам. Характерні риси цього віку — чутливість, часта різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні. Емоційні переважають у дівчаток. Це депресія, страхи й тривожні стани. Порушення в поведінці в чотири рази частіше бувають у хлопчиків.

Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої, самосвідомості, зміна Я-Концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. У цьому віці відбувається становлення складних форм аналітико-синтетичної діяльності, формування абстрактного, теоретичного мислення. Дуже важливе значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок. [10, 35]

У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з'являються однолітки-лідери, і однолітки-ізгої. Спілкування з однолітками — тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду [3, 38]. Цей досвід може бути більш чи менш болісним.

Р. Бенедикт стверджує, що тип переходу від дитинства до дорослості залежить від того, настільки великий розрив між нормами і вимогами даного суспільства, що ставляться перед дитиною і дорослим. У країнах, де ці вимоги більш-менш однакові, розвиток проходить плавно, і дитина досягає статусу дорослого поступово. У більшості країн Європи та Америки норми поведінки дітей і дорослих є різними і, навіть, протилежними: дитячий вік вважається ігровим; маленькі члени суспільства позбавлені відповідальності за свої дії, від них вимагають лише одного − покори; доросла ж людина має бути самостійною та ініціативною [2, 9].

Таким чином, центральною психологічною характеристикою підліткового віку є перехід від одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість.

Анатомо-фізіологічні зміни в організмі підлітка породжують певні психологічні новоутворення, а саме прагнення до незалежності, потребу в самоствердженні й самовизначенні щодо свого статусу в сім'ї, колективі однолітків тощо. Розвиток інтересу до протилежної статі, пробудження романтичних почуттів також є характерною рисою підліткового віку. Втім новоутворення нерідко проявляються в неадекватних формах (зовнішня агресія, гостра критика інших, зухвала поведінка) [1, 24].

Першою ці зміни у характері дитини відчуває сім'я. Сім'я один з найважливіших факторів соціалізації дитини. Саме тут діти засвоюють заведені в їхніх сім'ях життєві цінності, соціальні очікування і біхевіаристичні патерни. Моделями поведінки їм слугують батьки, старші брати і сестри. Е. Маккобі вважає, що тривалість батьківського впливу визначається міцністю їх відносин із дитиною, ступенем поваги батьків до її особистості, наявністю довіри між членами сім'ї. У деяких випадках батьки пригнічують особистість своєї дитини, у інших сприяють її гармонічному розвитку. Взаємодія з батьками дозволяє дітям тренувати й вдосконалювати соціальні навички, необхідні для комфортного існування в соціумі [3, 228].

Крім того, сім'я є важливим фактором впливу на інтелектуальний розвиток дитини, пропонуючи, а іноді й насаджуючи власну концептуальну картину світу. Спільна інтелектуальна діяльність розвиває здатність дитини моделювати різноманітні ситуації, оперувати гіпотезами й вибирати оптимальні шляхи вирішення поставлених завдань. Батьки мають можливість активно сприяти швидкому розвитку мисленнєвих навичок маленької людини.

Зазвичай теоретичне усвідомлення дійсності дитиною випереджає рівень її практичних навичок. Підлітки часто не знають як поводитись у тій чи іншій життєвій ситуації, а відчуття власної дорослості заважає їм звертатися за порадами до дорослих. Такі проблеми притаманні дітям, у яких не склалися стосунки з батьками. Неготовність дитини до виконання нових соціальних ролей, або відсутність необхідного рольового навантаження й самостійності ускладнює спілкування та породжує численні конфлікти у колі сім'ї [8, 46].

У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти [6, 8]. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів [7, 169].

1.3 Особливості міжособистісного спілкування в групі однолітків

Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак мета ця задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка. [25, 96]

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей. [22, 13-15]

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується як у спілкуванні з дорослими, так і у спілкуванні з однолітками. Їх роль у формуванні особистості підлітка є якісно різною. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності й способи дій, то спілкування з однолітками є своєрідним випробуванням себе у особистісній сфері, що породжує специфічну моральну проблематику. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження.

Спілкування з однолітками виконує певні психологічні функції. По-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації; за допомогою нього підлітки і юнаки дізнаються про багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих, але й дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності [3, 88].

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості підлітка. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, емоціонально-комфортно, задоволено, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками.

Взаємодія людини й групи має велике значення в будь-який віковий період, але особливе значення воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення особистості й батьківський авторитет заміщається авторитетом групи.

Однолітки — значна фігура в житті підлітка. Зміна внутрішньої позиції приводить до того, що підлітку вже недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації. Це специфічний вид міжособистісних відносин. Положення принципової рівності дітей-однолітків робить цю сферу відносин особливо привабливої для підлітка: це положення відповідає етичному змісту виникаючого у підлітка почуття власної дорослості. Специфічні зрушення, що відбуваються в початку підліткового віку, у розвитку визначають принципову подібність у підлітків нових потреб, прагнень, переживань, вимог до відносин з дорослими й товаришами. Це сприяє розвитку відносин з однолітками вглиб. У підлітка формуються цінності, які більше зрозумілі й близькі одноліткові, чим дорослим. Спілкування з дорослими вже не може цілком замінити спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, товариської взаємодопомоги дає почуття емоційного благополуччя й стабільності. Хоча спілкування підлітків часто буває егоїстичним, а потреба в самовиявленні, розкритті своїх переживань — вище інтересу до почуттів і переживань іншого. [24, 36]

В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й про навколишній світ. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків.

Необхідно відзначити, що спілкування впливає на становлення особистості підлітка. Тому що спілкування — це не тільки обмін інформацією (наприклад, між вчителем і учнем), але й взаємодія, взаємовплив. Підліток «переживає» спілкування не тільки на інтелектуальному, але й на фізіологічному й емоційному рівнях.

Одна з головних тенденцій перехідного віку — переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово або у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.

По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, які по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. [24, 37]

Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також служить важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.

У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як "самотність" і "самота". Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан ("немає нікого навколо"), підлітки ж наповняють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Чим самостійніше і цілеспрямованіше підліток, тим сильніше в нього потреба і здатність бути одному. Однак крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена самотність — тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості.

Як показують дані закордонних масових опитувань (Т. Бреннан, 1980; Е. Остров і Д. Оффер, 1980) [24, 38] і клінічних досліджень, підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощями становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості. [24, 41]

М.С. Каган вважає спілкування провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає — якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків. [27, 499]

Типова риса підліткових груп — надзвичайно висока конформність. Люто відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично відносяться до думок власної групи і її лідерів. Незміцніле, дифузійне "Я" має потребу в сильному "Ми", що, у свою чергу, затверджується на противагу якимсь "Вони". Причому все це повинно бути грубо і зримо.

Жагуче бажання бути "як усі" (а "усі" — це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя — коли індивідуальність затверджується через однаковість — може тривожити підлітків.

Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу. Чим примітивніше співтовариство, тим нетерпиміше воно до індивідуальних розходжень, інакомисленню і взагалі несхожості.

Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. На перший погляд хлопчики у всі вікові періоди спілкуються більше за дівчат. Із самого раннього віку вони активніше дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, у них зазвичай є присутнім дух змагання, нерідко гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик вибирає, насамперед, цікаву гру, у якій він може виявити себе; заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не особливо подобаються. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, чим експресивні. [20, 117]

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга один до одного. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка — до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка – по дві чи по три.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіше формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В. Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців — ділові якості, зв'язані з діяльністю. [32, 108]

Сором'язливість — найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається "нечоловічою" якістю. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе соромливим, дійсно відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, менш здатні контролювати і направляти своє соціальне поводження, більш тривожні, схильні до невротизму (це стосується не тільки хлопчиків) і переживають більше комунікативних труднощів. Не дивно, що сором'язливість вважається небажаною якістю, і люди прагнуть від неї позбутися (наприклад, шляхом психотерапії). Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.

Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень — наївний «школоцентризм», що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності — прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційній регламентації, як би не існує. [15, 1]

Учнівський колектив — явище двоїсне. З одного боку, це функція педагогічних зусиль дорослих, тому що проектується дорослими і розвивається під їх прямими і непрямими, безпосередніми чи опосередкованими впливами. З іншого боку, учнівський колектив — спонтане явище, що розвивається, тому, що діти мають потребу в спілкуванні і вступають у спілкування аж ніяк не тільки по встановленим дорослими рецептам. Ця подвійність знаходить своє вираження в двоїстій структурі колективу: формальній, обумовленій через задану організаційну структуру, систему ділового спілкування, набір діяльностей, і неформальній, що складається в процесі вільного спілкування дітей. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам.

По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей (окремі підлітки мають особливо дорогі, престижні речі, яких немає в інших), так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.

По-друге, складається особлива внутрішньо-шкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до "активу".

По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі. У старших класах диференціація міжособистісних відносин стає більш помітною, ніж раніше. Як показуює соціометричне дослідження Дж. Морено, більш різкою стає різниця в положенні "зірок" і "ізгоїв" або "ізольованих". [15, 9]

Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.

Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження і т. ін..

По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. Часто його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі; успішність його діяльності залежить у цьому випадку від того, чи зуміє він налагодити контакт із неформальними лідерами, що по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються реальним впливом. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет. [15, 10]

Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Специфіка лідерства полягає в тому, що роль лідера не тільки "дають", але він бере її сам. Іншими словами, — лідером може стати той, хто крім відповідного соціально-психологічного складу має достатню мотивацію лідерства, хоче виконувати цю роль у малій групі у певній ситуації.

Прагнення до лідерства — є віковою особливістю дітей підліткового віку як форма прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також спосіб творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення. [15, 9-11]

Підлітковий вік — період інтенсивного розвитку мотиваційної сфери, а ієрархічні відносини в потребово-мотиваційній сфері особистості підлітків складаються на користь мотивів самоствердження.

Формування потребово-мотиваційної сфери підлітка відбувається на тлі інтенсивного розвитку самосвідомості в безпосередній взаємодії з ровесниками. Бути особистістю для підлітка означає відчувати свою значущість у підлітковому середовищі. Прагнення зайняти значне місце в групі ровесників і є першою спробою особистісної персоналізації в мікросередовищі, впливу на процеси, що відбуваються в ньому, саме тому більшість середніх підлітків не задовольняються гідним, але ординарним становищем, а прагнуть до більш високого соціального статусу, до перших ролей, визнання безумовної авторитетності. [35, 15]

Потреба у спілкуванні підлітків у міру дорослішання перетворюєься на потребу в популярності. Саме ця динаміка зумовлює соціальну поведінку підлітків, нестабільність і постійні зміни структури міжособистісних стосунків у підліткових групах. Підліток діє, щоб показати і довести всім (насамперед ровесникам) власну значущість.

Визначивши, що лідерами в стихійних групах найчастіше стають підлітки ті, що не знайшли застосування своїм організаторським здібностям у школі, І. С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії положення 30 неформальних лідерів (які мали найвищий статус на своїх вулицях) у тих класах, де вони учаться. З'ясувалося, що у підлітків кількість великих розбіжностей між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до VІІІ класу виникає, а в ІX-X класах відчутно проглядається тенденція розбіжності статусів: чим вище статус в стихійній групі, тим нижче він в офіційному класному колективі. Цей розрив у статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему. [15, 11]

Підліткові групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування — не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників (приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження).

Розділ 2. Аналіз впливу психологічних особливостей підлітків на міжособистісне спілкування

2.1 Застосовані методики аналізу психологічних особливостей спілкування підлітків та їх характеристика

Опитувальник міжособистісних відносин (ОМВ) є версією широко відомого за рубежем опитувальника FIRO, розробленого американським психологом В. Шутцем. Автор пропонованої версії О.О Рукавішніков. Опитувальник спрямований на діагностику різних аспектів міжособистісних відносин у діадах і групах, а також на вивчення комунікативних особливостей особистості.

Опитувальник ОМВ заснований на основних постулатах тривимірної теорії міжособистісних відносин В. Шутца. Найважливішою ідеєю даної теорії є положення про те, що кожен індивід має характерний спосіб соціальної орієнтації стосовно інших людей, і ця орієнтація визначає його міжособистісне поводження. У теорії робиться спроба пояснити міжособистісне поводження індивіда на основі трьох потреб: "включення", "контролю" й "афекту". Ці потреби розвиваються в дитинстві у взаємодії дитини з дорослими, насамперед, з батьками. Так, розвиток потреби "включення" залежить від того, наскільки дитина була включена в родину; потреба "контролю" залежить від того, чи був поставлений акцент у відносинах "родитель-дитина" на свободу або контроль; потреба "афекту" залежить від ступеня, у якій дитина була емоційно прийнята або неприйнята її найближчим оточенням. Якщо ці потреби не були задоволені в період дитинства, індивід почуває себе незначним, некомпетентним, невартим любові. Для подолання цих почуттів він виробляє в себе захисні механізми, які проявляються як характерні способи поводження в міжособистісних контактах. Сформовані в дитинстві, ці способи поводження продовжують існувати й у підлітковому віці, юності, старості, визначаючи в цілому типові особливості орієнтації індивіда в соціальному середовищі.

Потреба "контролю"

Для кожної області описане також патологічне поводження. Характерні способи поводження двох індивідів у міжособистісній взаємодії можуть бути або сумісними, або ні. В. Шутц визначає міжособистісну сумісність як такі відносини між двома або більше індивідами, при яких досягається той або інший ступінь взаємного задоволення міжособистісних потреб.

Потреба "включення"

Потреба "включення" - це потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми на основі яких виникають взаємодія й співробітництво. З погляду самооцінки дана потреба проявляється в бажанні почувати себе значимою особистістю, подобатися, привертати увагу й інтерес, у прагненні домогтися визнання та схвалення. Бути людиною, несхожою на інших, тобто бути індивідуальністю - інший аспект потреби "включення". Характерні способи поводження в цій області формуються, насамперед, на основі дитячого досвіду. Відносини "родитель-дитина" можуть бути або позитивними (дитина перебуває в постійному контакті й взаємодії з родителями), або негативними (батьки ігнорують дитину, їхні контакти мінімальні). В останньому випадку дитина випробовує почуття того, що вона незначна особистість, переживає страх, який намагається придушити або усунути. Ця потреба визначається як потреба створювати й зберігати задовільні відносини з людьми, опираючись на контроль і силу, як необхідність почувати себе компетентною й відповідальною особистістю. Поводження, викликане цією потребою, відноситься до процесу прийняття рішень, а також зачіпає області сили, впливу, авторитету.

Потреба в "афекті"

Вона визначається як потреба створювати й підтримувати задовільні відносини з іншими людьми, опираючись на любов і близькі, теплі емоційні контакти. На емоційному рівні вона проявляється в здатності індивіда любити інших людей й в усвідомленні того, що його також люблять інші в достатньому ступені, що він гідний любові. Дана потреба звичайно стосується особистих емоційних відносин між двома близькими людьми (парних взаємин) і веде до поводження, спрямованого на емоційне зближення з партнером або партнерами.

Опитувальник призначений для оцінки поводження людини в трьох основних областях міжособистісних потреб: «включення» (I), контролю» (З) і «афекту» (А). Усередині кожної області беруть до уваги два напрямки міжособистісного поводження: виражене поводження індивіда (е), тобто думка індивіда про інтенсивність власного поводження в даній області; і поводження, яке вимагається від індивіда навколишніми людьми (w), інтенсивність якого є оптимальною для нього.

Опитувальник складається із шести шкал, кожна з яких, по суті, містить твердження, девя’тикратно повторюване з деякими змінами. Всього в опитувальнику втримується 54 твердження, кожне з яких вимагає від випробуваного, щоб він вибрав один з відповідей у рамках шестибальної оцінної шкали. У результаті оцінювання відповідей випробуваного психолог одержує бали по шести основних шкалах: Ie, Iw. Се, Cw, Ae, Aw, на основі яких потім складається характеристика особливостей міжособистісного поводження випробуваного.

Проведення опитування й оцінка результатів

Опитувальник (текст його наведений у додатку 1) можна пред'являти як індивідуально, так й у групі. Письмова інструкція досить проста й зазвичай не має потреби в додатковому поясненні. Час проведення опитування не обмежується. Результати опитування оцінюються за допомогою «ключа. Кожній відповіді, що збігається з «ключем», привласнюється один бал. Сума балів становить первинну оцінку, отриману по відповідній шкалі. Таким чином, одержують бали по всім основним шкалах (Ie, Iw, Се, Cw, Ae, Aw), які являють собою цілі числа в інтервалі від 0 до 9.

Далі при аналізі даних звертають увагу на співвідношення, комбінацію балів по основних шкалах, що дозволяє обчислити індекс обсягу інтеракцій (е + w) і індекс суперечливості міжособистісного поводження (е - w).

Методика В.В.Бойко, призначена для діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні, дозволяє визначити тип захисного механізму людини.

В основі захисної діяльності (психологічного дискомфорту) або підвищення самооцінки лежить захист за допомогою перекручування процесу добору й перетворення інформації.

Завдяки цьому зберігається відповідність між наявними в індивіда поданнями про навколишній світ, себе й різної інформації, яка поступає.

Психологічний захист розглядається як система адаптивних реакцій особистості, спрямована на захисну зміну значимості дезадаптивних компонентів відносин (когнітивних, емоційних, поведінкових) з метою ослаблення їх психологічно, та зменшення травмуючого впливу, на особистість. Такі негативні почуття, як тривога, страх, гнів, сором, стрес викликають в особистості адаптивні процеси переоцінки значення ситуації, відносин, подань про себе з метою ослаблення психологічного дискомфорту й збереження відповідного рівня самооцінки.

Цей процес відбувається, як правило, у рамках неусвідомлюваної діяльності психіки за допомогою цілого ряду механізмів психологічного захисту. Механізми психологічного захисту діють на рівнях сприйняття й трансформації. Загальною рисою захисного механізму є відмова особистості від діяльності, призначеної для продуктивного вирішення ситуації або проблеми, яка викликала негативні переживання.

Бойко В.В виділяє три стратегії: уникання, миролюбство й агресія.

Миролюбство – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності особистості, у якій провідну роль грають інтелект і характер.

Уникання – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності, заснована на економії інтелектуальних й емоційних ресурсів.

Агресія – психологічна стратегія захисту суб'єктивної реальності людини, що діє на основі інстинкту

Кожному типу стратегії захисту відповідають 24 твердження, що описують особистісні реакції.

2.2 Визначення рівнів сформованості міжособистісної культури підлітків крізь призму їх психологічних особливостей

Вивчення реального стану сформованості досліджуваної якості на практиці засвідчило, що в системі виховання старшокласників недостатньої уваги надається питанням культури спілкування, психологами і педагогічними працівниками не враховуються особистісні якості учнів у процесі формування в них умінь планувати й організовувати спілкування на різних рівнях взаємодії з урахуванням його особливостей; значна кількість старшокласників не виявляють належного розуміння необхідності володіння певними вміннями для встановлення контактів, взаємин з оточуючими (однолітками, дорослими).

Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі Рівненської загальноосвітньої школи І-ІІI ст. Дослідженням було охоплено 50 учнів 9-10 класів.

Для визначення рівнів сформованості культури спілкування, а також типів комунікативної поведінки нами були застосовані дві методики: Діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков) (Див. Додаток 1) [5, 167-171], Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко. (Див. Додаток 2) [16, 281-287]

У результаті проведення дослідної роботи на констатувальному етапі експерименту визначені три рівні сформованості культури спілкування старшокласників: високий, середній, низький, які характеризуються наступним чином:

Високий рівень притаманний учням, які добре володіють необхідними знаннями про сутність та особливості культури спілкування, усвідомлюють особистісні риси, які зумовлюють його конструктивний чи деструктивний характер; їм властива оригінальність і нестандартність у плануванні та організації процесу спілкування; вони добре орієнтуються в складних ситуаціях і вміють розв’язувати їх засобами спілкування; володіють безпосередньо етичними нормами поведінки і культурою мовлення; виявляють доброзичливість, гуманні почуття у спілкуванні; їхнім діям характерна мобільність, нетрадиційність, творчий пошук, самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності; наявне стійке прагнення до самопізнання та самовдосконалення; їх самооцінка адекватна особистісним якостям, можливостям, вчинкам, поведінці, внутрішній культурі. Таких старшокласників виявлено 13,0%.

Учні, що мають середній рівень, володіють необхідними знаннями і вміннями щодо планування процесу спілкування: продумують власні дії, висловлювання, намагаються передбачити реакції співрозмовників; вони орієнтуються в складних ситуаціях спілкування з однолітками, батьками та вчителями; вдало використовують набуті знання для пошуку доцільного розв’язання проблемних ситуацій, проте часто їхні дії відбуваються за аналогією до відомих зразків, копіюють звичні способи; старшокласники нерідко виявляють категоричність, небажання поступатися своєю думкою; у ситуаціях, коли треба виявити творчість, відшукати оптимальний варіант вирішення проблеми, відчувають нерішучість, певні утруднення; прагнення до самопізнання та самовдосконалення зумовлюються певними зовнішніми чинниками, зокрема узгодженням їхніх дій з авторитетними однолітками чи дорослими (вчителями, батьками) і бажанням змінити їх на краще. Такий рівень виявлений у 57,3% учнів старших класів.

Старшокласники з низьким рівнем характеризуються обмеженими вміннями організації спілкування; стикаючись з проблемою, вони намагаються розв’язати її не на основі знань, аналізу та оцінювання її сутності, а інтуїтивно, часто обираючи спосіб випробувань і помилок; власні дії цих учнів у спілкуванні мають стихійний, неусвідомлений характер; не прогнозуються можливі реакції співрозмовника, наслідки; самостійність, здатність до перцепції, емпатії, самокритичності у даної категорії учнів відсутні, спостерігається стійке небажання до самовдосконалення; до процесу формування культури спілкування вони ставляться байдуже, не замислюються над питаннями вибудови конструктивних взаємин з партнером по спілкуванню, сповідуючи твердження «нехай буде так, як буде». На цьому рівні виявлено 29,7% учнів. (рис.1)

Рис. 1.

У результаті проведеного дослідження старшокласників по методиці Діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков) (Див. Додаток 1), було виявлено, що 18 % опитаних старшокласників мають комунікативну позицію Афект. Вони прагнуть бути в близьких відносинах з іншими, проявляти до них свої дружні й теплі почуття, намагаються, щоб інші прагнули бути до них емоційно більше близькими й ділилися із ними своїми почуттями. При співставленні даних, що стосуються рівня сформованості культури спілкування підлітків, було встановлено, що представники даної комунікативної позиції в основній своїй масі мають низький або середній рівень сформованості культури спілкування.

Комунікативна позиція Контроль, притаманна 15% опитаних підлітків. Примітно, що в основній масі до цієї категорії потрапили хлопці-підлітки, які мають у класі положення «Ведучих», тобто за ними тягнуться інші однокласники і прагнуть бути у їх колі спілкування. Старшокласники з комунікативною позицією Контроль, намагаються контролювати інших і впливати на інших: беруть у свої руки керівництво й прагнуть вирішувати, що і як буде робитися. При співставленні даних, що стосуються рівня сформованості культури спілкування підлітків, було встановлено, що представники даної комунікативної позиції в загальному мають високий або середній рівень сформованості культури спілкування.

Більша частина опитаних підлітків-старшокласників, а саме 67 % опинилася на комунікативній позиції Включення. Вони прагнуть сприймати інших, щоб вони мали інтерес до них й брали участь у їхній діяльності; активно прагнуть належати до різних соціальних груп і бути якнайбільше й частіше серед людей. Такі підлітки намагаються, щоб інші запрошували їх брати участь у своїй діяльності, а також щоб інші прагнули бути в товаристві випробуваного, навіть коли він не додаю для цього жодних зусиль. Представники цієї комунікативної позиції, в більшості мають високий та середній рівень сформованості культури спілкування. (рис.2)

Рис.2.

Приналежність до комунікативних позицій старшокласників (по результатам діагностики міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков))

За результатами проведеного опитування по методиці діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко. (Див. Додаток 2), можна зробити наступні висновки. Більша частина випробуваних, 65 % відноситься до стратегії Миролюбство. Це психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, у якій провідну роль грають інтелект і характер. Інтелект погашає або нейтралізує енергію емоцій у тих випадках, коли виникає погроза для Я особистості. Миролюбство припускає партнерство й співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки й бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження достоїнства. У ряді випадків миролюбство означає пристосування, прагнення уступати напору партнера, не загострювати відносини й не вплутуватися в конфлікти,щоб не піддавати випробуванням своє Я.

Порівняння результатів двох застосованих методик дають змогу стверджувати, що опитані старшокласники з психологічною стратегією Миролюбство, кількісно майже повністю відповідають комунікативній позиції Включення.

14% випробуваних підлітків, за результатами діагностики відносяться до стратегії Уникання. Це - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних й емоційних ресурсів. Індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддаються атакам. При цьому він у відкриту не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект. Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент. Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв'язуватися з тими, хто досаждає її Я. Правда, спостереження показують, що одного розуму для домінуючої стратегії уникання недостатньо. Розумні люди часто активно утягуються в захист своєї суб'єктивної реальності, і це природно: інтелект покликаний стояти на стражі наших потреб, інтересів, цінностей і завоювань. Очевидно, потрібна ще й воля.

Нарешті можливий і такий варіант, коли людина змушує себе обходити гострі кути в спілкуванні й конфліктні ситуації, уміє вчасно сказати собі: «не вилазь зі своїм Я». Для цього треба мати міцну нервову систему, волю й, безсумнівно, життєвий досвід за плечима, що у потрібний момент нагадує: «не тягни на себе ковдру», «не плюй проти вітру», «не сідай не у свій тролейбус», «зроби пас убік».

Незначна більшість респондентів, які відносяться до психологічної стратегії Уникання, за результатами діагностування мають комунікативну позицію Афект, інші ж відносяться до комунікативної позиції Включення.

21% опитаних підлітків віднесли себе до стратегії Агресія. Це - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх й агресія. Це відразу пояснює той незаперечний факт, що агресія не виходить із репертуару емоційного реагування. Досить оглянути думкою типові ситуації спілкування, щоб переконатися, яка різноманітна, легко відтворена й звична вона у твердих або м'яких формах. Її потужна енергетика захищає Я особистості на вулиці в міській юрбі, у суспільному транспорті, у черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах зі сторонніми й дуже близькими людьми, із друзями й коханцями.

Такий значний відсоток респондентів з психологічною стратегією Агресія, пояснюється, ще й особливістю підліткового віку. В цей час підлітки не бажають миритися з кривдниками, захищають своє достоїнство, виступають за справедливість. Більша частина випробуваних з психологічною стратегією Агресія, відносяться до комунікативної позиції Контроль. (рис.3)

Рис.3.

Стратегії психологічного захисту старшокласників в спілкуванні

Отже, за результатами проведеного діагностування за допомогою методик «Діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков)» (Див. Додаток 1), «Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко» (Див. Додаток 2), можна зробити висновок, що старшокласники в переважній більшості мають середній рівень сформованості культури спілкування, відповідають комунікативній позиції Включення, що означає їх бажання до спілкування з однолітками, з групами однолітків. Адже саме підлітковий вік характеризується потребою в міжособистісному спілкуванні з однолітками. Що стосується домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні, то більшість випробуваних старшокласників має стратегії Миролюбство, хоча досить велика частка підлітків попала в категорію Агресія, що є цілком нормальним для підліткового віку. Адже для підліткового віку притаманний максималізм в усьому, в тому числі і в спілкуванні, тому старшокласники не бажають миритися з кривдниками і не вважають за потрібне уникати конфліктів у спілкуванні з однолітками.

Висновки

Формування особистості – процес динамічний і неоднозначний, а тому й не відбувається без ускладнень і протиріч. У пошуках себе, в сумнівах, у подоланні того, що ще вчора здавалося досягненням, а сьогодні вже потребує корекції, вмінні конструктивно виходити з кожного нового кризового стану і пролягає нормальний шлях психічного розвитку людини.

Для того, щоб допомогти дитині подолати відхилення в поведінці і розвитку, необхідно врахувати, на якому віковому етапі вона перебуває, якими є типові складності віку. Специфічне для кожного періоду співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов і створює ту соціальну ситуацію, яка істотно детермінує психічний розвиток дитини.

Основним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. На всіх напрямах, відображаючи цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та ровесниками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної і навчальної діяльності. Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій виховання, перехідний вік може мати різний зміст.

Підлітковій вік традиційно вважається переходом від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення.

Нині думки психологів стосовно труднощів у вихованні підлітків в принципі однакові. Їх можна узагальнити так: конфлікти і труднощі в цьому періоді не обов’язкові, вони породжуються неправильним вихованням, але все ж спостерігаються нерідко.

Виникнення у підлітка уявлення про себе як того, що переступив межу дитинства, визначає його переорієнтування з одних норм на інші – з „дитячих” на „дорослі”, а також появу специфічної соціальної активності, яка полягає в підвищеному інтересі до засвоєння різних норм, цінностей, способів поведінки, що існують в суспільстві саме для дорослих. Засвоєння різних зразків дорослості реалізується в практиці стосунків з дорослими і товаришами, через пряме запозичення або наслідування, шляхом самовиховання і самоосвіти. Рівняння підлітка на дорослих проявляється в прагненні бути схожим зовні, прилучитися до різних сторін їх життя і діяльності, набути їх особливості, вміння і привілеї, причому перш за все ті, в яких найяскравіше видно риси і переваги дорослих у порівнянні з дітьми.

На початку підліткового періоду складається ситуація появи суперечностей – якщо у дорослого зберігається ставлення до підлітка ще як до дитини. Таке ставлення, з одного боку, вступає в протиріччя із завданнями виховання дітей цього віку і розвитком соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в протиріччя з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права. Саме це протиріччя є джерелом конфліктів і труднощів у стосунках дорослого і підлітка.

У дослідженні визначено компоненти та показники культури спілкування підлітків, (адже саме спілкування у підлітковий вік стає провідним і найбажанішим видом діяльності), а саме: змістовно-інтелектуальний (пізнавальний), емоційно-оцінювальний, мотиваційний, дільнісно-функціональний (поведінковий). Їх інтегральними характеристиками виступають знання, інтереси, потреби, морально-етичні норми, система взаємин, що виявляється через переконання, поведінку, спілкування на різних рівнях взаємодії (з учителями, батьками, однолітками) і особистісне самовизначення старшокласників. Відповідно до визначених критеріальних характеристик виявлено рівні сформованості культури спілкування старшокласників: високий (13,0%), середній (57,3%), низький (29,7%).

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові права поширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється в причинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогою якого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими. Тобто на початку підліткового періоду в зв’язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі у визнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема – проблема рівноправності.

Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка, розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу до нового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідною та обов’язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим. Поступово вводити підлітка у світ дорослого повинні безпосередні вихователі – батьки і вчителі. Якщо цього не робити, то підліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих. Їх небажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його в середовище товаришів. Спілкування з товаришами є особливою школою розвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесників прямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими.

Підлітковий вік не є часом патологій, і тому завданням психолога має стати психокореційна робота з особами, які більш конфліктні і агресивні у порівнянні з іншими.

Список використаної літератури:

  1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М., 2000;

  2. Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 2001

  3. Волков Б.С. Психология подростка. – М., 2002;

  4. Выготский Л.С. Педология подростка. – М., 1994;

  5. Диагностика межличностных отношений (А.А.Рукавишников) / Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. - М., 2002. C.167-171;

  6. Драгунова Т.В. Психологический анализ оценки поступков подростками.// "Вопросы психологии личности школьника". — М., 1991;

  7. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие — М.: ИНФРА-М, 1997.—256 с.;

  8. Дубровина И.В. Формирование личности в переходный период: от подросткового к юношескому возрасту. – М., 1987;

  9. Дуткевич Т.В. Загальна психологія: (Конспект лекцій): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кафедра психології. — Кам'янець-Подільський, 2002. — 96с.;

  10. Колесов Д.П. Современный подросток. Взросление и пол.: Учебное пособие. — М.: МПСИ Флинта, 2003;

  11. Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособие для учителей. − М.: Просвещение, 1980. − 192 с.;

  12. Корнев М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. — К., 1995;

  13. Крайг Г. Психология развития: Пер. с англ. Н. Мальгиной и др. Под общ. науч. ред. А.А. Алексеева. 7-е междунар. изд. − СПб.: Изд-во Питер, 2000. − 988 с.;

  14. Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. — СПб., 2001;

  15. Мачуська І. Міжособистісне спілкування підлітків / І. Мачуська // Шкільний світ. - 2007. - Трав. (№ 17). - С. 1 – 11;

  16. Методика диагностики доминирующей стратегии психологической защиты в общении В.В.Бойко / Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Ред. и сост. Райгородский Д.Я. - Самара, 2001. С.281-287;

  17. Орбан-Лембрик Л. Б. Комунікативний простір міжособистісних відносин // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. — Вип. 4. — Івано-Франківськ, 2003. — С 130 —136;

  18. Орбан-Лембрик Л. Б. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 8. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 2003. — С 3 — 10;

  19. Походенко С.В. Особливості соціалізації підлітків у мікросередовищі. //Проблеми соціалізації сучасних підлітків. —Запоріжжя. —1998. — С.6-56;

  20. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. 8-е издание. — СПб.: Питер, 2000;

  21. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика, 1989. — Т. 1. — 486 с.;

  22. Семиченко В. А. Психология общения. — К., 1997.

  23. Трофімов Ю.Л. Психологія. − К.: Либідь, 2002. − 263 с.;

  24. Туріщева Л.В. Вікові аспекти виховання школяра. // Виховна робота в школі, 2006.−№ 8 − С.36-41;

  25. Шулигіна Р.А. Роль педагогічного спілкування у формуванні особистості старшокласника // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. – № 18 – С. 94-98.

  26. Шулигіна Р.А. Педагогічний такт і професійна етика як необхідні складові педагогічної діяльності у процесі спілкування з учнями // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, НМАУ, 2002. – № 19. – С. 135-138.

  27. Шулигіна Р.А. Спілкування як вагома складова соціальної адаптації особистості // Наукові записки КУТЕП: Щорічник / Ред. кол.: Пазенок В.С. (голова) та ін. – К.: Знання України, 2003. – Вип. 3. – С. 499-507.

  28. Шулигіна Р.А. Питання культури спілкування в контексті духовного становлення особистості старшокласника // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2004. – Вип. 37. – С. 145-154.

  29. Шулигіна Р.А. Вплив культури спілкування на формування моральних і культурних якостей учнівської молоді // Вісник КНЛУ: Серія Педагогіка та психологія. – К.: Вид. центр КНЛУ. – 2004. – Вип. 7. – С. 213-219.

  30. Шулигіна Р.А. Роль спілкування у формування особистості // Збірка матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Національна освіта: провідні тенденції та перспективи (до 140-річчя від дня народження Б.Д.Грінченка) 15-16 грудня 2003 року. – К.: КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2004. – С. 98-100.

  31. Шулигіна Р.А. Комунікативна культура особистості: стан проблеми, перспективи, розвиток // Сучасні літературознавчі студії: Дитина і світ: проблеми культурного діалогу. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – № 2. – С. 167-173.

  32. Шулигіна Р.А. Проблема комунікативної культури у процесі виховання: психолого-педагогічний аспект // Мовна освіта в контексті Болонських реалій: Тези доповідей наукової конференції кафедри ЮНЕСКО КНЛУ, 24-25 лютого 2005 р. / Відп. ред. А.М. Чернуха. – К: Вид. центр КНЛУ, 2005. – С. 107-108.

  33. Шулигіна Р.А. Методичні рекомендації з формування культури спілкування старшокласників. – К.: КМПУ імені Б.Д.Грінченка, 2007. – 42 с.

  34. Якобсон П. М. Общение людей как социально-психологическая проблема. — М., 1973. — 32 с.

Додаток 1

Діагностика міжособистісних відносин (О.О.Рукавішніков)

Інструкція до тесту

Опитувальник призначений для оцінки типових способів вашого відношення до людей. По суті, тут немає правильних або неправильних відповідей, правильна кожна правдива відповідь. Іноді люди прагнуть відповідати на питання так, як, на їхню думку, вони повинні були б поводитися. Однак у цьому випадку нас цікавить, як ви поводитеся в дійсності.

Деякі питання дуже схожі один на одного. Але все-таки вони мають на увазі різні речі. Відповідайте, будь ласка, на кожне питання окремо, без оглядки на інші питання.

Час відповіді на питання не обмежений, але не міркуйте занадто довго над якимсь питанням.

Для кожного твердження виберіть відповідь, що найбільше вам підходить.

Тестовий матеріал

Зазвичай (1), часто (2), іноді (3), з нагоди (4), рідко (5), ніколи (6)

  1. Прагну бути разом з усіма.

  2. Надаю іншим право вирішувати питання про те, що необхідно буде зробити.

  3. Стаю членом різних груп.

  4. Прагну мати близькі відносини з іншими членами групи.

  5. Коли надається випадок, я схильний стати членом цікавих організацій.

  6. Допускаю, щоб інші впливали на мою діяльність.

  7. Прагну влитися в неформальне громадське життя.

  8. Прагну мати близькі й душевні відносини з іншими.

  9. Прагну задіяти інших у своїх планах.

  10. Дозволяю іншим судити про те, що я роблю.

  11. Намагаюся бути серед людей.

  12. Прагну встановлювати з іншими близькі й душевні відносини.

  13. Маю схильність приєднуватися до інших щораз, коли робиться щось спільно.

  14. Легко підкоряюся іншим.

  15. Намагаюся уникати самітності.

  16. Прагну брати участь у спільних заходах.

Відноситься до: більшості людей (1), багатьом людям (2), деяким людям (3), кільком людям (4), одному-двом людям (5), ні до кого (6)

  1. Прагну ставитися до інших по-товариські.

  2. Надаю право іншим вирішувати питання про те, що необхідно буде зробити.

  3. Моє особисте відношення до навколишніх - холодне й байдужне.

  4. Надаю право іншим керувати ходом подій.

  5. Прагну мати близькі відносини з іншими.

  6. Допускаю, щоб інші впливали на мою діяльність.

  7. Прагну придбати близькі й душевні відносини з іншими.

  8. Дозволяю іншим судити про те, що я роблю.

  9. З іншими поводжуся холодно й байдуже.

  10. Легко підкоряюся іншим.

  11. Прагну мати близькі й душевні відносини з іншими.

Відноситься до: більшості людей (1), багатьом людям (2), деяким людям (3), кільком людям (4), одному-двом людям (5), ні до кого (6)

  1. Люблю, коли інші запрошують мене брати участь у чому-небудь.

  2. Мені подобається, коли інші люди ставляться до мене безпосередньо й сердечно.

  3. Прагну впливати на діяльність інших.

  4. Мені подобається, коли інші запрошують мене брати участь у своїй діяльності.

  5. Мені подобається, коли інші ставляться до мене безпосередньо.

  6. У товаристві інших прагну керувати ходом подій.

  7. Мені подобається, коли інші підключають мене до своєї діяльності.

  8. Я люблю, коли інші поводяться із мною холодно й стримано.

  9. Прагну, щоб інші поступали так, як я хочу.

  10. Мені подобається, коли інші запрошують мене взяти участь у їхніх розмовах.

  11. Я люблю, коли інші ставляться до мене по-приятельському.

  12. Мені подобається, коли інші запрошують мене взяти участь у їхній діяльності.

  13. Мені подобається, коли навколишні ставляться до мене стримано.

Зазвичай (1), часто (2), іноді (3), з нагоди (4), рідко (5), ніколи (6)

  1. У суспільстві намагаюся відігравати чільну роль.

  2. Мені подобається, коли інші запрошують мене брати участь у чому-небудь.

  3. Мені подобається, коли інші ставляться до мене безпосередньо.

  4. Прагну, щоб інші робили те, що я хочу.

  5. Мені подобається, коли інші запрошують мене брати участь у своїй діяльності.

  6. Мені подобається, коли інші ставляться до мене холодно й стримано.

  7. Прагну сильно впливати на діяльність інших.

  8. Мені подобається, коли інші підключають мене до своєї діяльності.

  9. Мені подобається, коли інші люди ставляться до мене безпосередньо й сердечно.

  10. У товаристві намагаюся керувати ходом подій.

  11. Мені подобається, коли інші запрошують взяти участь у їхній діяльності.

  12. Мені подобається, коли до мене ставляться стримано.

  13. Намагаюся, щоб інші робили те, що я хочу.

  14. У суспільстві керую ходом подій.

Ключ до тесту

Ключі для обробки шкал опитувальника міжособистісних відносин (ОМВ). Ліворуч приводяться пункти шкал, праворуч - номера правильних відповідей. При збігу відповіді випробуваного із ключем - він оцінюється в 1 бал, при розбіжності - 0 балів.

Ie

Cw

Ae

пит.

відп.

пит.

відп.

пит.

відп.

1

1 2 3 4

2

1 2 3 4 5

4

1 2

3

1 2 3 4 5

6

1 2 3

8

1 2

5

1 2 3 4 5

10

1 2 3

12

1

7

1 2 3

14

1 2 3

17

1 2 3

9

1 2 3

18

1 2 3 4

19

3 4 5 6

11

1

20

1 2 3 4

21

1

13

1

22

1 2

23

1

15

1

24

1 2

25

3 4 5 6

16

1

26

1 2

27

1

Iw

Ce

Aw

пит.

відп.

пит.

відп.

пит.

відп.

28

1 2

30

1 2 3 4

29

1

31

1 2

33

1 2 3 4 5

32

1 2

34

1 2

36

1 2 3

35

5 6

37

1

41

1 2 3 4 5

38

1 2 3

39

1

44

1 2 3 4

40

5 6

42

1 2 3

47

1 2 3 4 5

43

1

45

1 2 3

50

1 2 3 4

46

4 5 6

48

1 2 3 4

53

1 2 3 4

49

1

51

1 2 3

54

1 2 3

52

5 6

Інтерпретація результатів тесту

Бали коливаються від 0 до 9. Чим більше вони наближаються до екстремальних оцінок, тим більше застосування має наступний опис поводження:

Включення:

  • Ie - низьке; означає, що індивід не почуває себе добре серед людей і буде схильний їх уникати;

  • Ie - високе; припускає, що індивід почуває себе добре серед людей і буде мати тенденцію їх шукати;

  • Iw - низьке; припускає, що індивід має тенденцію спілкуватися з невеликою кількістю людей;

  • Iw - високе; припускає, що індивід має сильну потребу бути прийнятим іншими й належати до них.

Контроль:

  • Сє - низьке; означає, що індивід уникає прийняття рішень й взяття на себе відповідальності;

  • Сє - високе; означає, що індивід намагається брати на себе відповідальність, з'єднану із провідною роллю;

  • Cw - низьке; припускає, що індивід не приймає контролю над собою;

  • Cw - високе; відбиває потребу в залежності й коливання при прийнятті рішень;

Афект:

  • Ае - низьке; означає, що індивід дуже обережний при встановленні близьких інтимних відносин;

  • Ае - високе; припускає, що індивід має схильність установлювати близькі почуттєві відносини;

  • Aw - низьке; означає, що індивід дуже обережний при виборі осіб, з якими створює більш глибокі емоційні відносини;

  • Aw - високе; типово для осіб, які вимагають, щоб інші не перебираючи встановлювали з ним близькі емоційні відносини.

Від суми балів залежить ступінь застосовності наведених вище описів:

  • 0-1 й 8-9 - екстремально низькі й екстремально високі бали, поводження буде мати компульсивний характер.

  • 2-3 й 6-7 - низькі й високі бали, і поводження осіб буде описуватися у відповідному напрямку.

  • 4-5 - прикордонні бали, і особи можуть мати тенденцію поводження, описаного як для низького, так і для високого «сирого» рахунку.

Ці оцінки зручно інтерпретувати з обліком середніх і стандартних відхилень відповідної популяції.

Характеристика шкал опитувальника міжособистісних відносин (ОМВ)

Включення:

Виражене поводження. Ie - прагнення приймати інших, щоб вони мали інтерес до мене й брали участь у моїй діяльності; активно прагну належати до різних соціальних груп і бути якнайбільше й частіше серед людей.

Поводження, що вимагається. Iw - намагаюся, щоб інші запрошували мене брати участь у їхній діяльності й прагнули бути в моєму товаристві, навіть коли я не додаю до цьому ніяких зусиль.

Контроль:

Виражене поводження. Сє - намагаюся контролювати й впливати на інших: беру у свої руки керівництво й прагну вирішувати, що і як буде робитися.

Необхідне поводження. Сw - намагаюся, щоб інші контролювали мене, впливали на мене й говорили мені, що я повинен робити.

Афект:

Виражене поводження. Ae - прагну бути в близьких, інтимних відносинах з іншими, проявляти до них свої дружні й теплі почуття.

Необхідне поводження. Aw - намагаюся, щоб інші прагнули бути до мене емоційно більше близькими й ділилися із мною своїми інтимними почуттями.

Оцінки по цих шкалах - числа в проміжку від 0 до 9. Отже, результат виражається сумою шести однозначних чисел. Комбінації цих оцінок дають індекси обсягу інтеракцій (e + W) і суперечливості міжособистісного поводження (e - W) усередині й між окремими областями міжособистісних потреб, а також коефіцієнти сумісності в діаді або групі, що складається з великої кількості членів.

Додаток 2.

Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту в спілкуванні В.В.Бойко

Призначення тесту

Діагностика провідної стратегії захисту в спілкуванні з партнерами.

Інструкція до тесту

Виберіть той варіант відповіді, що підходить вам найбільше

Тестовий матеріал

  1. Знаючи себе, ви можете сказати:

    1. я скоріше людина миролюбна, покладлива;

    2. я скоріше людина гнучка, здатна обходити гострі ситуації, уникати конфліктів;

    3. я скоріше людина, що йде прямо, безкомпромісна, категорична.

  2. Коли ви подумки з'ясовуєте відносини зі своїм кривдником, то найчастіше:

    1. шукаєте спосіб примирення;

    2. обмірковуєте спосіб не мати з ним справ;

    3. міркуєте про те, як його покарати або поставити на місце.

  3. У спірній ситуації, коли партнер явно не намагається або не хоче вас зрозуміти, ви найімовірніше:

    1. будете спокійно домагатися того, щоб він вас зрозумів;

    2. постараєтеся згорнути з ним спілкування;

    3. будете гарячитися, ображатися або злитися.

  4. Якщо захищаючи свої важливі інтереси, ви відчуєте, що можете посваритися з гарною людиною, то:

    1. підете на значні поступки;

    2. відступите від своїх домагань;

    3. будете відстоювати свої інтереси.

  5. У ситуації, де вас намагаються скривдити або принизити, ви швидше за все:

    1. постараєтеся запастися терпінням і довести справу до кінця;

    2. дипломатичним чином будете уникати контактів;

    3. дасте гідну відсіч.

  6. У взаємодії із владною й у той же час несправедливою людиною/вчителем/керівником ви:

    1. зможете співробітничати в ім'я інтересів справи;

    2. постараєтеся якнайменше контактувати з ними;

    3. будете опиратися його стилю, активно захищаючи свої інтереси.

  7. Якщо рішення питання залежить тільки від вас, але партнер зачепив ваше самолюбство, то ви:

    1. підете йому назустріч;

    2. підете від конкретного рішення;

    3. вирішите питання не на користь партнера.

  8. Якщо хтось із друзів час від часу буде дозволяти собі образливі випади у вашу адресу, ви:

    1. не станете надавати цьому особливого значення;

    2. постараєтеся обмежити або припинити контакти;

    3. щораз дасте гідну відсіч.

  9. Якщо в партнера є претензії до вас і він при цьому роздратований, то вам звичніше:

    1. спочатку заспокоїти його, а потім реагувати на претензії;

    2. уникнути з'ясування відносин з партнером у такому стані;

    3. поставити його на своє місце або перервати.

  10. Якщо хто-небудь із колег стане розповідати вам про те погане, що говорять про вас інші, то ви:

    1. тактовно вислухаєте все до кінця;

    1. пропустите мимо вух;

    2. перервете розповідь на півслові.

  1. Якщо партнер занадто проявляє напористість і хоче одержати вигоду за ваш рахунок, то ви:

    1. підете на поступку заради миру;

    2. ухилитеся від остаточного рішення розраховуючи на те, що партнер заспокоїться й тоді ви повернетеся до питання;

    3. однозначно дасте зрозуміти партнерові, що він не одержить вигоду за ваш рахунок.

  2. Коли ви маєте справу з партнером, що діє за принципом «урвати побільше», ви:

    1. терпляче домагаєтеся своїх цілей;

    2. волієте обмежити взаємодію з ним;

    3. рішуче ставите такого партнера на місце.

  3. Маючи справу з нахабнуватою особистістю, ви:

    1. знаходите до неї підхід за допомогою терпіння й дипломатії;

    2. зводите спілкування до мінімуму;

    3. дієте тими ж методами.

  4. Коли сперечальник настроєний до вас вороже, ви зазвичай:

    1. спокійно й терпляче переборюєте його настрой;

    2. ідете від спілкування;

    3. осаджуєте його або відповідаєте тим же.

  5. Коли вам задають неприємні питання, ви найчастіше:

    1. спокійно відповідаєте на них;

    2. уникаєте прямих відповідей;

    3. «заводитеся», губите самовладання.

  6. Коли виникають гострі розбіжності між вами й партнером, то це найчастіше:

    1. змушує вас шукати вихід з положення, знаходити компроміс, іти на поступки;

    2. спонукує згладжувати протиріччя, не підкреслювати розходження в позиціях;

    3. активізує бажання довести свою правоту.

  7. Якщо партнер виграє в суперечці, вам звичніше:

    1. поздоровити його з перемогою;

    2. зробити вигляд, що нічого особливого не відбувається;

    3. «боротися до останнього патрона».

  8. У випадках, коли відносини з партнером знаходять конфліктний характер, ви взяли собі за правило:

    1. «мир за всяку ціну» - визнати свою поразку, принести вибачення, піти на зустріч побажанням партнера;

    2. «пас убік» - обмежити контакти, піти від суперечки;

    3. «розставити крапки над «І» - з'ясувати всі розбіжності, неодмінно знайти вихід із ситуації.

  9. Коли конфлікт стосується ваших інтересів, то вам найчастіше вдається його вигравати:

    1. завдяки дипломатії й гнучкості розуму;

    2. за рахунок витримки й терпіння;

    3. за рахунок темпераменту й емоцій.

  10. Якщо хто-небудь із колег навмисно зачепить ваше самолюбство, ви:

    1. м'яко й коректно зробите йому зауваження;

    2. не станете загострювати ситуацію, зробите вигляд, буд-то нічого не трапилося;

    3. дасте гідну відсіч.

  11. Коли близькі критикують вас, то ви:

    1. приймаєте їхні зауваження із вдячністю;

    2. намагаєтеся не звертати на критику увагу;

    3. дратуєтеся, пручаєтеся або злитеся.

  12. Якщо хто-небудь із рідних або близьких говорить вам неправду, ви зазвичай волієте:

    1. спокійно й тактовно домагатися істини;

    2. зробити вигляд, що не зауважуєте неправду, обійти не приємний оборот справи;

    3. рішуче вивести брехуна на «чисту воду».

  13. Коли ви роздратовані, нервуєте то найчастіше:

    1. шукайте співчуття, розуміння;

    2. усамітнюєтеся, щоб не виявити свій стан на партнерах;

    3. на комусь відіграєтеся, шукаєте «козла відпущення».

  14. Коли хтось із однокласників/друзів/колег, менш гідний і здатний ніж ви, одержує заохочення, ви:

    1. радуєтеся за нього;

    2. не надаєте особливого значення факту;

    3. засмучуєтеся.

Ключ до тесту

Для визначення властивої респондентові стратегії психологічного захисту в спілкуванні з партнерами треба підрахувати суму відповідей кожного типу:

  • Варіант “а” - миролюбство,

  • Варіант “b” - уникання,

  • Варіант “c” - агресія.

Чим більше відповідей того або іншого типу, тим чіткіше виражена відповідна стратегія; якщо їхня кількість приблизно однакова, значить у контакті з партнерами випробуваний активно використовує різні захисти своєї суб'єктивної реальності.

Інтерпретація результатів тесту

Миролюбство - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, у якій провідну роль грають інтелект і характер. Інтелект погашає або нейтралізує енергію емоцій у тих випадках, коли виникає погроза для Я особистості.

Миролюбство припускає партнерство й співробітництво, уміння йти на компроміси, робити поступки й бути податливим, готовність жертвувати деякими своїми інтересами в ім'я головного - збереження достоїнства. У ряді випадків миролюбство означає пристосування, прагнення уступати напору партнера, не загострювати відносини й не вплутуватися в конфлікти,щоб не піддавати випробуванням своє Я.

Одного інтелекту, однак, часто не досить, щоб миролюбство стало домінуючою стратегією захисту. Важливо ще мати підходящий характер - м'який, урівноважений, комунікабельний. Інтелект в ансамблі з «гарним» характером створюють психогенну передумову для миролюбства.

Зрозуміло, буває й так, що людина з не дуже гарним характером також змушена показувати миролюбство. Швидше за все її «обламало життя», і вона зробила мудрий висновок: треба жити в злагоді й спокої. У такому випадку її стратегія захисту обумовлена досвідом й обставинами, тобто вона соціогенна. Зрештою не так вже і важливо, що рухає людиною - природа або досвід, або й те й інше разом, - головне результат: чи виступає миролюбство провідною стратегією психологічного захисту або проявляється лише епізодично, поряд з іншими стратегіями.

Не варто думати, що миролюбство - бездоганна стратегія захисту Я, придатна у всіх випадках. Суцільне або слащаве миролюбство - доказ безхребетності й безвільності, втрати почуття власного достоїнства, що саме й покликано оберігати психологічний захист. Переможець не повинен ставати трофеєм. Найкраще, коли миролюбство домінує й сполучається з іншими стратегіями (м'якими їхніми формами).

Уникання - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності, заснована на економії інтелектуальних й емоційних ресурсів. Індивід звично обходить або без бою залишає зони конфліктів і напруг, коли його Я піддається атакам. При цьому він у відкриту не розтрачує енергію емоцій і мінімально напружує інтелект.

Уникання носить психогенний характер, якщо воно обумовлене природними особливостями індивіда. У нього слабка вроджена енергія: бідні, ригідні емоції, посередній розум, млявий темперамент.

Можливий інший варіант: людина володіє від народження потужним інтелектом, щоб іти від напружених контактів, не зв'язуватися з тими, хто досаждає її Я. Правда, спостереження показують, що одного розуму для домінуючої стратегії уникання недостатньо. Розумні люди часто активно утягуються в захист своєї суб'єктивної реальності, і це природно: інтелект покликаний стояти на стражі наших потреб, інтересів, цінностей і завоювань. Очевидно, потрібна ще й воля.

Нарешті можливий і такий варіант, коли людина змушує себе обходити гострі кути в спілкуванні й конфліктні ситуації, уміє вчасно сказати собі: «не вилазь зі своїм Я». Для цього треба мати міцну нервову систему, волю й, безсумнівно, життєвий досвід за плечима, що у потрібний момент нагадує: «не тягни на себе ковдру», «не плюй проти вітру», «не сідай не у свій тролейбус», «зроби пас убік».

Стратегія миролюбства будується на основі добротного інтелекту й уживчивого характеру - досить високі вимоги до особистості. Уникання нібито простіше, не вимагає особливих розумових й емоційних витрат, але й воно обумовлене підвищеними вимогами до нервової системи й волі.

Агресія - психологічна стратегія захисту суб'єктної реальності особистості, що діє на основі інстинкту. Інстинкт агресії - один з «великої четвірки» інстинктів, властивих всім тваринам - голод, секс, страх й агресія. Це відразу пояснює той незаперечний факт, що агресія не виходить із репертуару емоційного реагування. Досить оглянути думкою типові ситуації спілкування, щоб переконатися, яка різноманітна, легко відтворена й звична вона у твердих або м'яких формах. Її потужна енергетика захищає Я особистості на вулиці в міській юрбі, у суспільному транспорті, у черзі, на виробництві, вдома, у взаєминах зі сторонніми й дуже близькими людьми, із друзями й коханцями.

Зі збільшенням погрози для суб'єктної реальності особистості її агресія зростає. Особистість й інстинкт агресії, виявляються, цілком сумісні, а інтелект виконує при цьому роль «передатної ланки» - з його допомогою агресія «нагнітається», «розкручується на повну котушку». Інтелект працює в режимі трансформатора, підсилюючи агресію за рахунок змісту, що надає їй.

61

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Курсова | 291,7кб. | скачати

Схожі роботи:
Психологічні особливості агресивної поведінки дітей підліткового віку виховуються в 2
Психологічні особливості агресивної поведінки дітей підліткового віку виховуються в
Психофізіологічні особливості підліткового віку
Психологічні особливості підліткового періоду і вживання наркотиків
Особливості навчання дітей підліткового віку
Особливості психологічного консультування дітей підліткового віку
Характеристика сімейних взаємин і психофізичні особливості підліткового віку
Психологічні особливості віку студента
Психологічні особливості людей похилого віку
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru