додати матеріал


Процес розвитку особистості

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
На питання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їх відповідей, а почасти і в розходженні думок на цей рахунок проявляється складність самого феномена особистості.
Проблема особистості в психології - проблема неосяжна, що охоплює величезне поле досліджень. Почасти в силу розтяжності поняття "особистість", почасти через те, що такі слова як "особистість", "характер", "темперамент", "здібності", "потреби", "зміст" і багато інших входять не тільки в систему наукових понять психології особистості, а й у наш повсякденний мову, навколо проблеми особистості ведеться дуже багато суперечок і дискусій: адже майже кожен в якійсь мірі вважає себе фахівцем з проблеми особистості! При цьому існує занадто мало достовірних, експериментально підтверджених даних, щоб на їх основі можна було впевнено визнати одну теорію правильною, а іншу - ні, оцінити істинність кожної з зіштовхуються точок зору.
Існує багато різних теорій особистості, і в кожної з них проблема розвитку особистості розглядається по-своєму. Наприклад, психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення у нього певних захисних механізмів і способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєво, і розглядає процес їх зародження, перетворення та стабілізації як підкоряється іншим, небіологічних законам. Теорія соціального навчання представляє процес розвитку особистості як формування певних способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична та інші феноменологічні теорії трактують його як процес становлення «Я».
Однак крім розгляду проблеми розвитку особистості з позиції тієї чи іншої теорії існує тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій і підходів. У рамках даного підходу сформувалося декілька концепцій, які беруть до уваги узгоджене, системне формування і взаємозалежне перетворення всіх сторін особистості. Дані концепції розвитку відносять до інтегративним концепціям.
Однією з таких концепцій стала теорія, що належить американському психологові Е. Еріксоном, який у своїх поглядах на розвиток дотримувався так званого епігенетичного принципу: генетичної зумовленості стадій, які в своєму особистісному розвитку обов'язково проходить людина від народження до кінця своїх днів. Е. Еріксон виділив і описав вісім життєвих психологічних криз, на його думку, неминуче наступають у кожної людини:
1. Криза довіри-недовіри (протягом першого року життя).
2. Автономія в противагу сумнівам і сором (у віці близько двох-трьох років).
3. Поява ініціативності в противагу почуттю вини (приблизно від трьох до шести років).
4. Працьовитість на противагу комплексу неповноцінності (вік від семи до 12 років).
5. Особистісне самовизначення на противагу індивідуальної сірості і конформізму (від 12 до 18 років).
6. Інтимність і товариськість на противагу особистісної психологічної ізольованості (близько 20 років).
7. Турбота про виховання нового покоління в противагу «занурення в себе» (між 30 і 60 роками).
8. Задоволеність прожитим життям на противагу відчаю (старше 60 років).
У вітчизняній психології прийнято вважати, що розвиток особистості відбувається в процесі її соціалізації та виховання. Оскільки людина - істота соціальна, то не дивно, що з перших днів свого існування він оточений собі подібними, включений до різного роду соціальні взаємодії. Перший досвід соціального спілкування людина набуває в рамках своєї родини ще до того, як починає говорити. У подальшому, будучи частиною соціуму, людина постійно набуває певного суб'єктивний досвід, який стає невід'ємною частиною його особистості. Цей процес, а також подальше активне відтворення індивідом соціального досвіду називається соціалізацією.
Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням та спільною діяльністю людей. Разом з тим у вітчизняній психології соціалізація не розглядається як механічне відображення безпосередньо випробуваного або одержаного в результаті спостереження соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб'єктивно: сприйняття тих самих соціальних ситуацій може бути різним. Різні особистості можуть виносити з об'єктивно однакових ситуацій різний соціальний досвід, що є основою іншого процесу-індивідуалізації.
Процес соціалізації, а отже і процес формування особистості, може здійснюватися як в рамках спеціальних соціальних інститутів, наприклад, у школі, так і в різних неформальних об'єднаннях. Найважливішим інститутом соціалізації особистості є сім'я. Саме в сім'ї, в оточенні близьких людей, закладаються основи особистості людини. Дуже часто ми можемо зустріти думку, що основи особистості закладаються у віці до трьох років. У цей віковий період у людини не тільки відбувається бурхливий розвиток психічних процесів, але він також отримує перший досвід і навички соціальної поведінки, які залишаються у нього до кінця життя.
Слід зазначити, що соціалізація може носити як регульований, цілеспрямований, так і нерегульований, стихійний характер. Акцентуючи увагу на можливості саме одночасного існування соціалізації і як цілеспрямованого і як нерегульованого процесу, А. А. Реан пояснює це за допомогою наступного прикладу. Всі ми чудово знаємо, що на уроці в школі купуються важливі знання, багато з яких (особливо з гуманітарних дисциплін) мають безпосереднє соціальне значення. Проте учень засвоює не тільки матеріал уроку і не тільки соціальні правила, але і збагачує свій соціальний досвід за рахунок того, що з точки зору вчителя може здатися супутнім, «випадковим». Відбувається присвоєння реально випробовується або спостережуваного досвіду соціальної взаємодії вчителів та учнів. І цей досвід може бути як позитивним, так і негативним.
Як випливає з наведеного вище прикладу, регульована соціалізація в більшості випадків пов'язана з процесом виховання, коли батьками чи педагогом ставиться певне завдання з формування поведінки дитини і робляться певні кроки для її виконання.
У психології прийнято підрозділяти соціалізацію на первинну і вторинну. Зазвичай вторинну соціалізацію пов'язують з поділом праці і відповідним йому соціальним розподілом знань. Інакше кажучи, вторинна соціалізація являє собою придбання специфічного рольового знання, коли соціальні ролі прямо або побічно пов'язані з поділом праці. Слід зазначити, що в рамках концепції Б. Г. Ананьєва соціалізація розглядається як двонаправлений процес, що означає становлення людини як особистості і як суб'єкта діяльності. Кінцевою метою подібної соціалізації є формування індивідуальності. Під індивідуалізацією при цьому розуміється процес розвитку конкретної особистості.
При розгляді проблеми розвитку особистості співвідношення соціалізації й індивідуалізації людини викликає багато суперечок. Суть даних спорів полягає в тому, що одні психологи стверджують, що соціалізація заважає розкриттю творчих можливостей людини, інші ж вважають, що індивідуалізація особистості - це негативна риса, яка повинна бути компенсована процесом соціалізації. Як відзначає А. А. Реан, соціалізацію не слід розглядати як процес, що веде до нівелювання особистості, індивідуальності людини, і як антипод індивідуалізації. Швидше, навпаки, в процесі соціалізації і соціальної адаптації людина знаходить свою індивідуальність, найчастіше складним і суперечливим чином. Соціальний досвід, що лежить в основі процесу соціалізації, не тільки засвоюється, а й активно переробляється, стаючи джерелом індивідуалізації особистості.
Слід зазначити, що процес соціалізації здійснюється постійно і не припиняється навіть у зрілому віці. За характером свого протікання соціалізація особистості відноситься до процесів з невизначеним кінцем, хоча і з певною метою. Звідси випливає, що соціалізація не тільки ніколи не завершується, але й ніколи не буває повною.
Одночасно з соціалізацією протікає ще один процес - інкул'турація. Якщо соціалізація - це засвоєння соціального досвіду, то інкультурація - це процес освоєння індивідом загальнолюдської культури й історично сформованих способів дій, в яких асимільовані духовні і матеріальні продукти діяльності людини в різних епохах. Слід зазначити, що між даними поняттями немає тотожності. Часто ми можемо спостерігати відставання одного процесу від іншого. Так, успішне засвоєння людиною загальнолюдської культури не означає наявність у нього достатнього соціального досвіду, і навпаки, успішна соціалізація не завжди свідчить про достатній рівень інкультурації.
А в цілому, людина має цілу низку характеристик особистості, які є дуже стійкими утвореннями, оскільки вони присутні у всіх людей. Це так звані інтегративні характеристики, тобто риси особистості, що формуються на основі більш простих психологічних характеристик. До числа таких характеристик необхідно, насамперед, віднести адаптаційний потенціал особистості.
Дане поняття було запропоновано нами на підставі аналізу численних експериментальних досліджень, присвячених проблемі адаптації. На нашу думку, кожна людина володіє особистісним адаптаційним потенціалом, тобто набором певних психологічних характеристик, що дозволяють йому успішно адаптуватися до умов соціального середовища. У залежності від ступеня розвитку адаптаційного потенціалу особистості людина більш-менш успішно формує свою поведінку в різних ситуаціях. Таким чином, слід говорити не про сталість поведінки, а про сталість рис, що визначають адекватність поведінки в тих чи інших умовах.
Аналіз розробки проблеми розвитку особистості на всьому шляху становлення вітчизняної педагогічної психології дозволяє зробити висновок, що успіх досліджень з даної проблеми багато в чому обумовлений внеском великих психологів, які мають широке коло наукових інтересів у різних галузях знань.
Цьому сприяла розробка низки ідей в таких психологічних галузях, як загальна, соціальна, педагогічна, вікова та ін психологія, а також у суміжних з психологією науках: педагогіки, філософії, соціології, психофізіології, фізіології мозку і ін Потрібно відзначити, що історія розвитку психологічної думки в Росії, в тому числі і питань розвитку особистості, не можна присвоїти тільки до XIX і XX століть. Її джерела складалися протягом багатьох століть, збереглися і відбилися в російській фольклорі, казках, билинах, прислів'ях, приказках, народних піснях. Саме там початок виникнення психологічних уявлень, які розкривають розуміння особистості, умови її розвитку, формування російського характеру.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Реферат
22.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Процес розвитку і формування особистості
Виховання як процес розвитку особистості
Процес розвитку виховання і формування особистості
Процес соціалізації особистості
Процес становлення особистості
Вплив гендерних стереотипів на процес становлення особистості дівчат-підлітків
Вплив гендерних стереотипів на процес становлення особистості дівчат підлітків
Значення праці в куточку природи для розвитку особистості дитини з відхиленнями у розвитку мовлення
Процес природного і соціального розвитку людини
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru