додати матеріал


Процес навчання сутність закономірності принципи і функції

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

















Курсова робота

На тему:

«Процес навчання: сутність, закономірності, принципи і функції»

Зміст


Введення

Глава 1. Сутність процесу навчання

Глава 2. Закономірності процесу навчання

Глава 3. Принципи процесу навчання

Глава 4. Функції процесу навчання

Висновок

Використана література


Введення


Важливе місце в структурі педагогічного процесу займає процес навчання, в ході якого засвоюються знання, уміння і навички, формуються особистісні якості, що дозволяють людині адаптуватися до зовнішніх умов і проявити свою індивідуальність.

Теоретичні основи процесу навчання, його закономірності, принципи, методи і т.д. вивчає найважливіша галузь педагогіки - дидактика. Дидактика (від грец. "Didaktikos" - повчаючий і "didasko" - вивчає) - частина педагогіки, що розробляє проблеми навчання і освіти. Розкриває закономірності засвоєння знань, умінь і навичок і формування переконань, визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, виховує, навчального процесу на учнів.

Якісна своєрідність навчання виявляється при зіставленні його з вихованням, освітою і розвитком.

У різних видах навчання його виховно-освітньо-розвиваюча складова представлена ​​не однаково, але педагог, керівник знань, зобов'язаний постійно конструювати її. Таким чином, вивчення характеристик процесу освіти є актуальним питанням у сучасній педагогіці.

Метою даної курсової роботи є вивчення основних параметрів процесу освіти.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

  • Розгляд сутності процесу навчання

  • Вивчення основних закономірностей процесу навчання

  • Характеристика принципів процесу навчання

  • Вивчень основних функцій процесу навчання

Глава 1. Сутність процесу навчання


Процеси навчання і навчання (викладання) являють собою дві особливі, хоча і взаємопов'язані форми діяльності учня і вчителя і відображають двоїстий характер процесу навчання.

Наукова теорія процесу навчання включає в себе розробку таких прийомів і способів організації пізнавальної діяльності учнів, які забезпечують ефективне засвоєння ними знань, вироблення умінь і навичок і формування здібностей.

У визначенні навчання, даваемом сучасною педагогікою, підкреслюється взаємодія вчителя і учня. Визнаючи важливість і значимість сучасних тенденцій і в розумінні сутності процесу навчання, треба все ж підкреслити керівну і спрямовуючу діяльність вчителя, який і при самій високій активності й самостійності учнів завжди виступає організатором їх пізнавальної діяльності. У його функції входить також планування, стимулювання, контроль, аналіз результатів та навчальної праці ([2], стор 203 - 204).

Дидактика - Це галузь педагогіки, спрямована на вивчення та розкриття теоретичних основ організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів навчання), а також на пошук і розробку нових принципів, стратегій, методик, технологій і систем навчання.

Виділяють загальну і приватну (предметну методику навчання) дидактику. Так сформувалися методики навчання для окремих навчальних дисциплін (методика навчання математики, навчання фізики, навчання іноземної мови).

Навчання, викладання, вчення - основні категорії дидактики.

Навчання - це спосіб організації освітнього процесу. Воно є самим надійним шляхом отримання систематичної освіти. В основі будь-якого виду або типу навчання закладено систему: викладання і навчання.

Викладання - це діяльність вчителя по:

  • передачі інформації;

  • організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

  • надання допомоги при утрудненні в процесі навчання;

  • стимулювання інтересу, самостійності і творчості учнів;

  • оцінювання навчальних досягнень учнів.

Метою викладання є організація ефективного навчання кожного учня в процесі передачі інформації, контролю і оцінки її засвоєння. Ефективність навчання передбачає також взаємодія з учнями та організацію як спільної, так і самостійної діяльності.

Навчання - це діяльність учня по:

  • освоєння, закріплення і застосування знань, умінь і навичок;

  • самостімулірованію до пошуку, вирішення навчальних завдань, самооцінці досягнень;

  • усвідомлення особистісного сенсу та соціальної значущості культурних цінностей і людського досвіду, процесів і явищ навколишньої дійсності. Метою навчання є пізнання, збір і переробка інформації про навколишній світ. Результати навчання виражаються в знаннях, уміннях, навичках, системі відносин та загальному розвитку учня.

Навчальна діяльність включає в себе:

  • оволодіння системами знань та оперування ними;

  • оволодіння системами узагальнених і більше приватних дій, прийомів (способів) навчальної роботи, шляхами їх перенесення і знаходження - вміннями та навичками;

  • розвиток мотивів навчання, становлення мотивації і сенсу останнього;

  • оволодіння способами управління своєю навчальною діяльністю і своїми психічними процесами (волею, емоціями тощо).

Ефективність навчання визначається внутрішніми і зовнішніми критеріями. Серед внутрішніх критеріїв використовують успішність навчання і академічну успішність, а також якість знань і ступінь наработанності умінь і навичок, рівень розвитку учня, рівень навченості й освіченості.

Академічна успішність учня визначається як ступінь збігу реальних і запланованих результатів навчальної діяльності. Академічна успішність знаходить відображення в бальній оцінці. Успішність навчання це також ефективність керівництва навчальним процесом, що забезпечує високі результати при мінімальних витратах ([1], стор 86 - 88).

Здатність до навчання - це набута учням (під впливом навчання і виховання) внутрішня готовність до різних психологічних перебудов і перетворень у відповідності з новими програмами та цілями подальшого навчання. Тобто загальна здатність до засвоєння знань. Найважливішим показником навченості є те кількість дозованої допомоги, яка необхідна учневі для досягнення заданого результату. Навчання - це тезаурус, або запас засвоєних понять і способів діяльності. Тобто система знань, умінь і навичок, відповідна нормі (заданому в освітньому стандарті очікуваного результату).

Процес засвоєння знань здійснюється поетапно у відповідності з наступними рівнями:

  • розрізнення чи впізнавання предмета (явища, події, факту);

  • запам'ятовування і відтворення предмета, розуміння, застосування знань на практиці і перенесення знань у нові ситуації.

Якість знань оцінюють за такими показниками, як їх повнота, системність, глибина, дієвість, міцність.

Одним з основних показників перспектив розвитку учня є здатність учня до самостійного вирішення навчальних завдань (близьких за принципом рішення у співпраці і з допомогою вчителя).

В якості зовнішніх критеріїв ефективності процесу навчання приймають:

  • ступінь адаптації випускника до соціального життя та професійної діяльності;

  • темпи зростання процесу самоосвіти як пролонгований ефект навчання;

  • рівень освіченості або професійної майстерності;

  • готовність підвищити освіту.

У практиці навчання склалося єдність логік навчального процесу: індуктивно-аналітичної та дедуктивно-синтетичної. Перша орієнтує на спостереження, живе споглядання і сприйняття реальної дійсності і лише потім на абстрактне мислення, узагальнення, систематизацію навчального матеріалу. Другий варіант орієнтує на введення учителем наукових понять, принципів, законів і закономірностей, а потім на їх практичну конкретизацію ([1], стор 86 - 88).


Глава 2. Закономірності процесу навчання


Дидактика як наука має, про що вже йшлося у попередніх розділах, однією зі своїх функцій пізнання процесу навчання. Результатом цього пізнання є виявлення об'єктивно існуючих законів і закономірностей процесу навчання. Це положення наочно підтверджується тим, що в дидактичних роботах останніх років сформульовано значну кількість педагогічних законів і закономірностей. Однак передчасно говорити про строгу їх системі, так як, по-перше, деякі з виділених положень, на нашу думку, не можна зводити в ранг законів, бо вони виражають не внутрішні, а зовнішні, не стійкі, а варіативні зв'язку. Вони часом відображають не функціонування і розвиток, а тільки структуру педагогічного процесу [6].

Закономірність - це результат сукупної дії безлічі законів, тому вона висловлює багато зв'язки і відносини, тоді як закон однозначно відображає певний зв'язок, відношення. Вивчення закономірностей навчання тому - це пошук загальних тенденцій розвитку і функціонування педагогічних (дидактичних) систем.

Закономірності навчання виражають суттєві та необхідні зв'язки між його умовами і результатом, а зумовлені ними принципи визначають загальну стратегію вирішення цілей навчання. Така стратегія звичайно позначається терміном підхід (наприклад, індивідуальний підхід, проблемний підхід і т.д.). Підхід у педагогіці - це сукупність принципів, які визначають стратегію навчання чи виховання.

Категорії загального, особливого і одиничного вимагають визначення співвідношення загальнолюдського, національного і індивідуального у відборі змісту освіти, його спрямованості на формування етнічних еталонів, ментальних характеристик, індивідуальних нахилів та здібностей особистості, а також обліку загальних та специфічних умов функціонування тієї чи іншої системи навчання.

Категорія заходи вводить в теорію і практику навчання принцип оптимальності, або заходи, у відборі змісту, методів, форм і способів педагогічних впливів.

Категорії сутності та явища зумовлюють необхідність виявлення внутрішніх характеристик процесу навчання і всього діапазону його особливостей, у своїй сукупності характеризують навчання як педагогічний процес.

Єдність змісту і форми в процесі навчання знаходить своє вираження в адекватності змісту освіти видів і форм навчальної діяльності, відповідно методів навчання його технічним оснащенням і т.д.

Категорія потреби вимагає побудови навчального процесу у відповідності з закономірностями навчання, вікового та індивідуального розвитку. Не менш значущою є і категорія випадковості, яка пов'язана з урахуванням явища стохастичності в навчанні, відповідно до якого один і той же педагогічний вплив передбачає варіативність відповідних реакцій учнів, не завжди адекватних задумом педагога.

Ефективність процесу навчання закономірно залежить від тих умов, в яких він протікає (матеріальних, гігієнічних, соціально-психологічних і т.п.). До числа значимих умов навчання ставляться професіоналізм вчителя (викладачів), його творчий потенціал, здатність до рефлексії, прагнення до своєчасного поповнення знань і корекції особистісних якостей.

Об'єктивною є залежність результатів навчання від особливостей взаємодії особистості, що розвивається зі світом. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання залежать від характеру діяльності, в яку на тому чи іншому етапі свого розвитку включається, кого навчають. Не менш важливою є закономірність відповідності змісту, форм і методів навчання віковим та індивідуальним особливостям і можливостям учнів.

Названі закономірності процесу навчання знаходять своє конкретне вираження у принципах навчання [8].

Закономірності навчання, що розглядаються як вираз дії законів у конкретних умовах, - це об'єктивні, істотні, стійкі, повторювані зв'язки між складовими частинами, компонентами процесу навчання. Особливість поняття «закономірності» в дидактиці полягає в тому, що ці зв'язки, залежності компонентів процесу навчання носять переважно ймовірнісно-статистичний характер. Частина з них діє завжди, незалежно від дій учасників і умови процесу, наприклад: цілі і зміст навчання залежать від вимог суспільства до рівня освіти особистості. Більша ж частина закономiрностей проявляється як тенденція, тобто не в кожному окремому випадку, а в статистичному ряді, у деякому безлічі випадків. Це характерно для всіх суспільних процесів, також і для процесу навчання, оскільки він залежить від безлічі факторів: свідомої діяльності вчителя та учнів, культурних, матеріальних умов і пр.

Багато закономірностей навчання виявляються досвідченим, емпіричним шляхом, і таким чином, навчання може будуватися на основі досвіду, так би мовити, по здоровому глузду. Однак побудова ефективних систем навчання, ускладнення процесу навчання з включенням нових дидактичних засобів потребує теоретичного знання про закони, по яких протікає процес навчання.

Виділяються зовнішні закономірності процесу навчання і внутрішні. Перші характеризують залежність навчання від суспільних процесів і умов: соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства в певному типі особистості та рівня освіти.

До внутрішніх закономірностям процесу навчання ставляться зв'язку між його компонентами: між цілями, змістом, методами, засобами, формами. Інакше кажучи, це залежність між викладанням, навчанням і досліджуваним матеріалом. Таких закономірностей в педагогічній науці встановлено досить багато, велика частина з них, як було сказано, діє тільки при створенні обов'язкових умов навчання. Вкажемо на деякі з них.

Існує закономірний зв'язок між навчанням і вихованням: навчальна діяльність викладача переважно носить виховує характер. Виховний вплив його залежить від низки умов, у яких протікає навчання. Опис цих умов характеризує окремі прояви зазначеної закономірності.

Інша закономірність говорить про те, що є залежність між взаємодією вчителя й учня і результатами навчання. Згідно з цим положенням навчання не може відбутися, якщо немає взаимообусловленной діяльності учасників процесу навчання, відсутня їх єдність. Приватним, більш конкретним проявом цієї закономірності є зв'язок між активністю учня і результатами навчання: чим інтенсивніше, свідоміше навчально-пізнавальна діяльність школяра, тим вища якість навчання. Приватне вираження цієї закономірності полягає у відповідності цілей вчителя та учнів, при неузгодженості цілей ефективність навчання знижується.

Назвемо ще низку закономірностей, що проявляються в навчанні за наявності певних умов.

Міцність засвоєння навчального матеріалу залежить від систематичного прямого і відстроченого повторення вивченого, від включення його в раніше пройдений і в новий матеріал. Розвиток розумових умінь і навичок учнів залежить від застосування пошукових методів, проблемного навчання та інших активізують інтелектуальну діяльність прийомів і засобів.

Формування понять у свідомості учнів може відбутися в тому випадку, якщо буде організована спеціальна пізнавальна діяльність по виділенню істотних ознак, явищ, об'єктів, операції з співставлення і розмежування понять, щодо встановлення їх змісту, обсягу і пр.

Зазначені закономірності підкреслюють одну важливу педагогічну істину, суть якої полягає в тому, що результати навчання і виховання особистості залежить від характеру діяльності, в яку включається учень. Саме тому вони служать базою для вироблення системи стратегічних ідей, які складають ядро сучасної педагогічної концепції навчання. У суті своїй ця концепція зводиться до наступних ідеям:

  1. націленість навчання і виховання на формування особистості, індивідуальності, що володіє духовним багатством, загальнолюдськими цінностями і мораллю, всебічно і гармонійно розвиненої, здатної до плідної і продуктивної діяльності;

  2. єдність організації навчально-пізнавальної, пошукової, творчої діяльності учня як умова формування особистості;

  3. оптимізація змісту, методів, засобів, установка на відбір методів, що приносять максимальний ефект при відносно невеликих витратах часу та праці.

Таким чином, знання дидактичних закономірностей про те, як протікає процес навчання, поряд з психологічними та іншими його характеристиками дозволяє вченим і практикам побудувати його оптимально в самих різних конкретних випадках. Закони та закономірності служать теоретичною основою для вироблення, постулювання принципів навчання і правил практичної педагогічної діяльності.

Як вже зазначалося, виділяють зовнішні та внутрішні закономірності навчання.

До перших відносять залежність навчання від суспільних процесів і умов (соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства і держави в певному типі і рівні освіти); до других - зв'язок між компонентами процесу навчання (між цілями, змістом освіти, методами, засобами і формами навчання; між учителем, учнем і сенсом навчального матеріалу).

До зовнішніх закономірностям відносяться:

  • соціальна обумовленість мети, змісту і методів навчання;

  • виховує і розвиваючий характер останнього;

  • навчання завжди здійснюється в спілкуванні і грунтується на вербально-діяльнісного підходу;

  • залежність результатів навчання від особливостей взаємодії учня з навколишнім світом.

До внутрішніх закономірностям процесу навчання відносяться:

  • залежність його розвитку від способу вирішення основної суперечності між пізнавальними чи практичними завданнями і наявним рівнем необхідних для їх вирішення знань, умінь і навичок учнів, розумового розвитку;

  • відношення між взаємодією вчителя й учня і результатами навчання;

  • підпорядкованість результативності навчання способам управління процесом останнього і активності самого учня;

  • задану структуру, тобто при успішному вирішенні однієї навчальної задачі і постановці наступної учень просувається від незнання до знання, від знання - до вміння, від вчення - до навички ([1], стор 88 - 91).

Принципи навчання втілюють вимоги його організації - наочності, свідомості і активності учнів у навчанні, систематичності і послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури та досвідом діяльності, єдності теорії і практики.

У ході історичного розвитку теорії та практики навчання сформувалися різні види, стилі і методи навчання. У кожному виді, незважаючи на помітні відмінності, можна виявити загальні моменти, характерні для будь-якого навчання.

По-перше, в основі процесу навчання будь-якого виду лежить система принципів, кожний з яких виступає в якості керівних ідей, норми або правил діяльності, що визначають як характер взаємозв'язку викладання і навчання, так і специфіку діяльності викладача і учнів ([1], стор 88 - 91).

Другий спільний момент для будь-якого виду навчання - це циклічність вищезазначеного процесу, тобто повторюваність дій педагога і студента від постановки мети до пошуку засобів і оцінці результату. З одного боку, циклічність припускає постановку вчителем завдань і цілей, а також оцінку засвоєних знань. З іншого боку, як усвідомлення та вирішення учнями поставлених завдань, так і здатність до самооцінки. Це говорить про двостороннє характері процесу навчання.

Третій спільний момент усіх видів навчання - це структура процесу навчання, втілює ступінь відповідності цілей і методів результатами. Вибір методів навчання і логіка їх застосування характеризують стиль поведінки і діяльності суб'єктів процесу навчання (педагога і учнів).

Методи навчання - це методи викладання-навчання. У педагогіці не раз робилися спроби створити класифікатор методів навчання. Існують різні типології вищезазначеного процесу, проводять систематизацію за різними підставами. Наприклад, перша група включає в себе методи передачі і засвоєння знань (їх іноді називають словесними). До них відносять бесіду, розповідь, дискусію, лекцію, роботу з текстом. Друга група - це практично методи обучен6ія (вправи, практичні заняття, лабораторні експерименти). До третьої групи методів відносять контроль і оцінку результатів навчання (самостійні та контрольні роботи, текстові завдання, заліки та іспити, захист проектів).

Форма навчання - це спеціальна конструкція саме процесу. Форма навчання означає колективну, групову та індивідуальну роботу учнів під керівництвом педагога. Форма організації навчання передбачає будь-якої навчання означає колективну, групову та індивідуальну роботу учнів під керівництвом педагога. Форма організації навчання передбачає будь-який вид навчального заняття - урок, лекцію, факультатив, гурток, екскурсію, майстерню ([1], стор 88 - 91).

Глава 3. Принципи процесу навчання


Проблема принципів навчання завжди займала уми багатьох видатних педагогів всього світу. Тим не менше і на сьогоднішній день вона свого остаточного рішення не отримала. Виражається це в тому, що до цих пір не визначено вихідні підстави до розробки номенклатури принципів навчання; не розроблені наукові основи системи принципів навчання, їх співпідпорядкованості, ієрархії. Саме це є причиною того, що у відповідних фундаментальних працях з дидактики і в навчальних посібниках з курсу «Педагогіка» кількість принципів, їх формулювання значно різняться, а зміст надмірно психологизировал, логізіровано і ідеологізоване. Мабуть, про що писав свого часу видатний діяч сучасної вітчизняної педагогіки М.М. Скаткін, це пояснюється тим, що одні педагоги виводили принципи з досвіду навчання, інші - з філософії, теорії пізнання, треті вважали, що основою принципів повинні служити закономірності психіки дітей. Це призвело різних авторів до умоглядності в постулюванні принципів навчання, до ізольованого їх розгляду, до ототожнення з найзагальнішими закономірностями, якими вчитель повинен керуватися в ході своєї практичної педагогічної діяльності. Тим самим принцип навчання по суті позбавляється ознак загальної норми педагогічної діяльності, стирається межа між принципами навчання і приватними методичними вказівками. Принципи навчання у цьому випадку перестають бути універсальними для всіх навчальних предметів і у всіх ситуаціях навчання [7].

Історія дидактики характеризується наполегливим прагненням дослідників виявити загальні принципи навчання і на підставі їх сформулювати т найважливіші вимоги, дотримуючись яких вчителі могли б досягати високих і міцних результатів у навчанні школярів. Становлення теоретичних основ дидактики, виявлення сутностей дидактичних критерій закономірності, принципу, правила у впертій боротьбі поглядів.

Принципи навчання виступають в органічній єдності, утворюючи деяку концепцію дидактичного процесу, яку можна уявити, як систему, компонентами якої вони є. Численні спроби розробити систему дидактичних принципів у роботах дослідників нового часу. Їх аналіз дозволяє виділити в якості основних, загальновизнаних наступні принципи:

  1. свідомості і активності;

  2. наочності;

  3. систематичності і послідовності;

  4. міцності;

  5. науковості;

  6. доступності;

  7. зв'язку теорії з практикою.

Ці принципи складають систему дидактичних принципів ([4], стор 443 - 445)

Специфіка закономірностей навчання полягає у взаємозв'язках його цілей, завдань, змісту, організації, способів, умов з досягаються педагогічними результатами - перш за все з навченістю учнів, а також внеском у їх вихованість, освіченість і розвиненість. Ці закономірності знаходять відображення у загальних принципах навчання (загальнодидактичних принципах) - основних рекомендаційних положеннях, що виступають у ролі наукових норм його побудови і забезпечують ефективність. У книгах зустрічаються не зовсім схожі варіанти їх переліків, але найчастіше в них включені представлені на рис.1.

1. Принцип природосообразности та науковості. Він виходить з існуючих причинно-наслідкових залежностей між діями суб'єктів навчального процесу і закономірностями (природою) людського пізнання. Про сформульованому Я.А. Коменським принципі природосообразности К.Д. Ушинський писав: «Тільки система ... що виходить з самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями» 1. Розуміти ці закономірності треба не обивательськи, а науково (рис. 2).


Рис. 1. Загальні принципи навчання


Рис. 2. Загальна схема процесу викладання і засвоєння знань



Є основні правила його реалізації (деталізовані поради щодо практичного застосування):

  • розуміння закономірностей пізнавальної діяльності учнів і побудови навчання на ньому;

  • наукового відбору змісту і методів;

  • досягнення цілей навчання при обов'язковій оптимізації системних залежностей - внутрішньоособистісних, соціально-педагогічних, міжособистісних, індивідуально-групових і середовищних, бо пізнання - не відокремлений від усього процес, а системно зумовлений;

  • психолого-педагогічної передбачливості - передбачення, ретельного проектування і виключення можливих негатив

2. Принцип відповідності змісту, форм, методів і умов навчання її цілям. Принципу притаманні правила:

  • цілеспрямованості - підпорядкування завжди і всього в навчанні досягнення результатів, які цілком відповідають його меті та завданням;

  • цілісності педагогічного процесу навчання - забезпечення узгодженості всіх елементів педагогічної системи навчання, а також навчання з розвитком, вихованням та освітою;

  • створення сприятливих педагогічних умов - будучи системним, саме навчання є частиною більш великих систем, особливості яких виступають його умовами і повинні максимально оптимізуватися;

  • зв'язку теорії з життям - все запам'ятоване, але не пов'язане з поні зумінням і вмінням його застосовувати - мертвий вантаж для пам'яті: «По-справжньому знає не той, хто переказує, а той, хто на практиці застосовує». Вчаться люди для того, щоб практично самореалізуватися в житті, і цьому, покликане сприяти будь-яке навчання;

  • сучасності - зв'язку досліджуваного з сучасними умовами і проблемами життя, розуміння їх на цій основі і формування правильного ставлення до них.

    3. Принцип плановості, систематичності, послідовності, наступності та узгодженості навчання. Його правила:

    • плановості - продуманості, визначеності намічуваних заходів, їх строків, витрат часу;

    • структурності - чітке визначення структури змісті досліджуваного матеріалу, взаємозв'язків його частин, логіки розгортання. При складній структурі використовуються графічні схеми, що створюють в учнів цілісний образ досліджуваного і його частин. Вони можуть використовуватися з початку заняття і послідовно розкриватися по ходу, а також в кінці для узагальнення викладеного;

    • систематичності і послідовності - побудови навчання за пізнавальної логіці - від відомого до невідомого, від простого до складного, від близького до далекого з систематичним нарощуванням, розширенням і впорядкуванням накопичуються в учнів знань, навичок і вмінь перетворення їх у систему, наукову картину дійсності «Тільки система , звичайно, розумна, що виходить з самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями », - писав К.Д. Ушинський.

    • опори на засвоєне - за словами Я.А. Коменського, все сьогоднішнє має закріплювати вчорашнє і пропонувати дорогу в завтрашнє; переходити до подальшого після засвоєння попереднього;

    • узгодженості дій усіх педагогів з досягнення загальної мети навчання, його змісту і застосовуваних методів;

    • комплексування дисциплін у навчальному процесі - необхідності виходити з зв'язків між ними і науковою картиною світу, практикою, професіоналізмом. Рішення практичних завдань ніколи не повинно бути однобоким, спиратися на знання од ної навчальної дисципліни або науки. Воно ефективно, коли в пам'яті людини, професіонала спливає комплекс знань (спеціальних, соціальних, моральних, економічних, фінансових, правових, психологічних, управлінських та ін), який приміряється до даної ситуації, згадуються рекомендації, аналогічні випадки з практики, виникають різні ходи думки, міркування, зважування «за» і «проти» і багато іншого. Практику байдуже, до якої навчальної дисципліни відносяться ті чи інші знання, думка, умовивід, аргумент, аспект, норма. Що приходить на розум - залежить від розв'язуваної задачі і того, як знання переплетені в його свідомості. Образно кажучи, як був «намотаний клубок знань» при навчанні, так він і «розмотується» під час вирішення практичних завдань життєдіяльності.

    4. Принцип інтересу, активності, свідомості та самостійності. Він пов'язаний з розумінням закономірною залежності результатів навчання не тільки від сумлінності і активності педагога, а й адекватної активності учнів. Тут існують правила:

    • мотивації - треба постійно пам'ятати, що успіхи навчання залежать не тільки від роботи розуму учнів, а й їхнє добро совісно навчання і зусиль у подоланні труднощів; різноманітними способами будити думку і пам'ять, але залишати сплячими почуття і совість - значить діяти педагогічно примітивно, формально;

    • інтересу - пробудження, посилення, підтримки і розвитку інтересу учнів як одного з найважливіших психологічних активаторів і каталізаторів навчання; у своїй основі це пов'язано з вибором потрібного навчаються, а тому і цікавого їм змісту навчання, а також цікавою його подачі. Інтерес не вимагає нікого примушувати вчитися. В одному з документі ЮНЕСКО наголошується, що майбутнє за «цікавою школою».

    • активності - всебічного підвищення активності учнів. водити навчання до обміну інформацією, передачі її педагогом навчаються, вважати, що їхнє вчення - це тільки сприйняття і запам'ятовування, означає повний педагогічний непрофесіоналізм. Потрібна цілісна активність студента - пізнавальна, моральна (почуття обов'язку, відповідальності, сумлінності, совісності, порядності, чесності, працьовитості, самокритичності, вимогливості до себе та ін), волі (цілеспрямованості, активності, організованості, завзятості, наполегливості, працездатності та ін ). Підвищення активності досягається використанням відповідного змісту, форм, методів і технологій;

    • свідомості ~ свідомого ставлення учня до навчання, глибокого розуміння досліджуваного, його особистісного сенсу; при допущенні помилок треба розуміти їх причину, своє завдання, способи усунення та профілактики рецидиву в майбутньому;

    • самостійності - полягає в необхідності займатися самостійно, досягати глибокого розуміння при самостійній підготовці, тому необхідно спонукати до неї, направляти її зміст, допомагати в її проведенні, контролювати оцінювати і вимагати результатів.

    5. Принцип доступності, наочності і посильності. Це означає орієнтацію всього навчання на учнів, на їх інтереси і потреби, на те, щоб досліджуване стало їх надбанням, придбало «нового господаря». Правила такі:

    • доступною для учнів труднощі змісту, його викладу, сприйняття, засвоєння і запам'ятовування;

    • доступності навчального матеріалу за обсягом і темпами вивчення;

    • побудови навчання в повній відповідності з віковими особливостями учнів;

    • повного врахування наявної в учнів освіченості, наявного досвіду, знань, розвиненості, вихованості;

    • наочності - мислення людини має словесно-образну природу, і для розуміння слів потрібен відповідний образ об'єкту або явища, що позначається ім. Я.А. Коменський називав наочність «золотим правилом» дидактики: усе, про що розповідаєш, - показуй, ​​все, що показуєш, - пояснював; чим більше органів почуттів порушено при навчанні, тим легше і міцніше запам'ятовується навчальний матеріал, чим він абстрактніше, ніж важче показати те , про що йде мова, і тим більше значення набуває наочність. Для цього використовуються предметний, образотворчий, словесно-образний і віртуальний види наочності;

    • оптимально підвищених труднощів навчання та їх нарощування при обов'язковій доступності їх навчаються: помірна напруженість закономірно підвищує результати навчання, як і вся кого дії, а також несе розвиваючі і виховують впливу. Відсутність труднощів розслабляє, робить навчання нудною, а надмірні труднощі ведуть до перевантажень, зривів і, можливо, до нанесення шкоди психічному та фізичному здоров'ю учнів;

    • «Не нашкодь» - правило, що вимагає передбачливості, продуманості дій педагога, недопущення шкоди здоров'ю, травм, виникнення дідактогеній і більш складних особистісних деформацій.

    6. Принцип міцності. Підкреслює необхідність досягати не тільки сприйняття і розуміння матеріалу, але і запам'ятовування. Без цього навчання походить на спробу заповнити водою бочку, що не має дна. Народна мудрість говорить: «Треба, щоб не тільки по вусах текло, а й в рот попадало»; освіта є те, що залишилося в голові, коли майже всі вивчаємо забуто. Його правила:

    • орієнтованості навчання на свідомість і міцність засвоєння;

    • практичності навчання як прояви і зв'язку навчання з життям і міцності його результатів (академік А. Н. Несмеянов образно говорив, що повторення не мати, а мачуха навчання; мати навчання - застосування). Тільки те знання відмінно від нуля і не вимагає безнадійних зусиль для утримання його в пам'яті, яке застосовувалося;

    • відтворення - словесного, гучного відтворення запам'ятовується;

    • повторення - корисного для запам'ятовування і обов'язкового при формуванні навичок, умінь і розвитку якостей;

    • запобігання забування - активної опори на наявні знання, навички та вміння при вивченні нового, використання підтримує і підсумкового повторення;

    • привчання учнів до користування довідковими матеріалами та комп'ютерною технікою.


    7. Принцип поєднання групової та індивідуальної роботи. Принцип реалізується в правилах:

    • переважного проведення занять з групами учнів; групах як до зазнають труднощі навчаються, так і успішним;

    • диференційованого підходу - особливого підходу до груп і обучеющімся, що розрізняються по складу і успішності;

    • формування групи як колективу і використання відносин в ньому для дружної спільної навчання та взаємодопомоги учнів один одному.

    8. Принцип зв'язку навчання з вихованням, розвитком, з фундаментальним освітою, освітою. Принцип втілюється в практику навчання проходженням правилами:

    • виховує навчання - формування світоглядно
      значущих знань, перетворення найважливіших знань у життєві і професійні переконання, що визначають чинники,
      ціннісні орієнтації, цілі, завдання і плани життєдіяльності, норми поведінки і звички, дисциплінування, відповідального ставлення та ін;

    • розвивального навчання - використання в процесі навчання
      можливостей для розвитку різних якостей і здібностей -
      інтелектуальних, творчих, ділових, вольових, професійних та інших; процес навчання має багаті можливості, щоб привчати учнів завжди думати, бути уважним, домагатися необхідного і потрібного, обгрунтовано вирішувати, планувати і контролювати свої дії, надходити

      • самостійно і зважено, організовано, розвивати допитливість, якості мислення і т.п.;

      • всілякої активізації дій та психологічної активності,
        які лежать в основі розвиваються якостей та здібностей. Увага можна розвинути тільки систематичним підтримкою його, пам'ять - запам'ятовуванням, мислення - рішенням інтелектуальних завдань, від яких «тріщить голова», сміливість-подоланням боязкості і страху в сприймаються підвищено небезпечними ситуаціях тощо;

      • зв'язку з життям, практикою - чим більше навчальна діяльність має такі зв'язки, тим ефективніше йде процес особистісного та професійного становлення;

      • активізації адекватних самооцінок - приучением до постійної самооцінці, оцінці у справах і успіхам, на думку оточуючих про себе, розуміння своїх сильних і слабких індивідуальних особливостей.

      Всі принципи взаємозв'язані і потребують узгодженому застосуванні ([5], стор 313 - 320).


      Глава 4. Функції процесу навчання


      Філософія визначає функції як зовнішні прояви властивостей будь-якого об'єкта в даній системі. З цієї точки зору, функції процесу навчання є його властивостями, знання яких збагачує наше уявлення про нього і дозволяє зробити його більш ефективним. Поняття "функція" близьке до поняття "завдання навчання". Функції навчання характеризують сутність процесу навчання, тоді як завдання є одним з компонентів навчання.

      Дидактика виділяє три функції процесу навчання: освітню, розвиваючу і виховну.

      Освітня функція полягає в тому, що процес навчання спрямований передусім на формування знань, умінь і навичок, досвіду творчої діяльності. Знання у педагогіці визначається як розуміння, збереження у пам'яті і відтворення фактів науки, понять, правил, законів, теорій.

      Засвоєні, інтеріорізованная знання, згідно з висновками учених, характеризуються повнотою, системністю, усвідомленістю дієвістю. Це означає, що в процесі навчання учні отримують необхідні фундаментальні знання з основ наук і видам діяльності, представлені у певній системі, впорядковані, за умови, що учні усвідомлюють обсяг і структуру своїх знань і умінь ними оперувати в навчальних і практичних ситуаціях.

      Сучасна дидактика вважає, що знання виявляються в уміннях учня і що, отже, освіта полягає не стільки у формуванні "абстрактного" знання, як у розвитку умінь використовувати його для отримання нових знань і вирішення життєвих завдань. Тому освітня функція навчання передбачає, що навчання спрямоване на ряду зі знанням на формування умінь і навичок, як загальних, так і спеціальних. Під умінням треба розуміти володіння способом діяльності, здатність застосовувати знання. Це як би знання в дії. Спеціальні уміння належать до способів діяльності в окремих галузях науки, навчального предмета (наприклад, робота з картою, лабораторна наукова робота). До загальних умінь і навичок ставляться володіння усною й письмовою мовою, інформаційними матеріалами, читання, робота з книгою, реферування та ін

      Аналіз освітньої функції навчання природно веде до виділення і опису тісно пов'язаної з нею розвиваючої функції.

      Розвиваюча функція навчання означає те, що в процесі навчання, засвоєння знань відбувається розвиток учня. Цей розвиток відбувається в усіх напрямках: розвиток мовлення, мислення, сенсорної та рухової сфер особистості, емоційно-вольової та потребностно-мотиваційної області. Розвиваюча функція навчання по суті становить проблему взаємовідношення навчання і розвитку - один з найгостріших питань у психології та сучасної дидактики. Вітчизняної психологічної школою та педагогічними дослідження встановлено, що навчання виступає як джерело, засіб розвитку особистості. Один з найважливіших законів психології, сформульований Л.С. Виготським, стверджує, що навчання веде за собою розвиток. Можна сказати, що будь-яке навчання розвивається завдяки, в першу чергу, змісту освіти і, в другу, завдяки тому, що вчення є діяльністю. А особистість, як відомо з психології, розвивається процесі діяльності. Однак психологія і дидактика XX століття стверджують, що функція, що розвиває навчання реалізується успішніше, якщо навчання має спеціальну спрямованість, розроблено та організовано так, щоб включати учня в активну і свідому різноманітну діяльність. Розвиваюча функція навчання реалізується в ряді спеціальних технологій чи методичних систем, які переслідують саме цілі розвитку особистості. У вітчизняній дидактиці для цього є спеціальний термін "розвивальне навчання" [9].

      Суперечності і закономірності навчального процесу детермінують його функції. Цілісний процес навчання виконує ряд важливих функцій. По-перше, це освітня функція. Відповідно до неї головне призначення процесу навчання полягає в тому, щоб:

      • озброїти учнів системою наукових знань, умінь і навичок
        відповідно до прийнятого стандартом освіти;

      • навчити творчо використовувати ці знання, вміння і навички
        у практичній діяльності;

      • навчити самостійно здобувати знання;

      • розширити загальний кругозір для вибору подальшого шляху отримання
        освіти і професійного самовизначення.

      По-друге, розвиваюча функція навчання. У процесі оволодіння системою знань, умінь і навичок відбувається розвиток:

      • логічного мислення (абстрагування, конкретизація, порівняння, аналіз, узагальнення, зіставлення та ін);

      • уяви;

      • різних видів пам'яті (слуховий, зорової, логічної, асоціативної, емоційної і т. п.);

      • якостей розуму (допитливість, гнучкість, критичність, креативність, глибина, широта, самостійність);

      • мови (словниковий запас, образність, ясність і точність вираження
        думки);

      • пізнавального інтересу і пізнавальних потреб;

      • сенсорної та рухової сфер.

      Таким чином, реалізація цієї функції навчання забезпечує розвинений інтелект людини, створює умови для постійної самоосвіти, розумної організації інтелектуальної діяльності, усвідомленого професійної освіти, творчості.

      По-третє, виховує функція навчання. Процес навчання як процес взаємодії вчителя та учнів об'єктивно має виховує характер і створює умови не тільки для оволодіння знаннями, вміннями й навичками, психічного розвитку особистості, а й для виховання, соціалізації особистості.

      Виховує функція проявляється у забезпеченні;

      • усвідомлення учнем своєї навчальної діяльності як соціально значимої;

      • формування його морально-ціннісних орієнтирів у процесі
        оволодіння знаннями, вміннями і навичками;

      • виховання моральних якостей особистості;

      • формування позитивних мотивів навчання;

      • формування досвіду спілкування між учнями та співробітництва
        з учителями в навчальному процесі;

      • виховного впливу особистості вчителя як приклад для наслідування.

      Таким чином, здобуваючи знання про навколишню дійсність і про себе, учень набуває здатність приймати рішення, регулюючі його відношення до дійсності. Одночасно він пізнає моральні, соціальні і естетичні цінності і, переживаючи їх, формує своє ставлення до них і створить систему цінностей, якими керується у практичній діяльності. Важливо і ставлення вчителя до процесу навчання ([3], стор 240 - 242).

      Крім пізнавальної виховної та розвиваючої функції навчання, деякі вчені виділяють ще спонукальну і організуючу. Процес навчання необхідно будувати так, щоб він спонукав до подальших навчально-пізнавальним діям учнів, організовував їх на пізнання нового.

      Висновок


      У цій роботі, присвяченій вивченню процесу навчання, були розглянуті наступні його основні характеристики: сутність, закономірності, принципи і функції.

      Теоретичні основи процесу навчання, його закономірності, принципи, методи і т.д. вивчає найважливіша галузь педагогіки - дидактика. Дидактика (від грец. "Didaktikos" - повчаючий і "didasko" - вивчає) - частина педагогіки, що розробляє проблеми навчання і освіти. Розкриває закономірності засвоєння знань, умінь і навичок і формування переконань, визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, виховує, навчального процесу на учнів.

      Виділяються зовнішні закономірності процесу навчання і внутрішні. Перші характеризують залежність навчання від суспільних процесів і умов: соціально-економічної, політичної ситуації, рівня культури, потреб суспільства в певному типі особистості та рівня освіти. До внутрішніх закономірностям процесу навчання ставляться зв'язку між його компонентами: між цілями, змістом, методами, засобами, формами.

      Закономірності навчання виражають суттєві та необхідні зв'язки між його умовами і результатом, а зумовлені ними принципи визначають загальну стратегію вирішення цілей навчання. У ході виконання роботи було виявлено, що до основних принципів педагогічного процесу відносяться такі: свідомості і активності, наочності, систематичності і послідовності, міцності, науковості, доступності, зв'язку теорії з практикою.

      Основними функціями процесу навчання є освітня, навчальна, виховна, а також на думку деяких авторів ще й спонукальна і організуюча.

      Вивчення даних характеристик дозволяється знаходити різні підходи в ході процесу навчання.

      Використана література


      1. Бордовская Н. В., Реан А. А. педагогіка: Учеб. посібник. - СПб.: Пітер, 2006. - 304 с: іл. - (Серія «Навчальний посібник»).

      2. Ільїна Т. А. Педагогіка: курс лекцій. Учеб. посібник для студентів пед. ін-тів. - М.: просвітництво, 1984. - 496 с.

      3. Педагогіка: навч. / Л. П. Крившенко [и др.]; під ред. Л. П. Крившенко. - М.: ТК Волбі, Вид-во проспект, 2005. - 432 с.

      4. Подлисатий І. П. Педагогіка: Новий курс: Учеб. Для студ. вищ. навч. заведи.: У 2 кн. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2002. - Кн. 1: Загальні основи. Процес навчання. - 576с.: Іл.

      5. Столяренко О. М. Загальна педагогіка: навч. посібник для студентів вузів, які навчаються за педагогічними спеціальностями (030000) / А. М. Столяренко. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2006. - 479 с.

      6. http://www.eusi.ru/lib/pidkasistyj_pedagogika/7.shtml

      7. http://math.bspu.unibel.by/mathinform/2kurs/htm/4Th.htm

      8. http://studsovetnic.ru/lekcii/lekcia_5.html

      Посилання (links):
    • http://www.eusi.ru/lib/pidkasistyj_pedagogika/7.shtml
    • http://studsovetnic.ru/lekcii/lekcia_5.html
  • Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Педагогіка | Реферат
    138.7кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Закономірності та принципи навчання
    Закономірності та принципи навчання
    Закономірності та принципи навчання в педагогіці
    Закономірності й принципи навчання біології
    Закономірності та принципи навчання дітей дошкільного віку
    Менеджмент сутність функції принципи та моделі
    Сутність і принципи планування як функції управління
    Процес управління Сутність планування прогнозування як функції управління
    Закономірності та принципи виховання
    © Усі права захищені
    написати до нас
    Рейтинг@Mail.ru