додати матеріал


Проблема комунікативного виміру буття людини у німецькій філософії

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ГНАТИЩАК ГАЛИНА ТАРАСІВНА
УДК 1(430)(091) “19”
ПРОБЛЕМА КОМУНІКАТИВНОГО ВИМІРУ БУТТЯ ЛЮДИНИ
У НІМЕЦЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТОЛІТТЯ
Спеціальність 09.00.05 – історія філософії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Львів – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та доцільність дослідження. ХХ століття було позначене, з одного боку, небаченим досі інтелектуально-раціональним поступом, а з іншого – знеціненням індивідуального людського життя, марґіналізацією особи та її ціннісних орієнтацій, відчуттям замкнутості, поверховим спілкуванням, почуттям самотності. Антропокультурну сферу пронизує постійне відчуття кризи – “кризи розуму”, кризи засадничих метафізичних та онтологічних підвалин людського існування. Внаслідок цього сфера міжіндивідуальних стосунків, спілкування, комунікації у світлі теоретичного та практичного досвіду ХХ століття набуває особливої значущості й ваги.
У першій половині ХХ століття виникає потреба посилити комунікативні зв’язки, що допомагає розв’язувати екзистенційно-межові ситуації. Вагомий внесок у розгляд цього питання зробив німецький філософ К. Ясперс. Він акцентував увагу на тій обставині сучасного життя, за якою у ХХ столітті виникли принципово нові проблеми у сфері комунікативного співбуття людей. Мова йде про руйнування традиційної комунікативної системи та про поширення не людиновимірної комунікації, а масової маніпуляції свідомістю і поведінкою індивідів. Проте, за К. Ясперсом, людина має змогу вийти за рамки того, що вона робить, їй дано свободу. Ця можливість, котра характеризує найглибші, найінтимніші пласти людського буття, найповніше виявляється саме в актах спілкування однієї особистості з іншою, в актах змістовної комунікації. Така екзистенційна комунікація ґрунтується, за К. Ясперсом, на взаємності, відкритості та єднанні. Цей зв’язок між людьми найглибше розкривається в моменти справжніх випробувань долі та переживань.
У другій половині ХХ століття постає вимога звернення до світу повсякденної комунікації зі збереженням засад теоретичного освоєння світу. Один з таких найбільш продуктивних кроків здійснила німецька комунікативна філософія (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля), заснована на поєднанні уваги до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини взагалі та необхідності утвердження нетехнізованого розуму як вирішальної передумови подолання подальшого посилення антропологічної кризи, зокрема, кризи міжособистісного буття. На перший план виходить проблема інтерсуб’єктивності. Завдяки визнанню інтерсуб’єктивної сфери як визначальної у світі сучасної людини стає можливим здійснення результативних пошуків виходу із кризового стану, в якому опинилася людина, зорієнтована на класичні орієнтири індивідуальної свідомості.
Отже, у ХХ ст. відбувається трансформація розуміння комунікації. Екзистенційний вимір комунікації (К. Ясперс), який передбачає трансцендування, у філософії другої половини ХХ ст. (К.-О. Апель, Ю. Габермас) змінюється. Тлумачення проблеми комунікації переходить у суспільну площину і втрачає вимір трансценденції.
Наголосимо, що ця проблематика набуває особливої актуальності в сучасних умовах розвитку українського суспільства. Трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, потребують спілкування між суб’єктами, що мають різні соціальні, економічні та політичні інтереси, але повинні йти до досягнення згоди та консенсусу у розв’язанні соціальних суперечностей і конфліктів. Важливу роль тут має відігравати багатоканальна, постійно діюча суспільна комунікація яка стосується найактуальніших цивілізаційних проблем українського сьогодення між різними соціальними верствами, політичними силами, владою і народом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи – складова частини наукових пошуків філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у тому числі наукового напряму, над котрим працює колектив кафедри історії філософії: “Історія філософської думки в Україні: традиції та перспективи розвитку” (державний реєстраційний номер 0103U006794).
Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета дисертаційної роботи полягає у розкритті особливостей тлумачення феномену комунікації у німецькій філософії ХХ століття, в дослідженні її розвитку і трансформації на тлі історичних змін європейської культури. Необхідний також комплексний аналіз підходів до комунікації, представлених у філософських вченнях Заходу від античності до наших днів; виявлення їхнього теоретико-методологічного значення для розв’язання проблеми комунікації у ХХ столітті. Реалізація цієї мети потребує вирішення таких теоретичних завдань:
Ø    простежити основні етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття, визначити тенденції розвитку проблеми в філософських теоріях ХІХ століття, зазначити їхнє теоретико-методологічне значення для осмислення проблеми комунікації в основних філософських течіях ХХ століття;
Ø    проаналізувати досягнутий рівень філософського осмислення проблеми комунікації в зарубіжних теоріях ХХ століття, побудувати типологію вчень про комунікацію, визначити її концептуальну новизну;
Ø    висвітлити основні положення філософської концепції К. Ясперса як представника комунікативного підходу до буття людини у німецькій філософії першої половини ХХ століття;
Ø    з’ясувати основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля);
Ø    виявити методологічні прийоми та установки, використані авторами комунікативних концепцій німецької філософії для побудови моделі комунікації;
Ø    розкрити особливості типології комунікації, визначити її місце у нових філософських теоріях;
Ø    здійснити сутнісне визначення комунікації, з’ясувати ті явища дійсності, які охоплює цей феномен, розкрити властиві йому необхідні зв’язки і відношення.
Вирішення цих завдань здійснено автором у межах історико-філософського аналізу проблеми.
Об’єктом дисертаційної роботи виступають комунікативні концепції у німецькій філософії ХХ століття.
Предметом дослідження є становлення та розвиток комунікативних вчень, а також основні принципи, методи та теоретичні положення комунікативних концепцій К. Ясперса, Ю. Габермаса та К.-О. Апеля.
Методи дослідження. Особлива увага у дисертаційній роботі звернена на міждисциплінарний підхід, за допомогою якого стало можливим здійснення історико-філософського аналізу комунікативного виміру буття людини з широким залученням теоретико-методологічної основи із соціальної філософії, філософії культури, філософської антропології, практичної філософії, етики та політології. Реалізація сформульованої мети і розв’язання дослідницьких завдань здійснюється також через використання системного підходу, який дає змогу виокремити основні поняття досліджуваних філософських комунікативних концепцій К. Ясперса, Ю. Габермаса та К.-О. Апеля.
Значна роль у дисертаційній роботі відводиться компаративному аналізові, за допомогою якого порівнюються теорії, що стосуються питань комунікативної складової людського буття, які існують у різних напрямках комунікативної філософії. У дисертаційному дослідженні застосовуються також загальнонаукові методи абстрагування, аналізу та синтезу, узагальнення і систематизації індукції та дедукції як необхідні інструменти розкриття цієї теоретичної проблеми. Використовується також теоретико-методологічний спектр досліджень, напрацьованих в рамках історії філософії представниками західноєвропейського мислення ХХ століття.
Наукова новизна дослідження. До положень, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист, належать такі:
Ø    розкрито концепцію становлення та розвитку комунікативної парадигми як певної цілісності у німецькій філософії ХХ століття;
Ø    доведено, що трансформація комунікативного виміру здійснюється шляхом зміни екзистенційних підходів на суспільно-комунікативні засади, що є виявом загальної тенденції західної філософії ХХ століття: перехід від суб’єктивістської до інтерсуб’єктивістської парадигми мислення;
Ø    показано особливості концепції екзистенційної комунікації К. Ясперса як парадигмальної для німецької комунікативної філософії першої половини ХХ століття та її зв'язок з історіософською концепцією мислителя;
Ø    виявлено специфіку і актуальність дискурсивної етики та її симптоматичність для німецької комунікативної філософії другої половини ХХ століття;
Ø    виявлено концептуальні відмінності між підходами К.-О. Апеля та Ю. Габермаса в рамках дискурсивної теорії на основі компаративістського аналізу;
Ø    доведено, що теорія комунікативної дії Ю. Габермаса виявляється через протиставлення інструментального (стратегічного) типу раціональності та комунікативного;
Ø    встановлено, що для К.-О. Апеля характерний акцент на апріорних формах комунікативності.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що вміщений у ньому матеріал, основні положення і висновки сприяють розширенню розуміння процесів духовного життя, які відбуваються у європейському суспільстві протягом ХХ століття та початку ХХІ століття.
Вони можуть бути використані для подальшого проведення досліджень комунікації, в контексті її зростаючої ролі в житті соціуму та окремої людини.
Розроблені в дослідженні положення мають важливе значення у розв’язанні питань, які стосуються відродження духовності в сучасному суспільстві, а також у подоланні кризи культури і моральному вдосконаленні особистості.
Отримані результати дисертаційного дослідження можуть стати філософсько-методологічною базою для розробки лекційних курсів з історії філософії, соціальної філософії, соціології, філософської антропології, етики, філософії культури та політології, а також для підготовки окремого спецкурсу.
Слід також наголосити на потребі розгляду проблеми комунікації в контексті сучасних соціокультурних реалій, позначених дедалі більшим впливом фактору міжкультурного діалогу, що ведеться у плюралістичних суспільствах. Крім того, актуалізація помітна і через спроби подолати відчуженість у контексті проблеми тероризму.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорені на засіданні кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка. Вони викладені у п’яти одноосібних публікаціях (усі у фахових виданнях), доповідях на наукових конференціях: “Російський срібний вік: проблема особистості”. (Дрогобич, травень 2005 р.); Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2005 рік (Львів, лютий 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція: “Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (Херсон, вересень 2006 р.); ХVIII міжнародні людинознавчі філософські читання: “Гуманізм. Людина. Суспільство” (Дрогобич, жовтень 2006 р.); Наукова міжуніверситетська конференція “Круглий стіл, присвячений 185-річчю з дня народження Ф.М. Достоєвського” (Львів, листопад 2006 р.); Звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка за 2006 рік (Львів, лютий 2006 р.); X Всеукраїнська науково-практична конференція для студентів та молодих науковців “Діалог людей і культур як шлях нового гуманізму” (Львів, березень 2007 р.), Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрями та перспективи” (Черкаси, жовтень 2007 р.).
Апробація результатів роботи відбувалася на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у процесі проведення практичних, семінарських занять на згаданому факультеті.
Структура дисертації. Обрана тема, поставлена мета та завдання роботи зумовлюють структуру дисертації, котра складається зі вступу, трьох розділів (які мають 9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 203 сторінки (із них 185 сторінок основного тексту). Список використаних джерел становить 18 сторінок і містить 221 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі окреслюється предметне поле, яке передбачає вивчення питань комунікативного виміру людського буття у німецькій філософії ХХ століття, обґрунтовано актуальність теми дослідження, констатовано зв'язок проблеми з науково-дослідницькими планами та програмами кафедри, на базі якої виконувалася робота, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, завдання та позиції наукової новизни, обґрунтовано практичне й теоретичне значення роботи, констатовано її структуру.
У першому розділі “Історико-філософський аналіз концепцій комунікації у західній філософській думці” основна увага зосереджена на з’ясуванні стану опрацювання проблеми.
У підрозділі 1.1. “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження” розглянуто ґенезу висунутої проблеми в сучасному українському та зарубіжному науковому просторі, обґрунтовано методологічну стратегію дослідження.
Великого значення у дослідженні проблеми комунікації набуває аналіз робіт, присвячений стану філософії ХХ століття, комунікативному буттю людини, а також осмисленню світової філософської думки з питань комунікації. У зв’язку з цим дуже актуальними є підходи, запропоновані в дослідженнях А.В. Ахутіна, Є.К. Бистрицького, А.С. Богомолова, І.В. Бойченка, В. Брюнінга, М. Бура, Б.Л. Губмана, Ю.Н. Давидова, Т.М. Дрізе, А.Ф. Зотова, М.С. Кагана, В. Малахова, М.К. Мамардашвілі, Ю. К. Мельвіля, І.С. Нарського, А.М. Лоя, Дж. Д. Пітерса, Дж. Реале, Д. Антісері, Е.Ю. Соловйова, В. Табачковського, Л.І. Мазур, О.С. Пономарьова та С.А. Шпатенка.
Від початків становлення філософської думки і аж до сьогодні ми простежуємо звернення до проблем комунікації, діалогу, спілкування. Цю проблематику виділяли у своїх працях Арістотель, І. Кант, В. фон Гумбольдт, Ф. Шляйєрмахер, С. К’єркеґор, М. де Унамуно, С.Л. Франк, М. Бубер, Ґ. Марсель, М. Гайдеґґер, М.М. Бахтін, О.-Ф. Больнов, Е. Левінас, М. Мерло-Понті, митр. Антоній Сурожський, С.С. Аверинцев та інші. Теоретичному осмисленню проблеми комунікації у працях названих мислителів присвячені роботи Г. Арсентьєвої, Л.М. Баткіна, А.С. Богомолова, Є.В. Борисова, С. Воробйової, Б.Л. Губмана, А. Клепікова, Т.П. Ліфінцевої, А.Ф. Лосєва, В. Малахова, Л.В. Озадовської, Дж.Д. Пітерса, Н.Ф. Рахманкулової, І.С. Нарського, І.С. Вдовіної, Л.А. Дьоміної, Л.А. Ситниченко, Д.А. Сілічева, В. Табачковського, Е.Ю. Соловйова.
Особливу увагу в дисертаційному дослідженні приділено працям відомого німецького філософа-екзистенціаліста Карла Ясперса. Тому значне місце в опрацюванні літератури займає дослідження саме його праць, які стосуються проблеми комунікації. Концепцію комунікації К. Ясперса розглядають у своїх роботах такі дослідники, як А.С. Богомолов, Р.М. Габітова, Б. Т. Григор’ян, Б.Л. Губман, К. М. Долгов, М.К. Мамардашвілі, А. Г. Мисливченко, І.С. Нарський, Т.А. Орлова, А.Н. Тіпсіна, М.Л. Чалін (в радянський період); та сучасні українські й російські дослідники Є.І. Андрос, П.П. Гайденко, О.Б. Горгота, В. Малахов, Я.Ф. Малкова, В.М. Мєшков, Л.А. Ситниченко.
Як автономна філософська проблема тема комунікації постала лише у 80–90-х роках ХХ століття у німецькій комунікативній філософії. Наше дослідження у цьому питанні спирається на методологічні розробки таких філософів, як Юрґен Габермас та Карл-Отто Апель. Вивченню їхніх також праць присвячена чимала частина нашого дослідження. Дослідження комунікації в межах цієї традиції у вітчизняній історико-філософській науці найповнішою мірою здійснено в працях А. М. Єрмоленка (в контексті етичної проблематики) та Л.А. Ситниченко (в контексті загального аналізу феномену комунікації).
Аналіз комунікативної концепції Ю. Габермаса проведено у дослідженнях таких вітчизняних авторів, як А.Й. Дахній, Р. Зимовець, В.А. Малахов, Л.В. Озадовська, Ю.В. Романенко, А. Фінько; таких російських авторів, як Б.В. Марков, Д.Ю. Меркулова, А. Морозов, І.П. Фарман, В. Фурс, С.Г. Чукін, нарешті в роботах польської дослідниці Й. Ґорницької-Каліновської. Розгляд проблеми комунікації К.-О. Апелем висвітлено у роботах М. Рубене, М.Е. Соболєвої, В. Гьосле.
Під час аналізу джерел для точнішої передачі змістового значення терміну “комунікація” автор звертається до його етимології, висвітленої у працях Т. Булавіної, Т.М. Дрізе, Дж. Куррана, А.М. Портнова, Б. Потятиника, Б.А. Родіонова, Е. Сепіра, Д.Б. Зільбермана, С.Д. Абрамович та М.Ю. Чікарькової.
У підрозділі 1.2. “Генеза та еволюція філософських ідей щодо феномену комунікації (від античності до кінця ХІХ століття)” шляхом критичного аналізу та порівняння відображена сутність історико-філософських досліджень стосовно проблеми людської комунікації, враховуючи хронологічні та логічні закономірності змін теоретичних позицій і напрямків, методології та методики досліджень. Методом порівняльного аналізу досліджені основні етапи розвитку філософської думки щодо проблеми людського спілкування.
На противагу положенню, що комунікація стала предметом філософського осмислення досить пізно (у ХІХ–ХХ століттях), з’ясовується, що становлення комунікативної проблематики відбулося ще у філософії Стародавньої Греції. Наступним кроком у дослідженні даної проблематики був розгляд цієї теми у філософії Середньовіччя. Зокрема, в цю епоху комунікація розглядається як проблема спілкування, діалогічних стосунків людини з Богом.
В епоху Відродження починає вивчатися спілкування людини з людиною. У Новий час відбувається становлення світоглядних засад та умов комунікації. У ХІХ ст. розпочинається вивчення людської комунікації як зв’язку “Я–Ти”, утверджується думка, що самореалізація людського “Я” неможлива без “Я” іншої людини.
У підрозділі 1.3. “Дослідження проблеми комунікації у філософії першої половини ХХ століття” досліджено концепції, в яких розгляд буття людини у світі мав вихідною точкою аналіз відносин “Я” і “Іншого”. Осмислення людських відносин складалося в суспільстві ХХ століття в умовах розвитку індивідуалізму, який породжував небувале в історії культури явище – некомунікабельність як крайню форму взаємного відчуження індивідів, розпаду всіх соціальних зв’язків.
У XX столітті ми спостерігаємо спробу проникнення у саму сутність комунікації. Тобто у ХХ столітті саме комунікативний аспект людського буття став головною темою теоретизування. Для комунікативних теорій першої половини ХХ століття характерним є зосередження на проблемі взаємовідносин “Я” та “Іншого”, досягненні взаєморозуміння між ними, ставленні одне до одного як екзистенції до іншої екзистенції. Саме у філософії цього періоду мислителі намагалися дати визначення сутності феномену комунікації.
Прослідковано різноманітність філософських підходів до проблеми людської комунікації у першій половині ХХ століття: соціологічний підхід (Дж. Мід, А. Шюц, Т. Парсонс), розгляд комунікації в контексті інтерсуб’єктивності (Е. Гуссерль, М. Гайдеґґер), аналіз комунікації екзистенційними філософами (М. де Унамуно, М. Мерло-Понті, Ґ. Марсель) та діалогічний підхід (М. Бубер, М.М. Бахтін, С.Л. Франк).
Підрозділ 1.4. “Трактування феномену комунікації у другій половині ХХ століття”. У філософії другої половини ХХ століття ми спостерігаємо більшу різноманітність і різноплановість у тлумаченні проблеми комунікації. Це, зокрема: відгомін екзистенційної традиції (Е. Левінас, О.-Ф. Больнов, М. Дюфренн), розгляд комунікації крізь призму соціальності (Р. Рорті, К. Леві-Строс) та аналіз проблеми комунікації у сучасній філософській думці (Б. Вальденфельс, Й. Зізіулас, С.C. Аверинцев, А. Сурожський).
Простежується продовження екзистенційної традиції, а також з’являються нові підходи до зазначеної проблематики. Найяскравіше це проявилося у німецькій філософії ХХ століття. Про що свідчить умовний поділ німецької комунікативної філософії.
Здійснено аналіз суті поняття “комунікація”, вказані основні умови протікання комунікації, запропонована її структура, виділено основні форми та види комунікації, визначено її особливості та специфіку.
Другий розділ “Місце комунікації у німецькій філософії першої половини ХХ століття. Основні принципи комунікативної концепції Карла Ясперса” присвячено розгляду комунікативної концепції цього німецького мислителя. Підхід К. Ясперса найповнішою мірою відображає комунікативні тенденції у німецькій філософії першої половини ХХ століття.
У підрозділі 2.1. “Проблема рівнів комунікації у філософському вченні Карла Ясперса” здійснений аналіз самого поняття “комунікація” у вченні німецького мислителя, наголошено на важливості проблеми людського спілкування, яка є по суті головною темою філософування К. Ясперса. Вперше проблема комунікації була обґрунтована філософом у праці “Загальна психопатологія”, де він розглядає відносини психіатра і пацієнта. К. Ясперс вважає, що лише при ставленні до людини як до екзистенції, тобто при особистісному до неї відношенні, лікар може найбільш ефективно допомогти своєму пацієнтові.
Продовжуючи дослідження людської комунікації у наступних своїх працях, філософ окреслює проблему рівнів людського буття та відповідних їм типів комунікації. К. Ясперс виділяє чотири рівні комунікації: комунікація наявного буття, комунікація предметної свідомості, комунікація на рівні духу та екзистенційна комунікація. У кожному з перших трьох типів відносин комунікації “Я” відчуває особливе, але не абсолютне задоволення. Ця недостатність є вихідним пунктом для філософської рефлексії, яка дає можливість зрозуміти, що “Я” як особистість можливе лише завдяки зв’язку з іншими людьми. Завдання екзистенційної філософії К. Ясперс вбачає в тому, щоби завадити абсолютизації будь-якого з рівнів комунікації. Усі три рівні є необхідними для людини, проте вони не зачіпають власне глибинного ядра людської особистості, а саме екзистенції.
У підрозділі 2.2. “Екзистенційна комунікація як найвищий рівень спілкування” висвітлено цей найбільш глибокий та істинний тип спілкування у концепції К. Ясперса. На думку німецького мислителя, екзистенції поза комунікацією не існує, так само як і не існує свободи поза комунікацією. Тобто, за Ясперсом, вступання до комунікації (екзистенційної) є умовою свободи особистості. Тобто в такий спосіб він розкриває значення екзистенційної комунікації через поняття свободи. Крім того, екзистенційна комунікація є способом поєднання розуму як принципу, що вносить порозуміння, осмислення, з одного боку та екзистенції, з іншого боку. Оскільки справжня (екзистенційна) комунікація є взаємним порозумінням, взаємним висвітленням екзистенцій.
При розгляді проблеми “екзистенційної комунікації” визначено, що вона покликана подолати роз’єднаність людей, їхню відірваність одне від одного, оскільки істинне буття – це завжди “буття з іншим”. Також простежено питання можливості екзистенційної комунікації. Цю проблему Ясперс розкриває через поняття “скінченність”, “історичність”, “ситуація”, “філософська віра”.
У підрозділі 2.3. “Тлумачення історії як поглиблення процесу комунікації” здійснено аналіз комунікативної концепції К. Ясперса в контексті його вчення про історію. Проаналізувавши ясперсівське розуміння екзистенційної комунікації, встановлено, що воно зазнало певної еволюції. Якщо проблема можливості екзистенційної комунікації первісно ставилася філософом в особистісному плані, то пізніше вона отримала значення всесвітньо-історичного завдання. Це переростання проблеми із плану індивідуального в загальнолюдський призвело до перетворення питання про екзистенційну комунікацію на питання про філософську віру.
Висвітлено основні історичні періоди та розкрито роль “осьового часу світової історії” у єднанні людства на шляху до комунікації. Зокрема, у зверненні до “осьового часу”, до цих витоків духовної спільності Сходу і Заходу філософ вбачає важливий засіб досягнення загальнолюдської комунікації, незважаючи на відмінність культур. Крім того, вияснено, що, за Ясперсом, світові релігії сприяють зростанню “комунікації”, єднанню історії, включенню до сфери впливу “осьового часу” все нових і нових народів.
Відповідь на питання про можливість глибинної комунікації філософ вбачає у феномені “філософської віри”. Встановлено, що народження “філософської віри” знаменує собою докорінний переворот, який зумовив у подальшому послідовну універсалізацію міжлюдських зв’язків, становлення єдності історії на шляху особистості до віднаходження все більшого ступеню свободи. Розкрито, що час зародження філософської віри – це “вісь світової історії” або, як висловлювався Ясперс, “осьова епоха”.
Третій розділ “Вирішення проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття. Філософські моделі комунікації Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля” присвячено висвітленню нових варіантів проблеми комунікації і побудови відповідних філософських теорій, які продовжуються у німецькому мисленні другої половини ХХ століття. Найважливішими у цьому відношенні є концепції Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля.
У підрозділі 3.1. “Філософське осмислення комунікації у теорії Юрґена Габермаса” висвітлена комунікативна теорія Ю. Габермаса, що стала новим кроком у сучасній комунікативній філософії. На відміну від своїх новочасних попередників, він виходив із повсякденного спілкування, чим засвідчив зміну самої філософії. Тобто засадничими в нього виступають не суб’єктивні, а інтерсуб’єктивні, мовно-комунікативні структури. Свою комунікативну теорію Габермас розкриває за допомогою понять “комунікативна дія”, “дискурс”, “життєвий світ”, “система”, “розум” і “раціональність”.
Наголошено на моменті, що завдяки визнанню комунікативної дії та дискурсу як найважливіших домінант нашого світу, згідно з Ю. Габермасом, стає можливим здійснення результативних пошуків виходу з кризового стану, в якому опинилася сучасна людина.
Розкрито роль поняття “життєвого світу” у комунікативній концепції Ю. Габермаса та вказано на його допоміжне значення по відношенню до поняття “комунікативна дія”. Також охарактеризовано поняття “комунікативної раціональності” і зазначено, що вона є основою вільних демократичних інститутів.
Висвітлено основні положення етики дискурсу Ю. Габермаса. Сформульовано, що вона передбачає апеляцію у розв’язанні моральних питань до необмеженої спільноти. Вона є спробою дати відповідь на новий етичний запит, показати, як у сучасних умовах є можливою глобальна етика або ж як моральний вибір може бути дієвим, відповідальним і справедливим.
У підрозділі 3.2. “Основні засади комунікативної теорії Карла-Отто Апеля” простежуються ключові моменти комунікативної теорії цього німецького мислителя. Висвітлено проблему трансцендентальної (ідеальної) комунікації К.-О. Апеля, яка тлумачиться мислителем як комунікація необмеженої спільноти. Критерієм правильності та обґрунтованості етичних норм у К.-О. Апеля є досягнення консенсусу в практичному дискурсі, згідно з регулятивним принципом трансцендентальної комунікації. Проаналізовано основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів.
Сформульовані основи теорії динаміки мовних ігор К.-О. Апеля. Мислитель інтерпретує мову як трансцендентально-герменевтичний феномен. Зміст цього феномена виявляє діалектику процесів розуміння і пояснення світу.
Висвітлено основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів. У зв’язку з цим означено також роль принципів збереження, доповнення та справедливості, висвітлено зміст поняття універсальної справедливості. Принцип справедливості К.-О. Апель вважає засадничим для розбудови відносин між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Означено одне із засадничих понять теорії К.-О. Апеля – “необмежена комунікативна спільнота”. Це поняття перетворилося на категоричний імператив його комунікативної етики. Своєю чергою, останній є, за К.-О. Апелем, ствердженням необхідності діяти так, ніби ти є членом ідеальної комунікативної спільноти.

ВИСНОВКИ
У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, котрі можна звести до таких позицій:
Ø    Історико-філософські аспекти розуміння комунікативного виміру людського буття передбачають: звернення до даної проблематики уже з доби античності; гостроту постановки проблеми людської комунікації у філософії ХХ ст.; спробу проникнення у сутність комунікації в усіх філософських напрямках ХХ ст.
Ø    Охарактеризовано зміст поняття “комунікація”, його структури, основних форм та видів. Актуалізовано проблему комунікації для сучасного світогляду.
Ø    Розкрито індивідуальний (екзистенційний) вимір комунікації, характерний для німецької філософії першої половини ХХ століття (на прикладі вчення К. Ясперса). І на противагу йому висвітлено проблему суспільної (соціальної) комунікативності, що знайшла своє відображення у німецькій філософії другої половини ХХ століття (у вченнях Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).
Ø    З’ясовано, що в основу свого вчення про комунікацію К. Ясперс заклав положення про те, що справжнє буття людини можливе лише в тісному зв’язку з іншими людьми. Цей сутнісний зв'язок, ці найґрунтовніші відносини між людьми він називає комунікацією. Найвищим рівнем комунікації є екзистенційна комунікація.
Ø    Прослідковано, що вся філософія історії Ясперса просякнута ідеєю єдності людства. Тому людині, аби зберегти ідентичність як культурній особі, необхідно встановити зв'язок із “осьовим часом” світової історії. Це, на думку Ясперса, є одним із основоположних завдань. Визначено, що “філософська віра” сприятиме встановленню в майбутньому дедалі більшої “комунікації” між людьми, їхньому мирному співіснуванню.
Ø    Розкрито значення “осьової епохи” Ясперса. І показано, що саме комунікація, діалог культур і національностей може стати, згідно з німецьким екзистенціалістом, засобом запобігання сутичкам у ситуації, що склалася.
Ø    Виявлено, що сенсом філософії має бути створення загальнолюдської комунікації між країнами і віками, незважаючи на існуючі культурні межі. Тому Ясперс і вибудовує свою концепцію історії, якою демонструє можливість єдності людства завдяки процесу комунікації.
Ø    Встановлено, що світоглядно-філософські концепції Юрґена Габермаса та Карла-Отто Апеля стали спробами віднаходження нових варіантів розв’язання проблеми людського спілкування і побудови відповідних філософських теорій в німецькій філософії другої половини ХХ століття. Ці мислителі працюють над перебудовою сучасної філософії на засадах інтерсуб’єктивності, розробляють комунікативну етику, яка передбачає консенсуально-дискурсивну легітимацію моральних норм на основі регулятивного принципу ідеальної комунікативної спільноти.
Ø    З’ясовано, що у своїй теорії комунікативної дії та дискурсу Габермас прагнув зобразити реальну альтернативу таким дегуманізуючим тенденціям, як відчуження, маніпулювання свідомістю, фальшування людських стосунків.
Ø    Висвітлено значення комунікативної дії Ю. Габермаса як діалогічної та неоднозначної, а також її роль в орієнтуванні учасників комунікації на досягнення взаєморозуміння. Крім того охарактеризовано дискурс як своєрідне осердя теорії комунікації Ю. Габермаса. І зазначено, що у дискурсі має панувати лише примус найвагомішого аргументу. При розкритті основних положень етики дискурсу Ю. Габермаса було сформульовано, що вона є спробою дати відповідь на новий етичний запит, показати, як у сучасних умовах є можливою глобальна етика чи як моральний вибір може бути дієвим, відповідальним і справедливим.
Ø    Висвітлено проблему трансцендентальної (ідеальної) комунікації К.-О. Апеля, і зазначено, що вона тлумачиться мислителем як комунікація необмеженої спільноти. З’ясовано, що критерієм правильності та обґрунтованості етичних норм у К.-О. Апеля є досягнення консенсусу в практичному дискурсі. Розкрито основні положення теорії динаміки мовних ігор К.-О. Апеля і простежено філософську традицію, на яку спирається ця теорія.
Ø    Висвітлено основні засади етики дискурсу К.-О. Апеля та здійснене ним в цьому контексті обґрунтування морально-етичних норм і принципів. Визначено, що згідно з К.-О. Апелем, будь-яка теоретична настанова або максима практичної поведінки, аби здобути легітимність, мають пройти горнило вільного відкритого обговорення. І встановлено, що учасники цього обговорення мають володіти комунікативною компетенцією.
Ø    Констатовано, що комунікативна філософія другої половини ХХ століття прагне привернути увагу до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини. На передній план виходить проблема інтерсуб’єктивності, яка передбачає потребу в людиновимірному співжитті, що ґрунтується на гуманістичних засадах.
Ø    Визначено, що сучасна комунікативна філософія є розвитком попередніх ідей у напрямку до переосмислення розуму як комунікативного розуму (на противагу до розуму інструментального) в сенсі передумови можливості універсального його розуміння та втілення у соціокультурній практиці, в соціальних інститутах та, насамперед, у цілому суспільстві. Разом з тим, стверджено, що комунікативна філософія є докорінно новим етапом розвитку філософської думки, переходом від філософії суб’єктивності до філософії інтерсуб’єктивності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:
1. Гнатищак Г.Т. Розвиток проблеми комунікації в контексті інтерсуб’єктивності // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 13. – 2005. – С.130–134; 0,5 д.а.
2. Гнатищак Г.Т. Проблема комунікації у філософському вченні К. Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 16. – 2005. – С. 32–37; 0,5 д.а.
3. Гнатищак Г.Т. Тлумачення історії як поглиблення процесу комунікації у філософії Карла Ясперса // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. Вип. 19. – 2007. – С. 68–74; 0,5 д. а.
4. Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики в комунікативній теорії Карла-Отто Апеля // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія, Вип. 15. – 2007. – С. 86–91; 0,5 д. а.
5. Гнатищак Г.Т. Проблема дискурсивної етики у філософії Юрґена Габермаса // Вісник Черкаського університету. Серія: Філософія, Вип. 109. – 2007. – С. 140–147; 0,5 д. а.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Філософія | Реферат
71кб. | скачати


Схожі роботи:
Проблема комунікативного виміру буття людини у німецькій філософії ХХ століття
Співвідношення філософії та світогляду Проблема буття у філософії Др
Проблема свободи та необхідності в німецькій класичній філософії
Буття як проблема філософії
Проблема буття в філософії 2
Проблема буття у філософії
Сократичний поворот у філософії ідеї та метод філософії Сократа Проблема людини у Сократа
Проблема людини в філософії
Проблема людини в філософії Сократа
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru