додати матеріал

приховати рекламу

Природно ресурсний потенціал України Його якісна і кількості

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Курсова робота

з предмету: "Розміщення виробничих сил Україна"

на тему: "Природно-ресурсний потенціал України. Його якісна і кількісна оцінка "

ЗМІСТ

Сторінка

Вступ 4

1 Класифікація природних ресурсів 5

2 Запаси природних ресурсів 5

2.1 Запаси корисних копалин 5

2.2 Прогнозування запасів природних ресурсів 6

2.3 Земельні запаси України 7

3 Агрокліматичні ресурси 10

4 Мінеральні ресурси 11

4.1 Рудні корисні копалини 11

4.2 Нерудні корисні копалини 13

4.3 Паливні ресурси 15

4.4 Водні ресурси 18

5 Екологія України 21

Список літератури 23


Введення

При взаємодії суспільства і природи природа виступає як важлива основа розвитку суспільства і використовується, перш за все у вигляді природних ресурсів.

Природні ресурси - це всі ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії чи продовольства і т. п. Крім того, на соціально-економічні системи впливають і природні умови, які хоча не використовуються безпосередньо у виробництві, але можуть полегшувати або ускладнювати функціонування господарства. У зв'язку з розвитком науки і техніки все більше природних умов отримують економічну оцінку та переходять в розряд природних ресурсів.


1. Класифікація природних ресурсів

Таке розуміння природних ресурсів дає змогу здійснювати їх класифікацію як за місцем у природних системах, так і за особливостями їх господарського використання. Один з найбільш загальних підходів полягає в поділі всіх природних ресурсів на невичерпні і вичерпні.
До невичерпних відносяться ті, які пов'язані з енергією Сонця і внутрішніх глибин Землі, силами гравітації (енергія сонячних променів, вітру, геотермальна, припливів і відливів, кліматичні ресурси), а також води Світового океану.
Вичерпні ресурси поділяються на невідновлювані (корисні копалини, зникаючі види живих організмів) і поновлювані (водні, грунтові, біологічні).
Природна класифікація базується на приналежності природних ресурсів до тих чи інших сфер географічної оболонки: мінеральні, кліматичні, земельні, водні, біологічні.
По господарського використання всі ресурси можна розділити на:
1) ресурси для виробничої (промисловість, сільське господарство) і невиробничої сфери;
2) локальні (місцеві), національні (державні) та глобальні (світові);
3) детально вивчені, виявлені, прогнозовані. Викопні ресурси (корисні копалини) класифікують за ступенем їх геологічного вивчення.

2. Запаси природних ресурсів

2.1 Запаси корисних копалин

Запаси корисних копалин - це кількість мінеральної сировини, що ... виявлено за допомогою геологічної розвідки. Їх поділяють на дві категорії - балансові і позабалансові. До балансовими належать ті, які відповідають промисловим кондиціям і їх економічно доцільно використовувати. До позабалансовими - запаси, які внаслідок низького вмісту цінних компонентів або складної технології видобутку і переробки поки що недоцільно використовувати (але згодом таке використання можливе).
Усі запаси корисних копалин в залежності від ступеня розвіданості родовищ, якості сировини і гірничотехнічних умов розробки поділяють ще на категорії А, В, C 1 і С 2.
До категорії А відносять найбільш досліджені копалини, умови залягання яких, форма і будова рудних тіл повністю вивчені, виявлені природні типи І промислові сорти сировини, виділені і оконтурени безрудні і некондиційні ділянки всередині рудного тіла, повністю досліджені якість, технологічні властивості та інженерно-геологічні умови видобутку сировини.
Для категорії В ці характеристики майже збігаються, за винятком того, що тут не визначено просторове положення кожного типу і контури безрудних і некондиційних ділянок всередині рудного тіла.
До категорії C 1 відносяться запаси, про які відомо: умови залягання, форма і будова тіл корисних копалин, їх природні типи, промислові сорти, якість, технологічні властивості та умови проведення горноексплуатаціонних робіт.
Нарешті, до категорії С 2 відносяться попередньо оцінені запаси корисних копалин.
Промислові запаси викопних ресурсів визначаються як сума запасів за категоріями А + В + C 1 без втрат, які обов'язкові під час добування мінеральної сировини

2.2 Прогнозування запасів природних ресурсів

Для потенційної оцінки запасів корисних копалин визначають на підставі обліку загальних геологічних умов так звані прогнозовані запаси.
Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення запасів та їх якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресурсів; облік освоєності території, на якій вони знаходяться. В останні роки все більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.
До теперішнього часу не розроблені єдині підходи і критерії оцінки природних ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути перш за все економічної, тобто виражатися у вартісних (грошових) показниках. Це дає можливість не тільки оцінити окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна продуктивність природних ресурсів території як засобів виробництва і предметів споживання, що виражається їх споживною вартістю.
Проведені у 70-ті роки підрахунки ПРП колишнього Радянського Союзу показують, що Україна, займаючи менше 3% території колишнього СРСР, володіла 13% його природно-ресурсного потенціалу. Враховуючи те, що вартість багатьох ресурсів внаслідок недосконалості цін була дуже занижена, можна говорити, що Україна має достатній ПРП для розвитку потужного соціально-економічного комплексу. У структурі природних ресурсів провідна роль належить земельним та агрокліматичних ресурсів, значні також запаси корисних копалин, водних і лісових ресурсів (рис. 1). Ще дуже мало використовуються і не отримали належної оцінки рекреаційні ресурси.

2.3. Земельні запаси Україні

 

Земля - ​​один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси, і вони повинні використовуватися там, де знаходяться. У цьому розумінні про землю можна говорити як про територіальний ресурс - основі розвитку суспільства.
Територія Україна (603,7 тис. км 2) становить лише 0,4% загальної площі поверхні суші, але в Європі це друга за площею країна після Росії, вона займає 5% європейського субконтиненту. Крім того, Україна має дуже зручне економіко-географічне положення і практично вся її територія придатна для промислового, транспортного та сільськогосподарського освоєння. Майже 95% її території займають низовини і височини і тільки 5%-гори, середня висота поверхні-170-180 м. Великі плоскі низовини Південного Полісся, Придніпров'я і Причорномор'я, хвилясті поверхні більшості височин особливо сприятливі для промислового і транспортного будівництва та використання під сільськогосподарські угіддя.
Кілька утруднені ці види діяльності в горбистих частинах Подільської та Придніпровської височин у Карпатах і Кримських горах. Але наявність тут великих лісових масивів, мальовничі ландшафти, численні джерела мінеральних вод, значні водні ресурси дають можливість розвивати всі галузі рекреаційного комплексу, лісове господарство, а в Карпатах здійснювати й гідроенергетичне будівництво.
Оцінка землі також залежить від економіко-географічного положення та освоєності території. Завдяки тому що Україна лежить на перехресті шляхів з Європи в Азію і з Північної Європи в Південну, вона має досить зручне економіко-географічне положення і здавна добре освоєна. Освоєність території можна оцінити багатьма економічними і соціальними показниками з розрахунку на одиницю площі, проте в даному випадку обмежимося лише кількома: густотою мережі поселень, щільністю транспортної мережі і питомою вагою сільськогосподарських угідь і ріллі.
Найвищий рівень освоєності мають давно заселені західні та центральні області України, а також промислові регіони Подніпров'я і Донбасу. Найнижчий рівень розвитку соціальної та транспортної інфраструктури (при високій сільськогосподарській освоєності) характерний для південних областей України. Тільки відносно вузька смуга Чорноморського узбережжя і території, прилеглі до усть великих річок, мають значно вищий рівень освоєності та відповідно більш високу оцінку як територіальні ресурси.
Оскільки в колишньому СРСР земля була практично безплатною, вартісні оцінки територіальних ресурсів Україна майже не проводилися. Однак досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що максимально дорогою земля буде в центрах великих міст (насамперед Києва, Львова, Харкова, Одеси), у транспортних вузлах і на морському узбережжі (особливо на Південному березі Криму).
Рис.1. Природно-ресурсний потенціал (за Руденко)
Дуже важлива особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі - грунт володіє природною родючістю, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їхнього життя. Цю особливість здавна використовує людина, вирощуючи різноманітні сільськогосподарські культури. При раціональному і дбайливе використання земель їх природне родючість зростає, при варварському - знижується і може бути назавжди втрачено. Тому землі з найбільш високою родючістю повинні використовуватися в сільському господарстві, насамперед у землеробстві.
В Україні частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників у Європі та світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15 га на одного жителя на Закарпатті до 1,3-1,5 га в Миколаївській, Херсонській та Кіровоградській областях, а в середньому по Україні - 0,78 га (для порівняння: у Великобританії - 0,12 га, у Німеччині - 0,20 га, в середньому по Європі - 0,26 га, у світі - 0,29 га) (рис. 2). Розораність земель в Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70% і більше. Це викликає розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водної, так і вітрової ерозії. Частка еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що становить понад 12 млн га. З кожного гектара землі щорічно змивається від 5 до 25 м 3 грунту, в основному верхнього, найбільш родючого шару, що призводить до зменшення врожайності на 30-70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести в категорію несільськогосподарських, передусім лісових земель.
землеробстві.
В Україні частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі земель становить 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників у Європі та світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15 га на одного жителя на Закарпатті до 1,3-1,5 га в Миколаївській, Херсонській та Кіровоградській областях, а в середньому по Україні - 0,78 га (для порівняння: у Великобританії - 0,12 га, у Німеччині - 0,20 га, в середньому по Європі - 0,26 га, у світі - 0,29 га) (рис. 38). Розораність земель в Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70% і більше. Це викликає розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водної, так і вітрової ерозії. Частка еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що становить понад 12 млн га. З кожного гектара землі щорічно змивається від 5 до 25 м 3 грунту, в основному верхнього, найбільш родючого шару, що призводить до зменшення врожайності на 30-70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести в категорію несільськогосподарських, передусім лісових земель.

Рис.2. Забезпеченість сільсько-
господарськими угіддями
Підпис: Рис.2. Забезпеченість сільськогосподарськими угіддями У зв'язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, зміниться склад землекористувачів. До 1990 р. дуже високою була частка державного сектора: радгоспів і колгоспів (які фактично були державними підприємствами), промислових, транспортних та інших несільськогосподарських підприємств та установ. І лише трохи більше 4% земель використовувалися як присадибні. З 1991 р. почався процес передачі землі в користування, а з прийняттям відповідного законодавства та у власність фермерським господарствам. Процес приватизації землі триватиме, і в державній власності повинні залишитися тільки ті угіддя, які необхідні для виконання загальнодержавних функцій (землі під підприємствами державної промисловості, найважливішими шляхами, водними та природоохоронними об'єктами). Інші перейдуть у приватну, комунальну, кооперативну та інші форми власності Для того щоб нові власники раціонально використовували землю, необхідно створити новий детальний земельний кадастр, тобто зібрати достовірні відомості про розміри та якість грунтів, їх родючості, господарському використанні і оцінити їх вартість. Основні розділи земельного кадастру - це дані про бонітування грунтів та їх економічна оцінка. Бонітування (від лат. Bonitas - доброякісний) грунтів здійснюється на основі вивчення природної родючості і виражається в бальній оцінці (максимально 100 балів). На основі використання різних земель переважно в грошових показниках, як зазначалося, здійснюється економічна оцінка.

3. Агрокліматичні ресурси

 

Використання земельних ресурсів у сільському, водному, рекреаційному господарстві, умови роботи всіх галузей економіки, діяльності і відпочинку людей залежать від клімату на тій чи іншій території. В останні десятиліття кліматичні умови все частіше оцінюються як природні ресурси - насамперед агрокліматичні, а також ресурси сонячної і вітрової енергії.
Термічний режим повітря і грунту в сукупності з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в грунті становлять агрокліматичні ресурси території Термічний режим повітря і грунту в сукупності з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в грунті становлять агрокліматичні ресурси території. на відносну однорідність клімату на території Україні, співвідношення Незважаючи тепла і вологи в різних її регіонах сильно диференційовано. Так, сума активних температур у період, коли середньодобова температура понад 10 ° С, зменшується від 3600 ° на Південному березі Криму до 2400 ° на півночі Україні і до 1600 ° на вершинах Карпат. У цілому цього достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу, але для повного дозрівання середньо-і пізньостиглих сортів соняшнику і кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і низовини Закарпаття.
Зволоженість території зменшується з північного заходу на південний схід: в Карпатах і Західному Поліссі вона надмірна, на решті території Полісся і північного Лісостепу - достатня, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні - недостатня, а на узбережжі Чорного моря і у степовому Криму - мізерна. Тому вирощування вологолюбних культур (льону, картоплі, цукрових буряків та ін) найбільш доцільно на Поліссі та в Лісостеповій зоні, а на півдні України для гарантованого землеробства необхідно зрошення, особливо враховуючи те, що тут кожних 2-3 роки можуть повторюватися посухи. Останні посухи в червні-серпні 1992 і 1994 рр.. охопили майже всю територію Україну, завдавши значних втрат сільському господарству.
Різко знижують ефективність використання агрокліматичних ресурсів
також заморозки
, Ураганні вітри з грозами при проходженні циклонів, суховії, град. Частота і сила цих негативних кліматичних явищ в останні роки набагато зросла що, можливо, пов'язано зі значною антропогенним навантаженням на атмосферу. Заморозки особливо небезпечні в кінці травня і початку червня, в період активної вегетації рослин, а також у вересні, коли значна частина врожаю, особливо овочів, ще залишається на полях. Вітри ураганної сили і смерчі так само, як і суховії, значної шкоди завдають землеробству в період дозрівання сільськогосподарських культур. Град, який на більшій частині України буває лише 1-2 дні на рік, дуже небезпечний в Криму (іноді до 10 і більше днів).

4. Мінеральні ресурси.

Незважаючи на досить високий рівень геологічної вивченості території нашої держави та наявність у ньому більше 7 тис. розвіданих родовищ, поки що не можна зробити остаточні висновки про мінерально-сировинному потенціалі України. В умовах існування Радянського Союзу з його величезними територією і запасами корисних копалин вишукування багатьох видів мінеральної сировини, якого було достатньо в інших районах СРСР, здійснювалося в Україні дуже повільно або зовсім не проводилося. З набуттям незалежності і необхідністю більш повного самозабезпечення економіки країни корисними копалинами на території України вже зараз додатково розвідані або заново відкриті родовища газу, золота, руд інших кольорових металів (в тому числі одне з найбільших у світі родовищ скандію). У найближчі роки можливі ще численні знахідки нових покладів мінеральної сировини, але співвідношення основних видів корисних копалин у мінерально-ресурсному потенціалі (рудних, нерудних, паливно-енергетичних) істотно не зміниться

4.1. Рудні корисні копалини.

Багата України рудними корисними копалинами, насамперед рудами чорних металів (рис. 3). На території республіки сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд (у тому числі майже 50% багатих руд) і понад 5% запасів залізних руд. Найбільші їх басейни і родовища приурочені до південної частини Українського кристалічного щита. Один з найбільших у світі - Криворізький залізорудний басейн, який вузькою смугою простягається з півночі на південь Дніпропетровської області і містить 18 млрд т як багатих гематітомартітових руд (1,4 млрд т) із вмістом заліза 51-66%, так і відносно бідних залізистих кварцитів (22-38% заліза). Руди цього басейну використовували ще скіфи у V-IV ст. до Христа, однак промислове їх освоєння почалося в другій половині XIX ст.

Рис. 3. Викопні ресурси

Продовженням Криворізького басейну на півночі є Кременчуцький залізорудний район, що протягнувся на 45 км вздовж нижньої течії р.. Псел (Полтавська область). Промислові запаси залізних руд становлять тут 4,5 млрд т. Дещо менше за запасами Білозерський залізорудний район у Запорізькій області і Керченський залізорудний басейн в Криму. Проте їх цінність зростає, зокрема, тому, що у Білозерському районі значні запаси (понад 0,7 млрд т) багатих руд з вмістом заліза 55-65%, а відносно бідні керченські руди мають достатню потужність пластів (6-15 м) і практично всі доступні для відкритої розробки.
залізорудної провінції, яка охоплює великі території В останні десятиліття розвідана Приазовська область із значними запасами промислових залізних руд у Маріупольському, Куксунгурському і Гуляйпільському родовищах. Крім того, в якості перспективного сировини для чорної металургії можуть розглядатися залізисті кварцити (таконіти) Дніпропетровської, Полтавської, Одеської областей, а також родовища осадових залізних руд Азовсько-Чорноморської Присивашшя, Приазов'я і продовжується на шельфі Азовського і Чорного морів. Загальний обсяг їх запасів становить десятки мільярдів тонн, а в багатьох країнах світу вже існують досконалі технології видобутку і збагачення цих залізних руд (зокрема, в США в 80-і роки до 75% всього заліза виплавлялося з таконітових котунів).
Родовища і рудопрояви марганцю дуже поширені на території України, але основні його запаси зосереджені в Нікопольському марганцевому басейні. Найбільші марганцеворудні площі розташовані на південній околиці Українського кристалічного щита від р.. Інгулець на заході до Приазовської височини на сході. Поки що найбільше марганцевих руд видобувається в Нікопольському родовищі, але в майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико-Токмацького родовища (Запорізька область). Порівняно невеликі, але перспективні родовища марганцю є на Вінниччині (Гайсинський район) та Івано-Франківщині (Чивчинських і Бурштинське родовища).
З легованих металів в Україні є порівняно невеликі родовища і рудопрояви нікелю, титану і хрому, які приурочені переважно до схилів Українського кристалічного щита, особливо Середнього Побужжя і території Дніпропетровської та Житомирської областей. Але промислове значення мають поки що тільки Іршанське родовище титанової руди - ільменіту (Житомирська обл.) Та Побузьке родовище нікелю на Кіровоградщині.
Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреби економіки України, тому вже найближчим часом цю проблему необхідно вирішувати шляхом імпорту кольорових металів або їх руд або проведенням грунтовної розвідки власних, хоч і бідних, але переважно комплексних руд Донецького кряжу, Закарпаття, Українського кристалічного щита .
Поліметалічні (свинцево-цинкові) руди виявлені в районі Нагольного кряжу (Донбас) і в Закарпатті (Берегівське і Біганьское родовища). Ці ж закарпатські родовища містять алуніт - сировину для виробництва алюмінію. Алюміній можна також виплавляти з бокситів Високопільського родовища на Днепрпетровщіне і нефелінів Приазов'я.
Ртутні руди вже давно видобуваються в Микитівському родовищі кіноварі (Донбас), а також розвідані в районі Вишкова (Торуня) у Закарпатті. В останні роки доразведано та підготовлено до промислової розробки Мужіївське родовище золота (Закарпаття), крім того, значні рудопрояви золота є в Черкаській і Дніпропетровській областях.
Для видобутку магнію та інших кольорових металів можуть використовуватися поклади солей Прикарпаття і затоки Сиваш.

4.2. Нерудні корисні копалини

Територія України в цілому багата нерудними корисними копалинами і тому її соціально-економічний комплекс практично повністю забезпечений ресурсами будівельних матеріалів і в значній мірі - покладами гірничо-хімічної сировини.
Поклади Важливим сировиною для харчової, хімічної та інших галузей промисловості є калійних солей сконцентровані у Передкарпатському соленосних басейні. Загальні запаси 13 розвіданих родовищ становлять майже 3 млрд т, а в перерахунку на поживну речовину КгО - близько 300 млн т. Тепер розробляються Калусько-Голинському (Івано-Франківська обл.) Та Стебніковское (Львівська обл.) Родовища.
Родовища самородної сірки в Передкарпатті (Новий Розділ, Яворів) не тільки забезпечують потреби України, але і дозволяють експортувати сірку, хоча з точки зору екологічної безпеки Україні слід значно зменшити масштаби її видобутку.
кухонна сіль, яка представлена ​​великими родовищами кам'яної солі - Галіт (Бахмутський, Слов'янським і Новокарфагенскім на Донбасі та Солотвинським в Закарпатті). Вже майже тисячу років видобувають сіль з сільномінералізованних підземних вод (розсолів) Передкарпаття, самоосадних солей затоки Сиваш і інших сольових лиманів Чорноморсько-Азовського узбережжя Криму. Розвідані запаси солей перевищують 9 млрд т, а з урахуванням відкритих солянокупольних структур Дніпровсько-Донецької западини і Одеської області, а також того, що запаси ропи в озерах і лиманах півдня Україні постійно поповнюються, республіка має практично необмежені запаси кухонної солі З фосфатних руд на території Україна поширені переважно фосфорити, але родовища їх мають незначні запаси, низький вміст PsOs і несприятливі умови експлуатації. Серед всіх родовищ Волино-Поділля, Придністров'я і Дніпровсько-Донецької западини найбільш відомі і вивчені Незвисько (Івано-Франківська обл.) Та Кролевецьке (Сумська обл.).
Як технологічну сировину в металургійній, хімічній та деяких інших галузях промисловості широко використовуються вогнетривкі та бентонітові глини, флюсові вапняки і доломіти, формувальні піски, цеоліти і графіт.
Вогнетривкі глини, які використовуються для виробництва термічно стійких матеріалів, в основному концентруються в родовищах Донбасу (Часовоярський, Новорайського) і Придніпров'я (поволзькі, П'ятихатському, Кіровоградське). Бентонітові глини з високими адсорбційними властивостями, пластичні і легкоплавкі поширені на заході (Закарпатська, Львівська, Тернопільська області), на сході (Донецька обл.), На півдні (Крим) Україна. Але найбільше родовище цих глин - Черкаське, яке має площу понад 500 км 2 і потужність покладів від 0,5 до 43 м.
Родовища флюсових вапняків і доломітів знаходяться поблизу основних центрів чорної металургії України, переважно в Донецькій області, Криму та Придніпров'я і повністю задовольняють потреби господарства країни. Достатні запаси формувальних пісків алювіального і морського походження є в Харківській, Донецькій, Запорізькій та інших областях. У різних галузях промисловості для очищення газів і стічних вод як наповнювач мінеральних добрив і добавку до кормів домашніх тварин можна використовувати цеоліт. Його промислові родовища виявлені в неогенових туфах Закарпаття, а цеоліти Криму не можуть розглядатися як промислова сировина, бо знаходяться у межах заповідника «Карадаг».
Значні поклади графіту дозволяють задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості Україні і експортувати високоякісну сировину в багато країн світу, хоча розробляється єдине Заваллівське родовище на Кіровоградщині. Крім того, поклади графіту є на Волині, у Придніпров'ї і Приазов'ї.
Наша країна практично повністю і на дуже тривалий час забезпечена сировиною для виробництва будівельних матеріалів, фарфоро-фаянсових і скляних виробів В якості цементної сировини використовуються карбонатні породи (вапняки, крейда, мергелі), гіпси і глини, які зустрічаються практично на всій території Україні, але оптимальне їх поєднання і найбільші запаси є в Донецькій, Харківській, Львівській, Рівненській, Хмельницькій, Чернігівській, Івано-Франківській областях і в Криму. Значні запаси писального крейди зосереджені у Донецькій області і в межах Волинської височини.
Глини, суглинки, глинисті сланці і мергелі, придатні для виробництва цегли і черепиці, поширені практично на всій території Україні, за винятком гірських районів Карпат і Криму. Поклади каолінів, які широко використовуються в фарфоро-фаянсової та інших галузях промисловості, пов'язані з корою вивітрювання Українського кристалічного щита. Сотні родовищ, потужність покладів у яких досягає 50, а іноді і 100 метрів, містять понад 400 млн т промислових запасів. Розвідані запаси кварцових пісків становлять 220 млн т і сконцентровані у 24 родовищах Донецької, Харківської, Львівської, Чернігівської та інших областей.
Окрім сировини, яке переважно вимагає попередньої обробки, в України є дуже багаті поклади будівельного каменю (близько 8 млрд м 3 розвіданих запасів) і в тому числі найбільш якісного облицювального (понад 280 млн м 3). Серед них найкращі граніти і гранітодіоріти Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Запорізької, Рівненської областей; базальти Рівненської обл.; Лабрадорити Українського кристалічного щита; мармури і туфи Криму і Закарпаття. Крім того, практично на всій території Україні є родовища пісковиків і вапняків. Раціональна їх видобуток і експорт могли б давати Україні не менше 0,5 млрд доларів на рік. Поки що недостатньо вивчені і оцінені ресурси дорогоцінного і виробного каменю, проте відомі як окремі мінералогічні знахідки, так і перспективні ділянки різних самоцвітів, найкращі з яких зосереджені на Волині. Тут вже досить давно видобувають топази, кристали і друзи, яких досягають десятків кілограмів ваги, а найбільший кристал топазу, знайдений в 1965 р., важив 117 кг. Промислові поклади високоякісного бурштину виявлені поблизу селища Клесів Рівненської області, хоча зона відкладів, в яких може міститися бурштин, простягається від Яворова (Львівська обл.) На заході до Харкова на сході. З виробного каменю найбільшу цінність має родоніт Мармарошу і Чивчин у Карпатах, профілітовий сланець Овруцького кряжу і скам'яніле дерево. З інших самоцвітів зустрічаються берил, опал, аметист, димчастий кварц, гірський кришталь, яшма та ін

4.3. Паливні ресурси

У цілому значні запаси паливних ресурсів характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива (кам'яного вугілля, горючих сланців і торфу) і дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості нафти і природного газу створює значні труднощі в розвитку економіки.
Основний кам'яновугільний басейн Україна - Донбас охоплює територію понад 50 тис. км 2 у трьох східних областях республіки (Донецької, Луганської та Дніпропетровської). Він містить більше 45 млрд т балансових запасів вугілля переважно високої якості. Львівсько-Волинський басейн, який займає близько 10 тис. км 2 в межах Львівської та Волинської областей, є практично лише південно-східною околицею великого Люблінського басейну (Польща) і тому має незначні промислові запаси вугілля (близько 1 млрд т). На жаль, і потужність пластів цих басейнів (0,5-2 м у Донбасі, 0,5-1 м у Львівсько-Волинському), і умови залягання, і глибина видобутку (в Донбасі деякі шахти мають глибину понад 1 км) значно гірше , ніж у таких басейнах, як Аппалачський (США), Верхнесилезский (Польща), Кузбас (Росія), Фушунскій (Китай) і багатьох інших великих басейнах світу, що робить українське вугілля дуже дорогим і неконкурентоспроможним.
Трохи краще умови залягання і велика потужність пластів у Дніпровському буровугільному басейні, що дозволяє виробляти тут видобуток більш дешевим відкритим способом, але запаси його складають всього 2,4 млрд т і основні родовища (Коростишівське, Олександрійське, Ватутінське) розташовані переважно на землях з найбільш родючими чорноземними грунтами. Незначні поклади бурого вугілля Дніпровсько-Донецької западини, Прикарпаття і Закарпаття через свою нерентабельність (за винятком Ільницького родовища на Закарпатті) не розробляються.
Поклади горючих вуглеводнів приурочені до Дніпровсько-Донецької, Карпатської та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносних провінціях. Вже більше ста років здійснюється видобуток нафти (Борислав) і 80 років - природного газу в Передкарпатті. Тому запаси Бориславського, Долинського, Битків-Бабчинського і Орів-Улічнянского нафтових і Дашавського, Угерського, Більче-Волицьке, Рудковського, Ходовіцкого, Калуського, Кадобнянского газових родовищ сильно вичерпані. Близько 80% видобутку нафтогазової сировини країни в даний час припадає на родовища східної України. Найбільші нафтові родовища: Леляківське, Гнідинцівское і Глинсько-Розбишівського; нафтогазові - Качанівський, Рибальське; газові - Шебелинське, Єфремівське, Захрестіщенское. На півдні України найбільша кількість родовищ нафти і газу досліджено на Тарханкутському та Керченській півостровах. З 1966 р. тут добувається газ, а з 1993 р. - нафту.
Основна надія покладається на найбільш глибокі шари вже відомих провінцій (особливо Передкарпаття) і шельфи Чорного і Азовського морів. Необхідно також врахувати, що в колишньому СРСР переважно добували тільки 30-40% общегеологических запасів родовищ, а в країнах з високим рівнем технології віддача пластів достігает70-80%. Оскільки в Україні до цього часу вже видобуто понад 250 млн т нафти і більше 1 трлн м 3 природного газу, то, використовуючи новітні технології підвищення віддачі пластів, можна різко підвищити видобуток нафти і газу.
Як ресурси низькосортного палива або сировину для виробництва нафтопродуктів можуть розглядатися горючі сланці: сапропелітовие Бовтишского родовища (на межі Черкаської та Кіровоградської областей) і менілітові - Карпат. Навіть враховуючи низьку якість менілітових сланців і вихід сланцевої смоли в 3-4%, при загальних запасах 500 млрд т, в них міститься 15-20 млрд т вуглеводневої сировини, що на порядок більше, ніж сукупні ресурси нафти і газу. Сланці могли б стати значним джерелом нафтопродуктів, але при цьому необхідно вирішити проблеми їх комплексного використання та збереження мальовничих ландшафтів Карпат.
Корисні копалини можна районувати, тобто виділяти їх територіальні відмінності. Найпоширенішими є два види цього районування - геологічне та економіко-географічне.
У геологічному районуванні виділяють провінції, області, райони корисних копалин і окремі рудні поля. Всі вони володіють відмінними властивостями.
Провінція корисних копалин - це велика ділянка земної кори, що охоплює значну частину тектонічного регіону - платформи (наприклад, Російської) або геосинклінального поясу (наприклад, пояси нової, альпійської складчастості).
Область - це частина провінції, яка охоплює тектонічні структури більш низького порядку - антіклінорієв, синклінорієв та ін (наприклад, гірських Карпат). Тут виділяються пояси і басейни корисних копалин в залежності від форми простягання (наприклад, Карпатський пояс і Львівсько-Волинський басейн).
Район корисних копалин - це частина області, яка характеризується специфічними особливостями їх зосередження в межах поясу або басейну.
Нарешті, рудне поле являє собою групу родовищ, які об'єднані спільним походженням в одній геологічній структурі. Площа рудного поля порівняно невелика - від кількох до десятків квадратних кілометрів. Поля складаються з родовищ, а вони, у свою чергу, з тіл або ділянок.
Згідно економіко-географічним районуванням корисних копалин виділяються різні форми їх територіального зосередження - кущі, райони і зони *.
Кущ - це поєднання двох або кількох родовищ на відносно невеликій території (приблизно до 1 тис. км 2). Для нього характерна висока територіальна зосередженість корисних копалин.
Район - це зосередження кількох родовищ на значній території з площею понад 3 - 5 тис. км 2. У його складі окремі, але не відокремлені, родовища і кущі. Найбільш часто виділяються простий, кущовий і змішаний види районів в залежності від особливостей концентрації родовищ, яка об'єднує їх райони, кущі й окремі родовища.
У залежності від якісної специфіки родовищ виділяються полі-і Зона - це територіальна форма геопросторового зосередження корисних копалин монокомпонентні кущі, райони і зони. Як приклад можна назвати Львівсько-Волинський монокомпонентний район (поклади кам'яного вугілля). Прикарпатську полікомпонентних зону (нафта, газ, озокерит, калійна і куховарська солі, самородна сірка, мінеральні води тощо), Коростенський монокомпонентний кущ (граніти).
Україна належить до держав з середньою забезпеченістю копалинами ресурсами. Забезпеченість деякими з них у кілька разів перевищує потреби (самородна сірка, ртуть, графіт, бром, каолін), іншими - в 1,4 - 1,0 рази (залізні, марганцеві і титанові руди, кухонна сіль, кварцове сировина). Про це свідчить табл. 1. Таким чином, Україна погано забезпечена паливно-енергетичними ресурсами, особливо нафтою і природним газом, рудами кольорових металів (алюмінієвим, мідним і свинцево-цинковим сировиною), деякими видами хімічної сировини, особливо агроруд (апатити, фосфорити, калійні солі). У той же час забезпеченість багатьма металевими рудами - залізними, марганцевими, титановими і сировиною для виготовлення будівельних матеріалів (цементна сировина, будівельний камінь, вогнетривкі глини) висока.
Внаслідок цього Україна являє собою одну із складових частин міжнародного поділу праці по паливу і сировини. Вона масово експортує самородну сірку, кухонну сіль, безхлорні калійні добрива, графіт, ртуть, каолін, високоякісне флюсовий (для виплавки чорних металів) сировину, кварцові піски, природний облицювальний і будівельний камінь (особливо граніт, лабрадорит, базальт).

Таблиця 1.

Забезпеченість потреб України власними викопними

ресурсами в 1990 р.,% *

Корисні копалини

Забезпеченість

Корисні копалини
Забезпеченість
Нафта
8

Глиноземне (алюмінієве) сировину

0
Газ природний
22
Сірка самородна
200
Вугілля
95
Солі калійні
11-12
Залізні руди
140
Апатит, фосфорит
0
Марганцеві руди
175
Бром
250
Ртуть
250
Плавиковий шпат
0
Титанові руди
140
Сіль поварена
150
Графіт
700
Польовошпатова сировину
15
Флюсові сировину
110
Мінеральні фарби
80-150
Доломіт
70
Скляна сировина
157
Магнезит
0
Гіпс
108
Каолін первинний
400

Камінь будівельний

116
Каолін вторинний
112
Цементна сировина
100
Вогнетривкі глини
105
Формувальні матеріали
112
Бентонітові глини
40 - 50
Динасові сировину
108 - 110
* За даними НАН України
Важливими джерелами надходження іноземної валюти є також продукти: залізні руди (80-85 млн т на рік), концентрат марганцю до його феросплави.
Україна стала імпортером нафти і природного газу. Зокрема, в 1990 р. по міжреспубліканськими зв'язків сюди було завезено, головним чином з Росії, більше 54 млн т нафти і 90 млрд м 3 газу. Тепер обсяги цього імпорту скоротилися насамперед у зв'язку з переходом на світові закупівельні ціни. Найчастіше внаслідок завісімссті Україні по енергоносігелям Росія вдається до політичного шантажу (зокрема, це мало місце при угодах про долю Чорноморського військового флоту, при ядерному роззброєнні і т. п.). Тому Україні важливо знаходити нафто-і газопостачальників також і серед інших країн (Близький і Середній Схід, Туркменія,
Азербайджан, Норвегія та ін.)

4.4. Водні ресурси

Завдяки своїм унікальним фізичним і хімічним властивостям вода широко використовується у всіх галузях виробничої та невиробничої з фер. Найбільшу цінність мають чісгие прісні води, дефіцит яких в Україні все відчутніше. Водні ресурси республіки становлять поверхневі (ріки, озера, водосховища, ставки) і підземні води (рис. 4).
Рис. 4. Водні ресурси
Основним елементом збагачення водного балансу України є атмосферні опади, загальний обсяг яких, за різними оцінками, становить 366-377 км 3. Через значних витрат на випаровування (понад 80% водного балансу) на поверхневий місцевий стік у середній за обводнення рік припадає тільки близько 50 км 3. Водні ресурси поповнюються за рахунок транзитного стоку Дунаю (удвічі більше, ніж стік вcex річок Україна), Дніпра, Сіверського Дінця і сумарно становлять майже 210 км 3. Частина поверхневого стоку (Тиса, Прут, Західний Буг та ін) загальним обсягом 14 км 3 виходить зa межі України.
Хоча найбільший обсяг стоку припадає на Дунай, головну роль у водозабезпеченні господарства України відіграють річки басейну Дніпра, який охоплює 2 / 3 території нашої держави. Стік Дніпра біля Києва становить приблизно 44 км 3, біля Дніпропетровська - 53,4 км 3, а далі дещо зменшується у зв'язку з великим випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку інших річок значно менше: Дністра - 8,7 км 3, Тиси - 6,3 км 3, Сіверського Дінця - 5,0 км 3, Південного Бугу - 3,4 км 3.
З трьох тисяч озер Україні тільки 30 (1%) мають площу понад 10 км 2. Більшість прісних озер розміщені на. Поліссі (найбільше Світязь-24, 2 км 2), закритих солонуватих і солоних озер і лиманів - на узбережжях Чорного та Азовського морів (Сасик (Кундук) - 210 км 2, Тилігульський лиман - 160-170 км 2, Ялпуг - 149 км 2). Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км 3, солонуватих і солоних - 8,6 км 3. Значно поповнюються ресурси поверхневих вод за рахунок будівництва водосховищ (у 1990 р. близько 1100 загальним обсягом понад 55 км 3) і ставків (понад 20 тис., об'ємом 3 км 3).
Великий каскад водосховищ створено на Дніпрі, де їх побудовано шість обсягом 43,8 км 3: Каховське (площа - 2255 км 2, об'єм 18,2 км 3), Кременчуцьке (2250 км 2, об'єм - 13,5 км 3). Київське (922 км 2, 3,73 км 3), Дніпровське (Запорізьке) (410 км 2, 3,3 км 3), Канівське (675 км 2, 2,62 км 3), Дніпродзержинське (567 км 2, 2, 45 км 3).
Поряд з певним зручністю створення цих водоймищ мало ряд негативних наслідків: втрата 10% стоку Дніпра на випаровуваність та інфільтрацію, уповільнення водообміну та самоочищення вод, затоплення і підтоплення величезних масивів родючих грунтів.
Більш ефективним є створення невеликих водосховищ або їх каскадів в Карпатах, на Подільській і Придніпровській височинах, де при мінімальних площах затоплених земель можна досягти великих обсягів скупчення вод. Так, Дністровське водосховище площею 142 км 2 має об'єм 3,0 км 3.
Запаси більш чистих у порівнянні з поверхневими підземних вод перевищують 20 км 3, але для того, щоб не виснажувати їх вікові запаси, які поповнюються досить повільно, на рік доцільно використовувати не більше 5-6 км 3 підземних вод. Великі ресурси підземних вод сконцентровані в північних і західних областях України, а також у межах Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну.
У цілому за запасами водних ресурсів з розрахунку на одиницю площі і на одного жителя України займає одне з останніх місць у у Європі, та й на території республіки вони розподіляються дуже нерівномірно. Найкраще забезпечені водними ресурсами Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області, найгірше - південні області України. На півдні та сході республіки проблеми водопостачання вирішуються за рахунок використання транзитного стоку, проте це вимагає величезних коштів на будівництво каналів і водопроводів, попереднє очищення і перекидання води.
Моря, які омивають територію України, звичайно, можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже, значних витрат коштів і енергії, в найближчі роки використання їх малоймовірно. Велике значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких майже 2 тис. км, полягає в тому, що вони дають вихід України через протоки Босфор і Дарданелли і Середземне море у Світовий океан. У зв'язку з зубожінням видового і кількісного складу сильно зменшились рибні ресурси цих морів, хоча свого часу Азовське море завдяки незначній глибині, гарному прогріванню і змішуванню води було найбільш рибопродуктивність морем у світі. Через підвищення солоності морів (Чорного з 16-18% до 18-20%, Азовського з 11-12% до 14%) тут зникла цінна осетрова риба. Тому слід вжити необхідних заходів щодо зменшення викидів стічних вод, солоності цих морів і створити ряд риборозплідних заводів, щоб відновити рибні ресурси морів. Крім того, практично все Азовське море і північно-західна частина Чорного (особливо Каркінітська затока) придатні для широкого розвитку аквакультури.
Особливістю Чорного моря є наявність в ньому, починаючи з 150 м, розчинного сірководня, який глибше 200 м повністю витісняє кисень і робить море практично біологічно мертвим. Проте вже зараз є можливість використання більших ресурсів сірководню.
Важливе значення для України мають і рекреаційні ресурси цих морів

5. Екологія Україна

Надзвичайно важливим фактором, що істотно впливає на територіальну організацію всієї соціально-економічного життя і ефективність виробництва, є екологічна обстановка. В останні десятиліття в Україні вона суттєво погіршилася. Значна частина території опинилася в зоні екологічної катастрофи. Три основні чинники вплинули на екологічну обстановку: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.), невміла меліорація земель, розвиток добувної та переробної промисловості при застарілих технологіях і пов'язана з цим надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).
Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення майже всієї території України. Внаслідок того, що всі радіоактивна хмара пішло на захід, особливо сильнозагрязненних стало майже всі Українське Полісся - зона стародавнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної і духовної культури. Якщо враховувати, що в попередній період тут була здійснена надмірна осушувальна меліорація, то, зрозуміло, Поліссі майже до Шацьких озер (дивно, останні вціліли!) Перетворилося в регіон з надзвичайно несприятливою екологічною обстановкою. «Чорною дірою» зяє на його тлі тридцятикілометрова чорнобильська зона - це зона екологічної катастрофи (рис. 5).

Рис. 5. Чорнобильська зона

Рис. 6. Забруднені території України
На всій території України залежно від ступеня забрудненості повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені і умовно чисті (рис. 6).
Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозер'я, південна Волинь на кордоні Рівненщини та Тернопільщини, Придніпров'я на межі Черкаської та Полтавської областей, північ Сумщини та Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього приблизно 50 тис. км 2 , тобто 8,3% площі України.
Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід держави, де забруднені і дуже забруднені території вкраплюються в зони дії великих і середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км 2, тобто приблизно 24% площі України. Таким чином, умовно чисті та помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Інші дві третини - це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені та екологічного лиха.

Рис. 7. Вплив ВПК на стан навколишнього середовища
Дуже забруднені (117 тис. км 2) і надзвичайно забруднені (61 тис. км 2) території разом узяті займають також майже третину площі республіки (29,5%). Виділяються чотири великі ареалу цього забруднення: Полісся, середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (крім південного заходу Одещині та Запорізько Донецького Приазов'я), а також кілька середніх: північна Буковина (без гірській частині), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащині, центральна Полтавщина. До малих ареалах цього ступеня забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.
Нарешті, до території екологічного лиха та екологічної катастрофи, яка становить 7,4 тис. км 2 (більше одного відсотка площі України), належать, крім уже названої тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошення. В останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5-45, а грунтів - у 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області та найбільш північної смуги Криму.
Суттєво впливає на погіршення екологічної обстановки Україні військово-промисловий комплекс (рис. 7).

Список літератури

1. Економічна географія України. Підручник для школ.8 класс.К., 1995

2. Природокористування. Пилові Т.Г. , Л., 1995

3. Територіальна структура виробничих комплексів. Паломарчук М.М., К., 1981

4. Географія України. Заставскій Ф.Д. , Л., 1994

5. Велика радянська енциклопедія, М., Радянська енциклопедія, 1978.
6. Журнали «Капітал» за 1996 ... 1998 р.р.
7. Газета «Економіка України» за 1995 ... 1998 р.р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Географія | Курсова | 121.8кб. | скачати

Схожі роботи:
Природно-ресурсний потенціал України
Природно-ресурсний потенціал України
Природно-ресурсний потенціал країни і проблеми його раціонального використання
Природно ресурсний потенціал Калінінградській області
Природно-ресурсний потенціал Калінінградській області
Природно-ресурсний та людський потенціал Росії
Природно ресурсний потенціал Камчатського краю
Природно ресурсний потенціал світової економіки
Природно ресурсний потенціал світової економіки 2
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru