додати матеріал

приховати рекламу

Приватна власність як основа ринкової економіки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

ПЛАН.
 
 
Введение.________________________________________________3-4
1. Приватна власність як основа ринкової економікі.____4-9
2. Сутність приватної власності як економічної
категории._________________________________________________9-18
2.1. Поняття та види приватної собственності._____________________ 9-12
2.2. Історичні аспекти розвитку приватної собственності._______ 12-18
3. Приватна власність, її місце і роль в економіке.________18-22
4. Загальні перспективи розвитку приватної форми
собственности._____________________________________________22-24
Заключение._____________________________________________24-25
Список литературы.______________________________________26
 

Введення

Життєві блага, в яких ми відчуваємо потреби, обмежені. Також йде справа і з економічними ресурсами, необхідними для виробництва цих благ. У кожному суспільстві встановлюється певний порядок, розподілу економічних ресурсів і кінцевих товарів. У сучасній економіці цю функцію виконують ринок і держава, розділивши певним чином між собою відповідні обов'язки.
Фактор обмеженості життєвих благ і економічних ресурсів вимагає не тільки розробки певного порядку їх розподілу, а й встановлення якихось правил контролю за ними. Кінцеві товари і економічні ресурси, якщо вони обмежені, не можуть бути однаково доступний для розпорядження, застосування абсолютно для всіх членів суспільства. Якби це було так, то в суспільстві запанував би хаос. Уявіть собі: ви придбали або побудували будинок; якби в суспільстві були відсутні правила контролю за життєвими благами, то, в принципі, це означало б, що у ваш дім постійно могли приходити - відпочити, погрітися, поспати, подивитися телевізор - чи не всі бажаючі. Сподобався б вам такий порядок, задовольнив би вас такий "демократичний" спосіб користування життєвим благом? Очевидно, що ні. Значить, суспільство повинно обов'язково вирішити, якими нормами буде захищатися право контролю певних учасників економічного життя за отриманими в результаті ринкового чи державного розподілу кінцевими товарами і економічними ресурсами. Це є однією з умов ефективного їх використання, відтворення.
Для вирішення цієї проблеми в сучасному суспільстві використовуються норми власності.
Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі уми людства. Однак боротьбою в теоретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, від яких часом струшується увесь світ, одною з головних своїх причин мають, у кінцевому рахунку, спроби змінити сформовані відносини власності, затвердити новий лад цих відносин. В одних випадках ці спроби приводили до успіху, в інших терпіли крах. Бувало, що суспільство дійсно переходило на новий, більш високий ступінь свого розвитку. Але траплялося, що в результаті ламання відносин власності суспільство виявлялося відкинутим далеко назад і попадало в трясовину, з якої не знало, як вибратися. У нашій країні протягом двадцятого століття двічі відбувалася ламка відносин власності. Перша почалася у жовтні 1917 року і завершилася небаченою катастрофою, наслідки якої буде відчувати на собі ще не одне покоління. Друга відбувається в наші дні. Її основна мета - повернути відносинам власності їх справжнє зміст, сколотити досить широкий прошарок приватних власників, який став би соціальною опорою нинішнього режиму. У своїй роботі я хотіла б відобразити питання приватної власності як основи ринкової економіки, розглянути її сутність, види, місце і роль в економіці держави, особливості її регулювання державою, загальні перспективи розвитку.
1. Приватна власність як основа ринкової економіки.
Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства - економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності - взаємопов'язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Власність є ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, так до належним їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цих благ як до чужих, їм не належить. Можна сказати, що власність являє собою відносини між людьми з приводу матеріальних благ, які полягають в приналежності даних благ одним особам (чи їх колективам) і у відчуженості від них усіх інших осіб. Належність чи присвоєння матеріальних благ складає сутність складаються з їх приводу між людьми відносин власності.
Право власності громадян є правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність матеріальних благ. Слід визнати, що і в умовах роздержавлення економіки, розвитку індустріального та колективного підприємництва право власності громадян на об'єкти споживчого характеру збереже роль одного з головних правових інститутів, опосередковуючи належність значної масі окремих громадян матеріальних благ.
Разом з тим в даний час відпали традиційні для нашого законодавства обмеження права особистої власності, покликані зберегти поза доторканності його основні соціально-економічні риси - похідний від суспільної власності характер і суто споживчу спрямованість. Адже право особистої власності стало лише одним з різновидів більш широкої категорії права власності громадян.
У зв'язку з цим будь-який громадянин як власник в праві використовувати належне йому майно, в тому числі і споживчого характеру, як для підприємницької, так і для будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Відповідно втратили силу і сенс заборону вилучення особистим власником (нетрудових доходів) зі свого майна та аналогічні межі здійснення права особистої власності. В якості її джерел тепер можна розглядати будь-які не заборонені законом угоди й інші підстави виникнення, властиві всякому праву власності.
У даному сенсі громадянин як власник встав в рівне становище з іншими власниками. Адже раніше його можливості як власника обмежувалися жорсткими рамками споживчого призначення даного інституту і фактично не йшли ні в яке порівняння з можливостями наданими законом іншим власникам - юридичним особам і державі.
В економічному сенсі індивідуальне привласнення матеріальних благ являє собою надходження майна у власність окремих осіб (громадян). Але воно може стати результатом різних економічних відносин. По-перше, індивідуальне привласнення може бути виробничим, тобто присвоєнням індивідуально виробленою продукцією (результатів праці) на власних або орендованих засобах виробництва. У цьому випадку складаються відносини індивідуальної трудової або дрібної приватної власності. По-друге, мова йде про індивідуальне присвоєння власником засобів виробництва результатів чужої праці, без безпосереднього його участі в процесі виробництва. Тоді з'являється велика приватна власність. По-третє, присвоєння можливо в процесі розподілу і перерозподілу, а не виробництва (у тому числі в таких формах, як отримання доходів від цінних паперів, переходу майна у спадщину і т. д.) тоді виникають економічні відносини індивідуальної власності як результат участі суб'єкта в розподільних, а не в безпосередньо виробничих відносинах.
Приватна власність громадян як економічна категорія охоплює всі ці форми індивідуального привласнення. Але відмінності між ними необхідно враховувати. Адже приватна власність як приналежність засобів виробництва приватним істотно змінює характер залежно від того, чи є самі приватні власники одночасно працівниками чи ні, тобто чи беруть вони безпосередньо в процесі виробництва.
З цієї точки зору досить своєрідну форму індивідуального присвоєння являє собою особиста власність громадян. Вона характеризується особливим джерелом виникнення - працею в суспільному виробництві, в умовах належності як засобів, так і результатів виробництва не окремим особам, а суспільству (державі) в цілому або окремих великим колективам.
Інакше кажучи, вона повністю залежна, похідна від суспільної власності, тому не може виникнути у найманого працівника, трудящого в індивідуального підприємця. Крім того, особиста власність призначена для особистого споживання, а не виробничих потреб, зв'язку з чим у якості її об'єктів можуть виступати виключно предмети споживання, а не засоби виробництва, і сама вона носить в силу цього споживчий характер.
Таким чином, особиста власність є індивідуальним присвоєнням матеріальних благ споживчого характеру для задоволення особистих потреб. По суті вона являє собою особливий різновид індивідуальної власності. В умовах панування суспільної власності на засоби і результати виробництва особиста власність стала головною формою індивідуального привласнення.
Але поряд з цим необхідно розвиток інших форм індивідуального привласнення, включаючи і виробниче. Адже й раніше деяка частина населення вела дрібної індивідуальне господарство, яке виробляє товарну продукцію (некооперованого кустарі, селяни одноосібники і т. д.). Дохід цих осіб, будучи результатом індивідуального виробництва, носив трудовий характер, але прямував не тільки на споживчі, а й на виробничі потреби. Дані відносини виступали не як особиста, а як індивідуально-трудова або дрібна приватна власність. Як відносини індивідуального та сімейного виробництва та підприємництва вони будуть розвиватися і далі в формі індивідуальної трудової діяльності, трудових, у т. ч. селянських (фермерських) господарств, малих індивідуальних і сімейних підприємств.
Складніше йде справа з допустимостью приватної власності, заснованої на використанні найманої праці та присвоєння власником засобів виробництва його результатів. Головний, корінний порок такої власності, що перешкоджав її визнанню у рамках традиційного вибору, - експлуататорський характер привласнення результатів чужої праці. Що ж стосується праці за наймом, тобто праці, заснованого на вільному договорі з власником, то він є не злом, а благом, соціальним досягненням у порівнянні з примусовими формами праці, що застосовувалися в нашій країні.
Різні економічні форми індивідуального привласнення вимагає адекватного і, отже, різного правового оформлення. Відповідно до цього відокремлюється право особистої власності, право індивідуально-трудової (дрібної приватної) власності, право приватної власності, тобто власності, яка грунтується на залученні праці за наймом. Їх відмінність полягає не в обсязі або характері правочинів (однакових у всіх власників), а в підставах виникнення, сферах дії і колі об'єктів.
Разом з тим слід визнати що інститути особистої, індивідуально-трудової та приватної власності мають ряд спільних рис, що дозволяють юридично об'єднати їх в одну категорію.
В якості суб'єкта права власності тут завжди виступає окремий громадянин (фізична особа) або проста сукупність громадян (подружжя, сім'я), але не організація. Основа виникнення цих відносин - використання індивідуально приналежного майна для підприємницької чи іншої діяльності, не забороненої законом, тобто в даному сенсі практично завжди трудова.
Наявність загальної категорії "права власності громадян" дає можливість вільного переходу від одних правових форм індивідуального присвоєння до інших, з огляду на рівність можливостей усіх власників. Тому "прикордонні ситуації" (коли, наприклад, громадянин працює в державній організації, використовує своє майно для індивідуальної підприємницької діяльності у вільний від роботи час) не повинні тепер викликати великих практичних труднощів і тим більше породжувати негативні суспільні оцінки. Правовими формами індивідуального привласнення, поряд з правом власності громадян, є і їх речові права.
Виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків відбувається на вимоги закону і при настанні певних юридичних фактів. Юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення або припинення права власності, зазвичай називається підставами виникнення або припинення права власності. У нормальному товарному обороті виникнення права власності на конкретне майно у однієї особи одночасно означає припинення права власності на майно у іншої особи. Тому одні й ті ж юридичні факти зазвичай є підставами і виникнення, і припинення права власності.
2. Сутність приватної власності, як економічної категорії.
2.1. Поняття і види приватної власності.
Приватна власність - це закріплення права контролю економічних ресурсів і життєвих благ за окремими людьми або їх групами. Приватна власність передбачає певне відторгнення від інших осіб, що не відносяться до числа власників, права контролю за певними об'єктами - капіталом, землею, доходом, кінцевими товарами і т. д. Всі вони тепер стають персоніфікованими і мають конкретних власників.
Згідно з чинним законодавством, фізична особа у праві на власний розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам. Однак воно не повинно порушувати права та охоронювані законом інтереси інших осіб. Громадянин у праві відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, право володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами, розпоряджатися ним іншим шляхом.
Приватне привласнення має два види, які істотно різняться між собою:
А) Власність на засоби виробництва людини, який сам трудиться;
Б) Власність на речові умови виробництва особи, яка застосовує чужу працю.
Перший вид приватної власності мають селяни, ремісники та інші люди, які живуть своєю працею. Відповідно до економічним законом приватновласницького трудового присвоєння за одноосібної власності на засоби виробництва працівникові дістаються всі плоди його господарювання. Цим забезпечується повна свобода трудівника від будь-яких форм гноблення і поневолення з боку інших людей.
Коли в одній особі з'єднані власник і трудівник, виникає велика матеріальна зацікавленість у тому, щоб краще працювати для особистого блага. Не варто дивуватися тому, що одноосібні селяни прагнуть домогтися стійкості свого господарства, не шкодуючи на те сил і засобів. Другий вид приватної власності мають особи, які володіють порівняно великими господарствами з застосуванням праці багатьох працівників. Якщо в першому виді приватного привласнення речові і особистий фактори виробництва природно з'єднуються, оскільки вони належать одній особі, то справа йде зовсім інакше в другому вигляді господарства. У ньому засоби виробництва потрапляють до рук небагатьох осіб, а значна частина суспільства відчужена від цих благ.
Використання приватної власності є одним з базових елементів змішаної економічної системи. Значна частина капіталу перебуває в приватному володінні. Приватна власність на капітал, вироблені товари, отримані доходи є важливою умовою підтримки системи вільного підприємництва.
Приватна власність має різновиди:
а) індивідуальна або сімейна власність - право безпосереднього контролю об'єкта власності знаходиться в однієї людини або сім'ї. На цій формі власності можуть, наприклад, будуватися фермерські господарства, невеликі магазини, майстерні, кафе. Її ще можна назвати необ'єднаної приватною власністю;
б) пайова власність - об'єднана приватна власність, де право безпосереднього контролю об'єкта належить групі суб'єктів, які домовляються про спосіб управління ім. Ці суб'єкти називаються співвласниками, чи пайовиками - кожному з них належить певна частка (пай) об'єкта власності. Зазвичай величина цього паю встановлюється у грошовому вираженні. На цій формі власності будується багато сучасних підприємств, так як вона має фінансові та деякі інші переваги;
в) акціонерна власність є також пайовий власністю. Проте має важливі відмінності, тому її можна розглядати окремо від пайовий. Акціонер - це той, хто вніс певний пай у капітал підприємства і взамін отримав титул власності: цінний папір - акцію. Акціонерна власність ніколи, якщо підприємство діє, не може бути фізично розділена, позбавлення або придбання частини власності може відбуватися тільки шляхом відчуження відповідних акцій.
г) власність громадських організацій - це власність груп людей, об'єднаних в якісь громадські організації: політичні партії, професійні спілки, союзи воїнів-інтернаціоналістів і т. д. Це неперсоніфікована приватна власність, тобто тут не встановлюються індивідуальні частки в об'єкті власності, які могли б належати членам цих організацій. Наприклад, якщо автори цієї допомоги є членами галузевої профспілки працівників освіти, якому належить санаторій або пансіонат на Чорноморському узбережжі, то це аж ніяк не означає, що кожен з нас може претендувати на свою частку в цьому звабливому об'єкті. Об'єкт подібної форми власності не ділиться на індивідуальні частки.
2.2. Історичні аспекти розвитку приватної власності.
За всю історію розвитку людського суспільства виникло кілька типів економічних організмів. Вони розвивалися в певній послідовності - у порядку переходу від найпростіших господарських структур до все більш складним. Початкової і найтривалішою була епоха первісно-общинного ладу, яка завершилася 7-9 тисяч. років тому і з якої не вийшли ще окремі племена, що проживають у важкодоступних місцях Азії, Африки і Латинської Америці. У цій епосі виділяються два етапи: період збирання і присвоювання дарованих природою життєвих засобів і другий період, коли люди стали створювати корисні продукти своєю працею. Людина в той час перебував у повній залежності від навколишнього природного середовища. Примітивність знарядь праці виключала можливість боротьби за виживання поодинці. Природною була спільна діяльність, а єдино можливою і необхідною колективна власність. Спільно надаються й охоронялися зайнятий громадою ділянку землі, знаряддя колективної праці, загальне житло. Плоди спільної праці привласнював весь родової колектив. Мінімум результатів диктував зрівняльний розподіл.
Удосконалення знарядь праці і форм ведення господарства розширювали потреби первісних людей і вносили зміни в економічний організм громади. Поява лука і стріл створило можливість добути звіра поодинці і поклало початок розпаду зрівняльних форм розподілу.
З розвитком землеробства й скотарства громади спеціалізуються на виробництві певних продуктів, відбувається їхнє економічне відокремлення, виникає міжобщинних обмін продуктами праці.
Усередині громади став розвиватися новий тип господарства, починається індивідуальне (сімейне) присвоєння, а сама родова організація поступово перетворюється в громаду. У більшості країн Азії, Африки і Латинської Америки і зараз громада - складова частина їх суспільного устрою. Общинна власність мала велике значення в житті селянства та козацтва в Росії.
На рубежі IV і III тисяч. до н.е. виникло рабовласницьке суспільство. Його основу складала приватна власність на землю і на раба. Вона і визначала істота соціально-економічних відносин цього суспільства. Загарбницькі війни забезпечували масовий приплив полонених, - дешевої робочої сили для рабовласницьких латифундій. З часом малопродуктивний працю рабів при підвищенні ринкових цін на них у результаті ослаблення військової могутності рабовласницьких держав, зробили невигідним покупку і зміст рабів. Великі земельні власники стали дробити свої маєтки на дрібні ділянки і віддавати їх для обробки рабам і втратили свої землі вільним селянам. Підневільні селяни були змушені віддавати своїм господарям значну частину виробленої продукції. Відносини власності зазнали чергову зміну, здійснився перехід до феодального економічному устрою.
Соціально-економічні відносини феодалізму мали ряд великих відмінностей і переваг у порівнянні з рабством. Належна феодалам земля ділилася на панську і селянську. Остання в багатьох країнах надходила в користування сільських громад і потім дробилася на наділи, які давалися селянам для ведення господарства. Селяни і ремісники мали особисту власність, що переходить у спадок. Вона поширювалася на сільськогосподарські знаряддя, робочу і продуктивну худобу, птицю, житловий будинок, господарські будівлі. Економічна залежність фортечного селянства від поміщика реалізувалася у формі панщини, оброку і грошової ренти. Поступово відносини кріпака з феодалом перетворювалися в договірні і оброчних-грошові. Залежний працівник усе більше починав походити на орендаря.
Більш прогресивною в порівнянні з усіма попередніми системами є капіталістична економіка. Тут не тільки земля, але і всі основні засоби виробництва перебувають у приватній власності в буржуазії. Капіталізм кладе кінець позаекономічному примусу до праці, особистої залежності працівника від господаря засобів виробництва. Нова система грунтується на вільній праці найманих працівників і свободу підприємницької діяльності. Прагнення до отримання більшого доходу послужило і слугує потужним стимулом розвитку і вдосконалення виробництва. Приватна капіталістична власність не вичерпала своїх можливостей до забезпечення прогресу суспільства в цілому.
Капіталізм у промисловій сфері почався з простої кооперації праці, коли під одним дахом, під початком одного господаря-власника об'єднується багато людей для виконання однорідної роботи. На другому етапі на зміну простої кооперації прийшла більш складна форма організаційно-економічних відносин - мануфактура. Ця форма господарської діяльності заснована на переважно ручних знаряддях праці та поділі праці всередині майстерні. Вона почалася в Європі з середини XVI ст. і тривала до останньої третини XVIII ст. Спеціалізація праці, його роздроблення при створенні готового продукту на складові частини розвивало у робітників майстерність, вело до зростання продуктивності праці. Мануфактура підготувала необхідні передумови для переходу до машинної стадії виробництва. Перехід до машинного виробництва (кінець XVIII середина XIX ст.) Підвів під капіталістичну економіку якісно нову технічну основу, що не могло не внести зміни в зміст і відносини власності. Науково-технічний прогрес підсилив концентрацію виробництва, привів до народження великих заводів, фабрик. Одноосібних капіталів для освоєння нових виробництв стало бракувати. Друга половина XIX ст. ознаменувалася найбільшими відкриттями в науці і техніці, швидким розвитком машинного виробництва. Відбуваються структурні зміни в капіталістичній економіці, швидко розвивається паровозобудування, залізничний, річковий та морський транспорт, а до кінця століття - автомобілебудування, літакобудування. Індивідуальним капіталам освоєння нових капіталомістких галузей господарства виявилося не під силу, отримує прискорений розвиток колективна, акціонерна форма ведення господарства.
З концентрації виробництва народжуються монополії, які зосереджують у своїх руках виробництво і збут значної частини тієї чи іншої продукції, а, отже, і економічну владу.
У нинішньому столітті форми капіталістичної власності неодноразово змінювалися під впливом безперервного посилення суспільного характеру виробництва. У західних країнах найпоширенішою стала змішана форма власності, в якій можуть брати участь широкі верстви населення. Подальша більш висока ступінь усуспільнення економіки призвела до одержавлення частини національного господарства. У 80-і роки частка держави в національному багатстві країни склала в США і Японії близько 20%, у країнах Західної Європи - 35-40%.
У сучасних умовах найбільший ступінь усуспільнення економіки в інтернаціональному масштабі викликана тим, що утворюється і розвивається не тільки транснаціональний капітал, але й економічна інтеграція капіталістичних держав.
Таким чином, довговічність і сила приватної власності полягає в її рухливості. Вона змінюється відповідно до нових масштабами усуспільнення економіки, відкриває простір розвитку продуктивних сил і підвищенню ефективності господарської діяльності. Порівнюючи, яким капіталізм був у далекому минулому і яким він став зараз, ми помічаємо, що ця система розвивається шляхом самозаперечення її вихідних економічних підвалин. Це природно - історичний процес. У його основі лежать внутрішні об'єктивні закони, які реалізуються через господарську діяльність і визначають її спрямованість.
Відродження різних форм приватної власності шляхом роздержавлення підприємств почалося з кінця 80-х років. Складний господарський комплекс з усталеними зв'язками був ривком кинутий у ринкову стихію. У ринок країна вступила не будучи підготовленою ні в економічному ні в соціальному плані.
Ринкова система припускає:
- Різноманіття форм власності;
- Особисту ініціативу і свободу підприємництва;
- Розвинену конкуренцію;
- Наявність законодавчої бази, адекватної ринковій економіці;
- Наявність розвинених ринків основних факторів виробництва або передумов для них;
- Наявність кадрів підприємців і досвіду взаємодії державних структур з ризиком;
- Наявність економічних і законодавчих перешкод на шляхах прагнення монополій до безроздільного панування.
Нічого цього в країні не було, результат виявився неминучим: глибокий економічний, фінансова криза; політична нестабільність; повальне зубожіння населення, криміналізація всього суспільства.
Світова практика не знала прикладу переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність і приватне підприємництво. Закон України "Про власність", яким закріплювалося право приватної власності, був прийнятий у квітні 1991 року, коли вже фактично розгорнулося приватне підприємництво.
Для республік СРСР, де панівною (по-суті єдиною) формою власності була державна, однією з головних теоретичних і практичних проблем стало роздержавлення, визначення та використання найбільш раціональних шляхів, моделей приватизації. Приватизація це перехід державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів, юридичних осіб, або виникнення на базі державних підприємств різних змішаних форм власності. Після приватизації суб'єктами власності стають приватна особа, працівник приватизованого підприємства, трудовий колектив, акціонерні товариства, холдинги і т.д.
Об'єктами приватизації можуть бути підприємства торгівлі і сфери послуг, житловий фонд, житлове будівництво, дрібні, середні і великі підприємства промисловості і сільського господарства.
Світова практика накопичила певний досвід приватизації. У країнах, де процес націоналізації брав відносної широкі масштаби (Великобританія, Франція), приватизація проходила, наприклад у Великобританії, шляхом: розпродажі і безоплатного розподілу акцій; підряду на надання послуг; продажу державного житла квартиронаймачам, відмова від державної монополії з метою розвитку конкуренції. Процес цей тривалий. У Західній Європі він тривав 10-15 років. Проведенню приватизації передувала велика копітка робота. Визначаються основні напрямки: безкоштовна передача власності, викуп підприємств на пільгових умовах, продаж акцій, здача підприємств в оренду, продаж дрібних підприємств з аукціону і т.д.
Цілі приватизації пов'язані з підвищенням ефективності господарської діяльності через розвиток ринку і формування шару приватних власників-підприємців, стимулювання підприємців на підвищення ефективності роботи підприємств, розширення індивідуальних свобод та створення конкурентного середовища, залучення іноземних інвестицій, сприяння демократизації економіки.
Приватизація спрямована на соціальний захист населення і розвиток об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.
Процес приватизації в Росії почався раніше, ніж сформувалася сама концепція приватизації, і поняття приватної власності офіційно визнано. У результаті відбувалася своєрідна приватизація державних фінансових ресурсів, а по-суті розграбування державної власності. Зміна власників не призвела до ефективного господарювання. В економіці утвердилося панування природних монополій, економічна і фінансова криза поглибилася.
3. Приватна власність, її місце і роль в економіці.
Там, де є економічна діяльність, там завжди присутня проблема власності. Відносини власності пронизують усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту її народження до відходу в інший світ. Скрізь і усюди ми постійно наштовхуємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна влада, хто привласнює матеріальні умови існування людей, є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Суди перевантажені розбором відносин між подружжям щодо поділу майна, сусід судиться з сусідом через клаптика землі, батько з сином і брат з братом щодо спадщини. Соціальна сутність цих відносин і є вираження властивих даному суспільству економічних відносин власності. Сьогодні всі ми готові судитися з державою, яка присвоїла і розтринькали наші трудові заощадження, не виплачує нам зароблені гроші, пенсії. У цьому плані цивілізація не далеко пішла від світу тварин, де кожен захищає середовище свого існування, претендує на той чи інший "шматок" або територію.
Розгляд системи відносин власності дозволяє відповісти на запитання, в чиїх інтересах здійснюється економічна діяльність. Якщо пріоритет віддається індивідуальному інтересові, то можна говорити про систему відносин індивідуального приватного відношення. Якщо присвоєння здійснюється в інтересах будь-якого колективу, то мова йде про колективну власність. Присвоєння може вестися певною соціальною групою людей. Тут на особу вже класовий інтерес.
Характерною рисою марксистської трактування власності і було підкреслення економічного змісту над її юридичною формою.
Західні економісти і юристи частіше бачать у власності ставлення людини до речі. У Римському праві власність розглядалася як право володіння, користування і розпорядження майном без проведення розмежування власності на предмети особистого споживання і на засоби виробництва. І це природно, економічна діяльність у широкому розумінні цього процесу сформувалася значно пізніше.
Приватна власність як економічна категорія є відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. У цьому плані власність тісно пов'язана з економічною владою, з управлінням виробництвом, з повсякденними відносинами між людьми. Оскільки кінцевою метою всякої господарської діяльності є досягнення певного ефекту при виробництві і реалізації товарів і послуг, розпорядником цього ефекту і його власником є ​​власник матеріальних факторів виробництва, тобто землі і капіталу. Тому відносини власності складають основу соціально-економічних відносин між людьми, визначають характер цих відносин, поведінку людей.
Економічні відносини власності не тільки характеризують соціальну сторону економічного життя, але і визначають форми її організації.
Ми говоримо, що основу ринкової економіки складає приватна власність. Але ринкова економіка виникає лише за умови, коли учасники економічного життя суспільства визнають один в одному відокремлених рівноправних власників. Це рівність реалізується через обмін, де кожен учасник і власник економічного блага взаємодіють з іншими на еквівалентно-оплатній основі та особистої незалежності.
Наявність тієї чи іншої економічної форми привласнення не є випадковим, а обумовлюється рівнем розвитку матеріальної бази виробництва. У сучасних умовах безконтрольне використання могутніх засобів праці (атомні електростанції, танкерний флот і т.д.) на рівні індивіда чи колективу ставить під загрозу існування людини і всього живого на землі. Тому стало об'єктивно необхідним створення механізмів, що забезпечують поєднання приватних інтересів особистості або колективу з інтересами суспільства як цілого. Створення такого роду механізмів означає становлення суспільних форм привласнення національного багатства.
Економічні відносини власності в сучасному суспільстві реалізуються в правових формах ними визначаються відносини суб'єкта власності до об'єкта власності, правові норми містять у собі права власника, його майнову відповідальність і захищають його права, - право володіти, користуватися і розпоряджатися майном, у чому б воно не полягало . Закони не створюють відносин власності (вони об'єктивні), а всього лише закріплюють відносини, які фактично склалися в суспільстві.
Володіння - це фактичне володіння майном. Користування означає процес витягу корисних властивостей з майна.
Розпорядження - це дії, пов'язані з відчуженням майна від його власника (продаж, дарування, обмін, спадкування, оренда, застава і т.д.).
У перехідний період до ринкової економіки в Росії широкого поширення набула практика передачі права управляти своєю власністю іншому суб'єкту, після чого в рамках укладеного договору він не має формального права втручатися в дії свого довіреної особи (різні інвестиційні фонди, довірчі товариства тощо) .
Основоположне значення право власності в ринковій економіці має для всіх форм господарської діяльності, особливо для індивідуального підприємництва.
Утвердження і неухильне дотримання правових норм власності - це той фундамент, від стану якого залежить міцність всіх елементів вільного ринку. До тих пір поки не буде затверджена і законодавчим чином захищена ринкова система приватної власності, колишні соціалістичні країни будуть стикатися з великими, або навіть непереборними труднощами у створенні нормально функціонуючої ринкової економіки.
Ядро ринкової економіки - це обмін діяльністю суб'єктів ринку, і перш за все взаємодія між покупцями і продавцями. Ця діяльність призводить до переміщення об'єктів обміну від одних власників до інших. І щоб такий обмін міг здійснюватися нормально, необхідна надійна правова захист інтересів всіх суб'єктів ринкових відносин. При цьому і продавці, і покупці повинні мати свободу у виборі способів економічної реалізації приватної власності.
Однак право приватної власності саме по собі недостатньо для вільної конкуренції та ефективного господарювання. При цьому і знання ринку, і готовність нести ризик у досягненні своєї вигоди передбачає існування достатньо стабільною і юридично захищеної системи.
Безперечна захист приватної власності, зафіксована державними актами і проведена в життя через юридичні канали, є неодмінною умовою ринкового обміну. Коли власність може бути швидко і гарантовано передана від однієї особи іншій, ресурси швидко переливаються туди, де вони використовуються найбільш ефективно.
Але якщо суспільство недостатньо чітко встановлює права власності і не звертає уваги на створення (чи перешкоджає створенню) механізму, схожого з аукціоном, за допомогою якого майно може бути перерозподілено і використано тими, хто пропонує найвищу ціну, то ресурси будуть використані неефективно і суспільство не отримає максимальної вигоди.
4. Загальні перспективи розвитку приватної форми власності.
У процесі формування ринкових відносин частка державної власності поступово скорочується, зате розвиваються різні форми індивідуальної і колективної власності: індивідуальні підприємства, товариства з повною та з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого та закритого типів, кооперативи, асоціації та ін
Раз ринок припускає свободу виробничої і комерційної діяльності, конкуренцію між виробниками, значить має бути подолано панування якоїсь однієї форми власності. Воно повинно бути замінено взаємно доповнюють один одного різними формами власності, кожна з яких виявилася б найбільш пристосованою до конкретної сфери економіки, до кожного специфічного виду економічної діяльності.
Різні форми власності, що функціонують в загальній системі економічних відносин, не можуть бути ізольованими один від одного. Долаючи свою специфіку, вони неминуче переплітаються. На основі цього переплетення можуть виникати змішані форми власності. Об'єктивна основа цього переплетення - взаємне доповнення і використання тих специфічних можливостей, які закладені в кожній з конкретних форм господарювання. Так, у російських АТ зараз зливається власність окремих громадян, колективів і держави. Створення та розвиток АТ є головним шляхом роздержавлення власності переходом до приватної форми власності.
Фермерські господарства (це індивідуальні підприємства) у багатьох випадках не втрачають виробничих та економічних зв'язків з колгоспами і радгоспами, у яких вони "успадкували" землю та певну частину засобів виробництва.
В даний час у нашій країні повним ходом йде перехід на "рейки" ринкової економіки, виробляються специфічні для нас риси. У кожній державі економічні відносини власності взагалі і власності громадян зокрема набувають відповідне правове регулювання, яке здійснюється переважно нормами цивільного права.
У приватній власності громадян можуть бути будь-які об'єкти особисто-споживчого та виробничого призначення, результати інтелектуальної праці, якщо інше не передбачено законом.
Ринкова економіка об'єктивно вимагає розвитку дрібного виробництва, яке може здійснюватися у формі приватного підприємництва, індивідуальної трудової діяльності та ін У 1991 р. у недержавному секторі економіки Росії, поряд з підприємствами колективної і змішаної форм власності, почали діяти й підприємства, які базуються на приватній власності фізичної особи. В даний час кількість даних підприємств значно збільшилася. Однак, незважаючи на таке кількісне збільшення, ці підприємства поки ще не відіграють велику роль у національній економіці. Як показують соціально-економічні дослідження, основними причинами, що стримують зростання підприємницької діяльності, гальмують ефективну роботу приватних підприємств, є нестабільність державної, соціально-економічної та податкової політики, відсутність розвиненої інфраструктури підприємництва, рекет, негативну громадську думку про приватному бізнесі та ін
Виходячи з цього, можна передбачити, що в найближчі роки розвиток процесів роздержавлення та приватизації власності в промисловості Росії буде відбувається в напрямку підвищення ролі і частини колективної власності за рахунок різкого збільшення господарських товариств і товариств.
Висновок
Таким чином, приватна власність - це закріплення права контролю економічних ресурсів і життєвих благ за окремими людьми або їх групами. Згідно з чинним законодавством, фізична особа у праві на власний розсуд вчиняти щодо належного йому майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам. Використання приватної власності є одним з базових елементів змішаної економічної системи.
Приватна власність має різновиди:
а) індивідуальна або сімейна власність
б) пайова власність
в) акціонерна власність
г) власність громадських організацій
Власник контролює об'єкт власності. Його прерогатива - визначати напрям і характер використання об'єкта, розпоряджатися ним (продавати, дарувати, заповідати тощо).
Суспільство формує права приватної власності. У результаті вони завжди менше тих потенційних можливостей, які могли б бути у приватних власників. Реальні права завжди менше потенційних, так як за допомогою держави суспільство встановлює певні економічні, соціальні, екологічні та інші нормативи використання об'єкта власності. Держава через податки регулює формування доходів, забороняє використовувати капітал для деяких видів діяльності, здійснює ліцензування у деяких сферах, встановлює порядок спадкування, розробляє нормативи з технічної безпеки робіт і екології, порядок залучення робочої сили і т. д.
Власник може здати об'єкт у користування іншій особі - підприємству або окремій людині. Власник може передати, делегувати частину своїх повноважень менеджерам - найманому управлінському персоналу. Власник може об'єднати свій об'єкт власності з об'єктами інших осіб.
Отже, право приватної власності є головною формою індивідуального привласнення благ в усіх країнах з ринковою економікою.
Необхідними економіко-правовими ознаками для визначення сутності приватної власності, як і будь-який інший існуючої форми власності, перш за все можуть служити: її об'єктний склад; її суб'єктний склад; обсяг правомочностей власника; характер співіснування приватної власності з іншими формами власності.
Важливе значення має встановлення в законодавстві про власність принципу рівності всіх суб'єктів права приватної власності.
Література.
1. Борисов Є.Ф. Економіка. Довідник - М., 1997
2. Бутун А. "Закономірності функціонування і розвитку економіки" / / Київ 1993 с. 260
3. Вільямсон Олівер Є. "Приватна власність і ринок капіталу" / / "ЕКО" 1993 № 5
4. Гукасьян Г.М. Економічна теорія: ключові питання. - М. ИНФРА-М, 2002
5. Задоя А.А Петруня Ю.Є., Основи економіки - К., 1998
6. Іванов І. "Розвиток форм власності на сучасному виробництві" / / "МЕ і МО" 1992 № 3
7. Камаєв В.Д. Підручник з основ економічної теорії, - М.: Владос, 1994.
8. Кузнєцов В. "Ринок і приватизація" / / "МЕ і МО" 1992 № 7
9. Курс економіки: Підручник під редакцією Б.А. Райзберг, - М.: Инфра, 1997.
10. Лукашенко О. "Державна власність в країнах з ринковою економікою" / / "Питання економіки" 1993 № 10
11. Мочерний С. "Власність і особливість її розвитку в розвинутих країнах світу" / / "Економіка України" 1994 № 4
12. Менк'ю Н. Грегорі. Принципи економіки: Підручник - СПб: Питер, 2000
13. Основи економічної теорії., Під ред. Ніколенка Ю.В. - К., 1998
14. Поплавський О. "Приватизація власності в країнах сформованою ринковою економікою" / / "Економіка України" 1994 № 6
15. Попов О.І. Економічна теорія: Підручник для вузів. - СПб.: Питер, 2001
16. Сафронов І.А., Миропольський Д.Ю. Філософія, людина, економіка. - СПб.: СПбГУЕФ, 2001
17. Шупиро В.П. Перетворення державної власності в період економічних реформ. М. ВШПП, 1997.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Реферат | 87,9кб. | скачати

Схожі роботи:
Маркетинг - основа ринкової економіки
Приватна власність
Приватна власність і її форми
Приватна власність і ті форми
Приватна власність у римському праві
Приватна власність як втілення свободи волі суб`єкта
Регульований ринковий оборот і приватна власність на землю
Концепції переходу до ринкової економіки Особливості перехідної економіки України
Власність як економічна основа підприємництва
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru