Представництво і довіреність

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ЗМІСТ
ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 3
ГЛАВА I ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ ... ... 5
1.1 Поняття і значення інституту представництва ... ... ... ... ... .... 5
1.2 Суб'єкти представництва ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6
1.3 Повноваження представника ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
1.4 Підстави виникнення представництва ... ... ... ... ... ... ... ... 10
ГЛАВА II ДОВІРЕНІСТЬ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 14
2.1 Поняття довіреності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 14
2.2 Вимоги, що пред'являються до довіреності ... ... ... ... ... ... ... ... .. 15
2.3 Види довіреностей ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... .19
2.4 Припинення довіреності ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 20
РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВНИЦТВА ... ... ... ... ... ... 21
3.1 Представництво без повноважень ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 21
3.2 Правові наслідки представництва без повноважень ... .... 21
ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 25
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 28

ВСТУП
Представництво - правовідносини, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі наявного у нього повноваження виступає від імені іншої (яку представляють), безпосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов'язки. Представник може здійснювати від імені акредитуючої різні угоди (купівлі-продажу, найму, обміну житлової площі тощо).
Через представників можуть здійснюватися і інші юридичні дії - пред'явлення претензії, отримання заробітної плати, посилок тощо Не допускається вчинення через представника таких дій, які за своїм характером можуть здійснюватись тільки особисто (наприклад, оформлення заповіту, усиновлення). У порядку представництва не можуть вчинятися дії, що не мають безпосередньо юридичного значення (фактичні дії, наприклад виконання роботи).
Повноваження представника може грунтуватися на довіреності, законі (наприклад, право батьків виступати від імені своїх неповнолітніх дітей, опікунів - від імені підзвітних як із законних представників), адміністративному акті (наприклад, наказ про призначення на посаду продавця, касира, приймальника багажу і т . п., повноваження, яких свідчать з обстановки, в якій вони діють).
Довіреністю є письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Найчастіше доручення видається для підтвердження повноважень добровільного представництва. Але якщо саме добровільне представництво має в основі договір між представляють, і представником, то видача довіреності за своєю юридичною природою являє собою односторонню угоду, що здійснюються за одноосібним розсуд подається. Іншими словами, для видачі довіреності і набуття нею юридичної сили не потрібна згода представника.
Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що представництво і довіреність в цивільному праві має важливе значення. У житті можуть скластися різні ситуації, коли неможливо самому представляти свої інтереси, в силу якихось обставин (наприклад, через хворобу або від'їзду або просто недостатніх знань), і тоді має сенс вдатися до допомоги представника.
Мета представництва - здійснення представником юридичних дій, які встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки у яку представляють. Серед даних дій найбільше значення мають двосторонні й односторонні угоди.
Метою даної курсової роботи є вивчення представництва і довіреності в цивільному праві.
У зв'язку з поставленою метою необхідно вирішити наступні завдання:
- Вивчити поняття та значення інституту представництва і довіреності;
- Визначити підстави виникнення та суб'єкти представництва;
- Дослідити повноваження представника і вимоги пред'являються до довіреності;
- Провести аналіз правових наслідків представництва без повноважень.

ГЛАВА I ПРЕДСТАВНИЦТВО В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
1.1 Поняття і значення інституту представництва
Під представництвом розуміється вчинення однією особою, представником, в межах наявних у нього повноважень операцій і інших юридичних дій від імені та в інтересах іншої особи, яку представляють. Згідно ст.182 ЦК угода, чинена представником на підставі його повноважень, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки подається.
Інститут представництва має в цивільному обороті широку сферу застосування. Потреба в ньому виникає не тільки тоді, коли сама представлений в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад, через хворобу, відрядження, зайнятості тощо) не може особисто здійснювати свої права і обов'язки. У цілому ряді випадків до послуг представників вдаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час, кошти і т. п. Діяльність більшості юридичних осіб взагалі немислима без постійного або хоча б епізодичного звернення до представництва (робота продавців та касирів, функціонування філій та представництв, представництво в суді тощо) .1
За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права. Так, автор винаходу може через представника оформити та подати заявку на отримання патенту. Проте не допускається здійснення через представника угод, які за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом. Так, тільки особисто можна скласти заповіт, видати довіреність, укласти договір довічного змісту з утриманням та ін
1.2 Суб'єкти представництва
У відносинах представництва прийнято розрізняти трьох суб'єктів-акредитуючої, представникам, третя особа, з яким у подається виникає правовий зв'язок завдяки діям представника. У ролі подається може виступати будь-який суб'єкт цивільного права-юридична особа або громадянин незалежно від стану дієздатності. Коло осіб, які можуть бути представниками, є більш вузьким. По-перше, представники-громадяни повинні володіти, як правило, повною дієздатністю. Як виняток як представники юридичних осіб у сфері торгівлі і обслуговування можуть виступати громадяни, які досягли трудового повноліття, тобто 16 років. По-друге, юридичні особи можуть приймати на себе функції представників, якщо це не розходиться з тими цілями і завданнями, які вказані в їх установчих документах. По-третє, законодавство містить низку прямих заборон щодо виконання представницьких функцій деякими суб'єктами цивільного права. Так, відповідно до ст. 47 ЦПК не вправі бути представниками в суді особи, виключені з колегії адвокатів, слідчі, судді, прокурори, крім випадків, коли вони виступають в ролі уповноважених відповідного суду, прокуратури, або як законних представників. Головні бухгалтери не можуть отримувати за дорученням грошові кошти за чеками та інших документів у банках, а також товарно-матеріальні цінності для організацій, в яких вони работают.1
В якості третьої особи, з яким представлений за допомогою представника укладає цивільно-правову угоду або здійснює іншу юридичну дію, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права. Закон лише забороняє представнику здійснювати угоди від імені подається стосовно себе особисто, а також щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком випадків комерційного представництва. Наприклад, представник не може сам купити те майно, яке доручив йому продати представлений.
Правові зв'язку при представництві мають складну структуру і складаються з трьох наступних відносин:
1) між представляють, і представником;
2) між представником і третьою особою;
3) між представляють, і третьою особою.
Перші дві ланки цього ланцюжка утворюють відповідно внутрішню і зовнішню сторони безпосередньо представництва. Відносини між представляють, і третьою особою є результатом здійснення представництва і тому представницькими в точному сенсі цього слова вважатися не можуть.
Представництво необхідно відрізняти від зовні схожих з ним, але мають іншу юридичну природу дій учасників цивільних правовідносин. Так, діяльність представника не слід ототожнювати з виконанням функцій посланця і посередника. У юридичній літературі зустрічається і інше трактування відносин представництва, згідно з якою власне представництвом оголошується правовідносини між представляють, і третьою особою, а відношення між представляють, і представником розглядається лише як його передумова .. 1
Представник хоча і діє від імені акредитуючої, проте висловлює при здійсненні операцій та інших юридичних дій свою власну волю. З цією обставиною, зокрема, пов'язані підвищені вимоги до його дієздатності, а також пряма залежність дійсності вчинених ним угод з правильним формуванням його внутрішньої волі і адекватним її зовнішнім виразом. На відміну від представника посланець (посильний) лише передає волю (думка, бажання) однієї особи іншій, але свою власну волю не висловлює. З цього, зокрема, випливає, що посланцем може бути і недієздатна особа.
За ознакою вираження волі при здійсненні угоди представник відрізняється і від простого рукоприкладчика, тобто особи, що підписує угоду на прохання іншої особи, який внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може підписатися власноручно. Рукоприкладчиком в даному випадку не висловлює власної волі і не передає волі такого громадянина, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на операцію.
Посередник (брокер), як і представник, здійснює активні юридичні дії, що мають вольовий характер. Однак його дії лише сприяють укладенню договору між сторонами, але самі по собі юридично сторони не пов'язують. Посередник може підшукати потенційних партнерів, провести переговори про укладення угоди з кожним із них, але волю на здійснення угоди висловлюють самі її майбутні учасники. Діяльність же представника не зводиться тільки до такої технічної допомоги, а виражається у встановленні правових відносин між репрезентованою і третім ліцом.1
Діяльність представника досить близька і до діяльності комісіонера, який не просто надає своїм клієнтам технічну допомогу, але і містить в їх інтересах цивільно-правові угоди. Однак на відміну від представника комісіонер, наприклад комісійний магазин, укладає угоди з третіми особами від власного імені і сам набуває за ним права і обов'язки, які в подальшому передає своїм клієнтам. Аналогічні відмінності є між представником та іншими особами, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені (конкурсні керуючі при банкрутстві, духівниці при спадкуванні та ін.)
1.3 Повноваження представника
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки подається лише тоді, коли вони здійснюються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, представлений вільний від яких би то не було зобов'язань перед третьою особою, з якою представник вступив у правові відносини від його імені. Що ж являють собою повноваження представника?
Юридична природа даного поняття отримала в літературі різні оцінки. Одні вчені розглядають повноваження представника як особливе суб'єктивне право, якому не відповідає чия-небудь конкретна обов'язок або протистоїть обов'язок акредитуючої прийняти на себе всі юридичні наслідки дій представника 2. На думку В. А. Рясенцева, повноваження є прояв громадянської правоздатності. О. С. Іоффе вважає, що повноваження є юридичним фактом, що визначає межі приєднання до правоздатності акредитуючої дієздатності представника 4 Кожна з цих позицій має як позитивні, так і уразливі сторони, в силу чого питання про юридичну природу повноваження продовжує залишатися діскуссіонним.1
Як би там не було, з боку свого змісту повноваження є міра можливої ​​поведінки представника по відношенню до третіх осіб. Саме в силу наданого йому повноваження представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені та в інтересах подається.
1.4 Підстави виникнення представництва
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки подається лише тоді, коли вони здійснюються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, представлений вільний від яких би то не було зобов'язань перед третьою особою, з якою представник вступив у правові відносини від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданого йому повноваження представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені та в інтересах подається.
Виникнення у представника необхідного повноваження зв'язано, перш за все, з волевиявленням подається, а також з іншими юридичними фактами. Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу повноваження представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті або законі. Обсяг і характер повноважень представника, а також умови їх здійснення прямо залежать від лежачих в основі представництва юридичних факторов.1
Наявність у представника повноважень - неодмінна умова будь-якого представництва. Однак зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Іноді така ситуація виникає в чистому вигляді, коли між учасниками цивільного обороту взагалі відсутня будь-яка попередня домовленість про представництво. Наприклад, громадянин, знаючи, що його знайомий потребує дачному приміщенні, але, не маючи від нього на цей рахунок ніякого конкретного доручення, укладає від його імені договір про оренду будинку.
Частіше, у реальному житті має місце так зване уявне представництво, коли учасники цивільного обороту вважають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки неправильного оформлення довіреності, припинення її дії у зв'язку із закінченням терміну, скасуванням її представляють, і т.п.
Нерідко трапляється, що представник має повноваженням, проте при його здійсненні виходить за його межі, наприклад, укладає договір про придбання для подається майна в значно більшій кількості, ніж йому було доручено.
У всіх випадках угоди та інші юридичні дії вчинені однією особою від імені та в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків. Разом з тим діяльність без повноважень або з перевищенням повноважень не є і абсолютно байдужим фактом і за певних умов може спричинити за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Так, особа, від імені якого укладена угода або інша юридична дія, може заповнити відсутність або недолік повноважень шляхом наступного схвалення укладання угоди. Таке схвалення має йти не більше нормально необхідного або встановленого при здійсненні операції терміну. За своєю юридичною природою наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, досконалої на розсуд подається. воно може бути виражене як у письмовій формі, наприклад у вигляді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п.. Важливо лише, щоб з дій подається однозначно слід було пряме схвалення ним укладання угоди. Схвалення угоди акредитуючою діє із зворотною силою, тобто робить угоду дійсною з моменту її совершенія.1
Укладання угоди з допомогою особи, що не має відповідних повноважень або діючого з їх перевищенням, тягне правові наслідки для третьої особи. Правило, за яким представлений може схвалити досконалу від імені угоду, встановлено, насамперед, в інтересах особи, для якої ця угода укладена. Що стосується третьої особи, з яким укладена угода, то передбачається, що вона знала або повинна була знати про неуправомоченности представника, тому що була можливість шляхом знайомства з довіреністю перевірити повноваження останнього.
Тому, якщо третьою особою в цьому плані виявлена ​​безпечність або якщо така угода укладена їм свідомо, то він вважається пов'язаним досконалої угодою. Зокрема, якщо операція буде схвалена представляють, і, отже, набуде юридичної сили, третя особа, знало про неуправомоченности представника, не може відмовитися від прийнятого на себе зобов'язання з посиланням на цю обставину.
Діяльність без повноважень або з перевищенням їх меж може мати серйозні юридичні наслідки для особи, що виступав як представник. Якщо представлений згодом прямо не схвалить цю угоду, вона вважається укладеною від імені і в інтересах вчинила її обличчя. Тому саме він буде нести перед контрагентом по даній угоді всі обов'язки і відповідальність за її невиконання чи неналежне виконання. Зрозуміло, це лише загальне правило, яке застосовується в тих випадках, коли неуправомоченним представник може виступати стороною у такій досконалої їм угоди. При укладанні угод працівниками юридичних осіб, які виходять за межі наданих їм повноважень або взагалі немає їх, якщо тільки вони не схвалено згодом представляється, повинні вважатися такими, що і породжують тих юридичних наслідків, на які вони були направлені. Що стосується неуповноваженого представника, то якщо його дії носили протиправний і винний характер, він може бути в цьому випадку притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння вреда.1

ГЛАВА II ДОВІРЕНІСТЬ
2.1 Поняття довіреності
Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Найчастіше доручення видається для підтвердження повноважень добровільного представництва. Але якщо саме добровільне представництво має в основі договір між представляють, і представником, то видача довіреності за своєю юридичною природою являє собою односторонню угоду, що здійснюються за одноосібним розсуд подається. Іншими словами, для видачі довіреності і набуття нею юридичної сили не потрібна згода представника. Це й зрозуміло, оскільки виникають у представника повноваження не зачіпають його власних громадянських прав, але дають йому право діяти від імені та в інтересах представляемого.1
На відміну від договору, що регулює внутрішні відносини між представником і представляється, доручення покликана забезпечити зовнішній ефект представництва, а саме встановити правовий зв'язок між представляють, і третьою особою у вигляді дій представника. Знайомлячись з дорученням, треті особи, яких вона власне і адресується, дізнаються, якими повноваженнями володіє представник. Договір ж або інший юридичний факт, що послужив основою для видачі довіреності, як такої третіх осіб не стосується. Будь-які угоди та інші юридичні дії, вчинені представником у межах наданих йому повноважень, носять для подається обов'язковий характер. Зокрема, представлений може відмовитися від виконання укладеного на підставі доручення договору, пославшись на те, що представник порушив укладений між ними договір про представництво, наприклад, відступив від даних йому вказівок, якщо тільки вони не були чітко відображені не тільки в договорі, але і в довіреності. Іншими словами, у разі розбіжностей між договором, що визначає внутрішні відносини подається і представника, і виданої представнику дорученням, права та обов'язки подається, що випливають з угод, укладених представником з третіми особами) визначаються повноваженнями, зафіксованими в довіреності, а не у договорі про представництво ( наприклад, у договорі доручення).
2.2 Вимоги, що пред'являються до довіреності
Будучи цивільно-правовою угодою, довіреність має відповідати всім вимогам, що пред'являються до угод законом. Зокрема, довіреність може бути видана лише на вчинення правомірних юридичних дій; воля акредитуючої повинна формуватися вільно і бути адекватно виражена в довіреності; довіреність, видана юридичній особі, може стосуватися лише здійснення угод, що не суперечать спеціальної правосуб'єктності, і т.д. Поряд з цим складання довіреності підкоряється ряду спеціальних правил, недотримання яких може спричинити за собою недійсність довіреності. Основні пред'являються до довіреності вимоги зводяться до следующему.1
По-перше, довіреність має бути спеціальним чином оформлена. Закон визначає довіреність як письмовий документ, поза яким довіреності не існує. В усній формі може бути здійснений договір, на основі якого виникає представництво; довіреність ж завжди вимагає письмової фіксації повноважень представника. За загальним правилом, для дійсності доручення достатньо того, щоб вона була одягнена в просту письмову форму. При цьому вона може бути складена як у вигляді особливого документа, названого довіреністю, так і в будь-якому іншому вигляді, наприклад, у формі листа, телеграми, факсу, частини договору, що містить опис повноважень представника, і т. п. Важливо лише, щоб у цьому документі були чітко відображені повноваження представника і містилися інші реквізити, необхідні для доручення. Функції довіреності можуть виконуватися і деякими іншими письмовими документами, наприклад, службовим посвідченням директора філії, страхового агента, подорожнім листом, що видаються водію, і т. п.
У випадках, прямо зазначених у законі, до форми доручення пред'являються підвищені вимоги. Найчастіше вони виражаються в тому, що довіреність має бути певним чином посвідчена. Так, в нотаріальному порядку повинні бути засвідчені доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, за винятком випадків, передбачених законом. У відповідності зі ст.187 ГК нотаріально повинна бути оформлена довіреність, видана в порядку передоручення. При цьому до нотаріально посвідчених довіреностей закон прирівнює: 1
а) довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальником такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;
б) довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами ( начальником) цих частини, з'єднання, установи і заклади;
в) довіреності осіб; що знаходяться в місцях позбавлення волі, посвідчені начальником місця позбавлення волі; г) довіреності повнолітніх дієздатних громадян, які перебувають у закладах соціального захисту населення, засвідчені адміністрацією цього закладу або керівником (його заступником) відповідного органу соціального захисту населення.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, вкладів громадян в банках і на одержання корресповденціі, в тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання та адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні.
Довіреність на отримання представником громадянина його вкладу в банку, грошових коштів з його банківського рахунку, адресованої йому корресповденціі в організаціях зв'язку може бути посвідчена відповідним банком або організацією зв'язку. Причому така довіреність посвідчується безкоштовно.
Довіреності, видані від імені юридичних осіб, крім видаються в порядку передоручення, нотаріального або якого-небудь іншого спеціального посвідчення не вимагають. Однак вони повинні бути підписані керівниками або іншими уповноваженими особами цих організацій з додатком печатки організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей повинні бути підписані також головними (старшими) бухгалтерами.
Форми довіреностей на вчинення операцій у банку і довіреностей на укладення угод у галузі зовнішньої торгівлі визначаються спеціальними правилами.
По-друге, довіреність є суто строкової угодою. Максимальний термін її дії відповідно до ст. 186ГК становить три роки. Якщо в дорученні термін її дії не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Виняток становить нотаріально засвідчена довіреність, видана для вчинення дій за кордоном, яка зберігає силу до її скасування, якщо в самій довіреності не міститься вказівок про конкретний термін її дії. У будь-якому випадку в довіреності повинна міститися дата її вчинення, без якої довіреність визнається недійсною.
По-третє, довіреність є іменним документом. Це означає, що в дорученні має бути вказана особа, якій вона видана, а також особа, яка склала доручення. При цьому довіреність може бути видана як на ім'я однієї особи, так і на ім'я кількох осіб, які можуть виступати спільно або кожен окремо. Видати довіреність може також не тільки одна особа, а й кілька осіб, наприклад, особи, що виступають в якості сторони в договорі.
Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчинити ті дії, на які вона уповноважена. Разом з тим за наявності певних умов представник може покласти виконання цих дій на іншу особу в порядку передоручення. Відповідно до ст.187ГК це можливо, якщо, по-перше, представник прямо уповноважений на це довіреністю або, по-друге, представник змушений до цього силою обставин для охорони інтересів подається. За змістом закону представлений може в будь-який момент дозволити передоручення, наділивши представника відповідним повноваженням на підставі його запиту або за власною ініціативою (наприклад, у листі, телеграмі тощо) .1
Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен сповістити про це подається і подати йому необхідні відомості про свого заступника. В іншому випадку вся відповідальність за дії заступника покладається на представника, який передав свої повноваження. Термін дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії довіреності, на підставі якої вона видана.
2.3 Види довіреностей
Чинне законодавство передбачає кілька видів довіреностей. Залежно від обсягу та характеру виражених в дорученні повноважень прийнято розрізняти генеральні (загальні), спеціальні та разові довіреності. Генеральною вважається довіреність, яка уповноважує представника на вчинення широкого кола угод та інших юридичних дій, пов'язаних, як правило, з усім обсягом діяльності подається. Прикладами такої довіреності можуть служити довіреність на управління майном громадянина, а також довіреність керуючого філією юридичної особи. Спеціальна довіреність надає представнику право здійснювати також необмежене число угод чи інших юридичних дій від імені репрезентованої, проте у ній, або окреслюється певна сфера діяльності представника, або перераховуються конкретні, як правило, однорідні можливі дії представника. Наприклад, спеціальної буде вважатися довіреність, видана адвокату на ведення справи в суді або експедитору на отримання та відправлення вантажів. Разова довіреність видається на вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії, наприклад, отримання поштового переказу, підписання договору, складання акту і т. п.1

2.4 Припинення довіреності
Обставини, які припиняють дію доручення, можуть бути зведені до трьох такими групами. По-перше, довіреність припиняється внаслідок закінчення її терміну, а стосовно разової довіреності-вчинення представником тієї дії, на яке він був уповноважений. По-друге, в будь-який момент особа, яка видала довіреність, може її скасувати, а особа, яка отримала доручення, може від неї відмовитися. Така двостороння право на одностороннє припинення дії довіреності пов'язане з фідуціарні (довірчим) характером доручення як угоди. Закон особливо підкреслює, що згоду на відмову від цього права є нікчемною. На особу, яка видала довіреність, покладається обов'язок сповістити про її скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими дана довіреність. По-третє, припинення дії доручення закон пов'язує з припиненням юридичної особи, смертю, визнанням недієздатним або обмежено дієздатним або безвісно відсутнім громадянина, яким (якими) була видана доверенность.1
Права і обов'язки, що виникли в результаті дій представника до того, як він дізнався про припинення довіреності, зберігають силу для подається і його правонаступників щодо третіх осіб. Дане право не застосовується, якщо третя особа знала або повинна була знати про те, що дія довіреності припинилась. За припинення дії довіреності представник чи його правонаступник зобов'язані негайно повернути доручення пропонованого або його правонаступників.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВНИЦТВА
3.1 Представництво без повноважень
Наявність у представника повноважень - неодмінна умова будь-якого представництва. У цивільному обороті зустрічаються, однак, і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Іноді така ситуація виникає в чистому вигляді, коли між учасниками цивільного обороту взагалі відсутня будь-яка попередня домовленість про представництво. Наприклад, громадянин, знаючи, що його знайомий потребує дачному приміщенні, але не маючи від нього на цей рахунок ніякого конкретного доручення, укладає від його імені договір про оренду будинку. Частіше, однак, у реальному житті має місце так зване уявне представництво, коли учасники цивільного обороту вважають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки неправильного оформлення довіреності, припинення її дії у зв'язку із закінченням терміну, скасуванням її представляють, і т. п. Нарешті, нерідко трапляється, що представник має повноваженням, проте при його здійсненні виходить за його межі, наприклад, укладає договір про придбання для подається майна в значно більшій кількості, ніж йому було поручено.1
3.2 Правові наслідки представництва без повноважень
У всіх випадках угоди та інші юридичні дії, вчинені однією особою від імені та в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків. Разом з тим діяльність без повноважень або з перевищенням повноважень не є і абсолютно байдужим фактом і за певних умов може спричинити за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Так, особа, від імені якого укладена угода або інша юридична дія, може заповнити відсутність або недолік повноважень шляхом наступного схвалення укладання угоди. Таке схвалення має йти не більше нормально необхідного або встановленого при здійсненні операції терміну. За своєю юридичною природою наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, досконалої на розсуд подається. Воно може бути виражено як у письмовій формі, наприклад, у вигляді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. Важливо лише, щоб з дій подається однозначно слід було пряме схвалення ним укладання угоди. Схвалення угоди акредитуючою діє із зворотною силою, тобто робить угоду дійсною з моменту її совершенія.1
Укладання угоди з допомогою особи, що не має відповідних повноважень йди діючого прем'єра з їх перевищенням, тягне правові наслідки для третьої особи. Правило, за яким представлений може схвалити досконалу від імені угоду, встановлено перш за все в інтересах осіб ", для якого ця угода укладена. Що стосується третьої особи, з яким укладена угода, то передбачається, що вона знала або повинна була знати про неуправомоченности представника, так як була можливість шляхом знайомства з довіреністю перевірити повноваження останнього. Тому, якщо третьою особою в цьому плані виявлена ​​безпечність або якщо така угода укладена їм свідомо (наприклад, у розрахунку на наступне схвалення угоди акредитуючою), він вважається пов'язаним досконалої угодою. Зокрема, якщо операція буде схвалена представляють, і, отже, набуде юридичної сили, третя особа, знало про неуправомоченности представника, не може відмовитися від прийнятого на себе зобов'язання з посиланням на це обстоятельство.1
Нарешті, діяльність без повноважень або з перевищенням їх меж може мати серйозні юридичні наслідки для особи, що виступав як представник. Якщо представлений згодом прямо не схвалить цю угоду, вона відповідно до ч. 1ст. 183 ДК вважається укладеною від імені і в інтересах вчинила її обличчя. Тому саме він буде нести перед контрагентом по даній угоді всі обов'язки і відповідальність за її невиконання чи неналежне виконання. Зрозуміло, це лише загальне правило, яке застосовується в тих випадках, коли неуправомоченним представник може виступати стороною у такій досконалої їм угоді. Наприклад, найбільш часто правила про представництво порушуються на практиці при укладанні угод працівниками юридичних осіб, які виходять за межі наданих їм повноважень або зовсім їх не мають. Було б, однак, безглуздо думати, що саме на самих конкретних працівників у цих випадках покладаються обов'язки з виконання укладених ними угод, наприклад, з постачання енергією і газом, перевезення вантажів, капітального будівництва та т.п. Такі угоди, якщо тільки вони не схвалено згодом представляється, повинні вважатися такими, що і породжують тих юридичних наслідків, на які вони були направлені. Що стосується неуповноваженого представника, то, якщо його дії носили протиправний і винний характер, він може бути в цьому випадку притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди.
Інша ситуація виникає тоді, коли третя особа не знало і не повинно було знати про те, що представник уклав угоду не для себе, а для подається (наприклад, коли останній ніяк в угоді не позначений). У цьому випадку застосовуються правила про наслідки дій у чужому інтересі без доручення. Зокрема, додатковою умовою переходу до акредитуючій прав і обов'язків по укладеній в його інтересах угоду служить відсутність заперечень проти цього з боку третьої особи.

ВИСНОВОК
Наприкінці даної курсової роботи можна підвести такі підсумки:
Громадяни, які виступають в якості представників, повинні володіти дієздатністю. Юридичні особи можуть бути представниками, якщо це не суперечить їх статутним завданням. Юридичні особи мають право в установленому законом порядку відкривати спеціальні підрозділи для виконання представницьких функцій поза місцем їх знаходження; юридичні дії відбуваються керівником такого підрозділу на підставі довіреності відповідної юридичної особи. Представнику забороняється здійснювати угоди від імені подається стосовно себе особисто або у відношенні іншої особи, представником якої він одночасно є.
Юридичні наслідки дій, вчинених представником, виникають для подається за умови, що вони вчинені в межах наданого йому повноваження. Однак якщо представлений згодом схвалить дії представника, що виходять за межі повноваження, вони також створюють для подається права і обов'язки.
У цивільному процесі представництво допускається по всіх справах і означає виконання представником від імені та в інтересах представленого процесуальних дій. Право вести справу в суді через представника належить сторонам та іншим бере участь у справі, при цьому громадянин має право особисто брати участь у процесі поряд зі своїм представником. Представництво інтересів неповнолітнього обвинуваченого або потерпілого здійснюють його законні представники.
Представництво в арбітражному суді - справи юридичних осіб ведуть у арбітражному суді їх органи (керівники або їх заступники), що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або інші працівники організації - представники юридичної особи. Повноваження керівника організації (заступника) підтверджуються документами, що засвідчують його службове становище. Інші працівники організації, які виступають в якості представників сторін, третіх осіб, підтверджують свої повноваження належним чином оформленим дорученням організації.
Громадяни - підприємці можуть вести справи в арбітражному суді особисто або через представників. Особиста участь громадянина не позбавляє його права мати представника. Повноваження представника повинні бути виражені в довіреності, виданої та оформленої відповідно до закону. В якості представника організації і громадянина-підприємця в арбітражному суді може виступати адвокат. Його повноваження посвідчуються документом, що видається юридичною консультацією. Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дає представникові право на вчинення від імені акредитуючої всіх процесуальних дій, крім повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, передачі повноважень іншій особі (передоручення), пред'явлення наказу до стягнення, одержання присудженого майна або грошей.
Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених дій має бути спеціально передбачено у довіреності, виданої в установленому законом порядку.
Представниками в арбітражному суді не можуть бути особи, які не досягли повноліття або перебувають під опікою чи піклуванням, а також представниками в арбітражному суді не можуть бути судді, слідчі прокуратури і працівники арбітражних судів. Це правило не поширюється на випадки, коли зазначені особи виступають у процесі як уповноважених відповідного суду, прокуратури та арбітражного суду.
Підсумовуючи вищесказане можна сказати, що інститут представництва найбільш повно врегульоване в нашому законодавстві, і воно має велике значення в житті суспільства.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Нормативний матеріал
1. Конституція РФ. Російська газета. М. 1993
2. Цивільний кодекс РФ (частина перша) від 30.11.1994 N 51-ФЗ (прийнятий ГД ФС РФ 21.10.1994) (ред. від 13.05.2008)
3. Цивільний процесуальний кодекс РФ від 14.11.2002 N 138-ФЗ (прийнятий ГД ФС РФ 23.10.2002) (ред. від 04.12.2007) (з ізм. І доп., Що набрали чинності з 01.05.2008)
Спеціальна література
4. Басистів А.Г. Під ред.: Барщевський М.Ю, Доручення: суб'єктний склад, повноваження, оформлення, деякі особливості. М. 2006
5. Бєлкін І.Я., Представництво і довіреність. Лекція для студентів. 2-е вид., Перераб. і доп, Новосибірськ, 2000
6. Цивільне Право: У 2 т. Том 1, Підручник під ред: проф. Суханов Е.А., М., 2007
7. Коментар до частини першої Цивільного Кодексу Російської Федерації для підприємців / під заг. ред. Брагінського М. І. М., 2007
8. Крилов С., Доручення в російському цивільному праві / / Закон. № 3, 119-121, М. 2007
9. Мейєр Д.І. Редкол.: Ем В.С., Козлова Н.В., Корнєєв С.М., Кулагіна Є.В., Панкратов П.А., Суханов Е.А., Російське громадянське право. У 2-х частинах: М. 2007
10. Невзгодіна Є.Л., Представництво. Томськ. 2000
11. Румянцева Є.С. Основи цивільне право. М. 2007
12. Тимофєєва Л.Л. Цивільне право: курс лекцій. М. 2006
13. Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права. М. 2005
14. Шефтер Е., Доручення: і угода, і юридичний документ. М. 2005
15. Ерделевскій А.М., Доручення в цивільному праві. М. 2005
16. Яковлєв А.П. Цивільне право. М. 2006


1 Цивільне Право: У 2 т. Том 1, Підручник під ред: проф. Суханов Е.А., М., 2007 з. 133
1 Коментар до частини першої Цивільного Кодексу Російської Федерації для підприємців / під заг. ред. Брагінського М. І. М., 2007 с. 207
1 Яковлєв А.П. Цивільне право. М. 2006 с. 199
1 Яковлєв А.П. Цивільне право. М. 2006 с. 201
1 Тимофєєва Л.Л. Цивільне право: курс лекцій. М. 2006 с. 326
1 Невзгодіна Є.Л., Представництво. Томськ. 2000 з. 93
1 Шершеневич Г.Ф. Російське громадянське право. М. 2005 з. 188
1 Румянцева Є.С. Основи цивільне право. М. 2007 с. 322
1 Бєлкін І.Я., Представництво і довіреність. Лекція для студентів. 2-е вид., Перераб. і доп, Новосибірськ, 2000 С. 8-9
1 Суханов Е.А., Російське громадянське право. У 2-х частинах: М. 2007 с. 198
1 Шефтер Е., Доручення: і угода, і юридичний документ. М. 2005 з. 115
1 Крилов С., Доручення в російському цивільному праві / / Закон. № 3, 119-121, М. 2007 С. 5-6
1 Ерделевскій А.М., Доручення в цивільному праві. М. 2005 з. 164
1 Басистів А.Г. Під ред.: Барщевський М.Ю, Доручення: суб'єктний склад, повноваження, оформлення, деякі особливості. М. 2006 с. 115
1 Невзгодіна Є.Л., Представництво. Томськ. 2000 з. 202
1 Тимофєєва Л.Л. Цивільне право: курс лекцій. М. 2006 с. 248
1 Румянцева Є.С. Основи цивільне право. М. 2007 с. 195
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
80.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Представництво і довіреність Республіка Білорусь
Представництво та довіреність в цивільному праві
Представництво Довіреність Правове регулювання робочого вр
Представництво Довіреність Правове регулювання робочого часу
Представництво і довіреність як спосіб здійснення субєктивного права і виконання юридичного
Представництво в суді 2 Судове представництво
Довіреність
Довіреність
Довіреність та її форми
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru