Практика розгляду справ за участю митних органів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Практика розгляду справ за участю
митних органів
Як свідчить статистика, митні органи в судових засіданнях в якості відповідачів виступають в два рази частіше, ніж в якості позивачів. Основною причиною звернення митних органів до господарського суду є несплата платниками митних платежів, економічних санкцій, пені, а також відсутність грошових коштів на рахунках платників і відповідно неможливість стягнення митної заборгованості в безспірному порядку. У справах, в яких митні органи виступають в якості відповідачів, предметом позовних вимог є оскарження прийнятих ними рішень.
Не так давно господарським судом Гродненської області було проведено узагальнення судової практики розгляду справ за участю митних органів за 1-е півріччя 2007р. Нижче представлені найбільш цікаві з точки зору практичного застосування фрагменти проведеного узагальнення, а також приклади із судової практики інших господарських судів, які, вважаємо, будуть цікаві практичним працівникам.

Стягнення несплачених митних платежів
Згідно зі ст. 124 Митного кодексу Республіки Білорусь (далі - ТК), що діяв до 1 липня 2007 р . 1, митні органи стягують несплачені митні платежі, пені, економічні санкції в безспірному порядку незалежно від часу виявлення факту несплати 2.
У разі відсутності у платника (іншого зобов'язаного особи) грошових коштів для сплати заборгованості митний орган має право звернутися до господарського суду з позовом про стягнення митних платежів, пені, економічних санкцій за рахунок майна платника. При цьому митний орган до подання позовної заяви має право на прийняття рішення (у формі постанови) про накладення арешту на майно платника за наявності умов, передбачених п. 2 ст. 54 Податкового кодексу Республіки Білорусь (далі - ПК). У разі прийняття такого рішення до позовної заяви мають бути додані опис арештованого майна з точним зазначенням найменувань, кількості, індивідуальних ознак предметів, підданих арешту, а при можливості - їх вартості (балансової вартості), а також докази, що свідчать про неможливість безспірного стягнення.
При зверненні митного органу до господарського суду з такого роду позовом без винесення постанови про накладення арешту на майно митний орган повинен заявляти клопотання про прийняття господарським судом заходів щодо забезпечення позову, як це передбачено п. 17 Інструкції про накладення арешту на майно платника (іншого зобов'язаного особи ) митними органами, облік, зберігання, оцінки та реалізації арештованого майна, затвердженої постановою Державного митного комітету Республіки Білорусь від 24.06.2004 № 52. Таке клопотання повинно відповідати вимогам ст. 114 Господарського процесуального кодексу Республіки Білорусь (далі - ГПК) і розглядатися господарським судом у порядку, визначеному ст. 115 ГПК.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 19.05.2005 № 18 "Про практику вирішення спорів за участю митних органів" при задоволенні позовної вимоги митного органу господарський суд виносить рішення про стягнення заборгованості в обсязі заявлених вимог за рахунок описаного майна платника або за рахунок його будь-якого майна, на яке може бути звернено стягнення на стадії виконавчого провадження (якщо арешту майна не проводилося).
Приклад
При пред'явленні позову про стягнення заборгованості за рахунок майна ТОВ "А" митниця доклала до заяви докази, що свідчать про прийняття нею заходів щодо розшуку майна боржника, а також документи про можливість безспірного стягнення заборгованості. Крім того, митним органом заявлено клопотання про прийняття господарським судом заходів щодо забезпечення позову, яке судом задоволено.
У той же час у практиці зустрічаються випадки, коли в матеріалах справ за позовами митних органів про стягнення заборгованості по митних платежах за рахунок майна платника докази про неможливість безспірного стягнення відсутні. При цьому в більшості випадків заявляються клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову, які судом, як правило, задовольняються.

Визначення митної вартості товару
Відповідно до ст. 23 Закону Республіки Білорусь "Про митний тариф" в редакції законів від 05.12.1997 № 98-З і від 03.08.2004 № 308-З (далі - Закон про митний тариф) митний орган має право приймати рішення про допустимість застосування обраного декларантом методу визначення митної вартості товару, що ввозиться на митну територію Республіки Білорусь, та правильності визначення заявленої декларантом митної вартості.
Приклад
До господарського суду надійшла заява ТОВ "В" про визнання недійсним рішення митниці. Заявник вважав, що дане рішення незаконно через необгрунтованість висновків митниці про недостовірність наданих суспільством відомостей про митну вартість товару, ввезеного за контрактом. На думку ТОВ "В", в пред'явлених митному органу документах вказано одне і те ж кількість товару, тільки в різних одиницях вимірювання, відсутність реквізитів контракту в експортній митній декларації не свідчить про недостовірність поданих відомостей.
Як випливає з матеріалів справи, ТОВ "В" ввезло на митну територію Республіки Білорусь і 05.10.2006 пред'явило до митного оформлення товари (смуги з поліефірних тканин, смуги з поліестерних тканин, шнур з синтетичного волокна), що підтверджується митною декларацією.
У результаті вторинного контролю документів, пред'явлених при заяві митної вартості, митним органом встановлено, що в документах невірно вказано номер контейнера, в якому слідував вантаж. У декларації країни експорту вартісні розміри одиниць товарів не відповідають аналогічним одиницям, зазначеним в інвойсі, відсутні фінансові та банківські відомості, умови поставки, реквізити контракту, умови оплати. Вартість товару становила 0,76 дол США, 0,74 дол і 1,01 дол за 1 кг . Згідно з інформацією, отриманою з Мінської центральної митниці, вартість аналогічних товарів становить від 2,22 до 3,97 дол
Виходячи з вищевказаних обставин митним органом зроблено висновок про те, що заявлені підприємством відомості з митної вартості ввезеного товару не є достовірними і об'єктивними, що тягне за собою неможливість застосування методу за ціною угоди з ввезених товаром. Керуючись абз. 4 ст. 23 Закону про митний тариф, митний орган самостійно визначив митну вартість товару на підставі наявних у нього відомостей, після чого був складений акт про виникнення митної заборгованості та заборгованості за відсотками та винесено рішення про стягнення митних платежів, відсотків і пені.
У ході судового засідання встановлено, що надаються заявником при митному оформленні інвойси до контракту, декларація країни відправлення та інші документи є недостовірними, оскільки містять суперечливі відомості, що не дозволяють визначити кількість завезеного товару і його вартість. Заявником факт відмінності у вартісних величинах ввезеного товару згідно експортним китайським митними деклараціями, інвойсами і додатків до контракту не заперечується, що свідчить про недостовірність викладених у зазначених документах відомостей.
Крім того, судом встановлено, що за умовами контракту товар поставляється китайською стороною на умовах СРТ-Гродно. Згідно митної декларації на експортний товар доставка має здійснюватися морської перевезенням до порту Клайпеда (Литва). Отже, обумовлені в контракті умови угоди не відповідають умовам, викладеним в експортній декларації, на яку посилається заявник.
Тому суд першої інстанції дійшов висновку щодо відповідності рішення митниці чинним законодавством та у задоволенні заяви ТОВ "В" відмовив. Апеляційна інстанція залишила дане рішення без зміни. При цьому судові інстанції враховували наступне.
Згідно зі ст. 13 Закону про митний тариф визначення митної вартості товару, що ввозиться на митну територію Республіки Білорусь, проводиться шляхом застосування одного із шести методів: за ціною угоди з ввезених товаром; за ціною угоди з ідентичним товаром; за ціною угоди з однорідним товаром; на основі віднімання вартості ; на основі додавання вартості; резервного методу. Основним методом визначення митної вартості товару є метод за ціною угоди з ввезених товаром.
З огляду на ст. 23 вищеназваного Закону митний орган має право приймати рішення про допустимість застосування обраного декларантом методу визначення митної вартості товару та правильності визначення заявленої декларантом митної вартості. При відсутності документів та інформації, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності підстав вважати, що надані відомості не є достовірними чи достатніми, митний орган має право самостійно визначити митну вартість декларованого товару, послідовно застосовуючи методи визначення вартості на підставі наявних у нього відомостей з коригуванням, що здійснюється відповідно до Закону.

Стягнення пені та застосування економічних
санкцій
Згідно зі ст. 5 ТК в митній справі застосовуються акти законодавства, що діють на день прийняття митної декларації, за винятком випадків, передбачених ТК та іншими актами законодавства Республіки Білорусь.
Відповідно до ст. 119 ТК митні платежі сплачуються до прийняття або одночасно з прийняттям митної декларації. 3
Приклад
Господарський суд розглянув справу за заявою індивідуального підприємця С. (далі - ІП С.) до митниці про визнання недійсним рішення про стягнення митних платежів, пені і застосування економічних санкцій. У задоволенні заявленого ІП С. вимоги було відмовлено.
Постановою господарського суду апеляційної інстанції рішення господарського суду першої інстанції змінено. Рішення митниці визнано недійсним у частині стягнення пені. В іншій частині рішення залишено без зміни.
Постановою касаційної колегії Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь (далі - Касаційна колегія) постанову господарського суду апеляційної інстанції змінено в частині визнання недійсним рішення митниці про стягнення пені. В іншій частині постанову господарського суду апеляційної інстанції залишено без зміни.
Надалі перший заступник Голови Вищого Господарського Суду (далі - ВГС) на підставі подання заступника Голови ВГС вніс протест до Президії ВГС, в якому ставилося питання про зміну прийнятих у справі судових постанов у зв'язку з істотними порушеннями норм матеріального права, задоволенні вимог заявника у частині визнання недійсним рішення митниці про стягнення пені і економічних санкцій.
Постановою Президії ВГС даний протест був задоволений частково з наступних підстав.
Як випливає з матеріалів справи, 26.05.2006 заявник ввіз на митну територію Білорусі автобус "Сетра" і оформив його в митному режимі випуску для вільного обігу зі сплатою мита за ставкою 20% від митної вартості, керуючись постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 28.06. 2002 № 865 "Про затвердження ставок ввізних митних мит" (далі - постанова № 865), що підтверджується вантажною митною декларацією (далі - ВМД).
Разом з тим Указом Президента Республіки Білорусь від 25.05.2006 № 349 "Про тимчасове встановлення ставок ввізних мит на товари" 4 (далі - Указ № 349) строком на дев'ять місяців були встановлені ставки ввізних митних зборів на товари, перераховані в додатку до Указу № 349, у розмірі 50% митної вартості, але не менше 2,2 євро за 1 куб. см об'єму двигуна. Згідно з п. 3 Указу № 349 він набув чинності з 05.05.2006. Офіційно Указ № 349 було опубліковано 05.06.2006.
Митний орган, враховуючи, що термін вступу Указу № 349 в законну силу - 05.05.2006, склав акт про виникнення митної заборгованості від 14.06.2006. На підставі даного акту митницею прийнято рішення від 20.06.2006 щодо ІП С. про стягнення митних платежів, пені і застосування економічних санкцій. В обгрунтування прийнятого рішення митниця вказала на виявлення факту несплати ІП С. в повному обсязі митних платежів і невідповідність застосованої ставки мита з Указом № 349. Розмір пені згідно з розрахунком нарахований за період з 27.05.2006 по 14.06.2006 в розмірі 425 474 руб.
Відмовляючи в задоволенні заявленого ІП С. вимоги, господарський суд першої інстанції вказав, що, оскільки заявник після опублікування Указу № 349 і до проведення перевірки не направив в банк доручення на сплату встановлених платежів, економічні санкції та пеня нараховані митним органом обгрунтовано.
Господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновками господарського суду першої інстанції в частині, що стосується відмови заявникові у задоволенні вимоги про визнання недійсним рішення про стягнення митних платежів, економічних санкцій та частково пені. Разом з тим суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість обчислення пені за несплату митних платежів з моменту пред'явлення ВМД, тобто з 27.05.2006. При цьому господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що виникнення митної заборгованості для нарахування пені має обчислюватися не з моменту пред'явлення митної декларації, а з дня, наступного за днем ​​опублікування Указу № 349, тобто з 06.06.2006 по 14.06.2006 (дата складання акта про виникнення митної заборгованості).
Касаційна колегія, змінюючи постанову господарського суду апеляційної інстанції в цій частині, послалася на ст. 5 ТК, ст. 52 НК, п. 27 і 60 діяла на момент виникнення заборгованості Інструкції про виникнення і припинення податкового зобов'язання, виникнення і припинення зобов'язання по сплаті відсотків, виникненні та припинення митної заборгованості та заборгованості за відсотками, затвердженої постановою Державного митного комітету Республіки Білорусь від 28.01.2004 № 9 5 (далі - Інструкція).
В якості обгрунтування висновку про правомірність застосування митним органом до заявника економічних санкцій, передбачених п. 1 Указу Президента Республіки Білорусь від 07.05.2003 № 185 "Про деякі питання застосування митними органами Республіки Білорусь економічних санкцій, накладення ними арешту на майно та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів і положень указів Президента Республіки Білорусь "6 (далі - Указ № 185), Касаційна колегія вказала, що факт виникнення митної заборгованості у заявника відображений в акті від 14.06.2006 і, оскільки ІП С. в 15-денний термін не виконав винесене рішення митного органу, до нього обгрунтовано застосовані економічні санкції у зв'язку з несплатою митних платежів у повному обсязі.
Разом з тим, визнаючи правильними висновки судових інстанцій в частині, що стосується обгрунтованості стягнення із заявника митних платежів (мито і ПДВ), Президія ВГС не погодився з висновками в частині, що стосується обгрунтованості стягнення із заявника економічних санкцій і пені з наступних причин.
Згідно зі ст. 5 ТК в митній справі застосовуються акти законодавства, що діють на день прийняття митної декларації, за винятком випадків, передбачених ТК та іншими актами законодавства Республіки Білорусь. Як зазначено у ст. 119 ТК, митні платежі сплачуються до прийняття або одночасно з прийняттям митної декларації.
Матеріали справи свідчать про те, що заявником були сплачені всі митні платежі за ставками, встановленими постановою № 865, що діяли на день прийняття митної декларації - 26.05.2006.
У силу п. 1.1 Указу № 185 несплата або неповна сплата у встановлений термін платником податків, зборів (зборів) тягне за собою накладення штрафу на індивідуального підприємця у розмірі 20% від несплаченої суми податку, збору (мита), але не менше двох базових величин. Таким чином, зі змісту Указу № 185 вбачається, що економічна санкція у вигляді штрафу застосовується у разі несплати чи неповної сплати платником мита у встановлений термін.
Указ № 349, изменив законодательство о таможенных платежах, не установил сроки исполнения налогового обязательства и уплаты (доплаты) таможенных пошлин, в течение которых заявитель, уплативший при предоставлении ГТД все причитающиеся таможенные платежи, должен был произвести доплату таможенных платежей по ставкам, утвержденным Указом № 349. Действующее таможенное законодательство также не содержит правовых норм, регулирующих вопросы доплаты таможенных платежей в связи с принятием нормативных актов о введении повышающих ставок ввозных таможенных пошлин.
Поскольку на момент представления ГТД заявитель не знал и не мог знать о том, что Указом № 349 будут введены новые ставки ввозных таможенных пошлин, таможенный орган необоснованно сделал вывод о нарушении ИП С. сроков уплаты таможенных платежей. В этой связи применение таможней, судебными инстанциями к спорным правоотношениям ст. 119 ТК, п. 27 Инструкции неправомерно.
Акт о возникновении таможенной задолженности от 14.06.2006 составлен таможней только на основании проверки ГТД от 26.05.2006, по которой товар оформлен в таможенном режиме выпуска для свободного обращения с уплатой всех таможенных платежей, без уведомления ИП С. о необходимости доплаты таможенных платежей в соответствии с Указом № 349. В решении таможни указан срок, в который заявитель должен был произвести уплату экономических санкций, начисленных при составлении акта о возникновении таможенной задолженности.
Судебные инстанции, как отметил Президиум ВХС, при рассмотрении данного дела приняли судебные постановления без учета указанных обстоятельств. Применительно к спорным правоотношениям экономические санкции могли быть применены только в случае невыполнения в установленный срок субъектом предпринимательской деятельности требования таможенного органа об уплате (доплате) таможенных платежей, начисленных по новым ставкам, введенным законодательным актом после выпуска товара в свободное обращение.
Является неправильным вывод хозяйственного суда апелляционной инстанции о том, что возникновение таможенной задолженности для начисления пени исчисляется не с момента предъявления ГТД - 27.05.2006, а со дня, следующего за днем официального опубликования Указа от 25.05.2006 № 349, - 06.06.2006, поскольку с этого момента у заявителя возникла обязанность произвести доплату таможенной пошлины и НДС.
При этом Президиум ВХС исходил из того, что пеня является санкцией, которая применяется в случае нарушения со стороны субъектов предпринимательской деятельности сроков оплаты (доплаты) таможенных платежей. Поскольку в рассматриваемом случае законодательством срок уплаты (доплаты) введенных Указом № 349 ставок таможенных пошлин не установлен, то и применение санкции в виде пени к ИП С. неправомерно.
Таким образом, Президиум ВХС протест первого заместителя Председателя ВХС удовлетворил частично. Решения хозяйственного суда Гродненской области, постановление апелляционной инстанции и постановление Кассационной коллегии по данному делу были изменены: решение таможни признано недействительным в части взыскания с ИП С. экономических санкций и пени.
Вопросы подведомствености при рассмотрении споров с участием таможенных органов остаются достаточно актуальными, а ошибки при разрешении вопроса подведомственности - частыми. Как же складывается судебная практика в данном направлении?
В соответствии с п. 1 постановления Пленума Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь от 19.05.2005 № 18 "О практике разрешения споров с участи-ем таможенных органов" хозяйственным судам подведомствены дела о признании недействительными решений таможенных органов, нарушающих права и законные интересы субъекта предпринимательской деятельности. Такие дела согласно ст. 42 Хозяйственного процессуального кодекса Республики Беларусь (далее - ХПК) относятся к категории дел о признании недействительным ненормативного правового акта государственного органа.
Законодательство наделяет таможенные органы Республики Беларусь правом вынесения таких решений (ненормативных правовых актов), как: о взыскании таможенных платежей и пени, о бесспорном взысканий денежных средств со счетов должника, классификационных решений и др.
Згідно зі ст. 3 Закона Республики Беларусь от 10.01.2000 № 361-З "О нормативных правовых актах Республики Беларусь" ненормативными правовыми актами являются правовые акты, принимаемые с целью осуществления конкретных организационных, контрольных или распорядительных мероприятий либо рассчитанных на иное однократное применение.
Таким образом, чтобы признаваться ненормативным правовым актом, решение таможенного органа должно соответствовать определенной форме и влиять на правоотношения, возникшие между таможенным органом и субъектом хозяйственной деятельности (устанавливать правоотношения, изменять или прекращать их).
Заявление о признании недействительным ненормативного правового акта таможенного органа, который не отвечает вышеуказанным требованиям, не подлежит рассмотрению в суде ввиду неподведомственности. В случае подачи такого заявления суд, руководствуясь ст. 164 ХПК, отказывает в его принятии, а если заявление принято к производству и суд установил, что дело ему не подведомственно, то производство по такому делу на основании ст. 149 ХПК подлежит прекращению.
Отметим, что отказ в принятии заявления и прекращение производства по делу лишают в последующем истца возможности обратиться в суд с иском к тому же ответчику, по тому же предмету и основаниям.
В качестве иллюстраций приведем несколько примеров из судебной практики.
Приклад 1
В Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь обратилось РУП "Б" с заявлением о признании недействительным решения Государственного таможенного комитета Республики Беларусь о классификации товара.
При этом в качестве классификационного решения заявитель указывал письмо Государственного таможенного комитета Республики Беларусь, которое являлось ответом на жалобу РУП "Б" на решение Минской региональной таможни о взыскании таможенных платежей.
Верховный Суд Республики Беларусь на основании ст. 164 ХПК отказал в принятии заявления в связи с неподведомственностью, указав в определении, что данное письмо Государственного таможенного комитета Республики Беларусь не является актом ненормативного характера и, соответственно, не может быть признано недействительным.
Не согласившись с определением суда, РУП "Б" подало кассационную жалобу. В качестве основания для отмены определения суда заявитель привел следующие доводы.
Согласно разъясняющему письму Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь от 31.08.2001 № 03-25/1431 решение по классификации товара может быть оформлено в виде письма, указания и т.п., оно должно быть подписано председателем (заместителем председателя) Государственного таможенного комитета Республики Беларусь и касаться классификации товара. Так как ответ на жалобу подписан заместителем председателя Государственного таможенного комитета Республики Беларусь и касается классификации товара, то, соответственно, это письмо может рассматриваться в качестве классификационного решения (ненормативного правового акта).
Государственный таможенный комитет Республики Беларусь в отзыве на жалобу выразил свое несогласие с ее содержанием и указал, что письмо не нарушает права и законные интересы РУП "Б" (письмо разъясняет причины отказа в удовлетворении жалобы заявителя на решение таможни о взыскании таможенной задолженности) и, следовательно, не может рассматриваться в качестве ненормативного правового акта.
Кассационная коллегия Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь исследовала материалы дела и, заслушав доводы сторон, отказала РУП "Б" в удовлетворении жалобы, указав в постановлении следующее.
По спорным правоотношениям имеется решение компетентного органа (решение Минской региональной таможни), которое обжаловано в вышестоящий орган и может быть обжаловано в суд. Письмо Государственного таможенного комитета Республики Беларусь не содержит обязательных предписаний, влекущих для субъекта хозяйствования юридические последствия, и, соответственно, не может рассматриваться в качестве ненормативного правового акта государственного органа.
Приклад 2
Высший Хозяйственный Суд Республики Беларусь отказал в принятии заявления СООО "К" о признании незаконными действий заместителя председателя Государственного таможенного комитета Республики Беларусь по признанию недействительным сертификата о происхождении товара формы СТ-1 в связи с неподведомственностью.
Не согласившись с определением суда, СООО "К" подало кассационную жалобу. В качестве основания для отмены определения суда было указано то обстоятельство, что письмом заместителя председателя Государственного таможенного комитета Республики Беларусь отказано в удовлетворении жалобы СООО "К", чем нарушены его законные права. В то же время письмо не может рассматриваться как ненормативный правовой акт, следовательно, оно может быть обжаловано как действие должностного лица государственного органа.
Государственный таможенный комитет Республики Беларусь в отзыве на кассационную жалобу привел следующие доводы.
Відповідно до ст. 42 ХПК хозяйственным судам подведомственны заявления по признанию незаконными действий должностных лиц государственных органов, которые затрагивают права и законные интересы заявителя в сфере предпринимательской деятельности.
Письмо, подписанное заместителем председателя Государственного таможенного комитета Республики Беларусь, является ответом на жалобу СООО "К" на решение Витебской таможни о взыскании таможенной задолженности и применении экономических санкций, вынесенное в связи с представлением недействительного сертификата формы СТ-1. Таким образом, по данному делу имеется решение Витебской таможни (ненормативный правовой акт), которое и может быть обжаловано в судебном порядке. Письмо, подписанное заместителем председателя Государственного таможенного комитета Республики Беларусь, само по себе не влечет правовых последствий для заявителя (такие последствия уже повлекло решение Витебской таможни) и, соответственно, не может быть предметом рассмотрения в суде.
Кассационная коллегия Высшего Хозяйственного Суда Республики Беларусь, рассмотрев материалы дела, отказала СООО "К" в удовлетворении жалобы и оставила определение суда об отказе в принятии заявления в связи с неподведомственностью без изменений.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція Республіки Білорусь 1994 року. Прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканському референдумі 24 листопада 1996р. Та 17 жовтня 2004р.) Мінськ «Білорусь» 2004р.
2. Митний кодекс Республіки Білорусь від 4 січня 2007р. № 204-З. Прийнятий Палатою представників 7 грудня 2006 року. Схвалений Радою Республіки 20 грудня 2006 року. (Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь, 24.01.2007, № 17, реєстр. № 2 / 1301 від 11.01.2007).
3. Козирін О.М. Митне право Росії: Учеб. Посібник. М.: Спарк, 2004р.
4. Основи митної справи: Учеб. Посібник в 7 вип. Вип. 1: Розвиток митної справи в Росії / Наук. Ред. П.В. Дзюбенко. М., РІО РОТА, 2001.
5. Основи митної справи: Учеб. Посібник в 7 вип. Вип 4: Правове регулювання митної справи / Ю.В. Воробйов, За заг. ред. В.А. Максімцева. М., РІО РОТА, 2002.
6. Митне право Республіки Білорусь. Черевченко Н.В.; 2007р., 300с.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
52.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Практика розгляду справ у касаційній інстанції
Практика розгляду справ у судах по адміністративних пра-вопорушень передбачених ст 173
Дослідження організації роботи митних органів України в сфері попередження скоєння митних злочинів
Структура митних органів і способи комплектування митних установ
Виконання рішень третейського суду і підсудність справ за участю іноземних осіб
Строки розгляду адміністративних справ
Принцип колегіального розгляду справ
Порядок розгляду справ в апеляційному порядку
Оформлення справ після їх розгляду в суді
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru