додати матеріал


Право на відпочинок і його гарантії

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Реферат на тему: ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК І ЙОГО ГАРАНТІЇ
По курсу: Трудове право
ЗМІСТ
Введення. Поняття часу відпочинку.
Види часу відпочинку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2
Частина I. Перерви в роботі.
Вихідні, святкові і неробочі дні ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5

Частина II.Отпуска ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 14
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .25
Література ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 26
Стаття 37 Конституції Російської Федерації закріплює право кожного громадянина на відпочинок.
У трудовому кодексі Російської Федерації, прийнятому Державною Думою 21 грудня 2001 року були вперше сформульовані загальні поняття часу відпочинку.
Час відпочинку - час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати на свій розсуд.
Положення Кодексу забезпечують реалізацію права працівників на відпочинок шляхом встановлення максимальної тривалості робочого часу, обмеження роботи понад нормальну тривалість робочого часу, законодавчо закріплюють види часу відпочинку та їх мінімальну тривалість, визначають порядок чергування робочого часу і часу відпочинку.
Особливості регулювання часу відпочинку працівників конкретного регіону можуть бути відображені в регіональному законодавстві про працю. При цьому рівень трудових прав і соціальних гарантій працівників не може бути знижений у порівнянні з відповідним рівнем, встановленим федеральним трудовим законодавством.
Додаткові гарантії працівникам, що стосуються часу відпочинку, можуть бути передбачені в колективних договорах, угодах та локальних нормативних актах конкретних організацій. Однак вони не повинні містити норм, що обмежують трудові права працівників порівняно з Кодексом, законами та іншими нормативними правовими актами.
Надання додаткових пільг у сфері часу відпочинку може бути передбачено і безпосередньо в трудовому договорі з конкретним працівником, але при цьому його положення не може бути погіршене у порівнянні з трудовим законодавством, колективними договорами та угодами, локальними нормативними актами організації.
Час відпочинку надається для відновлення сил і працездатності працівника. Використання часу відпочинку цілком залежить від самого працівника. Це може бути як відпочинок, так і інші сфери діяльності: навчання, робота вдома, творча діяльність і т.д.

Види часу відпочинку (Стаття 107)

Видами часу відпочинку є:
перерви протягом робочого дня (зміни);
щоденний (междусменного) відпочинок;
вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок);
неробочі святкові дні;
відпустки.
У статті 107 міститься перелік основних видів часу відпочинку.
Кодекс передбачає два види перерв:
перерви для відпочинку та харчування, які не включені в робочий час і не оплачуються (ст. 108 Кодексу);
перерви, які представляються окремим категоріям працівників. Вони включені в робочий час і підлягають оплаті. До числа таких перерв відносяться спеціальні перерви, обумовлені технологією і організацією виробництва і праці, спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку (ст. 109 Кодексу), перерви для годування дитини (ст.258 Кодексу).
- 4 -
Щоденний (междусменного) відпочинок являє собою період часу з моменту закінчення робочого дня (зміни) і до її початку на наступний день. Конкретна тривалість цього виду відпочинку встановлюється правилами внутрішнього розпорядку, графіками змінності і залежить від режиму роботи, тривалості робочого дня, тривалості обідньої перерви. Мінімальна тривалості щоденного (междусменного) відпочинку Кодексом не передбачається. При визначенні мінімальної тривалості зазвичай виходять з того, що вона разом з часом перерви для відпочинку і харчування повинна становити не менше подвійної тривалості робочого часу у попередній відпочинку робочий день (зміну). Так, після дванадцятигодинний зміни Міжзмінний відпочинок повинен тривати не менше доби.
При багатозмінної роботі зазначений норматив може бути дотриманий лише в тому випадку, якщо перехід працівників з однієї зміни в іншу здійснюється після вихідного дня.
Для окремих категорій працівників, тривалість щоденного междусменного відпочинку передбачена відповідними положеннями про робочий час і час відпочинку. Так, відповідно до п. 3.3 Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден морського флоту часом щоденного відпочинку членів екіпажів вважаються проміжки між вахтами або періодами виконання суднових робіт. Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше 12 годин.
Аналогічні правила діють в Положеннях про робочий час і час відпочинку для працівників річкового флоту, водіїв автомобілів та інших категорій працівників.

- 5 -
Частина I. Перерви в роботі.
Вихідні, святкові і неробочі дні (Глава 18)

П е р е р и в и д л я о т д и х а і п і т а н і я

Кодекс визначив мінімальну і максимальну тривалість перерви для відпочинку та харчування. У колишньому законодавстві мінімальна тривалість робочого дня не вказувалася.
Протягом робочого дня (зміни) працівнику має бути надана перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин і не менше 30 хвилин, що в робочий час не включається (Стаття 108)
Зазвичай перерву для відпочинку та харчування надається не пізніше ніж через чотири години після початку роботи. Дане правило було закріплено в КЗпП, але не передбачено новим Кодексом. На практиці, проте, в більшості випадків використовується саме цей варіант, оскільки він представляється найбільш доцільним і зручним для працівника.
Час надання перерви і її конкретна тривалість встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку організації або за угодою між працівником і роботодавцем.
На роботах, де за умовами виробництва (роботи) надання перерви для відпочинку та харчування неможливо, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові можливість відпочинку і прийому їжі в робочий час. Перелік таких робіт, а також місця для відпочинку і прийому
- 6 -
їжі встановлюються правилами внутрішнього трудового розпорядку організації. (Стаття 108)
Конкретна тривалість обідньої перерви залежить від того, які умови для харчування працівників створені в даній організації.
Час обідньої перерви не включається в робочий час і не оплачується, тому працівник може використовувати його на свій розсуд, у т.ч. і відлучатися з місця виконання роботи. У всіх випадках, коли робочий день (зміна) тривають не більше шести годин і працівник трудиться неповний робочий день, обідня перерва може не встановлюватися.
Проте можливі випадки, коли перерва для харчування за умовами роботи встановити неможливо. Так у пункті 3.2 «Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден морського флоту» говориться: «У тих випадках, коли за умовами роботи члену екіпажу
перерву для прийому їжі встановити не можна, при цьому йому повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу;
час для прийому їжі включається в робочий час, якщо працівник на цей період не звільняється від виконання покладених на нього обов'язків »
.
З п е ц і а л ь н и е п е р е р и в и д л я
про б о г р е в а н і я і о т д и х а
На окремих видах робіт передбачається надання працівникам протягом робочого часу спеціальних перерв, обумовлених технологією і організацією виробництва і праці.
(Стаття 109)
                                               - 7 -
Перерви, зазначені в цій статті, включаються в робочий час і підлягають оплаті.
Відповідно до статті 224 Кодексу «встановлення перерв для відпочинку, що включаються в робочий час, є обов'язком роботодавця». Необхідність додаткових перерв обумовлюється специфікою роботи. На шкідливих виробництвах часто вводяться короткочасні перерви для відпочинку, подібна практика існує і на виробництвах з небезпечними умовами праці. Ці невеличкі паузи необхідні для того, щоб зменшити ступінь впливу несприятливих факторів на людський організм. До таких несприятливих факторів відносяться підвищений рівень шуму, вібрація, вплив низьких або високих температур, випромінювання. Також додаткові перерви встановлюються для працівників, чия праця пов'язана підвищеним фізичним або нервовим напруженням, якщо він вимагає постійної максимальної концентрації уваги. Так відповідно до «Положення про робочий час і час відпочинку працівників експлуатаційних підприємств зв'язку» перерви між сеансами для працівників радіозв'язку, радіомовлення, телемовлення і радіотрансляційних вузлів тривалістю менше чотирьох годин, не перевищують одного години включаються в робочий час. "Перерви між сеансами в нічний час тривалістю в одну годину і більше в робочий час не включаються за умови надання працівникам приміщення для відпочинку з постільними речами. Працівникам, які можуть бути залучені до роботи в будь-який момент ... не дозволяється відлучатися з службового приміщення на випадок екстреного виклику на робоче місце. При цьому всі перерви між сеансами включаються їм у робочий час. »(Пункт 14« Положення ... »).
- 8 -

У статті 109 Кодексу йдеться про спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку для працівників, що працюють у зимовий час у
не опалювальних приміщеннях і на відкритому повітрі. Такі перерви включаються в робочий час. Роботодавець повинен забезпечити умови для обігрівання і відпочинок робітників. Тривалість і кількість таких
перерв визначається в залежності від температури повітря і швидкості вітру. Якщо погодні умови не дозволяють проводити такі роботи, то відповідно до статті 74 Кодексу працівники повинні бути переведені на іншу роботу. Якщо можливість перекладу в роботодавця відсутній, то він повинен сплатити простий (стаття 157 Кодексу).
Е ж е н е д і л ь н и і н е п р е р и в н и й о т д и х
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку не може бути менше 42 годин (Стаття 110).
Мінімальна тривалість щотижневого відпочинку в порівнянні з попереднім законодавством не змінилася. Вона обчислюється з моменту закінчення роботи напередодні вихідного дня до моменту початку роботи в наступний за вихідним день. Конкретна тривалість безперервного щотижневого відпочинку залежить від ряду факторів: від виду робочого тижня - 5-ти або 6-ти денна, від тривалості робочого дня (зміни), від графіка змінності. Так при підсумованому робочому часу (при вахтовому способі організації робіт) тривалість щотижневого безперервного відпочинку непостійна, вона може то перевищувати 42 години, то бути менше встановленої норми. Тим не менше за обліковий період норми тривалості безперервного відпочинку мають бути дотримані, що враховується при складанні графіка робіт. Так у
- 9 -
«Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв автомобілів» говориться: «У разі встановлення водієм при підсумованому обліку робочого часу робочих змін тривалістю понад 10 годин тривалість щотижневого відпочинку може бути скорочена, але не
менше ніж до 29 годин. У середньому за обліковий період тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше 42 годин »(пункт23). Відповідно до статей 7 і 8 цього Положення тривалість робочої зміни водія автомобіля не може перевищувати 12 годин на добу, а згідно статті 13 сумарне робочий час не може перевищувати 90 годин за два тижні, в цьому випадку час щотижневого робочого відпочинку між двома робочими тижнями в середньому може становити 33 години.
В и х і д н и е д н і
Вихідні дні для відпочинку і відновлення сил надаються всім працюючим згідно з трудовим договором. Вихідними днями вважаються певні дні календарного тижня, коли працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні встановлюється колективним договором або правилами внутрішнього розпорядку організації. Обидва вихідних дні надаються, як правило, підряд. (Стаття 111)
Традиційно другий вихідним днем ​​при п'ятиденному робочому тижні є субота. В окремих випадках друга вихідним днем ​​може бути понеділок. Це може бути пов'язано зі специфікою роботи окремих установ.
Якщо працівник перебуває у відрядженні, то використовувати свій вихідний день повинен за місцем перебування. На них поширюється
- 10 -
режим робочого часу та відпочинку тих організацій, куди вони відряджені. Не використані під час відрядження дні відпочинку після повернення не компенсуються, за винятком тих випадків, коли
працівник був відряджений спеціально для роботи у вихідні або неробочі святкові дні. Якщо працівник за розпорядженням роботодавця виїжджає у відрядження у вихідний день, то після повернення йому повинен бути наданий інший день відпочинку.
Якщо в якості роботодавця виступає фізична особа, порядок надання вихідних днів визначається угодою сторін трудового договору
При цьому тривалість робочого тижня не може бути більше, ніж ... встановлено цим Кодексом. (Статья305).
Окремим категоріям працівників надаються додаткові вихідні дні, що передбачено відповідними статтями Кодексу.
Так, право на чотири додаткових оплачуваних дні вихідних на місяць має один з батьків (опікун, піклувальник) для догляду за дітьми-інвалідами та інвалідами з дитинства до досягнення ними восемнадца-
ти річного віку. (Стаття 262).
Згідно з тією ж статтею, один додатковий неоплачувану вихідний день на місяць може бути наданий жінкам, які працюють у сільській місцевості за їх письмовою заявою. Таким же правом володіє один з батьків дитини у віці до шістнадцяти років, працює в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях. (Стаття 319).
У всіх перерахованих випадках додаткові вихідні дні повинні бути використані протягом конкретного місяця. Вони не сумуються та не підлягають переносу на інший термін.
- 11 -
Кодекс передбачає додаткові вихідні дні зі збереженням заробітної плати працівникам на наступний день після здачі донорської крові. (Стаття 186).
Додаткові вихідні дні надаються також працівникам, що поєднують роботу із заочним і вечірнім навчанням. (Стаття 174).
Додаткові вихідні дні можуть бути передбачені федеральними законами та іншими нормативними правовими актами для окремих категорій працівників, а також конкретному працівникові, що має бути обумовлено при укладанні трудового договору.
В організаціях, зупинення роботи в яких у вихідні дні неможливе з виробничо-технічних і організаційних умов, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку організації. (Стаття 112).

Н е р о б о ч і е п р а з д н і ч н и е д н і

Стаття 112 Кодексу містить перелік неробочих святкових днів, встановлених для всіх громадян Російської Федерації, на яких поширюється дія трудового законодавства. Встановлено новий неробочий святковий день - 23 лютого - День захисника Вітчизни, що збільшило кількість неробочих святкових днів в порівнянні передбаченими в КЗпП.
Крім неробочих святкових днів, встановлених федеральним законодавством для працівників конкретного суб'єкта Російської Федерації регіональне законодавство може передбачити й інші неробочі святкові дні, враховуючи звичаї, традиції історичні та культурні особливості, що склалися в регіоні. Надання таких
- 12 -
неробочих святкових днів здійснюється за рахунок регіонального бюджету.
При збігу вихідного і неробочого святкового днів вихідний день переноситься на наступний після святкового робочий день. (Стаття 112).
Згідно зі статтею 120 Кодексу неробочі святкові дні припадають на період відпустки не включаються до календарних днів відпустки. Таким чином, кожному працівникові гарантовано використання для відпочинку одинадцяти неробочих днів.
У другій частині статті 112 Кодексу зазначається, що у вихідні святкові дні допускаються окремі види робіт. Це роботи, пов'язані з необхідністю обслуговування населення. До них відносяться роботи аварійних та рятувальних служб, станцій швидкої та невідкладної медичної допомоги, лікарень, магазинів і ряду інших організацій.
З метою раціонального використання вихідних і неробочих святкових днів Уряд Російської федерації має право переносити вихідні на інші дні. (Статья112).
Стаття 113 Кодексу забороняє притягнення працівника до роботи у вихідні та святкові дні, але на відміну від колишнього законодавства, це лише загальне правило. Кодекс забороняє роботу в будь-який вихідний день, що надаються працівнику у відповідності з правилами внутрішнього розпорядку, навіть якщо він не збігається з загальновстановленими вихідним днем.
Обов'язковою умова залучення до роботи у вихідні та святкові дні є письмова згода працівника. Кодекс не містить переліку випадків, коли працівник може залучатися до роботи у вихідні дні без такої згоди. Таким чином, відмова від роботи у вихідні та святкові дні не може розглядатися як порушення трудової дисципліни. Під
- 13 -
другої частини статті міститься перелік випадків, коли працівники можуть залучатися до роботи у вихідні дні за умови їхньої письмової згоди:
для запобігання виробничої аварії, катастрофи, усунення наслідки виробничої аварії, катастрофи або стихійного лиха;
для запобігання нещасних випадків, знищення або псування майна;
для виконання заздалегідь непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота організації в цілому або її окремих підрозділів.
В інших випадках, для залучення до роботи у вихідні дні крім письмової згоди працівника необхідний облік думки виборного профспілкового органу даної організації (стаття 372).
Особливий порядок залучення до роботи у вихідні та святкові дні передбачений для творчих працівників організацій кінематографії, знімальних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків, засобів масової інформації. Такий порядок має регламентуватися або Урядом РФ, або колективним договором.
Заборонено залучати у вихідні, святкові та неробочі дні до роботи вагітних жінок (стаття 259 Кодексу), працівників молодше 18 років, за винятком творчих працівників, а також професійних спортсменів у відповідності зі спеціальними переліками (стаття 268 Кодексу).
Стаття 153 Кодексу передбачає компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні. У наказі роботодавця про залучення
- 14 -
працівників до роботи у вихідні дні повинна бути вказана форма компенсації за роботу відповідно до статті 153 Кодексу.

Частина II. Відпустки. (Глава 19)
Працівникам надаються щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Відповідно до статті 37 Конституції РФ кожному громадянину, яка працює за трудовим договором, гарантується встановлений федеральним законом щорічну оплачувану відпустку.
Одним з принципів правового регулювання трудових відносин, визначених у ст. 2 Кодексу, є принцип забезпечення права на відпочинок, включаючи надання щорічної оплачуваної відпустки.
При укладенні трудового договору у працівника виникає право на щорічну оплачувану відпустку, а у працедавця з'являється обов'язок надати працівникові відпустку відповідно до чинного законодавства.
В законодавстві Російської Федерації відсутні підстави, які дозволяють позбавити працівника права на відпустку або обмежити це право. Відпустки надаються всім працюючим за трудовим договором незалежно від форми власності та організаційно-правової форми організації, де здійснюється трудова діяльність. Не мають значення займана посада або виконувана робота, умови та термін трудового договору, ступінь зайнятості (повне або неповний робочий час), форма і розмір оплати праці, місце виконання трудових обов'язків (тобто в організації або вдома) і інші фактори.
- 15 -
Деякі особливості надання щорічних оплачуваних відпусток передбачені для осіб, які працюють за сумісництвом (стаття 286), для працівників, які уклали трудовий договір на термін до двох місяців (стаття 291), для працівників зайнятих на сезонних роботах (стаття 295), для працівників, які уклали договір з роботодавцем - фізичною особою (стаття 305).
Основною гарантією використання щорічної відпустки безпосередньо для відпочинку, відновлення сил і працездатності є збереження за працівником місця роботи (посади) і середнього заробітку. У період перебування у відпустці працівник не може бути звільнений з ініціативи роботодавця, за винятком випадку ліквідації підприємства або припинення діяльності роботодавцем - фізичною особою (стаття 81). Разом з тим під час відпустки працівник має право розірвати трудовий договір за своєю ініціативою в порядку, передбаченому статтею 80 Кодексу.
Щорічна оплачувана відпустка зазвичай складається з щорічної основної оплачуваної відпустки, який наданий всім працівникам, і щорічних додаткових оплачуваних відпусток, які передбачені законодавством для окремих категорій працівників.

П р о д о л ж і т е л ь н о с т ь е ж е р о д н о г о

про с н о в н о г о п л а ч і в а е м о г о о т п у с к а
Щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 28 календарних днів.
- 16 -
          Стаття 115 Кодексу визначає мінімальну тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки, яка гарантується всім працівникам, які уклали трудовий договір. У порівнянні з попереднім законодавством вона фактично не змінилася, але в Кодексі тривалість щорічної оплачуваної відпустки закріплена в календарних днях, а КЗпП встановлював в робочих днях. Таким чином Кодекс передбачає оплату 28 календарних днів відпустки, а КЗпП - 24 робочих днів.
Для окремих категорій працівників передбачені щорічні основні оплачувані відпустки, мінімальна тривалість яких перевищує 28 календарних днів. Такі працівники мають потребу в більш тривалому відпочинку за станом здоров'я, через їх віку, умов і характеру праці та інших факторів.
Подовжені основні відпустки надаються відповідно до Кодексу та іншими федеральними законами:
працівникам молодше 18 років тривалістю не менше 31 календарного дня (стаття 267);
педагогічним працівникам (стаття 334 Кодексу), тривалість такої відпустки визначена постановою Уряду РФ «Про відпустки працівників освітніх закладів та педагогічних працівників інших установ, підприємств і організацій» і становить 56 і 42 календарних дні;
інвалідам (незалежно від групи інвалідності) тривалістю не менше 30 календарних днів;
федеральним державним службовцям тривалістю не менше 30 календарних днів;
- 17 -
муніципальним службовцям тривалістю не менше 30 календарних днів;
суддям тривалістю 30 робочих днів. Тривалість щорічних подовжених відпусток суддів, які працюють в районах Крайньої Півночі становить 51 робочий день, в місцевостях, прирівняних до таких районів - 45 робочих днів. Час перебування судді до місця відпочинку і назад, у термін відпустки не зараховується (стаття 19 Закону РФ «Про статус суддів Російської Федерації» від 26.06.1992;
суддям Конституційного Суду РФ тривалістю 48 робочих днів (п.5 Указу Президента РФ від 14.09.1995 «Про заходи щодо забезпечення матеріальних гарантій незалежності суддів Конституційного Суду Російської Федерації»);
прокурорам і слідчим, науковим і педагогічним працівникам наукових і освітніх установ системи Прокуратури РФ тривалістю 30 робочих днів;
громадянам, зайнятим на роботах з хімічною зброєю, тривалістю 56 і 49 календарних днів залежно від вреденості та небезпечності умов праці;
рятувальникам професійних аварійно-рятувальних формувань і служб - не менше 30 діб;
науковим працівникам, які працюють у наукових установах, що фінансуються з федерального бюджету 48 і 36 робочих днів;
працівникам організацій охорони здоров'я, що здійснюють діагностику та лікування ВІЛ-інфікованих, а також працівникам організацій, робота яких пов'язана з матеріалами, що містять вірус імунодефіциту людини, тривалістю 36 робочих днів.
- 18 -

Е ж е р о д н и е д о п о л н т е л ь н к ц л а ч і в а м и е

о т п у с к а
Щорічні додаткові оплачувані відпустки надаються працівникам, зайнятих на роботах із шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, працівникам, які мають особливий характер роботи, працівникам з ненормованим робочим днем, працівникам працюють у районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях, а також в інших випадках , передбачених федеральними законами.
Цілі надання додаткових відпусток окремим категоріям працівників різні. Значна частина додаткових відпусток носить компенсаційний характер і надається для того, щоб послабити і, по можливості, відшкодувати шкідливий вплив несприятливих виробничих факторів на здоров'я людини. Такі додаткові відпустки надаються:
працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці (стаття 117 Кодексу);
працівникам, чия робота має особливий характер (стаття 118 Кодексу);
працівникам з ненормованим робочим днем (стаття 119 Кодексу);
працівники, які працюють в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях (стаття 321 Кодексу).
Крім цього додаткові відпустки можуть носити стимулюючий характер і надаватися за вислугу років, за тривалий стаж роботи в організації та в інших випадках.
Організації з урахуванням своїх виробничих і фінансових можливостей можуть самостійно встановлювати додаткові
- 19 -
відпустки для працівників, якщо інше не передбачено федеральним законом (стаття 116).

І з ч і з л е н і е п р о д о л ж і т е л ь н о с т і

е ж е р о д н и х про п л а ч і в а м и х о т п у с к о в
Кодекс передбачає обчислення тривалості як щорічної основної, так і щорічної додаткової відпусток у календарних днях на відміну від колишнього законодавства, згідно якого відпустки обчислювалися, як правило, в робочих днях. Загальна тривалість відпустки не обмежується максимальною межею. У раніше діючому законодавстві в окремих випадках такі обмеження передбачати-
валися. Тривалість відпустки збільшується, якщо на його час припадають неробочі святкові дні.
При обчисленні загальної тривалості щорічної оплачуваної відпустки додаткові оплачувані відпустки підсумовуються з щорічною основною оплачуваною відпусткою (стаття 120 Кодексу).
 

І з ч і з л е н н я с т а ж а р о б о т и,

що дає право на щорічну основну оплачувану відпустку

Стаття 121 Кодексу стримає перелік періодів часу, які включаються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну оплачувану відпустку та перелік періодів часу, не включаються в зазначений період.
До числа періодів часу, які включаються до стажу роботи, необхідний для отримання основного щорічного оплачуваної відпустки, відносяться, в першу чергу, час фактичної роботи, тобто час, коли
- 20 -
працівник безпосередньо виконував свої трудові обов'язки, обумовлені укладеним з ним трудовим договором.
Відповідно до ч.6 ст. 40 ДВК РФ особам, засудженим до виправних робіт без позбавлення волі надано право на щорічну оплачувану відпустку. Час відбування виправних робіт зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку.
До стажу роботи зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада). До числа таких періодів відносяться:
час виконання працівником державних або громадських обов'язків:
військові збори, медичний огляд, лікування і виконання інших обов'язків, пов'язаних з військовим обліком;
час явки по призову в податковий орган, органи дізнання та попереднього слідства, до прокуратури або до суду в якості свідків, потерпілих, їх законних представників, експертів, спеціалістів, перекладачів, понятих і т.д.;
час роботи в якості народних, арбітражних або присяжних засідателів;
час діяльності в якості члена виборчої комісії та деякі інші види діяльності;
час щорічних основних і додаткових оплачуваних відпусток, а також навчальних відпусток;
час, коли працівник отримував допомогу по державному соціальному страхуванню у зв'язку із захворюванням, травмою, вагітністю та пологами, доглядом за хворими членами сім'ї, курортним лікуванням;
- 21 -
час проходження працівником медичного обстеження, якщо він зобов'язаний його проходити відповідно до законодавства;
дні здачі крові та її компонентів;
час підвищення кваліфікації з відривом від роботи, яка здійснюється за направленням роботодавця;
час призупинення робіт органами державного нагляду за дотриманням трудового законодавства;
час відпусток без збереження заробітної плати, тривалість яких не перевищує 7 днів;
час вимушеного прогулу при незаконному звільненні або відстороненні від роботи, якщо працівник згодом був відновлений на роботі;
інші періоди часу, встановлені як в законодавчому, так і в договірному порядку.
Перелік періодів часу, які не включаються до стажу для отримання щорічної основної оплачуваної відпустки, є вичерпним. Ні в яких інших актах і документах не можуть бути передбачені інші періоди часу, які не включаються до стажу:
час відсутності працівника на роботі без поважних причин, у тому числі внаслідок його відсторонення від роботи у випадках, передбачених статтею 76 цього Кодексу (алкогольне, наркотичне чи токсичне сп'яніння, не пройшли у встановленому порядку навчання і перевірку знань, не пройшли обов'язковий медичний огляд, при виявлення медичних протипоказань, на вимогу органів і посадових осіб, уповноважених федеральними законами або нормативними правовими актами);
час відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею встановленого законом віку;
- 22 -
час надаються на прохання працівника відпусток без збереження заробленої плати тривалістю понад сім календарних днів.
Стаття 122 Кодексу встановлює порядок надання щорічних оплачуваних відпусток. Щорічна оплачувана відпустка повинна надаватися працівникові один раз на кожному робочому році. Робочий рік становить 12 календарних місяці, але на відміну від календарного року обчислюється не з січня місяця, а з дня надходження працівника на роботу в конкретну організацію. В окремих випадках тривалість робочого року може збільшуватися: якщо який-небудь період часу, згідно з законодавством не включається до стажу, який дає право на одержання щорічної оплачуваної відпустки, то закінчення робочого року відповідно відсувається на число днів цього періоду.
У конкретній організації відпустку можуть надавати або одному співробітнику за одним в порядку черговості, або одночасно окремим групам працівників або всьому колективу.
Порядок надання щорічних оплачуваних відпусток за перший рік роботи і за наступні не однаковий. Працівник набуде право на використання відпустки за перший робочий року через 6 місяців безперервної роботи, КЗпП встановлював більш тривалий термін - 11 місяців.
У даній статті міститься перелік категорій працівників, яким роботодавець на їх прохання зобов'язаний надати відпустку навіть у тому випадку, якщо вони ще не опрацювали 6 місяців:
жінкам - перед відпусткою по вагітності та пологах або безпосередньо після нього;
працівникам віком до вісімнадцяти років;
працівникам, які усиновили дитину віком до трьох місяців;
- 23 -
в інших випадках, передбачених федеральним законодавством.
У разі надання відпустку за перший рік авансом його тривалість повинна бути повною і оплачуватися він повинен у повному розмірі.
Відпустка за другий рік роботи і в подальшому може надаватися в будь-який час робочого року, в тому числі і авансом.
Стаття 123 присвячена черговості надання щорічних відпусток, вона регламентує порядок затвердження графіка відпусток, який дещо змінено у порівнянні з попереднім законодавством, так затвердження графіка згідно з Кодексом має відбутися не пізніше, ніж за два тижні до настання календарного року, а не до 5 січня, як встановлював КЗпП.
Надання працівникам відпусток не повинно заважати ходу роботи організації, тому побажання працівників приймаються до уваги тільки з урахуванням можливостей роботодавця.
При складання графіка відпусток роботодавець повинен враховувати те, що окремим категоріям громадян відпустки мають бути надані в будь-який зручний для них час.
До зазначених категорій належать працівники:
у віці до 18 років (статья267 Кодексу);
особи, які отримали або перенесли променеву хворобу внаслідок Чорнобильської катастрофи;
інваліди війни, учасники Великої Вітчизняної війни, ветерани;
Герої Радянського Союзу. Герої Російської Федерації і повні кавалери ордена Слави;
- 24 -
Герої Соціалістичної Праці та повні кавалери ордена Трудової Слави;
особи, нагороджені знаком «Почесний донор Росії».
Стаття 124 Кодексу встановлює випадки, коли щорічна оплачувана відпустка повинна бути перенесена, оскільки в силу певних обставин не може бути використаний для відпочинку. До числа таких обставин відноситься тимчасова непрацездатність працівника, виконання ним державних обов'язків, якщо для цього він звільнявся б від роботи відповідно до закону.
Відпустка переноситься за згодою працівника і роботодавця, якщо працівник не був за 2 тижні попереджений про відпустку або своєчасно не проведена оплата за час цієї відпустки.
У виняткових випадках допускається перенесення відпустки на наступний робочий рік. Стаття 124 забороняє ненадання працівникові щорічної оплачуваної відпустки протягом двох років поспіль, ненадання відпустки працівникові до 18 років та працівникам шкідливих виробництв.
Кодекс надає працівнику можливість поділу щорічної оплачуваної відпустки на частини, ініціатива може виходити від будь-якої сторони трудового договору, але необхідна згода двох сторін. Хоча б одна з частин такої відпустки повинна бути не менше 14 календарних днів.
Кодекс в даній статті допускає можливість відкликання працівника з відпустки, в КЗпП про це не згадувалося. Відкликання допускається тільки за згодою працівника і неможливий у відношенні осіб до 18 років, вагітних жінок і працівників шкідливих виробництв.
- 25 -

Стаття 126 встановлює можливість грошової компенсації тієї частини відпустки, яка перевищує 28 календарних днів за письмовою заявою працівника.
При звільненні працівнику виплачується грошова компенсація за всі невикористані відпустки (стаття 127)
          Дана стаття закріплює це право працівника. У разі порушення роботодавцем термінів виплати грошової компенсації вона повинна бути виплачена зі сплатою відсотків у розмірах передбачених статтею 236 Кодексу.
Стаття 128 передбачає можливість надання працівникові відпустки без збереження заробітної плани, на відміну від колишнього законодавства не містить вказівки на короткочасності такої відпустки. Відпустки без збереження змісту можна розділити на два види: перші надаються роботодавцем на підставі домовленості між сторонами, це відпустки за сімейними обставинами, з поважних причин, тривалість такої відпустки також обговорюється сторонами. Другий вид відпусток без збереження змісту роботодавець зобов'язаний надати працівникові на підставі його письмової заяви. Такий обов'язок роботодавця щодо окремих категорій працівників передбачена Кодексом та іншими федеральними законами.

       

    
     
    

ЛІТЕРАТУРА
1. Трудовий кодекс Російської Федерації. - М.: Ось-89, 2002. - 208с.
2. Закон про зайнятість
3. Кодекс законів про працю Російської Федерації. - М.: 1999.
4. Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку працівників плаваючого складу суден річкового флоту. Постанова Мінпраці РФ від 25 травня 1998 р N 18. - М.: 1999.
5. Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку працівників експлуатаційних організацій зв'язку. Постанова Мінпраці від 17 листопада 1997 р. N 58. - М.: 1998.
6. Про затвердження Тимчасового положення про робочий час і час відпочинку членів екіпажів повітряних суден цивільної авіації РФ. Постанова Мінпраці РФ від 25 червня 1993 р. N 124
7. Бочарникова М.А. Час отдиха6 постатейний коментар до розділу V Трудового Кодексу Російської Федерації. - М.: 2002.
8. Коментар до Трудового кодексу Російської Федерації. За редакцією М. Ю. Тихомирова. - М.: 2003.
9. Юридична енциклопедія. Ізд.5. - М.: 2002.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
72кб. | скачати


Схожі роботи:
Гарантії права на працю і відпочинок
Право громадян на інформацію та його гарантії
Соціальні економічні та культурні права громадян україни Право на працю і відпочинок
Обвинувачений і гарантії його процесуальних прав у стадії попереднього
Обвинувачений і гарантії його процесуальних прав у стадії попереднього розслідування
Відпочинок
Робота і відпочинок
Відпочинок у Греції
Літній відпочинок та оподаткування
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru