Поняття і види гарантій реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення волі

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Міністерство внутрішніх справ Російської Федерації

Бєлгородський юридичний інститут

Кафедра кримінального права, кримінології

Дисципліна «Кримінальне право»

Реферат

На Тему: «Поняття і види гарантій реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення волі»

Підготував:

Студент 332 групи

Маленький П.Д.

Білгород 2008

Поняття і види гарантій реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення волі

Безсумнівно, що найважливішим показником високого ступеня демократичності і цивілізованості сучасної держави є закріплення в чинному законодавстві широкої системи прав і свобод людини і громадянина. У такій ситуації права і свободи набувають якість своєрідного базису, на якому грунтується вся розгалужена система юридичних можливостей, що забезпечують максимально повну реалізацію особистістю своїх інтересів.

Разом з тим проголошення прав і свобод може стати порожній формальною декларацією, якщо їх здійснення не буде забезпечено за допомогою різних засобів, які отримали в науковій літературі назву гарантій, під якими розуміється система дії загальних умов і спеціальних засобів, що забезпечують правомірне здійснення прав і свобод особистості. Ці гарантії являють собою не просту сукупність розрізнених елементів, а утворюють відповідає вимогам законності злагоджену і збалансовану у своїх частинах систему, яка виступає чинним механізмом здійснення прав і свобод.

У юриспруденції гарантії традиційно прийнято сприймати як триєдиної системи, що включає в себе: 1) загальні; 2) спеціально-юридичні та 3) організаційні гарантії. Загальні гарантії являють собою економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші види умов, що виступають по відношенню до прав і свобод як сприятливого середовища їх реалізації. Докладно зупинятися на їхній характеристиці ми не будемо, тому що вони вже в достатній мірі вивчені в юридичній літературі і, крім того, не мають будь-якої специфіки, окресленої рамками нашого дисертаційного дослідження. Зазначимо тільки, що сутність загальних гарантій полягає в наявності своєрідною середовища, створює лише можливість реального здійснення прав і свобод особистості. Тому, виступаючи в такій якості, вони не можуть самі по собі забезпечити їх реалізацію та захист, перш за все тому, що таке забезпечення пов'язане з використанням правових засобів, що представляють собою не що інше, як юридичні гарантії.

Суперечливість економічних, політичних і духовних реалій пореформеного періоду в Росії породжує неоднозначність політико-правових тенденцій, що визначають положення засуджених до позбавлення волі в нашому суспільстві. Поряд з негативними проявами соціальної дійсності, визначальними сукупність умов загального характеру, які впливають на процес здійснення даною категорією осіб своїх прав і свобод, слід відзначити появу останнім часом певних позитивних тенденцій, які значним чином розширили сферу їх максимально повної та ефективної реалізації.

Юридичним гарантіям прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, в даній системі відводиться особлива роль тому, що вони є свого роду чинником, що визначає специфіку всієї їх реалізації. Саме наявність юридичних гарантій дозволяє в більшості випадків засудженим до позбавлення волі найбільш результативним чином скористатися наявною у них правовою можливістю, реалізувавши свій той чи інший інтерес.

Загальне поняття юридичних гарантій в науковій літературі не є настільки вже спірним, незважаючи на включення до нього тих чи інших аспектів, що характеризують дану правову категорію. Більшість авторів трактують її досить однозначно і схиляються до думки, що під юридичними гарантіями слід розуміти закріплені законодавством засоби і способи, які безпосередньо забезпечують правомірне здійснення та захист прав, свобод і законних інтересів особистості.

Переходячи до безпосередньої теми нашого дослідження, слід зазначити, що в системі реалізації прав і свобод розглянутої нами категорії осіб юридичні гарантії мають істотне самостійне значення і їх не слід сприймати як другорядний елемента, який надає лише службові функції. Виконуючи своє призначення, вони не тільки забезпечують процес реалізації прав і свобод, а й завдяки цьому перетворюються на самостійний елемент правового становища засуджених до позбавлення волі. Це ж, у свою чергу, зумовлює необхідність звернення до вивчення їх системи, а також сутності та змісту кожного з її елементів.

У чому ж конкретно виявляється юридична гарантування прав і свобод? Н.В. Вітрук серед всіх юридичних гарантій прав і свобод особистості пропонує виділяти дві групи: 1) гарантії реалізації і 2) гарантії охорони (захисту). До гарантій реалізації він відносить такі їх види: конкретизацію меж (кордонів) прав і свобод; юридичні факти, з якими зв'язується їх реалізація; процесуальні форми здійснення прав і свобод; заходи заохочення і пільги для стимулювання правомірної ініціативної їх реалізації.

До другої групи гарантій він відносить нагляд і контроль за правомірністю поведінки суб'єктів права з метою виявлення випадків правопорушень; правовий захист; юридичну відповідальність; припинення та інші правоохоронні заходи; процесуальні форми охорони прав та обов'язків (включаючи форми застосування правоохоронних заходів); профілактику та попередження правопорушень .

Зазначена точка зору є досить грунтовною, що зачіпає практично всі основні аспекти правової системи. Разом з тим запропонована модель має дещо розширювальний характер, досить нечітко характеризує розглянуту нами юридичну категорію. Зокрема, включення до системи юридичних гарантій таких елементів, як конкретизація кордонів прав і свобод, представляється досить абстрактною. Що це за кордону і як їх конкретизувати, залишається тільки здогадуватися. На наш погляд, у даному випадку застосовна більш ємна формулювання даного виду гарантій, запропонована О.М. Бабаєм - самозабезпеченість прав і свобод, що передбачає їх чітке формулювання у законодавстві без можливості двоякого тлумачення.

Те ж саме слід віднести і до гарантій захисту, в які Н.В. Вітрук включає профілактику та попередження злочинності. Зазначені заходи, безсумнівно, мають велике значення в справі боротьби з правопорушеннями, але з суто правової точки зору назвати їх юридичними засобами захисту представляється вельми проблематичним.

Тому, з урахуванням специфіки нашого дослідження, настільки широке трактування юридичних гарантій, на наш погляд, є чи застосовувану щодо засуджених до позбавлення волі. Такий стан речей обумовлено включенням у нього занадто великої кількості компонентів, що веде до розмиття його змісту, а також не дозволяє реально визначити його внутрішню сутність. Тому система юридичних гарантій прав і свобод даної категорії осіб представляється нам наступним чином. Погоджуючись з думкою Н.В. Вітрука, ми також пропонуємо виділяти дві форми юридичних гарантій: 1) гарантії реалізації прав і свобод і 2) гарантії їх правового захисту. Але, що стосується визначення змісту двох цих форм, то ми наповнили їх трохи іншим змістом.

До першої групи юридичних гарантій ми віднесли ряд характерних ознак і особливостей, які розкривають змістовний бік прав і свобод осіб, які перебувають у виправних установах: закріплення прав і свобод в нормах права; наявність правового механізму їх реалізації; правозастосовна діяльність компетентних органів; процесуальні форми реалізації. Зупинимося на їх більш детальному розгляді і спробуємо дослідити їх сутність.

Першою і однією з найважливіших юридичних гарантій захисту є безпосереднє закріплення прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, в юридичних нормах. Іншими словами, мова тут йде про їх самозабезпеченості. Адже воля держави, зведена в ранг закону у вигляді норми права, сама по собі є найсильнішим чинником гарантії її реалізації. Крім того, особливістю прав і свобод є й те, що їм кореспондують відповідні обов'язки саме держави та її органів. Тому покладання ними на себе даних обов'язків накладає додаткову відповідальність щодо забезпечення реалізації тієї чи іншої правової норми.

В умовах побудови розвиненого демократичного суспільства повинні домінувати тенденції до розширення сфери регулювання прав і свобод, підкріплені необхідністю чіткої фіксації в законодавстві їх обмежень щодо осіб, які утримуються у виправних установах. Наявність детальних правоустановленій, що дозволяють однозначно сприймати ту чи іншу юридичну норму, має стати одним з найважливіших факторів, що забезпечують засудженим до позбавлення волі максимально повну реалізацію своїх прав.

Разом з тим одне лише закріплення відповідних норм у законодавстві не може забезпечити здійснення розглянутої нами категорією осіб своїх прав і свобод. Для цього необхідні додаткові кошти. Тому до наступного вигляду розглянутої нами форми гарантій прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, ми віднесли наявність механізму їх реалізації. Адже недостатньо лише продекларувати право, для того, щоб їм можна було реально скористатися, треба відобразити в законодавстві та порядок його здійснення. Без встановлення такого порядку юридична норма просто сама по собі не зможе діяти.

У юридичній літературі питання про зміст механізму реалізації прав і свобод вирішується вельми неоднозначним чином. Так, А.С. Мордовець називає елементами рассмаріваемого механізму самі гарантії, суспільні норми, гласність, громадську думку, відповідальність, процедури, контроль, Н.І. Раздималіна - систему державних органів, покликану захищати права і свободи, правові норми, мета правового регулювання та наявність конкретної соціально-правової ситуації. Однак, на нашу думку, ці та подібні їм точки зору в силу своєї невизначеності і розпливчастості включаються у розглянуту категорію елементів (думку, наявність конкретної соціально-правової ситуації тощо) не можуть служити основою для визначення змісту механізму реалізації прав і свобод осіб , що знаходяться у виправних установах, як одного із засобів їх здійснення.

На наш погляд, в структуру механізму реалізації прав засуджених до позбавлення волі повинні входити суворо юридичні категорії, мають під собою суто правовий грунт і не допускають подвійності свого тлумачення. Відштовхуючись від цього, а також з огляду на позитивні сторони позначених точок зору, ми визнали за необхідне включити у зазначене поняття наступні елементи:

- Наявність нормативно-правової бази, яка закріплює суб'єктивні права засуджених до позбавлення волі, а також визначає конкретний порядок і умови їх здійснення;

- Правомірна діяльність осіб, які утримуються у виправних установах, спрямована на їх реалізацію;

- Кореспондуватися правом даної категорії осіб діяльність зобов'язаних суб'єктів (адміністрації виправної установи, органів соціального забезпечення тощо) за його здійснення.

Справедливості заради слід зазначити, що запропонована нами структура механізму реалізації прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, носить дуже спрощений і дещо схематичний характер. Проте ми свідомо пішли на це, включивши в неї лише обов'язкові, на наш погляд, елементи, що характеризують аналізований механізм з винятково юридично-догматичної позиції, що, у свою чергу, не виключає появи додаткових елементів, що насичують його соціальним змістом.

Зупинившись на основних аспектах механізму реалізації прав і свобод розглянутої нами категорії осіб, перейдемо до характеристики інший, не менш важливою юридичної гарантії їх здійснення - повноті і несуперечності законодавства, що регламентує права і свободи осіб, які утримуються у виправних установах. Удосконалення законодавства є невід'ємним і обов'язковим процесом, супутнім становленню правової держави. Формулюючи ті чи інші юридичні положення, законодавець повинен не тільки прагнуть привнести в правову систему щось нове, а й проаналізувати дані положення з точки зору доцільності та сполучуваності з вже існуючими правовими нормами.

Названі положення про повноту та несуперечності законодавства у сфері регулювання прав і свобод засуджених до позбавлення волі будуть кілька абстрактними, якщо ми не наповнимо їх певним змістом, що обумовлює необхідність виділення конкретних форм вираження підвищення якості законодавства. На наш погляд, слід зупинитися на наступних проявах, пов'язаних з удосконаленням нормативно-правового масиву, що регулює процес реалізації розглянутої нами категорії осіб своїх прав:

1) відповідність прийнятих законодавчих актів положенням Конституції та законодавства держави, непротиворечие із закріпленими в них принципами і нормами права;

2) використання єдиної термінології, ясність і доступність юридичних норм, що має важливе значення не тільки з позиції законодавчої техніки, але і також правозастосовчої діяльності;

3) постійне підвищення якості процесу оновлення правової бази, регулюючої досліджувану нами сферу суспільних відносин.

Дані положення тим більш актуальні стосовно прав і свобод засуджених до позбавлення волі, тому як нами вже були розкриті значні прогалини та суперечності, що негативно впливають на процес їх реалізації. З метою підвищення юридичної гарантованості здійснення особами даної категорії своїх прав і свобод необхідний негайний перегляд діючої в даній сфері правовідносин законодавчої бази з наступним усуненням виявлених недоліків.

До наступного виду гарантій реалізації прав засуджених до позбавлення волі ми віднесли правозастосовчу діяльність державних органів, у тому числі і адміністрації виправної установи, що представляє собою здійснення ними владних повноважень щодо здійснення правових норм стосовно до конкретних випадків. З курсу загальної теорії держави і права відомо, що правозастосування є особливою формою реалізації права і поділяється на кілька видів (виконавча, контрольно-наглядова та інші види діяльності). З позицій досліджуваного аспекту проблеми нас цікавить, перш за все, виконавча форма правозастосування.

Виконавча діяльність державних органів щодо здійснення прав і свобод засуджених є невід'ємним елементом їх юридичної гарантованості, тому що найчастіше від її своєчасності та кваліфікованості залежить реалізація того чи іншого права осіб даної категорії. Теоретичний аналіз дозволив виділити нам три основних види діяльності компетентних органів, в яких проявляється дана форма:

1) сприяння у здійсненні особами даної категорії своїх прав і свобод (наприклад, видання наказу про звільнення з роботи у разі бажання засудженого до позбавлення волі, яка досягла необхідного віку, реалізувати право на пенсійне забезпечення);

2) посередництво (дозвіл адміністрації виправної установи на заняття підприємницькою діяльністю на її території та ін);

3) контроль за реалізацією прав засудженими до позбавлення волі (наприклад, діяльність адміністрації виправної установи з контролю за їх телефонними переговорами).

Названі форми прояву правозастосовчої діяльності досить повно характеризують зазначену юридичну гарантію, проте слід зазначити, що відсутність у даної діяльності з реалізації прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, таких властивостей, як своєчасність та відповідність приписами правових норм, може спричинити за собою їх необгрунтоване обмеження. У цьому зв'язку не можна не погодитися з думкою Є.В. Аграновський, яка вважає, що дії законодавця повинні бути спрямовані не на розширення сфери правового регулювання правозастосовчої діяльності щодо реалізації прав і свобод громадян, а на підвищення якісного стану рівня її здійснення.

Специфічним видом юридичних гарантій прав осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, є процесуальні форми їх реалізації. Це означає, що процедура здійснення того чи іншого права відбувається у порядку, що встановлюється юридичними нормами. Процесуальна форма служить засобом успішної та надійної реалізації особою, що містяться у виправній установі, своїх прав і свобод та одночасно є сполучною ланкою між іншими юридичними гарантіями.

Проведений нами аналіз чинного законодавства, що стосується сфери юридичного гарантування процесу реалізації засудженими до позбавлення волі своїх прав, дає вагомі підстави погодитися з точкою зору І.В. Ростовщікова, який вважає, що в даних обставинах поведінка уповноваженої суб'єкта може підкорятися двом правилам:

1) самостійне визначення порядку користування правом (наприклад, свободою слова та ін), коли законодавець не знаходить за доцільне врегулювання правовідносин даного виду. У цьому випадку засуджений до позбавлення волі вибирає з маси не заборонених законодавством способів реалізації свого права такий, який, на його погляд, є найбільш прийнятним і повною мірою відображає його інтереси;

2) проходження чіткої процедури, закріпленої у правових актах (реалізація засудженими до позбавлення волі права на заняття підприємницькою діяльністю). У цьому випадку узгодженість задається законом через систему юридичних фактів (складів), які і викликають відповідні дії, спрямовані на досягнення найбільш повного і точного здійснення даної категорією осіб свого права. Реалізуючи на практиці приписи законодавця, засуджені до позбавлення волі переслідують ту ж мету, що і при першому способі, - досягнення своїх інтересів, але за допомогою засобів і в порядку, чітко регламентованому рамками закону.

Специфічність позначених нами гарантій реалізації прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, багато в чому пояснюється винятковістю їх правового положення. Незважаючи на значну відірваність від суспільства, правомірна діяльність засуджених до позбавлення волі має бути підкріплена відповідними умовами щодо здійснення своїх життєвих інтересів. Дані умови, як видається, носять двухуровенний характер: 1) загальноправової - коли вони є звичайними юридичними засобами, які забезпечують реалізацію своїх прав і свобод будь-якою людиною і 2) спеціальний - притаманний тільки засудженим до позбавлення волі. Його наявність не треба розглядати в якості самостійної групи гарантій, а слід вважати особливою формою прояву загальноправових гарантій, заломлених під кутом специфічності правового становища осіб, які утримуються у виправних установах. Виходячи з цього, ми пропонуємо виділяти такі характерні риси даного виду гарантій:

1) відносяться тільки до розглянутої нами категорії осіб (не можуть застосовуватися до законослухняних громадян);

2) опосередковані наявністю правових норм, що закріплюють особливості суб'єктивних прав засуджених до позбавлення волі (наприклад, права на здійснення підприємницької діяльності);

3) служать засобами забезпечення правомірної реалізації зазначених прав і свобод (наприклад, такий вид аналізованих гарантій, як правозастосовча діяльність адміністрації виправної установи створює реальну основу для здійснення деяких прав засуджених до позбавлення волі - наказ про прийом на роботу сприяє реалізації ними положень чинного законодавства, що визначає права в сфері трудової діяльності).

Природно, що зазначені ознаки концентрують у собі лише основні правові риси спеціальних юридичних гарантій осіб, які утримуються у виправних установах, щодо реалізації прав і свобод, повною ж мірою вони виявляються лише в процесі безпосереднього здійснення останніх, наповнюючи їх при цьому конкретно-юридичним змістом.

Підводячи підсумок сказаному, хотілося б відзначити, що значення гарантій реалізації прав засуджених до позбавлення волі. полягає не тільки в тому, що вони створюють сприятливе середовище здійснення прав і свобод даної категорії осіб, але і в тому, що вони також є своєрідними передумовами існування іншого виду юридичних гарантій - гарантій захисту.

Поняття та види гарантій захисту прав і свобод засуджених до позбавлення волі

Навіть наявність самого демократичного законодавства, що характеризується широким переліком наданих громадянам прав і свобод, в тому числі і підкріплених відповідними умовами, що забезпечують їх повну і ефективну реалізацію, буде простою формальністю в тому випадку, якщо ми не зможемо забезпечити їх захист у разі порушення. Це, у свою чергу, передбачає необхідність теоретичної розробки проблем, пов'язаних з виділенням серед юридичних гарантій такої категорії, як засоби і механізми, або, по-іншому, гарантії захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах. Зазначені гарантії є другою основною формою юридичних гарантій прав і свобод розглянутої нами категорії осіб. Їх наявність в структурі правового положення обумовлено необхідністю забезпечення можливості засудженим звернутися в державні органи і громадські організації, знайти там необхідну захист своїх прав і свобод, а також відновити їх у разі порушення. Причому підставою подання скарг засудженими до позбавлення волі може служити не тільки порушення законності з боку відповідних суб'єктів правовідносин, а й недотримання ними норм моралі.

Проведені автором дослідження свідчать про те, що гарантії захисту є досить специфічною категорією в юриспруденції, що володіє неоднозначністю форм свого прояву і багатоаспектністю впливу на правове становище аналізованої нами групи осіб. Це, у свою чергу, передбачає звернення до питань виділення самостійних видів цього структурного елементу юридичних гарантій та розкриття їх сутності.

Проблема гарантій захисту прав і свобод в науковій літературі має досить однозначне рішення, що характеризується схожістю позицій різних вчених. Як правило, автори дотримуються традиційної схеми, називаючи загальновідомі види юридичного захисту - прокурорський нагляд, судовий захист, звернення в спеціалізовані органи, або намагаються розширити розглядається поняття, включаючи в нього деякі інші категорії. Так, на думку С.А. Волкова, крім вищеназваних до гарантій засобів захисту прав і свобод слід також відносити парламентський і президентський контроль. Зазначені та подібні їм точки зору, безсумнівно, досить повно характеризують види юридичного захисту, проте до їх недоліків можна віднести відсутність певної системності, що дозволяє комплексно розглядати досліджувану нами проблему.

На наш погляд, гарантії захисту прав і свобод засуджених слід розглядати як єдину дворівневу систему: 1) засоби національної юрисдикції, які включають у себе державні та громадські механізми захисту і 2) кошти міжнародно-правового захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах. Враховуючи специфіку їх правового становища, кілька відмінного від законослухняних громадян, спробуємо дослідити запропоновану нами систему більш докладно.

До гарантій державного захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, ми пропонуємо відносити: відомчий контроль, контроль державних органів та органів місцевого самоврядування, прокурорський нагляд і судовий захист. Зазначений перелік не є вичерпним, і ми не стали включати в нього основні засоби охорони і захисту прав і свобод будь-якої людини (наприклад, парламентський контроль або нагляд Конституційного суду РФ), тому що вони досить повно висвітлюються в юридичній літературі. У зв'язку з цим представляється доцільним докладніше зупинитися на засобах юридичного захисту прав і свобод даної категорії осіб, які визначаються особливостями їх правового положення.

Першим і найбільш традиційним, зважаючи на його широкої поширеності, слід назвати відомчий контроль, який являє собою діяльність вищих органів кримінально-виконавчої системи з перевірки стану законності у виправному установи. Сфери здійснення відомчого контролю досить великі і можуть носити досить специфічний характер (перевірки фінансово-господарської діяльності адміністрації та ін.) Проте нас цікавить лише одна, але, мабуть, найбільш значуща за ступенем важливості сторона його змісту - захист прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах. У даному випадку органи Міністерства юстиції виступають в якості інстанції, яка не тільки здійснює контроль за суб'єктами правовідносин у сфері, окресленої межами їхньої компетенції, а й забезпечує законність у своєму відомстві.

Форми здійснення цієї діяльності дуже різні. До них ми віднесли наступні:

1) безпосереднє виявлення порушень прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах. В якості методів здійснення такої діяльності можуть виступати огляди, опитування, прийняття скарг від засуджених до позбавлення волі на утиск своїх прав;

2) вивчення на відповідність чинному законодавству локальних нормативних актів та актів правозастосування, що зачіпають сферу реалізації вказаними особами своїх прав і свобод. У разі виявлення невідповідності даних актів вимогам норм вищестоящого законодавства, пов'язаного з регулюванням правового становища засуджених до позбавлення волі, вони підлягають негайному скасуванню.

Наступним видом юридичних гарантій захисту прав засуджених до позбавлення волі є контроль державних органів та органів місцевого самоврядування, специфіка якого відображена у ст.19 ДВК РФ. Згідно з її нормами, федеральні органи державної влади, органи державної влади суб'єктів РФ, а також органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю розташованих на їхніх територіях установ та органів, що виконують покарання. Далі там зазначено, що порядок здійснення такого контролю регулюється законодавством РФ. Однак будь-яких конкретних норм або навіть посилань, що відносяться до даного виду юридичних гарантій прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, ми не знайшли абсолютно ні в одному нормативно-правовому акті. Представляється, що цю прогалину необхідно негайне усунення шляхом внесення доповнень до чинного законодавства. На наш погляд, зазначений вид контролю доцільно закріпити аналогічно з відомчим, але з однією різницею - у разі встановлення фактів порушення прав і свобод засуджених за результатами перевірок у відповідні інстанції (вищі органи, прокуратуру і т.д.) повинні направлятися всі отримані в їх ході матеріали. Це дозволить значно підвищити якість нормативного регулювання компетенції державних органів у цій сфері діяльності, створить основу механізму ефективної реалізації їх повноважень щодо охорони прав і свобод, дозволить посилити їх правозахисні функції.

Особлива роль у справі захисту прав і свобод даної категорії осіб відводиться органам прокурорського нагляду. Незважаючи на досить часто висловлювані претензії до організації даного напрямку діяльності прокуратури і навіть пропозиції з його скасування і передачі цих функцій в руки судових органів, до тих пір, поки існують єдині вимоги Закону РФ «Про прокуратуру», слід встановлювати ефективне здійснення цієї діяльності в його рамках.

З огляду на досить багатогранну специфіку даної області прокурорського нагляду, ми спробували виокремити її ключові сторони, безпосередньо стосуються захисту прав і свобод засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі. На наш погляд, даний вид діяльності має здійснюватися за такими напрямами.

I. Ініціативний нагляд за виконанням діючих нормативно-правових актів, а також за нормотворчістю з боку адміністрації виправної установи, прямо зачіпають питання реалізації прав і свобод містяться в них осіб.

II. Розгляд звернень засуджених до позбавлення волі з приводу порушення їхніх прав (різних листів, скарг, звернень і т.д.).

У разі виявлення фактів порушення прав і свобод органами прокурорського нагляду вживаються відповідні заходи, зумовлені як вимогами закону, так і характером і ступенем порушення (внесення подання, порушення кримінальної справи і т.д.). Високе значення таких заходів, на наш погляд, криється не тільки в своєчасності припинення порушень і поновлення прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, а й у тому, що вони є фактором, що забезпечує неприпустимість здійснення подібних дій у майбутньому.

У ряду юридичних гарантій прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, реалізація ними права на судовий захист займає особливе місце. Так, при вивченні її впливу і значимості для захисту прав і свобод абсолютна більшість опитуваних (95,8%) поставили судовий захист у системі юридичних гарантій на перше місце. Такий стан речей, на наш погляд, пояснюється бажанням людей бачити судову владу не тільки ефективною і незалежною, але й забезпечує рівний доступ до правосуддя для кожної людини, в яких умовах б він не знаходився.

У юридичній літературі склалося необгрунтоване думку, що право засуджених до позбавлення волі на судовий захист слід сприймати лише у вузькому значенні як право на оскарження незаконних дій і рішень посадових осіб. Однак такий підхід, на наш погляд, страждає не тільки однобічністю суджень, але і прямо суперечить ч.1 ст.46 Конституції РФ, яка гарантує кожному судовий захист його прав і свобод, не уточнюючи при цьому конкретні форми її вираження. У зв'язку з цим зазначене право, на нашу думку, повинно розглядатися як широке комплексне поняття, що включає всі відомі законодавству способи захисту правосуддя (розгляд спорів, які випливають з цивільно-правових, трудових, сімейних правовідносин тощо).

Значення юридичної гарантії осіб даної категорії у вигляді права на судовий захист полягає в наступному: 1) виступаючи в якості основного юридичного засоби захисту при відстоюванні приватних інтересів осіб даної категорії, воно в кінцевому рахунку сприяє забезпеченню режиму законності і правопорядку в усьому суспільстві; 2) служить ефективною формою контролю за діяльністю державних органів, засобом боротьби із зловживаннями владою.

На підставі викладеного спробуємо дати визначення права засуджених до позбавлення волі на судовий захист. Під ним слід розуміти передбачену Конституцією і законодавством РФ і, що служить забезпеченню режиму законності в суспільстві юридичну гарантію у вигляді можливості осіб, що перебувають у виправних установах, на звернення до органів правосуддя у випадках, коли вони вважають, що їхні права і свободи були порушені або обмежені в будь-якій сфері життєдіяльності. Змістом зазначеного механізму юридичного захисту в даному випадку є три види правочинів: а) можливість вимоги відновити порушене право (наприклад, шляхом усунення перешкод до його здійснення, скасування незаконного правового акта та ін), б) можливість відшкодування заподіяної шкоди (морального, майнового та ін), в) право вимоги про залучення винних до відповідальності (наприклад, посадової особи адміністрації виправної установи).

На наш погляд, є помилковими думки деяких дослідників, що висловлюють судження про те, що, надаючи засудженим до позбавлення волі можливість звертатися до суду за захистом своїх суб'єктивних прав і законних інтересів, необхідно зробити застереження: особи даної категорії можуть оскаржити дії посадових осіб до суду лише після оскарження цих дій до вищестоящих органів та до прокуратури. Такий стан речей веде до прямого протиріччя не лише з чинним законодавством, але і з Основним законом держави - ​​Конституцією РФ. Вміщені в них правові норми надають всім громадянам не обумовлену обов'язковим попереднім розглядом в інших інстанціях можливість звернення за судовим захистом.

Враховуючи численні порушення у сфері функціонування кримінально-виконавчої системи, ми схильні приєднатися до точки зору В. І. Селіверстова, який вважає, що для більш дієвого контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених до позбавлення волі, а також виконанням ними своїх обов'язків необхідно установа спеціальних пенітенціарних судів, доцільність створення яких диктується неефективністю захисту прав і законних інтересів засуджених за допомогою інших засобів. Одночасно слід уточнити, що такі суди, на наш погляд, з метою зменшення матеріальних витрат повинні функціонувати в системі судів загальної юрисдикції у вигляді пенітенціарних палат або окремих спеціалізованих суддів, наділених відповідною компетенцією.

У разі створення зазначених структур, як видається, до їх компетенції мають бути віднесені три блоки питань: 1) оскарження нормативних актів і дій посадових осіб адміністрації виправної установи, які порушили права і свободи засуджених до позбавлення волі (наприклад, оскарження незаконно накладеного дисциплінарного стягнення); 2) розгляд позовів, що випливають безпосередньо з правовідносин, що виникли в період перебування особи у виправному установи (наприклад, винесення рішень за цивільно-правових спорів між адміністрацією та засудженим), 3) вирішення питань, які традиційно відносяться до кримінально-процесуальної сфері виконання вироку ( про зміну виду виправної установи та ін.) У решті ситуацій засуджені до позбавлення волі, на наш погляд, має право звертатися до судів загальної юрисдикції, як і законослухняні громадяни.

Одним з видів гарантій, що входять в національну систему захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, ми також назвали громадський контроль. До недавнього часу, коли наша країна була тоталітарною державою, вести мову про контроль громадськості за діяльністю будь-яких владних структур, а тим більше за дотриманням прав і свобод людини в установах кримінально-виконавчої системи не було ніякої можливості. В умовах же сучасного суспільства, коли Росія прагне до побудови правової держави, діяльність різних громадських об'єднань, що ставлять в якості своїх цілей контроль за дотриманням прав людини, знаходить гідне місце в системі їх гарантованості.

Логічним продовженням даної ситуації стало внесення на розгляд до Державної Думи законопроекту, що регулює порядок і форми діяльності громадських об'єднань, що ставлять своїм завданням захист прав і свобод людини. Одним з напрямків здійснення ними своїх функцій, безумовно, повинен стати громадський контроль за дотриманням прав і свобод людини у виправних установах.

Незважаючи на те, що перспективи ухвалення цього закону поки не ясні, а відповідно і механізм громадського контролю за установами кримінально-виконавчої системи залишається неопрацьовані, вже в даний час існують певні громадські формування, які активно займаються проблемами захисту прав людини.

Відповідно в якості ще однієї гарантії захисту прав засуджених до позбавлення волі може бути можливість звернення в спеціальні органи, компетенцією яких є розгляд питань дотримання прав людини (Уповноважений з прав людини, Комісія з прав людини при Президентові РФ, Комісії з помилування та ін.) Звичайно, назвати їх повною мірою громадськими можна з певною часткою натяжки, тому що вони часто діють при державних органах влади, але, тим не менш, елемент соціальності в них присутня.

Основні завдання функціонування закладів такого типу зводяться як до розгляду індивідуальних звернень, так і до збору та аналізу сукупної інформація про порушення в галузі прав людини, зокрема, і засуджених до позбавлення волі. Дана інформація знаходить своє відображення в доповідях зазначених установ про діяльність за звітний період, пропозиціях і рекомендаціях до компетентних органів, при обговоренні різних проблем на засіданнях і конференціях.

В даний час спостерігається значне недосконалість законодавчої бази, що регулює роботу зазначених установ. Так, істотною відмінністю від інших механізмів захисту прав людини і, одночасно, великим недоліком функціонування цих органів є відсутність владних повноважень, що фактично не дає їм можливості повноцінно вирішувати покладені на них завдання. Наприклад, Комісія з прав людини при Президентові РФ на своїх засіданнях неодноразово розглядала питання про порушення прав людини в установах кримінально-виконавчої системи, але, на жаль, змогла прийняти лише рекомендації щодо їх усунення, більшість яких в силу різних причин здійснюється виключно повільно. Наділення ж їх у законодавчому порядку хоч якимись контрольними функціями за виконанням цих рекомендацій, на наш погляд, сприяло б значному підвищенню законності у виправних установах. Крім того, у число додатків, які слід було б внести в законодавство, що стосується правового статусу спеціальних органів з прав людини, необхідно включити положення, що дозволяють формувати їх за галузевим принципом (органи у справах молоді, дітей та ін.) Безсумнівним є той факт, що серед них своє місце повинні зайняти та установи з захисту прав засуджених до позбавлення волі.

Дослідження проблем захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах, було б не до кінця повним без вивчення міжнародних механізмів контролю за розглянутій нами сферою суспільних відносин. Відповідно черговим елементом системи юридичних гарантій виступає діяльність держав і різних міжнародних організацій із захисту прав людини.

Створення системи міжнародного контролю за втіленням в життя зобов'язань, взятих на себе державами в галузі прав людини, є одним з найбільш значних досягнень у цій сфері. Наявність інших, крім національних, інститутів, що займаються проблемами контролю за дотриманням, забезпеченням і захистом прав і свобод громадян різних країн, стало обставиною, що дозволив суверенним державам зробити ще один крок на шляху інтеграції всього людства.

Незважаючи на те, що роль міжнародних засобів захисту в сучасних умовах постійно зростає, до недавнього часу їх здійснення міжнародним співтовариством обмежувалося лише взаємним контролем, регулярними доповідями держав-учасників міжнародних угод про виконання прийнятих на себе зобов'язань у галузі прав людини та ін

У нинішніх умовах ситуація змінилася кардинальним чином. Величезне значення в механізмі захисту прав і свобод осіб, які відбувають покарання, придбали міжнародні органи та організації, діяльність яких прямо направлена ​​на контроль за дотриманням державами взятих на себе зобов'язань в гуманітарній сфері. Найбільша їх кількість діє у рамках або під егідою системи Організації Об'єднаних Націй. До них, зокрема, відносяться Верховний комісар з прав людини, основним напрямом діяльності якого є захист будь-яких прав людини; Комітет ООН із запобігання злочинності та боротьби з нею, що представляє собою орган з розгляду реалізації Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими; органи ООН, які займаються проблемами прав людини, включаючи Комітет з прав людини, створений у відповідності з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права і розглядає скарги про порушення даного Пакту і ін Основним значенням, яке має факт існування даних структур, є облік інформації про їх діяльність, використовуваної Генеральним секретарем ООН при підготовці свого окремого щорічної доповіді про хід здійснення Мінімальних стандартних правил на території держав-членів ООН.

Крім цього є й ряд регіональних угод, що грають істотну роль у механізмі міжнародного захисту прав засуджених до позбавлення волі. Серед них величезне значення має Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, що вступила в силу в 1989 р. З її допомогою вирішуються завдання превентивного характеру, вона передбачає періодичне відвідування держав-учасників Комітетом незалежних експертів з метою огляду будь-яких місць ув'язнення . Певну роль у гарантуванні прав і свобод осіб даної категорії грає і діяльність однойменного Комітету, заснованого згідно із зазначеною конвенцією.

Проте справді грандіозне значення, перевернуло ставлення держав до проблеми захисту прав людини, мало прийняття Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод в 1950 р. Для нашої країни таким подією став вступ Російської Федерації до Ради Європи та ратифікація цієї конвенції навесні 1998 р. За думку М.Л. Ентіна, все значення даного міжнародного документа виявилося лише через десятиліття. З одного боку, конвенція виявилася найбільш ефективним з усіх нині діючих міжнародних інструментів захисту прав людини і як такий послужила зразком при складанні інших подібних документів, а з іншого - дала поштовх глибоких змін, багато в чому перетворили сучасне міжнародне право в галузі прав людини.

З 1 листопада 1998 р. набув чинності Протокол № 11 до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Відповідно з цим протоколом, який став невід'ємною її частиною, була здійснена широкомасштабна реформа контрольних механізмів захисту прав людини в Європі. Приватні особи, що знаходяться під юрисдикцією держав-учасниць Європейської конвенції, в тому числі і засуджені до позбавлення волі, нарешті отримали право безпосередньо звертатися в міжнародний судовий орган - Європейський суд з прав людини, у разі, якщо вони вважають, що будь-яка з їх прав або свобод було порушено відповідною державою. Метою таких нововведень стало підвищення ефективності захисту прав будь-якої людини, забезпечення її високої якості, а також скорочення термінів розгляду скарг. Протокол детально розкриває весь порядок, умови та механізм реалізації можливості всіх фізичних осіб на захист своїх прав, тому зупинятися на цій процедурі ми вважаємо недоцільним.

Далі хотілося б відзначити, що міжнародні засоби контролю за дотриманням прав людини не можна сприймати як касаційну інстанцію щодо внутрішньодержавних рішень. Однак зазначена процедура розгляду скарг осіб, які утримуються у виправних установах, з приводу порушення їх прав покликана стати ефективним механізмом діяльності світової спільноти, що проводить своєрідну експертизу національного законодавства на відповідність нормам міжнародного права, причому в тій сфері, яка раніше цілком ставилася до внутрішніх питань діяльності держави .

Розглядаючи питання про гарантії, слід сказати кілька слів і про організаційні гарантії. Хоча вони безпосередньо не входять до структури правового становища засуджених до позбавлення волі, ми не можемо не враховувати їх впливу на процес реалізації даними особами своїх прав і свобод. Не применшуючи самостійного значення організаційних гарантій, необхідно відзначити, що їх в якійсь мірі можна назвати організаційно-правовими, тому що вони не завжди віддільні, а часто нерозривні з юридичними.

Під організаційними гарантіями пропонується розуміти цілеспрямовану діяльність різних державних органів і громадських організацій щодо створення максимально сприятливих умов для реалізації прав і свобод особистості. До видів цих гарантій можна, зокрема, віднести діяльність різних комісій, координаційних рад, які тим чи іншим чином займаються питаннями забезпечення прав і свобод громадян (наприклад, роз'яснювальна діяльність Комітету Державної Думи РФ з питань дотримання прав людини). Подібного роду заходи прямо не впливають на процес реалізації та захисту прав засуджених до позбавлення волі, але роблять великий моральний вплив на діяльність всіх державних органів та установ, пов'язаних з проблемами забезпечення законності у виправних установах.

Таким чином, ми закінчили розгляд проблем, пов'язаних з визначенням юридичної природи гарантій реалізації та захисту прав і свобод осіб, які утримуються у виправних установах. На основі аналізу існуючого правового масиву і наукових публікацій, що відносяться до досліджуваних аспектів теми, нами була запропонована їх класифікація, що включає окремі види гарантій; досліджено правову природу кожного з них; на базі отриманих результатів запропоновано внести відповідні зміни до поточного законодавства, обгрунтовані необхідністю вдосконалення правового регулювання процесу реалізації засудженими до позбавлення волі своїх суб'єктивних прав.

Література:

  1. Коментар до Кримінального Кодексу РФ з постатейними матеріалами та судовою практикою / під ред. Нікуліна С.І., Видавництво «Менеджер», М., 2006.

  2. Кримінальне право / Загальна частина / під редакцією Рарога А.І., М., 2005.

  3. Бюлетень Верховного суду 1998-2006 рр..

  4. Антонов О.А. Система покарань у Російському кримінальному праві та проблеми застосування окремих видів покарань: навч. посібник / О. А. Антонов, С. І. Коновалова, Н. Г. Осадча. - М.: ІМЦ ГУК МВС Росії, 2002. - 100 с.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Реферат
104.4кб. | скачати


Схожі роботи:
Поняття і види гарантій реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення
Поняття та особливості реалізації особистих прав засуджених до позбавлення волі
Поняття та особливості реалізації особистих прав засуджених до позбавлення з
Поняття та особливості реалізації політичних прав засуджених
Адаптація засуджених до умов позбавлення волі
Дисциплінарна та матеріальна відповідальність засуджених до позбавлення волі
Структура правового статусу засуджених до позбавлення волі
Конвоювання засуджених до позбавлення волі зміст правове регулювання проблеми вдосконалення
Обмеження волі Загальні засади призначення покарання Довічне позбавлення волі Позбавлення вол
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru