додати матеріал


приховати рекламу

Політичний режим

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Міністерство освіти Республіки Білорусь
Білоруський Національний Технічний Університет
РЕФЕРАТ
з предмету: "Політологія"
на тему:
Політичний режим
МІНСЬК 2007

ПЛАН
"1-3" ВСТУП ............................................ .................................................. ...... 3
1. Поняття політичного режиму ............................................... ............... 4
2. Загальне та особливе в організації ліберального і демократичного режимів 5
3. Поняття та основні риси тоталітаризму .......................................... 10
4. Специфічні особливості авторитарних політичних режимів 12
ВИСНОВОК ................................................. .......................................... 15
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ................................................ ......................... 16

ВСТУП
Періоди політичних, соціальних і економічних перетворень загострюють інтерес широкої громадськості до теоретичних моделей, пов'язаних з реформуванням системи державної влади. В даний час проблема політичних режимів є предметом серйозних наукових дискусій правознавців і політологів. Характеристика даного елемента форми держави дозволяє оцінити рівень розвитку основних політичних інститутів в країні, методів і засобів здійснення політичної влади, нарешті, відповідність механізмів політичного управління сучасним міжнародним стандартам демократичного правління. У той же час значимість предмета нашого дослідження, у теоретичному аспекті, очевидна необхідність вивчення змісту цього державно-політичного явища для практичного здійснення процесу демократизації держави, актуального для Республіки Білорусь, вимагає створення спеціального понятійного апарату.
Мета даної роботи - дослідити питання політичних режимів, їх сутність та порівняльний аналіз. Для досягнення поставленої мети представляється необхідним вирішити ряд взаємопов'язаних завдань, а саме:
- Розкрити поняття політичного режиму;
- Вивчити загальне особливе в організації ліберального і демократичного режимів;
- Розкрити поняття і основні риси тоталітаризму;
- Дослідити специфічні особливості авторитарних політичних режимів.
Основним методом досягнення поставлених цілей є вивчення навчальної літератури з політології та конституційному праву вітчизняних і російських вчених.

1. Поняття політичного режиму
У дослідженні політичних режимів найбільший досвід накопичила західна політична наука. Радянське суспільствознавство довго йшло від цього поняття взагалі, оперуючи одним поняттям - політична система. Політичний режим як теоретична категорія існував тільки в науці про державу і право, в тісному взаємозв'язку з такими категоріями, як форма правління та форма державного устрою. Після 1985 року у зв'язку з початком розпаду тоталітаризму в СРСР та інших соціалістичних країнах ця проблема висунулася в число найбільш актуальних як у політичній теорії, так і в політичній практиці.
У науковій літературі існує велика кількість визначень політичного режиму. У державно-правовій науці:
Політичний режим - сукупність засобів і методів у здійсненні державної влади.
У політичній науці поняття політичного режиму дуже тісно пов'язане з категорією "політична система" і розглядається, як правило, тільки у зв'язку з особливостями розвитку і функціонування політичних систем, хоча співвідношення цих понять викликає в політичній науці істотні розбіжності. Іноді їх розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не виділяють. Іноді політичну систему і політичний режим розводять досить далеко один від одного.
Дати універсальне визначення політичного режиму досить складно. Визначення, дане політологом Ж.Л. Кермонн: "Під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституційного і соціологічного порядку, сприяють формуванню політичної влади даної країни на певний період".
У науковій літературі поширеним є підхід, згідно з яким політичний режим являє собою функціональний компонент політичної системи. При такому підході політичний режим включає в себе методи, способи, напрямок розвитку політичних відносин. У сучасному суспільстві - це конституційно-правові принципи і структури, інституційні та політичні норми, - основні цінності, які регулюють роботу політичної системи
Можна сказати, що політичний режим - це спосіб функціонування і взаємозв'язку основних елементів політичної системи суспільства. Таке співвідношення політичної системи та політичного режиму нагадує принцип нотного ряду або мозаїки, коли всього з семи нот або однакових маленьких фігурок можна скласти будь-яку мелодію або будь-який візерунок. У залежності від того, як пов'язані між собою основні елементи політичної системи суспільства, вони формують той чи інший тип політичного режиму і, відповідно, тип політичної системи.
Поняття політичного режиму є ключовим для формування уявлень про основні системах влади.
2. Загальне та особливе в організації ліберального і демократичного режимів
Демократичний і ліберальний (ліберально-демократичний) режими - два різновиди загальнодемократичного шляхи реалізації державної влади, антиподом якого виступає недемократичний або антидемократичний шлях у двох його основних різновидах - авторитарного і тоталітарного режимів. У більшості підручників але конституційного права зазвичай виділяється лише три види державних чи політичних режимів - демократичні, авторитарні й тоталітарні [4, c.253-256; 6, С.182-190; 2, c. С.189-192]. В інших спеціально виділяється додатково і ліберальний режим [3, c.212-215], що видається більш правильним і послідовним. Якщо обмежитися лише найбільш загальним підрозділом зазначених режимів, то їх, як уже говорилося, можна поділяти просто на демократичні та недемократичні. Але якщо вже друга розмежовуються на авторитарні й тоталітарні, що виражають різний ступінь їх недемократичності, то, залишаючись послідовними, необхідно і демократичний тип державної влади підрозділити за рівнем демократичності і на власне демократичний і ліберальний, або ліберально-демократичний.
Цілком природно, що власне, послідовно демократичний і ліберально-демократичний, ліберальний державно-політичні режими мають чимало спільного у головному і основному, що дозволяє їм ставитися до одного і того ж демократичного типу державної влади. У той же час між ними є і суттєві видові відмінності, які вимагають їх наукового розмежування. Оскільки ліберальний режим у зв'язку з цим виступає як різновид демократичного типу державно-політичного владарювання, остільки його можна іменувати і ліберально-демократичним.
Демократичний державно-політичний режим характеризується прихильністю не тільки дійсно демократичним цілям і цінностям, а й досить повного і послідовного використання відповідних способів і методів їх досягнення в процесі здійснення державної влади. Як показує історичний та сучасний досвід, найбільш адекватної грунтом для затвердження таких режимів служать соціально орієнтована економіка, досягнення порівняно високого загального життєвого рівня населення, громадянське суспільство, реалізація принципів соціальної справедливості і соціальної злагоди та ін Не випадково, що подібні режими міцно утвердилися й успішно функціонують сьогодні в індустріально розвинених країнах, у той час як навіть у тих країнах, що розвиваються, які обрали в цілому демократичний шлях розвитку, застосування принципів, форм і методів демократії виявляється об'єктивно обмеженим низьким рівнем економічного розвитку, злиднями основної маси населення, гострими соціальними конфліктами, надзвичайно низькою загальною і особливо політико-правовою культурою громадян. Це, звичайно, не означає, що серед країн, що розвиваються немає і не може бути країн з демократичним режимом. Але навіть тоді, коли це має місце, мова може йти реально найчастіше про ліберальну, ліберально-демократичної різновиди такого режиму і лише в окремих випадках про становлення власне демократичного режиму. І в більшості постсоціалістичних країн відбувається сьогодні саме процес становлення справді і послідовно демократичних державно-політичних режимів.
Кажучи узагальнено, для демократичного державно-політичного режиму властиві ряд загальних сутнісних рис при всьому різноманітті конкретних форм його прояви. Найважливіші з них полягають у наступному.
1. Визнання та гарантоване здійснення народовладдя, суверенітету народу в якості фундаментальної основи всієї державної і політичної системи країни.
2. Законодавче закріплення і гарантоване здійснення основних загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, що забезпечують справжню і високу свободу, автономність і активну самодіяльність громадян.
3. Зв'язаність державної влади правом і законом, підпорядкованість їм її органів, тобто правовий характер цієї влади.
4. Поділ і рівність гілок державної влади - законодавчої, виконавчої і судової, використання системи різноманітних стримувань і противаг в процесі їх взаємодії. Ці гілки влади одночасно незалежні один від одного і взаємопов'язані.
5. Політичний плюралізм, який забезпечує, зокрема, багатопартійність.
6. Політичний плюралізм і багатопартійність, які передбачають свободу організації і діяльності опозиції, періодичну легальну і легітимну зміну біля керма державної влади представників різних партій і рухів, безперешкодне висловлення думки опозиційних сил з питань урядової політики та державного управління, шанобливе ставлення до нього і врахування його при ухваленні державної владою політичних і управлінських рішень і т.д.
7. Політичний плюралізм і багатопартійність, органічно пов'язані і з необхідністю забезпечення ідеологічної свободи та ідеологічної багатоманітності, включаючи свободу агітації і пропаганди, гласність, незалежність засобів масової інформації і т.д.
8. Широке реальну участь громадян у здійсненні державної влади, тобто застосування принципу партиципації як способу реалізації зворотного зв'язку держави з населенням.
9. Децентралізація державної влади і розвиток місцевого самоврядування, що дозволяють забезпечити вертикальне розділення влади і запобігти монополізації цієї влади вгорі на шкоду середньої і нижчої ланки державної системи.
10. Вкрай вузьке, суворо обмежене законом застосування насильницьких способів і методів здійснення державної влади [5, c.48-49].
Ліберальний, або ліберально-демократичний режим - це такий вид демократичного типу державного владарювання, в умовах якого демократичні способи, форми і методи здійснення державної влади отримують порівняно неповне, обмежене і непослідовне застосування. З одного боку, такий режим пов'язаний з досить високим рівнем політичної свободи особистості, а з іншого - реальні об'єктивні і суб'єктивні умови відповідних країн істотно обмежують можливості використання демократичних засобів і методів державно-політичного правління. Це обумовлює те, що ліберальний державно-політичний режим має бути віднесений до демократичного типу державного владарювання і в той же час виділений в його рамках в особливий вид демократичних режимів, відмінний від власне демократичних або розвинених демократичних режимів.
Ліберальний державно-політичний режим - втілення соціально-політичних принципів та ідеалів лібералізму (від лат. Liberalis - вільний) - одного з найважливіших і найпоширеніших ідейних і суспільно-політичних течій, остаточно сформованого в особливе, самостійний напрям у 30-40-і рр.. XIX століття, хоча ідейні витоки лібералізму йдуть у XVII-XVIII ст. (Дж. Локк, Ш. Монтеск 'є, Ж. Ж. Руссо, Т. Джефферсон, Б. Франклін, І. Бентам та ін.) Історично класичний лібералізм склався в боротьбі проти феодального закабалення особи, проти станових привілеїв, спадкової державної влади тощо, за свободу і рівноправність громадян, рівні можливості для всіх і кожного, демократичні форми соціально-політичного життя.
Для лібералізму характери: визнання самоцінності особистості і початкового рівності всіх людей; індивідуалізм, гуманізм і космополітизм; відстоювання невідчужуваних прав, свобод та відповідальності громадян, насамперед прав на життя, свободу, власність і прагнення до щастя; підтримка принципів народовладдя, конституціоналізму, поділу влади , парламентаризму, законності та правопорядку; розуміння держави як органу, заснованого на договорі і консенсусі з членами товариства, обмеженого цілями захисту споконвічних прав людини, не втручався в його приватне життя, підтримує принципи ринкової економіки, свободи підприємництва і конкуренції при мінімальному втручанні держави в економіку . Класичний лібералізм, який отримав широке розповсюдження та серйозний вплив у другій половині XIX - першій половині XX ст., Особливо у зв'язку з створенням та діяльністю ліберальних партій і приходом багатьох з них до влади, зазнав сьогодні значну еволюцію і оновлення. Зокрема, сучасний лібералізм або неолібералізм відрізняється великим сприйняттям ідей плюралістичної демократії і різноманіття форм власності, розширення та посилення ролі держави в суспільному житті, соціальної держави, соціальної справедливості та ін
Якщо в минулому, особливо в XIX ст., Ліберальний режим був притаманний індустріально розвинутим країнам, який переживав тоді процес становлення справжньої демократії, то в сучасному світі такі режими особливо характерні для постколоніальних і постсоціалістичних країн, що переходять від антидемократичних колоніальних чи тоталітарних режимів до розвиненого демократичного правління (Індія, Єгипет, Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка та інших), серйозно просунулися по шляху демократизації політичного життя, але поки ще далеко не досягли рівня країн розвиненої демократії, а також у деяких постсоціалістичних країнах Європи.
3. Поняття та основні риси тоталітаризму
Назва "тоталітаризм" походить від латинського totalis - весь, повний, цілий.
Тоталітарний режим характеризується тим, що вся влада зосереджена в руках будь-якої однієї групи (звичайно партії), що знищила в країні демократичні свободи і можливості виникнення політичної опозиції, повністю підпорядкувала життя суспільства своїм інтересам і зберігає свою владу завдяки насильству, військово-поліцейському терору і духовному поневоленню населення.
Термін "тоталітаризм" з'явився у двадцяті роки двадцятого століття. Автором його був Б. Муссоліні. Поява терміна пов'язане із зародженням фашизму, який його теоретики назвали "тотальної концепцією життя". Супротивники фашизму взяли цей термін на озброєння, надавши йому протилежний зміст. Поступово він проник в багато країн і в багато мов. Спочатку його використовували тільки для позначення фашизму, у тридцяті голи почали застосовувати по відношенню до СРСР.
У кожній з країн, в яких виникав і розвивався тоталітарний режим, він мав свої особливості. Разом з тим є спільні риси, які характерні для всіх форм тоталітаризму і відображають його сутність:
1. Висока концепція влади, гіпертрофія керівного апарату, його проникнення в усі пори життя суспільства. Влада і народ мисляться як єдине ціле, нероздільне ціле, актуальним стає народ у боротьбі проти внутрішніх ворогів, влада і народ проти ворожого зовнішнього оточення.
2. Для тоталітарних режимів характерна однопартійність. Існує єдина правляча партія, на чолі якої стоїть харизматичний лідер.
3. Ідеологізація всього життя суспільства.
В основі тоталітарної ідеології - розгляд історії як закономірного руху до певної мети (світове панування, побудова комунізму і т.д.)
4. Тоталітаризм характеризується монополією влади на інформацію, повним контролем за засобами масової інформації. Ведеться постійне прославляння існуючого ладу, його досягнень
5. Монополія держави на використання всіх засобів ведення збройної боротьби. Всі силові структури перебувають у винятковому підпорядкуванні центру політичної влади.
6. Існування відпрацьованої системи загального контролю за поведінкою людей, система насильства. Для цих цілей створюються концентраційні табори і гетто, де застосовуються важка праця, катування людей, придушення їх волі до опору, відбувається масове вбивство невинних людей [1, c.27].
Спільним для всіх тоталітарних режимів є те, що вони функціонують у відповідності з принципом - "заборонено все, крім того, що наказано владою".

4. Специфічні особливості авторитарних політичних режимів
Керівництво різними сферами життя суспільства за авторитаризму не настільки тотально, немає строго організованого контролю над соціальною і економічною інфраструктурами громадянського суспільства, над виробництвом, профспілками, навчальними закладами, масовими організаціями, засобами масової інформації. Автократія не вимагає демонстрації відданості з боку населення, як за тоталітаризму, їй досить відсутність відкритого політичного протистояння. Проте режим нещадний до проявів реальної політичної конкуренції за владу, до фактичного участі населення у прийнятті рішень з найважливіших питань життя суспільства, тому авторитаризм пригнічує основні цивільні права.
Для того, щоб зберегти необмежену владу в своїх руках, авторитарний режим виробляє циркуляцію еліт не шляхом конкурентної боротьби на виборах, а кооптацією (вольовим введенням) їх у керівні структури. У силу того, що процес передачі влади в подібних режимах відбувається не шляхом встановлених законом процедур заміни керівників, а насильно, ці режими не є легітимними. Однак, навіть незважаючи на те що вони не спираються на підтримку народу, це не заважає їм існувати протягом тривалого часу і досить успішно вирішувати стратегічні завдання. Прикладом ефективних з точки зору проведення економічних і соціальних реформ можуть бути названі авторитарні режими в Чилі, Сінгапурі, Південній Кореї, Тайвані, Аргентині, країнах арабського Сходу.
Авторитаризм не заперечує права на автономне, різноманітне самовираження суспільства, його груп. Це дало підставу X. Лінцем інтерпретувати авторитаризм як спосіб правління "з обмеженим плюралізмом". Він визначив авторитаризм як консервативний тип влади, який, будучи не в змозі сьогодні позбавити права голосу широкі маси населення, вдається з цією метою до глобального або виборчому забороні партій і масових організацій. Причому забороняються ті організації, які порушують соціальну рівновагу між державою, бізнесом, церквою і т.д. Дозволяється діяльність тих сил, які підтримують існуючий статус-кво [1, c.26].
В узагальненому вигляді найбільш характерними рисами авторитарних режимів є наступні:
- Зосередження влади в руках однієї людини або групи. Носієм влади може бути харизматичний лідер, монарх або військова хунта. Як і при тоталітаризмі, суспільство відчужене від влади, відсутній механізм її спадкоємності. Еліта формується шляхом призначення зверху;
- Права і свободи громадян обмежені головним чином у політичній сфері. Закони переважно на боці держави, а не особистості;
- У суспільстві домінує офіційна ідеологія, але проявляється терпимість по відношенню до інших ідейним течіям, лояльним до правлячого режиму;
- Політика монополізується владою. Діяльність політичних партій та опозиції заборонена або обмежена. Профспілки підконтрольні владі;
- Державний контроль не поширюється на неполітичні сфери - економіку, культуру, релігію, приватне життя;
- Обширний державний сектор жорстко регламентується державою. Як правило, він функціонує в рамках ринкової економіки і цілком уживається з приватним підприємництвом. Економіка може бути як високоефективної, так і малоефективною;
- Здійснюється цензура над засобами масової інформації, яким дозволяється критика окремих недоліків державної політики при збереженні лояльності по відношенню до системи;
- Влада спирається на силу, достатню, щоб у разі необхідності примусити населення до покори. Масові репресії, як при тоталітаризмі, не проводяться;
- При позитивних результатах діяльності режим може підтримуватися більшістю суспільства. Меншість бореться за перехід до демократії. Громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави;
- Режиму властиві унітарні форми держави з жорсткою централізацією влади. Права національних меншин обмежені [5, c.49].

ВИСНОВОК
Таким чином, політичний режим - це сукупність методів, засобів, способів, а так само механізмів здійснення політичної влади, певне усталене (тимчасово підсумкове) політичний стан суспільства, що характеризується існуванням певних політичних процесів, набором політичних інститутів, сформованими відносинами влади і суспільства, панівною ідеологією , соціальними взаєминами, економічними складовими, певним видом політичної культури.
У більшості посібників але конституційного права звичайно виділяють три види державних чи політичних режимів - демократичні, авторитарні й тоталітарні. В інших спеціально виділяється додатково і ліберальний режим, що видається більш правильним і послідовним. Якщо обмежитися лише найбільш загальним підрозділом зазначених режимів, то їх, як уже говорилося, можна поділяти просто на демократичні та недемократичні. Але якщо вже друга розмежовуються на авторитарні й тоталітарні, що виражають різний ступінь їх недемократичності, то, залишаючись послідовними, необхідно і демократичний тип державної влади підрозділити за рівнем демократичності і на власне демократичний і ліберальний, або ліберально-демократичний. Кожен з режимів має свої специфічні риси.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Базиленок А.В. Основи політології: Короткий курс навчального матеріалу. - Могилів: Могилевський коледж МВС РБ, 2006.
2. Конституційне право / Під ред.А.Е. Козлова.М.: "МАУП", 2003.
3. Конституційне (державне) право зарубіжних країн. Загальна частина / Під ред.Б. A. Страшуна.М. 1993-1999. Т.1-4.
4. Конституційне право / Під ред.В.В. Лазарєва. - М.: 1998.
5. Ожиганов Н.І., Смоленський М.Б., Колюшкіна Л.Ю. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: 100 екзаменаційних відповідей. Посібник для підготовки до іспитів. - М.: ІКЦ "МарТ", Ростов н / Д: Видавничий центр "МарТ", 2003.
6. Чиркин В.Є. Конституційне право зарубіжних країн. - М., МАУП, 1999.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Політологія | Контрольна робота
47.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Політичний режим 2
Політичний режим 3
Політичний режим 4
Демократичний політичний режим
Політик і політичний режим
Політичний режим і корупція
Лібералізм як політичний режим
Політичний державний режим
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru