додати матеріал


Перцептивна сторона спілкування Феномен першого враження про людину

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з дисципліни: «Психологічна спостережливість у роботі соціального працівника»
на тему: «перцептивна сторона спілкування. Феномен першого враження про людину »
виконала: студентка 5 курсу
факультет:
очного відділення
викладач: к.ф.н., доцент

Зміст
Введення
§ 1. Загальне уявлення про міжособистісному сприйнятті ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5
1.1 Міжособистісне сприйняття як перцептивна сторона спілкування ... ... ... ... 5
1.2 Структура процесу міжособистісного сприйняття ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
§ 2. Механізми міжособистісного сприйняття ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... .. 12
2.1 Рефлексія, ідентифікація, емпатія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 12
2.2 Атракція та стереотипізація ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 15
2.3 Каузальна атрибуція ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .17
§ 3. Феномен першого враження про людину. ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... .22
3.1 Установки у формуванні першого враження ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 22
3.2 Ефекти сприйняття ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 33
Висновок
Список використаної літератури

ВСТУП
Тема моєї курсової роботи - «перцептивна сторона спілкування. Феномен першого враження про людину »вибрана не випадково. Адже XXΙ століття-століття вивчення людської душі і всіх процесів, які прямо чи опосередковано впливають на людину, його соціальне здоров'я та взаємодія людини в соціумі. Міжособистісне взаємодія грає у соціалізації індивіда величезну роль, адже людина народжується, зростає, працює, живе в соціумі.
Сприйняття предметів і явищ матеріального світу, їх різноманітних властивостей і відносин посідає одне з центральних місць у психічній діяльності людини. Сприйняття складає основу орієнтування людини в навколишній дійсності, дозволяє йому організувати діяльність, поведінку відповідно до об'єктивними властивостями і відносинами речей. У процесі поведінки людина сприймає також свої власні дії та їх результати, ніж забезпечуються зворотні зв'язки, що регулюють перебіг цього процесу.
Звідси випливає актуальність вивчення сприйняття як психічного процесу, шляхів його становлення і розвитку, гігієни, профілактики порушень і особливостей останніх, необхідність цих знань для правильної побудови та організації будь-якої діяльності.
Зараз вже не доводиться доводити, що міжособистісне спілкування - абсолютно необхідна умова буття людей, без нього неможливе повноцінне формування у людини жодної психічної функції або психічного процесу, ні одного блоку психічних властивостей, особистості в цілому.
В останні десятиріччя минулого століття, заключного століття в минулому тисячолітті, проблема спілкування була "логічним центром" психологічної науки. Дослідження цієї проблеми відкрило можливості більш глибокого аналізу психологічних закономірностей і механізмів регуляції поведінки людини, формування його внутрішнього світу, показало соціальну обумовленість психіки і способу життя індивіда.
Актуальність обраної проблеми полягає ще й у тому, що міжособистісні відносини є на даному етапі людського розвитку важелем впливу, маніпулювання однієї людини над іншим. А в роботі соціального працівника, знання основ міжособистісної взаємодії це база яку необхідно закласти в першу чергу. Якщо брати той аспект, що соціальний працівник є посередником між державою і людиною, що опинилися у важкій життєвій ситуації, то корінь проблеми шукати необхідно саме тут. Як людина ставиться до себе, правильно і адекватно він сприймає інших, на якій основі людина складає цілісну картину і робить прогноз після перших десяти хвилин розмови з іншою людиною.
Розробленість теми. У нашій країні проблематику соціальної психології особистості розробляють такі вчені, як А. Г. Асмолов, В. А. Богданов, Є. В. Шорохова, В. А. Ядов, Є. П. Белінська та ін Г. М . Андрєєва, один з провідних вітчизняних соціальних психологів, вважає: «При визначенні специфіки соціально-психологічного підходу до дослідження особистості слід спертися на розуміння особистості, запропоноване А. Н. Леонтьєвим» [1]. Проблема формування першого враження інтенсивно розроблялася у вітчизняній психології в рамках соціально - перцептивного підходу, починаючи з 60-70 років XX століття в працях О. А. Бодалева і В. Н. Панфьорова, а потім їх послідовників (А. Г. Гусєвої, У . М. Куніцина, К. Д. Шафранський, П. М. Якобсон та багатьма іншими). Найбільшу увагу дослідників залучали механізми та закономірності формування першого враження, детермінованість і мінливість феномена під впливом різних факторів. В кінці 80-х років в психології невербальної поведінки (В. А. Лабунська) ставляться питання соціально-психологічної інтерпретації незнайомої людини на основі його експресії. Хочу зазначити, що конкретно з проблематики міжособистісного сприйняття найбільший внесок внесла Андрєєва О.Г., більшість пізніх праць наших дослідників, по суті, є інтерпретацією її розробок.
Об'єкт - міжособистісне сприйняття, як явище, структура процесу міжособистісного сприйняття.
Предмет - фактори і механізми, що впливають на процес міжособистісного сприйняття. Формування першого враження і ефекти сприйняття.
Мета - дати цілісну характеристику процесу міжособистісного сприйняття, розкрити особливості міжособистісного сприйняття людиною самого себе, інших і ставлення інших до пізнає людині, уточнити соціальну технологію формування першого враження.
Основні завдання
Ø вивчити процес міжособистісного сприйняття
Ø систематизувати розробки в галузі соціальної перцепції (міжособистісного сприйняття)
Ø описати основні механізми процесу міжособистісного сприйняття
Ø виявити вплив установок у формуванні першого враження
Ø проаналізувати вивчені ефекти сприйняття
Психологічний аналіз спілкування розкриває механізми його здійснення. Спілкування висувається як найважливіша соціальна потреба, без реалізації якої сповільнюється, а іноді і припиняється формування особистості. Психологи відносять потребу у спілкуванні до числа найважливіших умов формування особистості. У зв'язку з цим потреба в спілкуванні розглядається як наслідок взаємодії особистості і соціокультурного середовища, причому остання служить одночасно і джерелом формування даної потреби. Оскільки людина істота соціальна, він постійно відчуває потребу в спілкуванні з іншими людьми, що визначає потенційну безперервність спілкування як необхідної умови життєдіяльності. Саме спілкування, його внутрішня динаміка та закономірності розвитку виступають спеціальним предметом багатьох досліджень.

§ 1. Загальне уявлення про міжособистісному сприйнятті
1.1. Міжособистісне сприйняття - як перцептивна сторона спілкування
Загальновідомим є той факт, що в процесі спілкування повинно бути присутнім взаєморозуміння між учасниками цього процесу. Саме взаєморозуміння може бути витлумачено по-різному: чи як розуміння цілей, мотивів, установок партнера по взаємодії, або як не тільки розуміння, а й прийняття, поділ цих цілей, мотивів, установок [2]. Однак і в тому, і в іншому випадках велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов'язкова складова частина спілкування і умовно може бути названий перцептивної стороною спілкування.
Перш ніж розкривати в змістовному плані характеристики цієї сторони спілкування, необхідно уточнити вживаються тут терміни. Дуже часто сприйняття людини людиною позначають як «соціальна перцепція». Це поняття в даному випадку вжито не дуже точно. Термін «соціальна перцепція» вперше був введений Дж. Брунер в 1947 р . в ході розробки так званого нового погляду на сприйняття. Спочатку під соціальною перцепцією розумілася соціальна детермінація перцептивних процесів. Пізніше дослідники, зокрема в соціальній психології, надали поняттю дещо інший сенс: соціальної перцепцією стали називати процес сприйняття так званих соціальних об'єктів, під якими малися на увазі інші люди, соціальні групи, великі соціальні спільності. Саме в цьому вживанні термін закріпився в соціально-психологічній літературі. Тому сприйняття людини людиною ставиться, звичайно, до галузі соціальної перцепції, але не вичерпує її.
Соціальна перцепція - процес сприйняття соціальних об'єктів в соціальному контексті.
Соціальна перцепція - процес, що виникає при людській взаємодії на основі природного спілкування і протікає у формі сприйняття і розуміння людини людиною.
Соціальна перцепція залежить від емоцій, думок, установок, пристрастей і упереджень.
Сприйняття і оцінка партнера по спілкуванню представляє важливу сторону даного процесу. Сприймаючи якості співрозмовника, спостерігач певним чином оцінює їх і робить деякі умовиводи про внутрішні психологічні властивості людини. Дані умовиводи засновані на спостереженні зовнішнього вигляду співрозмовника (фізичні якості та оформлення зовнішності) і поведінки (тобто здійснюваних дій і експресивних реакцій). Це дає можливість сформувати певний до нього ставлення. Перераховані феномени прийнято відносити до соціальної перцепції.
Соціальну перцепцію визначають як сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі його вчинків. У ній обов'язково присутня оцінка іншої людини й формування ставлення до нього в емоційному і поведінковому плані. Іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає, як обов'язкова складова частина спілкування і умовно може бути названий перцептивної стороною спілкування.
Виділяють такі основні функції соціальної перцепції:
- Пізнання себе;
- Пізнання партнера по спілкуванню;
- Організація спільної діяльності на основі взаєморозуміння (порозуміння - соціально-психічне явище, ядро ​​якого становить емпатія, пов'язане з глибоким проникненням людей в духовний світ один одного);
- Встановлення емоційних відносин.
Якщо уявити собі процеси соціальної перцепції в повному обсязі, то виходить досить складна і розгалужена схема (рис. 1). Вона включає в себе різні варіанти не тільки об'єкта, а й суб'єкта сприйняття. Коли суб'єктом сприйняття виступає індивід (І), то він може сприймати іншого індивіда, що належить до «своєї» групи (1); іншого індивіда, що належить до «чужої» групі (2); свою власну групу (3); «чужу» групу (4). Якщо навіть не включати до переліку великі соціальні спільності, які в принципі так само можуть сприйматися, то і в цьому випадку виходять чотири різних процесу, кожен з яких володіє своїми специфічними особливостями.
Ще складніше йде справа в тому випадку, коли в якості суб'єкта сприйняття інтерпретується не тільки окремий індивід, а й група (Г). Тоді до складеного переліку процесів соціальної перцепції слід ще додати: сприйняття групою свого власного члена (5); сприйняття групою представника іншої групи (6); сприйняття групою самої себе (7), нарешті, сприйняття групою в цілому іншої групи (8). Хоча цей другий ряд не є традиційним, однак в іншій термінології майже кожен з позначених тут «випадків» досліджується в соціальній психології. Не всі з них мають відношення до проблеми взаєморозуміння партнерів по спілкуванню [3]. Для того щоб більш точно позначити, про що йде мова в який нас плані, доцільно говорити не взагалі про соціальної перцепції, а про міжособистісної перцепції, або міжособистісному сприйнятті (або - як варіант - про сприйняття людини людиною). Саме ці процеси безпосередньо включені в спілкування в тому його значенні, в якому воно розглядається тут. Іншими словами, в даному контексті мова йде лише про

Рис. 1. Варіанти соціально-перцептивних процесів
позиціях 1) і 2) запропонованої схеми. Але крім цього, виникає потреба і ще в одному коментарі. Сприйняття соціальних об'єктів володіє такими численними специфічними рисами, що саме вживання слова «сприйняття» здається тут не зовсім точним. У всякому разі, ряд феноменів, що мають місце при формуванні уявлення про іншу людину, не вкладається в традиційний опис перцептивного процесу, як він дається в загальній психології. Тому в соціально-психологічній літературі до цих пір продовжується пошук найбільш точного поняття для характеристики описуваного процесу. Основна мета цього пошуку полягає в тому, щоб включити в процес сприйняття іншої людини у більш повному обсязі деякі інші пізнавальні процеси. Багато дослідників вважають за краще в цьому випадку звернутися до французького виразу «connaissanse d'autrui», що означає не стільки «сприйняття іншого», скільки «пізнання іншого». У вітчизняній літературі також вельми часто як синонім «сприйняття іншої людини» вживається вираз «пізнання іншої людини» [4].
Це більш широке розуміння терміну обумовлено специфічними рисами сприйняття іншої людини, до яких відноситься сприйняття не тільки фізичних характеристик об'єкта, але і поведінкових його характеристик, формування уявлення про його наміри, думки, здібностях, емоціях, установках і т.д. Крім того, у зміст цього ж поняття включається формування уявлення про ті стосунки, які пов'язують суб'єкт і об'єкт сприйняття. Саме це надає особливо велике значення ряду додаткових чинників, які не грають такої істотної ролі при сприйнятті фізичних об'єктів. Так, наприклад, така характерна риса, як селективність (вибірковість) сприйняття тут проявляється дуже своєрідно, оскільки в процес селекції включається значимість цілей пізнає суб'єкта, його минулий досвід і т.д. Той факт, що нові враження про об'єкт сприйняття категорізуются на основі подібності з колишніми враженнями, дає підставу для стереотипізації. Хоча всі ці явища були експериментально зареєстровані і при сприйнятті фізичних об'єктів, значущість їх в області сприйняття людьми один одного у величезній мірі зростає. Інший підхід до проблем сприйняття, який також був використаний у соціально-психологічних дослідженнях з міжособистісної перцепції, пов'язаний зі школою, так званої транзактний психології. Тут особливо підкреслена думка про те, що активна участь суб'єкта сприйняття в транзакції передбачає врахування ролі очікувань, бажань, намірів, минулого досвіду суб'єкта як специфічних детермінант перцептивної ситуації, що видається особливо важливим, коли пізнання іншої людини розглядається як підстава не тільки для розуміння партнера, але для встановлення з ним узгоджених дій, особливого роду відносин.
Все сказане означає, що термін «соціальна перцепція», або, в більш вузькому сенсі слова, «міжособистісна перцепція», «сприйняття іншої людини» вживається в літературі у кілька вільному, навіть метафоричному сенсі, хоча останні дослідження і в загальній психології сприйняття характеризуються відомим зближенням сприйняття та інших пізнавальних процесів. [5] У самому загальному плані можна сказати, що сприйняття іншої людини означає сприймання його зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками сприйманого індивіда та інтерпретацію на цій основі його вчинків.
Виділяються такі основні соціально-перцептивні дії:
а) сприйняття зовнішнього вигляду і поведінки об'єкта (окрема людина, група);
б) реконструкція внутрішнього вигляду, тобто соціально-психологічних особливостей себе і партнера по спілкуванню (через механізми рефлексії, атрибуції, стереотипізації, ідентифікації).
Подання про іншу людину залежить від рівня розвитку власної самосвідомості, уявлення про власне "Я" ("Я-концепція"), про співрозмовника ("Ти-концепція"), про групу, до якої людина належить або відносить себе психологічно ("Ми- концепція "). Усвідомлення себе через іншого має дві сторони: ідентифікацію (уподібнення себе іншому) та рефлексію (усвідомлення людиною того, як він сприймається партнером по спілкуванню).
Продуктом таких дій є та чи інша ступінь досягнутого взаєморозуміння учасниками спілкування (схожість поглядів, установок, вражень про предмет спілкування і один про одного, прийняття ролі і т.п.).
Дослідження в області міжособистісної перцепції орієнтуються на вивчення змістовної (характеристики суб'єкта і об'єкта сприйняття, їх властивостей і т.п.) і процесуальної (аналіз механізмів та ефектів сприйняття) складових. У першому випадку досліджуються приписування (атрибуції) один одному різних рис, причин поведінки (каузальна атрибуція) партнерів по спілкуванню, роль установки при формуванні першого враження і т.п. У другому - різні ефекти, що виникають при сприйнятті людьми один одного (наприклад, ефекти ореолу, проекції, середньої помилки, первинності).
1. 2 Структура процесу міжособистісного сприйняття
Один з головних аспектів вивчення процесу міжособистісної перцепції пов'язаний з дослідженням психологічних і соціальних особливостей суб'єкта та об'єкта сприйняття. У сприйнятті та оцінці людьми один одного зафіксовані індивідуальні, статеві, вікові, професійні та статево-рольові відмінності. Так, виявлено, що діти вчаться спочатку розпізнавати експресію по міміці, потім їм стає доступним аналіз вираження емоцій за допомогою жестів. У цілому діти більше, ніж дорослі, орієнтовані на сприйняття зовнішності (одяг, зачіска, наявність характерних ознак зовнішності: уніформа, окуляри та ін.) Було встановлено, що вчителі помічають і оцінюють у своїх учнях інші якості та риси, ніж учні та студенти у своїх педагогів. Аналогічне розбіжність має місце при сприйнятті та оцінці керівниками підлеглих, і навпаки. Значно впливає на процес сприйняття професія спостерігача. Так, педагоги при оцінці людей значною мірою орієнтовані на мову сприймаються, а, наприклад, хореографи, спортивні тренери, перш за все, помічають фізична статура людини. Внутрішні психологічні та соціальні установки суб'єкта сприйняття як би "запускають" певну схему соціальної перцепції.
Дослідження психологічних властивостей об'єкта сприйняття є спробою відповісти на запитання, які психологічні та інші властивості спостережуваного є найбільш важливими і інформативними для процесу його пізнання спостерігачем.
Люди, оцінюючи партнера по спілкуванню, перш за все, звертають увагу на: вираз його обличчя (міміку), способи вираження почуттів (експресію), жести і пози, ходу, зовнішній вигляд (одяг, зачіску), особливості голосу і мови. Психологи А. А. Бодальов і В. Н. Панфьоров спеціально вивчали в експериментальних умовах, що виробляє найбільш сильне враження при знайомстві. Виявилося, перше, що кидається в очі і запам'ятовується людині - це зачіска, яка може міняти особу до невпізнання. Наприклад, якщо жінка надіває перуку і довго його носить, варто їй з'явитися без перуки - вона стає невпізнанною. Зазвичай екстравагантна мода, особливо серед молоді, починається з зачіски (панки, хіпі і т.д.) [6]. Це різко виділяє їх на фоні інших людей. Логічно було б припустити - якщо ви хочете, щоб на вас звернули увагу в суспільстві - змініть зачіску.
Після зачіски ми звертаємо увагу на очі людини. Очі можуть бути добрими, холодними, променистими, хитрими, злими, колючими. Вони як би настроюють людину на певний лад: довірчий, насторожений, агресивний. І, звичайно ж, усмішка людини нас дуже залучає, особливо, якщо вона добра і привітна, а не зла і натягнута. Не даремно відомий американський фахівець з спілкування Дейл Карнегі в якості першої заповіді гарного спілкування проголосив: якщо хочете сподобатися людині - усміхайтеся, вчіться усміхатися, робіть спеціальні вправи перед дзеркалом.
У цілому, вираз обличчя формується мімікою, яка у одних людей буває дуже динамічна, різноманітна, в інших - бідна, від чого створюється враження похмурості, непривітності, скритності. Міміка - динамічний стан м'язів обличчя в кожен момент спілкування. Вона здатна дати правдиву інформацію про те, що переживає людина. Мімічні вирази несуть більше 70 відсотків інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені слова. Так, помічено, що людина намагається приховати свою інформацію (або бреше), якщо його очі зустрічаються з очима партнера менш 1 / 3 часу розмови.
Лоб, брови, рот, очі, ніс, підборіддя - ці частини обличчя виражають основні людські емоції: страждання, гнів, радість, здивування, страх, відраза, щастя, інтерес, смуток і т. п. Причому, найлегше розпізнаються позитивні емоції: радість, любов, подив; важче сприймаються людиною негативні емоції - печаль, гнів, огиду. Важливо зауважити, що основну пізнавальну навантаження в ситуації розпізнавання справжніх почуттів людини несуть брови і губи. Науково доведено, що ліва сторона обличчя набагато частіше видає емоції людини; це викликано тим, що права півкуля, що контролює емоційне життя людини, відповідає за ліву сторону обличчя. Позитивні емоції відбиваються більш-менш рівномірно на обох половинах обличчя, а негативні - яскравіше виражені на лівій.
Кожну людину відрізняє також певна манера поведінки, жести, хода, рухи тіла. Цікаво, що коли люди довго не бачаться, вони впізнають один одного частіше за все не по обличчю, яке дуже змінилося, а по окремих жестах і манері руху.
Одна із спроб в області кінетики належить К. Бердвістлу, який запропонував виділити одиницю рухів тіла людини. Найбільш дрібної семантичної одиницею запропоновано вважати кін, або кінему (за аналогією з фонемою в лінгвістиці). Сукупність одиниць являє собою своєрідний алфавіт рухів тіла. Хоча окремий кін самостійного значення не має, при його зміні змінюється вся структура. З кинемо утворюються кінеморфи (щось подібне фразами), які й сприймаються в ситуації спілкування.
На підставі пропозиції Бердвістла були побудовані свого роду "словники" заходів, навіть з'явилися роботи про кількість кінов в різних національних культурах. Але сам Бердвістл прийшов до висновку, що поки побудувати задовільний "словник рухів тіла" не вдається: саме поняття кіна виявилося достатньо невизначеним і спірним. Більш локальний характер носять пропозиції про побудову "словника жестів". Існуючі спроби не є занадто суворими (питання про одиницю в них просто не вирішується), але, тим не менш, певний "каталог" жестів у різних національних культурах вдається описати.
Крім вибору одиниці, існує ще й питання про "локалізації" різних мімічних рухів, жестів або рухів тіла. Потрібна теж більш-менш однозначна "сітка" основних зон людського обличчя, тіла, руки і т.д. У пропозиціях Бердвістла все людське тіло було поділено на 8 зон: особа, голова, рука права, рука ліва, нога права, нога ліва, верхня частина тіла в цілому, нижня частина тіла в цілому. Сенс побудови словника зводиться при цьому до того, щоб одиниці (кіни) були прив'язані до певних зон, тоді і вийде "запис" рухи тіла, що додасть їй відому однозначність, тобто допоможе виконати функцію коду. Проте невизначеність одиниці не дозволяє вважати цю методику запису достатньо надійною.
Дещо скромніший варіант запропонований для запису виразів обличчя, міміки. Взагалі в літературі зазначається більше 20 000 описів виразу обличчя. Щоб якось класифікувати їх, запропонована методика, запроваджена П. Екманом і отримала назву FAST - Facial Affect Scoring Technique. Принцип той самий: особа ділиться на три зони горизонтальними лініями (очі і лоб, ніс і область носа, рот і підборіддя). Потім виділяються шість основних емоцій, найбільш часто висловлюються за допомогою мімічних засобів: радість, гнів, подив, відраза, страх, смуток. Фіксація емоції "щодо зони" дозволяє реєструвати більш-менш точно мімічні рухи. Ця методика отримала поширення в медичній (патопсихологічні) практиці, в даний час є ряд спроб застосування її в "нормальних" ситуаціях спілкування.

§ 2. Механізми міжособистісного сприйняття
2.1 Рефлексія, ідентифікація, емпатія
Вивчення перцепції показує, що можна виділити ряд універсальних психологічних механізмів, що забезпечують сам процес сприйняття й оцінки іншої людини та дозволяють здійснювати перехід від зовні сприйманого до оцінки, відношенню і прогнозові.
До механізмів міжособистісної перцепції відносять:
1) пізнання самого себе (рефлексія) у процесі спілкування;
2) пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція, стереотипізація);
3) прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція).
Оскільки людина вступає в спілкування завжди як особистість, остільки він сприймається і іншою людиною - партнером по спілкуванню - також як особистість. На основі зовнішньої сторони поводження ми як би «читаємо» іншої людини, розшифровуємо значення його зовнішніх даних [7]. Враження, які виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль у процесі спілкування. По-перше, тому, що, пізнаючи іншого, формується і сам пізнає індивід. По-друге, тому, що від міри точності «прочитання» іншої людини залежить успіх організації з ним узгоджених дій.
Подання про іншу людину тісно пов'язане з рівнем власної самосвідомості. Зв'язок цей двояка: з одного боку, багатство уявлень про сам собі визначає і багатство уявлень про іншу людину, з іншого боку, чим більш повно розкривається інша людина (в більшій кількості і більш глибоких характеристик), тим більше повним стає і уявлення про самого себе . «Особа стає для себе тим, що вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших» [8]. Як ми бачили, схожу за формою ідею висловлював і Мід, ввівши в свій аналіз взаємодії образ «генералізованого іншого».
Якщо застосувати це міркування до конкретної ситуації спілкування, то можна сказати, що уявлення про себе через уявлення про інше формується обов'язково за умови, що цей «інший» дано не абстрактно, а в рамках досить широкої соціальної діяльності, в яку включено взаємодію з ним. Індивід «співвідносить» себе з іншим не взагалі, а перш за все ломлячи це співвідношення у розробці спільних рішень. У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється кілька процесів: і емоційна оцінка цього іншого, і спроба зрозуміти лад його вчинків, і заснована на цьому стратегія зміни її поведінки, і побудова стратегії своєї власної поведінки.
Однак у ці процеси включені як мінімум дві людини, і кожен з них є активним суб'єктом. Отже, зіставлення себе з іншим здійснюється як би з двох сторін: кожен з партнерів уподібнює себе іншому. Значить, при побудові стратегії взаємодії кожному доводиться брати до уваги не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те, як цей інший розуміє мої потреби, мотиви, установки. Все це призводить до того, що аналіз усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифікацію та рефлексію. Кожне з цих понять вимагає спеціального обговорення,
Термін «ідентифікація», буквально означає ототожнення себе з іншим, висловлює встановлений емпіричний факт, що одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе йому. Це, зрозуміло, не єдиний спосіб, але в реальних ситуаціях взаємодії люди часто користуються таким прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера будується на основі спроби поставити себе на його місце. У цьому плані ідентифікація виступає в якості одного з механізмів пізнання та розуміння іншої людини.
Існує багато експериментальних досліджень процесу ідентифікації та з'ясування його ролі в процесі спілкування. Зокрема, встановлено тісний зв'язок між ідентифікацією і іншим, близьким за змістом явищем - емпатією.
Описово емпатія також визначається як особливий спосіб розуміння іншої людини. Тільки тут мається на увазі не раціональне осмислення проблем іншої людини, а, скоріше, прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми. Емпатія протистоїть розуміння в строгому сенсі цього слова термін використовується в даному випадку лише метафорично: емпатія є афективний «розуміння». Емоційна її природа проявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчуйте». Механізм емпатії в певних рисах схожий з механізмом ідентифікації: і там, і тут присутня вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі з його точки зору. Проте подивитись на речі з чиєїсь точки зору не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо я ототожнюю себе з ким-то, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує його цей «інший». Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому. І в тому, і в іншому випадках у наявності буде «прийняття в розрахунок» поведінки іншої людини, але результат наших спільних дій буде різним: одна справа - зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, діючи з неї, інша справа - зрозуміти його, взявши до уваги його точку зору, навіть співчуваючи їй », але діючи по-своєму.
Втім, обидва випадки потребують вирішення ще одного питання: як буде той, «інший», тобто партнер по спілкуванню, розуміти мене. Від цього буде залежати наша взаємодія. Іншими словами, процес розуміння один одного ускладнюється явищем рефлексії. На відміну від філософського вживання терміна, в соціальній психології під рефлексією розуміється усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання або розуміння іншого, але знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного, «глибоке, послідовне взаімоотраженіе, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому внутрішньому світі у свою чергу відбивається внутрішній світ першого дослідника »[9].
Традиція дослідження рефлексії в соціальній психології досить стара. Ще наприкінці минулого століття Дж. Холмс, описуючи ситуацію диадического спілкування двох людей стверджував, що насправді в цій ситуації дані як мінімум шість чоловік. Згодом Т. Ньюком і Ч. Кулі ускладнили ситуацію до восьми персон. У принципі, звичайно, можна припустити як завгодно багато відображень, але практично в експериментальних дослідженнях зазвичай обмежуються фіксуванням двох ступенів цього процесу. Г. Гибш і М. Форверг відтворюють запропоновані моделі рефлексій у загальному вигляді. Вони позначають учасників процесу взаємодії як А і Б. Тоді загальна модель освіти рефлексивної структури в ситуації диадического взаємодії може бути представлена ​​наступним чином [10]: Є два партнери А і Б. Між ними встановлюється комунікація A ٱ B і зворотна інформація про реакцію Б на А, БА. Крім цього, у А і Б є уявлення про самих собі А 'і Б', а також подання про «другом»; у А уявлення про Б - Б "і у Б уявлення про А - А". Взаємодія в комунікативному процесі здійснюється так: А говорить як А ', звертаючись до Б ". Б реагує як Б' на А". Наскільки все це виявляється близько до реальних А і Б, треба ще дослідити, бо ні А, ні Б не знають, що є неспівпадаючі з об'єктивною реальністю А ', Б', А "і Б", при цьому між А і А ", а також між Б і Б "немає каналів комунікації. Ясно, що успіх спілкування буде максимальним при мінімальному розриві в лініях
А - А '- А "і Б - Б' - Б"
Значення цього збігу легко показати на прикладі взаємодії оратора з аудиторією. Якщо оратор (А) має неправильне уявлення про себе (А '), про слухачів (Б ") і, головне, про те, як його сприймають слухачі (А"), то його взаєморозуміння з аудиторією буде виключено і, отже, взаємодія теж . Наближення всього комплексу цих уявлень одне до одного - складний процес, що вимагає спеціальних зусиль. Одним із засобів є тут різновид соціально-психологічного тренінгу, орієнтованого на підвищення перцептивної компетентності.
Побудова моделей типу розглянутої грає важливу роль. У ряді досліджень робляться спроби аналізу рефлексивних структур групи, об'єднаної єдиної спільною діяльністю. Тоді сама схема виникають рефлексій відноситься не тільки до диадического взаємодії, але до спільної діяльності групи та опосередкованих нею міжособистісних відносин [11].
2.2 Атракція та стереотипізація
Атракція (від лат. Attrahere - залучати, притягати) - особлива форма сприйняття однієї людини іншою, заснована на формуванні сталого емоційно позитивного почуття до нього.
Люди не просто сприймають один одного, але формують один по відношенню до одного певні відносини. На основі зроблених оцінок народжується різноманітна гама почуттів - від несприйняття тієї чи іншої людини до симпатії, навіть любові до нього. Область досліджень, пов'язаних з виявленням механізмів утворення різних емоційних відносин до сприймається людині, отримала назву дослідження атракції. Атракція також є процесом формування привабливості якоїсь людини для сприймає і продуктом цього процесу, тобто деяке якість відносини. Атракцію можна розглядати також як особливий вид соціальної установки на іншу людину, в якій переважає емоційний компонент, коли цей "інший" оцінюється переважно в афективних категоріях [12].
Включення атракції в процес міжособистісного сприйняття з особливою чіткістю розкриває той факт, що спілкування завжди є реалізація певних відносин (як громадських, так і міжособистісних). Атракція пов'язана переважно з цим другим типом відносин, що реалізуються в спілкуванні.
Емпіричні дослідження атракції головним чином присвячені з'ясуванню тих чинників, які призводять до появи позитивних емоційних відносин між людьми. Вивчається, зокрема, питання про роль подібності характеристик суб'єкта і об'єкта сприйняття в процесі формування атракції, про роль "екологічних" характеристик процесу спілкування (близькість партнерів по спілкуванню, частота зустрічей і т.п.). У багатьох роботах виявлялася зв'язок між атракцією і особливим типом взаємодії, що складаються між партнерами, наприклад, в умовах "допомагає" поведінки.
Виділено різні рівні атракції: симпатія, дружба, любов.
Дружба - вид стійких, індивідуально-виборчих міжособистісних відносин, що характеризується взаємної прихильністю їх учасників, посиленням процесів афіліації (прагнення бути в суспільстві, тут - разом з другом, друзями), взаємними очікуваннями відповідних почуттів і перевагу.
Симпатія (від грец. Sympatheia - потяг, внутрішнє розташування) - стійке схвальне емоційне ставлення людини до інших людей, їх груп чи соціальних явищ, що виявляється в привітності, доброзичливості, захопленні, що спонукає до спілкування, надання уваги, допомоги і т.п.
Любов - високий ступінь емоційно-позитивного ставлення, що виділяє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб та інтересів суб'єкта.
Теоретичні дані не дозволяють говорити про те, що вже створена задовільна теорія атракції. У вітчизняній соціальній психології дослідження, присвячені атракції нечисленні.
Процес стереотипізації. Вперше термін "соціальний стереотип" був введений У. Липпманом в 1922 р ., І для нього в цьому терміні містився негативний відтінок, пов'язаний з хибністю і неточністю уявлень, якими оперує пропаганда. У більш широкому сенсі слова стереотип - це деякий стійкий образ якого-небудь явища або людини, яким користуються як відомим "скороченням" при взаємодії з цим явищем. Стереотипи в спілкуванні, які виникають, зокрема, при пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфічний сенс.
Під соціальним стереотипом розуміється стійкий образ або уявлення про будь-які явища або людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи. Найбільш відомі етнічні стереотипи - образи типових представників певних націй, які наділяються фіксованими рисами зовнішності і особливостями характеру (наприклад, стереотипні уявлення про манірності і худорбі англійців, легковажності французів, ексцентричності італійців).
Стереотипи - невід'ємний елемент повсякденної свідомості. Жодна людина не в змозі самостійно, творчо реагувати на всі зустрічаються йому життя ситуації. Стереотип, що акумулює якийсь стандартизований колективний досвід і викликаний індивіду в процесі навчання і спілкування з іншими, допомагає йому орієнтуватися в житті і певним чином спрямовує її поведінку. Стереотип може бути істинним і хибним. Він може викликати і позитивні емоції, і негативні. Його суть у тому, що він висловлює ставлення, установку даної соціальної групи до певного явища. Так, образи попа, купця або працівника з народних казок чітко висловлюють ставлення трудящих до цим соціальним типами. Природно, що у ворожих класів стереотипи одного і того ж явища абсолютно різні [13].
Для людини, що засвоїла стереотипи своєї групи, вони виконують функцію спрощення і скорочення процесу сприйняття іншої людини. Стереотипи є інструмент "грубої настройки", що дозволяє людині "економити" психологічні ресурси. Вони мають свою "дозволену" сферу соціального застосування (наприклад, стереотипи активно використовуються при оцінці груповий національної або професійної приналежності людини).
Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення будувати висновки на базі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад приналежності його до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси в зустрінутих в минулому представників цієї професії розглядаються як риси, властиві кожному представнику цієї професії ("все вчительки повчально", "всі бухгалтери - педанти" і т.д.). Тут проявляється тенденція "витягувати сенс" з попереднього досвіду, робити висновки за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю.
Стереотипизация в процесі пізнання людьми один одного може призвести до двох різних наслідків:
А. До певного спрощення процесу пізнання іншої людини. У цьому випадку стереотип не обов'язково несе на собі оцінну навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається "зрушення" у бік його емоційного прийняття чи неприйняття. Залишається просто спрощений підхід, який, хоча і не сприяє точності побудови образу іншого, змушує замінити його часто штампом, але, тим не менш, в якомусь сенсі необхідний, бо допомагає скорочувати процес пізнання.
Б. До виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого обмеженого досвіду, а досвід цей був негативним, всяке нове сприйняття представника тієї ж самої групи забарвлюється неприязню.
Одним з різновидів стереотипів є педагогічний стереотип сприйняття вчителем своїх учнів, в основі якого лежить процес формування в його свідомості моделі ідеального учня [14]. Це такий учень, який підтверджує собою успішну роль педагога, роблячи його роботу приємною: готовий до співпраці, прагне до знань, дисциплінований. Істотно, що очікування, що формуються у вчителів по відношенню до дитини, і справді визначають його реальні досягнення. Під впливом таких очікувань формується самосприйняття дитини. Наприклад, у дослідженнях було показано, що діти, що носять імена, які подобаються вчителю, мають більш позитивним внутрішнім ставленням до себе в порівнянні з дітьми, чиї імена не приймаються педагогом. Ім'я може впливати і на очікування вчителя, пов'язані з успіхами в навчанні даної дитини.

2. 3 Каузальна атрибуція.
Каузальна атрибуція (англ. attribute - приписувати, наділяти) - інтерпретація суб'єктом свого сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей, отримана на основі безпосереднього спостереження, аналізу результатів діяльності та іншого внаслідок приписування особистості, групи людей властивостей, характеристик, які не потрапили в поле сприйняття і як би домислюють ім.
Кожен з учасників взаємодії, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації його поведінки, зокрема його причин. У повсякденному житті люди часто-густо не знають дійсних причин поведінки іншої людини або знають їх недостатньо. В умовах дефіциту інформації вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і самі зразки поведінки або якісь більш загальні характеристики. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки сприйманого особи з якимось іншим зразком, що були в минулому досвіді суб'єкта сприйняття, або на основі аналізу власних мотивів, передбачуваних в аналогічній ситуації (в цьому випадку може діяти механізм ідентифікації). Але, так чи інакше, виникає ціла система способів такого приписування (атрибуції). Таким чином, інтерпретація свого і чужого поведінки шляхом приписування (причин, мотивів, почуттів тощо) виступає складовою частиною міжособистісного сприйняття і пізнання.
Особлива галузь соціальної психології, що отримала назву каузальної атрибуції, аналізує саме ці процеси (Ф. Хайдер, Р. Келлі, Е. Джонс, К. Девіс, Д. Кенноуз, Р. Нісбет, Л. Стрікленд). Якщо на перших порах дослідження атрибуції мова йшла лише про приписуванні причин поведінки іншої людини, то пізніше стали вивчатися способи приписування більш широкого класу характеристик: намірів, почуттів, якостей особистості. Сам феномен приписування виникає тоді, коли у людини є дефіцит інформації про іншу людину: заміняти її і доводиться процесом приписування.
Міра і ступінь приписування в процесі міжособистісного сприйняття залежить від двох показників, а саме від ступеня:
унікальності чи типовості вчинку (мається на увазі той факт, що типова поведінка є поведінка, запропоноване рольовими зразками, і тому воно легше піддається однозначній інтерпретації, навпаки, унікальне поведінка допускає багато різних інтерпретацій і, отже, дає простір приписування його причин і характеристик);
його соціальної бажаності або небажаності (під соціально "бажаним" розуміється поведінка, що відповідає соціальним і культурним нормам і тому порівняно легко і однозначно пояснюване, однак, при порушенні таких норм діапазон можливих пояснень значно розширюється).
Структура процесу каузальної атрибуції
Виділяються наступні цікавлять дослідників атрибуції аспекти: особливості суб'єкта сприйняття (спостерігає), характеристики об'єкта і ситуації сприйняття.
Цікава спроба побудови теорії каузальної атрибуції належить Г. Келлі. Він показав, як здійснюється людиною пошук причин для пояснення поведінки іншої людини. У загальному вигляді відповідь звучить так: всякому людині притаманні деякі апріорні каузальні подання і каузальні очікування.
Каузальна схема - це своєрідна загальна концепція даної людини про можливі взаємодіях різних причин, про те, які дії в принципі ці причини виробляють. Вона будується на трьох принципах:
§ принципі знецінення, коли роль головної причини події недооцінюється, внаслідок переоцінки інших причин;
§ принципі посилення, коли перебільшується роль конкретної причини у події;
§ принципі систематичного спотворення, коли існують постійні відхилення від правил формальної логіки при поясненні причин поведінки людей [15].
Іншими словами, кожна людина володіє системою схем причинності, і щоразу пошук причин, що пояснюють "чуже" поведінка, так чи інакше, вписується в одну з таких існуючих схем. Репертуар каузальних схем, якими володіє кожна особистість, досить великий. Питання полягає в тому, яка з каузальних схем спрацює в кожному конкретному випадку.
В експериментах було встановлено, що різні люди демонструють переважно зовсім різні види атрибуції, тобто різну ступінь "правильності" приписуваних причин. Для того щоб визначити ступінь цієї правильності, вводяться три категорії: 1) подоби - згоди з думкою інших людей; 2) відмінності - відмінності від думок інших людей; 3) відповідності - сталості дії причини в часі і просторі.
Встановлено точні співвідношення, при яких конкретні комбінації проявів кожного з трьох критеріїв повинні давати особистісну, стимульную або обставинні атрибуцію. В одному з експериментів був запропонований особливий "ключ", з яким слід щоразу зіставляти відповіді випробовуваних: якщо відповідь збігається з тим оптимумом, що був даний в "ключі", то причина приписана правильно, якщо спостерігається розбіжність, можна встановити, якого роду "зрушення "характерні для кожної людини у виборі переважно приписуваних їм причин. Зіставлення відповідей випробовуваних із запропонованими еталонами допомогли на експериментальному рівні зафіксувати ту істину, що люди далеко не завжди приписують причину "правильно", навіть з точки зору вельми полегшених критеріїв.
Г. Келлі виявив, що в залежності від того, чи виступає суб'єкт сприйняття сам учасником якої-небудь події або його спостерігачем, він може переважно обирати один з трьох типів атрибуції:
особистісну атрибуцію, коли причина приписується особисто вчиняє вчинок;
об'єктну атрибуцію, коли причина приписується тому об'єкту, на який спрямована дія;
обставинні атрибуцію, коли причина совершающегося приписується обставинам.
Було виявлено, що спостерігач частіше використовує особистісну атрибуцію, а учасник схильний більшою мірою пояснювати що відбувається обставинами. Ця особливість чітко проявляється при приписуванні причин успіху і невдачі: учасник дії "звинувачує" у невдачі переважно обставини, в той час як спостерігач "звинувачує" за невдачу, насамперед самого виконавця. Загальна закономірність полягає в тому, що в міру значущості того, що сталося події випробовувані схильні переходити від обстоятельственное та об'єктної атрибуції до особистісної (тобто шукати причину того, що сталося в усвідомлених діях конкретної людини). Якщо використовувати поняття фігури і фону (гештальтпсихології), то процес атрибуції можна пояснити тим, що потрапляє в поле зору спостерігача в якості фігури. Так, в одному експерименті піддослідні переглядали відеозапис дачі показань підозрюваним під час допиту. Якщо вони бачили лише підозрюваного, то сприймали визнання істинним. Якщо в полі зору потрапляв ще й детектив, то випробувані (спостерігачі) схильні були вважати, що підозрюваного змусили зізнатися [16].
Крім помилок, що виникають із-за різної позиції суб'єкта сприйняття, виявлено та ще цілий ряд досить типових помилок атрибуції. Г. Келлі підсумовував їх наступним чином:
1-й клас - мотиваційні помилки, які включають у себе різного виду "захисту" [пристрасті, асиметрія позитивних і негативних результатів (успіх - собі, неуспіх - обставинами)];
2-й клас - фундаментальні помилки, які включають у себе випадки переоцінки особистісних чинників і недооцінки ситуаційних.
Більш конкретно фундаментальні помилки виявляються в помилках:
"Помилкового згоди" (коли "нормальної" інтерпретацією вважається така, яка збігається з "моїм" думкою і під нього підганяється);
пов'язаних з нерівними можливостями рольової поведінки (коли в певних ролях "легше" проявити власні позитивні якості, і інтерпретація здійснюється за допомогою апеляції до них);
виникають через більшої довіри до конкретних фактів, ніж до загальних суджень, через легкість побудови помилкових кореляцій і т. д.
Для того щоб обгрунтувати виділення саме такого типу помилок, необхідно проаналізувати схеми причинності, якими володіє людина. Пропонуючи опису цих схем, Г. Келлі висуває чотири принципи: коваріації, знецінення, посилення і систематичного спотворення. Перший з цих принципів (коваріації) діє, коли в наявності одна причина, три інших тоді, коли причин в наявності багато.
Сутність принципу коваріації полягає в тому, що ефект приписується тієї причини, з якої він коваріантен в часі (збігається за часом). Слід пам'ятати, що мова йде весь час не про те, яка дійсна причина події, а тільки про те, яку причину дійсно приписує події, вчинку якийсь "наївний" буденний чоловік. Іншими словами, тут досліджуються резони, висунуті в життєвій психології. Це яскраво демонструється і при аналізі наступних трьох принципів, названих Келлі.
Якщо причина не одна, то людина керується при інтерпретації:
• або принципом посилення, коли пріоритет віддається причини, що зустрічає перешкоду: вона "посилюється" в свідомості сприймає самим фактом наявності такої перешкоди;
• або принципом знецінення, коли при наявності конкуруючих причин одна з причин дезавуюється самим фактом наявності альтернатив;
• або принципом систематичного спотворення, коли в спеціальному випадку суджень про людей недооцінюються фактори ситуації і, навпаки, переоцінюються фактори особистісних характеристик.
Процес атрибуції, визначається особливостями суб'єкта сприйняття, виявляється і в тому, що одні люди схильні, більшою мірою, в процесі міжособистісного сприйняття фіксувати фізичні риси, і тоді "сфера" приписування значно скорочується. Інші - сприймають переважно психологічні характеристики оточуючих, і в цьому випадку відкривається особливий "простір" для приписування.
Виявлено також залежність приписуваних характеристик від попередньої оцінки об'єктів сприйняття. В одному з експериментів реєструвалися оцінки двох груп дітей, що даються суб'єктом сприйняття. Одна група була складена з "улюблених", а інша - з "нелюбих" дітей. Хоча "кращі" (в даному випадку більш привабливі) діти навмисно робили помилки у виконанні завдання, а "нелюбимі" виконували його коректно, що сприймає, тим не менш, приписував позитивні оцінки "коханим", а негативні - "нелюбом".
Це відповідає ідеї Ф. Хайдера, який говорив, що людям взагалі властиво міркувати таким чином: "погана людина володіє поганими рисами", "хороша людина володіє хорошими рисами" і т.д. Тому приписування причин поведінки і характеристик здійснюється по цій же моделі: "поганим" людям завжди приписуються погані вчинки, а "хорошим" - хороші. Поряд з цим, в теоріях каузальної атрибуції приділяється увага і ідеї контрастних уявлень, коли "поганому" людині приписуються негативні риси, а сам сприймає оцінює себе по контрасту як носія самих позитивних рис.

§ 3. Феномен першого враження
3.1 Установки у формуванні першого враження
Формується на основі короткочасного контакту з людиною перше уявлення про нього - це складний психологічний процес. При цьому на формування першого враження впливають не тільки певні особливості особистості, яка є об'єктом пізнання, а й особистісні якості пізнає, сприймає людини: це і сформувалися «еталони», і закріплені у свідомості стереотипи, і ступінь впевненості людина в собі самому. І звичне його ставлення до людей. Надзвичайно важливе питання більш загального плану - питання про роль установки в процесі сприйняття людини людиною. Розрізняють три типи установки на сприйняття іншої людини [17]:
· Позитивна. При позитивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, який проявляється в неусвідомлюваної довірливості.
· Негативна. Негативна установка приводить до того, що сприймаються в основному негативні якості іншої людини, що виражається в недовірливості, підозрілості.
· Адекватна.
Краще всього, звичайно, адекватна установка на те, що у кожної людини є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюються самою людиною. Наявність установок розглядається, як несвідома схильність сприймати і оцінювати якості інших людей. Ці установки лежать в основі типових спотворень уявлення про іншу людину. Особливо значна роль установки при формуванні першого враження про незнайомій людині, що було виявлено в експериментах А.А. Бодалева. Двом групам студентів була показана фотографія одного і того ж людини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що людина на пред'явленої фотографії є ​​закоренілим злочинцем, а другій групі про те ж людині було сказано, що він великий вчений. Після цього кожній групі було запропоновано скласти словесний портрет сфотографованого людини. У першому випадку були отримані відповідні характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про прихованою злобі, видатний підборіддя - про рішучість "йти до кінця" у злочині і т.д. Відповідно у другій групі ті ж глибоко посаджені очі говорили про глибину думки, а видатний підборіддя - про силу волі в подоланні труднощів на шляху пізнання і т.д.
В експериментальних дослідженнях, присвячених характеристикам об'єкта сприйнятті, з'ясовується, що від них також значною мірою залежить успіх або неуспіх міжособистісної перцепції.
Описано три найбільш типові схеми формування першого враження про людину. Кожна схема "запускається" певним чинником, присутніх в ситуації знайомства. Виділяють фактори переваги, привабливості партнера і відносини до спостерігача.
Фактор переваги пов'язаний з тим, що людина, яка перевершує спостерігача по важливому параметру, оцінюється їм набагато вище і по іншим значимим параметрами. Інакше кажучи, відбувається його загальна особистісна переоцінка. При цьому, чим не впевненіше почувається спостерігач в даний момент, в даній конкретній ситуації, тим менше потрібно зусиль для запуску цієї схеми. Так, в екстремальній ситуації люди часто готові довіряти тим, кого не стали б слухати в спокійній обстановці.
Фактор привабливості забезпечує реалізацію схеми, пов'язаної зі сприйняттям партнера як надзвичайно привабливого зовні. Помилка, що допускається в цьому випадку, полягає в тому, що зовні привабливого людини люди також схильні переоцінювати з інших важливих для них психологічних і соціальних параметрах.
Чинник ставлення до спостерігача регулює включення схеми сприйняття партнера, в основі якої лежить характер ставлення до спостерігача. Помилка сприйняття в цьому випадку полягає в тому, що людей, які добре до нас ставляться або розділяють якісь важливі для нас ідеї, ми схильні позитивно оцінювати і за іншими показниками.
Найбільш часто застосовується схема сприйняття, яка запускається в разі нерівності партнерів у тій чи іншій сфері соціальної (різний соціальний статус), інтелектуальної, нерівність позицій у групі (груповий статус) і т.п. Помилки нерівності виявляються в тому, що люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, які перевершують їх за якимось параметром, суттєвого їм. Ця схема починає працювати не при всякому, а тільки при дійсно важливому, значимому для нас нерівності. Якщо я, хворобливий і слабкий, хочу бути здоровим і сильним і зустрічаю пашить здоров'ям і силою людини, то я переоценю його за всіма параметрами він в моїх очах одночасно буде і гарний, і розумний, і добрий. Якщо ж для мене головне - ерудиція, освіченість, то при зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, зате при зустрічі з інтелектуально переважаючим помилка буде мати місце. Отже, можна вважати, що в даному випадку схема сприйняття така: «При зустрічі з людиною, що перевершує нас за якимось важливого для нас параметру, ми оцінюємо його трохи більше позитивно, ніж було б, якщо б він був нам дорівнює. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо його ». Дуже важливо, що перевага фіксується по якомусь одному параметру, а переоцінка (або недооцінка) відбувається за багатьма параметрами. Надалі я буду називати такого роду помилки у спілкуванні, дією фактору "переваги".
Фактор переваги
Дослідження показують, що для визначення цього параметра в нашому розпорядженні два основних джерела інформації: 1) одяг людини, все зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть така "одяг ", як машина, крісло, оформлення кабінету і т.д.; 2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.д.).
Зрозуміло, що, крім цих двох ознак, у нас нічого і немає (якщо, звичайно, не розглядати випадок, коли нам попередньо достовірно відомо про перевагу).
Не менш важливим і впізнаваними є помилки, пов'язані з "загальної естетичної виразністю людини", тобто з тим, подобається нам зовні наш партнер по спілкування чи ні. Помилки полягають у тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати його більш хорошим, розумним, цікавим і т.д., тобто знову-таки переоцінювати багато його психологічні характеристики.
Наприклад, в одному з експериментів вчителям були запропоновані для оцінки "особисті справи" учнів. Перед ними ставилося завдання визначити рівень інтелекту школяра, ставлення до його батьків до школи, його плани в сенсі подальшої освіти і ставлення до нього однолітків. Секрет експерименту полягав у тому, що всім давалося одне і те ж особиста справа, але до нього додавалися різні фотографії - одна завідомо приваблива, а інша свідомо неприваблива. Виявилося, що "привабливим" дітям, при інших рівних умовах, вчителі приписували більш високий інтелект, намір вступити до коледжу, кращий статус у групі однолітків, батьків, більше займаються їх вихованням.
Інший приклад. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, "звичайних" і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і просив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фотографіях. Піддослідні оцінили і чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найбільш красивим, як більш упевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і більш багатих духовно, ніж тих, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж тих , хто потрапив у категорію "звичайних". Крім того, випробовувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш турботливих і уважних [18].
Таким чином, виходить, що цей тип помилки дуже нагадує попередній: тут теж під впливом одного фактора переоцінюються чи недооцінюються властивості людини. Тільки тут ми маємо справу з дією чинника "привабливості" - чим більше зовні привабливий для нас людина, тим краще він в усіх відношеннях, якщо ж він непривабливий, то й інші його якості недооцінюються. Ці елементи служать знаками групової приналежності і для самого "носія" одягу і "автора" поведінки, і для оточуючих його людей. Розуміння свого місця в тій чи іншій ієрархії, групі, у всій системі суспільних відносин, а також положення інших людей багато в чому визначають спілкування і взаємодію. Тому виділення переваги якимись зовнішніми, видимими засобами завжди дуже істотно.
У колишні часи це було настільки важливо, що певна одяг не тільки могла носитися людьми певного статусу чи суспільного становища, а й повинна була носитися ними. Існували певні правила, що і кому можна або не можна вдягати. Таким чином, задача розпізнавання статусу в той час була досить простою.
Можна стверджувати досить виразно, що і в наш час, коли немає жорстких приписів і обмежень, роль одягу в кодуванні переваги залишається значимою. Можна, мабуть, говорити про існування неофіційною знакової системи одягу та зовнішніх атрибутів людини, елементи чи поєднання елементів якої є тими гачками, які направляють формування першого враження за схемою переваги.
Аналіз гардеробу людини (що віддається перевага стилю, форми, кольору й інших особливостей одягу) в такій ситуації може дати чимало інформації про такі індивідуально-психологічних особливостях людини, як його темперамент, характер, соціальний статус і т.д. Але оскільки одяг відображає ще й деякі особливості нашого несвідомого (установок., психологічного захисту і т.д.), то і про цю сферу. Що ж в одязі свідчить про перевагу? У першу чергу - ціна, чим вона вище, тим вищий статус. Ціну ми "обчислюємо", бачачи якість одягу, прямо пов'язане з ціною. Знаючи частоту народження даної моделі (дефіцитність) та її співвідношення з модою (модність), ми теж можемо судити про ціну одягу.
З соціальним статусом, крім ціни, тісно пов'язаний вибір силуету одягу. Багато людей називають одяг людей високого соціального положення "суворої", "офіційної" і т.п. Причому найчастіше ці слова відносяться до силуету. "Високостатусних" вважається силует, що наближається до витягнутому прямокутника з підкресленими кутами, а "нізкостатусним" наближається до кулі.
Третім фактором в одязі, який завжди відзначається як ознака статусу, є її колір. У різних країнах конкретні кольори можуть мати різне значення. У нашій країні як ознака високого статусу відзначається одяг чорно-білої гами, а чим яскравіше, насиченішим чистіше колір одягу (не чорний і білий), тим нижче передбачуваний статус. Треба зауважити, що ці ознаки важливі не тільки самі по собі, окремо, але й у взаємодії.
Так, якщо яскрава різнокольорова одяг поєднується з дуже високою ціною, то випробувані схильні робити висновок про фінансовий перевагу, а якщо висока ціна поєднується з невідповідним силуетом, то "носія" скоріше визнають високостатусних "діячем мистецтва", ніж людиною низького статусу. Точно так само по одягу може бути сприйнято і перевага, наприклад, інтелектуальне. Відомо, що якщо людина в окулярах, то його розумовий і освітній рівень переоцінюється.
У манері поведінки, як і в одязі, завжди присутні елементи, що дозволяють судити про статус людини. У чому проявляється "перевагу" в манері поведінки? Швидше за все, можна визначити як незалежність у різних обставинах і ситуаціях. Сюди відноситься, перш за все, незалежність від партнера: людина не показує, що йому цікавий той, з ким він спілкується, його реакції, настрої, стан або те, про що, він говорить. Така незалежність "зовні" може виглядати як зарозумілість, нахабство, упевненість у собі і т.п. Незалежність від ситуації спілкування виявляється в наступному: людина як би "не помічає" деяких її аспектів - наявності свідків, невдало обраного моменту, різних перешкод і т.д. Така поведінка може сприйматися по-різному, але майже завжди свідчить про певний перевагу. Про це ж свідчить незалежність від різних дрібних, неписаних норм спілкування. Занадто розслаблена поза (наприклад, розвалившись у кріслі) при важливій розмові може означати перевагу в ситуації, влада. Або: людина дивиться в бік, у вікно, оглядає свої нігті - це явна демонстрація переваги, влади (до речі, люди незалежні зазвичай уважно дивляться на співрозмовника, "заглядають в очі"). Якщо людина говорить незрозуміло для співрозмовника, вживає багато спеціальних термінів, іноземних слів, тобто не прагне до того, щоб його зрозуміли, то така поведінка фіксується іноді як інтелектуальну перевагу, хоча по суті це теж порушення норми спілкування - говорити доступно.
Манера поведінки може містити в собі ознаки переваги з різних причин: внаслідок дійсного переваги, об'єктивного чи тільки суб'єктивного; а також внаслідок переваги ситуативного. Кожен може опинитися в ситуації, яку він не розуміє, в якій він дуже погано орієнтується, і тому потрапляє у певну залежність від оточуючих - їх рад, відповідей на питання і т.д. У цьому випадку людина легко орієнтується - "господар" ситуації - за будь-якої підстави знає, як себе вести, хто є хто, обов'язково буде вести себе більш впевнено, незалежно і, отже, демонструвати в манері поведінки елементи переваги. Ті ж елементи може показувати і людина з суб'єктивним перевагою, "знає собі ціну", "високо себе цінує". Якщо ж така поведінка не підкріплено нашими власними уявленнями або відомостями про справжній або ситуаційному перевагу, то тоді ми можемо оцінити в першу чергу не статус, а, наприклад, деякі особисті якості даної людини, рівень його домагань (наприклад, "він багато про себе уявляє ").
Таким чином, можна зробити висновок, що сприйняття переваги за манерою поведінки залежить від оцінки незалежності в поведінці і від нашої готовності визнати цю незалежність обгрунтованою, тобто від нашої власної позиції в цей момент, яка визначається значимістю для нас ситуації.
Якщо в певної значущої для себе ситуації людина почуває себе чомусь невпевнено, нестійкий, залежно від якихось, може бути, ще не відбулися подій (тобто у нього самого в даний момент "негативне" перевага), то в цій ситуації чинник переваги може почати діяти навіть від незначного поштовху, від сприйняття мікроскопічних (і в інший час не подіяли б) відхилень в манері поведінки, в зовнішньому вигляді іншої людини. Тоді за будь-якого натяку, іноді уявному, "запускається" дія переваги, і помилки не сповільнять позначитися. Багато прикладів тому: люди в гострих, екстремальних ситуаціях довіряються тим, кому ніколи не повірили б у звичайній обстановці, слухають поради тих (і слідують цим радам), кого в незначній, спокійній ситуації слухати б не стали.
Отже, дія фактора переваги починається тоді, коли людина фіксує перевагу іншого над собою по знаках в одязі та манері поведінки. Внаслідок цього людина, з одного боку, будує свою поведінку в даний момент, з іншого - при оцінці особистості партнера може допускати помилки, описані раніше: перебільшувати (або применшувати) ті чи інші якості.
Фактор привабливості
Сприйняття привабливості - це процес тієї ж природи, як і сприйняття переваги, тобто соціальної природи, а, отже, і механізми їх повинні бути схожі. Звідси - знаки привабливості треба шукати не в тому чи іншому розрізі очей або колір волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки, який є знаком привабливості. Адже є схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість - не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тією групою або групами, до якої ми належимо.
Як знаки привабливості можуть розглядатися ті зусилля, які витрачаються людиною для відповідності соціально одобрюваного типу зовнішності. Такі знаки фіксуються і запускають схему - людина належить або до привабливим, і тоді переоцінюються всі його невидимі якості, або до непривабливим, і тоді відбувається недооцінка іншого.
Дуже добре це видно на прикладі такого доданка зовнішності, як статура. Прийнято виділяти три основних типи статури: ендоморфний (пикническое) - схильні до повноти люди, мезоморфное (атлетичне) - стрункі, сильні, м'язисті і ектоморфний (астенічний) - високі, худі, крихкі. Досить давно численними дослідниками показано, що тип статури пов'язані з деякими психологічними рисами. Так, пікніки зазвичай більш товариські. Схильні до комфорту, мінливі у настроях. Атлети характеризуються високим життєвим тонусом, любов'ю до пригод, а астеники зазвичай більш стримані, мовчазні, спокійні. У нашому повсякденній свідомості ці зв'язки зафіксовано досить міцно [19].
Однак у першому враженні всі ці "конструктивні" елементи не мають особливого значення. Головне інше - який тип статури соціально схвалюється, а який ні. Так, в дослідженні, проведеному Бродель, випробуваним пред'являли п'ять чоловічих силуетів різних типів статури. Потрібно було дати опис можливих психологічних властивостей людей із запропонованими силуетами. Реакції піддослідних розташувалися наступним чином. М'язистий, спортивний мезоморфних тип одержав в описах стійкі позитивні оцінки. Ендоморфний тип - низькорослий товстун - в більшості випадків характеризувався негативно. Силуети ектоморфному типу - високі і худі - займали в оцінці піддослідних проміжне становище: вони не викликали такий доброзичливої ​​реакції, як мезоморфних тип, але і не піддавалися нищівній критиці, як ендоморфний.
Достовірно зареєстрований факт меншою привабливості дітей ектоморфному (астенічного) статури - їх рідше вибирають як товаришів, частіше уникають, причому відмічено, що з віком ця тенденція посилюється.
Таким чином, привабливий той тип статури, який соціально схвалюється. Але ще більш привабливі зусилля, витрачені на його отримання [20].
Отже, можна сказати, що знаками привабливості є зусилля людини виглядати соціально схвалюваним в деякій групі чином. Механізмом формування сприйняття за цією схемою є все той же стереотип, але тепер вже не прямо по знаках приналежності до групи, а, якщо можна так висловитися, з їхньої першої похідної - по знаках бажання бути віднесеним до цієї групи.
Чинник ставлення до нас
Наступна схема без сумніву, добре відома. Напевно, всі погодяться, що ті люди, які нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно краще тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться). Це прояв дії фактора "ставлення до нас", який призводить до зміни оцінки якостей людей залежно від знаку цього відношення.
Психологи Каррі і Кені, виявивши думку випробовуваних з низки питань, знайомили їх з думками з тих же питань, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Критерії думки варіювалися від повного збігу до зробленого розбіжності з позицією піддослідних. Виявилося, що чим ближче чужу думку до власного, тим вище оцінка висловив цю думку людини. Це правило мало і зворотну силу: чим вище оцінювався хтось, тим більша схожість його поглядів з власними від нього очікували. Переконаність у цьому передбачуваному "спорідненість душ" настільки велика, що розбіжностей з позицій привабливого обличчя випробовувані просто не схильні помічати.
У наведеному експерименті згоду задавалося безпосередньо. Однак існує величезна кількість непрямих ознак згоди. І це певна поведінка - кивки, схвалюють або підбадьорливі, усмішки у потрібних місцях, інші прояви, відповідні вашої позиції, слова і навіть сама манера триматися. Важливо, щоб у всьому відчувалося згоду: і включається схема сприйняття по фактору ставлення до нас. По суті це теж стереотип особливого роду. Тут діє уявлення щодо реальних соціальних групах, а суб'єктивних групах. Мова йде про ті групи, які не "існують в природі", тобто не задані суспільними відносинами, існують у нашій свідомості. Скажімо, людина вважає себе розумним, які знають інженером, добре розуміються в політиці та футболі, щасливим в сімейному житті і т.д. Це те ж саме, що відносити себе до груп розумних людей, які знають інженерів. Знавців політики, футболу та інших А значить, мати суб'єктивні уявлення (стереотипи) про те, що таке розумна людина, знавець футболу і т.д. І, природно, що знаком приналежності до цих груп буде згода з ним, а далі спрацьовує відповідний стереотип, тобто схема ставлення до нас як би доповнює перші дві. Все це здійснюється за рахунок одного механізму - стереотипізації. Знаком ставлення до нас, що запускає відповідну схему формування враження, є все, що свідчить про згоду або незгоду партнера з нами.
У постійному спілкуванні закони та результати першого враження продовжують діяти. Однак постійне і тривале спілкування не може задовольнитися тим списком приписаних партнеру рис і властивостей, які сформувалися при першому враженні. У постійному спілкуванні стає важливим більш глибоке і об'єктивне розуміння партнера - його актуального стану, динаміки його ставлення до нас, сприйняття ним ситуації. Тут сприйняття партнера і розуміння його відбуваються на іншій основі, стереотипи мало допомагають, якщо не заважають.
Справді: в реальному спілкуванні ми майже завжди приблизно розуміємо, що відбувається з нашим партнером. При цьому не настільки важливо, що ми далеко не завжди віддаємо собі звіт в цьому розумінні, істотно, що воно навіть у прихованому вигляді є регулятором нашої поведінки. Навряд чи кожен може в будь-який момент спілкування пояснити, чому йому здається, що співрозмовник чимось засмучений або не хоче продовжувати розмову. Однак це розуміння в нас є, інакше ми не стали б з'ясовувати, що ж сталося, і намагатися закінчити бесіду. Значить, сприйняття іншої людини в спілкуванні дає нам матеріал для висновків.
Спілкуючись з партнером. Ми отримуємо велику кількість інформації про нього, про його станах, переживаннях. Відомо й те, що здібності адекватного сприйняття інших у різних людей різні. Є здатність, що дозволяє за зовнішніми ознаками бачити внутрішній зміст. Цією здатністю більшою чи меншою мірою мають практично всі люди, але вона може бути значно посилена при наявності життєвого досвіду і знань.
Реальні підстави для розуміння іншої людини з його зовнішності і елементам поведінки справді є. Це достовірно встановлено зараз психологічними дослідженнями. У них показано, що майже всі деталі зовнішнього вигляду людини можуть нести інформацію про його емоційних станах, ставлення до оточуючих його людей взагалі, про його ставлення до себе, про те, як він відчуває себе в спілкуванні у цій ситуації.
Особа людини, його жести, міміка, загальний стиль експресивного поведінки, хода, його манера стояти, сидіти, звичні пози і їх зміна під час розмови, просторова орієнтація по відношенню до партнерів, а також різні поєднання цих чинників - все це має певне соціально- перцептивное зміст і несе інформацію про його внутрішніх станах і характеристиках.
Звичайно, саме приваблює нашу увагу у вигляді іншої людини - його обличчя, і це зрозуміло, оскільки воно може сказати нам дуже багато про співрозмовника.
Дійсно, можна зробити "розумне" обличчя і тим впливати на думку про себе, а, крім того, особа часто буває "одухотворене", "смішне", "просвітлене", "похмуре" і т.д. Перше і головне, що відбивається в особі людини, його міміці - це емоції. Причому дуже важливо відзначити, що дослідження демонструють дуже великі "здібності" всіх людей до розпізнавання основних емоцій за виразом обличчя, а передача емоційних станів - одна з основних функцій лицьовій експресії. Екман встановив, що існує сім основних лицьових виразів - конфігурації міміки, виражають сім емоцій: щастя, здивування, страх, страждання, гнів, огиду або презирство і інтерес. Показано, що всі люди, незалежно від національності і культури, в якій вони виросли, з достатньою точністю і узгодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як вираження відповідних емоцій. І хоча кожна міна є конфігурацією всього обличчя, тим не менш, встановлено, що основне інформативне навантаження несуть брови і область навколо рота (губи).
Обговорюючи інформацію, яку можна прочитати "з лиця" людини, потрібно згадати про роль напрямку погляду - дуже важливе "інструменті" спілкування. У самому справі, адже неприємно, наприклад, говорити з людиною, яка весь час не дивиться на нас, "відводить очі".
Однак, хоча особа, на загальну думку, є головним джерелом психологічної інформації, тим не менш, у багатьох ситуаціях воно набагато менш інформативно, ніж нам здається. Пов'язано це з тим, що лицьова міміка досить добре контролюється людиною, незважаючи на поширену думку про те, що, оскільки "на обличчі все написано", воно може видавати людини, навіть коли він цього не хоче. Так як особа вельми виразно, дуже добре мабуть для інших, а, отже, викликає потужну зворотну зв'язок, а також вирази обличчя досить добре усвідомлювані, то особа добре контролюється. У всякому разі, у багато разів краще, ніж тіло.
Отже, за певних обставин (наприклад, дотримання правил етикету), коли людина хоче приховати свої почуття, особа стає малоінформативним, а тіло - головним джерелом інформації для партнера. Один з психологів навіть назвав тіло місцем "витоку інформації" про наших душевних станах.
Тому в спілкуванні важливо знати про те, яку інформацію можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на його тіло і його руху, так як жести, пози, стиль експресивного поведінки таять у собі дуже багато інформації. Це показано численними дослідженнями, проведеними в останні 30 років. Найбільш, мабуть, цікавим результатом цих тривалих досліджень виявилося те, що практично всі люди вміють добре "читати" пози і жести, хоча, звичайно, далеко не завжди розуміють, як вони це роблять.
Про ту інформації, яку несе жестикуляція, відомо досить багато. Перш за все, важлива кількість жестикуляції. Незважаючи на те, що нормальна кількість жестів різна в різних народів і в різних культурах (більше на півдні і менше на півночі), тим не менш, скрізь їх кількість і інтенсивність ростуть разом із зростанням емоційної збудженості людини, його схвильованості. Зростає інтенсивність жестикуляції і при бажанні досягти повного порозуміння між партнерами, особливо якщо воно чомусь утруднено.
Показано, що "закриті" пози (коли людина якось намагається закрити передню частину тіла і зайняти якомога менше місця в просторі; "наполеонівська" поза стоячи: руки, схрещені на грудях, і сидячи: обидві руки упираються в підборіддя, і тощо) сприймаються як пози недовір'я, незгоди, протидії, критики чи навіть страху перед партнером. І дійсно, вони висловлюють це зміст. Відкриті ж пози (стоячи: руки розкриті долонями вгору, сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту. Є ясно читаються пози роздуми (поза роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий уздовж скроні). Відомо, що якщо людина зацікавлена ​​в спілкуванні, він в положенні сидячи буде нахилятися вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлений - буде відкидатися назад.
Людина, що бажає заявити про себе, "поставити себе", буде стояти прямо. У напруженому стані, з прямою спиною, іноді впершись руками в стегна; людина ж, якому не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблений, спокійний, перебувати у вільній невимушеній позі.
Значення і сенс поз так само, як і інших елементів експресивного поведінки, можуть бути зрозумілі будь-якою людиною. Навряд чи потрібно спеціальне навчання щоб зрозуміти: якщо людина весь якось скоцюрбившись, затиснутий, напружений, то йому, швидше, погано, ніж добре. Якщо в рухах і позах відчувається незвичайна легкість, він розкріпачений, вільний, - ймовірно, в нього гарний настрій. Так само легко, як поза, може бути зрозуміле і значення загального малюнка ходи - моментів вставання, саджання і т.п., тобто значення стилю пересування і зміни поз.
Хода, наприклад, є одним із найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Не дарма хода так пізнавана - вона строго індивідуальна. Разом з тим в ході добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що хода хорошим лікарям служила діагностичним симптомом різних хвороб.
По ході спостерігач досить легко може розпізнавати емоційний стан її власника. Так, у дослідженні Монтепера, Гольдштейна і Клаузена випробовувані з великою точністю впізнавали по ході такі емоції, як гнів, злість, страждання, гордість, щастя. Причому виявилося, що "найважча" хода - при гніві, найбільша довжина кроку - при гордості. Коли людина відчуває страждання, він майже не розмахує руками, вони "висять", а якщо він щасливий - він "летить", у нього більш часті і легкі кроки. Ймовірно, в тому, що перед людиною ніколи не стоїть завдання "просто сприйняти" іншого. Перше враження-це не самоціль. Справді, спілкування наше будується істотно різним чином залежно від того, з ким ми спілкуємося, тобто для кожного ступеня переваги, для кожної категорії партнерів є хіба що різні "техніки" спілкування. Особливо добре це видно на прикладі спілкування дорослих з маленькими дітьми. Як багато дорослих не вміють розмовляти з малюками, як часто маленькі діти відчувають труднощі в спілкуванні з незнайомими дорослими. Причина цих неуспіхів - відсутність у тих і інших адекватної техніки спілкування при такому величезному і явну перевагу за всіма параметрами. Ті ж самі моменти проявляються в невдачах спілкування багатьох освічених людей з "сильними світу цього".
Вибір "техніки" спілкування в кожному конкретному випадку визначається характеристиками партнера. Тому найбільш важливі в даній ситуації характеристики партнера-це ті, які дозволяють його віднести до якоїсь категорії, групі. Саме ці характеристики і сприймаються найбільш точно.
У кожній ситуації у фокусі до виявляються ті ознаки іншої людини, які дозволяють визначити його приналежність до тієї або іншої групи відповідно до особливостей ситуації і вимогами до побудови подальшої поведінки. А всі інші риси й особливості, які опинилися "не в фокусі", просто добудовуються за певними схемами, і саме тут з'являється можливість помилки.
Таким чином, завжди сприйняття будь-якого іншого одночасно і правильне і неправильне, правильне і неправильне, воно більш точне щодо головних в даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших.
Такі в загальних рисах типові схеми формування першого враження. Однак важливо знати, що при формуванні думки про людину на основі першого враження (що в нашому житті найчастіше необхідно) - перше пізнання не дає точного уявлення про людину, і ніхто не застрахований від помилок. Не слід надто категорично судити про людей по першому враженню.
3.2 Ефекти сприйняття
Щоб забезпечити достатньо точне прогнозування ситуації міжособистісного сприйняття, необхідно взяти до уваги область явищ, пов'язаних з різного роду моментами, які спотворюють дійсну картину сприйманого. Мова йде про "ефекти", що виникають при сприйнятті людьми один одного: ефект проекції, ефект середньої помилки, ефект "ореолу" ("гало-ефект"), ефект новизни і первинності, а також ефект, або явище, стереотипізації.
Ефект проекції - властивість людей приписувати приємному для них співрозмовникові свої власні достоїнства, а неприємному - свої недоліки, тобто найбільш чітко виявляти у інших ті риси, які яскраво представлені у них самих. За даними Ньюкома, ця тенденція в дуже великій мірі характерна для представників так званого авторитарного типу особистості і майже не виявляється у представників демократичного типу.
Ефект середньої помилки - тенденція пом'якшувати оцінки найбільш яскравих особливостей іншої людини у бік середнього.
Ефект логічної помилки полягає в хибності судження про сталість і тісноті взаємозв'язку будь-яких якостей особистості (наприклад, люб'язність і добродушності, доброти та емпатії).
«Ефект послідовності» - на судження про людину найбільший вплив роблять відомості, пред'явлені про нього в першу чергу. Зазвичай той, хто хоче нашкодити людині, дізнавшись про нього щось негідне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальника і його найближчому оточенню. Виправдовуватися і доводити, що все було не так, на такому несприятливому фоні значно важче і безперспективна.
Дуже поширеним є ефект «авансування» - людині приписують неіснуючі позитивні якості, а, стикаючись з його неадекватним поданням поведінкою, розчаровуються, засмучуються.
Ефект "ореолу" - ефект сприйняття людьми один одного в умовах дефіциту інформації, коли на сприйняття однієї людини іншою робить істотний вплив первинна інформація про нього, в результаті якої він сприймається у відповідному йому світлі - позитивному або негативному.
Сутність "ефекту ореола" полягає у формуванні специфічної установки на сприйманого через спрямоване приписування йому певних якостей: інформація, що отримується про якусь людину, категоризируются певним чином, а саме накладається на той образ, який вже був створений заздалегідь. Цей образ, раніше існував, виконує роль "ореолу", що заважає бачити справжні риси і прояви об'єкта сприйняття.
Ефект ореолу проявляється при формуванні першого враження про людину в тому, що загальне сприятливе враження призводить до позитивних оцінок і невідомих якостей сприйманого і, навпаки, загальне несприятливе враження сприяє переважанню негативних оцінок. В експериментальних дослідженнях встановлено, що ефект ореолу найбільш явно проявляється тоді, коли сприймає має мінімальну інформацію про об'єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей. Ця тенденція затемнити певні характеристики і висвітлити інші і грає роль своєрідного ореолу в сприйнятті людини людиною. «Ефект ореолу» - вплив загального враження про людину на сприйняття і оцінку приватних властивостей його особистості. Якщо в групі або у керівника склалася думка про людину, що він дуже хороший, то його поганий вчинок розцінюється як випадковість. І, навпаки, якщо всі вважають людини поганим, то гарний вчинок цієї людини теж розглядається як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, за яких здатні і яскраві індивідуальності абсолютно не можуть працювати в даній групі, бо добре не помічається, а погане перебільшується.
Тісно пов'язані з цим ефектом і ефекти "первинності" і "новизни" - тенденція людей при суперечливої ​​інформації про іншу людину надавати більшу вагу даними, отриманим спочатку (якщо сприймається незнайомий чоловік) або більш нової інформації (якщо сприймається старий знайомий). Обидва вони стосуються значущості певного порядку пред'явлення інформації про людину для складання уявлення про нього.
Все сказане дозволяє зробити висновок про те, що надзвичайно складна природа процесу міжособистісної перцепції змушує з особливою ретельністю досліджувати проблему точності сприйняття людини людиною.
Це питання пов'язане з рішенням більш загальної теоретико-методологічної проблеми, що взагалі означає "точність" сприйняття соціальних об'єктів. При сприйнятті фізичних об'єктів ми можемо перевірити точність сприйняття, зіставивши його результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням деяких якостей і властивостей об'єктів. У разі пізнання іншої людини враження, отримане про нього сприймає суб'єктом, нема з чим порівняти, тому що відсутні методики прямої реєстрації численних якостей особистості іншої людини.
Обмеженість тестів, пов'язана з їх обмеженим репертуаром заміряються характеристик (у них фіксується і вимірюється тільки те, що задано експериментатором, а не те, що є насправді). Аналогічна проблема виникає і в тому випадку, коли використовується метод експертних оцінок. Тут, хоча спектр вимірюваних параметрів міжособистісного сприйняття і більше, проте, судження експерта піддаються виборчої оцінці спостерігача (експериментатора), що також не виключає елементу оцінки.
Цілком очевидно, що дослідження в області каузальної атрибуції заповнюють уявлення про процесуальну стороні міжособистісного сприйняття і дійсно уточнюють його специфіку. Ряд дослідників вважає, що відмінність процесів міжособистісного сприйняття від інших перцептивних процесів і полягає саме в присутності моменту причинного інтерпретації об'єкта сприйняття.
Однак, незважаючи на широко розгорнулися дослідження в цій області, багато ключових питань залишаються невирішеними. Так, не визначено місце каузальної атрибуції в структурі міжособистісного сприйняття: одна точка зору полягає в тому, що процес приписування причин починається після того, як виникло перше враження про людину, інша - що формування першого враження і процес атрибуції відбуваються одночасно, разом вписуючись в деяку , існуючу у суб'єкта сприйняття апріорну сітку категорій.

Висновок
Переглянувши всі наявні праці та розробки з даної тематики, я можу сказати, що вона дуже погано розроблена в нашій країні, а зарубіжні праці не доступні, або їх переклад дуже не якісний. Сама тема досліджена не глибоко, не дивлячись на те, що їй займалися багато провідні дослідники. Є базові розробки десятирічної давності, а концептуально нових ідей по міжособистісному сприйняттю просто немає.
Висновки по роботі.
У даній роботі мною була досягнута поставлена ​​мета - дати цілісну характеристику процесу міжособистісного сприйняття, розкрити особливості міжособистісного сприйняття людиною самого себе, інших і ставлення інших до пізнає людині, уточнити соціальну технологію формування першого враження. А також вирішені основні завдання:
- Вивчено процес міжособистісного сприйняття;
- Систематизовано основні, найбільш поширені розробки вчених у галузі міжособистісного сприйняття;
- Описані основні механізми міжособистісного сприйняття: рефлексія, ідентифікація, емпатія, атракція, стереотипізації, каузальна атрибуція, дані короткі характеристики, кожного з них;
- Проаналізовано основні ефекти сприйняття і вплив установок у формуванні першого враження.
Мої практичні рекомендації стосовно вивчення механізмів міжособистісного сприйняття - цією темою необхідно займатися цілісно, ​​використовуючи знання інших дисциплін, органічно включаючи їх у розробку наукових теорій, які не просто голослівно будуть вказувати, на ефекти, які впливають на перше враження, а й вивчення самого процесу сприйняття людини, іншою людиною, від моменту, коли людина ще не знає що зустріне іншого, до заключного етапу коли люди прощаються. Розробки далекі від практики. Для мене, як майбутнього фахівця важливо знати не просто як мій клієнт може сприйняти мене, або я його, а практичні рекомендації, з якою проблемою може бути пов'язано неадекватне сприйняття людини, до чого це призведе в подальшому, як попередити виникнення нерозуміння між людьми і його корекції. Сенс вищевикладеного в тому, що всі розробки не спрямовані на певну діяльність, на певного фахівця, вони існують самі по собі, а в століття надлишку інформації, коли необхідно вивчити велику кількість інформації для того щоб виробити свою методику роботи цей недодел сильно позначається.
Отже, я розглянула одну зі складових частин спілкування - його перцептивну бік. На закінчення хотілося б сказати кілька слів про ролі самого спілкування в людському житті.
Сент-Екзюпері сказав про спілкування, що це "єдина розкіш, яка є у людини". У спілкуванні відкриваються реалізуються всі сторони стосунків людини - і міжособистісні, і суспільні. Поза спілкування просто немислимо людське суспільство. Спілкування виступає в ньому як спосіб цементування індивідів і разом з тим й як спосіб розвитку самих цих індивідів. Вчені не перший десяток років намагаються вникнути в процес порозуміння, взаємодії, виникнення першого враження. Однак, незважаючи на достатню кількість систематизованих даних, практичних експериментів, людина залишається людиною, зі своєю схемою поведінки. Вона може змінюватися в залежності від ситуації, від ставлення людини до цієї ситуації, від самої людини, врешті - решт. Головним же завданням соціального працівника є не корекція, консультування чи твердження діагнозу, а методичне накопичення практичних знань, систематизація їх, і коректне використання в повсякденній роботі.

Список використовуваної літератури:
1. Андрєєва Г.М. Місце міжособистісного сприйняття в системі перцептивних
процесів та особливості її змісту / / Міжособистісне сприйняття в групі. М., 1981.
2. Андрєєва Г.М. Соціальна психологія - М.: Аспект Пресс, 1998 .- 376 з
3. Белінська О. П., Тіхомандріцкая О. А., Соціальна психологія:
Хрестоматія: Навчальний посібник для студентів вузів - М: Аспект Пресс, 2003 .- 475 с.
4. Бодальов А.А. Сприйняття і розуміння людини людиною. М., 1982.
5. Виготський Л. С. Історія розвитку вищих психологічних функцій. Собр. соч. М., 1983, т. 2.
6. Гибш X., Форверг М. Введення в марксистську соціальну психологію. М., 1972.
7. Годфруа Ж., Що таке психологія: У 2-х т. Т. 2: Пер. з франц.-М.: Світ, 1992.-376
8. Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. М., 1987.
9. Данілін К.Є. Формування внутрішньогрупових установок і рефлексивної структури групи / / Міжособистісне сприйняття в групі. М., 1981.
10. Доценко О. Л. Психологія маніпуляції: феномени, механізми і захист .- М.: ЧеРо, Видавництво МДУ, 1997. - 344 с
11. Келлі Г. Процес каузальної атрибуції / / Сучасна зарубіжна соціальна психологія. Тексти. М., 1984.
12. Кон І.С. Відкриття «Я». М., 1978.
13. Майерс Д. Соціальна психологія Санкт-Петербург: Питер Ком, 1998.
14. Маслоу Абрахам МОТИВАЦІЯ І ОСОБИСТІСТЬ Переклад А.М. Татлибаевой
Abraham H. Maslow. Motivation and Personality (2nd ed.) NY: Harper & Row, 1970; СПб.: Євразія, 1999 Термінологічна правка В. ДанченкоК.: PSYLIB, 2004
15. Матяш Т. П. Свідомість як цілісність і рефлексія. - Видавництво Ростовського університету, 1988. 184 с
16. Муздибаев К. Психологія відповідальності. Л., 1983.
17. Петровська Л.А. Компетентність у спілкуванні. М., 1989.
18. Поршнєв Б.Ф. Соціальна психологія та історія. М., 1968.
19. Рубінштейн С.Л. Принципи та шляхи розвитку психології. М., 1960.
20. Соколов А. В. Загальна теорія соціальної комунікації: Навчальний посібник. - СПб.: Вид-во Михайлова В. А., 2002 р . - 461 с.
21. Соловйова О.В. Зворотній зв'язок в міжособистісному спілкуванні. М., 1992.
22. Стефаненко Т. Г. Соціальні стереотипи і міжособистісні відносини / / Спілкування й оптимізація спільної діяльності. М., 1987
23. Щокін Г.В. Візуальна психодіагностика: пізнання людей по їх зовнішньому вигляду. М., 1992
Періодичні видання:
24. Кон І. Психологія забобону. "Новий світ", М, 1966, № 9
25. Жуков Ю. М. Проблеми вимірювання точності міжособистісного сприйняття / / Вісник Московського університету. Психологія. 1978, № 1.
.


[1] Андрєєва Г.М. Соціальна психологія. М., Аспект Пресс, 1998 .- 376 с., С 102
[2] Соколов А. В. Загальна теорія соціальної комунікації: Навчальний посібник. - СПб.: Вид-во Михайлова В. А., 2002 р . - 461 с. З 234
[3] Андрєєва Г. М. Місце міжособистісного сприйняття в системі перцептивних процесів і особливості його змісту / / Міжособистісне сприйняття в групі. М., 1981. С. 30
[4] Бодальов А.А. Сприйняття і розуміння людини людиною. М., 1982. С. 5
[5] Білинська Є. П., Тіхомандріцкая О. А.. Соціальна психологія: Хрестоматія: - М: Аспект Пресс2003. З 136
[6] Бодальов А.А. Сприйняття і розуміння людини людиною. М., 1982 З.
[7] Рубінштейн С.Л. Принципи та шляхи розвитку психології. М., 1960.с.180
[8] Виготський Л. С. Історія розвитку вищих психологічних функцій. Собр. соч. М., 1983, т. 2 c 196
[9] Кон І. Відкриття «Я». М, 1978 С. 110
[10] Гибш X., Форверг М. Введення в марксистську соціальну психологію. М., 1972 з 72
[11] Данілін К.Є. Формування внутрішньогрупових установок і рефлексивної структури групи / / Міжособистісне сприйняття в групі. М., 1981. З 123
[12] Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин Видавництво московського університету 1987 С.87
[13] Кон І. Психологія забобону «Новий світ» М.1966 № 9.
[14] Петровська Л.А. Компетентність у спілкуванні. М., 1989 З 67
[15] Келлі Г. Процес каузальної атрибуції / / Сучасна зарубіжна соціальна психологія. Тексти. М., 1984 З 146.
[16] Майерс Д. Соціальна психологія Санкт-Петербург: Питер Ком, 1998. З 163
[17] Сарджвеладзе Н.І. Особистість і її взаємодія із соціальним середовищем. Тбілісі: "Мецніереба", 1989 с. 48
[18] Доценко Є. Л. Психологія маніпуляції: феномени, механізми і захист .- М.: ЧеРо, Видавництво МДУ, 1997. - 344 с 267
[19] Годфруа Ж., Що таке психологія М.: Світ, 1992.-376 град.С 240
[20] Щокін Г. В. Візуальна психодіагностика: пізнання людей по їх зовнішньому вигляду. М., 1992 З 22
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Курсова
188.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Перцептивна сторона спілкування
Ділове спілкування 2 перцептивна сторона
Формування першого враження
Розглянуто процес формування першого враження при безпосередньому спілкуванні між людьми
Враження іноземців про Росію
Перше враження студента про викладача - важливий фактор їx взаємодії в навчальній діяльності
Блок а. а. - Про сторона ковилового пущі. ..
Єсенін с. а. - Про сторона ковилового пущі. ..
З думою про Росію і про людину за творами Купріна і Буніна
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru