Педагогічна майстерність

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Варіант 5
1. Педагогічні знання та вміння вчителя
У «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» В.І. Даля значення слова «вчитель» визначається як наставник, викладач.
Наставник наставляє, як треба жити, як вести себе, щоб стати справжньою людиною, тобто виховує. Викладач озброює дітей знаннями, допомагає оволодіти елементами різних культур, людськими цінностями, тобто навчає. Ці дві складові частини (виховання і навчання) діяльності з передачі підростаючому поколінню суспільно-історичного досвіду, з формування ціннісних орієнтації та підготовці його до життя і праці здійснює одна особа - вчитель. Таким чином, у сучасному розумінні вчитель - це професія, змістом якої є навчання й виховання.
Педагог є представником однієї з найбільш соціально значимою професії. Його діяльність спрямована на розвиток і формування людини. Духовне відтворення людини, створення особистості - таке призначення педагога в суспільстві. У цьому полягає найважливіше соціальна функція педагога.
Педагог, виступає як цілісна особистість з особливим складом розуму, індивідуальними особливостями темпераменту, певним стилем поведінки. Але сам зміст педагогічної діяльності висуває до нього низку специфічних вимог, які змушують розвивати певні особистісні якості як професійно значущі і обов'язкові. Фундаментом розвитку професійної майстерності педагога виступає професійне знання. Воно складає «каркас» професіоналізму і дає можливість постійно вдосконалювати його.
Професійні знання звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, з іншого - до учнів. Зміст професійних знань становить знання навчального предмета, його методики, а також педагогіки та психології. Важлива особливість професійного педагогічного знання - комплексність та інтеграція. Перш за все, це здатність педагога синтезувати досліджувані науки. Стрижень синтезу - рішення педагогічних завдань, аналіз педагогічних ситуацій, що викликають необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору способів на підставі законів формування особистості. Рішення кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань педагога, які виявляються як єдине ціле. Крім комплексності, узагальненості професійне знання педагога характеризується і такою важливою особливістю, як індивідуальний стиль роботи.
На підставі професійного знання формується педагогічна свідомість - принципи і правила, що визначають дії і вчинки педагога.
Педагог вчиться все життя. Постійно підвищувати професійний рівень - першорядне завдання викладача.
Педагогічна майстерність становлять не тільки професійні знання, а й професійні вміння. Аналізуючи педагогічну літературу, можна виділити кілька підходів до визначення педагогічних умінь.
Педагогічні вміння являють собою сукупність найрізноманітніших дій педагога, які, перш за все, співвідносяться з функціями педагогічної діяльності та значною мірою виявляють індивідуально - психологічні особливості педагога.
Відповідно до класифікації, запропонованої Є.А. Панько, ці вміння поділяються на гностичні, конструктивні, комунікативні, організаторські та спеціальні.
Гностичні уміння (від грец. Гпосіс - знання) - це вміння, з допомогою яких педагог вивчає дитини (його вікові, індивідуальні особливості, особистісні якості, взаємини з однолітками, дорослими, ступінь емоційного благополуччя та ін), колектив в цілому (етапи становлення , «актив» групи, зачатки громадської думки). Вивчення дитини - основа розуміння його внутрішнього світу. Воно дає педагогові можливість пояснити причини поведінки, побачити шляхи удосконалення виховання, навчання. Об'єктом вивчення повинна бути і сім'я. Педагогу необхідно знати виховні можливості сім'ї: ставлення до виховання дитини, міру участі обох батьків, інших членів сім'ї; особливості сімейного мікроклімату та ін
Багато цінного в пізнанні дітей, їх сімей педагогу дають цілеспрямовані спостереження, бесіди, розповіді батьків, дітей (про режим дня, про домашньому праці, про читання книг тощо), відвідування сім'ї, спільні свята, трудова діяльність дітей, педагогів та батьків. В окремих випадках організується спеціальна експериментальна робота з метою виявлення будь-яких особливостей у розвитку дітей.
Гностичні вміння використовуються при вивченні педагогічного досвіду інших вихователів (безпосередньо спостережуваного, опублікованого в журналі, книзі) з метою запозичення методів, прийомів освітньої роботи.
Конструктивні вміння необхідні педагогові для проектування педагогічного процесу, виховання дітей з урахуванням перспектив освітньої роботи. Для цього потрібно модифікувати спільні цілі та завдання виховання стосовно до конкретної групи дітей і до кожного учня з урахуванням особливостей його розвитку. Педагог зауважує «паростки» нового у розвитку дитини, колективу і відповідно до цього організує подальшу роботу. У міру оволодіння дітьми тими чи іншими вміннями педагог вносить в їх діяльність зміни й ускладнення. Він проектує матеріальне оснащення освітнього процесу. Конструктивні вміння втілюються у плануванні роботи, у складанні конспектів занять, сценаріїв свят і т.п.
Комунікативні уміння виявляються при встановленні педагогічно доцільних взаємин з окремими дітьми і з усією групою, з батьками вихованців, з колегами по роботі, з адміністрацією освітньої установи. Вони також виявляються у встановленні педагогом швидкого контакту з різними людьми в різних ситуаціях, знаходженні спільної з ними мови. Ці вміння допомагають педагогу розташувати до себе, викликати співпереживання, що важливо для об'єднання дітей, колективу батьків, педагогічного колективу.
Організаторські уміння педагога поширюються як на його власну діяльність, так і на діяльність учнів, батьків, колег. Організаторські уміння, навіть добре сформовані, не дадуть бажаного результату, якщо педагог не вміє захопити дітей і дорослих, заразити їх своєю енергією.
Спеціальні вміння педагога - це вміння співати, танцювати, виразно розповідати, читати вірші, шити, в'язати, вирощувати рослини та ін Чим більше таких спеціальних умінь в арсеналі педагога, тим цікавіше і змістовніше життя дітей в освітньому закладі. Педагог, багато вміє, викликає захоплення і гордість вихованців. Вони хочуть наслідувати йому, прагнуть більше навчитися. У низці спеціальних умінь у педагога обов'язково є улюблене заняття, в якому найбільшою мірою проявляються творчість, захопленість.
А.І. Щербаков і А.В. Мудрик педагогічні вміння зводять до трьох основних:
1. вміння переносити відомі педагогу знання, варіанти рішення, прийоми виховання та навчання в умови нової педагогічної ситуації;
2. вміння знаходити для кожної педагогічної ситуації нове рішення;
3. вміння створювати нові елементи педагогічних знань та ідей і конструювати нові приклади вирішення конкретної педагогічної ситуації.
В.А. Сластенін виділяє чотири групи педагогічних умінь, що відображають єдність його теоретичної і практичної готовності до педагогічної діяльності.
Структура педагогічних умінь
(За В. А. Сластьонін)
Вміння перекладати зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання:
- Вивчення особистості і колективу;
-Проектування розвитку колективу і окремих учнів;
- Виділення комплексу виховних, освітніх і розвиваючих завдань
Уміння побудувати і привести в рух педагогічну систему:
- Комплексне планування освітньо - виховних завдань;
- Відбір змісту освітнього процесу;
- Оптимальний вибір форм, методів і засобів
Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання:
- Активізація особистості дитини;
- Організація і розвиток спільної діяльності;
- Забезпечення зв'язку школи із середовищем
Уміння обліку та оцінки результатів педагогічної діяльності:
- Самоаналіз та аналіз освітньо - виховного процесу і результатів діяльності вчителя;
- Визначення нового комплексу педагогічних завдань


Таким чином, ефективність діяльності педагога буде залежати від професійних знань і умінь педагога і на закінчення слід зазначити, що у становленні професійних якостей, умінь, знань дуже велика роль самовиховання. Дослідженнями встановлено, що вміння, знання - прижиттєві освіти, вони розвиваються в процесі індивідуального життя, що середовище, виховання активно формують їх.

2. Педагогічна техніка, її компоненти.
Педагогічна техніка - це комплекс вмінь, що дозволяють викладачеві бачити, чути і відчувати своїх вихованців. Видатний педагог А.С. Макаренко писав: «Вихователь повинен вміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим ... себе так вести, щоб кожен рух його виховувала».
Ю.П. Азаров стверджував, що, по-перше, розвинена педагогічна техніка допомагає викладачеві глибше і яскравіше виразити себе в педагогічній діяльності, розкрити у взаємодії з учнями все краще, професійно значима в його особистості. Досконала педагогічна техніка звільняє час і сили педагога для творчої роботи, дозволяє в процесі педагогічної взаємодії не відволікатися від спілкування з дітьми на пошуки потрібного слова або пояснення невдалої інтонації.
Оволодіння педагогічною технікою, дозволяючи швидко і точно знайти потрібне слово, інтонацію, погляд, жест, а, також зберігаючи спокій і здатність до ясного мислення, аналізу у найгостріших і несподіваних педагогічних ситуаціях, призводить до зростання задоволеності педагога своєю професійною діяльністю.
По-друге, педагогічна техніка надає розвиваюче вплив і на якості особистості. Важлива особливість педагогічних технік полягає в тому, що всі вони носять виражений індивідуально-особистісний характер, тобто формуються на основі індивідуальних психофізіологічних особливостей педагога. Індивідуальна педагогічна техніка суттєво залежить від віку, статі, темпераменту, характеру педагога, стану здоров'я, анатомо-фізіологічних особливостей.
Так, робота над виразністю, чистотою, грамотністю дисциплінує мислення. Оволодіння прийомами саморегуляції психічної діяльності веде до розвитку емоційної врівноваженості як риси характеру і т.п. Крім того, в реальному педагогічному взаємодії всі вміння вчителя в галузі педагогічної техніки виявляються одночасно. А самоспостереження дає можливість успішно коректувати відбір засобів.
По-третє, у процесі оволодіння педагогічною технікою найбільш повно розкриваються моральні й естетичні позиції педагога, що відображають рівень загальної та професійної культури, потенціал його особистості.
Все сказане підкреслює, що педагогічна техніка найважливіший інструмент педагога.
Компоненти педагогічної техніки.
У поняття «педагогічна техніка» прийнято включати дві групи компонентів.
Перша група компонентів пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою:
- Володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка);
- Управління емоціями, настроєм (зняття зайвого психічного напруження, створення творчого самопочуття);
- Соціально - перцептивні здібності (увага, спостережливість, уява);
- Техніка мовлення (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови).
Друга група компонентів педагогічної техніки пов'язана з умінням впливати на особистість і колектив, і розкриває технологічну сторону процесу виховання і навчання:
- Дидактичні, організаторські, конструктивні, комунікативні вміння;
- Технологічні прийоми пред'явлення вимог, управління педагогічним спілкуванням і пр.
Міміка - це мистецтво виражати свої думки, почуття, настрої, стану рухом м'язів обличчя. Нерідко вираз обличчя і погляду надає на учнів більш сильний вплив, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.
Слухачі «читають» обличчя педагога, вгадуючи його ставлення, настрій, тому воно має не тільки висловлювати, а й приховувати почуття. Найбільш виразні на обличчі людини очі - дзеркало душі. Вчителю слід уважно вивчити можливості свого обличчя, вміння користуватися виразним поглядом. Погляд вчителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.
Пантоміміка - це рух тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ.
Педагогу необхідно виробити манеру правильно стояти перед учнями на занятті. Всі рухи і пози повинні залучати слухачів своєю витонченістю і простотою. Естетика пози не терпить поганих звичок: перемінанія з ноги на ногу, опори на спинку стільця, кружляння в руках сторонніх предметів, почісування голови і т.д.
Жест педагога повинен бути органічним і стриманим, без різких широких змахів і відкритих кутів.
Щоб спілкування було активним, слід мати відкриту позу, не схрещувати руки, повернутися обличчям до аудиторії, зменшити дистанцію, що створює ефект довіри. Рекомендується рух вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок вперед посилює значимість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. Відступаючи назад, говорить ніби дає відпочити слухачам.
Управління емоційним станом передбачає оволодіння способами саморегуляції, до яких можна віднести: виховання доброзичливості й оптимізму, контроль своєї поведінки (регуляція м'язового напруги, темпу рухів, мови, дихання); самонавіювання та ін
Техніка мови. Процес сприйняття і розуміння мови вчителя учнями тісно пов'язаний зі складним процесом навчального слухання, на яке, за підрахунками вчених, припадає приблизно ј - Ѕ всього навчального часу. Тому процес правильного сприйняття учнями навчального матеріалу залежить від досконалості мови вчителя.
Як би не була цікава і пізнавальна мова, вважає І.Р. Калмикова, вона не буде сприйнята слухачами, якщо виступаючий виголосить її нечленороздільно, хрипким, слабким, невиразним голосом. Голос при виступі так само важливий, як і зміст промови, зовнішність, манери оратора. За допомогою голосу він доносить своє повідомлення до аудиторії. Людський голос - могутній засіб впливу на публіку. Завдяки красивому, звучний голос оратор може з перших хвилин привернути увагу слухачів, завоювати їхню симпатію і довіру.
Крім того, голос може сприяти професійній кар'єрі людини, а може перешкоджати їй.
Голос здатний виражати думки і почуття людини. У педагогічній діяльності надзвичайно важливо говорити виразно і просто, виступаючи з лекцією, доповіддю, декламуючи вірші та прозу; володіти інтонацією і силою голосу, продумуючи кожну фразу, пропозиція, акцентуючи значущі слова і вирази грамотно користуючись ними в різних ситуаціях. Голос - основний виразний засіб усного мовлення педагога, яким він повинен вміти користуватися досконало. П. Сопер вважає, що «ніщо так не впливає на ставлення кнам людей, як враження від нашого голосу. Але нічим так не нехтують, і ніщо так не потребує постійної уваги. Володіння голосом пов'язано безпосередньо з розвитком фонационного (звукового), так званого мовного дихання. Це в свою чергу, дає можливість передавати естетичне і емоційне багатство мови педагога, не тільки допомагаючи у спілкуванні, але й впливаючи на почуття, думки, поведінку і вчинки учнів.
Оволодіти технікою мови - значить мати мовним диханням, голосом, мати хорошу дикцію і орфоепічні вимову. Педагогу потрібно постійно працювати над дикцією, диханням і голосом.
Подих забезпечує життєдіяльність організму, фізіологічну функцію. Одночасно воно виступає і енергетичною базою мови. Мовне дихання називається фонационного (від грец. Phono - звук). У повсякденному житті, коли наша мова переважно диалогична, дихання не викликає труднощів. Відмінність фонационного дихання від фізіологічного полягає в тому, що вдих і видих звичайного дихання здійснюються через ніс, вони короткі і рівні за часом. Послідовність звичайного фізіологічного дихання - вдих, видих, пауза. Для мови звичайного фізіологічного дихання не вистачає. Мова і читання вимагають більшої кількості повітря, економного його витрачання і своєчасного його відновлення. Інша і послідовність дихання. Після короткого вдиху - пауза, а потім довгий звуковий видих.
Існують спеціальні вправи, спрямовані на розвиток дихання. Мета вправ по диханню - не вироблення вміння вдихати максимальну кількість повітря, а тренування в умінні раціонально витрачати нормальний запас повітря. Оскільки звуки утворюються при видиху, то його організація є основою постановки дихання, яке повинне бути повним, спокійним і непомітним.
Дикція - це виразність і правильність вимовляння, окремих звуків, які забезпечуються правильною роботою органів мови. Артикуляційний апарат повинен працювати активно, без зайвої напруги. Всі звуки та їх поєднання потрібно вимовляти чітко, легко і вільно в будь-якому темпі.
Всі дикційна порушення мови і голоси діляться на органічні (їх виправленням займаються логопеди) і неорганічні (вони піддаються виправленню шляхом вправ), пов'язані з млявістю артикуляційного апарату (губ, язика, щелепи), нечітким вимовлянням приголосних («каша в роті»).
Серед викладачів зустрічаються люди, у яких голос ставлена ​​самою природою, але це трапляється нечасто. Та й xopoшій голос при відсутності спеціального тренування з роками зношується.
Тренувати голос допоможуть скоромовки і вправи, мета яких - відпрацювання чіткості і правильності вимови звуків, активізація артикуляційного апарату.
Кілька слів про гігієну голосу педагога. Як показують, спеціальні дослідження, захворюваність голосового апарату у осіб «голосових професій» дуже висока.
Перенапруження голосового апарату, що викликає порушення голосу, обумовлено тим, що близько 50% робочого часу педагог говорить, причому під час заняття голосніше звичайного.
Кожна людина наділена голосом, який може стати сильним, чітким, звучним. Працюючи над голосом, слід звернути увагу насамперед на звільнення його від напруги, вдосконалення його кращих якостей. Існує глибинний зв'язок між голосом і тілом, тому в основі роботи над голосом має лежати мовне спілкування.
Таким чином, підводячи підсумок усього сказаного вище, можна зробити висновок про те, що педагогічна техніка, що представляє комплекс умінь, навичок і знань, що дозволяють викладачеві бачити, чути і відчувати своїх вихованців, є необхідним компонентом професійної педагогічної майстерності.
І на закінчення наведемо слова А.С. Макаренко «Майстерність вихователя не є якимось - то особливим мистецтвом ... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта".

3. Умови ефективності педагогічного навіювання
Відомий історик і психолог Б.Ф. Поршнєв, вивчаючи витоки людського спілкування і взаємодії, прийшов до висновку, що у своїй вихідній суті мова є способом навіювання, найпотужнішим і могутнім із заходів впливу, що є в арсеналі людини, «всякий провіщає вселяє». В основі навіювання лежить довіра. Тому, захищаючись від навіювання, людина дуже обережно, поступово виявляє довіру до незнайомого, новій людині, а вже із знайомими людьми будує свої довірливі стосунки в залежності від досвіду спільної з ними діяльності.
Головне, що відрізняє навіювання від інших видів впливу (переконання, зараження, наслідування), - це істотне зниження критичного ставлення людини до інформації, що надходить. Звичайно, життя навчає кожного піддавати інформацію аналізу на достовірність, але все і завжди перевіряти неможливо. І все ж, намагаючись уникнути помилок при виборі «або вірити, або ні», ми вимагаємо аргументації, але якщо ми до неї вдаємося, то в наявності процес переконання. Однак нерідко людина і не прагне перевірити достовірність інформації, проявляючи початкову довірливість до джерела інформації. Саме подібне довірче розташування і служить основою, на якій будується навіювання.
У своїй педагогічній діяльності вчитель часто вдається до навіювання як впливу на свідомість. Б.Ф. Поршнєв визначає навіювання як повне, беззастережне довір'я, при якому слова говорить з абсолютною необхідністю викликають у слухача ті самі уявлення, образи, відчуття, які спочатку малися на увазі.
Навіювання, як правило, є мовленнєвий вплив. Слід зауважити, що за дуже наполегливому дії може послідувати зовсім зворотна реакція, не просто відмова, а протилежне рішення. Є менш, є більш вселяється люди, але поширюється дія навіювання практично на кожного.
Важливо враховувати ряд чинників, які впливають на ефективність впливу навіюванням. Це, перш, за все вік. Кожне слово дорослого маленька дитина сприймає як абсолютну істину, засвоюючи незвичайно міцно правила і норми, первинні відомості про світ і людей. Сугестивність дитини назад пропорційна його віку. «Довіра дитини до хорошого педагога справді безмежний. Переступивши поріг школи, ставши вашим вихованцем, він безмежно вірить вам, кожне ваше слово для нього - свята істина » (Сухомлинський В. А.). З віком критичність підвищується, але не у зв'язку з біологічним зростанням, а у зв'язку із зростанням обсягу знань. Чим він більший, тим більш широкий спектр інформації піддається сумніву. Старшокласники набагато частіше, ніж молодші школярі, відкидають бездоказову інформацію. Нехтування аргументами в роботі з ними може істотно підірвати авторитет педагога.
Сугестивність підвищується або знижується в залежності від функціонального стану організму. Хворі чи втомлені люди легше піддаються навіюванню, ніж здорові і бадьорі. Бадьорий чоловік зібраний, втомлений розслаблений і розсіяний. Стан неуважності сприяє підвищенню сугестивності. Причина підвищення сугестивності у стані стомлення полягає в тому, що нервове або фізичне виснаження знижує загальний тонус кори головного мозку. До такого ж результату приводить і переживання (навіть недовгий) астенічних почуттів, таких, наприклад, як страх або розгубленість. Слід зазначити, що сугестивність підвищується не тільки при зниженні тонусу, а й у стані надмірного збудження. У людей, що знаходяться під владою емоцій, блокується не тільки критичність мислення, а й контроль за своєю поведінкою. Бурхливим емоційним станом можна «заразитися».
Проте стан здоров'я та емоційний настрій - величини змінні. Існують і більш стабільні характеристики, що визначають схильність людини до навіювання, - це його рівень критичності. Люди з низькою критичністю мислення як би спочатку схильні до навіювання. Звичайно, не можна не визнати, що багато чого буде визначати ситуація, в якій здійснюється вселяє вплив.
Особистісні характеристики також обумовлюють сугестивність людини. До цих особистісних характеристик відносяться консерватизм і довірливість. Люди консервативні, не гнучкі довше тримаються за ідеї, погляди, які прийняли раніше, і в цьому зв'язку старі авторитети мають на них вселяє вплив значно довший час. Консерватизм як риса характеру може проглядатися й у тих учнів, хто не сперечається, погоджується, кого найчастіше сприймають як спокійних, грунтовних. Якщо брати діаду по Р. Кеттелла «довірливість - підозрілість», то недовірливих можна визначити за наявним у них власну думку з багатьох питань, вони, до речі, рідше піддаються обману. Вони не люблять, щоб ними командували, свою точку зору висловлюють прямо. Довірливі, навпаки, легко погоджуються з іншими, як правило, вони не страждають від ревнощів і не прагнуть до конкуренції. Прагнення до суперництва не властиво довірливим людям, тому вони частіше йдуть на компроміс.
Ефективність навіювання залежить не тільки від особливостей особистості, на яку впливають, але і від особливостей самої людини. Головною умовою, що забезпечує успіх навіювання, є впевненість вселяє в безумовній істинності того, що він говорить. Сказане твердо і впевнено сприймається з більшою довірою, ніж вимовлене скоромовкою, плутано. Ефективність навіювання також залежить від авторитету впливає. Авторитетному більше довіряють, посилання на авторитет має у своєму розпорядженні до довіри. На ефективність навіювання впливає і обстановка впливу. Апартаменти директорського кабінету, наприклад, більше розташовують до навіювання, ніж ті ж слова, але сказані в коридорі. У той же час жодна атрибутика не допоможе, якщо зміст навіювання розходиться з дійсністю.
Існують деякі прийоми навіювання, що дозволяють добитися більшої його ефективності:
- Якщо ви хочете переконати що-небудь іншій людині, дивитеся йому в очі, тримайтеся спокійно;
- Говоріть владно, і ні в якому разі не проявляйте нервозність;
- Ваші висловлювання повинні бути гранично зрозумілими і бажано короткими;
- Головний елемент, який визначає що вселяє силу мови - інтонація. Маючи в своєму розпорядженні до себе людину, використовують довірчу інтонацію, а щоб викликати недовіру до кого-небудь, вдаються до зневажливому тоні;
- Ключові слова або фрази, що виражають основну думку, вимовляються акцентовано;
- Для створення необхідного настрою бувають важливі не тільки слова, а й уміло витримані паузи;
- До визначних об'єктів навіювання відносяться також міміка і жести.
Однак потрібно пам'ятати, що зловживати навіюванням не можна. Якщо людина приймає не спирається на факти інформацію як достовірну, то відмовитися потім від сформованої точки зору надзвичайно важко. Навіяна інформація міцно входить у свідомість людини. Переконати людини можна тоді, коли в його свідомості відбувається процес заміщення одних аргументів іншими. А коли цих аргументів зовсім не було, процес заміщення стає великою проблемою.
У педагогічній діяльності навіювання грає свою роль. Правильно організоване навіювання опосередковано стимулює свідому активність школярів. Різні види навіювання збагачують арсенал засобів педагогічного впливу, дають вчителю можливість найбільш тонко і тактовно здійснювати індивідуальний підхід до учнів.
Спільними умовами ефективності педагогічного навіювання є:
- Зміст навчального матеріалу;
- Обстановка;
- Ставлення самого педагога до того, що він вселяє впевненість в успіху;
- Ставлення учнів до вчителя (його авторитет);
- Врахування вікових особливостей;
- Облік індивідуальних якостей і станів дітей на момент навіювання;
- Володіння вчителем технікою навіювання;
- Створення умов для реалізації обумовлених навіюванням якостей.
Види навіювання.
1. Залежно від джерела внушающего впливу розрізняють:
- Навіювання - дія, вироблене іншою людиною,
- Самонавіювання - об'єкт навіювання збігається з його суб'єктом.
2. Залежно від стану суб'єкта навіювання розрізняють:
- Навіювання в стані неспання,
- Навіювання в стані природного сну,
- Навіювання в гіпнотичному стані.
3. Залежно від наявності або відсутності у внушающего цілі впливу і усвідомленого застосування зусиль для її досягнення розрізняють:
- Умисне,
- Ненавмисне.
4. За результатами вселяє вплив може бути:
- Позитивним,
- Негативним.
5. У залежності від змісту розрізняють:
- Відкрите навіювання,
- Закрите (непряме чи опосередковане).
У педагогічній практиці використовують досить часто навмисне відкрите навіювання, яке може реалізуватися через команди, що вселяють настанови, накази
Крім прямого педагогічного навіювання, велике значення в практиці школи має і непряме навіювання, яке подається у вигляді розкриття якогось зовні нейтрального по відношенню до подій, що факту чи описи будь - якого випадку. Непряме навіювання розраховане на беззастережне, некритичне прийняття інформації, але в цьому випадку позиція вчителя не нав'язується учневі, вона не зачіпає його самолюбство, а тому що повідомляється інформація не відкидається до того, як вона зрозуміла і прийнята учнем.
Розрізняють такі форми непрямого навіювання: натяк, що вселяє непряме схвалення, що вселяє непряме осуд.
Таким чином, в педагогічній діяльності використання навіювання можливо, але при цьому необхідно дотримуватися ряду вимог, умов і використовувати різні форми навіювання в їх поєднанні.
4. Педагогічні переконання В.А. Сухомлинського «Мудра
влада педагога над особистістю »
В.А. Сухомлинський (1918 - 1970) - відомий педагог - новатор всю свою наукову і практичну діяльність присвятив створенню «олюдненої» школи. В. О. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему. Одним із стрижневих питань її було питання виховання всебічно розвиненої особистості, що вимагає системного підходу, зв'язку сімейного та суспільного виховання, поваги до особистості дитини.
Однією з головних проблем виховання В.А. Сухомлинський вважав владу педагога над особистістю і колективом.
В.А. Сухомлинський писав про те, що «... кожного з нас повинна турбувати думка про цю надзвичайно важливу проблему нашої професії - проблемі влади педагога, влади людини над людиною, влади старшого над молодшим. У тому фонді виховних засобів, який є в розпорядженні педагога, його владу над дітьми - найбільш загальне, всеосяжне і одночасно гостре, тонке, крихке і небезпечний засіб. Панування над дітьми - одне з найважчих випробувань для педагога, один з показників педагогічної культури ».
В.А. Сухомлинський говорив про довіру дитини до педагога і зазначав, що чим більше дитина довіряє, тим більше зростає відповідальність педагога за кожен свій крок і його. Довіряючи педагогові, дитина серцем відчуває, що старший, мудра людина завжди знайде вихід з положення, яким би важким воно не було. У цьому й полягає секрет виховання, маючи довіру дитини, ви в будь - то ступеня купуєте владу над дитиною в хорошому, з точки зору педагогіки, сенсі цього слова.
Мудрість влади педагога - це, перш за все, здатність все зрозуміти. «І, якщо ви хочете увійти в чудовий палац - дитинство, з його особливими законами, засвойте, перш за все, ту істину, що у дитини ніколи не буває бажання навмисне робити зло. Там, де дітям нав'язуються помилкові думки, ніколи не може бути віри в педагога. Звинувачення у навмисному зло, якого найчастіше немає, дитина переживає як несправедливість, це відштовхує його від вихователя. Дитина втрачає довіру до вихователя і більше ніколи не прагне знайти у нього будь - яку захист. А це вже велика небезпека. Три - чотири «зловмисника» в класі, яких вихователь відштовхнув від себе, - і єдності переконань у колективі, однодумності, колективної віри в вихователя немає ».
В.А. Сухомлинський зауважував, що не варто поспішати оголошувати дитячі пустощі зловмисними порушеннями порядку, дитячу неуважність - лінню, дитячу забудькуватість - недбальством. «Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудькуватість - все це було, є і буде. Все це потрібно зрозуміти, не ламати, а старанно, мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось зламати в дитині - ви ламаєте дитяче довіру до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що він починає захищатися непокорою, навмисним (не зловмисним!) Через непослух, свавіллям, прагненням робити наперекір вашим порадам і вимогам ».
З винятковою мудрістю та обережністю - говорив В.А. Сухомлинський - потрібно ставитися до різних необачних вчинків дітей, у яких - не навмисне зло, а помилка, яку дитина, якщо він намагається знайти захист у вихователя, сам здатний переживати або вже переживає. «Не поспішайте в таких випадках звертатися до колективних засудженнями. Взагалі, бережіть колективне засудження на той крайній випадок, який може ніколи і не зустрінеться ».
Мудра влада педагога над дитиною - це велике творчість, глибоке сердечне проникнення у світ дитячих думок і почуттів, уміння розуміти мову дитинства, «берегти в собі чисту краплю дитинства» і в той же час не стати на одну дошку з дитиною за рівнем розвитку.
Мудрість влади педагога над особистістю і колективом передбачає глибоке розуміння серцем того, що дитина весь час знаходиться в стані самопізнання, самоствердження, самовиховання. «Йому хочеться в чому - то показати себе, перш за все затвердити свою волю, розум, винахідливість, кмітливість. Людина, яка з вашою допомогою пізнає світ і намагається взаємодіяти з ним, поступово ставати особистістю. І в цьому нелегкому становленні особистості влада педагога має бути особливо обережною. Воля старшого іноді може перетворитися на свавілля і в розправу над людиною. Самостверджуючись, діти нерідко здійснюють вчинки, які як здається на перший погляд, помилку. Дуже важливо зрозуміти, як у цих вчинках здорові, життєдайні джерела активності зливаються з дитячим безглуздям, незрілістю ».
В.А. Сухомлинський у своїх працях ділиться своїм власним досвідом: «Я йду сьогодні в клас з важким душевним переживанням. Як би я не хотів приховати свій душевний біль, очі видають мене. І ні про ніякої мудрості моєї влади над дітьми не може бути й мови, якщо діти не побачать біль в моїх очах, якщо через очі не заглянуть в моє серце. Я не кажу дітям, що мені не легко, не прошу їх посидіти сьогодні тихенько, але вони вже зрозуміли всі. У класі тиша, зосередженість - це і є справжня влада над дитячою душею. З першого дня перебування дитини у школі, я намагаюся берегти і розвивати серцеву м'якість, витонченість почуттів. Від того, наскільки тонким, тактовним, ніжним, чутливим до навколишнього світу будуть почуття дитини, залежить моя влада над ним. Адже влада ця - не окрик не покарання. Моя влада над дитиною - це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривожним, строгим і вимогливим, але завжди воно повинно бути правдивим і доброзичливим. І чим ніжніше, тонше дитячі почуття, ніж чутливіші відгукується дитяче серце на правду, красу, людяність, тим сильніше моє слово, яке виражає владу над дитиною. Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна передусім ласкою, добром. "
І, у висновку, варто звернути увагу на те, що кожна дитина - це індивідуальність і у кожної дитини є «добра воля, добрі наміри», це необхідно враховувати, пануючи над світом дитячих думок, переживань і почуттів. «Ніякого крику, ніяких загроз, ніяких спроб вразити дитяче серце. Не можна перетворювати дитяче серце в полохливу пташку, яка забилася в куток клітки і чекає розправи. Серце, чуйне до добра, ніжності, справедливості, доброзичливості, не вимагає не тільки крику, але і підвищення голосу. Моя влада над дитиною - говорив В. О. Сухомлинський - виправдана і мудра до тих пір, поки я звертаюся до добрих і діяльним силам його розуму і серця ». Взаємна повага і злагода, дружелюбність - це те основне, на чому необхідно будувати стосунки з дітьми.
«Мудра влада педагога полягає в тому, щоб воля вчителя стала бажанням дитини».
Варіант 6
1. Педагогічні здібності вчителя
Одним з компонентів педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони вказують на особливості протікання психічних процесів, що сприяють успішності педагогічної діяльності. Аналіз педагогічних здібностей відображений у ряді досліджень.
Здібності до педагогічної діяльності, як і до будь-якої іншої, можна виявити в тому, як швидко йде професійне навчання, наскільки глибоко і міцно педагог оволодіває способами і прийомами педагогічної діяльності.
В атласі з психології М.В. Гамезо і І.А. Домашенко здібності характеризуються як індивідуально - психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і визначають успішність її виконання. Від здібностей залежать швидкість, глибина, легкість і міцність процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками, але самі вони до них не зводяться.
Дослідженнями встановлено, що здібності - прижиттєві освіти, вони розвиваються в процесі індивідуального життя, що середовище, виховання активно формують їх. Здібності - поняття динамічне, їх формування відбувається в процесі організованої діяльності.
Глибокий аналіз проблеми здібностей міститься в роботах Б.М. Теплова. Під здібностями, на його думку, маються на увазі, по-перше, індивідуально - психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого, по-друге, не всякі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох діяльностей . А по-третє, поняття «здатність» не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини.
На формування здібностей впливає ряд умов:
- Теоретичний і практичний досвід;
- Фізична та розумова активність, пов'язана з виконанням конкретних цілей і залучення до різних видів діяльності;
- Спостережливість, хороша пам'ять, яскравість уяви.
Здібності, як вважав Б.М. Теплов, знаходяться в постійному розвитку. Якщо вони не розвиваються на практиці, то з часом гаснуть. Тільки постійно вдосконалюючись у музиці, малюванні, математиці можна підтримувати і розвивати здібності у відповідній діяльності.
Для здібностей характерні заменяемость, великі компенсаторні можливості.
Види здібностей.
Здібності
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Загальні
Спеціальні


Загальні - індивідуальні властивості особистості, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності.
Спеціальні - властивості особистості, що допомагають досягти високих результатів у якій-небудь галузі діяльності.
Спеціальні здібності органічно пов'язані із загальними.
Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють ведучі і допоміжні властивості. Так, наприклад, провідними властивостями в літературних, математичних, педагогічних та художніх здібностях є наступні:
- В літературних - особливості творчої уяви та мислення; яскраві та наочні образи пам'яті; розвинені естетичні почуття, почуття мови;
- Математичних - вміння узагальнювати; гнучкість розумових процесів; легкий перехід від прямого до зворотного ходу думок;
- В педагогічних - педагогічний такт; спостережливість; любов до дітей, потреба в передачі знань;
- У художніх - особливості творчої уяви та мислення; властивості зорової пам'яті, сприяють створенню та збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що виявляються в емоційному відношенні до сприймається; вольові якості особистості, що забезпечують втілення задуму в дійсність.
Виділяють рівні здібностей:
- Репродуктивний - забезпечує високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльністю;
- Творчий - забезпечує створення нового, оригінального.
Слід мати на увазі, що будь-яка репродуктивна діяльність включає елементи творчості, а творча діяльність неможлива без репродуктивної.
Здібності
SHAPE \ * MERGEFORMAT
теоретичні
практичні



Теоретичні здібності припускають схильність людини до абстрактно - теоретичних роздумів. Практичні здібності припускають схильність людини до конкретних, практичних дій. Часто вони поєднуються один з одним. Одна і та ж здатність може бути різною за ступенем розвитку.
Високий рівень розвитку здібностей, що забезпечує видатні успіхи в тому чи іншому виді діяльності визначається як талант.
Геніальність - вищий рівень розвитку здібностей, що робить людину видатною особистістю у відповідній сфері діяльності.
За дослідженнями І.П. Павлова людина може належати до одного з трьох типів: художньому, розумовому, проміжного типу, що визначає значною мірою особливості його здібностей.
Відносне переважання першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип; другої сигнальної системи - розумовий тип; зразкову рівне їхнє представництво - середній тип людей. Ці відмінності в сучасній науці пов'язують з функціями лівого (словесно - логічного) і правого (образного) півкуль головного мозку.
Для художнього типу властива яскравість образів, для розумового - переважання абстракцій, логічних побудов.
У одного й того ж людини можуть бути різні здібності, але одні з них можуть бути більш значними, ніж інші. У той же час у різних людей можуть бути одні й ті ж здібності, але різняться за рівнем розвитку.
Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не будь-якими окремими здібностями, а своєрідним для кожної людини поєднанням здібностей, що характеризує його як особистість.
Успіх в оволодінні будь-якою діяльністю може досягатися різними шляхами. Недостатній розвиток тієї чи іншої окремої здатності може бути компенсовано розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання діяльності.
Виділяють конструктивні, організаторські, комунікативні компоненти педагогічної діяльності. Педагог повинен володіти відповідними здібностями.
Конструктивні здібності проявляються у бажанні та вмінні розвивати особистість учня, відбирати і композиційно будувати навчально-виховний матеріал стосовно віковим та індивідуальним особливостям дітей.
Організаторські здібності проявляються в умінні включати учнів у різні види діяльності та ефективно впливати на кожну особистість.
Комунікативні здібності проявляються в умінні встановлювати правильні стосунки з дітьми, відчувати настрій всього колективу, зрозуміти кожного учня.
Товариськість, комунікабельність - це не тільки потреба в спілкуванні, а й почуття задоволення від самого процесу спілкування, що зберігає працездатність. Комунікабельність допомагає розвитку перцептивних здібностей, таких як професійна пильність і спостережливість.
Здатність спостерігати - складне якість. Вона проявляється не тільки в умінні бачити, чути, але і в наявності інтересу до того, на що спрямовано нашу увагу, а також в інтенсивній роботі розуму по переробці інформації.
Бути майстром - значить передбачати хід педагогічного процесу, тобто володіти педагогічним чуттям. Така здатність може бути розвинена, проте її формування вимагає певних зусиль.
Крім того, поряд з виділеними здібностями, в літературі виділяють такі здібності вчителя, як
- Здатність до творчості, або креативні здібності,
- Рефлексивно - аналітичні здібності, тобто здатність педагога аналізувати й оцінювати свою діяльність, визначати позитивні і негативні сторони своєї діяльності, робити висновки і враховувати їх при подальшій організації власної діяльності;
- Експресивно - мовні здібності, тобто здатність ясно, чітко, послідовно, логічно викладати навчальний матеріал, власні думки, міркування,
- Емоційна стійкість, передбачає володіння педагогом власними емоціями, переключення і настрій на роботу,
- Дидактичні здібності, тобто здатності до організації навчально - виховного процесу.
Таким чином, однією зі складових професійної майстерності, поряд з професійними знаннями та вміннями, є здібності педагога, які необхідно розвивати в процесі всієї педагогічної діяльності. Педагог вчиться все життя і постійно підвищувати професійний рівень - це першорядне завдання вчителя.
2. Знання та вміння, необхідні для оволодіння
педагогічною технікою
Педагогічна техніка розглядається як комплекс умінь, що дозволяють викладачеві бачити, чути і відчувати своїх вихованців.
Педагогічна техніка включає вміння керувати собою і взаємодіяти в процесі вирішення педагогічних завдань. Основою педагогічної техніки є професійні знання.
Поєднання умінь і знань педагога, їх взаємозв'язок сприяють гармонійному єдності внутрішнього змісту діяльності вчителя та зовнішнього його вираження. Майстерність педагога - в синтезі духовної культури і педагогічно доцільною зовнішньої виразності. А.С. Макаренко говорив: «Вихованець сприймає вашу душу і ваші думки не тому, що знає, що у вас в душі, а тому, що бачить вас, слухає вас».
Фундаментом розвитку професійної майстерності педагога виступає професійне знання.
Професійні знання звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, з іншого - до учнів. Зміст професійних знань становить знання навчального предмета, його методики, а також педагогіки та психології. Важлива особливість професійного педагогічного знання - комплексність та інтеграція. Перш за все, це здатність педагога синтезувати досліджувані науки. Стрижень синтезу - рішення педагогічних завдань, аналіз педагогічних ситуацій, що викликають необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору способів на підставі законів формування особистості. Рішення кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань педагога, які виявляються як єдине ціле. Крім комплексності, узагальненості професійне знання педагога характеризується і такою важливою особливістю, як індивідуальний стиль роботи.
На підставі професійного знання формується педагогічна свідомість - принципи і правила, що визначають дії і вчинки педагога.
Можна виділити наступні професійні знання:
- Знання свого предмета;
- Знання психолого-педагогічних дисциплін;
- Знання методики навчання і виховання;
- Знання достоїнств і недоліків своєї особистості та діяльності.
Педагогічні вміння, що сприяють оволодінню педагогічною технікою можна умовно розділити на дві групи:
Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою:
- Володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка);
- Управління емоціями, настроєм (зняття зайвого психічного напруження, створення творчого самопочуття);
- Соціально - перцептивні здібності (увага, спостережливість, уява);
- Техніка мовлення (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови).
Друга група пов'язана з умінням впливати на особистість і колектив і розкриває технологічну сторону процесу виховання і навчання:
- Дидактичні, організаторські, конструктивні, комунікативні вміння;
- Технологічні прийоми пред'явлення вимог, управління педагогічним спілкуванням і пр.
Міміка - це мистецтво виражати свої думки, почуття, настрої, стану рухом м'язів обличчя. Нерідко вираз обличчя і погляду надає на учнів більш сильний вплив, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.
Слухачі «читають» обличчя педагога, вгадуючи його ставлення, настрій, тому воно має не тільки висловлювати, а й приховувати почуття. Найбільш виразні на обличчі людини очі - дзеркало душі. Вчителю слід уважно вивчити можливості свого обличчя, вміння користуватися виразним поглядом. Погляд вчителя має бути звернений до дітей, створюючи візуальний контакт.
Пантоміміка - це рух тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ.
Педагогу необхідно виробити манеру правильно стояти перед учнями на занятті. Всі рухи і пози повинні залучати слухачів своєю витонченістю і простотою. Естетика пози не терпить поганих звичок: перемінанія з ноги на ногу, опори на спинку стільця, кружляння в руках сторонніх предметів, почісування голови і т.д.
Жест педагога повинен органічним і стриманим, без різких широких змахів і відкритих кутів.
Управління емоційним станом передбачає оволодіння способами саморегуляції, до яких можна віднести: виховання доброзичливості й оптимізму, контроль своєї поведінки (регуляція м'язового напруги, темпу рухів, мови, дихання); самонавіювання та ін
Техніка мови. Процес сприйняття і розуміння мови вчителя учнями тісно пов'язаний зі складним процесом навчального слухання, на яке, за підрахунками вчених, припадає приблизно ј - Ѕ всього навчального часу. Тому процес правильного сприйняття учнями навчального матеріалу залежить від досконалості мови вчителя.
Як би не була цікава і пізнавальна мова, вважає І.Р. Калмикова, вона не буде сприйнята слухачами, якщо виступаючий виголосить її нечленороздільно, хрипким, слабким, невиразним голосом. Голос при виступі так само важливий, як і зміст промови, зовнішність, манери оратора. За допомогою голосу він доносить своє повідомлення до аудиторії. Людський голос - могутній засіб впливу на публіку. Завдяки красивому, звучний голос оратор може з перших хвилин привернути увагу слухачів, завоювати їхню симпатію і довіру.
Голос - основний виразний засіб усного мовлення педагога, яким він повинен вміти користуватися досконало. П. Сопер вважає, що «ніщо так не впливає на ставлення до нас людей, як враження від нашого голосу. Але нічим так не нехтують, і ніщо так не потребує постійної уваги ».
Оволодіти технікою мови - значить мати мовним диханням, голосом, мати хорошу дикцію і орфоепічні вимову. Педагогу потрібно постійно працювати над дикцією, диханням і голосом.
Дикція - це виразність і правильність вимовляння, окремих звуків, які забезпечуються правильною роботою органів мови. Артикуляційний апарат повинен працювати активно, без зайвої напруги. Всі звуки та їх поєднання потрібно вимовляти чітко, легко і вільно в будь-якому темпі.
Кілька слів про гігієну голосу педагога. Як показують, спеціальні дослідження, захворюваність голосового апарату у осіб «голосових професій» дуже висока.
Перенапруження голосового апарату, що викликає порушення голосу, обумовлено тим, що близько 50% робочого часу педагог говорить, причому під час заняття голосніше звичайного.
Кожна людина наділена голосом, який може стати сильним, чітким, звучним. Працюючи над голосом, слід звернути увагу, перш за все, на звільнення його від напруги, вдосконалення його кращих якостей.
До другої групи умінь, як було сказано вище, відносяться гностичні, конструктивні, комунікативні, організаторські та спеціальні вміння.
Гностичні уміння (від грец. Гпосіс - знання) - це вміння, з допомогою яких педагог вивчає дитини (його вікові, індивідуальні особливості, особистісні якості, взаємини з однолітками, дорослими, ступінь емоційного благополуччя та ін), колектив в цілому (етапи становлення , «актив» групи, зачатки громадської думки). Вивчення дитини - основа розуміння його внутрішнього світу. Воно дає педагогові можливість пояснити причини поведінки, побачити шляхи удосконалення виховання, навчання. Об'єктом вивчення повинна бути і сім'я. Педагогу необхідно знати виховні можливості сім'ї: ставлення до виховання дитини, міру участі обох батьків, інших членів сім'ї; особливості сімейного мікроклімату та ін
Багато цінного в пізнанні дітей, їх сімей педагогу дають цілеспрямовані спостереження, бесіди, розповіді батьків, дітей (про режим дня, про домашньому праці, про читання книг тощо), відвідування сім'ї, спільні свята, трудова діяльність дітей, педагогів та батьків. В окремих випадках організується спеціальна експериментальна робота з метою виявлення будь-яких особливостей у розвитку дітей.
Гностичні вміння використовуються при вивченні педагогічного досвіду інших вихователів (безпосередньо спостережуваного, опублікованого в журналі, книзі) з метою запозичення методів, прийомів освітньої роботи.
Конструктивні вміння необхідні педагогові для проектування педагогічного процесу, виховання дітей з урахуванням перспектив освітньої роботи. Для цього потрібно модифікувати спільні цілі та завдання виховання стосовно до конкретної групи дітей і до кожного учня з урахуванням особливостей його розвитку. Педагог зауважує «паростки» нового у розвитку дитини, колективу і відповідно до цього організує подальшу роботу. У міру оволодіння дітьми тими чи іншими вміннями педагог вносить в їх діяльність зміни й ускладнення. Він проектує матеріальне оснащення освітнього процесу. Конструктивні вміння втілюються у плануванні роботи, у складанні конспектів занять, сценаріїв свят і т.п.
Комунікативні уміння виявляються при встановленні педагогічно доцільних взаємин з окремими дітьми і з усією групою, з батьками вихованців, з колегами по роботі, з адміністрацією освітньої установи. Вони також виявляються у встановленні педагогом швидкого контакту з різними людьми в різних ситуаціях, знаходженні спільної з ними мови. Ці вміння допомагають педагогу розташувати до себе, викликати співпереживання, що важливо для об'єднання дітей, колективу батьків, педагогічного колективу.
Організаторські уміння педагога поширюються як на його власну діяльність, так і на діяльність учнів, батьків, колег. Організаторські уміння, навіть добре сформовані, не дадуть бажаного результату, якщо педагог не вміє захопити дітей і дорослих, заразити їх своєю енергією.
Спеціальні вміння педагога - це вміння співати, танцювати, виразно розповідати, читати вірші, шити, в'язати, вирощувати рослини та ін Чим більше таких спеціальних умінь в арсеналі педагога, тим цікавіше і змістовніше життя дітей в освітньому закладі. Педагог, багато вміє, викликає захоплення і гордість вихованців. Вони хочуть наслідувати йому, прагнуть більше навчитися. У низці спеціальних умінь у педагога обов'язково є улюблене заняття, в якому найбільшою мірою проявляються творчість, захопленість.
А.І. Щербаков і А.В. Мудрик педагогічні вміння зводять до трьох основних:
1. вміння переносити відомі педагогу знання, варіанти рішення, прийоми виховання та навчання в умови нової педагогічної ситуації;
2. вміння знаходити для кожної педагогічної ситуації нове рішення;
3.уменіе створювати нові елементи педагогічних знань та ідей і конструювати нові приклади вирішення конкретної педагогічної ситуації.
Таким чином, для оволодіння педагогічною технікою необхідно формування в педагога певних професійних знань, а також формування і розвиток педагогічних умінь, що сприяють професійному росту, росту педагогічної майстерності.
Професійні вміння і знання - прижиттєві освіти, які купуються і розвиваються в процесі професійної діяльності, саморозвитку і самовиховання педагога, тому рівень розвитку професійних знань і педагогічних умінь буде залежати від особистості педагога, його бажання і прагнення до досконалості.
3. Педагогічний такт, його сутність і прояв на заняттях
У Словнику російської мови С.І. Ожегова такт визначається як почуття міри, що створює вміння вести себе пристойним, належним чином.
У Педагогічному енциклопедичним словнику під редакцій Б.М. Бім-Бада такт педагогічний трактується як принцип заходи, який педагог повинен дотримуватися в процесі спілкування з дітьми; визначається педагогічною майстерністю, досвідом, рівнем культури і особистісними якостями педагога; виражається в умінні знайти оптимальні заходи виховного впливу в будь-яких ситуаціях (у тому числі і конфліктних ), не принижуючи гідності дитини і не викликаючи в нього опору вихованню.
Отже, специфіка педагогічного такту полягає в тому, він є мірою професійної поведінки вчителя, його дій, вчинків; це важлива умова побудови правильного спілкування педагога і вихованців, педагога і колективу; це міра у виборі і використанні тих чи інших методів, форм, засобів впливу та взаємодії.
Педагогічний такт передбачає врахування особистісних особливо суб'єктів спілкування, дотримання морально-етичних професійних установок педагога.
У процесі спілкування вчителя та учнів можуть складатися два емоційних полюса спілкування. Дійсний виховний ефект дає здатність педагога організувати взаємовідносини, що базуються на позитивних емоціях. Негативні емоційні стани можуть виникати, але не як кінцева мета впливу, а як можливе ситуативне засіб, долає для досягнення позитивного емоційного ефекту.
Як показує досвід, саме наявність педагогічного такту дозволяє вчителю будувати спілкування на позитивних емоціях, встановлювати і підтримувати психологічний контакт з дітьми.
Складність розкриття сутності педагогічного такту обумовлена ​​специфічністю цього явища в порівнянні з загальноприйнятим поняттям «такт».
Такт в буквальному значенні слова означає «дотик». Це моральна категорія, яка допомагає регулювати взаємовідносини людей. Грунтуючись на принципі гуманізму, тактовну поведінку вимагає, щоб у самих складних і суперечливих ситуаціях збереглося повагу до людини. Бути тактовним - моральне вимога до кожної людини, особливо до педагога, який спілкується з розвивається особистістю.
Педагогічний такт - професійна якість педагога, частина його майстерності. Педагогічний такт відрізняється від загального поняття «такт» тим, що позначає не тільки властивості особистості вчителя, а й уміння вибрати правильний підхід до учнів, тобто це виховує, дієвий засіб впливу на дітей.
І.В. Страхов стверджує, що успішність навчально-виховної роботи залежить, перш за все, від педагогічного такту.
Виділяють такі основні ознаки педагогічного такту:
- Природність, простота звернення без фамільярності;
- Щирість тону, позбавлена ​​будь-якої фальші;
- Довіра до школяра без потурання;
- Прохання без вмовляння;
- Поради та рекомендації без нав'язливості;
- Вимоги та навіювання без придушення самостійності вихованця;
- Серйозність тону без натягнутості у відносинах;
- Іронія і гумор без засуджуючий насмішкуватості;
- Вимогливість без дрібної прискіпливості;
- Діловитість у відносинах без дратівливості, холодності і сухості;
- Твердість і послідовність у здійсненні виховних впливів без необгрунтованої скасування вимоги;
- Розвиток самостійності без дріб'язкової опіки;
- Швидкість і своєчасність виховного впливу без поспішності і необачних рішень;
- Уважність до учня без підкреслення свого контролю; спокійна зосередженість і врівноваженість у спілкуванні, що виключає байдужість і зайву збудливість;
- Ведення бесіди з учнями без дидактизму і моралізаторства.
Головна ознака педагогічного такту - знаходження заходів до відносинах педагога та учнів в процесі спілкування.
Отже, педагогічний такт проявляється в врівноваженості поведінки вчителя. Він передбачає довіру до учня, підхід до нього з «оптимістичною гіпотезою», як говорив А.С. Макаренко, навіть із ризиком помилитися. Нетактовний вчитель, песимістично оцінює можливості учнів і постійно підкреслює це. Довіра вчителя має стати стимулом до роботи учнів. Для цього можна вдатися і до прийому деякого навмисного перебільшення успіхів учня, щоб той відчув радість від своїх зусиль, від успіхів. Довіра не потурання, воно дієве, якщо проявляється щиро, підкріплюється конкретними справами, якщо поєднується з контролем, відомою часткою пильності вчителя по відношенню до вихованця. Але контроль не повинен бути педантичним, не повинен пригнічувати підозрою.
Оптимальне поєднання ласки і твердості, доброти і вимогливості, довіри і контролю, жарти і строгості, гнучкість поведінки і виховних впливів - такі конкретні прояви почуття міри в педагога. Тактовність педагога означає, що він зберігає особисту гідність, не обмежує самолюбство дітей, їх батьків, колег по роботі. Не знижуючи вимогливості до учасників виховного процесу, тактовний педагог проявляє по відношенню до них доброзичливість, теплоту, віру у їхні сили та можливості. Педагогічний такт відрізняється від безтактності природністю і простотою звернення, що не допускає фамільярності; вимогливістю без дріб'язкової прискіпливості; доброзичливістю без заласківанія; наполегливістю без упертості; діловим тоном без дратівливості. Ознаками педагогічної безтактності є формальне ставлення до дітей, невитриманість, грубість, емоційна нестійкість.
Педагогічний такт на уроці.
Такт вчителя необхідний на всіх етапах уроку. Особливу увагу йому слід звернути на свою поведінку під час перевірки і оцінки знань учнів. Тут такт виражається в умінні вислухати відповідь учня: бути зацікавлено уважним до змісту і форми відповіді, проявляти витримку при виникають в учня труднощів. Всі учні люблять відповідати тому, хто вміє слухати уважно, з повагою, з участю. При цьому важлива підтримка під час відповіді поглядом, посмішкою, кивком.
Важливий також момент виставлення оцінки. Цікаве дослідження психології педагогічної оцінки проведено Б. Г. Ананьєва, яке показало, що відсутність мотивованої оцінки слабких відповідей школярів може призвести до того, що протягом кількох наступних місяців школяр перестає розуміти запитання вчителя, через невпевненість засвоює звичку перепитувати, мовчати при повторних питаннях . Автор доводить, що негативні за формою оціночні судження теж повинні мати позитивне значення і носити спрямовує перспективний характер.
Самостійна робота вимагає від вчителя поєднання контролю з довірою. Тактичному педагогу не треба постійно стежити за учнями, контролюючи їх кожен рух. Його ставлення до учня засновано на довірі, його спілкування довірливо.
Педагогічний такт проявляється і у використанні педагогом виховних засобів. Методи, прийоми вчителі повинні застосовуватися оптимально, ненав'язливо, делікатно. Надмірність може призвести до зворотної реакції: надмірна вимогливість - до непослуху, надмірна поблажливість - до брутальності.
Таким чином, педагогічний такт - це міра педагогічно доцільного впливу вчителя на учнів, вміння встановлювати продуктивний стиль спілкування. Педагогічний такт не допускає крайнощів у спілкуванні зі школярами. Характеризуючи роботу вчителя, К. Д. Ушинський писав: «У школі має царювати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всі справи в жарт, ласкавість без нудотності, справедливість без прискіпливості, доброта без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність ».
Педагогічний такт виховується, набувається разом з майстерністю. Він - результат великої роботи педагога над собою з придбання спеціальних знань і вироблення умінь спілкування з дітьми. Перш за все, це знання психології віку та індивідуальних особливостей дітей.
4. Майстерність В. О. Сухомлинського у вирішенні педагогічних
завдань «Сто порад учителеві»
В.А. Сухомлинський - (1918 - 1970) - відомий педагог - новатор всю свою наукову і практичну діяльність присвятив створенню «олюдненої» школи. В.А. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему. Одним із стрижневих питань її було питання виховання всебічно розвиненої особистості, що вимагає системного підходу, зв'язку сімейного та суспільного виховання, поваги до особистості дитини.
В.А. Сухомлинським було написано безліч книг, присвячених різним проблемам виховання і навчання дітей, формування дитячого колективу. Однією з книг педагога є книга «Сто порад учителеві», написана в 1965 - 1967 рр.. на основі особистого досвіду і досвіду вчителів Павлиської школи автор дає корисні поради педагогам з різних питань організації, змісту, форм, методів і прийомів навчально-виховної роботи, з питань самовиховання учнів, формування в них громадянського обов'язку.
Педагогічні завдання припускають осмислення ситуації, що склалася з метою її перетворення, переведення на новий рівень, що наближує до мети педагогічної діяльності. Вся педагогічна діяльність складається з ланцюга ситуацій.
Майстерність педагога полягає в умінні перетворити ситуацію в педагогічне завдання, тим самим направити сформовані умови на розбудову відносин, наближаючи педагога до поставленої мети.
Аналізуючи діяльність В.А. Сухомлинського у вирішенні різноманітних педагогічних ситуацій, можна навести деякі приклади безпосередньо з практики В.А. Сухомлинського. Наприклад, В.А. Сухомлинський описує історію п'ятикласника, який взяв додому без дозволу кольорові олівці у свого однокласника, які були єдині в класі і якими міг користуватися будь-яка людина, яким чином вчинив сам В. О. Сухомлинський - він здогадався про те, хто міг взяти олівці, але нікому не сказав, тому що знав особливості цієї дитини, знав його інтерес до малювання. У цьому випадку, В. О. Сухомлинський, по - перше, враховує індивідуальні особливості дитини, її інтереси і, по-друге, говорить про те, що «необхідно з обережністю ставитися до необачних вчинків дітей, у яких не зло, а помилка, яку дитина сама переживає »і не завжди може її виправити самостійно. У підсумку, був досягнутий певний результат: учень зрозумів свою помилку і у цьому йому допоміг вчитель. Аналізуючи цей випадок В.А. Сухомлинський, також, наголошує на тому, що «дитячі помилки в переважній більшості випадків не потрібно робити предметом обговорення колективу. Знайте про дитячу помилку тільки ви - так буде незрівнянно краще ».
В. О. Сухомлинський у своїх працях розглядає також проблему конфлікту. Конфлікт - це теж педагогічна ситуація, яка виникає спонтанно, яку можна перетворити на педагогічну задачу, тим самим направити сформовані умови на розбудову відносин, наближаючи педагога до вирішення певної мети.
«Конфлікт між педагогом і дитиною - велика біда для школи» - говорив В.А. Сухомлинський. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Уміння уникнути конфліктів - одна із складових частин педагогічної мудрості вчителя ».
Таким чином, у вирішенні різноманітних педагогічних завдань можна простежити основні принципи, якими керувався В.А. Сухомлинський у своїй діяльності. Педагог завжди вважав, що найвищою цінністю є сама людина - дитина, яку ви виховуєте, тому до вирішення будь-якої ситуації необхідно підходити, враховуючи особливості конкретної дитини.
Педагог може вплинути тільки на ту дитину, яка довіряє йому, тільки тоді можливо вирішити будь-яку ситуацію, коли педагога і вихованця об'єднує спільність духовних інтересів.
Результативність виховного впливу визначається тим, наскільки педагог внутрішньо глибоко розуміє дитинство як особливий, притаманний лише йому - дитинства - період розвитку людської індивідуальності.
В.А. Сухомлинський бачив педагогічний завдання у діалектичній єдності і ухвалював рішення з «далеким прицілом».

Варіант 9
1. Класифікація (типи) педагогічних завдань, їх схеми
рішення
Педагогічна завдання - основа педагогічної майстерності, її рішення відображає рівень професіоналізму педагога.
Педагогічна завдання - це осмислення ситуації, що склалася з метою її перетворення, переведення на новий рівень, що наближує до мети педагогічної діяльності. Вся педагогічна діяльність складається з ланцюга ситуацій. Вони створюються як педагогом, так і навчаються спонтанно і спеціально.
Майстерність педагога полягає в умінні перетворити ситуацію в педагогічне завдання, тим самим направити сформовані умови на розбудову відносин, наближаючи педагога до поставленої мети.
Ситуація може не стати завданням, якщо педагог не помічає або ігнорує її, часом не надаючи їй значення. Вона може сприйматися як завдання, але вирішуватися недоцільно, якщо він реагує на ситуацію, що виникла окриком, часом не дозволяючи конфлікт, а посилюючи його.
Складові частини педагогічного завдання
SHAPE \ * MERGEFORMAT
Усвідомлення мотивів, вчинків, особливостей взаємин дітей і дорослих, позиції педагога
Реалізація дій, вирішення ситуації, аналіз, висновки, установка на майбутнє
Визначення педагогічної ситуації у цілісному процесі педагогічної діяльності
Висування гіпотези рішення педагогічної задачі, вибір прийомів, усвідомлення можливих реакцій на їх вплив


Перший етап вирішення педагогічного завдання - аналіз ситуації і усвідомлення проблеми. Початківці викладачі опускають цю стадію і приймаються відразу за її рішення, квапляться, не усвідомлюють глибини конфлікту, стереотипно сприймають ситуацію як вже зустрічалося в практиці.
Другий етап - аналіз вихідних даних, таких, як місце ситуації у цілісному процесі педагогічної діяльності, характеристика вихованців, вихователів, їхніх стосунків. У результаті усвідомлюються мотиви вчинків, мети діяльності, специфіка умов, особливості взаємин. Захоплений своєю позицією педагог може не розгледіти істинних мотивів поведінки учнів (студентів).
Заключний етап - висування гіпотези, коли педагог вибирає з наявного теоретичного багажу та досвіду найбільш доцільні прийоми, що вимагають активного мислення та уяви.
Після того як пройдено всі фази рішення педагогічної задачі, вибирається система методів, бо один прийом виявляється малодійові.
2. Функції і структура педагогічного спілкування
Кожен, хто обирає професію педагога, бере на себе відповідальність за тих, кого він буде «вчити» і «виховувати», разом з тим відповідаючи за самого себе, свою професійну підготовку, своє право бути Педагогом, вчителів, вихователів. Гідне виконання професійного педагогічного боргу вимагає від людини прийняття низки зобов'язань: об'єктивно оцінювати власні можливості; володіти загальною культурою інтелектуальної діяльності (мислення, пам'яті, сприйняття, уявлення, уваги), культурою поведінки, спілкування; поважати, знати і розуміти учня, будучи організатором навчальної діяльності учнів, виступаючи в якості партнера і людини, що полегшує педагогічне спілкування.
Сутність і особливості педагогічного спілкування розкриваються у працях педагогів і психологів А.А. Бодалева, А.А. Леонтьєва, Н.В. Кузьміної, В.А. Кан-Каліка, Я.Л. Коломинского, II.А.Зімней, А.А. Реана та інших.
Професійно-педагогічне спілкування, як стверджує Д.А. Лобанов, є взаємодія вчителя-вихователя зі своїми колегами, учнями та їх батьками, з представниками органів управління освітою та громадськості, здійснюване в сфері його професійної діяльності; воно виходить за межі контакту «вчитель-учень» і передбачає взаємодію педагога з іншими суб'єктами педагогічного процесу.
«Педагогічне спілкування, - зазначає А. А. Леонтьєв, професійне спілкування викладача з учнями на ypoке або поза ним (у процесах навчання і виховання), що має oопределенние педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого психологічного клімату, а також на іншого роду психологічну оптимізацію навчальної діяльності і відносин між педагогом і учнями та всередині учнівського колективу ».
Педагогічне спілкування, за твердженням М.В. Буланової-Топоркова, це сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання і навчання і визначає характер взаємодії педагога і учнів.
Таким чином, педагогічне спілкування - це специфічна фірма спілкування, що має свої особливості і в той же час підкоряється загальним психологічним закономірностям, властивим спілкуванню як формі взаємодії людини з іншими людьми
У педагогічному процесі реалізуються комунікативна, інтерактивна і перцептивна функції, що несуть у собі основні риси людського спілкування.
Функції спілкування.
Педагогічне спілкування, за твердженням А.А. Лобанова, виконує практично всі основні функції спілкування, що реалізуються в повсякденному житті людини, і в той же час функції педагогічного спілкування мають тільки їм властиві відмітні особливості.
1. Інформаційна функція полягає у передачі через спілкування певної інформації життєвого, навчально-методичного, пошукового, науково-дослідного та іншого характеру Реалізація цієї функції сприяє трансформації накопиченого життєвого досвіду, наукових знань, забезпечує процес прилучення особистості до матеріальних і духовних цінностей суспільства. У процесі навчання вчитель виступає перед, учнями як один з основних джерел навчальної інформації в конкретній галузі науки, літератури, мистецтва або практичної діяльності. Тому спілкування з учителем сприяє трансформації відповідної інформації учням.
2. Виховна функція педагогічного спілкування посідає центральне місце в діяльності педагога, вона передбачає прилучення учня до системи духовних цінностей, культуру спілкування з людьми.
3. Пізнання людьми один одного. Педагогу необхідно знати індивідуальні якості, властивості фізичного, інтелектуального, емоційного та морального розвитку кожного учня, мотивацію до навчання і праці; ставлення до людей і самому собі. Але й учням також небайдуже, хто працює з ними, що являє собою вчитель як фахівець і людина. Для них важливо, хто і як спілкується з ними. Адже саме через спілкування і спільну діяльність педагог і вихованці пізнають одне одного.
4. Організація і обслуговування тієї чи іншої предметної діяльності: навчальної, виробничої, наукової, пізнавальної, ігрової. Уплетене в конкретний вид діяльності спілкування виступає способом її організації. Через нього педагог отримує інформацію про ефективність організації пізнавальної практичної діяльності учнів. Тому в педагогічному процесі спілкування відіграє особливу роль: навіть обслуговуючи яку-небудь головну діяльність і як би виконуючи допоміжну роль, воно істотно впливає на якість цієї діяльності.
5. Реалізація потреби в контакті з іншою людиною. Люди шукають в спілкуванні можливості зняти з себе психічне напруження, викликаного станом самотності і роз'єднаності, поділитися з іншою людиною своїми радощами чи турботами.
6. Залучення партнера до досвіду і цінностям ініціатора спілкування. Це особливо характерно для спілкування батьків та дітей, вчителів та учнів, викладачів та студентів. Місія батьків і педагогів полягає в тому, щоб допомогти дітям та учням долучитися до їх поглядам, переконанням, моральним норах, тобто до того, що є цінностями життя дорослих. Сучасні школярі часом краще дорослих знають радіотехніку, володіють іноземними мовами, уміють працювати на персональному комп'ютері, домагаються високих результатів у спорті та мистецтві. У силу цього вони здатні поділитися зі своїми наставниками спеціальними знаннями і вміннями, відповідним досвідом, передати їм свою систему цінностей. Мудрі батьки і педагоги з великим інтересом приймають на себе роль учнів своїх дітей, розуміючи, що завдяки цьому між ними виникають додаткові «точки дотику».
7. Залучення ініціатора спілкування до цінностей партнера. Даний процес є самовиховання, тобто це процес самоформування ініціатора спілкування, процес творення власного «Я» через орієнтацію на цінності іншої людини.
8. Відкриття дитини на спілкування - цю функцію педагогічного спілкування виділяють у своїх роботах з педагогічної технології В. Ю. Питюков і Н. Є. Щуркова. Вона проявляється в тому, щоб пробудити в дитини бажання до спілкування, зняти психологічні затиски, позбавити його від страху перед невідомістю, підвищити самооцінку і впевненість в собі, а також переконати в позитивному ставленні до нього іншу людину, зокрема вчителя.
Реалізація цієї функції пов'язана з умінням педагога «подати з дітям, продемонструвати свою прихильність до них, переконати в своїх мирних намірах і благородних помислах.
9. Функція співучасті допомагає підтримувати партнера (зокрема, учня) у його виході на спілкування. Важливо вміти проявити інтерес до учня, навчитися чути свого співрозмовника, запропонувати йому свою допомогу. Через співучасть вчителю вдається краще зрозуміти внутрішній світ учня, для якого деколи доводиться розкривати свій внутрішній світ, транслювати йому своє «Я».
10. Піднесення особистості учня. Реалізація цієї функції передбачає надання такого впливу на вихованця, яке сприяє його сходженню до духовних новоутворенням. У результаті спілкування з педагогом у школяра має з'явитися бажання стати добрішими, рішучіше, уважніше до оточуючих людей, прагнення володіти багатьма іншими позитивними якостями і рисами характеру.
Таким чином, у спілкуванні реалізується безліч різних функцій, кожна з яких має важливе значення в професійній діяльності педагога.
Структура спілкування.
Взаємодія педагога і учнів має певні часові рамки, обмежені тривалістю заняття, того чи іншого заходу. Структура педагогічного спілкування не зводиться до безпосередніх контактів педагога і вихованців, а включає й інші види спілкування.
У психології спілкування розглядається як процес, що виконує три основні функції - комунікативну, інтерактивну і перцептивну.
Структура спілкування
(За Г. М. Андрєєвої)
Комунікативна функція:
обмін інформацією між суб'єктами спілкування
Перцептивная функція:
сприйняття одне одного партнерам по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння
Інтерактивна функція:
обмін не тільки знаннями, ідеями, а й діями


У структурі педагогічного спілкування В.А. Кан-Калик і Н.Д. Нікандров виділяють кілька етапів.
1. Прогностичний етап - моделювання педагогом майбутнього спілкування з класом, з іншої аудиторією в процесі підготовки до безпосередньої діяльності з дітьми або з дорослими.
2. Початковий період спілкування - організація безпосереднього спілкування з класом, аудиторією в момент початку взаємодії з ними.
3. Управління спілкуванням у розвиненому педагогічному процесі.
4. Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання
системи спілкування майбутньої діяльності.
Людські взаємини, в тому числі і в освітньому процесі, що включає в себе виховання і навчання, будуються насамперед на суб'єкт-суб'єктної основі, коли обидві сторони спілкуються на рівних як особистості і учасники процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється міжособистісний контакт, в результаті якого виникає діалог, тобто найбільша сприйнятливість та відкритість до впливів одного учасника спілкування на іншого.
Н.В. Кузьміна підкреслює, що залишитися у професійно - педагогічної діяльності надовго, на все життя, майбутній
педагог зможе в тому випадку, якщо до початку самостійної paботи буде мати розвинені комунікативні, організаторські навички і навчиться відповідально ставитися до справи.
3. Майстерність педагога в управлінні пізнавальної
діяльністю учнів на уроці
Майстерність управління пізнавальною діяльністю на уроці залежить від безлічі факторів. Одним з найважливіших є вміння вчителя зробити свій предмет цікавим для школярів. Бо інтерес, як відзначають вчені, позитивно впливає па всі психічні процеси та функції: сприйняття, увага, пам'ять, мислення, волю. «У процесі навчання і виховання школяра пізнавальний інтерес виступає у багатозначною ролі: і як засіб живого, захопливого учня навчання, і як сильний мотив окремих навчальних дій школяра й навчання в цілому, що спонукає до інтенсивного і тривалого протіканню пізнавальної діяльності, і як стійка риса особистості школяра, в кінцевому підсумку сприяє її спрямованості »(Щукіна Г. І. Проблема пізнавального інтересу в педагогіці).
Важко сказати, за якими путями поведе школяра його природний віковий процес активності, якщо він не буде направлений ніякими розумовими інтересами. Про це попереджав свого часу вчителів К.Д. Ушинський, який вважав, що «вчення, узяте примусом і силою волі», навряд чи буде сприяти створенню розвинених умів.
Важливо враховувати й те, що мотиви та інтереси в міру формування навчальної діяльності вступають у складні відносини з іншими новоутвореннями особистості, в якості яких виступає теоретична позиція учня, а також особистісна значущість навчальної діяльності для школяра.
Які ж умови становлення навчально-пізнавальних інтересів? Як учитель формує їх в учнів на уроці? Що він робить, щоб активізація навчальної діяльності й інтерес до навчання постійно розвивалися? Як управляє вчитель розвитком змістового відношення до навчання?
Вчитель у становленні та розвитку в учнів інтересів до навчання, як правило, постійно керується такими основними положеннями:
1. Розвитку пізнавальних інтересів, любові до досліджуваного предмета і до самого процесу розумової праці сприяє така організація навчання, при якій учень діє активно, втягується в процес самостійного пошуку і «відкриття» нових знань, вирішує питання проблемного характеру.
2. Навчальний працю, як і всякий інший, цікавий тоді, коли він різноманітний. Одноманітна інформація і одноманітні способи дії дуже швидко викликають нудьгу.
3. Для появи інтересу до досліджуваного предмета необхідно розуміння важливості, доцільності вивчення даного предмета в цілому і окремих його розділів.
4. Чим більше новий матеріал пов'язаний з засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший для учнів. Зв'язок досліджуваного з інтересами, що існували у школярів раніше, також сприяє виникненню інтересу до нового матеріалу.
5. Чим частіше перевіряється і оцінюється робота учня, тим цікавіше йому працювати.
6. Яскравість, емоційність навчального матеріалу впливає на учня, на його ставлення до предмета (С. М. Бондаренко. Урок - творчість вчителя).
Необхідно творчо ставитися до виборів методів і прийомів. Творчий підхід в умовах фронтальної, диференційованої і індивідуальної роботи проявляється по-різному, хоча в основі має багато спільного. Склад і особливості вчительської діяльності обумовлюють специфіку педагога в кожному конкретному випадку. І якщо допускаються однакові методи впливу в роботі з класом, групою, особистістю, то у вихованні пропадає навіть подібність творчості.
Ю.К. Бабанський рекомендує в одних випадках робити акцент на застосуванні методів розвитку інтересу до навчання, а в інших - на застосуванні методів стимулювання відповідальності у навчальній праці. Досвідчені вчителі використовують цікаві приклади, показуючи значення досліджуваної теми для задач, застосовують пізнавальні ігри, різноманітні способи стимулювання активності у навчанні. Але не всі навчанні є яскравим, цікавим. Тому вчителю треба виробляти в учнів і волю, і наполегливість у подоланні зустрічаються труднощів.
Різноманітність форм роботи на уроці.
Урок може бути організований у різній формі, найчастіше використовують такі форми: урок - лекція, урок-семінар, урок - конференція, екскурсії, уроки самостійної роботи, урок - конкурс. Майстерність педагога виражається і у оволодінні проведення різноманітних форм.
Величезні можливості для активізації мислення учнів дає урок-лекція. Досвід показує доцільність пояснення на початку лекції метою розгляду даного конкретного матеріалу. Потім вказуються принципи, на основі яких можна отримати потрібні знання, довести ідею, вибрати шлях раціональних дій. Тільки після цього розкривається суть розглянутого питання.
У процесі читання лекції вчителя використовують діалог, питання, повторення, протиставлення та ін
Високу розумову активність, пов'язану з «відкриттям» нових знань і закономірностей учнями, викликають уроки-семінари. Іноді це можуть бути бесіди або дискусії, іноді учні читають доповіді з подальшим обговоренням.
Серед нетрадиційних форм уроку є конкурсні уроки. Їх проводять самі учні. Так як урок конкурсний, тому кожен прагне підготуватися. Як правило, учні об'єднані в групи, вони вчаться працювати в групі, колективно, співпрацювати, допомагати один одному.
Для розвитку пізнавальної діяльності учнів застосовуються різні типи навчання. У дидактиці виділяють наступні типи навчання: пряме, проблемне.
Пряме навчання передбачає, що педагог ставить перед дітьми навчальне завдання, дає зразок способу виконання, спрямовує діяльність учнів на досягнення результату.
Проблемне навчання полягає в тому, що учням не повідомляють готові знання, не пропонують способи діяльності. Створюється проблемна ситуація, розв'язати яку за допомогою наявних знань, умінь учень не може. Для цього він повинен проаналізувати свій досвід, встановити в ньому інші зв'язки, опанувати новими знаннями й уміннями. У проблемному навчанні усвідомити проблемну ситуацію, розв'язати її діти можуть у діалозі один з одним, з педагогом, який спрямовує пошук в потрібне русло. Колективно - пошукова діяльність - це ланцюжок думки і дії, що йде від педагога до дітей, від однієї дитини до іншого. Рішення проблемної ситуації - підсумок колективної роботи.
На уроці для активізації пізнавальної діяльності педагог використовує питання творчого характеру з метою здійснення активізує, пошукового, проблемного навчання.
Питання вчителя-майстра, як правило, короткі, точні і визначені. Вони не тільки стимулюють допитливість розуму, самостійність думки, але і розвивають творчі здібності учнів, виховують у них організованість і дисциплінованість.
Стала очевидною необхідність у більшій мірі використовувати такі типи питань, в яких стикаються протиріччя, які вимагають встановлення подібності та відмінності в досліджуваних явищах, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, знаходження з усієї суми наявних знань тільки необхідних в даній ситуації, орієнтування на широке практичне застосування знань .
Небайдуже також, чи зрозумілий для кожного учня питання, чи думає він над відповіддю, з яким він має виступити
Важливо мати на увазі й те, що вчителі-майстри на своїх уроках надають учням право на помилку. У свою чергу самі вони прагнуть, якомога повніше відповідати на питання учнів. Поверховість відповідей відбиває бажання ставити подальші питання. У результаті можуть зникнути позитивна мотивація навчання, інтерес до даного предмету взагалі.
Організація самостійної роботи на уроці.
Вчителю необхідно систематично навчати учнів самостійно здобувати знання. Він керується таким правилом: якщо в даних умовах тема посильна для учнів, треба організувати її самостійну обробку, якщо немає, вчитель сам зобов'язаний викладати матеріал.
Багато видів самостійної роботи на уроках учителі застосовують з метою підготовки школярів до засвоєння нових знань Це в першу чергу роботи повторювального характеру. Серед них-вправи і завдання на застосування раніше засвоєних знань, вибіркове читання підручника за завданням вчителя, графічні роботи - складання схем і таблиць, узагальнюючих раніше засвоєні відомості і факти за певною програмою. Самостійна робота учнів на уроках і практичних заняттях може з успіхом застосовуватися і з метою ефективного засвоєння новиx знань. І в першому і в другому випадку широке впровадження в навчальний процес самостійної роботи учнів здійснюється під керівництвом вчителя. Досвідчені вчителі, як правило, вважають за необхідне навчити учнів працювати з книгою, техніці конспектування, організації та методиці виконання творчих робіт.
Щодо успішніше набувають педагогічну майстерність в організації самостійної роботи учнів ті вчителі, які постійно спостерігають, вивчають і враховують індивідуальні особливості учнів.
Для правильної організації процесу засвоєння знань учнями на уроці педагогові треба вміло здійснювати зворотний зв'язок. Дані вміння вчителя купуються за наявності спостережливості і добре розвиненої уяви, обдуманості кожного педагогічного кроку в спілкуванні з учнями.
Психологи А.А. Бодальов, С.В. Кондратьєва виявили, що у педагогів-майстрів уявлення про можливі типах учнів-відмінників, «середняків» і відстаючих набагато багатше, ніж у тих, хто формально виконує свої обов'язки. Так, кращі викладачі змогли диференціювати типи відстаючих у навчанні школярів відповідно до встановлених причинами неуспішності: слабкість розвитку пізнавальної сфери (неуважність, погана пам'ять, несформованість розумових операцій, прогалини у знаннях і пр.); недоліки емоційно-вольової сфери (велика загальмованість, зайва збудливість, відсутність посидючості та ін); слабко виражені інтегральні особистісні якості (пізнавальні інтереси, самостійність, відповідальність і т. п.); одночасне поєднання низки недоліків.
Характерно, що педагоги-майстри, як правило, володіють особливим професійним уявою. За твердженням А.А. Бодалева, воно проявляється в умінні вчителя поставити себе на місце класу, увійти в роль учня і вирішувати педагогічні завдання відповідно з цією позицією. Про такі вчителів школярі зазвичай кажуть: «Вони всі бачать, від них не сховаєшся». Тому найважливішою умовою ефективного здійснення зворотного зв'язку є вміння глибоко проникати в психологію вихованця.
Може виникнути питання: коли краще здійснювати зворотний зв'язок? Деякі вчителі-практики нерідко починають урок не з актуалізації колишніх знань, а з введення нового поняття шляхом створення проблемної ситуації чи висунення припущень про спосіб вирішення раніше поставленої проблеми. Актуалізацію знань, вивчених раніше, вони використовують під час докази висунутої гіпотези. Педагогічно виправданим є також проведення на початку уроку контрольної роботи на застосування знань, вивчених на попередньому уроці.
Ідея актуалізації підказує вчителю, з чого почати урок. Іноді доцільніше розпочати урок з усного опитування, іноді - з виконання вправ або вирішення завдань. Характерно, що початок уроку зумовлює вибір і наступних прийомів, і способів викладання. Все залежить від ініціативи і творчості самого вчителя.
Домашня самостійна робота.
Щоб домашнє завдання виконувалося учнями, необхідна велика підготовча робота вчителя на уроці. Ось чому досвідчені вчителі кожному уроці виділяють як можна більше часу для освоєння нового, тому що, чим ефективніше робота під час осмислення знань, тим менше часу витрачається на перевірку домашнього завдання на наступному уроці. Часу на вивчення нового матеріалу не вистачає тому, що воно йде на перевірку домашнього завдання, а перевірка домашнього завдання вимагає багато часу, так як матеріал недостатньо добре вивчений. Тому досвідчені вчителі намагаються протягом уроку планомірно готувати учня до виконання домашнього завдання. Особливу увагу вони звертають на ясність, однозначність і зрозумілість при поясненні завдання, перевіряють, чи всі учні дійсно зрозуміли завдання і точно знають, що від них хочуть.
Поза всяким сумнівом, однією з рушійних причин, які активізують виконання домашніх самостійних робіт, є регулярна перевірка їх вчителем, у противному випадку може сформуватися стереотип безконтрольності домашніх завдань. «Ставиш - перевіряй, не перевіряєш - не задавай» - таким правилом завжди повинен керуватися вчитель.
4. Аналіз педагогічної діяльності вчителя - новатора І.П.
Волкова
Діяльність І.П. Волкова спрямована на створення умов для розкриття творчих здібностей дітей, формування трудових навичок і вмінь, виховання любові і поваги до праці, дозволяють зробити перші кроки в творчості.
Заняття, що проводяться І.П. Волковим, були названі «уроками творчості». У назві «уроки творчості» відображена спрямованість, «надзавдання», яку має на увазі вчитель, плануючи і організовуючи уроки. Вчити творчості стосовно до цих уроків - це, перш за все, вчити творчому відношенню до праці. При цьому праця розглядається як джерело формування пізнавальної самостійності, рис характеру, без яких не може бути творчої особистості. Любов до праці, творче ставлення до нього неможливі без звички працювати, без вироблення майстерності, вмілості, вправності. Ці якості, в свою чергу, стимулюють прагнення пробувати свої сили при виконанні завдань різного ступеня складності: від простих до творчих, шукати справу до душі.
У процесі праці виконанні самих різних виробів у школярів виробляються такі ціннісні особистісні якості, як працьовитість, посидючість, наполегливість, допитливість, цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, уміння вибирати роботу, визначати, як краще її зробити, і здатність доводити справу до кінця - якості, без яких неможливо і творчість.
У своїх працях І.П. Волков говорить про те, що творчості потрібно вчити і ставить питання-що значить «вчити творчості»? На його думку, дати єдине, точне, прийнятне для всіх випадків визначення творчої діяльності не можна, «тому що прояви людської діяльності настільки різноманітні, що скільки-небудь чіткої межі між творчою діяльністю і високим рівнем майстерності провести не можна».
Також наголошується на тому, що токування терміна «творча діяльність» стосовно до дорослого і молодшому школяру буде різним.
Згідно Б.М. Теплову «творчою діяльністю у власному розумінні слова називається діяльність, дає нові, оригінальні продукти високої суспільної цінності».
Школярі не можуть створювати продукти, що мають суспільну новизну і значення, але це і не входить в завдання школи. Тому - відзначає І.П. Волков - таке визначення творчої діяльності для загальноосвітньої школи, тим більше, для учнів початкових класів, не може бути прийнято.
На думку І.П. Волкова, творчість молодшого школяра - це створення ним оригінального продукту, вироби (а також рішення задачі, написання твору й т.д.), у процесі роботи над яким самостійно застосовані засвоєні знання, вміння, навички, в тому здійснено їх перенос, комбінування відомих способів діяльності або створення нового для учня підходу до вирішення (виконанню) завдання.
Навчальна творча діяльність розглядається в першу чергу як діяльність, що сприяє розвитку цілого комплексу якостей творчої діяльності: розумової активності, швидкої навченості, кмітливості і винахідливості, прагнення здобувати знання, видобувати їх, необхідні для виконання конкретної практичної роботи, самостійності у виборі та вирішенні задачі, працьовитості , здатність бачити головне, загальне в різних і різне в подібних станах і т.д. Результатом такого великого і ефективного розвитку комплексу якостей, необхідних для творчої діяльності, повинен стати самостійно створювану (творчий) продукт: модель, макет, іграшка, вірш і т.д. Творчість, індивідуальність, художньо виявляються хоча б у мінімальному відступі від зразка.
У своїх роботах І.П. Волков наголошує на необхідності індивідуального підходу, враховуючи індивідуальні інтереси, здібності, нахили. Здійснення індивідуального підходу реалізується через включення в навчальний процес різних видів праці, заохочуючи до творчості. Різноманітність робіт, багатостороннє випробування своїх сил дозволяє виявити індивідуальні здібності кожного та забезпечити умови для розвитку, зробити процес навчання цікавим для дітей.
Таким чином, аналізуючи все вищесказане, робимо висновок про те, що саме, для реалізації перелічених вище завдань, спрямованих на розвиток творчих здібностей і були розроблені так звані уроки творчості.
У своїх роботах, І.П. Волков дає уявлення не тільки про значення уроків творчості, а й описує те, як створювалися уроки, проектування самого уроку, вихідні принципи, на які необхідно спиратися при побудові уроків. І, перше, на що необхідно звернути увагу - постановка мети. Кінцева мета була визначена як: загальний розвиток і формування якостей творчої особистості молодших школярів. Поставлена ​​мета визначила конкретні завдання:
1. Включити дітей у різноманітну діяльність. Це досягається спеціально підібраними видами практичних робіт, спрямованих на творче виконання.
2. Виробити гнучкі уміння, що дозволяють учням швидко освоювати нові види праці, тобто перенесення знань і навичок.
3. Розвивати кмітливість і швидкість реакції при вирішенні нових різних завдань, пов'язаних з практичною діяльністю.
Вихідні принципи.
1. Знання - фундамент творчості. Творча діяльність учня не може вийти за межі наявних у нього знань. Творчість не ігнорує знання норм. Навпаки, знаючи правила, ми можемо оцінити своєрідність, індивідуальність виконання та доцільність відступу від правил. До творчості дитину треба підводити поступово, грунтуючись на вже наявній у нього інформації, яку вчитель уже повідомив і яку необхідно закріпити на практичних заняттях. Дитину треба вчити цілеспрямовано, цілеспрямовано і поступово, багаторазово закріплюючи вже отримані раніше навички.
2. Строгий відбір навчального матеріалу. За певний час учень може засвоїти певний, а не безмежна кількість інформації, тому необхідно строго відібрати відомості, потрібні для вирішення конкретного завдання. Будь-яка ж інша інформація, яка не має прямого або непрямого відношення до кінцевої мети, відсуває її досягнення на тривалий час, знижуючи ефективність навчання.
3. Багаторазовість повторення по-різному організованого навчального матеріалу. Багаторазовість повторення повинна бути, але повторення не повинно бути монотонним відтворенням одного і теж матеріалу, щоб не знизити інтересу до знань, не викликати втоми та байдужості до навчання. Щоб позбутися від монотонності, треба раніше вивчений матеріал повторювати в нових різноманітних варіантах.
4. Різнобічний розвиток учня. Різнобічний розвиток учня різко підвищує ефективність навчання, як у швидкості, що вивчається, так і в пристосовності до нових видів праці, раніше в практиці учня не зустрічалися.
5. Формування стійких інтересів до навчання. З інтересом молодший дошкільник може робити одну й ту ж саму роботу не більше, ніж на 3-5 заняттях. Отже, щоб підтримати інтерес до праці, треба досить часто змінювати види робіт.
6. Навчання грамотному виконанню робіт під керівництвом дорослого. Молодший школяр повністю знаходиться по впливом дорослого. І тільки під впливом дорослого, під його керівництвом учень зможе створити творчий продукт діяльності.
7. Постійний контроль учителя за роботою учня. Всі дії учня при виконанні робіт різних видів повинні знаходитися під повним контролем вчителя, навіть якщо навик вже осмислений.
8. Індивідуальний підхід. Всі діти відрізняються один від одного інтересами, здібностями. Їхні інтереси, здібності необхідно враховувати при проектуванні процесу навчання.
Саме цими принципами і необхідно керуватися при організації та проведенні уроків творчості.
Організація уроків творчості припускала також дотримання низки вимог, які також відображені в роботах І. П. Волкова.
Вимоги до уроків і їх реалізація.
1. Застосування міжпредметних зв'язків.
2. Зв'язок теорії і практики.
3. Поелементне навчання. Великий обсяг навчального матеріалу, даний одночасно, учнями молодших класів або не засвоюється зовсім, або засвоюється частково, поверхово. З метою кращого і більш швидкого засвоєння, питання, виділені для вивчення, включаються в роботу по черзі.
4. Періодичне багаторазове повторення по-різному організованого досліджуваного матеріалу.
5. Навчання творчості.
Таким чином, діяльність учителя - новатора І.П. Волкова спрямована на розвиток творчості молодших школярів через організацію трудової діяльності у формі «уроків творчості». На цих уроках діти не тільки отримують необхідний коло знань, умінь, а й більш успішно просуваються в загальному розвитку. Це сприяє і прояву творчих здібностей. Успіху навчання сприяє постійне заохочення вчителем нестандартного, оригінального рішення, доцільного відступу від зразка.
Розвитку творчих здібностей, сприяє також стиль проведення самих уроків: творча, доброзичлива обстановка.
Таким чином, педагог, організовуючи творчу діяльність дітей, може використовувати у своїй практиці досвід, представлений у працях І.П. Волкова.

Список літератури
1. Азаров Ю.П. Таємниці педагогічної майстерності: навчальний посібник. - М., 2004
2. Андріаді І.П. Основи педагогічної майстерності: навчальний посібник для студентів середніх педагогічних навчальних закладів. - М.: Академія, 1999
3. Волков І.П. Вчимо творчості. - М.: Просвещение, 1989
4. Кан-Калик В.А. Вчителю про педагогічному спілкуванні. - М.: Просвещение, 1987
5. Кан-Калик В.А., Нікандров І.Д. Педагогічна творчість. - М. -1990
6. Леонтьєв А.А. Педагогічне спілкування. - М.: Школа, 1997
7. Основи педагогічної майстерності. / Під ред. Зязюна І.І. - М.: Просвещение, 1989
8. Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів / за ред. В.А. Сластенина. - М., 1998
9. Сухомлинський В.А. Методика виховання колективу. - М.: Просвещение, 1981
10. Сухомлинський В.А. Про виховання. - М., 1980
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Педагогіка | Контрольна робота
201.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Учителдь-майстер Педагогічна майстерність
Педагогічна майстерність і творчість вчителя
Педагогічна майстерність викладача ВНЗ
Філософсько-педагогічна думка і педагогічна практика Середньовічного Сходу
Філософсько педагогічна думка і педагогічна практика Середньовічного Сходу
Майстерність письменника
Майстерність Фаворського
Піаністичної майстерність З Рахманінова
Професійна майстерність екскурсовода
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru