додати матеріал


Парламент в зарубіжних країнах

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати


Зміст

Введення

1.Поняття парламенту і види парламентів у зарубіжних країнах

2.Порядок формування палат парламенту

3.Структура і внутрішня організація палат парламенту

4.Вспомогательние органи при закордонних парламентах

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Сучасний парламент - це найвищий орган народного представництва, виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб. Парламент володіє і багатьма іншими повноваженнями. Він формує інші вищі органи держави, наприклад, в деяких країнах обирає президента, утворює уряд, призначає конституційний суд, ратифікує міжнародні договори, укладені урядом, оголошує амністію і т.д.

Концепція національного (народного) представництва, що склалася ще в XVIII-XIX століттях, може бути викладена як сукупність таких принципів: національне (народне) представництво засновується конституцією; нація (народ) як носій суверенітету уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу; з цією метою нація (народ) обирає до парламенту своїх представників - депутатів, сенаторів і т.п.; член парламенту - представник всієї нації, а не тих, хто його обрав, і тому не залежить від виборців, не може бути ними відкликаний.

Значення парламенту в сучасному суспільстві величезна. Він є виразником інтересів різних політичних сил, ареною пошуку компромісів. У ряді випадків, однак, у парламентській діяльності домінують дрібні і найдрібніші інтереси, особисті амбіції, різні неформальні зв'язки, як це буває в країнах СНД. Світовий досвід показує, що парламент тоді виступає справжнім представником нації (народу), коли в його складі є великі політичні об'єднання депутатів, які виражають інтереси значних прошарків суспільства.

Поняття парламенту і види парламентів у зарубіжних країнах

Загальнонаціональне представницьке установа демократичного суспільства - парламент - має багатовікову історію. Дальні прабатьки його - англійська Парламент, іспанські Кортеси - виникли ще в XII - XIII ст. Проте парламент демократичної держави якісно відрізняється від станових представницьких установ епохи феодалізму. Тому і сама його історія починається з епохи буржуазних революцій.

Відповідно до теорії поділу влади, яка в тій чи іншій мірі знайшла своє відображення в конституціоналізмі будь-якій демократичній країни, парламент як носій верховної законодавчої влади займає привілейоване становище в системі вищих органів державної влади. Так, американська Конституція постановляє: "Усі законодавчі повноваження, сим встановлені, надаються Конгресу Сполучених Штатів ..." Відповідно до американської конституційної теорії Конгрес є носієм законодавчої влади. Подібне ж положення містить ст. 36 Конституції Аргентини: "Законодавча влада нації надається Конгресу". Стаття 26 Конституції Греції встановлює: "Законодавча влада здійснюється Палатою депутатів і Президентом Республіки". У дещо іншій формі ця думка виражена в ст. 70 італійської Конституції: "Законодавча функція здійснюється спільно обома палатами". Вельми категорично визначає юридичний статус Парламенту Конституція Японії: "Парламент є вищим органом державної влади і єдиною законодавчою владою держави". Нарешті, в ст. 4 Конституції Федеративної республіки Бразилії 1988 р. сказано: "Законодавча влада здійснюється Національним конгресом, який складається з Палати депутатів і Федерального сенату". Відповідно до букви демократичних конституцій парламент є верховним законодавчим органом держави, однак насправді його реальні повноваження інші.

У парламентарних країнах парламент відчуває ефективний вплив з боку уряду, який не тільки монополізувала законодавчу ініціативу, але і робить сильний вплив на всі сторони діяльності парламенту.

У президентських республіках парламент юридично більш незалежний. Він не може бути розпущений президентом, законодавча ініціатива належить тільки депутатам. Тим не менш, президенти і в цих випадках в своєму розпорядженні багатий арсенал засобів впливу на парламент.

У тих країнах, де існує конституційний контроль (США, Італія, ФРН, Франції, Японія, Індія, Австралія та ін), будь-який акт парламенту може бути скасований через невідповідність його конституції.

Парламент і парламентаризм - поняття взаємозалежні і взаємообумовлені, але аж ніяк не рівнозначні. 1

Парламентаризм - це особлива система державного управління суспільством, що характеризується поділом праці, законодавчого та виконавчого, при привілейованому становищі парламенту.

Парламентаризм не може існувати без парламенту, його основою є саме сильний і повновладний парламент. Але парламентаризм є в той же час вища якість парламенту, яке може їм втратити. Парламент може існувати без істотних елементів парламентаризму, що характерно для авторитарних режимів.

Юридичним вираженням парламентаризму є контроль парламенту за діяльністю уряду. Цей контроль по-різному здійснюється в парламентарних країнах і президентських республіках, але в будь-якому випадку він є визначальною рисою парламентаризму і саме в ньому знаходить своє вираження привілейоване становище парламенту. Хоча у президентських республіках відсутній інститут парламентської відповідальності, їм відомі певні форми контролю над діяльністю уряду.

Парламентаризм виник і оформився в той період, коли виборче право було цензові і в категорію політично активних громадян входили тільки чоловіки-власники. Демократизація виборчого права йшла паралельно зі старінням парламентаризму і падінням ролі представницьких установ. На перший план висунулися уряду, практично здійснювали як виконавчу, так і законодавчу владу.

У сучасний період в ряді країн (Франція, Фінляндія, США, Ізраїль) парламент починає відвойовувати втрачені позиції. Цей процес по-різному проходить в різних країнах, йому відомі підйоми і спади. Приміром, під час Уотергейтського справи в США різко зросла реальна влада Конгресу, тому що президентська влада була скомпрометована. Проте з приходом республіканської адміністрації Р. Рейгана в 1981 р. система стримувань і противаг стабілізувалася за рахунок активізації президентської влади. У V Республіці Франції після відходу Президента Ш. де Голля в міру в'янення голлізму йшов процес зростання реальних повноважень Національних зборів і відновлення парламентаризму. Цей процес найбільш повне вираження одержав у роки перебування при владі Ф. Міттерана.

В даний час існує понад 200 зарубіжних парламентів, кожен з яких має свої особливості. Однак це аж ніяк не виключає можливості їх класифікації, в основу якої в даному випадку будуть покладені такі істотні ознаки, як структура парламенту і обсяг компетенції.

Класифікація парламентів за структурою. Традиційною системою побудови зарубіжних парламентів був бікамералізм (двопалатність). Друга, або верхня, палата була введена, по-перше, для представництва аристократії, і по-друге, для стримування радикалізму нижньої палати. Існує думка, що друга палата абсолютно необхідна як інтегральна частина парламенту. Однак деякі вчені вважають, що друга палата має сенс у федеративній державі, де вона представляє інтереси суб'єктів федерації; в унітарних державах прикордонники вона не має жодних розумних підстав для свого існування. Дуже переконливу аргументацію безглуздя і навіть реакційності бікамералізму дав свого часу відомий ідеолог лейборизму С. Кріппс: "Якщо ми хочемо досягти ефективної демократії, то абсолютно неможливо мати дві палати, що ділять суверенітет держави. Друга палата є або представницькою - у цьому випадку вона не що інше, як дублікат першої палати, або вона не представляє народ в цілому - в цьому випадку вона не повинна мати місця в справді демократичному парламенті ". Бікамералізм в унітарних державах веде до обмеження прав нижньої палати, до затягування і ускладнення законодавчої процедури. 2

Багато верхні палати не знають встановленого терміну повноважень і оновлюються по частинах (Сенат США, Рада штатів Індії, Сенат Франції та ін), що визначає їх особливе положення і дає певні організаційні переваги. Завдяки властивості безперервності, яким деякі конституції наділяють верхні палати, вони стають постійним елементом в системі вищих органів державної влади. У цьому випадку верхні палати перетворюються в якийсь символ безперервності і стабільності влади.

Протягом тривалого часу переважна більшість парламентів було двопалатними, однопалатні парламенти становили виняток (Данія, Люксембург, Фінляндія, Гватемала, Парагвай, Нова Зеландія). Проте в даний час більшість парламентів однопалатні.

Класифікація парламентів за обсягом компетенції. Компетенція - найважливіший фактор, який визначає не тільки правове становище парламенту і його роль у політичному житті країни, але і його взаємини з іншими вищими органами державної влади. Зарубіжний конституціоналізм знає різні способи визначення компетенції парламенту, в залежності від яких ці ​​інституції можна підрозділити на три групи.

До першої групи належать парламенти з абсолютно визначеною компетенцією, для яких конституції встановлюють точний перелік питань, що є об'єктом їх законодавчої діяльності. Такі парламенти не мають права переступати межі своїх повноважень, тому що в іншому випадку суди скасують прийняті ними нормативні акти. Найбільш типовим прикладом парламенту подібного роду може служити Конгрес США. Розділ 8 ст. 1 американської Конституції містить перелік з 18 пунктів, що уповноважують Конгрес на вчинення певних дій. Розділ дев'ятий тієї ж статті дає перелік того, чого Конгрес не може робити, - це додаткове обмеження. Таким чином, сфера діяльності Конгресу суворо визначена. Все, що знаходиться за її межами, відноситься до компетенції штатів, які володіють так званими залишковими повноваженнями. Що міститься в Конституції перелік доповнюється доктриною маються на увазі повноважень.

В основному за таким же методом визначається компетенція парламенту Франції. Стаття 34 французької Конституції дає перелік питань, по яких парламент має право приймати закони, залишаючи, однак, можливість для його подальшого доповнення та уточнення органічними законами. Все, що не входить до компетенції парламенту, належить до відання уряду. Таким чином, якщо в США повноваження розмежовуються між Конгресом та суб'єктами федерації, у Франції вони розмежовуються між парламентом та Урядом. До другої групи належать парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією, тобто ті парламенти, які юридично мають необмеженими повноваженнями і мають право видавати закони з будь-якого питання. Немає потреби доводити, що ця доктрина носить умоглядний характер: повноваження парламенту завжди обмежені. Тим не менш, ця концепція відіграє роль конституційного принципу при визначенні компетенції парламентів Великобританії та Нової Зеландії. Фактично ту ж думку проводить Конституція Ірландії, яка, наділяючи парламенти законодавчими повноваженнями, не встановлює сфери нормотворча діяльність парламенту; в той же час у цій країні застосовується конституційний контроль, що абсолютно несумісне з доктриною необмеженість парламентських повноважень.

Третю групу складають парламенти з відносно визначеною компетенцією. Для таких парламентів характерна відносна рухливість кордонів, в межах яких вони здійснюють свої функції. Найбільш типовим прикладом у цьому відношенні є індійський Парламент. Конституція Індії встановлює три сфери повноважень: в першу групу входять питання, віднесені до виключної компетенції Союзу, за якими може законодавствувати тільки федеральний Парламент; другу групу становлять питання, що входять до компетенції штатів; третя група питань відноситься до спільної компетенції Союзу і штатів. З цих питань може законодавствувати як союзний Парламент, так і легіслатури штатів, але в разі колізії пріоритет зберігається за законом Союзу. У такому ж порядку вирішується питання про компетенції Парламенту Малайзії.

Дещо по-іншому розподіляється компетенція між бундестагом і ландтагами земель у ФРН. Основний Закон точно визначає виняткову компетенцію федерального парламенту, встановлюючи у ст. 73 перелік відповідних питань. За землями згідно зі ст. 70 зберігається право законодавствувати в тій мірі, в якій Основний Закон не надає законодавчі повноваження федерації. Здавалося б, землі, подібно до американських штатах, мають залишкової компетенцією. Але це не так. Конституція ФРН встановлює суворо певну область "конкуруючої законодавчої компетенції", у сфері якої, як свідчить ст. 72, "землі мають повноваженням на законодавство лише тоді і остільки, коли і оскільки федерація не користується своїми законодавчими правами". У цій сфері федерація приймає закони тільки в тих випадках, коли законодавче регулювання необхідно з метою забезпечення однакових умов життя на території федерації або збереження правового і економічної єдності у загальнодержавних інтересах. Категоричність цього положення пом'якшується ст. 72 (2), де передбачаються обставини, при яких федерація може законодавствувати з питань, віднесених до сфери конкуруючої компетенції. Таким чином, метод визначення компетенції парламенту у ФРН поєднує в собі елементи американської та індійської систем. 3

Класифікація парламентів за соціальним складом. Парламенти неоднорідні за своїм соціальним складом. Ступінь представництва класів і соціальних груп у парламентах залежить не стільки від їх чисельності, скільки від політичної зрілості і згуртованості цих класів і груп. Численний клас, якщо він політично не самовизначився, взагалі може не мати свого представництва в парламенті. Прикладом тому може служити робочий клас ("сині комірці") США. Навпаки, порівняно нечисленна, але бойова і згуртована соціальна група може мати сильними парламентськими фракціями. Досить послатися на парламентський досвід Скандинавських країн.

Соціальний склад парламенту визначається не тільки соціальної та професійної приналежністю депутатів, але насамперед їх партійністю. У залежності від соціального складу сучасні парламенти можна розділити на дві великі групи.

У першу групу входять соціально однорідні парламенти, не мають соціал-демократичного чи комуністичного представництва. Найбільш типовим прикладом подібного парламенту є Конгрес США. В умовах демократії така соціальна однорідність парламенту можлива тільки при високому рівні добробуту населення і при стабільному політичному розвитку країни. Соціально однорідними виявляються також парламенти в тих країнах, де встановлені авторитарні політичні режими і заборонені опозиційні політичні партії (Лівія, Ірак в період правління С. Хусейна і деякі інші країни).

Другу групу складають парламенти з представництвом соціал-демократичних і комуністичних партій (Великобританія, ФРН, Канада, Італія, Швеція, Фінляндія, Індія, Японія та ін.) Чим вище представництво таких партій, тим частіше парламент виступає на підтримку ідей державного регулювання економіки та обмеження великої власності.

2.Порядок формування палат парламенту

Порядок формування парламентів часто перебуває в прямій залежності від їх структури. Нижні палати парламентів, як і однопалатні парламенти, майже завжди формуються шляхом прямих виборів. На принцип виборності як тих, так і інших не впливає той факт, що в окремих випадках деяка частина депутатів призначаються (призначення представників англо-індійської громади в Народну палату індійського парламенту). Что касается формирования верхних палат, то здесь можно выделить следующие основные способы.

1. Формирование верхней палаты посредством непрямых (многостепенных или косвенных) выборов. Наиболее типичные примеры дает государственная практика Индии, Норвегии и Франции.

Не более 238 членов Совета штатов индийского Парламента (12 членов этой палаты назначаются Президентом) избираются выборными членами законодательных собраний штатов по пропорциональной системе представительства посредством единого передаваемого голоса, т.е. путем двухстепенных выборов.

Посредством трехстепенных выборов в основном формируется Сенат V Французской Республики. Сенаторы избираются депутатами Национального собрания, депутатами генеральных советов департаментов и делегатами муниципальных советов.

2. Формирование верхней палаты посредством прямых выборов, хотя и с некоторыми отличиями от той системы, которая применяется в соответствующих странах при формировании нижних палат.

Верхняя палата Конгресса США - Сенат - избирается непосредственно населением, но не по территориальным избирательным округам, как члены Палаты представителей, а от каждого штата по два сенатора. Определение результатов голосования проводится по мажоритарной избирательной системе относительного большинства.

Сенат Итальянской Республики избирается посредством прямых выборов на базе областей. Количество мандатов зависит от численности населения области (Ломбардия - 47 сенаторов, Сицилия - 27, Сардиния - 9). Как правило, область имеет не менее 7 сенаторов. Состав Сената формируется на основании смешанной избирательной системы: три четверти сенаторов избираются в одномандатных округах по мажоритарной системе относительного большинства, а четвертая часть - на основании соперничества партийных списков по пропорциональной системе. 4

Смешанная избирательная система применяется и при выборах верхней палаты японского Парламента - Палаты советников: 152 депутата этой Палаты избираются по префектурным избирательным округам (в Японии 46 префектур), а остальные 100 - от общенационального избирательного округа.

3. Чисто феодальный способ формирования верхней палаты применяется в Великобритании. Традиционная система замещения мест в Палате лордов была за последнее время несколько модернизирована. Законом о пэрстве 1958 г. было введено пожизненное пэрство, распространенное и на женщин. Эта демократизация, осуществленная консерваторами, имела своей целью, прежде всего, ввести в верхнюю палату лордов, способных к активной парламентской работе. Законом о пэрстве 1963 г. право занятия места в Палате лордов было предоставлено всем шотландским пэрам, которые до этого избирали лордов из своей среды.

До недавнего времени в состав палаты входили более 1200 пэров, которые подразделялись на следующие основные группы: наследственные пэры, имеющие право передавать свой титул по наследству; пожизненные пэры, не имеющие права передачи титула по наследству; ирландские и шотландские пэры (в настоящее время их в Палате лордов нет); пэры по апелляции; духовные пэры (епископы и архиепископы англиканской церкви).

Лейбористское правительство Т. Блэра приступило к реформированию верхней палаты. Первым шагом в этом направлении было принятие Акта о Палате лордов 1999 г., согласно которому никто не должен быть членом Палаты в силу наследственного пэрства. На переходный период места в Палате лордов сохраняют 92 из 788 наследственных пэров в соответствии с Регламентом Палаты или на его основании. Предполагается, что впоследствии часть членов палаты будут избираться населением.

4. Формирование верхней палаты посредством назначения в наиболее чистом виде применяется в Федеративной Республике Германии. Верхняя палата Парламента - бундесрат - состоит из членов, назначаемых правительствами земель из своего состава.

5. Формирование верхней палаты смешанным путем, при котором в разных вариантах сочетаются элементы выборности, назначения и наследственности (Сенат Бельгии, Сенат Ирландии).

Способ формирования верхней палаты парламента можно оценить лишь с учетом того, в какой степени он влияет на фактическую роль соответствующей верхней палаты как консервативного, сдерживающего начала.

Если сопоставить метод формирования верхних палат с объемом их компетенции и правовым статусом, то можно установить следующую закономерность. Чем дальше процесс формирования этих палат отстоит от избирательного корпуса, тем меньше объем их компетенции. Самые сильные и влиятельные верхние палаты (Сенат США, Сенат Италии, Палата советников Японии) избираются прямыми выборами. Слабые же верхние палаты (Палата лордов, Совет штатов Индии, бундесрат) формируются без участия избирательного корпуса.

Правовое положение депутата парламента определяется конституциями, конституционными, органическими и обычными законами, регламентами палат и обычаями.

Современная конституционно-правовая доктрина рассматривает депутата парламента как представителя всей нации, а не какого-то одного избирательного округа. Логическим следствием этой концепции является запрещение императивного мандата и права отзыва. Соответствующие нормы содержатся в конституциях почти всех стран. Так, ст. 67 Конституции Италии гласит: "Каждый член Парламента представляет нацию и выполняет свои функции без императивного мандата". С не меньшей категоричностью говорит об этом ст. 38.1 Конституции ФРГ: "Депутаты германского бундестага... являются представителями всего народа, не связаны наказами и указаниями и подчиняются лишь своей совести". В статье 27 Конституции Франции 1958 г. содержится почти аналогичное положение: "Любой императивный мандат является недействительным".

Отсутствие императивного мандата и права отзыва не ведет к полной независимости депутата парламента. Это объясняется следующими причинами: во-первых, депутат, как правило, принадлежит к какой-либо партийной фракции и подчиняется партийной дисциплине; во-вторых, депутат зависит от тех организаций, которые финансировали его избирательную кампанию; наконец, депутат в известной степени зависит и от своего избирательного округа, поскольку судьба мандата решается голосованием. 5

Депутат в демократическом государстве является профессиональным парламентарием. Именно в силу этого его мандат обладает свойством несовместимости ни с какой государственной или иной должностью. Парламентская деятельность считается единственным законным занятием депутата, за исключением права занятия министерских постов в парламентских странах.

В содержание депутатского мандата входят следующие основные компоненты.

Индемнитет. Депутат парламента получает вознаграждение за свою деятельность, включая покрытие расходов на резиденцию, переписку, служебные поездки и т.д. Чрезмерно высокий индемнитет в ряде стран превращает место в парламенте в доходную должность. В некоторых странах депутатский индемнитет приравнивается к жалованью чиновников высшего разряда (Япония, Франция, Финляндия) или составляет определенную часть министерского оклада.

Иммунитет. Законодательство демократических государств предоставляет депутату ряд прав и привилегий, которые должны гарантировать его независимость. Важнейшими элементами депутатского иммунитета являются свобода слова и голосования и депутатская неприкосновенность.

Свобода слова и голосования сводится к тому, что депутат не может быть привлечен к уголовной ответственности за высказывания в парламенте и за голосование, поскольку они осуществляются в силу мандата. Однако почти повсеместно свобода слова и голосования ограничивается жесткими рамками партийной дисциплины. Ограничения на свободу слова налагают также законы об охране государственной тайны и соответствующие положения парламентских регламентов (такие положения Регламентов в США метко именуются "правилами затыкания рта" ("кляпами")). 6

Депутатская неприкосновенность, применяемая обычно в период сессий, как правило, состоит в том, что парламентарий не может быть подвергнут уголовному преследованию или аресту без санкции соответствующей палаты, за исключением тех случаев, когда он задержан на месте совершения преступления. В Италии депутатская неприкосновенность распространяется и на личный или домашний обыск, перехват разговоров или сообщений, изъятие корреспонденции членов Парламента (части 2 и 3 статьи 68 Конституции). Депутат может быть лишен иммунитета решением той палаты, к которой он принадлежит (с 1995 г. во Франции разрешение на арест или ограничение свободы члена Парламента дает бюро палаты).

Прекращение срока действия мандата наступает по окончании срока полномочий парламента, по истечении срока, на который избран депутат (этот порядок применяется обычно к депутатам верхних палат, которые не обновляются целиком), вследствие смерти депутата, в результате лишения мандата или признания выборов недействительными.

Парламент обычно является верховным судом в отношении полномочий своих депутатов, поэтому он не только может лишить депутата иммунитета, но и признать недействительным его мандат.

3.Структура и внутренняя организация палат парламента

В настоящий момент в развитых странах вопрос о числе палат парламента не предмет политических столкновений, вопрос иметь в парламенте одну палату или две решается, исходя из различных соображений, имеющих политическое значение в момент соответствующей конституционной реформы.

Федеративные государства имеют обычно двухпалатный парламент, в котором верхняя палата представляет субъектов федерации (США, Германия, Бразилия, Мексика, и др.). В унитарных государствах с двухпалатным парламентом его верхняя палата также обычно формируется по политико-административным территориальным единицам (Италия, Испания, Франция, Польша, Япония и др.). Примерно в половине государств Европы парламенты однопалатные (Финляндия, Венгрия, Болгария, Швеция, Дания и др.).

Нижние или единственные палаты часто именуются Национальное собрание или Национальная ассамблея (Франция, Вьетнам, большинство стран Африки), Национальный совет (Австрия, Швейцария, Словакия), Палата депутатов (Италия, Бразилия, Румыния, Чехия), Палата представителей (США, Япония, Хорватия, Бельгия). Верхние палаты, пожалуй, в большинстве стран, где они существуют, именуются Сенатами, а в некоторых федерациях названия верхних палат отражают либо данную форму политико-территориального устройства, либо название субъектов данной федерации. Так , в Австрии, Германии верхняя палата именуется Федеративный (или Союзный) совет (именно так переводится “Бундесрат”), в Швейцарии – Совет кантонов, в Индии – Совет штатов.

Члены нижней палаты парламента обычно называются депутатами, народными представителями, члены верхней палаты – сенаторами.

Единственные или нижние палаты парламентов формируются почти исключительно путем всеобщих и прямых выборов. Исключений из этого правила очень немного, наиболее серьезный пример – это Всекитайское собрание народных представителей, которое избирается Собраниями народных представителей автономных областей, провинций, городов центрального подчинения и собраниями представителей военнослужащих. Срок полномочий нижних или однопалатного парламента – обычно составляет 4-5 лет с полным одновременным обновлением. В некоторых странах резервируются места для сторонников определенных религий и национальностей, а так же для женщин. Эти места замещаются путем непрямых выборов (для женщин – в Бангладеш, для приверженцев индуистских религий – в Пакистане, для ассирийцев в Иране и т.д.) В Египте половина мест резервируется для депутатов – рабочих и крестьян. В Бутане, Брунее в однопалатных парламентах значительное число мест занимают лица по должности находящиеся на службе у короля, и представители знати. Правильность избрания депутатов проверяет либо сам парламент (на практике – создаваемая палатой мандатная комиссия), либо (по жалобам и протестам) орган конституционного контроля, верховный суд, специальный избирательный трибунал. 7

Верхняя палата формируется различными способами: путем прямых и косвенных выборов, назначения, занятия места по должности и др. Прямые выборы сенаторов гражданами предусмотрены в США, (по два сенатора от штата), в Бразилии (по три), в Италии (не менее семи от области), в Японии, Румынии и многих других странах. Путем косвенных выборов выбирается сенат во Франции, где избирательную коллегию в каждом регионе (наиболее крупной административно-территориальной единице) составляют члены нижней палаты от данного региона и советники различных муниципальных округов. В Испании сочетаются прямые и косвенные выборы: часть сенаторов избирается непосредственно гражданами, а часть – представительными органами автономий. В Бельгии часть сенаторов избирается прямыми выборами, часть назначается, часть избирается косвенными выборами – провинциальными советами. Полностью назначаются верхние палаты главой государства в Канаде, Иордании, Таиланде, Ямайке, Барбадосе, Белизе. В Зимбабве часть сенаторов избирается нижней палатой, часть назначается президентом. Своеобразен порядок формирования германского Бундесрата, который хотя фактически выполняет функции верхней палаты парламента, формально такой не считается (равно как и Сенат в Польше). Бундесрат состоит из членов правительства германских земель, делегируемых этими правительствами. Смена правительства в той или иной земле автоматически влечет смену представительства этой земли в Бундесрате. В Великобритании места в палате лордов занимают по наследству дворяне (пэры), имеющие титул не ниже барона (с 1963 г. – и женщины), а также лица, которым такой титул был пожалован королевой по представлению кабинета министров, епископы и архиепископы, члены, избираемые шотландскими и ирландскими лордами, апелляционные (судебные) лорды.

Срок полномочий членов верхних палат обычно более длительный, чем у нижних палат, обновление членов верхних палат обычно происходит по частям (в США на 6 лет с обновлением на 1/3 через два года, во Франции на 9 лет с обновлением на 1/3 через три года). Хотя встречаются случаи (например, в Бельгии, Италии, Польше) когда обе палаты избираются на одинаковый срок и обновляются целиком. 8

Верхняя палата может быть либо слабой, когда она в состоянии отсрочить принятие решения парламентом (нижней палатой) но не воспрепятствовать ему, поскольку ее вето – отказ согласиться с решением нижней палаты – может быть преодолен последней (Великобритания, Польша и др.), либо сильной, когда без ее согласия закон не может быть принят (Италия, США).

Некоторые особенности имеет внутренняя структура парламентов с монократическими режимами. В них формирование внутрипарламентских органов зависит преимущественно от главы государства либо высших партийных органов. Пост председателя парламента, как правило, занимает один из представителей руководства партии. Иногда он входит в состав руководства по должности. Специальные контрольные органы за исполнительной властью в таких парламентах обычно не создаются. Деятельность постоянных комиссий носит по существу чисто формальный характер, так как они лишь одобряют предложения партийного руководства.

В большинстве парламентов после их созыва создаются партийные фракции (группы). В современный период в ряде новых конституций, и особенно в регламентах парламентов (палат), получили закрепление порядок формирования и права парламентских фракций.

Партийные фракции занимают важное место в парламентском механизме. По согласованию с лидерами фракций подбираются кандидатуры в руководящие органы парламента и его палат, подготавливаются списки председателей и членов постоянных и временных комиссий и других органов парламента. Все эти органы образуются обычно на основе пропорционального представительства от парламентских фракций.

Фракции оказывают большое влияние на работу представительного органа. На уровне фракций ведутся переговоры об образовании правительства. Но значение фракций выходит за рамки чисто парламентской деятельности, поскольку они активно влияют на формирование руководящих органов своих партий и на проводимую ими политику.

Ведущую роль в деятельности парламента играет его руководящий орган. В странах с двухпалатной системой каждая палата формирует свой руководящий орган.

Руководство парламента (палат) осуществляется либо единолично председателем (спикером), либо коллегиальным органом (президиумом, бюро, комитетом, конференцией). Председатель нижней палаты, вице-председатели, секретари либо коллегиальные руководящие органы образуются самой палатой. Но в некоторых странах имеются свои особенности. 9

Пост председателя верхней палаты замещается по-разному. В одних странах он избирается самой палатой (Франция, Италия, Япония). В некоторых президентских республиках председателем верхней палаты по должности становится Вице-президент. В Великобритании Палатой лордов руководит лорд-канцлер – представитель исполнительной сласти. В Канаде Спикер Сената назначается актом генерал-губернатора по рекомендации Премьер-министра.

Компетенция руководящего органа распространяется на все аспекты парламентской деятельности. Председатель представляет парламент во взаимоотношениях с другими органами, обладает дисциплинарной властью. По договоренности с вице-председателем или советом председателей (там, где таковой есть) он определяет повестку дня заседаний, обеспечивает первоочередное рассмотрение вопросов, внесенных правительством, руководит прениями, устанавливает на основе регламента процедуру обсуждения вопросов и порядок голосования, координирует работу парламентских органов, ведает парламентским бюджетом.

Важной составной частью парламентов являются их комиссии (комитеты). Они образуются либо на весь срок парламентских полномочий, либо на каждой сессии. Почти во всех двухпалатных парламентах свои комиссии создает каждая палата, хотя могут образовываться и объединенные комиссии. Наиболее распространенная среди последних – согласительная комиссия, задачей которой является выработка согласованных решений при возникновении разногласий между палатами по тому или иному вопросу. Постоянные комиссии имеются во всех парламентах, но помимо этого в некоторых могут создаваться и временные комиссии для рассмотрения конкретного законопроекта или иного вопроса либо для подготовки сложных вопросов, относящихся к ведению нескольких комиссий (смешанные).

По существу постоянные комиссии являются не вспомогательными органами парламента, а органами, которые присвоили себе ряд парламентских полномочий. Их роль неодинакова в различных странах, не все они обладают правом законодательной инициативы, правом контроля за правительством и административным аппаратом.

4.Вспомогательные органы при зарубежных парламентах

В парламентах создаются и различные, так называемые, вспомогательные органы. В странах, в которых парламент осуществляет контроль за правительством и администрацией, имеются специальные парламентские органы контроля: ревизоры, контролеры, омбудсманы, особые представительства и др. Финансовым ревизорам принадлежит, например, право проверки счетов и отчетности о расходовании государственных средств.

В ряде стран некоторые полномочия парламента при определенных обстоятельствах осуществляются более узкими коллегиями депутатов. Так, в Испании в палатах парламента создаются депутатские комиссии во главе с председателями палат, которые обеспечивают отправление властных полномочий палат в период между сессиями и в некоторых других случаях. В Швеции в случае войны или непосредственной опасной войны Риксдаг может заменять его военная делегация. 10

Для оказания помощи председателю парламента (палаты) могут создаваться советы старейшин, конференции при председателе и т.д. В них кроме председателя парламента входят вице-председатели, представители парламентских фракций, иногда также председатели постоянных комиссий парламента.

В некоторых странах создаются для контроля за исполнительной властью и иные органы. Так, во Франции в 70-80 – е г.г. были образованы специальные парламентские представительства: по делам Европейских сообществ, по планированию, по демократическим вопросам и др. Они образуются из депутатов обеих палат на основе пропорционального представительства от партийных фракций. Первое из таких представительств получает всю необходимую документацию о деятельности институтов Европейского Союза, заслушивает министров, дает правительству свои рекомендации. 11

Для организации выборов во внутренние органы парламента (палаты) в некоторых из них создаются специальные комитеты по подготовке выборов на основе пропорционального представительства от партийных фракций. Эти комитеты подготавливают списки членов постоянных и временных комиссий, а также иных органов, и если не возникает возражений среди депутатов, то предложения комитетов одобряются обычно без голосования.

Большую помощь депутатам в их работе и всему парламенту оказывают различные парламентские службы (канцелярии, секретариаты, административные конторы), состоящие из профессиональных чиновников и работающие под руководством генерального секретаря парламента. Контроль за их деятельностью осуществляют председатель парламента (палаты) и некоторое число избранных депутатов, образующих бюро или управление.

Висновок

В данной работе мы рассмотрели одну из основных структур законодательной власти – парламент, раскрыли понятие парламента и виды парламентов в зарубежных странах, изучили порядок формирования палат парламента, их внутреннюю структуру и организацию, рассмотрели вспомогательные органы при зарубежных парламентах.

Детальное изучение данной темы раскрывает мировой опыт парламентской деятельности, ее позитивные и негативные стороны. Знание этого опыта особенно важно для сегодняшней России, которая только встала на путь построения правового государства. Нам сегодня необходимо обобщить опыт, накопленный мировым сообществом по конституционному праву, выделить позитивные стороны этого опыта, чтобы затем с учетом конкретных условий, применить в нашей стране.

Список використаних джерел

Автономов А.С. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: ИНФРА-М, 2005.

Алебастрова І.А. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: Проспект, 2007.

Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституційне право зарубіжних країн. - Питер, 2002.

Енгибарян Р.В. Конституционное развитие в современном мире. – М.: Изд-во «НОРМА», 2007.

Залесский В.В. Учебное пособие по конституционному праву зарубежных стран. - М.: МАУП, 2002.

Конституційне (державне) право зарубіжних країн. Учебник/ отв. ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 2002.

Конституційне право зарубіжних країн. Учебник для вузов / под ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М Энтина. - М.: Норма, 2005.

Конституционное право зарубежных стран: курс лекций /авт.- сост. А.В Якушев. – М: ПРИРОР, 2002.

Кузнецов М.Н. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: ЮНИТИ, 2005.

Михалева Н.А. Конституційне право зарубіжних країн. Учеб. посібник. - М.: МАУП, 2003.

Сухарев А.Я. Правові системи країн світу. Енциклопедичний довідник. – М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004.

Чиркин В.Є. Конституційне право зарубіжних країн. - М.: МАУП, 2002.

1 Конституционное право зарубежных стран: курс лекций /авт.- сост. А.В Якушев. – М: ПРИРОР, 2002.с. 247

2 Алебастрова И.А. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: Проспект, 2007.с. 284

3 Автономов А.С. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: ИНФРА-М, 2005.с. 271

4 Кузнецов М.Н. Конституційне право зарубіжних країн. – М.: ЮНИТИ, 2005.с. 245

5 Енгибарян Р.В. Конституционное развитие в современном мире. – М.: Изд-во «НОРМА», 2007.с. 215

6 Сухарев А.Я. Правові системи країн світу. Енциклопедичний довідник. – М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004.с. 195

7 Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституційне право зарубіжних країн. Підручник для вузів. – С-Петербург: «ПИТЕР», 2004. с. 245

8 Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / под ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М Энтина. – М.: Норма, 2005.с. 237

9 Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник в 4-х томах. Т.2. Відп. ред. Б.А.Страшун. – М.: Издательство БЕК, 2002. с. 106

10 Чиркин В.Є. Конституційне право зарубіжних країн. - М.: МАУП, 2002. с. 85

11 Михалева Н.А. Конституційне право зарубіжних країн. Учеб. посо-бие. - М.: МАУП, 2003. с. 97

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
95.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Парламент в зарубіжних країн
Бухоблік в зарубіжних країнах
Аудит у зарубіжних країнах
Стандартизація в зарубіжних країнах
Законодавча влада в зарубіжних країнах
Земельні реформи в зарубіжних країнах
Виборчі цензи в зарубіжних країнах
Податок на прибуток у зарубіжних країнах
Право власності у зарубіжних країнах
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru