Особливості оцінки ринкової вартості комерційного банку

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

А.Є. Будіцкій

Існуючі методологія і практика оцінки бізнесу, які досить активно розвиваються в Росії за останні 10 років, поки не в належній мірі враховують особливості функціонування банків і настійно вимагають конкретизації. Більше того, перехід вітчизняної банківської системи на міжнародні стандарти фінансової звітності, прийняття Банком Росії цілого комплексу нормативних документів пред'являють ще більш жорсткі вимоги до методики та процедуру оцінки банків.

Особливості використання доходного підходу при оцінці вартості банку

У рамках дохідного підходу можна виділити два основні методи, за допомогою яких здійснюється оцінка вартості банків:

1) метод капіталізації доходів;

2) метод дисконтування грошових потоків.

Метод капіталізації доходів, як правило, застосуємо або для великих стійко функціонуючих банків (наприклад, Ощадбанк Росії), або для невеликих кредитних організацій, де відзначаються стабільні темпи зростання бізнесу. У загальному випадку розраховану оцінку слід підтвердити за допомогою результатів, отриманих в рамках інших підходів (методів).

Метод дисконтування грошових потоків найчастіше застосовується при наявності нестійкою динаміки доходів банку на період прогнозування. При оцінці вартості банку в ході його використання варто звернути увагу на наступні моменти.

1. Для прогнозу доходів і витрат банку як клієнтського бізнесу може бути використана інформація про характеристики його клієнтської бази (або кліентелли) і її динаміці. Стосовно банків специфіка використання даної моделі полягає в прогнозуванні безпосередньо фінансового результату, тобто доходів за вирахуванням всіх витрат. Це дозволяє досить точно визначити сумарний грошовий потік по банку.

2. На думку багатьох фахівців в області оцінки, для визначення вартості банку найбільше підходить модель власного капіталу (грошового потоку на акції). У рамках цієї моделі вільний грошовий потік визначається як грошовий потік від основної діяльності плюс джерела надходження грошових коштів за вирахуванням використаних валютних грошових резервів.

3. Враховуючи, що банківський сектор є високоризикованої сферою економіки, прогнозний період слід прийняти в інтервалі 15 - 20 років з деталізацією розрахунків на основі динаміки клієнтської бази на перші 5 - 8 років. Для подальшого підперіоди проводяться вже спрощені розрахунки. При цьому можна очікувати, що термінальна вартість (вартість в постпрогнозний періоді) в рамках такої схеми розрахунків повинна складати приблизно 80 - 85% від сукупної вартості банку.

4. Розрахунок ставки дисконтування є ключовим етапом застосування методу дисконтування грошових потоків при оцінці вартості банку. При її визначенні слід звернути увагу на наступне: а) нюанси використання моделі власного капіталу для оцінки банків; б) особливість розрахунку безризикової ставки для банку; в) можливість і умови застосування традиційних моделей, зокрема, моделі CAPM та моделі кумулятивного побудови.

При оцінці вартості банку в рамках моделі власного капіталу як ставки дисконтування слід приймати не середньозважену вартість капіталу, як це відбувається при розрахунку вартості промислових компаній, а ставку дисконтування для власного капіталу. Розрахунок безризикової ставки дисконтування можна виконувати на основі ставки LIBOR з урахуванням ризику країни Росії. В якості альтернативи слід застосовувати аналогічні ставки ринку міжбанківського кредитування на ринках Європи (EURIBOR, LIBOR у різних валютах) відповідної терміновості. Відмова від використання інших підходів до визначення безризикових ставок (прибутковість до погашення ОФЗ, ОВВЗ) обумовлюється, в першу чергу, поки ще незначним рівнем розвитку фондового ринку в Росії (що не дозволяє достовірно судити про мінімальну прибутковості окремих фінансових інструментів), а також активним використанням банками ставки LIBOR як одного з джерела фондування кредитних операцій і операцій з цінними паперами.

Елементом, що ускладнює процес розрахунку безризикової ставки, є визначення премії за ризик країни. Доцільно вважати, що на поточний момент її величина для Росії знаходиться в межах 3 - 5%. Тим не менш, в кожному конкретному випадку краще скористатися кількома джерелами інформації, що підтверджують прийняті значення ризику.

Що стосується використання моделі CAPM, то існує потенційна можливість її застосування. В даний час більшість працюють в РФ банків є акціонерними товариствами, значна частина з них функціонує у формі відкритих акціонерних товариств, тобто для цих банків є принципова можливість проведення IPO з подальшим зверненням акцій на біржових майданчиках, в т. ч. і зарубіжних . Однак недостатня розвиненість російського фондового ринку і фактична відсутність котирувань акцій вітчизняних банків змушують говорити про моделі САР М поки тільки в перспективі.

На поточному момент при оцінці вартості російського комерційного банку доводиться використовувати модель кумулятивного побудови. Відповідно до неї ставка дисконтування розраховується шляхом доповнення безризикової ставки преміями за ризики інвестування в конкретний банк. Використання методу кумулятивного побудови знімає проблему розрахунку поправочного коефіцієнта. Крім того, усуваються методологічні невідповідності, пов'язані з допущеннями, що лежать в основі моделі САР М.

Разом з тим, виникає, як мінімум, одна нова проблема: необхідність експертного визначення поправок і їх адаптація стосовно російських умов. Його вирішення можливе шляхом проведення відповідних опитувань інвесторів з наступною підготовкою конкретних практичних рекомендацій щодо формування поправок.

Приклад 1.

Визначимо ставку дисконтування для ВАТ «Регіональний банк», який функціонує в одному з регіонів центральної частини Росії і має типові позиції в порівнянні з іншими учасниками банківської системи даного регіону.

Безризикова ставка на момент проведення оцінки була прийнята рівною 9,76% (5,76% + 4%). Діапазон зміни всіх поправок у відповідності зі сформованою на поточний момент практикою обмежувався значеннями від 0 до 5%. Так, поправка на якість менеджменту за результатами детального обстеження банку виявилася рівною 2,35%. Поправка на розмір оцінюваного банку визначалася, виходячи із займаного банком рейтингу в банківській системі за величиною сукупних активів. Станом на 1 липня 2006 р. банк не входив до числа 500 найбільших банків, тому його частка може бути визнана незначною. З іншого боку, банк має помітні позиції в регіоні. Як результат, поправка на розмір прийнята на середньому рівні - 2,5%.

Поправка на фінансову структуру капіталу визначалася, виходячи з виконання вимог Банку Росії за рівнем достатності капіталу банку та динаміки даного показника за аналізований період. Станом на 1 липня 2006 норматив Н1 склав 17,9%, що перевищує максимально необхідний рівень в 14%. Тим не менш спадна динаміка даного показника дозволяє прийняти гіпотезу про зниження нормативу в наступному звітному періоді. Тому поправка з даного фактору прийнята в розмірі 1% (на 1,5% менше середньої величини).

Поправка на диверсифікацію банку включала в себе дві складові:

1) поправка на територіальну диверсифікацію;

2) поправка на товарну диверсифікацію.

Максимальне значення кожної з поправок становило 2,5%. Основний обсяг операцій банк, який створювався і позиціонується як регіональний, здійснює на території одного регіону. У зв'язку з цим поправка на територіальну диверсифікацію для об'єкта оцінки визначена в розмірі 2,5%. Одночасно оцінюваний банк надає широкий спектр банківських послуг, тому поправка на товарну диверсифікацію склала 1%. Підсумкова поправка на диверсифікацію виявилася дорівнює 3,5%.

Поправка на диверсифікацію клієнтів була прийнята на рівні 1,5% (на 1% менше середньої величини), так як оцінюваний банк має достатню кількість клієнтів і стійку ступінь диверсифікації клієнтури.

Загальновизнаним показником, який визначає прибутковість і рентабельність банку, є відношення величини прибутку до суми нетто-активів банку. Максимальне і мінімальне значення рентабельності активів для оцінюваного банку склали за даними РБК 6,55% і 0,29% відповідно. Отже, поправка на рівень прибутковості розрахована в розмірі 4,0%. Коригування на ступінь прогнозованості визначалася, виходячи з розрахунку коефіцієнта варіації ROA, і прийнята в розмірі 3,3%. Таким чином, поправка на рівень прибутковості і прогнозованість для ВАТ «Регіональний банк» склала середню величину з двох поправок (4% + 3,3%) / 2 = 3,65%.

Поправка на інші чинники прийнята в розмірі 1,5%, так як оцінюваний банк розвивається у відповідності з основними трендами російського банківського сектора.

Таким чином, результуюче значення ставки дисконтування, розраховане за моделлю кумулятивного побудови, складає 25,76%.

Особливо слід підкреслити, що для використання дохідного підходу потік доходів (прибутковість) банку не повинен бути негативним, ні на межі позитивним. Якщо в банку спостерігаються негативні або гранично позитивні грошові потоки в обмеженому періоді часу, то можна використовувати середні показники прибутковості за ряд років, але вже в рамках порівняльного підходу при зіставленні оцінюваного банку і його аналогів.

Особливості використання витратного підходу при оцінці вартості банку

При використанні витратного підходу для оцінки вартості банку особливу значимість набувають наступні аспекти.

1. Вартість кредитного портфеля як елемента активів банку можна визначити за допомогою дохідного або витратного підходів 10. При цьому можливі, принаймні, три випадки в залежності від ступеня повноти наявної інформації.

Перший випадок - представлена ​​повна інформація щодо кожної позики, включаючи основні умови кредиту та ретроспективну інформацію про даний позичальника за ряд років. Тоді для оцінки кредитного портфеля необхідно побудувати грошовий потік, що включає погашення основної суми боргу і відсотки за кредитом, комісії, що сплачуються позичальником 11, умови організації використання резерву по знеціненню. У відповідності з параметрами кредитного договору визначається розмір відсоткової ставки, сума кредиту, розміри комісій, періодичність використання кредиту, а також графік його погашення.

Ставка дисконтування в цьому випадку може бути визначена за одним з альтернативних варіантів як:

а) ставка LIBOR (EURIBOR) відповідної терміновості з урахуванням ризику країни;

б) середня ставка кредитування на ринку міжбанківських кредитів (MIBOR, MosPrime або MIACR) 12;

в) середня ставка кредитування юридичних і фізичних осіб;

г) ставка, розрахована по моделі CAPM з урахуванням впливу галузевого коефіцієнта β (для кредитів понад один рік);

д) на основі трансфертних цін банку (для всіх без винятку позичальників).

Другий випадок - є достатня інформація по всьому сукупного портфеля (розбивка кредитів по секторах і термінів, встановлена ​​середньозважена процентна ставка), однак оцінювач не має інформації про умови кожної конкретної угоди. Для цього варіанту доцільно скористатися методами і прийомами, викладеними на першому випадку, при цьому прогнозні оцінки і відповідні розрахунки будуть здійснюватися за укрупненими групами.

Третій випадок - доступна досить обмежена інформація, формована переважно із зовнішніх джерел. При такому варіанті цілком допустимо використовувати елементи витратного підходу: вартість оцінювати як різницю між брутто-оцінкою по балансу і величиною резервів, сформованих з урахуванням уявлень оцінювача щодо рівня їх достатності.

Найбільш важливим етапом визначення ринкової вартості кредитного портфеля є оцінка адекватності створеного резерву під знецінення, так як дана величина може мати суттєвий вплив на вартість фінансового активу банку. Слід визнати, що введення Положення ЦБ РФ 2004 р. № 254-П 13, на жаль, дозволило кредитним організаціям фактично «піти» від створення резервів шляхом їх віднесення до першої категорії якості.

Представляється, що для первісної оцінки резерву під знецінення кредитного портфеля видані позики доцільно розділити на три категорії:

1) так звані «суттєві» кредити, які внаслідок знецінення можуть зробити помітний вплив на вартість кредитного портфеля в цілому і на сукупні результати банку (резерв по них представляє істотну частку від загальної величини створюваного резерву по портфелю банківських позик);

2) позики з явними ознаками знецінення (резерв за якими, ймовірно, буде повністю використаний);

3) інша частина кредитного портфеля (оцінка знецінення відповідних позик може проводитися за окремими групами або на індивідуальній основі). Для цього позики групуються за схожими характеристиками ризику, формуючи так звані пули, зокрема, за секторами економіки, в яких позичальники здійснюють свою діяльність, з наступним підрозділом за видами валют. У залежності від процентних ставок і на основі динаміки збитків по кожному пулу визначається резерв.

2. Які-небудь особливі методи і прийоми при оцінці інвестиційних і торгових цінних паперів банку навряд чи існують, однак стосовно до банківських умов варто відзначити деякі специфічні моменти.

Торгові цінні папери підлягають періодичній переоцінці відповідно до вимог ЦБ РФ, тим не менш оцінювач може й самостійно провести вимірювання цінності даних паперів.

Що ж до інвестиційного портфеля, то тут доцільно, як і у випадку зі позичковими операціями, перевірити рівень достатності створюваних резервів у розрахунку на можливі втрати. Можливі також дії оцінювача щодо встановлення справедливої ​​ринкової вартості, зокрема за допомогою дохідного підходу (виходячи з інвестиційного характеру цінних паперів).

3. При оцінці вартості комерційного банку в рамках витратного підходу виникає проблема коригування ряду статей, характерних для ведення банківського бізнесу.

Представляється, що грошові кошти та їх еквіваленти слід враховувати за мінусом Форов на рахунках в ЦБ РФ 14. Зазначені кошти створюються з метою регулювання Банком Росії банківської системи і не можуть використовуватися тим чи іншим банком на свій розсуд. У той же час ФОР повинен враховуватися при визначенні ліквідаційної вартості, точніше, конкурсної маси збанкрутілого банку.

Статті «Готівкова валюта», «Дорогоцінні метали і камені», «Кошти в інших банках» необхідно скоригувати з урахуванням ступеня ризику, характерною для даного типу активів відповідно до Інструкції ЦБ РФ від 16.01. 2004 № 110-І «Про обов'язкових нормативах банків».

Окремо слід сказати про банки, які втратили ліцензії ЦБ РФ. У організацій, у яких відкликана ліцензія або для яких можливе подія такого роду, треба на 100% зменшити балансову вартість активу.

Потрібно також приділяти особливу увагу оцінці вартість належної банку нерухомості, включаючи земельні ділянки, так як дуже часто комерційні банки володіють значними необоротних активів, які не відображаються в їх офіційної звітності, хоча від володіння такими активами залежить (найчастіше істотно) вартість власного капіталу банку.

Інші активи оцінюються за їх ринковою вартістю.

4. Як відомо, в офіційному звіті банку передбачена окрема рядок, де необхідно відобразити величину нематеріальних активів банку. Як правило, у звітності дана позиція дорівнює нулю або непорівнянно мала порівняно з сумарними активами банку. Більш того, «зі складу капіталу другого рівня у російських банків віднімаються всі нематеріальні активи» 15.

Разом з тим, відсутність оцінки нематеріальних активів при характеристиці умов формування основного капіталу банку, хоча і може відповідати суто формальним умовам бухгалтерського обліку, тим не менш не відображає реально складається ситуації вкладу цього активу в кінцеві результати діяльності оцінюваного банку 16. Зокрема, генеральна ліцензія Банку Росії є цілком певним нематеріальним активом, який, без усяких сумнівів, сприяє генеруванню доходів оцінюваного банку. Таким чином, у першому наближенні нематеріальні активи банку можна визначити як вартість ліцензії на здійснення банківських операцій (плюс інші види ліцензій), що формує репутаційну вартість банку.

Враховуючи особливу значимість ліцензії для банку і специфічну систему нагляду та контролю за діяльністю кредитних організацій, ставку роялті в даному випадку можна прийняти по верхній межі рекомендованого діапазону, тобто на рівні 10% від валового доходу банку 17. Таким чином, вартість нематеріальних активів банку оцінюється як сума річних відрахувань за стандартною ставкою роялті (10%), поділена на відповідний коефіцієнт капіталізації (ставка середньої прибутковості для категорії однорідних банків). Якщо оцінюваний банк має кілька ліцензій 18, то ставка капіталізації буде залежати від тієї частки доходу, яка домінує в загальних доходах банку, оскільки в якості однорідних банків можуть бути прийняті їх різні кластери (інвестиційні, універсальні, розрахункові та ін.)

5. Визначення ринкової вартості зобов'язань банку є одним з основних етапів оцінки, проте до теперішнього моменту не має чіткої методичної бази.

Для вирішення даної проблеми можна рекомендувати підхід, запропонований К. Мерсером 19. Його суть полягає у використанні елементів дохідного підходу для розрахунків вартості зобов'язань. При цьому всі ресурси банку поділяються на безпроцентні, процентні до запитання, депозити грошового ринку, заощадження, депозитні сертифікати менше $ 100 000 і депозити більше $ 100 000. Для кожного з наведених типів рахунків визначається брутто-залишок, кількість рахунків, процентна частка коштів, які є в наявності, ефективна вартість ресурсів, альтернативна цінність коштів. Після цього розраховується «спред» на один рахунок, а також «термін життя» депозитної бази на основі динаміки залишків відкритих і закритих рахунків депозитів кожного типу. Зазначений підхід близький до методики розрахунків грошового потоку на основі зміни клієнтської бази і представляється досить точним, тому що відображає об'єктивну динаміку «виживання» рахунків клієнтів. З метою адаптації даної методики до російських умов слід провести аналогічну розбивку за рахунками клієнтів (тобто за термінами, сумами і умов платності). Єдиною проблемою, з якою може зіткнутися оцінювач, є брак інформації про структуру депозитного портфеля банку.

При оцінці методом чистих активів обов'язково потрібно враховувати наступні позабалансові зобов'язання банку:

1) гарантії та поруки, видані на користь третіх осіб;

2) інші зобов'язання позабалансового характеру, пов'язані з пасивними рахунками (недовнесеної суми в обов'язкові резерви за рахунками в іноземній валюті та валюті РФ; штрафи, не сплачені за недовзнос в обов'язкові резерви, та ін.) Інші елементи позабалансових зобов'язань, наприклад, невикористані залишки за кредитними лініями і кредитами в формі «овердрафт», недоцільно брати до уваги при розрахунках, тому що дані зобов'язання носять як би «тимчасовий» характер і можуть бути в будь-який момент (за заявою клієнта) переведені у заборгованість за позикою, що збільшить сукупну вартість активів банку. Крім того, банки, як правило, неадекватно відображають зазначені зобов'язання у фінансовій звітності з метою поліпшення обов'язкових нормативів Банку Росії (перш за все, Н1 і Н6).

При цьому вагові коефіцієнти, відображені в Інструкції ЦБ РФ 2004 р. № 110-І, можливо застосовувати для коригування суми позабалансових зобов'язань, виходячи з властивого їм рівня кредитного ризику та ймовірності погашення. 6. При оцінці ринкової вартості банку нормативні документи ЦБ РФ 20 можуть бути застосовані, але в обмежених межах. Якщо ж оцінка проводиться з метою визначення ліквідаційної вартості, нормативно-розрахункової вартості або спеціальною вартістю (тобто неринковою), то можливо більш широке використання зазначених документів.

При цьому доцільно враховувати наступне:

1) при визначенні ліквідаційної вартості необхідно скористатися Вказівкою 1997 р. № 18-У, причому деякі його положення можна конкретизувати. Видається, не слід віднімати з суми активів фонди обов'язкового резервування, доцільно приймати зобов'язання банку за їх балансової вартості і робити оцінку з точки зору термінової реалізації активів банку (з урахуванням ліквідаційних знижок і підвищених ставок дисконтування);

2) при визначенні нормативно-розрахованої вартості або спеціальною вартістю необхідно скористатися Інструкцією ЦБ РФ 2004 р. № 110-І. При цьому зі складу капіталу кредитної організації доцільно виключити субординовані кредити, позики і привілейовані акції, оскільки вони за своєю економічною суттю відносяться або безпосередньо до зобов'язань, або до «гібридним» інструментам (маються на увазі привілейовані акції) і включені в розрахунок власного капіталу як капітал другого рівня (додатковий капітал) на вимогу Базельського комітету (Базель-2).

Особливості використання порівняльного підходу при оцінці вартості банку

У рамках порівняльного підходу при оцінці вартості банку можуть бути використані три основні методи: метод компанії-аналога, метод угод та метод галузевих коефіцієнтів. При їх практичному застосуванні доцільно виділити три групи проблем:

1) інформаційна;

2) вибір мультиплікатора;

3) використання банків-аналогів.

Сутність інформаційної проблеми визначається необхідністю пошуку адекватних і репрезентативних даних для проведення розрахунків. Представляється, що джерелами інформації для оцінки вартості банків можуть служити дані з фондових майданчиків (РТС, ММВБ, західні біржі), спеціалізовані інформаційні бази даних (AK & M і т. д.). До них також належать ділові ЗМІ («Експерт», «Відомості», «Коммерсант», «Бізнес і банки», «Фінанс», «RBC daily», щомісячний журнал «РБК»), а також спеціалізовані сайти Інтернету.

Адекватність отриманої інформації майже не залежить від самого її джерела. Має значення, наскільки вона може бути підтверджена альтернативними інформаційними каналами. Це означає, що слід спиратися на факти, що відбулися або на події, ймовірність яких дуже висока. Що стосується репрезентативності інформації, то слід враховувати кілька принципових моментів: а) дані фондових майданчиків можна використовувати, але тільки відносно банків аналогічних розмірів і приблизно такого ж рівня надійності; б) необхідно обов'язково брати до уваги часовий фактор; в) важливо враховувати зацікавленість третіх осіб в операції, а також інші істотні фактори (масштаб операції, можливість премії, облік знижки за неконтрольний характер). Істотне значення має і те, як Банк Росії відноситься до даної операції.

Вибір мультиплікатора для оцінки банку є найважливішим етапом, багато в чому визначальним у подальшому обгрунтованість розрахованої його ринкової вартості.

Виключно для банків можна виділити наступні типи моментних мультиплікаторів: «ціна / чисті активи», «ціна / валові активи», «ціна / власний капітал за Базелю» 21, «ціна / кредитний портфель 22 (юридичних та / або фізичних осіб)», «ціна / портфель цінних паперів (для продажу, інвестиційний, торговий портфель)», «ціна / депозити (юридичних та / або фізичних осіб)».

Перелік інтервальних мультиплікаторів можна представити як: «ціна / процентний дохід (або чистий процентний дохід)», «ціна / доходи за вирахуванням витрат з інвестиційними цінними паперами, торговими цінними паперами та іноземною валютою», «ціна / комісійні доходи (або чисті доходи від комісійних операцій) »,« ціна / прибуток до оподаткування та резервів, створених відповідно до вимог Банку Росії »,« ціна / вартість кліентелли ».

Проблему використання банків-аналогів можна розділити на дві складові:

1) пошук вітчизняних,

2) пошук зарубіжних аналогів.

Існує ряд рекомендацій, які слід враховувати при відборі вітчизняних банків-аналогів:

а) необхідно, щоб оцінюваний банк і банки-аналоги належали до одного сегмента (споживче кредитування, автокредитування, операції на ринку капіталів) і кластеру (універсальні банки, інвестиційні банки, розрахункові банки і т. д.) банківського сектора. При цьому, якщо акції оцінюваного банку не котируються на ринку, то недоцільно розглядати в якості аналогів банки, акції яких вже присутні на організованому ринку цінних паперів;

б) при розрахунках слід виключити дані про котирування банків, які залучені в ті чи інші судові процеси або позови;

в) жоден з відібраних банків-аналогів не повинен бути «фігурантом» можливих операцій по злиттю і приєднання (поглинання), хоча подібна інформація може використовуватися при оцінці банку методом угод;

г) неприпустимо використовувати інформацію про банки, що знаходяться в скрутному фінансовому становищі, тим більше, в передбанкрутному стані;

д) рекомендується використовувати розподіл банків по групах їх надійності (стійкості) відповідно до міжнародних (Standard & Poors, Moody's, Fitch) або російськими рейтингами; е) важливим моментом є регіональний аспект діяльності банку. При цьому банки з розвиненою філіальною мережею слід розглядати окремо від регіональних або столичних банків (м. Москва та м. Санкт-Петербург).

Що стосується пошуку закордонних банків-аналогів, то представляється доцільним використовувати значення їх мультиплікаторів з затримкою з тимчасового лагу в 10 - 15 років.

Приклад 2.

Проведемо розрахунок мультиплікатора «ціна / власний капітал банку» на основі даних про найбільш значущих угодах з купівлі-продажу акцій російських банків у 2006 р. (див. табл). Вибір даного мультиплікатора обумовлюється тим, що власний капітал є сьогодні найбільш значущим показником, реально вживаним в Росії при купівлі-продажу банків (пакетів банківських акцій).

Аналіз отриманих значень мультиплікатора по проведених операціях купівлі-продажу акцій банків в 2006 р. дозволяє зробити наступні висновки.

Специфіка банківської діяльності, що виключає можливість оцінки вартості банків за аналогією з іншими комерційними структурами як різницю між активами і зобов'язаннями (внаслідок особливої ​​ролі в банках його зобов'язань), припускає використання фіксується у звітності категорії «власного капіталу банку» в якості бази для побудови мультиплікатора «ціна / власний капітал ».

Важливою обставиною, що сприяє зміні мультиплікатора, є наявність репутаційної складової 23. На думку А. Дамодаран, має місце наступна взаємозв'язок показників: рівень дивідендних виплат - репутація банку - рівень мультиплікатора «ціна / власний капітал» 24. При цьому, хоча елементи нематеріальних активів банків в явному вигляді не знаходять відображення в бухгалтерській звітності, їх вплив фіксується за допомогою мультиплікатора «ціна / власний капітал»: чим істотніше роль нематеріальних активів, тим вище значення мультиплікатора.

Розглянутий мультиплікатор необхідно використовувати дуже обережно, з огляду на наступні обставини, що відбиваються на його кількісних характеристиках:

• угоди між спорідненими структурами сприяють, як правило, заниження ціни придбаних акцій (це відноситься до придбання акцій материнської банківської структури дочірніми структурами);

• угоди між менеджерами-власниками, як правило, результируются у відносно більш високих значеннях мультиплікатора. Занижені мультиплікатори можуть відображати можливий спекулятивний інтерес у придбанні пакета акцій того або іншого банку в розрахунку на майбутнє IРО. Завищені мультиплікатори, у свою чергу, можуть характеризувати умови надання можливих вигод у майбутньому (наприклад, опціон на придбання додаткових акцій даного банку).

Чим більш відкритим і конкурентним є ринок банківського капіталу, тим за інших рівних умов має бути і більш значною величина мультиплікатора. Присутність акцій банків на біржах також сприяє підвищенню мультиплікатора, хоча, як правило, така особливість характерна для великих банків.

Виходячи з проведених розрахунків при оцінці вартості банків у першому наближенні можна рекомендувати інтервал значень мультиплікатора «ціна / власний капітал банку» в межах 3,0 ± 1,5. При цьому, чим більше абсолютний обсяг власного капіталу, тим за інших рівних умов вище і мультиплікатор (до 4,5). І, навпаки, для порівняно невеликих за обсягом власного капіталу банків цей мультиплікатор повинен бути декілька нижче (від 1,5 до 3,0).

Приклад 3.

Покажемо можливість застосування мультиплікатора «ціна / власний капітал банку» для аналізу угод, пов'язаних з відчуженням державних пакетів у статутному капіталі банків за 2003 - 2006 рр..

Інформація про угоди отримана на основі офіційного бюлетеня РФФМ «Реформа». Як ціни угоди приймалася ціна продажу акції (частки в статутному капіталі), якщо аукціон відбувся, або нормативна ціна (початкова ціна продажу), якщо аукціон визнаний несостоявшімся252627. Аналіз даних по 241 угоді дозволяє стверджувати наступне.

1. Значним є відсоток зірваних угод. У половині випадків аукціон визнаний таким через відсутність заявок, що говорить про невисоку величиною попиту на акції банків та низької активності покупців на даному сегменті ринку.

2. Різний характер угод. 22% всіх угод є реалізацію переважного права акціонерам банку шляхом відчуження ним акцій, 78% - відкрита продажу пакетів акцій, в тому числі через публічне оголошення.

3. Несуттєва частка акцій, що продається державою. Середня частка пакету в статутному капіталі банків склала 3,1%, при цьому максимальний проданий пакет - 29,7% (ВАТ «Супербанк»), що є тільки блокуючим пакетом (не контрольним).

4. Незвично низькі значення мультиплікатора «ціна / власний капітал банку». Середня величина мультиплікатора виявилася рівною 0,97 від суми власного капіталу банку, що говорить про значне заниження ціни виставляються на аукціон акцій (у середньому в 1,5 - 3 рази). За деякими операціях ціна банку становить 1 - 2% (!) Від величини власного капіталу. При цьому для деяких банків величина мультиплікатора перевищила рівень в 4,5 рази, що може свідчити про високу цінності акцій цих банків для конкретних покупців. Таким чином, угоди з відчуження державної частки в статутному капіталі банку в цілому не дозволяють отримати реальну оцінку ринкової вартості власного капіталу банку, оскільки вона набагато занижена в порівнянні з ринковими аналогами (в 1,5 - 3 рази). Це пов'язано, головним чином, з низькою оцінкою виставлених на торги акцій. На закінчення слід ще раз підкреслити важливість розглянутої проблематики. Планований найближчим часом вихід вітчизняних банків на проведення IPO настійно вимагає вдосконалення механізмів оцінки з урахуванням особливостей діяльності банківського сектора. Хочеться сподіватися, що запропоновані у статті шляхи вирішення сформульованих проблем, частково доведені до конкретних рекомендацій і апробовані на практиці, виявляться корисними як у розвитку загальної методології оцінки, так і у вирішенні практичних завдань оцінки вартості банків.

Значення мультиплікатора «ціна / власний капітал банку» по операціях, пов'язаних з купівлею-продажем акцій банків в 2006 г.25

№ п / п Опис угоди Обсяг угоди,% від статутного капіталу Ціна угоди, млн руб. Власний капітал банку, млн руб. Мультиплікатор
1 Придбання групою Societe Generate акцій Росбанку 10,0 8473,41 16330,0 5,2
2 Придбання групою Raiffeisen International (Австрія) акцій Імпексбанку 100,0 14701,5 6213,0 2,4
3 Придбання ОТР Bank (Угорщина) акцій Інвестсбербанка 96,4 12750,2 2531,0 5,2
4 Придбання Ощадбанком акцій казахського Texaxabank 80,0 2 736,0 935,7 3,65
5 Придбання банком JP Morgan (США) акцій Банку Москви 2,21 1414,8 22810,0 2,8
6 Розміщення Банком Москви своїх акцій (закритий і відкритий етапи) 26 5,31 6985,8 32831,0 4,0
7 Продаж портфельним інвесторам банку «Відродження» пакета акцій 10,0 1 444,0 3 522,0 4,1
8 Викуп власником банку «Російський стандарт» пакета акцій у Міжнародної фінансової корпорації 6,7 4 100,0 12000,0 5,1
9 Придбання Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) акцій Транскапіталбанк Блокуючий пакет 1 172,0 2 250,0 2,1
10 Придбання банком Commerzbank (Німеччина) акцій Промсвязьбанка 15,32 4544,1 10 348,0 2,9
11 Підготовка Московського Іст-Брідж банку до продажу власних акцій Блокуючий пакет 400,0 1 066,7 1,5
12 Придбання банком Nordea (Скандинавія) акцій Міжнародного московського банку 26,4 10558,35 16287,9 2,5
13 Придбання Внешторгбанком акцій Славнефтебанка (Білорусія) Контрольний пакет 668,25 557,1 2,4
14 Продаж банком «Росія» пакета акцій своєї дочірньої структури «Аброс» 2,92 157,8 3275,2 1,65
15 Придбання акцій Газпромбанку Недержавним пенсійним фондом «Газфонд» 24,9 34 600,0 57 800,0 2,4
16 Продаж одним з п'яти акціонерів інвестиційного банку «Траст» О. Колядою належного йому пакета акцій банку залишилися власникам 14,23 1 577,5 5 246,0 2,1
17 Придбання акцій Локо-банку інвестиційною групою East Capital Group (Швеція) 11,06 400,95 1 658,0 2,2
18 Придбання ВАТ «НК Роснефть» знаходився у федеральній власності пакету акцій Всеросійського банку розвитку регіонів 25,49 332,7 1 052,8 1,24
19 Придбання банком Nordea (Скандинавія) акцій Оргресбанка 85,7 8358,2 2 600,0 3,75
20 Продаж акцій Пробизнесбанка чотирьом покупцям 34,5 3421,4 3 305,7 3,0

Складено за: В. М. Рутгайзер, А. Є. Будіцкій. Оцінка ринкової вартості комерційного банку (методичні розробки). Частина друга. Динаміка і структура розвитку російської банківської системи. - М.: «АНО« СОЮЗЕКСПЕРТІЗА »ТПП РФ», 2007, с. 16 - 29. Всі розрахунки зроблені зі співвідношення 1 дол США = 26,73 руб.

Операція завершена на початку 2007 р.

Список літератури

1. Положення ЦБ РФ від 10.02.2003 № 215-П «Положення про методику визначення власних коштів (капіталу) кредитних організацій».

2. Положення ЦБ РФ від 26.03.2004 р. № 254-П «Положення про порядок формування кредитними організаціями резервів на можливі втрати по позиках, по позичкової і прирівняної до неї заборгованості».

3. Інструкція ЦБ РФ 2004 р. № 110-І «Про обов'язкових нормативах банків».

4. Вказівка ​​ЦБ РФ 1997 р. № 18-У «Про введення в дію нової редакції методичних рекомендацій про порядок оцінки заходів з фінансового оздоровлення (планів санації), затверджених Листом Банку Росії від 08.09.1997 № 513» (втратив чинність з 2005 р.) .

5. Дамодаран О. Інвестиційна оцінка. Інструменти і методи оцінки будь-яких активів. 2-е вид. - М.: «Альпіна Бізнес Букс», 2004.

6. Леонтьєв Б. Б., Мамаджанов Х. А. Принципи та підходи до оцінки інтелектуальної власності і нематеріальних активів. - М.: «РІН ФО», 2005.

7. Рутгайзер В., Авдєєв С., Козлов М. Кліентелла: НМА та інформаційна база прогнозування розвитку компанії. - М.: «АНО« СОЮЗЕКСПЕРТІЗА »ТПП РФ», 2006.

8. Рутгайзер В. М., Будіцкій А. Є. Оцінка ринкової вартості комерційного банку (методичні розробки). Частина друга. Динаміка і структура розвитку російської банківської системи. - М.: «АНО« СОЮЗЕКСПЕРТІЗА »ТПП РФ», 2007.

9. Малєєв О. В., Малєєва В. Ю., Юр'єва Є. М. Обгрунтування методів оцінки бізнесу комерційних банків / Збірник наукових праць. Серія «Економіка». - Ставрополь: СКТ У, 2002.

10. Ніконова І. А., Шамгунов Р. М. Стратегія і вартість комерційного банку, 2-е видання - М.: «Альпіна Бізнес Букс», 2005.

11. Коупленд Т., Коллер Т., Муррін Дж. Вартість компаній: оцінка та управління. - М.: «Олімп-бізнес», 1999.

12. Фішмен Д., Пратт Ш., Гріффіт К., Уїлсон К. Посібник з оцінки вартості бізнесу. - М.: «Квінто-Консалтинг», 2000.

13. Щербакова Г. Н. Аналіз та оцінка банківської діяльності (на основі звітності, складеної за російським і міжнародним стандартам). - М.: «Вершина», 2006.

14. «Коммерсант», 2006, 10.11.

15. C. Mercer. Valuing Financial Institutions. Business one Irwin Homewood, Illinois 60430.

16. www. rbc. ru.

Фінанси і кредит 30 (270) - 2007 серпень


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Стаття
83.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Визначення оцінки ринкової вартості об`єктів нерухомості
Створення єдиної системи оцінки фінансового стану комерційного банку
Автоматизація оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційного банку за допомогою аналізу ділового ризику
Оцінка ринкової вартості і вартості відновлювального ремонту автомобіля ВАЗ-21070
Особливості оцінки кредитних ризиків банку
Особливості дій слідчо-оперативної групи при перевірці комерційного банку
Основні підходи до оцінки бізнесу і загальна характеристика методів оцінки Особливості оцінки нерухомості
Визначення ринкової вартості будівлі
Підвищення ринкової вартості підприємства
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru