Основи фінансового менеджменту

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Реферат
«Основи фінансового менеджменту»

1. Фінанси організації та функції фінансового менеджменту
Фінанси організації являють собою систему внутрішніх і зовнішніх господарських відносин, що виникають у процесі формування та використання її грошових ресурсів.
Специфіка фінансової системи підприємства визначається обсягом і структурою капіталу, технологією основної діяльності, тривалістю виробничого циклу і характером наростання витрат.
Первісне формування фінансів відбувається в момент створення організації за рахунок внесків засновників.
На діючих підприємствах основним джерелом фінансових ресурсів є: прибуток від основної діяльності, амортизаційні відрахування, нарахована, але не виплачена заробітна плата, надходження від продажу цінних паперів, банківські позики, страхові виплати, бюджетні субсидії, дивіденди, прибуток від проведення фінансових операцій і ін
Схему фінансових ресурсів підприємств можна представити в наступному вигляді.
1. Ресурси, утворені за рахунок власних і прирівняних коштів:
ü доходи (прибуток від основних видів діяльності);
ü надходження (амортизація, цільові внески, стійкі пасиви, реалізація вибулого майна);
2. Ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів і
отримання кредиту.
3. Ресурси, що надійшли в порядку розподілу (від страхових органів, вищих структур, відсотки, дивіденди).
На підприємствах ці ресурси призначені для фінансового забезпечення відтворювального процесу, тобто покриття поточних витрат і здійснення інвестицій.
У рамках повсякденної діяльності фінансові відносини виникають при оплаті поставок, отриманні банківських і комерційних кредитів, страхування, розподіл прибутку, дивідендів, виплати заробітної плати, погашення боргів, відсотків, сплаті податків, короткостроковому фінансуванні та ін
Перспективна фінансова діяльність пов'язана із здійсненням інвестицій у реальні об'єкти, цінні папери банківську сферу, а також залученням на тривалий термін ресурсів шляхом власної емісії цінних паперів і отримання довгострокових позик.
Фінансові ресурси некомерційних організацій мобілізуються ними з різних джерел в залежності від виду і характеру їх послуг - платного чи безкоштовного. Цими джерелами можуть бути кошти бюджетів різних рівнів, оплата за виконані роботи і послуги, виручка від здачі в оренду майна, додаткові внески, інші надходження. У цілому вони утворюють фонд фінансових ресурсів установи і використовуються на заробітну плату, відшкодування матеріальних і прирівняних до них витрат.
Для громадських об'єднань основним джерелом засобів є членські внески. Використання ними фінансових ресурсів відбувається за такими основними напрямками:
1) платежі органам фінансово-банківської сфери;
2) інвестування в реальні об'єкти;
3) інвестування в цінні папери і банківські депозити;
4) утворення заохочувальних та соціальних фондів;
5) благодійні внески.
Більшість сучасних господарюючих суб'єктів за законом мають фінансовою самостійністю, що створює міцну основу для ефективного управління їх фінансовими відносинами (грошовим обігом, формуванням і використанням фондів грошових коштів, фінансовими результатами, інвестиціями тощо) за допомогою методів фінансового менеджменту.
Перед фінансовим менеджментом стоять такі основні завдання:
1) розробка концепції організації фінансових відносин та управління фінансами підприємств (фінансової політики), що забезпечує високу прибутковість, захист від ризику, фінансову стійкість;
2) визначення основних напрямів використання фінансів на поточний період (фінансової тактики) і довгострокового курсу на перспективу (фінансової стратегії) з урахуванням внутрішніх і зовнішніх умов діяльності організації. Відповідно фінансовий менеджмент може бути тактичним і стратегічним. Останній націлений на пошук шляхів накопичення капіталу;
3) здійснення практичних дії щодо залучення, розподілу і перерозподілу та використання фінансових ресурсів організації. У рамках цих дій відбувається:
ü управління основним капіталом (придбанням майна, орендою, лізинговими операціями тощо) і оборотними активами;
ü фінансове забезпечення господарських процесів за рахунок зовнішнього фінансування, самофінансування, кредитування я здійснення відповідних заходів;
ü визначення оптимального обсягу виробництва з метою максимізації фінансових результатів;
ü забезпечення фінансової стійкості організації та управління ризиками, проведення в необхідних випадках фінансового оздоровлення;
ü управління процесами інвестування та портфелем цінних паперів, оцінка їх ефективності;
ü визначення ціни фірми;
ü створення фінансових резервів;
ü фінансове планування;
ü аналіз фінансової діяльності і контроль за фінансовою дисципліною - обов'язковим для всіх підприємств, організацій та установ порядком ведення фінансового господарства і дотримання встановлених норм і правил виконання фінансових зобов'язань.
2. Фінансове планування і фінансовий контроль
Основу фінансового управління складає фінансове планування.
Його головними об'єктами є формування, регулювання складу та структури і розподілу фінансових ресурсів.
Принципами фінансового планування є:
ü вибір напрямків вкладення коштів, що забезпечують гранично високу рентабельність;
ü облік терміну окупності;
ü використання найбільш економічних способів фінансування довгострокових витрат;
ü забезпечення збалансованості ризиків, врахування інфляційних процесів.
Фінансове планування буває поточним і перспективним.
Перспективне є способом реалізації фінансової стратегії і забезпечує оптимізацію величини продажів собівартості, прибутку, рентабельності, фінансову стійкість, платоспроможність. Воно конкретизується у річних фінансових планах (бюджетах), погоджує вкладення коштів і джерела їх фінансування.
Загальний плановий бюджет складається з прогнозного звіту про прибуток, прогнозного балансу, бюджету грошових коштів і підрозділяється на операційний і фінансовий.
До складу операційного бюджету входять: бюджет витрат на виробництво, реалізацію, бюджет матеріальних запасів, бюджет загальних адміністративних витрат; прогнозний звіт про прибуток.
Бюджет витрат на виробництво відображає обсяг виробництва і зміна матеріальних запасів.
У бюджеті реалізації визначається сума грошових коштів, які фірма може отримати від клієнтів.
Бюджет матеріальних запасів визначає потреби в них і служить основою планування закупівель.
Фінансовий бюджет складається з бюджету грошових коштів і прогнозного балансу. Основними інструментами поточного фінансового планування є: річний баланс доходів і витрат, кошторису утворення і використання фондів грошових коштів, оплати праці, коштів, що спрямовуються на розвиток і вдосконалення основної діяльності, резервних і соціальних фондів.
Баланс доходів і витрат має наступну структуру:
1) доходи і надходження коштів (включаються всі фінансові результати, крім отриманих від банків і держави з бюджетних і позабюджетних фондів);
2) витрати і відрахування засобів (відображає використання фінансових результатів на розширене відтворення, стимулювання, організаційні та інші витрати, наприклад доброчинність, придбання цінних паперів);
3) кредитні взаємини з банківськими установами (отримання і повернення позик, сплата відсотків). Розділ складається з доходної та видаткової частин;
4) взаємини з бюджетом і позабюджетними фондами. Розділ також складається з доходної та видаткової частин. Він відображає податкові платежі до бюджету, позабюджетні фонди і асигнування з них.
Третій і четвертий розділи - балансуючі. Перевищення платежів до бюджету та позабюджетні фонди над асигнуваннями має дорівнювати різниці між доходами (1-й розділ) та витратами (2-й розділ) з урахуванням сальдо по кредитних взаємин.
Баланс доходів і витрат дозволяє:
ü виявити можливі фінансові наслідки прийнятих рішень;
ü перевірити правильність розрахунків;
ü розрахувати фінансові коефіцієнти;
ü визначити бажаний обсяг реалізації продукції і послуг.
Для полегшення роботи може складатися допоміжна «шахова таблиця» до річного плану, в якій по вертикалі наводяться напрями використання фінансових ресурсів, а по горизонталі - їх джерела. Вона дозволяє балансувати доходи та видатки за статтями, визначати резерви, формувати фонди грошових коштів.
Крім балансу доходів і витрат на підприємствах складається також платіжний баланс.
Структура платіжного балансу виглядає наступним чином.
1. Доходи і надходження.
1.1. Залишок фінансових коштів на початок періоду.
1.2. Надходження коштів протягом періоду:
ü від реалізації продукції і послуг;
ü від реалізації матеріальних засобів і матеріальних ресурсів;
ü авансові надходження, у тому числі передоплата;
ü плановані в не реалізаційні надходження;
ü орендна плата;
ü надходження по лізингу;
ü надходження за векселями;
ü Дебіторська заборгованість;
ü фінансова допомога;
ü виручка з цінних паперів;
ü виручка від продажу валюти;
ü позикові кошти;
ü бюджетні кошти;
ü інші надходження.
2. Витрати і відрахування.
2.1. Першочергові платежі на невідкладні потреби.
2.2. Податкові платежі в бюджетну систему.
2.3. Відрахування на соціальне страхування і в позабюджетні фонди.
2.4. Платежі на розсуд підприємства:
ü витрати на оплату праці;
ü оплата поставок матеріалів, робіт, послуг, у тому числі аванси, передоплата, оренда, відрядження, господарські витрати, погашення позик, позик і відсотків, оплата векселів, плата підрядникам, інші платежі.
Всього витрат.
1. Перевищення надходжень над видатками і платежами.
2. Перевищення витрат і платежів над надходженнями.
3. Залишок грошових ресурсів на кінець періоду.
Оперативне фінансове планування полягає в складанні та виконанні платіжного календаря - фінансового документа, що відображає надходження та використання грошових коштів. З його допомогою створюється повне уявлення про стан і використання фінансових ресурсів підприємства, платежів і розрахунків, контролюється складання кошторисів, випуск та реалізація продукції і т.п.
Платіжний календар забезпечує оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, дозволяє відстежувати стан власних грошових коштів і при необхідності залучати банківський і комерційний кредит.
Фінансове планування включає фінансовий контроль, об'єктами якого є:
ü правильність і своєчасність перерахування коштів до фондів підприємств за всіма встановленими джерел фінансування;
ü дотримання заданої структури доходів з урахуванням потреб виробництва і соціального розвитку;
ü доцільність та ефективність використання фінансових ресурсів;
ü здійснення платежів і розрахунків;
ü стан фінансових показників.
Фінансовий контроль грунтується на нормативах розмірів фондів грошових коштів та джерел їх утворення, кошторисі грошових доходів і витрат та ін До основних методів його здійснення відносяться:
ü перевірка з окремих питань фінансової діяльності на основі звітних, балансових і видаткових документів;
ü аналіз з періодичної або річної звітності з метою виявлення стану фінансової дисципліни, рівня виконання плану;
ü обстеження, що відрізняється від перевірки більш широким колом питань;
ü ревізія перевірка фінансово-господарської діяльності за звітний період. Ревізії можуть бути повними і частковими, тематичними і комплексними, плановими і поза плановими, вибірковими та суцільними, документальними та фактичними, мати в якості об'єктів грошові кошти або матеріальні цінності. За результатами ревізій складається акт.
3. Управління прибутком та рентабельністю
Основним джерелом поповнення фінансових ресурсів комерційної фірми є прибуток від виробничо-господарської діяльності, тому в завдання фінансового менеджменту входить пошук шляхів її збільшення.
Прибуток організації являє собою різницю між відпускною ціною продукції чи послуг і витратами, пов'язаними з їх виробництвом. Оскільки ціна зазвичай складається на ринку і від підприємства мало залежить, об'єктом фінансового менеджменту стає в даному випадку знаходження оптимального обсягу випуску продукції, при якому величина прибутку була б максимальною.
Крім того, бувають випадки, коли підприємствам доводиться працювати зі збитками. Така ситуація на перший погляд здається парадоксальною, але потрібно мати на увазі, що тимчасова зупинка виробництва та його відновлення у сприятливій ситуації можуть зажадати значно більших витрат, ніж продовження виробництва, нехай навіть в режимі збитковості. Визначення моменту, коли виробництво необхідно зупиняти, а коли, незважаючи на збитки, продовжувати, також входить у завдання фінансового менеджменту.
Для вирішення перерахованих завдань потрібно точне значення величини виробничих витрат. Їх можна розділити на дві групи: постійні та змінні. Постійними вважаються ті, які залишаються колишніми при зміні обсягу виробництва. До них відносяться: амортизаційні відрахування управлінські витрати, кошти, необхідні на утримання та експлуатацію будівель, їх ремонт та ін Деяка частина цих витрат відноситься до умовно-постійних, так як при досягненні певного порогового значення обсягу виробництва вони змінюються (це стосується, наприклад, витрат на управління), але між сусідніми пороговими значеннями вони стабільні.
Змінні витрати змінюються суворо пропорційно обсягу виробництва. До них належать витрати на покупку сировини, матеріалів, оплату праці виробничих робітників і деякі інші. Такі витрати повинні окупатися в обов'язковому порядку, тому що в протилежному випадку підприємство буде нести чисті збитки. Тому, якщо змінні витрати починають перевищувати продажну ціну продукції, виробництво згортається.
З постійними витратами справа йде складніше, оскільки вони вже понесені. Якщо виробництво зупинити, то ці витрати будуть повністю втрачені (обладнання зношується навіть у разі бездіяльності), але при продовженні виробництва вони будуть хоча б частково повертатися. Якщо сюди додати додаткові витрати, пов'язані з відновленням діяльності, то стане зрозумілим, чому, незважаючи на збитки, підприємства продовжують працювати.
Для того щоб чітко орієнтуватися в ситуації, необхідно знати, який мінімальний обсяг продукції необхідно виробляти (або реалізовувати), щоб робота в цілому була б прибутковою. Він визначається за допомогою наступної формули:
Постійні витрати
Vбезубит =
Ціна одиниці продукції -
змінні витрати на одиницю продукції
При різноманітному асортименті показник змінних витрат на одиницю продукції замінюється коефіцієнтом співвідношення змінних витрат та очікуваного обсягу реалізації.
У той же час доцільно визначати і максимально допустимий з економічної точки зору обсяг виробництва. Він досягається тоді, коли подальше збільшення витрат не приносить додаткового прибутку.
Визначення величини прибутку в залежності від обсягу реалізації відбувається з урахуванням операційного важеля, або лівериджу. Його дія грунтується на тому, що при стабільних цінах зростання обсягу реалізації продукції призводить до того, що частка постійних витрат в ціні скорочується, а отже, при незмінній частці змінних збільшується прибуток, і навпаки. Причому підвищення обсягу виробництва призводить до більш швидкого зростання прибутку, а скорочення - швидшому її падіння.
Наскільки швидше змінюється прибуток у порівнянні з обсягами виробництва, визначає показник, званий сила операційного важеля (СОР):
Прибуток + Постійні витрати
COP =
Прибуток
Крім абсолютного розміру прибутку фінансовий менеджмент оперує її відносною величиною - прибутковістю, або рентабельністю. Так, рентабельність власного капіталу (відношення прибутку до акціонерного капіталу) є одним з найважливіших показників, що характеризують стан фірми. Його розмір визначає попит на акції, їх ціну, а таким чином, і ціну самого підприємства. Тому в завдання фінансового менеджменту входить пошук можливостей підвищення значення даного показника.
Ці можливості закладені в ньому самому, оскільки для вирішення проблеми достатньо зменшити частку власного капіталу на користь позикового. Але такі дії пов'язані з великим ризиком, оскільки одночасно підвищується небезпека банкрутства, якщо кредитори зажадають термінового повернення позики. Крім того, використання в більших масштабах позикового капіталу пов'язано з виплатою значних відсотків, що зменшує прибуток, але зате прискорює її надходження.
Підвищення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів отримало назву ефекту фінансового важеля. Маніпулювання фінансовим важелем дозволяє збільшити рентабельність власних коштів до півтора з відповідним зростанням ступеня ризику. У світлі цього потрібно знаходження оптимальної величини ефекту фінансового важеля. (Її розрахунок проводиться за допомогою досить складної формули, яку можна знайти в спеціальній літературі.)
4. Управління фінансовими інвестиціями
Під фінансовими інвестиціями розуміються довгострокові вкладення грошових коштів з метою отримання постійного доходу (фінансової ренти) або великої одноразової виплати.
Якщо об'єктом реальних інвестицій служать виробничі об'єкти, що приносять в процесі експлуатації прибуток, то об'єктом фінансових інвестицій є цінні папери (акції й облігації), а також банківські депозити.
Інвестиції в банківські депозити є досить надійним способом вкладення коштів, тому що великі банки розоряються порівняно рідко. Ставка позичкового відсотка по депозитах відносно невелика, стабільна і незначно варіює від банку до банку, тому на практиці постає питання вибору не стільки вигідної ставки, скільки найбільш підходящого банку, що надає потрібний комплекс фінансових послуг.
Зазвичай ставку банківського відсотка приймають за «точку відліку», базу порівняння для визначення вигідності вкладень у цінні папери. Таке інвестування з метою отримання дивіденду на акції і відсотка по облігаціях вважається досить привабливим. Особливо це стосується дивідендів по простих акціях. Їх величина не фіксується, тому в залежності від успіхів фірми може бути вельми великий. Крім того, у разі продажу акцій можна отримати дохід на курсовій різниці.
Інвестувати в цінні папери має сенс тільки в тому випадку, якщо це найбільш прибутковий з усіх можливих варіантів вкладень, очікуваний дохід вище, ніж можна отримати в банку; рентабельність інвестицій вище темпу інфляції (це відноситься також і до інвестицій в банківську сферу).
Сукупність цінних паперів, які фірма купує з метою отримання постійного доходу, отримала назву фондового портфеля. При управлінні їм постійно доводиться вирішувати дві взаємовиключні завдання: забезпечувати його максимально можливу прибутковість (яка прямо пропорційна ризику вкладень) і одночасно максимально можливу надійність. Останнє може бути досягнуто переважним інвестуванням у державні цінні папери - облігації та казначейські зобов'язання.
Фондовий портфель може складатися з цінних паперів різного терміну дії, мати регіональну, галузеву, національної або міжнародної орієнтацію.
Залежно від конкретного змісту фондового портфеля прийнято виділяти чотири типи «наборів».
1. «Портфель зростання», що містить цінні папери, курс (ціна) яких постійно збільшується. Він орієнтований на залучення капіталу, тому що такого роду активами зазвичай виплачуються мінімальні доходи.
2. «Портфель доходу», що складається з паперів, які приносять високі дивіденди і відсотки. Оскільки ставлення останніх до курсової вартості паперів вище середнього рівня, вона, на відміну від попереднього випадку, росте відносно повільно.
3. «Портфель доходу особливого ризикового капіталу», що включає цінні папери молодих, ризикових фірм, які прагнуть до швидкого розширення своєї діяльності.
4. «Портфель стабільного доходу», що об'єднує, як правило, державні облігації та цінні папери, випущені найбільш великими і стабільними компаніями. Вони високо надійні, хоча і не настільки прибуткові, як попередні.
Практика показує, що найдоцільніше мати збалансований портфель цінних паперів, що потребує врахування таких чинників:
ü співвідношення стратегічних і тактичних цілей і завдань розвитку фірми;
ü стану ринку цінних паперів (насиченості, динаміки курсової вартості, наявності законодавчих пільг чи обмежень за їх купівлі, володіння, складності переходу від одного власника до іншого);
ü загального стану в економіці країни в цілому і в окремих галузях і регіонах;
ü підтримки необхідної ліквідності (тобто «продаваемости») цих паперів:
Існують наступні види стратегії управління портфелем цінних паперів:
1) стратегія постійної суми. При підвищенні курсу цінних паперів частина портфеля продається;
2) стратегія постійного співвідношення. Підтримується постійний питома вага відповідних видів цінних паперів у портфелі;
3) стратегія витратного усереднення, що застосовується в умовах спокійного стану ринку. Її суть полягає в тому, що через певні періоди постійна сума вкладається в прості акції, і якщо їхній курс росте, то вони реалізуються, а дисконт йде на депозит у банк або в облігації для формування фонду наступних покупок;
4) стратегія змінного співвідношення. Питома вага окремих видів цінних паперів у портфелі зв'язується з біржовими індексами.
Управління портфелем цінних паперів полягає в плануванні та регулюванні його складу з метою збереження і збільшення вартості капіталу на основі зростання курсової вартості активів, розширення масштабів діяльності (за рахунок поглинання конкурентів, постачальників сировини), а також зниження загального господарського та фінансового ризику.
Таке управління грунтується на оцінці ефективності інвестування, яка може здійснюватися кількома способами:
1) шляхом порівняння середньорічний рентабельності інвестицій зі ставкою банківського відсотка;
2) на основі зіставлення прибутковості вкладень з рівнем інфляції. Як і в попередньому випадку, прибутковість вкладень
повинна бути більш високою;
3) виходячи з терміну окупності. Останній приблизно можна отримати за допомогою ділення загальної суми інвестицій на очікувану величину доходу;
4) шляхом зіставлення обсягів інвестицій, необхідних для отримання доходу заданої величини;
5) за допомогою графічного відображення грошових потоків. Графік, що отримав назву «кеш-флоу», має форму діаграми, що складається з стовпчиків, розташованих уздовж горизонтальної осі в хронологічній послідовності. Висота стовпчиків відповідає величині грошового потоку (інвестицій або доходу) за період, а ширина - тривалості цього періоду. Причому, стовпчики, що характеризують інвестиції, розміщуються під віссю, а характеризують доходи - над нею;
6) на основі порівняння рентабельності варіантів інвестицій (відношення сумарного або щорічного доходу до їх величиною), у тому числі з урахуванням дисконтування.
Поняття дисконтування є одним з найбільш важливих у фінансовому менеджменті. Загальноприйнято, що готівкові гроші цінуються вище, ніж майбутні надходження, тому сьогоднішня їх сума еквівалентна, набагато більшою завтрашньої. «Законних» підстав тут цілком достатньо: незручності, заподіяні суб'єкту відмовою від поточного споживання, ризик інфляції, не повернення позики, тощо
Для того щоб визначити еквівалент сьогоднішньої суми грошей, скажімо, через рік, вихідну її величину А потрібно помножити на вираз (1 + i), де i означає якусь мінімально допустиму норму прибутковості вкладень, наприклад, ставку банківського відсотка. Для визначення еквівалента вихідної суми через два роки, таку операцію потрібно повторити двічі і т.д. У зворотному порядку відбувається дія, якщо потрібно визначити сьогоднішній еквівалент майбутньої суми В. Остання в цьому випадку ділиться на вказане вираз, зване дисконтними множником, стільки разів, скільки років (періодів) відокремлює отримання цієї суми від сьогоднішнього дня.
Така операція і отримала назву дисконтування. З її допомогою відбувається приведення майбутніх грошей до сьогоднішніх умов.
Щоб оцінити ефективність різних напрямів інвестицій і вибрати найбільш підходящий варіант, визначається величина чистого дисконтованого (наведеного) доходу. Для цього дисконтується потік інвестицій і потік доходу за відповідний період і визначається різниця між ними.
Рівень ефективності інвестицій, при якій має місце рівність цих двох потоків, називається внутрішньою нормою прибутковості. Якщо вона нижче ставки позичкового відсотка, то вільні кошти доцільно інвестувати в банківські депозити, а якщо вище - у найбільш вигідні об'єкти відповідно до фінансової стратегією фірми, зрозуміло , з урахуванням ризику.
Крім дисконтованого доходу для оцінки ефективності інвестицій можна користуватися показником дисконтованою рентабельності, Для цього на їх дисконтовану величину потрібно розділити дисконтовану суму доходу. Дисконтована рентабельність інвестицій дорівнює 1, якщо поточна вартість дорівнює нулю. Більш високий її рівень забезпечує додаткову прибутковість інвестицій і, отже, доцільність їх реалізації в даних умовах, а нижчий - неефективність.

5. Управління поточними фінансовими операціями
Управління поточними фінансовими операціями в основному зводиться до управління грошовим обігом, тобто рухом грошей у готівковій та безготівковій формах. Його цілями є: прискорення надходження платежів і зниження, таким чином, дебіторської заборгованості; уповільнення процесу погашення власних виплат (у тому числі і податкових), тобто збільшення заборгованості кредиторської; мінімізація касових залишків готівки. Розглянемо деякі з цих моментів докладніше.
Дебіторська заборгованість виникає у взаєминах з покупцями, замовниками, поручителями, дочірніми організаціями та ін і може бути сумнівною, якщо не забезпечена гарантіями і не погашена в строк. Тому стан дебіторської заборгованості має перебувати під постійним контролем.
Управління дебіторською заборгованістю відбувається, наприклад, на основі диференційованого підходу до партнерів. Для одних використовуються методи матеріальної зацікавленості, наприклад, надання знижок у разі дострокової оплати рахунків; для інших практикується передоплата постачань.
Методом зниження дебіторської заборгованості є факторинг. Його суть постоїть у тому, що факторингова компанія або відповідний відділ банку після необхідної перевірки кредитоспроможності покупця беруть на себе зобов'язання виплачувати продавцю належні йому гроші, незалежно від їх реального надходження. Таким чином, за винагороду вони стають власниками неоплачених платіжних вимог і покладають на себе пов'язаний з ними ризик.
Незважаючи на досить високі витрати, факторингове обслуговування вельми вигідно продавцям, бо звільняє їх від трудомістких і дорогих операцій з ведення рахівництва, гарантує своєчасне надходження платежів, запобігання безнадійних боргів і ін
Продавці можуть укладати також договори з факторинговими організаціями про попередню оплату ними поставок в обсязі до 80% їх вартості. Способом зменшення дебіторської заборгованості може бути також продаж безнадійних з точки зору кредитора боргів.
Управління кредиторською заборгованістю має два напрямки. З одного боку, мова йде про пошуки шляхів законного зниження податків (не ухилення, а саме - зниження), з іншого - про знаходження способів відстрочки платежів (знову ж, на законній підставі). На жаль, в даний час неплатежі, у тому числі і по заробітній платі власним працівникам, залишаються хронічним явищем.
Важливе значення для фінансового управління, навіть у короткостроковому періоді, набуває врахування інфляції, яка знецінює всі види надходжень, платежів і активів організації (майна, запасів, накопичених амортизаційних відрахувань, прибутку та ін), в результаті чого їхня істинна величина виявляється меншою від номінальної. У той же час, інфляція завищує реальну величину податків.
Завданням поточного фінансового управління є також запобігання або ослаблення фінансових ризиків.
Для успіху фінансового управління фахівці рекомендують неухильно дотримуватися правил здійснення фінансових операцій, до яких відносяться:
ü використання фінансових коштів суворо за призначенням і у встановлені терміни;
ü фінансування довгострокових інвестицій за рахунок довгострокових кредитів або власних коштів, а інвестицій з підвищеним ризиком - тільки за допомогою останніх;
ü здійснення всіх операцій тільки при наявності гарантій платоспроможності (власної та контрагентів);
ü вибір способів інвестування, що приносять максимальний ефект;
ü продаж, по можливості, за готівку, а купівля - в кредит (готівкові надходження важливіше обіцяної прибутку);
ü кредитування інших на мінімальний термін, а залучення кредитів - на максимальний;
ü зближення строків одержання і використання коштів;
ü зниження витрат на безповоротне фінансування.

Список літератури
1. Абчук В.А. Лекції з менеджменту: Рішення. Передбачення. Ризик. - СПб, 1999
2. Албастова Л.М. Технологія Ефективного менеджменту. - М., 2000
3. Бойделл Т. Як покращити управління організацією. - М., 2001
4. Бреддік У. Менеджмент в організації. - М, 1999.
5. Виханский О.С., Наумов А.І. Менеджмент: людина, стратегія, організація, процес. - М., 2002
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Менеджмент і трудові відносини | Реферат
66.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Основи фінансового менеджменту 3
Основи фінансового менеджменту 2
Теоретичні основи фінансового менеджменту 3
Теоретичні основи фінансового менеджменту
Теоретичні основи фінансового менеджменту 2
Основи організації фінансового менеджменту на підприємстві
Основи фінансового менеджменту на підприємстві ЗАТ Хабаровскстрой
Методологічні основи побудови систем забезпечення фінансового менеджменту
Еволюція фінансового менеджменту
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru