приховати рекламу

Основи кримінального права Кримінальний Кодекс України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

1. Кримінальне законодавство - система законів, введених в дії вищим законодавчим органом державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.

Всі кримінальне законодавство України зараз представлено до Кримінально: кодексі, який є систематизованим нормативно-правовим актом, що охоплює всі питання кримінального права і здійснює їх вичерпне регулювання.

Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елемент! зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

КК складається з Загальної та Особливої ​​частин, норми яких взаємопов'язані між собою. У Загальній частині наведені норми загального значення, які визначаю основи кримінальної відповідальності, дають поняття злочину, називають види покарання за злочини та ін У Особливої ​​частини визначається кримінальна відповідальність за окремі злочини. Норми Загальної частини можна застосовувати лише на базі Особливої ​​частини. Статті Особливої ​​частини складаються з двох елементів: диспозиції і санкції. Диспозиція дає ознаки забороненої поведінки, а санкція визначає вид і міру покарання, що застосовуються у разі, коли відбуваються діяння, визначені диспозицією.

Кримінальний кодекс діє щодо певних осіб, у певних просторових і часових рамках.

Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності згідно з чинним Кодексом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України, а також особи без громадянства, які постійно проживають на території України і які вчинили злочин за її межами, також підлягають кримінальній відповідальності за нормами Кримінального кодексу України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.

Іноземні громадяни за злочини, вчинені поза межами України, підлягають відповідальності згідно з Кримінальним кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності, у тому числі і на осіб, які відбувають або відбули покарання, але мають судимість.

Закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

2. Кримінальна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, встановленої державою в кримінальному законі, і накладається судом на осіб, які визнані винними у вчиненні злочину, і повинні нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру.

Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай має на увазі засудження особи за вчинений злочин, призначення йому покарання, його відбування, судимість тощо

Звідси випливає, що:

  1. кримінальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі за спеціальний вид правопорушення - злочин. Отже, тільки Кримінальний кодекс дає вичерпний перелік покарань, передбачає підстави, порядок, строки їх призначення.

  2. кримінальна відповідальність застосовується лише, судом і лише до особи, винної у скоєнні злочину.

  3. кримінальна відповідальність - це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного (позбавлення права займати певну посаду) характеру.

У ст. 2 КК України передбачено підстави кримінальної відповідальності. У ній зазначено, що кримінальну відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно або з необережності вчинила Діяння, передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне. Сукупність ознак, які визначають діяння як злочин, іменується складом злочину. Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину.

Розрізняються фактичні і юридичні підстави кримінальної відповідальності. Фактичне підстава - ця певна форма поведінки людини, здійснення суспільно небезпечного діяння (за одні тільки думки, погляди, переконання до відповідальності притягнути не можна). Кримінальна відповідальність виникає одночасно з фактом здійснення зазначеного в законі протиправного діяння. Юридичною підставою відповідальності є наявність у вказаному діянні складу конкретного злочину.

3. Кримінальний кодекс України визначає злочин як суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11). Це поняття містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину, як:

  • злочином є лише діяння (дія або бездіяльність), яке повинно бути:

  • скоєно суб'єктом злочину;

  • винним;

  • суспільно небезпечним;

  • кримінально-протиправним;

  • кримінально-караним.

Під дією у КК розуміється активна, вольове, усвідомлену поведінку вчинок) особи, безпосередньо спрямоване на заподіяння певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивним поведінкою, в якому виражена зовні воля особи і яке також направлено на заподіяння певних негативних наслідків. Крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального зобов'язання і реальної можливості запобігти відповідні наслідки (наприклад, не повідомлення відповідних державних органів про підготовку учасників групи до диверсії за умови реальної можливості зробити таке повідомлення).

Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18 КК. Його застосування в (законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності.

Суспільна небезпека оціночна категорія, яка характеризується певною дією або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу заподіяння такої шкоди об'єктам, що охороняються законом. Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:

  • цінністю того блага, на яке спрямовано злочин;

  • шкідливістю наслідків, що наступають в результаті його вчинення;

  • способом діяння;

  • мотивами діяння, формою і ступенем вини.

Кримінальна протиправність означає, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним кримінальним законодавством. Кодекс встановлює вичерпний перелік злочинів. Не є злочином вчинене суб'єктом правопорушення винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, але яке не передбачено чинним КК.

Караність, як ознака злочину, означає, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і міра покарання.

Існують різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином визнають найбільш суспільно небезпечні правопорушення. Наприклад, дрібне хуліганство (тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії) передбачають адміністративну відповідальність. Однак вчинення хуліганських дій із застосуванням насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень), у присутності інших людей, у місці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією з ознак, який вказує на грубе порушення громадського порядку, т . е. є на кримінально каране діяння.

У залежності від ступеня тяжкості розрізняють злочину: нетяжкі, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Нетяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не більше п'яти років.

За тяжкий злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

За особливо тяжкий злочин слід покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.

У найбільш загальному вигляді злочину, в залежності від об'єкта посягання, можна розділити на: 1) спрямовані проти суб'єкта (фізичної або юридичної), 2) спрямовані проти суспільства, 3) проти держави. Тобто, об'єктами, які беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад України, а також мир і безпека людства.

4. Склад злочину - це певна сукупність встановлених у кримінальному законі; ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином. Склад злочину - це логічна модель, яка містить характерні ознаки злочинного діяння.

Елементами складу злочину є:

  1. об'єкт злочину;

  2. об'єктивна сторона злочину;

  3. суб'єктивна сторона злочину;

  4. суб'єкт злочину.

Тільки наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів означає відсутність складу злочину, а отже, - немає підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які спрямовано посягання.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній вираз злочину. Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільно небезпечне (злочинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Злочинне діяння - це передбачене кримінальним законом дія (активна поведінка суб'єкта, наприклад, хуліганство) чи бездіяльність (пасивна поведінка, наприклад ненадання лікарем допомоги хворому). Думки, переконання, навіть самого негативного змісту, не можуть визнаватися злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком).

Наслідки злочину - реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати: матеріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні: заподіяння шкоди здоров'ю, позбавлення життя) або нематеріальний (моральний, політичний, соціальний, психологічний і т.д.) характер.

Причинний зв'язок між суспільно шкідливим діянням і його суспільно шкідливими наслідками є характерною зв'язком між першим і другим у злочині. Причинний зв'язок існує тоді, коли:

1) причина (діяння) в часі передує наслідків;

2). викликає ці наслідки;

3) без цієї причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.

Факультативними, тобто такими, які є необов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби, знаряддя, за допомогою яких здійснюється злочин.

Суб'єктивна сторона злочину відображає процеси, які відбуваються у свідомості суб'єкта у зв'язку з вчиненням ним злочину, і свідчать про направлення його волі, про його ставлення до суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, виражене у формі умислу або необережності.

Розрізняють дві форми умислу: прямий (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні. Наслідки і бажала їх настання) і непрямий (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо допускало їх настання). Необережність також поділяється на декілька форм: злочинну самовпевненість (особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх запобігання, наприклад перевищення швидкості водієм, який розраховує у будь-який момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає ушкодження пішоходу) і злочинну недбалість (особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна і могла б їх передбачити).

Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, здійснюючи злочин. Метою злочину є той уявний результат, якого домагався винний, коли скоював злочин.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину, а також є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність хоча б одного з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за кримінальним правом України не можуть бути юридичні особи, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, тобто те, яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Несамовиті особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину.

КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Іншими словами, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років, а особи у віці від 14 до 16 років можуть бути суб'єктами злочину лише у разі вчинення ними злочинів окремо передбачених у КК: умисне вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, згвалтування , крадіжка, хуліганство і т.п. За деякими видами злочинів кримінальна відповідальність настає з 18 років (військові злочини). Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

5. Відповідно до Конституції України (ст. 55) «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Це положення Конституції деталізується Кримінальним кодексом України.

У ряді випадків можуть мати місце діяння, зовні схожі на злочин. Наприклад, громадянин, захищаючи своє життя, вбиває що напав на нього злочинця. Однак закон не розглядає такі дії як злочин, а навпаки визнає суспільно корисними, що виключає їх суспільну небезпечність і кримінальну протиправність. До таких дій належать: необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, затримання особи, яка вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації . Необхідною обороною визнаються дії особи, вчинені з метою захисту як своїх прав, так і інтересів інших осіб, а також суспільних інтересів л інтересів держави від суспільно небезпечного посягання, шляхом заподіяння посягаючому шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Право на необхідну оборону (ст. 36 КК України) є правомірним лише за наявності певних умов, зазначених законом:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається; прав та інтересів іншої особи (фізичної або юридичної); інтересів суспільства і держави;

  1. оборона може здійснюватися, тільки від суспільно небезпечного посягання;

  2. необхідна оборона повинна бути своєчасною

  3. посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві захищається особи;

  4. шкоду при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;

  5. при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, який є необхідним і достатнім в даній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання.

    Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України необхідною обороною визнається і не тягне за собою кримінальну відповідальність застосування зброї, інших засобів чи предметів:

    1) для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб;

    2) для запобігання або припинення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення.

    Також, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка в результаті сильного душевного хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, не могло урівняти відповідність захисту характерові заподіяної шкоди.

    Відповідальність за перевищення меж. необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження або навмисного вбивства.

    Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реальне суспільно небезпечне посягання було відсутнє і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

    Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

    Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволені в умовах відповідного реального посягання, 9 нд: підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

    Відповідно до ст. 38 КК України не визнаються злочинними дії потерпілого або інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, якщо вони були спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і передачу її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення дій, необхідних для затримання злочинця.

    Затримання особи, яка вчинила злочин, і заподіяння йому шкоди під час затримання є правомірним за наявності таких умов:

    1. особа, яке необхідно було затримати, вчинила злочин (замах на злочин);

    2. затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину;

    1. затримання здійснюється з метою доставлення особи, яка вчинила злочин, у відповідні органи влади (правоохоронні органи, органи дізнання, досудового слідства, суд);

    2. шкоду, заподіяну особі, яка вчинила злочин, є необхідною для його затримання і відповідає ступеню небезпечності посягання і обстановці затримання.

    Крайня необхідність - правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, що загрожує охоронюваним законом державним, громадським чи особистим інтересам, вчинене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунена іншими засобами та заподіяну шкоду менш значний, ніж відвернена. Дії, вчинені в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, однак вони не є злочином і визнаються суспільно корисними, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

    Крайня необхідність (ст. 39 КК) є правомірною за наявності певних умов:

    1. існує небезпека, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам громадян, що виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварин, дій інших людей;

    2. небезпека повинна бути готівковій, тобто створювати безпосередню загрозу заподіянням шкоди, або такою, яка пов'язана з початком заподіяння шкоди. Майбутня небезпека і небезпека, яка минула, не створюють стану крайньої необхідності;

    3. небезпека повинна бути дійсною, тобто реально існуючої, а не уявної;

    4. небезпеку в даній обстановці не може бути усунена або запобігли іншим шляхом, крім заподіяння шкоди;

    5. заподіяна шкода повинна бути менш значним, ніж відвернена.

    У ст. 40 КК України передбачено, що не є злочином дія або бездіяльність: особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

    Дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірним, якщо воно було вчинене з метою виконання законного наказу чи розпорядження (ст. 41 КК України).

    Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству, і не пов'язані, з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

    Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

    Також не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (ст. 42 КК України).

    Ризик визнається виправданим, якщо поставлена ​​мета не могла бути досягнута в даній обстановці дією (бездіяльністю), не пов'язаним з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгрунтовано розраховувала, що початі ним заходи є «залишковими для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам.

    І відповідно, ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

    У відповідності до ст. 43 КК України не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

    Відповідальність настає лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

    6. Всі злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Якщо особа повністю реалізувало свій злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його логічного завершення.

    Кримінальний закон (ст. 13) виділяє три стадії вчинення злочину:

    1. готування до злочину;

    2. замах на злочин;

    3. закінчений злочин.

    Закінченим злочином (ст. 13) визнається діяння, яке містить; всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею особливої ​​частини КК.

    Готуванням до злочину (ст. 14) визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, подисканіе співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

    Підшукання допускає будь-який спосіб придбання (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг) коштів і знарядь. Пристосування - це такий вплив на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для їх застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці). Під подисканіе співучасників слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування, підбурювання до участі скоєнні злочину. Усунення перешкод - це дії або бездіяльність, які полягають в усуненні перешкод, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, отруєння сторожової собаки, відключення охоронної сигналізації). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину, слід розуміти розробку плану, підготовку алібі, підготовку місць для зберігання викраденого та ін

    Замахом на злочин (ст. 15) визнається вчинення з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного. Закон розрізняє закінчена і незакінчена замах на злочин. Закінченим є замах, при якому суб'єкт зробив усе, що вважав за необхідне, однак злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мета досягнута, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятують). При незакінченому замаху винний, хоч і спрямовує свої зусилля на вчинення злочину, не робить всього того, що вважає за необхідне для досягнення злочинного результату, усвідомлює неповноту своїх дій і необхідність їх продовження (наприклад, злочинця, який таємно вилучив у квартирі чуже майно, затримують при виході з неї).

    У процесі здійснення злочинного діяння можливий добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою (ст. 17) вважається остаточне припинення особою за своєю волею дій з приготування до злочину або замаху на нього, якщо при цьому суб'єкт усвідомлював можливість доведення злочину до кінця. Мотиви такої відмови можуть бути різними (страх відповідальності, бажання виправитися, жалість до потерпілого, сором тощо) і особливого значення не мають.

    Відмова характеризується: 1) добровільністю, 2) окончательностью; 3) своєчасністю. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

    Багато злочинів здійснюються групою осіб. У таких випадках має місце співучасть у злочині. Співучастю у злочині (ст. 26) визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

    Основні ознаки співучасті:

    1. у вчиненні злочину беруть участь кілька осіб;

    2. особи безпосередньо беруть участь у вчиненні злочину або сприяють йому;

    3. умисний характер діяльності співучасників.

    У залежності від характеру дій окремих осіб у вчиненні злочину, співучасть може мати просту і складну форму.

    Просте співучасть буває тоді, коли всі співучасники є виконавцями злочину, наприклад, дві особи напали на третє і грабують його.

    Складне співучасть буває тоді, коли кожен з учасників виконує різні за характером і правову оцінку ролі у скоєнні злочину.

    У залежності від функцій, покладених на співучасників злочину, розрізняють: виконавця, організатора, підбурювача, пособника.

    Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.

    Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою або вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу (злочинну організацію) або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала її фінансування або організовувало приховування злочинної діяльності організованої групи (злочинної організації).

    Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб, попередньо створене для приготування або вчинення злочинів. Злочинна організація - це стійке ієрархічне об'єднання декількох осіб, створене за попередньою змовою для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

    Підбурювачем визнається особа, яка вмовляннями, обіцянками, підкупом, погрозою або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину,

    Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь, усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла, приховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, які були здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі . предмети, або іншим чином сприяла приховуванню злочину.

    Ступінь і характер участі кожного у вчиненні злочину враховуються судом при призначенні покарання.

    7. Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність, тобто покарання є реакцією держави на вчинений злочин.

    Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кримінальне покарання тягне судимість людини.

    Метою покарання відповідно до ст. 50 КК є: 1) кара, 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчинення нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

    Покарання покликане відновлювати соціальну справедливість у суспільстві. У той же час воно не ставить за мету заподіяти фізичні страждання або принизити людську гідність.

    Чинне законодавство передбачає різні види покарань, перелік яких є вичерпним. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

    Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, які можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

    Основні покарання:

    - Громадські роботи - полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи або навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, які встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше 4 годин на день;

    • виправні роботи встановлюються на строк від б місяців до 2 років і відбуваються за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку утримуються відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків;

    • службові обмеження для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, застосовується на строк від 6 місяців до 2 років. Із суми грошового забезпечення засудженого виробляються відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків;

    • арешт полягає у триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на термін від 1 до 6 місяців;

    • обмеження свободи - тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці - на термін від 1 до 5 років;

    • направлення в дисциплінарний батальйон призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років;

    • позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний термін (від 1 до 15 років) у кримінально-виконавчі установи;

    • довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у тих випадках, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Не застосовується це покарання до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

    Основні покарання є найбільш суворими нестатками й обмеженнями прав і свобод, які застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до іншого або об'єднуватися.

    Додатковими покараннями є:

    • позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу - застосовується за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

    • конфіскація майна (тобто примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого) встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Перелік майна, який не підлягає конфіскації, визначається законом України, наприклад, мінімум майна (предмети першої необхідності), необхідний засудженому і особам, які перебувають на його утриманні.

    Як основні, так і додаткові покарання можуть застосовуватися штраф і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

    Штраф - це грошове стягнення, яке накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, якщо не передбачено більш високого розміру в санкції статті. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді громадських робіт із розрахунку: 10 годин громадських робіт -1 неоподатковуваний податком мінімум або виправними роботами з, розрахунку 1 місяць виправних робіт - 4 неоподатковуваних податком мінімуму доходів громадян, але на строк не більше 2 років.

    Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років.

    Покарання призначається тільки за вироком суду і лише в строго встановлених законом терміни і порядок.

    При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

    Обставинами, що пом'якшують покарання є:

    • явка з повинною, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

    • добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

    • вчинення злочину неповнолітнім;

    • вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

    • вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

    • вчинення злочину під впливом погрози, примусу або внаслідок матеріальної, службової або іншої залежності;

    • вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

    • вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності та інші.

    На відміну від обставин, які пом'якшують покарання, закон (ст. 67) встановлює вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання. Обставинами, які обтяжують покарання, є:

    • вчинення злочину повторно та рецидив злочинів;

    • вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

    • вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

    • вчинення злочину у зв'язку виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

    • тяжкі наслідки, завдані злочином;

    • вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, яка перебуває в безпорадному стані;

    • вчинення злочину щодо жінки, яка перебуває в стані вагітності, про що завідомо знав винний;

    • вчинення злочину щодо особи, що знаходить в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

    • вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством;

    • вчинення злочину з особливою жорстокістю;

    • вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

    • вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

    • вчинення злочину особою у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному застосуванням наркотичних чи інших одурманюючих засобів.

    Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минув такі терміни:

    - 2 роки - у разі скоєння нетяжких злочинів, за яке
    передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

    - 3 роки - у разі скоєння нетяжких злочинів, за яке передбачено покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

    - 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
    - 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину;

    - 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру і безпеки людства.

    8. Відповідно до ст. 22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

    Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за ті злочини, які окремо зазначені в КК (умисне вбивство, диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, згвалтування, крадіжка, грабіж та інші). Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання.

    Неповнолітній, який вперше вчинив нетяжкий злочин, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, тобто:

    1. застереження;

    2. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

    3. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу, а також окремим громадянам;

    4. покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

    5. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк не більше 3 років.

    У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються, і він притягується до кримінальної відповідальності. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

    1. штраф - його розмір залежить від тяжкості злочину і встановлюється в межах до 500 неоподатковуваних податком мінімумів доходів;

    2. громадські роботи - на строк від 30 до 120 годин і не більше 2 годин на день;

    3. виправні роботи - за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року;

    4. арешт - призначається неповнолітнім, які досягли 16-річного віку, і має на увазі тримання особи в умовах ізоляції в спеціальних установах на строк від 15 до 45 діб;

    5. позбавлення волі на певний строк - не може бути призначене на строк більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднане з умисним позбавленням життя людини, - на термін 15 років.

    До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

    Слід зазначити, що згідно з чинним законодавством (ч. 3 ст. 66 КК) вчинення злочину неповнолітнім відноситься до обставин, пом'якшувальною покарання.

    Література

    1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. / / Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст. 141.

    2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2009 року. - К.: Атіка, 2009. -160 С.

    3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2008 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К,: Каннон, 2008. - 1104 с.

    4. Правознавство: Підручник / Авт. кол.: Демській С.Є., Ковальський В.С., Колоджей А.М. (Керівник авт. Кол.) Та ІншІ; За ред. В.В. Копєйчикова. - 7-е вид., Стер. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 736 с.

    Додати в блог або на сайт

    Цей текст може містити помилки.

    Держава і право | Контрольна робота
    127.9кб. | скачати


    Схожі роботи:
    Кримінальний кодекс України 2
    Кримінальний кодекс України
    Основи адміністративного права і кримінального права
    Кримінальний Кодекс РФ
    Джерела кримінального права України
    Кримінальний кодекс Російської Федерації
    Військово кримінальний кодекс Петра I
    Військово-кримінальний кодекс Петра I
    Поняття кримінального права його предмет методи та завдання Система кримінального права Украї
    © Усі права захищені
    написати до нас
    Рейтинг@Mail.ru