додати матеріал


Організація економічного співробітництва та розвитку

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати




Зміст

1
.
Вступ
___________________________________________________________2


2
.  Історія виникнення ОЕСР
_____________________________________2


3
. Структура ОЕСР
:
_______________________________________________2 


    
- Рада ОЕСР
_______________________________________________________2


    
- Секретаріат
_____________________________________________________4


    
- структурні підрозділи
_____________________________________________4


4.
Фінансування ОЕСР
_________________________________________ __5


5.
Діяльність ОЕСР
________________________________________________5


6.
Співробітництво з країнами, які не є членами ОЕСР
________5


7.
Економіка країн ОЕСР
.
_________________________________________5


- банки іфінансова система
____________________________________________5


- антимонопольні заходи
______________________________________________6


- економічне регулювання
______________________________________________6


- державна власність
_________________________________________________7


- регулювання суспільних відносин
______________________________________7


- захист патентів
____________________________________________________8


- контроль за ціноутворенням
_________________________________________8


8.
Сучасні пріоритети ОЕСР
______________________________________8


9.
Висновок
_______________________________________________________10


10.
Список використаної літератури
____________________________11









Вступ

Існує єдине й унікальне місце, де уряди демократичних промислово розвинених держав мають можливість аналізувати й удосконалювати свою економічну та соціальну політику. Вони зіставляють набутий досвід, намагаються вирішувати спільні проблеми, — і це веде до істотного підвищення ефективності та прискорення результативності запроваджених заходів. Цим місцем є Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), штаб-квартира якої знаходиться в Парижі.

Історія виникнення ОЕСР

У пресі все частіше можна натрапити на десятки різних абревіатур — МВФ, ЕС, ЕБРР, КСР, МБРР, проте ОЕСР зустрічаємо лише зрідка. Історична довідка про неї може вміститися в кілька рядків. Як відомо, у 1947 р. майбутній держсекретар США Дж. Маршалл, виступаючи в Гарварді, запропонував план зруйнованої у Другій світовій війні європейської економіки. Для розумного і ефективного використання коштів було створено Європейську Організацію Економічного Співробітництва (ЄОЕС). У 1961 р. на її основі виникла ОЕСР, яка вже не обмежувалася західноєвропейськими країнами. Вона ставила своїм завданням поліпшення функціонування світової економіки, координації соціальної та економічної політики держав-членів і водночас гармонізації підходів до розв’язання проблем на користь країн, які обрали ринковий, тобто капіталістичний шлях розвитку

Спочатку до ОЕСР належали 20 країн. Прихід Японії, Австралії, Нової Зеландії, Мексики перетворив її на всесвітню організацію. У 1995 р. до неї приєдналася Чехія, а в 1996 р. — Угорщина, Польща та Південна Корея. Зараз ОЕСР - організація, об’єднуюча 30 країн, які проводять дві третини товарів і послуг в світі. Основною умовою членства в організації є прихильність країни ринковій економіці і плюралістичній моделі демократії. Організація підтримує контакти з багатьма державами, що не входять в неї. На даний момент членами ОЕСР є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Південна Корея, Японія. ОЕСР 16 травня 2007 р. запросила Росію почати переговори про вступ до організації.

. Конвенція про створення ОЕСР виділяє три мети створення цієї організації:
1) забезпечити максимально можливий рівень стійкого розвитку за одночасної підтримки фінансової стабільності;
2) сприяти вільній торгівлі;
3) сприяти економічному розвитку в менш розвинутих країнах.
У наш час ОЕСР називають лабораторією ідей, центром спостереження, клубом багатих країн. У кожному з цих визначень є частка істини, і тільки сукупність їх дає уявлення про специфічно консультативний характер ОЕСР і ті політико-економічні завдання, які вона допомагає розв’язати насамперед державам-членам та не тільки їм. Ця організація — не благодійне товариство: з цього приводу не повинно бути жодних сумнівів.

Структура ОЕСР

Обмін думками між країнами-членами ОЕСР базується на інформації та аналізі, які надаються секретаріатом цієї організації, що розташований в Парижі. Його робота організується за напрямками, аналогічними напрямкам роботи міністерств в урядах та в тісному контакті консультаційного плану з офіційними чинниками країн, які потім використовують у своїй роботі результати проведених аналізів. Ці ж результати слугують також базою для прийняття рішень країнами-членами ОЕСР, які збираються на засідання спеціалізованих комітетів. Саме в рамках роботи комітетів відбувається обмін основною інформацією. Комітети об'єднують представників національних адміністрацій країн чи делегацій цих країн при ОЕСР.

Вищим органом організації є Рада, що складається з постійних представників держав-членів. Вона має право приймати рішення. До неї входять по одному представнику від кожної країни-члена ОЕСР та представник Європейської Комісії. Рада збирає один раз на рік міністрів країн-членів ОЕСР, які обговорюють основні поточні проблеми, чутливі з точки зору громадської думки, та визначають пріоритети організації на наступний рік. При Раді працює виконавчий комітет, що налічує 14 членів, 7 з яких представляють найбільш розвинуті індустріальні держави.
Спеціалізовані комітети збираються для формулювання ідей та проведення аналізу прогресу, досягнутого у певних галузях, таких як міжнародна торгівля, державне управління, допомога розвитку чи фінансові ринки
. ОЕСР нараховує близько 200 комітетів, робочих груп та технічних підгруп. Біля 40 тисяч експертів, в основному високих функціонерів національних адміністрацій, беруть щорічно участь у засіданнях ОЕСР, щоб оцінити роботу, виконану секретаріатом, внести свої пропозиції та запропонувати нові проекти.  цілий ряд спеціалізованих комітетів  проводять регулярні зустрічі. В рамках цієї організації укладаються численні угоди, що мають міжнародне значення:



Назва договору

Рік набуття чинності



Держави - учасниці

Головні положення

Угода 1951 р. про заснування Європейського товариства вугілля та сталі

1952

Бельгія,Франція, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди

Обмежене послаблення державнихповноважень, створення першго наднаціонального державного органу

Угода 1957 р. про заснування Європейського економічного співтовариства

1958

Ті ж країни

Широкомасштабна угода, що встановлюєпринципи"спільного ринку " товарів, а також принципи єдиної політики в сільському господарстві та у торгівлі

Угода 1957 р. про заснування Європейського співтовариства атомної енергії

1958

ті ж країни

Створення спільних інститутів та спільної політики в сфері ядерної промисловості

Угода про єдину Європу 1986 р.

1987

ті ж країни, а також Велика Британія, Данія, Греція, Ірландія, Португалія, Іспанія

Скасування вимоги про необхідність кваліфікованої більшості при голосуванні з деяких питань Зняття останніх внутрішніх барєрів у торгівлі

Угода про Європейський Союз(Маастрихтська угода 1992р.)

1993

Країни, вказані вище

Схема валютного союзу;встановлення єдиної зовнішньої політики та політики у сфері безпеки

Амстердамська угода 1997 р.

1999

Ті ж країни, а також Австрія, фінляндія, Швеція

До пакета угод ЄС включено так звані Шенгепські правила про вільне переміщення людей на території ЄС

Німецька угода 2000 р.

2001

Ті ж країни

Нові правила про обрання членів Комісії та голосування в Раді ЄС, договірна база для спільної політики у сфері оборони

 Важливою частиною роботи ОЕСР є одержання достовірної економічної інформації від країн-членів і формування прогнозів економічного розвитку. Прогнози ОЕСР раз у два роки публікуються в її періодичному виданні - "Economic Outlook".

Секретаріат ОЕСР


1900 співробітників секретаріату ОЕСР обслуговують прямо чи опосередковано діяльність комітетів. Секретаріат нараховує приблизно 700 економістів, вчених, юристів та інших спеціалістів, розосереджених між багатьма дирекціями, які виконують всі пошуки та аналізи з фундаментальних питань.

 Керує секретаріатом Генеральний секретар, якому допомагають 4 його заступники. Генеральний  Генеральним секретарем ОЕСР нині є п. Дональд Джонсон. Щороку відбуваються зустрічі на рівні міністрів держав-членів для вироблення нових програм дій та підбиття підсумків.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

 Співробітники ОЕСР, як правило, громадяни країн-членів цієї організації, працюючи в статусі службовця міжнародної організації, не залежать від жодної національної адміністрації. Кадрова політика ОЕСР не базується на квотах географічного представництва, а виходить з необхідності представити широкий спектр компетентності та національностей.

 Структурні підрозділи ОЕСР

 

Крім Ради та Генерального секретаріату, ОЕСР має:

- Виконавчу дирекцію;

- Дирекцію по зв'язках з громадськістю;

- Дирекцію з питань фінансів, податків та підприємств;

- Дирекцію з питань харчування, сільського господарства та рибальства;

- Дирекцію з питань співробітництва для розвитку;

- Дирекцію з питань обмінів;

- Дирекцію з питань захисту навколишнього середовища;

- Дирекцію з питань статистики;

- Дирекцію з питань освіти, зайнятості, праці та соціальних справ;

- Дирекцію з питань науки, технології та промисловості;

- Департамент з економічних справ;

- Службу з питань державного управління;

- Службу з питань розвитку територій.

 

Організаційно до ОЕСР входять також напів автономні структури:

- Міжнародне енергетичне агентство;

- Агентство ОЕСР з ядерної енергетики;

- Європейська конференція міністрів транспорту;

- Центр розвитку;

- Центр з питань досліджень та інновацій в галузі освіти;

- Клуб Саеля.
Фінансування ОЕСР

 Точних даних про бюджет ОЕСР нема, але в документах можна знайти приблизну суму — 300 млн. американських доларів на рік.

ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує "вагу економіки" цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія.

За погодженням з Радою, країни можуть також фінансувати окремі програми та проекти.

 Країни-члени ОЕСР на засіданні Ради самі визначають необхідний обсяг річного бюджету організації та програму її роботи. 
Діяльність ОЕСР

 

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи із збору та аналізу даних, вона переходить у колективну дискусію щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску є найбільш ефективними засобами ОЕСР.

 Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

 Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних "правил гри" в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

 

Співробітництво з країнами, які не є членами ОЕСР

 

ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації. Ці контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування знань та точок зору цих країн. 

Після розпаду радянського блоку у 1989 році, ОЕСР започаткувала програму допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Приблизно в цей же час була започаткована структурована програма контактів з неєвропейськими країнами, економіка яких почала динамічно розвиватися. В Азії це - Гонконг, Китай, Малайзія, Сінгапур, Таїланд. В Латинській Америці - Аргентина, Бразилія, Чилі.

 У 1998 році в рамках ОЕСР був створений Центр по співробітництву з країнами не членами цієї організації. Центр здійснює 2 типи програм. Один з них присвячений конкретним темам, наприклад, обміни, інвестиції, податки, охорона навколишнього середовища і об'єднує країни-члени та не члени ОЕСР. Інший має відношення тільки до однієї з країн, яка не є членом ОЕСР, чи до специфічного регіону. Найбільш важливими на сьогодні в Центрі є програми з Росією, Китаєм та країнами Балтійського регіону.

Економіка країн ОЕСР

Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, у свою чергу, виділяється ФРН). До лідерів за окремими економічними показниками належить також Канада .
Ступінь економічного розвитку окремих країн можна визначити, зіставляючи рівень розвитку продуктивності праці у провідних галузях економіки. Таке дослідження, зокрема, проведене Глобальним інститутом Міккінзі, об'єктом аналізу були взяті дев'ять галузей виробництва.
БАНКИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА
Країни - члени ОЕСР мають високорозвинену банківську та фінансову систему. У цих країнах центральний банк є найважливішим кредитно-фінансовим інститутом держави і, як правило, виступає у формі акціонерного товариства. Акції центрального банку можуть або повністю належати державі (Банк Англії, Банк Франції), або розподілятися між державою та приватними інститутами (Банк Японії,
Банк Італії, Банк Шотландії). Центральні банки мають широку мережу відділень по всій країні. Вирішальну роль у фінансуванні економіки в кожній країні ОЕСР відіграють приватні кредитні установи. Кредитні системи, наприклад, Франції, Італії, Іспанії вирізняються активною роллю держави на грошовому ринку. Уряд здійснює безпосередній контроль за діяльністю приватних кредитних інститутів через участь у їхньому капіталі тощо.
Економічна система країн ОЕСР заснована на поєднанні ринкового механізму з активним втручанням держави (уряду) У господарське життя як на макро-, так і на мікрорівні. Необхідність такого втручання зумовлена передусім тим, що у будь-якій економіці, що функціонує на основі плюралізму власності, мають місце значні коливання ділової активності, які завжди супроводжуються негативними соціально-економічними наслідками. По-друге, ринкова система як така самостійно не може ефективно реагувати на побічні результати економічної діяльності. По-третє, ринкові сили неспроможні задовольняти попит на так звані суспільні блага та деякі інші товари. Й нарешті, в разі дії лише ринкових механізмів відбувається неадекватний розподіл ресурсів, доходів та добробуту.
Урядове втручання в економіку має різні форми, найбільш важливими є: антимонопольні заходи, економічне регулювання, державна власність, регулювання соціальних відносин, захист патентів та контроль за ціноутворенням.
АНТИМОНОПОЛЬНІ ЗАХОДИ
Метою таких заходів є сприяння та підтримка ринкової конкуренції, боротьба з монопольними явищами в економіці. Наприклад, відповідно до антиринкового законодавства уряд США зобов'язаний активно впливати на існуючі та майбутні ринкові структури, накладати адміністративні або кримінальні покарання на тих бізнесменів, Діяльність яких суперечить суспільним інтересам. Антитрестівські заходи, як правило, стосуються монопольних утворень, злиття (об'єднання) компаній, ціноутворення, недобросовісної ділової практики (як, наприклад, цінова дискримінація).
У Великобританії ставлення до монопольних явищ можна визначити як нейтральне; спеціальні антимонопольні заходи можуть застосовуватися лише тоді, коли чітко доведено факт ущемлення суспільних інтересів. Відповідно до Закону про добросовісну торгівлю від 1973 р. монопольна ситуація виникає тоді, коли одна фірма або група компаній контролює 25 і більше відсотків пропозицій товарів чи послуг певної категорії. В цьому разі Комісія з питань монополій і злиття компаній може провести антимонопольне розслідування.
У Великобританії для визначення наявності монопольного явища може використовуватись і такий критерій: якщо вартість активів, які переходять від одного власника до іншого, перевищує 30 млн ф. стерлінгів, то антимонопольний запит неминучий.
У Бельгії, на відміну від інших країн, антимонопольне законодавство практично відсутнє: лише в одному із законів є положення, що забороняє будь-які дії, спрямовані на використання домінуючих ринкових позицій невідповідним чином. Відсутнє й регулювання процесу об'єднання фірм та поглинання однієї компанії іншою. В цьому разі вимагається лише заздалегідь проінформувати міністрів фінансів, економіки та регіонального господарства, якщо в результаті такого злиття чи поглинання новому власникові переходить щонайменше третина акцій бельгійської компанії за умови, коли її капітал та резерви оцінюють у 100 млн бельгійських франків і більше.
В Австрії відповідно до Закону про картелі від 1972 р. усі підприємства, які мають домінуюче становище на ринку, повинні зареєструватись у спеціальному Реєстрі картелів. Закон визначає, що підприємство домінує на ринку, коли: а) зазнає незначної конкуренції з боку інших виробників окремих товарів та послуг; б) має більше 5% внутрішнього ринку, причому пропозиція товарів (послуг) на внутрішній ринок здійснюється двома-трьома фірмами, або якщо дана компанія входить у число чотирьох найбільших фірм, які разом займають не менше 80 % внутрішнього ринку.
Згідно з австрійським законодавством, картелем є об'єднання незалежних підприємств або федерацій підприємців з метою регулювання чи обмеження конкуренції. Угода про створення такого картелю має укладатись тільки у письмовій формі (в тому числі тоді, коли таке об'єднання створюється за кордоном, але планує діяти в Австрії), а її копія повинна надсилатися для внесення в Реєстр Картелів. Така угода санкціонується лише тоді, коли об'єднання вважається економічно виправданим з точки зору інтересів кінцевих споживачів.
ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Об'єктом такого регулювання е окремі види господарської діяльності з метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи в цілому. Економічне регулювання здійснюється як на національному, так і регіональному рівнях.
Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Так, приватні бізнесмени не можуть вкладати свої кошти в телекомунікації (крім виробництва відповідного обладнання), теле- та радіомовлення, забезпечення природним газом. Подібні обмеження так чи інакше існують в усіх країнах ОЕСР.
Традиційно активну роль в економіці відіграє держава і в Італії. Уряд тут має монополію на діяльність у чотирьох галузях, найбільш важливою серед яких є виробництво сигарет і сигар. До державного сектора належать також залізниці, авіалінії, телефонний зв'язок, радіомовлення й телебачення.
Важливим каналом державного впливу у. цих країнах є встановлення особливого режиму регулювання в окремих сферах економіки (визначення так званих "спеціальних" галузей). Підприємницька діяльність у даних сферах (до яких, як правило, належать: банківська справа, страхування, телекомунікації, забезпечення нафтою й газом та деякими іншими ресурсами, телебачення, радіомовлення тощо) регулюється шляхом видачі відповідних ліцензій та встановлення норм і правил поведінки спеціальними державними інститутами. Так, у Великобританії кожна банківська установа має отримати дозвіл на діяльність від Банку Англії, страхова компанія - від Міністерства торгівлі та промисловості. Ліцензії на право вести пошукові роботи на нафту й газ та займатися їх видобутком на материку видає Державний секретар у справах енергетики.
В Італії уряд контролює значну частину національної економіки через Інститут промислової реконструкції (Institute per la Riconstruzione Industriale) або через спеціальні холдингові компанії типу ЕНІ, Фінмекканіка і т. п. До речі, ІПР безпосередньо контролює три з чотирьох найбільших комерційних банків країни.
Спеціальний режим регулювання таких сфер, як банківська справа та страхування, судноплавство, міжнародні авіаперевезення, шосейні перевезення, застосовується і в Нідерландах. У цій країні існують певні кваліфікаційні вимоги й до тих осіб, які бажають займатися медициною, бухгалтерською чи юридичною діяльністю тощо.
Усі країни ОЕСР так чи інакше дбають про вирішення проблем окремих регіонів. Для допомоги на регіональному рівні (ці райони називаються "зонами сприяння") у Великобританії, наприклад, існує система, яка складається з декількох елементів.
Регіональне вибіркове сприяння передбачає надання грантів для реалізації конкретних проектів та гарантій від валютного ризику. Гранти призначені для покриття частини видатків інвестора, причому їхня сума залежить від кількості створених або збережених робочих місць. Валютні гарантії надаються тим підприємцям, які отримали позику від Європейського Об'єднання Вугілля та Сталі (ЄОВС) за умови, що сума позики не перевищує 500 000 ф. стерлінгів. Гранти місцевим підприємцям надаються Міністерством промисловості й торгівлі тим фірмам, де зайнято менше 25 чоловік, для придбання активів та розвитку виробництва.
Позики компанії Бритіш Стіл ЛТД. Ця компанія - філіал корпорації Бритіш. Стіл надає кошти на пільгових умовах та фінансує окремі венчурні проекти, реалізація яких створює нові робочі місця. Такі позики надаються строком на два-три роки за умови, якщо існує потреба у фінансових коштах, а всі їхні джерела вже використані.
Позики компанії Бритіш Коал Ентерпрайз надаються названою компанією, аби "сприяти створенню нових, альтернативних робочих місць у традиційних вугледобувних районах".
Важливою складовою частиною британської системи регіонального сприяння є позики з метою заохочення малого бізнесу в сільській місцевості та реалізації проектів оновлення міст у широкому значенні цього слова.
Подібні системи існують практично в усіх країнах ОЕСР, хоча в деяких аспектах вони можуть істотно відрізнятися. Так, уряд Нідерландів забезпечує збалансований розвиток окремих регіонів переважно шляхом створення у них більш сприятливого інвестиційного клімату. В Австрії, крім надання пільгових позик, використовуються такі стимули, як передача місцевої комунальної нерухомості в безоплатне користування інвесторові, звільнення на певний термін від сплати місцевих податків тощо.
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ
У багатьох країнах окремі підприємства перебувають не тільки під контролем, а й у власності уряду. Це дає змогу більш ефективно впливати на національну економіку. Сьогодні найбільшим обсягом державної власності серед інших країн виділяється Італія. Державі належить чотири великих конгломерати, які з'явились після Першої світової війни, коли держава втручалася в економіку з метою врятування багатьох компаній. На відміну від інших країн процес приватизації державних підприємств в Італії йде надзвичайно повільно внаслідок політичних суперечностей та позиції профспілок.
Практично в усіх країн-членів ОЕСР існував досить значний державний сектор, особливо в таких галузях, як телекомунікації, транспорт, деякі види обробної промисловості. Але в 80-ті роки чимала частина акцій цих компаній була розпродана, і вони перейшли переважно у приватну власність. Інколи держава, як, наприклад, у Великобританії залишає за собою невеликий пакет акцій, або так звану "зо'лоту" акцію, що дає урядові право накласти вето на будь-яку операцію, яка суперечить суспільним інтересам.
РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
Тут мається на увазі забезпечення нормального функціонування системи охорони здоров'я, дотримання певних стандартів якості товарів та послуг, охорони праці й захисту навколишнього середовища тощо. Відповідно до угоди між урядом Австрії, наприклад, та "соціальними партнерами" була створена Паритетна комісія, покликана сприяти добровільному самоконтролю учасників угоди над рівнем цін та заробітної плати. Соціальними партнерами є роботодавці та наймані працівники, інтереси яких представляють професійні об'єднання, а також Федеральна Економічна Палата, Сільськогосподарська Палата, Палата праці та сільськогосподарської праці й Федерація професійних спілок.
Система соціального забезпечення в усіх країнах ОЕСР досить розвинута і фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок внесків працюючих, які акумулюються пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Так, у Данії ця система складається з п'яти елементів. Це, по-перше, пенсії за віком, медичне обслуговування й виплати на дітей, які фінансуються із суспільних фондів. Другим елементом є виплати по безробіттю та непрацездатності. По-третє, за рахунок внесків працюючих фінансуються додаткові пенсії за віком. Четвертий елемент - страхування в разі нещасного випадку на роботі. І нарешті, останньою складовою частиною є фонд гарантій для працюючих.
Усі згадані виплати фінансуються переважно урядом, причому роботодавець не знає величини безпосередніх видатків соціального характеру.
У країнах із федеральним устроєм кожен рівень влади виконує свою функцію в галузі соціального захисту. Так, у Канаді Федеральний уряд сплачує всім особам, які досягли 65 років, незалежно від рівня доходу та добробуту однакову пенсію з Фонду консолідованих доходів. Він також виплачує щомісячну допомогу сім'ям з дітьми віком до 18 років. Вартість медичного обслуговування (включаючи перебування у лікарні) сплачують головним чином уряди провінцій через окремі спеціальні програми, але й федеральний уряд вносить значні кошти для реалізації цих програм.
ЗАХИСТ ПАТЕНТІВ
Кожна країна має свою систему захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. У цій сфері країни ОЕСР активно співробітничають на міжнародному рівні.
КОНТРОЛЬ ЗА ЦІНОУТВОРЕННЯМ
Державний вплив на рівень цін реалізується як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано.
В Італії існує навіть спеціальний Міжвідомчий комітет цін, який визначає максимально можливі ціни на багато які товари (бензин, нафта і нафтопродукти, асфальт, цемент, вугілля, сталеві труби, добрива, цукор, хліб).
Цей орган також встановлює роздрібні ціни на окремі види фармацевтичних виробів.
Досить жорстка система регулювання цін існує і в Бельгії. Щоб підвищити ціну реалізації, там необхідно мати дозвіл Міністерства економіки. В заяві треба викласти необхідну інформацію, включаючи розрахунки, які характеризують динаміку кожного елемента витрат. До того ж, необхідно показати такі складові ціни, як вартість сировини та напівфабрикатів, видатки виробництва чи витрати, пов'язані з імпортом товару, витрати реалізації та розмір прибутку. Міністр економіки може дозволити підвищити ціну, заборонити збільшити її повністю або частково. Якщо з такою заявою звертається одна чи кілька компаній індивідуально, які разом репрезентують лише частину ринку, то міністр може повідомити заявника про необхідність утриматися від підвищення ціни строком до шести місяців. Коли рекомендований період скінчиться, то компанія (або компанії) може збільшити ціну.
У Фінляндії регулювання цін на деякі товари (спиртні напої, паливно-мастильні матеріали) здійснюється через систему прямих і непрямих податків.
У таких країнах, як Канада, контроль за цінами взагалі відсутній.
Втручання держави в економічні процеси залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації не залишаються незмінними. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років індустріальне розвинуті країни під тиском обставин перейшли до нової системи управління господарськими процесами, в основу якої було покладено денаціоналізацію (або приватизацію) та дерегуляцію. Перші програми приватизації, тобто розпродажу державних активів, були започатковані у Великобританії, ФРН, Канапі Швеції та Нідерландах. У середині 80-х років приватизаційні процеси досягли Франції, Іспанії, Японії, Бельгії, Данії, Італії та ін.
Приватизація йшла двома основними шляхами: через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі) або через переговори з конкретними покупцями.
Дерегуляція була спрямована на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними компаніями та державою, тобто вирівнювання умов, в яких функціонують економічні агенти. Ця політика базувалась на відомому положенні мікроекономічної теорії, згідно з яким зменшення втручання держави в економіку має позитивні результати для споживача.
Дослідження показали, що політика дерегулювання 80-х років виявилась успішною. Наведені в таблиці 3 дані свідчать про досить значний виграш споживачів і виробників практично в усіх галузях, де реалізовувались програми дерегулювання.
Споживачі отримали економічний виграш внаслідок зменшення цін та поліпшення якості послуг, хоча повністю позитивний ефект кількісно обрахувати неможливо.
Вплив дерегулювання позначився для виробників на зменшенні доходів і видатків. Це пояснюється тим, що Регулювання - певний монополістичний стан, який, за визначенням, веде до зростання доходів та видатків. У деяких галузях (автомобільні вантажні перевезення, наприклад) доходи скоротилися більше, ніж видатки. На залізничному транспорті ситуація склалась інакше: видатки зменшилися, а скорочення доходів було значно пом'якшене завдяки новим можливостям диференціювати ціни у різних секторах ринку, що дало змогу збільшити прибутки.



СУЧАСНІ ПРІОРИТЕТИ
ОЕСР


ОЕСР споконвічно була форумом для обговорення глобальних економічних проблем і можливих шляхів їх вирішення для країн-членів. Крім цього, тепер важливою функцією ОЕСР є розробка різного роду аналітичних та інформаційних матеріалів і публікацій.


 Істотні зміни зачепили найважливіші принципи роботи ОЕСР: замість аналізу обмеженої конкретної галузі діяльності (з метою формулювання рекомендацій у кожному конкретному випадку) вона пішла значно складнішим, але більш ефективним за своїми наслідками шляхом — вивчення економічних явищ у їхній взаємодії, взаємовпливі, взаємопроникненні. Водночас вона досліджує заходи, здійснювані державною владою на різних рівнях як у межах держав- членів, так і в їх партнерських взаєминах з іншими країнами. Наприклад, ОЕСР з’ясовує, яким чином соціальна політика (яка формулюється величезною кількістю факторів) впливає на функціонування економіки, або як мондіалізація змінює економіку країни, відкриваючи для неї нові можливості процвітання або, навпаки, загрожуючи опором всередині цієї країни, що підштовхує її до політики протекціонізму

Країни-члени ОЕСР дедалі більше фінансують державні послуги за рахунок споживачів. Така політика сприяє:
● зменшенню дефіциту бюджету;
● більшій прозорості витрат і прибутків від надання певних послуг для споживачів та державних установ, що їх надають;
● звільненню рядових платників податків від витрат, які повинні нести споживачі, яким безпосередньо ця послуга надається;
● врегулюванню попиту споживачів на певні види послуг;
● дієвому менеджменту, орієнтованому на споживача, загальному поліпшенню фінансових показників організації, що надають послуги, та підвищенню якості послуг;
● заохоченню розвитку ринків та конкуренції.


Головним завданням економічної політики країн ОЕСР на сучасному етапі визначили забезпечення довготривалого економічного зростання та соціального прогнозу на неінфляційній основі. Для вирішення цього завдання необхідно проводити ефективну грошово-кредитну й фінансову політику, прискорити структурну перебудову національних економік.
Основна мета грошово-кредитної політики - зменшення рівня інфляції та стабілізація цін. Досягнення цих взаємопов'язаних цілей, на думку експертів ОЕСР, залежить від двох груп чинників. Це, по-перше, темпи економічного пожвавлення, а, по-друге - сукупність невизначеностей, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. До останніх належать: наслідки структурних змін в економіці, які сталися в останнє десятиріччя (особливо на фінансових ринках); характер та форми реакції національних економік на різні негативні впливи; економічні наслідки змін відсоткових ставок та час фактичного прояву згаданих явищ.
      Велику увагу країни ОЕСР приділяють підвищенню ефективності бюджетно-фінансової політики. Головний акцент робиться на максимально можливому узгодженні поточних завдань з довгостроковими цілями. Всі країни при вирішенні бюджетно-фінансових питань виходять з того, що державні (бюджетні) витрати не повинні підмінювати приватні нагромадження, а структура бюджету мусить сприяти ефективному функціонуванню економіки.
Якщо наприкінці 80-х років дефіцит державного бюджету практично в усіх країнах ОЕСР знижувався, то, починаючи від 1990- 1991 pp., спостерігається його зростання як частки ВВП. Це спричинено і поточними причинами, і довгостроковими чинниками. На сучасному етапі збільшення видатків на охорону здоров'я та навколишнього середовиша, інвестиції в інфраструктурні об'єкти не компенсуються очікуваними надходженнями від скорочення військових витрат тощо. Старіння населення практично в усіх розвинутих країнах вимагає вже сьогодні виділення значних коштів для створення активів, надходження від яких в недалекому майбутньому можна було б використати для соціального захисту населення.
Важливою соціально-економічною проблемою є безробіття, яке в 1993 р. становило 7,1% (28,8 млн чоловік) у цілому серед цих країн: в Італії - 10,7%, Франції - 10,1, Канаді - 9,8, Великобританії - 9,7, Сполучених Штатах - 6,1%.
На думку експертів ОЕСР, сучасне безробіття породжене в основному глибинними факторами структурного характеру. Структурне безробіття постійно зростає протягом останніх 20 років, особливо в країнах ЄС. У більшості цих країн підвищується безробіття серед молоді, значна частина безробітних не може влаштуватися на роботу тривалий час.
Для підвищення рівня зайнятості уряди здійснюють найрізноманітніші заходи, на які витрачається 1% сукупного ВВП країн. І хоча досі не вироблено універсальних рецептів на всі випадки життя, але практика дає змогу виділити кілька пріоритетів у політиці зайнятості. Це, по-перше, поліпшення системи перепідготовки, консультаційної допомоги та пошуку робочих місць. По-друге, ефективним засобом може бути пом'якшення норм і правил, які регулюють зайнятість. Мається на увазі більш широке застосування короткотермінових контрактів, зменшення соціальних відрахувань та мінімальних ставок заробітної плати за умови збільшення кількості зайнятих тощо. Третім напрямом вважається поліпшення системи освіти в цілому. Велике значення має також координація міграційної політики.
Важливим елементом середньострокової стратегії є структурна перебудова економіки, її суть полягає в тому, що грошово-кредитна та бюджетно-фінансова політика мають стабілізувати макроекономічне середовище, з огляду на яке економічні агенти намагаються створити необхідні умови Для вивільнення ресурсів з державного сектора з метою більш ефективного застосування їх у приватному. Структурна політика покликана також забезпечити країні можливість гнучко реагувати на різні негативні чинники та підвищувати ефективність використання наявних ресурсів.
В умовах зростаючої взаємозалежності країни ОЕСР приділяють велику увагу визначенню проблем, вирішення яких можливе за умови координації зусиль на багатосторонній основі. До таких проблем передусім належить торгівля. Всі дані країни виступають за лібералізацію світової торгівлі, свідченням чого є успішне завершення Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у межах ГАТТ. У галузі міжнародного економічного співробітництва члени ОЕСР висловлюються проти таких явищ, як "керована" торгівля, унілатералізм, білатералізм тощо. Регіональні інтеграційні процеси повинні сприяти дальшій лібералізації міжнародної торгівлі, а їхні цілі мають збігатися з міжнародними зобов'язаннями країн. До того ж розвиток регіональних угруповань не повинен підривати багатосторонню торговельну систему.
Другим галузевим пріоритетом економічної політики є сільське господарство. З цим напрямом тісно пов'язані проблеми розвитку сільськогосподарських регіонів.
Усі країни ОЕСР, по-третє, велику увагу приділяють розвиткові науки й техніки, впровадженню нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку, оскільки в 90-ті роки саме цей чинник є головним у забезпеченні національної конкурентоспроможності та підвищенні ефективності виробництва.

Висновок

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена на базі Європейської організації економічного співробітництва, заснованої для управління допомогою з боку США та Канади в рамках Плану Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Починаючи з 1961 року, моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, щоб зробити її більш ефективною, просувати ринкову економіку, розвивати вільні обміни, сприяти зростанню як індустріально розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються.

 

ОЕСР сьогодні об'єднує 30 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль.

ОЕСР сприяє підвищенню ефективності бюджетно-фінансової політики,зниження  безробіття, підвищення рівня зайнятості.Своїми пріоритетами вона вважає  сільське господарство, розвиток науки й техніки,ОЕСР сформувала такі орієнтири своєї діяльності, як внесок до соціального та економічного добробуту, узгодження цілей соціальної політики з бюджетом країни, управління комплексом державних та приватних обов’язків, стимулювання розвитку людських ресурсів, досягнення більшої узгодженості політики.
Список використаної літератури

1.
Економіка (посібник) Втаманюк З. Г. К.: «Либідь» 2000.



2
.Загальна економіка (підручник) Ватаманюк З. Г. за ред. Радіонової І. Ф. К.: «АПН» 2000.



3.
Моя економіка (посібник) за ред. Степаненка С. В. КНСУ, 2000.


4. Шреплер Х.-А. Международные организации: Справочник.—М., Междунар.отношения, 1995.

5.
Пошукова система

Google





політика Е Економічна політика кономічна політика Економічна політика


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Економіка | Реферат
27.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Форми і методи економічного співробітництва в споживчій кооперації
Організація бухгалтерського обліку в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі
Поняття циклічності економічного розвитку та її причини Дати характеристику фаз економічного ци
Вплив розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва на підвищення рівня стабільності
Територіальна організація населення Центрального економічного
Територіальна організація населення Центрального економічного району
Теорія економічного розвитку
Циклічність економічного розвитку
Циклічність економічного розвитку 2
Організація фінансово-економічного аналізу його задачі та функції
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru