Організаційні вміння і навички

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Організаційні вміння і навички. Чимало вчителів об­межує проблему формування організованості учня тим, що починає урок так званим оргмоментом — перевіркою готовності класу до роботи, протягом уроку часто вдаєть­ся до зауважень щодо порядку на парті. Це спрощений і неефективний підхід. Чому саме? Організованість у. на­вчанні не можна-зводити лише до таких-зовнішніх ви­явів. Вона передбачає сукупність умінь, взаємодія яких забезпечує швидке включення молодших школярів у навчанні, їх уміння діяти цілеспрямовано, орієнтуватися в часі, попередньо обдумувати послідовність і способи ви­конання завдання. Відповідно до цього в молодших учнів слід формувати, такі вміння: 1) організувати своє робоче місце; 2) орієнтуватися в часі і берегти його; 3) планувати свої дії; 4) прагнути до обов'язкового завершення роботи.

Якість організованості різна, тому і методика її форму­вання має бути різноманітною, зокрема роз'яснення, бесі­да, переконання, показ, ігрові ситуації, змагання, прийоми стимулювання і вправляння дітей у певних діях. У зв'яз­ку зі зниженням віку дітей, які йдуть до школи, форму­вання організованості шестирічних першокласників по­требує від учителя особливої уваги.

Ці діти, як правило, емоційніші, їхня поведінка ситу­ативно зумовлена, вона дуже залежить від актуальних потреб. Особливо це помітно під час сюжетних ігор, робо­ти з роздатковим матеріалом, виконання конкретних зав­дань. Тут дитина прагне відразу поділитися своїми вра­женнями, привернути до себе увагу, дістати схвалення вчителя. Під час проведення фронтальної роботи чимало першокласників тривалий час не реагує на вказівки вчи­теля, звернені до класу, і починає працювати лише після особистого звертання. Великого терпіння І наполегливості потребує формування в шестирічних учнів умінь розта­шовувати навчальні речі на парті, вчасно починати і за­кінчувати роботу. Оскільки із зовнішньої організованості розпочинається внутрішня, розглянемо детальніше орга­нізацію робочого місця учня. Зокрема, пропонуємо:1) оз­найомити першокласників з їх партою; 2) навчити відби­рати навчальне приладдя залежно від теми уроку; 3) до­вести до рівня навички правильне розташування кожної речі на поверхні парти; 4) вчити-працювати 3 підручни­ком, зошитом, роздатковим матеріалом, біля дошки. Правильна організація робочого місця усуває побічні подразники, що заважають дитині зосередитися, сприяє раціональному використанню часу уроку, вихованню аку­ратності.

Спочатку треба ознайомити дітей із шкільною партою: для чого призначені та чи інша частина, сидіння, підстав­ка, гачок; чим схожа парта на стіл і чим відрізняється; як найзручніше сидіти. Потім на різних уроках учитель показує, які речі мають постійне місце, а які — ні, як слід розташувати навчальне приладдя. Щотижня доціль­но проводити вправляння на швидкість і якість підготовки до уроку. „Помічник учителя” проходить між рядами і доповідає «Ми готові до уроку».

Найскладніше готуватися до уроків малювання, праці (якщо немає кабінету). Тому вчитель разом з учнями відби­рає, готує і розкладає на партах відповідне обладнання, залучає помічників.

Обов'язок учителя — ретельно продумати першу зустріч дитини з новим підручником. Наприклад, коли першо­класники вперше ознайомлюються з підручником «Мате­матика», разом з дітьми вчитель розглядає обкладинку, запитує, як вони зрозуміли назву книжки, зміст малюн­ка. Учні погортали сторінки. Що на них зображено? Най­частіше — цифри, лінії. Чому? Бо книжка допоможе на­вчитися лічити, розв'язувати приклади, задачі. Це необ­хідно кожній людині, ким би вона не працювала. Щоуроку, коли діти починають працювати з підручником, учитель приділяє особливу увагу їх орієнтації в книжці. Ось фраг­мент уроку, проведеного в кінці вересня: «Зараз, діти, пра­цюватимемо з підручником. Покладіть його перед собою. Знайдіть закладку, перегорніть сторінку вперед. Ми пра­цюватимемо зі сторінкою зліва. На ній ось таке число. Знайдіть (учитель показує запис на дошці, дає кілька се­кунд на загальну орієнтацію учнів у змісті сторінки). Те­пер покажіть пальцем перший малюнок угорі...». Якщо на столі чимало об'єктів, учитель керує поглядом дітей за допомогою указки, вчить виділяти певне зображенні:;, тобто організовує вибірковість сприймання. Після робіт;: з підручником учитель стежить, щоб усі діти правильно . вчасно поклали підручники із закладкою на постійне місце — верхній куточок парти.

На уроках читання особливо ретельно слід домагатись: 1) щоб для знаходження потрібного твору діти не гортали сторінки, а знайшли його назву в змісті, а потім за номером сторінки — у книжці; 2) вміли користуватися підрядниковим словником, в якому пояснюються невідомі або маловживані слова з читаного твору; 3) знаходили червоний рядок, абзац, діалог, знали, що означають римські цифри.

Скажімо, другокласники починають вивчати нову тему „Цікавий світ навколо тебе”. Запропонуйте дітям такі корисні вправи: знайди і прочитай назву теми в змісті книжки; перечитай, які твори належать до цієї теми; знай­ди назву казки «Сильніше за силу». На якій сторінці вона надрукована? Знайди, на якій сторінці вміщено оповідання «Яструбинка». Перевірте, чи відрізняють діти абзац від червоного рядка.

Працюючи з підручниками з української і російської мов, природознавства, учні повинні знати, що виділені І! книжці жирним шрифтом слова, визначення слід прочи­тати кілька разів, повторюючи пошепки; з'ясувати зміст кожного малозрозумілого нового слова, позначення.

Принагідне зауважимо, що перед вивченням віршів напам'ять корисно порадити дітям спочатку визначити послідовність думок, а потім заучувати стовпчиками, якщо вірш великий, якщо невеликий — краще прочитати кілька разів, повторюючи пошепки; з’ясувати зміст кожного малозрозумілого нового слова, позначення.

Принагідно зауважимо, що перед вивченням віршів напам’ять корисно порадити дітям спочатку визначити послідовність думок, а потім заучувати стовпчиками, якщо вірш великий, якщо невеликий – краще прочитати два-три рази весь, а потім відтворювати. Психологічні досліди показують, що під час дослівного запам'я­товування раціональніше заучувати текст не відразу, а розподіляти цей процес у часі. Наприклад, якщо вдома потрібно вивчити великий вірш, його прочитують чотири-п'ять разів після обіду, відтворюють, а потім займа­ються іншими справами. Увечері — знову читають два-три рази і повторюють, уранці закріплюють, прочитав­ши один-два рази.

Отже, важливо, щоб діти добре зрозуміли матеріал, повторювали усвідомлено і розподіляли заучування в часі.

За таких умов матеріал запам'ятовується лет не зберігається в пам'яті міцніше й довше.

Добре роблять учителі, які показують дітям, як саме слід заучувати. Наприклад, А.Г.Процюк (Мізоцька середня школа Рівненької обл.) у другому класі на уроці читання так організувала вивчення напам’ять вірша Б.Чалого „Осінь настає...”. Коли учні кілька разів з різною метою перечитали вірш, учителька запропонувала хором його відтворити, у разі потреби заглядаючи в підручник. Потім підручники закрили і відтворював за наочною опорою. Зокрема, на дошці учні помічають такий зоровий ряд малюнків-символів:

ялинка

Усміхнене листочок листочок журавлиний хмарина

Сонечко молочаю клена клин сіра

Стежачи за указкою вчителя, діти виразно читають вірш:

Ніби притомилось сонечко привітне,

У траві пожовклій молочай не квітне...

Облетіло літо листячком із клена,

Лиш ялинка в лісі сонечко-зелена.

Журавлі курличуть: «Летимо у вирій!»

Пропливає осінь на хмаринці сірій.

До організаційних належать уміння учнів орієнтувати­ся в часі й берегти його, оволодіння яким — одна з головних ознак культури розумової праці.

Молодший школяр поступово привчається без відволі­кань включатися в роботу, працювати в потрібному темпі. Б оцінюванні будь-якого завдання бажано закладати в свідомість першокласника орієнтир: добре справитися з роботою — означає виконати її правильно й у відведений час. Кожна дитина має знати резерви свого часу на уроці (не роздивлятися на всі боки, не перепитувати, довго не вагатися, діяти відразу після вказівки вчителя, тримати в порядку приладдя тощо).

Формування в молодших школярів почуття часу — це складний і тривалий процес, адже час не має наочної фор­ми, він завжди сприймається суб'єктивно. Тому про ньо­го говорять: пливе, тягнеться, біжить, летить... Час на уроці діти сприймають теж по-різному залежно від того, наскільки їх зацікавлює зміст, від посильного наванта­ження, самопочуття.

Навчаючи першокласників орієнтуватися в часі, доцільно розпочинати з вправ на визначення часу на основі життєвого досвіду. Корисно пропонувати час від часу роз­глядати малюнки, на яких зображено дії різної трива­лості. Наприклад, воротар ловить м'яч, дівчинка малює, хлопчик спить, чоловік дзвонить у двері, тесля теше дош­ку. Завдання: назвати дії в порядку збільшення часу на їх виконання.

У другому класі (або в кінці першого) дітей бажано ознайомлювати (найкраще на уроках ознайомлення з на­вколишнім) з тривалістю однієї, трьох, п'яти хвилин за допомогою звичайних і піщаних годинників. Унаочнення часу, спостереження за рухом стрілки і піску для багатьох дітей є відкриттям, що збагачує їх світосприймання і чут­тєвий досвід. Одночасно на різних уроках діти поступово нагромаджують особистий досвід, що можна виконати за 1, 2, 3 хв: скільки написати літер, прочитати, вирізати фігурок, які фізичні вправи виконати, скільки зробити кроків, стрибків. Корисні й протилежні вправи: поперед­ня прикидка, що можна встигнути за певний час, і пере­вірка припущення практичними діями.

Коли вчительку С. М. Лисенкову спитали, який урок можна вважати гарним, вона відповіла: «Урок, на якому на все і на всіх вистачає часу». З її висновком погоджу­ються тисячі учителів, для яких звичка берегти час на уроці є не методичною, а моральною цінністю. Не можна виховати в дітей бережливе ставлення до навчального часу лише закликами і вимогами працюйте швидко, не відволі­кайтесь та ін. Потрібні чітка організація кожного виду діяльності уроку, систематичне виконання роботи «на час», стимулювання дітей заощаджувати свій час на уроці.

Організаційні вміння передбачають і планування учня­ми навчальної роботи, яке на уроці може бути самостій­ною дією і засобом досягнення іншої мети. Планування являє собою мислительну дію, що передбачає усвідомлен­ня змісту та послідовності розумових і практичних дій, потрібних для виконання певної мети.

На різних уроках є чимало ситуацій, коли молодшим школярам потрібні такі дії:

складання плану прочитаного тексту; виконання творчих робіт із розвитку мовлення (описування предметів і явищ, твір за спостереженнями, аналогії);

планування розв'язування задачі;

характеристика природних об'єктів за планом;

планування спостережень за розвитком рослий, зміна­ми в природі;

планування композиції малюнка;

планування виконання саморобки, моделювання різних об'єктів за зразком і власним задумом;

планування колективної роботи.

Планування неможливе, якщо учневі незрозуміла мета діяльності. На зразках власних міркувань учитель на­вчає дітей спочатку визначати, для чого потрібна робо­та, яка її мета, а потім свідомо вибирати засоби досяг­нення, порівнювати, як мета впливає на результат. Цю залежність доцільно простежити на різних завданнях: порівняти умови в розв'язку двох задач, в яких числові дані однакові, а запитання сформульовано по-різному. Чому різні результати?

Розібрати одне й те саме слово з різною метою (звуко-літерний аналіз, склад слова, частина мови). Простежити, як змінюється результат залежно від мети завдання.

Запланована функція навчального мовлення активно розвивається в процесі коментування учнями власних дій, коли відбувається випереджальне визначення словом їх послідовності й аналізу виконання. Це виявляється в тому, як учень аналізує наступну роботу: що я зроблю спочат­ку? Що потім? Чим закінчу? Чи можна передбачити ре­зультат роботи? Цей елементарний самоаналіз позитивно впливає на організацію розумових і практичних зусиль дітей, допомагає побачити складність роботи до її виконання.

На багатьох уроках діти працюють з різними видами текстів. Поширеними є завдання скласти план і переказа­ти прочитане. Формуючи ці вміння, деякі вчителі, на жаль, вимагають, щоб діти складали план ще до того, як навчи­лися визначати основну думку. Слід пам'ятати, що це складне вміння розвивається поступово. У другому класі діти вчаться відповідати на запитання до прочитаного, ділити його на частини, за допомогою запитань самостійно передавати зміст, "під керівництвом учителя визначати основну думку. Третьокласники набувають умінь само­стійно ділити текст на частини; складати план; стисло та вибірково (уривками) переказувати.

Центральна ланка в складанні плану — вміння визна­чити основну думку, яка в художніх творах нерідко гли­боко прихована, отже, дітям виділити її нелегко. Як же привчити молодших школярів визначати основну думку в прочитаному? Дуже поступово, розкладаючи це вміння на ряд простіших. Для цього потрібно навчити дітей ста­вити два основні запитання до тексту: «Про що тут розпо­відається?» і «Як про це розповідається?» Бажано спря­мувати вихованців на виділення трьох основних думок: що було на початку оповідання, що — потім, чим воно закінчилося.

Учителі добре знають, як важко молодшим школя­рам готувати стислий переказ прочитаного. Це пояс­нюється тим, що багатьом легше переказати дослівно, німі виконати складну аналітичну роботу — адже треба зв'язати в один ланцюг основну думку кожної частини твору.

Сприяє цьому прийом, що дістав у методиці не зовсім звичну назву,— сортування матеріалу. Мається на увазі, що діти, працюючи над текстом, виконують аналітичні завдання. Наприклад, такі: прочитай і знайди те, що тобі незрозуміле; що тебе вразило; що найбільше сподо­балось; про що дізнався вперше, про що знаєш більше, ніж у тексті; подумай, без якого речення уривок буде незрозумілим; які слова в цій частині тексту найваж­ливіші й чому. Отже, замість бездумного перечитування відбувається читання з аналізом, тому діти сприймають текст не суцільно, а усвідомлюють його елементи, що є необхідною передумовою виділення основної думки і складання плану.

Як пояснити дітям, що таке основне, істотне? Без істот­ного предмет або явище не можуть існувати. Це те, що обов'язково йому належить. Так, море — завжди неосяж­не й солоне, берізка — білокора, зима — холодна... Отже, кожний об'єкт (слово, речення, задача) має свої певні оз­наки, за якими він розпізнається і які можуть бути обов'язковими для одного об'єкта й необов'язковими для іншого.

Складаючи план, діти також мають усвідомити, що вар­то не придумувати будь-яку назву або брати перше-ліпше речення з уривка і вважати його пунктом плану, а насампе­ред поміркувати, яку думку хотів передати письменник.

Якщо узагальнити вимоги до складання плану (між іншим, вони не втрачають свого значення протягом усьо­го періоду навчання), їх буде три: 1) до плану слід вноси­ти тільки основну думку; 2) усі пункти повинні бути тісно пов'язані за змістом; 3) чітке формулювання пунктів.

Планування має бути для учня керівництвом до певної послідовності дій. Тому, якщо план продуманий (або запи­саний), то слід вчити дітей міркувати і працювати за ним. Добрим засобом, який унаочнює об'єктивну потребу в планомірних діях, є самостійна робота учнів за техноло­гічними картками на уроках трудового навчання.


Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
37.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Конструктивістське підставу для тестів перевіряючих навички та вміння в читанні
Педагогічна діяльність і вміння
Вміння порівнювати в процесі навчання математики
Щоб музикантом бути так треба вміння
Педагогічні здібності і вміння в структурі педагогічної майстерності
Формування вміння рішення квадратних рівнянь у 8 класі
Емоційний інтелект людини і вміння керувати емоціями
Крилов І А - Щоб музикантом бути так треба вміння
Формування у дітей старшого дошкільного віку вміння розповідати
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru