Одна планета різні світи



додати матеріал


приховати рекламу

Одна планета різні світи

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Розділ 1 ОДНА ПЛАНЕТА, РІЗНІ СВІТИ

Англійський письменник Г. Уелс написав книжку під назвою "Машина часу, де головний персонаж винаходить машину часу, переміщує себе в майбутнє на тисячі років і виявляє, що знайо­мий йому колись світ став узагалі невпізнанним. Один із радян­ських космонавтів, паче той уелсів мандрівник у часі, після дев'я­ти місяців перебування на космічній орбіті також виявив, що світ змінився. Він повернувся на землю й побачив, що його країни більше нема. Доки він літав у космосі, Радянський Союз подолав путч, змінив лідерів і припинив існування. Рештки Радянського Союзу об'єднались у Співдружність Незалежних Держав. Навіть рідне місто космонавта Ленінград у певному розумінні зникло з мани, бо його було перейменовано на Санкт-Петербург.

Крах комунізму став визначною подією. У цьому столітті домі­нували три "ізми"—капіталізм, комунізм і фашизм, хоча останній існував упродовж короткого відтинку часу й закінчився з пораз­кою Німеччини, Японії та Італії у другій світовій війні. А супер­ництво між капіталізмом і комунізмом тривало сімдесят чотири роки—від більшовицької революції 1917 року до остаточного роз­паду Радянського Союзу 1991 року. Це суперництво було домінан­тою зовнішньої політики США від закінчення другої світової вій­ни. Воно втягло Сполучені Штати у дві війни, що забрали багато життів, і спричинилося до витрачання трильйонів доларів на націо­нальну оборону. Але з холодною війною покінчено, і перед світом постало питання: куди йти далі? Чи гарантує ліквідація Радянсько­го Союзу повну і всесвітню перемогу капіталізму і свободи, а чи здійсненню цих сподівань перешкодить якийсь новий "ізм"?

ТРІУМФ КАПІТАЛІЗМУ

Френсіс Фукуяма написав книжку "Кінець історії та остання людина' . Під "кінцем історії" він розуміє те, що з поразкою кому­нізму утвердилась ідеальна соціально-політична система, і далі рухатися нема куди. Він дотримується думки, що вільний ринок зародився як найефективніша система виробництва й розподілу товарів. Захід і західні ідеали перемогли, і вселюдська ідеологічна революція завершилась. За Фукуямою, людство має нині спільну долю, що почалася від Французької революції з її ідеалом свободи й рівності, а закінчилася з перемогою ліберально-демократичного ладу. На його думку, подекуди ще існуватимугь певні проблеми, як от посилення релігійного фундаменталізму, етнічні та націона­лістичні напруження, але з часом вони зникнуть . Роберт Б.Рейч у своїй книзі "Завдання народів: приготуватися до капіталізму XXI століття'^ також розглядає комунізм як справу минулого і вважає, що у двадцять першому столітті у світі переважатиме капіталі­стична економіка. Сполучені Штати ведуть перед на шляху до утвердження капіталізму в цілому світі. Після другої світової війни вони вкладали мільярди доларів у Західну Європу і допомагали створювати міжнародні фінансові інституції на зразок Міжнарод­ного валютного фонду та Світового банку. Комунізм був політич­ною й військовою загрозою аж до свого занепаду. Але й для Спо­лучених Штатів настали інші часи. Сьогодні майже кожен чинник виробництва—гроші, технологія, підприємства, обладнання—легко переміщуються через державні кордони. Ідея нового світового порядку з домінуванням Сполучених Штатів втратила сенс. У державних кордонах залишатимуться тільки люди.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ: ПЕРШИЙ ПІДХІД

Відтоді, як капіталізм став обов'язковою умовою нинішнього і майбутнього існування світу, що з чим можна порівнювати? Очевидно, що різновиди капіталізму. Приміром, їх можна порів­нювати на підставі відмінностей між індивідуалістичним англо­саксонським капіталізмом і комупітарним капіталізмом у Європі та Японії. Таке двоїсте порівняння, що грунтується на відмінності, запропонованій Джорджем С.Лоджем , лежить в основі праці Лестера Туроу "Віч-на-віч: прийдешня економічна битва поміж Японією, Європою і Америкою5. Англосаксонський варіант капіталізму панував упродовж останніх двох сторіч: Велика Британія домінувала в дев'ятнадцятому, а Сполучені Штати Америки—у двадцятому. А хто ж домінуватиме у двадцять першому? За Туроу, це буде європейський комунітарний капіталізм.

Індивідуалістичний капіталізм

Індивідуалістичний капіталізм асоціюється з працями Джона Лока й Адама Сміта. Саме Лок обгрунтував ідею про те, що право управляти мають ті, ким правлять, а не ті, хто править. Раніше, до Лока, вважалося, що право керувати має король, а не народ. Особа, за Локом, є центром суспільства і має певні невідчужувані права, серед яких і право на свою власність . Кожна' особа, за Адамом Смітом, сприяє загальному добробуту, якщо їй дозволено дбати про власні інтереси. Загальний добробут буде наслідком не благодійних мотивів, а суворої логіки вільного ринку—так званої "невидимої руки". Простіше кажучи, якщо всіх людей заохочувати до роботи на всю їхню спроможність—хай це робітники, ремісники чи службовці, то чиста пропозиція товарів і послуг, наявних для загального вжитку, буде зростати.

За Туроу, індивідуалізм у Сполучених Штатах та інших англо­саксонських країнах має різні прояви: значні відмінності в доходах, чудові підприємці на взірець Сема Волтона, швидке до­сягнення максимального прибутку тощо . Традиційною для індиві­дуалізму є відповідальність кожної особи за свій власний успіх. Життя—це конкурентна боротьба, де перемагає сильніший, а не слабший. Люди не зобов'язані бути вірними компанії—вони мають право залишити її заради роботи з вищою оплатою. І навпаки, компанії не почуваються зобов'язаними щодо своїх працівників— їх можуть звільнити з настанням скрутних часів. Ні власники, ні працівники не винні один одному нічого.

Комунітарний капіталізм

Термін "комунітарний' має низку значень, але передусім він стосується почуття задоволення від участі у спільному процесі на противагу індивідуальному. За комунітарної ідеології роль дер­жави значно розширюється: вона бере участь у стимулюванні економічного зростання і забезпеченні програм соціального захисту, а також у суспільних інвестиційних проектах на зразок професійного навчання. У таких країнах рідше змінюють місце роботи й частіше залишаються вірними працедавцям, які, у свою чергу, більше дбають про професійне перенавчання і колективну працю. Компанії опрацьовують довготермінову стратегію і часто функціонують як частина групи. Може існувати також тісна співпраця між компаніями й державою. Комупітарний капіталізм є наслідком своєрідного культурно-історичного розвитку Європи та Японії, де держава традиційно відіграє важливу роль в еконо­мічному розвиткові.

Прикладом країн комунітарного капіталізму є Німеччина і Япо­нія. У Німеччині роль держави була істотною з часів Бісмарка. Для німецьких компаній типовою є співпраця між працівниками й адміністрацією, а представники працівників є членами рад дирек­торів. Головними пайовиками німецьких компаній є німецькі бан­ки. Професійне навчання також є спільною турботою компаній та держави. В Японії головний наголос робиться на групу і відпові­дальність особи перед нею. Компанії (що включають банки) часто входять до певної групи компаній. Працівники зберігають вірність компанії, а випадки зміни місця праці дуже рідкісні. Існує співпра­ця між підприємцями і працівниками. Бізнес дбає про довготермі­нові цілі на противагу короткотерміновій максимізації прибутку.

ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ:

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД

Хоча існують певні підстави для порівняння капіталістичних систем у відповідності зі згаданим вище двоїстим підходом, автор віддає перевагу іншому підходу, що поділяє капіталістичні системи на три різновиди. Перший—це відносно вільна ринкова система Сполучених Штатів Америки, де втручання держави в економіку стало радше регулятивним, ніж розподільним9. Другий—це со­ціально-ринковий капіталізм Європи, де держава відіграє головну роль у розподілі прибутків через ретельно опрацьовані програми видатків на соціальні потреби. Третім різновидом є державно-керований капіталізм Японії та інших країн Східної Азії. Особли­вості кожного з цих різновидів капіталізму подаються в наступних розділах.

Ринковий капіталізм США

Хоча повністю вільної ринкової економіки не існує, Сполучені Штати ближчі до неї, ніж Європа чи Японія. Роль федерального уряду тут менша, ніж у інших капіталістичних країнах (хоча вона й зростатиме під час перебування при владі Клінтона). Податки та державні витрати по відношенню до валового національного продукту (ВНП) у Сполучених Штатах нижчі, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості також незначна10. Проте де­яке втручання уряду необхідне навіть у найвільніших економічних системах. Найкраще середовище для ведення бізнесу створюється там, де уряд спроможний встановити й підтримувати приватну власність, свободу підприємництва, грошей і кредитів, а також ци­вільне законодавство для вирішення приватних спорів між людь­ми. За наявності цих інститутів стає можливим утворення такої системи приватного планування, коли окремі особи, а не уряд, організовують і спрямовують виробництво товарів і послуг відпо­відно до потреб споживачів.

Соціально-ринковий капіталізм

Соціально-ринковому капіталізму на зразок німецького власти­ва розвинена система програм соціального забезпечення—від дер­жавного страхування здоров'я до грошової допомоги родинам. Цільові державні виплати становлять вищий відсоток від загаль­них урядових видатків, ніж у Сполучених Штатах Америки. Ці виплати надходять особам, котрі не дають натомість жодних товарів чи послуг—це витрати на допомогу безробітним, пільги пенсіонерам тощо. Компанії мають набагато більше обмежень у своїх стосунках із працівниками. У Німеччині принцип співвизна-чення дає робітникам право обирати своїх представників до рад директорів багатьох німецьких компаній. Вплив держави в Німеч­чині та інших західноєвропейських країнах поширюється кіль­кома шляхами—через володіння акціями приватних компаній, субсидії галузям виробництва та часткове володіння підприєм­ствами. Існує також певна довіра до економічного планування індикативного типу".

Однак приватизація скоротила державну власність у багатьох країнах, як от у Великій Британії та Мексиці.

Економічне планування може бути індикативним або імперативним. Індика­тивне планування застосовується в такій економіці, де держава визначає цілі і стимулює їх досягнення через політику податків і витрат. Імперативне планування передбачає прямий контроль держави за розподілом ресурсів.

Державно-керований капіталізм

Цей різновид капіталізму існує в Японії та інших країнах Східної Азії. У таких країнах, як Японія та Південна Корея, співпраця між державою й бізнесом далеко тісніша, ніж у Сполучених Штатах Америки і Європі, особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в економіці. Культурні відмінності між Японією та Сполученими Штатами і Європою спричинилися до утворення переважно групової форми капіталізму, що грунтується на консенсусі поміж різними япон­ськими групами, на відміну від індивідуалістичнішого капіталізму на Заході. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє—цю функцію виконують бізнесові фірми. Індикативне планування застосовується, але воно базується на консенсусі уряду та основних груп. Насамкінець, згідно з промисловою політикою, представники промисловості спільно з японським міністерством міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання стратегії, визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для вкладання капіталів.

Витрати суспільного сектора та оподаткування

Ці три різновиди капіталізму можна порівнювати, враховуючи ступінь участі держави в економіці. Два способи порівняння цієї участі грунтуються на аналізі величини відношень суспільних ви­трат до ВНП та податків до ВНП. Величина відношення витрат до ВНП показує, якою мірою відбувається переведення ресурсів із приватного в суспільне використання. Ці витрати включають за­стосування цільових державних виплат як інструменту перероз­поділу доходу від однієї групи до іншої. До них належать пільги родинам, пільги по старості, допомога безробітним, а також широ­кий спектр інших потреб, як от дороги. З іншого боку, величина відношення податків до ВНП показує, якою мірою держава кон­тролює економічні ресурси і наскільки видатки на суспільні потреби покриваються платниками державних податків. У таблиці 1.1 наведено державні видатки у відсотках від ВНП для країн, що репрезентують кожний з варіантів капіталізму. У 1990 р. найниж­чим цей відсоток був у Японії, Канаді та Сполучених Штатах, тоді як у європейських країнах—найвищим.

У таблиці 1.2 наведено відношення податків до ВНП і порів­няння різних джерел доходу для десяти провідних країн. У 1990 р. податки, виражені у відсотках від ВНП, змінювалися від 40% у Нідерландах до 14.1% у Японії. Оподаткування може призводити до перерозподілу прибутків, коли співвідношення прибутків різних груп населення після сплати податків змінюється. Такий перерозподіл настає, зокре­ма, за прогресивної подат­кової системи. Податки на прибуток становлять 52.5% федерального урядового до­ходу в Сполучених Штатах Америки, 53.7% у Канаді та 67.2% в Японії12. Внески на соціальне страхування у від­сотках від урядового доходу становили від 53.0% у Ні­меччині до 0.0% у Японії. Не­прямі податки, виражені у відсотках від загальних до­ходів центрального уряду, змінювалися від 36.6% у Нор­вегії до 3.2% у Сполучених Штатах Америки13.

ТАБЛИЦЯ 1.2. Централізовані державні надходження у відсотках від ВНП, 1990.

Країна

Податки на прибуток

Соціальне страхування

Непрямі податки

Загальні надходження

Сполучені Штати

52.5

33.9

3.2

20.1

Канада

53.7

14.2

19.6

29.0

Велика Британія

38.8

18.2

31.1

35.6

Італія

36.3

29.3

29.3

38.2

Нідерланди

27.4

39.1

22.3

49.0

Швеція

19.6

30.1

27.6

44.4

Норвегія

14.6

26.0

36.6

43.3

Франція

17.4

43.5

28.8

40.9

Німеччина

18.1

53.0

23.0

42.3

Японія

67.2

0.0

15.0

14.1

Джерело: ТЬе УУогМ Банк, \Уоі1сІ Оеуеіортепі Керогі 1991 (Меуу Уогк: Охіогй ишуегяіу Рге55, 1991), р.227.

Прибутковий податок у США насправді не є прогресивним, його максимальна ставка—31%.

Слід нагадати, що непрямі податки (як от податок з обороту) значно ширше використовуються центральним і місцевими урядами США.

Країни, перелічені в таблицях 1,1 та 1.2, належать до розвинених країн світу, і всі вони капіталістичні. Репрезентуючи всього близько 16% населення Землі, вони володіють 80% світового ВНП, а їхній середній ВНП в розрахунку на душу населення дорівнює 19 520 доларів. Це у п'ять разів більше від середньосвітового рівня і в шість разів—від рівня найбідніших країн світу (до яких належать Китай та Індія). У таблиці 1.3 подано ВНП та прибутки на душу населення найбагатших країн. Сполучені Штати мають найбільший ВНП у світі, а Швейцарія—найвищий ВНП на душу населення: 33 510 доларів у 1991 р.

Краі'на

ВНП

ВНП на душу



(млн. дол.

населення



США)

(дол.США)

Сполучені Штати





Америки

5 686 038

22560

Японія

3 337 191

26920

Німеччина

1 516 785

23650

Франція

1 167 749

20600

Італія

1 072 198

18580

Велика Британія

963 696

16750

Канада

568765

21 260

Нідерланди

278 839

18750

Швеція

218 934

25490

Норвегія

102 885

24 160


Д ж е р е л о: ТЬе \Уог1а Вапк, \Уог1сІ Валі Аііаз 1992 (ХУазпіпдІоп, П.С.: ЛУогіа Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

ненні таких економіч­них цілей, як зайня­тість, стабільність цін та зростання економі­ки. Часи невтручання з їхньою ідеєю обме­женого управиння вже минули. Держави нині є потужним визначаль­ним чинником продук­тивності праці завдяки безпосередній участі у формуванні капіталу. Державні видатки спря­мовуються також на охорону здоров'я, осві­ту й навчання робочої сили, що теж впливає

на продуктивність праці. Уряди використовують оподаткування прибутків і цільові виплати для формування справедливішого розподілу прибутків. Багато з таких урядів займаються регулю­ванням і контролем бізнесу, приміром, через антимонопольне законодавство, що розробляється для запобігання такій практиці неконкурентного бізнесу, як завищення цін. Нарешті, вони займаються соціальним регулюванням, що включає безпеку праці, охорону довкілля тощо.

Одначе більшість населення світу проживає не в розвинених капіталістичних країнах. Понад половину людства живе в найбід­ніших країнах, де щорічний прибуток на душу населення менший 500 доларів, а сумарний ВНП становить менше 6% від сумарного ВНП найбагатших країн світу (що дорівнює ВНП Великої Британії). У таблиці 1.4 наведено світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення за 1991 р.

ТАБЛИЦЯ 1.4. Світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення, 1991 р.

ВНП на душу населення (дол.сша)

Кількість країн

ВНП

(млн. дол.США)

Населення (млн. чол.1

Середній ВНП на душу насе­лення (дол.сшаі

Менше ніж 500

43

933 000

2 857

330

500-1 499

44

500 000

612

820

1 500-3499

46

2 466 000

985

2500

3500-5999

14

114 400

22

5 180

6 000 і більше

53

17 658 000

896

19 710

Світ

200

21 671 000

5372

4030

Джерело: ТЬе \Уог1а Вапк, УУоїМ Вапіс. Аііаз 1992 (УУазЬшдІ.оп О.С.: \УогМ Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

КРАХ КОМУНІЗМУ І ПЕРЕХІД ДО КАПІТАЛІЗМУ

Кінець комунізму, хоча його й передбачали деякі західні екс­перти , настав зовсім несподівано. Упродовж неповних двох років він зазнав краху в Радянському Союзі та його східноєвропейських країнах-сателітах. Політичні й економічні структури, що вважа­лися недоторканними, було розпущено, а відтак загальноприй­нятим завданням стала заміна старої соціалістичної системи рин­ковою. Економіки колишнього Радянського Союзу та Східної Європи значно поступалися економікам західних індустріальних держав. Центральне планування економіки було неефективним, а внаслідок нехтування ринкових цін, заробітних плат і процентних ставок як показників дефіциту виробництво працювало без жод­ного зв'язку з потребами споживачів. Високі виробничі затрати покривалися державними дотаціями, що приводило до марнування ресурсів. Запроваджені державою обмеження на право прийняття особистих рішень сковували ініціативу і знижували мотивацію до праці. Реформи настали, та вони були запізнілі й недостатні для збереження Радянського Союзу і Східної Європи.

Економічні проблеми трансформування

Перетворення централізованої планової економіки у вільну ринкову не буде простим, бо потрібно подолати чимало економіч­них і соціальних проблем. Виробничі комплекси країн Східної Європи та держав колишнього Радянського Союзу мають бути повністю реконструйовані й модернізовані, бо вони застаріли і вже не можуть відповідати суспільним потребам та міжнародним стандартам. Розподіл праці за старих режимів не відображав порівняльних переваг в ефективності, а був просто наслідком нав'язаної державою спеціалізації, орієнтованої на виконання урядових економічних планів. Спроби досягти самодостатності призводили до державної підтримки неефективних галузей. Отже, ціла виробнича система кожної країни мас бути модернізована і пристосована до потреб внутрішнього й зовнішнього ринків, а мо­дернізація інфраструктури має на меті сприяти виробництву і

розподілу.

Але не тільки виробничі системи та фізичні інфрасгруктури потребують змін—вони необхідні і в гуманітарній інфраструктурі, щоб подолати брак досвіду життя за умов капіталізму й ринкових інститутів. Раніше керівники державних підприємств мали при­стосовуватися лише до диктату економічних планів уряду. Але заповзятливість і приватна ініціатива мають певні типові риси, які слід вивчати. Оскільки раніше робітники мали гарантовану^роботу, у них були замалі стимули до праці з повною віддачею . Коли деякі люди матимуть успіх, відмінності в доходах збільшувати­муться. Це викликатиме заздрість, бо за комунізму ніхто, крім членів номенклатурної еліти, не міг мати набагато більше грошей від інших23.

Соціальні проблеми трансформування

Соціальні проблеми так само важкі для розв'язання, як і економічні, коли не важчі. Яскравими зразками цього є респуб­ліки колишнього Радянського Союзу та Чехо-Словаччини. Між колишніми республіками Радянського Союзу постійно відбувають­ся етнічні й територіальні суперечки, бо різні етнічні групи й далі борються між собою і відмовляються торгувати. Крім того, деякі з цих нових держав володіють атомною зброєю і можуть мати спокусу скористатися з неї. Чехо-Словаччина була утворена згідно з Версальським договором і об'єднувала два слов'янські народи-чехів і словаків. Неприязнь між цими народами триває століттями, причому чехи культурно й технічно розвиненіші, ніж словаки. Далі, в Румунії живуть угорці, які зазнають образ як чужинці. Залишається тільки гадати, чи ці розмаїті групи мають намір взаємодіяти між собою.

Способи наближення до ринкової економіки

Для перетворення централізованої планової економіки на ринкову можна скористатися кількома способами, але незалежно від обраного способу таке перетворення не буває простим. Один із них називається способом "великого удару", за якого негайно застосовуються реформи, що оздоровлюють економіку. Ціни звільняються від державного контролю, щоб їхній рівень визна­чився ринком, а грошова одиниця девальвується для досягнення рівня, який більше відповідає вартості іноземних валют. Державні дотації всіляких гатунків припиняються, процентні ставки дозволя­ється збільшувати, а державні підприємства "відпускаються на свободу" для конкуренції між собою. Заробітна плата звільняється від державного регулювання і визначається ринковими силами. Зі способом "великого удару" пов'язані такі проблеми, як високий рівень безробіття і зростання цін на товари й послуги24.

Другий спосіб, за якого зміни розтягуються в часі з метою за­побігти економічним негараздам на зразок інфляції чи безробіття, називається поступовим. Це могло б бути, наприклад, поступове підвищення під контролем держави цін на основні товари широ­кого вжитку—харчі, житло тощо. Коли якась реформа закріпи­лась і виявилася доречною, починається інша. Поступовий спосіб реформування оберігає багатьох працівників від різких змін у розподілі доходів, що відбувається за застосування "великого удару". Але цей підхід також має свої вади. Одна з них—це мож­ливість не проходити весь шлях до завершення необхідних реформ. Вільний ринок не працює, якщо велика частина еконо­міки залишається планованою з центру. Приміром, ціновий механізм не діє, коли деякі ціни звільнені, а інші залишаються контрольованими, бо виробництво тяжіє до тих сфер, де ціни не контролюються.

РЕШТА СВІТУ

Решту світу становлять країни, що не належать ні до розвиненої ринкової економіки, ні до колишнього комуністичного блоку Радянського Союзу та країн Східної Європи. Їх часто називають "третім світом", щоб відрізнити від "першого світу", або розви­нених країн, і "другого світу" колишніх країн комуністичного блоку, хоча можна сказати, що з крахом комунізму третій світ став другим. До них відносяться цілком Латинська Америка, Африка і більшість Азії, причому від украй бідних країн на зразок Ефіопії (ВНП на душу населення-120 доларів США) до нових ін­дустріальних країн (НІК), як, наприклад, Південна Корея (5400 доларів)25. Ступінь трансформації виробничих структур у цих країнах істотно різниться залежно від регіону: для африканських країн властива незначна зміна продуктивності упродовж останніх тридцяти років26, а нові індустріальні країни демонструють значні зрушення. В останніх середньорічний приріст виробництва упро­довж 1980-х рр. становив 11% на рік, що забезпечило стрімке розширення їхньої зовнішньої торгівлі .

Історія економіки свідчить, що країни можуть розвиватися швидко, і в багатьох із них темпи змін справді прискорилися. Приміром, для подвоєння обсягу випуску продукції на одного ро­бітника Великій Британії знадобилося п'ятдесят вісім років, тоді як Південній Кореї-одинадцять, а Китаю-десять28. Пояснення цього явища дає технологічний прогрес. Велика Британія подвоїла свою продуктивність праці упродовж 1780-1836 рр., а от у Південній Кореї таке зростання відбулося в 1966-1977 рр., у Китаї—в 1967-1977 рр. Технологія змінюється сьогодні набагато швидше, ніж сто років тому, тобто країни, що розвиваються, мають вільний доступ до технологій, упроваджених індустріальними країнами. Проте багато країн розвивається повільно або зовсім не розвивається. Скажімо, в Латинській Америці реальна швидкість зростання упродовж останніх двадцяти років змінилась неістотно.

Азія

Азія, цей найбільш населений континент світу, в останні чотири десятиліття продемонструвала виняткову швидкість економічного розвитку. Її ВВП на душу населення підскочив від 487 доларів у 1950 р. до 2812 доларів у 1989 р. За цим показником вона набагато перевершила Латинську Америку, Африку, Радянський Союз і Східну Європу. Але це зростання обмежене передусім регіоном східноазіатської смуги та Китаю, де країни досягли вражаючих успіхів, тоді як інші зазнали спаду. Деякі з найбідніших країн світу знаходяться саме в Азії, як от Бангладеш із її ВНП на душу населення 200 доларів у 1991 р., а також Індія й Китай з доходами на душу населення до 400 доларів. Одначе Китай, на відміну від Індії, не має релігійних, та етнічних проблем і є значно доступ­нішим для ринків Східної Азії. Отже, майбутнє китайської еконо­міки передбачається кращим.

Африка

Африка—це найбідніший континент світу. В 1991 р. із сорока п'яти країн свічу з доходами на душу населення до 500 доларів США двадцять вісім знаходились у Африці. Реальний темп зрос­тання ВНП на душу населення в багатьох африканських країнах упродовж 1980-х років спадав—скажімо, в Нігерії, найбільшій країні Африки, негативний приріст за це десятиріччя становив 3%. Збільшення кількості населення зі швидкістю, що перевищує темп економічного зростання, ускладнює проблеми більшості афри­канських країн. У Нігерії впродовж 1980-х років населення збіль­шувалось із середньою швидкістю 3.4% на рік, а реальний темп зростання знижувався з середньою швидкістю 3% . Навіть у на­багато благополучнішому Алжирі населення в ті роки зростало в середньому на 3.0% річно, тоді як реальний ВНП на душу на­селення зменшувався на 0.3%. Здається, падіння ВНП на душу населення в африканських країнах триватиме і в 1990-х роках унаслідок декількох причин, серед яких—наявність нестабільних урядів, зовнішні борги, брак освічених кадрів, сільськогосподар­ські проблеми та залежність від експорту сировинних ресурсів і кількох інших товарів.

Латинська Америка

У 1900 р. трьома найквітучішими країнами Західної півкулі були Аргентина, Канада і Сполучені Штати Америки. Аргентина, коло­нізована європейськими поселенцями, мала найвищий у Латин­ській Америці рівень життя, тож її часто називали Сполученими Штатами Півдня. Але нині Аргентина вже не є потужною еконо­мічною державою, як це було колись: її теперішній ВНП на душу населення становить приблизно десяту частку від канадського чи американського. Латинська Америка має низку своїх економічних і соціальних проблем, одна з яких—високий рівень зовнішнього боргу багатьох країн. Десять із п'ятнадцяти країн світу з най­більшим зовнішнім боргом—латиноамериканські . Скажімо, зов­нішній борг Перу становить 65% від її сукупного ВНП, а Арген­тини—62% . На сплату відсотків за своїми боргами ці країни мусять спрямовувати більшість своїх ресурсів, і для інвестицій їх не вистачає. Для багатьох латиноамериканських країн головним джерелом їхньої конкурентної переваги залишається сировина (прикладом є нафта Венесуели). Тим часом у всіх країнах Латин­ської Америки переважає негативний темп росту реального ВНП на душу населення.

ГЛОБАЛІЗМ ТА РЕПОНАЛІЗМ

Глобалізм та регіоналізм дві головні тенденції сучасного світу. Рушійною силою світової економіки є технологічні нововведення, вони не мають національного забарвлення. Кожна з розроблених технологій швидко стає ходовим міжнародним товаром. Глобалі-зований ринок товарів і послуг теж є наслідком новітніх техно­логічних розробок, що істотно зменшили витрати на міжнародні перевезення й комунікації, а міжнародна торгівля промисловими товарами розширилася завдяки тенденції до зближення доходів на душу населення і структури попиту в індустріальних країнах. Відбулася також .глобалізація фінансових ринків, причому об'єд­нання заощаджень стало світовим, а фінансові посередники не визнають міжнародних кордонів. Нарешті, компанії, що вироб­ляють конкретний продукт, щораз більше зважають на переваги міжнародного розміщення і щораз менше дбають про внутрішнє виробництво.

Одночасно з тенденцією до глобалізації існує й протилежна—до регіоналізації. Відбувається процес формування трьох головних економічних сфер. Перша з них Північноамериканська угода про вільну торгівлю (ПАУВТ), що її уклали Сполучені Штати, Канада і Мексика. ПАУВТ забезпечуватиме спільний ринок країн з майже 350-мільйонним населенням і сумарним ВНП близько 6.5 трлн. доларів США. Ще одна—це Європейське Співтовариство, до якого належать дванадцять країн із сумарним населенням близько 350 млн. чоловік та ВНП майже 5.5 трлн. доларів . Нарешті, існує східноазіатський регіон, що переживає швидке економічне піднесення і, як очікується, невдовзі стане суперником Північної Аме­рики та Європи. Японія є економічною наддержавою, але має життєво важливі економічні й політичні стосунки з іншими краї­нами цього регіону, в тому числі з Китаєм.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Двома найбільшими торговельними партнерами США після Япо­нії є Канада й Мексика. Їхній сумарний експорт до США 1991 р. оцінюється в 122.4 млрд. доларів . Чверть усіх експортно-імпорт­них операцій США 1991 р. відбувалися саме з цими двома краї­нами. Поза тим, Канада й Мексика важливі для США як місця прямого закордонного інвестування, що триває впродовж ниніш­нього століття. Існує також певний потік канадських інвестицій до Сполучених Штатів. Недавня лібералізація умов для іноземного інвестування в Мексиці призвела до зростання ділових інвестицій США в цій країні, передусім у переробні підприємства уздовж спільного кордону. Певною мірою ПАУВТ стало наслідком утво­рення Європейського Співтовариства, котре неодмінно розширю­ватиме коло своїх можливих торговельних партнерів, щоб охо­пити, крім власних членів, ще й країни Східної Європи, а також ті країни Західної Європи, що не є наразі членами Співтовариства (цілком імовірно, що деякі компанії США та Канади не будуть допущені на цей ринок). Проте, на відміну від Європейського Співтовариства, США, Канада й Мексика не посгупатимуться національним суверенітетом на користь якогось регіонального органу, не буде також і спільної грошової одиниці.

Європейське Співтовариство

Європейське Співтовариство складається з дванадцяти країн, між якими передбачається забезпечити вільний рух товарів, послуг, людей і робочої сили. Найбільші члени Співтовариства— Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія з сумарним ВНП 4.8 трлн. доларів США, найменший—Люксембург із населенням 400 тис. чоловік і ВНП 12 млрд. доларів. Якщо все йтиме за пла­ном, то буде впроваджено єдину валюту й утворено європейський Центральний банк. Залишається тільки чекати, чи країни—члени Співтовариства діятимуть як одне ціле, чи в ньому домінуватиме Німеччина. Тертя між цими країнами можливі, якщо хтось вигра­ватиме, а хтось програватиме від членства. Бізнесові чи суспільні групи, що почуватимуться ущемленими внаслідок економічної інтеграції, звертатимуться до своїх урядів по допомогу. За умов ринку з вільним переміщенням робочої сили деякі регіони Європи ризикують залишитися без населення.

Східна Азія

Східноазіатський блок утворюють Японія і так звані "малі дра­кони" Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. На пери­ферії цієї групи перебувають Китай, Малайзія, Індонезія і Таїланд. У цьому регіоні спостерігаються найвищі у світі темпи еконо­мічного зростання. Впродовж останнього десятиліття середньо­річний приріст ВНП становив 10% у Південній Кореї та 7% у Син-гапурі, а Японія спільно з "малими драконами", що їхнє населення становило приблизно 200 млн. чоловік, мали загальний ВНП в сумі 3.2 трлн. доларів США. Становлячи лише 4% населення світу, цей блок дає 18% світового експорту. Японія, ця найбагатша країна світу, стала провідним фінансовим центром, де містяться найбіль­ші банки та біржі цінних паперів. Проте з урахуванням того, як Японія до і під час другої світової війни поводилася з іншими країнами Східної Азії, утворення тут тривкого торговельного блоку малоймовірне.

ПІДСУМКИ

Раптовий крах комунізму як економічної та політичної системи зробив капіталізм безальтернативпим для цілого світу. Перехід від комунізму до капіталізму буде важким і болісним. Радянський Союз, що був головним військовим суперником Сполучених Штатів, більше не існує—його замінили незалежні країни і вільне утворення під назвою Співдружність Незалежних Держав, трив­кість якого непевна. Східна Німеччина возз'єдналась із Західною, а решта країн Східної Європи більш чи менш упевнено стали на шлях демократії й капіталізму. Дехто висуває постулат про те, що історія завершується і настає новий світовий порядок, побудо­ваний на ідеалах ліберальної демократії й вільної ринкової економіки. Проте історія далека від завершення—нова змагальна фаза щойно починається.

Сьогодні існує кілька форм капіталізму. Згідно з одним підхо­дом до розрізнення цих форм порівнюються індивідуалістичний різновид капіталізму, що його репрезентують Сполучені Штати, Канада і Велика Британія, з комунітарним капіталізмом, представ­никами якого є Європа і Японія. Індивідуалістичний капіталізм є конкурентною системою, де окремі особи й компанії борються за успіх і де присутній елемент філософії соціального дарвінізму:

виживає найпристосованіший. Комунітарний капіталізм є систе­мою, де в центрі уваги знаходиться передусім група людей і де особа чи компанія досягають успіху як члени команди. За іншим підходом до розрізнення форм капіталізму постулюються три його різновиди—індивідуальний, що його представником є Сполучені Штати, соціально-ринковий на зразок капіталізму в Німеччині та Західній Європі, а також притаманний Японії державно-керований капіталізм. Саме такий троїстий підхід використовуватиметься в цій книжці.

Дев'ятнадцяте століття відзначалося британським домінуванням, а двадцяте належить Сполученим Штатам. А хто пануватиме в двадцять першому? Чи це буде Японія (провідна світова держава-кредитор), чи Європа, чи Сполучені Штати? Світ став глобальні­шим і регіональнішим заразом. Світова економіка і фінансові ринки стали значно інтегрованішими, збільшуючи цим взаємоза­лежність народів. Водночас переважну частину світової торгівлі здійснюють три регіональні блоки—Північна Америка, Європа та Японія. Але при цьому на узбіччі залишається більшість населення світу, яке живе у країнах, що розвиваються або є слаборозвине-ними і зосереджені в Африці, Азії та Латинській Америці. Чи буде й далі збільшуватись розрив між багатими й бідними країнами?

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. У чому полягає різниця між індивідуалістичним капіталізмом і комунітарним?

2. Розгляньте різновиди капіталізму—американський ринковий, соціально-ринковий і державно-керований.

3. Які існують можливі шляхи порівняння різних форм капіта­лізму?

4. За якими показниками можна порівнювати багаті й бідні країни?

Розділ 1. Одна планета, різні світи 41

6. Історія економіки свідчить про можливість швидкого роз­витку країн. Розгляньте це. Дайте приклади.

7. Як економіку з централізованим плануванням можна перетво­рити на ринкову?

8. Чому комунізм зазнав краху?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Сеігоп, Магііп, апа олуєп Оауіев. Сгуаіаі СІоЬе: ТІїе Науеч апсі Іїіе

Науе-Моіи оі іііє Ме-пг УУогШ Огсіег. Ме\у Уогк: Зї.Магііп'в Ргеза,

1992. РиЬиуата, Ргапсіз. ТІїе Епсі ої Нініогу апсі іїіе Базі Мап. Непу Уогк:

Вааіс Воокв, 1991. КиПпег, КоЬегІ. ТАе Епсі ої Ьвізвег Раіге. Мелу Уогк: АІГгеа А.КпорГ,

1991. Ьоаде, Сеогде С. РегезігоИіа Іог Атегіса. СатЬгіде: НагуагсІ

ипІУеГЗІГу РГЄ58, 1991.

Кеісп, КоЬегІ В. ТЛе УУогІі оґ Маііопв. Не\у Уогк: АІГгеа А.КпорГ,

1991. "Кеіпуепі.іпд Атегіса: Мееипд Ще Ме\у СЬаПепдея ої а СіїоЬаІ

Есопоту", Вивіпет-і УУееіс (МоуетЬег 1992). Тпиголу, Ьеаіег. Неасі Іо Неасї: ТІїе Сотіпд Есопотіс ВаШе Атопд

^арап, Еигоре, апсі Атегіса. Не\у Уогк: \Уі11ат могго\у, 1992. "То^ага а Розісоттипізі УУогіа", РгоЬІетя оґ Соттипізт, УоІ.ХІЛ

(Лапиаіу-Аргії 1992). ипііеа Маїіопв. СІоЬаІ Оиііооіі 2000. Нелу Уогк: ипііесі Маїіспй

РиЬІісаїіопв, 1991. УУогІсІ Вапк. И/ог/с? Оеуеіортепі Кєрогі 1992. Не\у Уогк.: ОхГога

ипіуегйіїу Рге88, 1992.

Розділ 2

РИНКОВІ МЕХАНІЗМИ _ І КАПІТАЛІЗМ

Фундаментальною дилемою кожної економічної системи є брак ресурсів по відношенню до потреб. В кожній системі необхідно приймати рішення щодо того, як можна вкласти наявні ресурси у виробництво і як слід розподілити прибуток, одержаний від ви­робництва, серед різних чинників, задіяних у ньому—капіталу, праці, землі. Людські потреби якщо й не безмежні, то принаймні постійно зростають, але товари й послуги, що можуть їх задо­вольнити—ні. Так само обмежені й чинники виробництва, від яких залежить продукування бажаних товарів і послуг. Ці чинники зви­чайно мають альтернативні варіанти використання при вироб­ництві низки різних товарів і послуг. Система повинна розмістити обмежені виробничі ресурси, що мають альтернативне застосу­вання, для задоволення широких і дедалі більших потреб людей.

Великі суми капіталу були б недосяжні для виробництва, якби не існував процес заощадження і формування капіталу. Цей про­цес загалом однаковий у всіх типах економічних систем. Він не може відбуватися, якщо наявні виробничі ресурси недостатні для забезпечення вищого над злиденний життєвого рівня людей у да­ній системі. Якщо цей процес здатний відбуватися, то він прямо чи опосередковано заохочує до витрачання частини грошових прибутків, одержаних в економіці, передусім на засоби вироб­ництва, а не на споживчі товари. В немонетарному розумінні процес збереження і формування капіталу включає вкладання частини виробничих ресурсів країни передусім у виробництво засобів виробництва, а не товарів широкого вжитку. Вартість придбання засобів виробництва однакова в усіх економічних системах і на сьогоднішній день не пов'язана з якістю споживчих товарів і послуг, що їх можна було б виробити, застосовуючи ці чинники виробництва.

Суспільства мають загалом безліч шляхів організації та вико­нання своїх виробничих і розподільних функцій. В економічному й політичному відношеннях існує ціла низка можливих варіантів— від вільного капіталізму до тоталітарного комунізму. Економіка сьогоднішніх Сполучених Штатів Америки у жодному разі не є представником чистого капіталізму без обмежень. Скоріше це змішана економічна система: існують державні підприємства, значне урядове регулювання і контроль та багато інших елементів, що перешкоджають нестримній дії ринкових сил. Однак для ро­зуміння роботи капіталістичної системи слід знати дещо про її інституційні механізми. З практичної точки зору інсгитуційний механізм—це практика, традиція або звичай, що є матеріальним і стійким елементом у житті чи культурі якоїсь організованої групи. Економічні інститути—це засоби реагування на певні економічні та соціальні явища за певних економічних обставин. Деякі еконо­мічні інститути засновані на традиціях, а інші вводяться формаль­но через законодавчі акти.

КАПІТАЛІЗМ ЯК ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Капіталістична економічна система характеризується багатьма інсгитуційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У Сполучених Штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництва, конку­ренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й об­межене управління. Кожен із цих механізмів ми розглянемо детальніше.

Приватна власність

За капіталізму існує приватна власність на чинники виробниц­тва землю, працю, капітал. Існують також певні права, пов'язані з власністю. Особа має право набувати власність, витрачати або контролювати, купувати чи продавати, дарувати та успадковувати її. Вважається, що володіння приватною власністю сприяє нако­пиченню заощаджень і багатства та заохочує до приватної ініці­ативи і працьовитості, які розглядаються як необхідні для еконо­мічного прогресу.

Однак на приватну власність поширюються певні обмеження. На практиці навіть за умов капіталізму права власності часто обмежуються діями соціальних груп чи урядових структур. До того ж значною частиною приватного багатства капіталістичних систем, у тому числі й у Сполучених Штатах, володіють частіше не особи, а бізнесові фірми. Сьогодні в капіталістичній системі значна частина майна перебуває у громадській власності, і право виключного розпорядження цим багатством має певна група осіб завдяки відповідним політичним механізмам.

Мотивація до прибутку

Все розмаїття товарів, що виробляються в умовах економіки, побудованої на ринкових засадах, завдячує передусім менеджерам бізнесових фірм чи окремим підприємцям. Вони безпосередньо відповідають за перетворення ресурсів на продукцію і визначають, якою буде ця продукція, спираючись на дії споживача на ринку. Мотив прибутку—це провідна зоря, що спонукає менеджерів виробляти товари, які можна продати за цінами, вищими від затрат на виробництво, У приватному підприємництві прибуток необхідний для виживання, бо це заробіток власника капіталу. Кожний, хто виробляє речі, що прямо чи опосередковано не приносять прибутку, раніше або пізніше стане банкрутом, втра­тить власність на засоби виробництва і перестане бути само­стійним виробником. Іншого варіанта бути не може. Можна ска­зати, що капіталізм використовує прибутковість як тест щодо того, варто чи ні виробляти той чи той товар, і якщо варто, то в якій кількості.

Система ціноутворення

Вважається, що за капіталізму люди й фірми у більшості ви­падків приймають економічні рішення на підставі цін, цінових співвідношень та зміни цін. Функція цін полягає в забезпеченні роботи механізму координації для мільйонів децентралізованих приватних закладів виробництва і розподілу. Ціни, що панують на ринку, визначають якість і різноманітність товарів і послуг, які вироблятимуться, та спосіб, у який їх розподілятимуть. Зміна цін слугує регулятором кількості товарів і послуг, призначених для ринку.

Ціновий механізм. Саме завдяки механізмові цін обмежені ре­сурси використовуються на різноманітні потреби. Взаємодія між системою цін та пошуком прибутку сприяє підтриманню прий­нятного рівня економічних помилок. Прибуток, що залежить від ціни продажу товару та витрат на його вироблення, показує ви­робникам, що люди купують. Галузь, продукція якої диктує високі ціни відносно затрат, притягує виробників, натомість низькі ціни відносно затрат стримують виробництво, відштовхуючи вироб­ників.

Формування ціни. Попит і пропозиція у вільноринковій еконо­міці визначають ціну, за якою купується чи продається товар. По­пит створює споживач, що виявляє бажання придбати товар, ви­ражене через готовність заплатити за нього гроші на ринку. Рин­ковий попит—це сума попитів усіх осібних споживачів на окремі товар чи послугу: що вища ціпа, то менша кількість їх користу­ється попитом, і навпаки.

Пропозиція виходить від виробника це кількість товару чи по­слуги, яку він готовий запропонувати за будь-яку визначену ціну. Ринкова пропозиція є сумою всіх пропозицій, що їх можуть за­пропонувати на ринку окремі виробники за всі можливі ціни упродовж визначеного періоду. Існує пряма залежність між рин­ковою пропозицією та ціною: що вища ціна, то більшою є пропо­зиція товарів чи послуг, що їх можуть постачити.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ціну товару чи послуги па ринку. Рівноважна ціна—це ціна, за якої кількість, що на неї є попит, зрівнюється з тією, що пропонується. Це саме та ціна, що оздоровлює ринок. За будь-якої ціни, вищої за рівноважну, пропо­зиція перевищує попит, і ціна мусить падати. За ціни, нижчої за рівноважну, попит перевищує пропозицію, і ціпа мусить зростати. У поданому прикладі рівноважна ціпа становить 3 долари за 1 фунт:

Ринковий попит (фунтів)

Ціни за фунт (доларів)

Ринкова пропозиція (фунтів)

180

0.50

40

140

1.00

50

100

2.00

65

80

3.00

80

60

4.00

100

40

5.00

120


Сили попиту і пропозиції, діючи через ціновий механізм, мо­жуть подавати ефективні сигнали ринкові. Приміром, збільшення попиту означає, що покупці будуть готові придбати більше, ніж досі, за довільною ціною. Наслідком збільшення попиту за умов збереження пропозиції було б зростання ціни. Збільшена ціна спонукала б виробників пропонувати більше, тобто кількість зро­сла б теж. Зменшення попиту мало б зворотний вплив.Навпаки, наслідком зростання пропозиції за умов збереження попиту було б зниження ціни. Нижча ціна привела б до збільшен­ня кількості куплених товарів чи послуг. Зменшення пропозиції мало б зворотну дію: споживачі змушені платити більше за меншу

кількість товарів чи послуг.

Рисунок 2.1 ілюструє встановлення цін і обсягу випуску това­рів чи послуг на вільному ринку. Вони визначаються перетином лінії попиту і пропозиції. Рівноважна ціна—/зо, пропонована кіль­кість - до. За кожної ціни понад ро пропонована кількість переви­щує ту, на яку є попит, і ціна падатиме. За кожної ціни, меншої ро. попит перевищує пропоновану кількість, і ціна зростатиме.

Збільшення попиту до Д за постійної пропозиції дасть зрос­тання і цін, і кількості. Новою рівноважною ціною стане рі, а кількість зросте до уі. Збільшення попиту до Д може привести і до зростання пропозиції (лінія пропозиції зміщується вправо), якщо виробники зреагують на потенційно вищі прибутки. Нові виробники вийдуть на ринок, сюди ж будуть переміщені ресурси з інших галузей у сподіванні більшої норми прибутку .

Якщо, приміром, прийом студентів до місцевого коледжу збільшується, буде рости і попит на житло. Місцеві мешканці будуть готові здавати в оренду більше квартир, і наявне житло буде повністю використане. Квартирна плата зросте, і хтось вирішить будувати квартири для студентів. Пропозиція житла збільшиться, бо наявні ресурси пепемістяться v житлове будівництво.

Свобода підприємництва

Іншим засадничим інститутом капіталізму є свобода підприєм­ництва. Вона стосується загального права кожної особи займатись економічною діяльністю в будь-який спосіб, що її приваблює. Проте існують певні обмеження на вибір різновиду діяльності: не можна займатися тим, що в суспільстві вважається аморальним (приміром, дитяча порнографія) чи може завдати шкоди іншим (як от керування автомобілем у стані сп'яніння). Що ж до ролі держа­ви, то вона має забезпечити права особи на вільне пересування до кожного регіону країни, працю на будь-якій обраній посаді, по­шук і створення ділової одиниці практично в довільній галузі за­конної економічної діяльності. Припускається, що на підставі порівняння ринкових індикаторів—ціни й собівартості ця особа здатна сама обрати ту галузь діяльності, яка обіцяє принести зиск. Інститут приватної власності забезпечує суспільну підтримку, не­обхідну для використання і регулювання чинників виробництва, важливих для обраного напряму діяльності.

Теорія, що пояснює існування свободи підприємництва, має цілком очевидне соціальне значення: особи, обираючи собі галузі економічної діяльності, де вони досягнуть найбільшого успіху з точки зору власного зиску, заразом обиратимуть галузь, у якій вони, ймовірно, принесуть найбільшу користь суспільству.

Конкуренція

За умов існування інститутів приватної власності та свободи підприємництва, а також браку ресурсів і ринкових можливостей розмістити їх спроби людей забезпечити власну економічну ви­году приводять до конкуренції. Конкуренція є принципово необ­хідною частиною системи вільного підприємництва. Впевнені в собі люди в економічному житті мають боротись і змагатися за винагороди—добру роботу, високу платню, бажані товари й по­слуги, забезпеченість у старості. В конкуренції присутній елемент соціального дарвінізму: життя—це конкурентна боротьба, в якій на вершину дістається найсильніший щодо спроможностей.

Слово "конкуренція', зрозуміла річ, одне з "хороших" в аме­риканському словнику. З раннього віку школярам доводять, що прикметною рисою історичного успіху економічної системи США є конкуренція, а інші економічні системи менш ефективні знач­ною мірою через брак цього магічного складника, що притаман­ний нашій економіці в такому особливому й неповторному кон­тексті. Нічого дивного, отже, немає в тому, що законодавство й неписані правила нашої правової системи залучені до активної підтримки конкурентної системи.

Вважається, що конкуренція в ринковому середовищі прино­сить безумовну користь; Конкурентний ринок буде:

1. Сприяти ціновому механізмові реально відбивати попит і собівартість, а відтак максимізувати ефективність використання капіталу й інших ресурсів.

2. Заохочувати удосконалення продукції та довготермінове ско­рочення собівартості.

3. Приводити до справедливого розподілу реального доходу.

4. Забезпечувати для споживачів значне розмаїття альтернатив­них джерел пропозиції.

Індивідуалізм

Індивідуалізм належить до низки інституційних цінностей, що притаманні капіталізмові. Крім того, існує соціальний дарвінізм:

життя—це конкурентна боротьба, в якій виграє сильний, а слаб­кий програє. Індивідуалізм теж породжує конкуренцію, яка в по­єднанні з соціальним дарвінізмом має забезпечити певну гарантію прогресу завдяки невблаганному процесові еволюції. Індивідуалізм пов'язаний також із рівністю можливостей, тобто з правом кожної особи досягти успіху чи зазнати поразки коштом власних зусиль.

Інститути володіння приватною власністю та індивідуалізму пов'язані між собою з двох точок зору. Володіння приватною власністю, по-перше, стимулює особисту ініціативу, мета якої— досягнення успіху через конкуренцію й тяжку працю, по-друге, надає певну гарантію захисту прав особи від втручання з боку держави. Це означає, що необхідним реквізитом індивідуалізму є обмежена роль держави. Кожна особа повинна мати зверхність над державою, що є уявним утворенням, складеним з окремих людей, котрі вважаються представниками її членів. Отже, ідея індивідуалізму може бути охороною від державної тиранії.

Суверенітет споживача

Важливим інститутом капіталістичної ринкової економіки є су­веренітет споживача, оскільки споживання вважається головною підставою для економічної активності. Як зауважив Адам Сміт, "споживання—це єдина й кінцева мета кожного виробництва, а інтерес виробника має бути присутнім остільки, оскільки це потрібне для задоволення інтересу споживача" . Суверенітет спожи­вача передбачає, зрозуміла річ, існування конкурентної ринкової економіки. Споживач має право "голосувати" своїми грошима, пропонуючи їх більше за продукти, що мають більший попит, і менше, якщо попит відсугпій. Зміни пропозиції та попиту відбува­ються у відповідь на те, як споживач витрачає свої гроші.

Змагаючись за долари споживача, виробник буде більше випус­кати такої продукції, що користується попитом, а ціни на неї ви­щі, і менше такої продукції, що не має попиту, а ціни на неї нижчі. Виробництво є засобом, а споживання—метою. Виробник, котрий успішно задовольняє запити споживачів, винагороджується вищим грошовим прибутком, що дає йому змогу знову купувати товари й послуги, необхідні для його діяльності. З іншого боку, виробник, котрий не відгукується на потреби споживачів, не зможе довго залишатись у бізнесі.

Свобода вибору поєднана з суверенітетом споживача. Справді, свобода вибору—найкращий захист для ринкового механізму, а заразом вона оберігає споживачів у капіталістичній економіці. Споживачі можуть вільно прийняти чи відкинути все, що вироб­ляється в ринковому середовищі. Споживач—це король, бо виробництво зорієнтоване врешті-решт на задоволення його по­треб. Свобода вибору гармонує з економікою, що в неї не втру­чається держава. При цьому припускається, що споживачі здатні приймати доцільні рішення, а це припущення має сенс в економі­ці, де панує велика кількість покупців і продавців. Позаяк роль держави незначна, рішеннями споживача щодо придбання управ­ляє принцип "кавеат египтор", тобто "хай покупець остерігається".

Протестантська трудова етика

Протестантська трудова етика походить від протестантської Реформації сімнадцятого століття й асоціюється з релігійним ре­форматором Джоном Кальвіном. Кальвін проповідував доктрину спасіння, що узгоджується, як виявилось пізніше, із засадами ка­піталістичної системи3. За Кальвіном і міністрами-пуританами ранньої Нової Англії, тяжка праця, ретельність і ощадливість—це земні ознаки того, що люди повністю використовують таланти, даровані їм всевишнею волею Бога. Прощення асоціюється з досягненням на цій землі. Отже, праця й економічна вигода набули морального значення. З цієї точки зору праця—це добро для душі, а винагороди на цій землі приходять до тих, хто най­більше трудиться. Більще того, спасіння на тому світі є винагоро­дою, що безпосередньо залежить від внеску, зробленого помер­лою людиною впродовж її життя.

Кальвіністська доктрина праці і спасіння стала невід'ємною час­тиною ідеології капіталізму. Важка праця купців і торгівців часго приносить доходи, заощадження яких веде до накопичення і вкла­дення капіталу. Ощадливість—це сутність протестантської тру­дової етики. З появою ідей Адама Сміта про скупість (чи помір­ність) та Нассау-старшого про стриманість було встановлено, що ощадливість примножує майбутню продукцію і завдяки зацікав­леності сама собі забезпечує винагороду.

Протестантська трудова етика, привнесена в американське су­спільство в XIX столітті, сприяла заохоченню економічно компе­тентних і покаранню некомпетентних і неамбітних. Праця стала осердям американського життя. Більшість промислових капіталіс­тів належать до фундаменталістських протестантських церков. Джон Д. Рокфеллер, що став найбагатшою людиною сьогодення, відносить свій успіх до "божої слави". (Скептики, проте, припису­ють його успіх більш земним чинникам, аніж Божа благодать4.)

Обмежене управління

Вже чимало років панує ідея про те, що в капіталістичній си­стемі, хоч як би вона була організована, держава має дотриму­ватися принципу невтручання в економічну діяльність. Тобто дії держави повинні обмежуватись виконанням кількох загальних функцій для добра всіх громадян, а управляти економічною діяльністю приватних осіб чи втручатись у неї їй не слід. Принцип невтручання виходить із припущення, що люди розумніше і краще захищають свої власні інтереси, ніж це могла б робити будь-яка держава . Інтереси окремих осіб тісно пов'язані з інтересами цілого суспільства, а державі слід лише забезпечити таке оточення або довкілля, в якому люди можуть діяти вільно. Тобто вважа­ється, що держава повинна брати на себе тільки ті функції, що їх не можуть виконувати окремі особи: гарантувати національну оборону, підтримувати законність і порядок, налагоджувати дип­ломатичні відносини з іншими країнами, будувати дороги, школи та інші громадські споруди.

В економіці, побудованій на ринку й вільному підприємництві, конкуренція вважається скоріше добром, аніж злом. Розумне ви­користання ресурсів у системі вільного підприємництва гаранту­ється вже тим, що фірма, котра робить це неефективно, прямує до розорення. Якщо ринок повинен функціонувати ефективно, він має діяти вільно. Коли присутнє втручання в будь-якій формі, не­має дієвого механізму для вилучення неефективних підприємств. Однак у капіталістичних країнах держава завжди до певної міри бере участь у бізнесовій діяльності. Уряд Сполучених Штатів від самого початку був зацікавлений у сприянні виробництву і досить давно прийняв тарифні закони, щоб захистити інтереси американ­ського бізнесу. Для сприяння розвиткові каналів, доріг і залізниць було надано субсидії, що виявилися дуже корисними для бізнесу.

РОЗПОДІЛ ПРИБУТКІВ У КАПІТАЛІСТИЧНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Після того як товари й послуги вироблені, наступним важли­вим питанням у кожній економічній системі е те, в який спосіб вони мають бути розділені або розподілені серед окремих спожи­вачів у цій економіці. Розподіл доходу пов'язаний не з процесом переходу фізичних товарів і послуг від виробників до споживачів, а з розподілом національного доходу—найперше у грошовому вимірі, а далі у вигляді товарів і послуг—серед власників засобів виробництва—землі, праці та капіталу.

Розподіл доходу в ринковій економіці грунтується на інституцій-них механізмах, як от механізм ціноутворення, що властиві для цього різновиду системи. Попит на кожний засіб виробництва по­ходить від попиту на товари, що їх цей засіб допомагає виробляти. Високі ціни призначаються на рідкісні засоби виробництва, а низькі—на поширені. Прикладом є винагорода за працю: робітни­ки рідкісної щодо попиту кваліфікації одержують високий дохід, а ті, котрі мають недефіцитну кваліфікацію, ні. Професійні футбо­лісти і бейсболісти одержують високу платню, бо вони володіють т рідкісним талантом, і люди готові платити гроші, аби побачити їхню гру.

Вимірювання нерівності в доходах

Існують різні міри нерівності доходів, як от крива Лоренца, ко­ефіцієнти Джині та Парето, з-поміж яких найуживанішою є пер­ша. Для побудови кривої Лоренца, початковою ідеєю якої є припу­щення про рівність доходів, використовується арифметична шкала. Рівність щодо розподілу доходів досягається, коли кожен їх одер­жувач дістає свою пропорційну часгку загального доходу. Якби прибутки розподілялися строго однорідно, то нижні 20% одержува­чів доходу дістали б саме 20% загального доходу; нижні 80% одер­жали б рівно 80%, а верхні 20%—лише 20% доходу. Тобто в методі Лоренца крива абсолютної рівності має бути насправді прямою лінією, що зростає зліва направо під кутом 45°, показуючи, що 20% тих, хто одержує доходи (горизонтальна вісь), мають 20% дохо­ду (вертикальна вісь), 40% одержувачів — 40% доходу тощо.

Крива Лоренца показана на рис. 2.2: пряма лінія ОАР є лінією

РИС.2.2. Крива Лоренца.

Розділ 2. Ринкові механізми і капіталізм 53

повної рівності, а лінія ОВР крива Лоренца показує відхід від рівності: що далі ОВР від ОАР, то більшою є нерівність. Але у ви­користанні кривої Лоренца як міри розподілу податків є деякі вразливі місця. Передусім, розглядаючи криву, не можна сказати, наскільки нерівномірним є розподіл податку. Внаслідок викори­стання відсотків залишається прихованим число суб'єктів одер­жання доходу в різних прибуткових групах. Правдою є й те, що нахил кривої в різних точках дає не більше інформації, ніж сама крива. Але, з іншого боку, крива Лоренца є прекрасним інстру­ментом для наочного показу нерівності в розподілі доходів. Вона може також ілюструвати, як зміни податків та урядових витрат відіб'ються на розподілі доходів.

Існує можливість уникнути необхідності покладатись виключно на візуальне порівняння кривих Лоренца для одержання висновків щодо варіантів поділу прибугків. Для діаграми Лоренца існує ко­ефіцієнт концентрації Джині, що дорівнює відношенню площі між діагоналлю і кривою Лоренца та загальною площею під діаго­наллю, Для строго рівномірного розподілу цей коефіцієнт дорів­нює нулеві. Величина коефіцієнта Джині пов'язана з увігнутістю кривої Лоренца: що більша увігнутість, то більший коефіцієнт. Однак за своєю суттю він є усередненим і нічого не говорить про те, як визначити ступінь нерівності в різних секторах розподілу

доходу.

В таблиці 2.1 подано розподіл доходів домашніх господарств за квінталями для кількох ринкових економік. Повна рівність щодо

ТАБЛИЦЯ 2.1. Відсоткова частка доходу домашніх господарств за квінталями для окремих ринкових економік.

Країна

Рік

Нижній

Другий

Третій

Четвертий

Верхній





квіїтгаль

квінталь

квіїтгаль

квінталь

квінталь

Велика Британія

1979

5.8

11.5

18.7

25.0

39.5

Японія

1979

8.7

13,2

17.5

23.1

37.5

Канада

1985

5.7

11.8

17.7

24.6

40.2

Німеччина

1984

6.8

12.7

17.8

24.1

38.7

Франція

1979

6.3

12.1

17.2

23.5

40.8

Сполучені













Штати

1985

4.7

11.0

17.4

25.0

41.9

Швеція

1981

8.0

13.2

17.4

24.5

36.9

Італія

1986

6.8

12.0

16.7

23.5

41.0

Австралія

1987

4.4

11.1

17.5

24.8

42.2

розподілу доходу означала б, що кожний квінталь відповідає 20% доходу. Жодна країна не підійшла близько до такої рівносгі.

Колишні великі соціалістичні країни не наведено в таблиці 2.1. Дані про них, на противагу ринковим економікам, поданим у таб­лиці, могли б навести на думку про рівномірніший розподіл при­бутку, особливо напередодні краху комунізму. Проте в цих кра­їнах існував розрив між риторикою і реальністю, тобто між ло­зунгами про рівноправність і фактами про особливі привілеї для вузького кола еліти. Серед цих привілеїв були, окрім іншого, авто­мобілі, дачі, а також спеціальні магазини, де представники служ­бовців, науковців, спеціалістів та інші члени еліти могли купити продукцію, недоступну простим робітникам.

Джерела доходів

У ринковій економіці існують два джерела доходу: 1) трудовий дохід робітників і службовців у вигляді заробітної плати, а також тих, хто працює не за наймом; 2) дохід від власності. Власність може виступати як сукупність претензій на вартість багатства, в тому числі на природні ресурси, капітал і споживчі товари трива­лого користування. В капіталістичній економіці претензії на влас­ність мають складну структуру. Претензії на багатство, що ним володіють корпорації, можуть бути у вигляді простих чи приві­лейованих акцій, корпоративних облігацій, а також векселів і застав. У структурі національного доходу трудовий дохід скла­дається із заробітних плат і підприємницьких доходів, тоді як дохід із власності має форму рент, процентів і прибутків. Отже, в капіталістичній системі існує докорінна відмінність між трудовими і нетрудовими доходами.

Розподіл доходу і і гранична продуктивність ,

Найповніша теорія, що обґрунтовує розподіл прибутків у рин­ковій економіці, містить концепцію граничної продуктивності. Ця концепція може бути застосована при розподілі як трудового доходу, так і доходу з власності. За умов конкурентного середо­вища прибутки окремих осіб визначаються: 1) обсягом ресурсів, якими вони можуть розпоряджатися; 2) ринковою оцінкою цих ресурсів. Тому дохід робітника наближений до розміру, що ви­значається пропозицією і попитом, так що одержаний дохід до­рівнює величині внеску робітника у вартість товарів і послуг, що його він спроможний зробити. Цей внесок робітника у загальний продукт відомий під назвою граничний фізичний продукт (ГФП) праці. Доларовий, або грошовий, еквівалент внеску—це граничний прибутковий продукт (ГПП) праці, що його визначають, помноживши ГФП на ціну продажу виробленого продукту. По­дібні міркування застосовують і до розподілу доходу з власності. Власники ресурсів одержують винагороду, наближену до розміру, що відповідає граничному прибутковому продукту ресурсів, якими він володіє.

ЗАОЩАДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ЗА УМОВ КАПІТАЛІЗМУ

У капіталістичній системі приватні особи накопичують великі суми заощаджень за рахунок різниці між процентними ставками й ціпами. Необхідною умовою для таких заощаджень є величина процентної ставки, достатня для подолання часових обмежень заощаджувача. Часові обмеження пов'язані з бажанням викори­стати дохід сьогодні, а не будь-коли в майбутньому. Проте деякі різновиди заощаджень не залежать від процентних ставок—це, скажімо, ті, що робляться з метою запобігти можливим фінан­совим труднощам чи досягти влади, що її може принести накопичення доходів. Люди з надто великими доходами можугь заощаджувати майже автоматично з огляду на труднощі, пов'язані з пошуком доцільних можливостей для використання своїх дохо­дів6. Є й інші заощадження, що не залежать від власних рішень приватних осіб (акціонерів) щодо збереження своїх заробітків. Такі заощадження утворюються, приміром, коли корпорації утри­муються від виплати акціонерам дивідендів від своїх доходів. Нарешті, можна згадати про вимушені заощадження у вигляді податків, іцо їх уряд може прямо чи опосередковано використати на важливі суспільні потреби.

Вкладення капіталу у виробництво, зрозуміла річ, передбачає існування заощаджень. У капіталістичній системі заощадження спрямовані на інвестиційні потреби через ринковий механізм про­позиції й попиту, а процентні ставки виконують при цьому роз­подільну с}зункцію. Щоб бути в змозі виплатити проценти за по­зикою і врешті-решт повернути її повністю, позичальник має бути спроможний вкласти кошти в надійну справу. Це допомагає уни­кати непродуктивного і досягати раціонального використання за­ощаджень.

За умов капіталізму заощадження й інвестування виконуються, загалом, різними групами людей. Інвестиція—це купівля основних фондів, тому її здійснюють головно фірми, а от акт заощаджен­ня—і фізичні, і юридичні особи. Одночасно існують маси розпоро­шених заощаджувачів і позичальників, причому другі бажають залучити кошти для інвестиційних потреб. Завдяки цьому, зро­зуміла річ, виникає потреба в особливому різновиді втручання або посередництва, що має па меті звести обидві сторони разом. Таку функцію виконують головним чином комерційні та інвестиційні банки, що знаходяться у приватному володінні й діють з метою одержання прибутку. Вони виступають гарантами випуску в обіг цінних паперів як для державних одиниць, так і для фірм. Інвестиційні банки стають посередниками між бізнесовими й державними одиницями, що прагнуть знайти фонди для коротко-чи довготермінових позик, та приватними особами й інституціями, що володіють такими фондами для інвестування.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ

Корені капіталізму сягають середніх віків, де пошук прибутку був головним рушієм життя для багатьох людей, а надто для купців із Генуї та Венеції—італійських міст-держав . Наприклад, можна сказати, що Америку було відкрито 1492 р. завдяки пошукові нових ринків. Католицька церква та інші творці громадської дум­ки почали частково підтримувати концепцію прибутку, бо вони теж виявили можливість корисного застосування грошей. Рання католицька церква вважала, що гроші безплідні, бо не від­творюють самі себе, і що позичати їх з метою одержання від­сотків—це моральне зло. Водночас не було нічого поганого у використанні грошей для придбання будь-чого. Та з часом від цієї ранньої концепції відмовились, бо перекопалися, що гроші, інвес­товані у виробничі підприємсгва, справді можуть принести більше грошей для загального добра і що лише плата за використання грошей (відсотки) може спонукати власника грошей до їх інвес­тування.

Купці з італійських міст-держав винайшли майже всі комерційні засоби, що уможливлюють існування суспільства, орієнтованого на прибуток. Одним із таких засобів була подвійна бухгалтерія, за якої на лівій сторінці книги купці записували свої наміри, а на правій показували реальний баланс.

Можна відзначити не менш промовистий розрив між звичаями капіталізму періоду його зростання в пізньому середньовіччі та в сучасному світі. Приплив золота і срібла із Нового Світу в Європу мав значні політичні та економічні наслідки і сприяв утворенню національних держав. Нові багаті верстви, що торгували з усім світом, потребували стабільних національних урядів, щоб гаранту­вати торгівлю, захищати морські шляхи і забезпечувати прибуття торгових кораблів. Монархів, зацікавлених у фінансовій підтримці з боку багатих купців для оплати воєнних витрат, заохочували до сприяння національній торгівлі. Одним із шляхів такого сприяння було забезпечення того, щоб тільки кораблі своєї країни викорис­товувалися для вивезення товарів зі своїх портів—а подеколи і для ввезення до них.

Меркантилізм

Упродовж ХУІ-ХІХ сторіч побутувала загальноприйнята теорія, що країна багата тоді, коли має великий запас золотих і срібних зливків. Щоб їх накопичити, країна повинна була досягнути пози­тивного балансу в торгівлі, що забезпечується перевищенням екс­порту над імпортом. Отже, підтримка місцевої промисловості була в інтересах самої країни, бо допомагала експортувати якомога більше продукції. Політика підтримки вітчизняної промисловості дістала назву меркантилізм і означала повсюдне втручання держа­ви, особливо в зовнішню торгівлю. Вона також означала регулю­вання комерційних відносин між метрополією та її колоніями, що існували для постачання до метрополії сировини і товарів, які тут не вироблялися. Колонії були потрібні ще й для досягнення метро­полією позитивного торговельного балансу за рахунок припливу в країну дорогоцінних металів. Саме проти політики меркантилізму повстали і воювали за свою незалежність тринадцять колоній Північної Америки.

Промислова революція

Промислова революція змінила позицію держав щодо промис­ловості: від політики меркантилізму вони перейшли до політики невтручання. Наукові відкриття і винаходи, а також фабрична сис­тема сприяли концентрації та спеціалізації виробництва. А це, зі свого боку, сприяло переходові від національної самодостатності до доктрини вільної торгівлі, що її підтримали класичні економіс­ти Адам Сміт і Давид Рікардо та філософ Джон Лок. Упродовж дев'ятнадцятого століття обсяг світової торгівлі швидко зростав, а її структура зазнавала змін.

Головним змістом промислової революції було застосування ма­шин у промисловості, гірничій справі, сільському господарстві, зв'язку, на транспорті та зміни в організації економіки для під­тримки цих застосувань . Корінним елементом нового промисло­вого порядку стала розробка дешевого портативного джерела енергії. Винайдення Джеймсом Уаттом практичного методу пере­творення зворотно-поступального руху поршня в обертовий рух зробило паровий двигун поширеним джерелом енергії для всіх різновидів машин.

Промислова революція—це, мабуть, головна ознака капіталіз­му. Старий метод дрібнотоварного виробництва в домашніх умовах за допомогою власних знарядь праці не міг витримати конкуренції з машинним виробництвом. Вартість машин була за­висока для індивідуальних виробників. Отже, виростала фабрична система з великомасштабним виробництвом на фабриках, де використовувались машини, що їх власником був працедавець. Ця система стимулювала збільшення поділу праці й масового вироб­ництва завдяки повній або частковій стандартизації процесів. Старі галузі стали виробляти набагато більше продукції, ніж раніше, розвивалися й нові галузі, пропонуючи нові товари для задоволення нових потреб.

Утворився прошарок промислових капіталістів, і саме вони формували напрями майбутньої індустріалізації, реінвестуючи свої прибутки в нові підприємства. Промислова революція робила та­кож щонайбільший наголос на просуванні до міжнародної еконо­мічної взаємозалежності. Оскільки до промислових міст перехо­дило чимраз більше населення, в Європі стали менше виробляти харчової продукції, і вона зробилася великим імпортером пшени­ці, м'яса та інших продуктів. В обмін за продукти Європа експор­тувала промислові товари, і цілий світ перетворився на єдиний ринковий майдан.

Доктрина невтручання виявилась добре пристосованою до умов капіталізму, що розвивався. Нею підтримувалися почуття незалеж­ності, приватна ініціатива й особиста відповідальність. Коли по­важається приватна ініціатива, це дає підприємцям свободу дій щодо створення нових товарів для тих, хто може і буде за них платити. Необхідним елементом індивідуалізму є обмежена ролі, держави. Особа повинна мати перевагу над державою, а ця остання, зі свого боку, є уявним утворенням з багатьох окремих людей, що вважаються його членами. Тому Адам Сміт та інші вважали ідеї індивідуалізму та невтручання захисниками від тиранії держави.

Фінансовий капіталізм

Сталий ріст застосування машин, а надто масове виробництво викликали в окремих підприємців щораз більшу потребу в на­копиченні капіталу. Таке накопичення ставало досить важкою справою, тому контроль над промисловістю дедалі частіше пере­ходив до рук кількох великих інвестиційних банківських закладів. Ця система стала відомою як фінансовий капіталізм. Банки ста­вали професійними накопичувачами капіталу. Корпорації, що на­прикінці дев'ятнадцятого століття стали домінуючою формою біз­несових одиниць, діставали можливість одержувати у великих банках довготермінові фонди капіталу, продаючи за сприяння інвестиційних банків свої цінні папери. Банки гарантували роз­міщення цінних паперів і розповсюджували їх, передаючи, при­міром, у руки страхових компаній, банків, інвестиційних трастів і приватних інвесторів. Такі банківські заклади мали змогу за­володіти неординарними важелями економічної могутності зав­дяки володінню цінними паперами та дії механізму поєднаного директорату. Такий директорат утворюється, коли посадові особи якогось банку е одночасно членами рад директорів конкуруючих фірм.

МОДИФІКАЦІЇ ЧИСТОГО КАПІТАЛІЗМУ

Внаслідок поєднання розмаїтих елементів чисто ринковий капі­талізм з плином часу трансформувався в те, що можна було б назвати "капіталізмом, регульованим державою". Справді, для опису країн, що були колись суто капіталістичними, в останніх розділах цієї книжки використовується термін "змішана еконо­мічна система". Складового частиною такої трансформації стало утворення багатих держав, що було наслідком украй нерівно­мірного розподілу доходу впродовж періоду промислової рево­люції. Чимраз більше зосередження економічної могутності в ру­ках кількох людей призвело до крайнощів у поділі на багатих і бідних. У Сполучених Штатах Америки, скажімо, торговельний магнат Маршал Філд упродовж 1890-х років мав дохід приблизно 500 доларів за годину, а от його продавщиці, одержуючи платню від 3 до 5 доларів за тиждень, мали працювати 3—5 років, щоб заробити таку суму . Умови роботи більшості робітників західного промислового світу були прикрими: дванадцятигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень були звичайним явищем. Не існувало закону про дитячу працю, і семилітні, а то й менші діти працювали у вугільних шахтах і на текстильних фабриках Сполу­чених Штатів і Англії.

Занепад індивідуалізму

Ідея суворого індивідуалізму назавжди залишилася перебільше­но-романтизованою рисою характеру підкорювачів Америки. Цей індивідуалізм, що його добре відтворив Джон Вейн у фільмі "Справжній пісок", пов'язаний з поняттями незалежності, власної ініціативи й особистої відповідальності10. Життя було низкою викликів, що їх треба було зустрічати у всеозброєнні, як це зробив Джон Вейн у кінці фільму, коли він рвонувся в атаку на чотирьох негідників, тримаючи повіддя в зубах і безперервно стріляючи. Ь-Іс держава, а частіше самі люди вершили правосуддя, залишаючи моралізаторство священикам. В індивідуалізмі жила ідея справедливої меритократії", тобто права сильного: людину слід залишити саму на себе, і вона досягне того, на що здатна, завдяки власним здібностям і зусиллям. Поза сумнівом, при цьому будуть переможці й переможені, однак у вільному суспільстві уникнути цього неможливо.

На Заході індивідуалізм було до певної міри заміщено ідеєю рівноправності. Занепад індивідуалізму пов'язаний головно з умо­вами міського індустріалізованого життя. Прагнення окремої осо­би часто суперечать бажанням груп людей. Незрідка трапляються незгоди, коли хтось тягне в один бік, а група хоче йти в проти­лежний. Суперечності особи з суспільством стали вирішуватися з урахуванням не тільки якостей особи, а й її групової приналеж­ності . Та попри все групоцентризм у США виявляється не так чітко, як у Японії, хоча американська культурна орієнтація помітно змінилася.

Держава у західному суспільстві завжди, навіть за часів зеніту капіталізму, відігравала помітну роль. Політика уряду Сполучених Штатів була від самого початку історичного розвитку сумішшю заходів, що забезпечували рівність можливостей для простих людей—наприклад, можливість навчання за рахунок держави—і щедре сприяння тим, хто знав, як зарадити собі самим—скажімо, тим, хто прокладав залізниці й канали. Було встановлено тарифи, що захищали американські ділові фірми від іноземних конку­рентів. У Франції, де участь уряду в економіці завжди була істот­ною, багатьма залізницями до 1850-х років володіла держава, що мала також монополію на продаж такої продукції, як алкоголь, тютюн і чай. Державна власність на деякі галузі існувала і в Пруссії.

Депресія 1930-х рр. була, зрештою, каталізатором посилення ролі держави. Навчені досвідом, набутим упродовж депресії, ор­ганізовані групи робітників, фермерів, торговельних фірм і спожи­вачів звертались до уряду по допомоіу задля підвищення своїх до­ходів та гарантування економічної безпеки. Зростання ролі дер­жави стало головним фактом сучасного західного світу. Критичні рішення щодо виробництва і розподілу стали прийматися не на ринковому майдані, а через політичні процеси.

Обмеження на конкуренцію

Конкуренція—це один із найголовніших інститутів капіталізму. Існування цього інституту, як і інших, виправдане завдяки його внескові у соціальний добробут. Він є регулятором економічної діяльності, сприяє максимізації продуктивності, запобігає значній концентрації економічної влади і захищає інтереси споживача. Конкуренція може слугувати для опису економічної структури кожного суспільства і стосуватися кожного суб'єкта економіки— приватних осіб, фермерів, ділових фірм тощо. Економічний успіх приходить до фірм, що працюють ефективно, а провал видаляє неефективні й витратні фірми. В безособовій ринковій системі не затримуються різновиди продукції чи кваліфікацій, що застаріли і з огляду на це стали неефективними.

Одначе конкуренція—це жорстокий наглядач, і тут є переможе­ні й переможці. Позаяк ті, хто зазнає поразки, не хочуть програти, вони роблять усе, щоб запобігти цьому, а відтак правила гри змі­нюються. Ринкова система змінюється також внаслідок різноманітних дій уряду, що їх метою є запобігання програшу або по­м'якшення його наслідків. Неекономічні виробництва і професії можуть підтримуватися завдяки втручанню уряду через субсидії та обмеження для закордонних конкурентів.

Для уникнення конкуренції бізнесові фірми утворили різні об'єднання, картелі, трести і холдингові компанії. Робітники, щоб запобігти особистій конкуренції, організували професійні спілки, і застарілі професії стали захищатися. У Сполучених Штатах такі професії зберігаються в будівельній промисловості і ще деінде за­вдяки федеральному будівельному кодексу, тому неефективні фір­ми на зразок Крайслера отримали урядову фінансову підтримку, бо інакше їх було б ліквідовано силами конкуренції.

ПІДСУМКИ

Капіталізм як економічна система характеризується низкою ін-ституційних механізмів. Головним елементом капіталізму є віль­ний конкурентний ринок, де покупці бажають задовольнити свої потреби, а продавці виконують ці бажання з метою одержання прибутку. Розподіл ресурсів визначається механізмом цін, а сво­бода підприємництва і право приватної власності стимулюють виробництво і заощадження. Індивідуалізм—це теж істотний еле­мент капіталістичної або вільноринкової ідеології. Адам Сміт та інші вчені вважали людей розумними істотами, що завжди дбати­муть про свій власний добробут. Кожна особа, дбаючи про власні інтереси, працює і в інтересах суспільства.

Конкуренція е однією з невіддільних частин системи вільного підприємництва. Приватні особи, покладаючись на свої власні сили в економічному житті, мусять конкурувати за економічні винагороди (добру роботу, високу платню, кар'єру), а бізнес має конкурувати за доходи споживача. Протестантська трудова етика наголошувала на винагороді в цьому житті, а не в прийдешньому. Тяжка праця вкупі з ощадливістю могли сприяти накопиченню коштів, необхідних для інвестицій. В капіталістичній економіці держава відіграє незначну роль.

Сьогодні розвинені капіталістичні країни удосконалили інсти­тути капіталізму. Розвиток капіталістичних економік породжував проблеми, що їх, звичайно, не могли вирішувати окремі особи. З огляду на ці проблеми виникла потреба в державному втручанні, внаслідок чого втручання і регулювання з боку уряду стали звич­ними рисами життя за умов капіталізму. Постачання споживачів продуктами харчування й ліками прийнятної якості та чистоти вже не залежить виключно від конкуренції—прийнято закони, що гарантують необхідні стандарти щодо цього. Капіталістичні су­спільства ніколи не були готові поширити практику повної свободи підприємництва на окрему особу. Тобто завжди визнава­лося, що особа, обираючи собі найприбутковішу область діяль­ності, цілком могла вибрати антисоціальне заняття. Однак в таких випадках держава без зволікань вводила певні обмеження. Але держава змінювала й економічні інститути капіталізму, застосо­вуючи, скажімо, субсидії фермерам і захист неефективних фірм від конкуренції.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Що означає термін "інститути" стосовно економічної систе­ми?

2. Поясніть поняття десіїіциту в економіці. Чи існують недефі-цитні речі?

3. Застосуйте поняття дефіциту до життя в сучасних Сполуче­них Штатах Америки. Чи тут ще побутує дефіцит? Як він впливає на життя американців?

4. Що таке три чинники виробництва? Чому економісти саме так класисрікують ресурси?

5. Яку функцію виконує прибуток у ринковій економіці?

6. Яку функцію виконує ціновий механізм у ринковій еконо­міці?

7. Як розподіляються прибутки в ринковій економіці?

8. Завдяки яким чинникам стався занепад справжньої ринкової економіки?

9. Економіка Сполучених Штатів відійшла від чисто ринкового капіталізму. Чому?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Веіі, Оапіеі. ТТге Сотіпд ої ІЬє Рові-іпсіивігіаі Зосіеіу. Ме\у Уогк:

Вазіс Воокз, 1976. Веіі, Оапіеі. ТТге Сиііигаї Сопі.гасіісііопз оґ Сарііаііат. Неуу УогЬ:

Ваяіс Воокч, 1976.

Наскег, ІЛ1І8 М. ТАе Тгіитрії оґ Атегісап Сарііаііят. Не\у Уогк:

8ітоп & Зпизіег, Іпс., 1940. НеіІЬгопег, КоЬегІ Ь. ТІїе Маїііпд оґ Есопотіс 8осіе1у. 41Ь еа.

Епд1е\уоос1 Сіііїв, МУ: Ргепїісе Наїї, 1962. Ногаїааиег, КісЬагсІ. Зосіаі Оагуіпінт ІП Атегісап Тііоидпі. Кеу.

есі. Возіоп: Веасоп Ргезв, 1955.

Роїапуі, Кагі. ТІїе Сгеаі Тгапяґогтаїіоп. ІЧелу Уогк: Кіпепагі, 1944. ЗтіїЬ, Ааат. ТІїе \УеаШі оґ Маііопа. Іпаіапороііа: ІЛЬегІу Сіаззіся,

1981. Та\упеу, К.Н. Кеіідіоп апсі Іііе Кізє оґ Сарііаііят. нєуу УогЬ:

Нагсоигі, Вгасе, апсі У^огігі, 1926. ТоупЬее, Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі Ії.еуоіиііоп. Возіоп: Веасоп Ргевз,

1956. \УеЬег, Мах. ТІїе Ргоіезіапі ЕіїїИі апсі ІІіе 8рігіі оґ Саріїаіізт. Ме^

УогЬ: СЬагІев ЗгіЬпег'з 5оп8, 1930.

НЕРИНКОВІ МЕХАНІЗМИ:

СОЦІАЛІЗМ І КОМУНІЗМ

Одним із можливих шляхів порівняння економічних систем є аналіз відмінностей економічних і політичних інститутів. Капіта­лізм—це культурно-економічна система, що економічно організо­вана навколо інститутів приватної власності та виробництва това­рів заради прибутку, а в культурному відношенні грунтується на ідеї про особу як центр уваги суспільства. Інші економічні систе­ми можуть бути визначені через розгляд модифікацій, що їх ці системи, внесли до згаданих інститутів. Наприклад, у капіталістич­ній економіці діючі чинники виробництва—земля, праця і капі­тал—перебувають у приватній власності, а в соціалістичній систе­мі вони є власністю держави і використовуються не для одержан­ня прибутку через продаж їх іншим людям, а для безпосереднього обслуговування тих, кого ця держава репрезентує.

Проте тут варто зробити одне зауваження. Існує кілька визна­чень соціалізму, і слід розрізняти поняття соціалізму в його засто­суванні до уряду Франції та соціалізму як самоназви країн, що ними керують комуністичні партії,— це колишній Радянський Со­юз, Китай, Куба, Північна Корея і В'єтнам. Для Заходу ці країни є комуністичними.

Щоб уникнути непорозуміння, у марксистській термінології розрізняють дві стадії комунізму. Перша стадія соціалізм— є перехідною, упродовж якої ще зберігаються поодинокі елементи капіталізму. Друга стадія комунізм— є вищою стадією; їй власти­ві достаток, розподіл за потребами, відсутність грошей і ринкових відносин, повне знищення ознак капіталізму і відмирання дер­жави. Колишній Радянський Союз називався соціалістичною краї­ною (Союз Радянських Соціалістичних Республік—СРСР). Це було суспільство, кероване державою, що намагалася гуртувати всі сфери в одне ціле і визначати загальний напрям розвитку еко­номіки, політики і культури за допомогою єдиної інсгитуції—ко­муністичної партії. Колишня радянська економіка характеризу­валася бюрократичним колективізмом.

66 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Ссщіалізм у немарксистському розумінні—це економічна сис­тема, що видозмінює, але не відміняє багато інститутів капіталіз­му. Ступінь цих видозмін ніколи докладно не був описаний соці­алістами, бо існує чимало варіацій соціалізму. Одні соціалісти від­дають перевагу повній ліквідації приватної власності та заміні її власністю суспільною, інші покладають найбільшу надію на рин­ковий механізм, доповнений урядовим контролем і плануванням, з метою досягнення бажаних економічних і соціальних цілей.

Сьогоденний соціалізм почали також поєднувати з концепцією соціальної держави, що бере на себе відповідальність за захист своїх громадян від життєвих негараздів через низку розмаїтих со­ціальних виплат. Поза тим дозволяється приватна власність на за­соби виробництва за державної власності на ті аспекти виробниц­тва і розподілу, що зачіпають життєві інтереси суспільства. Ни­нішнє західне суспільство поєднує чимало засад і капіталізму, і соціалізму.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СОЦІАЛІЗМУ

Поняття соціаліст і соціалізм відносно нові. Вперше їх почали вживати в Англії та франції на початку минулого століття, вони використовувались у доктринах окремих письменників, що шука­ли можливостей перетворення економічних і моральних підвалин суспільства шляхом заміщення приватних форм контролю життя і праці громадськими . Слово "соціалізм" популяризувалось як ан­титеза слову "індивідуалізм". Проте попередників соціалізму мож­на виявити й поміж середньовічних авторів чи навіть раніше, починаючи аж від часів Платона. Скажімо, Фома Аквінський вва­жав, що володіння майном може бути приватним, але користу­вання речами повинно бути спільним. Будь-якими речами, що належать окремій особі, слід ділитися з бідними. Він вважав, що власність небажана, бо веде до гріха, і пропонував, щоб і держава, і церква допомагали бідним людям народжувати здорових дітей.

Утопії доби ренесансу

За доби ренесансу чимало вчених зосередили свою увагу на по­будові уявних спільнот, або утопій, що в них суспільство зоргані­зоване так, аби усунути всі недоліки реального життя. Це були

Слово "соціаліст1' вперше було вжите, мабуть, в Англії на визначення послідов­ників Роберта Оуена. Слово "соціалізмі' уживалось у франції для позначення творів Сен-Симона і фур'є.

Розділ 3. Нерипкові механізми: соціалізм і комунізм 67

скоріше економічні та соціальні, аніж політичні утопії. У своїй більшості їх автори створювали певну ідеальну модель, за якою відроджених людей поселяють в ізольованій місцевості, де вони були б вільні від бруду решти світу. Далі тут створюються суворі умови, що мали б сприяти досягненню стану ідеального суспіль­ства. Скажімо, у творі сера Томаса Мора "Утопія" все перебуває у спільній власності і не існує грошей2. У центрі кожного міста зна­ходиться ринковий майдан, куди кожна родина зносить речі, зроб­лені нею; з цього майдану продукція передається до централізо­ваних складських приміщень, звідки кожна родина бере все, чого потребує. Жінки й чоловіки мають рівні права, а домашнє госпо­дарство організоване так, що жінка звільнена від найбільш тру­домістких домашніх обов'язків.

Французькі соціалісти-утопісти

Французький утопічний соціалізм асоціювався з Французькою революцією, а пізніше з промисловою революцією. Французька революція здійснила великий економічний і політичний переворот, вплив якого відчувала ціла Європа. Революційне розмежування у Франції спричинилося до політичних і соціальних негараздів. Комерційні ділові інтереси класу купців заступили місце інтересів ' аристократії, винищеної на гільотині. Велика верства міських робітників, котрі допомогли здійснити революцію, виявила, що умови їхнього життя зовсім не змінилися. Той факт, що у Франції відбулась визначна політична революція, а її соціальні наслідки виявились зовсім незадовільними, створив грунт для нової групи реформаторів французьких соціалістів-утопістів.

Ідеї утопічних соціалістів грунтувались на теорії про те, що при­рода передбачила все необхідне для щастя людства, а кожна осо­ба від народження має природні права . Крім цього, була впев­неність у тому, що людське життя в первісній державі було доско­налим, проте з плином часу люди почали втручатись у природний порядок речей, якому суперечили людські звички і створювані інституції. Внаслідок цього люди в реальній державі були неща­сливі, безправні і, зрозуміла річ, далекі від досконалості. Утопічні соціалісти, пояснивши причину людських труднощів, пропонували очевидні розв'язки проблеми соціального відродження. Якщо лю­ди стали поганими внаслідок неприродних звичаїв та інституцій,

2 Ье\уіз Мшіиогсі. ТІїе Зіогіез оґ Шоріаз (Мезд Уогк: Вопі апсі ІлуегідЬІ, 1922), рр. 23-37.

3 КісЬагй Т. Пу, Ргепсії апсі Сегтап Зосіаііаіз іп Моїієгп Тітез (Ме\у Уогіс: Нагрег, 1883), рр. 37-51.

68 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

то слід розкрити природу первинної держави добра, а по тому реорганізувати суспільство так, щоб повністю були залучені при­родні сили, без перешкод із боку звичаїв та інсгитуцій реального соціального оточення.

Проте французькі соціалісти-утопісти мали розбіжності щодо того, як слід реорганізувати суспільство. Одні наполягали на лікві­дації приватної власності, вбачаючи в ній головну причину вирод­ження людини, інші віддавали перевагу повній рівності доходів. Бабеф пропонував, щоб і виробництво, і розподіл відбувалися спільно, а діти виховувалися так, аби запобігти зростанню особис­тих відмінностей. Сен-Симон, один із найвідоміших ранніх со­ціалістів-утопістів Франції, повністю відкидав ідею рівності, до­водячи натомість, що люди нерівні від природи і кожна спроба зробити їх рівними спричинить більшу несправедливість, аніж це є в дійсності. Однак відмінносгі мають визначатися не розміром успадкованого багатства, а талантом. Сен-Симон віддавав перева­гу економічному механізмові, що дозволяє кожній особі працюва­ти за її здатністю й отримувати заслужену винагороду. Шарль Фур'є опрацював план колективного життя в невеликих комунах, що зумовлять, як він сподівався, трансформацію суспільства. Ці комуни були названі фалангами, і кожна з них мала бути само­достатньою. Найвища платня там призначається тим, хто виконує найнеобхіднішу роботу, визначену членами фаланги.

Соціалізм і промислова революція

Промислова революція мала свого часу революціонізувати еко­номічне життя цілого західного світу. Існування нової техніки сприяло формуванню реального капіталу, що давало можливість значно розширити використання цієї техніки. Наявність ресурсів, потрібних для утворення капіталу, сприяла розробці нової техніки, що після своєї появи сама ставала реальним капіталом. Нова тех­ніка дозволила довести валовий національний продукт до рівня, що уможливлював постачання споживчих товарів, достатнє для задоволення мінімальних життєвих потреб населення і постійної економії частини ресурсів. Приріст населення забезпечував робо­чою силою для використання накопичених запасів реального капі­талу з метою збільшення загального обсягу продукції суспільства.

Одначе промислова революція мала і свій темний бік. Умови праці на заводах були жахливі. Обладнання часто було небезпеч­ним і спричиняло серйозні нещасні випадки. Середній заробіток промислових робітників був низьким, головно через швидке збіль-

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 69

шення населення і, як наслідок, постійне значне поповнення робо­чої сили. Ці робітники зосереджувались у промислових містах і конкурували між собою за робочі місця.

Міста, що росли і розширювались, щоб вмістити робітників, були негарні і неприємні на вигляд. Чимало їх складалось з нет­рищ, де були будинки такої низької якості, що від часу побудови постійно перебували в аварійному стані. Чарлз Діккенс, пайвідомі-ший хронікер англійського суспільства дев'ятнадцятого століття, дав, можна сказати, графічне зображення ницості лондонських нетрищ у своїй книзі "Холодний дім". "Джо живе—це має означа­ти, що Джо ще не помер —у папівзруйнованому поселенні, відомо­му під подібною до нього назвою Том-ол-Елоун (Зовсім Самотній Том). Це була чорна брудпюща вулиця, яку оминали пристойні люди, з хисткими будинками, що, хоча й загрожували от-от зава­литися, були захоплені у власність якимись нахабними волоцю­гами і здавались ними під житло. Нині ці похилені приміщення заповнюються вночі хмарами нужі. На кожного нещасного меш­канця накидаються мерзенні паразити, в цих розорених халабудах розмножилось безліч гидких створінь, що повзають туди й сюди через діри в стінах і підлогах, і затихають, скупчившись у незлі­ченних кількостях, коли залітають краплі дощу, з'являються і зникають, приносять і переносять лихоманку, і кожен їхній слід несе велике зло" .

Сучасний соціалізм

Сучасний соціалізм, на противагу утопічному, зароджувався впродовж періоду промислової революції. Він розвивався як рух соціального реформаторства на знак протесту проти темного боку промислової революції. Роберт Оуен, перший англійський соці­аліст, аналізував утопічний соціалізм і в його межах розвинув схему соціального оновлення: змінюйте суспільство, і ви зміните людину. Він вважав, що справжнє щастя полягає в тому, щоб робити щасливими інших . Оуен, на відміну від решти соціальних реформаторів, мав кошти на втілення в життя свого плану соці­ального оновлення. В 1800 р. він відкрив у Шотландії в Нью-Ла-нарку текстильну фабрику, скоротив робочий час до 10.5 годин на день і збільшив платню . Він не приймав на роботу дітей віком до 10 років. Для дітей робітників фабрики передбачались навчання й ігрові майданчики. Експеримент приносив гроші, і Оуен зміг по­дати до парламенту проект закону про фабричну реформу, що його було прийнято. Одначе власники інших фабрик не бажали застосовувати подібні заходи, і подальші експерименти Оуена не мали успіху. Він переїхав до Сполучених Штатів і в Індіані ство­рив комуну під назвою "Нова гармонія". Але й тут його спроби створити досконалу спільноту також виявилися невдалими.

В Англії соціалізм перетворився на політичний рух у середині минулого століття. Вирішальним чинником цього було масове безробіття, викликане спадом виробництва. Постійне повторення спадів було однією з головних вад капіталізму. Безробіття і робіт­ничі бунти в Англії та інших країнах виникали дедалі частіше, що формувало організований рух робітничого класу. Цей рух здобув підтримку з боку професійних спілок та інтелектуалів, котрі не належали до робітничого класу, але відчували, що економічну й політичну структуру суспільства слід реформувати на користь робітників. Стався розкол між марксистськими і немарксист-ськими соїцалістами, причому перші пропагували класову револю­цію та ліквідацію сучасного соціального і політичного ладу, а другі вірили в проведення економічних, політичних і соціальних реформ у межах дійсної системи. Політичні партії, цю репрезентували точки зору марксистів і немарксистів, були утворені у Франції та Німеччині біля 1900 р.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗМУ

Соціалізм виріс у життєздатну політичну силу Західної Європи наприкінці минулого століття і продовжував розвиватись упро­довж нинішнього. Соціалістичні партії опанували контроль над урядами Франції та Греції внаслідок виборів 1981 р. Та сьогодні соціалізм більше не є істотною політичною силою. Існують деякі інституційні механізми, що ними соціалізм відрізняється від капіталізму й комунізму. Ці механізми є модифікацією більшості інститутів капіталізму, бо соціалізм розвивався як противага до деяких найгірших зловживань капіталізму.

Прива тна власність

Згідно з ідеалами соціалізму, право на приватну власність має бути обмежене споживчими товарами, а виробничі цінності, зем­ля і капітал у принципі мають належати суспільству в цілому. Сьо­годнішні соціалісти стверджують, що суспільна власність на засоби виробництва має бути обмежена землею і капіталом, які вико­ристовуються у великомасштабному виробництві. Скажімо, соці­алістичний уряд колишнього прем'єра Франсуа Міттерана пропо­нував націоналізувати кілька французьких банків (найважливіші з них вже були націоналізовані) і деякі з важливих галузей, як от виробництво алюмінію. Держава володіє однією автомобільною компанією (Рено), але іншою (Пежо)-ні.

Соціалісти у своїй більшості могли б дозволити приватним особам володіти й управляти невеликими фермами, магазинами, ремонтними майстернями. А дехто з них навіть сгверджує, що окремі підприємства, які задовільно працюють за умов приватної власності і не надаються до державного володіння й управління, слід залишити у спокої—хай працюють у приватних руках. Тобто сучасні соціалісти не зберігають чисготу ідеалів соціалізму, коли йдеться про право володіння приватною власністю.

Система ціноутворення

Як вважають чимало соціалістів, в ідеальній соціалістичній системі можна зберегти гроші та власну систему ціноутворення, але не слід у такій значній мірі, як за капіталістичної системи, покладатися на зміни цін та цінові співвідношення у прийнятті важливих економічних рішень. Рішення щодо асортименту та кількості товарів, зокрема товарів широкого вжитку, мав би вино­сити уряд. Соціалісти критикують ціновий механізм ринкової еко­номіки головно за те, що ціни не відбивають неринкових потреб людей, як, скажімо, прагнення до економічної захищеності. 1 ніяк не можна через ціновий механізм врахувати негативні потреби7. Крім того, особи з великими сумами грошей можуть висловити свої бажання через ціни, внаслідок чого ресурси перемістяться па виробництво товарів, що їх більшість споживачів не може собі дозволити. Соціалізм міг би перерозподілити виробничі ресурси для задоволення насамперед основних потреб усіх людей, замість відносно менш важливих потреб тих небагатьох, котрі мають великі доходи.

Приміром, може бути чимало людей, котрі були б дуже втішені, коли б вони могли запобігти друкуванню і продажу порнографічних: книг або виробництву і продажу сигарет. Вони були б щасливі заплатити певну ціну для одержання такого задоволення цих своїх "негативних" прагнень, коли б таку можливість було їм нада­но. Але, здається, не існує жодного способу врахування таких негативних прагнень черг і ринковий механізм, окрім урядового указу.

Соціалізм і уряд

Мабуть, через те, що різноманітні некапіталістичні економічні системи так часто працювали за умов диктаторських урядів, в популярних дискусіях існує тенденція пов'язувати капіталізм з демократією, а соціалізм і комунізм—з диктатурою. Проте це безпідставно щодо соціалізму. Європейські соціал-демократичні партії діють у демократичних межах. Цю думку ілюструють вибо­ри соціалістичних урядів у Франції та Греції 1981 року.

На початку 1960-х років багато європейських соціал-демокра­тичних партій остаточно розірвали рештки будь-яких ідеологічних зв'язків, що їх вони мали з Марксом і комунізмом. Вони відмови­лися від своєї традиційної опозиції до приватної власності та своєї мети щодо встановлення суспільної власності, а спрямували увагу на удосконалення громадського комплексу всіх товарів і послуг. Отже, у Західній Європі сформувалися змішані капіталістично-соціалістичні системи. Коли соціалісти приходять до влади, з'являється нахил у бік соціалізму: залишається розрахунок на ринкову економіку, але існує також державне регулювання і планування для досягнення бажаних соціальних і економічних цілей.

КОМУНІЗМ

Перші натяки на комунізм можна знайти у творі Платона "Рес­публіка" . Критицизм Платона щодо економічної та соціальної структури сучасного йому суспільства привів його до пропозиції ідеальної держави. В "Республіці" він описав державу-місто, що мала форму політичної організації, дуже подібну до тогочасної Греції (431-351 рр. до Р. X.). З-поміж іншого, ідеальна республіка Платона—це комуністичне суспільство, де всіма речами володіють спільно, принаймні це стосується вищих верств. Ці вищі верстви, або'охоронці держави, харчуються у спільних їдальнях і живуть у загальних квартирах, одержуючи допомогу з внесків, зроблених вільними громадянами . Члени цієї групи ніколи не турбуються про свої власні інтереси, а завжди працюють для добра цілої дер­жави. Щоб гарантувати їхню безкорисливість, Платон не наділяє їх

Див. іпуіп Есітап, еД., ТЬє \Уог1сз оі Ріаіо (Нете Уогк: МоДегп І-іЬгагу, Іпс., 1956), рр.397-481.

В республіці Платона діють три класи: керівники, або охоронці, помічники охо­ронців та ремісники. Керівний клас складається з філософів, котрих добирають із-поміж членів класу помічників після тривалого навчального курсу. Ремісники склада­ють найбільший клас республіки, але вони мають невисокий статус.

Сучасний комунізм, як і соціалізм, беруть початок із Англії, були реакцією на капіталізм і спрямовані проти нього. Як уже зга­дувалось, промисловому життю в Англії були притаманні нерів­ність доходів, злиденність і бідність. Вітри революції, що повіяли з франції, стихли, а звання та привілеї міцно закріпилися. Панівний клас був всемогутнім порівняно з найманими робітниками, що у своїй більшості були безправними. Підлеслива, поступлива, догід­лива аристократія Англії мала необмежену владу, а її доходи за часів промислової революції надзвичайно зросли та ще й не опо­датковувались. Аристократія не була суб'єктом жодних законів і міцно тримала уряд у своїх руках. Але в перебігу промислової революції почав зароджуватись клас підприємців, і ці два класи зіткнулись у боротьбі за контроль над урядом. Цей конфлікт мало що дав для покращення умов праці робітничих мас.

Таким було загальне економічне і соціальне оточення, в якому Карл Макс написав "Капітал". Варто нагадати, що Маркс був про­дуктом свого часу і що багато діячів у Англії та інших країнах думали над проблемою бідності. Маркс посідає важливе місце завдяки тому, що в "Капіталі" він виклав динамічну теорію еко­номіки, що й досі слугує підґрунтям для багатьох комуністичних догм. Найголовніші елементи цієї теорії стисло можна подати так.

Марксистська теорія розподілу доходів. За Марксом, спосіб, у який люди заробляють на життя за будь-яких часів, обумовлений природою наявних продуктивних сил. Існують три продуктивні сили: природні ресурси, виробниче обладнання і людські ресурси. Оскільки в процесі добування засобів до існування люди мусять застосовувати ці три продуктивні сили, потрібен певний різновид відносин між людьми та цими силами, зокрема відносини влас­ності. Люди можуть володіти якимись продуктивними силами при­ватне, як це є за капіталістичного суспільства, або колективно, як за соціалістичного. За капіталізму були ті, хто володів майном чи капіталом, і ті, хто володів лише своєю працею. Перших Маркс називав капіталістами, або буржуазією, а других— пролетаріатом, або робітниками.

74 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Трудова теорія вартості. Чимало економістів вісімнадцятого і дев'ятнадцятого століть, і серед них Адам Сміт і Давид Рікардо, вважали, що праця—це спільний знаменник вартості10. Маркс засвоїв цю ідею і зробив її підґрунтям своєї теорії розподілу до­ходів. Він стверджував, що праця є спільним елементом усіх това­рів, а вартість товару визначається кількістю суспільне необхід­ної для його виробництва праці. Суспільне необхідна праця, як визначив Маркс,—це кількість часу, необхідного для виробництва якогось продукту за наявних середніх умов виробництва і за се­реднього рівня кваліфікації та інтенсивності праці . Відношення цін двох продуктів прямо пропорційне до відношення кількості суспільне необхідної праці, що затрачається на їх виробництво. Коли для виготовлення пари черевиків потрібно дві години праці, а для виготовлення візка—п'ять годин, то ціна черевиків на ринку становитиме 2/5 ціни візка.

Ціною праці є розмір заробітної плати. Розмір платні визначає собою дохід тих, хто є власником своєї праці. Маркс стверджував, що цей розмір визначається трудовою теорією вартості. Який при­буток одержить робітник за свою працю на наймача, залежить від кількості робочого часу, потрібного для виробництва життєво не­обхідної продукції для цього робітника. Якщо ця продукція може бути вироблена за п'ять годин роботи на день, то робітник може працювати і буде вигідним працедавцеві для роботи, якщо робіт­никові видається платня за п'ять годин роботи на день. Навіть якщо насправді робітник працює на працедавця дванадцять годин на день, оплата буде лише за п'ять годин, бо саме стільки потріб­но для підтримки робітника. Згідно з трудовою теорією вартості, оплата може бути тільки такого розміру. Маркс насправді вірив у теорію життєво необхідного розміру заробітку в системі ринко­вого капіталізму.

Теорія додаткової вартості. Хоча робітники створюють повну вартість, вона експропріюється працедавцями у формі додаткової вартості, що її можна означити як різницю між вартістю, створе­ною робітниками, і вартістю їхньої робочої сили. Коли робітник продає робочу силу працедавцеві, він передає також усі права і претензії на результати своєї праці. Дохід у схемі Маркса поділя­ється на дві категорії—додаткова вартість, що є джерелом усього прибутку, і трудовий дохід. Вартість у марксовому розумінні може бути подана формулою С + V + 5, де С відображає сировину й амортизацію основних капіталів, У—витрати на заробітну платню,

Вартість можна означити як ціну товару чи послуги, що е мірою придатності їх для одержання замість них інших товарів чи послуг. Коротко кажучи, це є обмінна вартість, тобто сила, що спроможна керувати обміном на ринку.

Скільки робітник одержує як платню—це залежить від кілько­сті робочого часу, суспільне необхідного для виробництва міні­мально необхідних засобів існування або підтримки робітника і його родини. Припустимо, що виробництво цих засобів потребує п'ятьох годин суспільне необхідного робочого часу. Якщо робіт­ник працював на працедавця рівно п'ять годин, його праця буде повністю оплачена і додаткова вартість буде відсутня. Але встано­вити тривалість робочого дня—це право працедавця, тому робо­чий день, звичайно, буде продовжуватися на кілька годин більше, ніж це потрібно для виробництва засобів існування робітника. Різниця між реальними годинами роботи і робочим часом, необхідним для забезпечення існування, і становить додаткову вартість.

Динамічні вади ринкового капіталізму. Ринковий розподіл доходу між робітниками і власниками майна обов'язково, за Марксом, мав бути джерелом зростання труднощів капіталістич­них економік.

Кризи та депресії. Є одна причина, що через неї часом було важко продати вироблену продукцію. Робітники отримували гро­шовий дохід, достатній для купівлі лише частки загального обсягу продукції. Ця частка, зрозуміла річ, прибирала форми засобів іс­нування або споживчих товарів. Капіталісти одержували решту, тобто суму, достатню для купівлі залишку випущених товарів і послуг. Та чи купували вони його? Звичайно, вони купували дещо з цього для задоволення власних споживчих потреб. Решту вони могли придбати у формі засобів виробництва, щоб з їхньою допо­могою випускати продукцію і розширювати виробничі потужності, коли б вони визнали таке придбання вигідним. Проте час від часу насгавали періоди, що тривали місяці чи навіть роки, коли для них невигідно було розширяти потужності. Це були періоди криз і депресій, упродовж яких різко зростали фінансові збитки підпри­ємців, попродана продукція, банкрутства виробництв, падіння цін та безробіття.

Тенденції до погіршення. Маркс припускав, що ці кризи і де­пресії ставатимуть щораз жорстокішими. З кожною наступною кризою зникатимуть найслабкіші фірми, що поглинатимуться або заміщатимуться меншою кількістю більших фірм. Кількість фірм і капіталістів врешті-решт зменшиться і абсолютно, і відносно розміру економіки та кількості населення. Натомість кількість пролетарів абсолютно й відносно зростатиме.

Капіталістичні працедавці внаслідок конкуренції між ними бу­дуть спонукатися до заміни робочої сили машинами і капіталом, хоча ця робоча сила забезпечує додаткову вартість і прибуток. Капіталісти спонукатимуться до пошуку і застосування па прак­тиці нової техніки, бо це зменшуватиме вартість мінімально необ­хідних засобів існування і натомість збільшуватиме величину до­даткової вартості та прибуток. Щораз жорстокіші кризи, заміщен­ня праці капіталом і впровадження нової техніки спричинятимуть постійне збільшення кількості безробітних серед робітників. Від­буватиметься стале зростання промислової резервної армії безро­бітних.

Маркс вважав, що норма прибутку на капітал постійно знижу­ватиметься, передусім внаслідок заміни робітників машинами. Ро­бітники були джерелом усього надлишку і відповідно всіх прибут­ків. Машини не виробляють додаткової вартості, а тому не вно­сять вклад до прибутку. Капіталісти, відчайдушне намагаючись стабілізувати прибутки, шукатимуть шляхи збільшення додаткової вартості через більшу експлуатацію робітників. Вони будуть уда­ватись до збільшення тривалості робочого часу, інтенсифікації праці та наймання дітей.

Будуть щораз жорстокіші кризи, менше й менше капіталістів, більше й більше безробітних, нижчі й нижчі норми прибутку, все значніші обсяги непроданих товарів і дедалі жорстокіша експлуа­тація робітників капіталістами. Ці тенденції врешті-решт приве­дуть, з точки зору Маркса, до кінця ринкового капіталізму. Він буде замінений новою економічною системою, чи, точніше, цілком новим суспільством. За Марксом, економічні механізми були ви­значальним чинником життя суспільства, і неминуча загибель капіталізму означала б повну заміну цілого суспільства . філосо-срія Маркса є філософією матеріалізму, бо він вважав, що харак­тер суспільства повністю визначається економічною системою.

Економічно детермінована історія. Маркс стверджував, по­вторимо, що економічні умови е тими головними причинними силами, що формують природу суспільства. Всі інші аспекти су­спільства—політичні, релігійні чи філософські—залежні від його економічної системи.

12 „ ... ... - .

Зрозуміле, цікаве і стисле пояснення теорії Маркса міститься у праці 8іг Аіехапсіег Сгау, ТЬе Оеуеіортепі о/ Есопогтс Оосігіпе: Ап Іпігосічсіогу Ячгуєу (Nе%• Уогк: Зоїт УУіІеу Зопз, Іпс., 1931), СЬар. 11. Технічно складніший виклад, що вимагає більшого знання економічного аналізу, можна знайти в роботі Матії Віаид, Есопотіс ТЬеогу іп Кеігонресі, геу.есі. (Нотездоосі, 111.: КіспагД О.іптап, Іпс., 1968), СЬар. 7.

Розділ 3. Нершікові механізми: соціалізм і комунізм 77

Матеріалізм. Скажімо, у примітивному суспільстві кочівників, де коні мали особливе значення для людей, бо давали можливість добувати їжу і взагалі існувати, володіння кіньми було надто важ­ливим для людей. Ті, хто мав коней у своїй власності, міг управ­ляти іншими. Тобто той, хто володів головними засобами вироб­ництва, міг також правити. Релігія та гііілісофія кочового суспіль­ства обертались навколо коней і тих, у чиїй вони були власності. Буття родини і характер успадкування теж вирішальним чином залежали від обставин, пов'язаних із використанням коней і влас­ністю на них.

У суспільстві, що накопичило значний реальний капітал і тех­ніку, капітал буде головним засобом виробництва. Таке суспіль­ство буде організоване навколо існування, володіння і вико­ристання капіталу. Політична влада належатиме власникам і розпорядникам капіталу, тобто капіталістам. Релігія і філософія освячуватимуть право власності й доводитимуть, що домінування власників у суспільстві є доцільним.

У розвиненішому суспільстві з великим реальним капіталом усі права власності й управління можуть здійснюватись державою, яка діятиме в інтересах усіх людей. Політична влада належатиме всім громадянам, і в суспільстві розвинеться філософія аль­труїзму.

В найпрогресивнішому суспільстві буде так багато капіталу і такі досконалі технології, що вироблятимуться обсяги товарів і послуг, достатні для більш ніж повного задоволення потреб кожного. Право власності на засоби виробництва втратить своє значення. Політичний контроль над іншими перестане бути важливим. Зникне ворожість між людьми, що викликалася заздрістю одних до рівня забезпеченості матеріальними товарами й послугами інших. Поступово відімре державна срорма управління, більше не потрібна як інструмент влади одних над іншими або захисту одних від інших.

Діалектика. Маркс мав діалектичну точку зору на філососрію та історію. Від філососра Гегеля Маркс перейняв уявлення про те, що все, що відбувається у світі, може бути пояснене боротьбою протилежностей. Простіше кажучи, Гегель стверджував, що пра­вильного розуміння світу можна досягнути, якщо всі зміни роз­глядати як наслідок зіткнення ідей. Хай спочатку є одна ідея— скажімо, дес^іцит. Далі з'являється протилежна ідея—скажімо, достаток. Нарешті, ці дві протилежні ідеї об'єднуються в нову, вищу ідею, а саме економіку, що є засобом досягнення достатку й ліквідації дефіциту.

78 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Маркс перейняв це уявлення про боротьбу протилежностей з метою проведення подальшого синтезу. Але він відкинув думку про те, що це зіткнення і синтез мають головне і найістотніше значення у сфері ідей. За Марксом, основні причинно-базові конфлікти і синтез мають місце, як стверджує його матеріалі­стична філософія, передусім у реальному світі економічних подій, класів і систем.

Діалектичний матеріалізм. Маркс поєднав свої ідеї первинності економічних механізмів та історії як прогресивного протиріччя в доктрину діалектичного матеріалізму. За цією доктриною, кожне суспільство—візьмімо середньовічну Європу—грунтується на пев­ній економічній системі, як от феодальне землеволодіння (манорі-альне сільське господарство). Політична структура на зразок фео­далізму та філософсько-релігійна структура на зразок середньо­вічного католицизму зростають у гармонії з економічною базою. Існують три соціоекономічні класи: дворяни-землевласники, духо­венство і кріпаки. Ця економічна система успішно задовольняє матеріальні потреби людей. Але насправді занадто успішно, щоб система залишалась стабільною.

Збільшення продуктивної здатності маноріальної системи до­зволяє окремим людям залишити сільське господарство і стати купцями або ремісниками. Інші мають достатньо часу, щоб робити корисні для економіки відкриття й удосконалення. З часом технічні засоби виробництва та інші економічні механізми змі­нюються. Місцева економічна самодостатність зменшується, а торгівля зростає. Спершу ремісничі гільдії, а далі фабричні робіт­ники продовжують виробництво замість кріпаків та ремісників. Починає зростати новий соціоекономічний клас, що його склада­ли крамарі, власники й управителі фабрик та купці.

А тим часом політичну владу зберігає сгаромодна аристократія з її правом успадкування землевласності. Релігійні закони виявля­ють щораз більшу невідповідність економічній системі. Приміром, доктрини, спрямовані проти лихварства і на захист чистих цін, стають застарілими. Нарешті, становище економічної системи і положення реальної влади змінюються настільки, що новий клас-буржуазія стає спроможним вирвати владу з рук землевласни­ків. Це робиться через насильницьку революцію, нові закони або вплив на монарха. Вони змінюють також релігійний кодекс, зокрема, через заміну католицизму протестантизмом.

Отже, на зміну феодалізму приходить капіталізм. Далі, завдяки своїй внутрішній природі капіталізм, керований буржуазією, ми­моволі сприяє заміні себе самого. Капіталізм згуртовує трудовий пролетаріат і викликає в ньому почуття єдності, породжене злид­нями та експлуатацією. Класовий конфлікт між пролетаріатом і

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 79

буржуазією загострюється завдяки щораз сприятливішим для перемоги пролетаріату умовам. Політична надбудова управління перебуває в руках буржуазії, що використовує її для увічнення своєї влади. Проте ця надбудова не в змозі віддзеркалити головну економічну реальність—слабкість буржуазії та силу пролетаріату. Релігія слугує засобом залякування робітників, виправдання їхньої експлуатації та затуманювання їх мрією про небеса заради того, щоб вони приймали нужденне земне життя. Але фальш релігії стає все очевиднішою.

Насгає, нарешті, час, коли робітники скидають буржуазний уряд, захоплюють засоби виробництва, ліквідують приватну влас­ність і засновують соціалістичну державу під владою диктатури пролетаріату. Відповідно економічна система замінюється на соці­алістичну. Далі, позаяк усе в суспільстві є наслідком економічних змін, воно врешті-решт стає комуністичним—без уряду, злиднів, конфліктів і класів' .

Вразливі місця марксизму

Кожна з головних ідей Маркса може бути заперечена, і для цього є чимало підстав.

Трудова теорія вартості. Трудова теорія вартості, що пояснює процес визначення відносних цін на товари й послуги, дуже вразлива для критики. Деякі з можливих закидів Маркс перед­бачав і намагався дати їм раду.

Винятки з теорії. Ділянка родючої землі може існувати й мати високу ціну взагалі без жодної людської праці, затраченої на її створення. Такі невідтворювані товари, говорив Маркс, відносять­ся до особливої категорії. Ціни чи вартості товарів цієї категорії визначаються без посилання на кількість праці. А що тоді буде з ціною товару довготривалого користування, що його було виго­товлено колись раніше, а далі для його виробництва винайдено технологічне вдосконалення? Вартість такого товару з часом зни­зиться, сказав би Маркс, бо це не кількість праці, затраченої початкове, а кількість праці, необхідної для його заміни, і це має визначальне значення.

А як бути зі зразком товару, дуже подібного до багатьох інших зразків такого ж товару, з-поміж яких він виділяється тим, що містить значно більшу кількість праці, бо виготовив його лінивий і

Добре написаний огляд світової історії, включно з промисловою революцією, з точки зору сучасного марксиста можна знайти у праці Ьео НиЬеппап, Мап'з \Уот1(11у Соосіа: ТЬе Віогу о{ Иіе \Уеа1і1і о/ Наїіош (Не» УогЬ: Мопиііу Кеуіе\у Ргезз, 1952).

80 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

нерозумний робітник? Чи буде він з огляду на це значно ціннішим від інших зразків? Ні, не буде, відповів би Маркс, бо вартість і ціна визначаються саме дійсною кількістю соціальна необхідної праці. А що з таким товаром, як огидний шматок скульптури, що на його виробництво витрачено велику кількість праці, але він не буде проданий за жодну ціну, бо він нікому не потрібен? Чи можна в цілому сказати, що він має велику вартість? Ні, міг би відповісти Маркс, бо праця, затрачена на непотрібний продукт, не є суспільне необхідною. А що з товаром, що його виготовив і продав за високу ціну монополіст? Чи така ціна пропорційна до вмісту праці в ньому? Як визнано всіма—ні, бо монополія сприяє викривленню цін у порівнянні з правдивою вартістю.

Проблема різної якості праці. А як бути з двома товарами, перший з яких увібрав чотири години некваліфікованої праці, а другий—чотири години кваліфікованої праці? Чи обидва ці товари будуть продані за однакову ціну? Чи мають вони однакову вар­тість? Ні, в процесі створення і визначення вартості одна година кваліфікованої праці має більше значення, ніж година неквалі­фікованої. Для обчислення вартості слід перерахувати кваліфі­ковану працю в некваліфіковану, помноживши кількість годин першої на відповідний коефіцієнт перерахунку. Як можна визна­чити цей коефіцієнт? Він визначається, зокрема, числом годин праці, суспільне необхідної для виробництва товарів і послуг, що їх потребує утримання кваліфікованих робітників упродовж періоду їхнього навчання. Частково він визначається також числом годин, що затрачаються на виробництво товарів і послуг, потрібних для виховання кожного робітника, кваліфікованого чи ні, з самого дитинства, а також на підтримку його існування упродовж років роботи.

Шкода, але забагато застережень і винятків псують враження від узагальнення. Трудова теорія після урахування всіх необхідних уточнень має обмежене значення. Поза тим, уточнення, наведені вище, не є вичерпними. В останньому прикладі, скажімо, число робочих годин, необхідних для утримання робітника, саме скла­дається з певних кількостей годин праці некваліфікованої та ква­ліфікованої. Щоб додати одну кількість до другої, треба знати ко­ефіцієнт перерахунку. Він, одначе, невідомий, бо саме для його визначення і призначається вся ця процедура.

Альтернативна сучасна теорія. Сучасна економічна теорія, роз­роблена після Маркса, пояснює вартості та ціни через ступінь дефіциту. Згідно з цією теорією, вартість речі в обмін на щось інше залежить від її дефіцитності. Ця дефіцитність, зі свого боку, залежить від стану пропозиції цієї речі та сгану попиту на неї. За поняттям пропозиції та попиту ховається великий масив взаємо-

Розділ 3. Неринкопі механізми: соціалізм і комунізм 81

залежних показників. Теорія дефіциту складна, проте вона пропо­нує задовільніше пояснення вартості, ніж трудова теорія. Теорія дефіциту має справу не лише з працею, а й із капіталом і при­родними ресурсами як чинниками створення продукції та вар­тості.

Через згадані вади Марксової трудової теорії вартості вико­ристання її як підстави для виступу проти способу розподілу дохо­ду в капіталістичному ринковому суспільстві недоцільне. Можна було б і далі піддавати сумніву ринковий капіталізм або розподіл доходів за умов ринкового капіталізму. Проте робити це, мабуть, слід було б, спираючись на щось інше, а не на чиюсь віру в те, що лише праця є джерелом створення вартості і що повна вартість пропорційна затраченій праці.

Терія життєво необхідного розміру заробітної плати. Іншим елементом марксової терії ринкового капіталізму є теорія міні­мальної заробітної плати. Маркс коливався між двома пояснен­нями цієї теорії. За першим, рівень платні матиме тенденцію до зменшення, аж доки робітники одержуватимуть лише дохід, до­статній для їхнього мінімального фізичного існування. За другим, рівень оплати падатиме доти, доки робітники одержуватимуть достатньо лише для забезпечення їхнього мінімально необхідного життєвого рівня, що визначається психологічними чи культурни­ми чинниками . Цей останній мінімум міг змінюватися разом зі зміною тих чи тих чинників. Він міг варіюватися від однієї місцевості до іншої залежно від суспільних звичаїв, що пере­важають у кожній місцевості. Маркс не давав вичерпного при­чинного пояснення того, чому рівень платні за умов ринкового капіталізму спадає до життєвого мінімуму, що його вже так чи так визначено.

Мальтузіанське тлумачення. Маркс відкидав пояснення, що їх пропонували такі люди, як Томас Мальтус. Мальтус доводив, що кожна заробітна плата, вища від життєвого мінімуму, зменшува­тиме рівень смертності або підвищуватиме рівень народжуваності. Ці зміни спричинятимуть ріст населення і пропозиції робочої сили. Таке зростання пригнічуватиме ринок праці та змусить зменшувати рівень оплати. Маркс відкидав це мальтузіанське пояснення, мабуть, з огляду на те, що воно, здавалося, перекладає провину на самих робітників або доводить, що кожна економічна система, не лише ринковий капіталізм, спричиняється до одна­ково небажаного наслідку.

14 Див.: ТЬотпаз 8о»уе11, Магхіат (Не\у Уогіс: \Уі11іат Моггото & Со., Іпс., 1985), рр.136-137. 11

82 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Нерівноцінна договірна спроможність. Маркс особливо наголо­шував, що договірна спроможність кожного окремого робітника в переговорах щодо рівня платні буде незначною в порівнянні зі спроможністю капіталістичного працедавця. Погоджуючись на роботу в котрогось із наявних працедавців, робітник часом просто не має іншої реальної альтернативи, окрім безробіття. З іншого боку, працедавці у своїй більшості можуть або запропонувати роботу будь-кому з маси різних робітників, пю конкурують один із одним за робочі місця, або взагалі ліквідувати ці місця, припи­нивши роботу підприємства.

Критики Маркса відзначали, що робітники хоча б іноді мають значну договірну спроможність. Вона зростає завдяки їхній не­буденній майстерності чи коли вони об'єднуються у професійна спілки, коли за їхні послуги конкурують працедавці або коли без їхньої праці реальний капітал стає неприбутковим. Навіть за не­значної договірної спроможності не можна довести, що розмір оплати буде знижуватись до життєво необхідного рівня.

Резервна армія безробітних. Маркс також стверджував, що за­звичай повинна існувати певна істотна кількість незайнятих робіт­ників. Вони завжди будуть готові конкурувати з тими, хто має ро­боту, а також забезпечувати невичерпну пропозицію робочої сили на рівні, що відповідає мінімально необхідному рівневі заробітної плати, причому зовсім незалежно від попиту на працю.

Критики цього положення наголошують, іцо Маркс по-справж­ньому ніколи переконливо не доводив, що капіталізм породжує безробіття. Справді, якщо Маркс мав рацію в тому, що тільки праця породжує додаткову вартість і прибутки, капіталістичні пра­цедавці шукали б кожного незайнятого робітника і надавали б йому роботу, бо в такий спосіб можна було б максимізувати дохо­ди. Але на практиці реальні заробітки в країнах дуже залежать від того, чи успішно в довгостроковому розумінні розвивається рин­ковий капіталізм. Марксист може спробувати оминути це очевид­не міркування, стверджуючи, що воно всього лише відображає зростання психологічного мінімуму життєво необхідного рівня. Але тут можна обгрунтовано заперечити, що в цьому розумінні капіталізм працює добре, а не погано. Він заохочує прагнення і забезпечує засоби для їх досягнення.

Теорія додаткової вартості. Теорія додаткової вартості ствер­джує, що робітники звичайно виробляють товарів і послуг більше, ніж це необхідно для підтримання їхнього існування. Це твер­дження має прийнятний вигляд. Однак так само прийнятним, по суті, є припущення, що земля спроможна дати більший урожай, аніж це потрібно для того, аби засіяти цю землю так само і в

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 83

наступному вегетативному сезоні. Подібно до цього, машини, що полегшують працю, можуть зберегти більше робочих годин, аніж їх було затрачено на виробництво цих машин. Отже, теорія додаткової вартості як підстава для доказів проти ринкового капіталізму не дає сильної аргументації, якщо не доповнити її трудовою теорією вартості та теорією мінімального рівня заро­бітної плати.

Однак у дійсності земля, праця і капітал співпрацюють у біль­шості напрямів виробничої діяльності незалежно від економічної системи. Повне усунення якогось із цих трьох чинників викликало б майже цілковите припинення виробництва. А доки вони спів­працюють, випуск продукції звичайно буде більш ніж достатнім для заміни зношеного обладнання, збереження природних ре­сурсів та забезпечення життєвих потреб робітників. Надлишок може набути форми або розкішних споживчих товарів, або засо­бів виробництва, що збільшують суспільний резерв реального капіталу.

Теорія криз і тенденцій. Ще одним елементом Марксової аргументації проти ринкового капіталізму є кризи або виробничі цикли. Вони справді присутні в багатьох різновидах капіталістич­них економічних систем. Вони були предметом економічних досліджень і теорій до Маркса і продовжують ним бути після нього. Марксове пояснення цих явищ було неповним і супереч­ливим, і ми й досі не досягли повного їх розуміння. Проте внаслідок економічних досліджень, що їх проведено після Великої депресії, більшість економістів упевнились, що змішана еконо­мічна система може запобігти жорстоким кризам і циклам зав­дяки помірному втручанню держави в економіку. Принаймні кризи і цикли зовсім не прискорюють наближення до повного краху ринкового капіталізму і його заміну марксистським соціа­лізмом або комунізмом.

Чимало з тих тенденцій, що їх передбачав Маркс і які мали при­нести загибель капіталізму, не було підтверджено наступною істо­рією. Найбільше вражає його помилка щодо того, що капіталіс­тичні власники становитимуть дедалі меншу відсоткову частку населення, а пролетаріат—дедалі більшу. Щораз більша частина населення Західної Європи та Північної Америки володіє влас­ністю у вигляді ощадних рахунків, пакетів корпоративних акцій, державних облігацій, будинків, автомобілів і споживчих товарів тривалого користування. Частка пролетаріату в населенні змен­шилась, а натомість службовці та працівники сфери послуг за чисельністю стали переважати робітників, зайнятих некваліфіко-ваною ручною працею.

84 Частила 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Відсоток незайнятої робочої сили врешті-решт не зріс, хоча Маркс пердбачав протилежне. Якість життя більшості населення не ставала дедалі злиденнішою. Умови праці не погіршились, а покращилися, принаймні, в середньому. Нарешті, норма прибутку на капітал не впала до ступеня, передбаченого Марксом. Техно­логічними та соціальними змінами забезпечено появу нових прибуткових можливостей для використання техніки та інших засобів виробництва. Уряди більшості капіталістичних країн не вдавалися до рішучого блокування спроб людей вибороти законо­давство, що покращує їхню долю. До більшості некомуністичних розвинених країн не стосується випадок, коли уряди використо­вуються як засіб, з допомогою якого дедалі менша кількість капіталістів тримає у покорі робітничий клас, що дедалі більше переважає чисельно.

Теорія економічного детермінізму та діалектичного мате­ріалізму. Твердження Маркса про те, що всі сторони життя суспільства визначаються його економічною системою, можна теж піддати критиці.

Економіка як лише одна з багатьох незалежних сил. Економічна сисгема великою мірою є і наслідком, і причиною загального характеру суспільства. Релігія і філософія, приміром, допомагають визначити спосіб організації економіки. Національна релігія може підкреслювати, що накопичення матеріального багатства є злом, а аскетизм—добром. Внаслідок цього економічна система, мабуть, залишатиметься традиційною і економічного розвитку не буде. І навпаки—релігія може наголошувати на особистій відповідально­сті, а також на тяжкій праці, великих заощадженнях та ефектив­ному інвестуванні. Внаслідок цього економічна система, напевно, має стати ринковою і швидко змінюватиметься. Національна фі­лософія може вважати дуже престижним досягнення успіху в релігійній сфері, військовій справі чи державному будівництві, і мало престижним—досягнення економічного успіху. Тоді еконо­мічна система, напевно, залишатиметься організованою за тради­ційним принципом, і туг, мабуть, незначним буде те, що на сучасному Заході називається економічним прогресом.

Політична система суспільства може висувати і залишати при владі тих, хто бажає зберігати статус-кво. Тоді економічні зміни, мабуть, відбуватимуться дуже повільно. Культурний спадок нації може включати великий запас накопичених технологічних знань. Економічна система такої нації, напевно, істотно відрізнятиметься від системи нації, де такі знання незначні. Фізичне довкілля нації теж здатне формувати її економічну систему. Тропіки не можуть кинуги жодного виклику традиційній економічній організації, що

Розділ 3. ІІеринкові механізми: соціалізм і комунізм 85

залишається недорозвиненою. Арктика може кинути завеликий виклик, і це теж захищає економічну організацію, тобто вона залишається не чим іншим, як традиційною й недорозвиненою.

Однопричинні теорії історії. Ідея про те, що історія це просто послідовність економічних змін, що ними викликаються всі інші зміни, виглядає неправдоподібною. Ця теорія історії так само суперечлива, як і кожне інше однопричинне пояснення історії. Скажімо, однією з таких теорій є теорія героя, за якою форму­вання історії є наслідком появи час від часу надзвичайно впли­вових людей, як от Платон, Ісус, Цезар, Шарльман, Колумб, Лютер, Маркс, Ленін. Іншою є теорія ідеї, що наголошує на вели­кому історичному впливові ідей на зразок монотеїзму, аскетизму, альтруїзму, капіталізму, демократії та комунізму. Ще однією є теорія війн, згідно з якою зіткнення армій дають ключ до ро­зуміння історії. Існує також політична теорія, за якою історія—це послідовність зміни урядів15.

Обрана Марксом теорія боротьби між економічними класами як локомотива історичного прогресу також непереконлива. Люди, взагалі кажучи, не думають про себе як передусім про членів економічного класу, вони відчувають себе членами родини, трудо­вого колективу, племені, раси, житлового району, або нації, або просто приватними особами. Теорія історії, що пояснює поведінку людей на підставі класової вірносгі, яка в них відсутня, непере­конлива.

Заслуги Маркса

Теорія Маркса в цілому не безвартісна. Він показав певні вади ринкового капіталізму, властиві для того часу й місця. Нерівності в доходах, багатстві та владі за європейського капіталізму дев'ят­надцятого століття були надто великими, щоб їх постійно витри­мувало населення, і завеликими для західних стандартів двадця­того століття. Маркс правильно передбачив деякі тенденції ринко­вого капіталізму. Неодноразово наставали економічні коливання, часом досить жорстокі. Стійкою проблемою стало безробіття. Значна економічна й політична влада накопичена тими, хто має найбільший економічний успіх. Якщо не власність, то важелі управління сконцентровані в руках тих, хто керує великими приватними корпораціями.

15 Короткий виклад подібної критики Маркса можна знайти в Л/УіШат ЕЬепзІеш, Тоііау'5 Ізтя: Соттшият, Разсіят, Саріїаііат, апс? 8осіа1іят, 71Ь егі. (ЕпдІездооД Сіійї, М.,1.: РгепІісе-НаЦ Іпс., 1973), СЬар. 1. 12

86 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

Маркс був, можливо, першим, хто спробував пояснити, чому історія складалася саме так, а не просто описати те, що відбува­лося. Він намагався об'єднати економічну теорію з історією. Він, поза сумнівом, був одним з небагатьох людей того часу, хто зміг це зробити.

Мабуть, найбільшим досягненням Маркса стало те, що він був пропагандистом і натхненником революцій і реформ. Іронія полягає в тому, що Маркс заперечував вплив ідей на історію і натомість утверджував повновладдя подій, але ж його власні ідеї надихали і провокували людей відтоді, як він їх запропонував. Мабугь, половина населення земної кулі йшла чи хотіла йти за тими, хто проголошував свою вірність марксизмові. Це, звісно, зовсім не означає, що сьогоднішній світ істотно відрізняється від того, що ним би він був, коли б Маркс ніколи не жив. Цілком імовірно, що події, які відбувалися після часів Маркса—як от російська чи китайська комуністичні революції, сталися б не­залежно від того, існував Маркс чи ні. Люди на взір Леніна чи Мао, що прагнули до захоплення влади і зміни суспільства, були готові вихопити зі сторінок історії те чи інше ім'я для виправдання своїх дій та збільшення ймовірності свого успіху. Але облишмо ці історичні роздуми—досить просто наголосити, що жодна інша особа, окрім Маркса, не піддала сумніву певні аспекти капі­талізму.

ІНСТИТУТИ КОМУНІЗМУ

Комунізм в ідеології Маркса вважається заключною стадією економічного розвитку. Це є кінцевий результат розвитку кла­сового суспільства, де держава вже відмерла і кожен індивід працює за здібностями, а одержує за потребами. Проте сучасний комунізм відійшов від ідеального, або чистого, комунізму, і його не можна вважати навіть перехідною стадією, що її проходить якась країна на своєму шляху до чистого комунізму. На практиці існували різні варіації комунізму—від бюрократичного колекти­візму колишнього Радянського Союзу до комуністичної системи, доповненої елементами ринкової економіки, що була в колишній Югославії. Всі комуністичні країни підписувалися, чи принаймні робили такий вигляд, під марксизмом-ленінізмом, який забезпе­чував ідеологічне підґрунтя для різноманітних інституційних ме­ханізмів, що відрізняють сучасний комунізм від інших економіч­них систем світу.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 87

Економічне планування

Завданням економічного планування в комуністичних країнах було розміщення ресурсів згідно зі встановленими центральним органом планування економічними цілями. Не ринковий механізм, а держава, що її репрезентував цей орган планування, визначала і випуск продукції, і її розподіл. Раціональним елементом централі­зованого планування було уникнення марнотратного викори­стання ресурсів, що часто спостерігається в капіталістичній системі. Прикладами такого марнотратства є старіння заплано­ваної продукції, дублювання товарів і послуг, урізноманітнення продукції понад необхідний рівень і демонстративне споживацтво. Ймовірно, планування може сприяти кращому використанню ресурсів, бо в комуністичній системі розміщення ресурсів контро­люється державою.

З допомогою планування сподівалися забезпечити перевагу су­спільних інтересів над приватними. Очікувалося, що держава завдяки механізмові планування буде в кращому становищі щодо визначення соціальної собівартості й корисності розподілу ресур­сів, чого не може зробити ринковий механізм капіталістичної системи. Але вразливе місце планування полягає в тому, що ціни, які є невіддільною частиною ринкового механізму за умов капі­талізму, ніколи не були складовою частиною планування і не виконували функцію раціонального розподілу. Внаслідок цього прийняття рішень за умов економічного планування було занадто довільним.

Державне володіння власністю

За комунізму більшою часткою власності володіє держава. Зем­ля і капітал—теж власність. До праці дещо інше ставлення: вва­жається, що це єдиний засіб виробництва, здатний створювати вартість. Оскільки засоби виробництва належать державі, мається на увазі, що власники й робітники—це одні й ті ж люди, а тому не повинно бути антагонізму між працедавцем (державою) і найма­ними працівниками (робітниками).

Мета державного володіння власністю проста. Серед усіх капі­талістичних інститутів приватне володіння власністю розглядалось як інститут, що несе найбільшу відповідальність за вади капіта­лізму. Приватна власність була відповідальною за поділ суспільст­ва на два ворожі класи—буржуазію і пролетаріат. Буржуазія конт­ролювала землю й капітал і експлуатувала робітників, привлас­нюючи їхню додаткову вартість. Успадкування власності сприяло

IV

88 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

розширенню нерівності в доходах між бідними та багатими і гарантувало багатим незароблений дохід. Виплати процентів і дивідендів нарбстали тільки для тих небагатьох осіб, котрі мали документи на володіння капіталом.

Концентрація влади в руках комуністичної партії

Комуністична партія за комунізму вважається представником інтересів робітничого класу. В колишньому Радянському Союзі вона була єдиним господарем політичної влади і брала участь у всіх етапах економічної діяльності. Скажімо, вибори працівників профспілок звичайно організовувала комуністична партія, а най­вищі профспілкові посади повністю займали члени партії. В усіх заводах, колгоспах, військових підрозділах і організаціях кому­ністична партія мала свої місцеві секції або осередки. Під нагля­дом вищих партійних органів вони домагалися покращення дис­ципліни і політичної грамотності робітників та спонукали їх до виконання запланованих економічних завдань.

Співпраця

Індивідуалізм, цей один із головних інститутів капіталізму, передбачалося замінити на співпрацю. Вважається, що індивіду­алізм виховує споживацькі устремління, а це суперечить ідеалові "комуністичної особистості", вільної від подібних антигромадських інстинктів. У комуністичній країні інтереси особи підпорядкову­ються інтересам суспільства. Комунізм висуває концепцію онов­лених людей в оновленому суспільстві, що діють у супрязі зі своїми товаришами-співгромадянами, а не конкурують з ними. Така співпраця, як вважається, веде до створення досконалого суспільства, або, як писали на першотравневих плакатах у комуністичних країнах, "Ми будуємо соціалізм". Метою змагання є досягнення політичних і соціальних цілей. На Олімпійських іграх комуністичні країни виступають досить вдало, бо успіх у спорті— Це один із засобів демонстрації переваг комуністичної системи.

Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 89

ПІДСУМКИ

Хоча філософські корені соціалізму і комунізму сягають гли­бини тисячоліть, сучасні соціалізм і комунізм є продуктами про­мислової революції. Вона, хоча й принесла чимало корисного, мала ще й свій темний бік: злидні, жахливі умови праці, низька платня, ненадійність доходів. І соїдіалізм, і комунізм обіцяли новий соціально-економічний лад, хоча вони й відрізнялися за ступенем досягнення цього ладу. Соціалісти вірили в побудову нового су­спільства через еволюційний процес, а комуністи покладалися на революцію, кінцева мета якої—диктатура пролетаріату. Соціалізм став рівноправним учасником демократичного процесу наприкінці двадцятого століття, коли соціалістичні партії здобули більшість на виборах у Франції та Греції. Соціалісти захищають націоналізацію деяких провідних галузей і посилення заходів соціального забезпе­чення, але залишають практично недоторканими такі капіталіс­тичні інститути, як приватна власність і ціновий механізм. Кому­нізм став рівнозначним бюрократичному колективізмові, а дер­жава, що її репрезентує комуністична партія, приймає всі рішення щодо виробництва і розподілу товарів і послуг.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Яку роль відіграла ринкова стихія у погіршенні становища робітничого класу Великобританії в минулому столітті?

2. Що таке утопічний соціалізм?

3. Маркс у своєму "діалектичному матеріалізмі" дав тлумачення історії та пояснення існування суспільства. Що означає "діалек­тичний матеріалізм"?

4. Яка різниця існує між соціалізмом і комунізмом з точки зору марксизму?

5. У чому полягала Марксова трудова теорія вартості? За що можна критикувати цю теорію?

6. У чому суть Марксової теорії додаткової вартості? Чи пра­вильна вона?

7. Якими були, за Марксом, причини й наслідки розподілу дохо­дів за умов ринкового капіталізму?

8. Назвіть деякі з інститутів сучасного соціалізму.

9. Чим різняться між собою сучасний французький соціалізм і англійський соціалізм вісімнадцятого-дев'ятнадцятого століть?

90 ' Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ВаИпзЬі, Аіехапсіег. Магх'з Есоаотісз: Огідіп апсі Оеуеіортепі.

Ьехіпдіоп, Мазе.: 0.8.& НеаШі Со„ 1970. Оісііепя, СЬагІея. НагсІ Тітея. мєу/ УогЬ: 8ідпе1 ВооЬя, 1962. (Роман-протест проти умов праці й освіти в Англії XIX століття.) Сгау, Аіехапаег. Ліе Оеуеіортепі ої Есопотіс Оосігіпе: Лп Іпіго-

сіисіогу Зигуеу. Ме\у УогЬ: Лопп УУіІеу & Зопв, Іпс., 1931. Наттопсі, ЛоЬп Ь., апсі ВагЬага Наттопсі. ТІїе Кї/ае оґ Мосієгп

Іпсіинігу. Не№ УогЬ: Нагрег & Ко\у, РиЬІіяЬегз, Іпс., 1969. Наггіпдїоп, МісЬаеІ. Восіаііят. Меад УогЬ: МопіЬІу Кеуіеуу Ргеаз,

1972. НіІІ, СЬгіяІорЬег. К.е{оппаііоп Іо Іпсіияіпаї Кеуоіиііоп. Ваііітоге:

Репдиіп Вооіїв, 1969.

Магх, Кагі. Оаз Карііаі. Ме\у УогЬ:: Мосіегп ІлЬгагу, Іпс., 1906. Тауіог, РЬУір А.М., есі. Тйе Іпсіи^ігіаі Кеуоіиііоп їіі Вгіїаіп: Тгіитрїі

оґ Оіяаяіег? Кеу.еа. Ьехіпдіоп, Мазз.: О.С. НеаШ & Со., 1970. ТоупЬее, Атоісі. ТІїе Іпсіизігіаі Кеуоіиііоп. Вовіоп: Веасоп Ргезв,

1956. ТисЬег, КоЬегІ С. ТЬе Маїхіап Кеуоіиііопагу Шеа. Мему Уогіі: УУ.УУ.

Могіоп & Со„ Іпс., 1969.

Частина Друга НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Розділ 4 Порівняльний аналіз капіталістичних систем

Розділ 5 Сполучені Штати Америки

Розділ 6 Японія

Розділ 7 Німеччина

Розділ 4

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ

"Холодна війна" вже позаду, і новим визначальним чинником світового впливу та спроможності створювати багатства стала економічна, а не військова могутність. Найкращий шлях до впли­ву нації на світ пролягає тепер через торгівлю й виробництво замість військового підкорення. Радянська імперія впала, і Сполу­чені Штати Америки розпочали по всьому світу покидати свої військові аванпости. Комунізм став справою минулого, і нині вже недоречно порівнювати капіталізм і комунізм, що раніше було стрижневим елементом підручників з порівняльного аналізу еко­номічних систем. Доцільною альтернативою є порівняння різних форм капіталістичних систем, що існують сьогодні, - вільнорин-ковий капіталізм, державно-керований капіталізм та соціально-ринковий капіталізм. У розділі 4 подано розмаїті інституційні механізми кожної системи, а далі послідовно розглянуто три головні країни, що репрезентують кожен різновид системи: розділ 5-Сполучені Штати; розділ 6-Японія; розділ 7 - Німеччина.

РИНКОВИЙ КАПІТАЛІЗМ США

У Сполучених Штатах ніколи не існувало справді вільної рин­кової економіки. Федеральний уряд уже від моменту його утво­рення 1787 р. було залучено до сприяння промисловості, і він прийняв законодавство про тарифи для захисту інтересів фірм США. Для будівництва каналів, доріг та розмаїтих форм пере­везень надавалися субсидії, що приносили великі прибутки. Впродовж останньої частини минулого століття зросли масштаби індустріалізації та концентрації виробництва, тому федеральний уряд прийняв закони для впорядкування особливих різновидів бізнесу—скажімо, будівництва доріг—та для контролю різних форм антиконкурентних ділових заходів, як от фіксація цін та поділ ринків. Участь уряду в економіці США посилилася під час депресії 1930-х, коли було прийнято законодавство про мінімум заробітної плати і соціальне забезпечення та створено регламентні

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 93

агенції для впорядкування роботи банків, засобів зв'язку і ринку цінних паперів. Упродовж 1960-х та на початку 1970-х урядове регулювання було поширено на безпеку продуктів споживання, зайнятість жінок і меншин, довкілля, безпеку професій.

Капіталізм і культура США

Капіталізм США відображає культуру' цієї країни, так само як японський капіталізм—культуру Японії. Індивідуалізм став при­кметною рисою культури Сполучених Штатів Америки ще в мину­лому столітті, коли Захід було відкрито для колонізації і великі маси іммігрантів ступили на землю США. Ці іммігранти у своїй більшості прибували з європейських країн, рятуючись від урядо­вих утисків і економічних злигоднів. На Сполучені Штати диви­лись як на країну великих можливостей, де кожна людина має змогу досягти успіху завдяки власним зусиллям, а кожне поко­ління матиме можливість бути срінансово заможнішим'. Захід надавав іммігрантам сприятливі нагоди, передусім у сільському господарстві, і саме тут квітував індивідуалізм. Індивідуум сам протистояв природним стихіям, і тут перемагав найпристосовані-ший, а найслабший опинявся на узбіччі2.

Іншою гранню капіталізму США став наголос на багатстві та споживанні. Рольові моделі щодо накопичення багатства зберіга­ються тут від минулого сторіччя, коли з багатих підприємців та ділових лідерів складалася нова промислова аристократія, що її часом називали "магнати-розбійники". Прототипами капіталістів, що "самі себе створили", були мільйонери Джон Д. Рокфеллер і Ендрю Карнегі. Це були багатії, котрі часто встановлювали стандарти споживання, що їм намагалися наслідувати інші. Цікаво зазначити, що багатії в Сполучених Штатах ніколи не викликали класової ненависті, що була властивою суспільствам із більшим класовим усвідомленням, як от у Англії. Сем Волтон, найбагатший мільярдер Сполучених Штатів, викликав захоплення і впевненість у тому, що кожен, хто має добру ідею, може у США досягти успіху.

Це називається "американська мрія", але нинішнє покоління, мабуть, перше, іцо має статки менші від своїх попередників.

Чудовим прикладом цього є новела Вілла Катера "О, піонери", написана при­близно в середині минулого століття. В ній розповідається про сім'ю скандинавів, що прибуває до Небраски, щоб спробувати себе у фермерстві. Батько не дуже знається на фермерстві й прогорає, як і більшість його сусідів. По його смерті його дочка, що має значно більший хист до бізнесу, стає на чолі ферми, купує потрібне майно, вирощує відповідні зернові й дає своїй родині можливість вийти на шлях до успіху.

94 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

Конкуренція. Сполучені Штати—це суспільство конкуренції і в бізнесі, і в спорті. Вона виправдана, бо вносить вклад у збага­чення суспільства. Коли галузі та ринки якоїсь економіки мають конкурентну організацію, то стануться такі зміни, що вважаються бажаними. Найперше очікується, що конкуренція забезпечува­тиме для споживачів більше ромаїття вибору за нижчими цінами. Вона, як передбачається, сприятиме нововведенням фірма, що виробляє пастки для мишей кращі, ніж у її конкурентів, досягає успіху. Нарешті, конкуренція повинна сприяти ефективній роботі торгівлі та промисловості, приносячи економічний успіх тим фірмам, що працюють ефективно, і безжально усуваючи неефек­тивні.

Державне втручання в економіку США

Втручання держави в економіку США відбувалось із кількох причин:

1. Монополії, олігополії та інші не зовсім конкурентні ринкові структури в періоди занепаду конкурентних ринкових сил спри­чиняють неефективне розміщення ресурсів і соціальне не бажану ринкову діяльність. Тоді розробляються антимонопольні заходи, аби протидіяти неконкурентній поведінці виробників, на зразок штучного завищення цін, або тим аспектам галузевої організації промисловості, що сприяють антиконкурентній діяльності моно­полій.

2. Ціновий механізм ринкової економіки не дає людям жодної можливості для висловлення протесту проти виробництва і про­дажу небажаних для них товарів і послуг. Чимало людей стали б щасливішими, коли б могли отримати можливість не вдихати дим від цигарок у громадських місцях чи дими від хімічного заводу, але немає жодного способу, за допомогою якого ринок може взяти до уваги ці негативні уподобання—залишається тільки державний контроль.

3. Технологічні досягнення принесли небажані наслідки, пов'я­зані з ринком. Масове виробниіггво автомобілів мало величезний вплив на економіку США початку нинішнього століття. Було створено тисячі робочих місць не лише в автомобільній проми­словості, а й у суміжних галузях, як от сталеливарній та гумовій. Проте автомобіль став головним забруднювачем повітря. У галузі перевезень важливого значення набув повітряний транспорт, але літаки стали джерелом шумового забруднення.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 95

4. Допомога безробітним і пенсії соціального страхування впро­ваджувались у Сполучених Штатах пізніше від більшості проми­слових країн. Мета цих виплат—забезпечення захисту осіб, що за­знали поразки не з власної вини. Тут, однак, слід зазначити, що програми соціального забезпечення в Сполучених Штатах зовсім не такі вичерпні, як в інших країнах. Запровадження доступного медичного страхування стало головним державним завданням Сполучених Штатів. Майже 37 млн. американців не мають медич­ного страхування в будь-якій формі.

Історичне тло державного втручання

Історію державного втручання в економіку США можна поді­лити па три відтинки часу. Перший тривав від 1870 до 1930 року. Упродовж цього часу державне втручання було здебільшого мік-роекономічним і мало форму законів щодо управління заліз­ницями та обмеження сили монополій. Лише коли механізм кон­куренції та саморегуляції занепадав, уряд застосовував заходи щодо корекції найбільш поважних порушень у цьому механізмі. Впродовж цього періоду було прийнято перші закони про захист-споживачів. Закони про управління залізницями і про монополії зазвичай ініціювалися урядами штатів, а вже пізніше приймалися федеральним урядом. Було прийнято також закони щодо покра­щення становища робітників стосовно умов праці та обкладання податками доходів і багатства. Але у своїй більшості ці закони, спрямовані проти концентрації виробництва і накопичення багат­ства, не мали значного ефекту.

Наступний період депресії 1930-х рр. знаменував собою кінець політики невтручання і початок зростання ролі держави в економіці США. Впродовж цього часу було прийнято чимало законодавчих актів для сприяння оздоровленню економіки. Оскільки люди вважали, що за початок депресії відповідальність— принаймні часткову—несуть певні недоліки економічної системи, було встановлено правила щодо регулювання бізнесу в багатьох сферах, включно з банківською справою, транспортуванням, елек­троенергетикою і ринком цінних паперів. Законом про спра­ведливі норми праці 1938 р. встановлювалися мінімальні рівні заробітних плат і максимальна тривалість робочого дня пра­цівників, зайнятих у міжнародній торгівлі. Законом про соціальне забезпечення 1935 р. встановлено державні пенсії для осіб віком понад 65 років. Федеральний борг, що 1929 р. становив приблизно

96 Частила 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

2 млрд. доларів, зріс 1939 р. до 40 млрд. доларів3. Механізми для державного макроекономічного втручання почали встановлюва­тись упродовж 1930-х і зміцніли з прийняттям закону про зай­нятість 1946 р.

Третій період державного втручання в економіку США тривав приблизно від 1964 р. до 1975 р. Це втручання мало ширше спря­мування, хоча й не стосувалося таких суго економічних питань, як влада монополій, ціноутворення, концентрація промисловості, використання корпораціями своєї економічної могутності та зло­вживання нею або безробіття. Натомість воно зосереджувалось на досягненні певних соціальних цілей, як от охорона довкілля, за­хист прав споживача, праця жінок і меншин, безпека праці тощо. Такі цілі асоціювалися зі змінами суспільних цінностей, що харак­теризувалися такими поняттями, як "розширення прав" та "якість життя". Прикладами державних законодавчих актів цього періоду є Закон про громадянські права 1964 р., Закон про чисте повітря 1970 р., Закон про безпечність продуктів споживання 1972 р. та Закон про дискримінацію за віком щодо зайнятості 1967 р. Ці та їм подібні закони створювали нову форму державного регулю­вання, суть якої—всебічний контроль ділової активності4.

ЄВРОКАПІТАЛІЗМ

Капіталізм походить із Європи, і саме європейськими мислите­лями означено його інститути. Про доробок Джона Лока та Адама Сміта вже йшлося в розділі 1. Концепція невтручання асоціюється з французькими фізіократами вісімнадцятого століття, чиїм голов­ним внеском в економічне мислення була ідея про прийняття природного порядку речей. Вони вважали, що суспільство, зали­шене державою наодинці з собою, працювало б краще, ніж коли вона ним управляє. Давид Рікардо запропонував принцип конку­рентної переваги, котрим стверджується, що країна повинна експортувати ті товари, в яких вона має найбільшу абсолютну перевагу, а імпортувати ті, в яких вона має найменшу порівняльну перевагу . Праці Адама Сміта, Рікардо, Жана Батіста Сея, Джона Стюарта Міля та інших утворили цілісну систему, що дістала назву

Есопотіс Керогі ої Иіе Ргеяісієпі 1992 (У/азЬіпдІоп, О.С.: й.5. Соуеттепі Ргіпііпд ОЮсе, 1992), р.385.

4 Однак часом відбувалося значне послаблення урядової регламентації бізнесу. В 1978 р. було дерегульовано повітряний транспорт, у 1980 р. залізниці та овочівниц­тво. В 1981 р. було послаблено обмеження на сфери заощаджень, позичок та комер­ційну банківську справу.

Оауісі Кісагйо, ТТіе Ргіпсіріеа оїРоїііісаі Есопоту апсі Тахаііои (Меуу Уогк: Е.Р.ОиІ-Іоп, 1948).

Розділ 4. Порівняльний апаліз капіталістичних систем 97

"класична теорія економіки" і стала підґрунтям вільноринкового капіталізму6. Проте вплив цих праць виявився більшим в Америці, ніж у Європі. Промислова революція відбулася спершу в Європі, а не в Америці, і принесла з собою деякі неприємні побічні наслідки. Як говорилось у розділі 2, умови праці на заводах і шахтах були гнітючими. Чоловіки, жінки й діти працювали по багато годин. Обладнання часто було небезпечним і спричиняло нещасні випадки з робітниками, калічило і вбивало їх. Через напружену ринкову конкуренцію за робочі місця робітники утримувалися від зміни заняття, навіть коли воно було небез­печним. Міста, що росли й розширювалися для поселення робіт­ників, були непривабливі й неприємні7. Чимало з них складалися з нетрищ, де тисячі людей юрмилися без необхідного санітарного обладнання.

У Європі в середині минулого століття формувалися потужні політичні рухи. Утворювались і набирали значної сили в європей­ській політиці соціалістичні партії марксистського й немарксист-ського типів. Соціалістичні політичні партії у Франції та Німеч­чині напередодні другої світової війни були другими щодо свого впливу. Ці партії виборювали підвищення заробітних плат і покра­щення умов праці робітників. Наприкінці нинішнього століття зросло державне втручання в Англії, Німеччині та інших європей­ських країнах. Це втручання прибирало форми законів про дитячу працю, допомогу по безробіттю, соціальне забезпечення і ство­рення безпечних умов праці. Впродовж нинішнього століття Європа пережила дві найбільші війни й депресію, і кожна з них посилювала роль держави.

Характерні риси єврокапіталізму

Головні принципи капіталізму—мотивація до прибутку, воло­діння приватною власністю, приватне підприємництво і покла­дання на ринковий механізм у справі розподілу ресурсів—діють в усіх трьох різновидах капіталізму, що в загальних рисах виділені в розділі 1. Щоправда, цим трьом різновидам властиві відмінності. Так, капіталізм США покладається на індивідуальні дії на протива­гу колективним, і наголос робиться на коротко-, а не на довготер­міновій грі. В Японії та інших країнах Тихоокеанської смути ді­ють зворотні пріоритети. Єврокапіталізм більш різноманітний, ніж американський чи азіатський, бо Європа охоплює більше країн і

Пізніше класичну теорію економіки було розширено завдяки включенню до неї праць Альфреда Маршалла та А.К. Піжу.

? Див. рр.23-233, СЬаіІез ОісЬепв, Віеаі Ноиае (Мето Уогк: 5ідпе1 Воокз, 1964). із

98 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

більше різних культур. Скажімо, історія й культура скандинав­ських країн відрізняються від західноєвропейських. Та все ж стрижнем єврокапіталізму є ретельно опрацьована система виплат на соціальне забезпечення, як, приміром, на охорону здоров'я, пенсії та навчання фаховій майстерності . Кожна фаза еко­номічної діяльності пов'язана із певною формою залучення держави. Скажімо, багато європейських країн мають суворі закони, спрямовані проти закриття заводів . Роль держави в європейських економіках не обмежується забезпеченням соціаль­них виплат. У Франції, приміром, держава виступає головним гарантом кредитів, а економічне планування використовується для концентрації ресурсів у бажаних програмах економічного роз­витку. Фірма—виробник літаків Ейрбас Індастріз, що нею спі­льно володіють уряди Франції, Німеччини, Іспанії та Великобрита­нії, створюється з метою відновити в Європі цивільне літакобуду­вання. Іншим прикладом спільних зусиль держав є допомога європейським фірмам з метою посилення конкурентоздатності у галузі телевізійної промисловості. Уряди окремих країн Європи на всілякі інші заходи допомоги своїм підприємствам також ви­тратили від 1.75% до 5.5% ВНП своїх країн . Хоча приватизація державних фірм відбулася передусім у Великобританії і лише незначною мірою в деяких інших європейських країнах, проте державні фірми Франції, Італії та Іспанії дають не більше третини їхніх ВНП.

Франція: економічне планування

Французьке економічне планування привернуло значну увагу західних країн. Це було щось на зразок усередненого підходу між неплановою, вільноринковою капіталістичною системою та імпе­ративною, або директивною, плановою економічною системою11. Найбільші вади кожної системи мали бути вилучені завдяки фран-

Вартість цих соціальних виплат значна. Витрати на робочу силу в Німеччині, що наполовину складаються з цільових урядових допомог, найвищі серед провідних індустріальних країн. Виникає стурбованість щодо здатності європейських фірм протистояти іноземній конкуренції.

Працедавець у Сполучених Штатах, що наймає певну кількість працівників, зобов'язаний зробити повідомлення про закриття підприємства за 60 днів. Не існує жодної компенсації за розрив контракту. В деяких європейських країнах обов'язко­вими е повідомлення за рік до закриття і виплата компенсації впродовж року після нього.

КоЬегІ РогД апсі \Уіт Знукег, "Іпсіизігіаі ЗиЬзісІіез іп Ще ОЕ50 Сошіїгіез", ОЕ8В Есопотіс ЗІиїЗієн, Мо.15 (Аииіпш 1990), р.37.

ЗІерЬеп СоЬеп, Мосієт Саріїаітііс Ріаїтіпд: ТЛе РгепсЬ Мсхіеі (ВегМеу: ипіуег-яііу о{ СаМотіа Утечи, 1977), рр.7-27.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 99

цузькому плануванню, котре давало низку планів економічного розвитку на певний відтинок часу. Економічне планування й далі застосовується у франції, але воно вже не користується такою популярністю, як у 1950-1960 рр. Якщо, як це очікується, Міттеран програє вибори, консервативний уряд може відмовитись від цього способу планування.

За французькою системою уряд у співпраці з представниками сільського господарства, промисловості й профспілок розробляє план майбутнього розвитку економіки. За розробку плану від­повідає адміністративний орган, що має назву Комісаріат плану­вання. Сам по собі він не має влади, але підготовляє план, передає його на затвердження керівництву уряду і після прийняття слідкує за його виконанням. За свої дії він відповідає перед прем'єром Франції.

Інструменти французького планування. Французьке еконо­мічне планування грунтується на розподілі кредитів, податкових заохоченнях і державних інвестиціях з метою прискорення вико­нання запланованого, а не на авторитарному керівництві чи вмовлянні. Міністерство фінансів Франції—головне джерело фон­дів для інвестування в державний і приватний сектори економіки. У своїй більшості ці фонди переказуються через спеціальний фінансовий рахунок, що називається фондом соціально-еконо-мічного розвитку. Процентні ставки за позиками нижчі від тих, що їх мали би платити позичальники на ринку. Податкові заохочення сприяють активізації такої діяльності, що узгоджується з цілями розробленого плану. Скажімо, фірми, які допомагають реалізувати заплановану програму регіонального розвитку, частково або пов­ністю звільняються від економічних податків. Державні інвестиції, фінансовані французьким урядом, становлять понад половину всіх інвестицій у промисловість Франції.

Десятий французький чотирирічний план, 1989-1992. Цей план мав чотири головні цілі, що ілюструють стратегію французького планування12:

1. Скорочення рівня безробіття від 9.5% у червні 1989 р. до приблизно 5% у 1992 р. завдяки професійному навчанню в нау­ковій і технічній сферах13. Для стимулювання збільшення кіль­кості робочих місць мали бути застосовані монетарна і фінансова політика Франції.

12 А-ізетЬІее Наїіопаїе, рго]єі сіє Ц>і, Мо.706, Арргосеуапі 1е 10Ш Ріал (1989-1992), йссопсі Зечяіоп Огсіпаіге сіє 1988-1989, Зипе 20, 1989.

Рівень безробіття у франції в листопаді 1992 р. становив 9.7%. із*

100 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

2. Регіональне планування для стимулювання економічного роз­витку низки менш розвинених регіонів Франції, особливо району Вердю на північному сході та районів на південному заході. Це мало бути здійснено за рахунок державного бюджету франції.

3. Зростання державних витрат на дослідження й розробки в галузях науки та високих технологій.

4. Зростання державних витрат на збільшення продуктивності сільського господарства.

Швеція: держава достатку

Хоча Швеція невелика країна з однорідним населенням 8.2 млн. чоловік, її вплив на світ значно переважає її розміри. Це розвинена індустріальна країна, де рівень життя—один із най­вищих у світі. За величиною номінального доходу на душу насе­лення вона стоїть вище від Сполучених Штатів, Японії та Німеч­чини. Швеція добре знана передусім завдяки своїм програмам соціального забезпечення, яким притаманна всебічність і спрямо­ваність па добробут усіх соціальних груп суспільства незалежно від доходів. Було зроблено спроби вирівняти доходи за допомогою заходів соціального страхування тощо, що фінансуються з подат­ків, а також через власне структуру податків на доходи. Однак зворотним боком медалі є те, що податки у Швеції складають 52.5% ВНП, тобто шведи відносяться до найбільш оподатковуваних людей у світі. Більшість програм соціального забезпечення фі­нансуються поза державним бюджетом Швеції безпосередньо із загальних податкових надходжень . Перерозподіл доходів у Швеції має низку форм:

1. Допомоги родинам у вигляді регулярних виплат готівкою родинам з дітьми—такі виплати існують у більшості індустріаль­них країн . Це засіб перерозподілу доходів з метою допомоги тій частині населення країни, що виховує дітей. Виплачуватись може однакова сума на дитину або сума, що прогресивно зростає з кожною дитиною. Зазвичай допомогу одержує мати незалежно від того, одиначка вона чи заміжня. Цей різновид допомоги у Швеції виплачується родинам з дітьми віком до 16 років у розмірах, що подані в табл. 4.1 (дані за 1991 р.).

У Швеції існують два рівні управління: національний уряд і місцеві органи самоврядування у двадцяти чотирьох округах і місті Стокгольм.

Допомога родинам вперше була запроваджена у франції 1931 р. для заохочення росту народжуваності з метою компенсації великих втрат франції у першій світовій війні.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 101

2. Пенсії за віком є двох таблиця 4.1. Допомоги родинам

РІЗНОВИДІВ: ОСНОВІїа ПеНСІЯ, У Швеції-сума за,рік (дол. СІЛА).

що призначається усім шве-дам, і додаткова, що випла- ^- ^ьмГ1010 26^

ЧуЄТЬСЯ КОЖНОМУ Шведові, 3-а дітьми 4700 КОТриЙ Має ТруДОВИЙ ДОХІД 4-а дітьми 7 390

від праці за наймом у сумі, 5-а лдтьми ю 750 . „ . - .. лі Кожна наступна дитина 3 283 ВИЩІЙ ВІД базової суми, ЩО Додаткова допомога на

підлягає податкові на соці- дітей 16-20 років, які альне страхування. Середній вге ше навчаються у школі і 920

ДОХІД обчИСЛІОЄТЬСЯ, ВИХОДЯ- Обмінний курс станом на 23 листопада ЧИ 3 П'ятнадцяти НаЙВИЩе 1992 р.: $ 0.149 = 1 крона, $ 1 == 6.7

оплачуваних років праці . У ——————————————————————

1990 р. середня ВеЛИЧИНа ОС- Джерело: Майопаї 5осіа1 Іпзчкшсе : 1 ... „,,,-„ Воагсі, Зосіаі Іішчгешсе 81аІізЬся, Расіз 1991 ПОВНОЇ ПЄНС11 Становила 3856 (аоскЬоЬп: ЙІаЦ^кепЬеІеп йкягогаакгіпд.,-

доларів, а додаткової—1189 уегкеї, Лиіу 1991), р.66. доларів. Вдовам виплачуєть­ся повністю основна пенсія і 40% додаткової. Пенсія по інва­лідності може досягати повної величини основної й додаткової пенсій по старості.

3. Державним Страхуван- ТАБЛИЦЯ 4.2. Видатки на соціальне ПЯМ ЗДОрОВ'Я забезпечені ВСІ забезпечення у Швеції за 1990 р.

шведи. Воно включає опла- ("""ра- А0^ сша). чувану сімейну відпустку ——————————————————————

СТрОКОМ ДО ЗО ДНІВ З ВІДШКО- Захворювання 25.4 ДуванНЯМ у рОЗМІрІ ВІД 25% Нещасні випадки на роботі 1.6 . <-,г>п/ " • Допомога по безробіттю 3.3 ДО 100% ОСНОВНОЇ платні; Пенсії по старості 28.7

1990 р. середня сума за день родини та діти 10.9 становила 62 долари. Допо- Загальні 0.4 мога на випадок хвороби Виконавчі виграти 1.9

призначається тим, хто хво- Разом 72.2 ріє і не може працювати, внп Швеції 204.5

Допомога ВагІТНИМ ВИПЛаЧу- Витрати на соціальне

ється за 50 днів упродовж забезпечення, у % ВНП 35.3%

осганпього періоду вагітнос- ^ шведська крона =$ 0.49, $ і =6.7 5К ті. Допомоги по догляду за ______________________

дітьми призначаються на 450

Джерело: ТІїе Созі апсі Ртаїшіїїсг о/ ДНІВ ПІСЛЯ народження ДИ- ^ ^ Зепасе.ш В^епіп 1990

ТИНИ. Система державного (ЗІоскЬоїтп: 51.аІізЦс8 5\уе(іеп, 1992), р.З.

страхування здоров'я охоп­лює також медичне і стоматологічне обслуговування. Деяку части­ну вартості мусить вносити й сам пацієнт.

16 Пенсійний вік для повної пенсії становить 65 років. Шведи можуть виходити на пенсію раніше, але з меншим розміром пенсії.

14

102 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

4. Допомога по безробіттю виплачується упродовж 300 днів для працівників, молодших 55 років, і 450 днів для осіб віком 55 років і старших. Допомога становить 90% щоденної платні працівника, але не вище 73.80 доларів на день. Насамкінець, урядом виплачується гарантований заробіток працівникам фірм-банкрутів.

У таблиці 4.2 наведено вартість шведської системи соціального забезпечення 1990 р., що фінансувалася із загальних надходжень шведського уряду і місцевих округів та із надходжень від найма­чів і найманих у формі внесків на соціальне страхування. У 1990 р. з усіх витрат на соціальне обслуговування у Швеції 20% надійшло від шведського уряду, 33% — від округів та муніципалітетів, 44% — від внесків наймачів і найманих і 3%—від інвестиційних прибутків пенсійних фондів.

СХІДНОАЗІАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНО-КЕРОВАНИЙ КАПІТАЛІЗМ

До країн Східної Азії, або Тихоокеанської смуги, належать Японія, Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сингапур17. Ці країни мають декілька спільних рис. Всі вони бідні на природні ресурси, і всі, за винятком Японії, є країнами, створеними після другої сві­тової війни (Південна Корея і Тайвань перед другою світовою війною належали Японії, а Гонконг і Сингапур входили до складу Британської імперії). Усіх їх об'єднує впевненість у тому, що держава повинна сприяти промисловому розвиткові й націо­нальному процвітанню; водночас усі вони віддані розвиткові сильного приватного сектора і використовують широкий набір засобів політичного інструментарію, включаючи протекцію й фінансові заохочення, для досягнення цієї мети. Їх також об'єднує відданість вільному ринкові й державному сприянню промисло­вості.

Оскільки розділ б присвячено розглядові прикладу Японії, Пів­денна Корея і Тайвань використовуються в даній частині як приклади економік, керованих державою. Обидві застосовують економічне планування, пов'язане з розвитком експорту, і обидві входять до п'ятнадцяти найбільших держав-експортерів світу. Во­ни переходять від експорту головним чином трудомістких товарів легкої промисловості до конкурентоздатносгі в галузях високих технологій. Південна Корея нині є третьою з найбільших у світі виробників чипів з великим об'ємом пам'яті. Обсяг торгівлі США з Південною Кореєю і Тайванем становив 1991 р. майже 68.7 млрд. доларів, що набагато більше, ніж із будь-якою європейською

У 1997 р. Гонконг стане частиною Китаю.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем ЮЗ

країною. Крім того, немислима раніше ідея об'єднання поділеяої Кореї стала нині можливою внаслідок падіння комунізму. Еко­номіка Північної Кореї знаходиться па грані краху внаслідок припинення фінансової підтримки, що надходила раніше з Китаю

т-^ •"1.0

та Роси .

Південна Корея і Тайвань:

промислова політика

Одним із прикладів взаємодії урядової політики і промислового розвитку є історія автомобільної промисловості Південної Кореї. Вона почалася 1962 р., коли одне державне підприємство створило спільно з японською фірмою Ніссан завод для складання автомо­білів19. Уряд Кореї встановив імпортні обмеження на готову про­дукцію, але звільнив від мита комплектуючі частини для скла­дання. В 1965 р. уряд передав складальний завод приватній корей­ській фірмі та уклав з Японією договір про передачу технології. Уряд поставив за мету досягти 50% покриття потреб внутрішнього ринку, встановивши заразом обмеження на імпорт іноземних автомобілів. План розвитку важкої та хімічної промисловостей 1973 р. визнав автомобілебудування пріоритетною галуззю, а 1974 р. було опубліковано десятирічний план окремо для цієї галузі, де поставлено мету: на початку 1980-х рр. зробити автомобілебуду­вання найбільшим експортером.

Для виробництва машин на експорт було обрано три промисло­вих об'єднання, що називаються "чаебол" (конгломерат), і для кожного з них було встановлено експортні завдання . Експортні ціни було призначено низькими, часом нижчими собівартості, а різницю компенсував уряд. Скажімо, одна модель Хюндай собі­вартістю 3700 доларів продавалась у Кореї за 5000 доларів, а за океаном—за 2200 доларів2 . Було обрано три цільові ринки як чергові сходинки: Південне-Східна Азія, потім Латинська Америка і Близький Схід, а далі Канада і Сполучені Штати. На початку 1980-х фірмі Хюндай, обраній урядом як єдиний виробник машин, було надано пільгові позики для збільшення інвестицій у заводи й обладнання. В 1988 р. Хюндай виготовив 65000 автомобілів, з яких

18 За оцінками, возз'єднання Кореї могло б коштувати принаймні 250 млрд. дола­рів упродовж десятилітнього періоду.

Сопдтевз о{ Ше Мпііесі Зіаіев, Оіїісе оГ ТесЬпоІоду Азяеззтепі, Сотреііпд Есопо-тіез: Атєпса, Ечгоре, апсі ІЬе Расі/іс Літ (УУазпіпдІоп, О.С.: М.8. Соуеттепі. Ргіпйпд Оіїісе, ОсІоЬеі 1991), рр.313-317.

20 Чаеболи розглядаються в наступному параграфі.

21 Сотреііпд Есопотіез, рр.314-317.

104 Частшга 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

79

63% було експортовано . Успіх Хюндай спонукав уряд дозволити двом іншим компаніям повернутись на автомобільний ринок.

Тайвань у своїй промисловій політиці застосовував кілька стра­тегій. Від 1945 р. до кінця 1980-х рр. він дотримувався політики заміщення імпорту з метою розвитку галузей легкої промисло­вості . Від 1960 до приблизно 1975 р. контроль за заміщенням імпорту було знято, а головні зусилля було зосереджено па екс­порті продукції легкої промисловості. Починаючи з 1970-х і впро­довж 1980-х рр. уряд сконцентрував увагу на розвиткові важкої промисловості. Держава має змогу впливати на промислову по­літику через державні банки, що розміщують кредити з ураху­ванням пріоритетів, установлених урядом для галузей промис­ловості. Уряд узяв на себе також пряму відповідальність за при­скорення технологічного розвитку і впровадження його досягнень у промисловість. Він утримує чотири наукових інститути, що ви­конують дослідження в галузях електроніки, технології програм­ного забезпечення та переробки сільськогосподарської продукції. (Ці інститути перебувають під юрисдикцією державної Наукової ради, що відповідає за координацію зусиль науково-дослідницьких організацій).

Електроніка—найважливіша галузь промисловості Тайваню, і держава відіграла вирішальну роль у її становленні. Воно почалось із заохочення іноземних фірм до проведення складальних робіт на офшорній основі у зонах обробки експортної продукції. Далі уряд опрацював заходи, спрямовані на досягнення спроможності самостійно проектувати і виробляти напівпровідники. Одним із шляхів виконання цього завдання було запрошення іноземних партнерів встановлювати демонстраційне обладнання з метою подальшої передачі технологій тайванським діловим фірмам. Було укладено серію угод про утворення спільних підприємств із фірмами США для виготовлення на замовлення комп'ютерних чипів на найсучаснішому виробничому устаткуванні, встановле­ному за рахунок тайванського уряду. Спільні підприємства зазви­чай створювалися тайванським урядом, тайванськими приватними підприємствами й іноземними фірмами. Сьогодні в напівпровід­никовій промисловості Тайваню домінують іноземні фірми, зде­більшого американські, і їхня частка досягає 2/3 загального обсягу продукції.

Сотрєііпд Есопотіез, рр.329-331.

Заміщення імпорту стосується урядової політики розвитку місцевої промисло­вості за умов утримування високих тарифів та регулювання імпорту конкуренто­здатної закордонної продукції.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 105

Південна Корея: чаебол

Південна Корея є досконалим зразком капіталізму, керованого державою. Внаслідок корейської війни економіка Південної Кореї залишилась без ресурсів, технологій та менеджерських ноу-хау. Щоб вижити і відродитися, країна розробила політику швидкого економічного зростання через індустріалізацію в експортних галу­зях. Це було зроблено завдяки поєднанню зусиль уряду Кореї, корейських банків, що ними володів уряд, та чаеболів конгломе­ратів, що були в родинній власності, на зразок зайбацу, які домі­нували в Японії до другої світової війни. Чаеболи виникли в перші післявоєнні роки як маленькі підприємства з переробки рису та ремонту автомобілів, а пізніше розширилися в конгломерати завдяки використанню методу взаємного інвестування. Компанії-члени чаеболу—могли вкласти кошти в акції іншої компанії з метою її придбання. Далі вони могли скористатися зі збільшення групового капіталу для одержання банківських позик під низькі процентні ставки.

У Південній Кореї існує приблизно 50 чаеболів. Чотири най­більших із них—це Хюндай, Самсунг, Деу і Лаки-Голдстар. Вони дають 50% південнокорейського ВНП. На відміну від японських ксйрецу, що їх буде детально розглянуто в розділі 6, ядром чаеболу є не банк, а торговельна компанія загального призна­чення. Приміром, Хюндай Трейдинг Компані є ядром чаеболу Хюндай. Торговельні компанії відповідають за експортування виробничої продукції й субсидуються під низькі процентні ставки корейським урядом. Управління чаеболом зосереджено в руках голови, котрий може бути першим засновником, і він призначає директорів кожної з компаній у чаеболі . Чаеболи субсидуються підтримуваними урядом банківськими позиками, що мають низькі процентні ставки, значний строк виплати і позбавлені ризику неповернення завдяки урядовим гарантіям . Найнижчі процентні сгавки призначаються на позики для експортної продукції .

24 Інформацію про чаеболи надав Сукйонг Лі, працівник банку Міцуї, Сеул, кот­рий свого часу був студентом автора.

25 Директорами інших компаній можуть бути брати, сини або зяті голови.

26 Банки були державними до початку 1970-х. Тепер вони перебувають у приват­ній власності, але корейський уряд далі контролює позичкову політику.

27 Чаеболи критикуються на тій підставі, що вони великі й неефективні, погли­нають величезні суми капіталів, а натомість виробляють товари відносно високої вартості. Див.: Вгіап Кеіїу апй Магіс Ьопсіоп, Тію Роит ІлШе Вгадопа (г^езд Уогк: 5ітоп апсі йсітвіег, 1989), рр.53-55.

106 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

ЕКОНОМІКИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ, ЯПОНІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ

Сполучені Штати Америки, Японія та Німеччина—три економіч­ні наддержави світу. Вони дають приблизно половину світового ВНП, хоча мають усього лише 8% населення світу. Це також три держави світу, що найбільше торгують—разом вони охоплюють 31% світових обсягів експорту й імпорту. Сполучені Штати і Япо­нія посідають два перших місця серед пайбагатших країн світу, а Німеччина—четверте, і разом вони володіють понад половиною багатства світу. Більшість провідних банків і багатонаціональних корпорацій світу—американські, японські або німецькі, і трьома найважливішими валютними одиницями є долар, єна і німецька марка. Навіть коли Німеччина, як очікується, стане частиною об'єднаної Європи, вона залишиться найважливішою складовою Європейського Співтовариства.

У таблиці 4.3 наведено порівняння економік Сполучених Штатів, Японії та Німеччини (дані за 1990-1991 рр.). Японія домінує у сфері банківської діяльності, натомість Сполучені Штати мають основну частину найбільших багатонаціональних корпорацій світу, що з них деякі за обсягом торгівлі переважають ВНП більшості країн світу. Попри втрати внаслідок включення колишньої Східної Німеччини

ТАБЛИЦЯ 4.3. Порівняння економік Сполучених Штатів Америки, Японії та Німеччини.

Показники США Японія Німеччина Світ

Населення (млн.чол.) 252.0 123.9 79.6 5372.0 ВНП ($ трлн.) 5686.0 3337.0 1516.8 21671.0 Частка у світовому ВНП (%) 26.1% 15.1% 6.7% 100.0% Зростання реального

ВНП, 1981-1991 3.1% 4.3% 2.3% 1.4% ВНП на душу населення ($) 22560.0 26920.0 23650.0 3940.0 Бкспорт ($ млрд.) 422.0 315.0 406.0 3530.0 Частка світового експорту (%) 12.0% 8.9% 11.4% 100.0% Імпорт ($ млрд.) 509.0 236.0 390.0 3660.0 Частка у світовому імпорті (%) 13.9% 6.4% 10.6% 100.0 Споживання на душу

населення ($) 11200.0 9068.0 8120.0 300.0 50 найбільших багато­національних компаній 20.0 9.0 6.0 50.0 25 найбільших банків 1.0 17.0 3.0 25.0

Джерела: Тпе УУогМ Ваг*., \УогІсі ВаїЛ АИаз 1992 (УУаяшпдІоп, ^.С., 1992), рр.8, 9,18-19; Тпе Іпіетаиопаї' Мопеїагу Ршкі, "ІМР Зигуеув", Аргії 13, 1992, р.11; ОЕСО, Ваяіс Шаіізііся: Іпіегпаїіопаї Сотраііаош (Рагіз: ОЕСО, 1991), рр. 7-8.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем 107

в економіку нової Німеччини, в довготерміновому плані виграш від цього буде значним. ВНП об'єднаної Німеччини повинен зрости до приблизно 300 млрд. доларів. Вона стане центром економічної мережі, що пошириться по всій Європі та за її межами.

Чому нації святкують перемогу

Чимало праць написано про те, чому нації занепадають, а от Майкл Портер написав книгу про те, чому нації перемагають. Портер у своїй праці "Порівняльна перевага націй" запропонував парадигму для пояснення динамічного співвідношення поміж галузями, інституціями й людьми окремої країни, що має життєве значення для досягнення економічної переваги над іншими країнами28. Він стверджує, що класичні теорії порівняльної пере­ваги, де наголошувалось тільки на природних ресурсах та інших чинниках вартості, вже застаріли. Його парадигма має форму динамічного ромба, що його сторони посувають одна одну вперед або назад. Це і є власне конкуренція—хто сильніший, той кра­щий, що здатна забезпечити успіх країни. Як показано на рис. 4.1, динамічний ромб Портера ділиться на чотири частини, кожна біля однієї з вершин ромба: '

1. Стратегія, культура і суперництво. Ці умови визначають, як в окремо взятій державі створюються, організуються і управляю­ться фірми, а також характеризують природу внутрішньої конку­ренції. Життєво важливі також цілі: країни і галузі, віддані ідеї досягнення довготермінової переваги, часто одержують її.

2. Умови попиту. Вони охоплюють обсяг ринку, витонченість споживачів, показ продукції в засобах масової інформації. Вимо­ги споживачів стосовно зручності, вигідності та доступності зро­били Сполучені Штати головним суспільством масового ринку і масового виробництва і забезпечили промисловості США міцну позицію з точки зору досягнення вигоди з додаткового попиту на товари з усього світу, що мають саме такі якості.

3. Споріднені та суміжні галузі. Якщо фірма намагається задо­вольняти найвищі вимоги постачальників світового рівня, вона досягає успіху в конкуренції з компаніями, що працюють у спо­рідненій галузі й рухаються з нею слід у слід. Ці виробники й постачальники утворюють так звану промислову групу, що сприяє прискоренню нововведень.

26 МісЬаеІ Рогіег, ТІїе Сотреііііуе А(1уапіаде оі Наїіот, (Nе•^V Уогк: Ргеє Ргезз, 1990). КергіїеД тоііп решцзвіоп оі ІЬе Ргее Ргезя, а Оіуіяіоп оі Мастіїїап, Іпс. Гют ТІїе Сотреііііуе Асіуапіадє оі Наїіопз Ьу МісЬаеІ Е. Рогіег. СоругідЬІ с 1990 Ьу МісЬаеІ Е.Рогіег.

108


Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


РИС.4.1. Ромб Портера щодо національної конкурентної переваги.

Вершина 1

Вершина 4



Вершина 2



Вершина З

4. Стан додаткових чинників. До них належать природні ресур­си, освіта і фаховий рівень, а також рівень оплати праці та інфра­структура.

Ще два інших чинники—випадковість і уряд—теж відіграють важливу роль. Випадкові події, непідвладні компаніям—як от вій­ни чи ембарго, можуть змінити структуру галузі на користь або на шкоду країні. Прикладом є друга світова війна, що збагатила американську промисловість завдяки стимулюванню досліджень і розробок, що їх фінансував уряд. Чимало виробів було випущено у післявоєнний період набагато раніше, ніж вони могли бути випущені за інших умов. Уряд може посилити або послабити національну перевагу. Досконалим зразком цього е Японія. Уряд і ділові кола Японії підтримували тісні робочі стосунки, починаючи з минулого століття. Японська економічна політика застосовувала податкові пільги і розмаїття інших заходів для стимулювання за­ощаджень і накопичення капіталу.

Конкурентна перевага, що грунтується лише на одній або двох вершинах ромба Портера, зазвичай виявляється нежиттєздатною, бо глобальні конкуренти можуть легко перебороти її. Приміром, країна, що покладається на нижчу вартість робочої сили як на перевагу, може бути "підтята" іншою країною, іцо має ще нижчу

109


Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем


вартість робочої сили. Усі чотири вершини ромба мають працюва­ти разом. Всі сторони ромба сприяли Сполученим Штатам у 1950-1960-х рр.—світовий попит, масове споживання, масовий марке­тинг, масс-медіа (включно з радіо та телебаченням) і невисокі ціни на товари широкого вжитку, як от побутова техніка. Але часи змі­нилися, і Сполучені Штати більше не посідають панівного стано­вища у світі. Японія й Німеччина зібралися на силі, і залишається спостерігати, котра з цих трьох світових потуг врешті-решт до­сягне тріумфу.

Порівняння Сполучених Штатів, Японії та Німеччини

Сполучені Штати, Японія та Німеччина розмістились на ромбі приблизно однаково. Переваги, що їх мали Сполучені Штати в 1950-1960-х рр., значною мірою втрачені, частково в результаті самовпевненості. Вони втрачають свою здатність створювати особливі чинники, що ведуть до конкурентних переваг. Прикла­дом є освіта. І Німеччина, і Японія мають більш кваліфіковану ро­бочу силу. Рівень відсіву з середньої школи у Сполучених Штатах становить майже 25%, тоді як у Німеччині — 3%, а в Японії—2%. За міжнародними математичними й науковими тестами і німецькі, і японські старшокласники набирають значно вищі бали порівняно з американськими. Така ж ситуація і щодо випробувань за інши­ми показниками досягнення успіху. Крім того, замість спробувати боротися з конкурентами, компанії США вважають за краще ку­пити їх, або, якщо конкуренти закордонні, просять уряд встанови­ти квоти чи інші імпортні бар'єри.

Але і Німеччина, і Японія мають власні проблеми29. Нечастими стали великі комерційні та наукові прориви німецьких фірм. Робочі тижні стали коротшими, а наголос робиться на інших житгєвих інтересах30. Сфера міжнародних послуг, де СІ І ТА по­сідають міцні позиції, у Німеччині розвинена недостатньо, і вже з'являються ознаки зменшення кількості довготермінових кон­трактів німецьких менеджерів та інвесторів. Японія також має свої проблеми. Вади властиві й її системі освіти, особливо на уні­верситетському рівні, де зміст курсів має бути розширений і піднесений на вищий щабель31. Японська система оптово-роздріб­ного розподілу перешкоджає просуванню до міжнародного успіху.

2" Рогіег (1990), рр.704,712 апсі 715-719.

Німецьке суспільство значною мірою е суспільством дозвілля, бо німці мають шеститижневу оплачену відпустку і п'ятнадцять оплачених святкових днів на рік. Саме тому багато тисяч японців навчається в американських університетах.

110 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Японія також далеко відстає від Сполучених Штатів щодо надання міжнародних послуг32. Нарешті, в японській економіці існує чима­ло непродуктивних секторів, як от сільське господарство, звични­ми сгали також картелі та інші обмеження на конкуренцію.

Динаміка конкуренції та промисловий успіх

Альфред Д. Чендлер написав книгу під назвою "Масштаби і можливості: динаміка промислового капіталізму'133, що містить по­рівняльне дослідження менеджерського підприємництва в Сполу­чених Штатах, Великобританії та Німеччині від 1880-х до 1930-х років. Упродовж більш ніж півстоліття ці три країни давали близько двох третин світової промислової продукції. Однак місце Великобританії серед найбільших промислових держав заступила Японія, а от Сполучені Штати й Німеччина утримали своє стано­вище у світі як індустріальні країни. Великобританія спершу мала перевагу, бо промислова революція в Сполучених Штатах і Німеч­чині почалася пізніше. Але де в такому разі повелася невірно Великобританія, і що саме робили правильно Сполучені Штати і Німеччина? Якщо британські підприємства в деяких галузях— скажімо, в сталеливарній і текстильній—мали майже повну конку­рентну перевагу, чому тоді підприємства США і Німеччини її подолали?

Відповідь полягає в тому, що американські та німецькі фірми, вступивши в конкуренцію з британськими на світових ринках, були набагато агресивнішими. Вони конкурували завдяки покра­щенню якості своєї продукції і створещаю нових ринків, а також зниженню затрат. Скажімо, Стандард Ойл завдяки економії шля­хом збільшення масштабів виробництва змогла скоротити собівар­тість одного галона гасу від 2.5 цента 1879 р. до 0.5 цента 1884 р. і до 0.4 цента 1885 р. Ця компанія мала змогу продавати свій гас за нижчою ціною, ніж будь-хто інший зі світових виробників, і все одно мати прибуток. Фірми США і Німеччини виконували сис­тематичні дослідження і розробки з метою вдосконалення своїх виробів та процесів. Вони знаходили кращі джерела постачання і забезпечували ефективніші маркетингові послуги. Вони вирізняли свої вироби завдяки застосуванню фірмової упаковки й широкої

США експортують більше послуг, аніж імпортують, тобто за цією статтею мають позитивний баланс.

АНтесІ О. СЬаіюІег, Шсаїе апсі 8соре: Пупапися оі Іпсічзіпаї Сарііаііят (СатЬгіаде:

Нагуагсі ипіуегзіїу Ргеяв, 1990). 34 СЬапДег (1990).

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем щ

реклами. А ще вони швидко входили в ринки, що розширювались, і виходили з тих, що занепадали. Така конкуренція посилювала спроможності як робітників, так і менеджерів.

Британці започатковували багато галузей або прокладали шляхи для них, включаючи важке й легке машинобудування, вироб­ництво фарб, сталі, міді та інших металів, а також електротех­нічного устаткування. Піонером промисловості електротехнічного устаткування в Сполучених Штатах був Томас Едісон. Британці й німці одержували патенти Едісона одночасно , але виграли від цього саме німці. Німецька фірма Сіменс об'єдналася зі своїм го­ловним конкурентом, зміцнила менеджмент і почала виконувати десятирічний план покращення своїх глобальних позицій у галузі електротехнічного устаткування. Ця фірма побудувала найбільший у світі промисловий комплекс, профіпапсований з нерозподілених прибутків, щоб досягти економії за рахунок збільшення мас­штабів. Для роботи на цьому комплексі Сіменс наймала ЗО тисяч робітників, що продукували розмаїті вироби, як от телекому­нікаційне обладнання, великі механізми, мотори, генератори й кабелі. В 1913 р. німці продавали до Британії електротехнічного устаткування більше, аніж його вироблялось на британських заводах.

ПІДСУМКИ

Кінець комунізму цілковито змінив економічний і політичний стан речей у світі. Відходять "ізми", що раніше домінували у світі, за винятком капіталізму. В розділах 1 та 4 було зазначено, що нині існують три варіанти капіталізму—варіант США, європейський варіант і східноазіатський варіант. Порівняння може бути зроб­лене па підставі ринкової свободи, що є передусім відносною. Ринки багатьох економік вважаються вільними, бо цілі сегменти економіки формуються ринковими силами. В усіх цих економіках і держава, і ринки—це інструменти соціально-економічної політи­ки. Більшість обмежень, що їх накладають держави на ринки, існують через те, що деякі проблеми ринок вирішує погано, як от забезпечення соціального добробуту або чистого довкілля.

У розділах 5, 6 та 7 порівнюватимуться три країни, що репре­зентують три варіанти капіталізму. В розділі 5 розглядаються Спо­лучені Штати, що захоплено називають себе найвільнішою ринко-

35 Це було в кінці 1880-х рр.

112 Частила 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

вою економікою світу, і, мабуть, справедливо. В розділі б аналізу­ється Німеччина наймогутніша країна Європи, що репрезентує єврокапіталізм. Єврокапіталізм це соціальпо-ринковий капіта­лізм зі значною участю держави в забезпеченні фондів соціальних витрат. У розділі 7 представлено Японію—третю з найбільших економічних держав, яка є зразком державно-керованого капі­талізму. Японія та країни, що швидко розвиваються—Південна Корея і Тайвань, накладають обмеження на вільні ринки чи навіть формують їх так, щоб це допомагало забезпечувати еко­номічний розвиток. Вони обмежили імпорт, щоб розвивалась національна промисловість, і дозволили формувати картелі. Вони покладаються на промислову політику як на засіб досягнення економічного розвитку певних галузей і забезпечують широко­масштабні інвестиції в базові технологічні дослідження.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Що таке єврокапіталізм? Чим він різниться від капіталізму США?

2. Що таке промислове планування? Як воно використовувалось у Кореї для розвитку корейської автомобільної промисловості?

3. Швеція—досконалий зразок соціально-ринкового капіталізму. Розгляньте це.

4. Завдяки чому Південна Корея і Тайвань спромоглися на при­скорену індустріалізацію?

5. Розгляньте застосування динамічного ромба Портера.

6. Завдяки чому, за Альфредом Чендлером, Сполучені Штати й Німеччина успішно розвинули такі галузі, як електротехнічне устаткування, а Великобританія виявилась не в змозі це зробити, хоча спершу саме вона мала конкурентну перевагу?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Атваеп, Аіісе Н. Аз/а'я Nех{ Сгапія. Мелу УогЬ: СатЬгігіде ипі-

УЄГ8І<у РГЄ58, 1989.

Сеігоп, Магуіп, апсі Олуеп Оауіез. Сгузіаі СІоЬе: Тїіе Науеа апсі Науе-МоІз оґ ІІіе Меуг \Уог1с1 Огсіег. Мелу Уогк: 81. Магип'з Ргезя, 1992.

Розділ 4. Порівняльний аналіз капіталістичних систем цз

СЬапсіїег, АІГгеа О. 8са1е апсі Зсоре: ТІїе Оупатісз оґ Іпсіиаіпаї

Саріїаііят. СатЬгісІде: Нагуаггі ипіуегзііу Ргеза, 1990. Сопдгезя оГ Ще ипііеа Зіаіез, Оіїісе оГ ТесЬпоІоду Аззевзтепі.

Сотреііпд Есопотіез: Атегіса, Еигоре, апсі Іпє Расіїіс Кіт. УУа-

апіпдіоп, О.С.:и.8. Сіоуегптепі Ргітіпд Оіїісе, ОсІоЬег 1991. Непхіег, КоЬегІ А. "ТЬе нєтаг Ега оГ Еигосаріїаіізт". Нагуагсі Визіпез

Кеуіещ Уоі. 70, Мо. 4 (ЛиІу-Аидиаї 1992), рр.57-68. Ьіпсоїп, Еаїлуагсі. Зарап'а ипе^иа1 Тгасіе. \Уа8ЬіпдІоп, О.С.: ТЬе Вгоо-

Ьіпдв Іпвиїииоп, 1990. Магзііаіі, Кау, апа Магс Тисісег. ТІїіпМпд ґог а Ьіушд: Есіисаііоп

апсі Іпє УУеаШі о/Наіюоз. Мелу УогЬ: Вазіс Воокя, 1992. Ма1:іопа1 8осіа1 Іпзигапсе Воагсі. Посіві Іпвигапсе ЗіаИїзііси: Гасін

1991. 81оскЬо1т: 81аІІ8ПЬепЬеІеп КікзГогяакгіпдйуегк.еї, 1992. РЬіІІіря, МісЬаеІ. "и.5.Іпсіи5Ігіа1 Роїісу: ІпеуіїаЬІе ипсі Іпеіїісіепі".

Нагуагсі Визшеші Кеуіещ Уоі.70, Но.4 (ЛиІу-АидияІ 1992), рр.104,

112. Рогіег МісЬаеІ. Тїіе Сотрегеііуе Асіуааіаде оґ Маііопе.. г4елу Уогк:

ргєє РГЄ55, 1990.

и.5.0ерагітепі оГ Соттегсе, Іпіегпаїіопаї Тгасіе Асітіпівігаїіоп. "Когеа апсі Таіуап: т\уо Оупашіс ЬіНІе Огадопв". Визіпезя Ате­гіса, УоІ.ІІЗ, Мо.17 (Аидизі 24, 1992), рр.3-17.

Розділ 5

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

"Країни великої сімки утворюють клуб провідних капіталістич­них демократій, і, подібно до цього, їхній лідер, Сполучені Штати, є провідною капіталістично-демократичною країною. Вона грун­тується на низці ідей, що не лише складають її підвалини, а й є тими гвинтами, що її скріплюють, і тим паливом, що забезпечує й' рух. У час свого тріумфу їй слід би бути як завжди сильною, але це не так: із крахом комунізму її позбавлено зла, на тлі якого вона вигідно контрастувала протягом майже півстоліття. Для американ­ців світ був чорно-білим, але тепер чорне зникло, і біле вже не сяє так яскраво" .

Хоча "холодна війна" закінчилась і Радянський Союз припинив існування, рік 1992 буде називатися роком невдоволення Америки. Президент Джордж Буш, котрий керував країною до кінця строку своїх повноважень, домагався переобрання, але був переможений Білом Клінтоном, який обійняв посаду під час найважливішого пе­рехідного періоду американської історії. Цей період буде болісним з кількох причин. По-перше, почалась і триватиме далі втрата тисяч робочих місць в оборонній та військовій галузях. Незліченні маси робітників втратили свою роботу на виробництвах, що були перенесені за кордон внаслідок природної еволюції процесу глобального обміну. Що діятимуть ці робітники? І-Іавіть якщо еко­номіка, як передбачається, знову підніматиметься, чи достатньо буде в США високооплачуваної, висококваліфікованої роботи, щоб її вистачило на всіх?

По-друге, слід згадати також про безліч інших проблем. Одна з них—це забезпечення доступної медичної опіки для багатьох аме­риканців. На медичне обслуговування Сполучені Штати витрача­ють більше за будь-яку іншу з провідних індустріальних країн і в розрахунку на душу населення, й у відсотках від ВНП, але вони мають найнижчу тривалість життя і найвищий рівень дитячої смерт­ності. На освіту вони витрачають більший відсоток ВВП, ніж кож­на з їхніх головних економічних суперниць—Німеччина і Японія,

' "ТЬе ВазЬеІ-Сазе Залігші", ТТге Есопотші, Лиіу 4-10,1992,р.13. 15*

118 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

витрат федерального бюджету. Державні замовлення на товари й послуги роблять істотний внесок у загальний сукупний попит, а сам уряд є єдиним великим працедавцем в економіці Сполучених Штатів.

ального страхування й позики. Трьома най­важливішими різнови­дами урядових витрат є прямі компенсаційні виплати окремим осо­бам, національна обо­рона і виплата відсот­ків за державним бор­гом. Як відзначалося раніше, найбільшою складовою загальних виплат федерального уряду є соціальне за­безпечення, що скла­дає приблизно 40% усіх урядових витрат.

Державні фінанси

Державні фінанси—це індикатор ступеня участі уряду в моди­фікованій ринковій економіці. Податки слугують двом цілям—вони забезпечують урядові джерело надходжень і заразом можуть бути використані для впливу на перерозподіл доходів і багатства. Най­важливішим джерелом доходу для федерального уряду є податок на особистий прибуток, для штатів—податок з обороту, а місцеві власті покладаються на оподаткування майна. Урядові витрати на товари й послуги досягають приблизно 20% ВНП США і забез­печують джерело попиту для продукції багатьох фірм, а урядові соціальні виплати перерозподіляють доходи від однієї економічної групи до іншої. В таблиці 5.1 наведено показники впливу сус­пільного сектора (включно із загальними витратами на всіх рівнях управління) на економіку США за окремі роки.

Структура податків та витрат. Структура податків та витрат важливіша від їхніх рівнів. Трьома головними джерелами над­ходжень для федерального уряду є податки на особисті доходи, надходження від соці-

ТАБЛИЦЯ 5.1. Витрати суспільного сектора США у порівнянні з ВНП США за окремі роки (млрд. дол.).

РІК

ВНП

Державні





витрати

1959

495.8

128.8

1970

1009.5

299,8

1980

2722.8

825.7

1981

3045.3

941.9

1987

4513.7

1405.2

1990

5513.8

1697.1

1991

5692.0

1737.5


Джерело: Есопотіс Кероіі о/ ІЬе Ргєзісієпі, 1992 {\УааІііпдіоп, О.С.: 05. Соуепшіеігі Ргіпііпд Оіїісе, 1992), рр. 299, 390.

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 119

Політика економічної стабілізації. Втручання уряду відбува­ється через застосування фіскальної та монетарної політик, що їх він використовує у вигляді оподаткування, цільових виплат, замов­лень на товари й послуги та контролю з боку федерального резервного фонду за грошовою масою і процентними ставками. фіскальна політика стосується податкової та видаткової політик федерального уряду. Її метою є збільшення або зменшення рівня сукупного попиту через зміну рівнів урядових видатків та оподат­кування. Метою фіскальної політики є федеральний бюджет, кот­рий дає систему планування і контролю урядової діяльності, що здійснюється законодавчими й виконавчими структурами уряду. Монетарна політика використовується федеральним резервним фондом для управління рівнем національного доходу та рівнем цін за допомогою зміни грошової маси.

Регламентація і контроль бізнесу з боку держави

Регламентація і контроль ділової активності—ще одне поле діяльності держави, де вона має міцні позиції. Це стало необхід­ним з кількох причин, і всі вони пов'язані з певними вадами рин­кової системи. Однією із цих вад є неспроможність ринку забез­печити людей і суспільство достатніми засобами для досягнення певних цілей, як от задоволення потреби в чистому довкіллі. Тому ініціатива щодо очищення довкілля повинна йти від державних ор­ганів, котрі застосовують такі засоби, що неминуче справляють істотний вплив на діяльність бізнесових фірм. Ще однією вадою ринкової системи слід вважати спосіб розподілу доходів і багат­ства. Стало очевидним, що деякі особи часто накопичують великі доходи не на підставі їхнього внеску у випуск продукції, а завдя­ки успадкованому багатству чи внаслідок особливих привілеїв.

Антитресгові закони. Антитрестове законодавство необхідне для забезпечення ринкової конкуренції через запобігання утво­ренню таких бізнесових об'єднань, як трести, що спроможні діяти супроти суспільного добробуту. Американське антитрестове зако­нодавство зосереджене в законах Шермапа—Клейтопа. Закон Шермана забороняє створювати монополії та інші бізнесові об'єд­нання, що обмежують торгівлю між штатами та з іншими дер­жавами. Він також забороняє аптиконкурентні методи ведення бізнесу на зразок групового бойкоту чи штучного завищення цін. Закон Клейтона забороняє таке злиття фірм, що його кінцевою метою є істотне зменшення конкуренції, і таке обмеження цін, що 1б*

120 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

веде до розорення конкурентів. Він також обмежує утворення поєднаних директоратів: жодна особа не може бути директором у двох або більше корпораціях, якщо вони є конкурентами4.

Соціальне регулювання. Держава займається також соціаль­ною регламентацією бізнесу в таких справах, як зайнятість інва­лідів, професійна безпека, захист інтересів споживачів, захист довкілля та благодійні акції. Доцільність соціального регулювання пов'язана з тим, що ринкова система неспроможна розв'язувати такі проблеми, як статева й расова дискримінації чи негативні обставини, що їх створює зростання рівня життя. Приміром, коли зростають вимоги до якості життя, тоді з'являється суспільний тиск на уряд із метою регламентації питань щодо гарантування чистоти повітря і води та безпеки розміщення токсичних відходів. Розширене розуміння рівності веде до появи нових прав, що, у свою чергу, відбивається в державних постановах щодо забез­печення цих прав. Прикладом цього є рівність можливостей щодо зайнятості.

Державна власність у промисловості

Державна власність у промисловості Сполучених Штатів є до­сить обмеженою, але на всіх рівнях управління держава володіє й керує різноманітними підприємствами. Прикладом є адміністрація долини Тенесі (АДТ) головне державне підприємство для виробництва і розподілу державної електричної енергії в південно-східній частині Сполучених Штатів. АДТ була створена для побу­дови гребель та гідроелектростанцій, виробництва електроенергії, покращення умов навігації на річці Тенесі, забезпечення захисту від повеней і запобігання ерозії грунтів. Інші органи державного управління володіють місцевими транспортними системами, а також володіють і розпоряджаються водою, пальним та електро­станціями. Уряд прямо чи опосередковано пов'язаний також із виробництвом атомної енергії й іншої продукції та розробляє проекти щодо ліквідації нетрищ і будівництва житла.

Програми урядового кредитування утворюють "сіру зону", де для виконання їх нема потреби безпосередньо залучати державну промислову власність. Але ці програми мають вплив на приватну промисловість—приміром, фінансування житлобудівної промис­ловості значною мірою грунтується на різноманітних федеральних

Ні Японія, ні Німеччина не обмежують використання поєднаних директоратів.

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 121

програмах заставного кредитування. Експортери можуть отримати фінансове сприяння через експортно-імпортний банк, а фермери можуть одержати кредитну допомогу від Управління вітчизняних фермерів. Управління малого бізнесу надає прямі позички малим промисловим фірмам, і ці позички призначаються для будівництва навчальних та житлобудівних потужностей. Чимало позик, що їх надають банки, забезпечуються або гарантуються федеральним урядом. Забезпечення позик особливо важливе для ринку житло­вого будівництва: без цього більшість людей, мабуть, не змогли б дозволити собі будівництво житла.

Професійні спілки

ТАБЛИЦЯ 5.2. Членство у профспілках у відсотках від робочої сили США, 1945-1991.

Рік

Членство у профспілках

1945

21.9

1950

22.3

1955

24.7

1960

23.6

1965

22.4

1970

22.6

1975

21.7

1980

21.2

1985

20.4

1989

19.3

1990

18.4

1991

17.8


Спілки утворюють третю частину тріумвірату "бізнес—уряд-спілка". Робітники в Сполучених Штатах та інших капіталістичних країнах не задовольнилися розрахунком виключно на ринкові сили для визначення свого економічного статусу. Замість цього вони об'єднались і утворили професійні спілки з метою укладання колективних угод із працедавцями. Потреба працівників у робочих місцях за умов колективної угоди не зменшувалась, але працеда­вець мусив мати справу з робочою силою як з об'єднанням, а не як з окремими особами. Сила і значення професійних спілок в основних ін­дустріальних країнах світу не тотож­ні. В Німеччині вони беруть участь у процесі прийняття рішень разом зі своїм працедавцем на підставі полі­тики взаємовирішення (колектив­ного прийняття рішень); в Англії вони безпосередньо залучаються до політичного процесу як члени бри­танської лейбористської партії.

Джерело: Есоаотіс Кероті оіИіє Ргєяісіепі, 1992 (^УазЬіпд-Іоп, О.С.: и.5. Соуепшіепі Ргіп-Ііпд ОЮсе, 1992), рр.332-335.

Як видно з таблиці 5.2, спілки Сполучених Штатів досягли макси­мальної кількості своїх членів упро­довж 1940-1950-х років, а далі посту­пово почали скорочуватися, коли країна змінювала свій стан від су­спільства товарного виробництва до суспільства обслуговування. Ця змі­на втілилась у зміні характеру праці, що її виконували люди,—від трудо-

122 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

місткої до наукомісткої праці. В 1945 р. майже половина амери­канської робочої сили була зайнята на виробництві; 1990 р. число робочих місць на виробництві складало приблизно 20%. І навпа­ки—число осіб, зайнятих у сфері надання послуг, після 1945 р. зросло удвічі. Сьогодні робочі місця у своїй більшості вимагають не заводської "синьокомірцевої", а інтелектуальної "білокомірце-вої" праці, й існує тенденція до ототожнення працівників "білого кольору" не з робітничим класом, а скоріше з управлінцями. Багато робочих місць, здобутих профспілками, було втрачено в автомобільній та сталеливарній галузях, де впродовж 1980-х рр. було звільнено понад мільйон "синьокомірцевих" робітників, бо іноземна конкуренція стала руйнувати ринки США.

ОЦІНКА ЕКОНОМІКИ США

Коли Рональда Рейгана було обрано президентом, він проголо­сив: "В Америці настав ранок". У той час американці відчували піднесення і сподівалися на славний завтрашній день, де Америка матиме високий авторитет у світі. Але вже за якихось дванадцять років замість цих сподівань з'явився песимістичний настрій, не­зважаючи на той факт, що "холодна війна" завершилась, а Ра­дянський Союз більше не існує. Сьогодні найпоширеніше запи­тання: чи перебувають Сполучені Штати в процесі спаду, і якщо так, то чому? На цю тему було написано чимало книжок, але тут доречно навести назву однієї з них, написаної Дональдом Барт-летом і Джеймсом Літлом: "Америка: що не вдалося?"'. Автори доводять, що популярні в 1980-х рр. бізнесові операції на зразок перейняття контролю над корпорацією за рахунок купівлі кон­трольного пакету акцій, а також викупу акцій власної компанії за рахунок позичених коштів знищили тисячі фірм і десятки тисяч робочих місць.

Зниження конкурентоздатності США у світі стало предметом широкого обговорення. Серед причин, що пояснювали це зниження, називалися такі: неадекватна шкільна освіта, низька норма заощаджень, замалі інвестиції в наукові дослідження й розробки; стверджувалося навіть, що японці ведуть нечесну гру. А ще лунають звинувачення в тому, що система охорони здоров'я в США погіршується, міста небезпечні, інфраструктура руйнується, робочі місця експортуються за кордон, і подібне голосіння триває. Згідно з дослідженням під назвою "Конкуруючі економіки:

Америка, Європа і Тихоокеанська смуга", опублікованим Управ-

5 Оопаїсі Ь.ВагіїеІІ апй Затеч В.ІлШе, Атепса: \У1іаі \Уепі ЇУгопд? (Капзаз Сіїу:

Апагездга апсі МсМееІ, 1992).

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 123

лінням оцінки технологій, рівень міжнародної конкурентоспро­можності Сполучених Штатів знизився на два пункти . По-перше, обсяг експорту їхньої промислової продукції знизився, а імпор­ту—зріс. По-друге, вони зазнали зниження життєвого рівня вна­слідок зменшення реальних заробітних плат промислових робіт­ників, що почалося з 1970-х рр.

Сполучені Штати як країна-боржник

Сполучені Штати—провідна країна-боржник у світі, і цю пози­цію вони займали востаннє від XIX століття до 1914 р. Іноземне інвестування в Сполучених Штатах, що здійснюється у формі прямих та портфельних інвестицій7, 1991 р. складало суму при­близно 2.5 трлн. доларів, або на 10.6% більше, ніж 1990 р., тоді як прямі й портфельні інвестиції СПІД за кордоном оцінювалися майже в 2.1 трлн. доларів—на 6.6% більше, ніж 1990 р.8. Залишок близько 400 млрд. доларів становить борг, що відображає різницю між тим, скільки іноземці винні Сполученим Штатам, і тим, скіль­ки американці винні за кордон. Сполучені Штати були провідною світовою державою-кредитором до середини 1980-х рр., коли вони поступилися цим місцем Японії. Оскільки дефіцит їхнього торго­вельного балансу зростав, за кордон переміщалися щораз більші суми доларів для оплати таких товарів, як автомобілі та телевізійні приймачі закордонного виробництва. Чимало з цих доларів повер­нулися до Сполучених Штатів у формі іноземних інвестицій у не­рухоме майно, акції та облігації, будівництво заводів і придбання компаній США.

Зовнішній борг не обов'язково шкодить національним інте­ресам якоїсь країни. Коли США були країною-боржником напере­додні першої світової війни, іноземний капітал допомагав забезпе­чувати інвестиції, потрібні для будівництва американських заліз­ниць, сталеливарних заводів, м'ясоконсервних комбінатів та інших підприємств. Ці підприємства, у свою чергу, створювали матері­альні блага, забезпечували зайнятість і перетворювали Сполучені Штати на індустріальну державу. Однак упродовж 1980-х рр. США

с Сопдгезя о{ ІЬе ипііесі Зіаіез, ОЮсе ої ТесЬпоІоду Азяезїтепі, Сотреііпд Есопо-тіея: Атепса, Еиторе, апсі іЬє РасіПс Кіт (\Уа5ІипдІоп, О.С.: и.З.СоуететепІ Ртгііпд ОІЇісе, 1992).

Прямі інвестиції складаються з інвестицій у компанії, підприємства й нерухоме майно. Портфельні інвестиції включають придбання державних цінних паперів та акцій і облігацій приватних компаній.

и.З.ОератппепІ ої Соттегсе, "Іпуезипепі Тгапзасиопз", Яигуеу о[ Сип-єні Вияіпеяа, -Іипе 1992, р.68.

124 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

брали позики для фінансування потреб своєї оборони, що не мало тривкої економічної вартості. Прямі іноземні інвестиції у Сполу­чених Штатах приносили додаткові робочі місця для робітників США, нові методи менеджменту, нові технології та залучення нового капіталу, що його інакше довелось би брати із заощаджень американців. Але можна було б довести, що зовнішній борг робить Сполучені Штати вразливими щодо акцій зовнішніх інвесторів і що відплив прибутків означає втрату їх для Сполучених Штатів. А ще зовнішній борг спричиняє погіршення платіжного балансу США. Із зовнішнім або закордонним боргом пов'язаний держав­ний борг.

Державний борг. Колишній президент Рональд Рейган, імовір­но, буде вважатися найбільш популярним і харизматичним прези­дентом нинішнього століття, але щодо оцінки зробленого ним існують розбіжності. Ті, хто вважає його видатним президентом, відзначають економічний розквіт 1980-х рр. і покращення полі­тичних відносин із Радянським Союзом. Його критики вказують на величезне зростання зовнішнього боргу, надприбутки Волстрі-ту, антиіранський скандал і збільшення нерівності доходів і багат­ства. Бюджетний дефіцит, що частково фінансувався через зов­нішні позики, допомагав заохочувати розквіт, але федеральний борг, що 1980 р. був меншим трильйона доларів, у кінці 1992 р. перевищив 4 трлн. У таблиці 5.3 наведено федеральний бюджет­ний дефіцит і федеральний борг за 1980-1992 рр.

ТАБЛИЦЯ 5.3. федеральний урядовий дефіцит і борг (млрд. дол.).

Рік

Дефіцит

Борг

Борг у % від ВВП

1981

-79.0

994.3

32.8

1982

-128.0

1,136.8

36.1

1983

-207.8

1,371.2

40.3

1984

-185.4

1,564.1

41.4

1985

-212.3

1,817.0

45.0

1986

-221.2

2,120.1

49.7

1987

-149.8

2,345.6

51.7

1988

-155.2

2,600.8

57.8

1989

-153.5

2,867.5

54.7

1990

-220.5

3,206,3

59.1

1991

-268.7

3,599.0

63.4

1992

-365.2

4,078.8

69.8

Джерело: Есопотіс Керогі оі іЬе Ргеяісіеиі, 1992 (УУазЬіпдІоп, О.С.: и.5.Соует-тепі Ргіпішд ОНісе, 1992), р.385.

125


Розділ 5. Сполучені Штати Америки


Сполучені Штати—не єдина з найбільших країн, що має вели­кий державний борг. Німецький уряд з урахуванням вартості возз'єднання планував 1992 р. мати дефіцит бюджету в розмірі кількох сотень мільярдів німецьких марок. Борг Німеччини стано­вить понад 50% її валового внутрішнього продукту, а загальний борг Італії дорівнює 109.8% від ВВП. У таблиці 5.4 наведено порів­няльні дані про державний борг провідних індустріальних країн, поданий у відсотках від ВВП. Борг Японії, виражений подібним чином, перевищує борг Сполучених Штатів, але головна відмін­ність полягає в тому, що Японія має набагато вищу, ніж Сполучені Штати, норму заощаджень. Те ж стосується й Німеччини та інших країн. Це забезпечує їм більшу спроможність щодо підтримки свого боргу.

ТАБЛИЦЯ 5.4. Міжнародне порівняння державного боргу та виплати про­центів (у відсотках від ВВП).

Країна

Рівень

Процент

Коефіцієнт



боргу



сукупних







заощаджень

Японія

66.5

3.7

34.0

Сполучені Штати

58.1

4.9

15.6

Канада

72.1

9.3

19.9

Франція

46.6

3.1

21.3

Німеччина

43.6

2.6

26.5

Італія

101.1

9.7

20.2

Велика Британія

42.8

3.4

15.4


Джерела: Іпіепіаііопаї Мопеїагу Ріши, "ІМР 5игуеу", .Іппе 8, 1992, р.179;

ОЕСО, Есопотіс Зипгеу!,: ^арап (Рагіз, 1991), р.50.

Дефіцит товарної торгівлі. Товарна торгівля, пов'язана з ек­спортом та імпортом товарів, є найважливішою складовою поточ­ного- рахунку США. До поточного рахунку відноситься також експорт та імпорт послуг, але обсяг їх є відносно малим. Хоча Сполучені Штати є найбільшим світовим експортером та імпор­тером товарів, вони, починаючи з 1982 р., мають торговельний дефіцит свого поточного рахунку. Дефіцитний статус поточного рахунку США робить головний внесок до дефіциту державного платіжного балансу. В таблиці 5.5 наведено дефіцит торгівлі США від 1985 по 1991 р.

Статус США як країни-боржника може бути пов'язаний із бюджетним і торговельним дефіцитами. Бюджетний дефіцит є найпершим каталізатором для торговельного дефіциту, впливає

126 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


ВІН І На Заощадження, ТАБЛИЦЯ 5.5. Експорт та імпорт США,

Рік

Експорт

Імпорт

Дефіцит

1985

218.8

336.5

-117.7

1986

227.2

365.4

-138.2

1987

254,1

406.2

-152.1

1988

322,4

440.9

-118.5

1989

363.8

473.2

-109.4

1990

393.6

495.3

-101.7

1991

422.2

487.7

- 65.5


Джерело: Іпіегпаїіопаї Мопеїагу Рипсі, Ііііетаїіоааі Ріпапсіаі Шаітііса, Лиіу 1992, р.538.

інвестування та проми- 1985-1991 рр. (млрд. дол.). слову конкурентоздат-ність. А ще він збільшує державний борг, що зріс від 1980 р. учетверо. Бюджетний дефіцит по­родив кілька проблем. По-перше, виплати від­сотків за державним боргом це постійні ви­трати, що повинні по­криватись за рахунок державних видатків. У 1982 фінансовому році виплати відсотків скла­дали 15% загальних видатків федерального уряду". По-друге, для фінансування дефіциту і рефінансування тієї частки державного боргу, для якої настав час сплати, міністерство фінансів США постійно мусить брати позики в конкурентній боротьбі з приват­ними інвесторами. Позаяк рівень заощаджень у США низький, деякі з урядових позик повинні надходити з інших країн. Це головна причиною того, що Сполучені Штати мають статус дер­жави-боржника.

Міжнародне порівняння життєвих рівнів10

Громадяни США мають найвищі життєві стандарти у світі за багатьма показниками, як от комфорт споживача. Громадяни США мають ширший вибір товарів і послуг порівняно із жителями більшості інших країн. Сполучені Штати лідирують у світі за кіль­кістю автомобілів (571 на 1000 осіб), телефонів (760 на 1000 осіб) і телевізорів (811 на 1000 осіб). Житло в США надає більше зруч­ностей і доступніше, ніж житло в інших країнах. Середня вартість будинку в США приблизно дорівнює потроєному середньоріч­ному заробітку американського робітника, тоді як у Японії цей множник дорівнює 8.6, в Італії—6.4, у Великобританії—6.13 і в

9 Ехесиїіуе ОНісе ої Ціе Ргезігіепі, ОНісе ої Мападетепі апД Вийде!, Висідеі оі Иіе Цпііесі Шаіеа Соуеттепі, ріасаі Уеаі 1992 (\УазЬіпдІоп, В.С.: и.й.СоуепшіепІ Ргіпйпд Оіїісе, 1992),рр.3-4.

10 МісЬаеІ \Уо1п, Реіег Кииеп, Аіїгеа Р.Вауегя III, апгі йе \УогМ Вапк КезеагсЬ Теат, \УІіеге УУе 8іал(1 (Nе^V Уогк: Вапіат Воокв, 1992).

127


Розділ 3. Сполучені Штати Америки


Канаді—4.87. Дохід на душу населення в Японії вищий, аніж у Сполучених Штатах, але реальний рівень життя набагато нижчий саме в Японії. З іншого боку, родини в США мають найбільші борги серед усіх країн світу — 71 500 доларів на родину.

Сполучені Штати не чуються так само добре щодо порівняння показників здоров'я. Вони займають одинадцяте місце серед сім­надцяти індустріальних країн за рівнем смертності від раку. На охорону здоров'я вони витрачають більше, ніж будь-яка інша з країн великої сімки, але заразом мають найвищу дитячу смерт­ність і найменшу тривалість життя. США мають найвищі рівні самогубств, нападів з тяжкими наслідками, злочинів, пов'язаних з наркотиками, та захворюваності на СНІД. З іншого боку, тут від­значаються найнижчі серед країн великої сімки рівні холестерину та кров'яного тиску. Заразом, незважаючи на суми коштів, що їх Сполучені Штати витрачають на охорону здоров'я, тут гірше від будь-якої індустріальної країни проводиться робота щодо забезпе­чення своїм громадянам адекватного медичного обслуговування. Близько п'ятої частини громадян США взагалі не мають медичної опіки, а зросла вартість страхової медицини робить її недосяжною для багатьох інших.

У таблиці 5.6 вміщено дані щодо порівняння Сполучених Шта­тів та інших провідних індустріальних країн за різними показника­ми рівнів життя і здоров'я. Реальний ВВП на душу населення є мі­рою випуску продукції на душу населення в доларах постійної ку­півельної спроможності, при цьому нівелюється вплив зміни рівня цін. Вищий реальний ВВП на душу населення є показником вищо-

ТАБЛИЦЯ 5.6. Порівняльні дані щодо рівнів життя і здоров'я в країнах великої сімки.

Країна

Реальний

Тривалість

Рівень

Витрати на охорону



ВВП на душу

життя*

дитячої

зд оров 'я на душу



населення

(років)

смертності * *

населення



(аол.сша)



(відсотки)

(дол. США)

Сполучені Штати

20998

75.9

9.2

2 566

Канада

18635

77.0

7.2

1 730

Німеччина

14 507

75.2

7.5

1 487

Японія

14311

77.1

4.6

1 171

Франція

14 164

76.4

7.2

1 543

Велика Британія

13732

75.7

7.9

974

Італія

13608

76.0

8.5

1 234


* Середня для обох статей.

** На 1000 немовлят.

Д ж е р е л о: ипііеа Nаиоп5 Оеуеіортепі Ргодгат, Нчтап Пеуеіортепі Керогі 1992 (ІЧе№ Уогк: ОхГогсі ипіуегкіїу Ргеяв, 1992),рр.127-148.

128 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

го рівня життя. В 1992 р. Сполучені Штати мали найвищий у світі ВВП на душу населення (Канада була другою), але вони не діяли так само добре в інших галузях.

Неконкурентоспроможне суспільство: освіта

Жодна країна світу не витрачає так багато коштів на освіту, як Сполучені Штати, але набуток від цього незначний . П'ята час­тина дорослого населення США—люди функціонально непись­менні, а 25% підлітків відсіюються зі старших класів середньої школи (порівняно з 2% в Японії). На міжнародних перевірках учнівських досягнень учні зі США показують невисокі результати з математики, природничих наук, географії та інших предметів. Третина всіх середніх шкіл США не дають своїм учням знань з математики, достатніх для вступу до загальнотехнічних навчальних закладів. Студенти коледжів у Європі та Японії зазвичай мають на два роки більше занять з математики і природничих наук порів­няно з їхніми колегами зі США. В таблиці 5.7 наведено порівняль­ні дані про відсоток старшокласників середніх шкіл, що одержу­ють передові знання з фізики, хімії та біології в окремих країнах.

Спроможність Сполучених Штатів зберегти або здобути лі­дерство в галузі створення технологій та відповідних робочих місць залежить від підвищення рівня освіти робочої сили. В 1988 р.

ТАБЛИЦЯ 5.7. Відсоток старшокласників середніх шкіл, котрі одержують передові знання з фізики, хімії й біології.

Країна

Фізика

Хімія

Біологія

Фінляндія

45

14

14

Канада

28

25

18

Австралія

18

12

11

Сполучені Штати

12

2

1

Японія

5

16

11

Швеція

5

6

13

Велика Британія

4

5

6

Італія

4

1

13

Джерело: МісЬаеІ \Уо1п, Реіег Кийеп, АІІгеД Р.Вауегя III апй йе УУогІД Оеуеіортепі КечеагсЬ Теат, И^Ьеге \Уе В1ап<1 (Nе^V Уогк: Вааіс Воока. 1992), р.49.

В "Ю-Ес-Ей Тудей" повідомлялося, що 25% старшокласників американських середніх шкіл не могли знайти Сполучені Штати на малі світу.

г'

129


Розділ 5. Сполучені Штати Америки


Національна бізнесова спілка оприлюднила деяку статистику,^ що допомагала оцінити перспективи виконання цього завдання . З моменту появи цієї доповіді було зроблено зовсім небагато для розв'язання проблеми. Основні висновки доповіді:

1. Двадцять три мільйони дорослих були функціонально непись­менні; ще 47 мільйонів були на межі неписьменності.

2. У доповіді зроблено передбачення, що 80% з усього попов­нення робочої сили в 1990-х рр. складатимуть національні менши­ни, жінки та іммігранти, тобто ті, хто традиційно мають найгіршу

підготовленість до праці.

3. Понад мільйон молодих людей щороку покидали середню школу. Рівень відсіву з багатьох міських шкіл наближався до 50%.

4. Цей відсів коштує Сполученим Штатам щороку 240 млрд. доларів у вигляді втрати податків через зменшення заробітків упродовж життя внаслідок недостатньої освіти.

5. Прогнозується, що у 2000 році 50% усіх робочих місць в Америці потребуватиме рівня освіти вище курсу середньої школи, а 30% місць—рівня випускника коледжу.

Проте не вся система освіти США є недосконалою. Універ­ситети США вважаються одними з найкращих у світі. Японські школи, що їх учні показують найвищі результати у світі за міжнародними тестами, знаходяться разом з тим серед найбільш переповнених у світі. У США 97% початкових шкіл мають до використання два й більше комп'ютерів, а от у Японії таких шкіл тільки 28%. Крім того, слід зазначити, що філософія амери­канської системи освіти є не такою, як в інших країнах. Тут немає дворівневої системи, що існує в Європі. Дворівнева система відбирає кращих і надає ширші освітні можливості тим студентам, котрі навчаються в коледжах.

Суспільство судової тяганини

Лестер Туроу, автор бестселера 1992 р. "Віч-на-віч: прийдешня економічна битва поміж Сполученими Штатами, Європою і Японі­єю", називає Сполучені Штати "суспільством взаємних позовів" і доводить, що судові процеси стали загрозою для суспільного добробуту. В Сполучених Штатах проживають 5% населення світу і 70% усіх правників світу. Для прикладу можна сказати, що в США правників більше, ніж у Японії, в 70 разів. У 1989 р. до американських судів було подано 18 мільйонів цивільних позовів,

ТЬе р.оікі А1іеа(1 (Ме^у УогЬ: Наїіопаї АШапсе Іог Визіпекя, 1988), р.1.

130 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


ІЗ

15

або один на кожних десять дорослих американців . Внаслідок цього зволікаються судові розгляди, а також затримуються біз­несові рішення через очікування результатів судових справ або через загрозу потенціальних позовів14. Окрім того, позови проти лікарень і лікарів щодо професійної некомпетентності збільшили страхові винагороди і вартість медичного обслуговування

Нерівність доходів

Відомо, що впродовж 1980-х рр. нерівність у розподілі доходів і багатства зросла, зламавши тенденцію до більшої рівності. Цей злам пов'язувався багатьма людьми з економічною політикою адміністрації Рейгана, тобто з так званою рейганомікою. Наріж­ним каменем рейганоміки був Закон про податкову політику для відновлення економіки (ЗППВЕ), що його введено в дію в серпні 1981 р. Цим законом запроваджувалися радикальні зміни в опо­даткуванні і особисгих, і корпоративних доходів. Ним передба­чалося всеохоплююче скорочення ставок податку на особисті доходи до 23% через три роки і негайне зниження верхньої межі податку з 70% до 50%. Податок на корпоративні доходи було зменшено з 48% до 46%. Таке зменшення граничних ставок було заплановане для більшого заохочення до інвестування і відобра­жало зміну основної мети застосування податкової системи—від перерозподілу доходів до збільшення національного доходу завдя­ки економічному зростанню. І демократи, і республіканці підтри­мали політику зниження податків.

Законом про податкову реформу 1986 р. ставки податків на особисті та корпоративні доходи було знижено ще більше і при цьому ліквідовано низку законних шляхів ухиляння від податків, що були доступні приватним особам і корпораціям. Кількість рів­нів оподаткування приватних доходів було скорочено з чотирьох до трьох ставок—15%, 28% і 31%. Ставку податку на корпоративні доходи було знижено до нового рівня — 34%, з одночасним вилучен­ням численних знижок на зразок інвестиційної податкової зниж­ки. Цей закон, що теж мав двопартійну підтримку, був передусім спрямований на спрощення податкової системи, а не на утверд­ження якоїсь особливої економічної філософії. Він мав справу з багатьма особливостями податкового законодавства, якими було

ТЬє \УазІипдІоп Розі Мадазіпе, МагсЬ 15, 1992, р.12. 14 УУаІІет К.ОІ50П, ТЬе ЬНідаііоп Ехріоаісш (Nе'іV Уогк: Е.Р.ОиІІоп, 1991).

У Сполучених Штатах подається 17 451 позов щодо некомпетентності медиків на кожний один у Швеції, наступній країні найбільшої судової тяганини. Навіть з урахуванням того, що у Швеції лише 8 мільйонів населення, співвідношення стано­вить 500 до 1.

131


Розділ 5. Сполучені Штати Америки


створено широкі можливості для уникнення оподаткування, а це, відповідно, спрямовувало потік інвестицій на такі неефективні цілі, як спекуляція нерухомим майном. Запроваджені законом ставки податку були компромісне низькими, що мало компенсувати від­сутність у ньому лазівок для ухиляння від податків.

У таблиці 5.8 наведено розподіл родинних доходів упродовж пе­ріоду від 1980 до 1990 р. Предмет розгляду—особисті доходи, що охоплюють ту частину національного доходу, яка реально одержу­ється окремими особами або родинами, а також перерозподілені доходи від уряду й підприємств. Таблиця свідчить про збільшення доходів верхньої п'ятої частини родин за шкалою Лоренца і най­вищих 5% родин. Відношення середніх родинних доходів нижньої п'ятої частини до доходів верхньої п'ятої частини (подане у від­сотках) зменшилося з 12% 1980 р. до 10% 1990 р. Найбільший при­ріст був одержаний найвищими 5% родин, чий середній дохід упродовж десяти років збільшився на 32 000 доларів. Їхня частка сукупного доходу зросла з 15.3% 1980 р. до 17.4% 1990 р., тоді як частка нижньої 1/5 частини родин зменшилася з 5.2% до 4.6%.

Так само, як для родин, можна виконати порівняння і для до­машніх господарств. У 1980. р. нижня п'ята частина всіх госпо­дарств одержала 4.2% особистих доходів; у 1990 р. вони одержали 3.9%. В 1980 р. верхня п'ята частина господарств одержала 44.1%

ТАБЛИЦЯ 5.8. Частка сукупного доходу, одержана нижньою п'ятою частиною, верхньою п'ятою частиною і найвищими 5% родин Сполучених Штатів, та їхні середні родинні доходи у 1980-1990 рр.

Рік

Нижня

Верхня

Найвищі

Нижня

Верхня

Найвищі



п'ята

п'ята

5%

п'ята

п'ята

5%



частина

частіша

(%)

частіша

частіша





(%)

(%)



Ідола}.

яв у цінах 1^

190р.)

1980

5.2

41.5

15.3

9776

79 008

116 566

1981

5.1

41.8

15.3

9 304

77 750

114079

1982

4.8

42.7

15.9

8800

79 258

118 359

1983

4.7

42.8

15.9

8 863

80974

120 652

1984

4.7

42.9

16.0

9 162

83 814

124 989

1985

4.7

43.5

16.7

9 284

86968

133 486

1986

4.6

43.7

17.0

9587

91 903

141 638

1987

4.6

43.8

17.2

9747

93041

145 650

1988

4.6

44.0

17.2

9785

93 843

146 627

1989

4.6

44.6

17.9

9941

97 670

155 458

1990

4.5

43.0

17.4

9833

94404

148 124


Джерело: и.З.ОератппепІ ої Сопипегсе, Вигеаи о{ Ще Сепзиз, Сип-єні Рориіаііоп Керогія, Сопзитег Іпсоте. "Мопеу Іпсоше о{ НоизеЬоМ, рапііііез, апД Регяопв іп иіе ипііеа Зіаіея іп 1990", 5егіе5> Р-60, Мо.174, Моу.15, 1991, р.220.

132 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

особистих доходів, а в 1990 р.—46.6%. Найвищі 5% господарств одержали 16.5% особистих доходів 1980 р. і 18.6% 1990 р. Середній дохід за 1980 р. для нижньої п'ятої частини одержувачів доходу складав 6 836 доларів, для верхньої п'ятої частини 73 752 доларів і для найвищих 5%—ПО 213 доларів. У 1990 р. середній дохід ниж­ньої п'ятої частини одержувачів доходу дорівнював 7 195 доларів, верхньої п'ятої частини—87 137 доларів і найвищих 5%—138 756 доларів. Найбільший приріст був одержаний найвищими 5% гос­подарств. У 1980 р. середній дохід нижньої п'ятої частини госпо­дарств становив 9% від середнього доходу верхньої п'ятої частини і 6% від доходу найвищих 5% господарств. У 1990 р. середній дохід нижньої п'ятої частини становив 8% від середнього для верхньої п'ятої частини і 5% від середнього для найвищих 5%.

У таблиці 5.9 показано розподіл доходів родин і домашніх господарств за окремі роки від 1967-го до 1990-го. Подано також значення коефіцієнта Джині, що є мірою нерівності доходів і змі­нюється в межах від 0 до 1. Що ближчий цей коефіцієнт до нуля, то рівномірнішим є розподіл доходів; що ближчий він до 1, то розподіл більш нерівномірний. Як свідчить таблиця, коефіцієнт Джині зростав і для родин, і для домашніх господарств. Проте слід також зазначити, що відбувалось зниження реальних доходів ниж­ньої п'ятої частини родин і господарств. Найбільший загальний

ТАБЛИЦЯ 5.9. Середні доходи родин і домашніх господарств за окремі роки (доларів США).



Господарства

Родини

Роки

Нижня п'ята

Верхня п'ята

Коеф. Джині

Нижня п'ята

Верхня п'ята

Коеф. Джині



частина

частина



частина

частина



1967

6261

70226

.399

9497

73 153

.358

1970

6710

73044

.394

10 176

76544

.353

1975

7 067

73071

.397

10230

77669

.357

1979

7 212

77889

.404

10530

83716

.365

1980

6836

73752

.403

9776

79 008

.365

1985

6819

80598

.425

9284

86968

.389

1986

7 055

86 171

.426

9587

91 093

.392

1988

7 143

87 014

.427

9785

93843

.395

1990

7 195

87 137

.428

9833

94404

.396

Джерело: и.З.ОерагІтепІ оі Соттегсе, Вигеаи оі ІЬе Сепяиз, Сип-елі Рориіаііоп Керогія, Соаяитег Іасоте. "Мопеу Іпсоте о{ НоизеЬоИ, Ратіїіез, апсі Регзопз іп ІЬе ипііесі Зіаіея іп 1990", Зегіез Р-60, Мо.174, Моу.15, 1991, р.220.

Розділ 5. Сполучені Штати Америки

приріст мали найвищі 5% господарств і родин: доходи господарств зросли від 111 936 до 138 752 доларів, а доходи родин-від 115 740 до 148 124 доларів.

Причини збільшення відмінності в доходах. Кілька причин для збільшення відмінності в доходах пов'язані з демографічними змінами16. Частка заміжніх жінок у робочій силі зросла, внаслідок чого чимало родин перемістилися до груп родин з вищими дохо­дами. У 1990 р. 18 млн. родин, де працюють і чоловік, і жінка, заробили за рік 50 000 доларів і більше, а от серед чоловіків такі ж заробітки мали лише 7 млн. родин. Серед усіх родин, що зароб­ляли 50 000 доларів і більше, працюють три з кожних чотирьох жінок. Біля нижньої межі спектра доходів знаходяться чимало неповних родин та домашніх господарств з одним годувальником. У родинах, що одержують 25 000 доларів і менше на рік, тільки третина жінок працює. Істотним чинником є освіта: в родинах із заробітком 50 000 доларів і більше жінки, що працюють, у своїй більшості закінчили коледж, тоді як більшість жінок, що працю­ють, з родин із заробітком менше 25 000 доларів не мають освіти

на рівні коледжу.

Нижній квінталь одержувачів доходу репрезентують чверть до­машніх господарств країни, значну кількість яких очолюють стар­ші особи: два з кожних п'яти керівників господарств мають вік за 65 років. Майже половина домашніх господарств складається з однієї особи, і в двох третинах таких випадків нею є жінка. Люди з цієї групи мають низький рівень освітніх знань; чимало з них були відсіяні з середньої школи і мають недостатню кваліфікацію як для суспільства, що в ньому для одержання кращої роботи вимагається більше знань. Більшість "синьокомірцевих" робочих місць у масовому виробництві з доброю оплатою і невисокими вимогами до рівня освіти ліквідовано. Фермерство, що колись забезпечувало альтернативу зайнятості для мільйонів американців, стало високомеханізованим. Як наслідок, працівники з цієї ниж­ньої групи обмежені у своєму виборі—їм практично доступна лише низькооплачувана робота у сфері послуг.

Є й інші чинники, що сприяють збільшенню нерівності доходів. 1973 рік—рік нафтового шоку—став поворотним пунктом для економіки США. Зростання продуктивності та реальних доходів, що було подвоєне від часу закінчення другої світової війни, різко припинилося і більше не було відновлене. Податкова політика Рейгана, розроблена у 1980-х рр. для стимулювання економічного зростання через збільшення заощаджень та інвестицій, не прине­сла очікуваних наслідків. Незважаючи на скорочення податків для

ТЬе Сопїегепсе ВоагД, ТЬе Сгеаі Іпсоте ЧііиНІе (Nе•^V Уогк, 1991).

134 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

багатих, заощадження й інвестиції фактично зменшились. А це спричинилося до того, що у справі фінансування американських інвестицій стали більше покладатися на іноземний капітал. Част­ково проблема полягала ще й у тому, що чимало бізнесових фірм замість інвестування намагалися поглинути інші фірми або витра­чали власні ресурси на те, щоб уникнути поглинання сильнішими фірмами.

Порівняння з іншими країнами. У таблиці 5.10 наведено по­рівняння розподілу доходів у США та решті країн великої сімки. В ній подано відсоткові частки доходів домашніх господарств за квінталями і для верхніх 10% шкали Лоренца. Тут слід зазначити, що не всі дані про доходи стосуються одного й того ж року (скажімо, дані про Канаду—за 1987 р., а про Сполучені Штати—за 1985 р.). Та все ж, виходячи з даних Світового банку і 00Н, мож­на стверджувати, що розподіл доходів у Сполучених Штатах є, мабуть, більш нерівномірним у порівнянні з Німеччиною чи Японією.

ТАБЛИЦЯ 5.10. Відсоткові частки доходу домашніх господарств за квінталями і для верхніх 10% у країнах великої сімки.

Країна

Нижній

Другий

Третій

Четвертий

Верхній

Верхні



квінталь

квінталь

квінталь

квінталь

квінталь

10%

Канада

5.7

11.8

17,7

24.6

40.2

24.1

Сполучені Штати

4.7

11.0

17.4

25.0

41.9

25.0

Франція

6.3

12.1

17.2

23.5

41.0

25.3

Німеччина

6.8

12.7

17.8

24.1

38.7

23.4

Італія

6.8

12.0

16.7

23.5

41.0

25.3

Велика Британія

5.8

11.5

18.2

25.0

39.5

23.3

Японія

8.7

13.2

17.5

23.1

37.5

22.4

Джерело: Тпе \УогИ Вапк, И/огіс/ Оеуеіортепі Керогі 1992 (NеV^ Уогк: ОхІогД ишуегзпу Ргезз, 1992), р.277.

Багатство

У 1980-х рр. верхній 1% одержувачів доходів США почувався краще, ніж будь-хто. Дані Бюро перепису населення й Податко­вого управління, проаналізовані бюджетним комітетом Конгресу США, показують, що з 1977 по 1989 р. чистий річний заробіток середньої американської родини зріс на 9%, тоді як для 1% насе­лення з найвищими доходами він більш ніж подвоївся і досягнув середнього значення 410 000 доларів. Ця група одержала 70% із

135


Розділ 5. Сполучені Штати Америки


загальної суми 250 млрд. доларів чистого приросту доходів домаш­ніх господарств за 1977-1989 рр. . Одночасно з цим збільшенням доходів відбувалося зменшення ставок податків, передусім для тих, хто одержує найвищі доходи , внаслідок чого зросла концен­трація багатства в руках верхнього 1% найбагатших американців. У 1989 р. концентрація багатства в США стала більш нерівно­мірною, ніж будь-коли з 1929 р.

У таблиці 5.11 подано розподіл багатства власників доходів, ви­міряного як чиста вартість їхньої маєтності, у 1962, 1983 і 1989 рр. Основне збільшення нерівності доходів сталося з 1983 до 1989 р. Приміром, частка багатства верхнього піввідсотка 1% родин зрос­ла за цей період на 4.6 відсоткових пунктів. 55% загального збіль­шення багатства домашніх господарств між 1983 і 1989 рр. на­ростали саме для верхнього піввідсотка 1% родин. Подібна концен­трація багатства домашніх господарств відбулася з 1922 по 1929 р. Частка чистої вартості багатства, що ним володіли верхні 20% власників багатства, зросла від 81.6% в 1983 р. до 83.6% у 1989 р.

ТАБЛИЦЯ 5.11. Відсотки чистої вартості багатства, що ним володіли власники доходів (за пропенталями і квінталями).

Процеиталі

Рік

Верхні 0.5%

Наступні 0.5%

Наступні 4%

Наступні

5%

Наступні

10%

Нижні 80%

1962

25.2

8.2

21.6

12.4

19.3

18.3

1983

26.2

7.8

22.1

12.1

13.3

18.5

1989

30.8

6.9

21,6

11,5

12.8

18.4


Квінталі

Рік

Верхній

Вище

Середній

Нижче

Нижній





середнього



середнього



1962

81.7

12.9

5.2

0.8

-0.5

1983

81.5

12.5

5.2

1.1

-0.3

1989

83.6

12.3

4.9

0.8

-1.7


Джерело: Ехсегрі. їгот Еолтап N. УУоЮ, "Тпе Кісп Сеі Іпсгеазіпдіу Кіспег: І-аіезі Оаіа оп НоизепоМ \Уеа11Ь Оигіпд ІЬе 1980з", Вгіейпд Рарег. [УУазЬіпдІ.оп, В.С.: Есопо-тіс Роїісу ІпзШиіе, ОсІоЬег 1992), р.6.

17 Керогі Ьу ІЬе Сопдгеззіопаї Виодеї ОНісе Іо йіе Ноиве ЛУауз апсі Меапз Соттії-Іее, ОесетЬег 1991.

16 Максимальна ставка податку на дохід зменшилася з 70% 1980 р. до 28% 1989 р.

18-





















134


Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


багатих, заощадження й інвестиції фактично зменшились. А це спричинилося до того, що у справі фінансування американських інвестицій стали більше покладатися на іноземний капітал. Част­ково проблема полягала ще й у тому, що чимало бізнесових фірм замість інвестування намагалися поглинути інші фірми або витра­чали власні ресурси на те, щоб уникнути поглинання сильнішими фірмами.

Порівняная з іншими країнами. У таблиці 5.10 наведено по­рівняння розподілу доходів у США та решті країн великої сімки. В ній подано відсоткові частки доходів домашніх господарств за квінталями і для верхніх 10% шкали Лоренца. Тут слід зазначити, що не всі дані про доходи стосуються одного й того ж року (скажімо, дані про Канаду—за 1987 р., а про Сполучені Штати—за 1985 р.). Та все ж, виходячи з даних Світового банку і 00Н, мож­на стверджувати, що розподіл доходів у Сполучених Штатах є, мабуть, більш нерівномірним у порівнянні з Німеччиною чи Японією.

ТАБЛИЦЯ 5.10. Відсоткові частки доходу домашніх господарств за квінталями і для верхніх 10% у країнах великої сімки.

Країна

Нижній

Другий

Третій

Четвертий

Верхній

Верхні



квінталь

квінталь

квінталь

квінталь

квінталь

10%

Канада

5.7

11.8

17.7

24.6

40.2

24.1

Сполучені Штати

4.7

11.0

17.4

25.0

41.9

25.0

Франція

6.3

12.1

17.2

23.5

41.0

25.3

Німеччина

6.8

12.7

17.8

24.1

38.7

23.4

Італія

6.8

12.0

16.7

23.5

41.0

25.3

Велика Британія

5.8

11.5

18.2

25.0

39.5

23.3

Японія

8.7

13.2

17.5

23.1

37.5

22.4


Джерело: ТЬе УУогМ ВапЬ., \УогМ Оеуеіортепі Керогі 1992 (УІеу/ Уогк: ОхГокІ ипіуегзіїу Ргевз, 1992), р.277.

Багатство

У 1980-х рр. верхній 1% одержувачів доходів США почувався краще, ніж будь-хто. Дані Бюро перепису населення й Податко­вого управління, проаналізовані бюджетним комітетом Конгресу США, показують, що з 1977 по 1989 р. чистий річний заробіток середньої американської родини зріс на 9%, тоді як для 1% насе­лення з найвищими доходами він більш ніж подвоївся і досягнув середнього значення 410 000 доларів. Ця група одержала 70% із

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 135

загальної суми 250 млрд. доларів чистого приросту доходів домаш­ніх господарств за 1977-1989 рр.17. Одночасно з цим збільшенням доходів відбувалося зменшення ставок податків, передусім для тих, хто одержує найвищі доходи18, внаслідок чого зросла концен­трація багатства в руках верхнього 1% найбагатших американців. У 1989 р. концентрація багатства в США стала більш нерівно­мірною, ніж будь-коли з 1929 р.

У таблиці 5.11 подано розподіл багатства власників доходів, ви­міряного як чиста вартість їхньої маєтності, у 1962, 1983 і 1989 рр, Основне збільшення нерівності доходів сталося з 1983 до 1989 р Приміром, частка багатства верхнього піввідсотка 1% родин зрос­ла за цей період на 4.6 відсоткових пунктів. 55% загального збіль­шення багатства домашніх господарств між 1983 і 1989 рр. на­ростали саме для верхнього піввідсотка 1% родин. Подібна концен­трація багатства домашніх господарств відбулася з 1922 по 1929 р. Частка чистої вартості багатства, що ним володіли верхні 20% власників багатства, зросла від 81.6% в 1983 р. до 83.6% у 1989 р.

ТАБЛИЦЯ 5.11. Відсотки чистої вартості багатства, що ним володіли власники доходів (за проценталями і квінталями).

Процентам

Рік

Верхні

Наступні

Наступні

Наступні

Наступні

Нижні



0.5%

0.5%

4%

5%

10%

80%

1962

25.2

8.2

21.6

12.4

19.3

18.3

1983

26.2

7.8

22.1

12.1

13.3

18.5

1989

30.8

6.9

21.6

11.5

12.8

18.4

Квінталі

Рік

Верхній

Вище

Середній

Нижче

Нижній





середнього



середнього



1962

81.7

12.9

5.2

0.8

-0.5

1983

81.5

12.5

5.2

1.1

-0.3

1989

83.6

12.3

4.9

0.8

-1.7

Джерело: Ехсегрі {гот ЕсЬтап N. УУоїй, "ТЬе КісЬ Сеі Ьісгеавшдіу Еіспег: Іяіезі Паїа оп НоивеЬоМ \УеаЙі Пигшд їЬе 1980з", Вгіейпд Рарег. (УУаііЬіпдїоп, О.С.: Есопо-тіс Роїісу Іпзйіиіе, ОсІоЬег 1992), р.6.

17 Керогі Ьу іЬе Сопдгезвіопаї Виодеї ОНісе Іо ІЬе Ноизе \Уауз апсі Меапз Сотгпіі-Іее, ПесетЬег 1991.

18 Максимальна ставка податку на дохід зменшилася з 70% 1980 р. до 28% 1989 р.

18-

136 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Середня чиста вартість маєтності верхніх 20% власників доходів у 1989 р. становила 727 000 доларів у співставленні з -14 000 доларів маєтності нижніх 20%. Майже 30% родин 1989 р. були боржни­ками.

Окрім низьких податкових ставок, іще однією причиною зрос­тання в Сполучених Штатах нерівності щодо доходів і багатства є мобільність доходів19. Скажімо, чимало спортивних зірок і му­зикантів США недавно перемістилися до розряду мільйонерів . Серед верхніх 10% одержувачів доходу 1988 р. лише 32% розбага­тіли в цьому десятилітті або стояли на шляху до цього. Крім того, бюджетний комітет Конгресу повідомив, що верхній 1% одержува­чів доходу сплатив 1989 р. 25% податку США на особисті доходи порівняно з 18% 1980 р. З іншого боку, нижні 40% платників податків 1989 р. сплатили 2% сукупного податку на доходи у порівнянні з 4% 1980 р. Проте впродовж цього десятиліття рівень бідності також зріс. Нині 17% населення заробляють менше половини середнього доходу порівняно з 12.5% в 1970 р.21.

Промислова конкурентоспроможність

Додатковий інтерес до стану доходу США пов'язаний із відчут­тям того, що конкурентні позиції США погіршуються. Впродовж двох десятиліть після другої світової війни фірми США домінували у сфері комерційного застосування технологій. Проте з часом іноземні фірми опанували і вдосконалили сучасні технології, які часто мали американське походження, ввели в дію свої вироб­ництва і процеси і вміло вийшли з ними на ринок. Технології стали головною експортною силою США після другої світової війни. Проте, починаючи з 1970 р., чимало фірм США втратили своє домінуюче становище і на закордонних, і на внутрішніх ринках, поступившись перед іноземними конкурентами. Скажімо, 1970 р. фірми США виробляли 90% кольорових телевізорів, що їх було продано в Сполучених Штатах, а 1987 р. їхня частка на ринку становила 10% . У 1970 р. компанії США, що виробляли механічні верстати, володіли 100% внутрішнього ринку, а 1987 р. їхня частка становила 40%.

19 Аппе В.РізЬег, "ТЬе Nе•^V ПеЬаІе Оуег йе Уегу ЕісЬ", Рогіипе, .Типе 29, 1992, р.44. Манкл Джорден у 1992 р. заробив 35 млн. доларів як професійний баскетболіст. \Уо1Н еі а1., УУЬеге \Уе ВіапЛ р.іб.

Сошші оп СотреШіуепеяя, Рісісіпд Цр Лє Расе: ТЬе Соїшпегсіаі СЬаІІепде Іо Атеїісап Івпоуаііовз, УУазЬіпдІоп, ^.С.,: 1998, р.15.

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 137

Упродовж 1960-1970-х рр. компанії США домінували на світово­му ринку у сфері розробки і виробництва комп'ютерів і напівпро­відників. Проте в 1970-х рр. Японія обрала напівпровідникову про­мисловість стратегічною галуззю. У 1983 р. частка японських фірм на світовому ринку зрівнялася з часткою фірм, що пов'язані зі США. У 1986 р. Японія охопила 65% світового ринку, а частка США впала до 35%. Відбулося вторгнення і в численні інші галузі, де починали діяльність і спершу домінували фірми США, як от побутова електроніка. Від 1970 р. Сполучені Штати практично повністю втратили ринок побутової електроніки, поступившись Японії та іншим країнам, і ця ситуація справила вплив і на решту галузей електронної промисловості.

СИЛЬНІ І СЛАБКІ СТОРОНИ ЕКОНОМІКИ США

Сполучені Штати значною мірою стали жертвою власного само­вдоволення. Вони повністю домінували у світовій економіці впро­довж цілих 25 років після закінчення другої світової війни, що мала спустошливий вплив на інші індустріальні країни. Економіки Франції, Німеччини, Радянського Союзу, Італії та Японії були бук­вально спустошені війною; Німеччина була поділена на три час­тини, і однією з них була Західна Німеччина. Тим часом Сполучені Штати, що відносно мало постраждали у другій світовій війні, не мали необхідності змагатися за світові ринки—вони панували на більшості з них. Внаслідок цього в робітників, компаній і уряду США виникло почуття самовдоволення. Головні світові конку­ренти Сполучених Штатів мусили відбудовувати свої економіки практично з нічого, і потрібен був певний час на те, щоб вони почали наздоганяти США.

Сполучені Штати в деяких галузях посідають міцні позиції, а в інших—слабкі. Журнал "Форчун" опублікував таблицю місць (див. таблицю 5.12), що їх посідають Сполучені Штати у тринадцяти провідних галузях у порівнянні з відповідними галузями Європи і Японії. (Ранги щодо цих галузей одержано на підставі виробничих даних, показників компаній та експертних оцінок). У таких галу­зях, як фармацевтична й аерокосмічна, Сполучені Штати почува­ються цілком упевнено, але в решті галузей справи йдуть не так добре. Колись потужні автомобільна і сталеливарна промисловості СІ І ТА перебувають в останні 20 років у стані занепаду, але Сполучені Штати втрачають позиції й у тих галузях, що мають найбільші ринки збуту і значний прибутковий потенціал на май­бутнє.

138 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ


Десять рОКІВ тому КОП'Ю- ТАБЛИЦЯ 5.12. Рейтинг ключових

терна і телекомунікаційна галузей США у порівнянні з євро- ^-.тт а " • пеиськими і японськими конку-галузі США займали такі ж рентами.

Галузь

Ранг

фармацевтична

А

Лісова

А

Аерокосмічна

В+

Хімічна

В

Харчова

В

Наукове і фотогра­



фічне обладнання

В

Нафтопереробна

в

Телекомунікаційна

в-

Комп'ютерна

с+

Промислова й сільсько­



господарська техніка

с

Автомобільна

с

Металургійна

с-

Електронна

0


Джерело: Апс1ге\у Кирїег, "Нау? Апіегісап Іпсіизиі 5іаскв Цр," Рогіипе, МагсЬ 9, 1992, р.ЗО. © 1992 Тіте Ьс. А11 гідЬІ гезегуесі.

високі позиції, що й фарма­цевтична, і більшість інших галузей теж були в кращому становищі. Головна конкурен­ція очікується з боку об'єдна­ної Європи, що може одержа­ти перевагу щодо економії завдяки збільшенню масшта­бів виробництва у таких галу­зях, як електричне устатку­вання. Виклик американській харчовій промисловості кине теж Європа, що матиме по­рівнянний зі Сполученими Штатами розмір об'єднаної площі орних земель. Відкрита Східна Європа надасть вели­чезний ринок і буде джерелом дешевої пропозиції. Японія наздогнала Сполучені Штати у виробництві промислової та

сільськогосподарської техніки і перегнала у виробництві теле­комунікаційного обладнання. Європа обійшла Сполучені Штати щодо випуску сталі та механічних верстатів. У 1991 р. американ­ська автомобільна промисловість втратила 6.8 млрд. доларів, а імпорт японських автомобілів до Америки дорівнював двом трети­нам її торговельного дефіциту з Японією.

Сильні сторони економіки США

Сполучені Штати мають багато переваг. Вони мають найвищий у світі рівень життя, що його показником є реальний ВВП на душу населення. Їхній експорт до інших країн зріс настільки, що вони були найбільшим експортером світу 1991-1992 рр., і їхній торговельний дефіцит зменшився. Їм властиві динамізм і здатність швидко відновлювати сили, на що спроможні ще небагато країн, і це було продемонсгровано під час другої світової війни, коли за короткий проміжок часу після Перл-Гарбору вони налагодили виробництво тисяч кораблів, літаків і танків. Подібно до цього,

139


Розділ 3. Сполучені Штати Америки


після запуску 1958 р. радянського супутника Сполучені Штати розробили космічну програму і за десять років висадили людину на Місяць. Середня продуктивність усієї промисловості США все ще залишається найвищою або близькою до того у порівнянні з іншими країнами . Ще один момент, що на нього часто не звертають уваги: США посідають чільне місце серед усіх країн у сфері надання таких послуг, як консалтинг, і ця їхня позиція й далі зміцнюватиметься.

Слабкі сторони економіки США

Існує досить одностайна думка, що головною проблемою еко­номіки США є низький рівень заощаджень. Сполучені Штати вва­жалися нацією ощадливих людей. Впродовж періоду від громадян­ської війни до другої світової війни норма заощаджень США була найвищою у світі й набагато вищою від японської24. Але після другої світової війни, коли американці стали більше зорієнтова­ними на споживання, норма заощаджень почала знижуватись. Ще однією поважною проблемою вважається система освіти США. У школах США запроваджено низькі освітні стандарти, в них погана дисципліна, тоді як інші країни підвищили свої вимоги до якості освіти . Німеччина, скажімо, надає професійному навчанню наба­гато більшого значення, ніж Сполучені Штати, допомагаючи своїм робітникам набути кваліфікацію, необхідну для збільшення про­дуктивності їхньої праці.

Серед інших чинників, відповідальних за зниження конкуренто­спроможності США, фахівці називають схильність до мислення короткотерміновими категоріями. (І німецькі, і японські мене­джери прагнуть міркувати з точки зору саме довготермінових ці­лей). Компанії США призвичаєні до планування в термінах корот­котермінових цілей, бо їхня діяльність традиційно вважається ус­пішною, якщо прибутки постійно зростають, а дивіденди щороку збільшуються. Крім того, багато менеджерів США менше уваги звертають на довготермінові завдання на кшталт якості продукції, а більше покладаються на такі короткотермінові чинники, як мар­кетинг. Так само внаслідок звичного для культури США розрахун­ку на негайну винагороду норма заощаджень в американських

23 Сотореііиуепезк Роїісу Соипсії, Рігзі Аппиаі Керогі. Іо Ще РгезіДепі апа Сопдтезя, Виіїсііпд а Сотреііііуе Атеїіса, МагсЬ 1, 1992, р.8.

24 Виіїсііад а Сотрєііііуе Атеїіса, р.9.

25 МісЬаеІ Е Рогіег, ТЬе Сотрєііііуе Асіуапіаде оґ NаііоIIЗ ( Nе\V Уоїк: Ргее Ргезз, 1990), рр.520-521.

140 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

родинах є найнижчою серед усіх індустріальних країн. Більше того, податкове законодавство США містить незначні стимули до ощадливості, а натомість сприяє споживанню й утворенню боргів. Сполучені Штати є провідною державою-боржником світу.

Промислова політика

Сполучені Штати можуть обрати певну промислову політику, щоб спробувати відновити свої конкурентні позиції у світі. Про­мислова політика є формою стратегічного планування. Вона окреслює базову стратегію, що їй збирається слідувати країна, щоб досягнути економічного піднесення і протистояти іноземній конкуренції. В ній аналізується, які зміни в технології та людських потребах зможуть удосконалити структуру промисловості. Проми­слова політика посилює роль держави трьома шляхами:

1. Створюються державні агенції для часткового покриття при­ватних інвестиційних досліджень у галузі нових виробів та виро­бів, що розробляються.

2. Уряд постійно прагне до зменшення вартості та збільшення наявності капіталу промислових фірм, передусім тих, що важливі з точки зору міжнародної конкуренції. Сюди відносяться податкові пільги й заходи, що розробляються для зменшення вартості ка­піталу шляхом підвищення норми заощаджень.

3. Промислова політика звичайно асоціюється з промисловим плануванням, коли уряди обирають ключові галузі, де вони хочуть дістати перевагу в міжнародній конкуренції.

Кожна країна застосовує певну форму планування, і Сполучені Штати теж, де оборонні дослідження сприяли розвиткові авіацій­ної промисловості. Планування може бути зовсім явним, як це є в Японії та Південній Кореї, де ресурси вкладаються у визначені га­лузі. Проте промислова політика може містити в собі також шир­ше коло урядових заходів, що охоплюють субсидії, інвестиції в університетські дослідження та спеціалізовані освітні програми, а також сприяння фірмам, що продають свою продукцію за кордон.

ПІДСУМКИ

Питання про те, чи Сполучені Штати переживають спад, було предметом чи не найбільших дискусій упродовж 1980-х рр. Ці побоювання зросли в 1990-х і були в центрі уваги президентських

Розділ 5. Сполучені Штати Америки 141

виборів 1992 р. Сполучені Штати пережили затяжний спад, збіль­шилося також безробіття, особливо серед "білокомірцевих" пра­цівників. За останні двадцять років реальні заробітки більшості американців зросли неістотно. Поширились відчуття невдоволення тим, що справи в Америці йдуть доволі невдало, і усвідомлення необхідності змін для відновлення її конкурентоспроможності. Піддається критиці сисгема освіти США, що вважається гіршою, ніж в інших країнах, і неспроможною готувати працівників, здатних конкурувати з працівниками наших промислових супер­ників. Сполучені Штати залишаються провідною світовою краї­ною-боржником і мають несприятливий торговельний баланс з іншими країнами.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Якою мірою утворення великих корпорацій може розгляда­тись як відхід від вільноринкової системи?

2. Завдяки яким чинникам зросла в Сполучених Штатах роль уряду?

3. Яку роль у світовій конкуренції серед великих індустріальних країн відіграє освіта?

4. Що таке "торговельний дефіцит"?

5. Як можна посилити конкурентні позиції США у світовій еко­номіці?

6. Впродовж 1980-х рр. нерівність доходів і багатства зростала. Розгляньте деякі причини цього становища.

7. Які причини того, що Сполучені Штати стали провідною краї­ною-боржником у світі?

8. Чи бажано зменшити нерівність доходів і багатства, що існує у Сполучених Штатах?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Вагіїеіі, Оонаїа Ь., апа Лашез В.ІЛШе. Атегіса: УУЬаі \Уепі \Угопд? Капзаз Сіїу: Апагетлге апа МсМееІ, 1992.

Сопдгеза ої Іпе Цпііеа 51а1е8, Оіїісе ої Тесппоіоду Аяаеаятепі. Сотреііпд Есопотіез: Атегіса, Еигоре, але? Ніе Дао/Ус Кіт. УУазпіпдІоп, О.С.: 48. Соуегпетепі Ргіпппд Оіїісе, 1992.

The Conference Board. The Great Income Shuffle. New York, 1992.

Economic Report of the President, 1993. Washington, D.C.: U.S. Go­vernment Printing Office, 1993.

Fisher, Anne B. "The New Debate Over the Very Rich". Fortune, June 29, 1992.

Nau, Henry. The Myth of America's Decline. New York: Oxford Uni­versity Press, 1990.

Prowse, Michael. "Is America in Decline?" Harvard Business Review, Vol. 79, No.4 (July-August 1992), pp.34-45.

Reinventing America: Meeting the New Challenge of a Globale Eco­nomy. Business Week Speciale Issue, October 1992.

Thurow, Lester. Head to Head: The Coming Economic Battle Among Japan, Europe, and America. New York: Morrow, 1992.

Wolff, Edwin N. "The Rich Get Increasingly Richer: Latest Data on Household Wealth During the 1980s.". Briefing Paper. Washington, D.C.: Economic Policy Institute, October 1992.

Wolff, Michael, Peter Rutten, Alfred F.Byers, and the World Bank Research Team. Where We Stand. New York: Bantam Books, 1992.

Розділ 6 ЯПОНІЯ

Клайд В.Престовітц, автор праці "Торговельні місця", конста­тував: "У понеділок, 19 жовтня 1987 р., завчасно, на дванадцять років раніше, настав кінець американського століття. Ця дата яс­ніше за поклик будь-якої сурми сигналізувала про найсерйознішу поразку, що її будь-коли зазнавали Сполучені Штати" . Престо-вітц мав на увазі "торговельні місця" Сполучених Штатів з Японі­єю: СІТТА спостерігали, як галузь за галуззю перші місця, що їх вони посідали раніше, переходять до Японії, і серед них напів­провідникова, верстатобудівна й автомобільна галузі.

Престовітц належав до школи вчених, котрі в 1980-х рр. перед­рікали майбутню перемогу Японії. Він та інші автори посилалися на японські досягнення у сфері високих технологій, де раніше неподільно панували Сполучені Штати. Впродовж доволі коротко­го проміжку часу Японія завдяки напруженій праці та суспільній організованості перетворилась у світову наддержаву, таку згур­товану і доладно керовану, що вона стала предметом заздрощів для цілого світу. З методичною точністю вона перебирала лідер­ство в численних галузях, переходячи від важкої промисловості до високих технологій. Далі єна замінила долар як символ фінансової стабільності, і Японія стала скуповувати активи в Сполучених Штатах. Крім того, впродовж 1980-х рр. Японія перетворилась у провідну світову державу-кредитора, а Сполучені Штати зроби­лися провідною державою-боржником. Японія стала фінансовим генератором. У творі "Єна! Нова фінансова імперія Японії та її за­гроза Америці" Деніел Берштейн запропонував сценарій, за яким у майбутньому Сполучені Штати, пошарпані боргами і тривалими кризами, оберуть президента, що вестиме жорстку політику щодо Японії .

П'ятдесята річниця Перл-Гарбору загострила почуття образи, що його відчувають стосовно Японії чимало американців. Одним із виявів цієї образи став роман під назвою "Вранішнє сонце",

' СЦДе У.Ргейоздіїг, Зі. Тгасііпд Ріасея (їієш Уогіс: Ваяіс Воок.5, 1988), р.4. 2 Оапіеі ВитвЬІ.еш, Уеп! ^арав 'з Немг Ріпапсіаі Етріге аіі(1 Па ТЬгєаІ Іо Атєпса (Nе^V Уогк: Зітоп апД ЗЬияІег. 1988).

Розділ б. Японія 145

о

написаний Майклом Крічгоном 1992 р. . Дія відбувається в Лос-Анджелесі, і за сюжетом підступна Японія збирається зруйнувати Сполучені Штати. Японські корпорації спроможні закривати уні­верситетські лабораторії, впливати на зміст газет і шантажувати антияпонськи налаштованого кандидата в президенти з метою приховати вбивство. Вони мають звичку продавати свою продук­цію за заниженими цінами і застосовувати пряме інвестування, щоб захопити контроль над ключовими технологіями і не дозво­лити Сполученим Штатам розпочати дуже перспективні інвестиції, а тим часом прості, наївні або продажні американці нічого не роблять або дозволяють їм відкупитися4.

Проте Японію вже не варто вважати економічним і політичним страховищем, як це було раніше. Японська економіка починаючи від 1991 р. переживає значний спад ділової активності. Ціни на землю зросли, акції на японській біржі втратили половину своєї вартості, а японські банки обтяжені боргами за позиками під заставу нерухомості, що зумовлені падінням вартості нерухомого майна в Японії. Оздоровлення економіки затримується, бо банки і майнові компанії намагаються уникнути наслідків своєї дебітор­ської заборгованості, а промислові компанії прагнуть позбутися зайвих інвестицій і проектів, започаткованих ними в кінці 1980-х років . У 1993 р. очікується приріст ВВП Японії менше ніж на 2%— це найменший рівень приросту за останні 40 років . Накопичення фінансових проблем було наслідком спекулятивних операцій на ринках нерухомого майна і цінних паперів. Японське оздоров­лення буде стримуватися процесом подальшого старіння населен­ня, що, за оцінками, вимагатиме щорічних видатків у сумі 1 млрд. доларів на покриття вартості додаткових товарів і послуг7.

Проте ефективність японської економіки особливо вражає, як­що врахувати ту економічну базу, з якої країна мусила починати свій розвиток. Японія обіймає невелику територію, має обмежені природні ресурси і велике населення. Японія дуже чутлива до економічних і політичних потрясінь у світі, бо вона імпортує значну частину своїх ресурсів. Залежність від експорту й імпор­ту—прикметна риса життя японців. То як же вони досягли такого успіху у всесвітньому суперництві? Майкл Портер у своїй книжці

3 МісЬаеІ СгісЬІоп, Шяілд 8ип (Nе^V Уогк: АІЇгеД А.Кпорг, 1992). За цією книжкою має зніматися кінофільм із Зеном Коннері в головній ролі.

В іншій книжці під назвою "У тіні вранішнього сонця" (Іп Иіе 8Ьа(1о«г о/ Иіе Нізтд 8ип, Ьу \Уі11іат Оіеігіск) описується, яке могло би бути життя за умов еконо­мічного домінування японців. Японія контролювала б технології, більшу частину промислових і банківських капіталів США і встановлювала б процентні ставки.

5 СЬгіБЇорЬег \Уоо(і, ТЬе ВиЬЬІе Есопоту (Ьопаоп: ЙМдигіск ап<1 ^аскяоп, 1992).

° ТЬе Есопотіяі, МоуетЬег 7-13, 1992, р.131.

7 Магуіп Сеігоп апй Оууеп Бастея, Сгуаіаі СІоЬе: ТЬе Науеа ашсі Иіе Науе-Ноїв о[ ІЬе Nе^V \УогШ Огсіег (Ме-т Уогк: ЗІ.Маїїіп'я Ргезя, 1992), Спаріег 11, "ТЬе Кіїіпд 5ип Зеїз". 19

146 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

"Конкурентна перевага націй" пропонує відповідь, виходячи з па­радигми конкурентної переваги . Порівняльної переваги, що грун­тується на володінні чинниками виробництва, вже недостатньо для пояснення, чому країни і галузі успішно діють у світовому зма­ганні, тому що конкурентної переваги може досягнути країна, бідна на ресурси. Економічному успіхові сприяють відмінності в структурі економіки, а також культурні, інституційні та історичні особливості.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Економічна філософія Японії містить у собі головні ідеї сучасної капіталістичної економіки. Ця філософія була прищеплена країні, що майже не мала жодних зовнішніх зносин із західним світом аж до 1853 р., коли командор Мет'ю С.Перрі зі своєю морською ескадрою США змусили Японію всупереч її волі відкритися Заходові . Після шоку, викликаного незахищеністю перед зовніш­нім світом, японцям стало очевидним, що вони мусять зробити вибір: або створити сучасну промислову державу, або стати ще одним ринком для західних товарів. Вони обрали перше, і невдовзі Японія перетворюється із малорозвиненої країни на економічно потужну державу світу. Вона робила це, застосовуючи в супер­ництві з індустріальними країнами Заходу всі доступні їй засоби;

вона відкинула традиційні норми поведінки, віддаючи перевагу всьому західному. На початку нинішнього століття Японія досягла промислової та військової могутності, достатньої для того, щоб перемогти у війні з арміями Російської імперії.

В історії економічного розвитку Японії можна виділити два головних періоди: період Мейджі—від 1868 до 1913 рр. і період після другої світової війни—від 1948 до 1960 рр. Кожен із них важливий для розуміння того, як Японія перетворилася на могут­ню світову державу. Спільним знаменником для обох цих періодів є роль уряду, яку він відігравав у стимулюванні економічного роз­витку. Важливе значення для сприяння економічному зростанню мали і людські ресурси, бо Японія мала бідні природні ресурси, а землі було замало з огляду на кількість населення.

8 МісЬаеІ Рогіег, ТЬе Сотреііііуе Асіуапіаде оі Наііопа (Nе\V Уогк: ргее Ргевв, 1990), рр.П-25.

Насправді місіонери дісталися Японії ще в середині п'ятнадцятого століття. В 1638 р. голландці заснували у Нагасакі торговельний пост і утримували його впро­довж кількох століть. Голландська мова стала для Японії мовою вивчення Заходу, а завдяки книгам, завезеним із Голландії, японські вчені мали змогу не відставати від інтелектуального й наукового прогресу на Заході.

Розділ 6. Японія 147

Період Мейджі, 1868-1913

Рік 1868—рік Поновлення Мейджі —вважається початком пе­ріоду розвитку Японії як сучасної промислової країни. В перші роки після Поновлення найважливішим досягненням Японії було створення сприятливого середовища для економічного розвитку. Щоби протистояти економічній агресії західних країн, Японія му­сила розробити державну політику щодо опанування таємниць промисловості. Задля оволодіння необхідними знаннями японських студентів посилали вивчати технології західних країн. Крім того, західних інженерів і техніків брали на тимчасову роботу, щоб вони навчали японців виробничим технологіям. Японці звикали пристосовувати західні технології до власних потреб.

Роль держави. Держава стала головним розпорядником ключо­вих галузей промисловості. У процесі модернізації в Японії впро­довж останньої частини минулого століття було націоналізовано такі провідні сектори економіки, як поштова служба, телефонний і телеграфний зв'язок та залізниці. Держава будувала також кора­бельні, металургійні й верстатобудівні цехи і заводи та управляла ними. Встановлено державну монополію на тютюн, сіль і камфо­ру". В інших галузях уряд забезпечував технічну та фінансову підтримку приватній ініціативі.

Фінансову і монетарну базу економіки було закладено 1882 р. з утворенням державного банку Японії. Було розроблено податкову політику, що заохочувала накопичення капіталу. Доходи від подат­ків забезпечували формування державного капіталу, що витрачав­ся на розбудову доріг та освітніх закладів. Витрати на військові арсенали, верфі, кораблі тощо утворювали підґрунтя для мілітари­зації процесу економічного розвитку.

Роль приватного ШАПриємвицтва. Коли впродовж періоду Мейджі держава опікувалася створенням умов, необхідних для зміцнення економіки і розвитку промисловості, приватне підпри­ємництво теж квітувало і розвивалося. Важливим наслідком цього періоду було витіснення самураїв—касти воїнів, що панувала в Японії впродовж століть. Самураї інтегрувались у японське су­спільство, а дехто з них пішов у бізнес. Отже, японські бізнес­мени були залучені з вищих верств суспільства, і від самого

10 Поновлення Мейджі було назване саме як "поновлення" через те, що повно­важення уряду, узурповані Токугавою Шогунате, були поновлені імператором Японії, котрий посмертно став відомий як "Імператор Мейджі".

" Уряд фінансував також створення експериментального та дослідного устатку­вання для навчання японських робітників і для пристосування західних виробничих технологій до місцевих умов. 19*

148 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

початку Їхнє заняття вважалося престижним і шанованим. Щодо цього Японія дістала стартову перевагу, бо в більшості країн, що розвиваються, верству бізнесменів значною мірою утворюють ви­хідці з низових суспільних класів або з расових та релігійних мен­шин, які не користуються повагою населення. Крім того, розвива­ючи експортні галузі, що базувались на дешевій робочій силі, Япо­нія мала можливість збільшити експорт продукції, а це забезпечу­вало надходження іноземної валюти для закупівлі продуктів харчу­вання та сировинних матеріалів, що їх потребувала економіка.

Прикметною рисою японського капіталізму була концентрація економічних потужностей у формі промислових синдикатів, відо­мих під назвою "зайбацу". Кожний синдикат складався з двадцяти або тридцяти великих фірм, зосереджених навколо потужного банку. Ці великі фірми були представниками всіх важливих про­мислових секторів економіки, так що кожна група могла зазвичай мати у своєму складі судноплавну, сталеливарну, страхову ком­панії тощо. Синдикати-зайбацу були більшими за будь-яку з кор­порацій США, а контролювались і управлялися вони кількома ро­динними династіями. Скажімо, перед другою світовою війною синдикат Міцуї наймав 1 800 000, а Міцубіші — 1 000 000 працівни­ків . Між зайбацу і японським урядом було налагоджено робочі стосунки, причому уряд за допомогою військової сили або інших засобів забезпечував проникнення на нові ринки.

Розвиток Японії після другої світової війни

Після поразки Японії у другій світовій війні та її наступної оку­пації Сполученими Штатами перед економікою країни постали проблеми реформування і реорганізації. Нова конституція Японії, що містила західні засади демократичного парламентського прав­ління, була розроблена Сполученими Штатами й опублікована у листопаді 1946 р.13. Іншою складовою частиною окупаційної полі­тики США був поділ зайбацу на кілька самостійних промислових підприємств. Японцям було накинуто антитрестове законодавство на взірець американських законів Шермана—Клейтона. Щоправ­да, пізніше японський уряд скасував чимало законів, щоб звіль­нити певні галузі від антитрестового законодавства. Метою запро­вадження цих звільнень було покращення позиції Японії у сві­товому експорті, для чого було дозволено утворювати певні різ-

Согуіп Есіуагсіа, "ТЬе ОівзоІиНоп ої 2аіЬа1зи Сошіпиез", Расіґіс АІґаігв (ЯерІетЬег 1946), рр.8-24.

Американська військова окупація Японії закінчилася 1952 р.

Розділ 6. Японія 149

новиди картелів14. Наслідком американської окупації стало також впровадження технології споживання, що була охоче сприйнята японцями. Японці опинилися під опікою Сполучених Штатів і по­чали отримувати подарунки, пільгові позики й техніку, що дозво­лило відновити продуктивну здатність багатьох галузей, і перед­усім текстильної15.

Проте політика розвитку японської економіки грунтувалася не на одній лише щедрості США. Передусім слід було задовольнити місцеві потреби. Під час війни суднобудівну промисловість було зруйновано, а Японія як невелика острівна країна потребувала для свого виживання суден усіх типів. За допомоги уряду суднобу­дівна промисловість швидко розвивалась: 1956 р. Японія стала най­більшим у світі виробником кораблів.

Японія розробила також експортну стратегію, спрямовану на прискорення промислового розвитку. Керівники країни усвідом­лювали, що експорт має базуватися на ремісничому, текстильному та іншому маломасштабному виробництві, де перевагою Японії була дешева робоча сила. В перші післявоєнні роки людські ре­сурси були важливим чинником. Досвідчені робітники залучалися до трудомістких галузей. Надходження від експорту використову­вались для фінансування закупівлі механічних верстатів, що допо­магало Японії виробляти сучасне устаткування. Це сприяло роз­виткові інших галузей, прикладом чого є компанія Хонда, що роз­винулася з одноосібної майстерні 1951 р. у найбільшу мотоциклет­ну компанію світу.

Роль японського уряду. Уряд Японії відігравав і далі відіграє важливу роль у розвитку японської економіки. Післявоєнний роз­виток японської промисловості полегшувався завдяки урядовим дотаціям та пільговим позикам. Для стимулювання економічного зростання широко використовувалися фіскальні й монетарні за­соби. Щоб сприяти підвищенню рівнів заощаджень та інвестицій і накопиченню капіталів, а також впровадженню нових виробів і технологій, застосовувалися спеціальні податкові пільги.

Мабуть, найважливішим для успіху японської економіки стало запровадження тісних робочих стосунків між урядом і бізнесом. Ці стосунки грунтуються здебільшого на усвідомленні того, що через нестачу в Японії природних ресурсів необхідно досягати доцільного консенсусу щодо розміщення цих ресурсів. Уряд і лі­дери бізнесу намагаються приймати спільні рішення щодо таких

14 Японські антимонопольні закони у значно більшій мірі, ніж антитрестове зако­нодавство США, дозволяють створювати картелі та інші промислові об'єднання.

^еап-^ас^иез Зегуап-ЗсЬгеіЬег. ТЬе УУогІсі СЬаІІепде (Ме\у Уогк: 5ітоп апа $Ьи&-Іег, 1981), рр.178-184. 20

150 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

цілей промислової політики, котрі сприятимуть національним інте­ресам, а не інтересам окремих груп .

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ

Японська промисловість—це продукт культури й унікального економічного розвитку країни. Її промислові групи не мають ана­логів у жодній іншій країні. Хоча в Японії удвічі менше населення, ніж у Сполучених Штатах, за кількістю великих корпорацій вона посідає друге місце, поступаючись лише США , а її банки—най­більші у світі.

Прикметною особливістю японської економіки можна вважати її двоїстість: деякі з її галузей дуже ефективні, а інші—навпаки. У родинній власності перебуває чимало компаній, де працюють від двох до 100 працівників. Ці компанії не такі помітні, як великі корпорації. Вони виробляють зазвичай компонувальні вузли або забезпечують своїм основним клієнтам сервісне обслуговування проданих виробів.

Кейрецу

Існує два різновиди промислових груп під назвою "кейрецу"горизонтальні й вертикальні . Горизонтальна група складається з сімейства корпорацій, що охоплюють численні галузі і сконцен­тровані навколо банку. В Японії існують шість горизонтальних кейрецу —Сумімото, Міцуї, Міцубіші, Санва, Дай-Ічі Кангьо і Фуйо. Три перших до другої світової війни входили до однієї з колишніх зайбацу. Кейрецу мають величезні розміри. Скажімо, кейрецу Сумімото (рис. 6.1) складається з фірм, що працюють у банківській сфері, у виробництві електроніки, скляних виробів, нафтопродуктів і металів, а ще до неї належить торговельна ком­панія. Загальна вартість її активів та обсяги її збуту вимірюються сотнями мільярдів доларів. У таблиці 6.1 наведено дані про вар­тість активів її банків, основних підприємств і торговельної ком­панії. В кожному кейрецу існують поєднані директорати, а компа-

Реіег Р.Огаскег, "ВеЬіпа ^арап'з Зиссеза," Нагуагсі Вчяіпеті Кеп'ещ Уо1.59, ІЧо.І Уапиагу-РеЬгиагу 1981), рр.83-90.'

З-поміж 500 найбільших корпорацій світу 157—американські, 119—японські і ЗО—німецькі. Див.: Роїіипе, Лиіу 27, 1992, рр.83-90.

Шск К^апіо, 'Марал Іпїіизиіаі Сгоирз, ТЬе Кеігеїзи", ^арай'з Есопотіс СЬаІ-Іепде, .Іоіпі Есопотіс СотітНее, Сопдгезз о{ йе ипііесі 81а1:Є5 (УУазЬшдїоп, В.С.: Ц.8. Соуеттепі Ргіпипд ОЙісе, 1990), рр.72-88. Тут наведено ґрунтовну дискусію на тему кейрецу.

152 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


Н1Ї, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ЇЇ ТАБЛИЦЯ 6.1. фірми-члени Сумімото Складу, МОЖуТЬ ВОЛОДІТИ кейрецу, розміщені за обсягом активів

акціями одна одної. Кож- (млн- дол. сша).__________

Члени*

Активи

Сумімото банк

372 401

Сумімото траст

109947

Сумімото трейдинг ко.

42398

Сумімото метал індастріз

14879

Сумімото кеміхал

8682

Сумімото електрік

5 685

Сумімото метал енд майнинг

3638

Сумімото рабер

3613

Сумімото геві індастріз

3 429

Сумімото фористрі

1 974

Разом

565646

Дженерал моторз

180236


на з таких компаній може одержати позички в бан­ках під низькі відсотки, а президенти всіх компаній спільно керують стратегі­єю бізнесу.

* У журналах "форчун" і "Форбс" згадані ли­ше фірми Сумімото. А ще існують численні інші фірми.

Джерело: Ротіїше, .Іиіу 29, 1992, рр.245-258; РогЬея, .Іиіу 22, 1991, рр.250-258.

Вертикальні кейрецу формуються з промисло­вих груп та їхніх дочірніх компаній. Тепер налічує­ться 39 вертикальних кей­рецу, і багато з них пра­цюють в автомобільній та електротехнічній проми­словостях. Чудовим зраз­ком цього різновиду кей­рецу є Тойота. Вона має фінансові зв'язки з усіма своїми постачальниками. Приміром, вона володіє значними пакетами акцій

своїх суміжників, маючи 34%, 21%, 41%, 22% і 33% компаній, що виробляють для неї відповідно годинники, рами для кузовів, шини, гальмівні диски та матеріали для оббивки . Компанії—члени кей­рецу володіють акціями одна одної, обмінюються інформацією і співпрацюють у нових комерційних підприємствах. Коли Тойота ввела в дію заводи у Сполучених Штатах, слідом за нею прийшли і її постачальники, що постачають компоненти на її американські заводи так само, як це вони роблять у Японії.

Сого шоша

Ще одним важливим різновидом організації бізнесу в Японії є торговельна компанія, або "сого шоша" . Тут діє півдюжини тор­говельних компаній, що належать до найбільших у світі підпри­ємств. Більша частина зовнішньої торгівлі Японії здійснюється че­рез торговельні компанії, кожна з яких має представництва в усіх

'Марал: А11 іп ІЬе рапіііу," Мгиви'ееА, .Типе 10,1991, рр.38-39.

Див.: КіуозЬі Ко]іта, ^арап'з Сепетаї Тгасііпд Сотрашев: МегсЬапіз оґ Есопотіс Оеуеіортепі (Рагіз: ОЕСО, 1984).

Розділ 6. Японія ————»-


153



країнах світу. Торговельна компанія може входити до складу кей­рецу (прикладом є Сумімото). Торговельні компанії провадять різ­номанітні власні торговельні операції, а заразом надають багато послуг фірмам—членам кейрецу. Вони забезпечують сировиною, розподіляють продукцію і фінансують деякі ділові справи фірм-членів. Вони залучаються до експортно-імпортних операцій і мо­жуть брати на себе ризик своїх груп, пов'язаний із курсами іно­земних валют. Окрім того, вони виконують зовнішню торговельну діяльність в інтересах як японських фірм, так і покупців та про­давців із інших країн. Виконуючи більшу частину експортно-ім­портних операцій Японії, сого шоші слугують засобом скринінгу для визначення тих операцій з імпортом, що можуть бути збитко­вими для кейрецу. Скажімо, якщо імпортована сода дешевша від виробленої в Японії, торговельна компанія може обмежити її імпорт задля захисту японської компанії.

У таблиці 6.2 наведено дані про шість торговельних компаній Японії, що мали 1990 р. найбільший загальний дохід. Три з цих ше­сти—Міцуї, Сумімото та Міцубіші входять до складу відповідних кейрецу, а п'ять перших з них мають вищі доходи, аніж Дженерал Моторз найбільша промислова фірма світу.

ТАБЛИЦЯ 6.2. Шість чільних японських торговельних ком­паній (млн. дол. США).

Компанії

Доходи

С.Іто

154,155

Сумімото Марубіні Міпубіпгі Міцуї Нісіпо

149,530 140,587 135,882 133,682 84,847

Тойота моторз

71,911


Існування кейрецу спричинило незгоду між Сполученими Штатами і Японією до такої міри, що феде­ральна комісія США з торгівлі роз­почала перевірку японських компа­ній та їхніх американських поста­чальників запасних частин. Японо-американська ініціатива з приводу структурних перешкод містить ви­могу Сполучених Штатів до япон­ської комісії у справах взаємо­вигідної торгівлі, щоб та втілювала в

Джерело: РогЬєа, .Іціу 20, 1992, р.257.

життя антимонопольні засади япон­ських антитрестових законів21. Існу­вання кейрецу зовсім не свідчить про відсутність конкуренції—навпа­ки, між кейрецу-компаніями існує

сильна конкуренція, але вони змагаються найперше за якість, а не за ціни. Остаточним наслідком є прискорення технологічного оновлення і швидке зниження собівартості продукції японського промислового сектора. В галузях технології, виробничих процесів

21 Після капітуляції Японії 1945 р. Сполучені Штати написали для неї конституцію, змінили її політичну систему і використали своє антитрастове законодавство як чернетку для японських законів, включно з антитрестовими.

154 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

та проектування виробів Японія має конкурентоздатні фірми сві­тового рівня.

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Державний сектор в Японії складається з національного уряду, місцевих органів самоуправління і державних підприємств. На від­міну від Сполучених Штатів і Німеччини, в Японії органи місцевої влади мають малу фінансову самостійність і залежать від передачі доходу національним урядом. Японія дотримується напрямку, спільного для багатьох країн світу, приватизуючи деякі галузі, що перебувають у державній власності, як от телекомунікації та залізниці. Але роль державного сектора Японії не така, як в інших країнах. Його прикметною рисою є невелика частка урядового споживання, значна частка урядового інвестування та істотний контроль капіталу приватного сектора через використання урядо­вих фінансових посередників22. Два головних податки в Японії—це податки на доходи приватних осіб і компаній . У 1992 р. Японія розширила свою податкову базу, запровадивши податок на додану вартість.

Податкова система Японії

Своєрідність японської системи оподаткування особистих і кор­поративних доходів полягає в тому, що уряд щороку змінює ставки податків і звільнення від них. Щорічні зміни податкового законодавства—це важлива частина урядової бюджетної політики, і застосовуються вони для досягнення певних економічних і соці­альних цілей. Приміром, з метою заохочення заощаджень у поло­женні про податок на особисті доходи передбачається звільнення від податків на доходи у вигляді відсотків за депозитами поштово-ощадних рахунків. Значну користь для заохочення промислових капіталовкладень принесли постанови про прискорену аморти­зацію. Деякі з податкових положень сприяють впровадженню но­вих виробів і технологій. Постановами, що розробляються для заохочення експорту та іноземних інвестицій, звільняється від оподаткування певна частина доходів від експортних операцій та інвестиційних проектів .

22 Прикладом є міністерство пошти і зв'язку.

23 Вони принесли 64% сукупного доходу японського бюджету 1991р.

24 Ргісе \УаІегпои5е, Согрогаїе Тахез: А ЇУогІсІтде Вигуеу, 1990, р. 432.

Розділ 6. Японія 155

Фінансова політика

Японія з 1982 р. застосовує доволі жорстку фінансову політику, щоб стримати зростання державного боргу, що складає приблиз­но 67% її ВНП . Щоправда, активне сальдо зовнішньої торгівлі країн великої сімки з рештою світу дало їм можливість чинити тиск па Японію, аби вона скоротила свій борг стосовно них і ви­трачала більше коштів на розвиток за рахунок внутрішнього ін­вестування. У відповідь на це японський уряд прийняв десятиріч­ний план удосконалення японської інфраструктури, на що плану­ється витратити 35 млрд. доларів. Фінансова політика Японії поча­ла надавати більший пріоритет заохоченню внутрішнього розвит­ку. Пріоритетним завданням бюджету 1991 р. було заохочення капіталовкладень в інфраструктуру, передусім у сільську і транс­портну. Японська інфраструктура гірша від західної, особливо якщо її якість визначати за відсотком населення, що користується водогоном і каналізацією. Іншим засобом фінансової політики, спрямованим на зменшення виплат відсотків за державним бор­гом, є обмеження використання державних облігацій для фінансу­вання урядових витрат.

Соціальне забезпечення

Більшість працівників Японії охоплені однією із шести програм соціального забезпечення. Державний пенсійний план стосується всіх працівників та їхніх родин. Для найманих працівників, дер­жавних чи приватних, призначено додатковий план: більшість зай­нятих у приватному секторі беруть участь у програмі пенсійного страхування найманих працівників, яка гарантує допомогу по ста­рості в розмірі, залежному від заробітків; ще чотири програми, що мають назву "Спілки взаємодопомоги", стосуються державних і деяких приватних працівників. Основна пенсія залежить від програми. Пенсія по старості виплачується щомісяця в однаковій сумі, що залежить від кількості років, коли робилися внески. Вне­ски надходять від наймачів, найманих та уряду. Допомоги на меди­чне обслуговування забезпечуються наймачами і зберігаються за найманими після їхнього виходу на пенсію. Старіння населення створює в Японії поважні проблеми, як, зрештою, і в інших розви­нених країнах.

25 ОЕСО Есопотіс Зигуеуз, ./арап (ОЕСО: Рагіз, 1991), р.50.

156


Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


Банківська система

Банківську систему Японії можна поділити на кілька інститу­цій, взаємодію між якими забезпечує Банк Японії. Японські банки поділяються на комерційні, банки довготермінового кредитування і банки, що виконують операції з обміну іноземної валюти. На фінансуванні малих і середніх підприємств та інвестуванні в сіль­ськогосподарську техніку спеціалізуються деякі приватні фінан­сові установи. Крім того, існують державні фінансові установи, що доповнюють функції приватних. Серед таких державних фі­нансових установ—Банк розвитку Японії, Поштово-ощадний банк, Експортно-імпортний банк Японії, Корпорація позик на житло та Корпорація фінансів малого бізнесу. Ці установи у своїй більшо­сті були створені по закінченні другої світової війни і сьогодні ві­діграють важливу роль у фінансуванні діяльності держави.

Найбільшими позичальниками коштів у Японії є корпоративні промислові концерни, що домінують у сфері інвестиційної діяль­ності країни. Найважливішим джерелом заощаджень є приватні особи, що кладуть свої кошти на поштово-ощадні рахунки. Ці кошти разом із коштами державних трастових і пенсійних фондів зосереджуються в державних кредитних установах, про які йшлося вище. Великі та середні японські корпорації беруть по­зики у приватних японських банках або для мобілізації коштів випускають в обіг акції чи облігації; малі компанії (що звичайно є субпідрядниками великих) одержують більшість своїх позик від уряду через Корпорацію фінансів малого бізнесу.

Центральний банк. Банк Японії було створено 1882 р. Від самого початку він діяв як фінансовий агент держави: забезпе­чував уряд кредитними засобами й усі ці десятиліття виконував широке коло функцій, у тому числі обслуговував державні над­ходження й виплати, рахунки міністерства фінансів і державний борг, а також виконував операції з купівлі-продажу іноземної валюти.

Банк Японії виконує також цілу низку операцій з комерційни­ми банками та іншими інституціями. До цих операцій належать приймання депозитів, видача позик, облік векселів і боргових зобов'язань, купівля і продаж казначейських векселів. Комерційні банки звертаються до Банку Японії як до джерела фондів, подібно до того, як банки США беруть позики у федеральному резерв­ному фонді. Оскільки комерційні банки залежать від кредитів центрального банку, дисконтна політика відіграє важливу й ефек­тивну роль у підтриманні загальної економічної стабільності.

Розділ 6. Японія


157




Обмеження на кредити центрального банку істотно й безпосе­редньо впливають на політику комерційних банків.

ТАБЛИЦЯ 6.3. Найбільші банки Японії (млн. доларів США).

Банк

Активи

Даи-Ічі Кангьо

426 858

Сакура

420 348

Фуджі

418 956

Сумімото

407 907

Санва

401 465

Міцубіигі

379 329

Індл банк

302 418

Токоі

248 986

Сітікорп

221 897


Джерело: РоЛез, .Іиіу 20, 1992, рр.257-258,298.

Комерційні банки. Японія зробилася світовим банкіром. Япон­ські банки не просто більші, а значно більші від своїх американ­ських відповідників. Як свідчить таблиця 6.3, десять найбільших банків світу—японські, і кожен із них залишив далеко позаду Сіті-корп, найбільшу банківську уста­нову США. Але такими великими є не лише банки Японії. Номура, гігантська японська фірма, що виконує операції з цінними папе­рами, має загальний обсяг торгів­лі акціями у двадцять разів біль­ший, ніж Меріл Лінч, провідна американська фірма. Ресурси японської фінансової системи да­ють Японії безпрецедентну мож­ливість впливати на розподіл сві­тових ресурсів і забезпечувати значними фінансовими засобами японські промислові фірми.

Держалні фінансові установи. Сама держава бере істотну участь у фінансовій діяльності через кілька спеціалізованих кре­дитних установ, що є у її власності. Складовою частиною держав­ної політики стимулювання економічного зростання в тих галузях, де бракує капіталів, є позики, що призначаються, приміром, для розвитку промисловості, сільського господарства та фінансування експорту. Фонди для надання позик виділяються цим установам зі спеціального дублюючого фонду, передбаченого національним бюджетом, а також із заощаджень приватних осіб, що накопичу­ються в Поштово-ощадному банку в формі ощадних рахунків, пожиттєвих пенсій та угод про страхування життя. Ці заощад­ження разом із вільними фондами зі спеціальних бюджетних рахунків вносяться на депозити бюро траст-фонду, що може використовувати одержані фонди для надання позик державним підприємствам і фінансовим установам. Надаються позики і при­ватному секторові, особливо підприємствам, пов'язаним із експор­том. Проте, як правило, фінансування приватного сектора здій­снюється спільно з приватними кредитними установами.

Експортно-імпортний банк. Японський Експортно-імпортний банк надає експортерам японської продукції довготермінові пози-

158 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

ки за дотаційними процентними ставками. Скажімо, було надано позики для будівництва танкерів, текстильного устаткування та залізничних вагонів, а також для фінансування проектів на зразок розробки родовищ залізної руди в Індії та будівництва текстиль­них фабрик у Південній Америці. Крім того, цей банк надає фінансові й боргові гарантії з метою залучення до Японії інозем­них капіталів. Для стимулювання економічного розвитку в Півден-но-Східній Азії уряд заснував спеціальний банківський рахунок під назвою "Об'єднаний фонд розвитку Південне-Східної Азії". Кошти для цього рахунку надходили з державного бюджету. Пізніше цей фонд остаточно трансформувався в незалежну корпорацію, що нині фінансує довготермінові інвестиції в даному регіоні.

Баяк розвитку Японії. Ще однією важливою державною фі­нансовою установою є Банк розвитку Японії. Банк надає базовим вітчизняним галузям довготермінові позики під низькі процентні ставки. Котролюючи кредитні фонди, що перебувають у розпоряд­женні офіційних фінансових установ на зразок Банку розвитку Японії, уряд спроможний певною мірою контролювати державні інвестиції. Завдяки цьому уряд може впливати на політику інвес­тування з урахуванням державних економічних планів.

Іншою фінансовою установою, що нею безпосередньо володіє і керує держава, є Корпорація фінансів малого бізнесу, котра надає довготермінові позички малим підприємствам, фінансування яких через звичайні фінансові установи наштовхується на труднощі. Державна Корпорація фінансів сільського, лісового і рибного гос­подарств надає довготермінові пільгові позички сільськогоспо­дарським кооперативам і приватним фермерським господарствам для інвестування в сільськогосподарську техніку. Кредитні фонди для обох цих корпорацій надходять із національного бюджету та з прибутків від інвестування в цінні папери і позик до запитання.

Міністерство пошти і зв'язку (МПЗ). Воно є головною ощад­ною установою Японії із загальною сумою заощаджень понад трильйон доларів. Кожна домогосподиня в Японії заощаджує за посередництвом поштової служби, передаючи свої заощаджені кошти поштареві своєї дільниці для внесення на власний рахунок на пошті. Далі ці кошти йдуть на інвестування таких урядових агенцій, як Банк розвитку Японії. Та функції МПЗ далеко ширші:

крім накопичення заощаджень, воно також регулює і структурує японську телекомунікаційну промисловість.

Монетарна політика. Банк Японії для контролю за обсягом кредитів і грошей використовує три засоби—політику банківських

Роаділ 6. Японія 159

ставок, вільноринкові операції та вимоги до резервних фондів. Політика банківських ставок зводиться до збільшення чи змен­шення облікових і процентних ставок. Зміна цих ставок є найваж­ливішим засобом японської монетарної політики, тому що комер­ційні банки розраховують передусім на позики від Банку Японії, а підприємства, у свою чергу, розраховують передусім на позички від цих банків, фінанси взагалі і наявні банківські фонди зокрема надто чутливі до зміни облікових і процентних ставок на векселі комерційної та експортної торгівлі, банківську заборгованість і забезпечені позики загального призначення. Крім того, Банк Японії може встановлювати для кожного банку максимальну вели­чину позики, а в разі її перевищення—застосувати штрафну став­ку або відмовити у видачі позик.

Вільноринкові операції стримуються відсутністю в Японії добре розвиненого ринку капіталів і як засіб монетарної політики не мають істотного значення. Встановлені законом вимоги до резерв­них фондів значно нижчі від стандартів інших великих країн щодо цих вимог, і маніпуляції ними з боку Банку Японії є лише додатко­вим засобом монетарного контролю.

Стосунки працівників з адміністраціями

Прикметною ознакою японських професійних спілок є те, що вони, як правило, діють у межах компанії. Типова японська проф­спілка об'єднує працівників окремо взятої компанії або навіть окремого її виробничого підрозділу незалежно від посади. При­близно чверть японської робочої сили належить до профспілок, кожна з яких не надто тісно пов'язана з однією із чотирьох цен­тральних робітничих організацій. Проте ці організації мають не­значний вплив на спілки компаній, і саме ці останні укладають угоди з працедавцями. Переговори між працівниками й адміні­страцією проводяться на кожному підприємстві; щоправда, це від­бувається в контексті своєрідних японських трудових традицій, що відрізняються від традицій багатьох інших країн.

Чимало японських фірм, особливо великих, гарантують своїм працівникам зайнятість протягом усього життя, що створює в цих фірмах зовсім інший баланс сил між спілкою і адміністрацією. Працівники розуміють, що їхнє власне майбутнє залежить від майбутнього їхньої компанії і що кожна зупинка виробничого процесу може завдати шкоди конкурентоспроможності компанії. Оскільки отримання роботи завдяки переходу з однієї компанії до іншої є непростою справою, спілки висувають надзвичайно сгри-

160 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДБЛЬ

мані вимоги, щоб не завдати відчутної шкоди компанії. Якби, ска­жімо, дії профспілки спричинили банкрутство компанії, це вики­нуло б працівників на ринок робочої сили.

Посада в компанії істотно залежить від віку і стажу роботи, причому японські компанії здебільшого забезпечують своїм пра­цівникам чимало додаткових виплат. Внаслідок цього переговори між працівниками й адміністрацією в Японії обмежуються го­ловно питаннями заробітної плати. Щороку від лютого до квітня спілки розпочинають так зване "шунто", тобто весняну боротьбу зі своєю компанією за платню. Якщо угоди не досягнуто, спілка може розпочати страйк, але через те що в кожній компанії своя спілка, страйкові заходи у масштабах галузі бувають рідко. Спіл­ки можуть вдаватися також до публічних демонстрацій з метою привернути увагу громадськості до своїх вимог.

Все це свідчить про те, що стосунки між працівниками й адміні­страціями в Японії не ідеальні. Триває трудовий конфлікт на дер­жавних національних залізницях, що виливається в часто повто­рювані стихійні страйки. Через це втрачаються людинодні, хоча і в значно меншій мірі, ніж у Сполучених Штатах, але в більшій, ніж у Швеції чи колишній Західній Німеччині. Більшою, в порівнянні з колишньою Західною Німеччиною і Францією, є кількість зупи­нок праці. За нинішньої тенденції до автоматизації потенціал тру­дових конфліктів у Японії може впродовж кількох років значно зрости. Цей потенціал посилюється також через неспроможність консервативних урядів, що змінюють один одного, розробити про­грами соціального забезпечення, орієнтовані на тих, хто працює.

Японські працедавці також організовані в кілька конфедерацій, найбільша з яких—Федерація економічних організацій (Кейдан-ран). Вона об'єднує фінансові, промислові та торговельні асоціації, що охоплюють майже всі найбільші бізнесові фірми Японії. Членство у федерації носить інституційний характер, а її роботу виконують постійні комітети. Кейданран справляє істотний вплив на урядові економічні рішення, бо чимало бізнесових і економіч­них лідерів спільно одержували освіту і мають родинні зв'язки. Федерація надає японцям механізм узгодження цілей промислової політики з політичними й соціальними завданнями.

Стосунки держави з діловими колами

Поєднання вільного підприємництва і державного контролю розпочалося з часу Поновлення Мейджі 1868 р. Як уже було зга­дано, впродовж ери Мейджі уряд брав активну участь у впро-

роз.діл 6. Японія 161

ва^женні західних промислових методів у Японії, а також очолив зусилля, спрямовані на розвиток стратегічно важливих галузей. Істотні зміни в державній політиці відбулись упродовж 1930-х рр. Щоб протидіяти наслідкам всесвітньої депресії, держава збільшила своє втручання в економіку. В 1938 р. було націоналізовано електроенергетичну галузь, а решту стратегічних галузей було взя­то під урядовий контроль.

Після другої світової війни уряд продовжував виконувати свою економічну функцію диспетчера промислового розвитку. Програ­ми збільшення експорту заохочували до злиття підприємств, на­слідком чого були великомасштабні ділові операції та відродження синдикатів зайбацу. Для посилення окремих галузей і деяких різвновидів економічної діяльності застосовувалися спеціальні по­даткові привілеї, дотації та пільгові позички. Японський уряд про­довжував відігравати важливу роль у розвиткові японської про­мисловості.

Міністерство міжнародної торгівлі та промисловості (ММТП). Мабуть, ММТП є найбільш важливою і впливовою державною агенцією Японії, принаймні стосовно японського бізнесу. Створене наприкінці 1940-х рр. для керування модернізацією промисловості та сприяння експорту, воно мало своїм завданням визначення головного напряму дій з метою посилення майбутньої конку­рентної переваги Японії та мобілізації внеску кожного сектора в загальну справу. Одним із найважливіших післявоєнних пріо­ритетів Японії була побудова сталеливарної промисловості. ММТП заохочувало японські банки надавати капітал для купівлі на Заході, головно у Сполучених Штатах, устаткування і технології для виробництва сталі. Для цієї галузі було введено податкові пільги, псизики на пільгових умовах та інші фінансові заохочення. ММТП продовжувало перебудову промисловості, зосереджуючи ресурси в тих галузях, де, з його точки зору, Японія повинна в майбутньому стати конкурентоспроможною26.

ММТП має кілька функцій27. Його перша функція—керувати японською промисловістю. Створюючи, так би мовити, "велику картину" галузей, де, з його точки зору, Японія як держава має бути провідною, воно розробляє промислову політику, формулює шляхи її втілення і керує її виконанням. Воно слугує консульта­тивним органом для інших урядових агенцій і відповідає за при-

26 Американський аналог ММТП мав би охопити міністерства торгівлі й енергетики, правління торговельної адміністрації США, експортно-імпортний банк, адіиіністрацію малого бізнесу, національну наукову фундацію, асоціацію приватного закордонного інвестування, агентство захисту довкілля і частину міністерств торгівлі та юстиції.

27 Ргеяіо-уііг, Тгаїїіпд Ріасея, р.115. 21

162 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

плив капіталу до галузей, що їм надано перевагу. Воно має право видавати ліцензії й патенти і визначати, які фірми їх отримають. Жоден завод, супермаркет чи універмаг не може бути збудований без попередньої реєстрації в ММТП і його дозволу. Це міні­стерство має повноваження щодо призупинення дії антитрестових законів і створення картелів задля підтримки галузей, де відбу­вається спад виробництва, або розвитку пріоритетних галузей. Воно встановлює тарифи на електроенергію та ціпи на інші енер­гетичні ресурси Японії .

Агентство технічних наук і технологій (АТНТ). АТНТ є на­півнезалежною агенцією, що перебуває під юрисдикцією ММТП і відповідає за сприяння розвиткові технологій. Воно вивчає стан науково-технічних розробок за кордоном і визначає ті нові техно­логії, що будуть корисні для японської промисловості. Однією із сильних сторін японської промисловості є те, що вона добре обізнана зі світовими науковими і технологічними досягненнями. АТНТ радиться з промисловими колами, щоб заохотити їх до ви­користання нових технологій, що відповідають національним інте­ресам; воно фінансує дослідження, що мають на меті створення потрібних технологій. Воно відповідає також за розвиток патент­ної справи.

Промислова політика Японії

Промислова політика охоплює вибір галузі чи галузей, що їм у даний момент віддається перевага. Японія, Південна Корея та інші країни Тихоокеанської смуги досягли значних економічних успіхів завдяки застосуванню промислової політики. Японська промисло­ва політика після другої світової війни пройшла через низку по­слідовних стадій. Японія старалася розвивати суднобудівну про­мисловість для підтримки експорту. Експортні надходження було використано для модернізації сталеливарної промисловості, і Япо­нія стала експортером сталі. Пізніше пріоритет було надано ав­томобільній промисловості, що в ній Японія зайняла панівне ста­новище у світі. Поточна стратегія полягає в тому, щоб забезпечи­ти панування Японії у сфері високих технологій. Скажімо, однією з технологічних цілей Японії є застосування штучного інтелекту в авіаційних системах управління і контролю, іншою—використання роботів-няньок для догляду за старими й немічними людьми .

28 Ргеяіоуііг, Тгшішд Ріасез. р.117. 2!) Ветатсі УУузоскі, Зі., "ТесЬпоІоду, ТЬе Ріпаї Рюпііег ", УУаІІ Нігееі Лишаї, Моуепі-

Ьег 14, 1988, р.К12.

Розділ 6. Японія 163

Японська промисловість працює наступним чином30:

1. Промислова політика розробляється групою урядових аген­цій, до якої входять Рада зі структури промисловості Міністерства міжнародної торгівлі та промисловості, дорадча комісія з телеко-мунікацій Міністерства пошти й телекомунікацій та подібні групи, створені як дорадчі органи інших галузей.

2. Міністри на стадії втілення політики мають у своєму розпо­рядженні чимало важелів для сприяння розвиткові окремих галу­зей. До типових засобів належать знижені ставки, податкові піль­ги та фінансовані урядом дослідження і розробки. Окрім цього, використовуються й такі заходи, як створення японської Корпо­рації комп'ютерної електроніки—лізингової компанії, яка має до­помогу від уряду.

3. Ще один інструмент промислової політики—контроль за роз­робкою і запровадженням промислових стандартів, що його здій­снює ММТП. Коли японська промисловість запроваджує проми­слові стандарти, вона автоматично стає захищеною від вторгнення іноземних виробників.

4. Спрямування кредитної діяльності банківських і фінансових установ у пріоритетні галузі може істотно впливати на промисло­вий розвиток не менше, ніж такі заходи, як затримка з наданням патентів.

5. Контрольований урядом Банк розвитку Японії надає пільгові позички на спеціальні проекти. Такі факти є сигналом для решти фінансових установ про те, що їм у своїх операціях із позиками слід також віддавати перевагу цим проектам.

Комп'ютерна промисловість. Японський уряд застосував чо­тири головних різновиди політики для розвитку комп'ютерної про­мисловості світового рівня: протекціонізм, комп'ютерні орендні компанії, істотна фінансова допомога та фінансовані урядом науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські проекти. Про­текціонізм був спрямований проти імпорту та іноземних інвес­тицій у Японію31. Це дало японським фірмам з виробництва ком­п'ютерів розвиватися за умов гарантованого ринку. Для розши­рення внутрішнього ринку комп'ютерів ММТП було змушене

30 Див.: Ргеаіоуііг, Тгасііад Ріасез, рр.124-150; а також: Сопдгезз ої ІЬе ипііесі 51а1ез, Оіїісе о{ ТесЬпоІоду Авяеззтепі, Сотрєііад Есолотез: Ател'са, Ешоре, апсі ІЬє РасіДс Літ Соипігіея (ХУазЬіпдІоп, 0.5.: М.5. Соуештепі Ргіпипд ОНісе, 1991), рр.260-281.

31 Хоча компанія Ай-Бі-Ем з 1925 р. мала в Японії торговельне бюро, ММТП від­мовилось від пропозицій Ай-Бі-Ем щодо передачі технологій і капіталів, необхідних для розгортання виробництва в Японії. Проте ММТП потребувало патентів Ай-Бі-Ем і врешті-решт дозволило їй відкрити в Японії дочірню компанію з повною власністю. Але Ай-Бі-Ем мала обмеження на виробництво і продаж у Японії деяких моделей комп'ютерів. 2Г

164


Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


створити лізингову компанію, тому що більшість японських фірм були замалими, аби купувати комп'ютери. Лізингова компанія фінансувала оренду комп'ютерів, а коли вони ставали застаріли­ми, викуповувала їх і вже не здавала в оренду. Впродовж тридця­тирічного періоду уряд вклав у цю лізингову компанію 6 млрд. доларів . Коли користувач бажав орендувати комп'ютер, він звер­тався до цієї компанії, а вона купувала комп'ютер у виробника і здавала в оренду цьому користувачеві. Це було рівнозначне без­процентній позичці. Державна телефонно-телеграфна компанія Японії теж купувала собі комп'ютери у комп'ютерних фірм за штучно завищеними цінами. Врешті-решт урядові дотації на до­слідження і розробки допомогли японським фірмам створити суперкомп'ютери.

Оцінка промислової політики Японії. Промислова політика Японії досягла успіху почасти завдяки тому, що японська робоча сила має добру освіту, а японській культурі властива орієнтація на згоду і дотримання групових, а не індивідуальних інтересів. Взаємозалежні ділові стосунки в кейрецу спрощують японському урядові проведення промислової політики порівняно з тим, як це могло би відбуватись у Сполучених Штатах. Проте японській про­мисловій політиці властиві й певні вади, що виявилося, скажімо, у спробах створення цивільної авіатранспортної промисловості. Японські споживачі також мають менші можливості, ніж амери­канські, що є наслідком політики захисту японських підприємств від іноземної конкуренції. Тобто короткочасне задоволення спо­живача принесено в жертву задля розширення перспектив довго­термінового зростання.

ОЦІНКА ЯПОНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Перед більшістю світу Японія постала як економічний колос, здатний замінити Сполучені Штати в ролі провідної економічної наддержави світу. Але Японія переживає низку власних трудно­щів. У липні 1992 р. ставки Ніккей (японської фондової біржі) впа­ли на 55% від свого попереднього рівня, а це викликало політичні й біржові скандали, що могли знищити більшу частину державних цінних паперів. Доходи корпорацій були на найнижчому після 1972 р. рівні, і на 1993 р. передбачалось їхнє подальше падіння. Активи банків втратили більшу частину своєї вартості внаслідок зменшення банківських інвестицій у нерухоме майно в країні та за кордоном. Успіх Японії базувався головно на галузях, зорієн-

Сотреїшд Есопотіея, р.2б3.

Розділ 6. Японія Ібіі

тованих на експорт, але спад економічної активності у світі та торговельні бар'єри, встановлені іншими країнами, зупинили зро­стання її експорту.

Попри все це, Японія за якихось двадцять років збільшила свій ВНП на душу населення від величини, що становила всього лише половину відповідного показника Сполучених Штатів, до теперіш­нього значення, вищого на 22% (якщо обидва ВНП оцінювати в перерахунку на міжнародну валюту). Японія є найбільшою краї­ною-кредитором світу і має найбільше у світі активне сальдо тор­говельного балансу (близько 90 млрд. доларів США), і цей актив­ний баланс вона підтримує вже впродовж двадцяти п'яти років, що дає їй ресурси для інвестування. Жодна інша країна не вкладає більше в забезпечення свого майбутнього економічного успіху. Японія витрачає на будівлі й обладнання в перерахунку на одного працівника утричі більше коштів, аніж Сполучені Штати, й удвічі більше, ніж Європа. Насамкінець, культурна згуртованість японців дозволяє їм зосереджуватися на своїх цілях, і зовсім небагато країн здатні змагатися з ними в цьому. Про це свідчать події, що почалися 1868 р. і тривають після другої світової війни.

тя і найбільше ак­тивне сальдо торго­вельного балансу се­ред провідних інду­стріальних країн.

У таблиці 6.5 наве­дено порівняльні да­ні про реальні темпи зростання в Японії та інших країнах ве­ликої сімки за пері­од від 1981 до 1991 р. Як свідчать ці дані, впродовж цього про­міжку часу реальні темпи зростання

Економічні показники Японії

У таблиці 6.4 наведено головні економічні показники Японії за 1991 р. ВНП Японії був другим після американського, але впро­довж 1980-х рр. темп його приросту був найвищим серед усіх ін­дустріальних країн. Японія впродовж цього періоду мала найниж­чий рівень безробіт-

3,337,191.0 4.4

3.7 315.0 236.0 79.0 125.0 106.0 2.2

ТАБЛИЦЯ 6.4. Економічні показники японської економіки, 1991.

ВНП ($ млрд.), 1990

Темп зростання реального ВНП (%)

Темп зростання реального

ВНП 1980-1991 рр. (%) Експорт ($ млрд.) Імпорт ($ млрд.)

Торговельний баланс ($ млрд.) Промислова продукція (1985 = 100%) Індекс споживчих цін (1985 = 100%) Ступінь безробіття

Джерела: Іпіегпаиопаї Мопеїагу Рила, Іпіетаііопаї Ріпапсіаі Зіаііяііся УеагЬооІі, 1992, р. 463; Тпе ЛУогМ Вапк, \УогМ Оеуеіортепі АИаа, 1992, р.8; Есопотіс Керогі ої іііе Ргешсіепі 1993 (ЛУаїЬіпдІоп, О.С.: и.5. Соуепипепі. Ргіпопд ОНісе), р.471.

22

166


Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ


Японії були найвищими, хоча в окремі роки вона відставала від кількох країн.

ТАБЛИЦЯ 6.5. Темп зростання реального ВНП на душу населення Японії та інших країн великої сімки.

Країна

1981-1985

1986

1987

1988

1989

1990

1991

Японія

3.8

2.6

4.3

6.2

4.7

5.2

4.4

Канада

2.9

3.3

4.2

4.7

2.5

-0.5

-1.7

США

2.5

2,9

3.1

3.9

2.5

0.8

-1.2

Франція

1.5

о ^

^••0

2.3

4.2

3.9

2.1

1.2

Німеччина

1.2

2.2

1.5

3.7

3.8

4.8

3.7

Італія

1.6

2 5

3.0

4.2

3.0

2.2

1.4

Велика Британія

1.9

3.9

4.8

4.3

2.3

0.5

-2.2


Джерело : Есопотіс Керогі о[ Иіє Ріеаідєпі, 1993 (ЛУазЬіпдІоп, О.С.: и.5. Соуегп-тепі Ргіпипд ОЇНсе, 1993), р.471.

Сильні сторони японської економіки

Японська економіка має чимало переваг, і серед них—висока норма заощаджень. У 1990 р. норма заощаджень у Японії станови­ла 14.4% особистого доходу, що було найвищим показником серед усіх країн великої сімки і вшестеро більшим, ніж у Сполучених Штатах . Іншою перевагою є добре освічена робоча сила, причо­му рівень відсіву з середньої школи низький, а освіту й фахове навчання і робітників, і менеджерів забезпечують японські ком­панії34. Участь Японії в деяких з найбільш конкурентних у світі га­лузей підтримується групами постачальників. Японія є чистим експортером технологій і витрачає на науку й технології більше коштів, аніж будь-яка з країн великої сімки, за винятком Німеч­чини. Жорсткі умови внутрішнього попиту, включно з високими вимогами японських споживачів до якості продукції, сприяли роз­виткові японської промисловості задовго до того, як вона стала орієнтованою на експорт. Нарешті, структура японської промис­ловості міцна тому, що вона завдяки стратегії стандартизації та масового виробництва призвичаєна до якнайшвидшого впровад­ження нової продукції .

33 ОЕСО Есопотіс Зигуеуз, ^арап (Рагіз: ОЕС^, 1991), р.32. 3'1 Рогіег, ТІїе Соліреііііу Асіуапіаде оіМаііопз, рр.384-421. 35 Рогіег, рр.385-421.

Розділ 6. Японія 167

Всупереч поточним економічним проблемам, пов'язаним зі зниженням вартості нерухомого майна, спадом активності на фон­довому ринку та нечіткою фінансовою структурою, Японія про­довжує утримувати позитивний баланс своїх рахунків товарної торгівлі, а її частка у світовому експорті впродовж останніх трид­цяти років зросла з 6% до 9%. Вона перебуває на вістрі більшості ключових технологій і визнана Національною науковою радою США як технологічна наддержава . За деякими оцінками, Японія випереджає Сполучені Штати і Європу щодо розвитку ключових технологій, за іншими перед ведуть США. Тут слід зазначити, що в усіх порівняльних дослідженнях ключових технологій фігурують США, Європа і Японія, але змагання точиться саме між США і Японією. В одному дослідженні високотехнологічних галузей на зразок промислових роботів та медичної електроніки встанов­лено, що Європа є конкурентоспроможною лише у трьох галузях із 21. В таблиці 6.6 наведено порівняльні дані про стан технологій у США і Японії.

ТАБЛИЦЯ 6.6. Порівняння переваги США або Японії в окремих технологіях.

Технологія

Існуючий рівень технології

Здатність до розробки технологій

Бази даних

США

США

Напівпровідники,





елементи пам'яті

однаковий

однакова

Комп'ютери

однаковий

однакова

Відеомапгітофони

Японія

Японія

Роботи

Японія

Японія

Мікропроцесори

однаковий

Японія

Лазерні принтери

однаковий

Японія

Копіювальні пристрої

однаковий

Японія

Супутники зв'язку фотооптика

однаковий Японія

однакова Японія

Авіаційні двигуни

США

однакова

Чиста кераміка

Японія

Японія

Сучасні композитні





матеріали

Японія

Японія

Джерело: Сесії Н.ЦЬепага, "Арргаівіпд ^арапе5е Зсіепсе апД ТесЬпоІоду", ^араI1'8 Есопотіс Сііаііеаде, Лоіпі Есопотіс Соптйпее, Сопдгева оі ІЬе ипііесі 51а<.ез (УУаїЬіпд-Іоп, П.5.: и.З.СоуепипепІ Ршгішд ОЮсе, 1991), р.286.

Сесії Н.ЦЬеЬага, "Арргаізіпд ^арапезе 5сіепсе апа ТесЬпоІоду", Лрал'я Есопотіс СЬаІІепде, .Іоіпі. Есопотіс Соїптпіее, Сопдгезз оі Ще ипііесі Зіаіез (\Уа5ЬіпдІоп, 0.8.:

и.5.СоуепипепІ Ргіпііпд Оіїісе, 1991), рр.260-281. 22'

168 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Чи може Японія наздогнати Сполучені Штати? Порівняння Японії зі Сполученими Штатами подібне до порівняння Давида з Голіафом. За своїм розміром Японія не більша за штат Монтана і має удвічі менше населення, ніж Сполучені Штати. Проте її ВНП, що 1960 р. був меншим 10% американського, нині становить по­над 60% ВНП США, а її позитивний торговельний баланс був подвоєний за сім років, хоча вартість її валюти за цей час зросла тільки на 50%. У 1962 р. частка Японії у світовому випуску продук­ції становила 4.4% у порівнянні з 41.5% частки Сполучених Штатів;

у 1988 р. частка Японії зросла до 11.2%, тоді як частка США зменшилася до 25.8%37. У 1962 р. частка Японії у світовій торгівлі становила 4.0% у порівнянні з 15.1% Сполучених Штатів; 1990 р. частка Японії зросла до 7.7%, а частка США зменшилася до 13.8%. Норма заощаджень японських домашніх господарств утричі пере­вищує норму США. Японія має на 70 000 більше, ніж США, науковців та інженерів, зайнятих у програмах Ар-ен-Ді науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських роботах. Якщо в майбутньому Японія матиме середній темп зростання 4%, а США — 2%, то приблизно за 25 років вона може досягти найбільшого ВНП у світі38.

Слабкі сторони японської економіки

У японської економіки є й істотні вразливі місця. Мабуть, найсерйознішою проблемою є демографія. Більше ніде у світі не спостерігається феномен такого швидкого, як у Японії, старіння населення. Прогнозують, що у 2025 р. вона матиме найстаріше населення у світі . За оцінками, кількість населення сягне макси­муму в 128.5 млн.чол., а далі темп приросту буде від'ємним. Це стане найважливішим чинником впливу на японську економіку, бо зросте попит на послуги державної системи соціального забез­печення. Фінансування нової розширеної системи соціального за­безпечення буде вимагати перегляду японської фінансової систе­ми, бо, як передбачається, до 2020 р. частка осіб віком 65 років і старших може скласти 42% усього населення. Прогнозується зни­ження удвічі норми заощаджень у країні. Кількість робочої сили

37 Мопія СоМзІеіп, Реіег Ізаісі, Раці К.Маззоп, апа МаїЬ Р.ТауІог, Роїісу Іззиез іп іііе Еуоіуіпд Іпієтаііопві Мопеїагу Пуаіет, Оссазіопаї Рарег 96 (\УазЬіпдІоп,0.5.: Іпіег-паїіопаї Мопеіагу Рипи, Липе 1992), р.5.

^ КісЬаісІ І.КігМапсІ, Лг. "УЯіаІ і{ ^арап ТгіитрЬя?" Роїїшіе, Мау 18, 1992, р.бі.

\Уаупе М. Моггізоп, 'Марап'з СЬапдіпд Рориіаііоп 51гос1иге: рго]єсііопї аікі Ітріі-саііопз", ^арап'я Есопотіс Сііаііеііде, ЗоіїЛ Есопотіс СотіпіНее, Сопдгезз оі ІЬе ипііеа Яаіез (\УазЬіпдгоп, О.С.: и.5. Соуеттепі Ргіпйпд ОЮсе, 1990), рр.223-227.

Розділ 6. Японія 169

зменшуватиметься, але Японія, з огляду на її культуру, не має наміру запрошувати корейських чи китайських робітників, на відміну від Німеччини, що проблему скорочення власного праце­здатного населення вирішує за допомогою ввезення мільйонів іноземних робітників.

Ще одним слабким місцем економіки Японії є її сільське гос­подарство—непродуктивна галузь, що дотується урядом, внаслідок чого продукти харчування тут одні з найдорожчих у світі. Уряд дотує фермерів, які вирощують рис, виплачуючи до 1 200 доларів за тонну рису, а це відбивається на японських споживачах, що платять за нього в сім разів дорожче, ніж вони могли б платити, якби було дозволено імпортувати рис. Проте ця ситуація змі­нюється, бо японські фермери відмовляються від своїх політичних забобонів, й імпорт продуктів зі США та інших країн зростає . Що залишається незмінним, так це наявність землі, цього най-дефіцитнішого в Японії товару. Сімдесят п'ять відсотків площі країни—це гориста, малопридатна для підприємств і будівель місцевість. За умов браку природних ресурсів і придатних для обробітку земельних ділянок Японія спромоглась об'єднати люд­ські ресурси і капітал для побудови підприємств світового рівня. Щоправда, ця ситуація теж може змінюватися, бо молоді японці виявляються більш егоцентричними і менш зацікавленими в

.41

ретельній праці .

ПІДСУМКИ

Японія—економічна наддержава, що за обсягом ВНП поступає­ться лише Сполученим Штатам. Грошовий еквівалент її ВНП на душу населення більший, аніж у США, а темп її зростання впро­довж 1980-х і в 1990-х рр. став найвищим серед головних інду­стріальних країн. Вона є провідною світовою країною-кредитором, її банки—найбільші у світі, і вона має галузі світового рівня, її норма заощаджень—одна з найвищих у світі, а її робоча сила доб­ре навчена. Проте у Японії є й слабкі місця. Проти неї працює де­мографія. Середній вік населення зростає, а нестача робочої сили посилюється. Розвиток міст породжує проблеми з інфраструкту­рою, і на виправлення цього становища будуть потрібні кошти. На початку 1990-х рр. Японія зіткнулась із політичними скандалами,

40 Воппа и.УодІ, "Орепіпд оі Ларапеае Магісеїз Іо АдгісиїЬіге", ^арап'я Есопотіс СЬаІІепде. ЗоітА Есопотіс Соттіиее, Сопдгезз о{ ІЬе ипііей 51а1ез, 1990), рр.455-458. " Сеігоп апа Уаіез, Стузіаі СІоЬе, р. 134.

170 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

падінням вартості нерухомого майна і потрясіннями в банківській системі.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. Розгляньте стосунки між урядом і бізнесом у Японії.

2. Які основні проблеми стоять перед японською економікою?

3. Що таке "кейрецу"? Що таке "сого шоша"?

4. У чому полягає промислова політика? Як вона працює в Япо­нії?

5. Чи повинні Сполучені Штати мати промислову політику?

6. Проаналізуйте роль Міністерства міжнародної торгівлі та про­мисловості (ММТП) в японській економіці.

7. Розгляньте деякі із шляхів забезпечення фінансової підтрим­ки бізнесу з боку японського уряду.

8. Поясніть деякі з чинників, завдяки яким досягається висока норма особистих заощаджень у Японії.

9. Чи буде наступне століття знане як "японське століття"?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Сеігоп, Магуіп, апа О^геп Оауіез. Сгуаіаі СІоЬе: Тїіе Науея висі Ле

Науе-Моія оґ Іііе NеїУ УУогШ Огсіег. Ме^у Уогк: 8і. Магііп'а Ргеяа,

1992. СЬарїег 11, "ТЬе Кізіпд 8ип 5еІ8". Сопдгезз ої ІЬе ипііеа Хїаїез, Лоіпі Есопотіс Соттійее. ^арап'8

Есопотіс Сііаііепде. УУазЬіпдіоп, О.С.: и,8. Соуеттепі Ргіпипд

Оіїісе, 1990. Сопдгеаз оГ ЇЬе ипііеа Зіаіез, ОПісе ої ІЬе Тесппоіоду Аззевятепі.

Сотреііпд Есопотіез: Атегіса, Еигоре апсі іїіе РасШс Кіт. УУа-

зЬіпдіоп, О.С.: и.5. Соуеттепі Ргіпііпд Оіїісе, 1991. Сиггап, ..юЬп ^. "УУЬу ^арап \Уі11 Етегде Уісіогіоиз". Рогіипе, Мау

18, 1992, р.48-56. Сиііз, КоЬегІ. "Саріїаііят т ^арап: Сагіеїв апсі Кеігеїзиз". Нагуагсі

Виншезз КеуіеїУ, Уої. 70, Мо.4 ^иІу-Аидияі 1992), рр.48-55. ІзЬіЬага, Зпіпіаго. ТЬе ^арап Тїіаі Сап 8ау Ми: УУЬу ^арап \УШ Ве

Рігзі Атопд Едиаїз. Не\у Уогк: 8ітоп апгі ЗсЬизІег, 1991. Кезіег, ЛУ. Кагі. ^арааезе Та^еоуегз: ТІїе СІоЬаІ Сопіеяі {оґ Согро-

гаїе Сопігоі. СатЬгіаде: Нагуагсі ипіуегзііу Ргезз, 1991.

Розділ 6. Японія 171

Кігкіапсі, КісЬагсІ І., Лг. "\УЬаі ІГ ^арап ТгіитрЬз?" Рогіипе, Мау 18,

1992, рр. 60-67. ОЕ50 Есопотіс Зиіуеуз. Ларап. Рагіа: ОЕ50, 1991. Рогіег, МісЬаеІ. ТІїе СотреШіуе Асіуапіаде оґ Наііопя. Мелу Уогк:

Ргее Ргезя, 1990, рр.384-421. Тигпег, СЬагіев. ^арап '8 Оупатіс ЕНісіепсу т іііе СІоЬаІ Есопоту.

УУеаІрогІ, СТ: \Уе8Іуіе\у Рге88,1991. УУооа, СЬгізїорЬег. ТІїе ВиЬЬІе Есопоту. Ьопаоп: 5іад-отск апа

Ласкзоп, 1992.

Розділ 7 НІМЕЧЧИНА

Колишні Західна і Східна Німеччини після сорока років поділу возз'єдналися. Німеччина нині є світовою економічною наддержа­вою, що за сукупним ВНП поступається лише Сполученим Шта­там Америки і Японії. Це одна з провідних країн-експортерів сві­ту1, і багато її підприємств є конкурентоспроможними на світо­вому рівні. Проте вона не вільна від економічних і соціальних проблем. Вартість приєднання Східної Німеччини виявилася дале­ко більшою від очікуваної, і до кінця століття, ймовірно, вона зросте до трильйона доларів. Це вже обтяжило бюджет і ринок капіталів Німеччини. Очевидною в Німеччині є й соціальна напру­женість, бо до цієї країни в пошуках кращої роботи ринули тисячі східноєвропейців2. Між Німеччиною і Японією та Німеччиною і Сполученими Штатами Америки існують певні аналогії. Німеччина і Японія майже одночасно розпочали процес індустріалізації. Уря­ди обох країн стали підоймою промислового розвитку, що відпо­відає дійсності й сьогодні. Політична система Німеччини подібна до американської: вони обидві є федеральними республіками і мають три рівні управління—федеральний, штатний і місцевий;

обидві федеральні системи мають двопалатні законодавчі органи . На політичній структурі Німеччини позначається те, що свого часу вона була федерацією штатів. У Німеччині існує шістнадцять урядів штатів (земель), що з них п'ять раніше були частинами Східної Німеччини. Базовою одиницею німецької системи управ­ління є гемайнде, або район. Існує також ляндкрайзе, що відпо­відає американському округові.

Після другої світової війни та частина Німеччини, що пізніше стала Західною, щоб відродитися після спустошення, принесеного війною, довірилася політиці вільного ринку, а не державного регу­лювання. Головна концепція, покладена в основу цієї політики, от-

' Вона була другою в 1991-1992 рр., поступаючись лише Сполученим Штатам Аме­рики, а 1990 р. була першою.

2 Росіяни й українці в пошуках роботи вирушили до Польщі, натомість поляки— до Німеччини.

3 Законодавчими органами Німеччини є Бундестаг і Бундесрат. До Бундесрату, що е верхньою палатою, входять представники земель, проте він не вносить законо­проектів.

174 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

римала назву "зоціале марквіртшафт", тобто соціальна ринкова економіка, що її під час війни сформулювала група економістів з університету Фрайбурга. Вони були переконані, що політична сво­бода і максимізація добробуту можуть бути забезпечені тільки через створення й підтримання вільноринкової конкуренції . Кон­куренцію мав би запровадити уряд через відмову від практики обмеження бізнесу, утворення управління у справах монополій для обмеження могутності картелів та заохочення конкуренції за допомогою різних засобів економічної політики. Сьогодні соціаль­на ринкова економіка стала означати поєднання ринкової еконо­міки з ретельно опрацьованою і витратною системою соціального забезпечення.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ НІМЕЧЧИНИ

Упродовж проміжку часу від 1870 до 1914 р. Німеччина перетво­рилась із переважно аграрного на головним чином промислове су­спільство. Такий розвиток можна вважати наслідком у першу чер­гу об'єднання німецьких земель у єдину країну та франко-прус-ської війни 1870 р., що принесла Німеччині визнання як світової держави. Міцне підґрунтя для промислового розвитку було закла­дене ще до об'єднання Німеччини. Було побудовано розгалужену систему залізничних сполучень; існувала сучасна банківська си­стема; німецька промисловість забезпечила собі впевнене лідер­ство в хімічній галузі. Але на сучасну промислову державу Німеч­чина перетворилася тільки під економічним і політичним прово­дом Бісмарка. Хоча політика генерала Бісмарка була по відношен­ню до ліберальних політичних партій репресивною, він мав здат­ність знаходити й використовувати підтримку з боку торговельно-промислових кіл суспільства. Німеччина стала економічною систе­мою, де поєднувалися приватна й державна власність; ця система збереглася й досі.

Хімічна промисловість

Хоча успіхи Німеччини були значними в багатьох галузях, вклю­чаючи виробництво заліза і сталі та важке машинобудування, саме хімічна промисловість є символом німецької могутності й про­мислового розвитку. Ця промисловість виростала впродовж другої

4 Німеччиною правили нацисти, а ще раніше—кайзерівці.

Розділ 7. Німеччина 175

промислової революції, що почалася приблизно 1890 р. і створила сучасний світ . Німці стали світовими лідерами з виробництва ліків, добрив, тканин, а найперше—головної новинки хімічної промисловості—синтетичних фарб. Німецька хімічна промисло­вість базувалася в Леверкузені на річці Райн, у місцевості, що була зручною для одержання сировини і водного перевезення готової продукції. Німеччина спромоглася створити конкурентну перевагу над іноземними хімічними компаніями, зокрема англійськими, тому що вона робила істотні капіталовкладення у виробництво, розподіл та менеджмент, чого не змогли досягнути іноземні конкуренти. Німецькі університети для роботи в лабораторіях випускали кваліфікованих хіміків. Масове виробництво дало мож­ливість досягнути економії за рахунок збільшення масштабів, що принесло зниження затрат на одиницю продукції6. Подальше зни­ження відбулося завдяки економії за рахунок розширення сфери діяльності, що стало наслідком мобілізації організаційних і розпо­дільних можливостей компаній. Сьогодні найбільші хімічні компа­нії світу—німецькі7.

Промисловість і банківська справа

Взаємозалежні стосунки між промисловістю й банками поча­лися перед першою світовою війною і тривають досі. Головною функцією банків до першої світової війни було обслуговування операцій з фінансування промисловості. Банки надавали позички промисловим і комерційним підприємствам, зазвичай на довготер­міновій основі. До і після війни банки придбали значну власність у вигляді цінних паперів корпорацій. Завдяки цьому банки, контро­люючи корпоративні акції, були і досі є спроможними здійсню­вати контроль за рішеннями, що їх приймають корпорації. Полі­тику цих рішень часто диктують керівники банків, що беруть ак­тивну участь у роботі рад директорів промислових корпорацій. І навпаки, промислові концерни представлені в радах директорів тих банків, з якими вони мають ділові зв'язки—такі стосунки у формі поєднаних директоратів тривають значною мірою й досі.

Друга промислова революція—та, що створила сучасний світ, відбувалася головним чином у Сполучених Штатах, Німеччині та Англії й стосувалася галузей виробництва хімічних речовин, бакалійних продуктів, електротехнічної апаратури, сталі та машинного обладнання.

6 АІй-еД П.СЬапДег, 8са1е ап(1 8соре: ТЬе Оуаагаісз оі Іпіічяігіаі СарііаЦзт (Сат-Ьгійде: Нагуакі ипіуегзпу Ргеяз, -1990) , рр. 474—486.

7 У 1990 р. три найбільші німецькі хімічні компанії—БАСФ, Гьохсг і Байєр—мали загальний обсяг продажу в сумі 83 млрд. доларів США.

176 Частина 2. НОВА РОЛЬОВА МОДЕЛЬ

Промисловість і державна власність

Іншим явищем, що мало місце перед першою світовою війною, була певна участь держави у бізнесі. Державна власність на заліз­ниці, що була започаткована на рівні земель, за часів канцлера Бісмарка розширилася. Держава була власником також поштової, телефонної й телеграфної систем. Змішане державно-приватне во­лодіння й управління підприємствами існувало в багатьох сферах, включаючи підприємства громадського користування і банки. Змі­шані відносини існували й продовжують існувати в банківській справі. Райхбанк, центральний банк Німеччини,