додати матеріал

приховати рекламу

Облік собівартості продукції

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Міністерство Освіти України
Донецький державний технічний університет
Факультет: Економіки та менеджменту
Кафедра: Бухгалтерського обліку і аудиту

ЗВІТ

про науково-дослідній роботі
по темі:
Облік собівартості продукції
Виконав Бондаренко С. Ю.
Студент групи УА 96г
Керівник Стародубцев Є. В.
Донецьк 2000






РЕФЕРАТ
NUMPAGES49 аркушів, 1 рисунок, 1 таблиця
Мета роботи - використовуючи отримані раніше теоретичні знання в області ряду спеціалізованих економічних дисциплін (Теорія бухгалтерського обліку, Управлінський облік, Фінансовий облік, Бухгалтерський облік на малих підприємствах, Економіка підприємства та ін) вивчити загальну методику і особливості обліку витрат і калькулювання собівартості продукції підприємства в відповідно до Національних стандартів бухгалтерського обліку.

Об'єкт дослідження - визначення і склад витрат, що становлять собівартість продукції, види угрупувань витрат на виробництво, методи оцінки матеріальних витрат, об'єкти калькулювання собівартості продукції.

Методи дослідження - метод "аналіз і синтез", метод зіставлення, метод аналітичного реферування.


KEYWORDS \ * MERGEFORMAT Собівартість, елементи витрат, статті калькуляції собівартості, групування витрат, оцінка матеріальних витрат, методи калькуляції собівартості продукції, об'єкти калькуляції собівартості, облікові регістри, національні стандарти бухгалтерського облік
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ізу
Лист
№ документа
Підпис
Дата
Розробник
 
 
 
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА До
ЗВІТ ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТІ
Літер
Лист
Листів
Керівник
 
 
 
 
 
 
 
NUMPAGES 49
Консультант
 
 
 
 
Н. контр.
 
 
 
Зав. Кафедрою
 
 
 

ЗМІСТ
"1-3" Вступ ............................................ ........................................ 4
1 Поняття витрат, собівартості і види угруповань витрат у соответтвіі до П (С) БО ................................. .................................................. .... 6
1.1 Поняття собівартості та витрат відповідно до П (С) БО ..... 6
1.2 Види угруповань витрат на виробництво .......................... 7
1.3 Групування витрат на підставі плану рахунків ................. 13
2 Витрати, складові виробничої собівартості продукції 18
2.1 Матеріальні витрати ............................................... ........ 18
2.1.1 Склад матеріальних витрат ....................................... 18
2.1.2 Оцінка виробничих запасів .............................. 19
2.1.3 Методи оцінки матеріальних витрат .......................... 22
2.1.4 Розподіл матеріальних витрат ........................... 25
2.2 Витрати на оплату праці ............................................. ....... 26
2.3 Інші прямі витрати .............................................. ....... 27
2.3.1 Амортизація .............................................. ................. 27
2.3.2 Відрахування на соціальні заходи ..................... 29
2.4 Загальновиробничі витрати ........................................ 30
2.4.1 Склад загальновиробничих витрат .................... 30
2.4.2 Розподіл загальновиробничих витрат ........ 31
3 Витрати періоду ............................................... ........................ 33
3.1 Адміністративні витрати ............................................... 33
3.2 Витрати на збут .............................................. ................... 34
3.3 Інші операційні витрати .......................................... 35
4 Об'єкти калькулювання собівартості ................................. 36
5 Методи калькулювання собівартості .................................. 37
5.1 Простий (однопередельного) метод ..................................... 37
5.2 Позамовний метод ............................................... ............... 37
5.3 Попроцессний метод ............................................... ........... 39
5.4 Попередільний метод ............................................... .......... 40
5.5 Нормативний метод ............................................... ............ 41
5.6 Змішаний метод ............................................... ............... 42
6 Узагальнення витрат на виробництво .......................................... 43
Висновок ................................................. ............................. 46
Додаток 1 - Загальна схема обліку витрат .............................. 47
Додаток 2 - Приклад розрахунку розподілу загальновиробничих витрат .......................................... ............................................ 49


Введення

Багато економістів схильні бачити головну причину нинішньої економічної кризи в непослідовності проведення економічних реформ, частих змінах економічного курсу та складу уряду. Безумовно, така точка зору не позбавлена ​​об'єктивності, однак на мою думку, сучасна економічна ситуація зумовлена ​​в рівній мірі як макроекономічними, політичними проблемами, так і мікроекономічними чинниками. Так, не викликає сумніву той факт, що сучасний спад виробництва в Україні значною мірою є наслідком практично повної відсутності вітчизняних підприємств здатних виробляти справді конкурентоспроможну продукцію.
Безперечно, що одним з основних факторів, що визначає конкурентоспроможність будь-якого виду продукції є її собівартість. Так як саме собівартість є тим агрегованим показовий, який включає в себе всі витрати виробництва, формує ціну продукції і в результаті багато в чому визначає здатність підприємства оперативно реагувати на коливання ринкової кон'юнктури. В даний час більшість продукції, виробленої в Україні, має вкрай високу собівартість, що в поєднанні з далеко не завжди кращою якістю і застарілими технологіями виробництва призводить практично до абсолютної не конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, як на світовому, так і на внутрішньому ринку.
У світлі того, що собівартість продукції в кінцевому підсумку в значній мірі визначає фінансові результати діяльності підприємства (тобто величину прибутку або збитків), а, отже, і можливість подальшого розвитку підприємства (розширення виробництва, оновлення його основних фондів, впровадження нових прогресивних технологій і т.д.), питання зниження собівартості набувають особливої ​​актуальності в сучасний період реформ та економічних перетворень.
Безумовно, провідна роль у питаннях правильного розрахунку і оптимізації величини собівартості відведена Бухгалтерському обліку. Адже можливість отримання найбільшого економічного ефекту при найменших витратах, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів значною мірою залежить від того, наскільки оперативно і точно підприємство здійснює облік і калькулювання собівартості своєї продукції. Грамотна організація Бухгалтерського обліку на підприємстві дозволить не тільки об'єктивно і своєчасно відображати витрати на виробництво, вести контроль за випуском продукції, виконанням плану й дотриманням кошторисів витрат, але і виявляти резерви зниження, визначати шляхи оптимізації собівартості, що дасть можливість істотно підвищити рентабельність і конкурентоспроможність виробництва .
Таким чином, усе вищевикладене свідчить про високий ступінь актуальності в даний час проблеми обліку собівартості продукції, яка й стала предметом дослідження даної роботи.

1 Поняття витрат, собівартості і види угруповань витрат у соответтвіі до П (С) БО

1.1 Поняття собівартості та витрат відповідно до П (С) БО

Собівартість являє собою виражену в грошовій формі сукупність витрат підприємства на виробництво продукції, пов'язаних з використанням основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових та інших ресурсів.
Відповідно до П (С) БО № 16 до складу витрат підприємства включаються собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) та витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, які поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
При цьому собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:
- Виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;
- Нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
- Наднормативних виробничих витрат.
При цьому віднесення до складу собівартості реалізованої продукції нерозподілених постійних загальновиробничих наднормативних виробничих витрат з економічної точки зору є цілком обгрунтованим і відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку - принципу обачності, який передбачає застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і запобігати завищенню оцінки активів і доходів підприємства.
При такому підході виробнича собівартість продукції не схильна до коливань від незапланованих і надпланових витрат, що мало місце раніше.
Відповідно до П (С) БО № 16 у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:
- Прямі матеріальні витрати;
- Прямі витрати на оплату праці;
- Інші прямі витрати;
- Загальновиробничі витрати.
Таким чином, виробнича собівартість продукції включає витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, а в частині витрат на управління - тільки загальновиробничі витрати. На відміну від раніше діючого порядку, тепер зі складу виробничої собівартості виключені загальногосподарські витрати, а витрати на збут не формують більш повну собівартість продукції (робіт, послуг). Таким чином, зараз у складі собівартості виготовлених на підприємстві виробів включаються тільки витрати, пов'язані з процесом виробництва, а адміністративні витрати та витрати на збут списуються на фінансовий результат підприємства в період їх виникнення (тобто є витратами періоду).
Для узагальнення інформації про такі витрати Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачені синтетичні рахунки 92 "Адміністративні витрати" і 93 "Витрати на збут".
Що стосується загальновиробничих витрат, то їх облік ведеться на однойменному рахунку 91, на якому, крім самих загальновиробничих витрат, враховуються також витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

1.2 Види угруповань витрат на виробництво

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів.
Для досягнення цієї мети витрати, що формують собівартість продукції, повинні бути згруповані за певними ознаками. П (С) БО № 16 передбачає застосування наступних видів угруповань витрат, що становлять виробничу собівартість продукції:
- За видами продукції (робіт, послуг);
- За способом віднесення до конкретного об'єкта витрат;
- За ступенем залежності від обсягу виробництва;
- За економічним змістом;
- По відношенню до виробничого процесу.
Однак для достовірної організації обліку витрат на виробництво і обгрунтованого віднесення їх до конкретного виду продукції, такі витрати також слід групувати за місцем виникнення.
Залежно від характеру та призначення виконуваних робіт виробництва діляться на основне і допоміжне. До основного виробництва відносять структурні підрозділи підприємства, безпосередньо беруть участь у виробництві продукції. Допоміжні виробництва призначені для обслуговування основного виробництва інструментами, пристосуваннями, моделями, штампами, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (електроенергією, парою, газом, повітрям тощо), надання транспортних та інших послуг та виконання робіт з ремонту основних засобів. До складу допоміжного виробництва відносять також підсобні виробництва (лісопильне цегляна та ін.)
Для достовірного визначення собівартості кожного виду продукції витрати на виробництво групуються за місцем виникнення: цехів, дільниць і іншим адміністративно відокремленим структурним підрозділам підприємства.
Всі витрати на виробництво в кінцевому рахунку включаються до собівартості окремих видів продукції робіт послуг (у тому числі окремих виробів, що виготовляються за окремими замовленнями) чи груп однорідної продукції, тобто формують об'єкт обліку витрат.
За допомогою такого угрупування визначаю економічну вигідність виробництва окремих видів продукції.
У залежності від способу віднесення до конкретного об'єкта витрат витрати поділяються на прямі і непрямі.
Об'єкт обліку витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
Прямими вважаються витрати, які пов'язані з виробництвом окремих видів продукції і можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості за даними первинних документів (лімітно-забірних карт і вимог на відпуск матеріалів, нарядів на відрядну оплату праці робітників, маршрутних листів, рапортів про вироблення і заробітної плати виробничих робітників і ін.)
До прямих матеріальних витрат можна віднести в більшості галузей промисловості вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів.
До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг.
Всі інші виробничі витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних та майнових паїв, амортизація тощо, включаються до складу інших прямих витрат.
Ті ж витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, є непрямими. До непрямих належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (виконанням робіт, наданням послуг) і включаються в їх собівартість за допомогою спеціальних методів пропорційно прийнятим у відповідній галузі промисловості базису.
Сюди відповідно до П (С) БО № 16 відносяться загальновиробничі витрати, які включаються в собівартість тих чи інших виробів побічно, шляхом розподілу пропорційно базі розподілу: заробітної плати, обсягу виробництва продукції (робіт, послуг), прямих витрат або будь-кому іншому базису.
Однак приналежність окремих видів витрат до прямих або непрямих певною мірою обумовлена ​​особливостями технологічного процесу та організації виробництва. Наприклад, на підприємствах добувної галузі промисловості (вугільна, залізно-рудна), на підприємствах, що виробляють теплову та електричну енергію, і на деяких інших підприємствах всі витрати на виробництво (основні і з обслуговування та управління) є прямими.
У тих же галузях промисловості, у яких з вихідної сировини і в одному технологічному процесі виробляються кілька видів продукції (нафтопереробна, деревообробна), навіть витрати сировини і основних матеріалів вимагають непрямого розподілу (наприклад, за допомогою коефіцієнтів розподіляють основні витрати між різними видами пиломатеріалів, нафтопродуктів і т.д.).
За ступенем залежності від обсягу виробництва слід розрізняти постійні та змінні витрати.
Під змінними розуміються витрати, розмір яких змінюється (зростає або знижується) залежно від зміни обсягу виробництва. Сюди відносять витрати на сировину і матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію, витрати на виплату основної заробітної плати виробничим робітникам з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати, викликані безпосередньо технологічним процесом виробництва продукції.
Постійними вважаються витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До них належать витрати на утримання апарату управління цехів, витрати на опалення та освітлення приміщень, амортизаційні відрахування і т.п.
П (С) БО № 16 передбачає особливий порядок віднесення постійних загальновиробничих витрат на собівартість продукції. Крім того, підприємству надано право самостійно встановлювати перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат.
За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і статтями калькуляції.
Угрупування витрат за економічними елементами призначена для виявлення всіх витрат на виробництво за їх видами, тобто вона дозволяє визначити, що саме витрачається на виробництво і на яку суму в цілому по підприємству.
Елемент витрат - це сукупність економічно однорідних витрат.
У П (С) БО № 16 збережена діюча єдина для всіх промислових підприємств групування витрат за елементами, в яку входять:
1. матеріальні витрати;
1.1. витрати сировину і матеріалів;
1.2. витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
1.3. витрати палива і енергії;
1.4. витрати будівельних матеріалів;
1.5. витрати запчастин;
1.6. витрати тари і тарних матеріалів;
1.7. витрати допоміжних та інших матеріалів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація;
5. інші витрати.
До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва) виробничих запасів і енергії.
До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
Елемент "Відрахування на соціальні заходи" включає: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
Елемент "Амортизація" включає суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
У Склад елемента "Інші операційні витрати" включають витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу раніше наведених економічних елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
Для відображення витрат за економічними елементами в синтетичному обліку планом рахунків передбачено окремий 8-й клас рахунків "Витрати за елементами". Рахунки даного класу відповідаю наведеними вище економічними елементами витрат. Ці рахунки є транзитними (тобто вони не можуть мати ні початкових, ні кінцевих залишків) і, отже, сума витрат по конкретному економічному елементу буде дорівнює обороту за відповідним йому рахунку 8-го класу.
Проте наведена угрупування не дозволяє здійснити аналіз та контроль витрат за їх цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах, дільницях, видами виробів), і не дозволяє отримати інформацію про те, на які цілі або потреби здійснені такі витрати.
Отже, для контролю та аналізу вироблених витрат разом з урахуванням їх за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, за якими обчислюється собівартість продукції.
Класифікація витрат по калькуляційних статтях собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх взаємозв'язок з виробничим процесом. Це угрупування використовується для обчислення витрат за видами вироблюваної продукції і місцем їх виникнення (цехів, дільниць і т.п.) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного процесу, асортименту і типу продукції, що випускається і т.д.
У зв'язку з цим стандартами бухгалтерського обліку передбачено, що встановлення переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) тепер належить виключно до компетенції підприємства і має бути регламентовано його облікова політика.
Типова угруповання витрат на виробництво продукції, перетворена з урахуванням вимог П (С) БО, повинна включати наступні калькуляційні статті:
- Сировина та матеріали;
- Покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
- Паливо і енергія на технологічні цілі;
- Зворотні відходи (віднімаються);
- Основна заробітна плата виробничих робітників;
- Додаткова заробітна плата виробничих робітників;
- Відрахування на соціальне страхування;
- Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; *
- Витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
- Загальновиробничі витрати; *
- Втрати внаслідок технічно неминучого браку; *
- Попутна продукція (вираховується); *
- Інші виробничі витрати. *
Як видно з калькуляційних статей, витрати, що становлять собівартість продукції, мають різне призначення у виробничому процесі.
Відповідно до цього ознакою (по відношенню до виробничого процесу) витрати на виробництво поділяються на основні, пов'язані безпосередньо з технологічними процесами виробництва, і накладні, що обумовлюються управлінням та обслуговуванням виробництва.
В угрупуванні витрат за статтями прямі витрати, як правило, поділяють за елементами, а непрямі утворюють комплексні статті (складаються з витрат, що включають кілька елементів), що розрізняються за їх функціональної ролі у виробничому процесі.

1.3 Групування витрат на підставі плану рахунків

Як вже зазначалося раніше за економічним змістом витрати можуть групуватися за економічними елементами. У новому плані рахунків для групування витрат за економічними елементами виділено спеціальний 8-й клас рахунків, який називається "Витрати за елементами". Застосування даного класу рахунків не є обов'язковим для всіх підприємств, так як рахунки 8-го класу дотримають інформацію необхідну в основному для управлінського обліку і не відображається у фінансовій звітності підприємства. Проте, на великих підприємствах, що випускають велику кількість різнорідної продукції, доцільно застосовувати рахунки 8-го класу, так як вони істотно спрощую угруповання витрат по економічних елемента, а, отже, і процес обліку, аналізу та контролю собівартості продукції.
Назви рахунків та субрахунків 8-го класу відповідають розглянутим вище економічними елементами витрат. Таким чином, клас рахунків "Витрати за елементами" включає такі рахунки і субрахунки:
80 Матеріальні витрати
801 Витрати сировини й матеріалів
802 Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів
803 Витрати палива й енергії
804 Витрати тари і тарних матеріалів
805 Витрати будівельних матеріалів
806 Витрати запчастин
807 Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення
808 Витрати товарів
809 Інші матеріальні витрати
81 Витрати на оплату праці
811 Виплати за окладами і тарифами
812 Премії та заохочення
813 Компенсаційні виплати
814 Оплата відпусток
815 Оплата іншого невідпрацьованого часу
816 Інші витрати на оплату праці
82 Відрахування на соціальні заходи
821 Відрахування на пенсійне забезпечення
822 Відрахування на соціальне страхування
823 Страхування на випадок безробіття
824 Відрахування на індивідуальне страхування
83 Амортизація
831 Амортизація основних засобів
832 Амортизація інших необоротних матеріальних активів
833 Амортизація нематеріальних активів
84 Інші операційні витрати
85 Інші витрати
Рахунок 80 "Матеріальний витрати" призначений для узагальнення інформації про матеріальні витрати за звітний період.
На субрахунку 801 "Витрати сировини й матеріалів" узагальнюється інформація про витрати сировини і матеріалів, які використані як основні й допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства.
На субрахунку 802 "Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів" узагальнюється інформація про витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів у процесі операційної діяльності підприємства.
На субрахунку 803 "Витрати палива та енергії" узагальнюється інформація про витрати придбаних палива й енергії всіх видів, які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на вироблення з палива тепла та електроенергії, які спожиті в операційній діяльності.
На субрахунку 804 "Витрати тари і тарних матеріалів" відповідно узагальнюється інформація про витрати тари і тарних матеріалів, які використані в операційній діяльності.
На субрахунку 805 "Витрати будівельних матеріалів" узагальнюється інформація про витрати будівельних матеріалів, які використані як основні й допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства.
На субрахунку 806 "Витрати запасних частин" узагальнюється інформація про витрати запасних частин, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства.
На субрахунку 807 "Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення" узагальнюється інформація про витрати матеріалів сільськогосподарського призначення, які використані в операційній діяльності підприємства.
На субрахунку 808 "Витрати товарів" ведеться облік витрат товарів, використаних для виробничо-господарських потреб, тобто без продажу іншим особам.
На субрахунку 809 "Інші матеріальні витрати" відображається вартість виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробки сировини і матеріалів, проведення іспитів з випробування сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві; транспортні послуги, які є складовою технологічного процесу виробництва, тощо).
Рахунок 81 "Витрати на оплату праці" призначений для узагальнення інформації про витрати на оплату праці за звітний період.
На субрахунку 811 "Виплати за окладами і тарифами" узагальнюється інформація про витрати на виплату основної заробітної плати персоналу відповідно до системи оплати праці, прийнятого на підприємстві.
На субрахунку 812 "Премії та заохочення" узагальнюється інформація про витрати на виплату додаткової заробітної плати (премії, заохочення тощо) персоналу відповідно до системи оплати праці, прийнятої на підприємстві.
На субрахунку 813 "Компенсаційні виплати" узагальнюється інформація про витрати на гарантійні та компенсаційні виплати персоналу, пов'язані з індексацією заробітної плати тощо, в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
На субрахунку 814 "Оплата відпусток" узагальнюється інформація про витрати на оплату щорічних відпусток персоналу підприємства або щомісячні відрахування на створення забезпечення майбутніх виплат відпусток.
На субрахунку 815 "Оплата іншого невідпрацьованого часу" узагальнюється інформація про витрати на виплати персоналу підприємства за невідпрацьований час, які передбачені законодавством.
На субрахунку 816 "Інші витрати на оплату праці" узагальнюється інформація про інші витрати на оплату праці, які визнаються елементами витрат на оплату праці.
Рахунок 82 "Відрахування на соціальні заходи" призначений для узагальнення інформації про витрати та відрахування на соціальні заходи.
На субрахунку 821 "Відрахування на пенсійне забезпечення" ведеться облік відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування.
На субрахунку 822 "Відрахування на соціальне страхування" відповідно ведеться облік відрахувань на обов'язкове соціальне страхування.
І на субрахунку 823 "Страхування на випадок безробіття" ведеться облік відрахувань на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
На субрахунку 824 "Відрахування на індивідуальне страхування" ведеться облік відрахувань на індивідуальне страхування працівників за рахунок підприємства.
Рахунок 83 "Амортизація" призначений для узагальнення інформації про суму нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів.
На субрахунку 831 "Амортизація основних засобів" узагальнюється інформація про нарахування амортизації основних засобів у звітному періоді.
На субрахунку 832 "Амортизація інших необоротних матеріальних активів" узагальнюється інформація про нарахування амортизації інших необоротних матеріальних активів.
На субрахунку 833 "Амортизація нематеріальних активів" узагальнюється інформація про нарахування амортизації нематеріальних активів.
Рахунок 84 "Інші операційні витрати" призначений для обліку операційних витрат, які не відображаються на інших рахунках класу 8. Ці витрати є витратами звітного періоду, в тому випадку, якщо не входять до складу виробничої собівартості продукції, робіт, послуг. Зокрема, до інших операційних витрат належать: вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінки активів, сума фінансових санкцій та тощо. Страхові організації можуть обліковувати на цьому рахунку витрати на перестрахування та виплату страхових сум і страхового відшкодування.
Рахунок 85 "Інші витрати" призначений для обліку витрат на інвестиційну та фінансову діяльність підприємства, а також витрат від надзвичайних подій. На цьому рахунку також узагальнюється інформація про суму податків на прибуток.
Всі рахунки 8-го класу є бессальдовимі (тобто не можуть мати ні початкового ні кінцевого сальдо) "транзитними" рахунками. Таким чином, господарська операція, пов'язаної з виникненням даних витрат, буде відображатися в бухгалтерському обліку подвійного проводкою: спочатку сума витрат буде відображена за кредитом рахунка, відповідного виду понесених витрат (13, 20, 66, 65, 685 і т. д.) і дебетом рахунка 8-го класу, на якому враховуються елементи витрат даного економічного змісту; потім з кредиту цього рахунку 8-го класу сума витрат списується в дебет рахунку, відповідного з призначенням даних витрат (у дебет 23 - якщо витрати призначені безпосередньо для виробництва продукції, в дебет 91 - якщо витрати мали загальновиробничих характер, в дебет 92 - для адміністративних витрат і т. д.). У випадку, якщо підприємство і застосовує 8-й клас рахунків і не використовують 9-й клас (таку схему обліку можуть застосовувати малі підприємства), то сума витрат з кредиту рахунку 8-го класу буде відразу списуватися в дебет рахунку 79 "Фінансові результати" (Див. додаток № 1).
Таким чином, сума витрат по кожному економічному елементу буде дорівнює сумі обороту відповідному рахунку 8-го класу.

2 Витрати, складові виробничої собівартості продукції

В даний час у складі собівартості виготовлених на підприємстві виробів (виконаних робіт, наданих послуг) включаються тільки витрати, пов'язані з процесом виробництва, а адміністративні витрати та витрати на збут зараховуються до складу витрат підприємства в період їх виникнення.
Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), формування фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (виконання робіт, наданням послуг) новим планом рахунків передбачено рахунок 23 "Виробництво". За дебетом цього рахунку збираються всі витрати основного і допоміжного виробництва на виготовлення відповідних видів продукції.
За рахунком 23 "Виробництво" можуть відкриватися субрахунки за видами продукції, що випускається, цехам, замовленнями, при необхідності можуть бути відкриті субрахунки і для допоміжного виробництва.
Відповідно до П (С) БО № 16 виробничу собівартість продукції (робіт, послуги) включаються:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати;
загальновиробничі витрати.

2.1 Матеріальні витрати

2.1.1 Склад матеріальних витрат

Відповідно до П (С) БО № 16 до складу прямих матеріальних витрат включається вартість витрачених виробничих запасів, які можуть бути безпосередньо віднесений до конкретного об'єкта обліку витрат.
Як вже зазначалося раніше, у П (С) БО № 16 збережена діюча єдина для всіх промислових підприємств групування витрат за елементами, відповідно до якої до складу матеріальних витрат входять:
1. витрати сировину і матеріалів;
2. витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
3. витрати палива і енергії;
4. витрати будівельних матеріалів;
5. витрати запчастин;
6. витрати тари і тарних матеріалів;
7. витрати допоміжних та інших матеріалів;
Дані елементи матеріальних витрат відповідають субрахунків рахунка 80 "Матеріальні витрати" (Див. Розділ 1.3), що при використанні дозволяє 8-го класу плану рахунків спрощує угруповання матеріальних витрат за економічними елементами.
У тому випадку, якщо витрата виробничих запасів здійснюється безпосередньо для виробництва продукції, то при відпуску у виробництво даних матеріалів їх вартість (без ПДВ) буде повністю ставитися в дебет рахунку 23 "Виробництво" (відповідний субрахунок, якщо такі були відкриті по даному рахунку) з кредиту рахунків 20 "Виробничі запаси" (субрахунок відповідного виду виробничих запасів). При використанні 8-го класу рахунків, для обліку витрат за економічними елементами, дані витрати будуть відображені проводками: дебет 80 "Матеріальні витрати" (відповідний субрахунок виду матеріальних витрат) - кредит 20 "Виробничі запаси" (субрахунок відповідного виду виробничих запасів) і, потім, кредит 80 - дебет 23, на суму вартості відпущених у виробництво запасів.
Якщо ж матеріальні витрати мають загальновиробничого призначення, то в синтетичному обліку вони будуть відображені наступним проведенням: кредит 20 "Виробничі запаси" (субрахунок відповідного виду виробничих запасів) і дебет рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". При використанні 8-го класу рахунків дані витрати будуть відображені складною проводкою: кредит 20 - дебет 80 (субрахунок виду матеріальних витрат) і кредит 80 - дебет 91 (Див. Додаток № 1).

2.1.2 Оцінка виробничих запасів

Оцінка виробничих запасів є одним з визначальних елементів величини матеріальних витрат підприємства, а, отже, і величини собівартості виробленої ним продукції. Таким чином, від правильної оцінки запасів в значній мірі буде залежати правильність обліку і калькулювання собівартості продукції.
Відповідно до ПСБО № 9 запаси - активи, які:
- Утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
- Перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
- Утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством.
При цьому запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).
Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Первинною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
- Суми, які виплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
- Суми, які виплачуються за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги у зв'язку з пошуком і придбанням запасів;
- Суми ввізного мита;
- Суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
- Витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування та відсотки за комерційний кредит постачальників;
- Інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
Первинною вартістю запасів, які виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва. Якщо ж запаси були внесені до статутного капіталу підприємства, первинною вартістю таких запасів, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість, а якщо запаси отримані підприємством безоплатно, то їх первинною вартістю, визнається справедлива вартість цих запасів.
Первинна вартість одиниці запасів, які були придбані в результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первинна ж вартість запасів, які придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (одержана) в процесі обміну.
Не включаються до первинної вартості запасів, а відносяться до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:
- Понаднормові втрати і нестачі запасів;
- Відсотки за користування позиками;
- Витрати на збут;
- Загальновиробничі та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.
У бухгалтерському обліку запаси відображаються і звітності за найменшою з двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первинно очікувану економічну вигоду.
Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або відсутніх) запасів списуються на витрати звітного періоду (дебет 20 "Виробничі запаси" і кредит 946 "Втрати від знецінення запасів" - у разі знецінення запасів, або кредит 947 "Нестачі і втрати від псування цінностей" - у разі нестачі або пошкодження виробничих запасів) з відображенням зазначеної вартості в позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.
Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, які раніше були уцінені і є активами на дату балансу, далі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

2.1.3 Методи оцінки матеріальних витрат

Вартість матеріальних ресурсів, віднесена на витрати виробництва, а отже, і на собівартість продукції, залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів при їх вибутті.
При відпуску запасів у виробництво П (С) БО № 9 надає підприємствам самостійно вибирати метод їх оцінки, що має бути обумовлено в обліковій політиці таких підприємств. Причому для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із запропонованих методів:
- Ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
- Середньозваженої собівартості;
- Собівартості перших за часом надходження виробничих запасів (ФІФО);
- Собівартості останніх за часом надходження виробничих запасів (ЛІФО);
- Нормативних витрат;
- Ціни продажу (для підприємств роздрібної торгівлі).
Метод ідентифікованої собівартості.
Даний метод застосовується за тими видами виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також по тих видів запасів, які можуть заміняти один одного.
Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів.
Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні дорогих матеріалів (дорогоцінних і рідкоземельних металів, дорогоцінних каменів і т.п.).
Метод середньозваженої собівартості.
При цьому методі виробничі запаси оцінюються за середньозваженою собівартістю, яка визначається по кожному виду (групі) запасів як частка від ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Зазначені кількість і вартість складаються відповідно із собівартості та кількості по залишку на початок місяця і за що надійшли протягом місяця запасам.
Таким чином, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна, за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних у виробництві продукції матеріалів.
Метод ФІФО.
Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів.
Таким чином, цей метод передбачає, що запаси повинні списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження, що в умовах інфляції зумовлює заниження вартості відпущених у виробництво ресурсів (тобто собівартості продукції), завищення їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату основної діяльності.
Метод ЛІФО.
Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.
Таким чином, метод ЛІФО передбачає першочергове списання матеріалів за собівартістю останніх партій, що в результаті призводить до завищення вартості відпущених цінностей (собівартості продукції), заниження їх залишку на кінець місяця в балансі, а значить, зниження прибутку підприємства.
Метод нормативних витрат.
Метод оцінки за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних, норми витрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися.
Ефективне використання даного методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, неминуче виникає в процесі виробництва, відносяться прямо на собівартість реалізованої продукції в періоді їх виникнення, тобто в дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації".
Таким чином, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.
Метод ціни продажу.
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотку торговельної націнки товарів. Цей метод застосовують підприємства, які мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.
Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.
Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості отриманих у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на кінець звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

2.1.4 Розподіл матеріальних витрат

Метою розподілу матеріальних витрат є розподіл витрат матеріалів між видами продукції, що випускається з урахуванням кількості виробленої продукції за кожним видом.
Існує безліч видів розподілу витрат матеріалів між видами продукції, що випускається, проте найбільшого поширення набули нормативний і коефіцієнтний методи.
При використанні нормативного методу витрата матеріалів по кожному виду продукції, що випускається розраховується пропорційно нормативному витраті матеріалів.
Витрата матеріалів на кожний вид продукції, що випускається при нормативному методі розраховується за наступною формулою:
, Де
Р Мi - Витрата матеріалів на i-тий вид продукції, що випускається;
Q i - Фактичний обсяг випуску продукції i-того виду;
Р нi - Нормативні витрати матеріалів на виріб i-того виду;
Р м ф - Витрата матеріалів на i-тий вид продукції, що випускається;
При використанні коефіцієнтного методу розподілу матеріальних витрат за основу розподілу приймається спеціальні коефіцієнти змісту, що показують співвідношення спожитих матеріалів по кожному виду виробів.
Отже, витрата матеріалів на кожний вид продукції, що випускається при коефіцієнтний метод буде розраховується за наступною формулою:
, Де
Р Мi - Витрата матеріалів на i-тий вид продукції, що випускається;
Q i - Фактичний обсяг випуску продукції i-того виду;
k i - коефіцієнт змісту, що показує співвідношення спожитих матеріалів по i-того виду виробів;
Р м ф - Витрата матеріалів на i-тий вид продукції, що випускається;

2.2 Витрати на оплату праці

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятих виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесений до конкретного об'єкта витрат.
При цьому слід враховувати, що приналежність робочих до основного виробництва не означає автоматичне віднесення їх заробітної плати до складу прямих витрат на виробництво, тому що частина робітників можуть виконувати допоміжну функцію, і, отже, витрати на оплату праці цих працівників можуть ставитися на загальновиробничі та адміністративні витрати.
При оформленні документів з нарахування заробітної плати в них вказується код виробничих витрат, що дозволяє розподілити всю суму нарахованої заробітної плати за вироблених виробів. Нарахована сума заробітної плати робітникам-повременщикам розподіляється між виробами побічно, звичайно пропорційно нарахованої заробітної плати робітників-відрядників.
Для контролю відхилень заробітної плати від встановлених нормативів найчастіше застосовують метод документування, при якому в межах діючих норм нарахування заробітної плати оформлюється звичайним документом, а у всіх випадках нарахування заробітної плати понад норми складається спеціальний документ (доплатних листок, рапорти про простої, наряди на виправлення шлюбу й т.п.). На підприємстві використовується галузева номенклатура причин і винуватців відхилень, коди якої вказуються в первинних документах з обліку відхилень.
Прямі витрати на оплату праці відображаються за дебетом рахунка 23 "Виробництво" і кредитом рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці". Якщо застосовується 8-й клас рахунків, то дані витрати відповідно будуть відображені проводками: дебет 81 "Витрати на оплату праці" (відповідний субрахунок виду виплат) - кредит 66 "Розрахунки з оплати праці" і кредит 81 - дебет 23, на суму фактичних витрат на оплату праці (Див. додаток № 1).

2.3 Інші прямі витрати

Відповідно до П (С) БО № 16 до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесений до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи (кредит 69 "Розрахунки за страхуванням" - дебет 23 "Виробництво "), плата за оренду земельних та майнових паїв (кредит 685" Розрахунки з іншими кредиторами "- дебет 23), амортизація (кредит 13" Знос необоротних активів "- дебет 23) тощо.

2.3.1 Амортизація

Амортизація - систематичний розподіл вартості необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Об'єктом нарахування амортизації є необоротні активи (крім землі).
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервування.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
- Очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
- Фізичний і моральний знос, що передбачається;
- Правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею і кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первинну вартість;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи з терміну корисного використання об'єкта;
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;
5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Відповідно до П (С) БО № 7 підприємство також може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.
Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним у виробничим методами. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується та решта 50% вартості, яка амортизується у місяці їх вилучення зі складу активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкти на суму 100% його вартості.
Метод нарахування амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.
Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.
Підставою для віднесення суми амортизаційних відрахувань за звітний період на витрати є аналітичні регістри розрахунку амортизаційних відрахувань (розроблена таблица РТ-6 та інші). Амортизаційні відрахування за необоротними активами, які можуть бути безпосередньо включені до складу прямих витрат на виробництво, будуть відображатися за дебетом рахунка 23 "Виробництво" (відповідний субрахунок, якщо такі були відкриті підприємством по даному рахунку) і кредиту рахунка 13 "Знос необоротних активів".

2.3.2 Відрахування на соціальні заходи

До складу відрахувань на соціальні заходи входять збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття тощо.
Відрахування на соціальні заходи у вигляді нарахувань на заробітну плату включаються до складу прямих витрат на виробництво продукції тільки в тому випадку, якщо вони були нараховані на заробітну плату, яка була включена до складу даних витрат.
Відрахування на соціальні заходи відносяться на витрати виробництва проводкою кредит 65 "Розрахунки за страхуванням" (субрахунок, що відповідає виду відрахувань) і дебет 23 "Виробництво".
За кредитом рахунку 65 "Розрахунки за страхуванням" на відповідних субрахунках відображаються суми нарахованих зобов'язань по страхуванню, а також отримані від органів страхування кошти. При цьому на субрахунку 651 "Розрахунки з пенсійного забезпечення" ведеться облік розрахунків з Пенсійним фондом України за зборами на обов'язкове державне пенсійне страхування; на субрахунку 652 "Розрахунки із соціального страхування" ведеться облік розрахунків з Фондом соціального страхування України за зборами на обов'язкове соціальне страхування; на субрахунку 653 "Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття" ведеться облік розрахунків з Державним бюджетом України за зборами на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
Порядок справляння та використання зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття та на інші види страхування регулюється чинним законодавством.
Аналітичний облік ведеться за кожним видом зборів і відрахувань, по страхувальниках та окремих договорах страхування. У даних документах також зазначається код виробничих витрат, що дозволяє розподілити суму зборів і відрахувань по об'єктах витрат.

2.4 Загальновиробничі витрати

Загальновиробничі витрати є непрямими виробничими витратами, тому що не можуть бути віднесений безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, і, отже, підлягають непрямому розподілу.
Для узагальнення інформації про такі витрати планом рахунків передбачено окремий рахунок 91 "Загальновиробничі витрати", за дебетом якого збираються всі виробничі витрати, які не можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат.

2.4.1 Склад загальновиробничих витрат

У Склад загальновиробничих витрат включаються:
1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, ділянок тощо).
2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
5. Витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів та напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).
6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників і апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).
8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього природного середовища.
9. Інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо).

2.4.2 Розподіл загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.
До змінних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехами, дільницями), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляються за кожним об'єктом витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
Постійні виробничі накладні витрати розподіляються за кожним об'єктом витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності.
Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з ​​урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", за дебетом якого відображається збільшення загальновиробничих витрат, а за кредитом - їх списання.
Розподіл загальновиробничих витрат відображається проводкою: кредит 91 "Загальновиробничі витрати" і кредит 23 "Виробництво" (субрахунок, відповідний об'єкту витрат) - на суму частини загальновиробничих витрат, що припадає в результаті розподілу на даний об'єкт витрат (Див. додаток № 1).
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення, що відображається проводкою: кредит 91 "Загальновиробничі витрати" і дебет 90 "Собівартість реалізації" - на суму нерозподілені постійних загальновиробничих витрат (Див. додаток № 1 ).
Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Приклад розподілу загальновиробничих витрат відповідно до П (С) БО № 16 наведено у додатку № 2 даної роботи.
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

3 Витрати періоду

Відповідно до П (С) БО № 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включають до собівартості реалізованого продукції (товарів, робіт, послуг) і є витратами періоду, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

3.1 Адміністративні витрати

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
Загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
Витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
Винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
Витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
Амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
Витрати на врегулювання спорів у судових органах;
Податки, збори та інші передбачене законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, які включаються у виробничу собівартість продукції, робіт, послуг);
Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
Інші витрати загальногосподарського призначення.
Для узагальнення адміністративних витрат застосовується рахунок 92 "Адміністративні витрати", за дебетом якого збираються дані витрати, понесені підприємством протягом звітного періоду, а в кінці звітного періоду ці витрати повністю списуються з кредиту цього рахунка в дебет рахунку 79 "Фінансові результати" (Див. додаток № 1).

3.2 Витрати на збут

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):
витрати пакувальних матеріалів для затарювання готового продукції на складах готової продукції;
витрати на ремонт тари;
оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
витрати на передпродажну підготовку товарів;
витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
До складу витрат на збут у торговельних організаціях включають витрати обігу, за винятком адміністративних, інших операційних і фінансових витрат.
Для обліку витрат на збут застосовується рахунок 93 "Витрати на збут". За дебетом цього рахунку збираються всі вищенаведені витрати, які були понесені підприємством протягом звітного періоду. У кінці звітного періоду ці витрати (як і адміністративні витрати) повністю списуються з кредиту рахунку 93 "Витрати на збут" в дебет рахунку 79 "Фінансові результати".

3.3 Інші операційні витрати

Відповідно до П (С) БО № 16 до складу інших операційних витрат включаються:
витрати на дослідження та розробки відповідно до П (С) БО № 8 "Нематеріальні Активи";
собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;
собівартість реалізованих виробничих запасів, в яку для цілей бухгалтерського обліку включається їх облікова вартість і витрати, пов'язані з їх реалізацією;
сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
втрати від знецінення запасів;
недостачі і втрати від псування цінностей;
визнані штрафи, пені, неустойки;
витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
інші витрати операційної діяльності.
Для обліку інших операційних витрат планом рахунків передбачено окремий рахунок 94 "Інші витрати операційної діяльності", за яким відкриваються субрахунки відповідно до видів даних витрат, які наведені вище.
Таким чином, за дебетом рахунка 94 збираються всі інші операційні витрати, яких зазнало підприємство в звітному періоді, а в кінці звітного періоду ці витрати (як і адміністративні витрати та витрати на збут) повністю списуються з кредиту рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності" у дебет рахунку 79 "Фінансові результати" (Див. додаток № 1).

4 Об'єкти калькулювання собівартості

Важливою умовою організації обліку витрат на виробництво є правильний вибір об'єкта калькуляції і калькуляційної одиниці, тобто одиниці виміру об'єкта при обчисленні собівартості продукції.
Калькулювання - це система виміру витрат на виробництво продукції, спосіб визначення економічної вигідності виробництва. Одним з найважливіших моментів є те, що калькуляція використовується для встановлення цін на окремі вироби.
Об'єктом калькулювання можуть бути окремі види виробів, групи однорідних виробів і окремі замовлення.
На підприємствах з відносно коротким виробничим циклом об'єктом калькуляції виступає готова продукція.
На підприємствах з тривалим виробничим циклом, наприклад у галузі верстатобудування, об'єктами калькуляції виступають деталі, вузли, агрегати.
Калькуляційними одиницями при обчисленні собівартості продукції є в основному натуральні вимірники: штука, кілограм, тонна, метр і т.п. У деяких галузях промисловості для вимірювання обсягів виробництва застосовують умовно-натуральні показники, які використовуються та як калькуляційні одиниці (1000 штук цегли, 100 пар взуття тощо).
На промислових підприємствах, крім продукції основного виробництва, калькулюється також продукція допоміжних виробництв, за винятком випадків, коли її вибирають в невеликих кількостях і повністю споживають всередині підприємства.

5 Методи калькулювання собівартості

У залежності від виду продукції, її складності, типу, характеру технологічного процесу та організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються різні методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, а саме: нормативний, попередільний, попроцессний, позамовний, простий (однопередельного) і змішаний.
Кожен з цих методів відрізняється побудовою аналітичних позицій обліку виробництва, номенклатурою об'єктів калькулювання і прийомами розподілу витрат між окремими видами виробів, а також готовою продукцією і незавершеним виробництвом. У сукупність прийомів входить також оцінка незавершеного виробництва, відходів виробництва та браку продукції.

5.1 Простий (однопередельного) метод

Даний метод калькулювання собівартості продукції застосовується у виробництвах, в яких відсутня незавершене виробництво, або воно незначне. Наприклад, видобуток вугілля, вироблення електроенергії і т.п.
Суть цього методу зводиться до прямого розрахунку, тобто всі витрати на виробництво за статтями калькуляції повинні ділитися на кількість виробленої продукції. Отримана величина і буде собівартістю продукції.

5.2 Позамовний метод

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовується, в основному, в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. До таких виробництв суднобудівне, авіабудівне, видавнича, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити витрати на окреме замовлення або окремої партії продукції, наприклад, витрат на випуск одного окремого номера журналу чи газети у видавництві).
Застосування на підприємстві позамовного методу обліку витрат можливе в тому випадку, якщо процес виробництва продукції відповідає хоча б одній з таких умов:
1) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються відповідно від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;
2) кожний зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технологічним замовленням або просто завданням замовника;
3) випускається відносно мала кількість продукції;
4) виготовлення кожної партії ідентичних зразків готової продукції пов'язано зі значними витратами.
Об'єктом калькулювання при позамовному методі є окремий виробничий замовлення, що відкривається на одне або декілька однорідних виробів (на підприємствах серійного і масового виробництва) або на кожний виріб (на підприємствах з дрібносерійним та індивідуальним характером виробництва), а також на виконання досвідчених, експериментальних, ремонтних та інших робіт.
Для щомісячного визначення фактичної собівартості продукції виробничі замовлення, як правило, мають видаватися на таку кількість одиниць, яку намічається випустити протягом місяця.
При виготовленні великих виробів з тривалим технологічним циклом виробництва виробничі замовлення можуть видаватися не на виріб у цілому, а на окремі агрегати і вузли, що представляють закінчені конструкції.
При позамовному методі обліку витрат на виробництво витрати цехів враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а витрати сировини, матеріалів, палива і енергії - за окремими групами. За виробів, на які не потрібно складання розгорнутих звітних калькуляцій облік витрат може здійснюватися тільки за статтями витрат, без розшифрування матеріалів за групами.
Вся первинна документація складається з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного (позамовного) обліку витрат на виробництво, в якій зазначаються найменування, тип і кількість виробів на замовлення, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці, планова собівартість, ціна та ін
Для визначення собівартості прямі витрати (вартість матеріалів, заробітна плата і т.ін.) враховуються в розрізі кожного замовлення окремо. Вони відображаються на підставі первинних видаткових документів, у яких в обов'язковому порядку вказується номер замовлення (шифр витрат). Непрямі (загальновиробничі) витрати розподіляються між замовленнями пропорційно прийнятому на підприємстві базису розподілу.
Особливість позамовного методу обліку витрат на виробництво полягає в тому, що фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої з цього замовлення продукції (виробів). при здачі продукції (виробів) замовнику або на склад частинами до виконання замовлення в цілому сдаваемая продукція (вироби) оцінюється за нормативною (плановою) або фактичної собівартості однорідних виробів, що випускалися раніше, з урахуванням змін в їх конструкціях, технології та умов виробництва.
Вартість незавершеного виробництва при використанні даного методу калькуляції собівартості визначається підсумовуванням витрат по незакінчених замовленнями.

5.3 Попроцессний метод

Даний метод в основному застосовується у видобувних галузях, енергетичної та хімічної промисловості. Підприємства, на яких застосовуватиметься цей метод, характеризуються масовим виробництвом одного або декількох видів продукції з коротким технологічним процесом і відсутністю незавершеного виробництва.
При застосуванні попроцессного методу об'єктом обліку є процес, який поділяється на стадії (технологічні операції). На даних виробництвах всі витрати, як правило, прямі. При попроцессном методі калькулювання собівартості звичайно ведеться документація обліку витрат за економічними елементами. Витрат розподіляються по технологічних операціях і виявляється фактична собівартість за елементами. Після цього визначається загальна собівартість, і, в разі виробництва декількох видів продукції, проводиться розподіл непрямих витрат між випускаються виробами.
Основою попроцессного методу калькулювання собівартості є правильний вибір складу технологічних операцій і виявлення витрат по цих операціях.
Складність застосування даного методу зумовлена ​​тим, що всі технологічні операції і витрати по них повинні приводитися до єдиного об'єкту калькулювання, яким є продукція одного технологічного процесу (тонна вугілля, метр пройденої виробітку тощо).
Застосування попроцессного методу калькуляції не виключає можливість використання нормативного методу для виявлення витрат за технологічними операціями і процесам.

5.4 Попередільний метод

Даний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах з масовим випуском продукції, де з вихідної сировини (матеріалу) шляхом послідовної обробки виходить готовий продукт (наприклад, в хімічному, текстильному, цегляному, металургійному та інших виробництвах).
Найважливішою особливістю попередільного методу є те, що об'єктом обліку витрат на виробництво є технологічний переділ, при якому витрати, утворюють собівартість продукції, враховуються за окремими закінченим технологічним переділах (фазам, стадіями) і статтями витрат.
Фактична собівартість продукції визначається щомісяця шляхом ділення загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції по переділу. Відповідно до отриманих даних по переділах і складаються калькуляції собівартості продукції (напівфабрикатів). Калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції.
Застосовуються два варіанти попередільного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції: напівфабрикатний і бесполуфабрікатний.
При напівфабрикатної варіанті прямі витрати враховуються по кожному переділу, а всередині переділу - в цілому по виробництву з розподілом між переділами у встановленому на підприємстві порядку. Собівартість визначається по кожному переділу, а за видами продукції всередині переділу - коефіцієнтним методом або способом виключення витрат на супутню продукцію.
При бесполуфабрикатном варіанті калькулюється тільки собівартість готового продукту, яка складається з витрат на сировину (матеріали), витрат на заробітну плату в початковому переділі і витрат на обробку в наступних переділах.

5.5 Нормативний метод

Цей метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим і крупносерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, взуттєвої, швейної, меблевої промисловості та ін.) В основі цього методу лежить систематичний облік змін і відхилень від встановлених норм витрат на одиницю продукції з причин і винуватців цих відхилень. Облік організовується таким чином, що всі поточні витрати поділяються на витрати за нормативом та відхилення від нормативів. Виявлені відхилення дозволяють оперативно управляти собівартістю продукції і своєчасно виявляти причини цих відхилень.
Складання калькуляції нормативної собівартості починається з калькулювання собівартості окремих деталей і вузлів. По кожній деталі складається спеціальна карта, в якій зазначаються найменування, код, маршрут, наводяться дані за нормативами витрат матеріалів, перераховуються всі технологічні операції, норми часу і заробітної плати. У додаткових колонках даної карти вносяться зміни у встановлені нормативи при надходженні відповідної інформації. На підставі карт деталей створюються карти нормативних калькуляцій на вузли. У ці карти переносяться підсумкові дані з карт по деталях. Таким чином, карта нормативної калькуляції на виріб буде складатися з набору карт по вузлах з наборами карт по деталях, які входять у вузол.
Іноді замість нормативних карт по деталях і вузлах складають відомості нормативних витрат по цехах, за підсумковими даними яких визначається нормативна собівартість.
При цьому методі калькулювання собівартості всі невідповідності фактичних витрат встановленим нормативам за будь-якої статті витрат вважається відхиленням від нормативу і підлягає детальному розглядається з метою встановлення причин виникнення даного відхилення.
Для обчислення фактичної собівартості продукції до нормативної собівартості необхідно додавати або віднімати з неї виявлені у звітному періоді відхилення від норм і зміни норм.
Цей метод дозволяє організувати оперативний контроль за собівартістю продукції і в кінцевому підсумку за формуванням фінансового результату діяльності підприємства за звітний період.

5.6 Змішаний метод

Змішаний метод являє собою поєднання різних елементів методів обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
Даний метод застосовується, в основному, в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, в яких готова продукція має як багато спільних, так і індивідуальних характеристик, наприклад, при випуску на одній технологічній лінії одночасно декількох марок телевізорів, комп'ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво яких-небудь окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести використовуючи позамовний метод калькулювання собівартості, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де, умовно, з сировини виходить певний готовий продукт - попередільний.
Правильний вибір методів обліку витрат і калькуляції собівартості визначається в першу чергу особливостями технологічних процесів, які використовуються при виробництві продукції, а також залежить від системи управління та організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

6 Узагальнення витрат на виробництво

Вихідною інформацією для узагальнення виробничих витрат служать одержані в результаті обробки первинної документації розроблювальні таблиці розподілу витрат матеріалів і заробітної плати, відомості обліку витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих витрат, розрахунки амортизації основних засобів та ін
Дані аналітичного обліку необхідні для контролю, планування і управління процесом виробництва. За рахунком 23 "Виробництво" аналітичний облік ведеться по кожному замовленню, видами робіт, видами продукції в розрізі цехів і калькуляційних статей згідно із застосовуваним методом калькуляції собівартості. Аналітичний облік по рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" ведеться в відомості № 12, яка щомісяця відкривається по кожному цеху. У цій відомості також ведеться синтетичний облік за дебетом рахунків 23 "Виробництво", 24 "Брак у виробництві". Відомість № 12 має вигляд шахової таблиці, що дозволяє на підставі розроблювальних таблиць робити запис відразу за двома кореспондуючих рахунках.
Перевагою відомості № 12 є наявність показників "Підсумок за місяць", "За кошторисом за місяць", "Фактично з початку року", "За кошторисом за квартал (рік)" по рахунку 91.
Після відображення всіх витрат по цехах, у відомостях № 12 підводяться і балансуються підсумки. Потім підсумовуються підсумки всіх цехових відомостей № 12. Підсумкові дані заносяться в зведену відомість у таблицю з назвою "всього по кореспондуючих рахунках". Якщо підсумкові дані не містять помилок і всі розрахунки в цій відомості були зроблені вірно, то сума підсумків по горизонталі буде балансувати із сумою підсумків по вертикалі. Вивірені дані є підставою для запису в Журнал-ордер № 10. Після цього необхідно визначити витрати і результати виробничої діяльності підприємства в цілому, для цього витрати на виробництво, враховані у відомостях № 12 і у відомостях № 15 узагальнюються за економічними елементами і статтями витрат, а також визначається кредитовий оборот за рахунками витрат на виробництво, що є підставою для запису в Головну книгу.
Журнал-ордер № 10 побудований за шаховим ознакою: кредитуються рахунки розташовані по вертикалі, а дебетуемого (система рахунків витрат на виробництво) - по горизонталі.
Записи в Журнал-ордер № 10 заносяться в наступному порядку:
1. Підсумки зведення по цехах основного і допоміжного виробництв, включаючи дані за рахунком 24 "Брак у виробництві", які записуються першій частині Журналу-ордера № 10.
2. Дані відомості № 12 підраховані по горизонталі (за дебетом рахунків) показують витрати цехів і відображаються як витрати за напрямами. Підсумки відомості № 12 підраховані по вертикалі (по кредиту рахунків) відображаються як витрати за елементами. При цьому підсумок за дебетом рахунка 91 "Загальновиробничі витрати" повинен сходитися з кредитовим підсумком за цим рахунком, так як даний рахунок не може мати залишків.
3. Після запису і вивірки в Журналі-ордері № 10 даних з відомостей проводиться підрахунок підсумків по вертикалі і горизонталі, вертикальні підсумки записуються в рядках "Всього витрат за економічними елементами" і "Всього комплексних витрат".
4. Проводиться перевірка правильності розподілу сум внутрішнього обороту.
Дані Журналу-ордера № 10 служать основою для розрахунку витрат на виробництво за економічними елементами та розрахунку собівартості готової продукції.
Підсумок витрат на виробництво по кореспондуючих рахунках переносять з Журналу-ордера № 10 в Журнал-ордер № 10 / 1 в рядок "За Журналу-ордеру № 10". Журнал-ордер № 10 / 1 є продовженням Журналу-ордера № 10, в ньому відображаються обороти за кредитом тих же рахунків, що і в Журналі-ордері № 10, але в кореспонденції з дебетом невиробничих рахунків. Підсумки підсумовують, підраховують загальну суму оборотів по кредиту рахунків для запису в Головну книгу.
При розрахунку витрат на виробництво за економічними елементами кошторис витрат на виробництво складається без внутрішнього і внутрішньозаводського обороту. Отже, для порівнянності облікових даних з кошторисом необхідно із загального обороту виключити внутрішній і внутрішньозаводський оборот. Внутрішній оборот виключається в Журналі-ордері № 10 шляхом загального розрахунку за рядком "Комплексні витрати", в цьому рядку записуються суми відображають повторне списання на виробничі рахунки раніше відображених елементів витрат на виробництво. Внутрішньозаводський оборот - це оборот ресурсів усередині підприємства, він виключається з витрат виробництва таким чином: спочатку з матеріальних витрат виключають витрати і остаточний шлюб; потім з витрат по сировині і матеріалам виключають заробітну плату, нараховану із заготівлі матеріалів. Цю суму додають до заробітної плати. З графи "Інші витрати" виключають, але додають до заробітної плати премії, нараховані робітникам по фонду оплати праці. Потім по інструментах і іншим МШП власного виробітку визначають суму зносу і виключають їх із загальної суми витрат.
Після виключення і додавання всіх відповідних сум одержують суму витрат за елементами без внутрішньозаводського обороту. Ці дані використовують для контролю виконання кошторису і складання звітності.
Для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), формування фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (виконання робіт, наданням послуг) планом рахунків передбачено синтетичний рахунок 23 "Виробництво", по якому можуть відкриватися субрахунки за видами продукції, що випускається, цехах, замовленнями, а також субрахунки для допоміжного виробництва.
За дебетом рахунка 23 збираються всі витрати пов'язані з виготовлення продукції (прямі витрати та розподілені загальновиробничі витрати).
Згідно з даними про випуск продукції та наявності незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду визначається фактична виробнича собівартість готової, яка при вступі готової продукції з виробництва на склад відображається за кредитом рахунку 23 "Виробництво" і дебету рахунку 26 "Готова продукція".
При реалізації готової продукції її виробнича собівартість списується з кредиту рахунку 26 "Готова продукція" в дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації". У дебет рахунку 90 з кредиту рахунку 91 також списуються нерозподілені загальновиробничі витрати.
Вся сума витрат, зібрана за дебетом рахунка 90 "Собівартість реалізації" списується з кредиту цього рахунку в дебет рахунку 79 "Фінансові результати", за яким наприкінці звітного періоду визначається результат діяльності підприємства: прибуток або збиток (Див. додаток № 1).

Висновок

Наприкінці даної роботи хотілося б виділити ряд найбільш суттєвих відмінностей з обліку витрат і собівартості продукції відповідно до П (С) БО № 16 і раніше існуючої методикою їх обліку.
Як бачимо, П (С) БО 16 фактично замінило всі типові положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції і т. д., які раніше діяли в Україні.
Відтепер згідно з пунктом 11 П (С) БО 16 перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством. Самостійно підприємством буде визначатися також перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат (п. 16 П (С) БО 16).
Якщо раніше до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включалися загальногосподарські витрати (рахунок 26 за старим Планом рахунків), то новим стандартом передбачений інший порядок визначення складу такої собівартості. Але загальновиробничі витрати (рахунок 25 за старим Планом рахунків) як і раніше включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Тобто П (С) БО 16 чітко розмежовані витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг) і витрати, що супроводжують цьому виробництву.
Собівартість реалізованих товарів, на відміну від собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), визначається відповідно до вимог П (С) БО 9 "Запаси" (п. 10 П (С) БО 16).
Визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) відрізняється від визначення собівартості реалізованих товарів. Але є витрати, які визначаються в такому ж порядку як для реалізованої продукції (робіт, послуг), так і для реалізованих товарів. Це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (п. 17 П (С) БО 16).

13 "Знос необоротних активів",
20 "Виробничі запаси",
22 "МШП",
66 "Розрахунки з оплати праці",
65 "Розрахунки по страхуванню" ...
8-й клас
"Витрати по
елементами "
91
"Загальновиробничі витрати"
641
"Розрахунки за податками"
23
"Виробництво"
1
2
90
"Собівартість реалізації"
79
"Фінансові результати"
11
3
4
5
10
6
7
70
"Доходи від реалізації"
8
9
12
92
"Адміністративні витрати"
93
"Витрати на збут"
36
"Розрахунки з покупцями і замовниками"
14
15
13
17
18
26
"Готова продукція"
16
441
"Прибуток нерозподілений"
442
"Непокритий збиток"
19
20

Додаток 1 - Загальна схема обліку витрат

1, 2 - витрати, безпосередньо пов'язані на виробництво продукції, з відображенням їх за відповідними економічними елементами; 3, 4 - загальновиробничі витрати, що підлягають розподілу, з відображенням їх за відповідними економічними елементами; 5, 6 - адміністративні витрати, з відображенням їх за економічними елементам; 7, 8 - витрати на збут, з відображенням їх за економічними елементами; 9 - списання розподілених загальновиробничих витрат на витрати виробництва; 10 - нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення; 11 - списуються витрати по виробленої готової продукції; 12 - відображається собівартість реалізованої продукції; 13 - списується собівартість реалізованої продукції на фінансові результати; 14 - списуються адміністративні витрати в періоді їх виникнення на фінансові результати; 15 - списуються витрати на збут у періоді їх виникнення на фінансові результати ; 16 - відображається дохід від реалізації на суму рахунку, який виставлений покупцю за реалізовану продукцію; 17 - виключається з доходу від реалізації сума ПДВ і відображається як податкове зобов'язання; 18 - чистий дохід від реалізації (без ПДВ) списується на фінансові результати; 19, 20 - визначається фінансовий результат прибуток (19) або збиток (20).

Додаток 2 - Приклад розрахунку розподілу загальновиробничих витрат


п / п
Найменування показника
Всього
На одиницю бази
розподілу
(1 машино-година)
Включення загальновиробничих витрат до
Витрат на виробництво реалізованої продукції, робіт, послуг
(Рахунок 23 "Виробництво"), грн.
Собівартості реалізованої продукції, робіт, послуг (Рахунок 90 "Собівартість реалізації"), грн.
1
2
3
4
5
6
1.
База розподілу за нормальною потужністю, машино-години
10000
Ч
Ч
Ч
2.
3.
Загальновиробничі витрати за нормальною потужністю, грн.
з них:
змінні (ст.2 гр.3: ст.1 гр.3 = ст.2 гр.4)
постійні (ст.3 гр.3: ст.1 гр.3 = ст.3 гр.4)
70000

50000
20000
5
2
Ч
Ч
Ч
Ч
4.
5.
База розподілу за фактичною потужністю, машино-години
1-й звітний період
2-й звітний період
8000
10500
Ч
Ч
Ч
Ч
Ч
Ч
6.

7.
8.
9.
10.
Фактичні загальновиробничі витрати, грн.:
1-й звітний період
з них:
змінні (ст.2 гр.4 Ч ст.4 гр.3)
постійні - усього (ст.6 гр.3 - ст.7 гр.3)
постійні розподілені (ст.4 гр.3 Ч ст.3 гр.4)
постійні нерозподілені (ст.8 гр.3 - ст.9 гр.3)
60000

40000
20000
16000
4000
Ч
Ч
Ч
Ч
40000
Ч
16000
Ч
Ч
Ч
Ч
4000
11.

12.
13.


14.
15.
Фактичні загальновиробничі витрати, грн.:
1-й звітний період
з них:
змінні (ст.2 гр.4 Ч ст.5 гр.3)
постійні - усього (ст.11 гр.3 - ст.12 гр.3)
постійні розподілені, але не більше величини фактичних постійних загальновиробничих витрат (ст.5 гр.3 Ч ст.3 гр.4)
постійні нерозподілені (ст.13 гр.3 - ст.14 гр.3)
72500

525000
20000


20000
0
Ч
Ч


Ч

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Бухгалтерія | Звіт з практики | 216.7кб. | скачати

Схожі роботи:
Облік собівартості продукції рослинництва
Облік собівартості продукції на підприємстві
Облік собівартості продукції промислового підприємства
Облік витрат і калькулювання собівартості продукції в нафтопере
Облік витрат на виробництво і аналіз собівартості продукції
Облік витрат і калькулювання собівартості продукції в аграрнопро
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції
Облік витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжне
Облік непрямих витрат та калькулювання собівартості продукції
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru