додати матеріал


Облік на підприємстві

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

1. Облік випуску готової продукції

Облік готової продукції за фактичною собівартістю

Відповідно до ПБО 5 / 01 готова продукція виробничої організації являє собою матеріально-виробничі запаси (МПЗ), призначені для продажу. Пунктом 5 цього ПБО встановлено, що МПЗ приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Якщо організація самостійно виготовляє МПЗ, то фактична собівартість розраховується виходячи з усіх фактичних витрат, пов'язаних з їх виготовленням (п. 7 ПБУ 5 / 01). Облік і формування витрат на виробництво організація здійснює у порядку, встановленому для визначення собівартості відповідних видів продукції.

Таким чином, фактична собівартість готової продукції являє собою вартісну оцінку використаних у процесі її виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів і т.д.

У бухгалтерському обліку готову продукцію можна враховувати як за фактичною виробничою собівартістю, так і за нормативною (плановою) собівартістю. Порядок відображення готової продукції на рахунках бухгалтерського обліку залежить від обраного виробничої організацією способу.

Якщо організація-виробник приймає рішення враховувати готову продукцію за фактичною собівартістю, то в цьому випадку використовується тільки рахунок 43 «Готова продукція».

При обліку готової продукції за фактичною собівартістю надходження останньої на склад відображається наступним бухгалтерським записом:

Дт 43 Кт 20 - прийнята до обліку готова продукція.

Незважаючи на те що відображати готову продукцію за фактичною собівартістю в бухгалтерському обліку простіше (використовується один рахунок), організації нечасто використовують даний спосіб. Фактична собівартість виготовленої продукції може бути сформована тільки в кінці звітного місяця, коли будуть визначені всі витрати на виробництво продукції, як прямі, так і непрямі. Тому при використанні цього методу практично неможливо визначити собівартість продукції в міру її випуску та передачі на склад готової продукції, що створює додаткові незручності, у випадку якщо продукція, виготовлена ​​протягом місяця, реалізується в цьому ж періоді.

При цьому способі обліку собівартість, за якою прийнята до обліку продукція одного й того ж виду, виготовлена ​​в різний час, може бути різною. У зв'язку з цим при реалізації та іншому вибутті готової продукції вона повинна списуватися одним з таких способів:

- За собівартістю одиниці;

- По середній собівартості;

- За методом ФІФО;

- За методом ЛІФО.

Порядок списання готової продукції з використанням перерахованих методів аналогічний списанню МПЗ у виробництво.

Передача готової продукції на склад виробничої організації оформляється приймально-здавальної накладної, в якій вказується номер цеху, який випустив продукцію, і номер складу, що отримав її. Крім того, вказаний документ в обов'язковому порядку містить найменування виробів, номенклатурний номер, кількість виробів, переданих на склад, облікову ціну продукції і загальну суму.

Приймально-здавальна накладна підписується начальником цеху - здавальника, комірником та відділом технічного контролю.

На форму і зміст приймально-здавальних накладних, порядок їх оформлення впливає складність продукції, її комплектування і періодичність здачі на склад.

Облік готової продукції за нормативною (плановою) собівартістю

Виробничі організації масового і серійного виробництва, як правило, використовують нормативний метод обліку готової продукції, так як саме його використання дозволяє правильно відобразити в обліку реалізацію продукції і її фактичну собівартість (яка визначається тільки в кінці місяця).

Якщо облік готової продукції здійснюється за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, то в організації встановлюються облікові ціни на продукцію, які зберігаються постійними протягом досить довгого часу і за якими протягом місяця продукція приймається до обліку на склад і списується зі складу при її продажу або іншому вибутті.

У кінці місяця, коли сформовано всі витрати і визначена величина незавершеного виробництва (НЗВ), визначається різниця між плановою та фактичною собівартістю. Вести облік цих відхилень можна двома способами - із застосуванням і без застосування рахунку 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)».

Якщо рахунок 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» не використовується, то під час вступу готової продукції на склад протягом місяця робиться запис:

- Дт 43 Кт 20 - прийнята до обліку готова продукція на склад (в планово-облікових цінах).

При реалізації продукції протягом місяця списання її собівартості відбивається таким записом:

- Дт 90-2 Кт 43 - списано собівартість реалізованої продукції (у планово-облікових цінах).

У кінці місяця визначається фактична собівартість продукції, і сума відхилень фактичної собівартості від планової відбивається на тих самих рахунках, а саме додатковими бухгалтерськими записами - якщо фактична собівартість перевищує планову або сторнировочной - якщо фактична собівартість виявилася менше плановою. При цьому робиться коригування собівартості прийнятої до обліку продукції - на всю суму відхилення і собівартості реалізованої продукції - в частці, що припадає на реалізовану продукцію.

У тих випадках, коли є залишки готової продукції на початок і кінець місяця, для правильного відображення і розподілу відхилень доцільно застосовувати метод розрахунку, принцип якого вказаний у п. 206 Методичних вказівок по бухгалтерському обліку МПЗ, згідно з яким, якщо облік готової продукції ведеться за нормативною собівартістю або за договірними цінами, різниця між фактичною собівартістю та вартістю готової продукції за обліковими цінами враховується на рахунку «Готова продукція» за окремим субрахунком «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від облікової вартості». Відхилення на цьому субрахунку враховуються в розрізі номенклатури або окремих груп готової продукції або з організації в цілому. Перевищення фактичної собівартості над облікової вартістю відображається за дебетом субрахунка зазначеного і кредитом рахунків обліку витрат. Якщо фактична собівартість нижче облікової вартості, то різниця відображається сторнировочной записом.

Списання готової продукції (при відвантаженні, відпустці тощо) може проводитися за обліковою вартістю. Одночасно на рахунки обліку продажів списуються відхилення, пов'язані з проданої готової продукції (визначається пропорційно її облікової вартості). Відхилення, пов'язані з залишками готової продукції, залишаються на рахунку «Готова продукція» (субрахунку «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від облікової вартості»).

Незалежно від методу визначення облікових цін, загальна вартість готової продукції (облікова вартість плюс відхилення) повинна дорівнювати фактичної виробничої собівартості цієї продукції.

Для зручності і наочності виявлення відхилень фактичної собівартості від планової організація може використовувати рахунок 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)». У цьому випадку за дебетом рахунка 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» враховується фактична виробнича собівартість продукції в кореспонденції з рахунками обліку витрат на виробництво. За кредитом рахунку 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)" відображається планова собівартість готової продукції, яка списується в дебет рахунку 43 «Готова продукція».

У кінці місяця, коли фактична собівартість продукції повністю сформована, зіставленням дебетового і кредитового оборотів рахунку 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» визначається сума відхилень фактичної собівартості від планової.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку передбачено наступний порядок списання сум відхилень:

- Якщо кредитовий оборот по рахунку 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» більше дебетового, тобто фактична собівартість менше планової та виявлена ​​економія, то на суму відхилення робиться бухгалтерська запис, зроблений методом «червоне сторно»:

Дт 90 «Продажі», субрахунок «Собівартість продажів», Кт 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)»;

- Якщо дебетовий оборот по рахунку 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» більше кредитового, тобто фактична собівартість перевищує планову (перевитрата), на суму відхилення робиться звичайна бухгалтерська запис:

Дт 90 «Продажі», субрахунок «Собівартість продажів», Кт 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)».

Таким чином, рахунок 40 «Випуск продукції (робіт, послуг)» щомісяця закривається, і сальдо за цим рахунком відсутня.

Слід звернути увагу, що суми відхилень списуються на рахунок 90 «Продажі» в повному обсязі незалежно від обсягу реалізації продукції і таким чином збільшують або зменшують собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді.

Залишок готової продукції на складі в цьому випадку враховується за плановою собівартістю.

2. Предмет бухгалтерського обліку та його об'єкти

Бухгалтерський облік, як і будь-яка інша економічна наука, має свої предмет, об'єкти, суб'єкти і метод (методологія). Наукове дослідження бухгалтерського обліку - це процес цілеспрямованого вивчення об'єкта з використанням наукових методів. Об'єкт - це те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника, а предмет - саме те, що вивчається і досліджується. Об'єкт і предмет як основні наукові категорії пов'язані між собою як ціле і частина, безліч і її одиниця, система і її елемент, поняття, явище і його властивість чи ознака т.д.

Предмет бухгалтерського обліку в широкому сенсі - все, що пов'язано з отриманням необхідної інформації про суб'єкта господарювання, його господарську діяльність та ресурси. У вузькому сенсі, предметом обліку є сукупність процедур, пов'язаних з виявленням, вимірюванням, реєстрацією, накопиченням, узагальненням, зберіганням і передачею інформації про господарську діяльність користувачам для прийняття рішень. Таке визначення предмета відповідає сутності бухгалтерського обліку, задеклароване і законодавчо закріплене та відображає технологічний процес інформаційного забезпечення, метою якого є надання користувачам правдивої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства.

У вітчизняній економічній літературі трактування предмета бухгалтерського обліку різне. Таке розмаїття викликано тим, що господарську діяльність підприємства, його ресурси, факти, дії і події, що відбуваються в його межах, вивчають і досліджують представники різних наук, зокрема економісти, юристи, управлінці, статистики, фінансисти, але кожен зі свого боку. Бухгалтерський облік і фахівці, які його здійснюють, забезпечують важливий процес отримання достовірних даних і складання звітності для потреб управління, є, безперечно, і предметом цієї науки.

Суб'єкт бухгалтерського обліку - це суб'єкт господарювання в особі підприємства, організації, установи, особи і т.д. Варто зазначити, що предмет і об'єкти обліку обмежуються рамками суб'єкта господарювання, бухгалтерський облік є локальним процесом продукування інформації про об'єкти обліку, її використання в управлінні підприємством.

Отже, вивчення того, як здійснюється бухгалтерський облік як процес послідовного отримання і використання інформації на підприємствами для потреб управління, розкриває зміст бухгалтерського обліку, його предмет, а вивчення питань ведення обліку, способів і прийомів його здійснення розкриває його метод. Методологія бухгалтерського обліку включає сукупність як загальнонаукових, так і спеціальних, притаманних лише цій науці методів, що застосовуються для здійснення процедури обліку і розкриваються в окремих методиках.

Суб'єкт господарювання, як правило, наділений засобами, майном, здійснює господарську діяльність, спрямовану на отримання фінансового результату і зобов'язаний відповідно до чинного законодавства вести бухгалтерський облік і складати звітність. Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його походження і його рух в процесі відтворення.

Об'єктом обліку є також факти, дії і події господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів, процеси придбання засобів виробництва продукції та її збуту, розрахункові відносини підприємства з юридичними і фізичними особами, фінансовий стан і результати діяльності підприємства.

Об'єкти, які обліковуються за економічним змістом і призначенням можна об'єднати в три групи:

1. господарські засоби (майно).

2. джерела господарських засобів.

3. господарські процеси.

Для поглибленого вивчення об'єктів бухгалтерського обліку, якими є господарські засоби підприємства використовують угруповання господарських засобів за двома ознаками:

за складом і розміщенням.

за джерелами утворення (формування).

Майно підприємства - це основні і оборотні кошти, що належать підприємству, розмір яких відображаються в бухгалтерському балансі. Оскільки майно відображають в активі балансу, то прийнято майно називати активами.

Активи (від лат Activus - діяльний, активний) - це ресурси, отримані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Вони поділяються за багатьма класифікаційними ознаками, серед яких, з точки зору бухгалтерського обліку, основними є наступні:

за формами функціонування.

за характером участі в процесі обороту.

за ступенем ліквідності.

За формами функціонування господарські активи діляться на такі групи: матеріальні, нематеріальні, фінансові активи.

Матеріальні активи - це кошти підприємства, що мають матеріально-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства включають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Основні засоби - це сукупність засобів праці, які функціонують у незмінній натурально-речовій формі протягом періоду, більшого, ніж один рік з дати введення в експлуатацію. Вартість основних засобів зменшується поступово з їх фізичним і моральним зносом. До основних засобів належать: земля, будівлі, споруди, машини, інструменти, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а вартісної межа підприємство встановлює самостійно.

Незавершене будівництво - це вартість недобудованих об'єктів, споруд, будівництво яких здійснюють для власних потреб підприємства.

Запаси - це активи, які утримують з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, управління підприємством або перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносяться: виробничі запаси, тварин на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готову продукцію, товари.

Нематеріальні активи - це об'єкти довгострокового вкладення (більше року), що мають вартісну оцінку, але не є речовими цінностями (права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, об'єкти промислової власності, авторські права, гудвіл тощо). Нематеріальні активи, як і основні засоби переносять свою вартість на витрати виробництва протягом терміну їх функціонування шляхом нарахування амортизації за встановленими нормами.

Фінансові активи - це група господарських засобів підприємства у формі готівкових коштів та інших фінансових інструментів, що належать підприємству. До цієї групи належать готівкові кошти в національній та іноземній валютах, фінансові інвестиції підприємства в цінні папери та статутні капітали інших підприємств, дебіторська заборгованість різних фізичних і юридичних осіб перед конкретним підприємством за відвантажену їм продукцію, товари чи надані послуги. Фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість можуть бути довгостроковими (з терміном повернення понад рік) і поточними (з терміном повернення до року). Фізичних і юридичних осіб, що мають заборгованість перед цим підприємством, називають його дебіторами.

За характером участі в процесі обороту господарські засоби (активи) ділять на необоротні та оборотні активи.

Необоротні активи - це сукупність майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. Як правило, до них відносяться кошти тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До необоротних господарських засобів підприємства належать: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи - це сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу, якщо він менше року, тому всю свою вартість одразу переносять на виготовлену з них продукцію.

Як правило, до них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі і на рахунках в банку.

За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяють на абсолютно ліквідні, ліквідні і малоліквідні.

Ліквідність активів підприємства - це ступінь можливості конвертування їх у грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Розрізняють ступінь ліквідності за строками: якщо конкретний актив підприємства може вступити в грошовій формі протягом місяця, то такий актив високоліквідний або абсолютно ліквідний, протягом 2-3 місяців - ліквідний, протягом 3-6 місяців - малоліквідний.

До абсолютно ліквідних активів належать кошти та їх еквіваленти, в тому числі грошові кошти в національній та іноземній валютах в банках і касі, цінні папери і т.д.

До ліквідних активів належать поточні фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, виробничі запаси, готова продукція, товари.

До мало ліквідних активів відносяться основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів.

Поняття ліквідності активів широко використовують при оцінці фінансового стану підприємства і фінансовому аналізі. Форма балансу підприємств в Україну, де відображаються активи, побудована за ступенем зростання ліквідності.

Розглянуто класифікацію активів підприємства за різними ознаками характеризує передусім їх склад, структуру, а також їх розміщення, тобто вказує на те, куди і в які вкладені. Всебічна інформація про активи, представлені в класифікації, є важливим об'єктом бухгалтерського обліку і економічного аналізу, оскільки показує, куди і в що були вкладені кошти підприємства.

Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок як власних, так і залучених коштів, або, як прийнято говорити, джерел. Тому господарські засоби підприємства за джерелами їх формування і цільовим призначенням класифікують на:

джерела власних коштів.

джерела залучених коштів.

До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на момент реєстрації підприємства), додаткового і резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна-то є чистими активами, які обчислюються як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів.

У практиці бухгалтерського обліку до власних джерел відносять власний капітал та забезпечення.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.

Статутний капітал формується за рахунок сукупності внесків засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватися тільки за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Аналогічно формується і пайовий капітал, наприклад у кооперативах.

Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих витрат, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов'язань, збитків і т.д.

Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, дооцінки активів, безоплатно отриманого майна і тп

Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.

Прибуток підприємства є безпосереднім джерелом поповнення господарських засобів і відповідних резервів.

У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, але й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання.

До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. До таких джерел відносяться: кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) і мають форму зобов'язань.

Кредити - це позики в грошовій або товарній формах на умовах повернення, які надають банки та інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяються на довгострокові (більше року) і короткострокові (до року).

При кредитуванні підприємств банки дотримуються таких принципів: забезпеченість та цільовий характер кредиту, повернення, терміновість і оплатність кредиту.

Зобов'язання за облігаціями - це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими і короткостроковими.

Кредиторська заборгованість - це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Кредиторську заборгованість в межах нормативних термінів оплати рахунків або зобов'язань вважають нормальним, а в разі порушення термінів платежів - простроченою.

Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами.

У балансі підприємства джерела залучених коштів називають зобов'язаннями. Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал і зобов'язання відображаються в балансі з правої сторони і називають пасивами.

У процесі господарської діяльності господарські засоби перебувають у постійному русі, здійснюють постійний кругообіг, змінюючи при цьому форму і вартість, тобто проходять операційний цикл. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Основними стадіями кругообігу господарських засобів є такі процеси: постачання (купівлі), виробництва (витрачання / зберігання), реалізації (продажу).

Самі господарські процеси в узагальненому вигляді - це взаємодія трьох складових: засобів праці (будівлі, верстати, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила).

Господарський процес як частина кругообігу господарських засобів складається з первинних елементів - господарських операцій. Під терміном господарська операція розуміють дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів, зобов'язань і власному капіталі підприємства. Більшість господарських операцій є наслідком вольових дій юридичних та фізичних осіб, які укладають угоди, здійснюють технологічні операції.

Разом з тим господарські операції можуть мати місце в результаті певних подій, скажімо явищ реальної дійсності, які трапляються незалежно від волі людини (стихійне лихо, моральний знос, інфляційний вплив тощо).

Кожна господарська операція має певні ознаки, що характеризують її сутність.

Ознакою господарської операції є те, що якісно відрізняє її від інших операцій і разом з тим дає можливість групувати однорідні господарські операції, наприклад, операції з реалізації продукції можуть відрізнятися в залежності від умов поставок і покупців. Показники господарської операції забезпечують кількісну характеристику операції з допомогою відповідних вимірників (натуральних, трудових, грошових).

Отже, господарські операції в сукупності складають господарські процеси, які в цілому формують кругооборот засобів (капіталу).

Процес постачання (купівлі) - стадія кругообігу, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. При цьому об'єктами обліку тут є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.

Г - початкова (стартова) сума капіталу в грошовій формі на початок господарської діяльності підприємства. вартість закуплених (придбаних) засобів праці (Зп), предметів праці (Пп) і авансованого капіталу на робочу силу (РС) у формі виплати заробітної плати персоналу підприємства. По-виробництво, де відбувається взаємопов'язане використання факторів виробництва, результатом якого є готовий продукт. Т1 - готовий продукт, вартість якого перевищує поточні витрати на величину новоствореної вартості у формі додаткового продукту. Г1 - приріст раніше авансованої вартості у формі прибутку від реалізації продукції.

Процес виробництва - стадія кругообігу, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Виготовлений продукт доставляють до споживача. Тут об'єктами обліку є витрати (засоби праці в розмірі зношеної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівартість продукції, наявність та рух готової продукції.

Процес реалізації - стадія кругообігу, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набуває в грошовій формі, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообігу капіталу. У процесі реалізації об'єктами обліку є витрати, пов'язані з відвантаженням і реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу і прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов'язаннями з податковими та іншими органами.

Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об'єктами бухгалтерського обліку.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Бухгалтерія | Контрольна робота
75.9кб. | скачати


Схожі роботи:
Фінансовий облік на підприємстві
Фінансовий облік на підприємстві 2
Бухгалтерський облік на підприємстві 5
Фінансовий облік на підприємстві
Бухгалтерський облік на підприємстві 4
Податковий облік на підприємстві
Управлінський облік на підприємстві
Бухгалтерський облік на підприємстві 3
Облік документів на підприємстві
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru