Місце і роль держави в політичній системі суспільства

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Зміст

Введення. 3
1. Поняття, характеристика основних елементів політичної системи суспільства 4
2. Місце і роль держави в політичній системі суспільства. 7
Висновок. 14
Список використаної літератури .. 16


Введення

Для глибокого і всебічного розуміння держави і права важливо їх розглядати не тільки самих по собі, а й у контексті інших більш широких і більш ємних явищ. Одним з таких явищ є політична система суспільства.
Що вона представляє? З яких частин складається? Яке місце в ній займають і яку роль відіграють держава і право?
Ці та їм подібні питання здавна привертали увагу вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів, філософів, істориків, економістів. І це не випадково.
Бо від того, як вони розуміються, у величезній мірі залежить успіх у вирішенні всіх інших, пов'язаних з ними питань і проблем.
Таких, наприклад, як проблеми «живучості» політичних систем, їх здатності вирішувати завдання, які постають перед сучасним суспільством, питання ефективності держави та політичної системи та ін
Політичні системи розуміються як сукупність державних, партійних і громадських органів та організацій, що беруть участь у політичному житті тієї чи іншої країни.
Отже, мета курсової роботи - визначити державу як стрижневий елемент політичної системи.
Для цього поставлені такі завдання (основні питання, що підлягають розробці (дослідженню)): вивчити поняття, характеристику основних елементів політичної системи суспільства; окреслити місце і роль держави в політичній системі суспільства.
.

1. Поняття, характеристика основних елементів політичної системи суспільства

У залежності від ступеня участі в політичному житті органи та організації - елементи політичної системи в науковій літературі поділяються на такі групи:
Власне-політичні. До їх числа відносяться держава, всі політичні партії, окремі громадські організації.
У чому їх особливість? Які їх ознаки?
Характерною ознакою цих організацій є їх прямий зв'язок з політикою, їх активний вплив на політику.
Безпосередньою метою їх створення та функціонування виступає політична мета.
Вона полягає у формуванні та здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики на різних етапах розвитку суспільства, в політичному та ідеологічному впливі (вихованні) на різні шари і класи, що існують у суспільстві, у проведенні політичних інтересів панівних кіл і почасти всього суспільства в життя.
Невласне-політичні об'єднання.
До них відносяться такі організації, які виникають і розвиваються не в силу безпосередньо політичних, а в силу економічних і інших причин.
Це - профспілкові, кооперативні та інші організації. Прямий метою їх створення та функціонування, на відміну від власне-політичних об'єднань, ніколи не виступає політична мета.
Свою діяльність дані інститути здійснюють не в політичній, а у виробничій, соціально-побутової, культурної та інших сферах життя. Вони не ставлять перед собою безпосередніх завдань активного впливу в політичних цілях на державну владу.
Політична діяльність цих організацій не складає основу їх функціонування. Вона не має для них вирішального значення.
Це не означає, зрозуміло, приниження ролі і значення невласне-політичних об'єднань у політичній системі суспільства, тому що мова йде лише про відсутність домінуючого політичного аспекту в їх діяльності, а не в запереченні його як такого взагалі.
Наступну групу складають організації, що мають у своєму змісті лише незначний політичний аспект.
Вони виникають і функціонують не основі особистих нахилів та інтересів того чи іншого прошарку людей до заняття певною діяльністю.
До їх числа слід віднести об'єднання типу нумізматів, філателістів, авто-і мотолюбителів, туристів та ін
Політичний відтінок у своїй діяльності вони набувають лише як об'єкти впливу на них з боку державних та інших політичних за своїм характером органів та організацій, але аж ніяк не як суб'єкти, носії політичної влади та відповідних політичних відносин.
Вирішальна роль серед всіх вищеназваних об'єднань - складових частин політичної системи суспільства - завжди відігравало і продовжує відігравати держава.
Будучи оснащеним спеціальним апаратом примусу і придушення з відповідними «речовими придатками» [1] у вигляді в'язниць і інших примусових установ, держава виступає як головна сила в руках будь-якої панівного класу або шару, як найважливіший засіб здійснення його політичної влади.
У структурі політичної системи суспільства держава є об'єктивно необхідним її складовим елементом на протязі всієї історії розвитку суспільства, а, отже, і його самого.
У той же час, як всі інші ланки - політичні партії та різні громадські організації, що мають політичний характер, можуть з'являтися на певних етапах розвитку політичної системи суспільства і, виконавши покладені на них завдання, зникати.
У різних сферах життя суспільства і економіки держава виступає як власне-політична організація, як суто політичний інститут.
Однак, відносячи державу до числа власне-політичних об'єднань, не слід абсолютизувати його політичний характер і розглядати його як «чисто» політичний інститут.
Справа в тому, що у багатогранній діяльності держави, так само як і його різних органів, є не тільки «чисто» політичні, а й неполітичні аспекти.
Наприклад, «чисто» організаційні, фінансові, організаційно-технічні (пов'язані з розробкою і встановленням всякого роду «технічних» стандартів, норм) та інші [2].
Вони хоч і асоціюються з політичною діяльністю держави, але самі по собі не є такими.
Аналогічна картина спостерігається і з окремими державними органами - парламентом, урядом, різними міністерствами і відомствами, конституційним судом (у тих країнах, де він є) і іншими судовими інститутами.
Будучи невід'ємними складовими частинами політичного за своєю суттю і характером державного механізму, вони в той же час виконують аж ніяк не тільки політичні функції і в силу цього є аж ніяк не тільки політичними органами і організаціями.
Вони виступають як інститути, що виконують і неполітичні - економічні, фінансові й інші функції, які грають у структурі політичної системи суспільства різнобічну роль.

2. Місце і роль держави в політичній системі суспільства

Чим же визначається особливе місце держави в політичній системі суспільства?
Чим обумовлюється в ній його особлива роль?
Відповідаючи на ці питання, необхідно звернути увагу, по-перше, на те, що держава в будь-якій країні і на будь-якому етапі розвитку суспільства виступає як наймасовіша, найширша організація.
Воно об'єднує або, принаймні, прагне об'єднати навколо себе найрізноманітніші верстви населення.
У конституціях та інших своїх основоположних актах воно прагне закріпити себе і представитися неодмінно як держава всього народу, держава всіх і для всіх.
Це особливо яскраво, неприховано виявляється в конституціях таких держав, як Німеччина, США, Франція, Іспанія, Швеція, Японія та ін
У Конституції США, наприклад, це прагнення закріплюється в такій формулі: «Ми, народ Сполучених Штатів, з метою утворення більш досконалого Союзу, утвердження правосуддя, охорони внутрішнього спокою, організацію спільної оборони, сприяння загальному добробуту і забезпечення нам і нашому потомству благ свободи, стверджуємо і вводимо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки »[3].
У Конституції Швеції подібне прагнення держави виступати в якості організації всього народу виражається в закріпленні положення, згідно з яким «вся державна влада в Швеції виходить від народу.
Правління шведського народу грунтується на вільному формуванні думок і на веобщем і рівному виборчому праві. Правління здійснюється за допомогою державного ладу, заснованого на представницькій та парламентській системі, і за допомогою комунального самоврядування »[4].
У преамбулі до конституції Японії подібне прагнення виявляється в декларації: «Ми, японський народ, діючи за посередництвом наших належним чином обраних представників у Парламенті і сповнені рішучості забезпечити для себе і для своїх нащадків плоди мирного співробітництва з усіма націями і благословення свободи для всієї нашої країни , сповнені рішучості не допустити жахів нової війни в результаті дій уряду, проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлює справжню конституцію »[5].
Аналогічні положення, що вказують на прагнення держави виступати в якості організації всіх і для всіх, у вигляді інституту, що представляє інтереси всього народу, містилися в конституційних актах СРСР та інших, що іменували себе соціалістичними, країн.
Так, ст. 1 конституції СРСР 1977 року проголошувала, що «Союз Радянських Соціалістичних Республік є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян, інтелігенції, трудящих усіх націй і народностей країни». Стаття 2 цього ж документа закріплювала, що «вся влада в СРСР належить народу» і що «народ здійснює державну владу через ради народних депутатів, які становлять політичну основу СРСР» [6].
Подібні відсилання до народу містилися і містяться в конституціях Росії, Білорусії, Україні, Латвії, Литви, Казахстану та інших колишніх союзних республік, а нині незалежних держав.
Однак у переважній більшості своїй конституційні декларації цих, так само як і інших, колишніх соціалістичних і несоціалістичних держав, на практиці залишаються нічим іншим, як деклараціями.
Народ часто при цьому є не більш ніж соціальним тлом, політичної або ідеологічної ширмою, за якою ховається реальна державна влада, що належить певному пануючому шару, класу, пануючої групі або соціального прошарку.
Останні, незалежно від того, як вони називаються і як представляються, в повсякденному практичному житті є справжніми власниками державної влади, реальними творцями внутрішньої і зовнішньої політики.
Сказане не означає, що держава обмежує свою соціальну базу лише підтримкою безпосередньо стоять при владі правлячих кіл. Навпаки, воно докладає величезних зусиль для того, щоб якомога більше розширити свою соціальну опору, як можна сильніше зміцнити свої засади в суспільстві.
В ідеалі кожна сучасна держава прагне до того, щоб його формальна соціальна основа, якусь становлять усі громадяни або подані держави, перетворилася на його реальну основу, яка складається з його твердих прихильників, переконаних послідовників внутрішньої і зовнішньої політики держави.
Далі. Особливе місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються тим, що воно зосереджує у своїх руках величезні матеріальні і фінансові ресурси.
У ряді країн є виключним власником основних знарядь і засобів виробництва.
Останнє особливо яскраво простежується на прикладі колишніх соціалістичних, а нині стали на капіталістичний шлях розвитку країн.
Так, згідно з Конституцією СРСР 1936 і 1977 років у виключній власності держави перебували земля, її надра, а також води і ліси.
Державі належали основні засоби виробництва в промисловості, будівництві та сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Допускаючи наявність інших форм власності, таких, як особиста, колгоспно-кооперативна власність громадських організацій, конституційні акти в той же час на перший план висували державну власність.
У Конституції СРСР 1977 року (ст. II) у зв'язку з цим особливо підкреслювалося, що «державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності».
Чинне законодавство Росії, так само як і ряд інших колишніх союзних республік, а також політична і правова практика цих країн мають тенденцію на відмову від пріоритету державної власності. Що проходять в цих країнах приватизація і денаціоналізація проводяться під гаслами боротьби з державним монополізмом і досягнення кращого майбутнього під прапором плюралізму.
Немає сумніву в тому, що рівний правовий статус усіх форм власності та їх однаковий захист, плюралізм форм власності мають очевидні переваги перед монополізмом однієї з них.
Однак це має відбуватися за однієї неодмінної умови.
А саме - щоб під виглядом «демократичної» або іншої приватизації не допускалося протиправне привласнення невеликою групою стоять при владі людей всього або значної частини народного надбання.
І щоб монополія однієї, державної, форми власності під гаслами плюралізму не витісняються фактично будь-який інший, наприклад приватною формою власності.
Для стабільності суспільства і політичної системи неодмінною умовою є існування найрізноманітніших форм власності, баланс політичної влади.
Для стабільності держави важливою умовою є, як показує досвід багатьох країн, наявність добре розвиненої державної форми власності.
Далеко не випадковим слід вважати ту обставину, що в багатьох промислово розвинених країнах у післявоєнний період масштаби одержавлення досягали досить значних, хоча і не однакових розмірів.
Порівнюючи, наприклад, масштаби одержавлення в різних промислово розвинених країнах можна помітити, що на частку державного сектора в економіці Англії доводиться близько 53% валового національного продукту, на частку держави в національному доході Франції - близько 48%, в національному доході Німеччині - 47, 2 % і т. д. [7]
Масштаби одержавлення в США і Японії є дещо меншими, ніж у країнах Західної Європи, але, тим не менше, державна власність у цих країнах існує і відіграє значну роль в якості матеріальної бази держави.
Виключне місце і роль держави в політичній системі суспільства обумовлюється наявністю у нього спеціального апарату управління і примусу.
Зрозуміло, у політичних партій і масових громадських організацій теж є свої добре злагоджені та постійно діючі апарати.
Без них неможливо було б нормальне функціонування цих організацій. Однак на відміну від державного апарату вони не мають у своїй структурі таких органів, як міліція, суд, прокуратура, органи державної безпеки.
Крім того, партійні та громадські органи не володіють, як це має місце у державних органів, державно-владними повноваженнями.
Держава виділяється серед різних елементів політичної системи суспільства тим, що має в своєму розпорядженні розгалуженою системою юридичних засобів, що дають можливість йому оперативно управляти багатьма галузями економіки і робити ефективний вплив на всі суспільні відносини.
Володіючи державно-владними повноваженнями, різні державні органи не тільки видають у рамках своєї компетенції відповідні нормативно-правові та індивідуальні акти, але й забезпечують їх реалізацію.
Це досягається різними способами - шляхом виховання, заохочення та переконання, здійснення постійного контролю за точним дотриманням цих актів, застосування в необхідних випадках заходів державного примусу.
Слід зазначити, що в колишніх соцкраїнах існувала практика, коли громадські організації в особі своїх органів у певних випадках теж видавали юридичні нормативні акти і здійснювали постійний контроль за їх суворим і неухильним дотриманням.
Наприклад, в СРСР профспілки разом з органами Держгірпромнагляду, санітарного нагляду та органами Народного контролю контролювали діяльність державних органів у галузі соціального страхування, дотримання на підприємствах і в установах техніки безпеки, дотримання органами держави трудового законодавства.
При цьому засоби впливу профспілок на порушників, як і сам контроль, закріплювалося законодавчо, що гарантувало їх реальність та ефективність.
Всі масові громадські організації в особі їхніх загальносоюзних органів володіли, відповідно до ст. 113 Конституції СРСР правом законодавчої ініціативи.
Спільно з державними органами і самостійно вони видавали в деяких випадках акти, що мали юридичний характер.
Все це свідчить про те, що в деяких країнах громадські організації, так само як і різні державні органи, мають у своєму розпорядженні поряд з традиційними, властивими їм з моменту їх виникнення засобами, та юридичні важелі впливу.
Однак ці важелі на відміну від юридичних засобів, що знаходяться в руках різних державних органів, носять досить обмежений характер і виникають у громадських організацій не в силу самої природи даних об'єднань, а в силу попередньою або наступною санкції держави, в результаті наділення їх правом видання юридичних актів уповноваженими на те державними органами.
У політичній системі суспільства держава вирізняється тим, що володіє суверенітетом.
Суверенність державної влади виступає як одна з ознак держави.
Зміст цієї ознаки полягає в верховенство державної влади по відношенню до всіх громадян і утвореним ними недержавним організаціям всередині країни і в незалежності (самостійності) держави зовні, в проведенні зовнішньої політики і побудові стосунків з іншими державами.
Названі особливості не вичерпують всієї специфіки держави як елементу політичної системи суспільства, серед інших його структурних елементів.
Але вони дають загальне уявлення про нього самого, а також про фактори, що визначають його місце і роль у політичній системі.

Висновок

У залежності від ступеня участі в політичному житті органи та організації - елементи політичної системи в науковій літературі поділяються на такі групи:
Власне-політичні. До їх числа відносяться держава, всі політичні партії, окремі громадські організації.
Характерною ознакою цих організацій є їх прямий зв'язок з політикою, їх активний вплив на політику.
Безпосередньою метою їх створення та функціонування виступає політична мета.
Невласне-політичні об'єднання.
До них відносяться такі організації, які виникають і розвиваються не в силу безпосередньо політичних, а в силу економічних і інших причин.
Політична діяльність цих організацій не складає основу їх функціонування. Вона не має для них вирішального значення.
Вирішальна роль серед всіх вищеназваних об'єднань - складових частин політичної системи суспільства - завжди відігравало і продовжує відігравати держава.
У структурі політичної системи суспільства держава є об'єктивно необхідним її складовим елементом на протязі всієї історії розвитку суспільства, а, отже, і його самого.
Держава виступає, перш за все, в якості альтернативи в безплідній боротьбі між різними соціальними групами, верствами, класами з їх суперечливими інтересами.
Його можна розглядати як організаційну форму, як союз людей, які об'єдналися для спільного проживання.
У низці чинників, що зумовили появу держави, важливе місце займає соціально-класове розшарування суспільства. Звідси випливає, що держава виступає політичною організацією економічно панівного класу.
Право є необхідним стабілізуючим чинником політичної системи. Джерелами права є не тільки нормативні акти, а й звичаї, традиції, прецеденти, а також рішення (закони).

Список використаної літератури

Основна нормативна (Н)
1. Конституція Російської Федерації. М., 2000.
Підручники (У)
1. Жеругов Р. Т. Теорія держави і права. М.; Нальчик, 1995. 430 з.
2. Комаров С. А. Загальна теорія держави і права. М., 1995. 238 с.
3. Сабо І. Основи теорії права. М., 1974. 330 з.
4. Спиридонов Л. И. Теорія держави і права. М., 1995. 125 с.
5. Теорія держави і права. М., 1994. Вип. 2. 289 с.
6. Теорія держави і права / Відп. ред. Н. А. Катаєв, В. В. Лазарєв. Уфа, 1994. 157 с.
Додаткова (Д)
1. Аграновським Є. В. Правова культура і забезпечення прав особистості. М., 1988. 298 с.
2. Агешін Ю. А. Політика. Право. Мораль. М., 1982. 198 с.
3. Васильєв А. М. Правові категорії. М., 1976. 230 с.
4. Гулієв В. Є. Російська державність: стан і тенденції / / Політичні проблеми теорії держави. М., 1993.
5. Ленін В. І. Повне. зібр. соч. Т. 8.
6. Лівшиць Р. З. Держава і право в сучасному суспільстві / / Теорія права: нові ідеї. М., 1991. Вип. 1.
7. Матузов Н. І. Правова система і особистість. Саратов, 1987. 465 з.
8. Міжнародний захист прав і свобод людини: Зб. документів. М., 1990. 786 с.
9. Неновскі М. Право і цінності. М., 1987. 279 с.
10. Політичні системи сучасності. М., 1978. 316 с.
11. Права людини: Зб. універсальних і регіональних міжнародних документів. Сост. Шестаков Л.М. М., 1990. 656 з.
12. Саммерс Р. Пануюча правова теорія в США / / Радянська держава і право. 1989. № 7.
13. Сучасне буржуазне державне право. Критичні нариси. Основні інститути. Т. 2. М ., 1987. 332 з.
14. Халфіна Р. О. Право як засіб соціального управління. Л., 1985. 290 с.
15. Четверніна В. А. Демократичне конституційне держава. М., 1993. 313 с.
16. Чисте вчення про право Ганса Кельзена: Зб. переказів. Вип. 1 -2. М ., 1987. 435 с.


[1] Жеругов Р. Т. Теорія держави і права. М.; Нальчик, 1995. С. 114.
[2] Там же. С. 118.
[3] Права людини: Зб. універсальних і регіональних міжнародних документів. Сост. Шестаков Л.М. М., 1990. С. 254.
[4] Там же. С. 105.
[5] Там же. 304.
[6] Четверніна В. А. Демократичне конституційне держава. М., 1993. С. 123.
[7] Лівшиць Р. З. Держава і право в сучасному суспільстві / / Теорія права: нові ідеї. М., 1991.
Вип. 1. С. 16.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Політологія | Контрольна робота
47.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Походження держави як політичного інституту Місце і роль держави і політичній системі суспільст
Роль держави в політичній системі
Роль і місце ідеології в житті суспільства і держави
Партії в політичній системі суспільства
Держава в політичній системі суспільства 2
Держава в політичній системі суспільства
Держава в політичній системі суспільства 3
Роль і функції партій у політичній системі
ЗМІ та їх роль в політичній системі зарубіжних держав
© Усі права захищені
написати до нас