Міжнародні кредитні операції

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ І ПРАВА
Курсова робота
з курсу «Міжнародне приватне право»
НА ТЕМУ:
«Міжнародні кредитні операції»
Харків
2008

ЗМІСТ
Введення
Розділ 1. Сутнісна характеристика міжнародних кредитних відносин
1.1. Поняття, сутність і принципи міжнародного кредиту
1.2. Форми міжнародного кредиту
1.3. Істотні умови міжнародного кредитного договору
Розділ 2. Колізійні питання у міжнародному кредитуванні
2.1. Актуальні питання міждержавного регулювання міжнародних кредитних відносин
2.2. Питання права, що застосовується до операцій міжнародного лізингу
2.3. Правове регулювання факторингу. Міжнародна уніфікація
2.4. Міждержавне правове регулювання вексельних операцій
2.5. Колізійні питання регулювання чекових операцій
Висновок
Список використаної літератури

ВЕДЕННЯ
Світову економіку сьогодні неможливо уявити без міжнародного кредиту. Зростаюча інтернаціоналізація виробництва змушує економічних суб'єктів (підприємства, банки, фізичних осіб і т.д.) активно виходити на світовий ринок, що нерідко пов'язано з необхідністю залучення позикових коштів.
В даний час кредит обслуговує більшість видів зовнішньоекономічних зв'язків - зовнішню торгівлю, обмін послугами, зарубіжну інвестиційну діяльність, виробничі та науково-технічні зв'язки і т.д. Умови кредитування експорту є важливим чинником конкурентної боротьби окремих фірм та держав за ринки збуту.
У зв'язку з цим, знання процесу кредитування, форм і умов міжнародного кредиту, а також основ його міждержавного правового регулювання як для продавців, так і для покупців є ключовим моментом для здійснення експортно-імпортних операцій. Особливо актуальним це стає в умовах вступу нашої країни до Світової організації торгівлі (СОТ).
Виходячи з цього, метою даної курсової роботи є вивчення особливостей правового регулювання окремих форм міжнародних кредитних відносин.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
- Виділити і розкрити сутність і принципи міжнародного кредиту;
- Визначити основні форми кредиту, що застосовуються у міжнародній практиці торгівлі;
- Позначити джерела правового регулювання міжнародних кредитних операцій;
- Розглянути основні колізійні питання в міжнародному кредитуванні.

РОЗДІЛ 1
Сутнісні характеристики МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН
1.1 Поняття, сутність ь і принципи міжнародного кредиту
У юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, які виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших засобів, на умовах повернення.
Міжнародний кредит (від лат. Сredit - «він вірить») - це надання грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері міжнародних відносин, в т. ч. і в зовнішньоекономічних зв'язках [22, с.35]. Ці відносини здійснюються шляхом надання валютних і товарних ресурсів іноземним позичальником на умовах повернення і сплати відсотків, переважно у вигляді позик.
Виник міжнародний кредит у XIV-XV століттях у міжнародній торгівлі, зокрема, після освоєння морських шляхів з Європи на Близький і Середній Схід, а пізніше - в Америку й Індію. Подальший розвиток міжнародного кредиту пов'язане з виходом виробництва за національні рамки, його спеціалізацією і кооперуванням. Збільшення масштабів міжнародного кредиту було пов'язане з інтернаціоналізацією світових господарських зв'язків, міжнародним поділом праці і досягненнями науково-технічного прогресу.
До недавнього часу міжнародний кредит грав роль чинника, який, головним чином, обслуговував зовнішньоторговельні зв'язки між окремими країнами. У другій половині 20 століття становище стало змінюватися, і до цього часу фактично сформувався міжнародний ринковий механізм кредиту, який опосередковує не тільки сферу міжнародної торгівлі товарами і послугами, а й регулювання платіжних балансів, обслуговування зовнішнього боргу країн-дебіторів [22, с.19] .
Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному ринку позичкових капіталів, на національних ринках позикового капіталу, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. Розмір кредиту та умови його представлення фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.
Кредитні відносини базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах:
1. Повернення кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.
2. Терміновість кредиту - відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або його замінює. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення процента, що стягується, а при подальшій відстрочці - пред'явлення фінансових вимог у судовому порядку. Частковим виключенням з цього правила є так звані онкольні позики, строк погашення яких в кредитному договорі спочатку не визначається.
3. Платність кредиту (позиковий відсоток). Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Ставка (або норма) позикового відсотка виступає як ціна кредитних ресурсів.
4. Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії.
5. Цільовий характер кредиту. Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка.
6. Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників [6, с.186-196].
1.2. Форми міжнародного кредиту
Різноманітні форми міжнародного кредиту в загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.
За джерелами розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі.
За призначенням, в залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових коштів, розрізняються:
-Комерційні кредити, безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею і послугами;
-Фінансові кредити, використовувані на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, що розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національних ринках позикового капіталу за допомогою банків;
- «Проміжні» кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).
Кредити за видами поділяються на: товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютні, що видаються банками в грошовій формі.
По валюті позики розрізняються міжнародні кредити, що надаються у валюті країни-боржника або країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).
По термінах міжнародні кредити підрозділяються на:
-Короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (сверхкраткосрочние - до 3 місяців, добові, тижневі);
-Середньострокові - від 1 року до 5 років;
-Довгострокові - понад 5 років.
Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується у зовнішній торгівлі, в міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи.
З точки зору забезпечення заставою розрізняються забезпечені (товарами, комерційними документами та іншими цінностями) і незабезпечені (бланкові) кредити. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цінності. Бланковий кредит видається під зобов'язання боржника погасити його у визначений термін. Зазвичай документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника.
У залежності від того, хто виступає в якості кредитора, кредити поділяються на:
1) приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами) і поділяються відповідно на фірмові та банківські [22, с.42];
2) урядові кредити (міжурядові, державні позики) представляються урядовими кредитними установами (наприклад, експортно-імпортним банком США) [22, с. 42];
3) змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава;
4) міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій (подаються переважно через МВФ, групу МБРР, через регіональні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський інвестиційний банк та інші кредитно-фінансові інститути ЄС).
Фірмовий (комерційний) кредит - позика, що надається фірмою, звичайно експортером, однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Терміни фірмових кредитів різні (звичайно до 2 - 7 років) і визначаються умовами кон'юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або надається за відкритим рахунком.
Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє перекладний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказаний на ньому термін.
Кредит по відкритому рахунку надається шляхом угоди між експортером і імпортером, по якому постачальник записує на рахунок покупця в якості його боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений термін.
Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (купівельний аванс), який при підписанні контракту здійснюється імпортером на користь іноземного постачальника звичайно в розмірі 10-15% (іноді і більше) вартості замовлених машин, устаткування, судів. При невиконанні договору з вини особи, що надала аванс, він підлягає поверненню за вирахуванням збитків на відміну від завдатку, який у цьому випадку втрачається. Якщо договір не виконаний з вини отримав завдаток, то він зобов'язаний повернути його з покриттям збитків покупцю.
Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають кредити великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов'язані, без формального забезпечення. Банківські кредити в міжнародній торгівлі мають переваги перед фірмовими.
Банки надають експортні фінансові кредити. Експортний кредит - кредит, видаваний банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування і т. д.
Банківські кредити видаються в грошовій формі. Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5-8 і більше років). Особливість кредиту покупцю полягає в тому, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер здобуває необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк.
Фінансовий кредит дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку, і, отже, на максимально вигідних умовах. Найчастіше фінансовий кредит не пов'язаний з товарними поставками і призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті.
Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. У разі неплатежу власник векселя має право пред'явити проти акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів.
Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсного кредит, заснований на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і перекладі (рамбурсування) суми векселя імпортером банку-акцептанту.
Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або зацікавлений у швидкому отриманні вирученої валюти за продані товари, до настання терміну векселя.
Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він пов'язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером і імпортером. Умови акцептно-рамбурсного кредиту визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості.
Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, Великобританії, ФРН, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Він має відношення до товарних операцій і одночасно до банківського кредиту, оскільки брокери звичайно запозичають засоби в банків.
Частиною довгострокового кредиту є позики - залучення державою і приватними підприємствами, банками позикових засобів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов'язань.
Розрізняються наступні форми довгострокових (терміном 10 - 15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань з держбюджету:
1) двосторонні урядові;
2) кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій;
3) по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безоплатними дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.
Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою міжнародного кредитування стало так зване спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури.
Лізинг (англ. leasing, від lease - здавати в оренду) - надання лізингодавцем матеріальних цінностей лізингоотримувачу в оренду на різні терміни. З 50-x років ці операції застосовуються в міжнародному обігу. Лізингові компанії надають фірмам устаткування, судна, літаки і т.д. в оренду терміном від 3 до 15 років і більше без переходу права власності.
Своєрідність лізингових операцій у порівнянні з традиційною орендою полягає в наступному:
1) об'єкт угоди вибирається лізингоодержувачем, а не лізингодавцем, що здобуває устаткування за свій рахунок;
2) термін лізингу менше терміну фізичного зносу обладнання (від 1 року до 20 років) і наближається до терміну податкової амортизації (3 - 7 років);
3) після закінчення дії контракту клієнт може продовжити оренду за пільговою ставкою або придбати орендоване майно за залишковою вартістю;
4) у ролі лізингодавця звичайно виступає фінансова установа - лізингова компанія.
Лізинговими операціями займаються не комерційні банки, а спеціалізовані компанії.
Факторинг (factoring, анг. Від factor - посередник) - міжнародний кредит у формі покупки спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація. Розвиток факторингових компаній з 60-х років XX ст. обумовлено затримками платежів, неплатежами, а також зростаючою потребою експортерів у кредитах.
При покупці вимог факторингова компанія застосовує звичайно відкриту цесію, тобто повідомляє покупця про поступку вимог експортерів, і рідше - сховану цессию, коли покупцю про неї не повідомляється.
Основою здійснення факторної операції є договір факторингу, що укладається між факторної компанією і клієнтом (постачальником) зазвичай на термін від 1 до 4 років. У ньому обумовлюються умови здійснення факторної операції: реквізити платіжних вимог, частка сум платежу від суми по операціях факторингу, розмір компенсаційного винагороди, умови розірвання факторного договору, відповідальність кожної із сторін у разі невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань і інші умови на розсуд сторін .
З юридичної точки зору, факторинг (договір про факторному обслуговуванні) створює безпосередню правовідносини між трьома сторонами: факторингової компанією (або факторинговим відділом банку); клієнтом (виробник, постачальник, продавець, експортер; підприємством, виступаючим покупцем товару у клієнта факторної компанії).
Форфейтинг. Цей термін походить від французького слова а-форте (цілком, загальною сумою) і позначає надання певних прав в обмін на наявний платіж. У банківській практиці це покупка на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов'язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера.
Суттєвою складовою поняття «форфейтинг» як юридичної угоди є термін форфейтинговой операції. Форфейтірованіе - найбільш часто застосовувана середньострокова угода, оскільки охоплює термін від 6 місяців до 5-6 років. Проте кожен форфейтер встановлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, із ринкових умов для певної угоди.
1.3. Істотні умови міжнародного кредитного договору
Для міжнародного кредиту важливо, у якій валюті він наданий, тому що нестійкість її веде до втрат кредитора. На вибір валюти позики впливає ряд факторів, в тому числі ступінь її стабільності, рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків (наприклад, контракти по постачаннях нафти зазвичай укладаються в доларах США), ступінь інфляції і динаміка курсу валюти та ін Валюта платежу може не збігатися з валютою кредиту.
Сума (ліміт) кредиту - частина позичкового капіталу, який наданий у товарній чи грошовій формі позичальнику. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою або шляхом обміну телексами (при короткостроковій позичці). Кредит може надаватися у вигляді однієї або декількох траншів (часткою), які різняться за своїми умовами.
Термін міжнародного кредиту залежить від ряду факторів: цільового призначення кредиту; співвідношення попиту і пропозиції аналогічних кредитів; розміру контракту; національного законодавства; традиційної практики кредитування; міждержавних угод.
Вартість кредиту. Розрізняються договірні і приховані елементи вартості кредиту. До основних елементів вартості кредиту відносяться суми, які боржник безпосередньо виплачує кредитору, відсотки, витрати з оформлення застави комісії. Додаткові елементи включають суми, виплачувані позичальником третім особам (наприклад, за гарантію).
«Ціна» міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн - провідних кредиторів, в першу чергу США, Японії, Німеччини.

РОЗДІЛ 2
КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ У МІЖНАРОДНОМУ КРЕДИТУВАННЯ
2.1. Актуальні питання міждержавного регулювання міжнародних кредитних відносин
Протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання призвело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні цілі:
1) регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів;
2) спільні міждержавні заходи щодо подолання кризових явищ;
3) узгодження кредитної політики по відношенню до певних позичальникам - в основному до країн, а також країнам Східної Європи, Росії та інших країн колишнього СРСР.
Міждержавне регулювання міжнародного кредиту здійснюється в різних формах:
1. координація умов експортних кредитів та гарантій;
2. узгодження розміру допомоги країнам, що розвиваються;
3. регламентація діяльності міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій;
4. Рециклювання нафтодоларів і ін
Міждержавне регулювання міжнародного кредиту має коротку історію, але роль його зростає.
Спроби координації умов експортних кредитів уперше були зроблені в 1934 р., коли був організований Міжнародний союз страховиків кредитів та інвестицій зі штаб-квартирою в Берні. Але, незважаючи на «джентльменські угоди» (1953 р.) членів Бернського союзу не надавати гарантії за експортними кредитами на строк понад 5 років, на практиці великі експортери домоглися державних гарантій по кредитах на більш тривалі терміни.
З формуванням ЄС регулювання міжнародного кредиту піднялося на міждержавний рівень і здійснюється через регіональні організації. Країни - члени ЄС уклали угоду про умови кредитування експорту, мінімальних процентних ставках і максимальних термінах кредитів.
З метою обмеження державного стимулювання експорту товарів в умовах загострення конкуренції на світових ринках регламентація міжнародного кредиту здійснюється в рамках ОЕСР. На початку 60-х років досягнута домовленість членів ОЕСР про уніфікацію термінів та відсоткових ставок за кредитами, частки купівельного авансу в контрактах на постачання судів. У 70-х роках досягнуто згоди про попередніх консультаціях по кредитах строком більше 5 років і організований обмін інформацією між урядами. З 70-х років застосовуються міждержавні заходи з обмеження субсидування експорту як засобу конкурентної боротьби. У червні 1976 р. в рамках ГАТТ укладено «джентльменську угоду» про єдині умови експортних кредитів, субсидованих державою, між США, Японією, ФРН, Францією, Італією, Канадою, Великобританією спочатку строком на рік. Потім воно було продовжено до квітня 1978 р. і далі на невизначений термін та розповсюджено майже на всі країни - члени ОЕСР. Домовленість країн ОЕСР про умови експортних кредитів, що користуються державною підтримкою, називається консенсусом. Головні елементи консенсусу: єдиний розмір авансового платежу - зазвичай 15% від суми контракту; диференційовані умови кредитів за трьома умовним групам країн (багаті, середні, бідні), що визначаються виходячи з ВВП на душу населення; максимальний термін погашення; мінімальні процентні ставки. У консенсусі побічно підтверджено право країни виходити за його рамки за умови попереднього інформування учасників угоди (наприклад, при зниженні вартості кредиту).
З середини 70-х років до 1982 р. активно практикувалося міждержавне регулювання руху позичкового капіталу шляхом повторної переробки нафтодоларів з нафтовидобувних країн. Регіональне Рециклювання здійснювали країни - члени ОПЕК шляхом використання валютної виручки від експорту нафти для розвитку національної економіки, допомоги іншим країнам, що розвиваються, прибуткових інвестицій в розвинених країнах.
Розвинені країни робили Рециклювання нафтодоларів у своїх інтересах для:
1) покриття дефіциту платіжних балансів;
2) перерозподілу нафтодоларів через банки на користь країн, що розвиваються - імпортерів нафти з метою розширення національного експорту в ці країни;
3) акумуляції зазначених засобів у міжнародних валютно-кредитних і фінансових організаціях (для подальшого їх використання у власних інтересах). З цією метою були створені спеціальні фонди, зокрема нафтовий фонд МВФ.
Важливою формою міждержавного регулювання міжнародного кредиту є міжнародні наради у верхах, на яких робляться спроби виробити спільні заходи з цих проблем. На зустрічах на вищому рівні питання експортних кредитів, передачі технології, торгівлі зерном придбали політичне значення в світлі відносин Схід - Захід.
Своєрідною формою співпраці банків на багатосторонній основі стали міжнародні банківські клуби. Наприклад, Форекс клаб об'єднує 1600 банкірів, що представляють світові фінансові центри, і щорічно проводить наради з актуальних проблем міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Міждержавне регулювання кредиту зазнає впливу суперечливих тенденцій - партнерство і розбіжності - у взаєминах трьох основних світових фінансових центрів - США, Західної Європи, Японії. Кожен центр сили прагне перенести наслідки нестабільності національної економіки на своїх партнерів. Своєрідну форму кредитування у зовнішньоекономічній сфері представляють собою кредити міжнародних банківських консорціумів. На боці кредиторів виступає велика група банківських установ різних країн. Використання такої форми дає можливість мобілізувати значні валютні кошти шляхом залучення їх від великої кількості банків різних країн і надання безпосередньо консорціумом таким чином консолідованої суми позичальникові в порядку і на умовах, погоджених між банками - учасниками консорціуму та позичальником.
Аналіз умов консорціальних угод показує, що, хоча угоди такого типу і містять надзвичайно детальну регламентацію прав і зобов'язань сторін (особливо коли угоди оформляються на основі практикуються в країнах англо-американського права примірних форм), тим не менше зазначена регламентація не вважається всеосяжної та враховує будь-які можливі випадки, які можуть відбутися в процесі реалізації угоди. Тому в угоди зазвичай включається спеціальна умова про «вживане право», тобто про систему правових норм певної країни, якими в необхідних випадках будуть регулюватися правовідносини сторін за цією угодою. Як показує практика, в якості застосовуваного права сторонами часто обирається, наприклад, право Великобританії, Франції чи ФРН. При цьому зазвичай визначається, що умови угоди підлягають тлумаченню також відповідно до зазначеного в ньому застосовуваним правом.
2.2. Питання права, що застосовується до операцій міжнародного лізингу
До операцій міжнародного лізингу належать договори, лізингодавець і лізингоодержувач яких знаходяться в різних державах. У даному випадку не має значення знаходження продавця майна. Під місцем знаходження мається на увазі місце знаходження юридичної особи, але не його філії або представництва, навіть якщо воно зареєстроване, або акредитовано на території іншої держави. Отже, якщо в угоді бере участь філія або представництво, то їх місцезнаходження має визначатися місцезнаходженням юридичної особи, що їх створило.
Питання, пов'язані з угодами міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням положень міжнародного права. Існують три можливі варіанти права застосовного до лізингових операцій даного виду:
1) право країни, обрана сторонами угоди. Застосовується, якщо сторони визначили право при здійсненні угоди, або в результаті наступної угоди сторін. Тут не існує ніяких обмежень у виборі. Це може бути як право країни лізингодавця або лізингоодержувача, так і право будь-якої іншої країни;
2) Оттавська Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг [17]. Використовується, якщо лізингодавець і лізингоодержувач знаходяться в країнах-учасницях Конвенції або, якщо договори лізингу і поставки предмета лізингу регулюються правом однієї з країн-учасниць Конвенції;
3) право країни лізингодавця. Застосовується у випадках, коли угода не регулюється Конвенцією, і сторони не визначили застосовне право. Отже, українське законодавство про лізинг буде застосовуватися до операцій міжнародного лізингу, де українською юридичною особою є лізингова компанія.
Конвенція УНІДРУА про міжнародний лізинг була укладена в 1988 р. як спроба уніфікації основних положень, що стосуються операцій міжнародного лізингу. Необхідність її прийняття була викликана, перш за все, тим, що різні законодавчі системи розглядали лізингові угоди з різних позицій. Конвенція регулює питання, що виникають при укладенні та виконанні договорів, укладених у зв'язку з операціями з лізингу, сторонами яких є комерційні організації з різних країн.
У Конвенції встановлені загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, які залежно від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди на їх розсуд. Основною особливістю концепції, покладеної в основу даної угоди, є прийняття до уваги економічно і юридично тісно пов'язані між собою тристоронні відносини виробника обладнання, орендодавця цього майна та його орендаря, причому істотно враховуються інтереси останнього.
Україна приєдналася до Конвенції 11 січня 2006
2.3. Правове регулювання факторингу. Міжнародна уніфікація
Майже в кожній країні по-різному розуміється природа факторних операцій, особливості, які відрізняють факторну операцію від інших активних операцій банків. Певною мірою вирішити деякі проблеми нормативно-правового регулювання факторингу, що виникають із-за відсутності спеціального регулювання, дозволила спостерігається останнім часом значна його інтернаціоналізація.
Відсутність спеціальних норм про факторинг в національному праві багатьох країн, а також досить суттєві відмінності в наявному загальному цивільному законодавстві та практиці його застосування щодо факторних операцій виявилися важливим стимулом у розробці міжнародного інструментарію для регулювання міжнародних факторних операцій.
Підсумком багаторічних інтенсивних зусиль Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА) стало прийняття на міжнародній конференції в Оттаві 28 травня 1988 Конвенції про міжнародний факторинг (далі Оттавська Конвенція про міжнародний факторинг) [18].
Таким чином, з прийняттям Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг був зроблений перший крок у напрямку уніфікації визначення даних операцій. Вельми примітно те, що в цій Конвенції вдалося не тільки дати з окремих питань уніфіковане регулювання, що враховує досвід і практику різних національних систем права і відповідає вимогам сучасного міжнародного економічного обороту, але і запропонувати рішення деяких питань, не вирішених до цих пір на рівні окремих національних правових систем.
Однією з головних завдань Конвенції є створення особливого правового режиму, який був би адекватний тристороннього характеру відносин, що виникають при факторингу.
Відповідно до ст.1 Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг, під контрактом факторингу мається на увазі контракт, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фірма факторингу, фактор), відповідно до якого постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, що випливають з договорів купівлі продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), за винятком тих, які відносяться до товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього, а цессионарий зобов'язаний прийняти на себе не менше двох наступних обов'язків:
-Фінансування постачальника (позика або довгостроковий платіж);
-Ведення рахунків щодо дебіторської заборгованості;
-Пред 'явлення до оплати грошових вимог;
-Захист від неплатоспроможності дебіторів.
Таким чином, відповідно до зазначеної Конвенції операція вважається факторингом, якщо вона задовольняє як мінімум двом з наступних чотирьох ознак:
-Наявність кредитування;
-Ведення бухгалтерського обліку постачальника;
-Інкасування його заборгованості;
-Страхування від кредитного ризику.
Слід зазначити, що ця Конвенція застосовується лише у разі, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору з продажу товарів (робіт, послуг) між постачальником і боржником, які знаходяться в різних державах і ці держави, а також держава, в якому знаходиться цессионарий, є державами - контрактанта; або контракт на продаж товарів (робіт, послуг) і договір факторингу регулюються законодавством країни-Договірної держави.
При уступку вимоги відповідно до договору про факторинг конкретне грошове вимога, що є предметом поступки, не обов'язково має бути вказано в договорі. Зізнається достатнім, щоб грошова виручка за переданими вимогам могла бути певним чином ідентифікована в момент укладення договору або в момент, коли вона фактично виникне, що вона відноситься до даного договору про факторинг (ст. 5 Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг). Крім того, можуть бути відступлені як існуючі, так і майбутні грошові вимоги.
Договір про факторинг може включати поступку не тільки грошової вимоги, а й інших прав (як цілком, так і частково), якими володіє клієнт (постачальник) в силу договору поставки, включаючи переваги, що виникають із застереження збереження за постачальником права власності на товари до повної їх оплати або з інших способів забезпечення зобов'язань покупця (дебітора) - ст.7 Конвенції.
Важливим положенням Конвенції є правило про пріоритет договору про факторинг, тобто відносин між фактором та його клієнтом, над договором (наприклад, купівлі-продажу), з якого виникає грошове вимога. Встановлюється (ст.6 Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг), що передача вимоги фактору не зачіпається ніякою угодою між постачальником та його боржником, яке забороняє таку переуступку. Враховуючи нетрадиційність такого підходу з точки зору регулювання загальногромадянської цесії, Конвенція передбачає, що дія цієї норми може бути обмежена заявою приєднується до Конвенції держави, в результаті чого це положення не буде застосовуватися щодо боржником (дебіторів), що мають своє комерційне підприємство на території цієї держави .
Пункт 2 ст.1 Конвенції передбачає, що «поступка дебіторської заборгованості повинна повідомлятися дебіторам», тим самим встановлюється відкритий тип факторингу, при якому покупець (дебітор) постачальника оповіщається про участь факторної компанії в угоді.
Цікаві також і положення Конвенції про права і обов'язків сторін при виробництві платежу за договором факторингу:
а) передбачається, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові, якому віддана право вимоги, тільки якщо у нього відсутня інформація, що будь-яку третю особу має переважне право на отримання даного платежу (ст.8 Конвенції). Письмове повідомлення про уступку вимоги, яке обов'язково має бути направлено боржнику (покупцеві) або кредитором (постачальником) або за його дорученням самим чинником, має досить виразно вказувати вимоги, передані фактору, а також дані про самого факторі. Необов'язково, щоб письмове повідомлення було підписано, але воно повинно мати вказівку, ким і від імені якої воно зроблене; письмове повідомлення "включає телеграми, телекси та інші засоби зв'язку, обмежується ними. Повідомлення має силу тільки щодо доходу, який виникає з договорів, укладених після направлення боржнику повідомлення (ст.ст.1, 8 Конвенції). Таким чином, ще раз жорстко підкреслюється відкритий характер факторних операцій, що підкоряються правовому регулюванню Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг.
б) боржник (покупець, дебітор), якому фактор пред'явив грошове вимога, має право, у свою чергу, пред'явити йому свої вимоги, що випливають з його договору з постачальником, тобто боржник може використовувати проти фактора всі засоби захисту, які випливають з договору поставки, які він міг би протиставити, якщо вимога про оплату було б зроблено постачальником. Дебітор має право заявляти фактору про право на дію (ст.9 Конвенції).
в) відповідно до ст.10 Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг невиконання або неналежне (погане або запізніле) виконання договору поставки з боку постачальника не дає дебітору (покупцеві) право повернути платіж, який він зробив на користь фактора, якщо він (дебітор) може отримати ці суми безпосередньо з постачальника.
г) але разом з тим боржник (дебітор) може вимагати від фактора повернення сплаченої йому суми, якщо останній (фактор) ще не виконав своє зобов'язання здійснити постачальнику відступленням права вимоги, або здійснив платіж постачальнику, знаючи про те, що у боржника (покупця) є претензії до постачальника.
Конвенція (ст.ст. 11, 12) передбачає право фактора переуступити отримане ним від клієнта право вимоги іншій факторові (фактору), якщо тільки така переуступка не заборонена договором про факторинг. До переуступку застосовуються ті ж правила, що і до первісної уступку вимоги.
Хотілося б відзначити і положення, що стосуються тлумачення Конвенції. Так, відповідно до ст.4 Оттавської Конвенції про міжнародний факторинг «питання, які стосуються питань, що регулюються цією Конвенцією, і які їй спеціально не вирішуються, повинні вирішуватися відповідно до загальних принципів, на яких вона (Конвенція), або, у разі відсутності таких принципів, у Відповідно до закону, що застосовується на підставі норм міжнародного приватного права ». Таким чином, Оттавська Конвенція про міжнародний факторинг апелює і до колізійні прив'язки міжнародного приватного права, які в кінцевому рахунку визначають національну правову систему, регулює відносини факторингу. Крім того, 4 травня 1992 року Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ) також підготувала уніфікований документ, який охоплює проблеми поступки вимог при фінансуванні дебіторської заборгованості, в тому числі за допомогою факторингу, в аспекті міжнародної торгівлі.
Статтею 5 цього закону [24] передбачена така колізія правових норм:
1) права і обов'язки, що випливають з платіжного доручення, регулюються правом, обраним сторонами. При відсутності домовленості застосовується право держави банку - одержувача;
2) друге речення пункту 1 не впливає на визначення того, яке право регулює вирішення питання про те, чи володів фактичний відправник платіжного доручення повноваженнями зобов'язати передбачуваного відправника;
3) якщо держава складається з декількох територіальних одиниць, в яких діють різні правові норми, кожна територіальна одиниця вважається окремою державою;
4) відділення та окремі контори одного банку в різних державах є окремими банками.
2.4. Міждержавне правове регулювання вексельних операцій
Широке поширення в області міжнародних кредитно-розрахункових відносин отримали такі цінні папери, як вексель і чек.
Векселями оформляються заборгованість імпортера при комерційному кредиті і відносини між банками при наданні банківських кредитів.
Розрахунки за допомогою векселів - одна з найскладніших форм розрахунків, оскільки вона вимагає знання досить об'ємного вексельного законодавства й вільного володіння термінами, що застосовуються при цих розрахунках.
В даний час у світі існують дві основні системи вексельного права.
Одна з них грунтується на Женевських вексельних конвенціях 1930 р.:
- Конвенція від 7 червня 1930р. № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі - ЄВЗ) [14];
- Конвенція від 7 червня 1930 р. № 360 «Про гербовий збір у відношенні переказного і простого векселів» [10];
- Конвенція від 7 червня 1930 р. № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі [12].
До цієї системи належать країни, які або ратифікували вексельні конвенції, або прийняли закони, за змістом схожі на зазначені конвенції. Друга світова система вексельного права грунтується на англійській законі про переказні векселі 1882 р. До неї належать країни, що входять в систему «загального права».
Крім того, існує група країн, які мають вексельне законодавство, не грунтується ні на Женевських вексельних конвенціях, ні на англо-американської системи вексельного права.
Учасники Конвенції, яка встановлює однаковий закону про переказні і прості векселі взяли на себе зобов'язання ввести в дію на території їхніх країн Однаковий закон про переказний і простий векселі, що міститься (як додаток) у зазначеній Конвенції. Досягнута завдяки цьому уніфікація матеріального вексельного права охоплює найбільш важливі питання вексельного обігу, відносно, основних реквізитів векселя, порядку його акцепту платником, передачі переказного векселя за передавальним написом - індосаментом, забезпечення платежів за векселем авалем, строків платежу за векселем, протестів і позовів у разі неакцепту або неплатежів та інші [19, с. 245-303].
Однак Женевська конвенція не створила повної уніфікації вексельного права, тому одночасно з нею була підписана Конвенція має мету - дозвіл деяких колізій законів про переказні і прості векселі.
Зазначена Конвенція призначена для вирішення колізій, що виникають між учасниками вексельних відносин в тих випадках, коли виявляється можливим застосування до цих відносин не збігається за змістом права різних держав. Разом з тим кожна з держав - учасників зберігає за собою право самостійно вирішити питання про застосування принципів, встановлених у Конвенції, оскільки він стосується "зобов'язання, прийнятого поза території однієї з Високих Договірних Сторін" або "закону, що підлягає застосуванню згідно з цими принципами, але не є законом однієї з Високих Договірних Сторін ".
У Конвенції містяться основні правила вирішення колізій законів, побудовані на основі колізійного принципу закону місця виконання зобов'язань, який в різних формулюваннях розташований в більшості положень Конвенції. Так, здатність особи зобов'язуватися за переказним або простим векселем визначається її національним законодавством. У випадку, якщо національне законодавство має відсилочну норму до законодавства іншої країни, то застосовується це останнє законодавство, навіть якщо воно має зворотну відсилочну норму.
Форма, в якій прийняті зобов'язання за векселями визначається законом тієї країни, на території якої ці зобов'язання були підписані.
Дія зобов'язань акцептанта переказного векселя або особи, яка підписала вексель, визначається за законом місця платежу за цими документами. Дія, яку "виробляють підписи інших осіб", зобов'язаних за переказним або простим векселем, визначається за законом тієї країни, на території якої підписи були дані.
Терміни на пред'явлення позову в порядку регресу визначаються для всіх осіб, які поставили свої підписи, законом місця складання документа.
Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936, а постановою ЦВК і РНК СРСР у 1937 р. на території Радянського Союзу набрало чинності Положення про переказний і простий вексель, текстуально майже повністю збігається з ЕВЗ. Законом України від 18.06.91 р. «Про цінні папери і фондову біржу» вексель був визнаний як цінного паперу в Україну. А Законом України від 12.09.91 р. «Про правонаступництво України» та Постановою Верховної Ради України від того ж числа "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР» фактично підтверджено дію зазначених конвенцій і Положення на території Україні.
Надалі, прийнявши три закони від 06.07.1999 р., Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських конвенцій вексельним. Згідно з повідомленням Генерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. придбали силу закону для України 06.01.2000 р.
Розрізняють два види векселів: прості та переказні. Широке поширення отримали перекладні векселі, виставлені імпортером товару на банк і ін-дентованние останнім (тим самим банк приймає на себе безумовне зобов'язання платежу). Такі векселі виконують роль міжнародного платіжного засобу. Форма векселя визначається законом країни, де він виставлений (виписано).
2.5. Колізійні питання регулювання чекових операцій
Женевські чекові конвенції - Конвенція, що встановлює однаковий закону про чеках [15]; Конвенція, що має мета вирішення питань колізій законів про чеки [13]; Конвенція про гербовий збір у відношенні чеків [11] - були підписані 19 березня 1931р. державами, які були учасниками Женевських вексельних конвенцій, і ратифіковані більшістю з них.
Чек - цінний папір, що містить письмовий наказ чекодавця банку зробити в певний термін платіж чекодержателю в розмірі встановленої грошової суми.
Чек має багато спільного з векселем, що знаходить своє відображення в правовій регламентації. Слід зазначити, що аналогічно двом типам векселя в світовій правовій системі існують два типи чека - чек, заснований на Женевських конвенціях чекових, і чек, відомий англо-американській правовій системі, в якій чек розглядається як різновид переказного векселя.
Основними відмінностями чека від векселя є наступні: чек - це тільки засіб платежу, у той час як вексель може виступати як знаряддя кредиту; відмінності за термінами платежу та інші.
У Конвенції, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки, міститися основні правила про дозвіл колізій в області чекового права.
Так, здатність особи зобов'язуватися чеками визначається національним законодавством чекодавця. Проте якщо особа, що не має право зобов'язуватися чеками за своїм законодавством, підписало чек на території країни, за законодавством якої вона мала б право зобов'язуватися чеками, то чек є дійсним.
Закон країни, де чек підлягає оплаті, визначає коло осіб, на яких чек може бути виданий. Якщо виданий документ не може бути визнаний чеком в силу того, що він виданий на неналежне особа, - зобов'язання, що випливають з наявних на чеку підписів, зроблених у країнах, законодавства яких не містить такого роду постанов (про коло платників по чеках), є тим не менше дійсними.
Форма чекових зобов'язань регулюється законом країни, на території якої ці зобов'язання підписані.
Закон країни, на території якої зобов'язання, що випливають із чека, були підписані, визначає зміст цих зобов'язань.
Терміни виконання регресу визначаються щодо всіх осіб, чиї підписи є на чеку, законом місця складання документа.
Закон місця виконання зобов'язання за чеком встановлює строки пред'явлення чека, обов'язок чекодержателя отримати частковий платіж, можливість перекреслення (кроссированием) чека, право чекодавця скасувати чек або перешкодити платежу, заходи, які повинні бути прийняті у випадку втрати чека, і т.д.

ВИСНОВОК
У міжнародних економічних відносинах будь-якої держави важливе значення мають кредитні відносини. Міжнародне запозичення і кредитування стало результатом розвитку, з одного боку, внутрішнього кредитного ринку найбільш розвинених країн світу, а з іншого відповіддю на потребу фінансування міжнародної торгівлі. У якості кредиторів і позичальників виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові інститути.
При настільки швидкому розвитку міжнародного кредиту зростає роль його міждержавного регулювання. Протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання призвело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту.
На сьогоднішній день у світовій практиці застосовуються такі джерела права в галузі міжнародних кредитних відносин:
1) Міжнародні договори (нормативні документи):
-Женевські вексельні конвенції (Женева, 1930 р.);
-Женевські чекові конвенції (Женева, 1931 р.);
-Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 1988);
-Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 1988 р.);
-Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава, 1988 р.).
2) Міжнародні торговельні та банківські звичаї (рекомендаційні документи): Типовий закон ЮНІСТРАЛ про міжнародні кредитових перекладах (1992 р.)
Згідно перерахованим джерел правового регулювання міжнародного кредиту, існують три можливі варіанти права застосовного до міжнародних кредитними операціями:
1) право країни, обрана сторонами угоди;
2) колізійні норми міжнародних договорів, якщо всі або хоча б один із суб'єктів міжнародних кредитних відносин знаходяться в країнах-учасницях даних міжнародних угод;
3) право країни кредитора, якщо угода не регулюється міжнародним договором, і сторони не визначили застосовне право.
Однак, при здійсненні міжнародної кредитної угоди слід враховувати, що зазначені джерела передбачають можливість обмеження викладених у них норм заявою приєднується до них держави, в результаті чого дане положення не застосовуватиметься відносно боржників (дебіторів), що мають своє комерційне підприємство на території цієї держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Баймуратов М. О. Міжнародне право / М. А. Баймуратов. - Х.: Одіссей, - 2000. - 736 с.
2. Балабанов І. Т., Балабанов А. І. Зовнішньоекономічні зв'язки: Учеб. посібник. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 512 с.
3. Банківська справа: Підручник. - 4-е вид., Перераб. і доп. / Под ред. проф. В. І. Колесникова, проф. Л. П. Кроливецкой. - М.: Фінанси і статистика, 1998. - 464 с.
4. Біленчук П.Д., Диннік О.Г., Лютий І.О., Скороход О.В. Банківське право: українське та європейське / За ред. П. Д. Біленчука. Навчальний посібник .- К.: Аттіка, 1999 .- 400 с.
5. Богуславський М. М. Міжнародне приватне право: Підручник / М. М. Богуславський. - 3-е изд., Перераб. і доп. - М.: МАУП, 1998. - 408 с.
6. Гроші. Кредит. Банки: Підручник для вузів / Є. Ф. Жуков, Л. І. Максимова, А. В. Печникова та ін; Під ред. проф. Є. Ф. Жукова. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1999. - 622 с.
7. Дороніна М. Г. Уніфікація та гармонізація права в умовах економічної інтеграції держави / Н. Г. Дороніна / / Право і економіка. -1997 .- № 17 -18 .- С. 54 - 61.
8. Дробишев П.Ю. Вексельне право і Конвенція ЮНІСТРАЛ про міжнародні переказні і міжнародні прості векселі. - М., 1996. - 320 с.
9. Іссад М. Міжнародне приватне право: Пер. з фр. / М. Іссад / Ред. і послесл. М. М. Богуславського; приміт. Л. Р. Сюкіяйнен. - М.: Прогрес, 1989. - 400 с.
10. Конвенція «Про гербовий збір у відношенні переказного і простого векселів» № 360 (Женева, 07.06.1930г.)
11. Конвенція «Про гербовий збір у відношенні чеків» (Женева, 19.03.1931г.)
12. Конвенція «Про дозвіл деяких колізій законів про переказні і прості векселі» № 359 (Женева, 07.06.1930г.)
13. Конвенція «Про дозвіл питань колізій законів про чеки» (Женева, 19.03.1931г.)
14. Конвенція «Про встановлення однакового закону про переказний і простий вексель № 358 (Женева, 07.06.1930г.)
15. Конвенція «Про встановлення однакового закону про чеки» (Женева, 19.03.1931г.)
16. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 09.12.1988)
17. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» (Оттава, 28.05.1988 р.).
18. Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава, 28.05.1988 р.).
19. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини: Підручник / За ред. Л. Н. Красавиной. - М.: Фінанси і статистика, 1994. - 592с.: Іл. - С. 245-303, 434-523.
20. М. Швайка. Державне регулювання грошово-кредитних відносин / / Економіка України -1999 .- № 2.-с.15-20.
21. Носкова И. Я. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Учеб. посібник. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1995. - 208с. - С. 124-128, 133-138.
22. Загальна теорія грошей і кредиту: Учеб. для вузов / Под ред. проф. Є.Ф. Жукова.-2-е вид., Перераб. і доп.-М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 1998.-с.115.
23. Основи міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин: Підручник / Наук. Ред. Д-р економ. Наук, професор В. Вкруглов - М.: ИНФРА-М, 1998. - 360 с.
24. Типовий закон Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі «Про міжнародні кредитових перекладах» від 4.05.1992 р.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Міжнародні відносини та світова економіка | Курсова
108кб. | скачати


Схожі роботи:
Міжнародні кредитні розрахунки та валютні операції
Міжнародні кредитні відносини
Міжнародні кредитні організації
Міжнародні валютно кредитні організації
Міжнародні фінансово кредитні організації
Сучасні міжнародні кредитні відносини
Міжнародні валютно-кредитні відносини
Кредитні операції
Міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини 2
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru