Моральність людини



додати матеріал


Моральність людини

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

План

  1. Моральність людини.

    1. Деградація через епістемологічну дезорієнтацію

  2. Краса людини.

2.1Символ краси та мистецтво

2.2 Краса людська та робота над собою

Вступ

Моральні принципи людини – це можна зазначити, як основні правила поведінки, а відтак і будівництва життя людини. Формуються вони під дією багатьох факторів, таких як виховання, матеріальна забезпеченість батьків, кола спілкування та інтересів, і т.і.

В більшості випадків, людські принципи, а відтак і внутрішня краса формуються в найбільшій мірі під дією виховання батьків. Саме в віці 4-6 років дитина формує основні особисті риси характеру, що втім можуть потім кардинально змінюватися.

Одним словом підтримуймо один одного, бо ми того варті...

1. Моральність людини.

Серед якостей, якими визначається цінність людини одне з перших місць посідають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість сміливість та ін. Й справді, чи не найбільше диво в людині — її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях « виходити» за межі свого безпосереднього існування, носити в собі всесвіт, створювати у своїх мріях «ідеальний» підпорядковувати свої дії не тільки елементарним

Принципам , але й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати (твої вчинки як справедливі чи несправедливі, гідні чи не гідні, добрі чи злі тощо.

У кожному суспільстві існу­ють норми, які регулюють взає­мовідносини між людьми від­повідно до їх спільних інтересів. Усі релігійні й філософські вчен­ня були так чи так спрямовані на вироблення та обгрунтування цих норм, на доведення доціль­ності й необхідності їх дотри­мання. Як правило, всі ці норми спрямовували дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з лю­бов'ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостиви­ми, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. І Опановуючи ці норми, свідо­мо підпорядковуючи їм свої вчинки, почуття й думки, керу­ючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стає високоморальною істотою. Вона відчуває себе відпо­відальною за наслідки своїх дій не тільки перед іншими, а й перед самою собою. Тільки їй властиві почуття соро­му, честі й гідності, докори сумління, які теж підносять людину над усіма Іншими істотами. Ці «внутрішні охо­ронці» є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися впродовж тисячоліть і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини є одним з найваж­ливіших критеріїв людськості взагалі. Водночас людина, позбавлена моральних переконань і почуттів, називається неморальною.

1.2 Деградація через епістемологічну дезорієнтацію

Позбавлена почуття любові до інших лю­дей і сорому за власні негідні вчинки, милосердя й добро­ти, скромності й прагнення до самовдосконалення, така людина не приносить користі та радості ні іншим людям, ні самій собі й тому не здатна викликати до себе теплі по­чуття з боку інших людей.

Моральність людини характеризується й тим, що вона завжди намагається керуватися у своїх діях почуттям обов'язку й ставить цей свій моральний обов'язок вище навіть хвилинних настроїв і бажань. Високоморальна лю­дина заради виконання свого обов'язку, збереження своєї честі й гідності здатна переносити будь-які труднощі й страждання і навіть, якщо це стає необхідним, пожертву­вати власним життям. Стосовно інших морально розвине­на людина керується золотим правилом моралі: стався до інших людей завжди так, як би ти хотів, щоб вони ста­вилися до тебе.

Моральні якості людини цінуються над усе. Й тому кожен, хто хоче стати справжньою людиною, приносити людям добро й відчувати найбільше задоволення від життя, повинен формувати в собі ці якості ще з дитя­чих років.

2. Краса людини

З давніх часів краса не тільки викликала захоплення, а й примушувала замислитися: чому одні істоти або пред­мети гарні, а інші — ні? Прагнучи відповісти на це запи­тання, люди спочатку вважали, що надзвичайна краса, як і надзвичайні розум, сила, спритність тощо, — це дар всемогутніх богів або долі.

Відповідь, звичайно, наївна. Проте й сьогодні ми ще не можемо сказати, що цілком розгадали таємницю краси, хоча з цього приводу вже було висловлено чимало різних припущень. Ось одне з них: під­ґрунтям краси є вища впоряд­кованість, організованість, гар­монія, що протилежні хаосу, розпаду та руйнуванню, які ма­ють завжди потворний вигляд.

Якщо погодитися з таким розумінням краси, стає ясно, чому саме людина як найбільш розвинена, гармонійна та само­організована істота сприй­мається нами й як найпрекрасніша з усіх істот.

2.1Символ краси та мистецтво

Постать, хода, волосся й, звичайно ж, обличчя людини в усі часи надихали своєю красою митців і поетів, спонукаючи їх до відображення цієї краси у картинах, скульптурах, поемах, щоб зберегти та увічнити її.

Проте не тільки зовнішній ви­гляд людини є джерелом краси й може викликати захоплення. Не менш разючою, хоча й не так лег­ко доступною для сприйняття, є краса людських вчинків, або кра­са внутрішнього світу люди­ни — її думок, почуттів, емоцій. Відображення людської кра­си — як зовнішньої, так і внутрішньої — завжди було го­ловною метою справжнього мис­тецтва, всіх його різновидів. Оз­найомлення з творами мистецтва дає нам радість, збагачує та ро­бить кращими. Саме тому так важливо вже за молодих років навчитися сприймати мистецтво, полюбити його, прилу­читися через нього до краси світу й людини та до всього найпрекраснішого, що було створене й дійшло до нас за тисячоліття історії.

Не менш важливо вміти бачити прекрасне й у реально­му житті, відкриваючи його в наших сучасниках; запамятати, що негарних людей немає, поза як кожна людина прекрасна по-своєму, треба тільки вміти побачити цю її красу. А для цього необхідно якщо навіть не любити, то принаймні поважати людину, бути у ставленні до неї зацікавлено уважним, а не байдужим. Люди, які не можуть або не хочуть так чинити, збіднюють та обкрадають самих себе, оскільки, цінуючи дрібниці, вони не помічають найголовнішого.

2.2 Краса людська та робота над собою

Є люди, про яких кажуть, що вони гарні від природи, їхня кра­са — це свого роду талант, який, проте, може стати джерелом не тільки радощів, але й смутку та навіть бід. Яскрава краса привертає підвищену увагу оточуючих, а це тішить самолюбство й нерідко по­роджує думки про свою винятковість, не змушує працювати над собою й ставитися до себе самокритично. Та ми­нає молодість, в'яне краса, й якщо людина над собою не працювала, не намагалася примножити дане їй від приро­ди, якщо в її житті не було більше нічого, крім самозако­ханості, то настають порожнеча й розчарування. Тому, мабуть, слушною є приказка: «Не родися красна, а роди­ся щасна».

Висновок

У людині, вважав А.П.Чехов, усе має бути прекрас­ним. І це не може бути подарованим їй лише природою. Слід уміти стати гарним, краса потребує праці. Слід та­кож уміти показати, підкреслити свою красу. А у цьому найважливіше — природність, добрий смак, міра, а не просто сліпе копіювання моди, не екстравагантність та інші надмірності.

Список опрацьованої

літератури

1. Мелибруда Е. Я - Ты- Мы. - М., 1986.

2. Мудрик А.В. Время поисков й решений, или Старшеклассникам о них са­мих. - М., 1992.

3. Мы живем среди людей. — М., 1989.

4. Петровский А.В. Личность. Деятельность. Коллектив. — М., 1982.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Біологія | Реферат
18.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Моральність
Мораль і моральність 3
Моральність є правда
Мораль і моральність 2
Моральність колізії ХХ ст
Мораль і моральність
Економіка та моральність
Шукшин в. м. - Моральність є правда
Моральність і мораль школярів
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru