додати матеріал


Монетарна політика НБУ і комерційні банки

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

План
1. Місце і роль монетарної політики в загальнодержавній економічній політиці.
2. Розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками.
Кредитно-грошова (монетарна) політика являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів, що вживаються Центральним банком з метою регулювання ділової активності шляхом планованого впливу на стан кредиту і грошового обігу.
Центральний банк відіграє ключову роль у проведенні кредитно-грошової політики, при цьому він переслідує конкретні цілі: регулювання темпів економічного зростання, пом'якшення циклічних коливань, стримування інфляції, досягнення збалансованості зовнішньоекономічних зв'язків.
У більшості промислово розвинених країн політика Центрального банку поширюється головним чином на комерційні та ощадні банки і здійснюється в наступних формах.
1. У парна політика полягає в обліку і переобліку комерційних векселів, що надходять від комерційних банків, які, у свою чергу, отримують їх від промислових, торговельних і транспортних компаній. Центральний банк видає кредитні ресурси на оплату векселів і встановлює так звану облікову ставку, за якою комерційні банки можуть запозичити кошти в Центрального банку. Ця процентна ставка називається ставкою рефінансування комерційних банків.
Основною формою кредитування комерційних банків Національним банком України на сьогодні є ломбардний кредит під заставу державних цінних паперів.
2. Другою формою є визначення Центральним банком норми обов'язкових резервів.
Сенс цієї форми полягає в тому, що комерційні банки зобов'язані зберігати частину своїх кредитних ресурсів на безпроцентних рахунках у Центральному банку. Змінюючи норму резервування, Центральний банк розширює або обмежує кредитну експансію комерційних банків на кредитному ринку країни.
3. Операції на відкритому ринку є найважливішим напрямком кредитно-грошової політики Центрального банку в багатьох країнах з ринковою економікою. Суть цих операцій, що впливають на пропозицію грошей, - купівля або продаж Центральним банком державних цінних паперів. При цьому всі кредитно-фінансові інститути, згідно із законодавством, зобов'язані купувати у Центрального банку певну частину державних облігацій, фінансуючи таким чином дефіцит державного бюджету.
Центральні банки можуть з найбільшою ефективністю проводити операції на відкритому ринку в тих країнах, де існує ємний ринок державних цінних паперів (США, Великобританія, Канада).
4. Четвертою формою є прямий вплив Центрального банку на кредитну систему шляхом прямих інструкцій, директив, розпоряджень і листів, а також застосування санкцій за їх порушення.
Слід виділити два різновиди кредитно-грошової політики. По-перше, м'яку кредитно-грошову політику (її називають політикою дешевих грошей), коли Центральний банк:
а) купує державні цінні папери на відкритому ринку, переказуючи гроші в оплату за них на рахунки населення і в резерви банків. Це забезпечує розширення можливостей кредитування комерційними банками і збільшує грошову масу.
б) знижує облікову ставку відсотка, що дозволяє комерційним банкам збільшити обсяг запозичень і розширити обсяг кредитування своїх клієнтів за зниженими відсотковими ставками. Це збільшує грошову масу.
в) знижує обов'язкову норму банківського резервування, що веде до розширення можливостей кредитування економіки.
Отже, м'яка кредитно-грошова політика спрямована на стимулювання економіки через зростання грошової маси і зниження процентних ставок.
По-друге, жорстку кредитно-грошову політику (її називають політикою дорогих грошей), коли Центральний банк:
а) продає державні цінні папери на відкритому ринку, що викликає скорочення резервів комерційних банків і поточних рахунків населення, які сплачують за ці цінні папери. Це веде до скорочення можливостей кредитування комерційними банками та скорочує грошову масу.
б) підвищує облікову ставку відсотка, що змушує комерційні банки припинити обсяг запозичень у Центрального банку і підвищити процентні ставки по своїх кредитах. Це стримує зростання грошової маси.
у) підвищує обов'язкову норму банківського резервування, що обмежує зростання грошової маси.
Отже, жорстка кредитно-грошова політика носить обмежувальний характер, стримує зростання грошової маси і може використовуватися для протидії інфляції.
Розглянуті приклади політики «дорогих» і «дешевих» грошей характеризують дискреційну (гнучку) кредитно-грошову політику. Гнучкої вона називається тому, що змінюється відповідно до фаз економічного циклу.
Однак, в реальному житті гнучка монетарна політика деколи приводить до непередбачуваних результатів та її ефективність знижується як результат розвитку побічних процесів. У прагненні домогтися стабілізації економіки центральні банки стикаються з дилемою: що вибрати в якості інструменту монетарної політики - контроль над грошовою пропозицією (таргетування) грошової маси або контроль над динамікою відсоткової ставки. Так у прагненні стабілізувати процентну ставку, держава повинна відмовитися від яких-небудь строгих орієнтирів приросту грошової пропозиції, і збільшувати грошову масу для зниження ставки відсотка до бажаного рівня. Навпаки, Центральному банку доведеться обмежувати пропозицію грошей для підвищення процентної ставки до цільового рівня. Якщо ж пріоритетним завданням ставиться підтримку приросту грошової пропозиції, то ЦБ повинен допустити коливання процентної ставки. Неможливість одночасного контролю грошової пропозиції та рівня процентної ставки називається дилемою цілей кредитно-грошової політики.
Недоліками дискреційною кредитно-грошової політики, на думку представників монетаризму, не буде страждати так звана автоматична кредитно-грошова політика. Її сенс зводиться до монетарного правилом: маса грошей в обігу повинна щорічно збільшуватися темпами, рівними потенційному зростанню реального ВВП (приблизно 3-5% на рік). Однак, суворе дотримання цього правила перешкоджає проведенню короткостроковій кредитно-грошової політики Центрального банку, і тому монетарне правило ні в одній з країн з ринковою економікою не було схвалено в законодавчому порядку.
У висновку потрібно зазначити, що на практиці уряд і Центральні банки промислово-розвинених країн використовують переважно гнучку монетарну політику, хоча в періоди підвищення темпів інфляції (1970-рр.) Пріоритет віддавався дуже жорсткої кредитно-грошової політики, хоча і не оформленої у вигляді монетарного правила. В кінці 1980-х - початку 1990-х рр.., У зв'язку з тим, що попит на гроші ставав все більш нестабільним і зв'язок між темпами грошової пропозиції і темпами інфляції - менш передбачуваною, центральні банки знову почали віддавати перевагу контролю над ставкою відсотка.
Для успішного вирішення завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити грошово-кредитне регулювання. Через нього держава впливає на грошову масу і процентні ставки, а вони, у свою чергу, - на споживчий та інвестиційний попит. На жаль, сьогодні грошово-кредитна сфера не в змозі задовільно виконувати свою головну функцію - забезпечення ефективного розміщення ресурсів, стабільної національної грошової одиниці і стабільних цін.
Грошово-кредитна система України, як і національна економіка в цілому, ще не подолала наслідків кризи, що проявляється в інфляційних процесах, зростанні дебіторської та кредиторської заборгованостей між підприємствами, падінні національної грошової одиниці, значних внутрішньої і зовнішньої заборгованості країни. Тому сьогодні в нашій державі головними завданнями є забезпечення структурної перебудови народного господарства, а також досягнення макроекономічної стабілізації шляхом реформування грошово-кредитної та банківської систем.
Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна підрозділити на кілька етапів. Перший з них - становлення цієї системи (1991-1993 рр..) - Характеризувався власною концепцією розвитку. Особливість даного етапу в тому, що, з одного боку, була формально проголошена ринкова ідеологія, в більшості секретів економіці відбулася лібералізація цін, було послаблено контроль за оплатою праці (що, в свою чергу, сприяло переливу фінансових засобів з державного сектора в приватний), а з іншого - урядові структури гальмували трансформаційні процеси (приватизацію і реструктуризацію державних підприємств).

Функції загального регулювання діяльності кожного комерційного банку в рамках єдиної грошово-кредитної системи країни покладено на НБУ. Це регулювання покликане сприяти забезпеченню:
1) стійкості роботи і зміцнення фінансового становища комерційного банку;
2) орієнтації і стимулювання діяльності банку в області кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства;
3) наукової організації грошового обігу в народному господарстві.
При цьому використовуються економічні методи управління і лише при їх вичерпання адміністративні.
Організація взаємовідносин НБУ з комерційними банками та методи регулювання діяльності комерційних банків передбачені банківським законодавством.
Використовуються такі інструменти:
1) проведення операцій з цінними паперами та іноземною валютою;
2) зміна норм обов'язкових резервів, розміщуваних комерційними банками в НБУ (диференціація до запитання-20%, більше 1 року-15%);
3) зміна процентних ставок по кредитах.
НБУ утворює резервний фонд кредитної системи, кошти якого формуються за рахунок резервування в ньому певної частки залучених комерційними банками коштів сторонніх підприємств і організацій, які використовуються в якості кредитних ресурсів (штраф-0, 5% від статутного капіталу при порушенні строків внесення).
Фонд обов'язкових резервів створений для того, щоб при необхідності забезпечити можливість комерційним банкам своєчасно виконати перед клієнтами свої зобов'язання з повернення раніше залучених коштів за рахунок того, що частина цих коштів депонується і не використовується банками як кредитних ресурсів,
Фонд страхування депозитів у комерційних банках і фонд страхування комерційних банків від банкрутств до 1994 року.
Економічні відносини між НБУ і комерційними банками і регулювання діяльності комерційних банків можуть виникати і здійснюватися в результаті надання у розпорядження цих банків централізованих кредитних ресурсів для подальшого надання позичок господарським організаціям. НБУ може надавати комерційним банкам позики на умовах кредитного договору. При цьому НБУ впливає економічними методами на кредитну і процентну політику, що проводиться комерційними банками стосовно до своїх позичальників.
До адміністративних методів відносяться встановлення граничних розмірів процентних ставок по видаваних ними кредитом - (гранична процентна ставка - 25% річних). При порушенні комерційними банками банківського законодавства, правил банківських операцій, НБУ може застосовувати заходи адміністративного характеру аж до ліквідації банків.
Держава здійснює також кредитну діяльність шляхом випуску позик для фінансування капіталовкладень в націоналізовані і змішані підприємства, підприємства, що належать місцевим органам влади, надає державні кредити з коштів бюджету чи державних кредитних фондів.
Особливою формою державного кредиту є державні гарантії. Найчастіше держава гарантує позики місцевих органів управління, націоналізованих підприємств і корпорацій, кредитних банків, призначених для муніципального житлового будівництва.
Важливий об'єкт державних гарантій за кредитами - експортні кредити та операції. Держава, гарантуючи експортні кредити, бере на себе ризик економічного характеру (затримка платежу, неплатоспроможність боржника).
Коли держава є кредитором або гарантом, державний кредит у певній мірі сприяє збільшенню національного доходу, якщо держава використовує грошові кошти як капітал.
Державний кредит відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей.
1. Потреба підприємств та організацій у банківському кредиті виникає у зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва і обміну. Потреба ж у державному кредиті виникає через фінансові обмеження країни, необхідності вирівнювання диспропорцій між циркулюючої в обігу грошовою масою і товарними ресурсами для її покриття.
2. Банківський кредит пов'язаний з тією частиною грошового обороту, в якій гроші виконують функцію засобу платежу. За участю кредиту здійснюється велика частина товарних платежів. При державному ж кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу (за готівкові гроші населення вільно купує і продає державні цінні папери).
3. Банківський кредит має строге цільове призначення, для забезпечення процесу відтворення і реалізації товарної продукції. Державний кредит опосередковує платежі як товарного, так і не товарного призначення, використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних з вирішенням соціальних проблем.
4. При банківському кредитуванні терміни повернення грошових коштів регламентуються. Якщо вони порушуються, банк застосовує до позичальника економічні санкції. При державному кредиті взаємини між кредитором і позичальником складаються на добровільній основі. Власник цінних паперів має право реалізувати її за готівку будь-якій особі, передати у спадок і здати безоплатно у дарунок державі.
5. Банківський кредит є в певній мірі джерелом зростання готівки в обігу. У протилежності цього державний кредит сприяє скороченню готівкових грошей в обр
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Реферат
30.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Комерційні банки
Комерційні банки 3
Комерційні банки 2
Комерційні банки та їх функції
Комерційні банки та їх види
Комерційні банки та їх розвиток
Комерційні банки і їх операції
Комерційні банки та їх функції 2
Комерційні банки 2 лютого
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru