Мовознавство в Росії

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Шляхи розвитку мовознавства в нашій країні після Великої Жовтневої соціалістичної революції визначалися наступними чинниками:

а) твердженням і розвитком в нашій країні соціалістичного суспільного ладу і марксистської теорії;

б) багатонаціональним складом Радянської держави і корінними змінами в ньому положення народів і відносин між ними, відкриттям нових шляхів для політичного і культурного розвитку цих народів і формуванням соціалістичних націй;

в) особливої ​​культурної роллю російської мови як мови світової за значенням російської літератури, культури і науки, подальшим підвищенням його міжнародного і міжнаціонального значення, фактом, що його вивчення стало кровною справою всіх народів Радянського Союзу і все ширше розповсюджується за кордоном.

Розвиток мовознавства, визначається цими факторами, протікало також в умовах впливу наукової спадщини минулого і зв'язку з розвивалася за своїми шляхами зарубіжною наукою про мову.

Без осмислення цих соціально-історичних причин і умов не можна зрозуміти глибокої своєрідності ходу розвитку радянського мовознавства, складності шляхів його розвитку та особливостей його нинішнього стану.

Зростання культури всіх народів Радянського Союзу з властивими кожному з них національно-специфічними рисами, поширення загальної грамотності, розширення в соціалістичному суспільстві сфер вживання письмового літературної мови - все це викликало напружену діяльність радянських мовознавців, спрямовану на поглиблене вивчення структури найрізноманітніших мов народів нашої країни і закономірностей їх розвитку в умовах соціалістичного суспільства. Перед радянськими мовознавцями виникло безліч нових завдань і проблем величезної важливості.

Для розуміння особливостей шляхів розвитку радянського мовознавства потрібно враховувати також особливості зовнішніх умов і організаційних форм роботи радянських лінгвістів в різні періоди, так як це відбилося на характері друкованої продукції і на повноти відображення в ній процесу розвитку науки.

Протягом приблизно першого десятиліття після Великої Жовтневої соціалістичної революції велику роль у розвитку лінгвістики відігравало участь мовознавців у розбудові шкільного викладання мови. Прагнення ліквідувати шкідливий розрив між шкільною та наукової граматикою будило теоретико-граматичну думка, спонукало до розвитку та поглиблення фонетичних досліджень, до постановки питань орфоепії і стилістики.

Принципи, проголошені в доповідях Ф. Ф. Фортунатова і А. А. Шахматова на з'їзді викладачів військово-навчальних закладів (1903 р.), послідовно висувалися до революції в університетських курсах і посібниках І. А. Бодуена де Куртене, В. А. Богородицького, А. І. Томсона, В. К. Поржезінского і Д. Н. Кудрявського, проводилися в працях Л. В. Щерби, Д. Н. Ушакова, В. І. Чернишова, А. М. Пєшковський та інших, але не могли отримати здійснення в шкільному викладанні в умовах царської Росії. Напередодні Лютневої революції I Всеросійський з'їзд викладачів-словесників висунув з новою силою, поряд з постановкою питання про орфографічної реформи, наукові основи шкільного викладання. Реалізація цих принципів падає повністю вже на післяреволюційний час. Вони були здійснені вже радянською школою.

Наслідком цієї тісному зв'язку вчених із середньою і початковою школою стало те, що в області граматики грань між науковою, навчально-методичної і навіть навчальною літературою на деякий час згладилася. Характерним прикладом цього є така допомога, як "Наша мова" А. М. Пєшковський, в якому дано систематичне виклад теоретичних поглядів автора.

Труднощі в друкуванні наукових робіт були причиною того, що публікації першої половини 20-х років дуже неповно відображають реальну продукцію мовознавців у цей період, їх творчу діяльність, центрами якої були Московський лінгвістичний гурток, що об'єднував більше 50 лінгвістів Москви і Ленінграда, Московська діалектологічної комісія, коло занять якої в ці роки виходив далеко за рамки діалектології, Лінгвістичні товариства при Московському та Ленінградському університетах та ін У цих наукових центрах складалися погляди, які отримали відображення в друкованих роботах, виданих значно пізніше. Тому історик радянського мовознавства цього часу повинен буде в багатьох випадках звертатися до архівних матеріалів.

2

У багатонаціональному складі нашого суспільства до моменту революції були народності, розвиток яких в умовах капіталістичного ладу не привело їх до соціального й культурного рівня, досягнутого російським народом і деякими іншими народами царської Росії. Це перш за все ставилося до нечисленним народностям півночі європейської частини Росії, а також до деяких народностей Кавказу, Сибіру і Далекого Сходу. Серед них було багато народностей і етнічних груп, які не мали своєї писемності. Тому перед Радянською країною постало завдання створення писемності для цих народів.

Писемність, пристосовану до своєї мови, отримали багато народності, які не знали до цього своєї писемної культури. Однією з характерних особливостей цього процесу стала спільна робота російських мовознавців та представників цих народностей.

Незабаром після революції у народів, які користувалися арабським листом, тобто у тюркомовних народів (татар, азербайджанців, казахів, киргизів, узбеків, туркменів, каракалпаків та ін), у гірських народів Північного Кавказу, а також в іранців-таджиків виник рух за перехід на нову систему письма на основі європейської графіки. Найважливішими причинами, що викликали цей рух, були:

а) основна вимога культурної революції - необхідність ліквідувати неписьменність, поширену до революції серед цих народів, і труднощі досягнення цього в максимально короткий термін при збереженні арабського листи з його Консонантне характером, що робить лист для мов з розвиненим сонантізмом неточним і занадто складним;

б) прагнення при всебічному розширенні світської освіти якомога рішучіше відірватися від поширеної до революції у тюркських та іранських народів системи духовної освіти, з якою арабське письмо було нерозривно пов'язано.

Результатом цього руху був перехід народів, які користувалися арабським письмом, на нову систему письма, засновану на європейській графіку, в перший час - латинської, надалі - російської.

Прикладу цих народів послідували потім і ті народності Радянського Союзу, які користувалися старим монгольським листом.

Таким чином в області вивчення мов народів Радянського Союзу найбільшим досягненням радянської лінгвістики є створення писемностей майже для 50 мов. Багато хто з цих мов до Великої Жовтневої соціалістичної революції були безписемні (ногайська, каракалпацька, киргизький, лезгинська, Табасаранський, даргинська, аварський, Лакська, абхазький, адигейський, чукотський, нанайський, комі, удмуртська, хантийська і багато інших).

Інші мови мали тільки зачатки писемності. Була створена писемність також для ряду мов зі старою письмовій традицією, графіка яких (арабське письмо) не відображала їх фонетичних особливостей (азербайджанська, узбецька, татарська, таджицька та ін.)

Робота зі створення писемності для неписьменних народів і з вироблення нової системи письма для народів, які користувалися арабським і монгольським листом, природно, супроводжувалася ретельним вивченням фонетичної системи цих мов, що мало своїм результатом значне поширення в радянському мовознавстві фонетики. Успішність такого розвитку була зумовлена ​​як введенням в орбіту дослідження нового великого матеріалу, так і високим статком у нашій країні фонетичної науки, особливо в школі І. А. Бодуена де Куртене, представленої Л. В. Щербою і його численними учнями (Є. Д. Полівановим, Г. С. Ахвледіані, Л. П. Баранникова, Б. А. Ларіним, С. І. Бернштейном та ін.) У цій школі були найкращим чином з'єднані метод аналітичний, що приводив до розкриття всієї гами произносительно-слухових елементів мови, і метод синтетичний, що приводив до виявлення або відкриття в цій гамі стійких, конструктивних соціально-значущих звукових одиниць мови - фонем. Такий напрям призвело до особливого розвитку у нас фонології, що поширилася в подальшому за межі нашої країни. Робота по встановленню листа для неписьменних народів і з вироблення нової системи письма для народів, які користувалися арабським і монгольським листом, представляла собою ту ж фонологію - фонологію в дії.

У цьому зв'язку не можна не відзначити значну роль Н. Ф. Яковлєва та Л. І. Жиркова в розробці загальних і конкретних проблем фонології, особливо стосовно до звуковим системам мов Кавказу. З швидким розвитком фонологічної теорії, починаючи з середини 20-х років, були пов'язані і практичні успіхи в справі створення алфавітів.

3

Перехід на нову систему письма зажадав від мовознавців тривалих і складних зусиль по розробці загальних прийомів передачі на письмі звукового мовлення і з вироблення загальнозначущих і практично зручних орфографічних норм такої передачі. Ця робота, природно, злилася з новим вивченням слова в різноманітних мовах - його кордонів, його відносин до інших одиниць мови, його структурних якостей; останнє призвело до широкого вивчення словотворчих елементів і процесів словотвору.

Широкий розвиток шкільної та позашкільної освіти, яке прищеплювало правильні уявлення про рідну мову величезному числу людей, до цього не мали справи з мовознавством навіть у його шкільному вираженні, спричинило за собою посилене вивчення граматичної будови мов народів Радянського Союзу. Ця робота дала свої результати: в даний час всі народи нашої країни мають свої шкільні граматики як для загальноосвітньої школи, так і для педагогічних навчальних закладів; поряд з цим складено також і наукові граматики майже всіх мов народів Радянського Союзу. Для багатьох з цих мов наукові граматики були створені вперше. Особливо слід відзначити появу наукових граматик таких маловивчених мов, як фінно-угорські мови пермської групи, палеоазіатскіе, тунгусо-маньчжурські, гірські мови Кавказу. За останні сім років тільки Інститутом мовознавства АН СРСР складено більше 40 наукових граматик за більш ніж 30 мов народів Радянського Союзу.

Створення граматик мов народів Радянського Союзу в багатьох випадках було ускладнене необхідністю попередньо вирішувати питання про мовну норму для даної мови, тобто про вибір діалекту, що ліг би в основу граматики. У зв'язку з цим великий розвиток отримали діалектологічні дослідження, зачепили величезну кількість діалектів і говірок, що раніше не входили в орбіту наукового уваги. З іншого боку, в усьому своєму громадському та науковому значенні встав специфічний для радянського мовознавства питання про мову нації як історичної категорії.

Питання про мовну норму, рішення якого було потрібно для створення граматик, не зводився, однак, до визначення того діалекту, який за своєю соціальною значимістю та діапазону дії могла б, звичайно, стати основою мови нації. Встановлення мовної норми було пов'язане і з питанням про літературну мову, питанням, в деяких випадках вельми складним. На цьому грунті і виникла спеціальна галузь радянського мовознавства - вивчення закономірностей розвитку явища, що отримало найменування "літературна мова". Ініціатива у розвитку практики і теорії вивчення літературної мови в його історії належала фахівцям з російської мови, перш за все В. В. Виноградову, Л. А. Булаховський, С. П. Обнорського, Г. О. Винокур та Л. П. Якубинскому.

Наявність значної російського населення в усіх національних республіках Радянського Союзу при необхідності і для цього населення знати мову корінного населення даної республіки призвело до створення граматик цих мов для росіян. У той же час значення російської мови, прагнення оволодіти ним з боку населення національних республік і автономних областей призвело до усвідомлення важливості створення граматик російської мови спеціально для неросійських народів нашої країни. На цьому грунті виросло порівняльне вивчення різних мов. Воно зросло з чисто практичних потреб викладання, але його зростання показав наукову плідність такого вивчення, так що в даний час зіставне вивчення має всі дані для перетворення в одну з важливих галузей лінгвістики, об'єктом якої є не тільки лінгвістична типологія, але й загальна проблема ладу мови .

4

Поряд з роботою зі створення граматик для різних народів Радянського Союзу після Великої Жовтневої революції широко розгорнулася робота по складанню словників.

У перший час складалися майже виключно двомовні словники, де однією з мов була російська. В даний час такі словники є по мовам майже всіх народів Радянського Союзу, причому в більшості випадків в обох варіантах: з перекладом на російську мову і з перекладом з російської мови.

Крім словників мов різних народів Радянського Союзу, в минулі десятиліття з'явилася велика кількість словників зарубіжних мов, у тому числі словники різних східних мов - арабської, турецької, перської, афганського, гінді, китайського, монгольського, корейського, японського. Багато словники цих мов існують у двох видах: з перекладом на російську мову і з перекладом на східна мова. За деякими мов є різні типи словників: повні, середні і короткі. Ці словники, складені Видавництвом національних та іноземних словників, в деяких випадках спільно з Інститутом сходознавства Академії наук, також представляють одне з досягнень радянського мовознавства.

Надалі стали створюватися тлумачні словники, і зараз вже багато хто з народів нашої країни (наприклад, грузини, вірмени, литовці, туркмени тощо) мають досить повні словники своїх мов.

Робота зі складання словників мала подвійне значення:

а) У ряді випадків двомовний словник, де першою мовою була мова даного народу, є взагалі першим словником цієї мови. Тому створення такого словника з необхідності повинна була передувати робота по збиранню лексики, причому в деяких випадках головним чином на основі матеріалів живий, усного мовлення. Значною мірою так був складений, наприклад, киргизько-російський словник. Тим самим подібні словники по суті вперше обрисовували діючий словниковий склад цієї мови. Ця обставина додало лексикографічної роботі особливе значення: тлумачні словники розкривали словниковий склад даної мови з урахуванням всієї специфіки значень. Таким чином, лексикографічна робота з'єдналася з лексикологічні, і подальші лексикологічні дослідження з таких мов виявилися вже забезпеченими великим і надійним матеріалом.

б) Двомовні словники, в яких другим або першою мовою була російська, мали крім свого безпосереднього значення й інше: вони представили лексичний склад у зіставленні. Тим самим для лексикології відкрився великий і різноманітний матеріал для вивчення одного з найважливіших явищ, що виникають при зіткненні мов: проникнення лексики однієї мови в лексику іншого. Це явище має особливе значення в умовах найтіснішого зіткнення мов різних національностей Радянського Союзу з мовою російською. Двомовні словники наочно показують семантичні сфери проникнення іншомовної лексики, дозволяють бачити межі цього явища, зрозуміти його суспільно-історичні умови і взагалі оцінити суть проблеми так званої проникності словникового складу мови. Надзвичайно показовим з цього боку є, наприклад, каракалпацької-російський словник.

Лексика, зібрана в словниках мов різних національностей Радянського Союзу, особливо тих народів, серед яких до Жовтневої революції освіта і наука були поширені вкрай обмежено, відкрила перед дослідниками-лексикології надзвичайну гостроту питання про зростання словникового складу цих мов, про шляхи і способи його стимулювання. Явно виявилися дві тенденції: по-перше, запозичення чужого (в даному випадку, головним чином, російського) слова, по-друге, створення нових слів на основі власного кореневого фонду і за своїми словотворчим моделям. Протікала протягом довгого часу в тюркомовних республіках СРСР дискусія з питання про шляхи поповнення лексики показала зв'язок цього питання з загальними проблемами ідеології і навіть з напрямками поточної політики.

5

Громадсько-політичне значення російської мови, пов'язане з величезною роллю російського народу в історії СРСР, культурне значення цієї мови як мови, великої російської літератури і науки, всебічне вивчення цієї мови, пов'язане з давньою традицією славістичної, висока наукова розробленість питань його ладу, його історії - все це зумовило провідну роль науки про російською мовою в науковому вивченні мов інших народів Радянського Союзу.

Науково-дослідна робота в галузі російської мови в радянську епоху набула особливо широкого розмаху. Радянські мовознавці внесли свій внесок у розвиток культури усного та письмового російської мови. Незабаром після Великої Жовтневої соціалістичної революції була виконана величезна робота по впровадженню нової орфографії, що зіграло позитивну роль у розвитку грамотності серед широких народних мас. У 1956 р. були затверджені подготовлявшийся протягом багатьох років уточнені та уніфіковані "Правила російської орфографії та пунктуації", вийшов у світ пристосований до цих правил довідковий орфографічний словник російської мови. Видано також словник-довідник "Русское літературну вимову і наголос".

У післяреволюційні роки склалася нова лінгвістична дисципліна - історія російської літературної мови, що синтезує дані історичної граматики та історичної лексикології, діалектології, історії літератури, і що встановлює закономірності літературно-мовного розвитку у зв'язку із загальними закономірностями історичного процесу. У дорадянський епоху конкретні роботи з історії російської літературної мови були одиничні, а загальні нариси, якщо виходили за межі опису звукового і морфологічного ладу, представляли випадковий набір мовних фактів.

Створено двотомна академічна граматика сучасної російської мови, що дає найбільш повне охоплення фактичного матеріалу і узагальнююча досягнення російської граматичної науки післяреволюційного періоду.

У численних монографіях, статтях, дисертаційних роботах отримали висвітлення різноманітні приватні питання морфології і словотворення російської літературної мови в її історичному розвитку.

Вперше в історії російської філології підготовлений і видається великий академічний словник мови основоположника російської літературної мови О. С. Пушкіна. У зв'язку з цим ширше розкрилися теоретичні засади складання такого роду словників.

Пам'ятаючи заповіт В. І. Леніна про створення зразкових тлумачних словників сучасної російської мови, радянські мовознавці розгорнули велику роботу з підготовки словників різних типів. В останні два десятиліття складені чотиритомний словник під редакцією Д. Н. Ушакова, однотомний словник С. І. Ожегова, вийшли з друку шість томів академічного 15томного і перший том нового чотиритомного словників.

Створення словників російської мови відіграла значну роль у розвитку лексикографії національних мов СРСР.

Протягом останнього десятиліття сформувалася нова галузь науки - лінгвістична географія. Створюється капітальна праця - атлас російських народних говірок. В обстеженні говірок беруть участь численні вузи країни. Радянськими русистами здійснена величезна робота зі збирання диалектологических матеріалів.

У практиці роботи над диалектологических атласом російської мови оформилися не тільки основні теоретичні положення лінгвістичної географії російської мови, але також методика збирання матеріалів для атласу шляхом безпосередніх спостережень (див., наприклад, роботи Р. І. Аванесова).

Розроблено принципи та методика складання карт атласу, а також підготовлено до друку ряд атласів російських народних говорів, які вийдуть у світ в найближчі роки.

6

Тісний зв'язок теорії з практикою, складова одну з основних рис радянської науки, позначилася і на розвитку тих областей російського мовознавства, які стикаються з літературознавством. Гостре увагу до питань літературної мови і стилю, характерне вже для перших років після громадянської війни, сприяло появі цінних досліджень у галузі поетичної мови. У цей період закладаються основи не тільки теорії та історії літературної мови, а й лінгвістичної стилістики.

У радянській філології яскраво висвітлюються такі галузі дослідження, які раніше були мало розроблені. Розуміння і тлумачення літературного тексту - основа філології і разом з тим основа дослідження духовної, а почасти й матеріальної культури. Шлях до досягнення повного і адекватного осмислення літературного твору вказується і визначається трьома спорідненими філологічними дисциплінами: історією, мовознавством і літературознавством, їх гармонійною взаємодією. Саме на грунті цього взаємодії в радянський період вкорінюється і швидко виростає молода галузь російської філології - історія російської літературної мови.

Відомо, що історія російської літературної мови, особливо нового періоду, будується переважно на матеріалах мови творів найбільших російських письменників. В. І. Ленін визначав лад і склад зразкового словника російської мови, як віхами, іменами великих російських письменників Пушкіна і Горького.

Вивчення мови письменників веде до поглибленого розуміння "духу народу", закономірностей загального розвитку російської літератури і російської літературної мови.

Російське мовознавство дорадянського періоду було небагато досягненнями в галузі вивчення мови письменника, особливо по відношенню до XVIII-XIX ст. Навіть у тих випадках, коли історія російської літературної мови ототожнювалася з історією мови найбільших письменників, вибір ілюстрацій з мови окремих письменників був випадковий. Було відсутнє уявлення про національно-літературної норми, про зв'язок історії мови з культурно-суспільним розвитком, про стилістичної диференціації літературно-мовних явищ. На методикою вивчення мови письменника відбилося і своєрідність панування младограмматического напрями в галузі лінгвістики. В академічній науці цього періоду діалектологічні інтереси майже зовсім витіснили і паралізували потяг до дослідження російської літературної мови в її сучасному стані і в його історії.

Зв'язок між наукою про літературну мову і теорією і практикою літературно-художньої творчості, така тісна і органічна за часів Бєлінського, Добролюбова і Чернишевського, зв'язку, що підтримують і в працях академіка Я. К. Грота, Ф. І. Буслаєва і А. А. Потебні, на початку поточного століття опинилася майже порваній.

За останні сорок років становище на цій ділянці науки різко змінилося. При цьому досягнення дореволюційної філологічної науки, в області дослідження конкретного матеріалу, осяяні світлом марксистсько-ленінської методології, отримали нове обгрунтування і застосування, нову спрямованість. Шлях, пройдений радянської філологічної наукою за сорок років у пошуках вирішення основних проблем дослідження мови письменника, - шлях складний і важкий, але багатий результатами і досягненнями.

Прийоми і принципи роботи зі стилістики і з вивчення мови російських художників слова протягом двох останніх десятиліть зазнали сильних змін. Це викликалося як загальним відходом від формалістичних захоплень 20-х років, так і дедалі ширшим знайомством з конкретним матеріалом історії російської літературної мови і мови російської художньої літератури. З'ясувалася необхідність глибокого вивчення історичних зв'язків і взаємодій розвитку літературної мови і мови художньої літератури. У всій широті постало питання про створення теоретичних основ вчення про естетику слова і про поетичному мовленні на базі філософії марксизму-ленінізму.

Поряд з історією російської літературної мови і в живій взаємодії з нею за радянський період швидко і плідно розвивається наука про мову літературних творів, про стиль письменника.

7

Роль науки про російською мовою проявилася і в серйозному вивченні російської мови мовознавцями інших національностей Радянського Союзу, вивченні, призводить до прагнення розкрити явища своєї мови шляхом зіставлення їх з аналогічними або близькими явищами російської мови. Це особливо позначилося в розробці граматик цих мов.

Така тенденція привела до двох протилежних результатів:

а) до дійсного розкриттю природи багатьох граматичних явищ даних мов - у тих випадках, коли зіставляються явища даної мови і мови російської за своєю граматичною природою, або за своїми функціями дійсно виявлялися аналогічними або принаймні дуже близькими;

б) до відходу від розуміння справжньої природи деяких граматичних явищ цих мов - у тих випадках, коли припущення аналогічність або близькість явищ двох мов виявлялися необгрунтованими.

Зіставлення граматичного ладу російської мови - мови певної структури - з граматичним ладом інших мов - мов іншої структури - привело до пожвавлення уваги дослідників цих мов до споконвічної граматичної традиції, що склалася в історії мовознавства в цих народів у минулому. Увага до цієї традиції призводить до відновлення в правах ряду оцінок, які дійсно адекватно розкривали природу явищ, характерних для цих мов.

Характерним етапом на цьому шляху була існувала свого часу в радянському мовознавстві тенденція до вивчення явищ "сходження" і "розбіжності" між мовами. Вивчення мов в такому плані (особливо при впливі помилкових марровского теорій), звичайно, могло тоді привести і дійсно призвело лише до вкрай обмеженим і неповноцінним результатами. Тому ця тенденція і не отримала розвитку, але вона послужила свою службу на підступах до вивчення будови мови як специфічної системи з урахуванням історично склалася в рамках цієї системи граматичної традиції.

В даний час прагнення враховувати традицію старої арабської філології спостерігається в деяких граматиках тюркських мов, створюваних мовознавцями тюркомовних республік Радянського Союзу.

Так перед радянським мовознавством в області граматичної науки постало завдання, прямо протилежна ідеї універсальної граматики: завдання розкриття граматичного ладу мов різних структур строго в рамках цих структур та відповідно до специфіки кожної структури. Така розробка може створити дійсно міцну основу для з'ясування і встановлення загальномовних закономірностей, зокрема для з'ясування так званих внутрішніх законів розвитку мови, їх природи, сфери та меж їх дії, їх історичної долі.

Радянськими сходознавцями багато було зроблено ще у 20-х роках для порівняльно-історичного мовознавства (див. праці О. М. Самойловича з тюркських мов, основоположні дослідження Б. А. Владимирцева за монгольськими мов).

У перші десятиліття після революції продовжували успішно розвиватися ті галузі славістики, які мали тривалу традицію, пов'язану з російською школою порівняльно-історичного мовознавства (див. праці А. М. Селищева, Н. Н. Дурново, Г. А. Ільїнського і багатьох інших) . У наступний період розвиток порівняльного мовознавства було в значній мірі перервано у зв'язку з пануванням марровского теорій. Однак і в 40-ті роки цікаві результати в галузі порівняльного мовознавства зустрічаються навіть у працях лінгвістів марровского напрямки, які застосовували порівняльно-історичний метод (В. І. Абаєв, О. В. Десницька, В. М. Жирмунський та ін.)

Після лінгвістичної дискусії 1950 р. намітилося деяке пожвавлення в галузі порівняльно-історичного дослідження споріднених мов. З'явилося кілька монографій і статей по слов'янському порівняльного мовознавства. Зріс інтерес до вивчення таких мов, як клинописний хітіті, тохарский. Відновлюється робота з етимології та порівняльно-історичної лексикології індоєвропейських мов (іранських, слов'янських та ін.) Обговорюються проблеми порівняльно-історичного синтаксису у колі різних сімей мов. Поглибилася і розширилася сфера порівняльно-історичного дослідження фіно-угорських і монгольських мов. Ведеться підготовка до створення порівняльно-історичної лексикології та граматики тюркських мов. Твердо встановлено спорідненість мов всередині окремих груп кавказьких мов (абхазо-адигської, картвельської, вейнахской, окремих груп мов Дагестану) і створені передумови для створення порівняльно-історичних граматик мов цих груп.

8

Характерною рисою радянського мовознавства є глибока і тісний зв'язок його з іншими науками, звичайно, перш за все з громадськими, але частково і з науками математичного, природничо-наукового і технічного циклів.

Радянське мовознавство не відокремлюється від філології в широкому сенсі цього слова, але спирається на всі досягнення філології та сама сприяє їм. Зв'язок з марксистським літературознавством особливо наочно спостерігається в дослідженнях з історії літературної мови, за стилістикою мови художньої літератури і народно-поетичної творчості. У загальному розумінні закономірностей історичного процесу мовного розвитку і в конкретному вивченні історії окремих мов радянське мовознавство користується як свою базу марксистською теорією історичного розвитку суспільних явищ і, отже, пов'язане з історією і марксистсько-ленінської соціологією, з археологією і етнографією.

Однією з проблем, постійно стояли в центрі уваги радянських лінгвістів, є питання про зв'язок мови і мислення. Стосовно до найдавнішого періоду цю проблему пробував вирішити Н. Я. Марр, що використав спостереження Кассірера, Леві-Брюля та інших зарубіжних етнографів і лінгвістів. У цьому ж напрямі йшло дослідження цієї проблеми в роботах В. І. Абаєва, А. П. Ріфтіна і С. Д. Кацнельсона. Проте ці теорії, що стосувалися головним чином архаїчних періодів розвитку мови і мислення, були в цілому спірними, а нерідко і помилковими.

Для вирішення питання про зв'язок мови і мислення багато зробили радянські психологи, які працювали в тісному контакті з лінгвістами (В. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, А. Р. Лурія).

Цінність експериментальних робіт цього роду свідчить про плідність співпраці лінгвістів з представниками інших наук (пор. досвід роботи Л. В. Щерби в галузі вивчення мови глухонімих).

У зв'язку з питанням про співпрацю лінгвістів з представниками інших наук і в зв'язку з проблемою прикладної лінгвістики слід відзначити значення давно вже встановленого контакту фонетистів з працівниками зв'язку. Завдяки цьому контакту був виконаний ряд досліджень з лінгвістичної статистики. Розвиток математичної лінгвістики в нашій країні за останні роки було пов'язано з роботою над машинним перекладом і над інформаційними машинами. Тут, однак, ми стоїмо лише на порозі самостійних досліджень як конкретного, так і теоретичного характеру.

9

Напружена і різнобічна діяльність радянських мовознавців протікала у складній і суперечливій обстановці боротьби двох методологічних напрямів. Одне з них - найважливіше - виходило з марксизму як загальної методології суспільних наук, друге-з різних немарксистських філософських систем. У перший час після Жовтневої революції найбільш впливовими з цих напрямків були: психологічне (що йде від Бодуена де Куртене), соціологічне (що йде від Мейе і де Соссюра) і естетичне (що йде почасти від розгалужень потебніанства, пов'язаних з естетикою символізму і футуризму, почасти зі школи Кроче і Фослера).

Основною рисою лінгвістичних досліджень післяжовтневого часу є загострену увагу до проблеми "мова і суспільство" (див. статті та книги Р. О. Шор, М. М. Петерсона, Є. Д. Поливанова, роботи Н. Я. Марра і його школи і ін). У постановці та вирішенні проблеми мовного спілкування лінгвістичні праці цього часу передбачають той інтерес до питань мовної комунікації, який у закордонній науці виникає лише в останні роки у зв'язку з розвитком теорії інформації.

Головні зусилля радянських мовознавців з числа тих, хто бачив обмеженість старих напрямків, зосередилися на виробленні таких загальних положень науки про мову, які могли б з найбільшою повнотою виявити істота мови і природу мовних явищ. Опору в цій роботі радянські мовознавці знаходили в марксистському положенні про матеріальну основі суспільного буття і в положенні про боротьбу класів, як зміст і рушійною силою історичного процесу в період класового суспільства.

У роботах радянських мовознавців дуже розширилося коло мовних фактів, що вивчаються в соціальному аспекті. Плідність такого розширення виявилася:

а) у більш виразному визначенні явища соціальних діалектів;

б) у постановці питання про загальний мовою в умовах дії широко розвинених місцевих діалектів;

в) в приході до нового - суворо історичному - розуміння явища, іменованого національною мовою, розуміння, що призвів надалі до положення про рух мови від стану, характерного для мови племені, до стану, характерному для мови народності, і надалі - до мови нації ;

г) в новій - історичній - трактуванні явища, іменованого "літературною мовою", і в розширенні його проблематики.

Негативним наслідком було створення концепції класового характеру мови.

У дискусії 1950 р. була переконливо показана неправильність цієї концепції.

З тих пір положення про мову як суспільному явищі sui generis, про практичне дієвому свідомості, знаряддя розвитку і боротьби, стали основними теоретичними і методологічними принципами радянського мовознавства. Перше положення визначає шляхи вивчення природи мови та його функцій, друге - шляхи вивчення співвідношення мови і мислення, а також мови як засоби вираження, третє - шляхи вивчення конкретної історії мов.

Такі теоретичні та методологічні основи зробили радянське мовознавство особливим напрямком у складі світової науки про мову і визначили своєрідність його змісту. Тому всяке зіставлення радянського мовознавства з іншими напрямками світової лінгвістичної думки не може здійснюватися без урахування відмінності в принципових і методологічних засадах лінгвістичного дослідження. Таке порівняння не може проводитися і без урахування конкретної історії мовознавства в нашій країні за останнє півстоліття. Ця історія повчальна і знаменна сама по собі: вона наочно - на власному досвіді розвитку науки у величезній країні - показує, як тісно сам напрямок лінгвістичної думки, самі конкретні завдання дослідження пов'язані з історією радянського суспільства - багатонаціонального за своїм складом, суспільства, що будує комунізм.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Іноземні мови і мовознавство | Твір
69.8кб. | скачати


Схожі роботи:
Повоєнне мовознавство в СРСР Українське мовознавство у 20 80 х рр
Повоєнне мовознавство в СРСР Українське мовознавство у 20-80-х рр
Загальне мовознавство
Психолінгвістика і мовознавство
Наука і мовознавство
Мовознавство в журналістиці
Загальне мовознавство
Європейське мовознавство 16 18 ст
Мовознавство як наука
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru