Мирова угода в цивільному процесі 2

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТЬ І ЗМІСТ СВІТОВОГО УГОДИ ЯК ФОРМИ оканчании ГРОМАДЯНСЬКОГО СПРАВИ

    1. Поняття мирової угоди

    2. Умови укладення мирової угоди

ГЛАВА 2ОПРЕДЕЛЕНІЕ про затвердження мирової угоди: законна сила І ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Як відомо одним з галузевих принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності. Принцип диспозитивності в цивільному процесуальному праві виражає специфіку цивільних прав, що становлять предмет судового захисту.

Специфічними формами вираження принципу диспозитивності є право позивача відмовитися від позову, право відповідача змінити підставу заперечень проти позову, повністю або частково визнати позов і право сторін врегулювати спірні взаємовідносини шляхом укладення мирової угоди.

Саме мировою угодою як формі закінчення цивільної справи і присвячена дана робота.

Мирова угода - угода сторін про врегулювання спору шляхом взаємних поступок, що визначає взаємні матеріальні права і обов'язки сторін, що випливають зі спірного правовідносини, і спрямоване на ліквідацію виниклого між ними матеріально-правового спору і закінчення судового процесу у справі.

Іншими словами, мирова угода - розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально-правового спору на взаємоприйнятних умовах і припинення порушеної судом справи, тобто укладення сторонами цивільно-правової угоди, відповідно до якої сторони шляхом взаємних поступок встановлюють інші правовідносини між собою в порівнянні з первісними.

Актуальність теми полягає у недостатньому врегулювання в цивільному процесуальному законодавстві порядку та умов укладення мирової угоди, а також у відсутності в Цивільному процесуальному законодавстві легального визначення останнього.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при укладенні сторонами мирової угоди.

Предмет дослідження - нормативні правові акти, що регламентують порядок та особливості укладення мирової угоди.

Мета дослідження полягає у виявленні прогалин у цивільному процесуальному законодавстві в частині регулювання відносин при укладенні мирової угоди.

Досягнення цієї мети забезпечується в процесі вирішення наступних завдань:

1. Розглянути поняття і зміст мирової угоди.

2. Визначити особливості затвердження мирової угоди.

3. Відобразити особливості виконання мирової угоди.

Для виконання роботи використовувалося достатня кількість навчально-методичної літератури і діючі нормативні правові акти Республіки Білорусь.

Основним методом був обраний загальнонаукових метод аналізу, а також порівняльно-правовий метод.

Структурно виклад матеріалу представлено у вигляді змісту, вступу, основної частини у вигляді двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.

Всі запозичені з літературних та інших джерел теоретичні та методичні положення супроводжуються посиланнями авторів.

ГЛАВА 1СУТЬ І ЗМІСТ СВІТОВОГО УГОДИ ЯК ФОРМИ оканчании ГРОМАДЯНСЬКОГО СПРАВИ

    1. Поняття мирової угоди

Як вже зазначалося вище, мирова угода є специфічною формою вираження принципу диспозитивності в цивільному процесі.

Принцип диспозитивності, будучи основним рушійним початком громадянського судочинства, дає особам які беруть участь у справі широкі можливості.

Стаття 18 Цивільного процесуального кодексу Республіки Білорусь (Далі - ЦПК) передбачає, що юридично зацікавлені в результаті справи особи мають право вільно розпоряджатись належними їм матеріальними і процесуальними правами, не порушуючи при цьому права та охоронювані законом інтереси інших осіб і держави [4].

Відповідно до ст. 61 ЦПК сторони користуються рівними процесуальними правами, а також у встановлених законом межах вільно розпоряджаються останніми [4].

Так, позивач має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право змінити підставу заперечень проти позову, повністю або частково визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою [12, с.110].

Мирова угода в цивільному процесі є ефективним інструментом врегулювання спору.

Мирова угода як спосіб оформлення домовленості про врегулювання спору досить часто використовується в судовій практиці багатьох країн.

Роботи, присвячені дослідженням мирової угоди в рамках цивільного процесу, почали з'являтися починаючи з 70-их років XX століття. В даний час також є необхідність у подальшому вивченні і правове закріплення положень про мирову угоду.

Відзначимо, що в юридичній літературі, зокрема в підручниках з цивільного процесу, авторами даються різні визначення поняття «мирову угоду».

Так, професор Ю.К. Осипов визначає мирову угоду як розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально-правового спору на взаємоприйнятних умовах і припинення порушеної судом справи [7, с. 222].

Професор В.Г. Тихін визначає мирову угоду як угоду сторін, по якому позивач і відповідач шляхом взаємних поступок, на взаємоприйнятних умовах по-новому визначають свої права та обов'язки і припиняють виник між ними суперечка в суді [15, с.231].

Професор В.М. Паращенко під мировою угодою розуміє процесуальний акт, процесуальний договір, в якому сторони шляхом взаємних матеріально-правових поступок заново визначають свої права та обов'язки і зобов'язуються добровільно на взаємно прийнятних умовах врегулювати виник між ними суперечка [13, с. 259].

У підручнику з цивільного процесу під редакцією Т.А. Бєлової, І.М. Колядко, Н.Г. Юркевича під мировою угодою розуміється угода сторін про врегулювання спору шляхом взаємних поступок, що визначає взаємні матеріальні права і обов'язки сторін, що випливають зі спірного правовідносини, і спрямоване на ліквідацію виниклого між ними матеріально-правового спору і закінчення судового процесу у справі [1, с. 441].

Під мировою угодою також розуміють укладення сторонами цивільно-правової угоди, відповідно до якої вони шляхом взаємних поступок встановлюють інші правовідносини між собою у порівнянні з первинними; форму припинення судового спору між позивачем і відповідачем на основі взаємних поступок, здійснювана в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством; затверджується судом на основі процесуальних дій договір, укладений на основі взаємних поступок між сторонами, третіми особами, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, спрямований на врегулювання спору, що є підставою припинення провадження у справі.

Поняття «мирову угоду» визначають як подане сторонами і підтверджене судом заяву, відповідно до якого позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними. У даному випадку мирову угоду можна визнати розпорядчим документом сторін як процесуального, так і матеріального права, оскільки, укладаючи мирову угоду, сторони розпоряджаються своїм процесуальним, а також суб'єктивним матеріальним правом і охоронюваним законом інтересом.

Зазначимо, що наявність різних визначень поняття «мирову угоду» підручників вітчизняних авторів - результат відсутності в ЦПК Республіки Білорусь легального визначення цього поняття.

Разом з тим, на підставі вищесказаного можна виділити наступні особливості мирової угоди:

  1. Мирова угода - угода сторін про врегулювання спору шляхом взаємних поступок і спрямоване на ліквідацію виниклого між ними матеріально-правового спору і закінчення судового процесу у справі.

  2. Мирова угода - цивільно-правова угода.

  3. Мирова угода - розпорядча дія.

  4. Мирова угода - форма закінчення цивільної справи.

Необхідно також звернути увагу на співвідношення понять «мирову угоду» і «світова угода». Фактично мирова угода є різновидом світової угоди, однак між ними є істотні відмінності:

1. Так, якщо світова угода включає в себе тільки матеріальне утримання, то мирову угоду поряд з матеріальним має і процесуальне зміст (судовий порядок прийняття та затвердження).

2. Якщо світова угода відбувається на будь-яких стадіях цивільних правовідносин, то мирову угоду можливо в певних рамках.

3. Примусове виконання умов мирової угоди неможливе без прийняття окремого рішення, тобто розгляду спору по суті, в той час як мирова угода виконується за правилами виконання судового акта.

4. У висновку світової угоди беруть участь будь-які зацікавлені сторони, в укладенні мирової угоди беруть участь тільки сторони судового процесу, тобто позивач, відповідач, зацікавлені особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

5. Світова угода набуває чинності з моменту підписання сторонами, мирову угоду - з моменту затвердження судом.

1.2 Умови укладення мирової угоди

Мирова угода може бути укладена як за позовами про присудження, так і за позовами про визнання.

Мировою угодою сторони можуть підтвердити наявність існуючого між ними матеріального правовідносини, визначити інший обсяг своїх прав та обов'язків, змінити, припинити дане правоотношение

Право сторін укласти мирову угоду і тим самим вирішити виниклу між ними цивільно-правовий спір випливає з принципу цивільного судочинства, згідно з яким особи, які беруть участь у справі, мають право самостійно розпоряджатися належними їм процесуальними і матеріальними правами.

Мирова угода можуть укладати боку того матеріально-правового відношення, із приводу якого виник спір, що розглядається в суді.

Суб'єктами мирової угоди є сторони - позивач і відповідач. Можливе укладання мирової угоди та за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору [15, с.231].

Пояснимо, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст.65 ЦПК користуються правами і несуть усі обов'язки позивача. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору вступаючи в процес шляхом подачі позовної заяви, є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального правовідносини і, відповідно, мають рівне з позивачем і відповідачем право на укладення мирової угоди.

Не можуть укладати мирову угоду треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, прокурор та інші суб'єкти, які пред'явили позов в захист прав позивача.

Так, відповідно до ст. 68 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, в інтересах якої вони виступають, крім права на зміну предмета і підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову , на визнання позову або укладення мирової угоди, вимога примусового виконання судового постанови [4].

Також необхідно пояснити, що правом на укладення мирової угоди мають представник за умови, що права представника на підписання позовної заяви, пред'явлення позову, передачу справи до третейського суду, повну або часткову відмову від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета чи підстави позову, а також розміру позовних вимог, передачу повноважень іншій особі (передоручення), заява клопотань про зупинення провадження у справі за угодою сторін, про забезпечення позову, про винесення додаткового рішення, про відстрочку або про розстрочку виконання рішення, про зміну способу і порядку його виконання, оскарження судового постанови, дачу пояснень на скаргу (протест), пред'явлення виконавчого документа до стягнення, отримання присудженого майна, в тому числі грошей, подачу заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами повинні бути спеціально обумовлені в довіреності, виданої акредитуючою (ст. 79 ЦПК).

Відзначимо, що при укладенні мирової угоди зустрічну волевиявлення сторін грунтується на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об'єм суб'єктивних прав, реалізованих за досягнутою угодою. Зокрема, позивач, не має в своєму розпорядженні достатніми доказами на підтвердження заявленого ним вимоги, може з допомогою мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишивши якусь частку відповідачу, хоча при постановленні рішення міг наслідувати відмову в позові. Одночасно сторони розпоряджаються і процесуальними засобами захисту своїх прав, добиваючись припинення процесу в розрахунку на виконання досягнутої мирової угоди, яка заміняє собою рішення суду.

На відміну від відмови від позову і визнання позову, які представляють собою одностороннє волевиявлення відповідної сторони, мирова угода є двостороннім узгодженим розпорядчим актом обох сторін, спрямованим на добровільне врегулювання спору та припинення розгляду справи [3, с. 441].

При укладенні мирової угоди сторони по-новому визначають обсяг і зміст взаємних прав і обов'язків, що випливають зі спірного матеріального правовідносини. Кожна сторона в певній мірі відступає від своєї первісної позиції у справі. У мировій угоді сторони можуть підтвердити наявність існуючого між ними матеріального правовідносини, змінити або припинити дане правоотношение, по-іншому визначити обсяг і зміст взаємних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 137 ЦПК у разі укладання мирової угоди судові витрати по справі взаємно погашаються, якщо сторони не домовилися про інше.

Мирова угода може стосуватися об'єкта спірного матеріального правовідносини, порядку і термінів виконання сторонами своїх матеріально-правових обов'язків (наприклад, містити умову про відстрочку або розстрочку виконання боржником своїх обов'язків), розподілу судових витрат у справі між сторонами і т.д. [3, с.441].

Як бачимо, з одного боку, мирова угода - розпорядча процесуальна дія сторін, спрямоване на закінчення процесу без винесення рішення, з іншого - цивільно-правова угода, до якої застосовуються всі правила про угоди і їх елементах, встановлені цивільним законодавством. Проте відзначимо, що Цивільний кодекс Республіки Білорусь взагалі не містить норм про мирову угоду.

Крім мирової угоди, що укладається в суді відносно даної справи, т.зв. судового мирової угоди, виділяється мирову угоду поза рамками судового процесу, тобто позасудове мирову угоду. Останнє є різновидом угоди, юридичним фактом, і при подальшому розгляді спору в суді підлягає доведенню на загальних підставах.

Умови судового мирової угоди можуть бути закріплені в окремому документі, підписаному сторонами, який долучається до матеріалів справи, або бути зафіксовані і підписані сторонами в протоколі судового засідання.

При цьому умови мирової угоди повинні бути викладені чітко і виразно [15, с. 232].

Мирова угода може бути укладена на підставах, запропонованих позивачем, відповідачем або взаємоузгоджених ними, коли позивач відступає від частини своїх вимог, решта ж визнається відповідачем [6, с. 176].

Укладення мирової угоди має, як уже згадувалося, бути результатом вільного волевиявлення сторін, не можуть бути здійснені шляхом примусу, інших протиправних дій. При здійсненні сторонами розпорядчих дій суд зобов'язаний роз'яснити їм юридичні наслідки таких дій (припинення провадження у справі, яке тягне за собою неможливість повторного подання до суду тотожного позову, або винесення рішення про задоволення позову).

Так, відповідно до ч.2 п. 21 постанови Пленуму Верховного суду від 28 червня 2001 р. № 7 «Про застосування норм цивільного процесуального кодексу при розгляді справ у суді першої інстанції заява сторін про укладення мирової угоди не є безумовною підставою для їх прийняття або затвердження судом. Для задоволення таких заяв необхідно, щоб дії сторін повинні бути вільним волевиявленням, не суперечили закону, не порушували чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси [10].

Отметим, что судам в целях процессуальной экономии необходимо в зависимости от характера спора в необходимых случаях содействовать окончанию дела путем заключения сторонами мирового соглашения.

Так, в соответствии с п. 21 Постановления Пленума Верховного суда от 28 июня 2001 г. № 7 «О применении норм гражданского процессуального кодекса при рассмотрении дел в суде первой инстанции» после доклада дела председательствующий обязан выяснить, поддерживает ли истец заявленные требования и признает ли их ответчик, не желают ли стороны окончить дело мировым соглашением, а также уточнить, в каком объеме и по каким основаниям поддерживается или признается иск, а если стороны намерены окончить дело мировым соглашением, то на каких конкретно условиях [10].

При этом необходимо подчеркнуть, что возможность разрешения спора заключением мирового соглашения должна выясняться уже на стадии подготовки дела к судебному разбирательству.

В соответствии с ч. 2 п. 4 Постановления Пленума Верховного суда от 25 июня 2009 года № 4 «О подготовке гражданских дел к судебному разбирательству» по делам искового производства судья должен выяснять возможность добровольного выполнения ответчиком требований истца, проявлять инициативу в примирении сторон, а поскольку стороны могут окончить дело мировым соглашением (ст. 61 ГПК) – содействовать окончанию дела путем достижения между ними согласия о заключении мирового соглашения [9].

Відповідно до ст. 285 ГПК заявление истца об отказе от иска, признание иска ответчиком или условия мирового соглашения сторон заносятся в протокол судебного заседания и подписываются соответственно истцом, ответчиком или сторонами, а также их представителями, если они участвуют в судебном заседании.

В случае заявления истца и ответчика о том, что они желают заключить мировое соглашение по возникшему между ними гражданско-правовому спору, суд разъясняет им последствия утверждения мирового соглашения.

Как видим, суд осуществляет так называемые примирительные процедуры, направленные на возможность заключения мирового соглашения между сторонами.

Между тем, суд контролирует правомерность распоряжения сторонами процессуальными правами.

Данный контроль выражается в том, что:

  1. До утверждения мирового соглашения суд разъясняет сторонам правовые последствия распорядительных действий.

  2. Если условия мирового соглашения противоречат законодательству либо нарушают права других лиц, суд отказывает в утверждении мирового соглашения [14, с. 110].

Так, не допускается заключение мирового соглашения во всех случаях, когда спорные правоотношения урегулированы нормами материального права, носящими императивный характер, так как такое соглашение будет противоречить законодательству.

Так, к примеру, недопустимо утверждение мирового соглашения, если его условия нарушают трудовые права граждан или в обход закона направлены на освобождение виновных должностных лиц от обязанности возместить ущерб, причиненный нанимателю.

Также не допускается заключение мирового соглашения по делам об установлении отцовства, о взыскании алиментов и в других случаях.

Таким образом, подводя итог Главе 1, которая называется «Суть и содержание мирового соглашения как формы окончания гражданского дела» нами было выяснено следующее:

  1. Под мировым соглашением понимают заключение сторонами гражданско-правовой сделки, в соответствии с которой они путем взаимных уступок устанавливают иные правоотношения между собой по сравнению с первоначальными; форму прекращения судебного спора между истцом и ответчиком на основе взаимных уступок, осуществляемая в порядке, установленном гражданским процессуальным законодательством; утверждаемый судом на основе процессуальных действий договор, заключаемый на основе взаимных уступок между сторонами, третьими лицами, заявляющими самостоятельные требования относительно предмета спора, направленный на урегулирование спора, являющийся основанием прекращения производства по делу.

2. Мировое соглашение могут заключать стороны того материально-правового отношения, по поводу которого возник спор, рассматриваемый в суде.

  1. Субъектами мирового соглашения являются стороны — истец и ответчик. Возможно заключение мирового соглашения и с участием третьего лица, заявляющего самостоятельные требования на предмет спора.

  2. Условия судебного мирового соглашения могут быть закреплены в отдельном документе, подписанном сторонами, который приобщается к материалам дела, либо быть зафиксированы и подписаны сторонами в протоколе судебного заседания. При этом условия мирового соглашения должны быть изложены четко и определенно.

  3. Суд способствует сторонам в заключении мирового соглашения.

  1. Не допускается заключение мирового соглашения во всех случаях, когда спорные правоотношения урегулированы нормами материального права, носящими императивный характер, так как такое соглашение будет противоречить законодательству.

7.Право сторон заключить мировое соглашение и тем самым разрешить возникший между ними гражданско-правовой спор вытекает из принципа гражданского судопроизводства, согласно которому лица, участвующие в деле, имеют право самостоятельно распоряжаться принадлежащими им процессуальными и материальными правами.

ГЛАВА 2 ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОБ УТВЕРЖДЕНИИ МИРОВОГО СОГЛАШЕНИЯ: ЗАКОННАЯ СИЛА И ПОРЯДОК ИСПОЛНЕНИЯ

Как уже отмечалось, мировое соглашение — утверждаемый судом на основе процессуальных действий договор, заключаемый на основе взаимных уступок между сторонами, третьими лицами, заявляющими самостоятельные требования относительно предмета спора, направленный на урегулирование спора, являющийся основанием прекращения производства по делу.

Мировое соглашение приобретает юридическую силу только после его утверждения судом. Перед утверждением мирового соглашения суд должен проверить, законно ли мировое соглашение, не нарушает ли оно прав и охраняемых законом интересов других лиц.

Заключение мирового соглашения и утверждения его судом влечет прекращение производства по делу. Данное положение содержится в п. 4 ст. 164 ГПК, согласно которой суд прекращает производство по делу, если стороны заключили мировое соглашение и оно утверждено судом [4].

Суд не принимает отказа истца от иска, признания иска ответчиком и не утверждает мирового соглашения сторон, если эти действия противоречат закону или нарушают чьи-либо права и охраняемые законом интересы (ст. 61 ГПК).

Не допускается заключение мировых соглашений в случаях, когда спорные правоотношения урегулированы нормами материального права, носящими императивный характер (например, алиментные отношения, установление отцовства и т.д.).

Так, в соответствии со п. 29 Постановления Пленума Верховного суда от 26 марта 2003 г. «О применении судами законодательства при разрешении споров, связанных с правом собственности на жилые помещения » утверждая мировое соглашение сторон по спору о жилом помещении, в соответствии со ст.61 ГПК суд обязан проверить, не противоречат ли эти действия закону и не ущемляют ли чьих-либо прав и охраняемых законом интересов. В частности, следует установить, не влечет утверждение мирового соглашения лишения жилья детей и недееспособных, имеется ли возможность регистрации сделки, раздела жилого помещения в соответствии с условиями мирового соглашения; наличие таких обстоятельств является основанием к рассмотрению спора о жилом помещении по существу (ч.4 ст.285 ГПК) [11].

Недопустимым также является утверждение мировых соглашений по делам о признании завещания недействительным.

Так, в соответствии с п. 7 Постановления Пленума Верховного суда Республики Беларусь от 21 декабря 2001 года № 16 «О некоторых вопросах применения судами законодательства о наследовании» завещание и выданное на основании его свидетельство о праве на наследство могут быть признаны недействительными только решением суда. Основания признания завещания недействительным установлены императивными нормами материального права. Поэтому утверждение мирового соглашения по таким требованиям недопустимо, поскольку оно будет противоречить закону [8].

Утверждение мирового соглашения и прекращение производства по делу в суде первой инстанции осуществляется путем вынесения единого судебного акта – определения.

В теории гражданского процессуального права определения, которыми дело завершается без рассмотрения по существу, подразделяют на две группы.

Первая группа — это «пресекательные» определения, которые выносятся в случае отсутствия оснований для возбуждения процесса и судебного разбирательства (например, если дело не подлежит рассмотрению в суде; имеется вступивший в законную силу судебный акт, принятый по спору между теми же лицами, о том же предмете и по тем же основаниям и т.д.). Вторая — это «заключительные» определения, которые выносятся в том случае, если спора о праве как такового уже не существует (в случае отказа истца от иска, утверждения мирового соглашения, смерти и т.д.).

Утвержденное судом мировое соглашение приобретает силу судебного решения и в случае его неисполнения управомоченная сторона вправе требовать принудительного исполнения определения об утверждении мирового соглашения.

По своему процессуальному значению определение о мировом соглашении есть суррогат судебного решения.

Відповідно до ст. 285 ГПК если суд не найдет возможным принять отказ истца от иска, признание иска ответчиком или утвердить мировое соглашение сторон, он выносит об этом определение и переходит к рассмотрению дела по существу [4].

Отказывая в утверждении мирового соглашения, суд или судья выносит определение, в котором излагает мотивы отказа. В таком случае дело должно быть рассмотрено по существу с вынесением решения.

Відповідно до ст. 320 ГПК в определении должны быть указаны:

1. Время и место вынесения определения.

2. Наименование суда, вынесшего определение, фамилия, собственное имя, отчество судьи и секретаря судебного заседания (секретаря судебного заседания — помощника судьи).

3. Юридически заинтересованные в исходе дела лица и предмет спора.

4. Вопрос, по которому выносится определение.

5. Мотивы, по которым суд пришел к своим выводам, и ссылка на акты законодательства, которыми суд руководствовался.

6.Постановление суда.

7.Порядок и срок обжалования или опротестования определения, если оно подлежит обжалованию или опротестованию [ 4 ] .

Протокольное определение должно содержать сведения, указанные в пунктах 4 и 6 ст. 320 ГПК.

Если определение было вынесено в ходе судебного заседания, оно подлежит оглашению немедленно после вынесения. Копии определения, которое может быть обжаловано или опротестовано отдельно от решения, суд отправляет по почте сторонам и другим юридически заинтересованным в исходе дела лицам, которые не присутствовали в судебном заседании, в трехдневный срок с момента вынесения определения.

З огляду на ст. 323 ГПК определения, кроме подлежащих обжалованию или опротестованию отдельно от решений, вступают в законную силу сразу после оглашения, а если определение не оглашалось — после подписания его судьей (судьями) [4].

Необходимо также отметить, что в соответствии со ст. 418 ГПК отказ истца от иска, признание иска ответчиком и мировое соглашение сторон, совершенные после подачи кассационной жалобы или кассационного протеста, представляются суду второй инстанции в письменной форме. До принятия отказа от иска, признания иска или утверждения мирового соглашения суд разъясняет истцу или сторонам последствия их процессуальных действий, что должно найти отражение в заявлениях или мировом соглашении.

При принятии отказа истца от иска или утверждении мирового соглашения сторон суд кассационной инстанции отменяет вынесенное решение и прекращает производство по делу.

Если по основаниям, указанным в части четвертой статьи 61 ГПК, суд не принимает отказа истца от иска, признания иска ответчиком или не утверждает мирового соглашения сторон, он выносит об этом определение и рассматривает дело в кассационном порядке [4].

Говоря об исполнении мирового соглашения, необходимо сказать, что мировое соглашение, как и решение суда, может быть в необходимых случаях исполнено принудительно в порядке исполнительного производства.

Так, відповідно до ст. 461 ГПК исполнению подлежат:

1.Решения, определения и постановления судов по гражданским делам, а также мировые соглашения, соглашения о детях, утвержденные судом.

2.Приговоры, определения и постановления судов по уголовным делам в части имущественных взысканий.

3.Постановления суда, других государственных органов и должностных лиц в части имущественных взысканий по делам об административных правонарушениях.

4.Постановления прокуроров о выселении в административном порядке.

5.Исполнительные надписи нотариусов, дипломатических агентов дипломатических представительств Республики Беларусь и консульских должностных лиц консульских учреждений Республики Беларусь.

6.Решения третейских судов Республики Беларусь, в том числе арбитражей, специально создаваемых для рассмотрения отдельных дел, если стороной по делу является гражданин, не являющийся предпринимателем, осуществляющим свою деятельность без образования юридического лица.

7.Постановления Комитета государственного контроля Республики Беларусь об имущественных взысканиях с граждан, не являющихся предпринимателями, осуществляющими свою деятельность без образования юридического лица.

8. Постановления комиссий по делам несовершеннолетних о денежных взысканиях.

9. Решения иностранных судов, в том числе арбитражных (третейских), в случаях, предусмотренных международными договорами, если стороной по делу является гражданин, не являющийся предпринимателем, осуществляющим свою деятельность без образования юридического лица (приложение 4 к ГПК).

10.Решения товарищеских судов об имущественных взысканиях.

11.Решения комиссий по трудовым спорам.

11 1 .Брачные договоры, соглашения о содержании своих несовершеннолетних и (или) нуждающихся в помощи нетрудоспособных совершеннолетних детей.

12.Другие акты в случаях, предусмотренных законодательством [4].

Таким образом, подводя итог Главе 2 «Определение об утверждении мирового соглашения: законная сила и порядок исполнения» можно сказать, что утверждение мирового соглашения и прекращение производства по делу в суде первой инстанции осуществляется путем вынесения единого судебного акта – определения.

Заключение мирового соглашения и утверждения его судом влечет прекращение производства по делу. Данное положение содержится в п. 4 ст. 164 ГПК, согласно которой суд прекращает производство по делу, если стороны заключили мировое соглашение и оно утверждено судом.

З огляду на ст. 323 ГПК определения, кроме подлежащих обжалованию или опротестованию отдельно от решений, вступают в законную силу сразу после оглашения, а если определение не оглашалось — после подписания его судьей (судьями).

Отказывая в утверждении мирового соглашения, суд или судья выносит определение, в котором излагает мотивы отказа. В таком случае дело должно быть рассмотрено по существу с вынесением решения.

Суд не принимает отказа истца от иска, признания иска ответчиком и не утверждает мирового соглашения сторон, если эти действия противоречат закону или нарушают чьи-либо права и охраняемые законом интересы (ст. 61 ГПК).

ВИСНОВОК

В представленной работе нами были рассмотрены следующие вопросы:

1. Понятие и содержание мирового соглашения.

2. Особенности утверждения мирового соглашения.

3. Особенности исполнения мирового соглашения.

Изучив теоретические положения ряда авторов, выявив и проанализировав процессуальные особенности утверждения и исполнения мирового соглашения можно сделать следующие выводы:

  1. Мировое соглашение является специфической формой выражения и реализации принципа диспозитивности в гражданском процессе.

  1. Под мировым соглашением понимают утверждаемый судом на основе процессуальных действий договор, заключаемый на основе взаимных уступок между сторонами, третьими лицами, заявляющими самостоятельные требования относительно предмета спора, направленный на урегулирование спора, являющийся основанием прекращения производства по делу.

  2. Субъектами мирового соглашения являются стороны — истец и ответчик. Возможно заключение мирового соглашения и с участием третьего лица, заявляющего самостоятельные требования на предмет спора.

  3. Условия судебного мирового соглашения могут быть закреплены в отдельном документе, подписанном сторонами, который приобщается к материалам дела, либо быть зафиксированы и подписаны сторонами в протоколе судебного заседания. При этом условия мирового соглашения должны быть изложены четко и определенно.

  1. Суд способствует сторонам в заключении мирового соглашения.

  2. Не допускается заключение мирового соглашения во всех случаях, когда спорные правоотношения урегулированы нормами материального права, носящими императивный характер, так как такое соглашение будет противоречить законодательству.

  3. Утверждение мирового соглашения и прекращение производства по делу в суде первой инстанции осуществляется путем вынесения единого судебного акта – определения.

  4. Заключение мирового соглашения и утверждения его судом влечет прекращение производства по делу.

  5. Определения, кроме подлежащих обжалованию или опротестованию отдельно от решений, вступают в законную силу сразу после оглашения, а если определение не оглашалось — после подписания его судьей (судьями).

  6. Утвержденное судом мировое соглашение приобретает силу судебного решения и в случае его неисполнения управомоченная сторона вправе требовать принудительного исполнения определения об утверждении мирового соглашения.

  7. Отказывая в утверждении мирового соглашения, суд или судья выносит определение, в котором излагает мотивы отказа. В таком случае дело должно быть рассмотрено по существу с вынесением решения.

  8. Суд не утверждает мирового соглашения сторон, если эти действия противоречат закону или нарушают чьи-либо права и охраняемые законом интересы (ст. 61 ГПК).

В заключение отметим, что положения о мировом соглашении требуют систематизации и дальнейшего правового закрепления в ГПК. Отметим, что нормы, относящиеся к мировому соглашению «разбросаны» по всему ГПК. Также необходимо обратить внимание, что в ГПК отсутствует легальное определение понятия «мировое соглашение».

В качестве одного из вариантов автор приводит следующее определение:

Мировое соглашение — соглашение сторон, по которому стороны путем взаимных материально-правовых уступок заново определяют свои права и обязанности и обязуются добровольно на взаимно приемлемых условиях урегулировать возникший между ними спор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Белова, Т.А. Цивільний процес. Общая часть: учебник/ Т.А. Белова, И.Н. Колядко, Н.Г. Юркевич. — Минск.: Амалфея, 2001. - 576 с.

2. Белова, Т.А. Цивільний процес. Общая часть: учебник/ Т.А. Белова, И.Н. Колядко, Н.Г. Юркевич; Под общ. ред. Т.А. Бєлової, І.М. Колядко, Н.Г. Юркевича. - 2-е вид., Перераб. і доп. — Минск.: Амалфея, 2002. — 592 с.

  1. Белова, Т.А. Цивільний процес. Общая часть: учебник/ Т.А. Белова, И.Н. Колядко, Н.Г. Юркевич; Под общ. ред. Т.А. Бєлової, І.М. Колядко, Н.Г. Юркевича. - 2-е вид., Перераб. і доп. — Минск.: Амалфея, 2006. — 578 с.

  2. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 10 дек. 1998 г.: одобр. Радою Респ. 18 грудня. 1998 г.: текст Кодекса по состоянию на 20 августа 2009 г. // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. - 1999. — № 18-19. — 2/13

5. Конституция Республики Беларусь (с изменениями и дополнениями, принятыми на республиканских референдумах 24 ноября 1996 г. и 17 ноября 2004 г.) // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. - 1999. - № 1. – 1 / 0; 2004. - № 188. – 1 / 6032

6. Мусина, В.А. Гражданский процесс: учебн. / В.А. Мусіна, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот. — М.: ТОО «Фирма ГАРДАРИКА», 1996. — 480 с.

7. Осипов, Ю.К. Гражданский процесс: учебник для вузов / Ю.К. Осипов. — М.: Издательство БЕК, 1996. - 462 с.

8.О некоторых вопросах применения судами законодательства о наследовании: постановление Пленума Верховного Суда Респ. Беларусь, 21 дек. 2001 г., № 16: в ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Беларусь от 20.12.2007 г. // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. –– 2002. –– № 8. –– 6 / 312

9.О подготовке гражданских дел к судебному разбирательству: постановление Пленума Верховного Суда Респ. Беларусь, 25 июня 2009 г., № 4 // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. –– 2009. –– 6 / 760

10.О применении норм гражданского процессуального кодекса при рассмотрении дел в суде первой инстанции: постановление Пленума Верховного Суда Респ. Беларусь, 28 июня 2001 г., № 7: в ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Беларусь от 25.06.2009 г. // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. –– 2001. –– № 68. –– 6 / 298

11.О применении судами законодательства при разрешении споров, связанных с правом собственности на жилые помещения: постановление Пленума Верховного Суда Респ. Беларусь, 26 марта 2003 г., № 2: в ред. постанови Пленуму Верховного Суду Респ. Беларусь от 31.03.2010 г. // Нац. реєстр правових актів Респ. Білорусь. –– 2003. –– № 41. –– 6 / 360

12.Паращенко, В.Н. Цивільний процес. Практикум / В.Н. Паращенко. — Минск: ИООО «Право и экономика», 2004. - 222 с.

13.Паращенко, В.Н., Сокол, С.Ф. Гражданский процесс Республики Беларусь. Общая часть: учебн. пособие / В.Н. Паращенко, С.Ф. Сокол; Под общ. ред. В.Н. Паращенко, С.Ф. Сокола.— Минск: Молодежное научное общество, 2000. - 276 с.

14.Пожого, Я.А. Гражданский процесс: учебно-мет. Комплекс / Я.А. Пожого. — Новополоцк: ПГУ, 2006. — 356 с.

15.Тихиня, В. Г. Гражданский процесс: в 2 Т. / В.Г. Тихиня. — Минск: УП «Минская печатная фабрика» Гознака, 2002. — Т.1. –– 304 с.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
94.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Мирова угода в цивільному процесі
Мирова угода в цивільному та у виконавчому провадженні
Мирова угода в господарському та цивільному процесах порівняльний аналіз
Мирова угода як процедура банкрутства
Мирова угода у справах про банкрутство
Процедура санації Ліквідаційна процедура Мирова угода в справі про банкрутство
Процедура санації Ліквідаційна процедура Мирова угода в справі про
Принцип диспозитивності в цивільному праві та цивільному процесі
Доказ в цивільному процесі
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru