Механізм правового регулювання

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Статус роботи
Курсова робота
Дисципліна
ТГиП
Тема або варіант роботи
Механізм правового регулювання

План:
Введення. 3
1. Поняття, зміст і методи правового регулювання. 4
2. Структура механізму правового регулювання. 11
3. Ефективність правового регулювання. 14
Висновок. 18
Список використаної літератури .. 20

Введення.
Людське суспільство характеризується тим або іншим ступенем організованості, впорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів окремої людини і співтовариства людей (великих чи малих соціальних груп).
З метою досягнення такого узгодження здійснюється соціальне регулювання, тобто цілеспрямований вплив на поведінку людей. Регулювання може бути як зовнішнім по відношенню до людини (хто-то яким-небудь чином впливає на нього), так і внутрішнім (саморегулювання). На всьому протязі свого розвитку суспільство виробило різноманітну систему засобів і способів регламентації поведінки людей. Засоби відповідають на питання, чим регулюється поведінка людей, а способи - як здійснюється це цілеспрямований вплив.
До засобів соціального регулювання відносять, перш за все, соціальні норми: правові (юридичні), моральні, корпоративні, звичаї та ін Але норма - хоча й основне, але далеко не єдиний спосіб впливу на поведінку людей: засобами регулювання є також індивідуальні приписи, владні веління, заходи фізичного, психічного, організаційного примусу і т.д.
У системі соціального регулювання найважливіша роль належить правовому регулюванню, якому і присвячена дана робота.
Метою даної курсової роботи є вивчення механізму правового регулювання, його структури, змісту, методів.
Для досягнення поставленої мети при написанні роботи ставилися наступні завдання:
1. Дати поняття правового регулювання;
2. Розкрити зміст і вказати методи правового регулювання;
3. Дати характеристику структури механізму правового регулювання;
4. Вказати критерії ефективності правового регулювання.

1. Поняття, зміст і методи правового регулювання.

У вузькому значенні під правовим регулюванням розуміється «вплив норм права (системи правових норм), інших спеціально-юридичних засобів на поведінку людей і на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування і прогресивного розвитку» 1.
Юрист повинен розуміти правове регулювання як різнобічний вплив на суспільні відносини всіх правових явищ, у тому числі правових ідей, принципів правового життя суспільства, не втілених в юридичні форми (закони, нормативно-правові акти, рішення судових органів та ін). Але для вирішення своїх професійних завдань юристу необхідно, перш за все, розуміти роль, значення правового регулювання як сукупності засобів і способів реалізації позитивного права.
Позитивне право має властивості і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Нормативність, загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпеченість силою державно-правового примусу дозволяють перевести правові норми із сфери належного в сферу сущого, в повсякденне практичне життя людини і суспільства.
Вивчення правових явищ, підпорядковане практичним завданням, ставить за мету підготувати майбутніх юристів до розуміння регулятивної ролі законів та інших нормативних актів, індивідуальних рішень, інших правових засобів у їх взаємозв'язку і взаємодії.
Виходячи з цих завдань можна сформулювати таке визначення. Правове регулювання - це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) коштів.
Регулюванням можна назвати тільки такий вплив, при якій ставляться досить ясно позначені цілі. Наприклад, з метою упорядкування використання землі, забезпечення її збереження, підвищення ефективності землекористування видається закон про землю. І дія норм земельного права, в результаті якого реалізуються поставлені цілі, можна назвати правовим регулюванням.
Якщо ж під впливом законодавчого акта або його норм настають наслідки, не передбачені законодавством, а в деяких ситуаціях і суперечать цілям законодавця, то такий вплив не може вважатися правовим регулюванням.
Не можна вважати правовим регулюванням вплив, здійснюване неюридичними засобами.
Безумовно, у реальному житті духовне, ідеологічне, психологічне вплив права взаємопов'язане, поєднується із спеціально-юридичним правовим регулюванням. Вплив на суспільні відносини, на поведінку людей спеціально-юридичними засобами і способами в свою чергу впливає на духовно-моральну, ідеологічну сторони життя людини.
«До сфери правового регулювання повинні входити ті відносини, які мають такі ознаки.
По-перше, це відносини, в яких знаходять відображення, як індивідуальні інтереси членів суспільства, так і інтереси загальносоціальні.
По-друге, в цих відносинах реалізуються взаємні інтереси їх учасників, кожен з яких йде на якийсь утиск своїх інтересів заради задоволення інтересів іншої.
По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил.
По-четверте, ці відносини вимагають дотримання правил, обов'язковість яких підкріплена досить дієвою силою.
Історія правового життя суспільства показала, що в сферу правового регулювання входять три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознаками.
Першу групу складають відносини людей з обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільш яскраво проявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо під взаємоприйнятне обміні майном зацікавлене і все суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання вираження цінності майна в грошовому еквіваленті), обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примусу.
Другу групу утворюють відносини з владному управління суспільством. В управлінні соціальними процесами зацікавлені, і людина, і суспільство. Управління здійснюється заради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і має реалізуватися за суворими правилами, забезпеченим силою примусу. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.
У третю групу входять відносини щодо забезпечення правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві. Це відносини, що виникають з порушення правил, що регламентують поведінку людей у ​​двох зазначених сферах ».1
Суспільні відносини, що входять у ці групи, і будуть складати предмет правового регулювання.
Від характеру і змісту суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання. Досить очевидно, що відносини по еквівалентному обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які використовуються для регламентації управлінських відносин.
Характер, вид суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання, обумовлюють ступінь інтенсивності правового регулювання, тобто широту охоплення правовим впливом, ступінь обов'язковості правових приписів, форми і методи правового примусу, ступінь деталізоване приписів, напруженість правового впливу на суспільні відносини.
Різноманітність суспільних відносин, що входять до сфери правового регулювання, породжує відмінності в методах і способах юридичного впливу.
У теорії правового регулювання прийнято виділяти два методи правового впливу.
Метод децентралізованого, диспозитивного регулювання побудований на координації цілей і інтересів сторін у суспільних відносинах суб'єктів громадянського суспільства, які відповідають насамперед свої приватні інтереси, тобто у сфері галузей приватно-правового характеру.
Метод централізованого, імперативного регулювання базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин. За сприяння регулюються відносини, де пріоритетним, як правило, є загальносоціальні інтерес.
У державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає в першу чергу держава, яка здійснює централізоване управління соціальними процесами, наділена владними повноваженнями загальнозначущими. Тому централізовані, імперативні методи використовуються у публічно-правових галузях (конституційному, адміністративному, кримінальному праві).
Необхідно також сказати про способи правового регулювання. Способи правового регулювання визначаються характером припису, зафіксованого у нормі права, способами впливу на поведінку людей.
У теорії права прийнято виділяти три основні способи правового регулювання.
Перший спосіб - надання учаснику правових відносин суб'єктивних прав (управомочіваніе). Він виражається в делегуванні комплексу дозволів уповноваженій особі на вчинення певних дій (наприклад, власнику дозволяється володіти, користуватися і розпоряджатися належною йому річчю).
Другий спосіб - зобов'язування як припис зробити якісь дії (так, власник житлового будинку зобов'язується платити податки).
Третій спосіб - заборона, тобто покладання обов'язку утримуватися від певних дій (наприклад, роботодавцю заборонено залучати до надурочних робіт неповнолітніх).
В якості додаткових способів правового впливу можна назвати:
- Застосування примусових заходів (наприклад, покладання юридичної відповідальності за скоєне правопорушення);
- Попереджувальне (превентивне) вплив норм, які передбачають можливість застосування правового примусу;
- Стимулюючий вплив норм права. Таким способом впливають заохочувальні норми, тобто норми, в яких передбачено заохочення за активну правомірну поведінку (за винахідницьку, раціоналізаторську діяльність).
Зі способами правового регулювання (як основними, так і додатковими) взаємодіють неюридичні способи впливу на свідомість, волю, а значить, і поведінку людей у ​​суспільстві. Наприклад, норми права, правові акти (нормативні та індивідуальні), інші правові явища мають інформаційним впливом. З їх допомогою до відома людей доводиться інформація, яку вони можуть використовувати у своїх інтересах. Вони інформують людей про можливе і належному в суспільному житті, про наслідки юридично значущої поведінки, дозволяють передбачити наслідки своєї поведінки та поведінки інших людей у ​​тих сферах життя, які охоплюються правовим регулюванням.
Особливе місце в складному побудові правового регулювання займають загальні юридичні заборони і загальні юридичні дозволу. Визначення «загальні» стосовно до заборон і дозволениям означає, що відповідне правове розпорядження є основним, початковим напрямних для певної сфери суспільних відносин.
На основі співвідношення загальних дозволів та заборон у юридичній літературі і в правовому житті склалися дві юридичні формули, на основі яких виділяються два типи правового регулювання.
1. Дозволено все, крім прямо забороненого в законі. На цій формулі побудований общедозволітельний тип правового регулювання.
З цього типу в регульованих правом відносинах встановлюються строго і чітко сформульовані заборони. Як правило, обсяг цих заборон невеликий, а обсяг дозволений не визначено: все, що не заборонено. Наприклад, право допускає для членів суспільства будь-які способи множення матеріальних благ, крім прямо заборонених законом. Даний тип правового регулювання сприяє (чи хоча б не перешкоджає) проявам ініціативності, активності, самостійності у вирішенні життєвих завдань. Він характерний для відносин, що регламентуються галуззю цивільного права.
2. Заборонено все, крім прямо дозволеного. Сказане означає, що учасник правових відносин подібного типу може зробити тільки дії, які прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонені. Цей тип правового регулювання прийнято називати дозвільним. Він властивий тим галузям права, які пов'язані, наприклад, з державним управлінням (адміністративне право). Тут в законі вказується точна, суворо обмежений обсяг правомочностей: все, що виходить за межі компетенції пануючого суб'єкта, категорично заборонено.
Безумовно, немає галузей права, побудованих лише на одному типі правового регулювання. Так, в цивільне право «вкраплені» елементи дозвільного типу, а в адміністративному праві можна зустріти норми, що регулюють відносини управління за общедозволітельному типу.
Разом з тим досить очевидно, що общедозволітельний тип правового регулювання пов'язаний із закріпленням у праві соціальної свободи, з правом людини на вибір засобів і способом досягнення поставлених цілей. Дозвільний же тип правового регулювання випливає з необхідності у високій і суворої впорядкованості суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності. Дозвільний тип правового регулювання є єдиним при застосуванні заходів юридичної відповідальності і ряду інших заходів державного примусу.

2. Структура механізму правового регулювання.

«Механізм правового регулювання - це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин» 1.
З точки зору структури механізм правового регулювання - це складна система, що має свої елементи.
До елементів, складових частин механізму правового регулювання належать:
- Юридичні норми,
- Нормативно-правові акти,
- Акти офіційного тлумачення,
- Юридичні факти,
- Правовідносини,
- Акти реалізації права,
- Правозастосовні акти,
- Правосвідомість,
- Режим законності.
Кожен з цих елементів виконує свої регулятивні функції, впливає на поведінку людей і суспільні відносини свої способом.
Норми права виступають як припис і як зразок, модель поведінки в правових відносинах. Вони служать вихідною базою правового регулювання, в них вказується, що дозволено і що дозволено, які наслідки дотримання чи порушення зафіксованого в них приписи. Норми права - це основа всього механізму правового регулювання. Всі інші його елементи передбачені нормами права, носять піднормативна характер.
Нормативно-правовий акт як документ, що містить норми права, впливає на поведінку людей шляхом встановлення правового режиму регламентації того чи іншого виду суспільних відносин. Наприклад, Цивільний кодекс визначає режим регламентування відносин з використання матеріальних благ (майна), щодо встановлення правового становища учасників цивільно-правових відносин.
Акти офіційного тлумачення - документи, що видаються спеціально уповноваженими на те органами (наприклад, пленумом Верховного Суду РФ) і спрямовані на роз'яснення змісту правових норм.
Юридичні факти - передбачені нормами права життєві ситуації, факти реального життя, що тягнуть юридичні наслідки: виникнення, зміни та припинення правових відносин.
Правовідносини є засіб перекладу загальних моделей поведінки, закладених у нормах права, у конкретизовані та індивідуалізовані акти поведінки членів суспільства (суб'єктів права). Через правовідносини здійснюється реалізація права, це основний шлях втілення приписів норм права в акти поведінки людей.
Акти реалізації права - це дії суб'єктів права, учасників правового життя по втіленню в життя приписів норм права. У таких діях (у ряді випадків закріплених у юридичних документах, наприклад договорах) реально здійснюються виражені у правах і обов'язках заходи можливого чи належного поведінки.
Акти застосування права суть індивідуалізовані владні приписи, спрямовані на регламентацію суспільних відносин. Це акти (як дії, так і документи) індивідуалізованого правового регулювання. Найбільш яскравим прикладом акта застосування права є рішення суду по конкретній юридичній справі.
В якості своєрідних елементів механізму правового регулювання виступають правосвідомість і режим законності. Своєрідність цих елементів полягає в їх нематеріальності, але нематеріальність не заважає їм надавати дієвий вплив на весь процес правового регулювання. Від рівня правосвідомості та реальності режиму законності залежить ефективність роботи всіх елементів механізму правового регулювання.
Елементи механізму правового регулювання впливають на суспільні відносини не тільки специфічно юридично.
Наприклад, норми права, акти законодавства, рішення судів надають на поведінку людей і на суспільні відносини інформаційне, психологічне, ідеологічне вплив. Під їх впливом формуються психологічні установки, мотиви поведінки людей.
У реальній дійсності спеціальні юридичні засоби і способи впливу на поведінку людей поєднуються в різних комбінаціях з неюридичними.
Детальне вивчення питань механізму дії права характерно для інструменталістского напряму в правознавстві, де право розглядається як інструмент вирішення індивідуальних і групових соціальних завдань.
Аналізуючи різноманітні юридичні форми і засоби впливу на поведінку людей і суспільні відносини, можна з'ясувати, які з них найбільш оптимальні, ефективні в даних умовах, яких результатів можна досягти, використовуючи ті чи інші юридичні засоби в будь-якому їх поєднанні.
Дослідження механізму правового регулювання «озброює» законодавця «набором» інструментів - оптимальних юридичних засобів і правових механізмів - для ефективного вирішення завдань, що стоять на даному етапі розвитку суспільства. Знання механізму правового регулювання з усіма його елементами дозволяє грамотно здійснювати правореалізаціонную юридичну діяльність.

3. Ефективність правового регулювання.

Метою здійснення правового регулювання є правопорядок.
«Правопорядок - це така система суспільних відносин, яка встановлюється в суспільстві в результаті точного і неухильного здійснення розпоряджень правових норм усіма суб'єктами права» 1.
Правопорядок ще прийнято розглядати як процес дотримання, виконання і застосування законів та підзаконних актів, як підсумок втілення законності в реальні суспільні відносини.
Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Тому правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві.
Певна частина громадського життя не потребує правової регламентації. Вона знаходиться у сфері дії норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому сенсі правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що складається під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.
Громадський порядок являє собою «всю сукупну систему суспільних відносин, яка складається в результаті реалізації соціальних норм: норм права, норм моралі, норм громадських організацій, норм неправових звичаїв, традицій і ритуалів» 2.
У правовій державі всі елементи суспільного порядку взаємодіють між собою і знаходяться під його захистом. Однак тільки правопорядок охороняється спеціальними державно-правовими заходами. Інші елементи суспільного порядку забезпечуються своїми засобами впливу: моральними, власне суспільними, природними навичками і звичками, силою традиції.
У субсистема відносин, що утворюють громадський порядок, основною сполучною ланкою виступає правопорядок, оскільки він у тій чи іншій мірі відбиває найбільш суттєві риси нормативного регулювання в цілому.
Ефективність правового регулювання (досягнення поставлених цілей) забезпечується низкою умов (гарантій).
Під такими гарантіями розуміються такі умови суспільного життя і спеціальні заходи, що вживаються державою, які забезпечують міцний режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві.
Розрізняються матеріальні, політичні, юридичні та моральні гарантії законності і правопорядку.
До матеріальних гарантій відноситься така економічна структура суспільства, в рамках якої встановлюються еквівалентні відносини між виробниками і споживачами матеріальних благ. При еквівалентних ринкових товароотношеніях створюється реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства. У цих умовах будь-який суб'єкт права стає економічно вільним і самостійним. Підтримуваний і охороняється законом, він повною мірою реалізує свої можливості в сфері матеріального виробництва, що є найважливішою гарантією законності і правопорядку в суспільстві.
Матеріально забезпечений і соціально захищений індивід, як правило, погодить своє поведінку з правом, оскільки його інтереси гарантуються режимом законності й одержують об'єктивне втілення в правопорядку.
Політичними гарантіями є всі елементи політичної системи суспільства, які підтримують і відтворюють громадське життя на основі юридичних законів, що відбивають об'єктивні закономірності суспільного розвитку.
Держава, її органи, різноманітні громадські об'єднання та приватні організації, трудові колективи, тобто всі ланки сучасної політичної системи суспільства, в інтересах свого життєзабезпечення всіляко підтримують необхідний режим законності і стабільність правопорядку. Ті політичні організації чи окремі політичні діячі, які протиставляють себе порядку, встановленому законом, позбавляються захисту з боку держави.
До юридичних гарантій відноситься діяльність державних органів та установ, спеціально спрямована на запобігання і припинення порушень законності і правопорядку. Її здійснюють законодавчі, виконавчі та судові органи державної влади.
Основні напрямки боротьби з правопорушеннями формують законодавчі органи, видаючи відповідні нормативно-правові акти, що передбачають юридичну відповідальність за протиправні дії.
Безпосередню ж роботу з профілактики і припинення правопорушень здійснюють правоохоронні державні органи. При наявності досить міцних економічних і політичних гарантій правоохоронна діяльність держави ефективно забезпечує оптимальний режим законності і стійкість правопорядку.
Моральними гарантіями є сприятлива морально-психологічна обстановка, у якій реалізуються юридичні права та обов'язки учасників правовідносин; рівень їхньої духовності і культури; чуйність і увага державних органів і посадових осіб до людини, його інтересам і потребам.
У створенні здорової моральної обстановки в сфері правового регулювання беруть участь усі ланки політичної системи суспільства, у тому числі благодійні організації, установи культури і мистецтва, школа, вищі навчальні заклади, церква.
Морально здорове суспільство - це суспільство, яке функціонує на основі законів, в умовах стабільного правопорядку.
Всі перераховані умови взаємодіють між собою, взаімообусловлівают і, доповнюючи один одного, забезпечують законність і правопорядок у суспільстві.

Висновок.

Таким чином, правове регулювання - це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) коштів.
До сфери правового регулювання входять три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознаками.
Першу групу складають відносини людей з обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Другу групу утворюють відносини з владному управління суспільством. У третю групу входять відносини щодо забезпечення правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві.
Суспільні відносини, що входять у ці групи, і будуть складати предмет правового регулювання.
Від характеру і змісту суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання.
Різноманітність суспільних відносин, що входять до сфери правового регулювання, породжує відмінності в методах і способах юридичного впливу.
У теорії правового регулювання прийнято виділяти два методи правового впливу: метод децентралізованого, диспозитивного регулювання, метод централізованого, імперативного регулювання.
Способи правового регулювання визначаються характером припису, зафіксованого у нормі права, способами впливу на поведінку людей. У теорії права прийнято виділяти три основні способи правового регулювання. Перший спосіб - надання учаснику правових відносин суб'єктивних прав (управомочіваніе), другий спосіб - зобов'язування як припис зробити якісь дії (так, власник житлового будинку зобов'язується платити податки); третій спосіб - заборона, тобто покладання обов'язку утримуватися від певних дій (наприклад, роботодавцю заборонено залучати до надурочних робіт неповнолітніх).
В якості додаткових способів правового впливу можна назвати: застосування примусових заходів (наприклад, покладання юридичної відповідальності за скоєне правопорушення); попереджувальне (превентивне) вплив норм, які передбачають можливість застосування правового примусу; стимулюючий вплив норм права.
Механізм правового регулювання - це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.
З точки зору структури механізм правового регулювання - це складна система, що має свої елементи. До елементів, складових частин механізму правового регулювання належать: юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації права, правозастосовні акти, правосвідомість, режим законності.
Метою здійснення правового регулювання є правопорядок. Ефективність правового регулювання (досягнення поставлених цілей) забезпечується низкою умов (гарантій).
Під такими гарантіями розуміються такі умови суспільного життя і спеціальні заходи, що вживаються державою, які забезпечують міцний режим законності і стабільність правопорядку в суспільстві.
Розрізняються матеріальні, політичні, юридичні та моральні гарантії законності і правопорядку.

Список використаної літератури:

1. А. Б. Венгеров Теорія держави і права. Підручник. Вид. «Юриспруденція», М., 2000
2. Теорія права і держави. Підручник під ред. В. В. Лазарєва, М., Вид. «Право і закон», 2001
3. В. Н. Хропанюк Теорія держави і права. Підручник, М., Вид. «Інтерстиль» 2002
4. В. Я. Любашіц Теорія держави і права. Підручник, Ростов-на-Дону, вид. «МАРТ», 2002
5. Теорія держави і права. Підручник. Під ред. В. М. Корельского, М., Вид. «НОРМА», 2000


1 Теорія держави і права (підручник для вузів) під ред. В. М. Корельского, М., вид. «НОРМА», 2000р., Стор.263
1 Теорія держави і права (підручник для вузів) під ред. В. М. Корельского, М., вид. «НОРМА», 2000р., Стр.264
1 В. В. Лазарєв Теорія держави і права (підручник), М., вид. «Спарк», 1998р., Стор 369
1 В. Я. Любашіц Теорія держави і права (навчальний курс), М., вид. «Березень», 2002р., Стр.484
2 Н. В. Хропанюк Теорія держави і права, М. 2002р., Стр.350
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
59.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Механізм адміністративно правового регулювання 2
Механізм адміністративно-правового регулювання
Механізм адміністративно правового регулювання
Механізм адміністративно-правового регулювання Поняття і
Механізм адміністративно правового регулювання суспільних відноси
Право як соціальний інститут Соціальний механізм правового регулювання
Механізм правового забезпечення соціальних пільг військовослужбовців як чинник соціальної політики
Поняття правового регулювання
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru