приховати рекламу

Методологія юридичної психології

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

РЕФЕРАТ

за курсом «Юридична психологія»

за темою: «Методологія юридичної психології»

Зміст

Введення

  1. Психологічні методи вивчення особистості в юридичній діяльності.

  2. Методи психологічного впливу на особистість у діяльності психолога.

Висновок

Введення

Практична правоохоронна та правозастосовна діяльність має ряд специфічних особливостей в порівнянні з науковою діяльністю і теоретичним пізнанням в юридичній психології.

Якщо наукові дослідження мають на меті отримання нового знання, то практичне пізнання з допомогою психологічних методів має на меті забезпечити практику знанням психології особистості правопорушника, злочинця, потерпілого, свідка, позивача, відповідача, психологічного боку правомірною або протиправної діяльності. Від повноти і правдивості вивчення цікавить нас особистості залежить не тільки тактика оперативних, слідчих або судових дій, але і встановлення істини у кримінальній справі в цілому, можливість виправлення та перевиховання злочинця, попередження правопорушень.

З необхідністю вивчення конкретної особистості юристам доводиться стикатися завжди при рішенні самих різних питань. Це дозволяє їм у цілому розуміти можливості, вчинки і дії людини, з'ясовувати причини зміни її поведінки, правильно будувати взаємовідносини, визначати шляхи і способи впливу на конкретну людину і т.д. У діяльності психолога важливо вивчати не тільки окремі психічні процеси і стани при вчиненні дій, але й більш стійкі, більш глибокі психологічні властивості особистості, що має давати йому можливість прогнозувати ставлення до процесу розслідування, окремих дій. У юридичній психології вивчення особистості розглядається як необхідна умова подальшого впливу на неї для здійснення цілей попереднього розслідування і правосуддя. Для того, щоб встановити контакт з допитуваним, визначити методи впливу на нього, необхідно передусім вивчити цю конкретну особистість і знати про всі її особливості. Вивчення особистості обвинуваченого в суді допомагає вирішенню тих самих питань, які виникають на попередньому слідстві, але крім того, суду необхідно ще вирішити питання про міру покарання, про необхідність ізоляції від суспільства, визначенні режиму і т.д. Суди повертаються до вивчення особистості і при вирішенні питання про звільнення від покарання, дострокове звільнення, зниження покарання і т.д.

В даний час закон прямо зобов'язує суд, слідчих, прокурора, адвоката по кожній справі встановлювати не тільки наявність складу злочину, осіб, які вчинили протиправні дії, але також причини і умови, що сприяли їх вчиненню. Ці причини і умови ніколи не можуть бути повністю розкриті без обліку психічних особливостей суб'єкта, яка вчинила злочин, без з'ясування умов формування його особистості. Щоб встановити зв'язок між умовами життя і вчиненим злочином, необхідно, знову ж таки, ретельне вивчення всіх якостей особистості, яка здійснила злочин.

Ретельне вивчення особистості засудженого проводиться і в місцях позбавлення волі. Адміністрації необхідно визначити шляхи перевиховання засудженого, а для цієї мети ретельно вивчається його особистість. У процесі перевиховання вивчення особистості триває. Воно дає можливість з'ясувати, чи змінилася поведінка засудженого, чи пов'язано це зміна поведінки зі зміною його ставлення до певних фактів, які заходи саме призвели до зміни особистості, які результати від застосовуваних заходів впливу мають місце, які зміни необхідно внести в процес перевиховання. Без постійної постановки цих питань перевиховання особистості неможливо, а тому постійним є і процес вивчення цієї особистості.

1. Психологічні методи вивчення особистості в юридичній діяльності

Вивчення особистості завжди повинно проводитися практичними працівниками і не може бути виконано без освоєння ними спеціальних методів вивчення особистості в специфічних умовах процесуальної діяльності. Відповідно до цього юридичної психології необхідно розробляти методи вивчення особистості, аналізу і синтезу зібраних про особу фактів.

Особистість людини завжди є певна структура властивостей, якостей, спадкових і набутих, що склалися в результаті умов виховання, діяльності, власного досвіду. В особистості завжди поєднуються індивідуальні властивості і сукупність соціальних ролей, що і робить се в кінцевому підсумку суб'єктом праці, пізнання і спілкування.

У практичній діяльності при вивченні конкретної особистості можна виділити кілька підструктур, які обов'язково повинні враховуватися працівником юридичної праці.

1. Біологічно обумовлені якості особистості. Найбільш повно вони виражаються в темпераменті - психологічному прояві властивостей нервової системи. З урахуванням цього треба постійно вивчати властивості нервової системи за порушення і гальмування, розвиток, тривалість цих процесів, їх зміну. Біологічно обумовлені якості особистості виявляються також у деяких потребах, особливості психічних процесів і станів.

Соціально обумовлені якості особистості. Вони виражаються в його відношенні до суспільства (світогляд, переконання, прагнення), в системі спілкування і потреб. Тому при вивченні соціальної підструктури здійснюється збір відомостей і оцінка спілкування і потреб даної особистості, а також структура соціальних ролей особистості: ступінь їх впливу на психічні якості особистості, повнота і правильність розуміння соціальної ролі, взаємозв'язку між різними соціальними ролями, ставлення до її виконання, тривалість здійснення, підготовленість для виконання соціальної ролі і т.д.

Підструктура набутих знань і досвіду. Кожна особистість відрізняється сумою, спрямованістю отриманих знань, придбаним життєвим і професійним досвідом. У зв'язку з особливістю умов життя, професії виробляються специфічні навички і звички. Дана підструктура особистості завжди повинна бути вивчена, тому що дуже часто саме ця сукупність відомостей про особистості набуває самостійне доказове значення при попередньому розслідуванні справи та розгляді його в суді, що вимагає процесуального закріплення отриманих відомостей.

Інтелектуальні і психологічні особливості досліджуваної особистості. Ця підструктура складається з притаманних кожній людині особливостей психічних процесів: відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення. Інтереси, знання визначають рівень інтелектуального розвитку, культуру, широту поглядів і т.д. Різними є якості розуму, їх спрямованість, тренованість. Важливим у даній подструктуре є виявлення вольових, організаторських якостей особистості, всіх інших характерологічних особливостей.

Вивчення особистості в усіх випадках має здійснюватися за чітким, заздалегідь розробленим планом. Він повинен передбачати основну мету вивчення, питання, що підлягають вивченню, конкретні шляхи, методи вивчення даної особистості, шляхи перевірки отриманих результатів. Для вивчення особистості повинні бути використані всі можливості, які є в наявності в кожному разі, всі методи. Планування передбачає підготовку всіх слідчих і судових дій таким чином, щоб вони давали можливість найбільш повно зібрати всі відомості про досліджуваної особистості, перевіряти наявні відомості.

Дієвість результатів застосування психологічних методів вивчення особистості, ступінь можливості їх використання залежать від повноти фіксації слідчого або судового дії, де застосовувалися певні психологічні методи вивчення особистості. Звідси застосування методів психологічного вивчення особистості тісно пов'язане з проблемою розширення методів фіксації результатів процесуальних дій. Як і в багатьох випадках, тут доводиться стикатися з прямою залежністю розвитку психологічних методів від процесуальних форм і умов діяльності.

У практичній діяльності для вивчення особистості застосовується ряд тих же методів, що і для наукового пізнання. Зокрема, це бесіда, спостереження, експеримент, метод аналізу результатів діяльності, метод узагальнення незалежних характеристик, метод експертних оцінок і т.д. Однак найбільш результативні на практиці все ж психологічні тести. У спеціальній літературі іноді виділяють окремий метод тестів, застосовуваний для встановлення наявності та відсутності вже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних осіб, або вказують, що тести є методами, за допомогою яких встановлюють певні якості конкретної особистості, відповідні чи ні вже раніше виділеним нормам і стандартам.

Ряд авторів називає тести спеціальним або особливим видом експериментального методу. Іноді тест практикують як випробувальний експеримент, який використовується поряд з лабораторним і природним експериментом. В останньому випадку це пов'язано з розшифровкою поняття: test (англ.) - випробування, проба. Немає сенсу тут дискутувати, чи є тестовий метод самостійним або частиною експериментального. Всі методи психологічного дослідження являють собою систему, в якій взаємодіють не тільки методи теоретичного наукового пізнання та методи, які застосовуються в юридичній практиці, а й експериментальні та неексперіментальним. Експериментальність методу визначається сутністю і метою дослідження, а не його назвою.

Ми згодні з думкою М.В. Костицького про те, що в практичних цілях - попереднього розслідування, судового розгляду, профілактики правопорушень - досвідченим в психології особою безумовно може застосовуватися певний ряд тестових методів. Наприклад, з метою дослідження пізнавальної сфери, зокрема сприйняття, може використовуватися метод пояснення сюжетних картин, що складається в пред'явленні досліджуваному особі сюжетних картинок: веселих, сумних, з більш-менш складним сюжетом. При цьому враховується активність і бажання досліджуваного розглядати картинку, час, витрачений їм на це. Крім показників, що характеризують сприйняття, застосуванням цього методу можна отримати дані про особливості інтелектуальної та емоційної сфер (вміння виділити істотне, кмітливість і т. д.).

Для дослідження пізнавальної сфери застосовний і метод заучування десяти слів, запропонований А.Р. Лурія. Випробуваному називають десять слів і пропонують відразу ж повторити їх в будь-якому порядку. Досвід повторюється п'ять разів, через годину - ще раз. Крива запам'ятовування може вказувати на ослаблення активної уваги, виражену стомлюваність, повторення однієї і тієї ж помилки, проголошення зайвих слів, що може свідчити про вялотекущих органічних патологіях мозку. Даний метод передбачає і використання набору карток, на кожній з яких намальовано по чотири предмети. Експериментатор пропонує випробуваному визначити які з трьох предметів мають схожість і можуть бути об'єднані однією назвою, а який (четвертий) до них не підходить. Так званий метод Бурдона застосуємо в основному до неповнолітніх, а також до осіб з низьким культурним розвитком. З його допомогою визначається здатність до синтезу, вміння будувати узагальнення, почасти працездатність і стійкість уваги.

При дослідженні сприйняття результативним на практиці є метод відшукування чисел за допомогою таблиць Щульте. Застосовуються стандартні таблиці, на яких написані в різному порядку цифри від 1 до 25. На кожній з п'яти таблиць вони написані по різному. Досліджуваному особі дається завдання відшукати, показати і назвати вголос всі цифри по порядку і зробити це по часу як можна швидше. При оцінці результатів враховується різниця в кількості часу, витраченого на кожну таблицю. Збільшення його на останніх таблицях свідчить про стомлюваності, прискорення - про повільне врабативаніе. За нормою на кожну таблицю повинно йти однаковий час.

Для дослідження мислення застосуємо метод виключення предметів. З його допомогою встановлюється вміння будувати узагальнення, логічно, правильно, строго і чітко формулювати думку, а також особливості пам'яті, уваги, реакції на власні досягнення і невдачі. Для дослідження мислення застосовується і метод порівняння понять. Застосовується він у такий спосіб: дослідник заготовлює кілька десятків пар слів або використовує стандартні, наведені у спеціальному атласі і пропонує досліджуваному порівняти поняття, що входять в пари слів, вказати схожість і відмінність між ними. При аналізі результатів враховується, чи вдалося виділити суттєві ознаки і відмінності пам'яті, чи дотримано послідовність у відповідях. Зазначений метод дозволяє визначити особливості аналізу і синтезу досліджуваного особи, здатність його до узагальненого або конкретному мисленню.

У дослідженні неповнолітніх, особливо осіб з патологічними відхиленнями у психічному розвитку, може успішно застосовується метод послідовності подій. Сутність його полягає в тому, що вивчається особі пропонують безладно перемішану серію карток, на яких зображено послідовний розвиток однієї події, та пропонують розкласти картки по порядку і розповісти про те, що трапилося. При аналізі результатів експериментатор отримує інформацію про кмітливості особи, його вміння розуміти зв'язок понять, будувати послідовні умовиводи, інтелектуальному недорозвиненні, труднощі осмислення матеріалу, інертності психічних процесів, особливості усної мови і т.д.

З метою встановлення особливостей опосередкованого запам'ятовування, характеру мислення, здатності до утворення смислових зв'язків між названим словом і певним наочним чином використовується метод опосередкованого запам'ятовування О.М. Леонтьєва. Його застосування полягає у пред'явленні досліджуваному особі карток із зображеннями предметів і пропозиції запам'ятати ряд відповідних їм слів. Щоб було легше це зробити, щоразу, коли експериментатор називає слово-стимул, досліджуваний вибирає одну картку із зображенням, яке допоможе пригадати йому потрібне слово. За допомогою цього методу оцінюється не правильність вибору зображення, а встановлюється змістовна і смислова зв'язок між пред'явленими для запам'ятовування словом і тим, що зображено на картинці. Ці зв'язки можуть свідчити про характер знань, уявлень, життєвому досвіді людини, її здатності до узагальнення.

У процесі здійснення попереднього розслідування у справі і судового розгляду слід вивчати не тільки окремі особистості, а й окремі групи, колективи. Це необхідно для судження про психічні якості окремої особистості, яку слід вивчати в процесі спілкування з іншими особами, щоб чіткіше знати особливості структури спілкувань, рухаючись соціальний досвід і т.д.

Відомо, що вивченням особистості через колектив покликана займатися соціальна психологія. Однак подібним дослідженням для вирішення поставлених перед нею завдань зобов'язана займатися і юридична психологія. Вивчення груп і колективів необхідно для з'ясування причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, для правильного розуміння умов і причин появи у обвинуваченого певних психічних якостей і т.д. Зрозуміти особистість можна, тільки вивчивши той колектив, ту суспільне середовище, де сформувалася ця особистість, де скоїла той чи інший злочин. Слід зазначити, що існує ще безліч мікрогруп, які негативно впливають на особистість, сприяють формуванню негативних якостей досліджуваного особи.

Контакт з колективом може здійснюватися за допомогою бесіди з колективом, присутності на зборах і т.д. Вивченню піддаються протоколи зборів, листування від імені колективу, документи, що характеризують діяльність, реакцію колективу з різних питань. Вивчення особистості обов'язково передбачає узагальнення всіх одержуваних експериментатором матеріалів та отримання висновку про сутність даної особистості, тобто складання характеристики, яка допомагає орієнтуватися в зібраному матеріалі, виявляти наявні протиріччя, полегшує пошуки підходів до даної особистості, допомагає з'ясовувати причини вчинення злочину.

Складанню характеристики завжди повинні передувати ретельне вивчення зібраного матеріалу, аналіз кожного наявного факту, перевірка цих фактів всіма доступними процесуальними і оперативними засобами. Підготовка характеристики на досліджувану особистість дає можливість визначити не тільки подальший план вивчення особистості, але й шляхи її подальшого перевиховання, способи впливу на неї для вироблення навичок, виправлення психіки і т.д.

2. Методи психологічного впливу на особистість

Застосовувані юристами методи психологічного впливу у професійній діяльності відрізняються від методів пізнання, що мають на меті розвиток науки юридичної психології та дослідження її предмета, і від психологічних методів вивчення особистості, що використовуються як для пізнання психічних процесів, явищ і станів, так і в практичних цілях - для забезпечення юрисдикційного процесу, профілактики протиправної поведінки, в той же час методи психологічного впливу на особистість нерозривно пов'язані і з теоретичними досягненнями юридичної психології, і з технологією використання спеціальних психологічних методів для виконання замовлення практичної юриспруденції. Можна стверджувати, що методи пізнання і вивчення особистості створюють певну базу для подальшого застосування методів психологічного впливу. Фахівці вказують, що психологічний вплив завжди має місце в процесі попереднього розслідування чи судового розгляду. Це, як правило, вплив на правопорушника, потерпілого, позивача, відповідача, свідка і т.д.

Метою такого впливу є виховання або перевиховання особистості, стимулювання її до законослухняної поведінки, надання допомоги у відновленні в пам'яті якого-небудь особи інформації з приводу події чи суб'єкта, що представляють інтерес для органів юриспруденції.

Відомо, що в практичній діяльності розслідування конкретних кримінальних справ пов'язане з великими труднощами, оскільки пізнання їх обставин здійснюється ретроспективно, як правило, при досить інтенсивному протидії зацікавлених осіб, з різноманітними, часом виключають один одного інтересами, свідомо спотворюють істину. Психологічні методи впливу покликані блокувати ці негативні прояви, протидіяти їм.

Під психологічними методами впливу на особистість розуміються способи впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до дачі показань з приводу обставин правопорушення. Вони дуже тісно пов'язані з тактичними прийомами впливу і без них не застосовуються. Для впливу на особистість правопорушника доцільно застосовувати такі методи: передачі інформації; навіювання; переконання; рефлексії; постановки і варіювання мислительних задач; психологічних «пасток» і т.д. Тактичні прийоми є технологічної стороною застосування психологічних методів. Як правило, вони полягають у зміні в сприятливу сторону ситуації розкриття правопорушення, максимальному використанні чинника раптовості у веденні справи;

- В ухиленні від конфлікту і очікуванні; в концентрації доказів і впливу з їх допомогою на найбільш слабкі місця в позиції протилежної сторони; використання сил та засобів протилежної сторони і застосуванні нових методів, про які вона, як правило, не обізнана і т.д. Застосування правомірного психологічного впливу не тільки припустиме, але й необхідно. Як правило, психологічний вплив досягається як характером і змістом інформації, так і психічної індукцією. Між працівником юриспруденції та особами, що мають відношення до розслідуваної правопорушення, виникають різні комунікативні відносини і, зокрема, нейтральні, конфліктні, співпраці. Працівник правоохоронних органів залежно від них вибирає методи впливу на особистість. Тут, за будь-яких обставин, слід враховувати, що психологічний вплив має відповідати конституційним та іншим законним правовим нормам, не порушувати прав особистості, не принижувати се гідності.

Працівникові правоохоронних органів у процесі розкриття правопорушення доводиться постійно контактувати з правопорушником та особами, що мають безпосереднє відношення до даної справи. Такий контакт полягає насамперед у постійному обміні інформацією. Заздалегідь зібрана й узагальнена інформація сприймається респондентом, переробляється і оцінюється ним і лише потім впливає на його вольову, емоційну та інтелектуальну сферу, примушуючи до реагування. У цьому випадку можна говорити про передачу інформації як методі психічного впливу. Під даним методом розуміють цілеспрямовану передачу повідомлень про події, факти, знаннях, перш за все з метою збагачувати іншої людини знаннями, задовольняти допитливість. У процесі спілкування завжди передається інформація, завжди відбувається вплив інформацією та обмін нею. Створення попередніх умов при передачі інформації, визначений відповідний підбір її здатні значно збільшити силу впливу цієї інформації на особистість, виробити спеціальний метод впливу - передачею цілеспрямованої інформації.

В умовах здійснення правосуддя метод передачі інформації допомагає певному зміни та напрямку розумових процесів особи, на яку впливають. Суть методу полягає в тому, що заздалегідь зібрана і в певному порядку, умови, способи передана інформація включає в інтелектуальні, емоційні, вольові процеси особа, на яку впливають, переробляється їм, що і призводить до досягнення конкретної запланованої мети впливу. Даний метод застосовується для самих різноманітних цілей: надати допомогу правопорушнику, потерпілому, свідку у відновленні забутого ними. Тут використання методу передачі інформації для стимуляції спогадів не повинно перетворюватися на підказування того, що і як повинен розповісти правопорушник, потерпілий чи свідок. Цим методом можна змінити спрямованість розумових процесів особи, що свідчить помилково, а також порушити певний емоційний стан, змінити установку, погляди, світогляд.

На практиці зустрічаються люди, які запам'ятовують події, що відбуваються з ними, в суворій часовій послідовності. Як правило, випадання одного з них не дає можливості згадати наступні. Тут завдання юриста-практика - допомогти відновити конкретне втрачене ланка.

Коли свідок, правопорушник або потерпілий повідомляє неправдиві відомості або всіляко приховує справжні обставини справи, інформація працівника юридичної купа повинна мати об'єктивні джерела. Це можуть бути як різні офіційні документи, зокрема характеристики, протоколи оглядів і обшуків, так і висновки фахівців та експертів. Отримання такої інформації в частині випадків змушує винного переглянути займану ним позицію і дати правдиві свідчення. Цей же позитивний результат може бути досягнутий при повідомленні про належній поведінці інших учасників процесу. Така передача повинна стимулювати інтелектуальну діяльність винного і переоцінку ним власної позиції.

Якщо ж між працівником юриспруденції і респондентом складаються конфліктні відносини, то передана інформація повинна створювати у останнього враження повної або принаймні достатньої обізнаності юриста. У цьому разі обраний раніше варіант поведінки визнається супротивною стороною неспроможним, після чого або слід визнання, або доводиться придумувати нову модель поведінки по відношенню до працівника юридичної праці або навіть іншим особам. Необхідність негайного реагування збільшує ймовірність помилок, а отже, полегшує розкриття брехні на конкретному етапі попереднього розслідування. Зазначений варіант у практичній діяльності може повторюватися неодноразово. Завдання полягає в тому, щоб ці повторення були певними сходинками, по яких юрист-практик поступово наближається до істини. У відношенні заперечує свою провину правопорушника доцільне застосування схематичне передачі інформації (у випадках, коли і самому працівнику правоохоронних органів відомі далеко не всі обставини). Передана інформація повинна безумовно створювати враження повної поінформованості працівника юриспруденції та недоцільності його подальшого обману.

Цілком зворотною стороною передачі інформації є її приховування. Тут працівник правоохоронних органів, володіючи даними, викривають правопорушника, свідка чи потерпілого у брехні або приховуванні, може до певної пори не використовувати їх. Цим у перерахованих вище осіб створюється ілюзія про його необізнаності і відповідно помилкове уявлення про переслідуваних юристом-практиком цілях і своє становище, що в свою чергу породжує переоцінку своїх можливостей, а іноді необережність. Противна сторона в цьому випадку без необхідності відкривається, стає вразливою для передачі в потрібний момент працівникові правоохоронних органів раніше приховується.

При дії методом передачі інформації важливо враховувати наступні чинники.

Умови передачі інформації, які повинні забезпечувати концентрацію уваги саме на пропонованої інформації, тому що в противному випадку сила впливу цієї інформації буде істотно знижена. Умови можуть посилювати емоційний вплив, зокрема ставати його додатковим елементом.

Способи передачі інформації. У практичній діяльності вони досить різноманітні. Найбільш часто вживаний спосіб - це усна мова. Безумовно, може бути використана письмова мова, різні документи, об'єкти (суб'єкти), їх зображення і т.д. Може застосовуватися і певна закодована інформація, якщо код її відомий даній особі (графіки, схеми і т.д.). Обирається спосіб передачі інформації в залежності від конкретної мети впливу, психологічних і професійних особливостей особистості, передбачуваного інтересу до пропонованої інформації і т.д.

Форма передачі інформації в мові. Зазвичай інформація може бути передана в будь-якій граматичній формі: окличної, оповідної, ствердній, негативною і питальній. Відомо в практиці, що форма передачі інформації по-різному збуджує процеси розумової діяльності, у кожної особи по-різному може бути використана і для впливу на нього. Тут, при використанні різних форм передачі інформації важливо враховувати і стан людини в момент спілкування. Адже інформація може бути розрахована як на негайну реакцію, так і на більш-менш тривалий продумування отриманих відомостей. Практика показує, що інформація, розрахована на період осмислення і продумування, в більшості випадків вимагає оповідної форми викладу; розрахована на негайну реакцію, вимагає, як правило, окличної форми і т.д.

Визначення порядку послідовності і швидкості передачі інформації. Встановлено, що сила впливу інформації визначається, в цілому, її логічною послідовністю і зв'язаністю, несподіванкою пред'явлення, роллю в розумових процесах даної особи, ставленням до інформації. Безсистемність в передачі інформації не тільки не приведе до порушення розумової діяльності, але навпаки, може призвести до зворотних результатів.

Слід враховувати і те, що передана інформація повинна відповідати вимогам доказовості й переконливості; вона, звичайно, повинна мати можливість піддаватися аналізу, синтезу і зіставленню з іншими фактами. Саме ці дії покликані забезпечувати активізацію розумових процесів особи, на яку виявляється певний вплив. Необхідно також постійно контролювати вплив інформації. Як правило, тут важливо переконатися, що людина зрозуміла, що йому сказали, уважно спостерігати за його реакцією, за словесним вираженням її. У практичній діяльності всі ці факти слід враховувати при плануванні впливу даним методом. Цей метод у всіх випадках розрахований на представлення особі, на яку здійснюється вплив, самостійності в засвоєнні, переробки, осмисленні переданої інформації, у прийнятті певного рішення. Тому обов'язковою передумовою застосування методу передачі інформації є здатність особи, на яку передбачається впливати, активно сприймати інформацію, подумки переробляти і використовувати її для прийняття певних рішень.

До методу передачі інформації близький метод переконання, яким користуються в повідомленнях, для зміни поглядів особи та її відносин, щоб ця особа сформулювало нові. Даний метод полягає у впливі на моральне правосвідомість правопорушника з метою переосмислення і зміни ним свого ставлення до скоєного, суб'єктивної його оцінки, гальмування аморального, протиправної поведінки. Метод переконання виключно широко застосовується в процесі попереднього розслідування і в діяльності щодо здійснення судочинства.

Застосовується переконання в тих випадках, коли необхідність необхідних від правопорушника чи іншої особи дій може бути переконливо доведена. При цьому передбачається, що правопорушник, виходячи зі своїх знань, життєвого досвіду, прислухається до роз'яснень працівника правоохоронних органів і усвідомлює цілеспрямованість того, що йому конкретно рекомендують. Тут результативність переконання залежить значною мірою від авторитету, яким користується працівник у правопорушника, свідка чи потерпілого, завдяки своїй загальній культурі, глибоким професійним знанням, високій моральності та інтелекту, такту, зазначеним і визнаним протилежною стороною.

Як правило, переконання з метою розкриття правопорушення і в процесі судового розгляду здійснюється в різних формах. Перш за все, це логічне переконання як ретельно продуманий виклад у певній послідовності фактів з вказівкою на їх взаємозв'язок і наслідками, що випливають з них висновками. Наприклад, юрист вказує на необхідність каяття, самостійного визнання і т.д. Емоційне переконання розраховане на пробудження, використання в наступних розумових процесах убеждаемого його відносин, почуттів, переконань. Це емоційне переконання дає позитивні результати в поєднання з методом передачі інформації, застосовується також часто паралельно з логічним переконанням, від чого емоційне забарвлення посилює логічне вплив і інформація сприймається переконливіше і значно, сильніше. При наявності твердої позиції процесуального супротивника, переконаності його в правоті, виправдовує правопорушення, застосовується переконання і у формі дискусії.

Переконання-дискусія - це система обміну твердженнями, певними аргументами, спростуваннями, якими на даний момент мають у своєму розпорядженні суб'єкти спілкування, з метою відстоювання, безумовно, своєї точки зору. Переконання у формі дискусії передбачає найбільшу активність убеждаемого у викладі своїх заперечень і контрдоводов.

У всіх випадках застосування методу переконання буде тільки тоді ефективним, коли воно одночасно і своєчасно впливає на всі сфери психіки людини: емоційну, інтелектуальну і вольову. Процес переконання завжди повинен допомагати людині розібратися в сформованих заплутаних, іноді складних, суперечливих обставин, по можливості прийняти правильне рішення, виявити допущені помилки, усвідомити свою провину. Переконання має допомагати формуванню мети, лінії поведінки на майбутнє.

У кожному випадку потрібно по-різному, суто індивідуально використовувати метод переконання при впливі на конкретну людину. Пов'язаний з методами передачі інформації та переконання метод постановки і варіювання мислительних задач. Вплив здійснюється не лише передачею позитивної інформації, але і у вигляді постановки питання - розумової задачі. І тут у постановці розумової задачі повинні враховуватися такі факти, які створюють умови для специфічного методу впливу. Його основна суть зводиться до постановки певних завдань з метою спрямування розвитку розумових процесів осіб, на яких співробітниками правоохоронних органів вони впливають. Зміст, як вказує А.В. Дулов, досягається тут за допомогою постановки задачі, впливу напрямки розумових процесів і надання допомоги в необхідному вирішенні цієї розумової задачі. Застосування цього методу, в основному, пов'язано з постановкою питань, від змісту і емоційного забарвлення яких залежить оцінка їх досліджуваним нами особою і рішення їм цих питань. У цієї людини в переважній більшості випадків можуть виникати певні асоціації з приводу з'ясовуються обставин, що підсилюють розумову діяльність. У такої особи, що приховує будь-які обставини, у свідомості, як правило, існують дві моделі: дійсна і уявна. У процесі вільного викладу обставин змішення вказаних нами вище моделей не відбувається, проте чим дієвіше і складніше за ступенем впливу на правопорушника застосовуються працівником правоохоронних органів психологічні методи, тим більша ймовірність їх усунення. Застосування цього методу якраз і розраховано на те, щоб змусити нас цікавить особа подумки змінити вироблені ним моделі або викладати їх у найтонших деталях.

Вплив при цьому виявляється:

1) прийомами постановки питань;

2) спрямованістю розумових питань;

3) наданням допомоги у вирішенні поставленої розумової задачі. Для вирішення цієї проблеми і досягнення бажаного успіху необхідно ретельно вивчити особливості, а також види питань і можливі варіанти відповідей на них, межі поведінки цікавлять нас осіб при їх постановці.

Ставлячи завдання зростаючої складності в процесі комунікації, працівник юриспруденції безумовно не може одну уявну модель використовувати, а іншу нібито забути, так як в русі постійно знаходяться обидві моделі, і при деталізації, а також логічному конструюванні і спонукання, яка нас цікавить особи (респонденти) до порівняння , класифікації, елементи обох моделей завжди переплітаються, що викликає плутанину у викладі матеріалу, порушує його логічність і стрункість.

У житті метод постановки і варіювання мислительних задач полягає не тільки в ставленні потрібних нам питань з приводу скоєного правопорушення, перед ним, в більшості випадків, можуть бути поставлені й інші розумові завдання. На практиці, за допомогою цього методу можна реалізувати і процес згадування про асоціацію. Шляхом постановки певної серії питань про розвиток події досягається, в більшості випадків, пожвавлення тимчасових зв'язків та відновлення в пам'яті подій, різних фактів, які розвивалися паралельно основної події, щодо якого ставилися питання, тобто розумові завдання на спогад.

Практичні працівники юриспруденції за допомогою цього методу збуджують у нас цікавлять осіб процес аналізу своїх вчинків і дій, що, в більшості випадків, є неодмінною умовою для ухвалення певних вольових рішень, іноді зміни ставлення до своєї поведінки, дій і вчинків. Цього, як відомо практикам, не можна домогтися передачею інформації або лише переконанням. Просто необхідно, щоб активну переробку всіх фактів, всіх переданих доводів або суджень справило особа, на яку впливають. Цю роль і виконує метод постановки розумових завдань. Він знаходить досить широке застосування і при викритті неправдивих свідчень. Справа в тому, що у людини, яка дає завідомо неправдиві показання, обов'язково є дві свої подумки відпрацьовані моделі події, з приводу якого даються конкретні свідчення. У дійсності, одна модель відображає подія в тому вигляді, як воно мало місце в дійсності, а інша модель - як правило, передану версію про цю подію. Безумовно, наявність цих двох моделей призводить до ускладнення розумових дій працівника правоохоронних органів після постановки йому такого завдання. Дає при цьому неправдиві свідчення прагне в найбільшій кількості деталей поєднувати зазначені дві моделі і його помилкова версія в більшості випадків стає, на жаль, правдоподібною. У даній роботі ми солідарні з М.В. Костицький у тому, що в розкритті правопорушення важлива роль і методу рефлексії, під яким розуміється особистий самоаналіз, роздуми людини про власну поведінку і душевному стані. Зазначений метод полягає в тому, що будь-який працівник правоохоронних органів подумки ставить себе, скажімо так, на місце правопорушника, або заінтересованої іншої особи і, аналізуючи його дії, робить висновок зі своїх сприйнять. Він намагається визначити характер поведінки злочинця або злочинної групи в даній ситуації. Цей метод результативний майже завжди при наявності достатньої інформації про скоєний правопорушення та особи правопорушника.

Сутність застосування рефлексивного методу полягає і в забезпеченні достатньої підготовленості та своєчасності дій юриста-практика перш за все по виявленню та викриттю правопорушника. У складних ситуаціях, коли правопорушник завчасно і старанно готується, коли правопорушник - людина з чималими інтелектуальними здібностями, можливо, як вже вказувалося, застосування методу рефлексії і з його боку. Така ситуація визначається як застосування двосторонньої, чи синхронної рефлексії. Правопорушник, розраховуючи свої дії, як правило, передбачає дії працівника правоохоронних органів, як би «думає» за нього. При такої взаємної рефлексії багато значить оцінка юристом-практиком рефлексивних здібностей противника. В одному випадку працівник правоохоронних органів виходить з позиції, що ми обидва розвинені й розумні і прагне до вибору такого рішення, яке гарантує результат. Зокрема, переграючи противника в окремих ситуаціях, він поступово досягає головної мети - розкриття правопорушення. В іншому випадку оцінка свого противника відбувається на базі принципу переваги. При міркуванні типу «я - розумний», працівник правоохоронних органів виходить з того, що будь-яка думка, що прийшла в голову його противникові, може бути імітована та ім. При міркуванні типу «він - розумний» юрист-практик виходить з того, що будь-яка його думка може бути імітована супротивником.

При двосторонній рефлексії в роботі співробітника правоохоронних органів на перший план виходить не передбачення наступного ходу супротивника, а активна подача йому підстав для ухвалення певних рішень, або рефлексивне управління ім. Слід відзначити також, що на відміну від правил «теорії ігор», при розкритті правопорушень абсолютно неприпустимі брехню, провокації, шантаж, залякування і т.д. Управління рішенням противника має здійснюватися не прямо, не грубим примусом, а шляхом передачі підстав, з яких той міг би логічно вивести своє, але зумовлене іншою стороною рішення.

Поведінкою правопорушника рефлексивне управління може здійснюватися різними шляхами, наприклад, за допомогою передачі помилкової інформації про встановлені працівником правоохоронних органів факти, викритих співучасників. На практиці це може бути маскування дій, яка проводиться під прикриттям інших, несуттєвих для правопорушника. Метою маскування є не припинення надходження інформації супротивникові, а надання йому можливості отримувати лише певну інформацію. Іншим різновидом даного прийому є створення хибної загрози. У цьому випадку юрист-практик демонструє активність, проводить опитування великої кількості людей, неодноразові огляди одних і тих же об'єктів, повторні опитування і очні ставки одних і тих же осіб. Противник в цьому випадку може застосовувати метод рефлексії в напрямку уявної загрози, що сприймається ним як реальною.

Інший шлях рефлексивного управління поведінкою супротивника - це формування його цілей, наприклад, варіант з «підставною качкою». У цій ситуації з метою затримання та викриття злочинця була створена спеціальна оперативно-слідча група, до якої увійшли і ряд жінок, співробітників міліції, зовні схожих на піддавалися нападу. Операція проводилася у вечірній час. У районі її проведення були вжиті заходи з видалення потенційних жертв з тим, щоб залишилися лише спеціально підготовлені і надійно оперативно прикриті жінки. На другий день злочинець був затриманий.

Формування цілі противника можливо також за допомогою передачі йому картини своїх досягнень, цілей, інформації про зібрані докази і т.д. Наприклад, передача наміри провести обшук, виїмку, або ексгумацію трупа змушує супротивника, як правило, діяти упреждающе, з'явитися в певне місце, намагатися знищити докази. Реалізація противником поставленої мети часто призводить до його викриття.

Використовується на практиці і спосіб рефлексивного управління поведінкою правопорушника - формування доктрини противника. Зокрема співробітник правоохоронних органів робить вигляд, що «попадається» на один і той же прийом, застосовуваний супротивником. Це може бути задушевність і відвертість у розмові з питань, що не відносяться до розслідуваної правопорушення, наприклад, дійсне хобі правопорушника і уявне хобі працівника правоохоронних органів. У процесі такої інтимної, доступною бесіди на сторонню тему допустимі багатозначність, необережність, тлумачимо правопорушником у свою користь. При неодноразовому повторенні цього прийому у правопорушника виробляється думку про можливість впливу на юриста-практика через його хобі. У цьому випадку правопорушник може використовувати істерику, сльози, фальсифікацію, симуляцію, грубість, лестощі. Застосовуючи ці кошти неодноразово і переконуючись в їх практичної результативності, він виробляє лінію подальшого поводження з урахуванням встановленої ним самим слабкості цього юриста. У результаті ж він сам опиняється під контролем останнього.

Способом рефлексивного управління поведінкою правопорушника є і передача рішення.

Цей шлях більш придатний до оперативно-розшукової діяльності, але застосовується також у слідчій і судовій роботі. Передача рішення може здійснюватися юристом, наприклад, у формі підказки неправильної відповіді на істотно важливе питання. Респондент, приймаючи чи спростовуючи її, змушений відмовитися від несумлінного ставлення до процесу розкриття правопорушення: погоджуючись з юристом, він буде викритий у брехні, спростовуючи його, він змушений навести аргументи і дійсні факти. Передача рішення може бути здійснена і через інших осіб, зокрема родичів, друзів, близьких знайомих і т.д. Рішення завжди повинно бути логічно обгрунтованим і єдиним в даній ситуації (щиросерде визнання, явка з повинною та ін.)

Рефлексивне управління поведінкою правопорушника здійснюється і шляхом створення в нього за допомогою ланцюжка дій помилкового уявлення про наявні у юриста-практика засобах, можливості і цілі, а відповідно і про подальші його вчинках, конкретних проміжних цілях, а іноді й ланцюжку цих цілей. Така обізнаність правопорушника має посилювати його тривогу, страх бути викриті, спонукати до дії. Створюючи таку уявну загрозу, сильнішу, ніж її виконання, і в помилкових напрямках, працівник юридичного праці досягає певного переваги в рефлексії над противником, що безумовно полегшує його подальшу діяльність.

На практиці, в процесі розкриття правопорушення повністю уникнути передачі інформації супротивникові можна лише тільки на перших етапах. Потім правопорушник у процесі контактування з працівником правоохоронних органів прямо чи опосередковано все ж таки отримує певну, яка його цікавить і звичайно прагне ретельно проаналізувати її. Тому юрист-практик не може відмовитися від такого прийому рефлексивного управління, як нейтралізація правопорушника, коли останній хоча розуміє і бачить, що ведеться розслідування чи робиться якесь певне процесуальна дія, що представляє для нього загрозу, однак не може розкрити його цілі і відповідно підготуватися до захисту. Найбільш доцільне застосування даного методу на початку процесу розкриття правопорушення. Працівникові правоохоронних органів легше зловити в так звану пастку досвідченого правопорушника, якщо він тактично грамотно використовує вади міркувань супротивника, що прагне в свою чергу поставити її працівнику правоохоронних органів. Рефлексивне управління призводить такого працівника до успіху незалежно від якості міркувань супротивника, якщо тільки вони представляються досить повно. Тут будь-які оптимальні, але жорсткі програми дій мають менше шансів, ніж програми, що відрізняються достатньою гнучкістю і логічністю.

Важливу роль у процесі розкриття правопорушень відіграє застосування такого методу психологічного впливу, як емоційний експеримент. Він, як правило, полягає в несподіваному пред'явленні правопорушника матеріальних об'єктів, що безпосередньо відносяться до підготовки, вчинення, або приховування правопорушення. Практика показує, що це можуть бути викрадені речі, фотографії, тайники, підроблені документи, інші предмети злочину. Тут реакція правопорушника може допомогти у визначенні подальшого шляху розкриття правопорушення, зробити висновок про його дійсне ставлення до певних подій чи фактів. Таке застосування емоційного експерименту можливо лише після ретельної його підготовки. Слід враховувати при цьому тип темпераменту респондента, його витримку, швидкість реакції, артистизм і т.д. Цей емоційний експеримент найчастіше дає прямий і безпосередній результат.

А.В. Дулов і А.Р. Ратінов включають навіювання в психологічний арсенал працівників правоохоронних органів.

Під навіюванням мається на увазі вплив, що веде до некритичного сприйняття чужої позиції, прийняття її як своєї власної. Таке навіювання може бути зроблено у формі наказу, суворо окрику, тихого шепоту, команди переданої нормальним голосом і т.д. Непряме навіювання полягає в тому, що при дефіциті інформації процесуальний супротивник юриста-практика отримує її про факти, прямо не відносяться до правопорушення. Відомості йому повідомляються так і в такому обсязі, щоб змінити первинну спрямованість його позиції, спонукати переосмислення у скоєному, покаятися, дати правдиві свідчення. У цьому випадку навіювання спирається на використання позитивних якостей особистості.

Непряме навіювання здійснюється за допомогою передачі інформації, відомостей про життя правопорушника, потерпілого, свідка, створюють переконання в повній інформованості працівника правоохоронних органів. Це можуть бути прямі нейтральні висловлювання з приводу деталей відносин правопорушника з його співучасниками, або про його роботу, захоплення і т.п. питання, що свідчать про обізнаність працівника правоохоронних органів, зокрема про те, як проводив час досліджуваний до і після вчинення правопорушення, і т.д. Слід зазначити, що навіювання розраховане на придушення, підпорядкування волі особи, на яку впливають за допомогою цього методу. У той же час не можна забувати, що є значна кількість різновидів методу навіювання, що застосовуються з урахуванням особливостей цілей і умов впливу. Різновидом методу навіювання є і метод наказу, який є засобом психологічного примусу. Без примусу неможливо, зокрема, проведення роботи з перевиховання осіб, які вчинили злочин, що забезпечує зміну установок, звичок певної особи. Під впливом примусу здійснюється процес поступового відвикання від шкідливих, негативних звичок і звикання до позитивних. У результаті вироблення звичок, навичок до праці, до дисципліни починає формуватися нова людина з певними властивостями, надалі у її вихованні головну роль будуть виконувати не методи примусу, а методи переконання.

Застосування методу навіювання може бути розраховане на тривалий сприйняття його особою в своїй свідомості або на короткочасне зміна поведінки, активізацію мислення. Для досягнення останньої мети і служить метод наказу. Цей метод може використовуватися для створення раптово чинного різкого подразника, для моментального зміни та зняття підвищеної емоційності, для загальмованості при відсутності реакції на всі інші впливи. Метод наказу застосовується лише за наявності достатніх підстав для застосування процесуального або адміністративного примусу до даної особи і є засобом реалізації цього примусу в ході спілкування. Метод наказу враховує і розуміння особою, на яку цим методом впливають, реальної можливості застосування до нього певного покарання, санкції за невиконання.

Ми вважаємо, що хоча б коротко слід зупинитися на методі прикладу. Сутність даного методу в педагогіці полягає в тому, що в процесі виховання відтворюються дії, прийоми, правила поведінки в спілкуванні. Метод прикладу знаходить своє застосування і в юридичній психології, як правило, тут він реалізується в процесі спілкування. Методом приклад можна передати ставлення до об'єктів, явищ, подій. Таке ставлення може бути передано перш за все своїми діями, своєю поведінкою. Зазначимо, що метод приклад може реалізуватися в кількох варіантах: особистий приклад поведінки, дій; повідомлення про позитивні дії інших осіб; дача можливості особисто сприйняти дію, поведінку інших осіб.

На практиці метод прикладу здатний порушити критичне ставлення особи, на яку впливають, до себе, що досягається зіставленням ним дій поведінки, слів впливає зі своїми власними. Приклад не зводиться тільки до зовнішньої сторони поведінки чи дії. Він проявляється у ставленні до своїх обов'язків, до виконання даних обіцянок, до дисциплінованості, до організованості і т.д. Метод прикладу реалізується і у вигляді повідомлень про дії інших осіб. Створення звички до дисципліни, навичок у спілкуванні, передача позитивного соціального досвіду неможливі без застосування методу прикладу. Виключне за силою вплив роблять особисті зустрічі з передовими людьми.

Висновок

Вивчення особистості обов'язково передбачає узагальнення всіх одержуваних експериментатором матеріалів та отримання висновку про сутність даної особистості, тобто складання характеристики, яка допомагає орієнтуватися в зібраному матеріалі, виявляти наявні протиріччя, полегшує пошуки підходів до даної особистості, допомагає з'ясовувати причини вчинення злочину.

Складанню характеристики завжди повинні передувати ретельне вивчення зібраного матеріалу, аналіз кожного наявного факту, перевірка цих фактів всіма доступними процесуальними і оперативними засобами. Підготовка характеристики на досліджувану особистість дає можливість визначити не тільки подальший план вивчення особистості, але й шляхи її подальшого перевиховання, способи впливу на неї для вироблення навичок, виправлення психіки і т.д.

Список літератури

1. Баранов П.П., В.І. Курбатов. Юридична психологія. Ростов - на - Дону, «Фенікс», 2007.

2. Бондаренко Т. А. Юридична психологія для слідчих. М., 2007.

3. Волков В.М., Янаєв С.І. Юридична психологія. М., 2005.

4. Васильєв В.Л. «Юридична психологія»: Підручник - СПб., 2006.

5. Еникеев М.І. Юридична психологія. М., 2006.

6. Психологічні прийоми в роботі юриста. Столяренко О.М. М., 2006.

7. Шіханцов Г.Г. Юридична психологія. М., 2006.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Реферат
112.5кб. | скачати


Схожі роботи:
Методологія і методи юридичної психології
Методологія й організація обліку і аналізу діяльності юридичної осо
Методологія психології
Методологія й організація обліку і аналізу діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств
Деонтологія юридичної психології
Методи юридичної психології
Поняття юридичної психології
Предмет і система юридичної психології
Методологічні основи юридичної психології

Нажми чтобы узнать.
© Усі права захищені
написати до нас