Методи навчання

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ У СПРАВАХ
СІМ'Ї, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ
ЗДОРОВ'Я, ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ
Факультет олімпійського та професійного спорту
Кафедра теорії фізичного виховання,
олімпійського спорту та освіти
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Теорія і методика фізичного виховання
ТЕМА: ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ
Донецьк 2008

ПЛАН
Введення
1. Принцип свідомості і активності
2. Принцип наочності
3. Принцип систематичності і послідовності (доступності)
4. Принцип індивідуалізації
5. Принцип поступовості
Список літератури

Введення
Принцип (від лат. Слова principium - основа, першооснова) - керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності і поведінки, що випливають із встановлених наукою закономірностей.
Принципами педагогічного процесу називають певну систему вихідних, основних вимог до навчання і виховання, виконання яких забезпечує необхідну ефективність вирішення завдань всебічного, гармонійного розвитку особистості.
Процес навчання багатогранний, в ньому мають бути враховані як фізіологічні, так і психічні закономірності діяльності людини. У педагогіці ці закономірності знайшли відображення в основних положеннях (або діалектичних принципах навчання).
До процесу фізичного виховання застосовувати усі загальнопедагогічні принципи, однак, відображаючи специфіку фізичного виховання, вони отримують особливий зміст і реалізуються особливими засобами і способами.
Особливостям навчання рухових дій у найбільшою мірою відповідають наступні принципи:
1) свідомості і активності;
2) наочності;
3) систематичності і послідовності (доступності);
4) індивідуалізації;
5) поступовості.

1. Принцип свідомості і активності
Розуміння дитиною (людиною) суті поставленого перед ним завдання і його зацікавленість у її вирішенні прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості і активності.
Під активізацією розуміють мобілізацію педагогом інтелектуальних, моральних, вольових і фізичних сил займаються, спрямованих на досягнення завдань навчання і виховання.
Свідомість передбачає формування у дітей системи знань, переконань, що відповідають на питання: для чого необхідно займатися фізичними вправами? Які слід виконувати фізичні вправи? Як треба виконувати фізичні вправи? і т.п. Відповіді на подібні питання діти зможуть отримати лише при відповідній організації навчального процесу.
Принцип свідомості і активності розкривається в наступних вимогах:
1. Формувати осмислене ставлення і стійкий інтерес до спільної мети і конкретних завдань занять.
Необхідною передумовою свідомого ставлення до діяльності є відповідна її мотивація. Педагог покликаний розкрити дітям справжній зміст фізкультурної діяльності і, спираючись на початкові мотиви, вміло підвести вихованців до розуміння суспільної сутності фізичної культури, її значення як засобу гармонійного розвитку та зміцнення здоров'я.
Принцип свідомості і активності передбачає далі необхідність довести до свідомості дітей конкретний зміст виконуваних завдань. Педагог повинен довести до свідомості дітей не тільки те, що і як виконувати, але і чому пропонується саме це, а не іншу вправу, чому необхідно дотримуватися цих, а не інші правила його виконання.
Ступінь осмислення мети і завдань залежить від вікових можливостей і рівня підготовленості дітей. На перших етапах фізичного виховання формуються елементарні поняття; надалі діти все більш глибоко пізнають суть справи.
Однак, з яким би контингентом не велася робота, педагог повинен звертатися, перш за все, до свідомості вихованців, а не розглядати їх лише як виконавців своїх розпоряджень.
2. Стимулювання свідомого контролю і аналізу своїх дій.
У процесі освоєння вправ, передбачених типової програмою, вихователь (педагог) прагне сформувати стійкі навички з властивою для них автоматизацією діяльності. Але для цього слід не механічно повторювати досліджуване, а всіляко прагнути до мобілізації свідомості. В іншому випадку набуті навички будуть непридатні для використання в житті, де дитина зустрічається з різноманітними, часто непередбаченими ситуаціями.
На сучасному етапі найбільш раціональними, методичними прийомами, які сприяють стимулюванню свідомого контролю своїх дій при навчанні, є наступні:
а) навчання без попереднього показу (у старших групах) по словесному опису;
б) застосування спеціальних тренажерів, сприяють сприйняттю правильного темпу і ритму рухових дій (светолідер);
в) використання прийомів ідеомоторного тренування (промовляння);
г) самооцінка і взаимооценка якості виконаної вправи, колективне визначення помилок, допущених при виконанні вправи;
д) застосування строкової об'єктивної інформації про якість виконання отриманих завдань (наприклад, світловий або звуковий сигнал при
попаданні в ціль при метаннях);
е) музичний супровід, що сприяє кращому розумінню суті фізичних вправ (наприклад, швидка музика при бігу; гучна, акцентована - при ходьбі випадами і т.д.).
3. Виховувати у займаються творче ставлення до процесу фізичного виховання, ініціативу і самостійність. Ця умова є обов'язковою для вирішення завдань впровадження фізичної культури в побут.
Основними прийомами, які сприяють вихованню творчого ставлення до занять фізичною культурою, є:
а) використання взаємонавчання. Воно виховує почуття співпереживання успіхів і невдач товариша, підвищує відповідальність дітей у процесі фізичного виховання;
б) залучення дітей до виконання ними функцій капітанів команд та інших ролей. Це виховує у них ініціативність, самостійність і творче ставлення до процесу фізичного виховання;
в) емоційність занять. Досягається отриманням кожною дитиною посильної навантаження і рішенням їм поставлених завдань.
2. Принцип наочності
Навчання починається зі створення певного уявлення про досліджуваному вправі. При цьому створення уявлення повинно базуватися на його зоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Наочність забезпечується не тільки за допомогою бачення, але і мобілізацією інших рецепторів.
У практиці роботи розрізняють пряму і непряму наочність.
До прямої наочності відносяться: показ вправи вихователем, найбільш підготовленим дитиною, образний опис вправи.
Показ вправи вихователем - найбільш поширений спосіб наочності. До нього висувають такі вимоги:
Показ повинен служити точним взірцем того, що повинен відтворити дитина.
1.При кожному показі необхідно акцентувати увагу дітей на певні частини вправи, його деталі.
2.Для створення найкращого представлення вправу слід показувати з найбільш відповідних зон огляду (наприклад, для одних - дзеркально, для інших - збоку і т.д.).
3.Показ вправи слід коментувати, супроводжувати питаннями, здатними активізувати сприйняття.
Суть образного опису вправи полягає в тому, що вихователь на базі рухового досвіду створює яскравий і реальний образ руху, що підлягає вивченню (стрибати, як зайчик, округлити спинку, як кішка, та ін.)
Сутність непрямої наочності полягає в тому, що реальне зображення вправ передається через інші форми (ілюстрації, замальовки, таблиці і т.д.).
3. Принцип систематичності і послідовності (доступності)
Даний принцип є неодмінною умовою створення високого ефекту навчання рухових дій. Під час навчання необхідно домагатися як би злиття двох процесів - повторення старого матеріалу і розучування нового. Дане злиття (читай систематичність) забезпечується тим, що знову розученого рухове дія базується на тимчасових зв'язках, закріплених розучуванням попереднього рухової дії (наприклад навчання перекатах на спині в угрупованні, а потім - навчання перекиди та ін.)
Якість засвоєння навчального матеріалу, час його проходження залежать від послідовності (наступності) навчання. Реалізація послідовності досягається через обов'язкове виконання дидактичних правил: від освоєного - до неосвоєному, від легкого - до важкого, від простого - до складного, від відомого - до невідомого.
У практиці фізичного виховання систематичність і послідовність виражаються при плануванні програмного матеріалу на окреме заняття, цикл занять (тиждень, місяць), навчальний рік. На кожну тему слід відводити стільки часу, скільки потрібно, щоб рухове дію було освоєно усіма дітьми. Тільки після цього можна переходити до наступного.
4.Принцип індивідуалізації
Під індивідуалізацією мається на увазі таке використання приватних засобів і методів фізичного виховання і така побудова системи занять, при яких враховуються індивідуальні відмінності займаються, здійснюється індивідуальний підхід до них і тим самим створюються сприятливі умови для розвитку індивідуальних здібностей.
Ефективність навчання залежить від відповідності обираються впливів можливостей дитини. У найзагальнішому визначенні індивідуалізація навчання виражається в диференціації завдань і способів їх вирішення (тобто засобів, методів, форм організації занять і ін) відповідно до індивідуальних особливостей учнів.
Ці закономірності, визначаючи зміст принципу індивідуалізації, дозволяють сформулювати три правила:
1.В індивідуальних особливостях дитини слід бачити перспективу їх розвитку.
2.Опіраясь на сильні сторони дитини, долати слабкі.
3.Любая індивідуалізація повинна будуватися на загальні закономірності навчання.
Принцип індивідуалізації вимагає врахування характеру індивідуальних відмінностей дітей. Ці відмінності різноманітні і виражаються:
1.В неоднаковому рівні здоров'я дітей (поділ на медичні групи).
2.В різному рівні фізичної підготовленості.
3.В неоднаковому біологічному віці дітей у межах однієї групи за умови навчання за однією програмою.
4.У різному обсязі знань і рухових умінь дітей при інших рівних їх характеристиках.
5.В неоднаковому характері протікання розумових процесів (швидкість освоєння).
6.В різної фізичної працездатності дітей.
7.В різному темпі просування від незнання до знання, від невміння до уміння.
8.В нерівноцінно відношенні до навчання (позитивному, байдужому, негативному).
Необхідність обліку перерахованих індивідуальних відмінностей дітей пов'язана з низкою труднощів в організації навчально-виховного процесу. За способом подолання цих труднощів індивідуалізація навчання може здійснюватися двома шляхами: типовий індивідуалізацією і персональною.
Типова індивідуалізація навчання заснована на можливості організації навчання дітей, які мають деякими схожими характеристиками: вік, стать, рівень здоров'я і фізичної підготовленості. Подібна індивідуалізація - це саме грубе наближення до обліку можливостей дітей, це необхідність, породжена потребами групового навчання.
Персональна індивідуалізація навчання передбачає врахування тих характеристик, які притаманні конкретній особистості, але надзвичайно різноманітні і важко піддаються визначенню в процесі практичної роботи.
В умовах персональної індивідуалізації однаковий програмний матеріал освоюється дітьми різними методами, з різним розподілом навантажень і відпочинку тощо
Складність персональної індивідуалізації зростає із збільшенням кількості одночасно займаються в одного педагога дітей.
Основне правило поєднання шляхів індивідуалізації передбачає опору на чітку типову індивідуалізацію з установкою на більш широку персональну, що коротко виражається формулою: «персональна індивідуалізація всередині типовий».
5. Принцип поступовості
У принципі розкривається залежність ефекту навчання від прогресування педагогічних вимог (саме тому його іноді називають чи принципом прогресування, або принципом динамічності).
Принцип випливає з закономірності поступового, але нерівномірного розвитку розумових і фізичних здібностей дитини.
Реалізація принципу здійснюється за двома взаємозалежних напрямках:
1.Усложненіе досліджуваних дій.
2.Расшіреніе складу досліджуваних дій.
Прогресування вимог лише тоді буде вести до позитивних результатів, коли нові завдання та пов'язані з ними навантаження посильні для дітей, не перевищують функціональних можливостей організму, відповідають віковим і статевим індивідуальним здібностям.
Неодмінними умовами є також послідовність (тобто спадкоємність і взаємозв'язок вправ), регулярність занять і оптимальне чергування навантажень з відпочинком.
Необхідно підкреслити значення міцності придбаних навичок та адаптаційних перебудов, що лежать в основі розвитку фізичних якостей.
Перехід до нових, більш складним і важким, вправам повинен відбуватися по мірі закріплення формованих навичок і пристосування до навантажень. Відступ від цієї умови призводить до ряду негативних наслідків. Недостатньо закріплені навички легко руйнуються під дією підвищених навантажень, а також під впливом інтерференції (негативного перенесення), яка часто виникає при переході до нових форм вправ.

Список літератури
1. Бабанський Ю.К. Принцип індивідуального підходу у процесі навчання / / Політичне самоосвіта, 1971, № 9.
2. Матвєєв Л.П. Теорія і методика фізичної культури: Учеб. для ін-тів фіз. культури. - М.: ФиС, 1991.
3. Кенеман А.В., Хухлаєва Д.В. ТМФВ дошкільнят. - М: Освіта, 1978.
4. Педагогіка: Учеб. посібник для студентів пед. ін-тів / За ред. Ю.К. Бабанського. - М: Освіта, 1988.
5. Теорія і методика фізичної культури: Підручник / За ред. Ю.Ф. Курамшина. - М: Рад. спорт, 2003.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Спорт і туризм | Реферат
28.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Методи навчання 2
Методи і засоби навчання
Методи теоретичного навчання
Проблемні методи навчання
Методи виробничого навчання
Процес і методи навчання
Проблемні методи навчання
Активні методи навчання
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru