Матеріальна відповідальність працівника 2

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКА перед наймачем

РОЗДІЛ 2 ПІДСТАВИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ЗБИТКИ, СПРИЧИНЕНІ НАЙМАЧ

РОЗДІЛ 3 ВИДИ І РОЗМІРИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ОТВЕСТСВЕННОСТІ ЗА ЗБИТКИ, СПРИЧИНЕНІ НАЙМАЧ

3.1 Обмежена матеріальна відповідальність

3.2 Повна матеріальна відповідальність

3.3 Визначення розміру шкоди

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У Конституції Республіки Білорусь проголошений захист усіх форм власності (ст. 13). Держава взяла на себе обов'язок гарантувати кожному право власності і сприяти її придбання. Недоторканність власності охороняється законом (ст. 40). Норми Трудового кодексу також спрямовані на те, щоб запобігати трудові правопорушення, в результаті яких завдається шкода. Якщо ж він має місце, то повинна бути здійснена своєчасна і повна його компенсація. При цьому слід зазначити, що законодавець зробив значний крок у цьому напрямі: у кодексі навіть передбачено у певних випадках відшкодування моральної шкоди.

Матеріальна відповідальність працівника - це самостійний вид відповідальності за трудовим законодавством (поряд з дисциплінарною відповідальністю). Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю, - обов'язок працівника відшкодувати у встановлених законодавством межах і порядку збитки, завдані з його вини того наймачеві, з яким він перебуває у трудових правовідносинах.

Матеріальна відповідальність працівника настає за наявності таких умов:

1. Заподіяння прямої дійсної шкоди.

2. Протиправність поведінки (дії або бездіяльності) працівника.

3. Вина конкретної особи у заподіянні шкоди.

4. Пряма причинний зв'язок між протиправним діянням працівника і наступившим шкодою.

Питання про матеріальну відповідальність працівника може бути поставлений тоді, коли наймачу, з яким він перебуває у трудових відносинах, заподіяна пряму дійсну шкоду, під яким слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або пониження цінності майна, що тягнуть необхідність для наймача зробити витрати на відновлення , придбання майна чи інших цінностей або зробити зайві виплати.

Об'єктом даного дослідження є суспільні відносини в сфері трудового права, що виникають з приводу матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну наймачеві.

Предметом дослідження є правове регулювання, підстави і розміри матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну наймачеві.

Мета - дати характеристику матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, підстав її виникнення і порядку визначення розміру збитку. Виходячи з мети дослідження поставлені такі завдання:

1. Визначити поняття матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну наймачеві.

2. Проаналізувати підстави, за яких настає матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну наймачеві.

3.Проаналізіровать види і порядок визначення розміру матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну наймачеві.

При написанні роботи автором використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу.

Автор підтверджує, що наведений у роботі матеріал правильно і об'єктивно відображає стан досліджуваної тематики, а всі запозичені з літературних та інших джерел положення супроводжуються посиланнями.

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКА перед наймачем

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом - це обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну наймачеві у межах і порядку, встановлених законодавством. Матеріальна відповідальність настає незалежно від притягнення працівника за цю шкоду до дисциплінарної або іншої відповідальності [1, c.352].

Питання матеріальної відповідальності регулюються:

1. Трудовим кодексом Республіки Білорусь (далі - ТК).

2. Постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 26.05.2000 № 764, яким затверджено Примірний перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими наймачем можуть укладатися письмові договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, а також Примірний договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

3. Постановою Міністерства праці Республіки Білорусь від 14.04.2000 № 54, яким затверджено Положення про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, Примірний перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) відповідальність, Примірний договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність [5, c.27].
Матеріальна відповідальність працівників за трудовим правом близька до цивільно-правової відповідальності. Однак у практичній діяльності їх потрібно розрізняти, тому що від цього багато в чому залежить правильне застосування законодавства. Зіставлення цих видів відповідальності дозволяє визначити ряд істотних відмінностей, які проявляються в наступному:

  1. До матеріальної відповідальності на підставі норм трудового права можуть залучатися лише особи, які перебувають у трудових відносинах з наймачем, якому з вини працівників заподіяний збиток. Ця відповідальність завжди має особистий характер. Працівник, який заподіяв шкоду, відповідає за нього сам [1, c .354]. При цивільно-правової відповідальності її суб'єктами можуть бути особи, які не перебувають у трудових відносинах (наприклад, відповідальність батьків за шкоду, заподіяну їхніми дітьми).

  2. Відповідальність за трудовим правом настає лише за наявності вини. Від її форми нерідко залежить розмір стягується збитку. У цивільному праві має місце, як винна, так і безвинної відповідальності (наприклад, при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). Для трудового права на відміну від цивільного не характерно презюмуванні провини (виключення може бути лише для матеріально відповідальних осіб, які самі повинні довести відсутність своєї вини у виникненні шкоди).

  3. З трудового права стягненню підлягає тільки прямий дійсний збиток (виняток - п. 6 ст. 404 ТК). У цивільному праві діє принцип повного відшкодування збитку (включаючи і неодержані доходи), в окремих випадках може наступити відповідальність і за відсутності шкоди (нешкідлива відповідальність за недопоставку товарів у вигляді сплати неустойки за невиконання договірних зобов'язань). З трудового права неприпустимо покладання відповідальності за шкоду, яка може бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності. У цивільному праві не виключені випадки притягнення до майнової відповідальності за відсутності протиправності. Компенсаційна функція тут завжди має першорядне значення. Хоча і в трудовому праві пріоритет отримує повна матеріальна відповідальність [1, c .356].

  4. Матеріальної відповідальності за трудовим правом притаманна така риса, як порівняння межі обмеженої матеріальної відповідальності з заробітною платою працівника. Крім встановленої в Трудовому кодексі обмеженої матеріальної відповідальності допустимі також на локальному рівні вилучення із загального правила про повну матеріальну відповідальність.

  5. Згідно з трудовим законодавством розмір возмещаемого шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобто встановлюється часткова відповідальність. Солідарна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, як правило, не допускається. Виняток встановлено для осіб, якими завдано збитків злочинними діями. Для цивільного права характерно широке застосування солідарної відповідальності осіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежності від волевиявлення потерпілого може наставати відповідальність усіх причинителей збитку спільно або кожного окремо. Особа, яка відшкодувала шкоду повністю, має право звернутися з регресним позовом до всіх інших особам, за винятком тієї частки, яка припадає на нього самого [1, c .358].

  6. Крім добровільного відшкодування збитку, передбаченого цивільним і трудовим правом, ці галузі різному визначають примусовий порядок стягнення збитку. У трудовому праві він більш диференційований: у певних випадках допускається утримання наймачем частини заробітної плати працівника. З цивільного права збиток у примусовому порядку стягується через господарський суд або суд загальної компетенції.

  7. Трудовим законодавством визначені більш короткі терміни для залучення до матеріальної відповідальності. Так, для звернення наймача до суду встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Термін позовної давності по цивільному праву дорівнює трьом рокам [1, c .359].

Таким чином, матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну наймачеві - обов'язок працівника відшкодувати у встановлених законодавством межах і порядку збитки, завдані з його вини того наймачеві, з яким він перебуває у трудових правовідносинах.

Особливості матеріальної відповідальності за трудовим законодавством обумовлені суб'єктом заподіяння шкоди, підставою, розмірами і обсягом відповідальності, порядком відшкодування шкоди.

Норми трудового права, що регулюють матеріальну відповідальність працівників, істотно відрізняються від загальногромадянських норм, які відносяться до відшкодування шкоди.

РОЗДІЛ 2 ПІДСТАВИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА ЗБИТКИ, СПРИЧИНЕНІ НАЙМАЧ

Умови і порядок залучення працівників до матеріальної відповідальності визначаються, перш за все, Трудовим кодексом Республіки Білорусь, Декретом Президента Республіки Білорусь від 26 липня 1999 р. № 29 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення трудових відносин, зміцненню трудової і виконавської дисципліни» із змінами, внесеними Указом Президента Республіки Білорусь від 27 лютого 2002 р. № 145 та Декретом Президента Республіки Білорусь від 4 квітня 2002 р. № 10, постановою Пленуму Верховного Суду Республіки Білорусь 26 березня 2002 № 2 «Про застосування судами законодавства про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну наймачеві при виконанні трудових обов'язків »(далі - Пленум), іншими актами законодавства, колективними договорами, угодами та іншими локальними нормативними актами, укладеними та прийнятими відповідно до законодавства [5, c .28].

Матеріальна відповідальність працівника настає за наявності таких умов:

1. Заподіяння прямої дійсної шкоди.

2. Протиправність поведінки (дії або бездіяльності) працівника.

3. Вина конкретної особи у заподіянні шкоди.

4. Пряма причинний зв'язок між протиправним діянням працівника і наступившим шкодою [1, c.359].

Питання про матеріальну відповідальність працівника може бути поставлений тоді, коли наймачу, з яким він перебуває у трудових відносинах, заподіяна пряму дійсну шкоду, під яким слід, зокрема, розуміти втрату, погіршення або пониження цінності майна, що тягнуть необхідність для наймача зробити витрати на відновлення , придбання майна чи інших цінностей або зробити зайві виплати.

До зайвим виплатам слід відносити заробітну плату, виплачену незаконно звільненому працівникові, штрафи, стягнені з наймача з вини працівника, втрати наймача у зв'язку з незадоволенням позовних вимог з причини пропуску терміну позовної давності, витрати, пов'язані з перевезенням, експертизою поставленої в торговельну мережу неякісної продукції (товару), наднормативний витрата електроенергії, паливно-мастильних матеріалів [1, c. 360].

Не виключена, матеріальна відповідальність працівника в результаті виплат через простій інших працівників (наприклад, при прогул завідуючого складом і простої з цієї причини працівників у зв'язку з неотриманням матеріалу, сировини тощо). Однак не можна залучати до матеріальної відповідальності працівника за прогул у зв'язку зі збитками, викликаними невиконанням обов'язків самим прогульником.

У разі якщо наймач виплатив на користь третьої особи якісь суми у зв'язку з вимогами цивільного та іншого законодавства за шкоду, заподіяну його працівником, то що виник у нього прямий дійсний збиток стягується з конкретних винних осіб [1, c. 361].

Наймач вправі вимагати відшкодування збитку не тільки після відображення його на своєму балансі, але і в інших випадках, коли в силу специфіки виконання трудових обов'язків це не було зроблено (наприклад, при розкраданні працівниками рибозаводу виловленої риби).

Згідно з ч. 2 ст. 400 ТК при визначенні розміру шкоди враховується тільки прямий дійсний збиток. Неодержані доходи, які відрізняються від нього тим, що не призводять до пошкодження або повного знищення готівкового майна, не враховуються. Неприпустимо покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, що може бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Ризик вважається виправданим, якщо мета не може бути досягнута звичайними засобами:

1. Ризик сприяє тієї мети, для якої робиться.

2. Можливість шкідливих наслідків лише ймовірна.

3. Об'єктом ризику є матеріальні фактори, а не життя і здоров'я людей.

Не може нести матеріальну відповідальність працівник за шкоду, заподіяну в силу необхідної оборони чи крайньої необхідності (наприклад, використання майна для гасіння пожежі).

Під протиправністю розуміють порушення або невиконання працівником його трудових обов'язків, викладених у законі або інших нормативних актах (правилах внутрішнього розпорядку, тарифно-кваліфікаційних довідниках, інструкціях і т.д.). Протиправне поведінка може виражатися у формі як дії, так і бездіяльності. Дія визнається протиправним, якщо воно заборонене законом або іншим нормативним актом або не відповідає правилам, закріпленим у нормах законодавства про працю, колективному, трудовому договорах [1, c. 362]. Бездіяльність - невчинення певної дії, яке пропонувалося суб'єкту трудового права, ставилося йому в обов'язки.

Не є протиправними дії, якщо вони вчинені в стані крайньої необхідності. Таким станом можуть бути виправдані лише дії, вчинені для усунення готівкової (тобто вже існуючої або безпосередньо майбутньої) і дійсною (не уявної) небезпеки для охороняється правом інтересу. Заподіяння шкоди для усунення небезпеки визнається правомірним лише тоді, коли її не можна було запобігти іншими засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним правом інтересам, причому потрібно також, щоб заподіяна шкода була менше предотвращаемого [1, c .363].

Протиправне поведінка працівника може виражатися не тільки у неналежному виконанні трудових обов'язків, але і в порушенні норм кримінального, цивільного, адміністративного права. Саме в силу цього працівник може бути притягнутий як до матеріальної, так і до дисциплінарної, кримінальної, адміністративної відповідальності, майнової відповідальності за нормами цивільного права. Слід мати на увазі, що, якщо шкода заподіяна злочином, протиправність встановлюється слідчими чи судовими органами [1, c. 364].

Якщо протиправність поведінки працівника, яке призвело до виникнення шкоди, встановлено що набрало законної сили вироком суду в кримінальній справі про стягнення на користь організації шкоди, заподіяної його працівником, то факт протиправності дії (бездіяльності) працівника вважається доведеним.

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності необхідна наявність його вини в заподіянні шкоди, яка може виражатися у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності у вигляді самовпевненості або недбалості. Намір означає не тільки усвідомлення особою скоєних винних дій, але і бажання настання пов'язаного з цими діями результату. При необережної вини обличчя не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча повинна їх передбачити, або ж передбачає, але легковажно сподівається їх запобігти [12, c. 575].

Від форми вини нерідко залежить розмір матеріальної відповідальності. Найбільш поширена форма вини при заподіянні шкоди наймачеві - необережність. Наприклад, присвоїти ввірені грошові або матеріальні цінності працівник може навмисне, а псування товару, його недостача можуть відбутися як у результаті умисного, так і необережного поводження особи. Умисне заподіяння шкоди зазвичай тягне більш сувору матеріальну відповідальність [1, c. 365].

У трудовому праві діє презумпція невинності особи у заподіянні шкоди. Обов'язок довести факт заподіяння шкоди, а також наявність інших умов матеріальної відповідальності лежить на наймача. Винятки з цього принципу повинні бути об'єктивно обумовлені та базуватися на нормах Конституції. Наприклад, у ч. 5 ст. 400 ТК закріплено обов'язок працівників, які несуть повну матеріальну відповідальність на підставі ст. 404, доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Можна погодитися з тим, що це повинні робити особи, що отримали цінності під збереження на підставі спеціального письмового договору, за разовою довіреністю або іншими разовими документами. Але це неприпустимо по відношенню до тих, хто несе відповідальність за іншими підставами, наприклад за п. 3-6 ст. 404 ТК. Тут порушується закріплений у ст. 26 Конституції принцип презумпції невинуватості у вчиненні злочину.

Лише для матеріально відповідальних осіб (до них відносять тих, хто уклав договір про повну матеріальну відповідальність, отримав цінності за разовою довіреністю, іншими разовими документами) може бути зроблено виняток з цього загального правила. Вони визнаються винними у виникненні шкоди, що виразилося в незабезпеченні збереження довірених їм на зберігання цінностей, і звільняються від матеріальної відповідальності, якщо доведуть, що їхньої вини у збиток немає [1, c .366].

Слід також розрізняти провину безпосередніх причинителей збитку і тих, хто не забезпечив належний контроль за збереженням цінностей, не запобіг зайві грошові виплати і т.п. Останні несуть матеріальну відповідальність відповідно до законодавства в тій частині, в якій не відшкодовано збитків конкретним заподіювача шкоди [12, c. 576].

Для залучення працівника до матеріальної відповідальності необхідно, щоб між дійсною шкодою (наслідком) і протиправною поведінкою працівника (причиною) була причинний зв'язок. Цей зв'язок між поведінкою працівника і його наслідками має бути встановлена ​​не тільки як можлива або ймовірна, але як безсумнівно достовірна, пряма [5, c. 30].

Таким чином, у випадках, коли ту чи іншу дію працівника сприяло настанню шкоди в силу випадкового збігу обставин, такі дії не можуть бути підставою для покладення на нього відповідальності. Так, наприклад, робочий, ввімкнувши станок, залишив своє робоче місце. Після повернення він виявив, що сталася поломка оброблюваної деталі. У цьому випадку необхідно з'ясувати, чи обумовлена ​​поломка деталі (наслідок) відсутністю робітника або ж пошкодження сталося з причини обробки бракованого виробу.

Будь-яка відповідальність має свої цілі. До цілей інституту матеріальної відповідальності можна віднести:

1. Захист власності шляхом відшкодування завданих збитків та надання, таким чином, виховного впливу на порушника.

2. Охорону заробітної плати від необгрунтованих утримань.

РОЗДІЛ 3 ВИДИ І РОЗМІРИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ОТВЕСТСВЕННОСТІ ЗА ЗБИТКИ, СПРИЧИНЕНІ НАЙМАЧ

3.1 Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна відповідальність може наступати, якщо вона встановлена ​​Трудовим кодексом, колективними договорами, угодами [1, c. 367].

У ст. 403 ТК визначено випадки такої відповідальності. У ній передбачається хоча і обмежена відповідальність, однак, в межах середнього місячного та триразового середнього місячного заробітку.

Згідно з п. 1 ст. 403 ТК за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих наймачем працівникові в користування для здійснення трудового процесу, працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не бiльше свого середнього місячного заробітку.

У п. 1 ст. 403 ТК дано приблизний перелік об'єктів, за зіпсуття або знищення через недбалість яких працівники несуть відповідальність у межах середнього місячного заробітку. Спільним, що об'єднує ці об'єкти, є видача їх працівникам у користування для здійснення трудового процесу. До цього переліку не можуть входити верстати, автомашини, комп'ютери та інше обладнання, яке обслуговується працівником, але не передається у користування.

Під матеріалами розуміються основні та допоміжні матеріали, сировину, паливо тощо; напівфабрикатами є розпочата, але не повністю закінчена технологічною обробкою продукція (незавершене виробництво), а також продукція іншої організації, що служить сировиною для даної організації або використовувана останньою для комплектування більш складного виду продукції. Вироби - це готова продукція даного наймача [1, c. 368].

Вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної псуванням або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), слід мати на увазі, що матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цих цінностей у ході трудового процесу. Щодо інших працівників з числа посадових осіб (наприклад, майстер, технолог), якщо шкода від псування або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність настає за правилами ст. 402 ТК.

Застосовуючи п. 1 ст. 403 ТК, необхідно з'ясувати не тільки предмет посягання, але і форму провини працівника - необережність або умисел: при намірі відповідальність настає за п. 5 ст. 404 ТК. Повна матеріальна відповідальність настає також у випадку недостачі названих цінностей, форма вини у цьому випадку не має значення.

Відповідно до п. 2 ст. 403 ТК керівники організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники несуть матеріальну відповідальність у межах трикратного середнього місячного заробітку, якщо шкоди завдано неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоїв або випуску недоброякісної продукції.

Таким чином, встановлену матеріальну відповідальність несуть керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених положенням (статутом) організації.

Якщо посадова особа допустило кілька випадків заподіяння шкоди із зазначених вище підстав або по одному з них, суд вправі стягнути на відшкодування збитку за кожен такий випадок грошові суми в межах трикратного середнього місячного заробітку винної особи. Встановлену п. 2 ст. 403 ТК відповідальність керівники організацій, їх структурних підрозділів та їх заступники несуть лише за ту частину збитку, яка не відшкодована безпосередніми винуватцями, які зобов'язані, у свою чергу, відшкодувати збиток у встановлених межах. Загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяної шкоди.

Зазначені особи несуть також матеріальну відповідальність в іншому обмеженому чи повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до чинного законодавства за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами (штраф, пеня тощо), винні посадові особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому ст. 402 ТК.

3.2 Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність на підставі спеціального письмового договору (п. 1 ст. 404 ТК) наступає, коли між працівником і наймачем укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Якщо раніше перелік посад і робіт, безпосередньо пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих працівникові цінностей, був жорстким і не підлягав розширенню чи іншій зміні, то кодексі (ст. 405 ТК) передбачено, що приблизний перелік таких посад і робіт, а також зразковий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується Урядом республіки.

Письмовий договір може бути укладений з працівником, що досяг 18-річного віку.

Практикою визначено: якщо виконання обов'язків з обслуговування матеріальних цінностей становить для працівника його основну трудову функцію, що обумовлено при прийомі на роботу, то відповідно до чинного законодавства з ним може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Відмова від укладення такого договору без поважних причин розгля ється як невиконання трудових обов'язків з усіма витікаючими з цього наслідками. У разі відмови працівника від укладення договору з поважних причин наймач зобов'язаний запропонувати йому іншу роботу [6, c. 38].

Якщо укладення договору про повну матеріальну відповідальність не було обумовлено при прийомі на роботу, то працівник повинен бути попереджений про необхідність укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність не пізніше ніж за один місяць. При відмові продовжувати роботу в нових умовах він може бути звільнений за п. 5 ст. 35 ТК.

Примірний договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність передбачає перелік основних обов'язків працівника і наймача [1, c. 368].

Відповідно до зазначеного договором працівник зобов'язується: дбайливо ставитися до переданих йому на зберігання або для інших цілей матеріальним цінностям і вживати заходів до запобігання шкоди; своєчасно повідомляти наймачеві про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених йому цінностей; вносити пропозиції наймачеві з реконструкції та ремонту складських приміщень і майданчиків з метою поліпшення їх пристосованості до зберігання матеріальних цінностей; вести облік, складати і надавати звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації та списання ввірених йому матеріальних цінностей [1, c. 369].

У свою чергу наймач зобов'язується: створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення схоронності ввіреного йому майна; знайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну відповідальність працівників, а також із чинними інструкціями, нормативами і правилами зберігання, приймання, обробки, продажу (відпустки) , перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей; проводити в установленому порядку інвентаризацію і списання матеріальних цінностей [1, c. 370].

Таким чином, сам текст договору про повну матеріальну відповідальність працівника передбачає його активну поведінку, обов'язок забезпечити збереження ввірених цінностей, право і обов'язок вимагати від наймача створення нормальних умов роботи. Працівник несе відповідальність лише за незабезпечення збереження ввірених йому наймачем матеріальних цінностей. Саме з тієї причини, що майно належним чином ще не було передано, не можна залучати до повної матеріальної відповідальності за п. 1 ст. 404 ТК працівника, неправильно оформив акт приймання товару за кількістю та якістю, у зв'язку з чим наймач не мав можливості задовольнити позовні вимоги до постачальника (виробника). Відповідальність може наступати на інших підставах.

Зі свого боку наймач - і це повинно бути зафіксовано в договорі - зобов'язаний створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження ввірених працівникові цінностей.

Письмовий договір складається в двох примірниках, перший з них знаходиться у наймача, другий - у працівника. Дія договору поширюється на весь час роботи з довіреними працівникові матеріальними цінностями.

Не замінює собою договори про повну матеріальну відповідальність вказівка ​​в наказі про покладання на працівника повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження ввірених цінностей. На примірнику наказу повинно бути письмове свідоцтво працівника про ознайомлення з ним [1, c. 371].

Різновидом повної матеріальної відповідальності за договором є колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Відповідно до постанови Ради Міністрів Республіки Білорусь від 4 квітня 2000 р. № 455 «Про делегування повноважень Уряду на прийняття (видання) нормативних право вих актів» та з метою реалізації ст. 406 ТК Міністерство праці Республіки Білорусь 14 квітня 2000 постановою № 54 затвердив Положення про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, Примірний перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, а також Примірний договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальності.

Колективна матеріальна відповідальність встановлюється, якщо:

1. Передбачені відповідним Переліком роботи виконуються працівниками спільно.

2. Неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника на підставі договору про індивідуальну матеріальну відповідальність.

3. Кожен з працівників досяг 18-річного віку.

Комплектування новостворюваного колективу (бригади) здійснюється на основі принципу добровільності. При включенні до складу колективу (бригади) нових працівників приймається до уваги думку колективу (бригади). При зміні керівника колективу (бригадира) чи при вибутті більше 50% членів бригади від його початкового складу договір повинен бути переукладений. Згідно з Положенням про колективну матеріальну відповідальність договір не переукладається при вибутті зі складу колективу (бригади) окремих працівників або при прийомі в бригаду нових працівників. У цьому випадку проти підпису вибулого особи вказується дата його вибуття, а новоприйнятий працівник підписує договір і вказує дату вступу в колектив (бригаду) [5, c. 585].

У разі відмови працівника від укладення договору про колективну матеріальну відповідальність наймач може запропонувати працівникові іншу роботу, а при її відсутності або відмові від запропонованої роботи він може бути звільнений у порядку, про який було викладено стосовно відмови від укладення договорів про індивідуальну матеріальну відповідальність.

Члени колективу (бригади) звільняються від відшкодування шкоди, якщо:

1. Встановлено, що збитки завдано не з їхньої вини.

2. Відомі конкретні винуватці заподіяної шкоди з числа членів даного колективу (бригади).

3. Збиток відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику (експериментальне виробництво, введення нових технологій тощо).

Законодавець не визначив наслідки, які можуть настати, коли у наймача буде застосовуватися загальне правило про повну матеріальну відповідальність, але, наприклад, порушений порядок укладення договору про повну матеріальну відповідальність. У цьому випадку має діяти умова про повну матеріальну відповідальність з переходом тягаря доведення провини з працівника на наймача [1, c. 371].

Повна матеріальна відповідальність за майно та інші цінності, отримані під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами [п. 2 ст. 404 ТК].

Коло осіб, яким буде видано доручення або інші разові документи на отримання майна або інших цінностей, законодавчо не визначений. Нерідко до виконання подібних операцій залучаються експедитори, шофери, завгоспи, постачальники та інші особи.

Особливості отримання матеріальних цінностей за разовою довіреністю і іншими разовими документами полягають в тому, що працівник отримує їх не для зберігання, а, як правило, для здійснення яких-небудь разових операцій (наприклад, отримання товару та його доставка в організацію). Працівник несе відповідальність за майно або цінності, які значаться у виданому і належно оформленому документі [1, c. 372].

У Республіці Білорусь діє затверджена ще 14 січня 1967 Міністерством фінансів СРСР інструкції ція про порядок видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей і відпуску їх за довіреністю.

Разова довіреність або інші разові документи для здійснення операцій з матеріальними цінностями можуть бути видані тільки особам, які працюють у даного наймача. Відмова працівника від одержання матеріальних цінностей за разовими документами для здійснення операцій, що не входять до кола його обов'язків, порушенням трудової дисципліни не є, так як покласти повну матеріальну відповідальність на працівника в цьому випадку можна тільки з його згоди.

Особа, яка отримала доручення, підписану керівником і головним бухгалтером або уповноваженими на те особами, зобов'язана не пізніше наступного дня після отримання цінностей незалежно від того, отримані вони за дорученням повністю або частково, подати до бухгалтерії підприємства документи про виконання доручення та про здачу на склад або відповідній особі отриманих цінностей.

На наймача лежить обов'язок ознайомити працівника з правилами приймання та відправлення вантажів, оформлення відповідних документів. Недоцільно видавати цінності під звіт за разовою довіреністю або іншими разовими документами особам молодше 18 років, хоча законодавством це не заборонено [12, c. 586].

Згідно з п. 3 ст. 404 ТК працівник несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Докази, що підтверджують вчинення такого діяння, повинні бути встановлені у порядку кримінального судочинства вироком суду або постановою слідчих органів. Разом з тим довідки, протоколи, акти цих органів не можуть служити підставою для повної матеріальної відповідальності за п. 3 ст. 404 ТК. Суди, розглядаючи справи в порядку цивільного судочинства, не вправі констатувати у своїх рішеннях, що в діях працівника є ознаки діяння, переслідуваного в кримінальному порядку, і на цій підставі залучати до повної матеріальної відповідальності [8].

Матеріальна відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди покладається і в тому випадку, коли вона заподіяна діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але працівник був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності або акту амністії, а також якщо провадження у кримінальній справі припинено у зв'язку з притягненням до адміністративної відповідальності [5, c. 27].

При винесенні судом виправдувального вироку за відсутністю складу злочину, а також при припиненні за цією підставою кримінальної справи в стадії попереднього слідства на працівника не може бути покладено обов'язок відшкодувати шкоду в повному обсязі на підставі п. 3 ст. 404 ТК, що не виключає відповідальність у повному розмірі за іншими нормами ст. 404 ТК.

Особливістю застосування даної підстави матеріальної відповідальності є те, що зниження розміру, що підлягає відшкодуванню шкоди, не допускається, якщо вона заподіяна злочином, вчиненим з корисливою метою, а також виключення із загального правила про пайовий відповідальності. При залученні до повної матеріальної відповідальності на підставі п. 3 ст. 404 ТК суд має право покласти на підсудних солідарну відповідальність, якщо буде встановлено, що збитки завдані спільними умисними діями кількох працівників. Солідарна матеріальна відповідальність не настає для осіб, які хоча і засуджені по одній справі, але за самостійні злочини, а також для осіб, одні з яких засуджені за умисні злочини, а інші - за вчинені з необережності [5, c. 28].

Неприпустимо покладання солідарної матеріальної відповідальності на осіб, одні з яких засуджені за розкрадання, а інші за халатність, навіть якщо дії останніх об'єктивно сприяли вчиненню злочину першими [12, c. 587].

Матеріальна відповідальність за п. 3 ст. 404 ТК не пов'язана з яким-небудь заздалегідь певним колом працівників і не залежить від характеру трудової діяльності винної особи.

Повна матеріальна відповідальність, пов'язана із заподіянням шкоди працівником, що перебував у станi алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння [п. 4 ст. 404 ТК].

Доказом факту перебування працівника у стані сп'яніння є медичний висновок, акт, протокол. Названі документи повинні складатися у день появи працівника в нетверезому стані. Однак відсутність документів не позбавляє суд права опитати в необхідних випадках свідків [5, c. 29].

Таким чином, повна матеріальна відповідальність у зв'язку з заподіянням збитку, викликаного недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих наймачем працівникові в користування для здійснення трудового процесу [п. 5 ст. 404 ТК].

Основна відмінність матеріальної відповідальності за п. 5 ст. 404 ТК від матеріальної відповідальності за п. 1 ст. 403 ТК полягає у формі провини. У другому випадку відповідальність настає при псуванні або знищення майна за недбалості, а в першому - при недостачі, а також при умисному знищенні або умисному псуванні того ж майна.

Обмежена матеріальна відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів або виробів настає лише тоді, коли це допускається в ході трудового процесу. У тих же межах матеріальна відповідальність може бути покладена і на працівників з числа посадових осіб, наприклад майстра, технолога, якщо збиток від псування або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок неправильних службових дій (бездіяльності) цих осіб.

Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну не при виконанні трудових обов'язків [п. 6 ст. 404 ТК], настає, коли правопорушення відбувається у вільний від роботи час або в робочий час, але працівник не виконує при цьому свої трудові обов'язки. У цьому випадку винною особою відшкодовується збиток у повному обсязі, включаючи і не отримані наймачем доходи, із застосуванням норм цивільного законодавства.

3.3 Визначення розміру шкоди

Правильне визначення розміру збитку є однією з гарантій охорони заробітної плати працівників, спрямованої проти необгрунтованого залучення працівників до матеріальної відповідальності [12, c. 597].

У зв'язку з указами Президента Республіки Білорусь від 15 листопада 1999 р. № 673 «Про деякі заходи щодо здійснений налення координації діяльності контролюючих органів Республіки Білорусь та порядку застосування ними економічних санкцій» та від 25 травня 2000 р. № 293 «Про заходи щодо посилення відомчого контролю в Республіці Білорусь »Рада Міністрів Республіки Білорусь 13 січня 2003 прийняв постанову № 22« Про розмір шкоди, заподіяної державному майну ».

Постановою встановлено, що шкода, завдана державного майна (включаючи грошові кошти) у зв'язку з втратою, пошкодженням (псуванням), нестачею, з 1 квітня 2003 р. підлягає відшкодуванню у розмірі, визначеному законодавством, із збільшенням його на коефіцієнт інфляції останнього індексу споживчих цін , встановленого Міністерством статистики та аналізу на день винесення контролюючими органами рішення про його відшкодування, за винятком грошових коштів, збільшення розміру відсотків по яких визначається обліковою ставкою Національного банку на день виконання зобов'язання або його частини [3].

Постановою Уряду було доручено Міністерству фінансів разом з Міністерством економіки у 3-місячний термін розробити і затвердити порядок визначення розміру заподіяної державному майну (включаючи грошові кошти) шкоди у зв'язку з втратою, пошкодженням (псуванням), недостачею при проведенні перевірок (ревізій) фінансово-господарської діяльності державних юридичних осіб.

Міністерство фінансів Республіки Білорусь і Міністерство економіки Республіки Білорусь 24 березня 2003 постановою № 39/69 затвердили Інструкцію про порядок визначення розміру заподіяної державному майну шкоди у зв'язку з втратою, пошкодженням (псуванням), недостачею при проведенні перевірок (ревізій) фінансово-господарської діяльності державних юридичних осіб (далі - Інструкція № 39/69).

Згідно з Інструкцією № 39/69 шкоду, заподіяну державному майну, виражається у фактичній вартості викраденого, пошкодженого (зіпсованого), відсутнього, знищеного майна (далі - втрачене майно), або в сумі, що становить різницю між вартістю державного майна до і після його пошкодження, або у вартості відновлення (ремонту, необхідного комплектування і т.п.) пошкодженої речі в межах відшкодування реальної шкоди.

У разі незаконного користування коштами внаслідок їхнього неправомірного утримання, відхилення від їхнього повернення, іншої прострочення в їхній сплаті або безпідставного отримання або заощадження шкода підлягає відшкодуванню у розмірі зазначених грошових коштів та відсотків, нарахованих на суму цих засобів [6, c. 37].

Розмір відсотків визначається виходячи з облікової ставки Національного банку Республіки Білорусь і застосовується з дати здійснення шкоди і по дату його виявлення. Датою виявлення шкоди вважається дата складання акта перевірки (ревізії) [12, c. 598].

У разі якщо шкода, заподіяна організації незаконним користуванням її грошовими коштами, частково відшкодована особою яка її завдала, відсотки, нараховані на суму цих коштів, обчислюються виходячи з облікової ставки Національного банку Республіки Білорусь, що діяла на дату складання акта перевірки (ревізії), в залежності від кількості днів, протягом яких особа, що заподіяла шкоду, зобов'язане було його відшкодувати. Розмір шкоди визначається:

1. Здійснюють відомчий контроль республіканськими органами державного управління, іншими державними організаціями, підпорядкованими Уряду Республіки Білорусь, місцевими виконавчими і розпорядчими органами, у віданні (підпорядкуванні) яких знаходяться або до складу яких входять організації.

2. Іншими контролюючими органами, уповноваженими відповідно до актів законодавства здійснювати перевірки (ревізії) фінансово-господарської діяльності організацій.

3. Державними юридичними особами, майну яких заподіяно шкоду [3].

Розмір шкоди визначається при виявленні в ході перевірок (ревізій) таких фактів:

1. Розкрадання, пошкодження (псування), недостачі, умисного знищення та втрати державного майна.

2. Необгрунтованого тимчасового використання грошових коштів внаслідок їхнього неправомірного утримання, відхилення від повернення, іншої прострочення в їхній сплаті або безпідставного їх отримання або заощадження у встановлені законодавством або договором терміни.

3. Незабезпечення справляння орендної плати за здані організацією в оренду, в тому числі без укладання договору оренди, громадські, адміністративні, переобладнані виробничі будівлі, приміщення та споруди, обладнання, транспортні засоби, а також виробничі будівлі, споруди і приміщення, що знаходяться у державній власності [3 ].

4. Несплати організації орендарями або іншими користувачами комунальних та інших видів послуг у випадках, якщо така сплата передбачена договором оренди або законодавством.

5. Розкрадання, нестачі, витрачання з порушенням законодавства і зайвої виплати грошових коштів (у тому числі іноземної валюти).

6. Розкрадання або нестачі всіх видів квитків, талонів, абонементів та інших документів, призначених для розрахунків за послуги.

7. Розкрадання або інший недостачі цінних паперів.

8. Розкрадання, нестачі, навмисного знищення або псування товарно-матеріальних цінностей, отриманих державною юридичною особою в порядку іноземній безоплатної допомоги.

Згідно з Інструкцією № 39/69 визначення розміру заподіяної державному майну шкоди здійснюється наступним чином:

1. Якщо втрачене державне майно відноситься за встановленою законодавством класифікацією до основних засобів:

1.1 за первісною (відновлювальною) вартістю відповідно до правил переоцінки вартості основних засобів на дату складання акта перевірки (ревізії) про стягнення шкоди за вирахуванням фактично вироблених амортизаційних відрахувань по даному майну;

1.2 в розмірі 10% від первісної вартості з урахуванням проведених переоцінок і коригування на коефіцієнт зміни вартості на дату складання акта перевірки (ревізії), але не нижче ліквідаційної вартості у разі 100-відсоткового нарахування амортизаційних відрахувань;

2. Якщо втрачене державне майно відноситься до сировини, матеріалів та іншого аналогічного майна (товарно-матеріальних цінностей):

2.1 по вартості придбаного організацією майна, ідентичного втраченому, на дату складання акта перевірки (ревізії);

2.2 за відсутності у організації вказаного майна або якщо вартість майна, ідентичного втраченому, менше цін, що склалися на товарному ринку Республіки Білорусь, - виходячи з сформованих іншими продавцями цін на майно, ідентичне втраченим організацією, на дату складання акта перевірки (ревізії), якщо інше не встановлено законодавством;

2.3 при відсутності вищезгаданого майна - виходячи з сформованих іншими продавцями цін на майно, аналогічне втраченому організацією;

3. Якщо втрачене державне майно відноситься до окремих предметів - у складі засобів в обороті за вирахуванням втрати вартості в період експлуатації відповідно до законодавства на дату складання акта перевірки (ревізії).

4. Якщо втрачене державне майно відноситься до готової продукції або товарів для продажу - за цінами, встановленими організацією для продажу ідентичного або аналогічного майна, що було втрачено (але не нижче собівартості), товарам для продажу на дату складання акта перевірки (ревізії).

5. Визначення розміру відшкодування шкоди здійснюється комісією з інвентаризації, утвореною організацією (далі - комісія), у відповідності з законодавством [3].

Комісія здійснює визначення ідентичності або аналогічності майна, вибір обгрунтованого значення ціни з використанням інформації про ціни на майно із засобів масової інформації, прейскурантів, бюлетенів, каталогів, інших періодичних і (або) офіційних видань, а також з використанням відомостей про вартість виробництва аналогічних видів майна від організацій-виробників (з урахуванням витрат з придбання, доставки, монтажу і встановлення) та відомостей про рівень цін, що надійшли від юридичних осіб і індивідуальних підприємців на аналогічне або ідентичне майно [1, c .379].

Розмір відшкодування шкоди організацією, що є комерційною, підлягає збільшенню на суму податків, що підлягають сплаті організацією при вибутті майна внаслідок втрати, розкрадання, пошкодження (псування), недостачі в порядку, встановленому законодавством [1, c. 380].

Визначення розміру шкоди у вигляді погіршення характеристики державного майна, в тому числі в разі його розукомплектування, витрачання з порушенням законодавства або пошкодження, псування, при яких за рішенням організації можливе відновлення характеристик майна, здійснюється виходячи з вартості зазначеного відновлення (ремонту, необхідного комплектування та т . п.) [6, c. 39].

Особливий порядок Інструкція передбачає для визначення розміру збитків у випадку, якщо втрачене майно було отримано організацією у вигляді іноземної безвідплатної допомоги.

Згідно з Інструкцією № 39/69 при нестягнення, заниженні, недовзисканіі орендної плати за здані організацією в оренду, в тому числі без укладання договору оренди, земельні ділянки, водні об'єкти, природні ресурси, громадські, адміністративні, переобладнані виробничі будівлі, приміщення та споруди, обладнання , транспортні засоби розмір шкоди визначається відповідно до суми, встановленої договором або законодавством [1, c. 381]. При несплаті організації орендарями або іншими користувачами комунальних та інших видів послуг розмір шкоди визначається виходячи з тарифів, встановлених законодавством на дату складання акта перевірки (ревізії). При розкраданні, недостачі, витрачання з порушенням законодавства або зайвої виплати іноземної валюти сума шкоди розраховується в білоруських рублях за курсом Національного банку Республіки Білорусь на дату складання акта перевірки (ревізії). При розкраданні чи недостачу всіх видів квитків, талонів, абонементів та інших документів, призначених для розрахунків за послуги, розмір шкоди визначається виходячи з номінальної вартості, зазначеної на аналогічному документі, на день складання акта перевірки (ревізії). При розкраданні чи іншій недостачу цінних паперів підлягає відшкодуванню шкоди, розмір якого визначається на дату складання акта перевірки (ревізії) відповідно до Положення про оцінку вартості акцій і облігацій, затвердженого Комітетом з цінних паперів при Міністерстві фінансів Республіки Білорусь від 16 грудня 1997 р., а щодо державних цінних паперів і цінних паперів Національного банку Республіки Білорусь - відповідно до законодавства Республіки Білорусь [12, c. 599].

Шкода (за винятком грошових коштів) підлягає відшкодуванню у розмірі, що визначається на день винесення рішення про його відшкодування, зі збільшенням (при відшкодуванні у наступні періоди) зазначеного розміру на коефіцієнт інфляції останнього індексу споживчих цін, встановленого Міністерством статистики та аналізу Республіки Білорусь на день винесення зазначеного рішення (далі - коефіцієнт інфляції). Коефіцієнт інфляції розраховується за період (обчислювальний у місяцях), протягом якого особа, яка завдала шкоди, зобов'язана була його відшкодувати.

Днем винесення рішення про відшкодування шкоди слід вважати день місяця, в якому було складено акт перевірки (ревізії) [12, c. 601].

Таким чином, згідно з трудовим законодавством розмір возмещаемого шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Якщо шкода заподіяна спільно кількома особами, то може наступити часткова або солідарна відповідальність.

В основному настає часткова відповідальність, коли кожен з причинителей шкоди відповідає за свої діяння. Бригадна матеріальна відповідальність є різновидом часткової відповідальності.

Солідарна матеріальна відповідальність покладається у разі заподіяння шкоди кримінально караними діяннями за умови, що вони були спільними і був умисел.

Законодавством може бути встановлений особливий порядок визначення розміру шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, якщо вона заподіяна розкраданням, умисним псуванням або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

ВИСНОВОК

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом - це обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну наймачеві у межах і порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 400 ТК для притягнення працівника до матеріальної відповідальності потрібно одночасно наявність наступних умов:

1. Збитку, заподіяного наймачеві при виконанні трудових обов'язків.

2. Протиправність поведінки (дії або бездіяльності) працівника.

3. Прямий причинного зв'язку між протиправною поведінкою працівника і виниклим у наймача збитком.

4. Провини працівника в заподіянні шкоди.

При відсутності хоча б однієї з умов працівник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності. Причому суб'єктом матеріальної відповідальності згідно із законодавством про працю може бути не тільки працівник, що складається в трудових відносинах з наймачем, якій завдано шкоди, але і звільнився працівник.

Згідно зі ст. 402 ТК працівники, як правило, несуть повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з їх вини наймачеві. Трудовим кодексом, колективними договорами, угодами може встановлюватися обмежена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну наймачеві з їх вини, за винятком випадків, передбачених ст. 404 ТК. Таким чином, не обмежена, а повна матеріальна відповідальність є правилом. Винятки допустимі, але повинні бути встановлені в централізованому або локальному порядку, включаючи колективний договір.

Згідно з трудовим законодавством розмір возмещаемого шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності. Якщо шкода заподіяна спільно кількома особами, то може наступити часткова або солідарна відповідальність.

В основному настає часткова відповідальність, коли кожен з причинителей шкоди відповідає за свої діяння. Бригадна матеріальна відповідальність є різновидом часткової відповідальності.

Солідарна матеріальна відповідальність покладається у разі заподіяння шкоди кримінально караними діяннями за умови, що вони були спільними і був умисел.

Законодавством може бути встановлений особливий порядок визначення розміру шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, якщо вона заподіяна розкраданням, умисним псуванням або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Важенкова, Т.М. Трудове право: навч. посібник / Т.М. Важенкова .- Мінськ: Амалфея, 2008 .- 432 с.

2.Жілінская, Т.В. Збиток, заподіяний наймачеві / Т.В. Жилінська / / Податковий вісник. - 2008. - № 6. - С.10-12

3.Інструкція про порядок визначення розміру заподіяної державному майну шкоди у зв'язку з втратою, пошкодженням (псуванням), недостачею при проведенні перевірок (ревізій) фінансово-господарської діяльності державних юридичних осіб: Затв. М-вом фінансів Респ. Білорусь і М-вом 24.03.2003: текст за станом на 1 груд. 2004 р. - Мінськ: диктую, 2004. - 63 с.

4.Констітуція Республіки Білорусь 1994 року (зі змінами та доповненнями, прийнятими на республіканських референдумі 24 листопада 1996 р. і 17 жовтня 2004 р.). - Мінськ: Амалфея, 2005. - 48 с.

5.Лемеш, В.М. Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну наймачеві / В.М. Лемеш / / Кадровик. Управління персоналом. 2009. - № 3. - С.27-35

6.Лемеш, В.М. Відповідальність щодо недостач і шкоді, нанесеним працівником / В.М. Лемеш / / Кадровик. Управління персоналом. - 2007. - № 6. - С36-40.

7.О додаткові заходи щодо вдосконалення трудових відносин, зміцненню трудової і виконавської дисципліни: Декрет Президента Респ. Білорусь, 26 липня 1999р., № 29 (зі зм.) Від 28.05.2008 / / Еталон - Білорусь [Електрон. ресурс] / Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2009.

8.О застосуванні судами законодавства про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну наймачеві при виконанні трудових обов'язків: постанова Пленуму Верховного Суду Респ. Білорусь, 26 березня 2002р., № 2 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2006.

9.О заходи щодо посилення боротьби з розкраданнями дорогоцінних, чорних і кольорових металів, їх брухту і відходів, дорогоцінних каменів: Указ Президента Респ. Білорусь, 5 травня 1995 р., № 179 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2005.

10.Положеніе про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, Примірний перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) відповідальність, Примірний договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність: затв. постановою Міністерства праці Респ. Білорусь, 14 квітня. 2000 р., № 54 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2007.

11.Прімерний перелік посад і робіт, які заміщаються або виполниемих працівниками, з якими наймачем можуть укластися письмові договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність: постанову Ради Міністрів Респ. Білорусь, 26 травня 2000 р., № 764 / / Консультант Плюс: Білорусь. Технологія 3000 [Електрон. ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. Респ. Білорусь. - Мінськ, 2008.

12.Трудовое право: Підручник / В.І. Семенков [и др.]; під заг. ред. В. І. Семенкова. 2-е вид. - Мінськ: Амалфея, 2002. - 672 с.

13.Трудовой кодекс Республіки Білорусь: прийнятий Палатою представників 8 червня 1999: схвалити. Радою Респ. 30 червня 1999: текст Кодексу за станом на 16 березня 2009 р. - Мінськ: Амалфея, 2009 .- 285 с.

14. Шишко, Г.Б. Дисципліна праці на виробництві / Г.Б. Шишко. - Мінськ: СТОВ "ІПА" Регістр ", 2008. - 352 с.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Курсова
160.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Матеріальна відповідальність працівника
Матеріальна відповідальність працівника за шкоду заподіяну підприємству
Матеріальна відповідальність працівника поняття та умови її настання
Поняття позивача відповідача Матеріальна відповідальність працівника
Матеріальна відповідальність працівника заподіяла шкоду майну роботодавця
Матеріальна відповідальність працівника заподіяла шкоду майну роботодавця
Випробувальний термін при прийомі на роботу Матеріальна відповідальність працівника
Матеріальна відповідальність
Матеріальна відповідальність військовослужбовців 2
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru