Літній сад у Санкт-Петербурзі

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Відомо, що територія, де нині розташований Санкт-Петербург, багато століть тому належала Великому Новгороду. Землі тут не радували родючістю або пишною рослинністю: переважали хирляві грунту, болота, низькорослий чагарник, негусті лісу. Але досить глянути на карту, щоб переконатися, яке велике значення цих місць - і економічний, і військове. За часів Петра I, у результаті Північної війни захоплені ворогом землі були повернуті державі Російському. Саме в ході цієї війни виник Санкт-Петербург у травні 1703 року як го-род-фортеця та місто-порт, як форпост російського держави на бере-гах Балтійського моря. У кожного щойно народженого міста є відправні пункти його подальшого розвитку. Навколо них складається центр, ростуть житлові та громадські споруди. Для Санкт-Петербурга, який став з 1712 року столицею Росії, такими пунктами були насамперед Петропавлівська фортеця і будиночок Петра I поблизу неї, трохи вище по річці. Однак були ще дві точки на лівому березі Неви, важливі для формування міста. Це Адміралтейство - суднобудівна верф і фортеця - і Літній палац Петра трохи вище за течією, де від Неви відділяється її рукав - Фонтанка, яку тоді називали Безіменно-ним єрики. Сусідство петровського палацу з прилеглим до нього Літнім садом і близькість Адміралтейства предопредилила важливість цього місця в житті столиці. З перших років існування міста однієї з найбільш важливих завдань, які постали перед його будівельниками, стало осушення боліт. Без цього не-можливо було споруджувати будівлі, навіть найпростіші, влаштовувати сади і парки. Для осушення Великого луки на початку 10-х років XVIII століття прорили два канали між Невою і маленькою річкою Мьей, пізніше наз-ванної Мийкою, - Червоний, засипаний у 80-ті роки XVIII століття, і Лебя-жий, існуючий до цього дня. Вони відокремили луг від Літнього саду зі сходу і від робочих слобод із заходу, перетворивши на справжній острів, так як з півночі і півдня його обмежували Нева Мья, продовжена на схід до Безіменного єрики. Звичайно, вузенькі канали не можна назвати серйозними водними перешкодами, але вони все ж утруднювали доступ сюди: адже мостів не було, Петро забороняв їх будувати, бажаючи таким радикальне-ним чином заохотити "мале" судноплавство. Цар вимагав, щоб "вживали суду точно так само, як на сухому шляху карети і коляски, а не сміттєві воза" і щоб "кожен не зовсім бідний постоялець мав біля берега повсякчас перевізні судно". Так що прості городяни на Великий луг і в Літній сад потрапляли рідко. Та до того ж що їм було тут робити? У палацовий Літній сад їх зазвичай не пускали, їхати звідси було нікуди, хіба що на протилежний берег Неви, але така переправа через широку ріку вимагала чималих зусиль, і без особливої ​​потреби на ту сторону не відправлялися. За час правління Петра I нове місто на Неві придбав відомого-ність в Європі і став залучати все більше іноземних подорожі-ників. Вони дивувалися, як багато вдалося зробити тут за лічені роки. Серед місць, які викликали особливий інтерес, був Літній сад з його оточенням, включаючи Великий луг. Літній сад увічнений у багатьох творах мистецтва, до нього не раз зверталися художники і поети, і розповідати про нього можна нескінченно. Сад - найважливіша частина ансамб-ля Марсова поля, його східний "фасад". У XVIII столітті протягом цілих десятиліть вони становили одне художнє ціле. "Літній сад був розбитий на величезному просторі, захоплюючи частину Царицина луки" - писав історик міста В. Авсєєнко, і це твердження співпадає з багатьма іншими описами старого Петербурга. Літній сад - майже ровесник міста, він існує з 1704 року. У його створенні та оздобленні брали участь видатні архітектори: Ж-Б. Леблон, И.-Г. Маттарнові, М, Земцов, майстри-садівники Я. Роозен, І. Сурмін, Л. Лук 'янов, І. Яковлєв та інші не менш відомі архітек-тори. За задумом Петра, сад повинен був стати місцем відпочинку, поєднуючи риси міської й заміської садиби. Тут, на лівому березі Неви, була свого роду периферія, відокремлена широкої водною гладдю ріки від шуму і суєти першого петербурзької площі. У північно-східній частині саду, де до заснування міста перебувала миза (садиба) шведського майора Кона, за проектом Д. Трезини побудували невеликий двоповерховий Літній палац Петра I, що зберігся до наших днів. У 1710 році на-Чалі "бити палі" під фундамент, до весни 1712 будівля була начорно завершено, але оздоблення фасадів та інтер'єрів тривала до 1714 року за участю А. Шлютера. Прямокутна в плані будівля має мало загально-го з палацом у звичайному розумінні цього слова, воно невелике і порівняй-тельно скромно. Фасади спочатку прикрашали лише наличники вікон і русти по кутах; трохи пізніше між вікнами першого і другого поверху були розміщені двадцять дев'ять рельєфів з теракоти на теми антич-ної міфології, алегорично нагадують події Північної війни. Планування двох поверхів палацу однакова: в кожному по шість житлових кімнат, поварня, коридор і кімната для чергових денщиків і фрейлін. Внизу були апартаменти Петра, нагорі - покої Катерини I. Хоча дале-ко не все внутрішнє оздоблення збереглося, багато що в кімнатах вигля-дит так, як при засновнику міста. У 20-ті роки XVIII століття Літній сад швидко розширювався і благоуст-влаштовує. До кінця царювання Петра він був за розмірами куди більше існуючого в наші дні, включаючи територію нинішнього Михайлівського саду і місце, де пізніше з'явився Інженерний замок з його оточення-ем. У той час звичайно розрізняли три царських Літніх саду: перший за-розумів північну частину сучасного, від Неви до поперечного каналу, пізніше ліквідованого (він ділив територію приблизно навпіл), другий - південну частину, від каналу до Мийки, третій тягнувся на південь від цієї річки. Як відомо, садово-паркове мистецтво знає два основних типи садів - регулярні та пейзажні (їх іноді ще називають соответствен-но французькими та англійськими). Літній сад створювався як регуляр-ний, або, як його ще називають, архітектурний - з чіткою плануванням, прямими алеями, акуратно підстриженими деревами і чагарником, найчастіше у формі правильних геометричних фігур: кулі, куба, бенкету-МЗС. Зразком був Версаль, знаменита резиденція монархів Франції під Парижем. Петро хотів, щоб його сад перевершив парк "короля-солн-ца" Людовіга XIV. Де б він не був і чим би не займався, цар не забував про свій "город" (так іноді називали в той час сади), вимагаючи, щоб сюди доставляли важливі сорти дерев і квітів, вся-етичні дивини, щоб запрошувалися досвідчені майстри- садівники. Як виглядав Літній сад у 20-ті роки XVIII століття, дає представ-ня щоденник камер-юнкери Ф.-В.Берхгольца, що приїжджав кілька разів у Петербург у свиті герцога Голштиньского. "Сад це, - читаємо ми, - має довгасту форму, з східного боку до нього примикає Років-ний палац Петра I, з південної - оранжерея, із західного - великий краси-вий луг, на якому при всіх святах звичайно стоїть в строю гвардія ... а з північної він омивається Невою, у цьому місці досить широкою ". Зверніть увагу в цьому описі на "великий красивий луг" на захід від Літнього саду - це майбутнє Марсове. Парадній частиною саду за Петра була північна, що примикала до Неви, де зазвичай походить-ходили святкування, урочисті церемонії. Саме тут розташовуватись-лось найбільше "садових витівок", захоплювали сучасників. У 1715 - 4 - році в цій частині саду архітектор І.-Г.Маттарнові, один з будуєте-лей будівлі Кунсткамери на Василівському острові, звів на березі Не-ви три галереї. Особливо ошатною була центральна, розташована на головній осі саду, приблизно посередині між Фонтанкой і Лебяж'ю ка-налом. Її прикрашали дванадцять парних мармурових колон, широкий про-хід посередині був встелений білими і чорними мармуровими плитами. Тут була встановлена ​​антична статуя Венери, придбана для Петра в Італії. Цар настільки дорожив скульптурою, що навіть наказував ста-вить для її охорони особливих вартових. Мармурова богиня, названа пізніше Венерою Таврійської, бо вона довго була у Таврійському палаці, нині зберігається в державному Ермітажі. Від галереї вела вглиб саду алея. На ній були обладнані че-тире майданчики з фонтанами. Під час урочистостей і прийомів на першу площадку, дамський, зазвичай перебувала Катерина I з придворними дама-ми, на другий, шкіперська, сам Петро, ​​який проводив тут час в мужс-кою компанії, потягуючи пиво, розмовляючи і розважаючись грою в шашки. Шкіперська майданчик оточували чотири декоративно підстрижених куща, в стороні був викопаний ставок. В альтанці на острові посеред ставу часто любив усамітнюватися Петро. Повернувши від четвертої майданчика по боковій алеї наліво, До Фон-танку, відвідувач через хвилину-другу опинявся перед Гротом. Цей павільйон прямокутної форми завершувався куполом, увінчаним шестіг-ранним ліхтариком, стіни його були прикрашені колонами та скульптурами, а з'єднані арками три зали оздоблені туфом, химерними раковина-ми, дрібними різнокольоровими каменями і товченим склом. Здавалося, що це казкова печера. Загальну увагу залучав тоді і спроектований Леблоном пташник, де містилися орли, чорні лелеки та інші дивовижні пти-ці. Він нагадував, за словами історика мистецтва А. Новицького, "необик-нення красиву архітектурну іграшку самої вигадливої ​​конструкції у формі індо-китайської пагоди: у плані представляючи осміугольную зірку, майже суцільно вкриту різьбленим орнаментом" з дахом, увінчаний-ної позолоченим флюгером у вигляді дракона. Не раз згадували сучасники про фонтани петровського Літнього саду. Хоча вони і поступалися за масштабом і оригінальності задуму фан-тастіческой водяний феєрії Петергофа, але дуже оживляли алеї і площадки. У 1721-1724 роках в Літньому саду, на місці одноповерхової царської - 5 - "мильні", архітектор ван ЗВІТ звів другий Літній палац, розташований лежання симетрично перше, біля відгалуження від Неви Лебедячого кана-ла. Існував він недовго і не зіграв помітної ролі у формуванні вигляду довколишніх місць. Куди цікавішим спорудою виявилася так звана "Залу для славних торжесвованій", побудована на бе-регу Неви, в 1725 році в лічені місяці для одруження Анни, дочки Петра, з герцогом Карлом Фрідеріком Голштейн-Готторпскій. Звести її "в самому короткому часу пречудова мистецтвом" було доручено одному з перших великих російських архітекторів М. Земцова. Багато і ошатно виглядали фасади: площина стін між вікнами (їх налічувалося п'ятьдесят-два) оживляли пілястри, з'єднані гірлян-дами, лінія парапету по краю даху переривалася вазами на пьедеста-лах. Майже весь простір усередині займав величезний двосвітний зал, прикрашений живописом на батальні теми і шпалерами, до нього по сторо-нам примикали два більш низьких, одноповерхових приміщення. Вхід, над ко-менту, котрим розташовувалася скульптурна композиція з фігурами Марса і Неп-туна, знаходився в центрі, пов'язуючи зал безпосередньо з алеями са-да. З "забав" і прикрас петровського часу до наших днів майже нічого не дійшло, зате збереглася найцінніша колекція садово-парко-вої скульптури - близько дев'яноста мармурових статуй і бюстів. Приобре-тенние за розпорядженням Петра I головним чином в Італії, вони виконували-нени майстрами венеціанської школи П. Баратта, Дж.Бонацца, А. Тарсі, Дж.Зорзоні та іншими. У XVIII столітті скульптур було більше двохсот, але згодом багато хто загинув або "перекочували" в літні заміські царські різі-вому і в Ермітаж. У числі статуй - бюсти (їх тоді називали "груд-ні штуки") Олександра Македонського, Юлія Цезаря, римського імператором-ра Траяна, польського короля Яна Собеського, шведської королеви Христі-ни, постаті героїв античної міфології, алегоричність зображення при-рідних явищ або абстрактних понять ("Ніч", "Полудень", "Ранок", "Захід сонця", "Навігація", "Астрономія" і так далі). Одна з самих через Вестн скульптур - "Мир і достаток" роботи П. Баратта, алегорія Ніштадської. Сидяча жіноча фігура, уособлення Росії, тримає у правій руці перекинутий факел - символ закінчення війни, в іншій руці у неї - ріг достатку. Поруч стоїть крилата богиня побе-ди, вінчаючи Росію лавровим вінком. У петровський час скульптури, фонтани, павільйони прикрашали головним чином перший і частково другий Літній сад. Але й третій не - 6 - порожній. Тут, на південному березі Мийки, де тепер знаходиться в Мі-хайловском саду павільйон Россі, в 1712 році почали будувати невеликий палац для Катерини I. Завершений позолоченим шпилем з ліхтариком, він виглядав досить багатим і називався "Золоті хороми". Звичайно, епітет "багатий" застосуємо до нього лише в порівнянні із звичайними пост-Ройко тих років, а поруч з чудовими царськими резиденціями більш пізнього часу він здався б маленьким і непоказним. Цей палац дав ще одну назву Великому лузі - Царицин луг. Саме воно найчастіше вживалося в другій половині XVIII століття і навіть у XIX столітті. Всілякі господарські будівлі навколо палацу: стайні, помаранче-реї, комори - займали велику територію, обмежену Мийкою, Великий прешпектівой (Невським проспектом), Кривуша (каналом Гриб-едова) і Фонтанкой. За спогадами одного із сучасників, в на-Чале 20-х років XVIII століття в саду біля "Золотих хором" ще нічого не було, крім фруктових дерев, переважно яблунь, та п'яти пру-дів, де розводили живу рибу для царських трапез. Зате в оранжереях і парниках зріли рідкісні для північних місць плоди - банани, ананаси та інші дари щедрого півдня. Уздовж берегів Мийки та Фонтанки відвели місце для прогулянок, звідси наплавний місток через Мийку вів на другий Років-ний сад. У своєму улюбленому "городі" Петро I нерідко влаштовував Асамблеї-леї - прийоми гостей, де "можна один одного бачити і про всяку нужді переговорити, так само чути, що десь робиться ...". Засновані ука-зом від 26 листопада 1718 року, вони зіграли помітну роль у ламанні старо-го побуту. Гості звичайно з'їжджалися до п'ятої години пополудні і залишалися до пізнього вечора, а щоб ніхто не міг піти до закінчення асамблеї, Петро наказував замикати ворота садової огорожі. Поки запрошені веселилися або, навпаки, нудьгували, поряд із садом, на Великому лузі, грали оркестри. Вони складалися, як згадував очевидець, "з неяк-ких труб, фаготів, валторн, гобоя і литавр. Капельмейстер з сол-дат ... бив там у величезний турецький барабан і нерідко вважав четвер-ти, від чого й сам не завжди потрапляв у темп ". До початку святкування на лузі зазвичай "шикувалися Преображенський і Семенівський полки, цар пригощав солдатів, підносячи власноруч із дерев'яних чашок вино і пиво. Народ товпився близько гарячих пирогів і печеного хліба, смажених туш свиней, баранів і биків із золоченими рогами, які нерідко роздавав сам Петро ". Після смерті Петра I центр політичного і суспільного життя - 7 - держави на деякий час перемістився до Москви. На початку 1728 туди виїхала царська сім'я і двір, і переїзд цей мав чітким-вий політичний сенс, означаючи тимчасове торжество супротивників пет-ровськ реформ. Вони стрімко бігли з незатишного для них міста, і це, звичайно, позначилося на молодий столиці: в її зовнішності всі замет-неї стали проступати риси занепаду і запустіння. Проте вже в 1732 році імператриця Анна Іванівна, зведена дворянством на трон з вимогою повернутися до політики Петра, повернулася в Петербург, а за нею волею-неволею потягнувся і двір. Будівництво в місті відновлюваних-новілось, але в 1736-1737 роках спустошливі пожежі знищили більшу частину будівель на Адміралтейської стороні, у тому числі і біля Літнього саду. Лихо змусило впорядкувати забудову міста, хоч трохи зменшити скупченість. У 1737 році заснували так звану "Комісію про Санкт-Петербурзькому будову", яка зіграла важливу роль в розвитку міста. З кінця 20-х років характер забудови міста помітно змінився. Якщо за Петра в першу чергу зводили будівлі практичного приз-начення - житлові будинки, всілякі господарські споруди, - то тепер сили і засоби зверталися головним чином на зведення палаців і храмів. Відбулася і стильова еволюція: стриманість архітектурних оформлення поступилася розкоші і пишності. Середина XVIII століття стала періодом беззастережного панування в російській архітектурі ошатного, святкового, радісного стилю бароко. У Петербурзі, в тому числі і біля Літнього саду, були створені будівлі, характерні для ар-хітектури цього стилю. Це перш за все творчість зодчого Бартоло-мео Франческо Растреллі (1770-1771). Близько Літнього саду будівель його не збереглося, але на певному етапі формування ансамблю його будинку - і перш за все Літній палац Єлизавети Петрівни - грали тут головну, визначальну роль. Тому не можна не згадати про їхнього автора. Майбутній архітектор, син відомого скульптора Бартоломео Карло Растреллі, запрошеного до Росії Петром I, приїхав сюди шестнадца-тирічним юнаків разом з батьком і провів тут майже все життя. У 1730 році імператриця Анна Іванівна доручила молодому Растреллі з-знарядь для неї новий одноповерховий Літній палац поруч з Великим лу-гом, на місці "Зали для славних торжествований". Наказ був виконаний швидко. "Я збудував дерев'яний палац навпроти Великої ріки Неви, - згадував пізніше архітектор, - складався з 28 кімнат з великим за-лом. З великим спуском до води для барок і придворних шлюпок". На початку 40-х років Растреллі почав зведення ще одного Років-нього палацу, на цей раз для правительки Анни Леопольдівни. Місце для нього було обрано в третьому Літньому саду, біля самого Великого луки (там, де зараз Інженерний замок). Поки велося будівництво виро-зошел палацовий переворот, і на престол вступила Єлизавета Петрівна. Вона й стала господинею нової будівлі. У середині та другій половині XVIII століття саме воно насамперед впадало в очі всім, хто попа-дав у ці місця. Його стали називати Літнім палацом Єлизавети Петров-ни. "Будова цього палацу, - читаємо ми в документах того часу, - розпочато 24 червня 1741. Наказано будувати з крайнім поспешаніем". До 1744 будівлю начорно було закінчено, тривала лише оздоблення. Сам Растреллі писав про палац: "Це будівля мала більше 160 апартамен-тов, включаючи сюди і церква, зал і галереї. Все було прикрашено Зерка-лами і багатою скульптурою, так само як і новий сад, прикрашений прек-раснимі фонтанами, з Ермітажем, побудованим на рівні першого поверху, оточеного багатими трельяжами, всі прикраси яких були позоло-печені ". Не випадково в цих небагатьох рядках кілька разів зустрічається слово "прикраса": багатство декоративного оздоблення мало для архі-Тектор першорядне значення. Хоча Літнього палацу Єлизавети Пет-Рівне вже давно немає, малюнки, гравюри, картини, плани XVIII століття да-ють можливість досить чітко уявити його вигляд. З Потіш-ного поля відкривався вид на головний фасад палацу, звернений на се-вер, до Мойці і Літньому саду. На тлі ясно-рожевих стін ефектно виділялися білосніжні пілястри і різьблені наличники величезних вікон другого, парадного, поверху. Ошатно виглядала балюстрада зі статуями, розірваний фронтон над центральною частиною фасаду, прикрашений різьблений декоративною скульптурою з гербом імператриці. До парадного під'їзду вели не тільки два марші широкої сходи, але і два пандуса. Перед палацом був розкинутий партерний квітник, теж по малюнку Растреллі, в його центрі били фонтанні струменя, а вздовж Мийки тяглися акуратно підстрижені дерева, схожі на зелені піраміди. Щоб Єлизаветі Петрівні було зручно гуляти в ньому, через Мийку в 1744 році спорудили спеціальну дерев'яну криту галерею. Усередині цього "службового пе-рехода" висіли картини. Ті, хто приїжджали в палац, бачили спочатку не північний фасад, звернений до Мойці, а протилежний, південний. Палац з його, оточенням був по суті, садибної будівництвом, мало пов'язаної з рештою містом, хоча і займав у його центральній час-ти велику територію. Після завершення будівництва Літнього палацу - 9 - біля північно-західного крила будівлі по кресленнях Растреллі збудували не-великий павільйон Ермітаж, а біля нього з'явився "піднесений сад на кам'яному фундаменті" з двома ставками. Ще через кілька років архі-Тектор перекинув через Фонтанку Акведук, прикрашений балюстрадою, ка-ріатідамі на опорах, гірляндами, вінками; незабаром до північно-східного крила палацу прибудували, теж за проектом Растреллі, "новий великий галерейний зал", прибраний не менше багато , чому головні парадні по-міщення, а також придворну церкву. Палацова садиба доповнювалася все новими і новими будівлями, створеними в основному рукою одного майстра, якому допомагали архітектори Олексій Євлаш, Микола Ва-сільев і багато інших. Поблизу палацу влаштували лабіринт з мережею через вілістих доріжок, каруселі та інші "забави" - цілком в традиціях садово-паркової архітектури XVIII століття. Єлизавета Петрівна любила свій Літній палац. Навесні, 30 квітня, вона зазвичай переїжджала в нього з двором із Зимового палацу і жила тут до 30 вересня, так що в ці місяці сюди переміщався центр державного життя. Тут часто відбувалися офіційні прийоми, всілякі урочистості. Не втратив свого значення палац і після смерті дочки Петра. Незабаром після споруди Літнього палацу з півдня Літнього саду, на його кордоні на північно-заході, у Неви, виросло іншу споруду Растреллі - так званий Оперний будинок на Царицином лузі. Він був зведений у 1750 році в лічені місяці, після того, як пожежа зни-тожіл існував до цього Оперний театр поблизу Невської проспек-тиви. Мабуть, у творчості великого архітектора театр на Царі-цином лузі виявився будівництвом пересічної. Про нього навіть не завжди допоміжного минали біографи Растреллі. Спорудження не викликало схвалення: воно по-здавалося занадто тісним і незручним. Багато працював Растреллі і в самому Літньому саду: збереглося ніс-колько десятків креслень архітектора до різних споруд. З його ім'ям пов'язане будівництво амфітеатру з квітковим партером проти другого Літнього палацу, де з лугу був вхід в сад по мосту, перек-нутому через Лебедячий канал. Амфітеатр прикрашали біломармурові вази і бюсти римських імператорів, вони ефектно виділялися на тлі зеленої стіни. Найважливішою роботою 60-80-х років було благоустрій набережних Неви. На цілі кілометри "низькі багнисті" берега вкрилися каменем, і це змусило по-новому "зазвучати" розташовані тут площі та будівлі. Поруч з Царициним лугом, перед Літнім садом, зросла Ізумі-- 10 - мальна по досконалості пропорцій решітка, Виконана в 1771-1784 роках за проектом архітектора Ю. Фельтона, одного з головних творців невських набережних, і П. Єгорова. "Краще в світі" назвала цю огорожу Ганна Ахматова. Як і в попередні роки, будівельникам Петербурга доводилося вести жорстоку боротьбу зі стихією. Одним із самих спустошливих було на-нації допомоги жертвам повеней 1777 року, воно заподіяло особливий збиток низин, у тому числі Царицина лузі і Літньому саду. Для саду повінь виявилося фатальним: легкі паркові споруди, фонтани, інші "забави" були зметені потоками води, навіть не всі багаторічні дерева витримали бу-рю. Поступово зовнішні сліди стихійного лиха зникли, але багато чого з того, що піддалося руйнуванню, наприклад фонтани, так і не було відновлено. У 80-х роках XVIII століття був побудований будинок М. Салтикова на сівбі-ро-заході Літнього саду. Фельдмаршал князь Микола Іванович Салтиков був одним з наближених Катерини II, вихователем її сина Павла та онуків - Олександра та Костянтина; саме місце, відведене для житла цього вельможі, красномовно говорить про його положення у вищому про-вин. Генерал-фельдмаршал, кавалер всіх російських орденів, він зані-малий вельми високі державні пости, був президентом військової колегії, головою Державної ради і Комітету мініст-рів, не відрізняючись при цьому ні талантом, ні високими людськими чеснотами. Проект його будинку виконав Джакомо Кваренгі (1744-1817). Кваренгі повторив долю не одного талановитого архі-Тектор-іноземця: майже повна безвість у рідній країні та блискучий, бурхливий зліт у далекій Росії. Значення будинку Салтикова у творчості зодчого досить скромно, але в ансамблі Літнього саду він не помітний. Чотириповерховий будинок Салтикова звернений фасадами на Марсове поле, Двірцеву набережну і Суворовський площа, сформовану пізніше, на початку XIX століття. З четвертого боку до нього примикає по-руч стоячий будинок. Під час будівництва будівлі його західна сторона виходила в сад, що тягнувся до службового корпусу Мармурового палацу і відділений від Царицина луки парканом. Ця сторона залишалася "гли-хой", і лише в 20-ті роки XIX століття при влаштуванні предмостной площі та переплануванні усього району прорубали вікна, які оживили похмурий-Новато спочатку фасад. Сучасна будівля має в плані форму удли-ненного прямокутника з поясом посередині. Спочатку вирішено було пос-тавити його основним фасадом до Неви, причому цей фасад виявився в два - 11 - разу вже бічного, "глухого", обернений на захід. Будинок встав як би торцем до Неви і Марсовому полю. У 1784 році поряд з будинком Салтикова почалося будівництво особняка Бецкого, закінчене три роки СПОВ-тя. Чотирикутна в плані, з великим внутрішнім двором, будинок Бецков-го займає територію між Марсовим полем, Лебедині каналом, Двір-цовой набережної та будинком Салтикова. Стилістично обидва будинки близькі один одному, обидва вони - пам'ятники архітектури російського класицизму 80-х років XVIII століття. Хто автор проекту будинку, точно невідомо. Од-но час вважали, що їм міг бути Ж.-Б.Валлен-Деламот, будівельник Великого Гостиного двору на Невської проспектіве і Малого Ермітажу. Можливим автором називали і І. Старова, призначеного в 1784 році головним архітектором "Контори будов будинків і садів її величності", яку очолював Бецкой. Але все ж це лише припущення. З листопада 1833 по серпень 1834 зовсім поруч з Літнім садом на Пантелеймонівській вулиці (нині будинок 5 по вулиці Пестеля, сох-ранілся в перебудованому вигляді) жив великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін, і частину дня проводив у Літньому саду. Щоб потрапити туди, йому доводилося минути Пантелеймонівський міст. 11 червня 1834 він писав дружині: "Літній сад мій город. Я вставши зі сну йду туди в халаті і туфлях. Після обіду сплю в ньому, читаю і пишу. Я в ньому будинку". До цього часу в порівнянні з XVIII століттям і вигляд, і характер Літнього саду змінилися. У 1824 році, другий раз у своїй історії після 1777 року, він піддався опустошительному наводенію, після ко-торого на місці зруйнованих і пошкоджених будівель з'явилися нові. Там, де стояв Грот, виріс чудово легкий і витончений "Кавовий будиночок" за проектом К. Россі, а поблизу нього - інший невеликий павільйон "Чайний будиночок", створений архітектором Л. Шарлеманем, автором решітки вздовж південної межі саду. Недалеко від неї, на березі Карпіева ставка, в 1839 році встановили велику, майже п'ятиметрову вазу з ельфдаль-ського порфіру, подаровану Росії шведським королем. Поступово коло людей, що відвідували Літній сад, став розширюватися. Не тільки високопос тавленія чиновники і вельможі, але й не настільки знатні городяни полювань-но проводили тут вільні години. У саду, куди волею поета водив гуляти юного Онєгіна гувернер-француз, Пушкін міг бачити бесчіслен-них прототипів своїх персонажів. Дійсно, Весь Літній сад - "Онєгіна" голова - 12 - У алеях саду можна було зустріти багатьох інших відомих чи-тераторов: І. Крилова, В. Жуковського, О. Дельвіга, та інших. Тарас Шев-ченко коли був студентом Академії мистецтв часто малював статуї в Літньому саду. Навряд чи знайдеться поет, живописець, композитор, який жив у Петербурзі і не бував тут, так само як і на Марсовому полі. Літній сад - східний зелений сусід Марсова поля - справжній музей мистецтва. Дивна решітка, палац Петра I, пам'ятник Крило-ву, "Кавовий" і "Чайний" будиночки, біломармурові скульптури, порфірний ваза.Там є невелика гранітна майданчик, створена за проектом ар-хітектора Г. Пільнікова. На ній чотири чавунних триніжка роботи К. Россі, а за ними витончена скульптурна група невідомого автора початку XVIII століття "Амур і Психея". Вона нагадує про стародавньому міфі: юна Психея порушила заборону свого коханого, бога любові Амура, - ніколи не намагатися побачити його обличчя. Вночі, при мерехтінні світильни-ка молода жінка, схилившись над сплячим, боязко і захоплено дивилися рит на прекрасні риси, щоб заплатити потім гіркою розлукою за цей заборонений міг.Но все це експонати. Примітний і сам зелене вбрання саду. Тут більше двох з половиною тисяч дерев: липи, ду-б, клени, ясени і інші породи, стійкі до коливань примхливої ​​погоди Балтики. Близько шестисот з них - старожили, їм понад ста років. Прикрашають сад квіти і декоративний чагарник приблизно тридцять сортів: акація, бузок, барбарис, жимолость та багато інших. Якщо у вас коли-небудь з'явиться можливість детально оглянути Літній сад не втрачайте її. Не поспішайте, подивіться на дерева, кус-чагарники оточують вас, Відчуйте красу самої природи цього міс-та, подивіться на кожну скульптуру, згадайте сторінки історії - і ви неодмінно відчуєте дивну зачаровує влада Літньо-го саду, де ще раз думаєш з гордістю про мужність, праці і спокуса-стве Людини. Список використаної літератури: 1. "Архітектурний ансамбль Марсова поля" В. С. Шварц видавництво "Мистецтво" (Ленінградське відділення), 1989р. 2. "Літній сад" Н. Семенникова Лениздат, 1970р. 3. "Поезія садів" Д. Лихачов Лениздат, 1981р.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Культура і мистецтво | Реферат
58.1кб. | скачати


Схожі роботи:
Вірш Літній сад
Казанова в Санкт-Петербурзі
Державний Ермітаж у Санкт Петербурзі
Державний Ермітаж у Санкт-Петербурзі
Міжнародний дитячий туризм в Санкт Петербурзі
Особливості громадського харчування в Санкт Петербурзі
Католики східного обряду в Санкт-Петербурзі
Міжнародний дитячий туризм в Санкт-Петербурзі
Сфінкси на пристані в Академії мистецтв у Санкт Петербурзі
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru