приховати рекламу

Лібералізація напрямів суспільно політичного руху Росс

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

_________________________________
Контрольна робота
З дисципліни: Історія
на тему: «Лібералізація напрямків
суспільно-політичного руху Росії.
Традиції та особливості російського лібералізму »
Спеціальність:
Керівник робіт:
____________________________
Виконав студент __ курсу
факультету
_________________________
Шифр: __________
- __________________________-

Зміст.
Введення ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... 3
1. Становлення ідей лібералізму .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .5
2. Традиції та особливості російського лібералізму ... ... ... ... ... ... ... ... 10
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 19
Список використаної літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .21

Введення.
В умовах сучасної Росії відбувається лібералізація суспільного життя. Йде процес становлення нової російської державності, напружений пошук найбільш прийнятних і ефективних шляхів розвитку. У зв'язку з цим вітчизняними дослідниками-суспільствознавцями переосмислюються стосовно до умов нашої країни основні норми і цінності лібералізму, які мають на Заході багаті традиції. При цьому про долю і перспективи лібералізму в Росії висловлюється досить широкий діапазон думок.
У нашій історії вже є приклади того, як у кризовій ситуації ліберальні цінності відігравали позитивну роль - це епоха Великих реформ 1860 - 1870-х років і лютнева революція 1917 р. Тимчасовий уряд прийшов до влади, проголошуючи саме ліберальні цінності.
Проблеми лібералізму переосмислюються в даний час і на Заході з точки зору перспектив його розвитку. Щоб відповісти на всі питання, треба по-новому поглянути на лібералізм як ідейно-політична течія, на процес його формування, проголошувані ним норми та цінності.
У європейській суспільно-політичній літературі поняття''лібералізм''з'явилося на початку ХІХ ст. Вперше цей термін був використаний в Іспанії в 1811 р., коли група політиків і публіцистів визначила складену ними конституцію як ліберальну. Пізніше це поняття увійшло в англійську, а потім і в усі європейські мови.
''Термін''лібералізм''походить від латинського''liberalis''- вільний, що має відношення до свободи. У давньоримській міфології бог Лібер відповідає давньогрецькому богу Діонісу. У стародавніх греків він уособлював екстаз, енергію, надлишок життєвих сил, їх розкріпачення''.
З цього закономірно випливає те, що всі визначення лібералізму включають в себе ідеї особистої свободи індивіда, не скутою рамками традицій.
Лібералізм як складне структурне явище постає сьогодні і як історико-філософська течія, доктрина, і як політична ідеологія, що обгрунтовує програмні установки об'єдналися під його прапором соціальних шарів, і як більш-менш масове організований рух (ліберальні політичні партії, рухи, угруповання і т. п.).
У сучасній Росії відбувається складний процес утвердження норм і цінностей лібералізму. Їй доведеться знаходити свій шлях і своє розуміння ліберальних цінностей, оскільки проста екстраполяція ідей лібералізму на російський грунт, підприємство вкрай скрутне.
Тим більш актуальним є з'ясування того, що являє собою лібералізм в його класичній формі, які його витоки, що в ньому
У вітчизняній літературі аналізом ідей лібералізму займалися такі вчені-суспільствознавці, як М.М. Антонович, В.М. Борисенко, А.В. Валюженіч, К.С. Гаджієв, М.М. Дєєв, Л.В. Епіна, О.М. Загородніков, Г.Н. Леонова, В.В. Леонтович, В.С. Нерсесянц, Є.В. Осипова, А.В. Улюкаєв і багато інших. Серед них соціологи, історики, філософи, юристи, політологи, економісти.
Об'єктом цієї роботи є процес становлення та розвитку російського лібералізму.
Мета даної роботи вивчити витоки зародження, становлення лібералізму, а також традиції та особливості розвитку російського лібералізму.
Ця робота може бути використана викладачами та студентами ВНЗ для підготовки до лекційних та семінарських занять.

1. Становлення ідей лібералізму.
Більшість дослідників ліберальної політичної доктрини вважають часом її зародження - кінець XVII століття, а ідейним ядром - теорію''суспільного договору''. Найбільш повне, завершене розвиток ідеї цієї теорії одержали в роботах Джона Локка (1632-1704), Шарля Монтеск'є (1689-1755) і Жан-Жака Руссо (1712-1778).
У структурі суспільства з'явилися нові соціальні групи, так зване''третій стан''. Виразниками інтересів якого і стали теоретики''суспільного договору''і''природних прав''.
Ідеї ​​основоположника лібералізму Джона Локка про''Природничих права''громадянина: на життя, свободу, власність; про розподіл гілок влади припали в Англії після Славної революції 1688 року як не можна до речі. Його політологічні напрацювання були активно використані у конституційному оформленні Англійської держави кінця XVII - початку XVIII століття. Це сталося, насамперед, тому, що Джон Локк став виразником інтересів широких верств населення, і, перш за все самого активного -''третього стану''.
Мислителі Просвітництва проголосили ідею''природних прав'', невідчужуваних прав людини: право на життя, свободу та власність або, як записано в Декларації прав людини і громадянина, прийнятою в 1791 році, право на свободу, власність, безпека й спротив гнобленню.
Ідеологи Просвітництва руйнували пануюче у феодальному суспільстві переконання в тому, що одні люди від народження призначені панувати, а інші коритися і що права''третього стану''ніколи не можуть бути рівними прав''благородного''стану.

5
На відміну від Гоббса, Локк і Монтеск'є розглядали первісне (тобто додержавне) стан людей не як''війну всіх проти всіх'', а як стан свободи, рівності і незалежності, в рамках якої всі люди мали рівні можливості для мирного, взаімодоброжелательного успіху, заснованого на приватній власності. Таким чином, Локк і Монтеск'є більш оптимістично, ніж Гоббс, оцінюють''людську природу''.
По відношенню до походження приватної власності у просвітителів різні точки зору. За Локка власність виникає незалежно від державної влади. Монтеск'є ж вважав, що в первісному суспільстві була відсутня приватна власність. Монтеск'є вважав, що при приватній власності будь-яка людина може досягти матеріального благополуччя і справжньої свободи, надалі ця ідея стала однією з основних постулатів ліберальної ідеології.
У Руссо по відношенню до приватної власності своєрідна позиція: він оголосив приватну власність причиною всіх соціальних бід і нещасть.
У своєму вченні про виникнення держави теоретики Просвітництва вважали, що народ в далекі часи, коли стало намічатися перетворення природного стану в протиприродний''війну всіх проти всіх'', більшістю голосів,''заради взаємного збереження своїх життів, свобод і майна'', прийняв рішення про укладення суспільного договору. Цим договором було створено держава, і уряду вручена владу від імені прийшли до взаємної згоди громадян.
Таким чином, виникло в результаті''суспільного договору''держава постає як держава правова, обмежене системою обов'язкових норм, зміст яких полягає у забезпеченні прав і свобод громадян, визнання моральної автономії особистості. Відповідно до теорії''суспільного договору''держава має в своєму розпорядженні лише тими правами, які передані, делеговані йому суспільством, визнані за ним його громадянами. Сувереном ж, джерелом вищої влади залишається народ, який посилає своїх представників у виборні органи влади.
Передбачалося, що стримуючим початком у правовій державі має бути послідовно проведене поділ влади. Першим цю ідею висунув Локк. Монтеск'є розвинув теорію Локка про поділ влади. За його думки законодавча, судова і виконавча влади повинні формуватися самостійно і не залежати один від одного.
Недопущення надмірного посилення однієї гілки влади за рахунок іншої, незалежність суду, виборність органів влади створюють реальні механізми захисту прав людини і політичних свобод.
Набувши''суспільний договір''індивіди зберегли за собою права, заради захисту яких і створювалося держава. Перш за все, вважали просвітники, учасники''суспільного договору''зберегли за собою право на власність, на користування плодами своєї праці.
Гарантії права власності були основною вимогою третього стану. Ця вимога увазі, по-перше, захист від довільних поборів, конфіскацій з боку держав. По-друге, воно передбачало рівність усіх видів власності.
Право власності передбачає і забезпечення особистої безпеки людини. Вступаючи в''суспільний договір'', люди зберегли за собою право на життя, безпеку та опір насильству.
Право на життя не обмежується гарантіями фізичного існування, воно включає право на гідне життя, на моральну автономію особистості, що в політико-правовій області знаходить вираз у визнанні свободи совісті. Необхідним кроком до забезпечення свободи совісті стало відділення церкви від держави. За Локка, в суспільному житті функції державного управління та внутрішні завдання церкви і релігії повинні бути суворо розрізнені і відокремлені один від одного.
Сповідувати будь-яку віру або бути атеїстом, дотримуватися консервативних чи ліберальних переконань, належати до партії лівої чи правої орієнтації - все це стає приватною справою індивіда. Формування світогляду, виховання моральності визнаються сферою відповідальності сім'ї, школи, церкви, тобто інститутів громадянського суспільства.
Право людини''бути паном самому собі''обмежене тільки таким же правом іншої людини. Свобода в такому розумінні є право робити все, що не заборонено законом.
У абсолютистском державі панував інший принцип - дозволено те, що дозволено законом, а всі, що держава не контролює, свідомо ставиться їм під сумнів. У правовій державі, навпаки, поки людина не порушував закон, держава забезпечує йому свободу дій, не підозрюючи в ньому потенційного злочинця, який використовує у зло надану йому свободу.
Автономія особистості та право особи будуть неповними, недостатніми, негарантованими, якщо людина не має право брати участь у вирішенні тих питань, які для нього життєво важливі і безпосередньо його стосуються. Ось чому в теорії''природного права''свобода затверджується і як право політичної участі. Демократія нового часу - представницька демократія, за якої громадяни обирають депутатів, які мають схожі з ними погляди, цілі, орієнтації, і довіряють їм представництво своїх інтересів.
Сучасна демократія - це представництво інтересів, а не станів. Як учасники політичного життя, всі громадяни в демократичній державі рівні. З точки зору договірної теорії походження держави рівність політичних і громадянських прав пояснюється тим, що кожен з які почали договір індивідів вважали інших його учасників рівними собі, так як тільки на такій умові міг бути укладений договір, визнаний усіма.
Теорії''природного права''і''суспільного договору''склали основу доктрини класичного лібералізму - ідейно-політичної течії, основними вимогами якого стали свобода підприємництва і забезпечення основних політичних свобод.
''Учасники англійської буржуазної революції середини XVII століття,''славної''революції 1688 року, війни за незалежність США, безсумнівно керувалися багатьма з тих ідеалів і принципів, які пізніше стали складовою частиною ліберального світогляду''.
Робесп'єр, Марат, Сен-Жюст та інші видатні якобінці були гарячими послідовниками теорії''суспільного договору''Руссо. Ідеї''суспільного договору''лягли в основу''Декларації прав людини і громадянина'', прийнятої Установчим зборами 26 серпня 1789 року, в якій було записано:''Люди народжуються вільними і рівними у правах''.
Багато ідей лібералізму просвітителів знайшли відображення в затвердилися в демократичних країнах принципах політичного устрою. Саме тому сучасну демократію нерідко називають ліберальною демократією, хоча в її розвитку чимала роль належить і консерваторам і соціал-демократам.
Сучасна демократична держава - це держава правова, в якому на практиці здійснено принцип поділу влади і створені реальні механізми захисту прав і свобод громадян.

2. Традиції та особливості російського лібералізму.
Ліберальна ідеологія протягом останніх II-х століть, і особливо в 90-і роки XX століття, відігравала важливу роль у прогресивному політичному розвитку Росії. І в минулому, і в нинішньому столітті російський лібералізм представляв собою ідеологію "западничества", напрямок суспільної думки, яке, визнаючи особливості історичного шляху Росії, наполягало на принциповій можливості її модернізації, розвитку в ній притаманних західному суспільству інститутів. Тому лібералізм - це своєрідний "цивілізаційний вибір", певна позиція в суперечці між прихильниками "євразійців" і "західників", поновлюваному на кожному витку модернізації в Росії.
Слід зауважити, що позиція лібералів ніколи не полягала у сліпому копіюванні західних інституцій - закиди опонентів у зворотному не мали під собою підстав. ''... Жоден розсудливий політик не буде ігнорувати чужий досвід, як не один і не стане його механічно копіювати, щоб отримати "залік" у Чикаго. Звинувачення, які нам пред'являли свого часу, що ми замість марксистської догми хочемо будувати державу по догми монетаристської, - явна демагогія.''[1]
"Західняки", як і "слов'янофіли", напружено шукали шляхи вирішення російських проблем, вони чудово усвідомлювали, як багато ці проблеми відрізняються від європейських, особливо якщо мова стосувалася співвідношення особи і держави в російських умовах, і в ліберальних теоріях бачили скоріше предмет для роздумів, ніж готові рецепти. "Інтереси творення, підтримки і охорони величезної держави займають абсолютно виняткове і переважна місце в російській історії. Майже не залишалося сил в російського народу для вільної творчої життя ...
Класи і стани слабо були розвинені і не грали тієї ролі, яку грали в історії західних країн. Особистість була придушена величезними розмірами держави, яка поставила непосильні вимоги. Бюрократія розвинулася до розмірів жахливих. "[2]
Витоки вітчизняного лібералізму сягають до подій XVI-XVIII ст. У ідейній боротьбі цього часу ми виявляємо окремі ідеї та прагнення в боярської аристократії, направленому на обмеження свавілля вищої влади і в русі, викликаному церковним розколом, які об'єктивно породжувало прагнення до утвердження свободи совісті.
Історія склалася так, що ліберальні тенденції були подавлені затверджується абсолютизмом. Ліберальна ідеологія проникала в суспільство в міру розгортання процесів модернізації. Ліберальне свідомість з'являється в країні наприкінці XVIII - початку XIX ст. Його поява обумовлена ​​включенням Росії в широкий загальноєвропейський контекст, прилученням вищих шарів суспільства до європейської освіченості, твердженням ідеалів Просвітництва, впровадженням ідеї суспільного договору, природних прав і т.д. В історії російського лібералізму істотна роль масонства, що наприкінці XVIII початку XIX ст. пронизує собою досить тонкий шар європейськи освічених людей. Ліберальне світовідчуття проникає в Росію у формах релігійно-моральної проповіді, разом із загальним ідейним кліматом масонського руху.
Формування більш-менш цілісного ліберальної свідомості падає на 10-30 рр.. XIX сторіччя. Носієм ліберальних ідей у ​​Росії виступала в ці роки дворянська інтелігенція і урядова бюрократія. Питання про перспективи конституційного розвитку країни був нерозривно пов'язаний з питанням про скасування кріпосного права і поширенні освіти. ''Стверджуючи в Росії лібералізм породжує цілий спектр особистісних проявів. Це і такий кабінетний мислитель, як Чаадаєв, і один з найвизначніших політичних мислителів і державних діячів Росії - Сперанський, і нарешті, ряд людей, які вчинили безпрецедентний для того часу крок - зміну віросповідання і своїм життям затвердили одне з фундаментальних прав: право на свободу совісті - Лунін, Гагарін і ін''
У 40-50 рр.. Ліберальне свідомість рухається вшир. Поступово в країні складається власне ліберальний напрямок. Поряд з цим, вплив ліберальних ідей просліджується у всіх великих плинах суспільної думки. Так, класичні для Росії "напрямку" - західництво і слов'янофільство в різній мірі пронизані ліберальним світовідчуванням.
Епоха великих реформ Олександра II відкриває наступну сторінку в історії російського лібералізму. Нова якість громадського життя створює поле для практичної реалізації ліберальних ідей. Притулком лібералізму стають звільнені від твердої цензурної опіки печатка, відносно вільні університети і земства. У розвитку російського лібералізму особливо значима роль земського руху. Земське самоврядування стало полем практичної реалізації ліберальних принципів. Земства були середовищем, до якої тяжіла ліберальна публіцистика і ліберально орієнтована університетська наука. У земствах і навколо земств формуються ідейно багато хто з майбутніх лідерів ліберальних політичних партій Росії.
У той же час - у другій пол. XIX - початку XX ст. В країні складається не тільки публіцистичний, але і науковий, а так само філософський дискурс ліберальної свідомості. Юридична (чи державна) школа в російській академічній науці з'явилася теоретичною базою російського конституціоналізму. Праці Каверіна, Чичеріна, Градовський давали теоретичне обгрунтування для переходу від традиційних порядків до цивільного суспільства.
У російській політичній думці ми знаходимо два типи ліберальних теорій. Перший з них яскраво і талановито розвивав Б.М. Чичерін, якого відомий польський дослідник російської громадської думки А. Валіцького назвав "найбільш послідовним представником класичного лібералізму на сході від Німеччини." За його словами, "як критик соціалізму і поступок принципом розподільної справедливості" Чичерін "стоїть в одному ряду з найвідомішими лібералами ХХ століття, включаючи Фрідріха Гаєка ". На думку Чичеріна, гідне існування забезпечується людинолюбством, а не правом: "право, - пише він, - одне для всіх; людинолюбство ж має на увазі тільки відому частина суспільства, яка потребує допомоги". Держава не повинна змінювати право, ущемляючи свободу багатих заради бідних.
Б.М. Чичерін бачив завдання держави не тільки в "охороні права", але і в управлінні "сукупними інтересами народу". Тому держава може, на його думку, при деяких обставинах вдаватися до сорому свобод своїх громадян, проте "лише настільки, наскільки воно потрібне цими сукупними інтересами. Вся сфера приватних інтересів і відносин, - підкреслював Чичерін, - повинна бути надана волі ... І якщо за певних обставин, - продовжував він, - там, де вільна діяльність не досягла ще належного розвитку, може знадобитися посилена регламентація приватних відносин в ім'я суспільного інтересу, ... то немає сумніву, що в загальному ході розвитку найвищий ступінь полягає у наданні свободі того, що робилося шляхом примусу "2 Таким чином, Чичерін відводив державі більш активну роль: на певних етапах вона може втручатися в ті сфери, які в суспільстві з розвиненими формами" вільної діяльності "є предметом турботи приватних осіб, проте кінцева перспектива - мінімальне держава відповідно до описаного вище принципом.
Проте була й інша традиція. В. Соловйов одним з перших в Європі сформулював ідею "права на гідне існування", давши йому юридичне обгрунтування в контексті свого розуміння права як "мінімуму моральності". Ця ідея лягла в основу концепцій "нового лібералізму" П. Новгородцева, Л. Петражицького, І. Покровського, пізніше - Б. Кістяківського і С. Гессена.
За твердженням П.І. Новгородцева, "правосвідомість нашого часу вище права власності ставить право людської особистості і в ім'я цього права ... усуває ідею невідчужуваною власності, замінюючи її принципом публічно-правового регулювання набутих прав з необхідним винагородою їх власників у разі відчуження "3 Цей принцип випливає, на його думку, з ліберальних, а зовсім не соціалістичних посилок, бо" моральна основа соціалізму - повага до людської особистості - є початок ліберальне, а не соціалістична, ... в навчаннях соціалізму ця основа не розвивається, а затемнюється "
Російські ліберали обгрунтовували соціальні права як частину природних прав людини і наполягали на зміні фабричного законодавства, дозвіл діяльності профспілок, створення системи державного та громадського піклування непрацездатних і т.д.
"Новий лібералізм" у Росії виникає практично одночасно з аналогічними ідеями на Заході. Разом з тим, в Росії не було вирішено більшість проблем, які входили до числа основних вимог "класичного лібералізму" (останній в Росії, на відміну від західних країн, був представлений у вигляді теоретичних концепцій, але не конкретних політичних програм). Однак фактори, що сприяли популярності радикальних і соціалістичних ідей у ​​Росії, так само як і необхідність протистояти останнім стимулювали і "прискорене" розвиток ліберальної теорії, яка сприймала новітні віяння західної думки.
Революція 1905 р. і пішли за нею політичні реформи позначили наступний етап в історії російського лібералізму. У країні виникають політичні партії з усвідомленою ліберальною орієнтацією - кадетів, октябристів, прогресистів, їхні депутати представництво в Державній Думі. Урядом керує П.А. Столипін.
Ліберальні реформи села, проведені Петром Столипіним, на практиці підтвердили тезу європейських лібералів, про те, що вільна праця, приватного власника - основа будь-якого процвітання. ''Ніколи російське сільське господарство не розвивалося так успішно, як у короткому інтервалі між громадою і колгоспом. Так історія дала експериментальний відповідь на спекуляції щодо "природженого колективізму" російського селянина, його знову ж таки "непереборного" неприйняття приватної власності.''
З аморфного "напрямку" російський лібералізм перетворився в зрілу політичну силу. Період між двома революціями (1905-1917) ознаменувався з однієї сторони - ідейним і організаційним визріванням російського лібералізму, з іншого - породив кризу, яка розв'язалася твердженням більшовицької ідеократії.
Подальший розвиток подій не можна зрозуміти, якщо не звернутися до характеристики особливостей дореволюційного російського лібералізму. Справа в тому, що у пізньосередньовічній суспільстві, де домінувала патріархально-колективістська психологія, визрівання ліберальної свідомості йшло складно і болісно.
Російський лібералізм страждав типовими вадами вітчизняної інтелігенції. Ліберали не вміли говорити на одній мові із широкими масами, багато в чому ідеалізували народ. Вітчизняний лібералізм страждав панськи-інтелігентським зневагою до проблем приватної власності і господарської волі. Російський лібералізм був суперечливим, не цілком оформленим явищем. Соціальна база ліберального руху була трагічно вузькою.
Лютнева революція поставила таке етап в історії російського лібералізму. Представники ліберальних партій увійшли в Тимчасовий уряд і розділили з іншими політичними силами відповідальність за долю країни. Однак, розвиток подій розкрило як нездатність ліберальних партій опанувати ситуацію, так і неготовність російського суспільства до ліберальної політики. Різка радикалізація політичної ситуації і більшовицький переворот поставили крапку на легальному існування лібералізму в Росії, після чого було зроблено п'ятдесятирічний перерву у розвитку ліберальної традиції.
У післяреволюційні десятиліття лібералізм, як ідейна традиція зберігається тільки в еміграції, де проживала значна частина мислителів і політичних діячів ліберальної орієнтації. У перші десятиліття радянської історії важко виявити будь-які сліди ліберальних ідей. Відродження ліберальної свідомості починається після смерті Сталіна. Ліберальний напрям в радянській громадської думки виникає поряд з іншими неофіційними тенденціями - націоналістичними, релігійно-фундаменталістськими, соціал-демократичними. Існуючи в умови партійної цензури, ліберальні автори були змушені викладати свої ідеї в рамках історичних та аналітичних досліджень: історико-філософських праць, досліджень з історії економічних вчень, рідкісних видань з історії США та Великобританії, досліджень з історії буржуазного конституціоналізму, сучасної економічної історії тощо . д. У ході цієї непомітної роботи ціною величезних зусиль у суспільстві напрацьовувався певний потенціал, і формувалися покоління, готові до перетворень.
Паралельно з "легальними", вписаними в контекст офіційної радянської життя складалися і нелегальні форми самореалізації ліберальної ідеї. Вони структуруються в рамках таких феноменів як: Правозахисний рух, Самвидав і тамвидаві. Правозахисний рух - героїчне рух в історії російського лібералізму. Воно породило свої символи, своїх борців і мучеників, покоління''шістдесятників''.
У цей час відбувається відродження вільної непідцензурній громадської думки, видаються нелегальні журнали та монографії. Зусиллями Самвидаву і тамвидаві радянська громадськість знайомиться, як з досягненнями західного лібералізму, так і з спадщиною вітчизняної ліберальної думки. Практично в 70-і рр.. в Росії відбулося відродження ліберальної свідомості. Між вітчизняними мислителями і представниками російського зарубіжжя розгортається діалог.
Наступний етап розвитку лібералізму в Росії починається з перебудовою і триває до сьогоднішнього дня. При всій неоднозначності оцінок реформ початку 90-х років, більшість дослідників приходять до думки, що саме ліберальна ідеологія зробила максимальний вплив на програмні установки реформаторів, і що в результаті діяльності ліберального уряду на чолі з Є.Т. Гайдаром, Росія кардинально змінила свій вигляд. ''Економічні реформи початку 90-х років виконали в Росії роль соціальної революції, як чинника переходу від одного суспільно-економічного ладу до іншого. З точки ж зору передумов і рушійних сил ці реформи були реакцією на всеосяжний системна криза в його найгострішою стадії, коли соціалістична система стала просто розпадатися, загрожуючи поховати під своїми уламками і економіку, і суспільство, і самих людей''.
За лічені роки лібералізм перетворюється на чинник духовного й суспільного життя Росії. Сьогодні нові російські ліберали беруть активну участь у реформуванні політичної та економічної структури держави. Внутрішня і зовнішня політика Росії в тій чи іншій мірі відбиває ідеї і принципи лібералізму.
Ліберальне відродження викликало до життя величезний, стрімко перетворюється на неозорий потік ідей, програмних документів, теоретичних і публіцистичних статей, феноменів політичного і культурного життя, які становлять сучасну тканину російського ліберального свідомості.
Необхідно відзначити, що лібералізм в сучасній Росії реалізує свої ідеї в умовах, кардинально відрізняються від тих, що існували в Західній Європі і Північній Америці у XVIII - XIX ст.: Його завдання - забезпечити соціальний порядок, сумісний зі свободою особистості, в обставинах, коли цій свободі загрожує не неліберальний тип суспільних зв'язків, а хаос, що утворився на руїнах тоталітарної системи. Російська ситуація змушує коригувати звичні теоретичні уявлення про ліберальні інститутах і методах. Класична схема передбачає наявність громадянського суспільства і держави, діяльність якої обмежена конкретними цілями і не повинна сягати за встановлені рамки. При наявності сформованого громадянського суспільства, усвоившего задані правила гри, що має розвинені і усвідомлені інтереси, держава дійсно може обмежити свою діяльність чітким переліком визначилися з плином часу завдань, - і вихід за ці межі сприймається суспільством як посягання на права приватних осіб. Однак ломка інститутів "реального соціалізму" в разі потреби не тільки передбачає радикальну зміну "звичних життєвих умов", неминуче зачіпає права індивідів, а й породжує складну і абсолютно невластиву для лібералізму проблему конструювання нового типу соціальних зв'язків. Що вимагає від вітчизняних лібералів гнучкого підходу до російської дійсності.

Висновок.
Лібералізм відрізняється рядом особливостей в рамках різних національних традицій. Окремі аспекти його теорії (економічні, політичні, етичні) іноді протиставляються один одному. Таким чином, є певний сенс на закінчення, що лібералізму як чогось єдиного ніколи не було, була лише родина либерализмов. Мабуть, ми маємо справу з безліччю теорій, об'єднаних якимись загальними принципами, прихильність яким відрізняє лібералізм від інших ідеологій. Причому принципи ці допускають різні інтерпретації, можуть комбінуватися дуже химерним чином, є підставою для самих несподіваних, часом спростовують один одного аргументів.
До числа цих принципів належить, по-перше, індивідуалізм, пріоритет інтересів індивідів перед інтересами суспільства або групи. Цей принцип отримував різний обгрунтування: від онтологічних концепцій, в яких окрема людина з його природними правами передує суспільству, до етичного розуміння індивідуальності як вищої цінності. Він втілювався в різних інтерпретаціях взаємовідносин особи і суспільства: від уявлення про суспільство як про механічну суми індивідів, що реалізують власні інтереси, до більш комплексного підходу, в рамках якого людина розглядається як істота соціальна, потребує одночасно і у співпраці з іншими людьми, і в автономії . Однак ідея прав індивіда, з якої випливають основні вимоги до суспільного устрою, безсумнівно, лежить в основі всіх ліберальних теорій, відрізняючи їх від неліберальних підходів.
19
По-друге, для лібералізму характерна відданість ідеї прав людини й цінності свободи особистості. Хоча зміст прав, як і інтерпретація свободи в ході довгої історії ліберальних ідей зазнали істотних змін, пріоритет свободи як головної для лібералів цінності залишився незмінним.
За свою довгу історію лібералізм виробив цілу систему інституціональних гарантій прав індивідів, до якої входять недоторканність приватної власності і принцип релігійної терпимості, обмеження втручання держави в сферу приватного життя, підкріплене законом, конституційне представницьке правління, поділ влади, ідея верховенства права та ін
По-третє, важливим принципом є раціоналізм, віра в можливість поступового цілеспрямованого вдосконалення суспільства реформістськими, але не революційними заходами. Ліберальна доктрина пред'являє певні вимоги до характеру проведених перетворень. Взагалі ліберальному державі повністю чужі насильницьке втручання в існуючі життєві взаємини людей і яке-небудь порушення звичних життєвих форм.
Висновок з цього можна зробити такий: лібералізм - це не система, що складається з раз і назавжди заданого набору елементів, це скоріше певна область ідей, що допускає різноманітні комбінації, проте має при цьому цілком певні межі.

Список використаної літератури.
1. Бастіа Ф. Закон. www.libertarium.ru / libertarium / lib_law.
2. Бердяєв Н.А. Доля Росії. М., 1918.
3. Валицкий А. Моральність і право в теоріях російських лібералів кінця XIX - початку ХХ століть / / Питання філософії. 1991. № 8
4. Введення в політологію. М., 1993.
5. Гаджієв К.С. Політична наука. М., 1994.
6. Гайдар Є.Т. Держава і еволюція. М., 1997.
7. Ільїн В. В., Панарін А. С., Ахієзер А. С. Реформи і контрреформи цикли модернізаційного процесу. М., 1996.
8. Коваленко В.І., Костін А.І. Політичні ідеології: історія і сучасність / / Вісник Московського університету, Сер.12, політичні науки. 1997. № 2.
9. Леонтович В.В. Історія лібералізму в Росії. 1762 - 1914. М., 1995.
10. Малинова О.Ю., Лібералізм в політичному спектрі Росії. www.yabloko.ru/Publ/Liber/ olga.html
11. Новгородцев П.І. Історія нової філософії права (німецькі вчення XIX століття): Лекції. М., 1898.
12. Новгородцев П.І. Про шляхи та завдання російської інтелігенції / / Віхи. З глибини. М., 1991.
13. Новіков В.В. Три джерела і три складові частини лібералізму. 1999. http://www.libertarium.ru/libertarium/l_reader_sources - diss.
14.

21
Яковенко І.І. Російський лібералізм - історична довідка. www.libertarium.ru / libertarium / yakovenko


[1] Гайдар Є.Т. Держава і еволюція. М., 1997. С. 36.

10
[2] Секиринський С.С., Шелохаев В.В. Лібералізм в Росії: Нариси історії (середина XIX - початок XX ст.). М., 1995. С. 16.
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Історія та історичні особистості | Реферат
73.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Лібералізація напрямів суспільно-політичного руху Росії
Лібералізм і анархізм як суспільно-політичного руху
Етапи політичного розвитку Київської Русі Особливості її суспільно-політичного життя та культури
Загальноосвітня школа України в контексті суспільно політичного жи
ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
Роль ісламу в суспільно політичного життя сучасних країн Близького
ОУН і УПА як історична реальність суспільно політичного життя Украї
Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя 20-х початку 30-х рр
Суспільно політичні руху 2
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru