Культура та мистецтво мови

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

Федеральне агентство з освіти
ГОУ ВПО «Челябінський державний педагогічний університет»
(ГОУ ВПО «ЧДПУ)
Інститут додаткових творчих професій
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
ПО ПСИХОЛОГІЇ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
Тема: Культура та мистецтво мови
Виконала: студентка 2 курсу
заочної форми навчання
спеціальність ВО «Е і У» ППІ
гр. 204
Приткова Тетяна Миколаївна
Науковий керівник:
Федорова Валентина Миколаївна
Челябінськ - 2009

ЗМІСТ
Введення
Глава I. Культура ділового спілкування: якою їй бути
1.1 Ділове спілкування людей як пріоритетна соціально-психологічна проблема
1.2 Основні психологічні характеристики культури ділового спілкування
1.3 Культура мовлення та мови в діловому спілкуванні
1.4 Технологія розвитку культури ділового спілкування
Глава II. Розробка тематичного планування елективного курсу «Культура ділового спілкування» для учнів старших класів загальноосвітньої школи
Висновок
Бібліографічний список

Введення
Культура та мистецтво мови завжди була предметом особливої ​​уваги, адже, щоб домогтися успіху, треба, перш за все, навчитися спілкуватися. Це вже стало аксіомою для багатьох. Але не для всіх.
Головне в діловому спілкуванні-мистецтво взаємодії співрозмовників. Ділові люди постійно стикаються з самими різними проблемами міжособистісного спілкування при організації спільної діяльності. Багато серйозних проблеми виникають через невміння партнерів правильно організувати спілкування зі своїми колегами
Структура бізнесу налічує, на думку психологів, більше 350 компонентів. Але однією з найскладніших його сторін є спілкування. Тільки через живе і безпосереднє спілкування здійснюється процес взаємодії між партнерами.
Техніка ділового спілкування повинна бути освоєна кожним. Адже найбільш цікаві та плідні навчально-виховні матеріали, найактивніші і прогресивні методи навчально-виховного впливу «заробляють» тільки тоді, коли будуть забезпечені вірним, відповідним їм діловим спілкуванням.
Основні завдання, які вирішуються в процесі ділового спілкування-освітня, виховна та розвиваюча.
При вирішенні освітніх завдань ділове спілкування дозволяє забезпечувати реальний психологічний контакт співрозмовників; формувати позитивну мотивацію навчання, створювати психологічну обстановку колективного, пізнавального пошуку й спільних роздумів.
При вирішенні виховних завдань за допомогою ділового спілкування налагоджуються взаємини, психологічні контакти між педагогом і учнями, що багато в чому сприяє успішності навчальної (ділової) діяльності; формується пізнавальна спрямованість особистості; долаються психологічні бар'єри; формуються міжособистісні відносини між партнерами.
При вирішенні розвиваючих завдань через ділове спілкування створюються психологічні ситуації, що стимулюють самоосвіту й самовиховання особистості:
- Долаються соціально-психологічні фактори, які стримують розвиток особистості у процесі спілкування (скутість, сором'язливість, невпевненість тощо);
- Створюються можливості для виявлення та обліку індивідуально-психологічних особливостей учнів (співрозмовників);
- Здійснюється соціально-психологічна корекція в розвитку і становленні найважливіших особистісних якостей (мова, розумова діяльність та ін).
Такий діапазон ділового спілкування в системі комунікації. Ділова людина повинна володіти основами управління ініціативою у спілкуванні. Якщо він вміє робити, то вплив буде більш ефективним.
До найбільш ефективних способів управління ініціативою в справою спілкуванні належать такі:
- Оперативність в організації початкового контакту зі співрозмовником;
- Інтенсивність переходу від організаційних процедур (вітання, потиск руки і т.п.) до ділового, особистому спілкуванню;
- Оперативність у досягненні психологічної єдності з співрозмовником, формування почуття «ми»;
- Постановка завдань і питань, які в початковий момент взаємодії здатні мобілізувати співрозмовника;
- Забезпечення зовнішнього комунікативного виду: охайність, підтягнутість, зібраність, активність, доброзичливість, чарівність і т.п.;
- Реалізація мовленнєвих і невербальних засобів взаємодії, активне включення міміки, вміння транслювати власну прихильність до співрозмовника, дружність.
Таким чином, ділове спілкування сьогодні-один з надійних інструментів спільного пошуку оптимального вирішення різноманітних завдань. Як користуватися словом, витягуючи з його допомогою відповідний ділової ефект, сьогодні хвилює багатьох.
Виходячи з цього я поставила перед собою завдання: з одного боку, досить популярно розповісти про досягнення сучасної соціальної та педагогічної психології в області спілкування людей, з іншого боку, на основі наукових знань і практичного досвіду створити тематичне планування елективного курсу «Культура ділового спілкування» для навчаються старших класів загальноосвітньої школи.

Глава I. Культура ділового спілкування: якою їй бути
1.1 Ділове спілкування людей як пріоритетна соціально-психологічна проблема
У психолого-педагогічної літератури серед чинників, що формують особистість, виділяють працю, пізнання і спілкування. Останньому приділяється все більша увага, тому що у всіх сферах життєдіяльності людей спостерігається величезний дефіцит спілкування, і насамперед - ділового.
Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.
Потреба в спільній діяльності призводить до необхідності в спілкуванні. Саме у спільній діяльності людина повинна взаємодіяти з іншими людьми, встановлювати з ними різноманітні контакти, організовувати спільні дії для отримання необхідного результату. Тут ділове спілкування виступає як органічна частина діяльності.
Можна сказати, що ділове спілкування спрямоване на встановлення психічного контакту між людьми за допомогою специфічних засобів (мови, емоцій, почуттів та ін), що дозволяють людям вступати у взаємодію і домагатися впливу на знання, думки, встановлення взаєморозуміння.
Мова - об'єктивно існуюче соціально-психологічне явище в духовному житті людського суспільства. Він є основою системи знаків, що функціонують як засобу спілкування і знаряддя думки.
За допомогою мови як системи знаків здійснюється взаємодія людей у ​​процесі пізнання світу, діяльності щодо створення предметів, у навчанні, спорті та ін Вся сукупність процесів духовного і матеріального виробництва, суспільних відносин між людьми визначає розвиток мови як специфічно соціального засоби збереження і передачі інформації, а також засоби управління людською поведінкою.
Стародавній японський мислитель Ф. Каніззі вказував на те, що мова так само дереві, як і свідомість; мова є практичне, що існує й для інших людей і лише тим самим існуюче також і для мене самого дійсне свідомість, і, подібно свідомості, мова виникає лише з потреби, з нагальної необхідності спілкування з іншими людьми. Розвиток мови почалося більше мільйона років тому, коли виник працю, пов'язану з виготовленням, зберіганням знарядь купа і необхідністю передачі досвіду щодо їх використання та відтворення. Одним з безпосередніх природних проявів мови стала мова-звукословесное спілкування.
Одна з основних функцій мови (насамперед мови) - комунікативна, або функція спілкування. Будь-яка комунікація є обмін інформацією в людському спілкуванні: обмін уявленнями, ідеями, ціннісними орієнтаціями, настроями, почуттями і т.п. між людьми в ході спільної діяльності (Л. В. Петровський).
Друга функція мови - знакова. Мова людини являє собою систему знаків. Знаки заміщають собою реальні предмети та явища для позначення і зберігання інформації про ці предмети та явища. Завдяки знакам мова стає засобом і формою вираження думок: позначає предмети, явища, дії, якості і т.д. Засвоюючи мову як фіксовану знакову систему, людина вчиться мислити не тільки образами, але і знаками. Знаки використовуються як знаряддя психічних дій і перетворять всю людську психіку, подібно до того, як матеріальні знаряддя, створені руками людини, перетворять його природну природу. Спілкуючись, люди обмінюються знаками і організують спільну діяльність на рівні знакових розумових операцій.
Третя функція мови - передача і засвоєння суспільно-історичного досвіду, який людина має, перш за все, за допомогою мови. Мова виступає як засіб усної передачі інформації про справи давно минулих днів у міфах, легендах і билинах, як хранитель інформації за допомогою друкованого слова. У спілкуванні засвоюється досвід попередніх поколінь і здійснюється його передача.
Четверта функція мови - плануюча. Людська діяльність характеризується тим, що спочатку планується. Планування людина здійснює відповідно до вимог до вирішення поставленого завдання і в розрахунку на те, що інші зрозуміють, оцінять і приймуть його рішення. Планування завжди передбачає виконавчі дії.
П'ята функція мови - експресивна. Вона з'єднана з комунікативної і висловлює ставлення людини до повідомлення. В її основі - безпосередні вроджені реакції, виражають розташування або агресію. У спілкуванні емоційно розвинених людей - це така ж керована і контрольована функція мови, як і всі інші. Експресивна функція надає виразність людської мови, робить її більш доступною для розуміння. Крім того, вона висловлює стан людини і його відношення до тієї інформації, яку він повідомляє. Ця функція мови може, як посилювати значення інформації, так і знецінювати її. Експресивна функція, роблячи істотний вплив на відносини людей, може використовуватися як засіб виховного впливу.
Всі функції мови являють собою єдність, яка поділяється лише умовно для розуміння природи мови. Процес використання мови для спілкування називається мовленнєвою діяльністю. Розрізняють такі види мовленнєвої діяльності: усну, внутрішню, письмову.
Мовне спілкування здійснюється за законами mm чи іншої мови (російської, німецької, англійської і т.п.). Кожна мова являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних та стилістичних засобів і правил спілкування.
Мовна діяльність людей організується так само, як і інші види діяльності. У ній є фаза попередньої орієнтування, яка здійснюється за допомогою орієнтованих дій, фаза планування, фаза здійснення (у ній використовуються виконавські дії) і фаза контролю. Мовна діяльність здійснюється під контролем мислення, уваги, сприйняття, пам'яті і уяви кожного з учасників спілкування. Тому за процес розвитку мовної діяльності і якість самої мови відповідальні обидві сторони: той, хто бере на себе ініціативу мовного спілкування, і той, на кого спрямована ця мова. Таким чином, розвиток мовної діяльності людини - пріоритетна основа культури ділового спілкування.
1.2 Основні психологічні характеристики культури ділового спілкування
Реалізація потреби в спілкуванні або, навпаки, незадоволеність спілкуванням викликають відповідні емоції і почуття.
Емоції - особливі психічні стани, пов'язані з вродженими реакціями людини, його потребами і мотивами. Емоції людини - продукт суспільно-історичного розвитку. Вони є суб'єктивної формою вираження потреб, тому передують діяльності, спонукаючи і направляючи її. Емоції виражаються в безпосередньому переживанні задоволення, радості, задоволення, невдоволення, страху і т.д. Завдяки емоціям людина регулює свою поведінку і співвідносить його з поведінкою інших людей, з якими він вступає в спілкування. Емоції мають і спеціальну функцію - виступають засобом спілкування.
Вищий продукт розвитку емоцій людини - почуття.
Почуття - стійкі емоційні ставлення людини до інших людей, спілкування з ними, до явищ дійсності (соціальним і природним). Почуття породжуються об'єктивною дійсністю, але при цьому вони суб'єктивні, оскільки одні й ті, ж явища для різних людей можуть мати різне значення. Почуття може реалізовуватися в різних емоціях. Наприклад, почуття любові до іншої людини включає емоції радості, ревнощів, гніву, розпачу. Почуття - будь то любов чи ненависть, захоплення чи відраза - завжди спрямована на об'єкт. У спілкуванні людей почуття визначають характер встановлюваних відносин. За силою і якістю почуттів людини ми можемо судити про те, який рівень його розвитку: високий або примітивний. Почуття людини високого рівня розвитку завжди проникли інтелектом, оскільки обов'язково включають оцінки, ціннісні орієнтації, що пояснюють соціальний зміст цих почуттів.
Виходячи з об'єкта почуттів, представленого у сфері соціальних явищ, їх поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні, практичні.
Моральні почуття переживає людина при сприйнятті явищ дійсності з точки зору моральних ціннісних орієнтації, вироблених суспільством. Такі почуття виникають при наявності у нього не тільки уявлень про борг, а й потреби відповідати моральним нормам суспільства, коли моральні цінності стали сутністю самої особистості. Розвинуте почуття обов'язку сприяє формуванню моральної відповідальності за свою поведінку перед іншими людьми, суспільством.
Предметом моральних почуттів є сама людина. До області моральних почуттів відноситься все тo, що визначає спілкування людей: ставлення до самого себе, до інших. Сюди відносяться: співчуття (співрадість, співпереживання), почуття довіри й прихильності до людей, почуття товариства, дружби.
До моральним почуттям відносяться і почуття національної гордості, інтернаціональні почуття, любов до Батьківщини і до людей, які представляють інші культури та традиції.
Серед моральних почуттів виділяються морально-правові почуття. До них відносяться: переживання, пов'язані з емоційним ставленням людини до держави, будую, економічному становищу і т.д. Моральні почуття переживаються індивідуально кожною людиною, але такого роду переживання при збігу моральних цінностей об'єднують людей і дають їм «почуття ліктя», солідарності - єдине моральне «ми», піднесене людини в її ставленні до іншої людини. Але є нюанс в людських відносинах, який оформлюється словами: «як усі», «не краще і не гірше, ніж усі». Такі постулати ставлять людину в пасивну і безвідповідальну позицію, він як би знімає з себе моральну відповідальність.
Дуже важливо, щоб людина вміла відстоювати у взаєминах з іншими людьми своє моральне «я» і при цьому солідаризуватися, знаходити почуття «ми» з тими, хто дотримується ціннісних орієнтації, що мають суспільну значимість.
Естетичні почуття переживає людина при сприйнятті явищ дійсності з точки зору естетичних цінностей, вироблених людством протягом всієї історії і представлених різноманіттям національного та художньої творчості. Людство ввело в свій духовний ужиток поняття прекрасного. Прекрасне як цінність створює відповідні орієнтації людей на естетичні почуття.
Предметом естетичних почуттів можуть бути явища соціального життя, природа, художні твори (картини, література, музика та ін) і сама людина.
Люди в своїй культурі виробляють естетичні еталони поведінки людини у спілкуванні з іншими, його зовнішнього вигляду, його емоційних станів. Поряд з моральними вимогами до людини пред'являємо йому і естетичні вимоги, щоб у людині все було чудово.
Естетичне ставлення людини до природи-це відношення до неї як до об'єкта споглядання, а не тільки як до об'єкта практичній діяльності, предмету біологічних потреб людей. Природа в естетичному відношенні виступає як щось значуще саме по собі.
Неодмінною умовою розвитку естетичних почуттів виступає мистецтво. При сприйнятті твору мистецтва людина відчуває різноманітні переживання, пов'язані з утриманням сюжету і зі способами зображення цього сюжету Такого роду переживання не тільки збагачують моральний досвід людини, але і розширюють діапазон його естетичних почуттів. Естетичні переживання можуть досягати високого рівня розвитку. У різноманітті естетичних почуттів виділяють почуття піднесеного, почуття комічного, почуття трагічного і ін переживають ці почуття суб'єктивно, але розділені переживання об'єднують і збагачують людей.
Інтелектуальні почуття переживає людина, коли направлено здобуває знання про явища природи і суспільного життя. Ці почуття пов'язані з розв'язанням проблемних, пізнавальних і життєвих ситуацій і завдань. Людське пізнання супроводжується переживаннями особливого характеру: простим цікавістю, інтересом до виникає проблеми, сумнівом у вірогідності припущення або одержаної відповіді, упевненістю в точності виведення і, нарешті, радістю та впевненістю у результаті пошуків.
Предметом інтелектуальних почуттів є процес мислення людини, продукт мислення (висновок, ідея, нова проблема і т.д.), радість від процесу мислення і його результату, розділена з іншою людиною. Інтелектуальні почуття, як і всі вищі почуття, переживаються людиною спочатку індивідуально, а потім розділяються з іншими людьми. Відчуваючи тягу до пізнання, людина шукає і того, з ким він міг би пережити інтелектуальні почуття разом і як би заново. Таке спільне переживання надає інтелектуальному почуттю особливу значимість.
Практичні почуття переживає людина, включена в ту чи іншу практичну діяльність. Успіх викликає переживання радості від проявлених вправності і зусиль, неуспіх - протилежні почуття, але в той, же час він породжує бажання людини реалізувати себе в діяльності. У цьому випадку діяльності надається особлива значимість. Об'єктами практичних почуттів є такі види діяльності, як праця, навчання, спорт, спілкування. Вони з плином століть стали самостійними. Тому під спілкуванням звичайно розуміють складний і багатогранний процес зв'язку людей в їх суспільно-трудової, навчальної, військової та спортивної діяльності. Звідси спілкування може виступати і як інформаційний процес (процес обміну повідомленнями), і як процес взаємодії людей, і як процес їх взаєморозуміння і взаємовпливу один на одного.
За допомогою засобів спілкування здійснюється обмін повідомленнями, або комунікація.
Комунікація - одна зі сторін людського спілкування - інформаційна, що припускає обмін між людьми уявленнями, ідеями, ціннісними орієнтаціями, емоціями, почуттями, настроями і т.п.
Комунікація здійснюється при взаємодії людей. Однак коли людина робить будь-яку діяльність індивідуально, то і тут здійснюється комунікація: по-перше, з яким-небудь однією людиною або людьми, які повинні оцінити результати діяльності (він думає про людей і про їхню думку), і, по-друге , з самим собою (він повідомляє собі уявлення, ідеї, ціннісні орієнтації, емоції, почуття, настрої і т.п. і сам оцінює ці повідомлення). Коли двоє або більше людей обмінюються повідомленнями, то виникає необхідність у взаєморозумінні. Люди можуть говорити між собою, за так і не зрозуміти один одного. За словами стоять значення та смисли.
Значення - змістовна сторона слова як знака. Кожне слово несе в собі закріплений за ним як за знаком ознака предмета, явища. Іншими словами, значення є вироблене людством і зафіксоване в поняттях узагальнене відображення дійсності і норм діяльності.
Сенс - значення слова, заломлення через призму індивідуального практичного досвіду. Сенс пов'язаний з мотивами людини, його ціннісними орієнтаціями, тобто з її життєвою позицією
Сенс і значення характеризують психологічну структуру свідомості людини, індивідуалізують його.
Ділове спілкування як обмін повідомленнями сприяє взаєморозумінню людей. Для того, щоб досягти його, люди користуються однією мовою, традиційно склалася, індивідуально забарвленої експресією та іншими засобами.
Однак взаєморозуміння виникає не завжди. Це пояснюється тим, що до одного і того ж явища люди ставляться по-різному, між ними можуть бути соціальні, політичні, моральні, професійні та інші відмінності.
У тих випадках, коли взаєморозуміння відсутнє, підвищується ефективність (збудження) спілкуються. Ефективність не сприяє взаєморозумінню, а, навпаки, посилює нерозуміння на мовному та емоційному рівнях. Тому слід пам'ятати, що успіх комунікації забезпечує постійну увагу до партнерів по спілкуванню і готовність до корекції своїх відносин і оцінок у процесі спілкування. Найвища радість і щастя, коли люди при спілкуванні досягають взаєморозуміння. Але одночасно спілкування-важка праця, що вимагає від людини розумової, моральної та естетичної мобілізації.
Ділове спілкуванні-одна з форм ділової взаємодії, завдяки якій, за словами З. Фрейда, люди «як фізично, так і духовно творять одне одного ...» [1. c.117]. Все життя людини проходить у спілкуванні з іншими людьми. Новонароджений не стане людиною в повному сенсі цього слова, якщо він буде рости поза людського спілкування. У будь-якому віці людина не може бути без взаємодії з іншими людьми: людина-істота соціальна. Люди спілкуються один з одним щодо своєї діяльності. Вони обмінюються досвідом, уявленням про світ, спогадами і планами на майбутнє, ціннісними орієнтаціями. Кожен вчинок однієї людини по відношенню до іншого носить моральний характер. Ставлення людини до речей, до предметів, створеним людською культурою, по суті, відображає рівень морального розвитку людей, характер їх взаємовідносин.
Кожна людина прагне щастя-стану, який відповідає внутрішній задоволеності своїм життям. Щастя переживається тільки поруч з іншими людьми і разом з іншими людьми. Без взаємодії з людьми, займаючись самим собою, людина тільки в дуже рідкісних випадках, і аж ніяк не з користю для себе і для інших, задовольняє своє прагнення до щастя.
Людина не може не обмінюватися діями, вчинками, думками і почуттями з іншими людьми. Розвинуте спілкування здійснюється в дружбі і любові.
Дружба-взаємодія людей, засноване на спільності інтересів і взаємної прихильності. Це-культурна освіта, воно змінюється за формою та змістом разом з розвитком виробничих відносин, з розвитком суспільства. Особистісний взаємодія, спільна діяльність (або причетність до діяльності одного), взаємна симпатія, глибока емоційна прив'язаність у дружбі надають людям моральну силу, соціальну активність, впевненість у своїй необхідності іншому. У друзів з'являється готовність співпереживати, співпрацювати, брати участь у важких кризових ситуаціях, готовність сорадоваться успіхам.
Дружба завжди високо цінувалася в людській моральної культури як соціально-моральна цінність. Не випадково поняттям «дружба» позначається не тільки межиндивидуального взаємодії, але і соціальні відносини народів і держав (дружба народів, договір про дружбу і співробітництво між державами).
Культура ділового спілкування передбачає взаєморозуміння і взаємоповага між партнерами. Тому за всяким взаємодією на рівні встановлення взаєморозуміння начебто стоять такі питання: «Ти мене розумієш?», «Ти мені співчуваєш?». Відповідей по суті може бути тільки два: «так» і «ні». З висловленого або подразумеваемого «так» чи «ні» починають розвиватися взаємодії людей у ​​бік встановлення одностайного взаєморозуміння або встановлення психологічного бар'єру.
Людської особливістю є почуття власної гідності, самоповага, домагання на визнання з боку інших людей. Це найважливіші якості особистості, які визначають її прагнення до розвитку, самовдосконалення. Проте ці якості можуть бути і причиною занадто поблажливого ставлення людини до самої себе, більш поблажливого, ніж до свого товариша, і особливо до несимпатичним або неприємного для нього людині. У цьому випадку один і той же людський недолік оцінюється по-різному, в залежності від того, характеризує чоловік самого себе чи іншої, тим більше неприємної людини.
Люди, які вступають у взаємне ділове спілкування, прагнуть дати собі звіт в тому, що ж являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування постійно рефлексують, намагаються зрозуміти один одного. Від точності «прочитання» зовнішніх особливостей і обчислення особливостей внутрішнього світу партнера по спілкуванню залежить успішність взаєморозуміння.
Як же відбувається проникнення у внутрішній світ іншої? Навіть побіжний погляд дозволяє багато чого побачити в людині: вираз обличчя, поставу, зачіску, одяг, манеру поводитися, рівень його культури.
У процесі взаємного пізнання беруть участь чотири механізми: ідентифікація, рефлексія, моделювання, відокремлення [2, c.119].
Ідентифікація-ототожнення себе з іншою людиною або з групою, зразком. Ідентифікація допомагає зрозуміти почуття іншого, його переживання, розвиває здатність до рефлексії.
Рефлексія-усвідомлення людиною того, як він сприймається партнером по спілкуванню, корекція своєї поведінки у зв'язку з можливим поведінкою іншого.
Г. М. Андрєєва пише: «У соціальній психології під рефлексією розуміється усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просто знання або розуміння іншого, але знання, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний ромесс дзеркальних відображень один одного ... » [3, c.140-141].
Рефлексія так само, як ідентифікація є найважливішим механізмом, що дозволяє проникнути у внутрішній стан, наміри, мотиви, думки, почуття і ціннісні орієнтації іншої людини.
У повсякденному житті ідентифікація і рефлексія здійснюються на несвідомому рівні. Людина може приписувати іншому властиві йому самому мотиви і вчинки. У даному випадку неважко помилитися: переоцінити і недооцінити іншого. Можна також помилково віднести людину в розряд вже відомих стереотипів-штампових типажів. Найбільш поширені стереотипні уявлення про безпосередній зв'язок між зовнішніми даними людини і рисами його характеру квадратний підборіддя-сильна воля, великий високий лоб-розум, краса-дурість, тонкі губи-єхидство, хитрість. Схильності людини до стереотипізації сприйняття інших людей можна протиставити свідоме моделювання особистості сприйманого людини.
Моделювання включає в себе свідоме оцінювання іншого по проявах (безпосереднім і спеціально побудованим). Таке моделювання дозволяє переступати через сформовані соціальні стереотипи, через почуте суспільне або індивідуальне думку, яка може задати установку на сприйняття і ставлення до іншого, через особистий досвід самої людини. Моделювання особистості іншого включає в себе всілякі орієнтовні дії і вимагає від людини високих моральних якостей.
Відокремлення-емоційне відстоювання окремим індивідом своєї природної та особистісної сутності, безпосереднє переживання.
Ідентифікація, рефлексія, моделювання і відокремлення-механізми, що дозволяють забезпечити аналіз і контроль отриманої людиною інформації про іншу людину, про результати взаємодії один з одним. Ці властивості не дані людині від народження, вони розвиваються, завдяки керівництву та виховує впливу носіїв цих властивостей. Знання і постійне поглиблення цих та інших психологічних характеристик сприяє формуванню культури ділового спілкування людей.
1.3 Культура мовлення та мови в діловому спілкуванні
У культурі ділового спілкування необхідно розрізняти дві сторони «культури мови». Правильну мова (тобто вимагає знання і дотримання мовних норм) і культурну мова (реалізовує прагнення до найбільшої ефективності висловлювання; тут призначення культури з'єднується з завданнями стилістики).
Думка про розмежування двох сторін даного поняття належить Г. О. Винокур, який писав: «Поняття культури мови можна тлумачити у двоякому сенсі, в залежності від того, чи ми будемо мати на увазі одну тільки правильну мову або ж також мова вмілу, майстерну» . У зв'язку з цим висувається функціональний підхід: володіння формами і стилями сучасної літературної мови відповідно до цілей і завдань спілкування. Не випадково «культура мови» осмислюється Г. О. Винокуром як стилістика в широкому сенсі слова і включає дві взаємопов'язані сфери: вчення про засоби мови і вчення про мовні завдання з точки зору різноманітного застосування мовних засобів у кожному з них. Тут метою і вершиною мовної культури виступають стилістичні норми, що встановлюються на основі узагальнення закономірностей розвитку мови.
Детальну систему, що викладає ознаки культурної мови, запропонував Д. Е. Розенталь. Їм приділяється багато уваги конкретних прикладів мовних труднощів, що сприяє популяризації вчення про культуру мови. Д. Е. Розенталь виділяє наступні вимоги до гарної мови:
1. Правильність (відповідність використовуваних варіантів, прийнятих в певну епоху, літературнo-мовним нормам).
2. Точність (відповідність мови думкам говорить чи пише).
3. Ясність (доступність мови розуміння слухача або читача).
4. Логічність (відповідність мови законами логіки).
5. Простота (природність, природність, відсутність «красивостей» складу).
6. Багатство (різноманітність використовуваних мовних засобів).
7. Стислість (відсутність зайвих слів, непотрібних повторень).
8. Чистота (усунення з ужитку нелітературних, діалектних, жаргонних, вульгарних слів, а також по можливості слів іншомовного походження ...).
9. Жвавість (виразність, відсутність шаблонів, штампів, образність, емоційність).
10. Милозвучне (відповідність мови вимогам приємного для слуху звучання, підбір слів і поєднань з урахуванням їх звуковий сторони).
Поняття «культура мови» охоплює, з одного боку, ступінь відповідності мови літературним нормам даної мови, а з іншого - область мовознавства, що досліджує проблеми нормалізації з метою вдосконалення літературної мови знаряддя культури. У першому випадку мається на увазі якість мови саме по собі, у другому - її теоретичне відображення. У будь-якому дослідженні доступні тільки поняття їх відносини, різні інтерпретації актуальних проблем реальності, а не сама дійсність у се розвитку.
Основою ефективної культурно-мовної діяльності не можуть бути односторонні і упереджені концепції. Мова можливо і правомірно вивчати з урахуванням соціо-психологічні та культурно-історичних чинників і законів. Оскільки російська мова неосяжний як за своїм словниковим запасом, так і за кількістю граматичних форм та їх варіантів, за своїм стилістичним ресурсів, а, крім того, мова постійно розвивається, у зв'язку з чим поступово змінюються нормативні оцінки різних мовних засобів, остільки кожному носію мови необхідна універсальна система орієнтації. Така роль відводиться науково обгрунтованої теорії, яка зможе сприяти виробленню мовного чуття, вміння найкращим чином користуватися мовою відповідно до законів його функціонування в суспільстві.
Правильність мови є елементарною щаблем оволодіння мовою, а іноді виступає навіть ситуаційно суперечить культурної мови, якщо не відповідає мовної ситуації, в якій опинився мовець. Правильність в письмовій мові, навпаки, є обов'язковою в плані дотримання орфографічних і пунктуаційних норм, інші норми реалізуються у відповідності зі стилістичними завданнями.
Однак не можна вважати, що мовна культура - явище більш широке, ніж правильність мови, так як правильна мова може бути разом з тим одноманітною, бідної, невиразною, вона може бути позбавлена ​​легкості, образності і яскравості в передачі думок. Отже, культура мови не є просте уподібнення навколишнього мовлення, а творче використання відомих мовних засобів в оптимальних умовах, яке передбачає володіння мовцем різними функціональними стилями і тверде знання літературної норми.
Був час, коли поняття «культура мови» і «культура мови» вживалися як синоніми. Але різниця все-таки існує. Так, Є.С. Істрін, протиставляючи книжково-літературна мова розмовної, встановлює нетотожність норм мови і норм культури мовлення: «Як не істотні питання норми літературної мови, все ж ними обмежується справа, за питаннями норми ідуть інші, більш широкі і важливі питання-це питання культури мови» [4, с.16-23].
У поняття «культура мови» входить знання реальної системи мови (системний підхід) в її історичному розвитку (історичний підхід) і уміння на цій основі давати нормативні оцінки мовних явищ, здійснювати науково обгрунтовану регулятивну лінгвістичну функцію.
Поняття «культура мови» має три значення, чи рівня:
1. Рівень володіння мовними нормами, тобто в зовнішньому плані - відповідність індивідуальної мови нормам даної мови у внутрішньому плані-ступінь досконалості усній і письмовій мові індивіда.
2. Уміння використовувати мовні засоби в різних умовах спілкування відповідно до цілей і змістом промови і сама практика спілкування.
3. Розділ мовознавства, який досліджує проблеми нормалізації мови.
У процесі повсякденного спілкування ми користуємося нейтральною, літературної, «правильною мовою», тобто варіантами, найкращим чином виконують свою функцію.
Відзначимо й те, що мовна норма зовсім не статичне явище, а навпаки, явище типове, динамічне, історично суспільний факт прояву закономірностей розвитку мови, підтримане суспільством в його мовній практиці.
Представники Празького лінгвістичного гуртка, пильно вивчали мовну норму як функціональне, лінгвосоціологіческое поняття, визначали її як сукупність структурних засобів, регулярно уживаних певним мовним колективом. Вони вказували на такі її складові, як обов'язковість, соціальна обумовленість (сфера діяльності), досягнення мети, об'єктивність (сфера реальності), тоді як норма - це обов'язковість у сфері діяльності, спрямована на досягнення найкращих результатів у сфері реальності.
У «Великій Радянській Енциклопедії» норма літературної мови визначена як «загальновизнане в певному соціальному середовищі правило, принцип, як правило, поведінки людей в суспільстві, виражене в законі».
Актуальні проблеми культури мовлення включають в себе наступні положення:
1.Норма літературної мови - категорія об'єктивно-історична, проте функціонування літературних норм у суспільстві відбувається при постійній соціальної оцінці (і переоцінці) в широкому сенсі слова; в складному і неоднозначне взаємодії позамовних і внутрішньомовних чинників, стихійного та свідомого, загального та індивідуального і т . п.
2.Норматівность літературного спілкування - явище внутрішньомовні, вивчення і опис її грунтується на практичних нормативних рекомендаціях і становить наукову базу мовної політики і мовного виховання.
3.Розвиток літературної мови є становлення і зміна його норм, вдосконалення всіх виразних засобів з метою кращого задоволення зростаючих суспільних потреб.
Важливою умовою для забезпечення ефективного письмового та усного літературного спілкування є консервуючий вплив школи. Стійкість (консерватизм) норми - об'єктивно позитивна риса літературної мови, що випливає з практичних потреб суспільства. А.М. Пєшковський стверджував, що «нормою визнається те, що було, і почасти те, що є, але аж ніяк не те, що буде» [5]. Найбільш стійкі орфоепічні норми, частіше спотворюється і тому володіють стійким імунітетом проти часу, що руйнує старе.
Отже, культура мови - це ступінь відповідності мови літературним нормам (орфоепічні, граматичним, стилістичним), встановленим для цієї мови, проходження кращим зразкам у своїй промові. Під мовною культурою розуміється її правильність, нормативність, вміння користуватися кращими досягненнями рідної мови. Разом з тим культура мови - це і культура думки, точність її вираження, бо мова і мислення представляють собою діалектичну єдність.
У вузькому, лінгвістичному, сенсі культура мови-це володіння мовними нормами, а також уміння користуватися виразними засобами мови в різних умовах спілкування відповідно до мети і змістом промови. Але культура мови в більш широкому сенсі - це і культура читання, і найважливіша частина загальної культури людини. Саме слово культура (від лат. Cultura) буквально означає обробіток, оброблення. Це те, що «оброблено» «оброблено» і передана нам у спадок нашими попередниками; це те, що «обробляється» і «обробляється», шліфується нами, щоб передати , наступним поколінням.
Мова-явище складне, в ньому розрізняються фонетика, лексика, граматика, стилістика і т.д. Мовні норми складаються з норм лексичних, граматичних, стилістичних, вимовних і орфографічних. Отже, оволодіти мовою-означає опанувати його законами і нормами.
Культура мови полягає в правильному вживанні форм слів і синтаксичних конструкцій, в оволодінні великим запасом слів, у вмінні правильно вимовляти і писати слова. Одна з важливих завдань культури мови полягає в тому, щоб навчитися виразно говорити і писати, чому вчить стилістика.
Культура мовлення тісно пов'язана з оволодінням нормами літературної мови. Літературна мова - це історично сформований, оброблений, нормований мову, що служить засобом спілкування людей у ​​всіх сферах їхньої діяльності й є мовою художньої, наукової і суспільно-публіцистичної літератури. Зрозуміло, він виріс, сформувався і розцвів на народній основі.
А. М. Горький писав: «Поділ мови на літературну і народний значить тільки те, що ми маємо, так би мовити,« сирої мову »і оброблений майстрами - письменниками, публіцистами, громадськими діячами, науковцями». І, нарешті, літературна мова - це мова впорядкований, нормований.
Існують норми граматичні (правильне вживання форм слів), лексичні (слововживання), стилістичні та вимовні. Норми визначаються традицією, тобто тим, що розглядається явище відомо в мові, загальноприйнято і узаконено, а також поширеністю слова, форми, синтаксичної конструкції. Що є зразковим, загальновизнаним і загальновживаним, то і становить норму мови.
Основною причиною відхилення від літературної норми є складність, рухливість, гнучкість мови і різноманітність його різновидів або стилів. Що значить стиль мови? Слово стиль (грец. styfos) в перекладі означає «паличка для письма». У сучасній російській мові це слово має кілька значень. Це і «єдність основних ідейно-художніх особливостей, відмінних рис, що виявляються в творчості письменника, художника, це і« стиль письменника », це і« прийом, спосіб, метод роботи »і т.д. Під стилями літературної мови звичайно розуміють його різновиди, які характеризуються певною системою лексико-фразеологічних, граматичних, художньо-образотворчих і фонетичних рис та особливостей.
Мова не стоїть на одному місці, він знаходиться в безперервному русі, зміні і вдосконаленні. Тому в ньому завжди щось відмирає, щось виникає. У зв'язку з цим коливаються й змінюються літературні норми.
Другою причиною відхилення від літературної пишеться вплив на норми літературно-книжної мови розмовної мови. У літературній мові розрізняються два його різновиди - письмова і усна. Кожна з них має свої особливості.
Жива усне мовлення має менш суворі норми. У ній зустрічається і просторіччя, що порушує літературну норму, наприклад: ехай, їхній, местов, до завтрему, набундючився, хотіть, прийду до тебе, дві великі різниці (замість різниця) та ін Журналіст-коментатор першої телепрограми «Новини» (Останкіно) вимовила фразу цілком серйозно: «... це дві великі різниці». Але ж у цьому випадку в наявності мовленнєва помилка. Жартома тільки в Одесі говорять так: «Дві великі різниці». Зрозуміло, газетярі користуються розмовною, просторічним, стилістично зниженими пластом мови. Але чи треба цим зловживати? Звідси й чуємо навколо: їхній, дні великі різниці, залазь, вилазь, ехай тощо, що не сприяє вихованню хорошого мовного смаку, а отже, і культури ділового спілкування.
У розмовної усної мови значне місце займають міміка, жести, інтонація, що мають різноманітні форми свого прояву. У розмовній мові часто зустрічаються неправильні синтаксичні конструкції. Розмовна мова впливає на літературну мову і коливає його норми.
І, нарешті, значний вплив на норми літературної мови надають місцеві говірки та соціально-професійні діалекти.
Норми літературної мови поділяються на кілька типів.
Граматичні норми представляють собою сукупність граматичних правил, визначених мовною практикою і упорядковують мовну діяльність мовців. Гарне знання шкільної граматики забезпечує знання правил морфології та синтаксису. Слабке знання правил морфології призводить до грубих орфографічних помилок, отже, і до низької культури мовлення, особливо письмовій.
Під лексичними нормами розуміється володіння літературними словами, доречне їх вживання, уміння відрізнити літературні слова від нелітературних: просторічних (одежа, шмигати), діалектних (курінь), жаргонних (шмон - обшук, браслети - наручники) і т.д. До лексичним норм відносяться: добре знання словникового складу мови, знання значень і відтінків значень слів, вмілий вибір слів для точної передачі думки, почуття, волі. У знання лексичних норм входить також вміле користування фразеологією, стійкими поєднаннями слів типу: бити байдики, тримати язик за зубами, як-небудь ... В області лексики дуже часті порушення літературної норми. Найбільш типовими порушеннями є такі:
1.Употребленіе діалектних слів і висловів.
2.Употребленіе просторічних слів і виразів. Це грубуваті або грубі, емоційно забарвлені слова, що стоять за межами літературної норми. На відміну від діалектних слів вони загальновідомі.
3.Портят літературну мову лайливі, вульгарні та жаргонні слова: морда, пика, лопати, тріскатися. Тощо Бажано утримуватися від надмірного вживання цих слів у нашій мові.
Стилістичні норми. Стилістика-це наука, яка вчить красиво, образно, точно говорити і писати. Писати і говорити правильно-справа не така важка. Писати ж і говорити витончено, образно, емоційно - справа майстерності. Проте і цьому можна навчитися при відповідній наполегливості.
Стилістика вивчає відмінності в паралельних способи виразу однієї і тієї ж думки. Вона встановлює, наприклад, відмінності у значеннях слів: очі, очі, оченята; лик, обличчя, фізіономія, пика; йти, простувати, плентатися; в паралельних синтаксичних конструкціях: художник, який написав картину - художник, який написав картину, у вільних та стійких поєднаннях: нічого не робити - бити байдики, небезпека загрожує з двох сторін - між Сциллою і Харибдою.
Компетенцією стилістики є вивчення образотворчих засобів мови, наприклад, вживання слів у переносному значенні: лисиця - хитрий, ведмідь-незграбний, капелюх - роззява.
Типовими стилістичними помилками вважаються: неточне вживання слова, невдалий порядок слів у реченні, смислові неточності у вираженні думки, змішання стилістичних категорій лексики (перенесення слів з одного стилю в інший) і багато інших шорсткості, неточності мови приводять до нісенітниця.
1.4 Технологія розвитку культури ділового спілкування
Пропонована технологія спрямована на поглиблення і розширення знань з питань культури мови, усунення в ній нормативно-мовних помилок, збагачення словникового запасу мови, здійснений ствование голосу і дикції, розвиток мовних якостей в ході підготовки до виступу і спілкування.
Обов'язковою умовою її успішного застосування є систематичність, цілеспрямованість. Досвід показує, що займатися за цією технологією найкраще щодня по 30 хвилин [6, с.180].
Визначення як позитивних, так і негативних сторін вашої публічної промови і в цілому рівнів розвитку мовної культури здійснюється за допомогою спеціального оціночного листа. Оцінки в цьому аркуші виставляються на основі 4-бальної шкали, в якій всі показники і критерії культури мовлення співвіднесені з відповідними рівнями тих чи інших мовних якостей.
Удосконалення знань з питань культури ділового спілкування (ДН). Удосконалення знань з питань культури ДО є одним з важливих шляхів формування міцних навичок та вмінь в мовному оформленні публічних виступів. Знання - це фундамент, на якому будуються елементи високої мовної культури. Так, знання сутності культури ДО, діалектичної і формальної логіки, правил російської мови, зразків ораторського мистецтва, значень термінів і понять і т.п. сприяє вільної орієнтації у лексичному багатстві мови і його літературних нормах.
Розширення та поглиблення знань з питань культури ділового спілкування забезпечується:
1. Вивченням відповідних літературних джерел. При цьому дуже важливо заносити в ваші записи нові або малознайомі думки, положення, правила, вимоги.
2. Постійним зверненням до різних довідниках, словників, енциклопедій. Якщо зустрічаються маловідомі або зацікавили вас слова та фразеологізми, їх слід записати в особистий словник.
3. Систематичним аналізом, з точки зору мовної форми, публічних виступів видатних ораторів минулого і сучасності.
4. Цілеспрямованим читанням художньої літератури. Читаючи літературні твори, треба звертати увагу на те, якими словами, якою синтаксичною конструкцією поети і письменники висловлюють свої думки, виписувати цікаві думки, образні вислови, слова та словосполучення, які можуть бути використані надалі в публічних виступах.
5. Уважним сприйняттям мови дикторів радіо і телебачення, досвідчених майстрів сцени. Це вчить говорити правильно, точно і виразно.
Необхідно регулярно повертатися до зроблених в процесі цієї роботи конспектами, записів, виписками. Тільки в цьому випадку можуть сформуватися необхідні знання про сутність культури мовлення, правилах і нормах російської мови, можливих варіантах мовного оформлення публічних виступів.
Технологія усунення у мові нормативно-мовних помилок показана на наступній схемі:
Нормативно-мовні помилки часто допускаються в:
2
вимові
1
наголосу
5
слововживанні
3
Узгодженні слів
4
Точності відтворення слів


Роботу щодо усунення нормативно-мовних помилок, зазначених у схемі, рекомендується здійснювати за такими етапами:
1. Визначте слона і словосполучення, в яких ви робите помилки:
а) шляхом зіставлення промов дикторів радіо і телебачення, різних ораторів, оточуючих людей зі своїми мовними якостями;
б) за допомогою оціночного листа і магнітофонних записів, а також орфографічних та інших словників і довідників.
2. Занесіть ці слова і словосполучення в «особистий словник», краще всього по розділах, відповідних запропонованої раніше класифікації нормативно-мовних помилок, тобто «помилки в точності», «помилки у слововживанні» і т.д. При цьому в розділі «помилки в наголос» для полегшення вироблення міцного досвіду правильної вимови того чи іншого слова слід виділяти вісім підрозділів:
- Слова, в яких часто допускаються помилки в наголос під впливом однокореневого слова або іншої форми того ж слова, наприклад: валовий, газопровід, покласти, півгодини і ін;
- Слова, в яких наголос падає на той самий склад, що в споріднених словах, від яких вони утворені: серпневий, гербовий, пам'ятаючи ...
- Слова, в яких часто помилково роблять рухливі наголоси: вибори-виборів, інструктаж-інструктажу, підпис-підписам, дзвонити-дзвониш, дзвонить-подзвонить;
- Наголоси у словах жіночого роду: взяла, добула, чекала, зрозуміла, прибула ...
- Слова, в яких від зміни наголосу змінюється зміст: пережив - пережив, коротко-коротко, броня-броня;
- Наголоси в іноземних словах: агент, арешт, бомбардувати, дефіс, диспансер, феномен, індустрія, діалог, каталог;
- Загальні слова, наголоси в яких треба запам'ятати: зрешетити, кирзовий, комора, кожух,, танковий;
- Слова, в яких припустимі коливання в наголосу: баржа - баржа, заводський - заводський.
3. Вивчіть відповідні правила російської мови.
4. Повторіть правильно (близько 30 разів) виписані слова та словосполучення.
5. Складіть кілька тренувальних пропозицій з цими словами (словосполученнями) і багаторазово вимовте їх.
6. У подальшому якомога частіше включайте відпрацьовуються мовні елементи в публічні виступи.
Не забувайте, що запам'ятовування, вироблення досвіду правильної вимови тих чи інших лексичних одиниць здійснюється шляхом постійного звернення до своїх записів, багаторазового проговарінанія конкретних слів і словосполучень (як окремо, так і в складових тренувальних пропозиціях систематичного використання їх в усному мовленні, а також шляхом постійного контролю як у публічних виступах, так і побутової мови за тими словами, в яких допускалися або можуть допускатися нормативно-мовні помилки).
Збагачення словникового запасу. Практика показала, що збагачення словникового запасу здійснюється але такими етапами:
1.Виберіте потрібні слова та фразеологізми, ознайомтеся з їх значеннями, визначте вірне наголос і вимова, виявите всі синоніми та можливі поєднання з іншими словами і занесіть все це в «особистий словник».
2.Многократно (приблизно 30 разів) повторите кожен виписаний елемент.
3.Составьте словосполучення і речення з цими словами, з фразеологізмами. Повторіть їх кілька разів.
4.У надалі систематично включайте ці слова (їх синоніми), словосполучення і фразеологізми у свої публічні виступи, в повсякденну мову.
Рекомендується вибрані для введення в активний словник мовні елементи поділяти на лексичні групи, що включають в себе 10-15 слів, 2-3 ідіоми, 3-5 прислів'їв, приказок, 1-2 крилатих слова з розрахунку, щоб у кожну групу входило 16-25 мовних елементів. Освоївши слова та фразеологізми однієї групи, можна переходити до наступного і т.д.
Оскільки людині властива забудькуватість, то слід для міцного оволодіння новими словами і фразеологізмами постійно звертатися до своїх записів в «особистий словник», включати їх у свою мову.
Удосконалення голосу і дикції. Особливістю публічної промови є те, що такі її властивості, як хороший, гнучкий і звучний голос, ясна дикція, органічно вливаються в процес передачі аудиторії змісту виступу і є безпосереднім матеріалом для його створення. Ця обставина зобов'язує оратора дбайливо ставитися до свого мовному апарату і систематичними тренуваннями зміцнювати його і розвивати.
Звучний, гнучкий, гарний голос - це, перш за все, правильно поставлене фонационного (мовне) дихання.
Мовне дихання - це дихання довільне, кероване оратором. Суть його полягає в тому, що на короткий вдих доводиться довгий видих, на якому включаються в роботу голосові зв'язки (співвідношення вдиху і видиху складає приблизно 1:15).
Для формування такого дихання існує комплекс вправ, які необхідно робити як щодня під час самостійної роботи, так безпосередньо перед виступом. До найбільш важливим належать такі вправи.
Вправа 1. Зробіть 5-8 коротких (але глибоких) вдихів і видихів довгих. Слідкуйте за тим щоб процес вдиху і видиху регулювався тільки діафрагмою і ніжнебрюшнимі м'язами.
Вправа 2. Вдихніть швидко (через ніс) повітря, використовуючи тільки діафрагму і ніжнебрюшние м'язи, а потім зробіть якомога більше коротких видихів (уявіть, що вам потрібно погасити на одному видиху 6,7 свічок). Проробіть цю вправу 5-8 разів.
Вправа 3. Зробіть вдих. На довгому видиху через ніс включіть в роботу голосові зв'язки. Роблячи дану вправу, міняйте висоту звуку. При цьому опору звуку слід робити не на голосові зв'язки (вони повинні бути вільними), а на діафрагму. Пропоноване вправа виконується кілька разів протягом 3-5 хвилин.
Вправа 4. Все те ж, що і в попередній вправі, тільки звучання здійснюється не через ніс, а через відкритий, злегка округлений рот.
Чітка дикція робить звичною точну артикуляцію всіх звуків мови, допомагає доносити смислове значення слова, його виразність і красу, уточнювати нюанси голосу. Основою ясного і чіткого вимови звуку є злагоджена і енергійна робота всіх м'язів, які беруть участь у мовному процесі. Спеціальні вправи дають можливість розвивати і зберігати їх еластичність і рухливість.
Вправа 1. Вимовте чітко поєднання всіх приголосних алфавіту з голосними - А, Е, О, У, И, І. Наприклад, Ба, Бе, Бо, Б і т.д. Не забувайте при цьому про правильному мовному диханні. Опору звуку робіть на діафрагму. Прагніть до того, щоб звукові поєднання вимовлялися «округлено», тобто неявно.
Вправа 2. Якщо ви нечітко вимовляєте який-небудь звук, скажімо [Р], то вмикайте в артикуляционную гімнастику складні звукосполучення з цим звуком, наприклад, ера, ЕРЕ, еро і т.д.
Вправа 3. Для тренування звуків можна використовувати прислів'я, приказки. Вимовляти їх треба чітко, осмислено. Корисними можуть бути наступні фрази: бик тупогуб; тупо-губенькій бичок; у бика білого губа була тупа; варто піп на копиці, ковпак на попі, копиця під попом, піп під ковпаком; на дворі трава, на траві дрова, раз дрова, два дрова, три дрова; зшитий ковпак не по-кол-паковских, вилитий дзвін, та не по-колоколовскі, треба ковпак переколпаковать, перевиколпаковать, треба дзвін переколоколовать та інші.
При проголошенні скоромовок, фразеологізмів не забувайте про правильне мовному диханні.
Розвиток мовних якостей в ході підготовки до виступу і спілкування. Велике значення для підвищення культури ДО має цілеспрямована робота з текстами майбутніх виступів.
У цей період можливе комплексне вдосконалення всіх її показників.
Методичними рекомендаціями до цієї роботи можуть бути такі практичні дії [7, c.223]:
1. Напишіть повністю текст майбутнього виступу з урахуванням вимог до мовлення.
2. Виправте мовленнєві помилки і недоліки, які ви виявили в тексті.
3. Вимовте кілька разів, намагаючись не зазирати у написаний текст, майбутню промову. Якщо є можливість, обов'язково її запишіть на магнітофонну стрічку.
4. Прослухайте запис. Остаточно доопрацювати в змістовному та мовному відношенні свій виступ.
5. Поставте в остаточному варіанті тексту наголоси, виділіть літери в словах, в яких ви можете допустити помилки. Запишіть на полях тексту значення термінів, які припускаєте роз'яснити аудиторії. Визначте зручними для вас значками слова, словосполучення і фрази, що несуть основне смислове навантаження, щоб під час спілкування з аудиторією не забути виділити їх інтонацією.
На технологію розвитку культури ділового спілкування великий вплив надає морально-психологічний клімат колективу. Зупинимося на цьому питанні більш детально.
Морально-психологічний клімат - це переважний у групі або колективі відносно стійкий психологічний настрой його членів, який виявляється у всіх різноманітних формах їх діяльності. Морально-психологічний клімат визначає систему відносин членів колективу один до одного, до праці, до навколишніх подій і до організації в цілому на основі індивідуальних, особистісно-ціннісних орієнтації. Будь-які дії керівника або члена колективу (особливо негативного характеру) позначаються на стані морально-психологічного клімату, деформують його. І, навпаки, кожна позитивна управлінське рішення, позитивне колективне дію покращує морально-психологічний клімат. Основою позитивного сприятливого морально-психологічного клімату є суспільно значущі мотиви ставлення до праці у членів трудового колективу. Оптимальне поєднання цих мотивів буде в тому випадку, якщо задіяти три компоненти: матеріальну зацікавленість до даної конкретної роботи, безпосередній інтерес до процесу праці, голосне обговорення результатів трудового процесу.
Вірна ознака сприятливого морально-психологічного клімату - активна участь всіх членів колективу в управлінні, яке може прийняти форму самоврядування. Іншою ознакою позитивного морально-психологічного клімату є висока продуктивність колективної роботи. Наступний ознака - розвинені міжособистісні відносини, міжособистісні контакти в трудовому колективі підприємства. Можна відзначити і така ознака, як позитивна установка колективу на нововведення. В епоху науково-технічної революції, бурхливого розвитку техніки і технології виробництва нововведення неминучі в будь-якому колективі.
Можна зробити висновок, що формування позитивного морально-психологічного клімату є одним з механізмів згуртування колективу. Іншим важливим механізмом згуртування колективу є психологічна сумісність його членів. Наявність навіть двох несумісних людей (особливо в малих колективах) серйозно позначається на атмосфері в самому колективі. Особливо згубні наслідки, якщо несумісними виявляться формальний і неформальний лідери або безпосередньо пов'язані посадовими обов'язками керівники (наприклад, бригадир - начальник цеху). У цих умовах лихоманити буде весь колектив. Тому, - зазначають Н. Н. Обозов і Г. В. Щокін, - хоча б дещо знати про психологічної сумісності необхідно всім, хто працює з людьми, формує трудовий колектив [8, c. 73].
Особливість психологічної сумісності полягає в тому, що контакти між людьми опосередковані їх діями та вчинками, думками й оцінками. Несумісність породжує ворожість, антипатію, конфлікти, а це негативно позначається на спільній діяльності. Можна дати таке визначення поняттю «сумісності». Психологічна сумісність - це соціально-психологічна характеристика групи, що виявляється в здатності її членів погоджувати (робити несуперечливим) свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної діяльності.
Якщо ефект сумісності найчастіше виникає в особистих відносинах між в особистих відносинах між членами колективу, то ефект спрацьованості є результатом ділових відносин, пов'язаних з виробничою діяльністю.
Спрацьованість - показник узгодженості межиндивидуального взаємодії в умовах конкретної спільної діяльності. Спрацьованість характеризується високою продуктивністю спільної роботи індивідів. Таким чином, основа спрацьованості - успішність і вигідність саме спільної діяльності, коли між учасниками виникає узгодженість дій. М.Г. Рогів і М.М. Обозів, показали, що для нормального функціонування колективу дуже важлива спрацьованість на рівні "керівник - заступник» [9, c.74].
Ця спрацьованість багато в чому залежить від формування у людей культури ділового спілкування, професійних і організаторських якостей. Все це необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень у змінюються соціально-економічних умовах.

Глава II. Практична частина. Розробка тематичного планування елективного курсу «Культура ділового спілкування» для учнів старших класів загальноосвітньої школи
Пояснювальна записка. В умовах переходу України до ринкової економіки значна частина населення все більш активно втягується в економічну діяльність. З'явилося багато людей, основною професією яких стало підприємництво, що дозволяє розгорнути свої творчі здібності та ділові якості. Проте ці здібності і якості, як показує практика сучасного російського бізнесу, дають найбільшу віддачу лише при умінні вести ділову розмову - одному з найбільш важливих умов комерційного успіху. На жаль, у більшості наших підприємців вкрай низька культура усного мовлення, що істотно знижує їх діловий потенціал і не дозволяє максимально реалізувати свої можливості. Культурою ділової розмови повинен володіти кожен працюючий, чи то лікар вчений, педагог чи державний діяч. Ця культура універсальна і тому обов'язкова для всіх, хто пов'язаний відносинами справи. Вона не тільки розумна основа ділового спілкування, але і надійний шанс на його успіх. Програма носить орієнтовний характер, а значить, передбачає варіювання, яке може бути пов'язано як з творчим, індивідуальним підходом вчителя до вирішення окремих теоретичних і практичних питань стилістики, так і з конкретними умовами її реалізації на місці (характером навчального закладу, рівнем підготовки учнів, ступенем їх інтересу до курсу, наявністю необхідної літератури та ін.) Матеріал курсу "Культура ділового спілкування" умовно може бути розділений на дві частини. Перша частина - це теоретична основа для свідомого освоєння наступного матеріалу. Друга частина є практичною, оскільки розкриває конкретну методику ведення ділової бесіди, комерційних переговорів, службової телефонної розмови і правила оформлення деяких ділових паперів. Всі форми ділової розмови розглядаються не окремо, як це до сих пір робилося, а в їх єдності та взаємозв'язку на загальній теоретичній базі.
Місце і роль даного курсу. Даний курс дозволяє узагальнено сформулювати основні положення, що характеризують ділову бесіду, комерційні переговори, службова нарада, службовий телефонну розмову і прийом відвідувачів з позицій їх мовної, логічної, психологічної та невербальної культури. При вивченні даного курсу учні знайомляться з основними видами оформлення ділових паперів, з особливостями офіційно-ділового стилю, а також з лексико-граматичної та стилістичної специфікою ділового мовлення як в усній, так і в письмовій формах.
Цілі курсу. Розробляючи даний курс, я ставила перед собою конкретну мету: допомогти всім бажаючим оволодіти початковими навичками ведення ділової розмови, підвищити культуру своєї ділового мовлення, а також познайомити учнів з мовними стандартами, що допомагають провести будь-яку з основних форм ділової розмови. Крім цього практична частина курсу включає в себе ряд практичних порад щодо встановлення та поліпшення людських відносин, за поданням товарів, з динамічної укладенню угод, щодо встановлення ділових контактів, оформлення низки ділових паперів.
Завдання курсу
· Формувати в учнів самостійність у навчальному праці, залучення їх до роботи з довідковою літературою;
· Прищеплювати навички мовного аналізу твору;
· Знайомство з мовними особливостями офіційно-ділового стилю мовлення;
· Практичні завдання і вправи покликані навчити вести ділову розмову, ділову бесіду, оформляти у відповідності до норм російської мови ділові папери.
Терміни реалізації програми Навчання за даним курсом розраховано на 10 годин.
Основні принципи відбору і структурування матеріалу. Навчання за даним курсом грунтується на принципах свідомості, активності, наочності, систематичності, послідовності, міцності, науковості, доступності та зв'язку теорії з практикою. На основі зазначених принципів підбирається матеріал для підготовки школярів з питань, включених до програми, з метою пізнання і вивчення, відповідно і будується процес навчання.
Методи навчання. Торкаючись технології навчання культурі ділового спілкування, слід зазначити, що вона повинна представляти собою природне продовження тієї системи роботи, яка проводилася в базовому ланці, однак, враховуючи практичну спрямованість курсу, можна говорити про доцільність підвищення на заняттях ролі лекції, як способу повідомлення теоретичних відомостей, про активізацію самостійної діяльності учнів (підсумок заняття практичні роботи учнів), про розширення і різноманітності завдань творчого характеру, пов'язаних з професіями. Пріоритетними методами є робота з книгою, зразками ділових паперів, тестами, анкетами, тлумачних словників.
Форма навчання. Форма організації роботи учнів в рамках даного елективного курсу: лекції, семінари, пізнавальні ігри, вирішення практичних завдань, заповнення бланків ділових паперів, анкетування та тестування; вивчення не лише праць вітчизняних лінгвістів, а й зарубіжних фахівців, використання порівняльного аналізу. Плануються уроки наступних типів: уроки-консультації, ділові ігри, уроки-семінари, уроки-конференції, ігри і тести: "Пізнай себе", "Який ви слухач?", "Якості, важливі для спілкування".
Передбачувані результати в результаті вивчення курсу "Культура ділового спілкування" учні повинні:
· Розуміти призначення офіційно-ділового стилю мовлення; усвідомити його самостійність і зв'язок з іншими стилями;
· Знати засоби мови офіційно-ділового стилю і вміти ними користуватися;
· Вміти складати і рецензувати тексти офіційно-ділового стилю: службове листування, заяви, резюме, розписки, доручення, довідки, письмові звіти про роботу та ін;
· Орієнтуватися у світі професій і вміти пов'язувати їх з поняттям "культура ділового спілкування";
· Познайомитися з основними формами ділового спілкування, оволодіти нормами ділового розмови, а також навичками правильного оформлення ділових паперів.
Інструментарій для оцінювання результатів. Оцінка знань проводиться з метою встановлення глибини отриманих юридичних навичок шляхом реферування з наступним тестуванням, контрольним складанням і заповненням деяких ділових паперів, проведенням залікових робіт, складанням звітів в робочих групах.
Примірне тематичне планування за курсом
"КУЛЬТУРА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ".
№ п / п
Проходження програмного матеріалу
Кількість годин
I. Культура ділового спілкування, 3 год
1
Етика і етикет. Мистецтво ввічливості. Культура та безкультур'я. Службова етика та службовий етикет. До історії ділового етикету.
Тест «Чи вмієте ви спілкуватися?».
1 год
2
Якщо на роботі виникає конфлікт. Етика ділового мовлення.
Традиції у складанні офіційних листів. Ділові якості. Вибір професії.
Тест «Ваш стиль спілкування».
Перевір себе. Типи темпераментів.
Тест «Чи вмієте ви контролювати себе?» Ключі до успіху в житті і на роботі.
1 год
3
Людина - господар своєї долі. Про щастя і нещастя. Заповіді ділової людини. Ваша інформаційна культура.
Тест «Моя інформаційна культура». Людина й справа. Вік успіху, трохи про рекламу.
1 год
II. Діловий стиль мовлення, 2 год
4
Мовні засоби офіційно - ділового стилю мовлення. Лексичні засоби ділового стилю. Фразеологія ділової мови.
Тест «Чи раціонально ви використовуєте свій вільний час
1 год
5
Морфологічні засоби мови. Синтаксичні помилки ділового стилю.
1 год
III. Ділові папери, 5 год
6
Автобіографія.
1 год
7
Заяву. Особовий листок з обліку кадрів.
1 год
8
Доручення. Резюме.
1 год
9
Апеляція. Оголошення. Адреса на конверті.
1 год
10
Підсумкова письмова робота (або тест).
1 год
Всього
10 год

Висновок
Якщо людина не допускає помилок у вимові, у вживанні форм слів, в їх освіту, в побудові речень, його мову ми називаємо правильною. Однак цього замало. Мова може бути правильною, але «поганий», тобто не відповідати цілям та умовам спілкування. У поняття «гарної» мови включаються як мінімум три ознаки: багатство, точність і виразність. Показниками багатої мови є великий обсяг активного словника, різноманітність використовуваних морфологічних форм і синтаксичних конструкцій. Точність мовлення - це вибір таких мовних засобів, які найкращим чином виражають зміст висловлювання, розкривають його тему і основну думку. Виразність створюється за допомогою відбору мовних засобів, в найбільшій мірі відповідають умовам і завданням спілкування.
Якщо людина володіє правильною і гарною промовою, він досягає вищого рівня мовної культури. Це значить, що він не тільки не допускає помилок, але і вміє найкращим чином будувати висловлювання відповідно до мети спілкування, відбирати найбільш підходящі в кожному випадку слова і конструкції, враховуючи при цьому, до кого і за яких обставин він звертається.
Високий рівень мовної культури - невід'ємна риса сучасної людини, слід не допускати помилок у вимові, у вживанні форм слів, у побудові речень, проте добитися цього досить складно в нинішній ситуації, коли ЗМІ, що роблять значний вплив на культуру мовлення суспільства, настільки далекі від норм .
Л.В. Щерба писав: «Всі хочуть говорити правильним хорошим російською мовою, а де знайти його норми не знають. Відповідь, власне, звичайно, вкрай простий - читайте твори ... незаперечних класиків нашої літератури - Горького, Чехова, Короленка, Тургенєва, Гончарова та ін, і ви знайдете в них шукану норму ». На наш погляд, відповідь Л. В. Щерби дуже актуальний, але за допомогою даної ради виправити ситуацію буде досить складно, тому я пропоную свою «Програму оптимізації культури російської мови»:
1. Ввести в школі предмет риторика.
2. Організувати для вчителів-словесників курси з риторики.
3. Рекомендувати вчителям-словесникам включати в урок неодмінні орфоепічні, акцентологические, орфографічні та інші розминки для учнів усіх вікових груп.
4. Організувати в школах клуби любителів російської мови.
5. Рекомендувати факультетах журналістики приділяти більше уваги культурі мовлення шляхом збільшення кількості годин, відведених на формування даної культури у майбутніх працівників ЗМІ,
6. Заснувати премію ЗМІ, виступаючим за чистоту і правильність російської мови.
7. Організувати на одному з російських каналів вихід передачі «Цензура» з моніторингом помилок у мовленні телеведучих.
8. Популяризувати словники, активно створюючи їх якісні інтернет-версії. Даний крок, на наш погляд, забезпечує доступність словникової інформації.
9. Оголосити конкурс серед лінгвістів на розробку програми лікнепу в культурі мови.
10. Заснувати Всеросійський конкурс знавців світової класичної літератури і культури мовлення.
Я вважаю, що, слідуючи програмі, можна вплинути на стан культури мови сучасного суспільства, а також культуру суспільства в цілому: «По відношенню кожної людини до своєї мови можна судити не тільки про його культурному рівні, але і про його громадянської цінності. Справжня любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужий до своєї мови, - дикун. Він шкідливий за своєю суттю, тому, що його байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого, сьогодення та майбуття свого народу »(К. Г. Паустовський).

Бібліографічний список
1. Фрейд З., Вступ до психоаналізу., М.1989
2. Гінзбург М.Р., Шлях до себе. М.: Педагогіка, 1991
3. Андрєєва Г.М., Соціальна психологія. М.: изд-во МГУ, 1988
4. Істрін Є.С., Культура мови як засіб виховання молоді / / Література в школі № 3, 1969
5. Пєшковський О.М., Норма літературної мови, 1982
6. Тимченко Н.М., Мистецтво ділового спілкування-Харків: рії, 1991
7. Алієв Х.М., Ключ до себе: етюди про саморегуляції-М., 1990
8. Обозов М.М., Щокін Г.В., Психологія роботи з людьми: Поради керівнику. Київ, 1990
9. Обозов М.М., Щокін Г.В., психологія роботи з людьми. Київ, 1990
10. Найн А.Я. Культура ділового спілкування. Челябінськ, 1997
11. Лавриненко В.М. - Психологія та етика ділового спілкування - «Юніті», М., 1997
12. Ритченко Т.А., Татаркова Н.В. - Психологія ділових відносин - МГУЕСІ, М., 2001
13. Оганесян С.С. Культура мовного спілкування / / Російська мова в школі. № 5 - 1998р.
14. Новинський Н. І. Орфоепічний словник російської мови. М., 2004 р.
15. Введенська Л. А. Словник наголосів для дикторів радіо і телебачення. М., 2004 р .
16. 12. Введенська Л. А. Культура мовлення. Серія «Підручники, навчальні посібники». Ростов н / Д: Фенікс, 2001.
17. Кибанов А.Я., Захаров Д.К., Коновалова В.Г. «Етика ділових відносин» - М. ІНФАРМА-М, 2002.
18. Панкратов В.М. «Маніпуляції в спілкуванні та їх нейтралізація» - М.: Изд-во Інституту Психотерапії, 2000
19. Браим М. М. «Культура ділового спілкування». - Мінськ, 1998
20. Картер Ф. психометричного тестування: 1000 способів, що дозволяють визначити особистісні якості, домінуюче півкуля мозку, рівень творчого мислення та інтелекту. М.: ТОВ «Видавництво Астрель», 2003
21. Формановская Н.І., Мовний етикет і культура спілкування: Наук.-попул.-М.: Висш.шк, 1989
22. Маркуша А.М. Мозаїка для ділового спілкування-М.: Педагогіка-Прес, 1992
23. Соколова В.В. культура мови і культура спілкування .- М.: Просвещение, 1995

Шановні присутні!
Дозвольте представити Вашій увазі кваліфікаційну роботу на тему «Культура та мистецтво мови».
Культура та мистецтво мови завжди були предметом особливої ​​уваги, адже, щоб домогтися успіху, треба, перш за все, навчитися спілкуватися. Культурою ділової розмови повинен володіти кожен працюючий, чи то лікар, вчений, педагог чи державний службовець. Якщо людина володіє правильною і гарною промовою, він досягає вищого рівня мовної культури. Високий рівень мовної культури-невід'ємна риса сучасної людини, слід не допускати помилок у вимові, у вживанні форм слів, у побудові, пропозицій, однак добитися цього досить складно в нинішній ситуації, коли ЗМІ, що роблять значний вплив на культуру мовлення суспільства, настільки далекі від норм.
Виходячи з цього я поставила перед собою завдання: з одного боку, досить популярно розповісти про досягнення сучасної соціальної та педагогічної психології в області спілкування людей, з іншого боку, на основі наукових знань і практичного досвіду створити тематичне планування елективного курсу «Культура ділового спілкування» для навчаються старших класів загальноосвітньої школи.
Не секрет, що до цих пір школа мало займалася проблемами соціалізації особистості, її соціально-мовної підготовки до життя поза шкільними стінами. Учні майже нічого не знають про норми і правила поведінки в трудовому колективі, про етику службових відносин, гостро необхідних починається працівникові.
Мета курсу:
Розробляючи даний курс, я поставила перед собою конкретну мету: активізувати роботу учнів, вміти самостійно добувати знання, стати комунікабельною особистістю.
Завдання:
1. Формувати в учнів самостійність у навчальній праці, залученні їх до роботи з довідковою літературою.
2. Знайомство з мовними особливостями офіційно-ділового стилю мовлення.
3. Практичні завдання і вправи покликані навчити вести ділову розмову, ділову бесіду, оформляти у відповідності до норм російської мови ділові папери.
Курс складається з 3-х розділів
1. Культура ділового спілкування
2. Діловий стиль мовлення
3. Ділові папери
Термін реалізації програми: навчання за даним курсом розраховано на 10 годин.
Форма навчання: форма організації роботи учнів в рамках даного курсу: лекції, семінари, пізнавальні ігри, вирішення практичних завдань, заповнення бланків ділових паперів, анкетування та тестування.
Передбачувані результати:
У результаті вивчення курсу «культура ділового спілкування» учні повинні:
1. Розуміти значення офіційно-ділового стилю мовлення.
2. Знати засоби мови офіційно-ділового стилю і вміти ними користуватися.
3. Вміти складати і рецензувати тексти офіційно-ділового стилю: заяву, резюме, розписки, доручення, довідки, письмові звіти та ін
4. Ознайомитись з основними формами ділового спілкування, заволодіти, а також навичками правильного оформлення ділових паперів.
У мене все, дякую за увагу!
Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Психологія | Курсова
162.2кб. | скачати


Схожі роботи:
Ораторське мистецтво культура мови
Ораторське мистецтво і культура мови керівника
Культура мови культура поведінки
Мистецтво та культура в давнину 2
Культура та мистецтво Туреччини
Культура і мистецтво Росії
Культура та мистецтво Кореї
Культура і мистецтво Русі
Культура та мистецтво Сирії
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru