додати матеріал


Короткострокова фінансова політика 2 Розгляд етапів

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

скачати

Зміст

Управління грошовими активами

Основні цінові стратегії

Політика управління поточними активами

Література

Управління грошовими активами

Управління грошовими коштами є одним з найважливіших напрямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає в себе розрахунок часу обороту грошових коштів, аналіз грошового потоку, його прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання бюджетів грошових коштів і т.п. Будь-яке підприємство повинно враховувати два взаємно виключають обставини підтримання поточної платоспроможності й одержання додаткового прибутку від інвестування вільних грошових коштів. Таким чином, одним з основних завдань управління грошовими ресурсами є оптимізація їх середнього поточного залишку. Мета управління грошовими коштами полягає в тому, щоб інвестувати надлишок грошових доходів для отримання прибутку, але одночасно мати їх необхідну величину для виконання зобов'язань за платежами і одночасного страхування на випадок непередбачених ситуацій.

Виділяють такі етапи управління грошовими активами:

1. Аналіз грошових активів підприємства в попередньому періоді. Оцінка суми й рівня середнього залишку грошових активів з позицій забезпечення платоспроможності підприємства, а також визначення ефективності їх використання.

2. Оптимізація середнього залишку грошових активів підприємства. Забезпечується шляхом розрахунків необхідного розміру окремих видів цього залишку в наступному періоді. Потреба в операційному залишку грошових активів характеризує мінімально необхідну їх суму, необхідну для здійснення поточної фінансової діяльності.

Планована сума операційного залишку грошових активів визначається за формулою:





Де

ПО од - планований обсяг негативного грошового потоку з операційної діяльності;

КО так - кількість оборотів середнього залишку грошових активів у плановому періоді.

Потреба у страховому залишку грошових активів визначається за наступною формулою:

Де

ТАК о - планова сума операційного залишку грошових активів;

КВ ПДС - коефіцієнт варіації надходження грошових коштів на підприємство у звітному періоді.

Потреба в інвестиційному залишку грошових активів планується виходячи з фінансових можливостей підприємства тільки після того, як повністю забезпечена потреба в інших видах залишків грошових активів.

3. Диференціація середнього залишку грошових активів у розрізі національної та іноземної валюти. Загальний розмір середнього залишку грошових активів визначається як сума всіх розрахованих показників.

У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення залишку грошових активів.

4. Вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів. Проводиться з метою забезпечення постійної платоспроможності підприємства, а також з метою зменшення розрахункової максимальної та середньої потреби в залишках грошових активів. Основним методом регулювання середнього залишку грошових активів є коригування потоку майбутніх платежів (перенесення з окремих платежів за погодженням з контрагентами).

5. Забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів. До основних заходів щодо забезпечення рентабельного використання тимчасово вільного залишку грошових активів відносяться:

- Використання короткострокових грошових інструментів інвестування для тимчасового зберігання страхового й інвестиційного залишків грошових коштів;

- Використання високоприбуткових фондових інструментів для інвестування резерву й вільного залишку грошових активів, за умови достатньої ліквідності їх на фінансовому ринку.

6. Побудова ефективних систем контролю за грошовими активами підприємства. Об'єктом контролю є сукупний рівень залишку грошових активів.

Контроль за сукупним рівнем залишку грошових активів повинен виходити з наступних критеріїв:

А) Невідкладні зобов'язання (з терміном виконання до 1 місяця) ≤ Залишок грошових активів

Б) Короткострокові зобов'язання (з терміном виконання до 3 місяців) ≤ Залишок грошових активів + сума чистої вартості реалізації поточної дебіторської заборгованості

Контроль за рівнем ефективності сформованого портфеля короткострокових фінансових інвестицій повинен виходити з критеріїв:

А) Рівень прибутковості портфеля в цілому і окремих його інструментів ≥ Середньоринковий рівень прибутковості короткострокових інвестицій при відповідному рівні ризику

Б) Рівень прибутковості кожного інструменту> Темп інфляції в країні

Основні цінові стратегії

Під політикою цін розуміються загальні принципи, яких підприємство збирається дотримуватися в сфері встановлення цін на свої товари. Під стратегією ціноутворення відповідно розуміється набір методів, за допомогою яких ці ​​принципи можна реалізувати на практиці.

Різні автори виділяють різні типи цінових стратегій. Так, наприклад, по Ліпсіцу І.В., типовими стратегіями ціноутворення є:

- Стратегія преміального ціноутворення ("зняття вершків");

- Стратегія нейтрального ціноутворення;

- Стратегія цінового прориву (знижених цін).

Стратегія цінового прориву - встановлення цін на рівні нижчому, ніж, на думку більшості покупців, заслуговує товар з цією економічної цінності, і отримання великої маси прибутку за рахунок збільшення обсягу продажів і захопленої частки ринку. Для прикладу зазначимо, що саме такий цінової стратегії дотримується на російському ринку фірма "Епсон", продаючи свої принтери.

Першою умовою успішної реалізації даної стратегії полягає в наявності великого кола покупців, готових відразу перемкнутися на покупку товару у нового продавця, ледь він запропонує нижчу ціну. Але далеко не завжди відбувається так і не розуміння цього менеджерами призводить до невдач при реалізації, даної стратегії. Більше того, для виробників товарів престижного попиту така стратегія зовсім не прийнятна. Дана стратегія також малоефективна для дешевих товарів повсякденного попиту - навіть більша відносна величина зниження ціни тут виразиться в абсолютно малої сумі, на яку покупці можуть і не звернути увагу. Малу віддачу вона приносить і у випадку товарів, властивості яких важко або неможливо порівняти заздалегідь, до споживання.

Стратегія цінового прориву має кращі шанси на успіх по відношенню до тих товарів, у ціні яких приростні витрати становлять невелику частку, а питома виграш - істотно більшу. Це означає, що навіть невеликий приріст числа проданих товарів буде приводити до помітного збільшення загальної маси прибутку. З іншого боку, оскільки питома виграш великий, то і невелике зниження ціни призведе до його відчутного падіння. Неважко здогадатися, що взагалі реалізація стратегії цінового прориву може бути успішна лише в тому випадку, якщо конкуренти з якихось причин не можуть відповісти аналогічним зниженням цін.

Стратегія преміального ціноутворення, або "зняття вершків", - встановлення цін на рівні більш високому, ніж, на думку більшості покупців, повинен коштувати з даної економічної цінності, та отримання вигоди від високої прибутковості продажів у вузькому сегменті ринку.

Суть цієї стратегії можна визначити як "виграш високої прибутковості за рахунок жертви високих обсягів". Щоб "зняти вершки" у вигляді великої величини виграшу з кожної одиниці проданих товарів, фірма встановлює ціни настільки високо, що такі "вершкові ціни" стають неприйнятними для більшості покупців. Проте тут існує суттєве обмеження: приріст маси прибутку за рахунок продажів за підвищеною ціною повинен бути більше, ніж втрата маси прибутку за рахунок скорочення числа проданих в порівнянні з рівнем, можливе при більш низькій ціні.

Покупці схильні змиритися з прагненням підприємства "зняти вершки" у тому випадку, якщо вони надають особливе значення тим відмінностям, за які фірма і хоче отримувати преміальну ціну.

Нейтральна стратегія ціноутворення - встановлення цін виходячи з того співвідношення "ціна / цінність", яке відповідає більшості інших продаються на ринку аналогічних товарів.

Сутність нейтральної стратегії ціноутворення полягає не лише у відмові від використання цін для збільшення захопленого сектора ринку, а й у недопущенні того, щоб ціна яких-небудь чином впливала в бік скорочення цього сектора. Таким чином, при обранні такої стратегії роль цін як інструменту маркетингової політики фірми зводиться до мінімуму. Це може бути зумовлено двома причинами: менеджери вважають, що її цілей краще можна домогтися за допомогою інших маркетингових інструментів, розрахунки доводять, що використання інших інструментів маркетингу зажадає менших витрат, ніж проведення заходів, пов'язаних з маніпулюванням цінами. Нейтральне ціноутворення часто ставати вимушеної стратегією для фірм, які не бачать можливостей для реалізації стратегії преміального або цінового прориву. Тобто на ринку, де покупці дуже чутливі до рівня ціни (що не сприяє преміальному ціноутворення), а конкуренти жорстко відповідають на будь-яку спробу змінити сформовані пропорції продажів (що робить небезпечною стратегію цінового прориву).

У свою чергу, Слєпов В.А. виділяє наступні стратегії ціноутворення:



Стратегії диференційованого ціноутворення грунтуються на неоднорідності категорій покупців і можливості продажу одного товару по декількох цінами. Розглянемо дані стратегії більш докладно:

1. Стратегія знижки на другому ринку заснована на власних постійних і змінних витратах по угоді. Непатентовані кошти, вторинні демографічні групи і деякі іноземні ринки дають можливість вигідно використовувати розглянуту стратегію.

2. Стратегія періодичної знижки базується на особливостях попиту різних категорій покупців. Широко застосовується при тимчасовому і періодичному зниженні цін, наприклад, на квитки, на денні вистави, модні товари поза сезоном, туристичні тарифи, аналогічно цей принцип застосовується при зниженні цін на застарілі моделі.

3. Стратегія випадкової знижки (випадкового зниження цін) спирається на пошукові витрати. Основною умовою застосування цієї стратегії є неоднорідність діапазону цін. Тим не менш, для осіб з високими доходами пошук самої низької ціни не виправдовує витрат часу. Для інших - навпаки.

4. Стратегія цінової дискримінації. Відповідно до цієї стратегії фірма пропонує в одне, і той же час один і той же товар за різними цінами різним категоріям покупців.

Стратегії конкурентного ціноутворення будуються на обліку в цінах конкурентоспроможності фірми, і, як правило, реалізуються в наступних видах:

1. Стратегія проникнення на ринок заснована на використанні економії за рахунок масштабів виробництва. Використовується для впровадження нових товарів на ринок та посилення колишніх позицій. Прикладами можуть бути зростання кількості магазинів, що торгують за зниженими цінами, і об'єднання виробників для витіснення спекулянтів з ринку шляхом зниження цін.

2. Стратегія з "кривої освоєння" базується переваги набутого досвіду та відносно низьких витрат у порівнянні з конкурентами. Необхідна умова для реалізації цієї стратегії - вплив досвіду фірм і чутливості покупців до рівня ціни.

3. Стратегія сигналізація цінами будується на використанні фірмою довіри покупців до цінового механізму, створеному конкуруючими фірмами. Найчастіше застосовується, коли розраховують на нових або недосвідчених покупців, які не обізнані про конкуруючі товари, але вважають якість важливим.

4. Географічна стратегія - відноситься до конкурентного ціноутворення для дотичних сегментів ринку.

Стратегії асортиментного ціноутворення застосовуються, коли фірма має набір аналогічних, пов'язаних або взаємозамінних товарів. Тут можна виділити наступні види стратегій:

1. Стратегія "набір" застосовується в умовах нерівномірності попиту на взаємозамінні товари. Стратегія стимулює збільшення обсягу продажів, тому що набір пропонується за ціною, яка нижче ціни його елементів. Наприклад, комплексний обід, набір косметики.

2. Стратегія "комплект" заснована на різній оцінці покупцями одного чи кількох товарів фірми.

3. Стратегія "вище номіналу" застосовується фірмою, коли вона стикається з нерівномірністю попиту на замінні товари і як вона може отримати додатковий прибуток за рахунок зростання масштабів виробництва.

4. Стратегія "імідж" використовується, коли покупець орієнтується на якість виходячи з цін на взаємозамінні товари. При такому ціноутворенні фірма представляє на ринок ідентичний варіант вже наявний моделі під іншою назвою і за вищою ціною. Наприклад, продаж екологічно чистої продукції ("зелені значки"), тобто ціни підвищуються більшою мірою, ніж якість при реалізації даної стратегії.

Політика управління поточними активами

Комплексне управління поточними активами і пасивами підприємства зводиться до вирішення триєдиного завдання:

1) перетворення фінансово-експлуатаційних потреб підприємства (ФЕП) в негативну величину;

2) прискорення оборотності оборотних коштів підприємства, скорочення часу їх обігу;

3) вибір відповідного для фірми типу комплексного управління поточними активами і поточними пасивами.

Суть політики управління поточними активами полягає, з одного боку, у визначенні достатнього рівня і раціональної структури поточних активів, враховуючи, що підприємства різних сфер і масштабів діяльності відчувають неоднакові потреби в поточних активах для підтримки заданого обсягу реалізації, а з іншого боку - у визначенні величини і структури джерел фінансування поточних активів.

Якщо підприємство не ставить ніяких обмежень у нарощуванні поточних активів, тримає значні грошові кошти, має значні запаси сировини і готової продукції і, стимулюючи покупців, роздуває дебіторську заборгованість - питома вага поточних активів у загальній сумі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий, - це ознаки агресивної політики управління поточними активами, яка в практиці фінансового менеджменту отримала влучну назву "жирний кіт". Агресивна політика здатна зняти з порядку денного питання зростання ризику технічної неплатоспроможності, але не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів.

Якщо підприємство всіляко стримує зростання поточних активів, намагаючись мінімізувати їх - питома вага поточних активів у загальній сумі всіх активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий - це ознаки консервативної політики управління поточними активами ("погано-бідно"). Таку політику підприємства ведуть або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т. д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії буквально на всьому. Консервативна політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі надмірний ризик виникнення технічної неплатоспроможності з-за найменшої затримки або помилки в розрахунках, що веде до десинхронізації термінів надходжень і виплат підприємства.

Якщо підприємство дотримується "центристської позиції" - це помірна політика управління поточними активами. І економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності, і період оборотності оборотних коштів знаходяться на середніх рівнях.

Кожному з перерахованих типів політики управління поточними активами повинна бути під стать відповідна політика фінансування, тобто політика управління поточними пасивами:

- Консервативній політиці управління поточними активами може відповідати помірний або консервативний тип політики управління поточними пасивами, але не агресивний;

- Помірної політики управління поточними активами може відповідати будь-який тип політики управління поточними пасивами;

- Агресивній політиці управління поточними активами може відповідати агресивний або помірний тип політики управління поточними пасивами, але не консервативний.

На зміну розміру чистого робочого капіталу співвідношення джерел фінансування оборотних активів робить вирішальний вплив. Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то розмір чистого робочого капіталу буде збільшуватися. Природно, в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому. Відповідно, якщо при незмінному участю власного капіталу і довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то розмір чистого робочого капіталу буде скорочуватися. У цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (зниження платоспроможності буде відбуватися за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).

Таким чином, вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнем ризику фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних активів.



Література

1. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: Підручник. - 2-е вид., Испр. і доп. - М.: ИНФРА - М, 2004.

2. Селезньова М.М., Іонова А.Ф. Фінансовий аналіз. Управління фінансами: Навчальний посібник для вузів. - 2-е вид., Перераб. і доп. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003.

3. Герасименко В.В. Ефективне ціноутворення. Підручник для вузів .- М.: Финстатинформ, 2006.

4. Котлер Ф. Основи маркетингу. - М.: Прогрес, 2002.

5. Фінансовий менеджмент: теорія і практика. Підручник / За ред. Стоянової E. С. -М.: Перспектива, 1998.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Фінанси, гроші і податки | Контрольна робота
51.6кб. | скачати


Схожі роботи:
Короткострокова фінансова політика 2
Короткострокова фінансова політика
Короткострокова фінансова політика підприємства
Короткострокова фінансова політика російських банків
Фінансова система і фінансова політика держави
Фінансова система і фінансова політика
Фінансова політика 3
Фінансова політика
Фінансова політика
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru