Коротка хроніка подій розколу

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

15 лютого 1989
У Києві створюється "Комітет по відродженню Української автокефальної православної церкви", що складається зі столичних культурологів.
19 серпня 1989
У Львові прихід апп. Петра і Павла оголошує себе автокефальним. Митрополит Львівський Никодим забороняє в священнослужінні настоятеля храму протоієрея Володимира Ярему. Після цього автокефали звертаються за підтримкою до проуніатскі і націоналістично налаштованим депутатам і політичним рухам.
13 вересня 1989
Священний Синод Російської Православної Церкви розглянув скарги єпископа Житомирського Іоанна (Боднарчука) про погіршення здоров'я і звільнив його на спокій з призначенням йому персональної пенсії на лікування.
3 жовтня 1989
Заштатне єпископ Іоанн (Боднарчук) просить Священний Синод РПЦ повернути його на кафедру, заявивши, що цілком здоровий.
20 жовтня 1989
У львівській церкві апп. Петра і Павла відбувся "собор священиків" УАПЦ. "Собор" звернувся до заштатного єпископа Іоанна (Боднарчуку) з проханням взяти під свою опіку УАПЦ та очолити її.
22 жовтня 1989
Єпископ Іоан (Боднарчук), всупереч церковним канонам здійснив на території Львівської єпархії в церкві свв. Петра і Павла літургію, висвятив диякона і оголосив про освіту "Української автокефальної апостольської церкви греко-українського обряду", а себе назвав її "першоієрархом".
14 листопада 1989
Священний Синод Російської Православної Церкви розглянув справу єпископа Іоанна (Боднарчука) і позбавив його священного сану. Вчинений ним розкол в Церкві Священний Синод, згідно з церковними канонами, кваліфікував як тяжкий гріх, який, за вченням святих отців, якщо залишиться нерозкаяні, не змивається навіть мученицькою кров'ю. Синод нагадав, що в разі вчинення Боднарчуком нових священнодійств, всі вони вважаються недійсними, хіротонії - безблагодатними, церковні розпорядження - незаконними.
24 березня 1990
У Болехові Івано-Франківської області колишній єпископ Іоанн (Боднарчук) здійснив першу єпископську псевдохіротонію. Крім Боднарчука, у вчиненні "хіротонії" учавствовал позбавлений сану дияконське колишній клірик Тульської єпархії Віктор Володимирович Чекалін, називав себе "єпископом істинно православної церкви" Вікентієм (насправді - карний злочинець, аферист, згодом розшукуваних Інтерполом).
3 травня 1990
Кончина Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Пимена. Місцеблюстителем Патріаршого Престолу обрано митрополита Київський Філарета.
5-6 червня 1990 р.
У Києві відбувся Всеукраїнський "собор" УАПЦ. На "соборі" прийнятий статут УАПЦ. Іоанн (Боднарчук) поставлений "митрополитом Львівським і Галицьким" і обраний "місцеблюстителем патріаршого престолу". "Патріархом Київським і всієї України" обрано Мстислав (Скрипник), який проживав у США і очолював УАПЦ за кордоном (ця "церковна" група спадкоємців липківцев і полікарповцев була засуджена Собором Руської Православної Церкви у 1942 р. і залишилася не визнаної в усьому православному світі) . "Всеукраїнський собор" керувався не канонами Православної Церкви, а так званими "Липківського канонами", прийнятими в 1921р. таким же "Всеукраїнським Собором".
Червень 1990
На Помісному Соборі Руської Православної Церкви митрополит Філарет, незважаючи на свій статус Місцеблюстителя Патріаршого Престолу і підтримку А. Лук 'янова, не був обраний новим Патріархом Російської Православної Церкви. Він програв вибори не тільки новому Святішому Патріарху Алексію II, а й набрав набагато менше голосів, ніж митрополит Ростовський і Новочеркаський Володимир (Сабодан), що свідчило про повне падіння авторитету владики Філарета серед віруючих України.
31 серпня 1990
"Першоієрарх" УАПЦ Іоан (Боднарчук) своїм указом призначає "єпископа" Володимира (Романюка) "вікарієм Київської єпархії УАПЦ".
2 жовтня 1990
Постановою Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР зареєстрований "Статут про управління Української автокефальної православної церкви".
20 жовтня 1990
Перше прибуття в Україну з США "патріарха" УАПЦ Мстислава (Скрипника).
25-27 жовтня 1990 року
Архієрейський Собор Російської Православної Церкви перетворив Український Екзархат в Українську Православну Церкву і дарував їй незалежність і самостійність в управлінні.
28 жовтня 1990
Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II в кафедральному соборі Київських митрополитів - Святій Софії, вручив Української Православної Церкви Томос про незалежність і самостійність в управлінні. Перебування в Києві Предстоятеля Руської Православної Церкви було затьмарене провокаціями сепаратистів, уніатів і автокефалістів, які побили православних віруючих на Софіївській площі.
22-23 листопада 1990
У Києві відбувся Помісний Собор Української Православної Церкви, на якому була прийнята нова редакція Статуту про управління Української Православної Церкви. Собор засудив деструктивні дії уніатів і автокефалістів. Предстоятелем Української Православної Церкви був обраний займав Київську кафедру митрополит Філарет (Денисенко).
1 грудня 1990
Відбувся "собор єпископів" УАПЦ. Керуючим справами "патріаршої" канцелярії призначений "єпископ" Антоній (Масендич).
Серпень-вересень 1991
У періодичних виданнях Москви і Києва з'являються викривальні публікації про зв'язки деяких ієрархів Російської Православної Церкви з КДБ. Філарет був викритий як агент КДБ з кличкою "товариш Антонов", а також як порушник чернечих обітниць, який містить дружину і дітей. Тим часом Філарет починає церковно-адміністративне переслідування єпископів, не згодних з його методами керівництва.
1-3 жовтня 1991
Митрополит Філарет скликає православних єпископів до Києва і поширює документ-звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексію II з проханням про дарування Українській Православній Церкві автокефалію. Не зумівши стати Патріархом Московським, митрополит Філарет вирішив стати "Патріархом" Київським.
Жовтень 1991
Виступаючи в Києві на прес-конференції, майбутній Вселенський Патріарх Варфоломій різко засуджує українських громад, називаючи їх співтовариство богоотступним розколом.
Осінь 1991
Митрополит Філарет створює передвиборний фонд підтримки Л. Кравчука, в який перераховує сотні тисяч рублів церковних грошей. Це викликає гучний політичний скандал в Україні. Діяльність фонду терміново згортається.
Грудень 1991
Бродіння і невдоволення правлінням митрополита Філарета посилюється. У Московську Патріархію з різних єпархій стали надходити телеграми та протоколи парафіяльних зборів з проханням залишити їх парафії в юрисдикції Московського Патріарха.
20 січня 1992
26 народних депутатів України (О. Шевченко, В. Чорновол, С. Головатий та ін), опублікували "Депутатське заяву", в якому висунули вимогу до митрополита Філарета залишити займаний ним пост Предстоятеля Української Православної Церкви, вказуючи, що викритий співробітник КДБ, порушив обітниці чернецтва, не може керувати відродженням Православ'я в Україні.
7 лютого 1992
У Мюнхені відбулася зустріч членів вищого управління УАПЦ в Німеччині, очолювана "митрополитом Паризьким і Західноєвропейським" Анатолієм (Дублянським) з делегацією УАПЦ, що прибула з Україною на чолі з "архієпископом" Антонієм (Масендичем).
23 лютого 1992
Митрополит Філарет приймає рішення про усунення з кафедр авторитетних українських ієрархів - єпископів Онуфрія, Сергія і Аліпія. Православні єпархії та парафії починають акції протесту проти митрополита Філарета. У багатьох парафіях УПЦ митрополита Філарета перестали поминати за богослужіннями.
Лютий 1992
За відмову братії Києво-Печерської Лаври поставити підписи на підтримку автокефалії, митрополитом Філаретом був зміщений з посади намісника архімандрит Елевферій (Діденко).
Лютий 1992
Святійший Патріарх Алексій II направив митрополиту Філарету телеграму, пропонуючи, у зв'язку з небезпечним розвитком церковних подій у деяких областях України, до засідання Священного Синоду (18-19 лютого) "утриматися від будь-яких канонічних заборон".
17 лютого 1992
Від митрополита Філарета на адресу Святійшого Патріарха Алексія II надійшло дві телеграми. У першій він просив "не приймати" у Священному Синоді Руської Православної Церкви "ніяких постанов, що стосуються внутрішнього життя Української Православної Церкви", а в другій заявив про те, що не приїде на засідання Синоду через хворобу. Це було явне ігнорування дій священноначалія кіріархальної Церкви, спрямованих на вирішення важкої кризи.
29 лютого 1992
"Першоієрарх" УАПЦ Іоан (Боднарчук) не виходить інакше з неї "собором" автокефальних "єпископів" за те, що "заборонив у священнослужінні" Володимира Ярему і деяких інших "священиків".
31 березня-5 квітня 1992
Відбувся Архієрейський Собор Руської Православної Церкви. На обговорення питання Української Православної Церкви не могли не вплинути численні делегації віруючих з різних єпархій України, які протестували проти автокефалії. Архієпископ Віленський Хризостом, виступивши першим, підтримав принципову необхідність надання Українській Православній Церкві автокефалію, але визнав недоцільним робити це зараз тому, що своїми необдуманими діями митрополит Філарет вніс розлад у церковне життя України. За словами владики Хризостома, митрополит Філарет, 25 років очолював Український Екзархат і отримав в останні роки велику самостійність, не передбачив можливості автокефального розколу і відродження уніатства, "і сьогодні дарування автокефалії не призведе до єдності, а буде лише поразкою Православ'я і розколом". Ряд українських єпископів виступили з пропозицією розглянути питання про зміну Предстоятеля Української Православної Церкви, "оскільки владика Філарет (Денисенко) не відповідає вимогам, які висуваються до особистості, здатної об'єднати навколо себе всіх православних кліриків і мирян в Україні". Підводячи підсумок засідань, Святійший Патріарх Алексій II Подякував: "... Усі ми у відповіді за те, що відбувається в Україні, але з Предстоятеля Української Православної Церкви попит особливий. Ми просимо владику Філарета заради блага Православ'я в Україну, заради нашої єдності, в ім'я порятунку Церкви в Україну піти зі своєї посади і надати єпископам Україні можливість вибрати нового Предстоятеля ". На цьому Соборі митрополит Філарет, стоячи перед Хрестом і Євангелієм, запевнив архіпастирів, що "в ім'я миру церковного він подасть прохання на майбутньому Архієрейському Соборі Української Православеной Церкви про звільнення його від обов'язків її Предстоятеля". При вторинному підтвердження свого рішення він сказав: "Ми ж християни і якщо ми говоримо так, то так ...".

14 квітня 1992
Прибувши в Україні, митрополит Філарет відмовився від своїх обіцянок і провів прес-конференцію, на якій звинуватив Архієрейський Собор в тиску на нього, заявив, що на Соборі він був "як на Голгофі", і повідомив, що обіцянку його піти з поста Предстоятеля Української Православної Церкви було зроблено по дипломатичних міркувань і що він буде очолювати Українську Православну Церкву до кінця своїх днів, оскільки він "даний Богом українському Православ'ю".
29 квітня 1992

У Києві відбувся "синод єпископів" УАПЦ на чолі з "патріархом" Мстиславом (Скрипником), який прийняв рішення про виключення "митрополита" Іоанна (Боднарчука) зі складу "єпископату" УАПЦ.
30 квітня 1992
У Житомирі відбулися збори православних єпископів, ченців і мирян, на якому було висловлено недовіру митрополиту Філарету. Його відмова виконати обіцянку піти з поста Предстоятеля було кваліфіковано як клятвопорушення. Збори заявило про скликання 11 травня Архієрейського Собору Української Православної церкви, на якому слід прийняти відставку митрополита з поста Предстоятеля згідно з його заявою про це.
6-7 травня 1992
У Москві відбулося розширене засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви, на яке митрополит Філарет не з'явився. Розглянувши церковну ситуацію в Україні, Синод ухвалив: "1. Рішуче засудити заяви митрополита Філарета з приводу Архієрейського Собору, бо вони не відповідають істині і вводять в оману паству. Кваліфікувати їх як хулу на соборний розум Церкви, що діє за провід Святого Духа ... 3. У зв'язку з надзвичайним станом, що склався в Українській Православній Церкві, митрополиту Філарету забороняється в період до Архієрейського Собору Української Православної церкви діяти в якості Предстоятеля, а саме: скликати Синод, висвячувати архиєреїв, видавати укази і звернення, що стосуються Української Православної Церкви. Винятком є скликання Архієрейського Собору Української Православної Церкви для прийняття його відставки й обрання нового Предстоятеля ".
21 травня 1992
Будучи заздалегідь запрошених, митрополит Філарет вдруге відверто проігнорував засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Своїм рішенням Синод доручив найстаршому за хіротонією ієрархові Української Православної Церкви, митрополиту Харківському і Богодухівському Никодиму, скликати Архієрейський Собор для обрання її нового Предстоятеля.
26 травня 1992
Предстоятель Матері-Церкви Святіший Патріарх Алексій II направив митрополиту Філарету телеграму, в якій, волаючи до його архіпастирської і християнській совісті, просив в ім'я блага церковного підкоритися канонічного священноначалля. У той же день митрополит Філарет організував у Києві конференцію, в якій не був присутній жоден архиєрей.

27-28 травня 1992 року
У Харкові відбувся Собор єпископів Української Православної Церкви, за рішенням якого митрополит Філарет за злочини перед Церквою був зміщений з Київської кафедри і з посади Предстоятеля Української Православної Церкви, за числом за штат і заборонений у священнослужінні. Собор обрав Предстоятелем УПЦ авторитетного ієрарха митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана).
11 червня 1992
Архієрейський Собор Руської Православної Церкви затвердив рішення Харківського Собору УПЦ та прийняв наступні постанови: "1. Позбавити митрополита Філарета з сущого сану, позбавити всіх ступенів священства і всіх прав, пов'язаних з перебуванням у клірі; 2. Вважати всі рукоположення у священний сан, вчинені митрополитом Філаретом у забороненому стані з 27 травня цього року, незаконними та нечинними; 3.Ізвергнуть сану єпископа Почаївського Якова (Панчука) за співучасть в антиканонічних діях колишнього митрополита, позбавивши його всіх ступенів священства; 4.Даний рішення у справі колишнього митрополита Філарета та колишнього єпископа Якова довести до відома Предстоятелів Помісних Православних Церков ".
16 червня 1992
Президія Верховної Ради України виступив з незаконним заявою, в якій він "не визнав правомірним Харківський собор УПЦ".
17 червня 1992
Комісія, призначена Архієрейським Собором Української Православної Церкви щодо прийняття церковного майна, не була допущена до будівлі Київської Митрополії на вул.Пушкінській, 36 групою діють під початком колишнього митрополита Філарета бойовиків. Невмотивована відмова пропустити комісію супроводжувався застосуванням грубої сили до її членам.
Ніч з 18 на 19 червня 1992
Організоване напад на Києво-Печерську Лавру з метою її захоплення. Нападники, зламавши двері корпусу намісника, захопили намісника монастиря архімандрита Питирима і єпископа Донецького Інокентія. Організатором і натхненником цієї терористичної акції був колишній митрополит Філарет. Виконавцем розбою, за висновком начальника Печерського РВВС Б. Шкільного, була організація "Українська національна самооборона".
20 червня 1992
До Києва прибув законний Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан).
20 червня 1992
Архієрейський Собор Української Православної церкви виступив з протестом проти втручання у внутрішні справи Церкви і просив Президія Верховної Ради України не порушувати законів, прийнятих самим же парламентом Україні.
21 червня 1992
У канцелярію УАПЦ на вул.Трьохсвятительска, до керівника українських громад "митрополиту" Антонію (Масендича), прибули народні депутати Зінченко, Скорик, Павличко, Червоній, Поровський, а також майбутній заступник Голови СБУ В. Бурлаков, співробітник апарату Президента Л. Кравчука Б . Тернопільський, і зажадали негайно скликати "собор єпископів УАПЦ" для прийому до її лоно Філарета разом з церковною скарбницею, будівлею митрополії на Пушкінській та Володимирським собором. "Це наказ Президента!" - Заявили вони оторопілого Масендича.
22 червня 1992
Масендич, не погодивши питання з "патріархом" Мстиславом, відправляє телеграми автокефальним "єпископів" з вимогою терміново приїхати до Києва, не повідомляючи про мету приїзду.
25-26 червня 1992
У Києві, на Пушкінській, 36, у приймальні Філарета, відбувається зібрання кількох "єпископів" УАПЦ, депутатів, обслуговуючого персоналу "митрополії", іменоване "об'єднавчим собором двох церков". Рішенням "собору" "скасовуються" обидві "церкви", а все їхнє майно, фінанси та засоби оголошуються власністю новоствореної організації, званої УПЦ-Київський патріархат. Її керівником "вирішено вважати" "патріарха" УАПЦ Мстислава, "замом" - Філарета, керуючий справами - Антонія (Масендича). Управління новонародженої "церквою" передавалося створеної тут же "Вищої церковної раді", до якої увійшли і присутні депутати Червоній, Поровський, Шевченка. Було оголошено, що церковна казна Української Православної Церкви в 4 млрд. рублів також стає власністю нової організації. Частина "єпископів" категорично відмовилася брати участь в цій афері і покинула збори (Микола Грох, Пантелеймон Романовський, Антоній Фіалко, які згодом повернулися в Українську Православну Церкву, приносячи покаяння і прийнявши рукопокладення). Керівник УАПЦ Мстислав дізнався про "скасування" своєї "церкви" лише на п'ятий день.
26 червня 1992
У Трапезній Церкві Києво-Печерської Лаври розпочав роботу Помісний Собор Української Православної Церкви. Собор звернувся до Президента України з проханням у сприянні поверненню на законних підставах приміщень Київської Митрополії та Володимирського кафедрального собору, силою утримуваних найманими нецерковними групами.
30 червня 1992
Відбулася поїздка делегації УПЦ-КП до Константинополя. Склад делегації, - "заступник патріарха митрополит" Філарет, "митрополит" Антоній (Масендич), "архімандрит" Валентин (Дажук), "ігумен" Данило (Чекалюк), депутат Верховної Ради України В. Червоній. Після чого по УТ була поширена інформація про їх нібито можливе визнання Вселенським Патріархом. Константинополь спростував цю брехню.
1-10 липня 1992
Візит до Києва з Савта Банд Брук (США) "патріарха" Мстислава (Скрипника). Зустрінутий "архієпископом" Володимиром (Романюком), "архієпископом" Данилом (Ковальчуком) та "єпископом" Яковом (Панчуком), а також депутатами Верховної Ради України І. Драчем, О. Шевченко, М. Поровським та іншими, "патріарх" Мстислав був поселений у колишньому санаторії ЦК КПУ в Пущі-Водиці під Києвом. 2 липня Мстислав зустрічався з Президентом України Л. Кравчуком. До журналістів "патріарх" допущений не був.
18 серпня 1992
Іоанн (Боднарчук) звертається з покаянням до Священного Синоду Російської Православної Церкви. Свої розкольницькі дії він пояснює переслідуваннями його з боку Філарета і його дружини Євгенії Петрівни Родіонової.
17 жовтня 1992
Указами "патріарха" Мстислава, "митрополит" Антоній (Масендич) і "архієпископ" Володимир (Романюк), за самовільне входження в загальні діяння з колишнім митрополитом Філаретом і прийняття від нього "архієрейського переосвяченому", відлучені від УАПЦ.
20 жовтня 1992
"Патріарх" Мстислав звернувся до "єпископату, духовенства та мирян" УАПЦ з закликом не визнавати "об'єднання". Рішення так званого "Всеукраїнського Православного собору" 25-26 червня 1992 р. і керівництва УПЦ-КП оголошені "необов'язковими до виконання".
25 жовтня 1992
У новому "Зверненні" до вірних УАПЦ, "патріарх" Мстислав визначає, що з самого початку "акт об'єднання" був фальшивим.
11-25 грудня 1992
Останній візит "патріарха" Мстислава в Україні. Місце зупинки в м. Києві - готель "Москва". Він скаржиться журналістам, що всі його зрадили і йому "навіть ніде переночувати".
24 грудня 1992
"Патріарх" Мстислав підписав заяву на ім'я Президента України Л. Кравчука, Прем'єр-Міністра України Л. Кучми і Генерального Прокурора України В. Шишкіна з вимогою скасувати рішення про ліквідацію УАПЦ, перереєструвати її Статут і повернути всі права законно обраному Помісним Собором УАПЦ "патріарху ". А також притягнути до кримінальної відповідальності організаторів УПЦ-КП. У цей же день Мстислав призначив "архієпископа" Петра (Петруся) керуючим справами "Київської Патріархії УАПЦ".
12 січня 1993
"Синод" УПЦ-КП забороняє "архієпископа" Петра (Петруся) у служінні за самовільний вихід з УПЦ-КП. "Синод" також визначив вважати розпорядження свого "патріарха" Мстислава канонічно недійсними. Крім того, на прес-конференції Масендичем було заявлено, що Мстислава "ніхто в патріархів не тримає".
22 березня 1993
"Українська Правничий фундація" та Християнсько-демократична партія України організували прес-конференцію. Глава фундації С. Головатий дав юридичний аналіз акту об'єднання, знайшовши десятки порушень законодавства і Конституції України. Висновки: створення УПЦ-КП незаконно, цим актом порушено права православних конфесій України. Повний текст аналізу опубліковано в газеті "Голос України".

11 червня 1993
У Канаді помер "патріарх" Мстислав.
11 червня 1993
Священний Синод Російської Православної Церкви виносить постанову, в якій вказується, що прохання Івана Боднарчука про зняття з нього заборони буде розглядатися на Помісному Соборі. Однак Боднарчук не став чекати Собору і з'явився в УПЦ-КП в якості "митрополита" і "члена Синоду".
20 червня 1993
На підставі заяв народного депутата С. Головатого Генеральна прокуратура України, за підписом Генпрокурора В. Шишкіна подала протест № 7-55892, в якому реєстрація УПЦ-КП була визнана незаконною. Протест припиняв діяльність УПЦ-КП в Україну. Глава Держкомрелігій О. Зінченко відхилив протест, але до суду справа не дійшла: Генпрокурор був знятий зі своєї посади, а Колегія Генпрокуратури розпущена.
7 вересня 1993
На соборі УАПЦ у Київському "Будинку вчителя" Димитрій (Ярема) був обраний "патріархом Київським і всієї України".
14 жовтня 1993
"Патріархом" УПЦ-КП обраний "митрополит" Володимир (Романюк).
Грудень 1993 - січень 1994
З УПЦ-КП офіційно вийшли п'ять "архієреїв" на чолі з "батьком-співзасновником": "митрополит" Антоній (Масендич), "архієпископ" Спиридон (Бабський), "єпископ" Роман (Попенко), "єпископ" Софроній (Власов) і "єпископ" Іоанн (Сіопко). "Єпископи" виступили з покаянним зверненням до українського народу, в якому закликали свою колишню паству повернутися в канонічну Церкву, бо Філарет і його лжецерква "ведуть їх до вічної погибелі".
Листопад 1994
У автокатастрофі загинув "митрополит" Іоанн (Боднарчук). Частина єпископів УАПЦ заявила про те, що катастрофа була підлаштований.
Грудень 1994
Володимир Романюк у терміновому порядку просить у Держкомрелігій зняти з реєстрації структурний підрозділ УПЦ-КП "Чин Святителя Іларіона". Ця організація була викрита правоохоронними органами як найбільший центр з вербування найманців в "гарячі" точки СНД (у Києві було заарештовано більше 140 найманців, що повернулися з Карабаху). Юридична адреса "Чину" - резиденція Філарета (вул. Пушкінська, 36). Викриття найманців могло призвести до зняття з реєстрації всієї філаретівській лжецеркві.

4 травня 1995
"Патріарх УПЦ-КП" Володимир (Романюк) видав указ про звільнення "митрополита" Філарета - за порушення "субординації" - з посади "заступника патріарха". Романюк звертається до Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якому просить захисту від свого заступника. Там же він вказує на зв'язку Філарета з кримінальними кланами м.Києва і просить допомоги у тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, привласнену Філаретом (за її утвердженню, мільярди рублів були конвертовані Філаретом і переведені на закордонні рахунки в Німеччину). Начальник київської міліції генерал Піддубний виділяє Романюку цілодобову охорону, щоб захистити його від філаретівців на час підготовки "синоду УПЦ-КП".
5 червня 1995
Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, була відновлена ​​реєстрація "Статуту УАПЦ". Тим самим УАПЦ була легалізована після трирічного свавілля влади.
14 липня 1995
Володимир (Романюк) був викликаний на побачення невідомими особами в Київський Університетський ботсад, де помер самим загадковим чином. За офіційною версією, якісь невідомі жінки зайнялися реанімацією втратив свідомість Романюка прямо біля стін клінічної лікарні. Протягом майже двох годин вони намагалися привести його до тями, поламавши ребра (що зазначено в акті судмедекспертизи), і ставлячи прямі уколи у серце. Невідомих реаніматорів виявити не вдалося. Частина автокефальних "єпископів" (Мефодій Кудряков та ін) до цих пір стверджують, що Романюк був убитий філаретівцями.
18 липня 1995
"Друге Софійське побоїще" або "Чорний вівторок". Похорон Романюка вилилися в гігантську провокацію проти влади. Романюк був похований на узбіччі.
20 жовтня 1995
У Володимирському соборі на "помісному соборі" УПЦ-КП, "блаженнійший заместіль патріарха" Філарет обирав "найсвятішим патріархом Київським і всієї Руси-Україна". Щоб уникнути "непорозумінь" вибори проходили безальтернативно. Це призвело до того, що більшість "єпископів", які об'єднують дві третини парафій УПЦ-КП, втекли прямо з "собору". Вони попрямували в "Феодосіївський монастир", де відбулася їхня зустріч з "архієреями" УАПЦ і був оформлений "Акт об'єднання церков" без Філарета. У числі підписантів акту були "патріарх" Димитрій (Ярема), "митрополит" Андрій (Абрамчук), "митрополит" Василь (Боднарчук) і "архієпископ" Петро (Петрусь) і ін Через кілька днів філаретівський "семінаристи" вибили "новооб'єднаній церква "з монастиря, а Філарет особисто звернувся з погрозами на адресу" отсутпніков ", примушуючи їх повернутися в УПЦ-КП. Генпрокуратура України офіційно попередила Філарета про неприпустимість шантажу в міжконфесійних відносин.

6 серпня 1996
На "Соборі", організованому підтримують "Акт об'єднання" "архієреями", УАПЦ присвоюється нову назву - УАПЦ-КП, після чого філаретівський семінаристи викидають "патріарха" Димитрія на вулицю. У "єпископи" УПЦ-КП приймаються, крім італійських масонів (Євлогія Кутельяніса тощо), зовсім екзотичні особистості (Патрік Брук де Тралі з Німеччини та архієпископ Віжіль з Франції).

6 вересня 1996
"Патріарх" УАПЦ Димитрій проголошує Успенську церкву Львова своєю ставропігії. "Аріепіскоп" Петро (Петрусь) відмовляється виконати цей указ.
18 листопада 1996
"Єпископ" Михайло (Дуткевич) провів "собор УАПЦ-КП". "Патріарх" Димитрій (Ярема) відвідав "собор", але відмовився визнавати його рішення.
Грудень 1996
У підмосковному Ногінську "архієреї" УПЦ-КП на чолі з "архієпископом Дніпропетровським" Адріаном "коронують" на всеросійський престол "Царя-батечка" Миколи III (Дальського) і "неньку-імператрицю" Наталію Коваленко.
Лютий 1997
Архієрейським Собором Руської Православної Церкви колишній чернець Філарет (Денисенко Михайло Антонович) відлучений від Церкви через анафемування.
Вересень 1997
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир бере в Одесі Вселенського, Московського та Грузинського Патріархів, які виступили із засудженням філаретівського розколу. Святійший Патріарх Варфоломій заявив, що Вселенська Церква визнає в Україні лише Українську Православну Церкву, керовану Блаженнішим Митрополитом Володимиром.
Січень 1998
Кончина Євгенії Петрівни Родіонової, "володарки київської і всієї України"
Липень 1998
"Постійна Конференція українських єпископів за межами України", що об'єднує українську православну діаспору США й Канади, висунула проти Філарета звинувачення по 16-ти пунктам. Особливо негативною була реакція на спроби Філарета взяти під свою юрисдикцію парафії в США і Канаді (перейшли до Філарета "священики" потрапили під заборону Канадо-Американських "владик"), а також на спроби створення Філаретом інтернаціоналу розколу у вигляді "паралельної сім'ї помісних церков" .
1998
Засновника ієрархії автокефального і філаретівського розколів Вікентія Чекаліна, розшукуваного за крадіжку дитини, ІНТЕРПОЛ знаходить в Австралії. Пройшовши через "зарубіжників", уніатів і адвентистів, він вирішив прийняти буддизм.
Липень 1999
У Львові зареєстрована очердная УАПЦ - "Українська автономна православна церква", засновником і лідером якої став багаторазово заборонений і позбавлений сану усіма українськими "автокефальними" церквами "архієпископ" Петро (Петрусь).
25 лютого 2000
У Львові помер "патріарх" Димитрій (Ярема).
Листопад 2000
Новим "предстоятелем" УАПЦ обраний Мефодій (Кудряков), а "духовним опікуном" вирішено вважати митрополита Ірінопольского Костянтина (Багана).
Початок 2001 р.
Заборонений УАПЦ та УПЦ-КП "архієпископ" Михайло (Дуткевич) проголошує ще одну УАПЦ - "Українську апостольську православну церкву".
27 серпня 2001
Беручи участь в урочистостях з нагоди ювілею Києво-Печерської Лаври, Предстоятель Елладської Православної Церкви Блаженніший Архієпископ Христодул заявив: "Ми визнаємо канонічного митрополита Київського і всієї України Володимира, істинного і єдиного хранителя апостольського спадкоємства в Святійшої Православної Церкви Україна".
28 серпня 2001
Урочисте святкування 950-річчя Києво-Печерської Лаври. У ньому взяли участь делегації Помісних Православних Церков, які офіційно засудили розкол, закликавши розкольників до покаяння і повернення в лоно канонічної Церкви.
14 грудня 2001
Генеральний секретар Священного Синоду Константинопольського Патріархату митрополит Філадельфійський Мелітон спростував чергову брехню філаретівців про можливе визнання їх "церкви".
5 березня 2002
Генеральна Прокуратура України за зверненням 65-ти парламентаріїв винесла протест про незаконність реєстрації УПЦ-КП. Згідно протесту, дія акту реєстрації філаретівській лжецеркві призупинено.

Список літератури
Данилевський А. "Коротка хроніка подій розколу"

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Релігія і міфологія | Реферат
63кб. | скачати


Схожі роботи:
Хроніка основних подій Громадянської війни
Хроніка основних подій другої світової війни
Росія в 1917 р Політичний розвиток Хроніка подій
Никон і виникнення розколу
Причини розколу і його трагічні результати
Старообрядництво в період розколу російської православної церкви
Англосаксонська хроніка
Хроніка історії радіолокації
Сімейна хроніка Форсайтов
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru