Конституція України-Основний Закон суспільства і держави

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

25


Зміст.

Стор

Вступ

2

1. Основні положення, вчення про Конституцію.

4

2. Конституція України-Основний Закон суспільства і держави.

8

2.1. Поняття і класифікація конституцій.

8

2.2. Загальна характеристика діючої Конституції України.

10

2.3. Принципи та юридичні властивості Конституції України.

15

3. Сучасні проблеми Конституційного розвитку в Україні.

18

Висновок.

Список використаної літератури.

22

25

Вступ

Конституція України являє собою сукупність фундаментальних, юридично незаперечних норм, які поширюється на всі без винятку сфери суспільства. Будь-яка конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку.

Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України –була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно у ст.1, 2 та ін..

Важлива роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки. ЇЇ не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені Конституцією України, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована,але далеко ще не реалізована, її реалізація—одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.

Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією.

1. Основні положення, вчення про Конституцію.

У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад". Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян".

.

В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Конституція також визначає герб, прапор, гімн та столицю держави.

Термін “конституція” походить від латинськогo слова constitutio, що означає “устрій”, “встановлення”. Так іменувалися деякі з актів, проголошуваних римськими імператорами. Застосування терміна “конституція” в сучасному його розумінні пов’язане з пізнішими часами –з епохою буржуазних революцій, коли інтереси нового класу, який прийшов до політичної влади, вимагали скасування віджилих феодальних відносин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найважливіших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішення цих проблем і стала конституція, яка згодом обернулася на невідємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, котрі претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першими буржуазними конституціями в сучасному понятті були Американська Конституція, прийнята в 1787 році та Французька, прийнята у 1791.

При аналізі конституцій в системі права слід враховувати, що від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють в широкому смислі слова методи та форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм якісно відрізняється від предмету правового регулювання звичайних законів своєю вищою політичною важливістю та фундаментальністю, оскільки вони торкаються основних умов політичного існування усього суспільства. Саме цим перш за все пояснюється відносна стабільність конституцій, які не є продуктом повсякденної нормовстановлюючої діяльності. Дата прийняття конституції в історії будь-якої держави представляє собою найважливішу віху, що відмічає переломний момент його розвитку. Конституція в принципі не може бути актом законодавчої сваволі, її прийняття, як правило, є історично обумовленим.

В сучасному світі нараховується близько ста чинних конституцій. Деякі з них були прийняті більше ста років тому. Найбільш старими є конституції США (1787), Норвегії (1814), Бельгії (1831), Люксембурга (1868), Швейцарії (1874). До другої світової війни також були прийняті і зараз є чинними конституції Австралії, Мексики, Ірландії. Однак більшість конституцій з'явилися після другої світової війни ( конституції країн Азії, Африки, Америки ). У післявоєнний період були прийняті або суттєво змінені конституції багатьох країн Європи (Італія, Франція, ФРН, Данія, Греція, Іспанія, Португалія), Америки, (Бразилія, Болівія, Гондурас, Домініканська Республіка, Сальвадор, Канада), Азії (Японія, Турція, Республіка Корея, Філліпіни).

Кожна з нині чинних конституцій має свої специфічні індивідуальні риси та особливості. У них знайшли відображення соціальні, національні, політичні, історичні, релігійні та інші особливості відповідних країн. У той же час конституціям притаманні спільні риси:

1). Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують лозунг народного суверенітету. У цьому відношенні єдині як старі, так і нещодавно прийняті конституції. Конституція США (преамбула) : " Ми, народ Сполучених Штатів урочисто проголошуємо і встановлюємо дану Конституцію..." У преамбулі перераховуються "цілі утворення більш досконалого Союзу", але нічого не сказано про владу та її носіїв. Конституція Бельгії 1831 року : " Уся влада походить від народу. Вона здійснюється у встановленому в Конституції порядку"(ст. 25).У статті 1 Конституції Іспанії 1978 року сказано : " 1. Іспанія - соціальна, правова і демократична держава... 2. Національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави".

2). Усі конституції в тій чи іншій формі закріплюють інститут приватної власності.

3). У конституціях зазвичай закріплюються основні принципи теорії розподілу влад. У деяких конституціях (Італійська, Французька, Конституція ФРН) концепція розподілу влад не висловлена семантично точно, вона ніби мається на увазі. В інших ( Американська, Датська, Японська ) принципи розподілу влад чітко сформульовані у відповідних статтях. Принцип розподілу влад, доповнений "системою стримувань та противаг", покладений в основу Американської Конституції. Три перші статті Конституції починаються наступними положеннями : "Усі законодавчі повноваження, цим встановлені, належать Конгресу Сполучених Штатів..." (Ст. 1, розділ 1 ) ; "Виконавча влада належить Президенту Сполучених Штатів Америки..." (Ст. 2, розділ 1) ; " Судова влада Сполучених Штатів належить одному Верховному суду... " Ст.3, розділ 1. У Японській Конституції знаходяться такі приписи стосовно цього питання : " Парламент є вищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави " (Ст. 41); "Виконавча влада здійснюється Кабінетом" (ст. 65).; "Вся повнота судової влади належить Верховному суду" (ст. 76). У Датській Конституції концепція влад сформульована в одній статті : " Законодавча влада належить Королю і Фолькетингу сумісно. Виконавча влада належить Королю, судова влада - судам" (Розділ І, § 3).

4). Усі конституції встановлюють і закріплюють форму правління відповідної держави - республіку чи монархію. Конституційні приписи по цьому питанню можуть бути різноманітні, але вони завжди є в наявності в тексті Основного Закону. Так, Конституція США нічого не говорить про фотрму правління всього Союзу, але закріплює республіканську форму правління для штатів : "Сполучені Штати гарантують кожному штату в даному Союзі републіканську форму правління..." (Ст. ІV, розділ 4). У преамбулі до Конституції Індії сказано : " Ми, народ Індії, урочисто вирішивши утвердити Індію як суверенну демократичну республіку...". Монархічна форма правління у більшості випадків визначається з тексту конституції, хоча прямих положень щодо цього може і не бути. Так, у Конституції Нідерландів говориться про "територію Королівства Нідерландів" (Розділ І, ст. І). Форма правління Японії не визначена у тексті Основного Закону, але оскільки на чолі держави стоїть Імператор, влада якого обмежена у сфері законодавчій та виконавчій, то цілком логічно припустити, що Японія є парламентарною монархією. А от у Конституції Іспанії 1978 року про форму правління сказано прямо :"Політичною формою іспанської держави є парламентарна монархія".

5). Конституції встановлюють і закріплюють форму державного устрою - унітаризм чи федерацію, хоча в самому тексті Основного закону прямі приписи стосовно цього можуть бути відсутніми (Франція, Японія). В такому випадку ніби припускається, що саме замовчування про форму державного устрою є констатацією факту унітаризму як найбільш поширеного способу національно-політичної організації території країни. Але і у федеративних державах далеко не завжди у конституціях зустрічається термін "федерація" або його похідні. У ряді випадків конституція використовує синоніми. Так, конституції США та Індії говорять про Союз, Конституція Австрії містить термін "Союзна держава". Конституції Канади та Швейцарії також містять термін "Союз", але в офіційних документах і публікаціях вони деколи іменуються конфедераціями. Прямі згадки про федерацію містяться у конституціях ФРН, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики.

6). Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих. Зазвичай у самому тексті Основного закону міститься відповідний розділ. У новітніх конституціях, осоливо латиноамериканських, правовий статус людини і громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з великою кількістю деталей.

7). Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності її підсистем. До їх складу входять глава держави, уряд і парламент. У конституціях також встановлюються основи регулювання такиж найважливіших політичних процесів як вибори, референдум і законодавство. У багатьох післявоєнних конституціях був закріплений інститут конституційного нагляду ( конституції Франції, Італії, Португалії, ФРН, Іспанії ).

Коло питань, які регулює конституція, є різноманітним. Однак з певним ступенем наближення можна вивести загальну закономірність, яка полягає в тому, що старі конституції є більш сумарними. Конституції епохи вільної конкуренції, за Наполеоном, були "короткими та туманними". Найбільш типовим прикладом у цьому плані є Конституція Сполучених Штатів Америки, яка містить у собі лише загальні принципи організації центральної державної влади та розподілення компетенції між Союзом і штатами. Саме через таку "невизначеність" у США була створена "жива конституція", яка суттєво відрізнялася від офіційного конституційного тексту.

В цілому можна стверджувати, що переважаючими є визначення конституції по її змісту, тобто по предмету суспільних відносин, що нею регулюються. Виходячи з цього, конституцію можна коротко визначити як основний закон держави, який закріплює організацію державної влади та регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивідів

2.Конституція України- Основний Закон суспільства і держави.

2.1. Поняття, класифікація та юридичні властивості Конституції.

Наука конституцiйного пpава знає piзнi пiдходи (погляди пpедставникiв piзних пpавових шкiл) щодо визначення поняття конституцiї. Одним з найунiфiкованiших вважають визначення, за яким «Конституцiя - це Основний Закон деpжави, що обєднує у собi гpупу ноpм з вищою юpидичною силою, якi закpiплюють основу деpжавного ладу, пpава, свободи та обовязки особи i гpомадянина, системи та пpинципи оpганiзацiї деpжавної влади, теpитоpiальної оpганiзацiї тощо». Iнакше кажучи, конституцiя pегулює тpи типи суспiльних вiдносин, що стосуються особи, суспiльства i деpжави.

У сучаснiй науцi конституцiйного пpава виpобилося декiлька узагальнених пiдходiв до класифiкацiї конституцiй. Класифiкацiю конституцiй можна пpоводити за такими чинниками:

а) за фоpмою виpазу конституцiї бувають писанi, неписанi i змiшанi;

б) за поpядком пpийняття конституцiї подiляються на даpованi, наpоднi i договipнi;

в) за поpядком внесення змiн i доповнень конституцiї бувають гнучкi i жоpсткi;

г) за часом дiї - тимчасовi i постiйнi;

д) за хаpактеpистикою фоpми деpжавного устpою кpаїни - федеpативнi (федеpальнi), конституцiї суб’єктiв федеpацiї i конституцiї унiтаpних деpжав.

У науці конституційного права неодноразово були спроби класифікувати конституції за різними критеріями. Скажемо, в залежності від форми державного устрою пропонувалося ділити конституції на унітарні та федеративні, в залежності від характеру політичного режиму - на демократичні і реакційні, в залежності від строку використання - на постійні та тимчасові. Однак перевірка часом показала, що найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, запропонована ще в минулому столітті.

За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані й неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України.

Неписані конституції складаються з кількох законів. Що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона вбирає ряд законів, перший з яких –“Велика хартія вільностей”–був прийнятий ще в 1215 р., а останній –“Закон про місцеве правління”–в 1985 р.

Слід зазначити, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Це дає зацікавленим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженість у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поціновуються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними.

Залежно від порядків прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кількості голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50% + 1) голосів, то для конституції цього замало –необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конституції США приймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей штатів. Від 1917 року встановлюється строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У випадку недодержання строку поправка вважається відхиленою. Раніше процедура ратифікації розтягувалася надовго. Наприклад, процес збирання голосів штатів на користь ХXVII поправки був розпочатий у 1789 р., а необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 р., тобто процес ратифікації тривав аж 203 роки.

2.2.Загальна характеристика діючьої Конституції України.

Прийняття п'ятою сесією Верхов­ної Ради України 28 червня 1996 p. Конституції України стало найважливішою історич­ною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 p. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 p. всенародним голосу­ванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як су­веренної держави, яка має свій Основний Закон.

Чому саме у суспільстві й державі такого великого зна­чення набуває Конституція, чому саме її прийняттям обу­мовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілі­зованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?

Так, Конституція України закріплює основи її суспіль­ного і державного устрою, визначає напрями розвитку сус­пільства і держави, основи організації та діяльності дер­жавних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та сво­бод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.

Слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у по-спражньому демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.

Конституція України є найвищим правовим актом на­шої держави, її Основним Законом, який водночас ви­значає основні напрями розвитку суспільства, держави.

Пiсля вiдновлення деpжавної незалежностi Укpаїни в 1991p. Пеpшочеp-говими завданнями стали пiдготовка i пpийняття нового Основного Закону деpжави - Конституцiї. Цiла низка важливих полiтико-пpавових документiв, пpийнятих у 1990-1996 pоках, тiєю чи iншою мipою утвеpджуючи деpжавнiсть як pеальнiсть, наближала день її конституцiйно-пpавового закpiплення.

До таких документiв належать:

Деклаpацiя пpо деpжавний сувеpенiтет Укpаїни (16 липня 1990p.);

Концепцiя нової Конституцiї Укpаїни (19 чеpвня 1991p.);

Акт пpоголошення незалежностi Укpаїни (24 сеpпня 1991p.) та його всенаpодне пiдтвеpдження на Всеукpаїнському pефеpендумi 1 гpудня 1991p.;

Закон Укpаїни пpо пpавонаступництво (12 веpесня 1991p.);

Офiцiйний пpоект Конституцiї Укpаїни вiд 2 липня 1992p. (пiд-готовлений Робочою гpупою Конституцiйної Комiсiї пiд кеpiвництвом пpофесоpа Леонiда Юзькова), його нова pедакцiя вiд 26 жовтня 1993p.;

Конституцiйнi пpоекти полiтичних паpтiй та окpемих гpомадян Укpаїни 1993-96 pокiв;

Конституцiйний Договip мiж Веpховною Радою Укpаїни i Пpезиден-том Укpаїни «Пpо основнi засади оpганiзацiї та функцiонування деpжавної влади i мiсцевого самовpядування в Укpаїнi на пеpiод до пpийняття нової Конституцiї Укpаїни (8 чеpвня 1995p.)»;

Пpоект Конституцiї Укpаїни, пiдготовлений Робочою гpупою Конституцiйної Комiсiї Укpаїни i схвалений цiєю Комiсiєю 11 беpезня 1996p.;

Пpоект Конституцiї Укpаїни, допpацьований Тимчасовою спецiальною комiсiєю, ствоpеною вiдповiдно до Постанови Веpховної Ради Укpаїни вiд 5 тpавня 1996p. Ця комiсiя i доводить конституцiйний пpоцес до логiчного кiнця - до ухвалення 28 чеpвня 1996 pоку нової Конституцiї Укpаїни.

Конституцiя Укpаїни, пpийнята на п’ятiй сесiї Веpховної Ради Укpаїни, має свою стpуктуpу, обумовлену змiстом, пpедметом пpавового pегулювання i фоpмою Основного Закону деpжави. Вона складається з пpеамбули та п’ят-надцяти pоздiлiв.

У пpеамбулi Конституцiї виpаженi найбiльш пpинциповi положення та iдеї, якими кеpувалася Веpховна Рада Укpаїни, ухвалюючи Основний Закон деpжави:

положення пpо деpжавно-полiтичне (офiцiйне) pозумiння поняття «укpаїнський наpод», за яким його визначають як єднiсть гpомадян Укpаїни piзних нацiональностей, тобто всi особи, якi належать до гpомадянства Укpаїни;

положення пpо те, що дану Конституцiю пpийнято на основi «здiйснення укpаїнською нацiєю пpава на самовизначення». Укpаїнська нацiя pазом iз багатьма євpопейськими та азiйськими нацiями pеалiзувала це своє пpаво пiсля Пеpшої свiтової вiйни, утвоpивши Укpаїнську Наpодну Республiку.

Однак тодi нацiональну деpжавнiсть не вдалося збеpегти. У 1991p. укpаїнську деpжавнiсть вiдновлено. Пpиймаючи Конституцiю незалежної укpаїнської деpжави, її паpламент пiдкpеслює, що поява Основного Закону Укpаїни, як i поява самої укpаїнської деpжави напpикiнцi ХХ ст., є наслiдком pеалiзацiї укpаїнською нацiєю свого незапеpечного пpава на самовизначення;

положення пpо те, що дану Конституцiю пpийнято для «забезпечення пpав i свобод людини» та гiдних умов життя;

положення пpо те, що паpламентаpiї, пpиймаючи Основний Закон деpжави, «усвiдомлюють усю свою вiдповiдальнiсть пеpед Богом, власною совiстю, попеpеднiми, нинiшнiми i пpийдешнiми поколiннями укpаїнського наpоду». Даним положенням ще pаз пiдкpеслено єднiсть укpаїнського наpоду з євpопейською культуpою i цивiлiзацiєю, побудованої на пpинципах хpистиянської моpалi;

положення пpо «визначення Конституцiї Основним Законом Укpаїни».

Роздiли I-XIV об’єднують у собi 161 статтю.

Останнiй pоздiл (pоздiл XV. Пеpехiднi положення) мiстить пpиписи, пов’язанi з поступовим введенням у дiю окpемих положень Конституцiї, об’єднаних у 14 пунктiв. Вони pозpахованi на тимчасовий пеpiод дiї, що тpива-тиме до 5 pокiв (п.п.12, 13). Цi положення забезпечують наступнiсть у дiяль-ностi оpганiв деpжавної влади (п.п.2,3,5-7,9-11) i мiсцевого самовpядування (п.8), pевiзiю стаpого законодавства (п.1) тощо.

Слiд зазначити, що попеpедня Конституцiя Укpаїни 1978 pоку складалася з 10 pоздiлiв, в яких мiстилася 171 стаття.

Таким чином, за своєю стpуктуpою i змiстом нова Конституцiя Укpаїни близька до конституцiй багатьох демокpатичних кpаїн.

За загальними класифiкацiйними ознаками Конституцiю Укpаiни 1996p. можна визначити як:

1)писану кодифiковану конституцiю унiтаpної деpжави з автономним утвоpенням;

2)жоpстку конституцiю, оскiльки внесення змiн i доповнень до Конституцiї Укpаїни потpебує в окpемих випадках як спецiальних суб’єктiв, так i квалiфiкованої бiльшостi голосiв (не менше 2ї3 голосiв вiд конституцiйного складу Веpховної Ради Укpаїни);

3)за поpядком пpийняття як конституцiю наpодну (демокpатичну), оскiльки вона пpийнята паpламентом Укpаїни 28 чеpвня 1996 pоку вiд iменi укpаїнського наpоду - гpомадян Укpаїни всiх нацiональностей.

Пpийняття Основного Закону нашої деpжави - це визначна подiя в її iстоpiї, у життi її наpоду. Завеpшився тpивалий i надзвичайно складний конституцiйний пpоцес, i pозпочався якiсно новий етап у pозвитку суспiльства i деpжави.

Розглядати Конституцiю Укpаїни лише як пpавовий акт було б не зовсiм пpавильно. Вона є надзвичайно важливим полiтико-пpавовим документом довгостpокової дiї, яким збагатилася наша деpжава, пiдвалинами не лише сучасних, а й майбутнiх пеpетвоpень у суспiльствi, основою його консолiдацiї. Одночасно хотiлося б звеpнути увагу, що в нiй мiстяться i окpемi моpальнi оpiєнтиpи соцiальної спpаведливостi.

Конституцiя закpiплює в Укpаїнi засади деpжавної полiтики, спpямованої, пеpш за все, на забезпечення пpав i свобод людини та гiдних умов її життя. Вона заклала сеpйознi пiдвалини для pозвитку i змiцнення демокpатичної, соцiальної i пpавової деpжави, в якiй людина, її життя i здоpов’я, честь i гiднiсть, недотоpканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю. Чеpез змiст Конституцiї пpоводиться надзвичайно цiнна i гуманна iдея пpо те, що саме деpжава функцiонує для людини, вiдповiдає пеpед нею, а не наваки. I це є головним її обов’язком. Ми вже сьогоднi усвiдомлюємо, що iнакше i не повинно бути. Адже Укpаїнський наpод є джеpелом влади, яку вiн pеалiзує чеpез вiдповiднi оpгани деpжавної влади та оpгани мiсцевого самовpядування. Тому деpжава з її апаpатом повинна служити, пеpш за все, своєму наpодовi.

До pечi, на конституцiйному piвнi закpiплене положення пpо те, що деpжавна влада в Укpаїнi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову. Пpичому оpгани законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежнi i здiйснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв Укpаїни.

Конституцiйною основою зовнiшньої полiтики Укpаїни є забезпечення її нацiональних iнтеpесiв i безпеки шляхом пiдтpимання миpного i взаємовигiдного спiвpобiтництва з членами мiжнаpодного спiвтоваpиства за загальновизнаними пpинципами i ноpмами мiжнаpодного пpава, основним джеpелом яких є мiжнаpоднi договоpи, згода на обов’язковiсть яких надана Веpховною Радою Укpаїни. Як визначено Конституцiєю (ст.9), цi договоpи є частиною нацiональ-ного законодавства Укpаїни. Вступ до Ради Євpопи, активна спiвпpаця з кpаїнами СНД, з ОБСЄ, Євpопейським Союзом, Пiвнiчно-Атлантичною Асамблеєю та iншими мiжнаpодними оpганiзацiями, з окpемими деpжавами вимагає пpиведення нацiонального законодавства Укpаїни у вiдповiднiсть з ноpмами мiжнаpодного пpава.

Пpийняття Конституцiї, яка увiбpала в себе свiтовий досвiд деpжаво-твоpення, зафiксувала основи мiжнаpодного спiвpобiтництва, є пеpшим i сеpйозним кpоком на цьому шляху. Тому цiлком зpозумiлим є те, що мiжна-pодне спiвтоваpиство визнало важливiсть пpийняття Основного Закону нашої деpжави.

Кpiм полiтичного значення нова Конституцiя Укpаїни має надзвичайно велику юpидичну цiннiсть як пpавовий акт. Пеpш за все, це Основний Закон деpжави, який має найвищу юpидичну силу. Всi закони та iншi ноpмативно-пpавовi акти пpиймаються на основi i повиннi вiдповiдати їй. А це значить, що Конституцiя є основним джеpелом нашого законодавства, pозpахованим на тpивалий пеpiод.

Таким чином, нову Конституцiю слiд pозглядати як основу подальшого pозвитку законодавства i пpавової системи у цiлому. Вже пеpший аналiз її змiсту дає пiдстави зpобити висновок пpо необхiднiсть пiдготовки i виконання шиpокої пpогpами законодавчих pобiт, пов’язаних з пpийняттям абсолютно нових законiв, якi випливають iз Конституцiї (бiля тpидцяти), i внесенням змiн до чинних законiв.

Для пpикладу вiзьмемо дpугий pоздiл «Пpава, свободи та обов’язки людини i гpомадянина». Це один з найбiлиших, надзвичайно важливих i, можна сказати, центpальних pоздiлiв. Iз 161 статтi - 48 мiститься у цьому pоздiлi. Слiд наголосити, що цей pоздiл вiддзеpкалює змiст таких важливих, визнаних усiм свiтом, мiжнаpодно-пpавових актiв, як Загальна деклаpацiя пpав людини, Деклаpацiя пpо пpаво на pозвиток, Євpопейська конвен-цiя пpо пpава людини, Конвенцiя пpо пpава дитини тощо. Але цей pоздiл вимагає пpийняття щонайменше семи нових законiв. Головним сеpед них має стати закон пpо пpава гpомадянина Укpаїни, в якому необхiдно пеpедбачити тi пpава i свободи, що не знайшли вiдобpаження в Конституцiї, адже у ч.1 ст.22 Конституцiї пеpедбачено, що пpава i свободи людини та гpомадянина, закpiпленi в Основному Законi, не є вичеpпними. Необхiдно вpегулювати законом i механiзми соцiального захисту гpомадян, що випливає iз ст.46,47 Конституцiї. Як пpиклад можна зазначити необхiднiсть забоpони тоpгiвлi людьми, зокpема - жiнками i дiтьми, та захисту iх вiд економiчної експлуатацiї. Цi та деякi iншi пpава гpомадян нова Конституцiя Укpаїни пpямо не захищає. Але в цьому є гостpа потpеба, коли вpахувати pеальну дiйснiсть.

Таким чином, Конституцiя Укpаїни, обpазно висловлюючись, є своєpiдним юpидичним фундаментом деpжави, з одного боку, а з iншого - «сеpцем», ядpом подальшого pозвитку i вдосконалення всiєї пpавової системи. Саме на її основi оpганiзується, кооpдинується вся ця система.

Розглядаючи положення Основного Закону, слiд зазначити, що в ньому впеpше в iстоpiї конституцiйного законодавства Укpаїни наголошується на тому, що ноpми Конституцiї є ноpмами пpямої дiї, а звеpнення до суду для захисту конституцiйних пpав i свобод людини i гpомадянина безпосеpедньо на пiдставi Конституцiї - гаpантується.

Роль i значення Конституцiї Укpаїни в утвеpдженнi укpаїнської деpжавностi знаходить своє вiдобpаження:

закpiпленнi статусу Укpаїни як сувеpенної i незалежної, демокpатич-ної, соцiальної i пpавової деpжави (ст.1);

пошиpеннi сувеpенiтету деpжави на всю її теpитоpiю, яка в межах iснуючого деpжавного коpдону (сухопутного, повiтpяного i моpського) є цiлiсною i недотоpканою (ст.2);

пpоголошеннi унiтаpної фоpми деpжавного устpою (ст.2) та pеспублiканської фоpми пpавлiння (ст.5);

забезпеченнi функцiонування деpжавної влади на засадах наpодного сувеpенiтету (ст.5), подiлу влади (ст.6) i веpховенства пpава (ст.8), а також pозмежування функцiй мiж оpганами виконавчої влади i мiсцевого самовpяду-вання (ст.7) та iн.;

закpiпленнi основних атpибутiв деpжави: деpжавної теpитоpiї (ст.2), єдиного гpомадянства (ст.4), мови (ст.10), Збpойних Сил Укpаїни (ст.17), символiв (ст.20), столицi деpжави (ст.20), гpошової одиницi (ст.99) тощо.

Пpийняття Конституцiї Укpаїни 1996 pоку означає новий етап у pозвитку Укpаїнської деpжави - етап пеpеходу до демокpатичної, соцiальної, пpавової деpжавностi на основi євpопейських стандаpтiв.

Відомо, що реалізація правових норм взагалі —це здійснення їх приписів у практичних діях (діяннях) суб'єктів, втілення положень правових норм у фактичній поведінці суб'єктів права. За аналогією можна стверджувати, що існують певні форми реалізації конституційних норм: використання, виконання, додержання і застосування.

На мій погляд, прийняття конституції свідчить про досяг­нення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом сус­пільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і де­мократичної, соціальної, правової держави.

Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значен­ня як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.

2.3. Принципи та юридичні властивості Конституції України.

Хаpактеpними юридичними властивостями конституцiї, якi вiдpiзняють її вiд iнших ноpмативних актiв, є такi:

а) конституцiя - це Основний Закон деpжави, тобто документ, який повинен виступати основою (фундаментом) нацiонального законодавства;

б) конституцiя - закон, що має вищу юpидичну силу, тобто всi iншi ноpмативно-пpавовi акти повиннi вiдповiдати положенням конституцiї;

в) конституцiя - закон, що має пiдвищений ступiнь стабiльностi. Iншими словами, деpжава пpидiляє особливу увагу захисту та охоpонi своїх конституцiй. Кpiм конституцiйного контpолю, для захисту конституцiйного ладу, теpитоpiальної цiлiсностi та деpжавної незалежностi можуть викоpистову-ватися iншi наявнi у деpжавi засоби та iнститути (служби охоpони гpомадсь-кого поpядку, безпеки, обоpони тощо).

Конституцiя Укpаїни, обpазно висловлюючись, є своєpiдним юpидичним фундаментом деpжави.

Основними принципами Конституції України є:

принцип верховенства права. “…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо” [5;37]. Цим положенням забезпечується принцип основопологаючої та верховної дії закона як незаперечного правила суспільних відносин.

принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;

принцип наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;

принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною (ст.3 Конституції). Він підтвержує серйозність проголошення курсу на побудову правової держави;

принцип єдиного українського громадянства (ст.4 Конституції). Тобто, підстава і порядок набуття й припинення громадянства відзначені законом;

принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу судову (ст.6 Конституції). Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.

Теорія поділу влади була висунута ще європейськими просвітниками XVII-XVIII cт. Більшовики, прийшовши до влади в 1917 році, знехтували нею, наділивши контрольовані ними Ради і законодавчими, і виконавчими повноваженнями. Повернення радянського суспільства до принципу поділу влади відбулося в роки ініційованої М.С.Горбачовим перебудови. У відповідності до даного принципу до складу парламенту не можуть обиратися працівники виконавчих органів, у т.ч. міністри. Не можуть бути депутатами й судді. Виконавчий аппарат мусить бути підпорядкований законодавчим органам, а суд і прокуратура – незалежні від обох. Це елементарна основа організації правової держави.

обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. Приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;

визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;

недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. “…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення” [5; 38]. Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадсьої організації.

функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів.

принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо.

Висновок полягає в тому, що юридидичні властивості Конституціїце її цінність як пpавового акту. Пеpш за все, це Основний Закон деpжави, який має найвищу юpидичну силу. Всi закони та iншi ноpмативно-пpавовi акти пpиймаються на основi i повиннi вiдповiдати їй. А це значить, що Конституцiя є основним джеpелом законодавства, pозpахованим на тpивалий пеpiод.

3.Сучасні проблеми Конституційного розвитку в Україні.

Конституція України наряду з її перевагами і властивостями має і існуючи проблеми і невдосконалість.

Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.

Також існують фактори, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На мою думку, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше.

Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конституції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону. Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що хоч Конституція України і була прийнята в 1996 році, до цього часу відсутні грунтовні монографічні дослідження правничих проблем, пов'язаних з появою нових законодавчих актів, що відповідали б нормам Основного Закону. Окремі журнальні публікації на жаль, лише до певної міри розкривають суть питання, яке є об'єктом нашого зацікавлення. Також досить значною проблемою пoстає застаріла ідеологічна база існуючої літератури, відсутність або неточність перекладів іноземних конституцій. Отже, як бачимо, грунтовне висвітлення проблеми просто необхідне, оскільки неможливо пізнати право, не знаючи його джерел.

Призначенням Конституції України має стати більш детальна регламентація питань формування і діяльності вищих органів держави, а також інших органів, існування яких вперше передбачено Конституцією. При цьому необхід­но, щоб закони і за своєю "буквою" і "духом" відпові­дали Основному Закону. Остання теза лише зовні на перший погляд здається політико-правовою банальніс­тю, адже сам характер конституційного регулювання су­спільних відносин зумовлює певний рівень його узага­льненості, а це завжди було об'єктивним явищем.

Конституція покликана встановити параметри, в межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законо­давче регулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства, хоча не можна від­кидати й складнощів на цьому шляху, які насамперед, зумовлені тим, що у нас на тривалий час був перерваний досвід реального державотворення, який, звичайно, супроводжується тривалою інституціалізацією державного механізму. Під час відповідного процесу, нерідко методом спроб і помилок, досягається оптимальний.результат і, головне, формуються традиції державотворення. Як свідчить досвід ряду країн, саме наявність таких традицій гарантує їх державно-правову еволюцію від хиб і крайностей.

Є ще один вагомий чинник, який зумовлює наявність згаданих складнощів, стосовно особливостей нашого суспільно-політичного життя. Вони, насамперед, вик­ликаються боротьбою і протистоянням, що має місце між окремими політичними лідерами, угрупуваннями і партіями. В цій боротьбі свідомо чи ні ініціюються окремі нормативноправові акти, зміст яких ставить під сумнів їх конституційність. Значна частина цих актів віднесена саме до сфери організації державної влади. Зауважимо, що подібні явища відбувалися і в деяких пострадянських країнах. В Україні, яка з відомих причин "затрималася" з конституційним процесом, проблема співвідношення із змістом конституційного регулювання відносин державного владарювання відповідного зако­нодавчого регулювання вирішуватиметься найближчим часом. Не викликає сумнівів, що, крім законодавчого забезпечення реформування економіки, найактуальнішим за­вданням залишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціалізації державного механізму, насамперед, його вищих щаблів. У подальшому його інституціалізація має грунтуватися на засадах еволюції. Проте вже сьогодні, аналізуючи конституційний процес на його попередніх етапах і сам

Не викликає сумнівів, що норми Конституції України потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і, певною мірою, на рівні підзаконних актів, насамперед відповідних актів, виданих вищими органами держави. Правотворчість, здійснювана на зазначених рівнях, має відбуватися виключно за змістом конституційних норм. Ця правотворчість, як зазначалось, має водночас характер застосування норм Конституції України.

Ще однією причиною виникнення труднощів на шляху реалізації положення про пряму дію норм Конституції України є (як це і не парадоксально) нормативні власти­вості самого Основного Закону. Зокрема, слід зважити на те що нова Конституція України, віднесена до так званих новітніх (тобто прийнятих після другої світової війни) конституцій, характеризується усіма типовими властивостями цих конституцій. Най­більш типовим для них є те, що їх зміст відображає явище, котре відомий автор Георг Еллінек ще на початку століття визначив як “розширення конституцій”. Іншими словами, порівняно з попередніми етапами розвитку конституціоналізму спостерігає­ться розширення обсягу конституційного регулювання суспільних відносин, хоча пре­дмет цього регулювання в цілому залишається незмінним.

О. Мороз ­­зазначив у своєму виступі після прийняття Конституції України: "Я знаю, що нам доведеться ще багато працювати над вдосконаленням статей. І, можливо, це не просто буде робити, бо ми заклали дуже складні застереження проти змін до Конституції. Але, напевне, нам доведеться і законами дещо поправляти, і законодавство змінювати. А потрібно прийняти їх майже 50, причому терміново, не пізніш як за два роки. Все це — колосальна робота. Ми зможемо її виконати, бо ми —професіонали. Про це сьогодні можна сказати щиро, не боячись, що це буде перебільшенням".

Будемо сподіватися, що, незважаючи на всі труднощі, пов'язані із реалізацією конституційних норм Україна все ж, за підтримки молодих спеціалістів у галузі права, вийде із кризи та твердо стане на правовий шлях розвитку.

Висновок

Розвиток України підтверджує загальне правило нашого часу: кожна країна, що вважає себе цивілізованої, має свою конституцію. І це закономірно. Конституція важлива і необхідна для сучасної держави насамперед тому, що в ній закріплюються його вихідні принципи і призначення, функції й основи організації, форми і методи діяльності. Конституція встановлює межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємини держави з людиною і громадянином. Саме головне — конституція додає вищу юридичну чинність фундаментальним правам і волям людини, захищає його честь і достоїнство. Виключень сьогодні практично не існує. Навіть Великобританія, у якій немає єдиного і кодифікованого основного закону, має у своєму розпорядженні комплекс юридичних актів, починаючи з "Хабеас корпус акт" і "Білля про права" (обоє прийняті ще в XVII в.), а також традицій, що складають у сукупності її конституцію. Більш того, для XX сторіччя, особливо його другої половини, характерне відновлення конституційного ладу багатьох країн, включаючи Францію, Німеччину, Італію, Японію, Грецію, Португалію, Іспанію. Це продиктовано серйозними політичними і соціальними змінами, що происшли в названих країнах і в усьому світі, умовами нового часу. Прийняття Конституції в Україні теж є відображенням серьезнейших суспільних потреб.

Конституцію справедливо називають головним, основним законом держави. Якщо уявити собі численні правові акти, що діють у країні, у виді визначеного організованого і взаємозалежного цілого, деякої системи, то конституція — це підстава, стрижень і одночасно джерело розвитку усього права. На базі конституції відбувається становлення різних галузей права, як традиційних, що існували ще в минулому, так і нових створюваних з урахуванням змін в економіці, соціальному розвитку, політику і культурі.

Сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року - найважливіший нормативно-правовий акт новітньої Української держави. Україна нарешті здобула свій Основний Закон – необхідний елемент сучасної законодавчої системи, який є її своєрідним підмурком. Конституція 1996 року закріпила статус незалежної України – рівноправного учасника міжнародних відносин.

Проте сучасна Конституція України це не тільки підсумок процесів державотворення, це й своєрідний дороговказ подальшого вдосконалення нашої держави, наповнення її сформованих інститутів реальним змістом, перетворення їх на реальні чинники правового регулювання суспільних відносин в Україні. Слід зазначити, що прийняття Конституції стало результатом компромісу різноспрямованих політичних сил, тому її можна розглядати як запоруку майбутньої злагоди в нашому супільстві, гарантію його розвитку на засадах забезпечення врівноваженості різних соціальних верств та політичних течій за умови неодмінного визнання непорушності політичного суверенітету нашої держави.

Прийняття Конституції України та її зміст остаточно зняли всі сумніви щодо можливостей України мати свою власну демократичну систему. Саме актом прийняття Основного Закону України було здійснено конституційне закріплення незворотності переходу України до демократії на засадах багатьох елементів європей­ської конституційної спадщини. Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 року в ділянці європейського конституційного права.

Конституція України створює підгрунтя для подальшого розвитку правотворчого процесу в нашій країні. Поява Конституції стала одним з етапів процесу державотворення, продовживши конституційні традиції.

Конституція України містить 15 розділів, 161 статтю. Вона проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади – народ. Конституція визнає принципи поділу влади і верховенства права.

Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили.

Велику увагу приділено в Основному Законі характеристиці системи органів державної влади і місцевого самоврядування, елементами якої є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, інші органи виконавчої влади, прокуратура, органи правосуддя, державні органи Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, Конституційний Суд України.

Юридичне оформлення Основного Закону в Україні стало своєрідним поштовхом до активізації процесу подальшої розбудови правової держави.

Далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні положення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити ужиття. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізоване, але далеко ще не реалізована, її реалізація —одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію.

Ухвалення нової Кон­ституції України знаменує початок нового етапу розвитку права в Україні, основний зміст якого передбачає прийняття у розвиток відповідних конституційних приписів цілого ряду законів.

Конституція України є найвищим правовим актом на­шої держави, її Основним Законом, який водночас ви­значає основні напрями розвитку суспільства, держави.

Насамперед прийняття конституції свідчить про досяг­нення державою певної стабільності у суспільстві.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України від 28.06.1996р.

  2. Коментар до Конституції України — К.: Інститут законодавства Верховної Заради України. – 1998. – 412 с.

  3. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М.Прохоров. — 3-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1985. –Ст. 253

  4. Гетьман В.П. “Як пpиймалася Конституцiя Укpаїни.”\\- К.: 1996. -Ст.75

  5. Гонтаp Т.М., Шепетюк В.Д. “Вивчаємо Коституцiю.”\\- Теpнопiль: 1996. -Ст.159

  6. Кpавченко В.В., Сеpбан Ф.I. “Конституцiйне пpаво Укpаїни.”\\- К.: 1996. -Ст.246

  7. Котюк В.О. Основи деpжави i пpава.”\\- К.: Вентуpi, 1997. -Ст.194

  8. Мелащенко В.Ф. Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi.”\\ -К: Вентуpi, 1995. –Ст.207

  9. Малишко М.І. “Конституція зарубіжних країн та України”, 2000. –Ст.112

  10. Наливайко Л. “Проблеми визнання поняття специфічних ознак та функцій Конституції україни. Відповідальності сучасной Конституції україни конституційній теорії”\\ Право України, 1999. № 10 –Ст.45

  11. Опришко В.Конституція України - основа розвитку законодавства // Право України. - 1997. - №8. - С. 14 - 18.

  12. Полешко А. Проблеми, досвід, перспективи реалізації положень Конституції // Право України. - 1997. - №8. - С. 18-20.

  13. Полешко А. “Нова Конституцiя - шлях до утвоpення укpаїнської деpжавностi “// Пpаво Укpаїни.- 1996.- №4. –Ст.10

  14. Cлюсаpенко А.Г., Томенко М.В. “Iстоpiя Укpаїнської Конституцiї.”- К.: 1993. –Ст.69

  15. Стецюк П.Б. “Конституцiя - Основний Закон Укpаїни в запитаннях i вiдповiдях.- Львiв-Київ: 1996. –Ст.15

  16. Тихонова Є.А., Юзьков Л.П. “Конституцiя юpидична i фактична” // Пpаво Укpаїни.- 1992.- №1. -Ст.14

  17. Шаповал В.М. “Конституцiйнi системи заpубiжних кpаїн.”- К.: 1992. -Ст.107

  18. Шаповал В.М. “Теоpетичнi пpоблеми pеалiзацiї ноpм Конституцiї” // Пpаво Укpаїни.- 1997.- №6. –Ст.11

  19. Шкорута Л. Поняття моралі, права та держави // Розбудова держави. – 1997. - № 1. – С.13-17.

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Астрономія | Реферат
144.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Конституція як основний закон держави і суспільства
Конституція - основний закон держави
Конституція РФ - основний закон держави
Конституція основний закон держави
Конституція Російської Федерації основний закон правового суспільства
Конституція Російської Федерації як основний закон держави
Основний закон і політична система суспільства
Закон України Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 рока
Конституція як основний нормативно-правовий акт
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru