Конституційне право України

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.


Нажми чтобы узнать.
скачати

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

імені Е.А. Дідоренка

Кафедра конституційного та міжнародного права

Контрольна робота

на тему:

Конституційне право України

Зміст

1 Предмет конституційного права як галузі права України

2 Депутатські об'єднання (фракція, коаліція депутатських фракцій): порядок створення та правовий статус

3 Статус іноземців та осіб без громадянства в Україну

Список використаної літератури

1 Предмет конституційного права як галузі права України

Конституційне право України в правознавстві розглядають як головну галузь національного права, як науку і навчальну дисципліну. З прийняттям Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною, самотоятельним, суверенною державою, розвиток якого вимагало насамперед правового зарепленія і це завдання було покладено на галузь конституційного права як провідну галузь національного права України. А ускладнювалося це завдання тим, що автоматично переносити положення державного права колишнього Радянського Союзу було неможливо. Необхідно було створити власне конституційне право, конституційно-правову ідеологію на своїх принципах, що грунтуються на досвіді конституціоналізму демократичних країн світу, який не враховувався в період існування СРСР. Ці принципи такі:

  • ідея народного суверинитета як джерела конституції, інших галузей права і державної влади.

  • Принцип верховенства закону над іншими нормативно-правовими актами.

  • Принцип поділу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

  • Принцип народного представництва і верховенства парламенту.

  • Рівність всіх перед законом.

  • Переважання природних прав людини над державою та її органами.

Право регулює різні за змістом відносини, що мають свою специфіку, внаслідок чого виникає об'єктивна необхідність деференціації норм права на окремі галузі єдиної системи національного права України, що представляють собою сукупність правових норм, які регулюють певну групу суспільних відносин.

Отже, оскільки ми розглядаємо галузь права, то в першу чергу ми повинні з'ясувати, що вивчає галузь конституційного права, тобто її предмет. Але все таки, головним елементом вивчення сутності відповідної галузі є юридичний режим, за допомогою якого пояснюються основні напрями дії всієї сукупності норм певної галузі. У конституційному праві цими об'єктами є наступні: \

Предмет галузі конституційного права дає можливість виділити окремі елементи, які в сукупності дають цілісне уявлення про його зміст. Природним сдесь є те, що кожна галузь регулює певний вид суспільних відносин і об'єктивно те, що вони не можуть бути для всіх галузей права однаковими. Предмет конституційного права специфічний. Ідеальним він повинен містити такі складові: людина - громадянське суспільство - влада як основна ознака держави - ​​економічні, соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в демократичній державі - територіальна організація держави. На жаль такий елемент як громадянське суспільство поки що перебуває лише на стадії закладання правових основ і його розвитку.

Я вважаю, що до премету констітуіонного права треба віднести такі елементи як політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві. У конституційному праві найбільш вузька специфічна сфера регулювання - сфера відносин безпосередньо політичного характеру. Зміст і спрямованість держави, яка повинна відповідати перед людиною за свою діяльність складають саме права і свободи людини та їх гарантії.

Перш за все слід враховувати ту обставину, що генетичне початок кожної конституції виходить з певних суспільних інтересів соціальних груп суспільства. Інтереси ці не збігаються. Тому між державою і сукупністю цих груп - народом в цілому - утворюється певний суспільний договір. Пояснюється це тим, що особа від народження має природи права і свободи, які держава не може ігнорувати або відміняти. З іншого боку у держави є свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами особи. Тому конституції, у тому числі і Конституція України, є результатом узгоджених інтересів особи і держави, результатом консенсусу, компромісу. Іншими словами конституційне право України засноване на договірних засадах, а не на односторонній волі певної групи партії чи особистості. Таким чином, до предмета конституційного права України слід віднести перш за все суспільні відносини, пов'язані із взаємовідносинами особи і держави. Не випадково, розділ, присвячений регулюванню цих відносин, посідає у Конституції України почесне, провідне місце.

Варто врахувати й таке: для того, щоб записане у ст. 3 Конституції України полеженіе про статус людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідний сила, яка б забезпечувала права і свободи людини 2. Такою силою завжди була і є влада. Таким чином другий елемент конституційного права України - політико-правові відносини, що виникають з приводу і у зв'язку з закріпленням в Конституції влади, її організації та функціонування.

Однак предмет конституційного права повністю не охоплює дані відносини. Зокрема, до числа конституційно-правового регулювання належать так звані соціально-політичні відносини панування, які відокремлюється соціальні передумови змісту політики, їх взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами Радянська конституцій і визначали змістовні характеристики, на жаль, не всієї влади , а лише державної. Ці стосунки звичайно не регулювалися непосрественно конституційним правом і перебували у сфері реальної державно-політичної діяльності.

Нова Конституція України чіткіше очерківает частину суспільних відносин, які регулюються нормами констітуціонноно права. Необхідно враховувати і той факт, що згадана частина значно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в першу чергу, сферу зміцнення, організації та функціонування державної влади на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи і самоуправлінських влади (останньої лише в межах норм Конституції)., і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та функціонування.

Конституція України досить вдало логічно виходить з взаємин людини і держави саме через родову і видову характеристики влади. Розкриття змісту влади як родового поняття здійснюється за схемою - джерело влади в цілому - розподіл влади

на окремі види. За цією схемою відповідно до ч.1 ст.5 Конституції України єдиним джерелом влади є лише народ як опрееленная сукупність людей, і саме народ здійснює владу: непосрественно (народне волевиявлення); через органи державної влади (преставітельская форма організації влади); через територіальні громади та органи місцевої влади (місцеве самоврядування) 3.

Суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в організації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати в себе і політико-правові суспільні відносини, що виникають з приводу і у зв'язку з формуванням на підставі основних форм народного волеіз'вленія государственоой влади, яка покликана виконувати службову роль не тільки по відношенню до людини як найвищої соціальної цінності, а і забезпечувати охорону суверинитета і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільного життя, приватним і державним секторами економіки.

Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійснювати свої повноваження у визначених Конституцією межах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (ст.ст 6 і 8 Конституції України).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулювання належать політико-правові суспільні відносини з приводу визнання та гарантування України місцевого самоврядування 4. Слова «безпосередньо» і «через» досить доречно введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг політико-правових суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на сучасному етапі розвитку Української держави.

У результаті того, що Україні ще перебуває на стадії расстройки державності, народне волевиявлення виражається в досить обмежених формах безпосередньої демократії - виборів і референдумів. Установча і контрольна функції, на жаль, не регламентірвани конституційними нормами.

Власне, народне волеіз'вленіе ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність окремих осіб, відбування покарання за вчинення злочину і т.п 5.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють органи державної влади, що пояснюється труднощами перехідного періоду расстройки держави на сучасному етапі його розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комплекс політико-правових суспільних відносин, які визначають основні принципи суспільного, політичного, економічного ладу. Це як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відносини.

У процесі висвітлення змісту суспільно-політичних заходів відносин, які безпосередньо впливають на складові предмета конституційно-правового регулювання, інтерес представляють також відносини, що виникають у самій сфері державної владності, яка виявляється в процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають можливість говорити про їх особливості.

Особливістю Етій відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає непосрественно або побічно Українську державу. Тому з можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. «Одягнені» в правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає в тому, що державно-політичні відносини владарювання поділяють на дві групи. Перша група - це відносини, що виникають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. Ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом можна розглядати як створення передумов для самого розвитку державного владарювання. Друга група відносин виходить з наявності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і особи з приводу користування взаємними юридичними можливостями, які зазвичай виявляються у конструкціях громадянства і конституційних політичних правах і свободах громадян. Інші права, свободи і обов'язки громадян України є предметом конституційно-правого регулювання лише в межах і обсязі конституційного закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших галузей національного права.

Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи, які визначають розвиток держави, дають характеристику державної організації суспільства, в основному конституційного ладу, форми правління, основ організації і функціонування політичної організації суспільства 6.

Наступним елементом предмета конституційного права щодо цієї групи є соціально-економічні політико-правові відносини. Сутність цих відносин визначається конституційним закріпленням економічних основ держави і суспільства, які будуються на основі економічного плюралізму. Розмаїття форм власності, забезпечення рівної її захисту з боку держави 7.

І нарешті, важливим елементом політико-правових суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права, є державно-територіальна організація Україна, яка має визначальне значення для управління людьми, територіями, розв'язання політичних, соціальних і економічних питань, визначення форми територіального устрою держави, її адміністративно -територіальної системи, встановлення взаємовідносин центру з місцями тощо

У результаті всього вищевикладеного можна зробити висновок, що предмет конституційного права України - це сукупність політико-правових суспільних відносин, пов'язаних з відносинами держави і особи в Україну, народним волеіз'яленіем, організацією та функціонуванням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних умов владарювання, а також з державно-територіальною організацією України, які регулюються нормами цієї галузі національного права.

2 Депутатські про 'єднання (фракція, коаліція депутатських фракцій): порядок створення та правовий статус

Важливе значення в цьому плані мають питання регулювання статусу політичних партій як учасників парламентської діяльності. Саме на цій стадії, пройшовши через процедуру виборів, політична партія, залишаючись інститутом громадянського суспільства, набуває нової якості - парламентської партії. Вислів «без політичних партій немає парламентаризму» вірно як щодо способу формування парламенту - шляхом виборів на багатопартійній основі, так і його організації і діяльності, вирішальна роль у яких належить парламентських організацій партій. Тим самим діяльність політичної партії в парламенті опосередковує всю її попередню діяльність і в якості суб'єкта політичного процесу, і в якості суб'єкта виборчого процесу, виступає їх найважливішою метою і своєрідним підсумком. На цьому етапі відбувається легітимація політичної партії як державно-владного початку, як структурної частини законодавчого і представницького органу держави, тим самим партія здобуває можливість здійснювати реальний вплив на здійснення державної влади.

Нормальне функціонування парламенту в цілому і кожної з його палат окремо можливо тільки в тому випадку, якщо права парламентських партій не обмежуються, якщо вони мають реальну можливість брати участь як в організації парламенту, так і в реалізації всіх його повноважень. Це - необхідна умова перекладу політичної боротьби в легальні парламентські рамки, формування і діяльності всіх парламентських партій, як правлячих, так і опозиційних. Дане питання безпосередньо пов'язаний з виділенням основних напрямів правового регулювання діяльності політичних партій в парламенті і виявленням меж такого регулювання, тобто меж втручання держави у внутрішньопартійну життя 8.

У сучасному світі загальновизнаною державно-правовою формою парламентської діяльності політичної партії в переважній більшості держав (за рідкісними винятками) виступає її фракція (клуб, група тощо), через діяльність якої партія набуває якість структурної частини парламенту. Вони покликані певною мірою спрямовувати і тим самим полегшувати ... організацію парламентської роботи ». Така вирішальна роль партійних фракцій у діяльності парламенту сприяє підвищенню ефективності його роботи і забезпечує виконання партією цілого ряду про своїх основних функцій - представницької, консенсуальної, організаційної та ін Сьогодні політичні групи значно краще пристосовані, ніж окремі, відокремлені один від одного члени парламенту, для виконання завдань, заради яких такі члени обираються, а саме для того, щоб служити постійним сполучною ланкою між урядом і громадською думкою. Народний депутат України є обраним відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» предстатвітель українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатскіхдепутатскіх повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України 9. Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Регулювання правового статусу парламентської фракції здійснюється за кількома основними напрямками. Серед них: - порядок утворення та реєстрації фракції, включаючи чисельні критерії та інші умови; - повноваження (права та привілеї) фракцій щодо участі в організації і діяльності палати парламенту; - регулювання взаємовідносин парламентської фракції з партією («зовнішні відносини») і з депутатами («внутрішні відносини»). Кожне з цих напрямків відрізняється різним обсягом правового регулювання та значною країнознавчої специфікою.

Створення парламентських фракцій здійснюється, як правило, на основі двох критеріїв - партійного і чисельного. Партійний критерій загальновизнаний у переважній більшості країн, де парламент формується на багатопартійній основі. Юридичне закріплення він отримує в парламентському Регламенті, рідше - в Конституції або в спеціальному законі.

Одним з ключових елементів нової, парламентсько-президентського формату політичної системи України є коаліція парламентської більшості. Точніше, якщо користуватися термінологією нових норм Конституції, мова йде про коаліцію депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій не є чимось новим для української політичної дійсності. У 2002 році, під нового прем'єра Віктора Януковича формувалася парламентсько-урядова коаліція, до якої увійшли депутатські фракції та групи, які підтримували новий Кабінет міністрів. Над тією коаліцією багато іронізували, адже вона створювалася і функціонувала за допомогою механізмів адміністративного та економічного тиску на цілі фракції та окремих депутатів, була скоріше політичним симулякром, ніж аналогом класичних парламентських коаліцій. Тим не менше, хоча б формально це був серйозний крок вперед на шляху політичного структурування парламенту. І все ж, та коаліція (у стилі моралі двору Кучми того часу), була суто політичним феноменом, який не мав жодного правового статусу, ніякої реальної політичної відповідальності.

Конституційна реформа не тільки надає коаліції депутатських фракцій правовий статус, а й перетворює її у вирішальний інструмент взаємозв'язку Верховної Ради, Кабінету міністрів і Президента, від якого буде залежати стабільність та ефективність функціонування парламентсько-президентської системи. Адже якщо парламентська коаліція не буде створена протягом одного місяця, то Президент може розпустити Верховну Раду. Така ж ситуація виникає і в разі розпаду коаліції депутатських фракцій. На її відтворення також відводиться один місяць. Саме коаліція парламентської більшості буде рекомендувати главі держави кандидатуру нового Прем'єра, і формувати персональний склад нового уряду (за винятком висування кандидатур міністрів закордонних справ і оборони).

Конституція передбачає можливість формування уряду і однією фракцією, якщо вона буде налічувати більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Однак такий варіант з урахуванням політичних реалій Україні поки представляється суто теоретичним. У 1998 році максимальний результат на парламентських виборах по загальнодержавному виборчому округу показала Компартія, що набрала 24,65% голосів, у 2002 році - блок «Наша Україна» посів перше місце з результатом 23,57%.

Проблема будь-якої політичної коаліції - її стійкість і стабільність. Якщо учасники коаліції ідеологічно близькі і здатні узгодити свої інтереси, знаходити компроміс у виробленні та проведенні спільної політики, - такий політичний альянс буде функціонувати досить ефективно. Але якщо коаліція ідеологічно різнорідна, або її кількісну перевагу над опонентами в парламенті дуже невелика, - то кризи коаліції, а у разі, якщо ця коаліція правляча, то й урядові та парламентські кризи неминучі 10. Є ще одна закономірність - чим більше учасників коаліції, тим складніше забезпечувати її єдність, більш складною і суперечливою стає комбінація інтересів.

В умовах України проблема створення ефективної парламентської коаліції буде поглиблюватися цілим рядом обставин. По-перше, невмінням домовлятися та дотримуватися домовленостей. В українській політичній «традиції» скоріше прийнято «кидати» партнера, ніж зберігати вірність даному слову. По-друге, буде позначатися ідеологічна поляризованность та поліцентричності партійної системи України, для якої характерно протистояння націонал-демократів і проросійських політичних сил, лівих партій і партій, пов'язаних з крупним капіталом. По-третє, створення стійкої парламентської коаліції буде ускладнювати глибина і гострота протиріч між провідними політичними силами, в тому числі між їхніми лідерами, взаємні образи, що накопичилися за останні два роки. Про категоричній відмові створювати коаліцію з певними політичними силами декілька партій і блоків заявляють вже зараз, за два місяці до виборів. Природно, це обмежує можливості створення стійкого політичного союзу. Нарешті, як дестабілізуючий чинник може виступати і відсутність законодавчих норм, що регулюють процес створення, організації та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій. Адже Конституція України формулює лише загальні засади її функціонування.

3 Статус іноземців та осіб без громадянства в Україну

Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а такжк біженці та іммігранти. У загальному вигляді основи контітуціонно-правового статусу цих осіб в порівнянні зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті ж самі обов'язки, що й громадяни України, за винятком установлених Конституцією, законами і міжнародними договорами України 11 .

Статус іноземців та осіб без громадянства в Україну так само визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», прийнятий 4 лютого 1994 року. Згідно статті 1 цього закону іноземцями є особи, які не перебувають в українському громадянстві і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, або апатриди ( від грец .- той, у кого немає батьківщини), тобто особи, які не належать до громадянства жодної держави 12.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України 13. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної приналежності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

У цей закон протягом 2002-2003 р.р. були внесені суттєві зміни та доповнення, які докорінно змінили зміст Закону.

Перш за все окремо було визначено статус іноземців та осіб без громадянства, що відбилося у назві Закону «Про статус іноземців та осіб без громадянства». Наприклад, такі держави як Іспанія та Болгарія виділяють права та обов'язки, які притаманні всім, а також такі, що належать лише громадянам цих держав. У Конституції України та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» пішли шляхом порівняння в правах своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам та законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці або особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки на постійне або тимчасове проживання. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території Україні. Вони зобов'язані в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, (згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства паспортні документи - це національний паспорт або документ, що його замінює), і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування. Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи, або документи, які їх замінюють. У статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 14 їм може надаватися притулок і, згідно з Конституцією України, Закону України «Про біженців» від 21 червня 2001 1915 та статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства »16 іноземцям та особам без громадянства може надаватися статус біженця. Відповідно до Конституції України та Законом України «Про громадянство України» іноземці та особи без громадянства можуть натуралізувати, тобто набути громадянства України, якщо протягом останніх п'яти років вони проживають на території України, володіють державною мовою України (стаття 10 ч.1 Конституції України говорить: «Державною мовою в Україні є українська мова» 17) на достатньому для спілкування рівні, дотримуються Конституції і закони України.

До основних прав, свобод та обов'язків іноземців та осіб без громадянства належать права на:

  • інвестиційну та підприємницьку діяльність;

  • трудову діяльність;

  • на відпочинок;

  • на охорону здоров'я і соціальний захист;

  • житло;

  • майнові та особисті немайнові права;

  • освіта;

  • користування досягненнями культури;

  • приймати участь в об'єднаннях громадян, крім політичних партій (ст.36 Конституції України);

  • свободу совісті;

  • права у шлюбних та сімейних відносинах;

  • мати у своїй власності будь-яке майно, успадкувати і заповідати його.

При всьому цьому законодавство України гарантує іноземцям та особам без громадянства недоторканність особи, житла, невмешетельство в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України. Але і в той же час іноземці та особи без громадянства обмежені в реалізації деяких прав та обов'язків. Наприклад, іноземці не можуть призначатися на деякі посади і займатися певною трудовою діяльність., Якщо відповідно до законолательством України призначення на ці посади або заняття певною діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України. Іноземці та особи без громадянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумах, на них не поширюється загальна військова повинність. Закон України «Про громадянство України» говорить про можливість прийняття громадянства України при виконанні певних вимог (проживання на території України непрерив але протягом останніх 5-ти років, знання державної мови України, хоча б на рівні спілкування або її розуміння, дотримання Конституції і законів Україна) 18.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється 19:

  • в інтересах забезпечення безпеки України і громадського порядку;

  • при необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтнресов громадян України та інших, які проживають в Україну осіб;

  • якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані, не відповідають зразком иои належать іншій людині;

  • якщо їм порушені правила перетинання державного кордону України;

  • при порушенні законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

Виїзд з України іноземцю та ілцу без громадянства не дозволяється, якщо 20:

Підводячи підсумок даного питання можна, що вивчивши українське законодавство щодо іноземців та осіб без громадянства я бачу, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні тимчасово або на постійній основі не обмежені в своїх правах, свободах і обов'язках, їх права, свободи та обов'язки різноманітні і здійснювати їх іноземці та особи без громадянства можуть нарівні з гражанамі Україні. А що стосується обмежень у галузі політичних прав іноземців та осіб без громадянства, так це вже тільки в цілях національної безпеки України, незалежності України, її конституційного ладу, суверинитета і територіальної цілісності.

Список використаної літератури

  1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - ст.ст.5-8, 13-14,36, 38.

  2. Закон України «Про статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст.1-5.

  3. Закон України «Про громадянство України» ст.ст.6, 8,9.

  4. Закон України «Про статус народних депутатів України» ст.1

  5. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 ..- ст.3

  6. Котюк І., Котюк О. До урс правознавства. Частина 2: Основи публічного права України: Навч.посібнік.-2-ге вид доп. І віп. - К.: Версія, Видавець Іван Котюк, 2005 .- с.с.19-33

  7. Савгіря О.В. Правовий статус парламентської опозіції.-К.: Центр Навчальної Літератури, 2006 .- с.с.60-98.

  8. Фрицький О.Ф. Констітуційне право України: Підручник. - 3-є вид., Перероб. І доп.-К.: Юрінком Інтер, 2006.-с.4-60 ,132-158 ,264-279.

  9. Шаповал В.М. Сучасний констітуціоналізм.К.: Юрінком Інтер, 2005 .- с.с.3-56

1 Фрицького О.Ф. Констітуційне право України: Підручник .- 3-є вид., Перероб І доп ..- К.: Юрінком Інтер, 2006.-с.5

2 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с.3, стаття 3

3 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с.4, стаття 5

4 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с.4, стаття 7

5 Котюк І., Котюк О. До урс правознавства. Частина 2: Основи публічного права України: Навч.посібнік.-2-ге вид доп. І віп. - К.: Версія, Видавець Іван Котюк, 2005 .- с.23

6 Шаповал В.М. Сучасний констітуціоналізм .- К.: Юрінком Інтер, 2005 .- с.31

7 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с. 5, стати і 13 і 14

8 Фрицький О.Ф. Констітуційне право України: Підручник .- 3-є вид., Перероб І доп ..- К.: Юрінком Інтер, 2006.-с.263

9 Закон України «Про статус народного депутата України» від 22.11.1992 .- Розділ 1, ст.1

10 Савгіря О.В. Правовий статус парламентської опозіції .- К.: Центр Навчальної Літератури, 2006 .- с. 86

11 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с. 10, Розділ 2, стати с 36

12 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994.-статья2

13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994.-статья2

14 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994.-стаття 4

15 Закону України «Про біженців» від 21червня 2001 року. Стаття 3

16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994.-стаття 5

17 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України ». № 2222-IV від 8 грудня 2008 року .- Харків: Парус, 2005 .- с. 10, Розділ 2, стати я 10

18 Закону України «Про громадянство України від 18.01.2001 .- Статті 7, 9

19 Фрицького О.Ф. Констітуційне право України: Підручник .- 3-є вид., Перероб І доп ..- К.: Юрінком Інтер, 2006.-с.163

20 Фрицького О.Ф. Констітуційне право України: Підручник .- 3-є вид., Перероб І доп ..- К.: Юрінком Інтер, 2006.-с.165

Додати в блог або на сайт

Цей текст може містити помилки.

Держава і право | Контрольна робота
96.3кб. | скачати


Схожі роботи:
Конституційне право 2
Конституційне право
Конституційне право в РФ
Конституційне право 3
Конституційне право
Конституційне право 4
Конституційне право Туреччини
Конституційне право Ірану
Конституційне право Росії 2
© Усі права захищені
написати до нас
Рейтинг@Mail.ru